Поняття, принципи та види зовнішньоекономічної діяльності

Важливим є питання про наслідки недодержання форми зовнішньоекономічного договору (особливо з огляду на те, що світова практика широко визнає договори, укладені в усній формі, та широко тлумачить поняття письмової форми). До набрання чинності ЦК України діяло імперативне положення ч. 2 ст. 45 ЦК УРСР, відповідно до якого недодержання форми зовнішньоторговельних угод і порядку їх підписання тягло за собою недійсність угоди. Наразі ч. 1 ст. 218 ЦК встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Чинний ЦК не містить приписів, які прямо передбачали б недійсність зовнішньоекономічного договору в разі недодержання його письмової форми.

Частина 5 ст. 6 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлює, що зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України. Це положення означає можливість оспорювання зовнішньоекономічного договору в суді однією із сторін або іншою заінтересованою особою, зокрема з підстав недодержання форми (водночас зауважимо, що, якщо не обмежуватися буквальним тлумаченням, то воно стосується випадків невідповідності закону змісту зовнішньоекономічного договору, тобто його умов, оскільки на момент прийняття Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» питання наслідків недодержання форми зовнішньоекономічних.

Таким чином, за законодавством України недодержання форми зовнішньоекономічного договору, угод про зміну чи розірвання договору тягне за собою загальні несприятливі наслідки порушення вимог щодо форми правочину - визнання договору (угоди) неукладеним (оскільки згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору). Вказівка закону на обов'язковість письмової форми договору означає презумпцію: немає письмової форми - немає і договору. Відтак особа, яка стверджує, що попри недодержання письмової форми угода сторін мала місце, повинна навести необхідні докази. Абзац 2 ч. 1 ст. 218 ЦК обмежує коло можливих доказів, не допускаючи свідчень свідків. Водночас використовувати будь-які докази, у тому числі й свідчення свідків, може інша сторона - та, яка стверджує, що угоди в цілому або спірної умови в ній у дійсності на було (звичайно, якщо використання свідчень свідків дозволяють процесуальні норми, на основі яких розглядається відповідний спір).

Статтею 2.13 Принципів УНІДРУА передбачений випадок, коли одна з сторін вимагає дотримання особливої форми договору. Така вимога має такі ж наслідки, як і будь-яка інша вимога, заявлена при укладанні договору однією з сторін: при відсутності згоди сторін з відповідного питання, а також у разі, коли досягнута згода не буде реалізована, договір вважатиметься неукладеним.

Право, що застосовується до зовнішньоекономічних договорів

Договори, що укладаються з іноземними контрагентами, регулюються нормами права певної країни. Право, що підлягає застосуванню до них, визначається за згодою сторін контракту. За відсутності у контракті умови про право, що підлягає застосуванню (а це нерідко трапляється на практиці), сторони можуть погодити вибір права згодом. Якщо й така домовленість не досягнута, компетентне право договору визначається на підставі колізійних норм, передбачених Законом України «Про міжнародне приватне право ».

Відповідно до ст. 43 зазначеного Закону, сторони договору можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України. Вибір права має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

У разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із право-чином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то право-чин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження (ч. 1 ст. 44, ч. 2, 3 ст. 32 Закону).

4. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Державний вплив на зовнішньоекономічну діяльність здійснюється шляхом застосування методів її регулювання.

Методи державного регулювання ЗЕД - це передбачені законодавством способи впливу держави на поведінку суб'єктів ЗЕД з метою отримання необхідного з точки зору публічних інтересів результату. Такі методи можна класифікувати за двома основними критеріями.

1. За характером впливу на поведінку суб'єктів ЗЕД слід розрізняти економічні та адміністративні методи.

Економічні методи - це такі способи впливу держави, за яких необхідний суспільству результат досягається через економічний інтерес суб'єктів ЗЕД (шляхом як позитивного, так і негативного стимулювання). До економічних методів належать:

- надання податкових пільг, встановлення знижених податкових ставок;

- диференціювання митних ставок, звільнення від обкладення митом;

- надання субсидій певним категоріям суб'єктів господарської (зовнішньоекономічної) діяльності;

- застосування господарсько-правових санкцій за порушення законодавства про ЗЕД тощо.

Адміністративні методи - це такі способи впливу держави, за яких необхідний суспільству результат досягається шляхом прямого наказу (обов'язкового припису) компетентного органу, який підлягає виконанню суб'єктом ЗЕД незалежно від того, вигідне це виконання йому економічно, чи ні. До адміністративних методів належать:

- заборона окремих видів експорту та імпорту;

- ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій;

- застосування технічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних, екологічних стандартів та вимог;

- встановлення державної монополії на експорт/імпорт окремих товарів;

- обмеження строків здійснення зовнішньоекономічних операцій тощо.

2. Залежно від того, чи пов'язаний метод з застосуванням тарифу, розрізняють тарифні та нетарифні методи.

До тарифних методів належить митно-тарифне регулювання ЗЕД.

Нетарифні методи передбачають встановлення кількісних обмежень та технічних бар'єрів щодо експорту та/ або імпорту.

Кількісні обмеження - це засіб нетарифного регулювання торговельного обороту, який полягає у визначенні переліків та граничних обсягів товарів, дозволених до експорту або імпорту протягом певного періоду (наприклад, ліцензування та квотування експорту/імпорту). До технічних бар'єрів відносять засоби, які утруднюють торгівлю між державами, зокрема: національні стандарти та вимоги, системи сертифікації продукції; санітарні, фітосанітарні, ветеринарні норми та вимоги; вимоги екологічного характеру; специфічні вимоги до упаковки та маркування товарів тощо.

У зв'язку з тим, що в основу класифікації методів державного регулювання ЗЕД покладені різні підстави, один і той самий метод можна кваліфікувати як економічний і тарифний або як адміністративний і нетарифний.

Угоди СОТ виходять з неприпустимості, за загальним правилом, кількісних обмежень експорту та імпорту. Так, ст. 11 (1) ГАТТ встановлює, що жодна з договірних сторін не повинна встановлювати або зберігати на ввезення будь-якого товару з території іншої договірної сторони або ввезення чи продаж для експорту будь-якого товару, призначеного для ввезення на територію іншої договірної сторони, жодних заборон або обмежень, чи то у формі квот, імпортних або експортних ліцензій, чи то інших заходів, окрім мит, податків чи інших зборів.

Технічні бар'єри застосовуються з метою захисту життя та здоров'я населення, тварин та рослин і забезпечують: недопущення проникнення в країну неякісної продукції -у разі їх застосування при ввезенні товарів, та виконання міжнародних зобов'язань країни - у разі їх застосування при вивезенні товарів. Загальна вимога до застосування технічних бар'єрів згідно з угодами СОТ - вони не повинні бути дискримінаційними чи становити засіб прихованого протекціонізму.

Митно-тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Митно-тарифне регулювання належить до економічних, тарифних методів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, та становить головну складову регулювання цієї діяльності в будь-якій державі. Митно-тарифні заходи дозволяють вирішити ряд завдань, пріоритетність яких залежить від митної політики держави, основними з яких є:

- захист вітчизняних товаровиробників від конкуренції (у тому числі недобросовісної) з боку іноземних постачальників;

- стимулювання внутрішнього виробництва готової продукції;

- збільшення податкових надходжень.

Митне регулювання здійснюється згідно з ГК (ст. 384), Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність», Митним кодексом України від 1 січня (визначає засади організації і здійснення митної справи в Україні), Законом України від 5 лютого 1992 р. «Про Єдиний митний тариф» та Декретом Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 р. № 4-93 «Про Єдиний митний тариф України» (визначають поняття мита і його види, порядок сплати мита, підстави звільнення від сплати мита, застосування тарифних пільг та преференцій), Законом України від 5 квітня 2001 р. «Про митний тариф України» (визначає ставки мита, якими обкладаються товари, що ввозяться на митну територію України), іншими законодавчими актами та міжнародними договорами України, постановами Кабінету Міністрів України, нормативними актами Державної митної служби України.

Митно-тарифне регулювання в Україні здійснюється на основі таких принципів:

1) виключної юрисдикції України на її митній території;

2) виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи;

3) законності;

4) єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України;

5) системності;

6) ефективності;

7) додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб;

8) гласності та прозорості.

Основними елементами системи митно-тарифного регулюванням:

а) мито;

б) митний тариф України;

в) митна вартість товару;

г) країна походження товару1.

Ліцензування зовнішньоекономічних операцій

Ліцензування зовнішньоекономічних операцій є адміністративним, нетарифним методом державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і являє собою комплекс дій органу виконавчої влади з надання дозволу на здійснення суб'єктом ЗЕД експорту (імпорту) товарів.

З огляду на те, що ліцензування зовнішньоекономічних операцій здатне справляти значний обмежувальний вплив на міжнародну торгівлю, його застосування підлягає жорсткій регламентації в .рамках СОТ. Так, Угода про процедури ліцензування імпорту встановлює, що ліцензування імпорту повинне бути простим, прозорим та передбачуваним. Зокрема, ця Угода:

- зобов'язує органи державної влади публікувати достатню інформацію щодо цілей та процедур надання ліцензій;

- встановлює порядок повідомлення СОТ державами-членами у разі упровадження нових або зміни існуючих процедур ліцензування імпорту;

- встановлює загальні критерії оцінки компетентними органами заявок на отримання ліцензій.

Чинний порядок ліцензування зовнішньоекономічних операцій, що встановлений ст. 16 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», та передбачає здійснення ліцензування експорту (імпорту) товарів у двох формах:

1) У формі автоматичного ліцензування.

Автоматичне ліцензування -- це комплекс дій органу виконавчої влади з надання суб'єкту ЗЕД дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких не встановлюються квоти (кількісні або інші обмеження). Автоматичне ліцензування не справляє обмежувального впливу на товари, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню.

2) У формі неавтоматичного ліцензування.

Неавтоматичне ліцензування - це комплекс дій органу виконавчої влади з надання суб'єкту ЗЕД дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких встановлюються певні квоти. Неавтоматичне ліцензування використовується в разі встановлення квот на експорт (імпорт) товарів. Експортною (імпортною) квотою є граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території України (імпортувати на територію України) протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях.

Ліцензування експорту (імпорту) товарів запроваджується в Україні в разі:

значного порушення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку;

необхідності забезпечення захисту життя, здоров'я, людини, тварин або рослин, навколишнього природного середовища, громадської моралі, національного багатства художнього, історичного чи археологічного значення або захисту прав інтелектуальної власності, а також відповідно до вимог державної безпеки;

експорту/імпорту дорогоцінних металів, крім банківських металів;

необхідності застосування заходів захисту вітчизняного товаровиробника;

необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та авторських прав;

необхідності забезпечення виконання міжнародних договорів України.

Рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот, приймається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства економіки України з визначенням списку конкретних товарів, експорт (імпорт) яких підпадає під режим ліцензування, періоду дії цього режиму та кількісних або інших обмежень щодо кожного товару.

У разі застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника рішення про запровадження режиму ліцензування приймається Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі.

Ліцензії видаються Міністерством економіки України, а також у межах наданих ним повноважень - відповідним республіканським органом Автономної Республіки Крим, структурним підрозділом обласної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій на підставі заявок суб'єктів ЗЕД, що подаються за формою, встановленою Мінекономіки.

У разі запровадження режиму автоматичного ліцензування заявка на одержання ліцензії та інші необхідні документи можуть подаватися в будь-який робочий день до митного оформлення товарів. Строк видачі ліцензії не повинен перевищувати 10 робочих днів від дати одержання заявки та інших необхідних документів, що відповідають установленим вимогам.

У разі запровадження режиму неавтоматичного ліцензування:

- строк розгляду заявок не повинен перевищувати 30 днів від дати одержання заявки, якщо вони розглядаються в порядку їх надходження, та не більше 60 днів починаючи від дати закінчення оголошеного строку приймання заявок, якщо всі вони розглядаються одночасно;

- ліцензія видається на підставі заявки в межах квоти із зазначенням строку дії ліцензії;

- якщо на момент подання заявки (у разі застосування процедури розгляду в порядку надходження) встановлені квоти вичерпано, така заявка не розглядається. Про факт вичерпання квот суб'єкт ЗЕД, який подав відповідну заявку, повідомляється письмово протягом семи робочих днів від дати її одержання;

- рішення про видачу ліцензії приймається з урахуванням даних щодо використання раніше одержаних ліцензій за умови додержання суб'єктами ЗЕД вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

Ліцензія видається, якщо заявку та інші подані документи оформлено з додержанням вимог, установлених законодавством.

Рішення про відмову у видачі ліцензії повинне бути вмотивованим, прийнятим у строки, встановлені для розгляду заявок, і надсилається (видається) заявникові в письмовій формі. У разі відмови у видачі ліцензії заявник має право на оскарження рішення згідно із законодавством.

Митне оформлення товарів здійснюється за умови подання митному органу оригіналу ліцензії, яку одержав суб'єкт ЗЕД. Копія ліцензії додається до ВМД під час декларування товарів, експорт (імпорт) яких підпадає під режим ліцензування, і є однією з підстав для пропуску таких товарів через митний кордон України.

Перелік товарів, експорт (імпорт) яких підпадає під режим ліцензування, інформація про строк дії ліцензій та внесення будь-яких змін до них, порядок подання та розгляду заявок опубліковуються в офіційних друкованих виданнях України з повідомленням Комітету з питань ліцензування імпорту СОТ протягом 60 днів з дня опублікування та наданням копій цих публікацій. У разі якщо квота розподіляється серед країн-постачальників, інформація про розподіл квоти підлягає опублікуванню з повідомленням про це інших країн, заінтересованих у постачанні в Україну певних товарів. Офіційне опублікування здійснюється у строк не пізніше дати запровадження режиму ліцензування.

На запит заінтересованої держави - члена СОТ повинна надаватися відповідна інформація щодо:

порядку застосування обмежень;

кількості виданих за певний період ліцензій із зазначенням у разі необхідності обсягу та/або вартості товарів;

розподілу ліцензій серед країн-постачальників;

статистичних даних про обсяги та/або вартість товарів.

Заборона експорту та імпорту окремих видів товарів

Заборона експорту та імпорту окремих видів товарів є нетарифним, адміністративним методом державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який слугує дотриманню найбільш загальних вимог публічного порядку, і регулюється ст. 17 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

В Україні забороняється:

- експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із законами України;

- імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров'ю або становити загрозу життю населення та тваринного світу, або призвести до руйнування навколишнього середовища;

- імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму Тарасової дискримінації, геноциду тощо, які суперечать відповідним нормам Конституції України;

- експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності.

Конкретний перелік товарів, експорт та/або імпорт яких заборонено, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України виключно у межах перерахованих категорій.

Контроль за виконанням зазначених вимог покладається на митні органи та Міністерство економіки України.

Загальні приписи Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» щодо заборон експорту/імпорту деталізуються у спеціальних законах. Так, відповідно до ст. 40 Закону України від 6 вересня 2005 р. «Про безпечність та якість харчових продуктів», забороняється імпорт харчових продуктів, які є небезпечними, не придатними до споживання, неправильно маркованими або такими, що не відповідають технічним регламентам або санітарним заходам (зміст перерахованих критеріїв розкривається у відповідних статтях Закону «Про безпечність та якість харчових продуктів»).

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України від 6 липня 2005 р. «Про деякі питання ввезення на митну територію України транспортних засобів», забороняється ввезення на митну територію України для постійного користування легкових, вантажних автомобілів, автобусів, трамваїв, тролейбусів за визначеними кодами УКТЗЕД, які на момент ввезення виготовлені та/або експлуатувалися більше як 8 років.

Згідно з п. 5 Положення про державний експортний контроль в Україні, затвердженого Указом Президента України від 13 лютого 1998 р. № 117/98, забороняються міжнародні передачі ядерної, біологічної та хімічної зброї, матеріалів, устаткування і технологій, спеціально призначених для її створення, передачі товарів, якщо їх здійснення суперечить міжнародним зобов'язанням України, інтересам національної безпеки, цілям боротьби з тероризмом і підтримання взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, а також у разі відсутності належних гарантій щодо кінцевого використання товарів.

Застосування технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних та екологічних стандартів та вимог.

Невід'ємним правом кожної держави є вжиття заходів, необхідних для захисту життя та здоров'я населення, тваринного та рослинного світу, забезпечення інших важливих публічних інтересів. Це вимагає застосування відповідних регламентів та стандартів, які у разі їх застосування до імпортних товарів являють собою адміністративний, нетарифний метод державного регулювання ЗЕД.

Існування значних розбіжностей між національними вимогами та стандартами об'єктивно утруднює міжнародну торгівлю. Окрім того, національні вимоги та стандарти можуть використовуватися для обмеження доступу на ринок товарів з певних країн або іноземних товарів загалом, створюючи, таким чином, перешкоди (технічні бар'єри) для торгівлі. Цим зумовлено регулювання застосування таких заходів в рамках СОТ.

Стаття 20 ГАТТ дозволяє країнам-членам вживати заходів, необхідних для захисту життя та здоров'я людини, тварин або рослин, за умови, що такі заходи не є дискримінаційними або не становлять прихованого протекціонізму. Існують також дві угоди СОТ, спеціально присвячені правилам застосування національних вимог та стандартів: Угода з технічних бар'єрів у торгівлі та Угода з санітарних та фітосанітарних заходів.

Угода з технічних бар'єрів у торгівлі має на меті забезпечити, щоб технічні регламенти та стандарти не створювали надмірних перешкод для міжнародної торгівлі. Згідно з цією Угодою:

- визнається право країн застосовувати ті стандарти, які вони вважають належними;

- країни заохочуються використовувати міжнародні стандарти у разі, коли вони є належними, проте це не вимагає від них з необхідністю змінювати власний рівень захисту;

- встановлюється кодекс найкращої практики щодо підготовки, впровадження та застосування стандартів, що розробляються центральними органами державної влади;

- засуджуються будь-які методи оцінки відповідності, які надають товарам, що виробляються на внутрішньому ринку, невиправдані переваги;

- країни заохочуються взаємно визнавати процедури оцінки відповідності; таким чином, продукт може бути оцінений на предмет відповідності стандартам країни-імпортера у країні, де цей товар виробляється;

- від усіх країн-учасниць вимагається створення національних інформаційних центрів для забезпечення доступності інформації про технічні регламенти та стандарти у зручній формі.

Подібні принципи закладені і в основу Угоди про санітарні та фітосанітарні заходи, яка стосується забезпечення безпеки продуктів харчування та здоров'я тварин та рослин. Відповідно до цієї Угоди:

- країнам дозволяється встановлювати власні стандарти, однак ці стандарти мають бути науково обґрунтованими;

- стандарти мають застосовуватися лише тією мірою, якою це є необхідним для захисту життя та здоров'я людини, тварин або рослин, і не повинні бути засобом вибіркової або невиправданої дискримінації між країнами, в яких превалюють ідентичні або схожі умови;

- країни заохочуються до використання міжнародних стандартів, керівництв або рекомендацій, якщо такі існують, однак вони можуть застосовувати заходи, в результаті яких досягається вищий рівень захисту, коли це є науково обґрунтованим;

- в основу санітарних або фітосанітарних заходів має бути покладена відповідна обставинам оцінка ризиків для життя або здоров'я людей, тварин або рослин, причому здійснювана з врахуванням методів оцінки ризиків, розроблених відповідними міжнародними організаціями (концепція належного рівня санітарного або фітосанітарного захисту). Країни можуть використовувати «принцип запобігання» - підхід «безпека насамперед» у випадках недостатності відповідного наукового обґрунтування;

- країни зобов'язуються визнавати санітарні або фітосанітарні заходи інших країн-учасниць як еквівалентні, якщо країна-експортер об'єктивно демонструє країні-імпортеру, що її заходи забезпечують належний рівень санітарного або фітосанітарного захисту країни-імпортера;

- компетентні органи держав-членів повинні забезпечувати завчасне повідомлення про прийняття нових або зміну існуючих санітарних або фітосанітарних регламентів, а також засновувати національні інформаційні центри для забезпечення інформування.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», товари, що імпортуються в Україну, повинні відповідати вимогам, встановленим згідно із санітарними, ветеринарно-санітарними, фітосанітарними заходами та технічними регламентами відповідно до законодавства України. Застосування до імпортних товарів відповідних стандартів та вимог здійснюється відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. «Про стандартизацію та сертифікацію», законів України від 17 травня 2001 р. «Про стандартизацію» та «Про підтвердження відповідності», Закону України від 1 грудня 2005 р. «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності». Згідно з ст. 18 Декрету, відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, стандартам, що діють в Україні, має підтверджуватися сертифікатом відповідності чи свідоцтвом про визнання відповідності, виданим або визнаним Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспожив-стандартом України) або акредитованим в установленому порядку органом із сертифікації. Підтвердження відповідності харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх матеріалів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється згідно з законом.

Держспоживстандарт України або акредитований в установленому порядку орган із сертифікації включає сертифіковану продукцію до Єдиного реєстру сертифікованої в Україні продукції на підставі:

1) декларації про відповідність, виданої виробником продукції на кожну партію харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх матеріалів, або

2) сертифікатів відповідності чи свідоцтв про визнання відповідності.

Реалізація харчових продуктів, виготовлених із застосуванням імпортної продовольчої сировини та супутніх матеріалів, ввезених в Україну на підставі декларації про відповідність, виданої виробником продукції на кожну партію харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх матеріалів, дозволяється виключно за наявності сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності, виданого або визнаного Держспоживстандартом України або акредитованим в установленому порядку органом із сертифікації.

Органи митного контролю здійснюють митне оформлення імпортних товарів на підставі зазначеного Єдиного реєстру в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Держспоживстандарт України здійснює контроль за наявністю сертифікатів для товарів, що реалізуються юридичними або фізичними особами на митній території України.

Особливості ввезення об'єктів санітарних, фітосанітарних, ветеринарних заходів встановлені законами України від 6 вересня 2005 р. «Про безпечність та якість харчових продуктів» (розділ VII), від 17 липня 1997 р. «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції», від 30 червня 1993 р. «Про карантин рослин», від 26 грудня 2002 р. «Про насіння і садивний матеріал», від 25 червня 1992 р. «Про ветеринарну медицину» та ін.

Заходи щодо захисту економічної конкуренції в галузі зовнішньоекономічної діяльності

Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється з дотриманням її суб'єктами вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

Сфера державної монополії в ЗЕД визначена ст. 20 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Так, виключно уповноваженими Україною як державою суб'єктами ЗЕД може здійснюватись:

- експорт та імпорт озброєнь, боєприпасів, військової техніки та спеціальних комплектуючих виробів для їх виробництва, вибухових речовин, ядерних матеріалів (включаючи матеріали у вигляді тепловипромінюючих зборок), технологій, устаткування, установок, спеціальних неядерних матеріалів та пов'язаних з ними послуг, джерел іонізуючого випромінювання, а також інших видів продукції, технологій і послуг, які в даний час використовуються при створенні озброєнь і військової техніки або становлять державну таємницю України, яка визначається законами України;

- експорт та імпорт золота та срібла;

- експорт та імпорт наркотичних і психотропних засобів;

- експорт творів мистецтва і старовинних предметів з музейних фондів України.

Призначення уповноважених суб'єктів ЗЕД, які можуть здійснювати зазначені експорт та імпорт, і регулювання відповідних експортно-імпортних операцій належать до компетенції Кабінету Міністрів України, який має погоджувати свої рішення з відповідними комітетами Верховної Ради України (таким суб'єктом є, зокрема, Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт»).

Встановлення у будь-якій формі державної монополії на експорт та імпорт інших видів товарів, не зазначених у ст. 20 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», не дозволяється і може бути оскаржено у судовому порядку. Будь-які організації, в тому числі державні, не мають права здійснювати функції, що прямо чи побічно перешкоджають іншим суб'єктам ЗЕД вільно здійснювати таку діяльність або в іншій формі, за винятком випадків, прямо зазначених в цьому Законі.

Загальні засади відповідальності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності

Загальні засади відповідальності в ЗЕД визначені у ст. 32 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», яка встановлює, що:

а) Україна як держава і всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарювання несуть відповідальність за порушення цього або пов'язаних з ним законів України та/або своїх зобов'язань, які випливають з договорів (контрактів), тільки на умовах і в порядку, визначених законами України.

Це законодавче положення є неточним і, з очевидністю, означає, що умови та порядок відповідальності суб'єктів ЗЕД (у тому числі види та розміри можливих санкцій) в Україні встановлюються на рівні законів, а не підзаконних нормативно-правових актів, що є загальновизнаною вимогою принципу верховенства права. Разом з тим відповідальність суб'єктів ЗЕД за порушення їх договірних зобов'язань регулюється нормами міжнародних угод (конвенцій), які уніфікують право міжнародної торгівлі та/або правом країни, яке підлягає застосуванню до відповідного зовнішньоекономічного договору згідно з колізійними правилами;

б) Україна як держава не несе відповідальності за дії суб'єктів ЗЕД, а суб'єкти ЗЕД не несуть відповідальність за дії України як держави;

в) якщо Україна бере участь у ЗЕД як суб'єкт такої діяльності згідно з ч. 2 ст. З Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» , то вона несе відповідальність на загальних та рівноправних засадах з іншими суб'єктами ЗЕД.

Так, відповідно до ст. 34 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» Україна як держава несе майнову відповідальність у повному обсязі перед суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарювання за всі свої дії, що суперечать чинним законам України і спричиняють збитки (прямі, побічні), моральну шкоду цим суб'єктам та призводять до втрати ними вигоди, а також за інші свої дії, в тому числі й ті, які регулюють ЗЕД і прямо не передбачені в цьому Законі, що спричиняють зазначені збитки (шкоду) та призводять до втрати вигоди, крім випадків, коли такі дії зумовлені неправомірними діями зазначених суб'єктів ЗЕД та іноземних суб'єктів господарювання. Україна як держава відповідає за зазначені дії всім своїм майном.

Дії державних органів та офіційних службових осіб цих органів вважаються діями України як держави в цілому, за які держава несе відповідальність. Це положення кореспондує загальному правилу ЦК, згідно з яким шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також посадовою або службовою особою цих органів при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (посадових осіб) (статті 1173,1174 ЦК).

Будь-який суб'єкт ЗЕД або іноземний суб'єкт господарювання має право подати позов до України як держави. Зазначені позови підсудні судам України відповідно до статті 39 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність». Такий позов подається суб'єктами ЗЕД за місцем їх постійного знаходження або проживання, іноземними суб'єктами господарювання - за місцезнаходженням державного органу та/або службової особи, що вчинили незаконні дії.

Україна як держава має право на регресне відшкодування своїх збитків, що виникли у результаті задоволення зазначеного позову з боку державних органів та/або службових осіб за рахунок їх майна (відповідно балансового або власного).

Форми відповідальності у зовнішньоекономічній діяльності. Спеціальні санкції за порушення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність

Суб'єкти зовнішньоекономічній діяльності несуть відповідальність за:

1) невиконання або неналежне виконання зобов'язань за зовнішньоекономічними договорами (контрактами). Формами договірної відповідальності суб'єктів ЗЕД є:

- відшкодування збитків (передбачено відшкодування збитків у повному обсязі, а також моральної шкоди, - ст. 33 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність);

- штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня);

- оперативно-господарські санкції (одностороння відмова сторони договору від виконання свого зобов'язання за договором; одностороння відмова сторони від прийняття подальшого виконання за договором або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за договором тощо);

2) порушення законодавчо встановлених правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності. У такому разі суб'єкти ЗЕД несуть відповідальність у формі адміністративно-господарських санкцій.

Адміністративно-господарські санкції - це заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, що застосовуються уповноваженими органами державної влади у передбачених законом випадках.

Адміністративно-господарські санкції, які застосовуються за порушення правил здійснення ЗЕД, мають легальну назву спеціальних санкцій за порушення законодавства про ЗЕД. Перелік та підстави застосування таких санкцій встановлений у ст. 37 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Так, за порушення цього або пов'язаних з ним законів України до суб'єктів ЗЕД або іноземних суб'єктів господарювання можуть бути застосовані такі спеціальні санкції:

1) накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарювання своїх обов'язків згідно з цим або пов'язаними з ним законами України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України;

2) застосування до конкретних суб'єктів ЗЕД та іноземних суб'єктів господарювання індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами положень цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій;

3) тимчасове зупинення ЗЕД у випадках порушення цього Закону або пов'язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Зазначені спеціальні санкції застосовуються Міністерством економіки України за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та Національного банку України, або за рішенням суду. Ці санкції можуть бути застосовані до суб'єктів ЗЕД або іноземних суб'єктів господарювання протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.

Застосуванню спеціальних санкцій до суб'єктів ЗЕД та іноземних суб'єктів господарювання може передувати офіційне попередження Мінекономіки.

Індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання закону та скасовується Мінекономіки.

Тимчасове зупинення ЗЕД діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання закону, але не більше трьох місяців з дати винесення відповідного рішення Мінекономіки. Після тимчасового зупинення ЗЕД суб'єкти ЗЕД або іноземні суб'єкти господарювання переводяться Мінекономіки на індивідуальний режим ліцензування.

Подовження дії тимчасового зупинення ЗЕД здійснюється виключно за рішенням суду. Для подовження дії тимчасового зупинення ЗЕД Мінекономіки на підставі інформації ініціатора застосування даної санкції звертається з позовною заявою до суду. При прийнятті рішення щодо подовження дії тимчасового зупинення ЗЕД суд зазначає термін, на який подовжено дію цієї санкції.

Якщо суб'єктами ЗЕД або іноземними суб'єктами господарювання, до яких застосовано санкції, усунуто допущені порушення законодавства України або вжито практичних заходів, що гарантують виконання закону, ініціатори подання щодо застосування санкцій можуть направляти Мінекономіки матеріали щодо їх скасування (зміну виду, зупинення).

У разі виникненні форс-мажорних обставин, подання позову до суду країни розташування контрагента чи Міжнародного комерційного арбітражного суду, Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України про визнання або стягнення з іноземного суб'єкта господарювання боргу, пов'язаного з невиконанням умов зовнішньоекономічного договору (контракту), а також у разі вжиття заходів щодо усунення порушень законодавства дію санкцій може бути тимчасово зупинено Мінекономіки. Після закінчення строку зупинення санкції дія її поновлюється без додаткового рішення Мінекономіки.

У разі усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання законів України, і приведення своєї ЗЕД у відповідність з законами України, або надання достатніх доказів неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання закону, суб'єкти ЗЕД та іноземні суб'єкти господарювання, до яких застосовано санкції, мають право подавати до Мінекономіки відповідні матеріали та виходити з клопотанням про скасування (зміну виду, тимчасового зупинення) дії санкцій. Загальний термін розгляду цих клопотань не повинен перевищувати тридцяти календарних днів.

Застосування спеціальних санкцій може бути оскаржено до суду. Представництво інтересів держави при розгляді таких судових спорів забезпечується Мінекономіки та державними органами, які внесли подання про застосування санкцій. Оскарження застосування санкцій в судовому порядку, до винесення судом відповідного рішення, не зупиняє їх дію.

Наказом Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 р. № 52 затверджено Положення про порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Це Положення стосується двох видів спеціальних санкцій - індивідуального режиму ліцензування та тимчасового зупинення ЗЕД.

Зазначені санкції застосовуються Мінекономіки до суб'єктів ЗЕД, що порушили Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» та пов'язані з ним закони України, зокрема у разі порушення суб'єктами ЗЕД валютного, митного, податкового, іншого законодавства, пов'язаного з їх зовнішньоекономічною діяльністю, та в разі проведення ними дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Українські суб'єкти ЗЕД, до яких у встановленому порядку застосована спеціальна санкція - індивідуальний режим ліцензування чи тимчасове зупинення ЗЕД, не мають права укладати угоди доручення, комісії, агентські, про спільну діяльність та співробітництво, консигнації, дилерські, дистриб'юторські, оренди, найму, лізингу, зберігання та інші угоди, що передбачають проведення зовнішньоекономічних операцій іншими особами або на користь інших осіб за дорученням чи передачу майна у строкове користування з метою проведення ЗЕД.

Так само українські суб'єкти ЗЕД не мають права укладати зазначені угоди з іноземними суб'єктами господарювання, до яких у встановленому порядку застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування чи тимчасове зупинення ЗЕД.

Індивідуальний режим ліцензування ЗЕД українських суб'єктів ЗЕД та іноземних суб'єктів господарювання передбачає здійснення Мінекономіки індивідуального ліцензування кожної окремої зовнішньоекономічної операції певного виду ЗЕД, що зазначена в ст. 4 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність».

З метою контролю за зовнішньоекономічної діяльністю суб'єктів, що допустили порушення у цій сфері, оформляється разова (індивідуальна) ліцензія, яка видається Мінекономіки чи уповноваженими ним органами. Разова (індивідуальна) ліцензія є підставою для здійснення зовнішньоекономічних операцій суб'єктами ЗЕД, до яких застосовано санкції. Оформляється разова (індивідуальна) ліцензія у порядку, затвердженому наказом Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 р. № 47.

Разова (індивідуальна) ліцензія є підставою для здійснення окремої зовнішньоекономічної операції суб'єктами ЗЕД, до яких застосована спеціальна санкція - індивідуальний режим ліцензування.

Окремою зовнішньоекономічною операцією є комплекс дій суб'єкта ЗЕД та іноземного суб'єкта господарювання, що підпадає під визначення одного із видів ЗЕД, передбачених ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», та включає в себе закінчену разову передачу товару (виконання робіт, надання послуг) та закінчені розрахунки (грошові, товарні та в інших формах) за цю разову передачу товару (виконання робіт, надання послуг).

Разова (індивідуальна) ліцензія є підставою для митного оформлення товарів та здійснення розрахункових операцій у зовнішньоекономічній діяльності суб'єктів, до яких застосовані спеціальні санкції.

Договори (контракти) суб'єктів ЗЕД, до яких застосовано спеціальну санкцію - режим індивідуального ліцензування, мають містить усі істотні умови угоди, бути погоджені сторонами, згідно з чинним законодавством України. Будь-які зміни чи доповнення до зазначених договорів (контрактів), що змінюють зазначені істотні умови, потребують отримання нової разової (індивідуальної) ліцензії. При цьому раніше видана разова (індивідуальна) ліцензія анулюється.

Тимчасове зупинення ЗЕД щодо українських суб'єктів ЗЕД та іноземних суб'єктів господарювання означає позбавлення права займатися всіма видами ЗЕД, за винятком:

а) завершення розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, при яких з боку українських суб'єктів ЗЕД або іноземних суб'єктів господарювання були перераховані кошти до застосування цієї санкції;

б) завершення розрахунків за зовнішньоекономічними операціями за продукцію, що була відправлена за межі України українськими суб'єктами ЗЕД або відправлена в Україну іноземними суб'єктами господарювання до застосування цієї санкції.

Для завершення таких операцій українському суб'єктові ЗЕД слід у встановленому порядку отримати разову (індивідуальну) ліцензію Мінекономіки.

Санкції у вигляді тимчасового зупинення ЗЕД можуть застосовуватися Мінекономіки до суб'єктів ЗЕД в разі проведення ними таких дій у сфері зовнішньоекономічних відносин:

1) які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки;

2) які призводять до порушень міжнародних зобов'язань України;

3) якщо суб'єкт ЗЕД, до якого раніше була застосована санкція - індивідуальний режим ліцензування, протягом року після її застосування не вжив заходів щодо приведення у відповідність своєї діяльності з вимогами чинного законодавства у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Про застосування санкцій у вигляді індивідуального режиму ліцензування та тимчасового зупинення ЗЕД видається наказ Мінекономіки, у якому вказуються норми чинного законодавства, які було порушено, матеріали, на підставі яких видано наказ, реквізити суб'єктів ЗЕД, до яких застосовані санкції, та вид санкції, дата, з якої санкція починає діяти.

Відповідні накази Мінекономіки видаються у разі скасування, зміни виду, зупинення дії санкцій, застосованих до суб'єктів ЗЕД.

Спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарювання у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України (ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність »).

Будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на виконання цього Закону, можуть бути предметом розгляду:

- в суді України, якщо одна із сторін у справі - фізична особа та/або держава;

- в господарських судах, якщо сторонами у справі виступають юридичні особи.

Міждержавні спори, які можуть виникнути в результаті дій України при застосуванні цього Закону, вирішуються у погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права (ст. 39 Закону).

Відповідно до ст. 74 Закону України «Про міжнародне приватне право», процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.

Література

1. Поєдинок В.В. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник. - К.: Хрінком Інтер, 2006. - 288с.

2. Вінник О.М. Господарське право: Курс лекцій. - К.: Атіка, 2004.

3. Козак В.В. Панкова Л.А., Корп'як Я.С. Зовнішньоекономічні комерційні операції та контракти. - Львів, Оксарт, 1998.

4. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України/ Кол. авт.: Г.Л Знаменський, В.В. Хахулін, В.С. Щербіна та ін.; За заг. ред В.К. Мамутова. - К.: Хрінком Інтер, 2004.

5. Науменко В.П., Пашко П.В., Руссков В.А. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні. - К.: Знання, 2004.

6. Хозяйственное право: Учебник / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменський В.В. Хахумин и др., Под ред. В.К. Мамутова - К.: Юринком Інтер, 2002.

7. Щербина В.С. Господарське право. Підручник. - 2-е вид., перероблене і доповнене - К.: Юрінком Інтер, 2005.

8. Дідівська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіка: Навч. посіб. - 2-е вид. перероблене і доп. - К.: Знання-Прес, 2002. - 214 с. Вища освіта ХХІ стаття.

9. Державне регулювання економіки. Навч. посіб. / С.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. - Вид. 2-ге, доопрац. І доповн. - КНЕУ, 2005. 440с.

10. Конституція України від 02.04 2008р.

Размещено на Аllbest.ru

...