Всесвітня спадщина ЮНЕСКО

Цей об'єкт на світовому рівні становить надзвичайну цінність як взірець недоторканих природних комплексів помірних лісів. Він репрезентує найзавершеніші й найповніші екологічні моделі, де відображено процеси, що відбуваються в чистих та мішаних лісостанах за різноманітних природно-кліматичних умов. Лише тут найкраще зберігся неоціненний генофонд бука лісового та ряду інших видів з його ареалу. «Букові праліси Карпат» є надзвичайно важливим об'єктом для розуміння повної картини історії та еволюції роду бука (Fagus), який завдяки своїй поширеності у північній півкулі є глобально важливим. Бук є однією із найважливіших складових помірних широколистяних лісів, які колись займали 40 відсотків території Європи.

Важливо також, що ці праліси зростають на всіх ґрунтоутворюючих породах, що трапляються в Карпатах (кристалічні породи, вапняки, фліш, андезит), представляють 123 рослинні асоціації та володіють значним біологічним різноманіттям. У порівнянні з іншими лісовими об'єктами Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, букові праліси Карпат вирізняються специфічною флорою та фауною (особливо троглобіонтних видів), які додають екологічної комплексності та завершеності цим екосистемам.[10,133]

Висновок

Світова спадщина ЮНЕСКО - це видатні культурні та природні цінності, що становлять надбання усього людства. Ці цінності перелічені в Списку ЮНЕСКО.

У 1972 р. ЮНЕСКО прийняла Конвенцію про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини (вступила в силу в 1975 р.). Ратифікували конвенцію на початку 1992 року 123 країни-члени ООН, в тому числі СРСР.

Станом на вересень 2012 року у списку Світової спадщини знаходилося 962 об'єкти (зокрема 745 культурних, 188 природних і 29 змішаних) з 157 країн. Це окремі архітектурні споруди і ансамблі - Акрополь, собори в Ам'єні і Шартрі, історичний центр Варшави (Польща), Львова (Україна), Московський Кремль і Красна площа (Росія) та інші міста - Бразиліа, Венеція разом із лагуною та ін.; археологічні заповідники - Дельфи та ін.; національні парки - Морський парк Великого бар'єрного рифу, Єллоустонський (США) та інші. Держави, на території яких розташовані об'єкти Світової спадщини, беруть на себе зобов'язання щодо їхнього збереження. Від України до цієї кількості входять такі пам'ятки: культурні - “Софія Київська - Києво-Печерська лавра” (внесено у 1990 р.), ансамбль історичного центру Львів (внесено у 1998 р.), об'єкт науково-культурної спадщини „Дуга Струве”, що включає 4 геодезичні пункти: Баранівка (с. Баранівка, Хмельницька обл.), Катеринівка (с. Катеринівка, Хмельницька обл.), Старонекрасівка (с. Стара Некрасівка, Одеська обл.), Фельштин (с. Гвардійське, Хмельницька обл.) (внесено в 2005 р.); та природні - Одвічні букові ліси Карпат (внесено у 2007 р.).

Завдяки цим пам'яткам Україна є учасником престижного клубу 145 країн світу, чиї культурні або природні пам'ятки внесені до переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В той же час відсутність чіткої державної політики відносно охорони культурних і історичних цінностей приводить до занепаду і знищення безцінної спадщини.

Крім того, до попереднього списку об'єктів, які можуть претендувати на включення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО включено 11 українських об'єктів:

- Історичний центр м. Чернігів;

- Культурний ландшафт та каньйон м. Кам'янець-Подільський (Хмельницька обл.);

- Заповідник «Херсонес Таврійський» (м. Севастополь, АР Крим);

- Канівський заповідник «Могила Тараса Шевченка» (м. Канів, Черкаська обл.);

- Національний біосферний заповідник «Асканія-Нова» (Херсонська обл.);

- Уманський дендрологічний парк «Софіївка» (Черкаська обл.);

- Бахчисарайський ханський палац (с. Бахчисарай, АР Крим);

- Археологічний комплекс «Кам'яна могила» (с. Мирне, Запорізька обл.);

- Миколаївська астрономічна обсерваторія (м. Миколаїв);

- Комплекс архітектурно-археологічних пам'яток Судацької фортеці III-XVIII ст. (м. Судак, АР Крим);

- Резиденція метрополитів Буковини (м. Чернівці);

- Астрономічні обсерваторії м. Київ, м. Одеса, м. Ялта.

Розділ 4. Позиції щодо вдосконалення об'єктів світової спадщини Юнеско

4.1 Позиції щодо вдосконалення об'єктів світової спадщини в світі

Генеральна конференція Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, що зібралася в Парижі з 17 жовтня по 21 листопада 1972 року на свою сімнадцяту сесію, констатуючи, що культурній і природній спадщині дедалі більше загрожує руйнування, що викликається не лише традиційними причинами пошкодження, а й еволюцією соціального й економічного життя, яка погіршує їх ще більш небезпечними шкідливими й руйнівними явищами, беручи до уваги, що пошкодження або зникнення будь-яких зразків культурної цінності чи природного середовища є згубним збідненням надбання всіх народів світу, беручи до уваги, що охорона цієї спадщини на національному рівні часто буває недостатньою у зв'язку з обсягом засобів, яких вона вимагає, і недостатністю економічних, наукових та технічних ресурсів країни, на території якої перебуває цінність, що підлягає захисту, нагадуючи, що в Статуті Організації передбачено, що вона допомагає збереженню прогресу і поширенню знань, виявляючи турботу про збереження й охорону загальної спадщини людства та рекомендуючи заінтересованим народам укладення відповідних міжнародних конвенцій,вважаючи, що існуючі міжнародні конвенції, рекомендації та резолюції щодо культурних і природних цінностей свідчать про важливість, якою є для всіх народів світу збереження унікальних і незамінних цінностей, незалежно від того, якому народу вони належать, беручи до уваги, що деякі цінності культурної і природної спадщини становлять значний інтерес, що вимагає їх збереження як частини всесвітньої спадщини всього людства,беручи до уваги, що у зв'язку з масштабами й серйозністю нових небезпек, які їм загрожують, все міжнародне співтовариство має брати участь в охороні природної і культурної спадщини, надаючи колективного сприяння, яке, не замінюючи діяльності заінтересованої держави, на території якої перебуває цінність, ефективно доповнить її, беручи до уваги, що з цією метою необхідно прийняти нові договірні положення, що встановлюють ефективну систему колективної охорони пам'яток видатного універсального культурного й природного значення, засновану на постійній основі відповідно до сучасних наукових методів вирішивши на своїй шістнадцятій сесії, що це питання є предметом міжнародної конвенції, прийняла шістнадцятого листопада 1972 року цю Конвенцію.[11,375]

Держави - сторони цієї Конвенції з тим, щоб забезпечити якомога ефективнішу охорону і збереження та якомога активнішу популяризацію культурної і природної спадщини, розміщеної на її території, прагнуть в умовах, властивих кожній країні:

а) проводити загальну політику, спрямовану на надання культурній і природній спадщині певних функцій у громадському житті та на включення охорони цієї спадщини до програм загального планування;

б) створювати, якщо вони ще не створені, на своїй території одну чи кілька служб з охорони, збереження й популяризації культурної й природної спадщини, які мають у своєму розпорядженні відповідний персонал і засоби, що дають змогу виконувати покладені на них завдання;

в) розвивати наукові й технічні опрацювання і дослідження та вдосконалювати методи роботи, які дають змогу державі усувати небезпеку, що загрожує її культурній та природній спадщині;

г) вживати відповідних правових, адміністративних і фінансових заходів щодо виявлення, охорони, збереження, популяризації й відновлення цієї спадщини;

д) сприяти створенню чи розвитку національних або регіональних центрів підготовки в галузі охорони, збереження й популяризації культурної й природної спадщини, а також заохочувати наукові дослідження в цій галузі.

Комітет всесвітньої спадщини може також надавати міжнародну допомогу національним і регіональним центрам підготовки спеціалістів усіх рівнів у галузі виявлення, охорони, збереження, відновлення й популяризації культурної і природної спадщини.[11,398]

Наданню звичайної допомоги мають передувати ретельні наукові, економічні й технічні дослідження. В цих дослідженнях необхідно використовувати найпередовіші методи охорони, збереження, відновлення і популяризації культурної і природної спадщини. В дослідженнях мають також визначатися шляхи, що дають змогу раціонально використовувати наявні ресурси заінтересованої держави.

4.2 Позиції щодо вдосконалення об'єктів світової спадщини Юнеско в Україні

Збереження історико-культурних пам'яток має важливе значення для українського народу, сприяє формуванню патріотизму, почуття гордості, самоусвідомлення у громадян України, дає змогу об'єктивно оцінити загальну історію країни і народу.

Особливістю пам'яткоохоронної роботи в роки незалежності є те, що, на відміну від попереднього періоду, увага держави та громадськості зосереджується на об'єктах, які пов'язані з історією українського державотворення, життям і діяльністю видатних постатей історії та культури України, в тому числі і історико-культурних заповідниках [1,155].

З набуттям незалежності в нашій державі актуалізувалися питання збереження історичної спадщини українського народу. Приймається низка законодавчих актів - законів, постанов, спрямованих на захист, збереження та розвиток системи історико-культурних пам'яток на території України. Також окрім розширення мережі державних історико-культурних заповідників, все більш комплексного характеру набувають заходи, які передбачають реставрацію та музеєфікацію пам'яток, відтворення історичного середовища [4,278].

Питання збереження культурної спадщини є вагомою складовою частиною політики сучасної України. Ряд законів визначає державний пріоритет щодо створення умов для збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь, використання об'єктів культурної спадщини в суспільному житті. Так, для функціонування історико-культурних заповідників важливе значення мало прийняття Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 р., в статтях якого дається загальне визначення поняття «історико-культурний заповідник», основні завдання заповідників [4, 333].

Історико-культурні заповідники складають вагому частину історико-культурної спадщини українського народу завдяки тому, що являють собою не окремі пам'ятки, а комплекс пам'яток з усією сукупністю компонентів, які становлять культурну, історичну та наукову цінність. Це, в свою чергу, дозволяє багатосторонньо і у просторі відтворити особливості певного історичного періоду. Кожний історико-культурний заповідник України має свій науково-дослідницький, виховний та патріотичний потенціал.

Стратегічним напрямком удосконалення пам'яткоохоронної справи на початку нового тисячоліття стало приведення українського пам'яткоохоронного законодавства у відповідність з міжнародними угодами та конвенціями, рекомендаціями Ради Європи та ЮНЕСКО. Зокрема, беручи до уваги концепцію ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій переходу в пам'яткоохоронній справі від збереження окремої пам'ятки до збереження середовища, як органічного цілого, прийнято закон «Про охорону культурної спадщини» який розглядає зони охорони історичних ареалів населених місць як один із найголовніших інструментів збереження історико-культурної спадщини [2,67]. Україна бере участь у міжнародному співробітництві в галузі охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду на основі багатосторонніх та двосторонніх міжнародних угод. З цією метою розробляються і реалізуються міжнародні наукові та науково-технічні програми, забезпечується обмін одержаною науковою інформацією, створюються на суміжних територіях заповідники, національні природні парки та інші території і об'єкти природно-заповідного фонду, організовуються спільна підготовка науковців і фахівців, еколого-виховна та видавнича діяльність.[2,90]

Підсумовуючи вище зазначене слід сказати, що авторитет України як держави у світі значною мірою залежатиме від того, наскільки дбайливим буде ставлення в країні до своєї історико-культурної спадщини та як швидко й ефективно примножуватиме свої духовні надбання.

Загалом в справі збереження і розвитку системи історико-культурних заповідників зроблено чимало, однак сучасна пам'яткоохоронна робота задля збільшення своєї ефективності, повинна використовувати нові ідеї і технології, нове інформаційне забезпечення, оновити свій інструментарій.

Також одним з найбільш складних питань залишається фінансування пам'яткоохоронної справи. Історико-культурні заповідники потребують постійної державної і громадської підтримки.[5,290]

Висновок

Світова спадщина ЮНЕСКО - це видатні культурні та природні цінності, що становлять надбання усього людства. Ці цінності перелічені в Списку ЮНЕСКО. Завдяки цим пам'яткам Україна є учасником престижного клубу 145 країн світу, чиї культурні або природні пам'ятки внесені до переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В той же час відсутність чіткої державної політики відносно охорони культурних і історичних цінностей приводить до занепаду і знищення безцінної спадщини.

Вже давно назріла необхідність врегулювати ці питання на державному рівні, адже крім усього іншого охорона культурно-історичної спадщини є не тільки внутрішньою справою країни, але і частиною міжнародних зобов'язань України, невиконання яких може закінчитися виключенням українських пам'яток з престижного переліку ЮНЕСКО.

30 січня 2008 р. у Верховній Раді був зареєстрований законопроект «Про збереження об'єктів культурної та природної спадщини, включених і запропонованих для включення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО».[6]

Він передбачав:

1. Основні визначення термінів об'єктів культурної і природної спадщини, внесених і запропонованих до внесення до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО;

2. Розробку чітких механізмів взаємодії спеціально уповноваженого центрального органу з питань охорони культурної спадщини з іншими державними і суспільними організаціями щодо узгодження з Центром усесвітньої спадщини ЮНЕСКО будь-яких будівельно-ремонтних робіт на території об'єктів культурної і природної спадщини.[6]

Власне, другий аспект є одним з головних вимог ЮНЕСКО. Те, що до цих пір Україна не завжди виконує цю вимогу, свідчить про безвідповідальне відношення до своєї історичної спадщини. До цих проблем потрібно привертати увагу. Але врегулювати ці питання на державному рівні не вдалося і досі. Вищезгаданий законопроект вже 10 квітня був відхилений Верховною Радою.

На мою думку, до списку претендентів ще варто додати унікальні солоні шахти, що знаходяться у м. Солотвино Закарпатської обл. та м. Соледар Донецької обл. Вони представляють собою тунелі з кам'яної солі на глибині до 400м. Ці шахти (у минулому діючі: тут видобували 60 % усієї солі в СРСР) обладають унікальними лікувальними можливостями. У 1976 р. у солотвинській шахті була відкрита найбільша в світі алергологічна лікарня, у якій долають хвороби бронхолегенної системи та різноманітні алергії. Особливий мікроклімат та повітря у солоних шахтах обладає бактерицидними якостями.

У 2003 р. в солідарській шахті був зафіксований рекорд, занесений до книги рекордів Гіннеса як перше підземне повітроплавання на повітряній кулі типу «хопер». У 2004 р. відбувся концерт Донбасівського симфонічного оркестру «Соляна симфонія» під керівництвом австрійського диригента Курта Шміда за участю солістки Віденської опери Вікторії Лук'янец. А у 2007 р. тут відкрився другий на Україні спелеосанаторій «Соляна симфонія». З відкриттям спелеосанаторія почалося впровадження і реалізація найбільшого проекту «Організація сучасного в Україні лікувально-оздоровчого комплексу з використанням унікального мікроклімату соляної шахти ТОВ Спелеосанаторія «Соляна Симфонія». Реалізація цього проекту дозволить значно розширити комплекс медичних послуг населенню України, країнам СНД, державам Європи та всього світу, що вже позитивно відіграє на міжнародному іміджі України.

Широко відомі стародавні соляні шахти Баварії і Польщі - скажімо, польська копальня Велічка (поблизу Кракова) входить в перелік найбільш популярних туристських маршрутів країни. Так чому ж усьому світові не дізнатися про ще дві унікальні перлини України?

Таким чином, мова йде про дуже серйозні речі, в першу чергу про імідж України на міжнародній арені. Якщо надалі держава крізь пальці дивитиметься на те, як знищуються історичні пам'ятки і не почне активну кампанію по їх захисту, то через декілька років ЮНЕСКО може виключити ці об'єкти із списку всесвітньої спадщини.

Висновок

Світовам спамдщина ЮНЕСКО - видатні культурні та природні цінності, що становлять надбання усього людства. Ці цінності перелічені в Списку ЮНЕСКО. Станом на вересень 2012 року у списку Світової спадщини знаходилося 962 об'єкти (зокрема 745 культурних, 188 природних і 29 змішаних) з 157 країн. Це окремі архітектурні споруди і ансамблі - Акрополь, собори в Ам'єні і Шартрі, історичний центр Варшави (Польща), Львова (Україна), Московський Кремль і Красна площа (Росія) та інші міста - Бразиліа, Венеція разом із лагуною та ін.; археологічні заповідники - Дельфи та ін.; національні парки - Морський парк Великого бар'єрного рифу, Єллоустонський (США) та інші. Держави, на території яких розташовані об'єкти Світової спадщини, беруть на себе зобов'язання щодо їхнього збереження.

Світова спадщина Юнеско поділяється на такі 5 регіонів : Африка, Арабські країни, Азія і Тихоокеанський регіон, Європа і Північна Америка, Латинська Америка і Вест-Індія. В списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні налічується п'ять найменувань (станом на 2011 рік): чотири культурних об'єкти та один природний. Із них один об'єкт - Собор Святої Софії у Києві та Києво-Печерська лавра визнані шедевром творчого людського генія (критерій і).

Генеральна конференція Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, що зібралася в Парижі з 17 жовтня по 21 листопада 1972 року на свою сімнадцяту сесію, констатуючи, що культурній і природній спадщині дедалі більше загрожує руйнування, що викликається не лише традиційними причинами пошкодження, а й еволюцією соціального й економічного життя, яка погіршує їх ще більш небезпечними шкідливими й руйнівними явищами,беручи до уваги, що пошкодження або зникнення будь-яких зразків культурної цінності чи природного середовища є згубним збідненням надбання всіх народів світу, беручи до уваги, що охорона цієї спадщини на національному рівні часто буває недостатньою у зв'язку з обсягом засобів, яких вона вимагає, і недостатністю економічних, наукових та технічних ресурсів країни, на території якої перебуває цінність, що підлягає захисту,нагадуючи, що в Статуті Організації передбачено, що вона допомагає збереженню прогресу і поширенню знань, виявляючи турботу про збереження й охорону загальної спадщини людства та рекомендуючи заінтересованим народам укладення відповідних міжнародних конвенцій, вважаючи, що існуючі міжнародні конвенції, рекомендації та резолюції щодо культурних і природних цінностей свідчать про важливість, якою є для всіх народів світу збереження унікальних і незамінних цінностей, незалежно від того, якому народу вони належать, беручи до уваги, що деякі цінності культурної і природної спадщини становлять значний інтерес, що вимагає їх збереження як частини всесвітньої спадщини всього людства,беручи до уваги, що у зв'язку з масштабами й серйозністю нових небезпек, які їм загрожують, все міжнародне співтовариство має брати участь в охороні природної і культурної спадщини,надаючи колективного сприяння, яке, не замінюючи діяльності заінтересованої держави, на території якої перебуває цінність, ефективно доповнить її, беручи до уваги, що з цією метою необхідно прийняти нові договірні положення, що встановлюють ефективну систему колективної охорони пам'яток видатного універсального культурного й природного значення, засновану на постійній основі відповідно до сучасних наукових методів, вирішивши на своїй шістнадцятій сесії, що це питання є предметом міжнародної конвенції, прийняла шістнадцятого листопада 1972 року цю Конвенцію. Комітет всесвітньої спадщини може також надавати міжнародну допомогу національним і регіональним центрам підготовки спеціалістів усіх рівнів у галузі виявлення, охорони, збереження, відновлення й популяризації культурної і природної спадщини.

У принципі фінансування необхідних робіт має лише частково покладатися на міжнародне співтовариство. Держава, що користується міжнародною допомогою, надає значну частину коштів, які виділяються для кожної програми чи проекту, за винятком тих випадків, коли її фінансовий стан не дозволяє цього. Комітет всесвітньої спадщини і держава, що одержує допомогу, визначають в укладених ними угодах умови, на яких мають здійснюватися програми чи проекти, що є предметом міжнародної допомоги згідно з цією Конвенцією. Державі, що користується цією міжнародною допомогою, належить на умовах, визначених в угоді, продовжувати охороняти, зберігати й популяризувати цінності, що підлягають збереженню. Держави-сторони цієї Конвенції прагнуть, застосовуючи всі відповідні засоби, і зокрема просвітні й інформаційні програми, зміцнювати повагу і прихильність своїх народів до культурної та природної спадщини, визначеної у статтях 1 і 2 Конвенції. Вони зобов'язуються широко інформувати громадськість про небезпеку, що загрожує цій спадщині, а також про заходи, що вживаються на виконання цієї Конвенції.

В основі всіх стратегій і заходів ЮНЕСКО лежать широкі цілі і конкретні завдання міжнародного співтовариства - узгоджені на міжнародному рівні цілі в галузі розвитку, включаючи Цілі розвитку, сформульовані в Декларації тисячоліття (ЦРТ). Досягненню цих цілей сприяє унікальний характер сфер компетенції ЮНЕСКО, що охоплюють освіту, науку, культуру і комунікацію та інформацію.

Місія ЮНЕСКО полягає у сприянні зміцненню миру, викорінення злиднів, сталого розвитку та міжкультурному діалогу за допомогою освіти, науки, культури, комунікації та інформації. У центрі уваги Організації знаходяться ряд всеосяжних цілей:

Забезпечення якісної освіти для всіх (англійською) та навчання впродовж усього життя;

Мобілізація наукових знань і політики в інтересах сталого розвитку (англійською);

Рішення виникаючих соціальних і етичних завдань і проблем (англійською);

Заохочення культурного розмаїття, міжкультурного діалогу та культури світу (англійською);

Побудова інклюзивних товариств знань за допомогою інформації та комунікації (англійською).

Отже, ЮНЕСКО працює над створенням умов для діалогу між цивілізаціями, культурами і народами, що грунтується на повазі спільних цінностей. Саме за допомогою цього діалогу світ може прийти до глобального розуміння сталого розвитку, що охоплює дотримання прав людини, взаємна повага і зменшення тягаря злиднів - все це становить суть місії та діяльності ЮНЕСКО.

Список літератури

Александрова А.Ю. Міжнародний туризм : посібник.-Кондор,2005.-305 с.

Бондар Ю.О. Історико-культурні заповідники як форма збереження національної спадщини /Ю. О. Бондар, Шовкопляс Т.І. // Всеукраїнська наукова конференція «Історичне краєзнавство в Україні: традиції і сучасність». Ч.2. - К.: Рідний край, 1995. - С. 485-487.

Горбик В. О. Проблеми охорони культурної спадщини України на сучасному етапі / В. О. Горбик // Черкащина в контексті історії України: Матеріали Третьої науково-краєзнавчої конференції Черкащини, присвяченої проблемам охорони, збереження і використання історико-культурної спадщини (Черкаси, 18 квітня 2007). -Черкаси: Вид. Чабаненка Ю. А., 2008. - 306 c.

Дмитрук О.Ю., Дмитрук С. В. Екотуризм: Навчальний посібник. - К.: Альтер-прес, 2009. - 358 с.

Журавель Г. Г. Шляхи реформування організації українського товариства охорони пам'яток історії та культури на сучасному етапі / Г. Г. Журавель // VII Всеукраїнська наукова конференція «Історичне краєзнавство в Україні: традиції і сучасність». - Ч.2. - К.: Рідний край, 1995. - С. 357-358.

Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 // Відомості Верховної Ради. - 2000.

Кифяк В. Ф. Організація туризму: Навчальний посібник. - Чернівці: Книги - XXI, 2008. - 344 с.

Любіцева О.О., Панкова Є.В., Стафійчук В.І. Туристичні ресурси України. Навчальний посібник. - К.: Альтерпрес, 2007. - 369 с.

Макаренко С.Н., Саак А.Є. Історія міжнародного туризму: довідник : 2002.- 376с.

Мальська М. П. Туристичне країнознавство. Європа: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / М. П. Мальська, М. З. Гамкало, О. Ю. Бордун. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 224 с.

Мокій А.І. Міжнародні організації .- С.530

Пазенок B.C., Федорченко В.К. Філософія туризму: Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2009. - 268 с.

Петрова І.В. Дозвілля в зарубіжних країнах: Підручник. - К.: Кондор, 2005. - 408 с.

Смаль І.В. Туристичні ресурси світу - №39. - С. 333.

Сокол Т. Г. Основи туристичної діяльності: Підручник / За заг. ред. В. Ф. Орлова. - К.: Грамота, 2006. - 264 с.

http://www.unesco.org/new/ru

http://uk.wikipedia.org/wiki/Світова_спадщина_ЮНЕСКО

http://tourlib.net/

http://pustunchik.ua/ua/interesting/aroundtheworld/Pro-te-scho-vrazhaje

http://politiko.ua/blogpost8563

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_089

http://kimo.univ.kiev.ua/MOrg/33.htm

Размещено на Allbest.ru