Всесвітня спадщина ЮНЕСКО

Джаспер (національний парк)

Кутене (національний парк)

Йохо (національний парк)

і три провінційних парки Британської Колумбії. Парки включають гори, льодовики та гарячі джерела, а також витоки основних річкових систем Північної Америки, наприклад:

Північний Саскачеван (річка)

Атабаска (річка)

Колумбія (річка)

Фрейзер (річка)

Національний парк Ґрос-Морнь

Національний парк «Грос-Морн» - національний парк Канади, заснований у 1973 році в провінції Ньюфаундленд і Лабрадор. Парк площею 1 805 кмІ розташований за 87 км на північ від містечка Корнер-Брук, за 37 км на захід від містечка Дір-Лейк. Найвища точка в парку - гора Грос-Морн, 806 м над рівнем морем. Парк Грос-Морн відомий своїми різноманітними ландшафтами, поєднанням льодовикових долин, скель, високогірних плато, водоспадів, фіордів і озер. У парку можна спостерігати явище дрейфу континентів: унаслідок руху континентів на поверхню вийшли породи мантії Землі. Тварини парку: канадська рись, барибал, північний олень, заєць білий, лось i крехові. У 1979 році Національний парк «Грос-Морн» визнаний частиною Світової спадщини ЮНЕСКО.

Історичний центр міста Порту

Помрту - друге за розміром (після Лісабона) місто в Португалії, центр однойменного округу, центр історичної провінції Дору Літорал. Населення - біля 230 тис. чоловік (2006). Порто - центр великої північної атлантичної агломерації (в агломерації Великого Порту - 1,9 млн. чоловік) і один з найбільш промислово розвивинутих районів Португалії.

Один з найвідоміших продуктів експорту Португалії, Портвейн, (Vinho do Porto), був названий на честь міста, тому що це вино виникло у цієї області, точніше, у Віла Нова де Гая, місті на другому березі ріки від Порту у той же агломерації. Тільки вино, вироблене в районі річки Дорі може офіційно називатися Портвейном. Назва Португалії (на відміну від поширеної думки) не походить безпосередньо від назви міста. Натомість вона походить від латинської назви Portus Cale, який у свою чергу отримав її від латинської назви Porto. Слово porto означає «порт» як латинською, так і португальською мовами. Порту добре відомий своїм підприємницьким духом, характерною культурою і місцевою кухнею. Місто часто називають північною столицею Португалії. Фактично місто і є столицею великого Північного регіону, який покриває приблизно чверть території країни. Мешканців Порту легко відрізніти по їх типовому північному акценту. Рібейра, історичний центр міста, оголошений Місцем світової спадщини ЮНЕСКО у 1996 році.

Московський кремль

Московський кремль - найдавніша частина Москви, головний суспільно-політичний, духовно-релігійний і історико-художній комплекс столиці Росії, офіційна резиденція президента Російської Федерації. Кремль розташований на високому лівому березі Москви-ріки - Боровицькому горбі, при впаданні в неї річки Неглиної. У плані Кремль - неправильний трикутник площею 27,5 га. Південна стіна звернена до Москви-ріки, північно-західна - до Александровського саду, східна - до Красної площі. Територіально розташований в Центральному адміністративному окрузі Москви, виділений як самостійна адміністративна одиниця.

Адміністративні будівлі і музеї

Сенатський палац

Адміністративний корпус (14-й корпус)

Арсенал (Цейхгауз)

Потішний палац

Державний Кремлівський палац

Великий Кремлівський палац

Теремний палац

Збройова палата

Грановита палата

Церква Різдва Богородиці на Сінях

Золота царицина палата

Історичний центр Сан-Марино та гора Монте-Титано

Сан-Маримно, офіційна назва Найсвітліша республіка Сан-Марино - країна в центрі Італії; площа 61 кмІ; столиця - Сан-Марино; знаходиться на схилі гори Титано; глава держави й уряду: два капітан-регенти, що обираються на період 6 місяців; політична система - пряма демократія; експорт: вино, кераміка, фарби, хімікати, будівельний камінь; населення - 32 тис. (2012); мова італійська. Третя найменша країна в Європі, після Ватикану та Монако. Розташована у середині Італії. Туризм приносить країні понад 50% ВВП. Більш ніж 3 млн. туристів відвідало республіку 2000 року. Головними видами промисловості є банківська справа, виробництво одягу, електроніки, кераміки, винне виробництво. Є філії італійських та інших закордонних фірм - підприємства шкіряної, харчової, цементної, паперової, машинобудівної галузей промисловості Основними сільськогосподарськими товарами республіки залишаються вино та сир. Іншими сільськогосподарськими товарами є виноград, пшениця, маїс (дика кукурудза), оливки, худоба, коні, м'ясо, шкіра. Головним натуральним ресурсом є будівельний камінь з гори Монте-Титано. Сан-Марино сполучене з автострадою і електрифікованою залізницею з італійським портом Риміні. Рівень життя Сан-Марино приблизно відповідає рівневі життя в найбагатших регіонах Італії. Сан-Марино має найнижчий рівень безробіття в Європі та зовсім не має зовнішнього національного боргу.

Єллоустонський національний парк

Національний парк «Єллоустоун» або Єллоустоунський національний парк - міжнародний біосферний заповідник, об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО, перший у світі національний парк (заснований 1 березня 1872 року). Знаходиться в США, на території штатів Вайомінг, Монтана та Айдахо. Парк відомий численними гейзерами та іншими геотермічними об'єктами, багатою живою природою, мальовничими ландшафтами. Площа парку - 898,3 тис. га. На величезній території парку знаходяться озера, річки, каньйони і печери. Озеро Єллоустоун, одне з найбільших високогірних озер в Північній Америці, розташоване в центрі Єллоустонського кальдера, найбільшого супервулкана на континенті. Кальдера вважається дрімаючим супервулканом. Вулкан вивергався з величезною силою кілька разів за останні два мільйони років. Велика частина території парку вкрита застиглою лавою. В парку знаходиться одне з п'яти існуючих у світі гейзерних полів. У парку росте близько двох тисяч видів рослин, зустрічаються кілька сотень видів ссавців, птахів, плазунів і риб, в тому числі ті, що знаходяться під загрозою знищення. Велика частина території покрита лісом, менша - степом. Кожен рік трапляються лісові пожежі; близько третини всіх лісів вигоріло в результаті катастрофічних пожеж 1988 року. У парку прокладено кілька сотень кілометрів асфальтованих доріг, по яких здійснюється доступ відвідувачів. Є численні можливості для активного відпочинку.

Єллоустонський національний парк є одним з найбільш відвідуваних у США. З 1960-х років його щорічно відвідують не менше двох мільйонів туристів. У 2006 році парк відвідали 2 870 295 чоловік. Дев'ять готелів (2 238 номерів), магазини, заправні станції і більшість кемпінгів управляються концесіонерами парку.

Національний парк Ґранд-Каньйон

Національний парк Ґранд-Каньйон - один з найстаріших національних парків США, розташований в штаті Аризона. На території парку розташований Ґранд-Каньйон - Великий каньйон річки Колорадо, одне з визнаних природних чудес світу. Площа парку 4927 кмІ. Південний край каньйону є найбільш відвідуваним, тут же знаходяться найпопулярніші оглядові точки. Північний край каньйону набагато менш відвідуваний. Інші частини каньйону віддалені й важкодоступні, хоча багато з них є досяжними по пішохідних маршрутах і путівцях. Територія навколо Ґранд-Каньйону стала національним пам'ятником 11 січня 1908 і оголошена національним парком 19 лютого 1919. Створення парку стало одним з перших успіхів природоохоронного руху. Статус національного парку допоміг перешкодити виконанню планів з будівництва греблі на річці Колорадо всередині меж парку (можливо, що відсутність такого статусу у каньйону Глен і було причиною дозволу будівництва греблі вище за течією річки і його затоплення, після чого утворилося озеро Пауел). ЮНЕСКО оголосив парк об'єктом Світової спадщини. Ґранд-Каньйон, включаючи його велику систему суміжних каньйонів, не є ні найбільшим, ні найглибшим у світі, проте він цінується перш за все своїм гармонійним поєднанням розміру, глибини і багатобарвних верств оголених гірських порід, які датуються аж до докембрійського періоду.

Версальський палац

Версальський палац або Версальський замок - палац у Версалі, колишня резиденція французьких королів. Побудований в стилі класицизму у 1661-1710 рр. на місці замку Людовика ХІІІ (фактично увібравши Старий замок) Новий замок разом з величезними Версальськими садами, Великим та Малим Тріанонами, Селом королеви складають єдиний палацово-парковий комплекс. Над будівництвом всього комплексу разом із садами працювали найкращі французькі архітектори свого часу - Луї Ле Во, Андре Ленотр, Франсуа д'Орбе, Жюль Ардуен-Мансар, Ґабріель та ін. Внутрішнє переоформлення та перебудови внутрішніх покоїв Версальського палацу відбувались практично весь час, поки він був головною резиденцією - з 6 травня 1682 р. по 6 жовтня 1789 р.: при королях Людовику XIV, Людовику XV та Людовику XVI.

Ансамбль Версаля фактично став вираженням ідей абсолютної монархії, коли двір короля став єдиним центром життя королівства, а король практично його не полишав. Ідея порядку, єдності та централізованої системи вираженої завдяки чіткому та величному класичному стилю мали бути протиставлені небезпекам феодальної вольниці. До палацу, як до короля - центру держави, мали сходитись всі головні магістралі нового міста і всі головні алеї парку.

Одночасно палацовий комплекс мав символізувати могутність, велич та багатство нової Франції епохи абсолютної монархії. Три проспекти, що ведуть до замку мали бути не тільки завершенням палацової перспективи, але й продемонструвати досягнення у розвитку транспортної системи королівства. Дзеркальна галерея мала втілити не тільки нові художні рішення або підкреслити велич короля, але й показати високі досягнення скляної промисловості королівства. А велика кількість фонтанів Версальського саду мала продемонструвати високі технічні, особливо у важливій для тогочасної економіки гідравліці, досягнення. На сьогодні комплекс Версальського замку включений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Історичний центр міста Спліт

Спліт- місто в Хорватії з багатою більш ніж 1700-річною історією. Найбільше місто Далмації і друге за величиною місто країни після столиці - Загреба. Центр відомого курортного регіону, знаходиться в центральній частині узбережжя Адріатики між містами Задар і Дубровник.

Сучасний Спліт - місто, що динамічно розвивається. Населення зайняте в туристичному сервісі, торгівлі, харчовій промисловості, рибальстві і рибопереробці, виноробстві, виробництві добрив, суднобудуванні, видобутку і обробці вапняку. Значне число городян працює в портах, пасажирському і вантажному. Великий вклад у розвиток міста внесла нова сучасна автомобільна траса (А1), що пов'язала Спліт із столицею і європейськими країнами. Основна пам'ятка міста - Палац Діоклетіана (305). У 1979 центральна історична частина м. Спліт внесена до реєстру світової спадщини ЮНЕСКО.

Пам'ятки

Палац Діоклетіана - чотирикутне внутрішнє містечко, відокремлене від зовнішнього міста високими мурами. Південний мур палацу виходить на набережну, північний - до парку Штроссмайера, східний до міського ринку, а західний до Народної площі і старого міста довкола неї. Усередині палацу знаходяться:

Собор св. Дує (Домнія) - восьмикутний собор з високою дзвіницею, побудований у ранньому середньовіччі на місці мавзолею Діоклетіана. Святий Дує (Домній) був єпископом, закатованим у Спліті під час гонінь на християн при Діоклетіані. Вважається заступником Спліту. У соборі - вівтар з рельєфними зображеннями авторства знаменитого Юрая Далматинаца. З дзвіниці відкривається чудовий крайовид Спліту та міської гавані.

Перистиль - одна з небагатьох внутрішніх палацових споруд, що збереглися з римських часів. Чотирикутний зал просто неба, оточений мармуровими колонами. Римлянами він використовувався для урочистих церемоній, а в наші дні його уподобали для виступів вуличні музиканти та аматорські хори.

Вестибюль - круглий зал, увінчаний куполом. Вів в особисті спокої імператора, що не збереглися.

Храм Юпітера - римський храм, що прекрасно зберігся, перероблений у ранньому середньовіччі на християнський.

Фортеця Гріпе

Ратуша - старовинна ратуша XV століття знаходиться на Народній площі. Зараз у ній розміщений Етнографічний музей.

Пам'ятник Гргуру Нінському - знаходиться біля Північного входу до Діоклетіанівого палацу. Автор Іван Мештрович (1927 р.). Єпископ Гргур Нінський, що жив в X столітті, прославився боротьбою за збереження хорватської мови і культури.

Руїни римської Салони - знаходяться у передмісті Спліта. Збереглися великий амфітеатр, руїни храмів, палаців, вілл.

2.3 Прородна та культурна спадщина Юнеско в Африці

Цей список містить об'єкти Світової спадщини ЮНЕСКО в Африці. Загальна кількість станом на 2012 рік - 78 об'єктів (у тому числі 33 природні об'єкти, 3 змішані, 42 - культурні). У наведеній таблиці об'єкти розташовані за країною, а далі у хронологічному порядку їх внесення до списку Світової спадщини.

Єрусалим

Єрусалмим - стародавнє близькосхідне місто, розташоване на вододілі між Середземним та Мертвим морями, на висоті 650-840 м, одне з найдавніших міст світу, центр трьох релігій - іудаїзму, християнства й ісламу, столиця древнього Юдейського царства. Місто було засноване понад 3700 років тому і зараз його архітектура є сумішшю пам'яток історії різних культур і народів.Єрусалим - офіційна столиця держави Ізраїль, у ньому перебувають всі урядові заклади.

Медина міста Фес

Фес або Фез - найстаріше з чотирьох імперських міст Марокко, колишня столиця країни, найбільший на заході Африки центр ісламської культури й освіти. Фес - друге за розміром місто в Марокко після Касабланки. Фес включає в себе три окремих частини: Фес-Ель-Балі (старе місто, огорожене муром), Фес-Дждід (нове місто) та Віль Нувель (заснована французами, найновіша частина). Фес-Ель-Балі включено в Світову спадщину ЮНЕСКО. Його медіна, більша з двох медін, що входять до Фесу, ймовірно, є найбільшою у світі міською територією без автотранспорту. Університет Ель-Каравін, заснований 859 року, є найстарішим з постійно функціонуючих університетів у світі.

Медина міста Марракеш

Марракеш - важливе імперське місто в Марокко. Чисельність населення становить 1,070,838 осіб (2004)[1] , є столицею серединно південно-західного економічного району Марракеш-Тенсифт-Ель-Хауз, розташованого біля підніжжя гір Атлас. Медина Марракешу, внесена в 1985, до пам'ятників Світової спадщини, зветься «червоним містом» через рудуватий відтінок глинобитних будівель і укріплень. В серці Медини - майдан Джем аль-Фна. Тут можна побачити акробатів, казкарів, продавців води, танцюристів, музикантів. За старим містом простирається величезний пальмовий гай. Марракеш взагалі славиться своїми садами та парками.

Медина міста Туніс

Тунімс - столиця держави Туніс, головний економічний і культурний центр країни, адміністративний центр провінції Туніс. Туніс - один з головних економічних осередків країни. У місті діють металургійні, хімічні, поліграфічні, текстильні, харчової промисловості підприємства тощо. На експорт ідуть вироблені в місті оливкова олія та килими. Однією з головних статей прибутків міста є туристична галузь. Туніс - основний науковий, освітній і культурно-просвітницький центр держави, в якому розташовані численні навчальні і науково-дослідні інституції, заклади культури тощо. У місті діють Національна і Публічна бібліотеки, Муніціпальний театр. Найвідомішим музеєм є Національний музей Бардо, розташований у приміщенні палацу хафсидьских султанів ХІІІ століття (пізніше туніських беїв) на околиці сучасного міста.

Місто Бат

Бат - місто на сході Великобританії, на річці Ейвон, поблизу міста Бристоль, головне місто графства Сомерсет. 83 992 мешканців (2001). Бальнеологічний курорт. Термальні (45-49°C, єдині в країні) радонові мінеральні води (використовувались ще римлянами, які заснували тут в 1 столітті поселення Акве-Суліс; збереглись залишки древньоримських терм і храму). Машинобудування, швейні, поліграфічні підприємства. Музей костюму. Художня галерея. Готична церква Батського абатства (15-17 століття), асамблева міська забудова. Щорічні музичні фестивалі.

2.4 Природна та культурна спадщина ЮНЕСКО в Арабських країнах

У списку Світової спадщини ЮНЕСКО в Арабських країнах значиться 66 найменувань (на 2010 рік), це становить 7,2% від загального числа (911 на 2010 рік). У наведеній таблиці об'єкти розташовані за країною, а далі у хронологічному порядку їх внесення до списку Світової спадщини.

2.5 Природна та культурна спадщина ЮНЕСКО в Латинській Америці і Вест-Індії

Цей список містить об'єкти Світової спадщини ЮНЕСКО Латинської Америки і Вест-Індії. Загальна кількість - 133 об'єкти (у тому числі 37 природних об'єктів, 3 змішані, решта - культурні). У трьох країнах знаходяться 10 або більше об'єктів: Мексика - 29, Бразилія - 17, Перу - 11. Два об'єкти розташовані на території відразу двох держав.

У наведеному списку об'єкти розташовані у хронологічному порядку їх внесення до списку Світової спадщини:

Єзуїтські місії регіону Ґуарані

Єзуїтські місії регіону Ґуарані - кілька місій, збудованих єзуїтами в 17-18 століттях на території сучасних Аргентини, Бразилії і Парагваю з ціллю перетворення індіанців гуарані на католицтво і, частково, з ціллю захисту індіанців від захоплення їх у рабство. Єзуїтські редукції були створені Орденом єзуїтів в районах, населених племенами тупі-гуарані, переважно на території сучасного Парагваю, потім поширилися ширше, на частину територій нинішніх Аргентини, Бразилії, Болівії та Уругваю.

В 1983 році (продовжено в 1984), руїни п'яти місій були внесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО :

Сан-Іґнасіо-Міні

Санта-Ана

Нуестра-Сеньйора-де-Лорето

Санта-Марія-Майор

Сан-Мігель-дас-Міссоніс

Антіґуа-Ґватемала

Антіґуа-Ґватемала - місто в центральних високогір'ях Гватемали, відоме своєю добре збереженою архітектурою, що сформуавалася під впливом іспанських мудехарів[1] і стилю Бароко у вигляді великого числа будинків та церков колоніального періоду. З 1979 року місто занесене до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Антіґуа-Ґватемала є адміністративним центром муніипалітету з такою ж назвою та департаменту Сакатепекес.

В центрі міста розташований Центральний парк (Parque Central), реконструйований фонтан на його території є популярним місцем зустрічей та відпочинку. Навколо парку розташована більшість архітектурним пам'яток міста, такі як арка Санта-Катаріна.

Антіґуа також відома своїми релігійними святами протягом Великого посту, Святого тижня та Великодня. Кожної неділі протягом Великого посту один з приходів проводить процесію вилицями міста. Головною статею економіки міста зараз є туризм.

Важливі будівлі та туристичні пам'ятки:

Церква і конвент Капуцинів

Собор Сан-Хосе

Руїни старого собору Сан-Хосе

Музей старої зброї

Церковна школа Христа

Церква Сан-Франсіско

Музей Санто-Домінґо

Музей старої книги

Музей колоніального мистецтва, колишній університет Сан-Карлос

Музей нефритових виробів

Студія і галерея мистецтва Марії Ескенасі

Біля міста розташовані три великих вулкана.

Національний парк Дар'єн

Національний парк Дар'єн - національний парк в Панамі, розташований за 325 км від міста Панама, найбільший за площею національний парк цієї країни. В 1981 році парк був занесений до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО, а в 1983 році - до Світової мережі біосферних заповідників. Поширені види парку включають кілька видів макак, папуг, тапірів та орла-гарпію. Парк відомий великим біорізноманіттям. Він привертає численних туристів, що зазвичай приїжджають до нього через місто Ель-Реал.

Міжнародний парк Ла-Амістад

Міжнародний парк Ла-Амістад - міжнародний парк на кордоні Панами і Коста-Ріки. Парк спільно керується урядами обох країн (Карибська природоохоронна територія Ла-Амістад і Тихоокеанська природоохоронна територія Ла-Амістад в Коста-Ріці та приблизно рівна територія в Панамі), згідно з рекомендаціями ЮНЕСКО під час занесення парку до списку Світової спадщини. До парку увійшли колишні резерви Ла-Амістад в гірському хребті Таламанка. Значні ділянки парку дуже важкоодоступні та недосліджені, особливо на стороні Коста-Ріки.

Історичне святилище Мачу-Пікчу

Мамчу-Пімкчу - доколумбове місто інків, розташоване на висоті 2400 метрів на вершині гірського хребта над долиною річки Урубамби в Перу, за 80 км на північний схід від Куско. Місто, яке часто називають «втраченим містом інків», є символом Імперії інків. Це місто було створене як священний гірський притулок великим правителем інків Пачакутеком за сторіччя до завоювання його імперії, тобто приблизно в 1440 році, і функціонувало до 1532 року, коли іспанці вторглися на територію імперії, після чого місто було покинуте його мешканцями.

Місто залишалося забутим протягом століть, і знову отримало всесвітню відомість в 1911 році, відкрите американським істориком Хайремом Бінгхемом, на той час вже в руїнах. Відтоді Мачу-Пікчу став важливою туристичною пам'яткою. Територія навколо міста в 1981 році була проголошена історичним заповідником, який в 1983 році був внесений до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

Через свої незначні розміри Мачу-Пікчу не може претендувати на роль великого міста - тут не більше 200 споруд. В основному це храми, резиденції, склади і інші приміщення для суспільних потреб. Переважно вони складені з добре обробленого каменя, плит, що щільно приганяють одне до одного. Вважають, що в ньому і навколо нього проживало до 1200 чоловік, які поклонялися там богові Сонця Інті та обробляли сільськогосподарські культури на терасах.

Більш ніж на 400 років це місто було забуте і перебувало в запустінні. Його виявив американський дослідник з Йєльського університету, професор Хайрем Бінгхем 24 липня 1911 року. Коли він добрався сюди у супроводі виділеного урядом загону охорони і місцевого хлопчика-провідника, він виявив селян, що живуть там. Як вони розповіли йому, вони жили там „вільними, без небажаних візитерів, чиновників, що вербують в армію «добровольців», або збиральників податків“. Крім того, тут раніше вже побували любителі визначних пам'яток, що залишили свої накреслені вугіллям імена на гранітних стінах.

Мачу-Пікчу - типове місто інків[5], містить центральну площу, королівський палац, храм сонця, які побудовані з багатокутних кам'яних блоків. Місто має дуже чітку структуру. На південному сході розташовано комплекс палацових споруд. Камені, з яких вони складені, оброблені настільки ретельно, що можна з упевненістю сказати: перед нами житла сановників і вельмож.

У західній частині підноситься головний храм з вівтарем для жертвопринесень. Напроти нього житловий квартал, щільно забудований двоповерховими будиночками. Між ними, як в лабіринті, в'ються вузькі вулиці і сходи, що часто приводять в безвихідь або на терасу, що нависає над прірвою.

Іспанські конкістадори так і не дісталися до Мачу-Пікчу. Це місто не було зруйноване. Але ми мало що знаємо про нього. Навіщо знадобилося інкам будувати місто на висоті 2400 метрів над рівнем моря, так далеко від центру держави? Нам невідоме ні число жителів, ні навіть його справжня назва. У південно-східному краю Мачу-Пікчу інкські каменярі звели дві значні конструкції, які Бінгхем вважав за роботу «майстрів-художників», - напівкруглу башту і будову, яка примикає до неї.

Священна площа була, як вважають, релігійним центром Мачу-Пікчу. На північному кінці розчищеного майданчика стояла тристінна будівля з білого граніту, «з блоків циклопічних розмірів, вищих за людський зріст».

До західної стіни храму примикає невелике закрите приміщення, назване «Прикрашеною кімнатою», є яскравим свідоцтвом прекрасної майстерності інкських каменярів: два величезні блоки її фундаменту з вирізаними 32 кутами у трьох вимірах, щільно прилягають до сусідніх брил. Можливо, найпривабливішим із усіх споруд у Мачу Пікчу є розташований у східній частині площі «Храм трьох вікон». Ці три вікна, що мають форму трапеції і виходять на схід, мають з боків «сліпі вікна» таких же розмірів, які могли служити нішами. Якщо вірити місцевій історичній хроніці, перший правитель інків наказав побудувати храм на тому місці, де він народився, в Тамбо-Токо, причому в ньому мали бути три вікна, що символізували б собою печери, «будинок його предків по батьківській лінії, від яких він веде своє походження». Бінгхем вважав, що тут якраз і знаходиться це місце. На жаль, таке принадне припущення суперечило достовірним свідоцтвам про те, що архітектурний стиль Мачу Пікчу відноситься до пізнього інкського періоду.

Від Священної площі по гранітному схилу з терасами, по довгих сходах ледь можна дістатися до вершини скелі, там лежить великий, вирубаний багатокутний камінь «інтіуатана», або «місце, де прив'язано сонце». Бінгхем припускав, що тут інки символічно «прив'язували» сонце, щоб воно не тікало від них під час зимового сонцестояння.

Дорога з Мачу-Пікчу до Куско - прекрасний зразок мистецтва інкських будівельників. Навіть у сезон дощів вона перебувала у чудовому стані. Вся імперія була охоплена широкою мережею комунікацій, протяжністю приблизно 40000 км. Дороги в державі інків мали перш за все стратегічне значення - по них повинно було проходити військо. Крім того, вони сприяли культурному обміну між усіма областями держави. Завдяки дорогам люди вчилися один у одного майстерності кераміки, ткацтва, обробки металів, архітектури і будівництва.

Національний парк Рапа-Нуї

Острів Пасхи - вулканічний острів в південній частині Тихого океану, територія Чилі. Місцева назва острова - Рапа-Нуї.

Туризм - основне джерело доходів населення. Єдине регулярне авіасполучення з островом Пасхи здійснюється чилійської авіакомпанією «LAN Airlines», літаки якої відправляються з Сантьяго на Таїті, роблячи проміжну посадку на острові Пасхи. Розклад авіарейсів залежить від пори року. У грудні-березні перельоти здійснюються кілька разів на тиждень. В інший час року - раз-два на тиждень. Переліт триває близько 5 годин. На Рапа-Нуї є всього одна пристань для невеликих кораблів. Немає регулярного судноплавного сполучення з іншими куточками планети.

На острові діють кілька готелів, в тому числі чотирьох-і тризіркового рівня. Ціни на Рапа-Нуї дуже високі: пов'язано це з тим, що більшість продукції імпортується. До визначних пам'яток острова можна добратися на таксі, орендованих машинах, велосипедах, конях або пішки.

Починаючи з 1975 року, на острові щороку наприкінці січня - початку лютого проводиться фестиваль «Тапаті», що супроводжується танцями, піснями і різними традиційними змаганнями рапануйців.

Висновок

Можна зробити висновок, що світова спадщина Юнеско дуже велика та різноманітна. Станом на вересень 2012 року у списку Світової спадщини знаходилося 962 об'єкти (зокрема 745 культурних, 188 природних і 29 змішаних) з 157 країн. Держави, на території яких розташовані об'єкти Світової спадщини, беруть на себе зобов'язання щодо їхнього збереження. Об'єкти світової спадщини поділяються на 5 регіонів : Африку, Арабські країни, Азію і Тихоокеанський регіон, Європу і Північну Америку, Латинська Америку і Вест-Індію. Що стосується кількості пам'ятників в регіонах, то найбільше їх зосереджено в Європі та Північний Америці , їхнє число становить 440 об'єктів. В Азії та Тихоокеанському регіоні - 186 об'єктів.

Слід зазначити, що найбільш відвідувані об'єкти знаходяться в таких державах : Болгарії, Ватикані, Великій Британії, Греції, Канаді, Німеччині, Норвегії, Польщі, Португалії,Росії, Сан-Марино,Словаччині, США,Туреччині, Угорщині,Україні,Франц...