Взаємодія платіжного балансу і економічного зростання у країнах з транзитивною економікою

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 339.9

ВЗАЄМОДІЯ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ І ЕКОНОМІЧНОГО

ЗРОСТАННЯ У КРАЇНАХ З ТРАНЗИТИВНОЮ ЕКОНОМІКОЮ

08.05.01 - Світове господарство і міжнародні економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Шевчук Віктор Олексійович

КИЇВ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародної економіки Київського національного економічного університету, Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, САВЧУК Володимир Сафронович, Київський національний економічний університет, проректор з наукової роботи

Офіційні опоненти:доктор економічних наук, професор, ГАЛЬЧИНСЬКИЙ Анатолій Степанович, Національний інститут стратегічних досліджень, директор; доктор економічних наук, професор, ФІЛІПЕНКО Антон Сергійович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, завідувач кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин; доктор економічних наук, професор, КІСТЕРСЬКИЙ Леонід Леонідович, Інститут міжнародного ділового співробітництва, директор, м. Київ

Провідна установа Донецький національний університет, Міністерство освіти і науки України, кафедра міжнародної економіки, м. Донецьк

Захист відбудеться “ 16 ” квітня 2004 р. о 12-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.03 в Київському національному економічному університеті за адресою: 03680, м. Київ, пр. Перемоги, 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, пр. Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розісланий “15” березня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор економічних наук, професор Фукс А.Е.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Гострота проблем платіжного балансу і невирішеність ключових питань економічного зростання в Україні (дієвість цінових і нецінових чинників, траєкторія обмінного курсу, архітектура економічної політики) передбачає аналіз досвіду інших транзитивних економік, передусім найбільших країн Латинської Америки з подібними економічними і суспільно-політичними характеристиками - Аргентини, Бразилії, Мексики і Чилі. Привабливість латиноамериканського досвіду обумовлено щонайменше трьома чинниками: 1) тривалістю процесу економічного реформування, що дозволяє порівняти переваги і недоліки відмінних концептуальних підходів, 2) умовами взаємодії інструментів економічної політики у нестабільному економічному середовищі, 3) щільним переплетінням політичних і економічних інтересів.

З погляду засадничих питань економічної політики в Україні, як параметри сальдо бюджету і монетарної політики, обмінний курс, лібералізація потоків капіталу і зовнішньої торгівлі, предметне зацікавлення викликають: а) особливості вирівнювання структурного платіжного дисбалансу, б) вплив монетарних і немонетарних інструментів економічної політики на платіжний баланс і економічне зростання, в) залежність реального обмінного курсу (РОК) від внутрішніх і зовнішніх чинників, г) засоби нейтралізації деструктивних суспільно-політичних чинників. На вітчизняному ґрунті виявилися практично всі відомі латиноамериканські риси: структурні деформації, залежність економічного зростання від обмежень платіжного балансу, двозначність теоретичної інтерпретації та практичного виконання окремих інструментів економічної політики (фіскальна дисципліна, обмеження грошової маси, девальвація грошової одиниці, лібералізація потоків капіталу і зовнішньої торгівлі), політичні антагонізми.

Країни Латинської Америки забезпечують набагато корисніші аналогії для економічної політики, ніж економіки Східної Європи чи Південно-Східної Азії, оскільки характеризуються гострішими структурними проблемами і підвищеною нестабільністю. Триваючий пошук конструктивної економічної політики у регіоні засвідчують нещодавні кризові явища в Мексиці (1994-95 рр.), Бразилії (1999 р.) і Аргентині (2001-02 рр.). Практично лише в Чилі спостерігається стійке економічне зростання.

Попри досягнуте в 2000-03 рр. економічне зростання і вирівнювання платіжного балансу, бракує визначеності щодо подальшої економічної політики українського уряду та придатності іноземного досвіду для вирішення вітчизняних проблем. Відповідні питання плідно досліджуються Ю. Василенком, В. Геєцем, Б. Губським, О. Дзюблюком, С. Корабліним, В. Лисицьким, В. Новицьким, О. Петриком, А. Філіпенком, В. Хорошковським, Т. Шемет, В. Юрчишиним, С. Яременком та іншими. Змістовні аналогії з країнами Латинської Америки проведено у працях А. Гальчинського, В. Коломойцева, В. Кириченка і З. Луцишин, а також російських спеціалістів С. Батчикова, Т. Ворожейкиної, В. Давидова, Н. Карагодіна, В. Красильщикова, З. Романової, Л. Симонової, Д. Сирмолотова, В. Редькіна. Глибокий аналіз економічної політики в Латинській Америці зроблено західними економістами різноманітних шкіл і напрямів: П.-Р. Агенором, П. Арідою, К. Брессером, А. Варнером, Д. Вільямсоном, Х. Діасом-Алехандро, Р. Дорнбушем, С. Едвардсом, Д. Ерро, С. Каміном, Д. Кавальйо, Г. Кальво, Е. Кардозо, Р. Кауфманом, В. Корбо, А. Лара-Резенде, М. Лінденбергом, П. Маланом, Л. Манцетті, П. Меллером, Х. Піньєрою, Д. Ранісом, К. Рейнхарт, Л. Роха-Суарес, Д. Саксом, А. Солімано, А. Спілімберго, Б. Сталлінгс, Х. Фанеллі, Р. Френч-Дейвісом, А. Фокслі, Р. Френкелем, А. Харбергером, А. Хоффмайстером, Р. Швейкертом, Р. Штурценеггером та іншими.

Незважаючи на значний дослідницький інтерес, залишаються дискусійними питання взаємодії економічного зростання і платіжного балансу, залежності обох показників від РОК та інструментів економічної політики, а також впливу очікувань у транзитивній економіці. Недостатньо вивчено координацію економічної політики під час переходу до стійкого економічного зростання. Немає консенсусного розуміння як природи окремих кризових явищ (найсвіжішим прикладом слугують суперечливі пояснення причин аргентинського дефолту 2001-02 рр.), так і їх періодичності у латиноамериканських економіках. Бракує одностайності щодо універсальності чилійського досвіду для визначення архітектури цілісної економічної політики. Виробленню дієвих пропозицій перешкоджає відсутність надійних економетричних оцінок залежності ВВП (промислового виробництва), РОК і торговельного балансу від сальдо бюджету, обмінного курсу та передбачуваних і непередбачуваних компонент пропозиції грошової маси. Зазначена проблема видається ще гострішою для української економіки, де емпіричні дослідження лише набувають належної уваги. Досвід Латинської Америки виявляє суперечливий характер інституцій (незалежного центрального банку, грошової ради, соціального пакту) як засобу консолідації цілісної економічної політики, що полегшує оцінку їх придатності для України.

Вагомість та актуальність зазначених проблем, їх недостатнє теоретичне і практичне опрацювання зумовили вибір теми і окреслили коло завдань для дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках комплексних науково-дослідних тем “Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку” (КНЕУ, номер державної реєстрації 0101V002948), “Моделі та прогнози зовнішньої торгівлі України” (Інститут економічного прогнозування НАНУ, номер державної реєстрації 0199V000720) та “Проблеми забезпечення економічної безпеки України у процесі лібералізації зовнішньоекономічних відносин” (УАЗТ, номер державної реєстрації 99102/3) на замовлення Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України. Особисто автором підготовлено розділ “Моделювання функціональних залежностей зовнішньої торгівлі”, в якому зроблено оцінку чинників українського експорту-імпорту за 19942001 рр., впливу відхилень РОК від рівноважного рівня на показники промислового виробництва, інфляції та номінального обмінного курсу, а також вивчено проблему “подвійного дефіциту” - бюджету і поточного рахунку. З погляду питань економічної безпеки досліджувався вплив прямих і портфельних інвестицій на українську економіку.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є вивчення характеру обмежень платіжного балансу, розробка теоретичних засад, емпірична верифікація та визначення інституційних умов практичної реалізації інструментів цілісної економічної політики у транзитивній економіці.

Для досягнення поставленої мети вирішувалася низка завдань:

аналіз обмежень платіжного балансу під час переходу від фінансової стабілізації до стійкого економічного зростання (на прикладі економік Аргентини, Бразилії, Мексики, Чилі та України);

теоретичне моделювання економічної політики для відмінної функціональної структури платіжного балансу і механізмів формування очікувань;

обґрунтування взаємодії окремих інструментів цілісної економічної політики у вибраному теоретичному контексті;

емпіричне тестування функціональних залежностей промислового виробництва, РОК і поточного рахунку (торговельного балансу) для транзитивних економік Латинської Америки і України;

вивчення доцільності використання спеціалізованих інституцій для консолідації цілісної економічної політики;

розробка практичних пропозицій щодо принципових питань економічної політики в Україні (таргетування сальдо поточного рахунку - від'ємного чи додатного, сальдо бюджету, обмінний курс, пропозиція грошової маси, лібералізація операцій платіжного балансу), покликаних забезпечити самодостатнє економічне зростання - без порушення рівноваги платіжного балансу.

Об'єктом дослідження є транзитивні економіки Аргентини, Бразилії, Мексики, Чилі та України.

Предмет дослідження складають механізми виникнення платіжних дисбалансів та використання інструментів економічної політики для підтримання рівноваги платіжного балансу і стимулювання економічного зростання.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використано модель відкритої економіки із “залежною” структурою попиту і пропозиції, статистичні методи аналізу коротко- і довгострокових залежностей (найменших квадратів - OLS, фільтру Кальмана і векторної авторегресії - VAR), а також праці вітчизняних та зарубіжних вчених з питань економічної політики у відкритій економіці. Теоретична значимість роботи полягає в дослідженні альтернативних умов рівноваги платіжного балансу в “залежній” економіці з раціональними очікуваннями. Вагоме значення має обґрунтований економетрично аналіз координації інструментів економічної політики у транзитивній економіці. Зроблено теоретичний внесок у розуміння траєкторії рівноважного РОК в нестабільному економічному середовищі та впливу інституційних чинників.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукову новизну роботи визначають теоретичні та методичні засади економічної політики у транзитивній економіці з обмеженнями платіжного балансу. Наукову новизну відбивають такі результати дослідження:

вперше на основі узагальнення теоретичного і емпіричного матеріалу щодо засадничих макроекономічних залежностей та реалізації економічної політики в країнах Латинської Америки (Аргентині, Бразилії, Мексиці, Чилі) та Україні виявлено ідентичний дуалістичний характер взаємодії платіжного балансу і економічного зростання, який проявляється, з одного боку, в стримуванні темпу зростання від'ємним сальдо поточного рахунку, а, з іншого боку, у погіршенні сальдо поточного рахунку внаслідок пожвавлення виробництва. Розроблено теоретичну модель рівноваги поточного рахунку в “залежній” економіці з комбінованою структурою надлишкової абсорбції та раціональними очікуваннями. Показано залежність впливу інструментів економічної політики від структурних характеристик та механізмів формування очікувань. Обґрунтовано використання рестрикційної фіскальної і монетарної політики для досягнення макроекономічної рівноваги - платіжного балансу і доходу (ВВП, промислового виробництва) - у доларизованій економіці з інфляційною інерцією;

отримали подальший розвиток підходи до оцінки ролі РОК у транзитивній економіці як опосередкованого індикатора одночасної рівноваги платіжного балансу і доходу (надмірне знецінення з початком фінансової стабілізації на основі плаваючого обмінного курсу та поступове підвищення в міру поновлення економічного зростання). Для досліджуваних економік виявлено неможливість стимулювання економічного зростання за допомогою зниження РОК, що поєднується з універсальною інфляційною “віддачею” та різноманіттям впливу порівняльних цін на обсяги зовнішньої торгівлі залежно від структурних особливостей окремих країн;

вперше розкрито систему чинників (сальдо бюджету, пропозиція грошової маси, обмінний курс, світова процентна ставка, доход країн-торговельних партнерів, світова ціна товарів експорту-імпорту) впливу на економічне зростання, платіжний баланс і РОК в Україні та країнах Латинської Америки за допомогою статистичних методів з фіксованими і гнучкими коефіцієнтами, що дозволило ранжувати вплив досліджуваних чинників за ступенем і напрямом дії на результуючі показники. Виявлено переваги фільтру Кальмана як найбільш адекватного засобу емпіричної ідентифікації функціональних зв'язків транзитивної економіки, що динамічно залежать у часі від зміни структурних характеристик та способу формування очікувань;

обґрунтовано концептуальну схему взаємодії між платіжним балансом і економічним зростанням, інструментами економічної політики та їх очікуваними наслідками у транзитивній економіці. Доведено превалююче значення фіскальної дисципліни в економічному зростанні та підтриманні рівноваги платіжного балансу через формування очікувань цінової і грошової стабільності. Аргументовано доцільність селективного регулювання потоків капіталу та збільшення пропозиції грошової маси за допомогою монетизації валютних резервів (для випадків прискорення інфляції доречно використовувати передбачуване зменшення пропозиції грошової маси);

виявлено причину переважно обмежуючого впливу на економічне зростання передбачуваного збільшення пропозиції грошової маси формування очікувань обмінного курсу пропозицією грошової маси. Доведено неефективність девальвації грошової одиниці як засобу зниження РОК, вирівнювання платіжного балансу і стимулювання економічного зростання;

розкрито стійку причинно-наслідкову залежність між оберненою залежністю економічного зростання від грошової маси та одночасним критичним погіршенням сальдо платіжного балансу і дестабілізацією динаміки економічного зростання на підставі формування очікувань обмінного курсу пропозицією грошової маси;

розкрито роль спеціалізованих інституцій (грошова рада, незалежний центральний банк, соціальний пакт) в стимулюванні економічного зростання, що проявляється в обмеженні дефіциту бюджету та надмірно експансійної монетарної політики як противаги деструктивному ринковому фундаменталізму. Емпірично встановлено, що підвищення ступеня “жорсткості” інституційного фактора стимулює економічне зростання, гальмує інфляцію, зменшує зовнішній борг і зміцнює грошову одиницю;

розроблено пропозиції щодо формування економічної політики в Україні, які передбачають доцільність тривалого профіциту бюджету, запровадження фіксованого обмінного курсу de jure, обережну монетизацію додатного сальдо поточного рахунку, стерилізацію монетарних ефектів від припливу капіталу, селективне регулювання потоків капіталу. Аргументовано доцільність унезалежнення економічної політики від політичної кон'юнктури.

Практичне значення одержаних результатів. Практична значущість дисертаційної роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні та статистичній оцінці чинників платіжного балансу і економічного зростання, а також впливу інструментів економічної політики на обидва показники. Самостійне практичне значення мають: розроблена модель платіжного балансу з раціональними очікуваннями, емпіричні оцінки функціональних залежностей платіжного балансу і економічного зростання за допомогою методів з гнучкими коефіцієнтами (фільтр Кальмана), концептуальна схема взаємодії економічного зростання, платіжного балансу та інструментів економічної політики, пропозиції щодо формування цілісної економічної політики у транзитивній економіці. Результати дослідження впроваджено у діяльність Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції (довідка № 72-3/62 від 7.06.2002 р.), Національного банку України (довідка № 12-208/729 від 5.06.2003 р.), Української міжбанківської валютної біржі (довідка № 5/515 від 29.11.2001 р.). Розробки дисертанта використовуються у навчальному процесі Львівської комерційної академії (довідка № 13/12 від 1.12.2003 p.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є особисто виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до вирішення проблеми взаємодії платіжного балансу і економічного зростання у транзитивній економіці. Всі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто. Конкретний внесок з наукових праць, опублікованих у співавторстві, вказано у переліку публікацій за темою дисертації.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення, висновки і практичні рекомендації доповідалися і обговорювалися на ІV міжнародному конгресі “Ефективність реформування української економіки” (Київ, травень 1997 р.), на конференціях “Проблеми економічної інтеграції України в ЄС: мікроекономічний аспект” (Ялта-Форос, Україна; вересень 1997 р.), “Економетричні методи і моделі в економіці” (Львів; лютий 1998 р., вересень 2001 р.), “Інтеграція України у світове господарство” (Київ, грудень 1998 р.), “Відносини країн та співробітництво в євроатлантичному регіоні” (Бухарест, лютий 2000 р.), “Стратегія монетарної політики: проблеми вибору і застосування” (Київ, квітень 2002 р.), на теоретичних семінарах “Україна у світовій торгівлі та СОТ: за і проти” (Київ, вересень 1999 р.), “Статистичні методи у соціально-економічних дослідженнях” (Краків; листопад 1999 р., листопад 2002 р.) та низці інших наукових конференцій впродовж 1996-2002 р.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у 45 публікаціях: двох монографіях (18,6 д.а. і 31,0 д.а.), навчальному посібнику (56,25 д.а.), 24 статтях у наукових фахових виданнях (12,3 д.а.) та 18 - в інших наукових виданнях (5,85 д.а.).

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається з вступу, п'яти розділів і 17 підрозділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Роботу викладено на 365 сторінках машинописного тексту, що містять 40 рисунків і 17 таблиць на 57 сторінках, список використаних джерел із 622 найменувань займає 56 сторінок.

транзитивний економіка платіжний баланс

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету і завдання, вказано наукову новизну і практичне значення отриманих результатів.

У розділі 1 “Теоретико-методологічні підходи до вирівнювання платіжного балансу в транзитивній економіці” визначено характер обмежень платіжного балансу, на прикладі ортодоксних і гетеродоксних програм фінансової стабілізації зроблено аналітичний огляд конкуруючих теоретичних моделей платіжного балансу, обґрунтовано особливості використання РОК для ідентифікації рівноваги платіжного балансу і економічного зростання.

Віднесення нами економік Латинської Америки до транзитивного типу пояснюється передусім відсутністю стійкого економічного зростання та підвищеною вразливістю до зовнішніх і внутрішніх дестабілізуючих чинників, яку не подолали економічні реформи 1970-90-х років. Попри усталеність ринкових інститутів, що істотно відрізняє від “класичного” транзитивного процесу з набагато гіршими вихідними умовами адміністративної економіки, сучасна латиноамериканська нестабільність набагато перевершує східноєвропейські аналоги: періоди локального економічного зростання змінюються гострими кризами платіжного балансу і дестабілізацією реального сектора, як у Мексиці (1994 р.) чи Аргентині (2001 р.). Порівняно безболісне подолання платіжних дисбалансів у країнах Східної Європи засвідчує набагато кращі передумови в широкому діапазоні - від структури економіки до умов проведення економічної політики, включно із слабшим впливом політичних чинників. Цього бракуватиме в Україні ще довший час. З іншого боку, в країнах Південно-Східної Азії принципові відмінності створює брак структурних деформацій, явищ тривалої інфляції та доларизації економіки, а також політичних антагонізмів.

Важливість платіжного балансу як узагальнюючої аналітичної характеристики зовнішньої торгівлі та потоків капіталу пояснюється насамперед можливістю стимулюючого або дестабілізуючого впливу на економічне зростання. З іншого боку, платіжний баланс може залежати від економічного зростання, що лише ускладнює ідентифікацію та функціональний аналіз механізмів взаємної залежності. Під обмеженнями платіжного балансу нами розуміється необхідність вирівнювання платіжного балансу (або підтримання зовнішньої рівноваги), яке може конфліктувати з економічним зростанням (або внутрішньою рівновагою). Якщо у промислових країнах вирівнювання платіжного балансу відбувається через поступову корекцію приватного споживання і доходу, грошової маси, відносних цін і процентної ставки (так звана автоматична адаптація), то у транзитивних економіках це вимагає використання інструментів економічної політики як у довго-, так і короткочасному плані.

Системною характеристикою Аргентини, Бразилії, Мексики і Чилі є присутність дуалістичних обмежень платіжного балансу - гальмування динаміки доходу внаслідок погіршення сальдо поточного рахунку та оберненого зв'язку між збільшенням ВВП і поточним рахунком. Це вимагає економічної політики, що поліпшує сальдо поточного рахунку без супутнього погіршення динаміки економічного зростання. В Україні обмежуючий вплив від'ємного сальдо поточного рахунку під час зростання ВВП є слабшим, але не заперечується гальмування економічного зростання через погіршення цього показника.

Довгостроковий стимулюючий вплив сальдо поточного рахунку на ВВП здійснюється переважно через збільшення експорту (окрім Мексики). Водночас у короткочасному плані простежується симетрична залежність промислового виробництва від збільшення як експорту, так й імпорту. Пожвавлення виробництва збільшує експорт й імпорт (в більшій мірі). Для місячних даних промислове виробництво недвозначно збільшує імпорт в Мексиці та Чилі. Сприятливий вплив промислового виробництва на експорт виявлено лише у Чилі. Для України достатньо сприятливим виглядає “правило 45^о”, коли збільшення промислового виробництва одночасно збільшує експорт і поліпшує торговельний баланс. Сприятлива залежність динаміки ВВП від додатного сальдо поточного рахунку і експорту заперечує логіку структуралізму в частині пропаганди переваг внутрішньоорієнтованого економічного розвитку. Водночас справджуються застереження стосовно деструктивного впливу потоків капіталу.

Ознаки стандартної залежності, коли зниження РОК збільшує експорт і обмежує імпорт простежуються лише у Мексиці; в Аргентині відбувається зменшення експорту і збільшення імпорту, а у Чилі зростання експорту поєднується зі збільшенням імпорту. В Україні та Бразилії зниження РОК обмежує імпорт, але не впливає на експорт. Зниження РОК є відчутним інфляційним чинником у Бразилії і Чилі, але в Аргентині гальмує інфляцію з піврічним лагом. Інфляційний вплив зниження РОК є виразним в Україні.

На прикладі ортодоксних програм фінансової стабілізації показано непродуктивність девальвації грошової одиниці у доларизованій економіці зі залежністю від критичного імпорту та значним зовнішнім боргом. Прискорене знецінення грошової одиниці поліпшувало поточний рахунок, але коштом глибокого спаду виробництва та інфляції. Вагомою причиною відмови від ортодоксних програм стало нехтування політичних чинників. Головним недоліком гетеродоксних програм як альтернативи ортодоксним програмам стала нездатність підтримати фіксований обмінний курс належним скороченням попиту. Без рішучого поліпшення сальдо бюджету чи обмеження пропозиції грошової маси виникає недовіра до економічної політики, що послаблює переваги гетеродоксної програми у нейтралізації інфляційних очікувань.

Визнання структурного походження платіжного дисбалансу передбачає використання для теоретичного аналізу моделі “залежної” економіки (з врахуванням структури внутрішньої абсорбції та можливості визначення доходу рівновагою грошового ринку, як це передбачають монетарні моделі). Недоліком цінового підходу є нехтування залежністю виробництва від РОК. Подібно модель Манделла-Флемінга перебільшує сприятливі наслідки припливу капіталу і не враховує можливостей обслуговування зовнішнього боргу. Використання портфельних моделей обмежено нестабільністю потоків капіталу.

Нами обґрунтовано доцільність рестрикційної фіскальної і монетарної політики як для “перегрітої” економіки, так і стагфляції. Якщо доход перевищує рівноважне значення (т. С) і спостерігається від'ємне сальдо поточного рахунку СЕ (попит на товари зовнішньої торгівлі Q^T перевищує обсяги їх виробництва), перехід до рівноважного значення доходу і платіжного балансу (т. А) передбачає обмеження абсорбції та помірну девальвацію грошової одиниці. Передевальвація грошової одиниці (т. F) створює додатне сальдо торговельного балансу коштом глибокого спаду виробництва товарів внутрішньої торгівлі Q^N. Ситуацію погіршує обернена залежність доходу від РОК (крива TN). Надлишковий попит на товари Q^N стає джерелом “відкладеної” інфляції. Під час переходу до рівноважного стану (т. А) рестрикційна політика попереджує можливе прискорення інфляції і стримує об'єктивне підвищення РОК.

Встановлено, що траєкторія РОК під час фінансової стабілізації і переходу до стійкого економічного зростання загалом відповідає припущенням моделі “залежної” економіки: а) істотне зниження під час ортодоксних програм, б) нестабільність для плаваючого обмінного курсу, в) поступове підвищення в міру пожвавлення виробництва. Оскільки скорочення внутрішньої абсорбції знижує РОК, це забезпечує додатковий аргумент на користь рестрикційної фіскальної і монетарної політики.

Отримані за допомогою фільтра Ходріка-Прескотта рівноважні значення виразно виявляють значне завищення РОК на початок кризи заборгованості (1982 р.), наступне синхронне зниження під час ортодоксних і гетеродоксних програм (до початку 1990-х років) та поступове підвищення з початком переходу до стійкого економічного зростання (у Чилі цей процес розпочався у середині 1980-х років). Підстави для підвищення РОК виникають головним чином через ефект Баласси-Самуельсона, проте важливо гальмувати амплітуду зазначеного підвищення засобами рестрикційної політики.

Подібно емпіричні дані не виявляють завищення РОК гривні в 1996-98 рр. Динаміка цього показника повторює загальні закономірності поведінки РОК у країнах Латинської Америки. Протягом передкризових 1996-98 рр. локальне підвищення РОК стосовно рівноважного значення не перевищувало 15%, що цілком кориґується зміною рівня цін. У такому контексті знецінення гривні в 1998-99 рр. позначилося передевальвацією грошової одиниці.

Аргументовано необхідність цілісної економічної політики з врахуванням структурних характеристик транзитивних економік. Фрагментарність економічної політики пояснюється половинчастістю виконання радикальних заходів (наприклад, обмеження грошової маси без скорочення дефіциту бюджету) або некритичним запозиченням іноземного досвіду. Аналіз економічної політики в Чилі, а також 10 невдалих програм фінансової стабілізації в Аргентині показує дієвість рекомендацій відомого “вашингтонського консенсусу”, але з важливим застереженням: з початку 1990-х років ідеальна відкритість для потоків капіталу створила можливості для критичного збільшення дефіциту бюджету та державного зовнішнього боргу. Недоліки зовнішнього фінансування дефіциту бюджету виразно простежуються у Бразилії.

У розділі 2 “Економіко-статистичне моделювання взаємодії платіжного балансу і економічного зростання” проаналізовано теоретично і протестовано емпірично модифікації моделі “залежної” економіки, що враховують низку структурних характеристик: а) ненадійність потоків капіталу, б) залежність виробництва від реальної грошової маси, в) асиметричний вплив реального і номінального обмінних курсів на торговельний баланс і промислове виробництво (найпомітніше це простежується в Аргентині та Україні).

Для дослідження чинників економічного зростання і РОК використано дві моделі з раціональними очікуваннями з відмінною специфікацією сальдо поточного рахунку: 1) попитом на товари експорту-імпорту та 2) попитом і пропозицією товарів зовнішньої торгівлі. Враховано обмеження платіжного балансу, а також низку інших структурних особливостей транзитивних економік, як поліпшення торговельного балансу внаслідок пожвавлення виробництва, імпортозамінний характер економічного зростання (навпаки, збільшення абсорбції стимулює імпорт), асиметрична залежність попиту і пропозиції від РОК.

Отримані розв'язки для відмінних механізмів формування очікувань дозволяють низку теоретичних висновків:

а) “плавання” грошової одиниці та формування очікувань обмінного курсу пропозицією грошової маси підвищують невизначеність впливу інструментів економічної політики та нестабільність доходу і РОК;

б) дефіцит бюджету стимулює доход за умови визначення поточного рахунку попитом на товари експорту-імпорту, проте у разі залежності цього показника від сукупної пропозиції набуває рестрикційного спрямування через прискорення інфляції;

в) за умови формування очікувань обмінного курсу грошовою масою передбачуване збільшення грошової маси зменшує доход і підвищує РОК (для плаваючого курсу впливу немає, а для фіксованого курсу стимулювання доходу відбувається коштом зменшення валютних резервів та підвищення РОК);

г) для фіксованого обмінного курсу стохастичне збільшення пропозиції грошової маси (монетарний “сюрприз”) поліпшує доход і підвищує РОК;

д) девальвація грошової одиниці перешкоджає економічному зростанню за умови залежності поточного рахунку від сукупної пропозиції (вплив слабне у доларизованій економіці);

ж) за умов плаваючого обмінного курсу приплив капіталу стимулює зростання і підвищує РОК, якщо поточний рахунок визначено попитом на товари експорту-імпорту (вплив стає протилежним для залежності поточного рахунку від сукупної пропозиції). Для фіксованого обмінного курсу в обох моделях приплив капіталу збільшує доход і підвищує РОК.

Теоретичні передбачення обох моделей “залежної” економіки тестувалися за допомогою фільтру Кальмана з гнучкими коефіцієнтами. Емпірично доведено, що в Аргентині та Бразилії передбачуване збільшення грошової маси перешкоджає економічному зростанню. Гіпотеза про формування очікувань обмінного курсу грошовою масою пояснює це браком довіри відповідно до систем фіксованого і регульованого обмінних курсів. Отриманий результат передбачив відмову від стабільності грошової одиниці в Бразилії (1999 р.) і Аргентині (2002 р.). Аналогічний результат для України засвідчує складнощі макроекономічної ситуації другої половини 1990-х років і загалом пояснює логіку наступного поєднання декларованої системи плаваючого обмінного курсу de jure з підтриманням стабільності гривні de facto (з початку 2000 р.).

Для Мексики показано ідентичність системи плаваючого обмінного курсу de facto і de jure. Поведінка чилійської економіки визначається очікуваннями грошової стабільності, передусім завдяки тривалому профіциту бюджету. Проциклічний вплив монетарної політики може перешкодити підтриманню макроекономічної рівноваги в Чилі, тоді як суперечностей немає в Аргентині та Бразилії. Зроблено висновок, що емпірична ідентифікація факту формування очікувань обмінного курсу грошовою масою засвідчує інформаційну асиметрію, яка, зі свого боку, відбиває очікування макроекономічної нестабільності.

Аналіз впливу непередбачуваних компонент грошової маси показує, що сприятливий монетарний “сюрприз” слабко простежується в Аргентині й Україні; тобто в обох економіках збільшення грошової маси має лише короткочасний стимулюючий вплив. У Бразилії і Мексиці обидві непередбачувані компоненти грошової маси є рестрикційними. Лише у Чилі промислове виробництво не виявляє зв'язку з непередбачуваними компонентами грошової маси.

Структуралістський висновок про недоцільність використання обмінного курсу для стимулювання виробництва стверджується в Аргентині, Бразилії і Мексиці, тоді як у Чилі та Україні зниження РОК має рестрикційний вплив. Це підтримує припущення моделі “залежної” економіки щодо впливу порівняльних цін на обсяги доходу. Водночас немає переконливих підстав для структуралістських припущень про корисність поміркованої інфляції для збільшення промислового виробництва, адже залежно від методу оцінювання стимулюючий вплив виявлено лише в Аргентині (фільтр Кальмана) і Бразилії (VAR). В Україні інфляція недвозначно пригнічує промислове виробництво. Підвищення РОК внаслідок передбачуваного збільшення грошової маси виявлено для Аргентини, Чилі та України. Порівнюючи з набагато нижчими показниками для країн Латинської Америки, в Україні грошова маса визначає до 30% змін РОК. В усіх випадках непередбачувані компоненти грошової маси не впливають на РОК. Так само не виявлено значного впливу зовнішньої торгівлі на РОК.

Порівняння отриманих емпіричних результатів з реальними подіями в латиноамериканських економіках підтримує використання фільтру Кальмана для оцінки макроекономічних залежностей в нестабільному економічному середовищі. Найпереконливішою перевагою фільтру Кальмана слугує виявлення потенційної нестабільності економік Аргентини і Бразилії, що добре узгоджується з наступним розвитком подій у цих країнах.

У розділі 3 “Вплив інструментів економічної політики на платіжний баланс і економічне зростання” здійснено комплексний аналіз системних зв'язків між окремими інструментами і розроблено методичні рекомендації щодо координації економічної політики у транзитивній економіці.

На основі вивчення численних програм фінансової стабілізації обґрунтовано ключове значення фіскальної дисципліни у підтриманні макроекономічної рівноваги та координації інструментів економічної політики. Це полегшує проведення монетарної політики, знижує процентну ставку і зменшує зовнішній борг. Зменшення і зміна структури надлишкової абсорбції стає інструментальним чинником поліпшення торговельного балансу. Це впливає на формування очікувань і попереджує нестабільність доходу. Зі свого боку, економічне зростання поліпшує сальдо бюджету; подібно впливають очікування тривалої грошової стабільності і зниження процентної ставки. Не виключено, що монетарні наслідки фіскальної політики порівняно самостійно впливають на механізми формування очікувань. Окрім пожвавлення інвестиційного процесу, нижча процентна ставка знижує ймовірність спекулятивної атаки на грошову одиницю і полегшує стерилізацію монетарних ефектів платіжного балансу. Фіскальна дисципліна підвищує довіру до лібералізації зовнішньої торгівлі та потоків капіталу.

Доведено, що вплив фіскальної дисципліни не обмежується гальмуванням інфляції під час фінансової стабілізації, а поширюється на перехід до стійкого економічного зростання. У Чилі, де в 1988-98 рр. підтримувався профіцит бюджету, фіскальна дисципліна формує очікування цінової і грошової стабільності, тоді як протилежне притаманно Аргентині. Переваги фіскальної дисципліни як чинника стимулювання економічного зростання і поліпшення поточного рахунку виразно простежуються в Україні. Короткочасний рестрикційний вплив фіскальної дисципліни виявлено лише в Аргентині (протилежне спостерігається у Бразилії і Мексиці). Пропорційний зв'язок між сальдо бюджету і зовнішньою рівновагою в дусі проблеми “подвійного дефіциту” виявлено у всіх латиноамериканських країнах (окрім Мексики) та Україні.

Певні відмінності економетричних оцінок для Аргентини і Бразилії відбивають суперечливість теоретичного впливу фіскальної дисципліни на економічне зростання. Можна припустити, що визначення сальдо поточного рахунку опитом і пропозицією відповідає довгостроковим залежностям, тоді як залежність лише від попиту на товари експорту-імпорту відбиває короткочасну динаміку доходу. Подібний вплив сальдо бюджету на РОК в Аргентині та Україні відповідає теоретичним передбаченням обох моделей платіжного балансу. В обох випадках поліпшення сальдо бюджету підвищує цей показник.

Збалансований бюджет є важливим не так для управління сукупним попитом, як з погляду монетарних ефектів платіжного балансу і управління зовнішнім боргом. Немає підстав для фінансування дефіциту бюджету зовнішніми запозиченнями. Упродовж 1990-х років зазначена помилка визначила дестабілізацію успішного переходу до стійкого економічного зростання в Аргентині, Бразилії та Мексиці. Досвід Аргентини зайвого разу виявляє, що у доларизованій економіці з невисокою монетизацією навіть порівняно незначний дефіцит бюджету на рівні 2% від ВВП створює кризу платіжного балансу.

В Аргентині підтверджено, що зовнішні запозичення державного сектора перешкоджають самостійній корекції платіжного дисбалансу. Це означає брак можливостей реалізації міжчасової моделі фіскальної політики, коли поточний дефіцит бюджету стимулює економічне зростання і таким чином забезпечує передумови для майбутнього обслуговування зовнішнього боргу. Поліпшення сальдо бюджету внаслідок збільшення обсягів виробництва, як це акцентують прихильники структуралізму, досягнуто лише в Чилі та Мексиці. Брак такого зв'язку в Україні уподібнює до “проблемних” Аргентини і Бразилії.

Підвищена вразливість фіскальної дисципліни до суб'єктивних чинників, приміром під час аргентинської кризи 2000-01 рр., засвідчує доцільність законодавчої заборони дефіциту бюджету для транзитивних економік з підвищеною вразливістю до суспільно-політичних чинників або визначення його граничного значення - до 1% від ВВП (такі спроби робляться у Бразилії). Інша пропозиція - визначення максимального рівня сукупної внутрішньої заборгованості - видається менш продуктивною, оскільки може стимулювати використання “слабкої” грошової одиниці для вирішення фіскальних проблем.

Після скорочення дефіциту бюджету початкове зменшення абсорбції частково компенсується зниженням процентної ставки та очікуваннями грошової стабільності. Збільшенню абсорбції сприяє лібералізація потоків капіталу. Зміни в абсорбції є важливим чинником політики обмінного курсу. Монетарна політика впливає на абсорбцію і залежить від механізму формування очікувань та системи обмінного курсу. Умови монетарної політики становлять вагоме обмеження для фіскальної політики. Важливими є зв'язки з процентною ставкою і торговельним балансом.

Механізм формування очікувань визначає систему обмінного курсу de facto (24) і здатний модифікувати вплив грошової маси на виробництво і РОК. Залежність очікувань обмінного курсу від грошової маси, рестрикційне зниження РОК і антициклічний вплив передбачуваної компоненти грошової маси посилюють аргументацію на користь фіксованого обмінного курсу в Аргентині, Бразилії та Україні. У Чилі стабільність обмінного курсу de facto надає знеціненню песо експансійного характеру. Лише у Мексиці плаваючий обмінний курс песо нейтралізує зовнішні цінові шоки, але обернена залежність між знеціненням песо і промисловим виробництвом не заперечує потенційних переваг прикріплення грошової одиниці.

Відмова від фіксованого обмінного курсу нами пояснюється передусім відхиленнями від фіскальної дисципліни. Водночас немає прикладів посилення фіскальної дисципліни внаслідок прикріплення грошової одиниці. В Аргентині (1996-99 рр.) потенційні переваги фіксованого обмінного курсу спровокували надмірні зовнішні запозичення для фінансування дефіциту бюджету. В Чилі виявлено, що тривала фіскальна дисципліна може надавати характеристик фіксованого обмінного курсу системам гнучкого курсоутворення. З іншого боку, недостатнє скорочення дефіциту бюджету перешкоджає зниженню процентної ставки і обмежує можливості керованого знецінення грошової одиниці.

Повного покриття грошової бази валютними резервами недостатньо для підтримання стабільності обмінного курсу. В Аргентині напередодні переходу до “плавання” песо (2002 р.) таке перевищення було подвійним, але не вплинуло на економічну ситуацію. Подібне спостерігалося у Чилі в 1979-81 рр. і так само призвело до кризи платіжного балансу. В успішній економіці Чилі грошовий мультиплікатор “М2/грошова база” зі середини 1980-х до початку 1990-х років був меншим 1, а останнім часом лише незначно перевищує цей показник. В Аргентині перевищення грошовим агрегатом М2 грошової бази майже вшестеро може вважатися другою за значенням (після дефіциту бюджету) причиною девальвації песо, попри достатньо переконливе покриття грошової бази валютними резервами. Подібне спостерігалося у Чилі в 1979-81 рр. і так само призвело до кризи платіжного балансу.

На прикладі Чилі виявлено, що поєднання de facto грошової стабільності з de jure гнучким курсоутворенням надає конструктивності монетарній політиці, але підвищує процентну ставку і сповільнює гальмування інфляції. Спільним наслідком девальвації в інших країнах виявилися спад виробництва і прискорення інфляції (це веде до підвищення РОК у Чилі та Україні, тоді як у Бразилії та Мексиці цей показник знижується). Також немає ознак надійного поліпшення торговельного балансу “слабкою” грошовою одиницею. Очікуване збільшення експорту спостерігається лише у Чилі, а віднедавна - й Мексиці. В Україні девальвація гривні пропорційно зменшує як імпорт, так і експорт (у Бразилії обидва показники не залежать від обмінного курсу).

У Латинській Америці на збільшення виробництва центральні банки реагують збільшенням грошової маси, передусім у Бразилії і Мексиці. Антиінфляційні пріоритети простежуються слабко, що може пояснюватися невисокою монетарною складовою інфляції. Проте в Україні монетарна складова інфляції досягає 60% і виявляє себе через 4-5 місяців. У всіх латиноамериканських країнах зниження РОК супроводжується обмеженням грошової маси. Проциклічний вплив передбачуваних змін у пропозиції грошової маси на промислове виробництво може перешкоджати підтриманню макроекономічної рівноваги у Чилі. Таких проблем не повинно виникати в Аргентині, оскільки зменшення грошової маси пожвавлює виробництво і принаймні не погіршує торговельного балансу. Так само не є “проблемною” Мексика, адже рестрикційна монетарна політика поліпшує торговельний баланс і не погіршує динаміку доходу. Збільшення імпорту внаслідок збільшення грошової маси є виглядає дуже переконливим для Аргентини і Бразилії, тоді як лише в Україні є підстави для структуралістського висновку про стимулювання імпортозаміщення експансійною монетарною політикою. Збільшення грошової маси стимулює експорт в Аргентині та Чилі, тоді як зменшує - у Мексиці і (можливо) Бразилії.

Очікування економічних агентів впливають на надлишкову абсорбцію і можуть залежати як від безпосередніх параметрів фіскальної і монетарної політики, так і агрегованих показників на зразок зовнішнього боргу. За умови надійних фіскальних і монетарних показників доцільно підкріпити досягнуті de facto очікування грошової стабільності запровадженням повноцінного фіксованого обмінного курсу. Від політики обмінного курсу залежить ефективність нейтралізації монетарних шоків, тоді як на вибір обмінного курсу впливає лібералізація потоків капіталу і зовнішньої торгівлі. Остання має антиінфляційне спрямування і допомагає стабілізації РОК. Скасування обмежень капіталу теж є антиінфляційним, але супутнє збільшення абсорбції діє у протилежному напрямі. Вплив на абсорбцію ліберальної торговельної політики є менш прозорим. Подібним для обох лібералізацій є супутнє збільшення зовнішнього боргу і погіршення торговельного балансу. Гармонізація процесу лібералізації зовнішньої торгівлі та потоків капіталу є важливим і потенційно суперечливим завданням.

Погіршення сальдо поточного рахунку припливом капіталу простежується в Аргентині і Мексиці (за винятком короткочасної динаміки. У Мексиці та Чилі поліпшення поточного рахунку стимулює довгостроковий приплив капіталу, але цього немає для короткочасної динаміки. В Аргентині погіршення поточного рахунку супроводжується негайним припливом капіталу, але з часом цей зв'язок слабне. В Україні немає зв'язку між обома рахунками платіжного балансу, а їхні зміни повністю визначаються фіскальними показниками. Вплив поточного рахунку капіталу на рахунок капіталу виглядає сильнішим для річних даних, тоді як короткочасні залежності не виявляють помітних відмінностей. Лібералізація потоків капіталу загалом не загрожує погіршенням сальдо бюджету, хоча такі короткочасні ефекти є можливими в Аргентині та Бразилії. Також немає підстав вважати, що лібералізація зовнішньої торгівлі та супутнє погіршення поточного рахунку позначиться погіршенням сальдо бюджету.

З погляду рівноваги платіжного балансу доцільно поєднати селективне регулювання потоків капіталу з поступовою лібералізацією зовнішньої торгівлі, як це практикується у Чилі з початку 1990-х років. Чилійський досвід (з врахуванням критичних зауважень щодо регульованого обмінного курсу) засвідчує переваги уніфікованої ставки імпортного мита та адміністративного обмеження припливу короткочасного капіталу. Фінансові кризи у Мексиці (1994 р.) і Аргентині (2000-02 рр.) переконують, що короткочасні потоки капіталу перешкоджають підтриманню фіксованого обмінного курсу. Обидві лібералізації - потоків капіталу і зовнішньої торгівлі - вимагають підтримки фіскальною дисципліною і зваженою монетарною політикою. В Аргентині неспроможність доповнити лібералізацію операцій платіжного балансу тривалою фіскальною дисципліною, з одночасним обмеженням видатків та збільшенням надходжень у бюджет, стала найвагомішою причиною кризи платіжного балансу.

Лібералізація зовнішньої торгівлі є важливою для збільшення інвестицій, які залежать від обсягів експорту-імпорту. З іншого боку, продуктивні інвестиції є запорукою надійного збільшення експорту і збільшення доходу. Зміцнення грошової одиниці може порівняно самостійно впливати на інвестиційний процес через зниження коштів залучення капіталу.

Для Мексики і Аргентини (частково - Бразилії) виявлено, що залучення прямих іноземних інвестицій не забезпечує надійного фінансування дефіциту поточного рахунку. У країнах регіону погіршення поточного рахунку не супроводжується активізацією саморегуляційних механізмів автоматичної адаптації (своєчасний відплив капіталу, обмеження надлишкової абсорбції, підвищення процентної ставки, зниження цін), що ускладнює економічну політику.

Лібералізація потоків капіталу і зовнішньої торгівлі повинна відбуватися після зміцнення банківської системи. Важливо уникати супутнього підвищення РОК (це може послабити банківський сектор) та акумуляції зовнішнього боргу банківською системою, як у цьому переконують невдачі економічної політики у Чилі (1979-81 рр.) і Мексиці (1993-94 рр.). Послідовність структурних заходів сприяння лібералізації потоків капіталу видається такою: скасування адміністративних обмежень на фінансовому ринку, реструктуризація банківської системи, зняття обмежень на діяльність іноземних банків, лібералізація довгострокових потоків капіталу, дозвіл на діяльність місцевих інвесторів за кордоном.

У розділі 4 “Інституційні засоби консолідації економічної політики” розкрито механізми впливу та принципові характеристики окремих інституцій (незалежний центральний банк, грошова рада, соціальний пакт) як засобу профілактики відхилень від цілісної економічної політики, стимулювання структурних змін і нейтралізації несприятливих суспільно-політичних чинників.

Аргументовано важливість інституцій для гармонізації взаємодії економічних і суспільно-політичних чинників. Інституції на зразок незалежного центрального банку чи грошової ради є необхідними передусім для нейтралізації таких перешкод цілісній економічній політиці, як корпоратизм чи популізм. Фіскальна дисципліна і зважена монетарна політика перешкоджають отриманню прибутків від циклу “девальвація-стабілізація”, позбавляють можливостей експлуатації державного сектора економіки, підвищують небажану конкурентність економічного середовища. Корпоратизм спотворює економічні пріоритети і підвищує деструкцію у політичному житті.

Використання інституцій знижує інфляцію і стимулює економічне зростання (таблиця 1). Певну проблему становить відсутність супутнього поліпшення поточного рахунку. Це добре узгоджується з досвідом Аргентини, де грошова рада заохочувала залучення іноземного капіталу для фінансування дефіциту поточного рахунку, але не відбувалося поліпшення сальдо бюджету. Доведено, що запобіжних обмежень навіть найжорсткіших рішень на зразок грошової ради недостатньо для автоматичної профілактики відхилень від цілісної економічної політики.