У першому розділі "Теоретико-методологічні основи формування політики регіонального розвитку" автор розглядає теоретико-методологічні основи визначення ролі та функції регіональної політики у формуванні засад суспільно-економічного розвитку держави і вказує на необхідність проведення дискусії з питань розвитку регіональної політики, що повинна відбуватися у різних наукових колах, особливо серед економістів, географів та фахівців з територіального планування.

Теоретичне вирішення регіональної проблематики є основою розвитку прикладних досліджень, що є важливою складовою розробки стратегії економічного та адміністративно-територіального розвитку регіонів. Проблематика регіоналізму, регіональної політики пов'язана не лише з плануванням соціально-економічного розвитку, але й з рухом суспільної діяльності до збереження специфічних рис культури досліджуваних територій. Соціальна проблематика є важливою також з точки зору національних меншин, що переважно проживають на прикордонних територіях і обумовлюють формування етнічних стосунків, культурної та політичної ідентичності.

У цьому розділі піднята проблематика регіональної політики, ролі регіонів у господарстві країни, а також звернута детальна увага на організаційно-економічні чинники формування регіональної інфраструктурної мережі. Автор концентрує увагу на формалізації транскордонної співпраці регіональної системи і обґрунтуванні стратегічних напрямів її розвитку. Важливим елементом аналізу у цьому розділі є представлення генези розвитку регіонів та їх типів.

На основі опрацювання літератури і оцінки наукових поглядів фахівців з регіональної проблематики, автор проаналізував категорійний апарат щодо поняття регіон, який застосовуються на сучасному етапі. Для цілей дослідження запропоновано визначення функціонального та транскордонного регіонів, прийняття уніфікованого визначення яких спрямоване на впорядкування та окреслення проблематики досліджень у цій сфері.

Під функціональним регіоном розуміється певна просторова територія, що представляє сильно інтегровані структури, функціонуючі згідно з засадами саморегуляції. Функціональний регіон, у запропонованій автором дефініції, характеризується змінами, обумовленими темпами змін динаміки економічних процесів зовнішнього середовища регіону. Крім того, на реформування регіональної структури досліджуваного регіону впливають процеси, що відбуваються у глобальному масштабі. Багато авторів наукових праць у цій сфері вказують на значний вплив процесів глобалізації на соціально-економічний розвиток територій, передусім суміжних польсько-українських периферійних регіонів, які в літературі визначаються як "відсталі" або "бідні".

Важливою складовою формування регіональної структури господарства є сукупність екзогенних та ендогенних зв'язків, що виникають між осередками поселень. Для прийняття дефініції функціонального регіону дуже важливим є визначення рівня і інтенсивності зв'язків між суб'єктами регіональної структури господарства та її майбутніх змін.

Таке визначення регіону характеризується наступними основними рисами:

регіон - це система, елементами якої є центри мережі поселень, що створюють його внутрішню структуру,

ця структура, організована довкола одного домінуючого центру (осередку мережі поселень - центру розвитку), створюючи в міру закриту, в рамках суспільно-господарського простору, функціонально-просторову цілісність;

це закриття ніколи не є повним і регіон є системою відкритою для переміщення людей, благ, інформації та енергії;

її відкритість спричинює реакцію регіону на зміни впливу зовнішнього середовища змінами своєї внутрішньої структури;

внутрішня структура регіону характеризується високим рівнем моноцентричності, що позитивно впливає на її рівень інтеграції, а також на динаміку внутрішніх змін.

Крім описаного функціонального регіону, віднедавна в літературі використовується поняття транскордонного регіону. На відміну від функціонального регіону, транскордонний - це єдність щонайменше двох різних суспільно-економічних просторів, які є складовими територіями сусідніх держав. Звідси, структура транскордонного регіону має поліцентричний характер з огляду на кілька домінантних осередків мережі поселень (центрів). Характеризується він також й іншим рівнем відкритості підсистем щодо обсягів переміщення людей, благ, інформації та енергії.

Ступінь регіональної інтеграції транскордонного регіону у порівнянні з функціональним є нижчим внаслідок поліцентричності. Це призводить до того, що зміни в структурі транскордонного регіону відбуваються повільніше, а започатковані в одній із підсистем не обов'язково пронизують усю систему.

На відміну від поняття функціонального регіону, транскордонний регіон визначає єдність щонайменше двох різних соціально-економічних просторів суміжних територій сусідніх держав. Так прийняте означення транскордонного регіону вказує на його просторову структуру і можливо високий рівень відмінностей регіональних структур з обох сторін кордону.

Звідси, структура транскордонного регіону характеризується високим рівнем складності та поліцентричністю з огляду на кілька домінантних осередків мережі поселень (центрів). Характеризується він також й іншим рівнем відкритості підсистем щодо обсягів переміщення людей, благ, інформації та енергії.

У наступній частині досліджень багато уваги приділено функціональній структурі регіону. Регіональна політика у значній мірі концентрується на визначенні функціональної структури, функції, ролі та місця даного регіону в економіці держави, наддержавних структур, а також визначенні доцільних напрямів розвитку, розробки стратегії активізації периферійних регіонів, що слабше розвинуті, нівелювання існуючих диспропорцій у їх територіальному розвитку. Цілі регіональної політики пов'язані, таким чином, з раціоналізацією та інтернаціоналізацією процесу підвищення соціально-економічного розвитку, а також з процесом розміщення виробництва та розподілу у територіальному розрізі.

Політика регіонального розвитку, розуміється як складова суспільно-економічної політики, засіб свідомого впливу влади на розвиток регіонів. Можна прийняти, що політика регіонального розвитку має багаторівневий характер: загальнодержавний, що реалізується регіональними представництвами центральних органів влади в рамках макроекономічної політики країни, а також внутрішньо регіональний, що здійснюється структурами органів місцевого самоврядування.

В роботі запропонована теоретична модель регіональної транскордонної співпраці (рис. 1). Основною метою моделювання транскордонної співпраці є наочне представлення взаємозв'язків досліджуваних регіональних структур та їх упорядкування. В результаті автор намагався ліквідувати теоретичні прогалини у дослідженнях зв'язків, що виникають між структурами, функціонуючими у регіоні. Крім того, у моделі втілені теоретико-методологічні засади аналізу регіональних структур, що дає можливість в подальшому застосувати їх на прикладному рівні. Вона дозволяє також здійснити дослідження динаміки змін, що відбуваються під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів.

В основу моделі покладено твердження, що транскордонна співпраця реалізується через елементи інфраструктури, особливо, через інфраструктуру транспорту. Крім того, прийнято, що елементи транскордонної інфраструктури під впливом різних чинників, наприклад, під впливом обсягів товарного чи туристичного обмінів, реформуються. Темпи зміни транскордонної інфраструктури виконують різнопланову функцію перетворення регіональних структур. Як відзначають багато вчених і як підтверджує автор, транскордонна інфраструктура може бути чинником, що прискорює регіональний розвиток, але може також його сповільнювати. Таке розуміння функції інфраструктури пов'язане з її потенціалом надання послуг, рівнем технічного облаштування, темпом росту, якісних і кількісних перетворень, а також обсягом наданих послуг.

Теоретична модель, що аналізується, базується на концепції представлення величини і сфери впливу обраної транспортної мережі на функціонування в регіоні господарських структур та інституцій. В моделі зроблені акценти на елементи інфраструктурного оточення, яке впливає на рівень зв'язків, що виникають між зовнішнім оточенням та елементами регіональної структури. Дослідження цих зв'язків показує темпи перетворення досліджуваних елементів регіональної структури, що проявляється у диверсифікації їх функцій.

У наступній частині проаналізовано теоретичні аспекти ролі технічної інфраструктури в регіональній структурі. Інфраструктурна мережа, передусім транспортна, але також зв'язку та енергетики є фрагментом певної системи і повинна розглядатися у ширшому аспекті. У процесі просторової концентрації поселень і виробничих потужностей та у формуванні регіональних укладів важливу роль відіграє транспортна система. Тут виникають взаємні зв'язки між розміщенням міської промислової агломерації і створенням різних об'єктів транспортної мережі. Особливе значення мають транспортна та прикордонна інфраструктура на прикордонних територіях, де вона значно впливає на рівень транскордонної співпраці.

У другому розділі "Аналіз рівня економічного розвитку прикордонних територій Польщі та України" проаналізовано природничо-ресурсний потенціал прикордонних територій по обидві сторони кордону. У цій частині роботи основне місце відводиться порівняльному аналізу рівня життя населення на польсько-українському прикордонні. Вибір цієї проблематики для досліджень є важливим, бо рівень життя мешканців вказує на рівень здійснення процесів розвитку регіональних структур і показує масштаб цих змін. Порівняння рівня життя мешканців по обидві сторони кордону є також показником готовності польської та української сторін до реалізації інтеграційних процесів і показує, які сфери тієї співпраці належить модернізувати, які інтенсифікувати, а які потрібно ігнорувати.

У цій частині роботи проаналізовано масштаб і обсяги зв'язків, сформованих до цього часу між прикордонними регіонами Польщі та України. Особлива увага звернена на суспільно-економічні зв'язки, можливості і перспективи транскордонної співпраці. За показники оцінки співпраці і рівня згадуваних зв'язків прийнято кількість осіб, що перетинають кордон, динаміка транскордонного руху та існуюче транспортне сполучення через кордон.

Досліджувана територія зі сторони Польщі охоплює Підкарпатське та Люблінське воєводства, які займають південно-східне прикордоння Польщі, спільною площею у 43 040 км² території, що становить 13,8% загальної території держави .

Населення цієї території у 1999 році становило 4 361,0 тис. осіб, тобто 11,3% населення Польщі. Значно більш заселеним є Підкарпатський регіон, 119 осіб на 1 км²; в Люблінському цей показник становить 89, при середній щільності на території Польщі 124 особи на 1 км². Характерною рисою польської прикордонної території є низький ступінь урбанізації; на міське населення в Прикарпатському воєводстві припадає лише 41,1%, а в Люблінському 46,7%, при середньому показнику в країні 61,8%

На природні передумови розвитку впливає рельєф поверхні землі, клімат, рослинність, землеробська придатність ґрунтів, вода і мінеральна сировина. Потенціал природних ресурсів окреслює шанси і перепони для розвитку вказаних територій.

Західні прикордонні території України, вздовж кордону із Польщею, охоплюють околиці Львівської та Волинської областей. Ці території приблизно рівні за площею і разом займають 41,977 км², що становить 6,9 % території України, і у 1999 році їх заселяло 3,8 млн. осіб, в тому числі 2,7 млн. осіб на Львівщині. Разом на території цього прикордоння проживає 7,6% населення України.

Диспропорцією є дещо різна щільність населення, яка у Львівській області становить 126 осіб на 1 км2, у Волинській - приблизно 53 особи на км2 при середній щільності у державі 83 особи на км2. Характерною особливістю цього прикордоння є досить високий рівень урбанізації: на Львівщині - 68%, на Волині - 52,1% при середньому показнику по Україні 67,7%.

Визначальною демографічною характеристикою України є від'ємний природній приріст населення, який у 1999 р. становив аж -6% при показнику на Львівщині - 3,2%, на Волині - 2,8%. Також від'ємним є сальдо міграції, яке по країні у 1999 р. становило - 1,8%, у Львівській області - 1,7%, у Волинській - 1,5%. Ці чинники значно впливають на рівень економічного розвитку територій, особливо, на продуктивність землеробства, а також, на заселеність та організацію мережі поселень.

Значну роль у регіональному розвитку відіграє рельєф поверхні. У південній і північній частинах транскордонного регіону він дуже розмаїтий і створює мальовничі краєвиди на гірській частині Карпат (Бескиди) і Розточчі. Тому ця територія характеризується високою туристичною привабливістю, що посилюється її значним залісненням.

Як вже згадувалося, на процес функціонування прикордонних регіонів значний вплив має рівень життя мешканців. Аналіз та оцінка рівня життя населення на досліджуваній території проводились за 9-ма показниками, що були покладені в основу синтетичного показника. Для аналізу рівня життя на території Люблінського і Підкарпатського воєводств, а також Львівщини і Волині використано наступні показники:

чисельність населення, тис. осіб;

чисельність міського населення, в %;

чисельність населення, що не досягла працездатного віку, тис. осіб;

чисельність населення працездатного віку, тис. осіб;

чисельність населення непрацездатного віку, тис. осіб;

природний приріст, в проміле;

кількість суб'єктів господарювання, од.;

працюючі, тис. осіб;

зареєстровані безробітні, тис. осіб.

У Підкарпатському воєводстві значення синтетичного показника коливається від його найвищого значення 6,69 у повіті Стальова Воля, 6,42 у Мєльці, 6,38 у Денбіце до найнижчого 2,73 у повіті Перемишль, 3,67 у повіті Стрижув, 3,96 у повіті Колбушова.

Повіти із найвищим значенням синтетичного показника належать до найбільш індустріалізованих в Підкарпатському воєводстві, з добре розвиненою технічною інфраструктурою та великою кількістю господарюючих суб'єктів, у тому числі із іноземним капіталом. З огляду на вказані характеристики, до цієї групи віднесено, як виняток, прикордонний Ярославський повіт.

Значення синтетичного показника рівня життя у повітах Люблінського воєводства коливається від 3,41 до 7,09. Різниця між максимальним і мінімальним значеннями показника становить 3,68.

Найвищі значення синтетичного показника мають повіти: Пулави (7,09), Білгорай (5,95), Томашув (5,82), Красник (5,73), розташовані в південно-західній частині воєводства. Найнижчі значення показника мають повіти: Хелм (3,41), Ленчна (4,01), що займають південно-східну частину регіону.

У Львівській області найвище значення синтетичного показника рівня життя є у Миколаєві (7,66), Яворові (7,34) та у Пустомитах (5,97), який зменшується до 3,04 у Самборі, 3,21 у Дрогобичі, 3,94 у Перемишлянах, 4,02 у Турці. Найвище значення синтетичного показника у Львівській області є більшим приблизно на 1,0 від найвищого його значення у Підкарпатському воєводстві. Це вказує на відносно вищий потенціал досліджуваних характеристик на Львівщині.

У територіальній структурі районів Львівської області найвищі показники спостерігались на півночі регіону вздовж головного південноєвропейського транспортного коридору, що проходить у прикордонній зоні через Ярослав, Корчову, Перемишль і Медику в напрямку Львова, а потім на південь. Це райони Яворова, Пустомит і Миколаєва. Поряд з тим, названі території розташовані в зоні впливу великої агломерації міста Львова.

Найнижчі значення синтетичного показника охоплюють райони, розташовані безпосередньо на прикордонній смузі, за винятком Перемишлянського району, розміщеного в західній частині області та у південній прикордонній частині від Мостиська через Дрогобич, Самбір до Турки.

У Волинській області найвищі значення синтетичного показника мають райони у її західній частині (Ківерці - 8,33, Рожище - 7,67, Горохів - 7,52), a найнижчі - прикордонні райони (Шацьк - 4,95, Локаче - 4,99, Володимир-Волинський - 4,00).

Таким чином, аналіз показав, що у польсько-українських прикордонних територіях простежується певна закономірність. Території, розташовані коло державного кордону, характеризуються значно нижчим рівнем життя, у порівнянні з територіями всередині регіонів. Вищими показниками також характеризуються терени, розміщені вздовж комунікаційних сполучень.

У цьому розділі наведений аналіз транспортних сполучень Польщі та України і оцінено їх вплив на силу господарських зв'язків між державами.

Система пасажирських комунікаційних сполучень є, певною мірою, відображенням польсько-українських суспільно-економічних контактів. На це вказують існуючі важливі напрямки сполучень, а саме:

підкарпатський напрямок (Краків - Жешув - Медика до Кам'янця Подільського);

варшавсько-львівський напрямок (від Варшави через Львів на південь України, а також на схід у напрямку Вінниці і до Одеси);

варшавсько-київський напрямок (від Варшави через Дорогуськ, Ковель на Київ).

Комунікаційні сполучення мають значний вплив на масштаби економічних зв'язків.

Найбільшу частку в експорті Польщі складають прикордонні області України.

Аналізуючи транспортне сполучення Польщі та України, можна стверджувати, що:

на території Польщі виділяються регіони з міцними економічними зв'язками з Україною, a саме прикордонні та регіони вздовж найважливіших транспортних сполучень, зокрема, сполучення Краків-Тарнув-Жешув-Медика та Варшава-Хелм-Люблін-Дорогуськ-Гребенне;

чинником розширення сполучень на територіях поблизу кордону є, перш за все, торгівля.

З метою розширення суспільних та економічних зв'язків Польщі та України, необхідно розпочати діяльність у напрямку інтенсифікації транспортних сполучень між країнами, де пріоритетним є будівництво великої кількості найсучасніших та ефективних прикордонних переходів, а також транспортних коридорів, що перетинають польсько-український кордон (Via Intermare та коридор № 3).

У третьому розділі "Ретроспективний аналіз розвитку інфраструктурної мережі та зміна функцій кордону" для обґрунтування перспектив розвитку технічної інфраструктури на основі поєднання минулого і сучасного стану її розвитку, зроблений ретроспективний аналіз та представлені фактори розвитку технічної інфраструктури у регіоні, характерні для періоду до І світової війни, міжвоєнного періоду, а також для періоду після ІІ світової війни.

До чинників, характерних для періоду до Першої світової війни відносяться розвиток промисловості наприкінці XIX ст. і технічна революція, що вплинула на вдосконалення технології, використання нових джерел енергії та нових видів сировини.

Використання нових джерел енергії (кам'яне і буре вугілля), спричинило до розвитку залізниці. Цей розвиток максимально проявився у швидких темпах будівництва залізничної колії, що потягло за собою значне зниження вартості транспорту й відкрило перед промисловістю неосяжні раніше ринки постачання і збуту.

До факторів регіонального розвитку, характерних для міжвоєнного періоду, між іншими, відноситься будівництво у 1936-1939 роках Центрального промислового округу (ЦПО), що стало найважливішим проектом, фінансованим державою. Інвестування будівництва ЦПО здійснювалось одночасно з розбудовою та облаштуванням технічної інфраструктури. Розбудовувалась та споруджувалась, передусім, інфраструктура транспорту та енергетики.

Реалізація інвестиційних проектів зумовила покращення енергетичної інфраструктури у північній та західній частині ЦПО, переважно, північної частини Підкарпатського воєводства та півдня Свєнтокшиського воєводства.

Фактори, характерні для періоду після ІІ Світової війни, пов'язані з закінченням війни і прийнятими напрямками соціально-економічного розвитку країни. Розпочалась фундаментальна перебудова просторового розміщення продуктивних сил.

Період 1946-1996 років соціально-економічного розвитку регіону характеризується трьома виразними фазами. Перша фаза охоплює 1946-1974 роки. У цей період швидкими темпами відбувається процес індустріалізації, урбанізації і нарощення технічної інфраструктури.

Друга фаза охоплює 1975-1988 роки i характеризується наявною кризовою ситуацією. Під кінець сімдесятих років стало зрозуміло, що взяті інвестиційні зобов'язання перевищують можливості економіки Польщі. Будівництво промислових об'єктів було відстрочено, багато об'єктів не були закінчені. Почала наростати заборгованість держави перед закордоном. До поглиблення кризи спричинила також світова рецесія економіки.

Третя фаза охоплює роки після 1988 р. У цей період почалися суспільно-політичні зміни у Польщі, реформа валютної системи і економічних структур держави..

Одночасно, процес трансформації після 1989 р. позначився також позитивними змінами, серед яких необхідно виділити: швидкий розвиток технічної інфраструктури, а саме спорудження мережі газопостачання, водопостачання, системи каналізації та проведення кабелів телефонних ліній у сільській місцевості аналізованих регіонів. Цей процес вплинув на поступове нівелювання різниці у рівні життя мешканців міст та сіл.

Розбудовувалася прикордонна інфраструктура. Проаналізовано зміни функцій кордону та його проникливості, що в подальшому було використано при розв'язанні динамічних моделей.

Кордон як вертикальний лінеарний простір між сусідніми державами повинен виконувати три фундаментальні функції, а саме:

мілітарну, покликана створювати бар'єри для зовнішньої військової агресії;

економічну, покликана забезпечувати захист від неконтрольованого напливу товарів і послуг;

цивільна, покликана створювати бар'єри для вільного пересування осіб.

До XX ст. домінуючою була мілітарна функція, а у 2-й його половині найбільшого значення набули дві інші функції. Мілітарна функція була вирішальною на кордонах між військовими блоками. Такі тенденції спостерігаються після 2-ої Світової війни тільки у країнах Західної Європи, де спільна економічна політика позначалася певними фазами зближення: Бенілюкс, EWG, EFTA і нарешті ЄС.

Зовсім по-іншому цей процес виглядав у Центрально-Східній Європі, хоча й від 1949 року формально існувала спільна економічна політика у формі Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). У соціалістичному таборі існувало постійне побоювання щодо контактів населення із зовнішнім світом та щодо їхньої масової еміграції до країн з вищим добробутом.

У рамках інтеграції соціалістичних країн (РЕВ) кордони перестали виконувати свої економічні функції; натомість цивільна функція була піддана деяким модифікаціям і змінам у 1956 р., що спричинило появу паспортно-візового режиму між країнами соціалістичного табору.

У післявоєнні роки у Польщі можна виділити 7 етапів, які характеризують різний ступінь проникливості кордонів, зокрема інтенсивність прикордонного руху.

Етап І (1945-1949 рр.) характеризується: неповним ущільненням кордонів; значними транскордонними міграційними переміщеннями, пов'язаними з виселенням німців і репатріацією поляків із східних земель; нелегальною міграцією.

Етап ІІ (1949-1956 рр.) характеризується: майже повним закриттям кордонів; зменшенням прикордонної міграції.

Етап ІІІ (1956-1972 рр.) характеризується: поступовою лібералізацією паспортно-візової політики; зростанням прикордонної міграції.

Етап ІV (1972-1980 рр.) характеризується: повним відкриттям кордонів з НДР (перетин кордону на основі печатки у паспорті); запровадженням безвізового режиму у межах соціалістичних країн за умови отримання запрошення для в'їзду до СРСР; спрощенням процедури отримання віз до західних країн;

Етап V (1980-1983 рр.) характеризується: закриттям державних кордонів з часу запровадження воєнного стану (13.12.1981); значним скороченням інтенсивності прикордонної міграції; закриттям великої кількості митних переходів.

Етап VI (1983-1989 рр.) характеризується: повільним зменшенням паспортних обмежень; систематичним зростанням прикордонної міграції.

Етап VII (після 1989 р.) характеризується: підписанням угод про безвізовий в'їзд до всіх країн Західної Європи, а також Литви, Латвії, Естонії та України; підписанням угод з німцями, чехами та словаками про прикордонний рух; значним зростанням питомої частки Польщі у міжнародному товарообігу; поступовим зменшенням економічної функції кордонів, у тому числі, східних; надзвичайно значним зростанням прикордонного руху на усіх кордонах; масовими приїздами до Польщі з метою товарних закупівель осіб з усіх сусідніх країн, у тому числі і з України; можливістю транзиту через Польщу; розвитком транскордонної транспортної інфраструктури; появою проблем, пов'язаних з нелегальним перетином кордонів, особливо східного (нелегальна імміграція з країн Азії).

На найближчу перспективу можна передбачити подальшу еволюцію економічної та цивільної функції кордонів, у тому числі з Україною

У цьому процесі можуть проявитися певні загрози у зоні геополітичних інтересів зі сторони Росії. Видається, що в інтересах Польщі є протидія таким загрозам. Функції кордонів, в основному, цивільні та економічні, спричинилися до політико-економічних змін у сусідніх країнах та в перспективі - до стабілізації демократичного життя і поступового нівелювання різниці розвитку.

Кожний кордон є в більшій або в меншій мірі бар'єром, що обмежує міграцію людей, вільний товарний обмін, рух фінансових засобів, а часом також взаємний культурний та освітній обмін.

На рівень інтенсивності прикордонного руху впливають як просторові бар'єри, так й інфраструктура кордону. Ці бар'єри значно зменшились після радикальних політико-економічних змін, що відбулися у 1990 році в Україні та Польщі, наслідком яких були наступні явища: