Міжнародний поділ праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми. Найважливішими факторами, що сприяють формуванню цілісного організму світового господарства, можна назвати: прискорений процес інтеграції, тобто зближення економічних структур країн. Інтеграція повинна здійснюватися на основі принципів поваги державного суверенітету, незалежності і забезпечення національних інтересів, невтручання у внутрішні справи країн, повної рівноправності та взаємної вигоди. Вона охоплює багато форм у сфері виробництва (прямі зв'язки між підприємствами, поглиблення процесів спеціалізації і кооперування, створення міжнародних господарських організацій, спільних підприємств тощо), широкий спектр напрямів спільних наукових досліджень і розробок нової техніки й технології в сільськогосподарській, транспортній, зовнішньоторговельній та природоохоронній сферах. Характерною рисою сучасного світового господарства є швидке зростання зовнішньоекономічних зв'язків між країнами, поглиблення міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація господарського життя, та міжнародна конкуренція.

Сучасний економічний розвиток під впливом процесів глобалізації та інформатизації створює умови, які спонукають до необхідності інтеграції країни в відкриту економіку, і чим важливіше місце вона займає, чим більшу роль відіграє в світових господарських процесах тим конкурентоспроможною є її економіка. Як учасник міжнародного поділу праці, Україна прагне до підвищення ефективності виробництва, прискорення розвитку науки і техніки, зростання життєвого рівня населення, що має велике значення для економіки України. Сучасний стан України у міжнародному поділі праці має своєрідну структуру яка вирізняється своєю складністю, що й обумовлює актуальність обраної теми даного дослідження.

Метою даної роботи є дослідження особливостей міжнародного поділу праці в контексті конкурентоспроможності України за науковими працями зарубіжних та вітчизняних вчених та запропонування власних роздумів, спираючись на результати обробки наукової літератури. Мета також полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з'ясувати основні риси міжнародного поділу праці.

Предметом дослідження даної курсової роботи є міжнародний поділ праці.

Об'єктом дослідження курсової роботи є особливості територіального поділу праці та основні умови та аспекти міжнародного виробничого співробітництва.

Завдання курсової роботи:

для досягнення мети в даній курсовій роботі були виконані такі завдання:

· масимально розкрито сутність міжнародного поділу праці України;

· показано рівень міжнародної спеціалізації виробництва;

· проаналізовано міжнародну спеціалізацію в умовах глобалізації;

· дано характеристику міжнародної кооперації виробництва;

· описано суть міжнародного поділу праці;

· оцінено тенденції міжнародного виробничого співробітництва;

· розкрито особливості діяльності міжнародних організацій з виробничого співробітництва;

· охарактеризовано тенденції спеціалізації виробництва в Україні;

· показано особливості участі України в міжнародних виробничих організаціях.

Ми вибрали цю тему тому, що вона стосується нашої країни. На даному етапі життя міжнародний поділ праці України - дуже важлива тема для усього людства. Своєю курсовою роботою ми хочимо показати з якими країнами співпрацює Україна, якого рівня вона досягає у міжнародній спеціалізації виробництва, що таке міжнародний поділ праці і яке відношення до нього має наша держава. Кожен повинен знати, як розвивається Україна, які шляхи розв'язання проблем вона знаходить у тих чи інших ситуаціях. Тому ця тема близька для кожного із нас.

В ході дослідження були використані наступні методи: пошуку, обробки наукової та методичної літератури, фінансово-економічного аналізу, унаочнення, методи графічного подання інформації, порівняння, прогнозування, спостереження тощо.

Практичне значення отриманих результатів полягає у розробці конкретних рекомендацій з приводу оптимізації взаємодії в каналах розподілу.

Апробація результатів курсової роботи. Основні результати дослідження, пропозиції і висновки оприлюднені на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Підсумки розвитку економіки України: проблеми, перспективи, ефективність» (м.Київ, 22.11.2013р.).



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖНАРОДНОГО ПОДІЛУ ПРАЦІ

1.1 Сутність та фактори розвитку міжнародного поділу праці

Міжнародний поділ праці (МПП) - це найвищий ступінь розвитку суспільно-територіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості. У країнах, які широко використовують можливість брати участь в МПП, як правило, вищі темпи економічного розвитку.

Серед чинників розвитку МПП треба відзначити:

· природно-географічні умови;

· технічний прогрес;

· соціально-економічні умови.

Розвиток технічного прогресу призвів до зменшення значення природно-геогафічних умов, надавши можливість використати переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки. Нова модель економічного розвитку набула таких характерних рис:

· почав переважати інтенсивний тип економічного зростання;

· з'явилися нові галузі промисловості та швидко модернізувалися діючі;

· скористався виробничий цикл;

· розширилася сфера послуг (особливо банківських і страхових).

Раніше головну роль відігравали природно-географічні умови: клімат, природні ресурси, розміри території, чисельність населення, економіко- географічне розташування. Довгий час різниця в розподілі природних багатств була основною причиною МПП. Паралельно з НТП у МПП значну роль почали відігравати і соціально-економічні умови: досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку; механізм організації національного виробництва; механізм організації зовнішньоекономічних відносин. На сучасному етапі вплив перших чинників на МПП вирівнявся, а відмінності в соціально-економічних умовах різних країн набувають вирішального значення. Грандіозні економічні, політичні та соціальні процеси останніх десятиліть суттєво вплинули на МПП. Головним напрямком його розвитку стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва. Вони є формами МПП і виражають їх суть. Розвиток МПП обумовлює необхідність підвищення продуктивності праці і зниження витрат виробництва. Реалізація переваг МПП забезпечує країні в процесі обміну отримання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів та послуг, а також економію внутрішніх витрат від скорочення національного виробництва внаслідок використання дешевого імпорту. Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва - землі, капіталу, технології. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар, якщо вона має такі фактори виробництва, які дають їй змогу виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій. Земля, праця, капітал, технологія є однаково важливими факторами для виробництва будь-якого товару.

Як зазначалося, безпосередньою передумовою формування світового господарства є становлення та поглиблення міжнародного поділу праці. Міжнародний поділ праці становить собою спеціалізацію галузей народного господарства, підприємств та виробників на виготовленні певних видів продукції, матеріалів та послуг у міжнародному масштабі. Міжнародний поділ праці здійснюється з метою підвищення ефективності виробництва, економії затрат суспільної праці, раціонального розміщення продуктивних сил. Основними об'єктивними передумовами становлення і поглиблення міжнародного поділу праці є: відмінність між країнами в наявності природних багатств, грунтово-кліматичні умови, географічне положення, розміри та професійний склад трудових ресурсів; національні та історичні особливості, що склалися в різних країнах; науково-технічний прогрес, рівень розвитку продуктивних сил у різних країнах, стан їх науки і техніки. В цьому зв'язку виділяють три групи країн: розвинуті, середньорозвинуті і країни, що розвиваються. Звичайно, така класифікація у певній мірі має умовний характер, оскільки у кожній з названих груп існують значні відмінності між країнами, які впливають і на їх роль у міжнародному поділі праці. Прийнято розрізняти: загальний поділ праці між великими сферами економіки, частковий - між галузями цих сфер та одиничний, який поглиблює предметну, технологічну та детальну спеціалізацію.

Основними принципами міжнародного поділу праці є: врахування об'єктивно необхідних пропорцій економічного розвитку кожної країни і системи співробітництва країн з метою досягнення кожною країною збалансованості національного народного господарства; забезпечення високої ефективності міжнародного поділу праці, яка проявляється у високих темпах зростання виробництва та більш повному задоволенні потреб населення кожної країни при мінімальних затратах суспільної праці; поєднання міжнародної спеціалізації виробництва і комплексного розвитку господарства окремих країн в інтересах найбільш повного і доцільного використання природних та економічних передумов виробництва;
поступове подолання відмінностей у рівнях економічного розвитку, що історично склалися в різних країнах; добровільність та невтручання у внутрішні справи одне одного.

В сучасних умовах номенклатура продукції, особливо промислових галузей, настільки велика, що жодна країна не зможе забезпечити економічно вигідне виробництво цієї номенклатури. За таких обставин найбільш ефективним способом забезпечення потреб суспільства у різноманітних видах продукції є створення спеціалізованих галузей виробництва, органічно вписаних в систему міжнародного поділу праці. Сказане не означає, що в кожній країні, втягнутій у міжнародний поділ праці, не повинно бути цілісного народногосподарського комплексу. Навпаки, в кожній з них має скластися могутній народногосподарський комплекс, який включає в себе розвинуту паливно-енергетичну, сировинну та машинобудівну промисловість, промисловість будівельних матеріалів, розвинутий сучасний транспорт та зв'язок і сільське господарство. В результаті цього кожна країна має бути індустріально розвинутою (Рис.1.1.).

Суть МПП полягає в спеціалізації країн на випуску певних виробів або надання послуг (туристичних приміром) з метою задоволення своїх потреб і потреб країн-партнерів.

Наведені нижче процеси мають суперечливий, діалектичний характер і проявляються в наступному. По-перше, зростання економічної самостійності країн супроводжується зміцненням інтернаціоналізації світового господарства, збільшенням відкритості національних економік, поглибленням МПП. По-друге, посилення потреби в інтеграції країн стикається з суттєвими відмінностями в рівнях економічного і політичного розвитку окремих країн і цілих регіонів. Наведені дві тенденції обумовлюють стрибкоподібний розвиток світового господарства.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.1 Функціональна схема МПП

У взаємозв'язку із МПП відбуваються такі процеси:

- інтернаціоналізація виробництва;

- збільшення відкритості національних економік;

- розвиток інтеграційних процесів;

- розвиток і зміцнення регіональних міжнародних структур.

1.2 Міжнародна спеціалізація виробництва

Міжнародна спеціалізація виробництва - це форма міжнародного поділу праці, за якої зосередження однорідного виробництва у світі відбувається на основі прогресуючої диференціації виробничих процесів між різними країнами та їх суб'єктами. Іншими словами, відбувається зосередження виробництва одних видів продукції в одних країнах (або на підприємствах одних країн), а інших видів продукції - в інших країнах (чи на їх підприємствах).

МПП нерозривно пов'язаний з міжнародною спеціалізацією виробництва, яка є формою його прояву і його елементами. Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розуміють таку форму поділу праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі диференціації національних виробництв, виділення в самостійні (відокремленні) технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції понад внутрішні потреби. Визначальними моментами розвитку міждержавної спеціалізації є наявність запасів природних ресурсів, кліматичні умови, виробнича база та існуючий рівень технічного розвитку галузі, рівень внутрінаціональної спеціалізації. Основними формами прояву МВС є предметна, подетальна (повузлова) та технологічна (постадійна) спеціалізації. Перша з них передбачає спеціалізацію підприємств різних країн на виробництві та експорті повністю закінченого і готового до споживання виробу. Подетальна спеціалізація базується на кооперації виробників різних країн у випуску вузлів та деталей, а технологічна на здійсненні окремих стадій технологічних процесів виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу. Найрозвиненіші всі форми спеціалізації в машинобудуванні, приладобудуванні тощо.

З розвитком МПП в МСВ виникли такі поняття, як «міжнародноспеціалізована галузь» та «міжнапродноспеціалізована продукція». Перша з них характеризує ті галузі, які беруть найактивнішу участь в МПП. Для них характерно висока частка продукції на експорт та високий рівень на експорт та високий рівень внутрішньогалузевої спеціалізації.

Міжнародноспеціалізована продукція - це продукція, яка є предметом двосторонніх та багатосторонніх угод про розподіл виробничих програм і за умови виготовлення в одній чи декількох країнах значною мірою задовольняє потреби світового ринку в ній.

Окрім поняття «міжнародна спеціалізація виробництва» вживають і такі: «географічний поділ праці», «територіальний поділ праці», «міжнародний географічний поділ праці», зокрема в англійській мові є поняття «international division of labour».

Міжнародна спеціалізація виробництва означає спеціалізацію країн на виробництві певних видів продукції або послуг і міжнародний обмін ними. Досить легко уявити собі спеціалізацію за продуктами харчування. Наприклад, банани вирощують у тропіках і не вирощують в умовах помірного клімату. Тропічні країни експортують банани до країн помірного поясу, а останні експортують до тропіків свою продукцію [27].

Країни можуть спеціалізуватися також на послугах, зокрема на рекреаційних (тобто курортних). До країн з розвиненою сферою надання рекреаційних послуг приїжджають туристи з усього світу. При сходженні, скажімо, на вершини у Гімалаях послуги альпіністам надають місцеві жителі - шерпи, адже саме вони можуть переносити великі вантажі в умовах високогір'я, бо добре знають його особливості.

Лондонські фінансисти надають банківські послуги замовникам з багатьох країн світу. Лондон також відомий як світовий центр зі створення першокласної комерційної реклами, яка вже завоювала чимало престижних міжнародних призів [26].

Відомі дві історичні форми міжнародної спеціалізації - міжгалузева і внутрішньогалузева. Міжгалузева спеціалізація передбачає зосередження в окремих країнах певних галузей виробництва при відсутності цілого ряду інших галузей. Раніше міжнародна спеціалізація виробництва розвивалась виключно як між галузева, прикладом якої є спеціалізація багатьох країн Африки, Азії та Латинської Америки на виробництві мінеральної та сільськогосподарської сировини, а також деяких видів продовольства.

1.3 Міжнародне кооперування виробництва

Другим елементом у МПП є міжнародне виробниче кооперування, тобто об'єднання зусиль виробників декількох країн у випуску видів товарів для світового ринку.

Загальною об'єктивною основою міжнародного кооперування виробництва (МКП) є зростаючий рівень розвитку продуктивних чинностей, а отже, ступінь їхнього розчленовування на галузі, виробництва, підприємства. За короткий історичний строк радикально перетворився первинний осередок виробництва - підприємство, причому так, що це відображається на всіх сторонах суспільного (а отже, і міжнародного) поділу праці. Усе більше повне й послідовне виділення зі складу підприємств окремих стадій технологічного процесу, випуск складових частин кінцевого продукту й передача його «частковим» підприємствам знаменують собою новий якісний стрибок у поділі праці в промисловості. Це послужило небаченим стимулом для розвитку коопераційних процесів.

Коопераційні зв'язки проявляються на всесвітньому міжгалузевому або внутрішньогалузевому рівнях. Міжнародна кооперація за своєю економічною природою уявляє собою продуктивну силу, що дозволяє досягати намічуваного суспільно корисного результату у сфері виробництва, наукових досліджень, збуту при менших затратах живої та уречевленої праці порівняно з необхідними для досягнення подібного результату у випадках, коли учасники діють поодинці. За сучасних умов можна виділити наступні форми міжнародної кооперації:

- спільне виробництво;

- підрядна кооперація;

- поставки у рамках ліцензійних угод;

- доповнення виробничих потужностей партнера;

- поділ виробничих програм (спеціалізація);

- організація спільних підприємств [Табл.1.1.].

Таблиця 1.1 Класифікація міжнародної кооперації виробництва

Принципи класифікації	Характер кооперації
За видами	Виробнича, науково-технічна, в області проектування і будівництва об'єктів, у сферах збуту, надання послуг та ін
За стадіями	Передвиробничу, виробнича, комерційна
За структурою зв'язків між учасниками	Міжфірмова і внутріфірмова
За кількістю учасників	Двох- і багатостороння
За формами організації	Підрядна, спільне виробництво, спільні підприємства, договірна
За територіальним охопленням	Між двома і більше країнами, регіональна, міжрегіональна і всесвітня

У результаті впливу НТР була створена матеріальна основа для широкого розвитку виробничого кооперування. НТР змінила й сам характер МКП, включивши в нього як найважливіший елемент науку. Таким чином, головна функція кооперації праці - служити коштами збільшення вироблених матеріальних благ при більше високій продуктивності праці була доповнена іншою важливою функцією - реалізацією принципово нових завдань, які важко або неможливо вирішити без об'єднання зусиль виробників декількох країн.

Основні ознаки МКП:

¦ попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умов спільної діяльності;

¦ координація господарської діяльності підприємств-партнерів з різних країн у певній, взаємопогоджуваній сфері цієї діяльності;

¦ наявність як безпосередніх суб'єктів виробничого кооперування промислових підприємств (фірм) з різних країн;

¦ закріплення в договірному порядку як головні об'єкти кооперування готових виробів, компонентів і відповідної технології;

¦ розподіл між партнерами завдань у рамках погодженої програми, закріплення за ними виробничої спеціалізації виходячи з основних цілей коопераційних угод;

¦ безпосередній зв'язок здійснюваних партнерами взаємних або однобічних поставок товарів з реалізацією виробничих програм у рамках кооперування.

Варто підкреслити, що спільна діяльність такого роду жадає від учасників кооперації дотримання ритмічності й синхронізації випуску часткової й кінцевої продукції в погоджених обсягах і асортиментах, необхідного якості, причому в обумовлений термін.

МКП у міру розвитку, залучення у свою орбіту суміжних процесів, придбання більше комплексного характеру одержало назву «міжнародне промислове співробітництво». Останнє ширше по своєму охопленню, чим кооперування виробництва в промисловості, і включає різноманітні форми діяльності в області виробництва, прикладної науки, техніки, торгівлі, технічного обслуговування й ін. Комплексність - найважливіша риса міжнародного промислового співробітництва.

Класифікація МКП прямо залежить від методологічних принципів, що становлять його основу. Можна досліджувати коопераційні зв'язки всесвітнього масштабу або їхнього прояву у внутрішньогалузевому або міжгалузевому розрізі. Зв'язку можна розглядати на галузевому й фірмовому рівнях.

Міжнародне кооперування виробництва більш розвинута форма міжнародного поділу праці. Оскільки являє собою взаємопов'язаний процес спеціалізації окремих країн, об'єднань, фірм і підприємств на виробництві окремих продуктів або частин продукції з кооперуванням виробників для спільного випуску кінцевого товару. Проте, ця форма в першу чергу повинна базуватися на використанні прямих виробничих зв'язків, тісній взаємодії національних наукових і виробничих потенціалів, підвищенні рівня концентрації виробництва [24].

виробничий співробітництво глобалізація спеціалізація



РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО ПОДІЛУ ПРАЦІ

2.1 Аналіз міжнародної спеціалізації в умовах глобалізації

Актуальність аналізу полягає в тому, що незважаючи на те, що існування глобалізації як явища зазвичай не викликає сумнівів і ніким не заперечується, водночас дати наукове визначення глобалізації досить складно, з огляду на політичний аспект проблеми, безпрецедентні за масштабом і концентрацією інтереси, що стоять за нею, як матеріального, так і не в меншому ступені ідеологічного характеру.Технологічна інновація стала потужним двигуном глобалізації. Розвиток та впровадження нових технологій привели до стимулювання виробничої діяльності, підвищення продуктивності праці та посилення конкуренції. Глобалізація поширювалася по всьому світу, несучи з собою процес цивілізації. Цей процес створив умови для розширення та поглиблення діяльності організацій, які змінили орієнтацію своїх виробничих потужностей з внутрішніх ринків на світові. На даний час багатонаціональним корпораціям належить близько третини світової торгівлі. ТНК постійно зростають, розширюються і формують потужний міжнародний господарський комплекс, глобально охоплюючи всі країни світу, ведучи конкурентну боротьбу за ринки збуту та світові фінансові ресурси. Сьогодні економічна потужність ТНК з легкістю може конкурувати з деякими окремими державам. На відміну від розвинутих країн, транснаціональні компанії мають жорстку ієрархічну структуру управління, вони можуть легко розпоряджатись величезними ресурсами і в короткі проміжки часу для вирішення локальних завдань бути більш ефективними, ніж держави. Звісно, виникає занепокоєння відносно безпеки та моральності таких завдань. Крім того, зростання експансії ТНК може негативно позначитись на розвитку національних економік через створення умов, в яких національні виробники не в змозі конкурувати з потужними компаніями і змушені поступатись своїми інтересами для утримання на ринку. Багатонаціональні корпорації є величезним джерелом інвестиційного капіталу, але негативним моментом їх діяльності може виступати неузгодженість політики компаній з національними інтересами держави [19]. Глобалізація як світове економічне явище стала однією з найвпливовіших сил, яка призвела до загострення міжнародної конкуренції, що сприяє поглибленню спеціалізації та міжнародного поділу праці. Внаслідок цього відбувається зростання продуктивності праці та скорочення витрат. Таким чином, держави орієнтують свою діяльність на глобальний світовий ринок, що передбачає досягнення вищої ефективності, більш повного та якісного задоволення внутрішнього та зовнішнього попиту. Участь національної економіки в міжнародній конкуренції забезпечує гнучкість у використанні ресурсів, упровадження передової технології, що призводить до загального підвищення обсягу виробництва.

Ще однією перевагою глобалізації є економія на масштабах виробництва, що потенційно може призвести до скорочення витрат та зниження цін, а отже - до економічного зростання. Протягом тривалого часу глобалізація вважалась умовою майбутнього процвітання нації. Першим реальним негативним проявом глобалізації стала хвиля південноазіатської фінансової кризи наприкінці 90-х pp. Одні з найбільш швидко зростаючих економік світу, що будували свою стратегію на взаємній кооперації з іншими країнами та активно розвивали внутрішні фінансові ринки, опинились на межі краху в лічені дні. Аналіз такої ситуації доводить, що економіки постраждалих країн були дійсно достатньо інтегрованими у світову економічну систему, але розвиток внутрішніх фінансових ринків та механізмів їх захисту був дуже слабким. Крім того, кожна країна має свої темпи розвитку, свій шлях до стабілізації та свої національні особливості, які необхідно враховувати при формуванні фінансової та економічної системи. Застосовувати тут досвід західних розвинутих країн є недоречним, що може мати фатальні наслідки для приймаючих економік. Так і сталося з південноазіатськими країнами.

2.2 Оцінка тенденцій міжнародного виробничого співробітництва

Міжнародне виробниче співробітництво - це форма МЕВ, яка виникає у сфері матеріального виробництва на основі міжнародного поділу праці з приводу виготовлення речових виробів, які можна використати для виробничого чи індивідуального споживання. Міжнародне виробниче співробітництво здійснюється у різних напрямках, логіку одного з яких розкриває його структура:

- енергетичне співробітництво,

- співробітництво у галузі сировинного виробництва,

- співробітництво у сфері переробного виробництва,

- агропромислове співробітництво.

Спеціалізація господарств країн відбувається з урахуванням передусім порівняльних переваг для виробництва товарів і послуг, які має кожна з країн. Людство зацікавлене в міжнародному поділі праці, як і в тому, щоб різні люди мали різні спеціальності.

У нинішній світовій економіці роль населення та ресурсів як визначальних чинників спеціалізації знижується. Розміщуючи підприємства, що виробляють продукцію, нині орієнтуються переважно на кінцевого споживача. Деякі країни перетворилися на центри наукових досліджень, тоді як інші є джерелом низько-кваліфікованої робочої сили.

Економічна наука у зв'язку з міжнародною спеціалізацією виробництва використовує поняття "трансматеріалізація" і "дематеріалізація". Перше поняття означає зниження попиту на природні ресурси, оскільки на зміну традиційним мінералам прийшли матеріали із заданими властивостями (напівпровідники, оптичні волокна тощо), друге-зменшення частки сировини у вироблених товарах. Іншими словами, трансматеріалізація - це зміна суті ресурсів, а дематеріалізація - зміна суті продуктів.

Більшість країн спеціалізуються на виготовленні не цілісних виробів, а їх компонентів. Міжнародну виробничу спеціалізацію визначають переважно транснаціональні корпорації. Вони враховують при виборі спеціалізації не лише географічні чинники, а й соціально-економічні.

Важливим напрямом міжнародного співробітництва стало створення вільних економічних зон. Така зона є певною частиною території країни, у межах якої діє особливий режим господарювання. Цей режим надає значні пільги для зовнішньоекономічної діяльності. Існує понад 600 офіційно встановлених вільних економічних зон у 70 державах світу. ?

Нині найбільшим експортером послуг є США. Американські фільми, музика, телепрограми тощо заполонили весь світ. Однією з найважливіших статей експорту США вважається американська культура. Так, лише на наданні освітніх послуг СІЛА заробили у 1995 р. 10 млрд. дол. СІЛА є й найбільшим імпортером продукції третинного сектору. Чотири найбільші кіностудії США перебувають у власності іноземного капіталу.

Обсяги міжнародної торгівлі послугами, що відображуються у статистиці платіжних балансів, є заниженими. На початок 1990-х років багато країн, у тому числі великих, не підраховували торгівлю послугами. Методологія їх підрахунку має значні відмінності серед країн світу.

Наприкінці XX ст. більш як половина вартості експорту послуг припадала на міжнародний транспорт та міжнародні приватні і ділові подорожі. Розвинені країни експортували 75 % світового обсягу послуг, міжнародні організації - 1 %, а країни, що розвиваються, - 24 %. На США припадало 16,2 % світового експорту послуг, на Францію - 10,2 %, на Італію 6,5 %, на Німеччину - 6,4 %, на Велику Британію - 5,5 %, на Японію - 5 %.

Держави світу регулюють міжнародну торгівлю послугами шляхом встановлення обмежень на:

- торгівлю послугами;

- створення на внутрішньому ринку філіалів іноземних компаній;

- пересування надавачів послуг;

- пересування споживачів послуг;

- застосування національного режиму. ?

Європейський Союз уклав угоди про партнерство і співробітництво практично з усіма країнами-членами СНД (немає інформації лише про Таджикистан). Щодо ряду країн СНД угоди вже набрали чинності.
1 травня 2004 року країнами -членами ЄС стали Польща, Чехія, Угорщина, Естонія, Словенія. Вони запровадили принципи єдиного торговельного та митного режиму Євросоюзу стосовно третіх країн.

У минулому кожна нова хвиля розширення Європейського економічного співтовариства призводила до збільшення територій, кількості населення та сукупного економічного потенціалу. Економічні ж показники у розрахунку на душу населення знижувалися. Хвиля розширення, яка розпочалася 2004 року, збільшить територію Європейського Союзу на 34 %, кількість населення - на 28 %, а сукупний ВВП - лише на 4,8 %.

США в останні роки експортують п'яту частину своєї продукції авіаційної промисловості, електронно-обчислювальної техніки, наукових приладів і точної вимірювальної апаратури. До 40% ВВП експортують такі країни як Бельгія, Нідерланди, Данія.

У світі сьогодні існую понад 40 тис. ТНК. Вони демонструють великий розмах зарубіжної діяльності. Приміром: «Дженерал Моторс» (США) має річний оборот 96 млрд. дол.. у 38 країнах світу ця компанія має 50 підприємств.

Нафтова корпорація «Ексон» (США) з річним оборотом 87 млрд. дол.. має за кордоном 4 тис. свердловин у 22 країнах; Британсько-нідерландська компанія «Роял датч Шелл» створила 275 зарубіжних філіалів.

Таким чином, ТНК становлять сьогодні головну ланку МПП та МЕВ. Наприклад, одна з них - всесвітньо відома «Тойота» - розмістила у 116 країнах світу 26 складальних і виробничих підприємств, має 6 збутових компаній і 116 фірм-розподілювачів.

У країнах, які широко використовують можливість брати участь у МПП, як правило, вищі темпи економічного розвитку.

Яскравим прикладам ом в цьому є розвиток Японії, Німеччини, а також «нових індустріальних країн2 - Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру та Південної Кореї. І навпаки, в країнах, які не зуміли зайняти своє місце у МПП, - нижчі темпи розвитку, або навіть спостерігається згортання виробництва.

Європейський Союз наприкінці XX ст. посідав значне місце у світовому господарстві. Його частка у світовому експорті та імпорті товарів і послуг становила 40 % або ж навіть перевищувала зазначений показник. У країнах Союзу до його розширення в 2004 р. проживало понад 320 млн. чоловік, сукупний ВНП перевищував американський і майже вдвічі -японський. На ЄС припадало 25 % світового промислового виробництва, майже 33 % золотовалютних резервів Заходу. Євросоюз є великим ринком збуту та джерелом постачання товарів і послуг.

2.3 Особливості діяльності міжнародних організацій з виробничого співробітництва

Міжнародне енергетичне співробітництво.

Обмеженість паливних ресурсів помітно впливає на розвиток міжнародного співробітництва у сфері енергетики. Промислово розвинені сфері енергетики. Промислово розвинені країни допомагають добувати природні ресурси(паливно-енергетичні) економічно слабшим країнам. У багатьох випадках паливні ресурси належать великим ТНК індустрально розвинених країн або повністю ними контролюються. До основних паливно-енергетичних ресурсів відносять: нафту, природний газ, вугілля, уран. Магістральні напрямки розвитку науково-технічного прогресу в енергетичній сфері:

відкриття і використання нових видів і джерел енергії(енергія води,вітру, сонця.), автоматизація і підвищення енергоозброєності світової економіки.

Співробітництво у сфері енергетики привело, як і в інших сферах, до утворення міжнародних організацій та об'єднань:

1)Організація країн експортерів нафти(ОПЕК), заснована в 1960році, метою створення є захист інтересів основних нафтодобувних країн Азії, Африки та Латинської Америки в конкурентних змаганнях з нафтовими монополіями, а також координація добування та експорту нафти і узгодження цін. Найбільші запаси нафти є в таких країнах: Саудівська Аравія, Кувейт, Іран.

2) Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), створене в 1957році, входить в систему ООН на правах автономного органу, основні цілі:

а) розвиток міжнародного співробітництва в області мирного використання атому; запобігання розповсюдження ядерної зброї.

б) Європейське об'єднання вугілля і сталі(ЄОВС) створене в 1951році.

г) Європейське співтовариство з атомної енергії(ЄВРАТОМ) створене в 1957році з метою об'єднання ресурсів атомної енергії, атомної промисловості і науково-технічного персоналу в області ядерної фізики та енергетики.

Міжнародне співробітництво у сфері сировинного виробництва.

Міжнародне співробітництво у сфері сировинного виробництва - це напрямок міжнародного виробничого співробітництва в дослідженні, розвідуванні та добуванні природних ресурсів, які відіграють роль предметів праці в промисловому виробництві. Сировину ділять на промислову та сільськогосподарську.

Міжнародне співробітництво в сировинній сфері поділяють на такі частини:

- співробітництво на світовому ринку чорних металів;

- співробітництво на світовому ринку кольорових металів;

- світова кооперація у виробництві хімічної сировини;

- міжнародне співробітництво у виробництві штучних сировинних матеріалів;

- співробітництво на світовому ринку лісових ресурсів.

З розвитком науково-технічного відбувається структурна зміна у міжнародному співробітництві у сировинній сфері, помітно скорочується доля одних видів сировини, а виробництво й застосування інших видів сировини зростає, йде більший видобуток кольорових металів, спостерігається тенденція перенесення хімічної промисловості з розвинених країн у країни, що розвиваються в зв'язку з посиленням екологічного контролю у розвинених країнах.

Міжнародні організації у сировинній сфері: Європейське об'єднання вугілля і сталі, Міжнародна бокситова організація, урановий картель.

Значну роль в процесі глобалізації грає так звана Світова Організація Торгівлі (СОТ). Діяльність цієї організації напрямлена на вільний (безмитний або з мінімальними митами) обмін товарів і послуг між її членами.

Метою створення СОТ було подолання суперечностей в міжнародній торгівлі зокрема в торгівельних стосунках між розвиненими країнами що розвиваються. Слід також зазначити що головним принципом СОТ та основним елементом на який спрямована основна увага в нормативних документах СОТ єлібералізація торгівлі. Лібералізація зовнішньої торгівлі - це розширення свободи економічних дій і зняття обмежень на діяльність у сфері міжнародної торгівлі для національних господарюючих суб'єктів а також спрощення доступу на внутрішній ринок для зарубіжних суб'єктів.

Зважаючи на динамічний розвиток нових потужних конкурентів можна очікувати значного послаблення конкурентних позицій України навіть за умов продовження зростання ринку якщо не буде запроваджено стратегію реформування галузі диверсифікації продукції та формування сприятливих умов для споживання національної продукції на внутрішньому ринку. Таким чином сучасні тенденції розвитку зовнішньоекономічного співробітництва України засвідчують невпинне посилення конкурентного тиску на українських експортерів та компанії які діють на внутрішньому ринку. Між тим сформована модель входження України до світогосподарської системи не відповідає сучасним структурним вимогам і підтримує орієнтацію виробників на ціну а не на технологічний рівень виробництва чи якісні характеристики товару. Присутність України на зовнішніх ринках переважно в низько- і середньотехнологічних секторах збільшує залежність економічного розвитку від кон'юнктурних коливань і жорсткої цінової боротьби на зовнішніх ринках посилює нестійкість і вразливість економіки до зовнішніх цінових шоків вимиває кошти з економіки завдяки зменшенню обсягу імпорту який можна придбати за одиницю українського експорту.

Тенденції зміцнення світових економічних центрів відкриваютьдля України нові перспективи та можливості підвищення конкурентоспроможності і водночас містять ризики й виклики щодо пошуку Україною адекватного місця в світовому та регіональному поділі праці. На жаль приплив прямих іноземних інвестицій (ПІІ) темпи зростання якого в період економічного зростання помітно прискорилися також не виходить за межі усталеної ролі України у міжнародному поділі праці та практично не сприяє позитивним структурним зрушенням. Іноземні інвестиції в країну розглядаються з одного боку як джерело і підґрунтя економічного зростання а з іншого - як індикатор «зовнішньої» оцінки стану економіки країни. Динаміка прямих інвестицій в Україну та з України засвідчує досить показову тенденцію абсолютного домінування вкладання коштів в країну.



РОЗДІЛ 3. УЧАСТЬ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНОМУ ПОДІЛІ ПРАЦІ

3.1 Тенденції спеціалізації виробництва в Україні

У міжнародному поділі праці є певні суперечності. Йдеться про надмірну спеціалізацію країни на виробництві кількох видів продукції, оскільки це ставить її господарство в залежність від коливань кон'юнктури світового ринку, а також збіднює галузеву структуру господарства. Окремі держави обирають галузі спеціалізації, сподіваючись на одержання певної вигоди. Справді, деякі галузі, що використовують дешеву природну сировину, дають країні значні прибутки, хоча часто засновані на важкій фізичній праці і слабко пов'язані з іншими галузями економіки. Інша справа, галузі обробної промисловості, в тому числі машинобудування. Вони тісно переплітаються з іншими галузями економіки країни, оскільки засновані на розвиненому господарстві і є потужним фактором розвитку всього господарства.

Чи зуміє Україна інтегруватися в європейську і світову економіку? Це питання непросте. Економісти «Дойче-Банку» зробили своє дослідження і дійшли позитивного висновку. Це деякою мірою можуть підтвердити й дані (табл.1.3.).



Таблиця 1.3 Рівень розвитку економіки України та інших держав колишнього СРСР

Україна має значні виробничі, природні й трудові ресурси, до того ж надзвичайно вигідне економіко-географічне і геополітичне розміщення у центрі Європи з прямим виходом до головних сухопутних і морських шляхів сполучення [2].

Україна виробляє понад 6 млн. т марганцевої руди (30 % світового виробництва), 24 млн. т прокату, понад 3,8 млн. т цукру, 4-5 млн. т сірки, 76 млн. т залізної руди, 0,7 млн. т олії та багато іншої продукції. Частка України в експорті продукції колишнього Радянського Союзу (1990 р.) становила, %: залізної руди - 95, кам'яного вугілля - 65, чавуну - 75, прокату чорних металів - 70, електроенергії - 75, стальних труб - 40, ковальсько-пресового устаткування - 75, цукру-піску - 65. Очевидно, що Україна має всі підстави для виходу на світовий ринок, розвитку торгових зв'язків з багатьма країнами світу. Лише зазначена продукція обліковувалася за цінами світового ринку на 30 млрд. крб., проте ці прибутки осідали далеко за межами України. Природно, така форма економічних відносин не могла довго існувати. Це звичайнісінький колоніальний грабунок центром, на що вказує навіть структура експортних поставок у 1989 р.: на сировину, матеріали і товари народного споживання припадало 72 % продукції, на машини і устаткування - 22 % [9].

Продукція народного господарства України надходила для будівництва в Індії металургійних заводів у Бхілаї і Бокаро; Єгипті - Асуанської греблі, металургійного заводу повного циклу в Хелуані, суднобудівного заводу в Олександрії; Туреччині - Іскандерунського металургійного заводу; Ірану - для будівництва Ісфаханського металургійного заводу, вугільних шахт, зернових елеваторів; Афганістані - автомобільної магістралі Кушка -Кандагар; Алжирі - металургійного заводу, політехнічного інституту, навчального центру в Анабі; Сирії - для будівництва греблі на річці Євфрат і залізниці Дамаск - Хомс; Іраку - елеватори, нафтопроводів, цементного заводу; Гвінеї, Пакистані, Малі, Конго, Перу та ін.

Зовнішньоекономічна політика України спрямована на: забезпечення переходу до активної експортно-орієнтованої стратегії економічного розвитку на основі цілеспрямованого формування та ефективної реалізації експортного потенціалу України в пріоритетних галузях економіки;
послідовну лібералізацію сфери зовнішньоекономічних зв'язків; наближення до вимог Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) і міжнародної торгової організації; надання пріоритетів у сфері економічних відносин країнам СНД. Основна увага приділятиметься виробничій і науково-технічній кооперації, створенню спільних підприємств, фінансово-промислових структур, розвитку спільних об'єктів інфраструктури, взаємодії на ринках країн, що розвиваються; розробку проекту концепції зовнішньоекономічної політики України, а також державної програми розвитку експортного потенціалу України [1].

3.2 Розвиток виробничого кооперування в Україні

Відсутність в Україні державних програм у галузі науки, розвитку сучасних технологій, наукомістких галузей і видів послуг об'єктивно знижує коопераційний потенціал економіки. І навпаки, виявлення пріоритетів промислово-галузевого розвитку, з'ясування переліку тих реальних міжнародних проектів, в яких можуть взяти участь Україна, її підприємства, може відіграти велику позитивну роль для розвитку міжнародного кооперування виробництва. Це пов'язано з прагненням компенсувати розрив тих прямих зв'язків між виробництвами, які існували за часів СРСР.

Україна зацікавлена у розвитку різноманітних кооперативних форм спільного господарювання. Адже дуже часто міжнародне кооперування передбачає технологічне лідерство однієї зі сторін, а стан різних галузей вітчизняної економіки обумовлює як можливість упровадження передових технічних ідей інших країн на власних підприємствах, так і потенціал виходу з власними технологіями на ринки інших країн сумісно з фірмами-резидентами. Прикладом останнього може стати проект випуску літаків моделі АН за участі українських фахівців в Ірані [11].

Прикладом поєднання виробничих потенціалів є співробітництво українського НВП «Машинопроект» та російського ВАТ «Рибінські мотори» з метою створення двигунів потужністю 60 МВт. Попередній проект, в якому взяли участь миколаївські та російські машинобудівники, мав результатом створення газотурбінного двигуна потужністю 110 МВт на Іванівській ГРЕС. Перспективним є українсько-російський проект щодо створення найкращого в світі літака нового покоління АН -70. У Сімферополі працює підприємство, яке здійснює складання автомобілів «Газель» і комплектуючих, що надходять до російського АТ «ГАЗ».

Україна має великі коопераційні та кредитно-інвестиційні можливості у сфері космічного співробітництва з Європейською космічною агенцією (ЄКА). Адже в Україні існує потужний космічний потенціал, який далеко не завжди може претендувати на самостатність, як один із конкуретнихавтономних світових центрів промисловості. Серед напрацювань, які могли б становити перспективний напрям комерційної взаємодії з ЄКА, можна навести технології супутникового зв'язку, дистанційного зондування Землі, систем космічного транспортування, а також виробництва ракет «Зеніт» та «Циклон», створення системи орієнтації й управління орбітальними станціями та багато іншого [3].

Таке співробітництво та аналогічні його форми могли б значно посприяти розвиткові окремих виробництв, а також збільшенню експорту товарі і послуг, надходжень до державного бюджету, поліпшенню макроекономічних параметрів.

Інструментами державного регулювання кооперації може бути пільгове митне регулювання поставок обладнання або виробничих ліній, цілях, виробничих комплексів, сприяння торгівлі ліцензіями. Особливий напрям уваги - сприяння розвитку нових видів технологій, відповідному забезпеченню інформацією, ноу-хау. Товарообмін, який відбувається відповідно до міжнародних договорів підряду, цілком обґрунтовано може претендувати на значно сприятливіший режим регулювання [13].

Таким чином, для забезпечення економічної безпеки українських товаровиробників у співробітництві з російськими підприємствами їм необхідно обирати такі форми кооперування, які б базувалися на наступних принципах:

· рівноправний і довготривалий характер відносин між партнерами із співробітництва;

· справедливий розподіл ризиків та прибутку між учасниками кооперування;

· спільна зацікавленість партнерів у досягненні кінцевих результатів співробітництва.

3.3 Особливості участі України в міжнародних виробничих організаціях

Україна бере активну участь у всіх напрямках діяльності ООН, найважливішими з яких є підтримання міжнародного миру та безпеки та зміцнення верховенства права у міжнародних відносинах, розвиток співробітництва у вирішенні проблем соціально-економічного та гуманітарного характеру, забезпечення прав людини.

Україна надає особливого значення діяльності ООН з підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у ній як важливий чинник своєї зовнішньої політики. Починаючи з липня 1992 р. Україна виступає активним контрибутором військових підрозділів та персоналу до операцій ООН з підтримання миру (ОПМ). Станом на березень 2013 року 538 військовослужбовців ЗСУ та співробітників органів внутрішніх справ України беруть участь у 7-ми ОПМ ООН: у ДРК, на Кіпрі, у Косово, Кот д'Івуарі, Ліберії, Судані та Південному Судані. За цим показником Україна посідає 5-е місце серед країн Європи [18].

Співпраця з ООН в галузі роззброєння зосереджується на зміцненні міжнародних інструментів і режимів в сфері контролю над озброєннями, нерозповсюдження зброї масового знищення, дотриманні санкційних режимів Ради Безпеки ООН.

Виходячи з нагальної необхідності розробки світовою спільнотою ефективних заходів боротьби з тероризмом, Україна приєдналася до глобальної антитерористичної коаліції, підтвердила свою готовність докласти максимальних зусиль до спільної боротьби з міжнародним тероризмом, насамперед у рамках ООН.

Україна активно долучається до діяльності органів ООН у правозахисній сфері: двічі (2006-2008 та 2008-2011 рр.) входила до складу новоствореного правозахисного органу - Ради ООН з прав людини та бере активну участь у роботі Ради як спостерігач. У травні 2008 р. та жовтні 2012 р. у рамках Ради Україна успішно пройшла Універсальний періодичний огляд ситуації у галузі прав людини в країні, підсумки якого затверджені 14 березня 2013 р. під час 22-ї сесії Ради [8].

Наша держава є стороною основних міжнародних договорів у сфері захисту прав людини. Як сторона зазначених документів Україна на регулярній основі подає на розгляд відповідних конвенційних органів національні доповіді щодо виконання зобов'язань згідно з цими договорами. Рекомендації, які виносяться за результатами розгляду доповідей України, опрацьовуються відповідними національними установами з метою визначення заходів, спрямованих на їх виконання.

Україна є учасницею більшості універсальних міжнародних договорів, депозитарієм яких виступає Генеральний секретар ООН.

За час свого членства в ООН Україна тричі обиралася непостійним членом Ради Безпеки (1948-1949, 1984-1985, 2000-2001 рр.), шість разів - членом Економічної і Соціальної Ради (востаннє на період 2010-2012 рр.).

Кандидатуру України висунуто на обрання до складу непостійних членів Ради Безпеки ООН на період 2016-2017 рр. (за час членства в ООН Україна тричі була обрана непостійним членом РБ ООН: 1948-1949, 1984-1985, 2000-2001 рр.), до складу Ради ООН з прав людини на період 2018-2020 рр. (Україна двічі була обрана членом РПЛ ООН 2006-2008, 2008-2011 рр.), до складу Економічної і Соціальної Ради ООН на період 2019-2021 рр. (вшосте Україна входила до складу ЕКОСОР у 2010-2012 рр.).

У 2013 році Україна є членом наступних керівних органів ООН та спеціалізованих установ системи ООН: Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) (2010-2014 рр.), Комісії із соціального розвитку (2012-2015 рр.), Комісії з наркотичних засобів (2012-2015 рр.), Комітету з внесків (2013-2015 рр.), Виконавчої ради Структури ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок «ООН-Жінки» (2011-2013 рр.), Комітету з інформації (2013-2014 рр.), Ради Організації ООН з промислового розвитку (ЮНІДО) (2010-2013 рр.), Адміністративної ради та Ради поштової експлуатації Всесвітнього поштового союзу (2013-2016 рр.), Програмного та бюджетного комітетів Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Постійний представник України при ООН обраний Головою Шостого комітету (правові питання) 67-ї сесії ГА ООН (2012-2013 рр.), Україна Віце-головує в Асамблеї Міжнародної морської організації, представник нашої держави входить до складу Міжнародного трибуналу з морського права (2011-2021 рр.).

Представники України також входили до складу керівних органів Програми розвитку ООН та Фонду ООН у галузі народонаселення (Виконавчої ради ПРООН/ЮНФПА/ЮНОПС), Дитячого фонду ООН (Виконавчої ради ЮНІСЕФ), Всесвітньої туристичної організації (Виконавчої ради ЮНВТО), Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (Виконавчої ради ЮНЕСКО), Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (Рада ФАО), Всесвітньої продовольчої програми ООН (Виконавча Рада ВПП).

Україна бере участь у діяльності Європейської економічної комісії ООН, спрямованій на зміцнення регіонального співробітництва у сфері енергетики, транспорту, екології, економічної інтеграції. ЄЕК ООН є для нашої країни одним із важливих джерел технічної допомоги у вищевказаних галузях. На періоди 2002-2003 та 2007-2008 рр. Постійний представник України у Женеві обирався заступником Голови ЄЕК ООН. Представники України працюють у складі Бюро комітетів ООН: екологічної політики (КЕП) та сталої енергетики (КСЕ).

Здійснюється ефективна взаємодія України зі спеціалізованими установами ООН з багатьох питань глобального порядку денного, включаючи боротьбу з бідністю, охорону навколишнього середовища, вдосконалення системи охорони здоров'я тощо. Важлива роль у здійсненні цієї взаємодії належить Офісу ООН в Україні, який забезпечує реалізацію проектів Програми розвитку ООН в Україні (ПРООН), активно співпрацюючи з Міністерством економічного розвитку і торгівлі, Міністерством екології та природних ресурсів, Міністерством у справах сім'ї, молоді та спорту, іншими українськими відомствами. Крім ПРООН, Офіс координує діяльність в Україні Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), МАГАТЕ, МОП, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ), Об'єднаної програми ООН з питань ВІЛ/СНІД (ЮНЕЙДС), Управління ООН з наркотиків і злочинності, ЮНЕСКО та ЮНІСЕФ.

Розвивається активна співпраця України з Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ). Регіональне представництво УВКБ в Білорусі, Молдові та Україні у партнерстві з Державною міграційною службою України фінансує та реалізує в нашій країні низку проектів в міграційній сфері. Україна виступає за неухильне дотримання міжнародних зобов'язань та забезпечення ефективної реалізації національного законодавства у сфері захисту прав біженців. В Україні здійснюється послідовна робота зі зміцнення законодавчої бази, вдосконалення системи державного управління міграційними процесами відповідно до міжнародних стандартів. Зміни, внесені до законодавства України протягом останніх років заклали належні умови для створення системи притулку в Україні відповідно до міжнародних стандартів.

...