Рада Безпеки, її місце і роль в структурі ООН

Размещено на http://allbest.ru

Рада Безпеки її місце в загальній системі та структурі Організації Об'єднаних Націй

Вступ

міжнародний рада безпеки

Актуальність теми дослідження. Організація Об'єднаних Націй, пов'язує свою діяльність з підтримкою миру або наданням гуманітарної допомоги. Проте далеко не завжди і не так добре відомо про багато інших аспектів її діяльності, які впливають на наше життя.

Організація Об'єднаних Націй є центром вирішення проблем, з якими стикається все людство. Ця діяльність здійснюється спільними зусиллями більше 30 пов'язаних з нею організацій, що складають систему Організації Об'єднаних Націй. День за днем Організація Об'єднаних Націй і інші організації її системи ведуть роботу зі сприяння дотриманню прав людини, охороні навколишнього середовища, боротьбі з хворобами і скороченню масштабів бідності. Установи Організації Об'єднаних Націй розробляють норми і правила безпечного й ефективного повітряного сполучення та сприяють вдосконаленню телекомунікації і захисту інтересів споживачів. Організація Об'єднаних Націй є ініціатором міжнародних кампаній щодо боротьби з обігом наркотиків і тероризмом. Діючи у всіх регіонах світу, Організація Об'єднаних Націй і її установи надають допомогу біженцям, імплементують (реалізують) програми з питань розмінування, допомагають збільшити обсяг виробництва продуктів харчування та відіграють провідну роль в боротьбі зі СНІДом.

Організація Об'єднаних Націй була створена 24 жовтня 1945 року 51 країною, які були сповнені рішучості зберегти мир за допомогою розвитку міжнародної співпраці й забезпечення колективної безпеки. На сьогоднішній день членами Організації Об'єднаних Націй є 191 країна, тобто майже всі країни світу, в тому числі і Україна. Ось тому ця тема є актуальною.

Об'єкт дослідження: є Організація Об'єднаних Націй.

Предмет дослідження: місце Ради Безпеки в загальній системі та структурі Організації Об'єднаних Націй.

Мета дослідження: виявити роль та місце ради безпеки в загальній системі та структурі Організації Об'єднаних Націй

Завдання:

- проаналізувати історичні передумови виникнення ООН.

- з'ясувати місце та діяльність України в ООН.

Методи, які використані в роботі в рамках системного методологічного підходу, є: структурно-функціональний аналіз застосовано для характеристики ООН, предметно-хронологічний

Структура роботи: Робота складається з вступу, 2 розділів, висновків та списку використаних джерел. В першому розділі розглянуто: Історію створення, діяльність та головні органи Організації Об'єднаних Націй. В другому розділі розглянуто: Україна як одна із засновників і повноважний член Ради Безпеки ООН та її діяльність в ООН. Загальний обсяг роботи - 36 сторінок.

Розділ 1. Створення та діяльність Організації Об'єднаних Націй

міжнародний рада безпеки

1.1 Історія створення Організації Об'єднаних Націй

Формування могутньої антигітлерівської коаліції (Атлантична хартія між США і Великою Британією 24 серпня 1941 р. і Вашингтонська Декларація Об'єднаних Націй 26 країн від 1 січня 1942 р.) створило підґрунтя для формування міжнародного механізму безпеки післявоєнного світу. Восени 1944 р. (21 серпня -- 7 жовтня) на конференції у Вашингтоні, на віллі Думбартон-Окс, представники СРСР, США і Великої Британії, до яких приєднався представник Китаю, підготували пропозиції щодо створення міжнародної організації для підтримки миру і безпеки -- Організації Об'єднаних Націй (ООН). Конференція виробила загальні міркування щодо характеру, цілей та статуту ООН. Кримська (Ялтинська) конференція керівників трьох держав -- Сталіна, Рузвельта і Черчилля (4--11 лютого 1945 р.) -- схвалила напрацьовані у Думбартон-Оксі проекти й ухвалила скликати 25 квітня 1945 р. у місті Сан-Франциско Установчу конференцію Організації Об'єднаних Націй[6, с. 100].

Учасниками конференції могли стати усі країни, що оголосили війну Німеччині й Японії до 1 березня 1945 р. Була досягнута домовленість про те, що членами ООН поряд з Радянським Союзом будуть Українська РСР і Білоруська РСР. Конференція в Сан-Франциско проходила з 25 квітня по 26 червня 1945 р., коли був прийнятий Статут ООН, що був підтриманий 50 країнами. 24 жовтня 1945 р. Статут набрав чинності. Цей день вважається днем ООН. Статут проголошував рівноправність всіх людей, повагу прав людини й основних свобод. Пізніше цей розділ був доповнений прийнятою в 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН Декларацією прав людини. Статут зобов'язував вирішувати всі суперечки мирним шляхом, дотримуватися міжнародних договорів та зобов'язань. Основне призначення ООН згідно зі Статутом -- гарантування загального миру та безпеки у всьому світі. При цьому ООН не мала права втручатися у внутрішні справи, окрім випадків, коли таке втручання необхідне для підтримки миру.

Основними робочими структурами ООН є Генеральна Асамблея, яка збирається на свої сесії один раз на рік і приймає рішення 2/3 голосів, та Рада Безпеки, яка складається з 35 непостійних членів, що обираються на 2 роки Генеральною Асамблеєю ООН. Сьогодні місце СРСР в Раді Безпеки посідає Росія. Генеральна Асамблея, окрім того, обирає Економічну і соціальну раду, Раду з опіки, Міжнародний суд, Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем ООН. За пропозиціями Ради Безпеки Генеральна Асамблея приймає до ООН нових членів та виключає тих, котрі порушили Статут. Але з усіх інших питань постанови, що їх ухвалює Генеральна Асамблея, мають лише дорадчий голос, її функції полягають у вивченні, обговоренні, рекомендації та з'ясуванні стосунків. Рада Безпеки є за Статутом постійно діючим органом ООН, на який покладена безпосередня відповідальність за підтримку міжнародного миру і безпеки, її рішення приймаються на основі принципу одноголосності постійних членів і обов'язкові до виконання всіма членами ООН[8, с. 12].

Для виконання своїх повноважень Рада Безпеки має право вдаватися до санкцій, вводити блокаду і застосовувати проти агресора силу. ООН має досить розгалужену структуру різноманітних міжнародних інститутів, основне призначення яких сприяти взаємодопомозі та налагодженню співробітництва всіх країн світу. Наприклад: ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з освіти, науки і культури), ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я), ЮНІСЕФ (дитячий фонд ООН) тощо. Фінансування ООН здійснюється за рахунок відрахувань країн-учасниць залежно від величини їхнього валового національного продукту. Головні структури ООН розміщені в Нью-Йорку, низка служб -- в Женеві, Відні, Парижі.

Уже перші роки діяльності ООН засвідчили її позитивну роль у вирішенні міжнародних проблем. Так, 1946 р. ООН добилася виведення англійських та французьких військ з Сирії та Лівану. 1948 р. під час арабо-ізраїльської війни вперше були використані сили ООН ("голубі каски") для підтримання миру на Близькому Сході. ООН з початку її діяльності стала центром міжнародного обговорення проблеми роззброєння. В січні 1946 р. за пропозицією СРСР Генеральна Асамблея ООН створила Спеціальну комісію з ядерної енергії. Радянський Союз пропонував виключити з національних озброєнь озброєння масового знищення, а всі його запаси знищити. Проте в умовах наростання конфронтації, активної таємної діяльності СРСР із створення атомної зброї радянські пропозиції були нереальними. Пропозиції США про створення міжнародного тресту, який контролював би усі запаси атомної сировини та компоненти, необхідні для виробництва атомної енергії ("план Баруха"), наштовхувалися на протидію СРСР. Проблема роззброєння в діяльності ООН на довгі роки перейшла у площину безплідних дискусій[10].

1.2 Головні органи Організації Об'єднаних Націй

Як і будь-яка міжнародна організація, ООН має власну систему органів. Відповідно до Статуту, всі органи ООН поділяються на дві групи: головні й допоміжні. Головних органів шість -- Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і соціальна рада, Рада з опіки, Міжнародний Суд і Секретаріат. Хоча в Статуті ООН всі зазначені органи іменуються головними, роль і значення їх у діяльності Організації Об'єднаних Націй неоднакова. Найвагоміша роль у справі підтримки міжнародного миру і безпеки належить Генеральній Асамблеї й Раді Безпеки ООН. За всю історію існування Організації Об'єднаних Націй була створена велика кількість допоміжних органів. Деякі з них, наприклад, Комісія з прав людини (яку в 2006 р. змінила Рада з прав людини), Рада ООН з Намібії, виконавши своє завдання, припинили існування, інші (Комісія міжнародного права, Спеціальний комітет з операцій з підтримки миру, Спеціальний комітет з міжнародного тероризму й т. ін.) функціонують і нині. Допоміжні органи ООН створюються в межах того або іншого головного органу й підпорядковуються йому.

Генеральна Асамблея -- представницько-дорадчий орган ООН, що складається з представників усіх держав -- членів організації. Нагадаємо, що станом на 1 вересня 2011 р. членами ООН були 193 держави. Відповідно до ст. 10 Статуту ООН Генеральна Асамблея уповноважена обговорювати будь-які питання або справи в межах Статуту ООН або такі, що стосуються повноважень і функцій кожного з органів ООН. Виняток становлять випадки, коли такі питання перебувають на розгляді Ради Безпеки (ст. 12) і коли необхідно розпочати дії превентивного або примусового характеру. Виключна прерогатива ухвалювати рішення щодо застосування таких дій належить Раді Безпеки ООН (розділ VII) [3].

Значні повноваження Генеральна Асамблея має також у питаннях сприяння міжнародному співробітництву в політичній сфері й заохочення прогресивного розвитку міжнародного права і його кодифікації, сприяння міжнародному співробітництву в галузях економічній, соціальній, культури, освіти, охорони здоров'я, здійснення прав людини й основних свобод.

Генеральна Асамблея отримує й розглядає щорічні та спеціальні доповіді Ради Безпеки й інших головних органів ООН, виконує покладені на неї Статутом функції щодо міжнародної системи опіки, розглядає й затверджує бюджет ООН, фінансові та бюджетні угоди зі спеціалізованими установами.

За рекомендацією Ради Безпеки Генеральна Асамблея здійснює прийняття нових членів ООН. Організація Об'єднаних Націй відкрита для всіх миролюбних держав, які готові взяти на себе зобов'язання, що містяться в Статуті ООН, і можуть та бажають ці зобов'язання виконувати (ст. 4). Генеральна Асамблея має право за рекомендацією Ради Безпеки виключити члена ООН з цієї організації за систематичне порушення принципів, закріплених у Статуті (ст. 6). Дотепер Генеральна Асамблея жодного разу не здійснила цього права[3].

Крім того, Генеральна Асамблея обирає 10 непостійних членів Ради Безпеки, 54 члена Економічної і соціальної ради. Разом з Радою Безпеки вона обирає членів Міжнародного Суду ООН й за рекомендацією Ради Безпеки призначає Генерального секретаря ООН. Генеральна Асамблея встановлює правила призначення співробітників Секретаріату ООН.

Генеральний комітет, який складається з Голови та 21 заступника Голови Асамблеї та голів шести головних комітетів і надає рекомендації Асамблеї щодо затвердження порядку денного, розподілення пунктів порядку денного й організації роботи, та Комітет із перевірки повноважень, що призначається Генеральною Асамблеєю на кожній сесії. Він надає Асамблеї звіти про повноваження представників. У головних комітетах представлені всі члени ООН[4, с. 112].

Рішення Генеральної Асамблеї з важливих питань приймаються більшістю в 2/3 присутніх членів Асамблеї, що беруть участь у голосуванні. Ці питання включають: рекомендації щодо підтримки міжнародного миру й безпеки, вибори непостійних членів Ради Безпеки, вибори членів Економічної й соціальної ради, прийом нових членів до ООН, призупинення прав і привілеїв членів ООН, виключення з ООН її членів, питання, що належать до функціонування системи опіки й бюджетні питання.

Рішення з інших питань, включаючи визначення додаткових категорій питань, що можуть бути віднесені до важливих, приймаються простою більшістю присутніх і тих, що беруть участь у голосуванні (ст. 18).

Характерною рисою діяльності Генеральної Асамблеї в останні роки є те, що все більшого значення в її роботі, та й роботі всіх органів ООН набуває вперше застосований у 1964 р. у Раді Безпеки й широко використовуваний у Генеральній Асамблеї метод вироблення й прийняття резолюцій на основі принципу узгодження (консенсусу), тобто досягнення спільної згоди без проведення голосування з відповідного рішення[9, с. 289].

Резолюції Генеральної Асамблеї ООН мають переважно рекомендаційний характер. Виняток становлять резолюції з адміністративних і фінансово-бюджетних питань, які є обов'язковими як для організації, так і для держав-членів.

Генеральна Асамблея має чимало допоміжних органів: Комісію міжнародного права, Комісію з роззброєння, Комітет з використання космічного простору в мирних цілях, Програму ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) та ін.

Рада Безпеки організовується так, щоб функціонувати безперервно. Для цього кожний член Ради Безпеки повинен бути завжди представлений у місці перебування Організації Об'єднаних Націй. Рада Безпеки збирається на періодичні засідання. Засідання Ради можуть відбуватися не тільки в місці перебування ООН, а й у будь-якому іншому місці, що, на думку Ради, більше сприяє її роботі (ст. 28) [16, с. 74].

Асамблеї ООН від 18 лютого 1965 р. був заснований Спеціальний комітет з операцій з підтримки миру, що складається з 34 членів Організації Об'єднаних Націй. Комітет був створений для всебічного розгляду комплексу питань про операції з підтримки миру, включаючи шляхи подолання фінансових труднощів ООН.

Операції ООН з підтримки миру передбачають дії місій військових спостерігачів, що складаються з неозброєних офіцерів (“блакитних беретів”), і дії сил з підтримки миру (“блакитних касок”), оснащених легкою зброєю, що може використовуватися тільки для самооборони.

Функції місій військових спостерігачів здійснюються з 1948 р. Органом ООН зі спостереження за виконанням умов перемир'я в Палестині, з 1949 р. -- Групою військових спостерігачів ООН в Індії й Пакистані, з 1988 р. -- Ірано-іракською групою військових спостерігачів ООН, з 1989 р. -- Групою спостерігачів ООН у Центральній Америці.

Багатонаціональні сили для примушення до миру були сформовані також у 1991 р. у зв'язку зі збройним нападом Іраку на Кувейт у серпні 1990 р. і окупацією території останнього. Рада Безпеки ООН у резолюції 664 (1990) кваліфікувала дії Іраку як анексію Кувейту.

Економічна й соціальна рада (ЕКОСОР) -- один із шести головних органів ООН, що поряд з Генеральною Асамблеєю і під її керівництвом відповідає за виконання функцій Організації Об'єднаних Націй, визначених у розділі IX Статуту “Міжнародне економічне й соціальне співробітництво”.

ЕКОСОР уповноважена проводити дослідження й складати доповіді з міжнародних питань у сфері економічній, соціальній, культури, освіти, охорони здоров'я й інших подібних питань, а також надавати рекомендації з кожного із цих питань Генеральній Асамблеї, членам ООН і зацікавленим спеціалізованим установам; давати рекомендації з метою заохочення поваги й дотримання прав людини й основних свобод для всіх; готувати для подання Генеральній Асамблеї проекти конвенцій з питань, що належать до її компетенцію, і скликати з цих питань відповідно до правил ООН конференції[11].

ЕКОСОР складається з 54 членів ООН, що обираються Генеральною Асамблеєю; 18 членів ЕКОСОР обираються щорічно строком на 3 роки. Член Ради, що вибуває, може бути переобраний на новий строк негайно. Постійні члени Ради Безпеки за традицією обираються в ЕКОСОР на кожний черговий строк. Вибори в Раду здійснюються відповідно до принципу справедливого географічного представництва: 6 членів -- від держав Східної Європи; 13 -- від держав Західної Європи й інших держав; 11 -- від держав Азії; 14 -- від держав Африки; 10 -- від держав Латинської Америки. Кожний член ЕКОСОР має одного представника.

Міжнародний Суд -- головний судовий орган ООН, що діє на основі положень Статуту Міжнародного Суду -- невід'ємної частини Статуту ООН. Держави -- члени ООН є учасницями Статуту ipso facto (у силу факту членства в ООН). Держави, що не є членами ООН, також можуть брати участь у Статуті Міжнародного Суду на умовах, визначених Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки.

Суд складається з 15 членів, що виступають в особистій якості. Причому в його складі не може бути двох громадян однієї держави. Члени Суду обираються строком на дев'ять років “з осіб високих моральних якостей, які задовольняють вимоги, що пред'являються у їхніх країнах для призначення на вищі судові посади, або є юристами з визнаним авторитетом у сфері міжнародного права” (ст. 2). Склад Суду в цілому повинен забезпечувати представництво найголовніших форм цивілізації й основних правових систем миру[2, с. 74].

Кожні три роки склад Суду оновляється на третину. Члени Суду обираються Генеральною Асамблеєю й Радою Безпеки ООН з кандидатів, висунутих національними групами Постійної палати третейського суду. Суддею Міжнародного Суду ООН обирався в 1961--1970 pp. відомий радянський юрист-міжнародник, представник харківської школи міжнародного права професор В.М. Корецький.

Секретаріат -- один з головних органів ООН, на якому лежить висока відповідальність за забезпечення нормального функціонування інших головних і допоміжних органів Організації Об'єднаних Націй, обслуговування діяльності останніх, виконання їх рішень, втілення в життя програм і політики ООН. Підрозділи Секретаріату перебувають у центральних установах ООН у Нью-Йорку та інших місцях розташування штаб-квартир органів ООН, найбільшими з яких є відділення ООН у Женеві, Відні та Найробі.

Очолює Секретаріат Генеральний секретар ООН, який призначається строком на п'ять років Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки. Генеральний секретар є одночасно вищою посадовою особою ООН. З 1 січня 2007 р. функції Генерального секретаря виконує громадянин Республіки Корея пан Бан Кі-Мун.

Персонал Секретаріату поділяється на три категорії: 1) вищі адміністративні посадові особи (Генеральний секретар і його заступники); 2) міжнародний персонал класу фахівців; 3) технічний персонал (секретарі, друкарки, перекладачі, кур'єри та ін.) [3].

Співробітники Секретаріату призначаються на основі системи постійних (не обмежених конкретними строками) і строкових (тимчасових) контрактів. При укладенні контракту кожний співробітник складає присягу на вірність принципам та ідеалам ООН. При виконанні обов'язків Генеральний секретар і персонал Секретаріату не повинні запитувати або одержувати вказівки від будь-якого уряду або влади, сторонньої для Організації Об'єднаних Націй. Кожний член ООН зобов'язується поважати суворо міжнародний характер обов'язків Генерального секретаря й персоналу Секретаріату і не намагатися впливати на них при виконанні своїх обов'язків. Положення, що стосуються персоналу Секретаріату, встановлюються Генеральною Асамблеєю.

Обов'язки, які виконує Секретаріат, настільки ж різноманітні, як і проблеми, якими займається ООН, -- від керівництва миротворчими операціями до посередництва у міжнародних суперечках, від складання оглядів економічних і соціальних тенденцій та проблем до підготовки досліджень із прав людини і сталого розвитку. Крім того, персонал Секретаріату орієнтує й інформує світові засоби інформації про роботу ООН; організує міжнародні конференції з проблем світового значення; стежить за виконанням рішень органів ООН і здійснює переклад виступів і документів на офіційні мови Організації. Згідно із щорічною доповіддю Генерального секретаря ООН про склад Секретаріату від 15 вересня 2009 p., що надається відповідно до резолюцій з питань управління людськими ресурсами Генеральної Асамблеї ООН¹, станом на ЗО червня 2009 р. загальна чисельність співробітників у системі ООН, що набираються на міжнародній і місцевій основі, включаючи співробітників, які призначені на строк до одного року, становила 39 978 осіб, із них близько 15 000 безпосередньо працюють у Секретаріаті (на 30 червня 1997 р. загальна чисельність персоналу ООН становила 33 487 осіб) [8, с. 23].

Секретаріат складається з Канцелярії Генерального секретаря, Управління служб внутрішнього нагляду, Управління з правових питань, Департаменту з політичних питань, Управління з питань роззброєння, Департаменту операцій з підтримки миру, Департаменту польової підтримки (що надає Департаменту операцій з підтримки миру та Департаменту з політичних питань послуги з адміністративної та логістичної підтримки у вигляді цілеспрямованого сприяння операціям з підтримання миру, спеціальним політичним місіям тощо), Управління з координації гуманітарних питань, Департаменту з економічних та соціальних питань, Департаменту зі справ Генеральної Асамблеї та конференційному управлінню, Департаментів з питань інформації, охорони та безпеки, управління.

1.3 Організація Об'єднаних Націй як суб'єкт міжнародного права

Згідно зі ст. 23 Статуту ООН Рада Безпеки складається з 15 членів Організації. З них 5 є постійними, а саме: Росія, Китай, Франція, Велика Британія та Північна Ірландія, США. Генеральна Асамблея обирає 10 інших членів ООН у якості непостійних членів. Останні обираються на дворічний термін ', і при їх обрання належну увагу приділяється ступеня участі кандидатів у підтриманні міжнародного миру та безпеки і в досягненні інших цілей Організації, а також справедливому розподілу[6, с. 10].

Місця непостійних членів Ради розподіляються наступним чином: від Азії й Африки - 5 членів, Східної Європи - 1, Латинської Америки і Карибського моря - 2, Західної Європи, Канади, Нової Зеландії та Австралії - 2 члени.

В останні роки на сесіях Генеральної Асамблеї досить активно обговорюється питання про збільшення числа членів Ради Безпеки до 20 і більше, в тому числі постійних - до 7-10.

Для забезпечення швидких і ефективних дій члени ООН покладають на Раду Безпеки головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки і погоджуються в тому, що при виконанні його обов'язків, що випливають з цієї відповідальності, Рада Безпеки діє від їхнього імені.

Рада Безпеки подає на розгляд Генеральної Асамблеї щорічні доповіді і в міру потреби спеціальні доповіді.

Рада Безпеки зможе в відповідно до своїх обов'язків за Статутом ООН підтримувати і зміцнювати міжнародний мир і безпеку лише в тому випадку, якщо рішення Ради будуть користуватися повною підтримкою міжнародного співтовариства і якщо сторони, що беруть участь у конфліктах, будуть виконувати ці рішення в повному обсязі[19, с. 225].

Функції та повноваження Ради Безпеки зводяться до наступного: а) підтримувати міжнародний мир і безпеку у відповідності з цілями і принципами ООН; б) розслідувати будь-які суперечки або ситуації, які можуть викликати міжнародні тертя; в) робити рекомендації щодо методів врегулювання таких суперечок або умов їх дозволу; г) виробляти плани для створення системи регулювання озброєнь, визначати наявність загрози миру або акту агресії і робити рекомендації про заходи, які належить прийняти; д) закликати держави - члени ООН до застосування економічних санкцій та інших заходів, не пов'язаних з використанням збройних сил , для попередження або припинення агресії: е) вживати військові дії проти агресора; ж) робити рекомендації щодо прийому нових членів та умов, на яких держави можуть стати учасниками Статуту Міжнародного суду; з) здійснювати у стратегічних районах функції ООН по опіці; і) робити рекомендації Генеральній Асамблеї щодо призначення Генерального секретаря і разом з Генеральною Асамблеєю вибирати суддів Міжнародного суду; к) представляти щорічні і спеціальні доповіді Генеральній Асамблеї[5, с. 40].

Роль ООН, і зокрема Ради Безпеки, у підтриманні миру та забезпеченні міжнародної безпеки зводиться до здійснення наступних чотирьох заходів.

1. Превентивна дипломатія - це дії, спрямовані на попередження виникнення спорів між сторонами, недопущення переростання існуючих спорів у конфлікти й обмеження масштабів конфліктів після їх виникнення. Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї А / Ле5/47/120 А від 18 грудня 1992 превентивна дипломатія може зажадати таких заходів, як зміцнення довіри, раннє попередження, встановлення фактів і інші заходи, при здійсненні яких слід належним чином поєднувати консультації з державами - членами, тактовність, конфіденційність, об'єктивність і транспарентність.

2. Миротворство - це дії, спрямовані на те, щоб схилити ворогуючі сторони до угоди, головним чином за допомогою таких мирних засобів, які передбачені в главі VI

3. Підтримка світу - це забезпечення присутності ООН в даному конкретному районі, яке пов'язане з розгортанням військового і (або) поліцейського персоналу ООН, а нерідко і цивільного персоналу.

4. Миробудівництво в пост конфліктних період - це дії, спрямовані на запобігання спалаху насильства між країнами і народами після ліквідації конфлікту або конфліктної ситуації.

На думку ООН, ці чотири види діяльності в сукупності, здійснювані за підтримки всіх членів, здатні стати цілісним внеском ООН у забезпечення миру в дусі її Статуту[19, с. 212].

Коли Раді Безпеки повідомляють про виникнення загрози миру, він просить сторони досягти згоди мирними засобами. Рада може виступити в ролі посередника або сформулювати принципи врегулювання спору. Він може просити Генерального секретаря провести розслідування і представити доповідь про ситуації, що склалася. У разі початку бойових дій Рада Безпеки вживає заходів до забезпечення припинення вогню. Він може за згодою зацікавлених сторін направити в конфліктні райони місії з підтримання миру для ослаблення напруженості і розведення протиборчих сил. Рада Безпеки має право розмістити миротворчі сили для запобігання відновлення конфлікту. Він володіє повноваженнями примушувати до виконання своїх рішень шляхом введення економічних санкцій і прийняття рішення про застосування колективних військових заходів.

Правовий статус миротворчих сил ООН визначається угодою між ООН і державою, що приймає. Відповідно до цих угод після прийняття Радою Безпеки рішення про заснування операції з підтримки миру відповідні держави-члени зобов'язані сприяти здійсненню мандату цієї операції.

Згідно зі ст. 5 і 6 Статуту Генеральна Асамблея за рекомендацією Ради Безпеки може призупинити здійснення прав і привілеїв, які належать державі як члену організації, якщо проти нього Радою Безпеки були зроблені дії превентивного або примусового характеру. Держава - член ООН, систематично порушує принципи, закріплені у Статуті, може бути виключено з Організації Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки[22, с. 95].

Операції ООН з підтримки миру передбачають дії місій військових спостерігачів, що складаються з неозброєних офіцерів (“блакитних беретів”), і дії сил з підтримки миру (“блакитних касок”), оснащених легкою зброєю, що може використовуватися тільки для самооборони.

Функції місій військових спостерігачів здійснюються з 1948 р. Органом ООН зі спостереження за виконанням умов перемир'я в Палестині, з 1949 р. -- Групою військових спостерігачів ООН в Індії й Пакистані, з 1988 р. -- Ірано-іракською групою військових спостерігачів ООН, з 1989 р. -- Групою спостерігачів ООН у Центральній Америці.

Сьогодні у складі 20 миротворчих операцій, якими керує Департамент операцій з підтримки миру, служать більше 110 000 військових та цивільних миротворців. З 1948 р. Організація Об'єднаних Націй провела 63 миротворчі операції, причому 17 з них -- за останнє десятиліття. За ці роки в операціях Організації Об'єднаних Націй взяли участь сотні тисяч військовослужбовців, а також десятки тисяч поліцейських та інших цивільних службовців ООН з більше ніж 120 країн. Найбільш значними можна вважати операції в Бельгійському Конго в 1960 р. за участю до 20 тис. осіб, на Близькому Сході в 1956--1967 і 1973--1979 pp., на Кіпрі з 1964 р.

З 2007 р. проводиться Змішана операція Африканського Союзу й Організації Об'єднаних Націй у Дарфурі (резолюція Ради Безпеки ООН 1769 від 31 липня 2007 р.) з метою сприяння якнайшвидшому й ефективному здійсненню Мирної угоди по Дарфуру. Резолюцією 1778 від 25 вересня 2007 р. Рада Безпеки схвалила розгортання в Чаді й Центральноафриканській Республіці, разом з Європейським Союзом, багатокомпонентної присутності для створення умов безпеки, що сприяють добровільному, безпечному й благополучному поверненню біженців і переміщених осіб[11].

За минулі 60 років більше 2400 миротворців Організації Об'єднаних Націй з 118 країн загинули, виконуючи обов'язок під прапором ООН.

Отже в першому розділі йшлось про історію, головні органи ООН, як суб'єкт міжнародного права.

Розділ 2. Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй та Україна

2.1 Україна як одна зі засновників і повноважний член Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй

Історія співпраці України з Організацією Об'єднаних Націй почалася з 1945 року - року створення ООН. Українська РСР була одним із перших членів ООН, і українська делегація брала участь в Установчій конференції ООН у Сан-Франциско в 1945 році. Україна, будучи правонаступницею УРСР, послідовно розвиває свою діяльність в ООН та утверджується у світовому співтоваристві як миролюбна держава, що прагне до політичного вирішення будь-яких конфліктів. Україна бере активну участь у миротворчій діяльності ООН, у тому числі й в операціях ООН для підтримки миру. Це пояснює ініціативу з боку України при підготовці Міжнародної конвенції з захисту миротворчого персоналу[1, с. 140].

Свого часу, в перші 45 років існування ООН, Україна виявила чимало ініціатив у розробці міжнародних питань, перебуваючи в рамках ООН. Але, як стверджує багато українських вчених, дипломатів, в тому числі постійний представник України при ООН Віктор Батюк, присутність нашої держави в ООН була в дуже обмеженому і спотвореному вигляді. Делегація України могла захищати власні інтереси під пильним наглядом “старшого брата”, бо завдяки англійській абетці делегація СРСР завжди розміщалася відразу праворуч української. Про місце і роль України в ООН до проголошення незалежності колишній міністр закордонних справ А. Зленко заявив: ”Про нас знають в ООН як про країну, яка протягом усієї історії ООН робила вагомий внесок у сприяння процесу роззброєння, розгляду широкого комплексу економічних, соціальних, гуманітарних проблем, питань боротьби з колоніалізмом, расизмом, апартеїдом, підтримувала боротьбу поневолених народів за своє визволення”[13].

Після проголошення незалежності України участь в дiяльностi Органiзацiї Об'єднаних Нацiй було визначено одним з прiоритетних напрямiв зовнiшньої полiтики нашої держави[12].

Як одна з держав-засновниць ООН, Україна неухильно дотримується цiлей та принципiв Статуту Органiзацiї, робить суттєвий внесок в її дiяльнiсть у сферах пiдтримання мiжнародного миру та безпеки, роззброєння, економiчного та соцiального розвитку, захисту прав людини, змiцнення мiжнародного права тощо.

Генеральнi секретарi ООН чотири рази вiдвiдали Україну.З офiцiйними вiзитами у Києвi перебували У Тан (1962 р.), Курт Вальдхайм (1981 р.), Перес де Куельяр (1987 р.), Бутрос Бутрос-Галi (1993 р.). Протягом 1994-2001 рр. вiдбулося сiм зустрiчей Президента України Л.Д.Кучми з Генеральним секретарем ООН: в 1994 р. у Нью-Йорку, в 1995 р. у Вiднi, в 1996 р. в Москвi, в 1997 р. у Давосi, у ходi 52-ї сесiї ГА ООН у вереснi та листопадi 1997 р., пiд час Вашингтонського Саммiту країн-членiв НАТО (квiтень, 1999 р.), а також пiд час Самiту тисячолiття ООН (вересень 2000 р.).

За час свого членства в ООН Україна тричi обиралася непостiйним членом Ради Безпеки (1948-1949, 1984-1985, 2000-2001 рр.), чотири рази - членом Економiчної i Соцiальної Ради(останнiй раз - 1993-1995 рр.). Представники України неодноразово обиралися на керiвнi посади головних комiтетiв сесiй Генеральної Асамблеї[15, с. 2].

У 1997 р. Мiнiстра закордонних справ України Г.Й.Удовенка було обрано на посаду Голови 52-ї сесiї Генеральної Асамблеї ООН - найвищу керiвну посаду в ООН. Предметом особливої гордостi України є те, що саме 52-а сесiя ГА ООН, яка увiйшла в iсторiю як "сесiя реформ", схвалила всеохоплюючу програму реформування Органiзацiї, запропоновану її Генеральним секретарем К.Аннаном, i надала потужного iмпульсу широкомасштабному оновленню Органiзацiї. Будучи активним прихильником та безпосереднiм учасником сучасного процесу реформування ООН, Україна продовжує докладати значних зусиль з метою пiдвищення ефективностi дiяльностi ООН та її адаптацiї до нових вимог сьогодення[7, с. 9].

Сьогоднi Україна є членом Комiтету з програми i координацiї, Спецiального комiтету з операцiй з пiдтримання миру, Комiтету з внескiв, Комiтету з використання космiчного простору в мирних цiлях, Комiтету з питань здiйснення невiд'ємних прав палестинського народу, Консультативного комiтету з навчання, вивчення, розповсюдження та штршого визнання мiжнародного права, Комiтету з енергетики та природних ресурсiв, Комiсiї з роззброєння, Комiсiї з народонаселення та розвитку, Комiсiї з наркотичних засобiв, Виконавчої ради Програми розвитку ООН/Фонду ООН з питань народонаселення, Виконавчої ради Дитячого фонду ООН (ЮНIСЕФ), Виконавчої ради Мiжнародної органiзацiї працi, Ради керуючих МАГАТЕ. Представника України Посла В.Василенко було обрано до складу суддiв ad litem Мiжнародного кримiнального трибуналу для колишньої Югославiї.

Україна, як одна з держав-фундаторiв ООН, надає виняткового значення дiяльностi ООН з пiдтримання мiжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у цiй дiяльностi як важливий чинник своєї зовнiшньої полiтики.

Починаючи з липня 1992 р., наша держава виступає як значний контрибутор до операцiй ООН з пiдтримання миру(ОПМ). За 9 рокiв в ОПМ взяли участь близько 12 тис. вiйськовослужбовцiв Збройних Сил та працiвникiв органiв внутрiшнiх справ України[17,с. 230].

Сьогоднi Україна є найбiльшим контрибутором до операцiй ООН з пiдтримання миру серед європейських країн та входить до 10 найбiльших держав-контрибуторiв свiту i бере участь в мiсiях ООН в Афганiстанi, Боснiї i Герцеговинi, Грузiї, Демократичнiй Республiцi Конго, Косово (СРЮ), Лiванi, Схiдному Тиморi, Сьєрра-Леоне, Хорватiї.

Як значний контрибутор до ОПМ ООН Україна виходить з того, що одним з важливих аспектiв миротворчих операцiй є досягнення належного рiвня захисту i безпеки їх персоналу. Враховуючи гостроту цiєї проблеми (за роки участi України в ОПМ загинуло 19 вiйськовослужбовцiв та близько 60 отримали поранення), Україна стала iнiцiатором Конвенцiї щодо захисту миротворчого персоналу ООН, яка набрала чинностi у сiчнi 1999 р.

Наша держава спрямовує значнi зусилля на розвиток спiвробiтництва з міжнародними органiзацiями економічного та екологічного напряму, залучення їх потенціалу в соцiально-економiчних інтересах України з метою прискорення iнтеграцiї нашої країни в світову систему господарства та вирішення гострих проблем у сфері охорони довкілля.

Необхiднiсть розв'язання зазначених завдань, які мають ключове значення для затвердження та розбудови нашої держави, обумовила зростання ролі багатосторонньої дипломатії як одного з найбільш дієвих iнструментiв реалiзацiї національних iнтересiв України.

Головнi зусилля української дипломатiї на цьому напрямку спрямовуються сьогодні на подальше ствердження функцій міжнародних органiзацiй як механiзмiв мобiлiзацiї, узгодження та координацiї зусиль мiжнародного спiвтовариства для розв'язання глобальних проблем свiтової економiки та довкiлля[20].

Завдяки активнiй позицiї України в мiжнародних органiзацiях наша країна отримала значну технiчну, матерiальну та фiнансову допомогу, зокрема, з боку Програми розвитку ООН (ПРООН), Глобального екологiчного фонду, МАГАТЕ, Мiжнародної органiзацiї працi (МОП), ЮНКТАД, ЮНIДО, Фонду ООН у галузi народонаселення (ЮНФПА), Мiжнародного союзу електрозв'язку (МСЕ), Всесвiтнього поштового союзу (ВПС), Всесвiтньої органiзацiї iнтелектуальної власностi та iнших. З 1993 року в Українi функцiонує Представництво ООН, пiд прапором якого здiйснюється цiла низка важливих проектiв i програм ООН, її органiв та спецустанов у галузi соцiально-економiчних перетворень, розвитку пiдприємництва, охорони природи, вирiшення актуальних демографiчних проблем. У липнi 2000 р. вiдбулася офiцiйна iнавгурацiя "Будинку ООН" в Українi, який зiбрав пiд свiй "дах" органи та установи ООН, якi здiйснюють свою дiяльнiсть в нашiй країнi (ЮНIСЕФ, ЮНФПА, УВКБ). Великi обсяги зовнiшньої допомоги Україна одержала для вирiшення складного комплексу завдань, пов'язаних з лiквiдацiєю наслiдкiв Чорнобильської катастрофи та облаштуванням колись депортованих народiв, у тому числi кримських татар[22, 95].

Визнанням внеску та ролi України в мiжнародних органiзацiях стало обрання нашої країни до ряду функцiональних комiсiй ООН, керiвних органiв МОП, Програми розвитку ООН, ЮНФПА, Всесвiтньої туристичної органiзацiї, ВПС та iн.

Активну участь Україна бере у мiжнародному процесi щодо впровадження полiтики сталого розвитку з метою комплексного вирiшення завдань охорони довкiлля та економiчного зростання людства на глобальному рiвнi. Делегацiя України високого рiвня брала активну участь у основоположнiй Конференцiї ООН з навколишнього середовища та розвитку 1992 р. ("Самiт планети Земля"). На 19-й спецсесiї ГА ООН iз всебiчного огляду та оцiнки здiйснення "Порядку денного на ХХI столiття" ("Рiо+5", 1997 р.) Президент України Л.Д.Кучма виголосив низку мiжнародних iнiцiатив природоохоронного характеру.

Iншим, не менш важливим питанням екологiчного напряму, є участь України в мiжнародному процесi iмплементацiї положень конвенцiй ООН у сферi охорони природи, зокрема, Рамкової конвенцiї ООН про змiну клiмату та Кiотського протоколу до неї, Стокгольмської конвенцiї про стiйкi органiчнi забруднювачi, Конвенцiї про бiорiзноманiття тощо.

Основними джерелами фiнансового забезпечення дiяльностi ООН є обов'язковi внески держав-членiв, розмiри яких визначаються у вiдповiдностi зi шкалою (ставкою) внескiв, що затверджуються Генасамблеєю. Внаслiдок несправедливого рiшення ГА ООН в 1992 р. Українi протягом багатьох рокiв нараховувалися необгрунтовано завищенi розмiри внескiв як до регулярного бюджету ООН, так i на фiнансування операцiй ООН з пiдтримання миру, якi не вiдповiдали реальнiй платоспроможностi нашої країни. Таке рiшення було ухвалено, виходячи з нереального показника валового внутрiшнього продукту України, який фiгурував у статистицi радянських часiв[14, с. 16].

Завдяки вжитим заходам ставка внеску України до ООН знизилася з 1,87% у 1995 р. до 0,053% у 2001 р., що в 35 разiв менше, нiж 6 рокiв тому.

З метою врегулювання проблеми iснуючої заборгованостi та вiдновлення права голосу в низцi мiжнародних органiзацiй, наша країна реструктуризувала свою заборгованiсть перед ЮНЕСКО та Мiжнародною органiзацiєю працi, ведуться переговори щодо реструктуризацiї заборгованостi перед Органiзацiєю Об?єднаних Нацiй з промислового розвитку (ЮНIДО).

Наша країна стала iнiцiатором проведення у червнi 2001 року Спецiальної сесiї Генеральної Асамблеї ООН з питань ВIЛ/СНIД, яка визначила прiоритетнi напрямки активiзацiї боротьби свiтової спiльноти з цiєю епiдемiєю.

7 вересня 2000 р. за iнiцiативою Президента України вiдбулося засiдання Ради Безпеки ООН на рiвнi глав держав та урядiв (Самiт РБ ООН), присвячене обговоренню питання "Забезпечення ефективної ролi Ради Безпеки у пiдтриманнi мiжнародного миру та безпеки, особливо в Африцi". Це засiдання РБ на найвищому рiвнi, друге за всю iсторiю ООН, мало позитивний вплив на вiдновлення та змiцнення авторитету Ради Безпеки, а також надало потужного iмпульсу зусиллям, спрямованим на змiцнення принципiв Статуту ООН, головних засад системи колективної безпеки та реформування полiтики ООН у галузi миротворчих операцiй[1, с.145].

Одним з найбiльш важливих пiдтверджень визнання авторитету i ролi нашої держави на мiжнароднiй аренi, послiдовностi та неупередженостi її зовнiшньої полiтики сталообрання України до складу непостiйних членiв Ради Безпеки ООН на перiод 2000-2001 рр. Вперше як незалежна держава Україна є членом органу, на який покладено головну вiдповiдальнiсть за пiдтримання мiжнародного миру та безпеки у свiтi. За понад пiвтора роки членства в Радi Безпеки Україна переконливо довела свою спроможнiсть бути активним членом РБ, з позицiєю якого рахуються, здiйснювати ефективний вплив на процес прийняття в РБ доленосних рiшень та робити власний практичний внесок в їх реалiзацiю.Кульмiнацiєю членства України в Радi Безпеки ООН стало її головування в цьому органi у березнi 2001 року. Цей мiсяць став одним з найбiльш продуктивних та ефективних у дiяльностi РБ, яка предметно розглянула ряд найбiльш актуальних свiтових проблем, зокрема, кризовi ситуацiї на Балканах та на Близькому Сходi.

Наша держава надає виключно важливого значення питанню реформування Ради Безпеки. Україна виступає за розширення членського складу РБ, пiдтримуючи збiльшення кiлькостi як постiйних, так i непостiйних членiв. Неодмiнною передумовою пiдтримки нашою державою будь-якого варiанту реформування РБ ООН є зaбезпечення адекватного рiвня представленостi в цьому органi країн Схiдноєвропейської регiональної групи. Позицiя України з цього питання базується також на розумiннi того, що iнститут права вето не вiдповiдає сучасним мiжнародним реалiям. Належна увага з боку України придiляється забезпеченню подальшого прогресу у посиленнi транспарентностi та вдосконаленнi методiв роботи РБ ООН[7, с. 8].

2.2  Діяльність України в рамках Організації Об'єднаних Націй

Україна входить до складу таких органів ООН, як Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), Комісія із соціального розвитку, Комісія з наркотичних засобів, Виконавча рада Структури ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок «ООН-Жінки», Комітет з інформації, Комісія ООН з наркотичних засобів, Рада Організації ООН з промислового розвитку (ЮНІДО), Адміністративна рада та Рада поштової експлуатації Всесвітнього поштового союзу, Міжнародний трибунал з морського права, Комітет ООН з внесків, Координаційна Рада Об'єднаної Програми ООН з ВІЛ/СНІДу.

За час свого членства в ООН Україна тричі обиралася непостійним членом Ради Безпеки (1948-1949, 1984-1985, 2000-2001 рр.), шість разів - членом Економічної і Соціальної Ради (останній раз - на період 2010-2012 рр.), двічі - членом Ради ООН з прав людини (востаннє на період 2008-2011рр.). Представники України обиралися на керівні посади головних комітетів сесій Генеральної Асамблеї, зокрема, Другого (економічні та фінансові питання), Третього (соціальні, культурні і гуманітарні питання, питання прав людини), Четвертого (спеціальні політичні питання та питання деколонізації) та Шостого (правові питання).

У 1997 р. Міністра закордонних справ України Г.Й.Удовенка було обрано на посаду Голови 52-ї сесії Генасамблеї - найвищу керівну посаду в ООН. Предметом особливої гордості України є те, що саме 52-а сесія ГА ООН, яка увійшла в історію як «сесія реформ», ухвалила всеосяжну програму реформування Організації, запропоновану її Генеральним секретарем К.Аннаном, і надала потужного імпульсу широкомасштабному оновленню ООН[20].

Одним з найбільш важливих підтверджень визнання авторитету і ролі нашої держави на міжнародній арені, послідовності та неупередженості її зовнішньої політики, відданості принципам демократії та верховенства права стало обрання України до складу непостійних членів Ради Безпеки ООН на період 2000-2001 рр. Вперше Україна, як незалежна держава, була членом органу, на який покладено головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки у світі, як незалежна держава. За час членства в Раді Безпеки Україна переконливо довела свою спроможність бути активним учасником її діяльності, здійснювати ефективний вплив на процес прийняття в РБ доленосних рішень та робити власний практичний внесок у їх реалізацію. Кульмінацією членства України в Раді Безпеки ООН стало її головування в цьому органі у березні 2001 р., коли РБ предметно розглянула ряд найбільш актуальних світових проблем, зокрема, кризові ситуації на Балканах та на Близькому Сході[21, с. 20].

Напрямки роботи України в системі ООН

Подолання викликів нового тисячоліття.

Наша держава надає виключно важливого значення питанню зміцнення ООН як центру багатосторонніх зусиль у подоланні складних та комплексних викликів нового тисячоліття. Україна виходить з необхідності забезпечення реалізації Декларації тисячоліття ООН (2000 р.).

Настільки ж важливого значення наша держава надає питанню реформування Ради Безпеки. Україна виступає за розширення членського складу РБ, підтримуючи збільшення кількості як постійних, так i непостійних членів. Неодмінною передумовою підтримки нашою державою будь-якого варіанту реформування РБ ООН є забезпечення адекватного рівня представленості в цьому органі країн Східноєвропейської регіональної групи. Позиція України базується також на розумінні того, що інститут права вето не відповідає сучасним міжнародним реаліям. Належна увага приділяється забезпеченню подальшого прогресу у посиленні транспарентності та вдосконаленні методів роботи РБ ООН[16, с.74].

Боротьба із тероризмом

Боротьба з міжнародним тероризмом є одним з основних напрямків діяльності ООН. Відповідальність за реалізацію політики на даному напрямку покладена на Контртерористичний комітет РБ ООН та його Виконавчий Директорат, Цільову групу з імплементації Контртерористичної стратегії (ЦГІКТС) ООН, а також нещодавно створений за фінансової підтримки Саудівської Аравії Антитерористичний центр (АТЦ) ООН[16, с. 75].

Дорожньою картою діяльності ООН та держав-членів на контртерористичному напрямку є Глобальна контртерористична стратегія (ГКС) ООН, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН консенсусом у 2006 році.

Саме для забезпечення імплементації ГКС у 2005 році була й створена Генеральним секретарем за підтримки Генеральної Асамблеї ООН Цільова група, метою якої стало зміцнення та координація контртерористичних зусиль системи ООН. До складу ЦГІКТС входить більше тридцяти міжнародних суб'єктів, які, відповідно до своєї компетенції, беруть участь у багатосторонніх зусиллях з боротьби з тероризмом.

ЦГІКТС забезпечує від імені ООН аналіз потреб держав-членів в ході імплементації даної стратегії, надаючи країнам необхідну політичну та технічну підтримку, а також консультативну допомогу у сфері ефективної реалізації завдань стратегії.

Кожні два роки Організацією проводиться огляд стану імплементації ГКС. Останній такий огляд мав місце у 2012 році, коли наприкінці червня в ході спеціального пленарного засідання Генеральної Асамблеї ООН відбулося прийняття резолюції ГА ООН «Огляд Глобальної контртерористичної стратегії ООН», у якій держави-члени ООН відобразили сучасні виклики міжнародній контртерористичній діяльності та визначили напрямки подальшої роботи.

Останніми важливими заходами Генеральної Асамблеї ООН на контртерористичному напрямку стали Зустріч високого рівня з питань протидії ядерному тероризму з акцентом на зміцненні відповідних правових рамок (вересень 2012р.) та спеціальна зустріч за участі міжнародних та регіональних організацій на тему «Попередження та припинення фінансування тероризму» (листопад 2012р.). Україна взяла участь в обох заходах на високому рівні[18].

Будучи учасником усіх міжнародних конвенцій і протоколів, що регулюють різноманітні аспекти боротьби з тероризмом, серед іншого й у сфері запобігання фінансуванню тероризму, Україна є одним з активних гравців у сфері протидії міжнародному тероризму, реалізовуючи свої інтереси, у тому числі у рамках роботи Генеральної Асамблеї ООН.

Виконуючи свої міжнародні зобов'язання Україна регулярно інформує Секретаріат ООН про зусилля, які вживаються Урядом нашої держави на контртерористичному напрямку. Прикладом такого інформування є останнє надання українською стороною інформації щодо стану імплементації положень «Декларації про заходи щодо ліквідації міжнародного тероризму», яка були прийнята резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 49/60 (квітень 2012р.).

Триває активна співпраця української сторони з Комітетом РБ ООН, заснованим резолюціями 1267/1989 та 1988, якими встановлено санкційний режим та консолідовані списки членів організації “Аль-Каїда” і пов`язаних з ними осіб та організацій[14, с. 31].

Участь України у міжнародних зусиллях з протидії морському піратству під координацією ООН

Україна активно залучається до координованих ООН міжнародних зусиль з протидії морському піратству і збройним пограбуваннями суден. З 2009 року наша держава на регулярній основі бере участь у засіданнях Ради Безпеки ООН з цієї проблематики, виступаючи співавтором щорічних базових і галузевих резолюцій Ради Безпеки ООН з протидії піратству біля узбережжя Сомалі.

У травні 2010 року за ініціативи делегації України відбулося перше в історії ООН тематичне засідання Генеральної Асамблеї ООН, присвячене боротьбі з морським піратом. Щороку, в рамках роботи ГА ООН, делегація України ініціює і забезпечує включення до тексту резолюції ГА ООН з морського права нових положень щодо боротьби з морським піратством, передовсім у сфері посилення соціального захисту жертв піратських нападів і членів їхніх сімей, належної імплементації норм міжнародного права та удосконалення норм національного законодавства у галузі притягнення піратів до відповідальності тощо[13, с. 20].

Україна є дієвим учасником Контактної групи з протидії піратству біля узбережжя Сомалі, беручи активну участь у пленарних засіданнях Контактної групи, а також діяльності її функціональних робочих груп. З 2010 року Україна бере участь в операції Європейського Союзу «Аталанта»: офіцер Збройних Сил України виконує обов'язки офіцера управління розвитку спроможностей штабу операції у м. Нортвуд, Великобританія. До кінця 2013 року планується направити до району Африканського Рогу флагман ВМС України фрегат «Гетьман Сагайдачний» з вертольотом Ка-27 та оглядовою групою на борту для участі в анти-піратській операції НАТО «Океанський Щит».

Підтримання міжнародного миру та безпеки

Україна як одна з держав-фундаторів ООН надає особливого значення діяльності ООН з підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у ній як важливий чинник своєї зовнішньої політики.

Починаючи з липня 1992 р., Україна виступає як значний контрибутор військових підрозділів та персоналу до операцій ООН з підтримання миру (ОПМ). За період незалежності України понад 34 тисяч українських військових та представників органів внутрішніх справ взяли участь у більш ніж 20 миротворчих операціях під егідою ООН.

За останніми офіційними даними Секретаріату ООН, Україна станом на початок 2013 року представлена в ОПМ ООН понад 500 «блакитними шоломами» у складі 8-ми миротворчих операцій ООН: у ДРК, на Кіпрі, в Аб'єй (Судан), у Косово, Кот д'Івуарі, Ліберії, Південному Судані та Тимор-Леште. Таким чином, за кількістю персоналу Україна наразі у третій десятці держав-лідерів серед понад 100 країн-контрибуторів до ОПМ ООН.