Регіональний розвиток у європейському спільному економічному просторі (динамізація та структурні зміни)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний економічний університет

Чужиков Віктор Іванович

УДК 339.926 : 332.135

Регіональний розвиток у європейському спільному економічному просторі (динамізація та структурні зміни)

Спеціальність 08.05.01 - світове господарство і міжнародні економічні відносини

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародної економіки Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України, м. Київ

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор

Київський національний економічний університет,

завідувач кафедри міжнародної економіки

Офіційні опоненти: - доктор економічних наук, професор

Філіпенко Антон Сергійович,

Інститут міжнародних відносин

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри світового господарства

і міжнародних економічних відносин

- доктор економічних наук, професор

Лук'яненко Дмитро Григорович,

Київський національний економічний університет,

завідувач кафедри міжнародного менеджменту

- доктор економічних наук, професор

Макогон Юрій Володимирович,

Донецький національний університет,

завідувач кафедри міжнародної економіки

Провідна установа: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, відділ Європи та європейської інтеграції, м. Київ

Захист відбудеться “12” вересня 2003 р. о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.03 Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розісланий “04” серпня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор А.Е.Фукс

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У останні десятиріччя в економічному розвиткові світового господарства суттєво зросла роль регіональних інтеграційних угруповань та окремих локальних господарських структур. Причинами нової диспозиції регіонів у глобальному конкурентному середовищі є: посилення інноваційної складової суспільного відтворення капіталу на регіональному рівні; стрімке зростання кластерів і технопарків; посилення синергетичного ефекту регіональної інтеграції та перехід багатьох функцій управління від держави до регіонів тощо.

Сучасний процес регіоналізації найбільш швидко проходить у країнах Європейського Союзу, які наочно продемонстрували зростаючу роль цього інтеграційного об'єднання та його окремих регіонів у глобальній економіці. З одного боку, в ЄС, як і в усьому світі, йде процес інтенсивного нагромадження капіталу в окремих регіонах, що викликає їх швидке зростання, з другого - компліментарна (акумулююча) дія локальних, національних та наднаціональних структур сприяє розвиткові депресивних зон, не обмежуючи при цьому можливості інноваційно-інвестиційних комплексів. На рівні внутрішніх регіонів мають місце як конвергентні (долання контрастності розвитку) тенденції до зближення за основними макроекономічними показниками, так і дивергентний (зростання контрастності) рух посилення нерівномірності розвитку. Однак домінуючим виявився все ж таки процес зближення регіонів, який забезпечив суттєве долання регіональних диспропорцій, гармонізацію транскордонного співробітництва, зменшення внутрішньої міграції населення тощо.

Зниження трансакційних витрат внаслідок ефекту економічної інтеграції та вільний рух факторів виробництва призводять в межах Європейського Союзу до сталого економічного та соціального зростання як окремих країн та їх регіонів, так і ЄС у цілому. Ось чому європейська інтеграційна регіональна модель з позиції сьогодення виглядає найбільш вдалою у світі та привабливою для країн-сусідів, які мають спільне з Євросоюзом географічне положення, тісні економічні та соціокультурні зв'язки і розташовані в спільному цивілізаційному просторі. Протягом 90-х років ХХ ст. більшість постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) заявила про свій намір стати членами Європейського Союзу і розпочала широкомасштабні ринкові реформи, спрямовані не тільки на трансформацію своїх економік до глобального ринкового середовища, а й системну адаптацію країнових моделей до Копенгагенських і Маастрихтських критеріїв ЄС. Однією з найскладніших при цьому виявилася регіональна проблема, яка наочно продемонструвала поляризацію активних і депресивних зон країн ЦСЄ та значну деформацію регіональної структури виробництва та невиробничої сфери. Саме на долання регіонально-галузевих диспропорцій з боку структурних фондів ЄС упродовж 2004-2006 рр. виділятимуться кошти для здійснення адаптаційних програм, що пов'язані з процесом розширення, а це надасть можливість пришвидшити процес вирівнювання регіонального розвитку.

Природно, що процес консолідації регіонів, відомий як “Європа регіонів”, передбачає розвиток співробітництва з іншими країнами (аплікантами і потенційними кандидатами на вступ), а відтак проголошена Європейською комісією (березень 2003 р.) концепція “Ширша Європа - сусідство” передбачає в майбутньому створення спільного європейського економічного простору, куди мають увійти, окрім Північної Африки, нові незалежні держави Східної Європи (Білорусь, Молдова, Україна) та Росія, разом з тим, рівні, напрями та механізми функціонування цього простору поки що є досить загальними і потребують теоретичного і практичного осмислення. При цьому, принципово важливим є визначення ролі та місця України у європейському процесі мега- та мезорегіональної коінтеграції (приєднання до інтеграційного союзу).

Додаткової актуалізації досліджуваній проблемі надає той факт, що вже упродовж 2004-2007 років Україна матиме безпосередній кордон з Європейським Союзом, що відкриває нові можливості для розширення єврорегіонального співробітництва, залучення прямих іноземних інвестицій у вітчизняні регіони, формування спільних транспортних коридорів тощо. Разом з тим, для успішної реалізації регіональних проектів, що випливають із статусу “прикордонної з ЄС держави” від України вимагатиметься наявність чіткої регіональної політики, відповідність європейським принципам регіоналізму, прозорість і контрольованість місцевих бюджетів та ін. Системна трансформація регіональної політики в Україні передбачає відхід від стереотипів минулого та формування науково обґрунтованої Стратегії регіонального розвитку, яка базувалася б на європейській локальній моделі, але максимально врахувала стан і специфіку вітчизняних регіонів.

Теоретичні аспекти регіоналізації в умовах глобалізації світогосподарських процесів взагалі, а також природа та особливості європейської інтеграційної моделі зокрема достатньо глибоко досліджувалися у працях вітчизняних вчених В.Андрійчука, О.Білоруса, І.Бураковського, В.Будкіна, О.Власюка, В.Горбуліна, А.Гальчинского, В.Гейця, Б.Губського, М.Дудченка, Л.Кістерського, А.Кредісова, С.Кримського, Д.Лук'яненка, В.Новицького, Ю.Макогона, Ю.Павленка, Є.Панченка, Б.Панасюка, Ю.Пахомова, С.Пирожкова, А.Поручника, О.Рогача, В.Рокочої, А.Рум'янцева, В.Савчука, В.Сіденка, С.Соколенка, А.Філіпенка та багатьох інших. Ідеї створення спільного європейського регіонального простору знайшли своє відображення у працях Х.Балдершайма, Ю.Ваннопа, А.Вільямса, Б.Йохансона, М.Кітінга, М.МакДжиніса, Г.МакЛейда, Х.Патсі, А.Родрігеса-Посе, В.Салет, Дж.Сіма, К.Станлберга, М.Сторпера, А.Фалузі, Р.Хадсона, С.Харді, М.Харта та інших. У публікаціях М.Бурди, І.Валлерстайна, Р.Кларка, К.Калдера, Дж.Лессінджера, П.Ліндерта, М.Портера, Дж.Снокса, Дж.Хадсона, Й.Шумпетера регіональні аспекти розвитку пов'язуються з макроекономічними, передусім із впливом на них глобальних циклів. Проблеми системних трансформацій країн ЦСЄ висвітлювалися у працях Л.Бальцеровича, Р.Гринберга, Х.Кьолера, Г.Колодко, Я.Корнаї, В.Кудрова, М.Максимової, Е.Обминського, М.Обухова, Н.Симонії, С.Уайта, О.Трейвіша, Л.Чаби, Н.Шапіро, Ю.Юданова та багатьох інших. Концептуальні основи сталості внутрішніх регіонів та посилення їх зовнішньоекономічної відкритості досліджувалися у багатьох працях таких українських і російських економістів, як Е.Алаєва, А.Алимова, М.Бандмана, Р.Бурганова, О.Гранберга, Б.Данилишина, М.Долішного, С.Дорогунцова, Н.Зубаревич, Е.Кочетова, І.Іванова, Б.Лавровського, М.Лендел, І.Лукінова, М.Нєкрасова, Д.Прейгера, В.Пили, С.Романюка, О.Савченка, В.Симоненка, М.Тимчука та інших.

Разом з тим, як у науковій літературі минулого, так і в роботах сучасних учених не знайшли достатньо обґрунтованого і всебічного аналізу дослідження генезису та динаміки регіонального розвитку в умовах глобалізації світогосподарських процесів і в європейській інтеграційній моделі зокрема, не визначено рівні та характер зростання відкритості економіки регіонів, досить фрагментарно висвітлена роль гармонізаційних та інноваційних моделей прискореного регіонального зростання. Малодослідженими залишаються проблеми внутрішньорегіональної асиметрії постсоціалістичних країн, причини виникнення активних і депресивних зон, регіональні наслідки коінтеграції держав-аплікантів до Європейського Союзу. Досить актуальним для України є розробка диверсифікаційної різнорівневої регіональної моделі, яка б попереджала занепад депресивних територій та стимулювала розвиток активних зон. Важливою проблемою як на науковому рівні, так і на прикладному, залишається завершення розробки та наступна реалізація Державної стратегії регіонального розвитку, яка сприятиме усуненню диспропорцій та наближенню вітчизняних регіонів до європейського рівня.

Дослідження проблеми регіональної інтеграції у сучасних умовах носить міжпредметний характер і базується на здобутках усієї системи соціально-економічних наук, передусім на міжнародній економіці та міжнародному менеджменті, економічній теорії, регіональній економіці та цілого ряду інших. Це, в свою чергу, зумовило необхідність розширення наукового пошуку, який виходив би за традиційні рамки, однак переважно базувався б на методологічному апараті міжнародної економіки.

Таким чином, системне дослідження всього спектру регіоналізації в процесі формування спільного європейського економічного простору є дуже важливим як в теоретичному, так і в практичному плані.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках міжкафедральної науково-дослідної теми “Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку” (номер державної реєстрації 0101U002948) факультету міжнародної економіки і менеджменту Київського національного економічного університету. Автором особисто підготовлений розділ “Позиції постсоціалістичних країн у європейській економічній архітектурі”. Крім цього, автор брав участь у виконанні науково-дослідної роботи № 824 “Розробка концепції щодо створення системи надання міжнародної технічної допомоги Україною за кордоном для забезпечення інтересів України на зовнішніх ринках” (номер державної реєстрації 0102U001346) на замовлення Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, в якій ним особисто розроблені рекомендації щодо вдосконалення механізму внутрішньо- та зовнішньорегіональних економічних відносин через диверсифікацію експортного потенціалу.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є комплексне дослідження на базі сучасної парадигми економічної теорії характеру та динаміки регіональних процесів в умовах глобалізації світового господарства; розкриття зростаючої ролі регіоналізації у трансформації європейської інтеграційної моделі, а також розробка науково обґрунтованої стратегії регіонального розвитку України в контексті наближення до системних вимог Європейського Союзу.

Виходячи з мети дослідження, в роботі поставлені наступні конкретні задачі:

дослідити механізми регіональної динаміки в глобальному середовищі та виявити особливості дії закону нерівномірності розвитку світового господарства на сучасному етапі;

визначити генезис, характер і масштаби різнорівневої регіональної конкуренції в умовах посилення інтеграційних процесів;

визначити основні методологічні засади регіональної парадигми в умовах розширювальної стратегії Європейського Союзу;

розробити оптимізаційну індикативну методику дослідження регіональної динаміки на основі системи новітніх синтетичних показників, адаптованих для спільного європейського економічного простору;

провести порівняльний аналіз розвитку внутрішніх регіонів постсоціалістичних країн Європи з метою їх класифікації; визначити ступінь їх конвергентності та дивергентності за відношенням до аналогічних територій у Європейському Союзі;

виявити суть, особливості та наслідки регіональної гармонізації в країнах Центральної та Східної Європи на відповідність до системних критеріїв Європейського Союзу щодо країн-аплікантів;

оцінити стан, динаміку та перспективи розвитку вітчизняних регіонів у контексті наближення України до ЄС, провести експертне порівняння їхнього сучасного стану з аналогічними таксонами (первинними регіонами) Західної Європи та найближчими сусідами;

розробити гармонізаційну модель регіональної стратегії України на період до 2011 року; виділити етапність застосування європейських інструментів і механізмів здійснення науково обґрунтованої конвергентної регіональної політики.

Об'єктом дослідження є процеси регіоналізації на національному, мета-, мега- та мезорівнях в умовах їх домінування як організаційно-інституційної “опори” глобалізації світового господарства та зростаючої ролі у формуванні європейського спільного економічного простору.

Предметом дослідження є закономірності та особливості регіональної трансформації європейських країн в умовах динамізації континентальної інтеграції.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають логіко-діалектичний метод пізнання, методи системного аналізу, синтетичних оцінок, економіко-математичне моделювання регіональних процесів, статистичний та індексний методи.

Дослідження базується на використанні принципу єдності теорії та практики, прогнозування розвитку економічних процесів на основі методу наукової абстракції, загального та часткового.

Джерельною та статистичною базою є Закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, матеріали Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Державного комітету статистики України, матеріали Європейської Комісії та Комітету Регіонів ЄС, Центру документації ЄС в Академії державного управління при Президентові України, Національної Ради США з економічної освіти, Товариства Карла Дуйсберга (ФРН), Фонду “Ларгіс” (Великобританія), Інституту транзитивної економіки “BOFIT” (Фінляндія), Українського центру економічних та політичних досліджень ім. О.Разумкова, Українсько-європейського консультативного центру (UEPLAC), українського відділення Інституту “Схід-Захід” та інших установ і організацій, монографічні дослідження вітчизняних і зарубіжних економістів.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що в роботі на основі конструктивного осмислення існуючих концепцій, підходів та методологічного апарату, присвячених питанням регіоналізації світового господарства в умовах його глобалізації та європейської економічної інтеграції зокрема, визначено особливості динамізації та структурних змін регіонів, які мають місце у європейському спільному економічному просторі, що призвело до формування в межах ЄС гомогенної (відносно однорідної) регіональної структури, існування якої зумовлене компліментарною дією локальних, регіональних, національних і наднаціональних механізмів нівелювання рівнів соціально-економічного розвитку внутрішніх таксономічних одиниць.

Нові наукові положення, отримані особисто автором, які виносяться на захист, полягають у наступному:

- визначено нову диспозицію регіонів в умовах глобалізації світового господарства, яка призвела до посилення нерівномірності та контрастності в їх розвитку. Доведено, що в силу дії ряду чинників, насамперед інноваційно-інвестиційного блоку, має місце зміщення циклічності національних економік на глобальний та регіональний рівень. Встановлено, що у глобальній економіці відбувається процес висування найбільш успішних внутрішніх регіонів у світові лідери, основними причинами якого є: посилення зовнішньоекономічної відкритості регіонів, експансіоністська діяльність ТНК, динамізація інноваційного процесу, поглиблення галузевої диверсифікації виробництва та невиробничої сфери тощо;

- поглиблено сутнісну характеристику та визначені основні напрями розвитку кластерної моделі світу, уперше виокремлено регіональну складову кластерів і теоретично обґрунтовано концептуальну модель еволюції кластеру від локального до глобального рівня, в основі якої лежить процес злиття наукового комплексу, капіталу, виробництва та ефективного місцевого самоврядування на локалізованій території, що дозволяє максимізувати прибуток і забезпечити соціальний прогрес країн і регіонів;

- розкрито методологічну сутність і проведено класифікацію новітніх теорій регіональної конкуренції (локального суперництва, маргінальних і субмаргінальних місць, конкуренції міст, просторового розвитку тощо) та спрогнозовано, що в межах глобальної економічної моделі ХХІ ст. відбуватиметься загострення конкуренції міст, що може призвести до делокалізації виробництва, формування спеціалізованих інноваційних наукових комплексів-міст і посилення контрастності у розвиткові економічного простору як інтеграційних угруповань, так і світового господарства в цілому;

- розроблено авторську індикативну методику дослідження регіональної динаміки за рахунок введення системи новітніх синтетичних показників. Зокрема, запропоновано: коефіцієнти б та в-регіональної еластичності, що встановлюють співвідношення між локальними темпами нарощування прямих іноземних інвестицій і темпами зростання валового регіонального продукту (ВРП), а також обсягами змін експорту та імпорту; рівень асиметрії регіонів, який дозволив визначити характер країново-регіональної гомогенності; коефіцієнт конвергентності, на підставі чого проведено типологію регіонів щодо активності та депресивності, які в сукупності з традиційними методами більш повно розкривають стан, рівень і трансформаційні можливості різних регіональних одиниць. Уперше в Україні проведено експертні розрахунки ВРП і запропоновано методику переходу від ВДВ до ВРП, що відкриває нові можливості для міжкраїнових регіональних порівнянь;

- визначені місце та роль існуючих у світі регіональних парадигм (“регіон-квазікорпорація”, “регіон-квазідержава”, “регіон-соціум”, “регіон як ринок” та “інтегральна парадигма”) як складових глобальної парадигми “Homo economicus” та “Homo sociologicus”. Доведено, що в умовах глобалізації світового господарства та європейської економічної інтеграції зокрема, жодна з регіональних парадигм не може бути абсолютизованою, а тому всебічно обґрунтовується існування передпарадигмального періоду, який характеризується кризою існуючих парадигм, низьким або зворотним ефектом від використання традиційних інструментів та механізмів регіональної політики, недостатньою інформативністю індикативної бази тощо. Спрогнозовано, що нова регіональна парадигма з'явиться у Європейському Союзі протягом найближчих 10-20 років і буде сформована на основі глибокої трансформації сучасної “квазікорпораційної” з використанням методологічних елементів “соціальної” та “інтеграційної”;

- з метою визначення реальних перспектив та можливих напрямів коінтеграції постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи та їх регіонів у європейський спільний економічний простір і ЄС зокрема, дана комплексна оцінка:

сучасним рівням мезо- та мікрорегіональної економічної коінтеграції за чотирьохрівневою шкалою, де першу групу утворюють країни (Словенія, Чехія, Угорщина, Словаччина, Польща, Естонія,) з відносно високими макроекономічними показниками та незначною розбіжністю щодо системних вимог ЄС та індексом людського розвитку (ІЛР) від 0,81-0,9 (2000); друга група представлена країнами, що мають середні макроекономічні показники і в яких відсутня стійка (протягом п'яти і більше років) тенденція до економічного зростання, при цьому ІЛР коливається від 0,80 до 0,79 (Латвія, Литва), а їх входження до ЄС пов'язується із значними подальшими структурними змінами в економіці та певним наступним адаптаційним періодам упродовж 2004 року; третя група (Болгарія, Румунія, країни колишньої Югославії, Албанія) характеризується середньою фазою системного реформування економіки, низькими (за відношенням до ЄС) макроекономічними показниками (0,77<ІЛР<0,79) та перспективами членства у 2007-2010 рр.; країни четвертої групи мають реальні можливості входження до спільного європейського економічного простору (Молдова (0,7), Білорусь (0,788), Україна (0,748) та Росія (0,781));

покраїнової регіональної господарської структури, що дало можливість класифікувати території за активними та депресивними зонами на основі використання автором найсуттєвіших селективних показників (ступінь концентрації капіталу, рівень капіталізації, валовий регіональний продукт, ступінь деформації галузевої структури, рівень прямих іноземних інвестицій, рівень безробіття, а також ефективності державної регіональної політики), що дозволило виявити чотирьохступеневу етапність регіональної трансформації країн ЦСЄ протягом дванадцяти останніх років та визначити типологію пропорційності розвитку їх внутрішніх регіонів, яка представлена чотирма моделями, що виключають комбінацію рівнів реформування економіки та контрастності розвитку;

національним стратегіям регіонального розвитку країн ЦЄ та рівням їх гармонізації з відповідною стратегією ЄС на підставі імплементації цілей, принципів, механізмів та інструментів Євросоюзу. Доведено, що гармонізувавши свою регіональну політику, країни-апліканти на вступ отримали доступ до потужних європейських структурних фондів, які здатні профінансувати до 75% вартості регіональних проектів, суттєво вплинувши таким чином на інвестиційну привабливість депресивних зон;

- дано всебічний аналіз регіональної динаміки в Україні за роки її незалежності та визначені основні тенденції трансформації регіонів до ринкового середовища та виходу їх на світовий ринок. Уперше розраховані коефіцієнти зовнішньоекономічної відкритості регіонів України, що показують рівень їх конкурентоспроможності. Встановлено, що основними рисами сучасної регіональної системи в Україні є: посилення нерівномірності соціально-економічного розвитку, занепад периферійних регіонів, деформація галузевої структури, формування транслокальних депресивних зон, диференціація зовнішньоекономічної відкритості регіонів тощо;

- виявлено чотири типи вітчизняних регіонів на основі дослідження рівня їх конвергентності: активний, проблемний, депресивний, ультрадепресивний, які дозволяють визначити сучасний стан і перспективи економічного зростання (занепаду) та формувати науково обґрунтовану політику стимулювання активних зон і вирівнювання депресивних. Визначені рівні регіональної еластичності, які показали, що стійка позитивна динаміка притаманна м. Києву і Львівській області та наближеним до них - Дніпропетровській, Донецькій, а останнім часом і Закарпатській областям, разом з тим, більшість українських регіонів мають негативну динаміку, зумовлену низькою ефективністю виробництва, малим обсягом і коротким терміном дії прямих іноземних інвестицій, низькою якістю інфраструктури тощо;

- уперше в Україні в рамках “Державної стратегії регіонального розвитку” автором розроблено концептуальні основи її гармонізації з відповідною стратегією ЄС. Запропонована модель поступової адаптації регіональної політики України до компліментарної поліструктурної регіональної моделі Європейського Союзу, яка максимально враховує національні та регіональні інтереси нашої держави в межах спільного європейського економічного простору. Визначені конкретні напрями долання регіональних диспропорцій, основними з яких є: формування упродовж західного та східного кордонів системи єврорегіонів, чисельність яких має зростати з чотирьох до десяти і більше, виділення бюджетних коштів на здійснення регіональної політики в межах 0,5% ВВП з поступовим збільшенням у 2007-2010 рр., підтримка важливих для України регіональних інвестиційних проектів на компліментарній основі фінансування, залучення коштів структурних фондів ЄС до формування консолідованих бюджетів єврорегіонів та будівництва транспортних коридорів, впровадження системи “регіональних контрактів” з органами місцевого самоврядування.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення сформульованих автором у дисертації теоретичних положень, висновків і рекомендацій полягає у тому, що вони можуть слугувати методологічною основою для розробки ефективного механізму регіональної та зовнішньоекономічної політики України, зокрема, для розв'язання проблем оптимізації регіональної структури, стимулювання транскордонного співробітництва, розробки Стратегії регіонального розвитку на середньо- та довготермінову перспективу, гармонізації нормативної бази щодо зближення України з Європейським Союзом. Розроблена автором індикативна методика може бути використана при дослідженні та прогнозуванні розвитку вітчизняних регіонів з метою розробки ефективних програм соціально-економічного зростання.

Одержані результати знайшли своє впровадження на загальнодержавному рівні, зокрема, при розробці за участю автора “Державної стратегії регіонального розвитку на 2003-2011 рр.” (довідка Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України №15-3/232 від 07.05.2003) та “Концепції щодо створення системи надання міжнародної технічної допомоги Україною за кордоном для забезпечення інтересів України на зовнішніх ринках” (довідка Управління двостороннього співробітництва Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України №45-60/344 від 05.07.02). Пропозиції автора використано при підготовці експертного висновку до проекту Державної програми економічного та соціального розвитку України на 2003 рік для розгляду на нарадах Прем'єр-міністра та засіданні Кабінету Міністрів (довідка Департаменту економічної політики Управління стратегії реформування економіки та стратегічного планування Секретаріату Кабінету Міністрів України від 2.04.2003) та в роботі Головного управління з питань економічної політики Адміністрації Президента України для складання та оцінки середньо- та довготермінових прогнозів соціально-економічного розвитку регіонів (довідка № 10-08/737 від 4.04.2003). Основні теоретичні положення та висновки дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі при викладанні дисциплін “Міжнародна економічна діяльність України” та “Економіка зарубіжних країн” студентам факультету міжнародної економіки і менеджменту та Центру магістерської підготовки у Київському національному економічному університеті (довідка №23 від 10.04.03), спецкурсу “Європейська інтеграція та Україна”, що викладається в Краківському економічному університеті (довідка №56-К від 17.10.2002).

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, які викладені в дисертаційному дослідженні та виносяться на захист, одержані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідались та обговорювалися на 33 конференціях, семінарах, “круглих столах” тощо, зокрема, на міжнародній науково-практичній конференції “Трансформаційні процеси в структурі економіки та соціальній сфері в Україні та країнах Центральної та Східної Європи” (10-12 вересня 1997 р., м. Київ - Ірпінь), ІІ міжвузівській науково-практичній конференції “Міжнародна економіка і Україна: тенденції розвитку та пріоритети господарської взаємодії (29 листопада 2000 р., м. Київ), міжнародній науково-практичній конференції “Глобалізація економіки: нові можливості чи загроза людству?” (21-22 березня 2001 р., м. Донецьк), всеукраїнській міжвузівській науково-практичній конференції “Регіональна економіка та механізми управління її розвитком” (6-7 квітня 2001 р., м.Сімферополь), ІV міжнародній науково-практичній конференції УАЗТ “Проблеми регулювання зовнішньоекономічної діяльності України в сучасних умовах” (25 травня 2001 р., м. Київ), міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми європейської інтеграції і транскордонної співпраці” (20-22 вересня 2001 р. м. Луцьк), міжнародній науково-практичній конференції “Регіональна політика сталого розвитку: принципи формування, механізми реалізації” (12-13 жовтня 2001 р., м. Луцьк - м. Шацьк), ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Економічна освіта: проблеми та перспективи” (16-17 жовтня 2001 р., м. Черкаси), ІХ міжнародній науково-теоретичній конференції “Формування торговельних режимів у перехідних економіках в умовах глобалізації” (25-26 жовтня 2001 р., м. Київ), ІІІ міжнародній науково-практичній конференції “Дослідження та оптимізація економічних процесів “Оптимум-2001” (15-16 листопада 2001 р., м. Харків), V міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта 2002”, Секція “Економіка” (5-7 березня 2002 р., м. Дніпропетровськ), V міжнародній науково-практичній конференції УАЗТ “Вплив глобалізації на формування і розвиток зовнішньоекономічних зв'язків України” (30-31 травня 2002 р., м. Київ), міжнародній науково-практичній конференції “Економічна теорія: сучасні проблеми сфери товарного обігу” (23-25 жовтня 2002 р., м. Київ), конференції проекту “LARGIS” та “PARS” (Міністерство міжнародного розвитку Великобританії) “Наближення України до європейських стандартів у сфері місцевого і регіонального управління - оцінка прогресу” (27 листопада 2002 р., м. Київ), конференції “Європейський вибір України. Актуальні проблеми у підвищенні кваліфікації” (6 грудня 2002 р., м.Київ, Товариство ім. К. Дуйсберга (ФРН)), П'ятої науково-практичної конференції ІММБ “Економіка, людина, суспільство в сучасному інформаційному просторі третього тисячоліття” (23 квітня 2003 року, м. Київ). Апробація здійснювалася також шляхом участі автора у дослідженні “Проблеми економічного розвитку регіонів”, яке проводив Український незалежний центр політичних досліджень (13 грудня 2001 р., м. Київ), на засіданнях “круглого столу” в НАН України за сприяння Центру міжнародного приватного підприємництва (США) - “Проблеми економічного розвитку регіонів України” (20 грудня 2001 р., м. Київ), спеціальних семінарах, що проводило Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, “Європейська інтеграція та регіональна політика України в контексті наближення до ЄС” (3-4 грудня 2001 р., м. Київ), “Економічна ситуація в регіонах та напрями формування регіональних стратегій розвитку в контексті наближення України до ЄС” (14-16 березня 2002 р., м. Яремча), громадських читаннях з проблем європейської інтеграції (8 листопада 2002 р., м. Севастополь та 18 грудня 2002 р., м. Чернігів). Основні результати дисертаційного дослідження автора обговорювалися також за кордоном, зокрема, на щорічній конференції Національної Ради США з економічної освіти “Economics America” (11-14 жовтня 2000 р., м. Саванна, США), на міжнародній науковій конференції “Развал СССР: 10 лет спустя” (21-22 червня 2001 р., м. Москва, Російська Федерація, Державна Дума РФ), в ході стажування в країнах Європейського Союзу та “круглих столах” з експертами Європейської Комісії “Регіональна політика ЄС з точки зору общин” (30 жовтня 2001 р., м. Бонн, ФРН); “Європейські регіони. Регіональна політика ЄС з точки зору землі Північна Рейн-Вестфалія; Єврорегіон “Маас-Рейн” (31 жовтня 2001 р., м.Дюссельдорф, ФРН, м. Маастрихт, Нідерланди), “Регіональні комітети ЄС в Європарламенті” (7 листопада 2001 р., м. Брюссель, Бельгія), “Розширення ЄС на Схід” (8 листопада 2001 р., м. Брюссель, Бельгія), у ході наукового стажування в Райт університеті (11-18 травня 2002 р., м. Дейтон, США) та виступах перед групою конгресменів і сенаторів (21-22 травня 2002 р., м. Вашингтон, США), на міжнародній конференції “Regional Development - 2002” (3-4 жовтня 2002 р., м. Каунас, Литовська Республіка), у прочитаному спецкурсі “Проблеми інтеграції України в Європейський Союз” (11-14 жовтня 2002 р., Краківський економічний університет, Республіка Польща). Наукова доповідь автора (стендова) була представлена на міжнародній конференції “Reinventing Regions in the Global Economy” (12-15 квітня 2003 р., м. Піза, Італія).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 40 наукових праць, у т.ч. одну монографію, один підручник (у співавторстві), один навчально-методичний посібник (у співавторстві), 24 статті у наукових фахових виданнях, з них три у співавторстві, та 13 тез, матеріалів та статей (у т.ч. одна, у співавторстві, за кордоном) у збірниках міжнародних, всеукраїнських, міжвузівських науково-теоретичних і науково-практичних конференцій та “круглих столів”. Загальний обсяг опублікованих робіт становить 34,0 др. арк., особисто авторові належить 32,25 др. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, шести розділів і висновків. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 410 сторінок комп'ютерного тексту. У тексті дисертації розміщено 29 рисунків на 12 сторінках, 53 таблиці на 15 сторінках, 3 додатки на 4 сторінках, список використаних джерел містить 305 назв.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми; сформульовано мету, об'єкт і предмет дослідження; визначено методологічну базу, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів дослідження.

У розділі 1 “Методологічні основи дослідження регіональної динаміки в умовах глобалізації світового господарства” автором обґрунтовується нова дефініція регіону, яка в сучасних умовах являє собою відкриту ієрархічну поліструктурну систему, що базується на територіальній єдності, має цілісну галузеву, соціальну та демографічну структуру, сформовану спільну інфраструктуру та властиву їй іманентну модель управління. Таксоном при цьому визнається низовинний регіон, який у сукупності з іншими формує більш великий (за площею та чисельністю населення), утворюючи, таким чином, регіональну ієрархію. У роботі стверджується, що гіперурбанізовані міста, як правило, мають незначну площу, однак їх вага у виробництві та невиробничій галузях є домінуючою. Виходячи з цього, автором визначено таке фундаментальне поняття міжнародної регіоналістики, як регіоналізація, яка розуміється як процес консолідації ієрархічних таксонів, які мають соціально-економічну єдність у межах певної території, забезпечують більш високу сталість господарської системи та посилення рівня її конкурентоспроможності за рахунок зниження трансакційних витрат. Регіональну динаміку в авторському баченні слід розуміти як просторовий рух ієрархічних територіальних одиниць та їх конгломератів до більш глибоких об'єднувальних форм, який ідентифікується відповідними темпами, масштабами та структурними зрушеннями упродовж певного відрізку часу (мінімальний термін при цьому становить 3-4 роки, що пояснюється помірними структурними зрушеннями на регіональному рівні та наявністю регіонально-галузевих циклів).

З дією економічних циклів пов'язана й нерівномірність економічного та соціального розвитку світового господарства, яка на зламі тисячоліть визначається рядом складних соціально-економічних показників: ВВП на душу населення, індекс людського розвитку, індекс технологічних досягнень тощо. Однак не втратив свого значення й індикатор продуктивності праці, за яким наприкінці 90-х років лідером виступали США, тоді як Японія мала лише 73% “американського рівня”, Великобританія - 67%, Австралія - лише 51%. Виходячи з цього, автором сформульований модифікований закон нерівномірності соціального та економічного розвитку світового господарства, який полягає у тому, що під впливом глобалізації світогосподарських процесів, суттєвого збільшення рівнів відкритості національної економіки, впровадження досягнень технологічного прогресу і пришвидшення динаміки та збільшення обсягів руху капіталу у світовій економіці має місце посилення диференціацій у рівнях розвитку, галузевій, регіональній і соціальній структурі країн світу через різношвидкісне нагромадження капіталу на різних ділянках світового господарства. Не зважаючи на масштаби, динаміку та механізми, нівелювання соціально-економічних диспропорцій у світі виявляються недостатніми для усунення протиріч між окремими регіонами, країнами, групами країн та економічними і політичними блоками.

У дисертації обґрунтовуються особливості виникнення наприкінці 80-х років ХХ ст. у США, а потім і в Європі нового феномену - локалізованих інвестиційно-інноваційних комплексів, які здобули назву кластери. У роботі наводяться докази того, що у багатьох випадках прототипом цих формувань виступали досить ефективні в СРСР у 60-70 рр. ХХ ст. територіально-виробничі комплекси. З позиції сьогодення ж кластером в авторському розумінні є локально-ієрархічне об'єднання технологічно та географічно пов'язаних компаній, фінансових та інших бізнесових структур, які в межах певних регіонів знайшли найбільш оптимальну організаційну форму поєднання окремих своїх підрозділів із метою мінімізації витрат, а через це й підвищення своєї конкурентоспроможності на національних і світових ринках.

У роботі прослідковуються етапи формування кластерів від простих форм до міжнародних конгломератів, у яких при всій різнобічності інтересів досягаються певні рівні консолідації з метою збільшення конкурентних переваг. Автором доведено, що кластери мають тенденцію до швидкої еволюції протягом 10-15 років, коли вони проходять шлях від формувань локального значення до національного та глобального лідерства. Найбільш відомими кластерами у світі є Кремнійова долина, “Бостонський маршрут 128”, “Трикутник Північної Кароліни”, “Амстердамський біотехнологічний кластер” тощо. Однак, не зважаючи на успішність функціонування цих інноваційних комплексів, вони є досить ризикованими щодо банкрутства. Особливо відчутним це стає для міжнародних кластерів у разі погіршення їх конкурентних позицій у глобальній економіці та в силу зміни кон'юнктури ринку, що призводить до “ланцюжкової реакції” стихійного банкрутства.

Визначення рівнів регіональної конкуренції у світовій економічній науці поки що немає єдиного тлумачення. Автором проаналізовані різні методологічні підходи західних науковців щодо з'ясовування напрямків посилення цього виду конкуренції. У ХХ ст. найбільш вдалими теоріями, які засвідчують відповідні рівні регіональної конкуренції, були “теорія конкуренції міст” К.Ясена-Батлер, А.Шагера та Я.Вісепа, “концепція конкурентного регіоналізму” М.Кітінга та Дж.Логліна, “просторового планування” В.Салета та А. Фалуді, “ендогенного економічного зростання” Б.Йохансона, Ч.Карлсона, Ф.Стоуха та ін.

Автором розвинута індикативна методика дослідження регіональної динаміки, яка базується на основних складових системного підходу таких, як неоднорідність, емерджентність (незіставність якостей окремих елементів та якостей у цілому), ієрархічність, агрегування, надійність тощо. У роботі детально проаналізовані найсуттєвіші методики дослідження регіонів у світі, зокрема, мова йде про Люксембурзьку методику вивчення доходу, яка уособлює в собі аналіз співвідношення отриманого чистого доходу домогосподарством і розміром сім'ї; економічну асиметрію регіону російського дослідника Б.Лавровського та інші. Автором запропоновано концептуальну модель комплексної експертизи регіонів, що складається з шести блоків: основні макроекономічні показники, людський капітал та його динаміка, фінансово-бюджетний блок, універсальний блок, виробничий блок, соціальний блок. Однак для міжнародних порівнянь конче важливими є використання ВРП, зіставленого з чисельністю населення; регіональної асиметрії; питомої ваги регіону в загальному обсязі інвестицій; рівня безробіття (за методикою МОП); індексу забезпеченості комунікаціями; доходів на душу населення. При встановленні рівня конвергенції між сусідніми з ЄС державами чи з країнами-аплікантами на вступ доцільно використати методику Євростату. У роботі відзначається, що основними рівнями сучасної регіональної конкуренції є: країнове, внутрішньокраїнове, трансрегіональне, міжрегіональне та міжнародне суперництво. Автор спрогнозував, що у ХХІ ст. відбудеться загострення конкуренції міст і поглиблення соціально-економічної кризи у маргінальних та субмаргінальних місцях, пов'язане з делокацією виробництва і невиробничої сфери та розвитком техноміст. У межах ЄС на різні рівні регіональної конкурентоспроможності впливатиме: рівень внутрішніх і зовнішніх інвестицій, характер діяльності структурних фондів Європейського Союзу в межах Стратегії просторового планування, соціальна конкуренція та зумовлені нею потоки внутрішньої та зовнішньої міграції. Застосування підходів, що використовуються в регіональній економіці (метод Рейвенстейна, гіпотеза Стюарта) та в економічній теорії (коефіцієнт Джині, крива Лоренца), дозволили авторові визначити концептуальну методичну модель “рух доходів - рух трудових ресурсів” в умовах спільного європейського економічного простору. Подальший розвиток авторської індикативної методики дослідження регіонів спеціально для європейської інтеграційної моделі представлений у наступному розділі.

У розділі 2 “Регіональна складова європейського інтеграційного процесу” автором відзначаються важливі якості інтеграційних моделей ХХІ ст. - ізоморфізм та гомоморфізм (схожість та уподоблення), що впливають на формування “подібності” територій, які входять до складу нового міжнародного угруповання, яким є Європейський Союз. Фактично це означає, що в основу формування локальної структури ЄС покладена “гомогенна модель Європи”, яка зумовлює високу сталість об'єднання в умовах процесу розширення. У роботі проводиться чітке розмежування між європейськими та іншими видами регіоналізму, показана провідна роль американоцентризму в НАФТА та структурованого (м'якого) регіоналізму в межах Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва. Разом з тим, аналізуються три відомі на цей час види реінтеграційних моделей у межах СНД (біполярна, модель нового РЕВ та інвестиційно-інноваційна). Пропонована Європейською Комісією концепція “Ширша Європа” практично усуває протиріччя між Україною, Республікою Білорусь, Молдовою та Росією щодо напрямків подальшої інтеграції, що, у свою чергу, означає домінування коінтеграційних зв'язків у Європі у першій чверті ХХІ ст.

Подальший розвиток суспільства вимагає формування нової парадигми економічного розвитку, яка уособлювала б у собі науково обґрунтований тренд розвитку світового господарства упродовж 10-20 найближчих років. Швидке продукування новітніх теорій швидше за все говорить про формування передпарадигмального періоду, який може тривати п'ять - дев'ять років, однак повинен завершитися створенням нової парадигми, на базі якої трансформуватимуться й регіональні. Запропонована автором еволюційна модель розвитку досить добре ілюструє історію формування регіонів та репрезентує рівень прикордонних дисоціацій, на який вийшли європейські країни, США, Канада, а нещодавно й Мексика. Це дозволило авторові сформулювати висновок про те, що вищою формою міжнародної регіональної економічної інтеграції в Європейському Союзі повинна стати регіональна єдність, яка може йти одразу ж за митним та економічним союзом, а може бути завершальною після політичного союзу. Запропонована у середині 90-х років англійським дослідником У.Ваннопом концепція “Європа регіонів” досить добре показує перші тенденції формування регіональної парадигми в ЄС, однак питання про їх тотожність світовому процесу регіоналізації слід розглядати ширше. У роботі проаналізовані усі відомі на цей час парадигми: “регіон-квазікорпорація”, “регіон-квазідержава”, “регіон як ринок”, “регіон-соціум” та “інтегральна регіональна парадигма”. Автором виявлені переваги та недоліки кожної з них і робиться прогноз, що пріоритет матиме все ж таки парадигма “регіон-квазікорпорація” з високою концентрацією передових технологій, людського капіталу та інвестицій на локалізованій території. В ЄС ця парадигма матиме скоректовану форму (вона трансформується під впливом соціальної та інтеграційної), тому що спирається на фундаментальні принципи здійснення європейської регіональної політики: концентрацію, програмний підхід, партнерство, субсидіарність та компліментарність, а також на консолідовану дію структурних фондів. Автором доведено, що в ЄС переважає конвергентний рух регіонів, а відтак внутрішня сталість регіонів у подальшому буде посилюватися. Разом з тим, власні дослідження та дані англійських науковців А.Родрігеса-Посе та Х.Армстронга свідчать про те, що у деяких мезорегіонах Греції та Південної Італії регіональна диспропорційність не тільки не була усунена, а й зросла у 90-ті роки ХХ ст.

З метою більш глибокого вивчення регіонального руху на зближення (віддалення) автором була запропонована нова модель б-регіональної еластичності (сб) та в-регіональної еластичності (св) та проведені відповідні розрахунки. Використання терміну 4-5 років дозволяє уникнути включення елементів випадковості в умовах малих обсягів ПІІ та кон'юнктурних коливань моноспеціалізованих виробництв окремих регіонів (передусім постсоціалістичних країн). Пропонована бінарна модель передбачає можливість прогнозування нарощування диспропорційності.

Автор пропонує розширити використання методичного апарату дослідження регіонів за рахунок застосування деяких статистичних моделей, зокрема, середнього лінійного відхилення, середнього квадратичного відхилення, коефіцієнту варіації, коефіцієнту асиметричності. Саме останній при цьому визнається провідним для дослідження регіональної асиметрії на рівні NUTS-2 (прийнятий в Євросоюзі рівень індикації європейських регіонів, який практично повністю відповідає областям України, як за чисельністю населення, так і за площею).

У роботі розкриваються особливості сучасної гомогенної (згладжування диспропорцій) та гетерогенної (посилення диспропорцій) динаміки європейських регіонів, яка має прояв у формуванні системи локальних, національних та наднаціональних фінансових механізмів вирівнювання розвитку депресивних регіонів (європейська гомогенність) та стихійного руху міграції європейського капіталу як у межах ЄС, так і у світі в цілому (гетерогенна динаміка). Саме цей діалектичний рух зумовив формування трьох типів європейських регіонів з високим рівнем ділової активності, нестійким та низьким. Рівень концентрації ділової активності передусім припадає на великі міста та мегаполіси, що повністю підтверджує теорію посилення конкуренції міст. Спираючись на дослідження англійських економістів П.Тейлора та М.Хойлера, автор акцентує увагу на класифікації світових міст, передусім постсоціалістичних країн. Так, міста б-рівня (найвищий рівень) у державах цієї групи не визначаються, в-рівня - ідентифікується тільки Москва, г-рівня - Прага, Варшава, Будапешт. Серед міст, що наближаються до рангу світових (в Європі їх 30), виділяють Братиславу, Санкт-Петербург, Бухарест, Київ. У роботі спрогнозовано, що саме зазначені міста стануть країновими і європейськими лідерами у регіональній конкурентній моделі.

У розділі 3 “Особливості мегарегіональної трансформації постсоціалістичних країн Європи” автор розглядає особливості трансформаційної динаміки держав Центральної та Східної Європи. Визначено рівні системної адаптації країн Центральної Європи до вимог Європейського Союзу щодо країн-аплікантів. Автором проаналізовані концептуальні підходи тестів на готовність до інтеграції країн-аплікантів за індексом наближення до Зони Євро (метод Дікі-Фулера), в основу якого покладений розрахунок кореляційного зв'язку між торговельною конкуренцією та діловими циклами. Встановлено, що найбільший показник зближення (конвергенції) між періодами 1991-1999 роками мали Словенія та Угорщина, найнижчий індикатор - Румунія. Також автором визначена невідповідність між основними макроекономічними моделями, зокрема, моделлю державного споживання Барро і Левін-Рене та оцінками швидкості коінтеграції, що призвело врешті-решт до домінування політичного рішення про вступ нових десяти членів на Копенгагенському саміті у 2001 році. У роботі виявлені значні теоретичні розбіжності між аналізом вказаних моделей і реальними успіхами країн, зокрема, мова йде про Естонію, Словенію та Угорщину, яким був відведений 15-24 річний термін системної адаптації економіки до інтеграції в ЄС.

Автором встановлені групи комплексної адаптованості постсоціалістичних країн ЦСЄ у залежності від індексу людського розвитку (ІЛР) та системних вимог ЄС. Зокрема, визначено, що першу групу аплікантів являють шість країн (Словенія, Чехія, Угорщина, Словаччина, Польща, Естонія), у яких розбіжності з ЄС є мінімальними. Другу групу представляють Латвія і Литва, з невеликими розбіжностями в плані системних вимог, але зі значною різницею в ІЛР та окремих макроекономічних показниках; третя група (Болгарія, Румунія, країни колишньої Югославії) характеризується середньою фазою системного реформування економіки та низькими макроекономічними показниками. І нарешті, четверта група (Росія, Україна, Білорусь, Молдова), яку автор відносить до потенційних асоційованих членів та партнерів у спільному європейському економічному просторі, має поки що доволі низькі макроекономічні показники і значні розбіжності з ЄС.

У роботі проаналізовані також мезо- та мікрорегіональні рівні економічної інтеграції постсоціалістичних країн Центральної Європи. Встановлено, що загальна капіталізація у цих державах становила лише $54 млрд. (1999), тоді як в одній тільки корпорації “Майкрософт” вона дорівнювала $400 млрд., що означає: країни ЦСЄ поки що мають досить низькі рівні ділової активності і їх питома вага у глобальній економіці є незначною. Найвищий рівень капіталізації як відсоток від ВВП мала Угорщина (25,7%), найнижчий - Румунія (0,6%). У галузевій структурі акціонерного капіталу виділялися зв'язок (32,6%), банківська сфера (16,0%), фармацевтична промисловість (10,4%). Автором виявлені значні диспропорції в регіональній концентрації капіталізації, яка становила у столиці Хорватії 94,9% від національного рівня, Чехії - 93,8%, Угорщині - 86,8%, Польщі - 75,7%, Словаччині - 71,1% і лише у Словенії - 42,5%. Слабопозитивну динаміку мали лише деякі інші міста, зокрема, Краків та Катовіце (Польща), Пльзень (Чехія), Нове Место (Словенія). Прослідковувати таку тенденцію у Болгарії та Румунії дуже важко через малі обсяги капіталізації. Фактично це означає, що диспропорційність між столицею та периферією й у подальшому матиме тенденцію до посилення.