Форми міжнародного кредиту

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Світовий фінансовий ринок

Найпотужнішою складовою у системі міжнародного перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу, як за масштабністю операцій, так і багато канальністю руху фінансових потоків, є світовий фінансовий ринок. Цей глобальний механізм, що забезпечує переливання грошово-кредитних ресурсів між країнами, регіонами, галузями та окремими суб'єктами бізнесу, збалансовує світовий попит і пропозицію на капітал (рис. 1.1).

Отже, з функціонального погляду, світовий фінансовий ринок -- система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків і міжнародних потоків капіталу.

Світовий фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками. Інтеграція фінансових ринків окремих країн розпочалася приблизно в середині 60-х років XX ст. Активізація міжнародних потоків капіталу та конкуренція щодо його залучення сприяли зміцненню зв'язків, розширенню контактів між національними фінансовими ривками.

Рис. 1.1 Міжнародний ринковий механізм перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу

Їх динамічному розвитку і взаємозалежності, що прогресує. Згодом, з початку 80-х років XX ст., відбувається реструктуризація фінансового ринку під впливом процесів лібералізації, транснаціоналізації й глобалізації, у результаті чого зростає централізація і концентрація капіталу, особливо банківського. З середини 90-х років XX ст. відбувається модифікація світового фінансового ринку під впливом наростаючих процесів фінансової консолідації та розвитку інноваційних фінансових послуг, упровадження інформаційних технологій у банківській і фінансовій сферах, що дало значний поштовх глобалізації фінансових ринків. Таким чином, об'єктивною основою становлення і розвитку світового фінансового ринку стали: розвиток міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація суспільного виробництва, концентрація і централізація фінансового капіталу, консолідація фінансових інституцій та інформаційна революція.

З інституціонального погляду, світовий фінансовий ринок -- сукупність фінансово-кредитних інституцій (банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж), які виконують посередницькі функції у перерозподілі фінансових активів між кредиторами та позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів, забезпечують рух світових фінансових потоків.

За рівнем організації і функціонування світовий фінансовий ринок об'єднує національні фінансові ринки країн та міжнародний фінансовий ринок, що відрізняються як умовами емісії, так і механізмом обігу фінансових активів.



2. Міжнародний кредит

- це рух позичкового капіталу у сфері міжна-родних економічних відносин, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків. Кредиторами і позичальниками виступають приватні підприємства (банки, фірми), державні установи, уряди, міжнародні та регіональні валютно-кредитні і фінансові організації. Об'єктивною основою розвитку міжнародного кредиту стали вихід виробництва за національні межі, посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків. Інтенсифікація світогосподарських зв'язків, поглиблення міжнародного поділу праці обумовили збільшення обсягів, подовження і диференціацію термінів міжнародного кредиту.

Будучи різновидом категорії “кредит” і забезпечуючи просування товарів, послуг і капіталів, міжнародний кредит пов'язаний з іншими економічними категоріями (прибуток, ціна, гроші, валютний курс, платіжний баланс тощо) і всією сукупністю економічних законів ринку. Як елемент механізму дії закону вартості міжнародний кредит знижує індивідуальну вартість товарів порівняно з їхньою суспільною вартістю, наприклад, на основі впровадження імпортного устаткування, придбаного в кредит.

Міжнародний кредит бере участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях:

- при перетворенні грошового капіталу у виробничий у результаті експорту устаткування, сировини, палива;

- у процесі виробництва у формі кредитування під незавершене вироб-ництво;

- при реалізації товарів на світових ринках.

Джерелами міжнародного кредиту є:

- тимчасово вивільнена в підприємств у процесі кругообігу частина капіталу в грошовій формі;

- грошові нагромадження держави та особистого сектора, що мобілізуються банками. Міжнародний кредит відрізняється від внутрішнього міждержавною міграцією й укрупненням цих традиційних джерел за рахунок їх залучення з ряду країн. Хоча міжнародний кредит опосередковує рух товарів, послуг і капіталів у зовнішньому обігу, рух позичкового капіталу за національним кордоном є відносно самостійним стосовно товарів, виробле-них за рахунок позичкових коштів. Це зумовлено погашенням кредиту за рахунок прибутку від експлуатації введеного в дію за допомогою позичкових коштів підприємства, а також використанням кредиту в некомерційних цілях.

3. Функції міжнародного кредиту

Міжнародний кредит виконує певні функції, які відображають специфіку руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин:

1) Перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення. Через механізм міжнародного кредиту позичковий капітал потрапляє в ті сфери, яким віддають перевагу економічні агенти з метою отримання прибутків. Тим самим кредит сприяє вирівнюванню національного прибутку в середній прибуток і підвищенню його маси.

2) Економія витрат обігу у сфері міжнародних розрахунків через заміну справжніх грошей кредитними, а також шляхом розвитку і прискорення безготівкових платежів, заміни готівкового валютного обігу міжнародними кредитними операціями. На основі міжнародного кредиту виникли кредитні кошти міжнародних розрахунків - векселі, чеки, а також банківські перекази, депозитні сертифікати та ін. Економія часу обігу позичкового капіталу в міжнародних економічних відносинах збільшує час продуктивного функціонування капіталу, забезпечуючи розширення виробництва і зростання прибутків.

3) Прискорення концентрації і централізації капіталу. Завдяки залученню іноземних кредитів прискорюється процес капіталізації додаткової вартості, розсуваються межі індивідуального нагромадження, капітали підприємців однієї країни збільшуються за рахунок приєд-нання до них коштів інших країн.

Значення функцій міжнародного кредиту нерівноцінне і змінюється в міру розвитку національного і світового господарства. У сучасних умовах міжнародний кредит виконує функцію регулювання економіки і сам є об'єктом регулювання.

Потреба у міжнародному кредиті пов'язана з:

- необхідністю одночасних великих капіталовкладень для розширення виробництва;

- кругообігом засобів у світовому господарстві;

- особливостями міжнародного виробництва і реалізації;

- розходженнями в обсязі і термінах міжнародних угод.

Принципи міжнародного кредиту:
атрибутивні (обов'язкові): - зворотність; - терміновість (строковість); - платність	варіативні (необов'язкові): - цільова обумовленість; - забезпеченість; - плановість

Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються міжнародному ринку позичкових капіталів, національними ринках позичкового капіталу, і навіть з допомогою використання ресурсів державних, регіональних еліт і відділу міжнародних організацій. Розмір кредиту та умови його спектаклі фіксуються у кредитному угоді (договорі) між кредитором і позичальником.

Кредитні відносини базуються на певної методологічної основі, однією з елементів якої виступають принципи, суворо дотримувані при практичної організації будь-якої операції у ринку позичкових капіталів. Ці принципи стихійно складалися поки що не першому етапі розвитку кредиту, тому надалі знайшли прямий свій відбиток у загальнодержавному та міжнародному кредитному законодавствах:

1.Поверненість кредиту. Цей принцип висловлює необхідність своєчасного повернення отримані від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником.

2. Терміновість кредиту - відбиває необхідність її повернення над будь-яке прийнятне для позичальника час, а точно певний строк, зафіксований у кредитний договір чи замінюючим його документом. Порушення зазначеного умови для кредитора є достатньою підставою до застосування щодо позичальника економічних санкцій у вигляді збільшення стягнутого відсотка, а при подальшої відстрочки -- пред'явлення фінансових вимог в судовому порядку. Частковим виключення з цього правила є позички, термін погашення що у кредитний договір спочатку не визначається.

3.Сплачуваність кредиту (позичковий відсоток). Цей принцип висловлює необхідність як прямого повернення позичальником отримані від банку ресурсів, так й оплати права з їхньої використання. Ставка (чи норма) позичкового відсотка виступає як ціни ресурсів.

4.Забезпеченість кредиту. Цей принцип висловлює необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при можливих порушеннях позичальником визначених щодо себе зобов'язань і знаходить практичне вираження у таких формах кредитування, як позички під заставу або під фінансові гарантії.

5. Цільовий характер кредиту. Поширюється на більшість видів кредитних операцій, висловлюючи необхідність над цільовим використанням коштів, отримані від кредитора. Знаходить практичне вираження у відповідному розділі кредитного договору, який встановлює конкретну мету котру видають позички, соціальній та процесі банківським контролем над виконанням його запровадження позичальником. Порушення даного зобов'язання може стати підставою для дострокового відкликання кредит або концесію запровадження штрафного (підвищеного) позичкового відсотка.

6. Диференційований характер кредиту. Цей принцип визначає диференційований підхід із боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників.

4. Форми міжнародного кредиту

За цільовим призначенням:	- зв'язані кредити: комерційні, інвестиційні, проміжкові. - фінансові. - емісія цінних паперів.
За формою:	- товарні; - валютні.
По валюті позики:	- у валюті країни-позичальника; - у валюті країни-кредитора; - у валюті третьої країни; - у міжнародній грошовій одиниці
За термінами:	- надстрокові; - короткострокові; - середньострокові; - довгострокові.
З метою забезпечення:	- забезпечені; - бланкові.
Залежно від того, хто виступає кредитором:	- приватні; - урядові; - змішані; - міждержавні.
За загальними джерелами:	- внутрішні; - іноземні; - змішані.
За формою надання:	- фінансові; - акцептні; - акцептно-рамбурсні кредити - облікові кредити.

Різноманітні форми міжнародного кредиту на найзагальніших рисах можна класифікувати з кількох головним ознаками, що характеризує окремий бік кредитних відносин.

За призначенням, залежно від цього, яка зовнішньоекономічна угода покривається за допомогою позикових коштів, різняться:

-комерційні - надаються для закупівлі певних видів товарів і послуг;

-інвестиційні - для будівництва конкретних об'єктів, погашення заборгованості, придбання цінних паперів;

-проміжкові - для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг, наприклад, у вигляді виконання підрядних робіт (інжиніринг).

-фінансові - кредити, які не мають цільового призначення і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі.

Однією з форм фінансових кредитів є облігаційні позики, що створені іноземними позичальниками на міжнародних і національних ринках позичкового капіталу з допомогою банків;

-«проміжкові» кредити, призначені обслуговування змішаних форм вивезення капіталів, товарів та послуг, наприклад, у вигляді виконання підрядних робіт (інжиніринг).

Кредити за видами діляться на:

- товарні кредити - міжнародні кредити, що надаються експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі;

- валютні (грошові) кредити - надані у грошовій формі: у національній або іноземній валюті.

По валюті позики різняться:

- у валюті країни-позичальника;

- у валюті країни-кредитора;

- у валюті третьої країни;

- у міжнародній грошовій одиниці (СПЗ, ін.)

За термінами міжнародні кредити поділяються на:

- надстрокові - добові, тижневі, до трьох місяців;

- короткострокові - до 1 року;

- середньострокові - від 1 до 5 років;

- довгострокові - понад 5-7 років.

Довгостроковий міжнародний кредит призначений, як правило, для інвестицій в основні засоби виробництва, він обслуговує до 85 % експорту машин і комплектного устаткування, нові форми міжнародних економічних відносин (великомасштабні проекти, науково-дослідні роботи, упро-вадження нової техніки). Якщо короткостроковий кредит пролонгується (продовжується), він стає середньо-, а іноді й довгостроковим. У процесі трансформації короткострокових кредитів у середньо- і довгострокові активно бере участь держава, виступаючи як гарант.

Нетривалий кредит зазвичай забезпечує оборотним капіталом підприємців та використовується у зовнішній торгівлі, в міжнародному платіжному обороті, обслуговуючи неторгові, страхові і спекулятивні угоди. Довгостроковий міжнародний кредит призначений, зазвичай, для інвестицій у кошти виробництва, великомасштабні проекти, науково-дослідні роботи.

З метою забезпечення запорукою різняться:

ь забезпечені (застава: нерухомість, товари, цінні папери, дорогоцінні метали тощо.);

ь бланкові (контокорент, овердрафт).

Забезпеченням зазвичай служать товари,товаророзпорядчі та інші комерційні документи, цінні паперів, векселі, нерухомість і культурні цінності.Бланковий кредит видається під зобов'язання боржника погасити їх у певний строк. Зазвичай документом за цим кредитом служить соло-вексель з одним підписом позичальника.

Залежно від цього, хто виступає на ролі кредитора, кредити діляться на:

o приватні - надаються приватними особами;

o урядові (державні) - кредити, надані урядовими установами від імені держави;

o кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій;

o змішані кредити - в яких беруть участь приватні підприємства та держава, державні та міжнародні установи;

o синдиковані (консорційні) кредити, в тому числі єврокредити;

o фірмові (комерційні) - такі, що надаються фірмами;

o банківські - кредити, які надаються банками, іноді посередниками (брокерами).

Різноманітні форми міжнародного кредиту загалом можна класифікувати за кількома головними ознаками, які характеризують окремі сторони кредитних відносин.

За джерелами:

Ш внутрішні кредити -кредити, що надаються національними суб'єктами для здійснення зовнішньоекономічної діяльності іншим національним суб'єктам.

Ш іноземні (зовнішні) кредити - це кредити, що надаються іноземними кредиторами національним позичальникам для здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Ш змішані кредити - це кредити як внутрішнього, так і зовнішнього походження.

Вони тісно взаємозв'язані і обслуговують усі стадії руху товару від експортера до імпортера, включаючи виробництво експортного товару, перебування його в шляху і на складі, у тому числі за кордоном, а також використання товару імпортером у процесі виробництва і споживання. Чим ближче товар до реалізації, тим сприятливіші, як правило, для позичальника умови міжнародного кредиту.

Часто валютний кредит є однією з умов комерційної справи щодо по-стачання устаткування і використовується для кредиту місцевих витрат на будівництво об'єкта на базі імпортного устаткування.

Країни, що розвиваються, стали ширше практикувати (особливо на початку 80-х років) депонування золота під заставу отриманих іноземних кредитів для погашення своєї заборгованості. Проте позички під заставу золота не набули великого поширення через “негативне золоте застереження”, характерне для багатьох міжнародних кредитів. Сутність його стисло можна сформулювати так: якщо позичальник надасть додаткове забезпечення за іншими кредитами, то кредитор може вимагати такого самого забезпечення і для даної позики. Отже, якщо країна одержить кредит під заставу золота, у неї можуть вимагати золотого забезпечення раніше отриманих позичок. Тому деякі країни прагнуть краще продавати золото. Оскільки застава є способом забезпечення зобов'язань закредитною угодою, то кредитор має право при невиконанні боржником зобов'язання одержати компенсацію з вартості застави.

Бланковий кредит видається під просте зобов'язання позичальника погасити його у певний термін. Звичайно документом за цим кредитом служить соло-вексель з одним підписом позичальника. Різновидами бланкових кредитів є контокорент і овердрафт.

З погляду техніки надання розрізняють:

§ Фінансові (готівкові) кредити - зараховуються на рахунок боржника та надходять в його розпорядження;

§ Акцептні кредити - отримуються експортетром чи імпортером шляхом передачі банку своїх векселів, виставлених на даний банк; оформлюються за допомогою перевідного векселя - тратти, де вказується платник за векселем, який акцептує вексель; експортерові сплачується готівка за вирахуванням комісії та дисконту

§ Акцептно-рамбурсні кредити - форма кредитування експортера, за якої він : 1) назустріч виставленому в банку експортера банком імпортера акредитиву емітує векселі, виставляючи їх на себе, і вказавши платником імпортера; 2) експортер передає своєму банку документи на товар та тратти, які банк акцептує або оплачує; 3) банк експортера пересилає документи банку імпортера або третьому банку, що їх оплачує.

§ Облікові кредити - шляхом купівлі банком векселя до настання терміну оплати по ньому. Право на вимогу переходить до банку, кошти сплачуються експортеру.

Фірмовий комерційний кредит - це позичка, надана фірмою, звичай-но експортером однієї країни імпортеру іншої країни у вигляді відстрочки платежу за продані товари; комерційний кредит у зовнішній торгівлі по-єднується з розрахунками за товарними операціями. Терміни фірмових кредитів різноманітні (звичайно 2 - 7 років). Вони визначаються умовами кон'юнктури світових ринків, видом товарів та іншими чинниками. З розширенням експорту машин і складного устаткування новим явищем стало подовження їхніх термінів. Фірмовий кредит звичайно оформляється векселем або дається за відкритим рахунком. Основним видами комерційного кредиту є: фірмовий, вексельний, обліковий, з відкритим рахунком, овердрафт, акцептний, факторинг, форфейтування, лізинг.

Фірмові Размещено на http://www.allbest.ru/

комерційні кредити:

Надаються 1) до (100% аванс, кредитор - імпортер) або 2) після (короткостроковий займ, кредитор - експортер) отримання товаророзпорядчих документів; у 1) вексельний кредит імпортера передбачає соло-вексель, експортер є боржником, у 2) експортер виставляє перевідний вексель, який акцептується імпортером після отримання документів

Факторинг Размещено на http://www.allbest.ru/

(від англ. Factor - агент, посередник) - придбання банком або спеціалізованою факторинговою компанією права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов'язаннями здебільшого у формі дебіторських рахунків за поставлені товари чи послуги.

Переваги факторингу:

- постачальник отримує до 80-90% вартості відвантаженого товару, даючи можливість покупцеві відстрочити термін оплати і поповнюючи свої обігові кошти;

- покупець отримує товарний кредит терміном до 3-х місяців;

- фінансові агенти отримують не тільки доходи за кредитом, а й премію за ризик, комісію за дострокове фінансування, комісію за інші види фінансових послуг при наданні факторингу.

Ціна факторингу:

- комісія за реєстрацію, оформлення документів (одноразово, може не братися);

- комісія за факторингове обслуговування (0,5-3%);

- комісія за користування грошовими ресурсами (аналогічно кредиту);

- комісія за кредитний ризик (одноразово, біля 2%, якщо фактор звільняє продавця від ризику банкрутства покупця).

Обсяги наданих факторингових послуг в світі, млн. євро

Форфейтинг (від франц. “a forfait” - відмова від прав) - кредитування експортера шляхом придбання векселів, акцептованих імпортером, або інших боргових вимог без обороту на продавця.

В обмін на придбані цінні папери банк виплачує експортеру еквівалент їх вартості готівкою з вирахуванням фіксованої облікової ставки, премії за ризик несплати зобов'язань та разового збору за купівлю векселів експортера. Термін операції - 5-7 років.



Порівняння факторингу та форфейтингу

факторинг	форфейтинг
Об'єкт - рахунок-фактура.	Об'єкт - вексель.
Короткострокове кредитування - до 180 днів.	Середньострокове кредитування - від 180 днів до 10 років.
Сума кредиту обмежена.	Може бути високою внаслідок синдикування кредитів
Фактор авансує оборотний капітал кредитора у розмірі 70-90% суми боргу. Інші 10-30% повертаються тільки після сплати блоргу покупцем за вирахуванням комісії та відсотків.	Форфейтер повертає суму боргу повністю за виключенням дисконту (дорівнює кредитній ставці за такий же термін).
Політичні та валютні ризики несе експортер.	Форфейтер несе всі ризики непогашення, включаючи політичні та валютні.
Операція може бути доповнена елементами бухгалтерського, інформаційного, страхового, юридичного обслуговування кредитора (клієнта).	Не передбачає додаткового обслуговування.
Перепродаж факторингового активу не передбачається.	Предбачається можливість перепродажу форфейтингового активу на вторинному ринку.
Не потребує гарантії третьої особи.	Потребує гарантії третьої особи чи авалю.
Передбачає кредитування під існуючу вимогу, або під вимогу, яка буде існувати в майбутньому, але завжди під торгову операцію.	Можливе кредитування під уступку фінансового векселя, випущеного з метою акумуляції коштів, для реалізації інших цілей, не обмежених торгівельними.

Лізинг (від англ. Leasing - довгострокова оренда) - кредитування купівлі машин, обладнання, споруд виробничого призначення на основі укладання орендної угоди, за якої орендар сплачує орендну плату частинами та орендодавець зберігає право власності на товари до кінця терміну. Оперативний (з викупом за залишковою вартістю) та фінансовий (термін угоди=терміну корисного використання активу).

Компенсаційні угоди - форма довгострокового кредитування, за якої в рахунок погашення кредиту здійснюються зустрічні поставки продукції, виробленої на обладнанні, під купівлю якого був наданий кредит.

Динаміка угод лізингу в Україні

Вексельний кредит передбачає, що експортер, уклавши угоду про продаж товару, виставляє переказний вексель (тратту) на імпортера, який, отримавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату в указаний на ньому термін.

Кредит за відкритим рахунком надається за допомогою угоди між експортером і імпортером, за якою постачальник записує на рахунок по-купця як його борг вартість проданих і відвантажених товарів, а імпортер зобов'язується погасити кредит у встановлений термін. Кредит за відкритим рахунком практикується при регулярних поставках товарів із періодичним погашенням заборгованості в середині чи в кінці місяця.

Різновидом фірмових кредитів є авансовий платіж імпортера (аванс покупця), який під час підписання контракту дається імпортером іноземному постачальнику звичайно в розмірі 10 - 15% вартості замовлених машин, устаткування, суден. Аванс покупця є однією з форм кредитування експорту й одночасно засобом забезпечення зобов'язання іноземного покупця, оскільки імпортер повинен прийняти замовлений товар. У відносинах із країнами, що розвиваються, фірми-імпортери розвинутих країн використовують аванси покупця для вивозу сільськогосподарської продукції з цих країн.

У разі невиконання договору з вини особи, котра надала аванс, його слід повернути з вирахуванням збитків на відміну від задатку, який при цьому втрачається. Якщо договір не виконано з вини одержувача задатку, то він зобов'язаний повернути його з покриттям збитків покупцю. Аванс стимулює виконання контракту на відміну від відступного, що надає право звільнитися від зобов'язання за договором без відшкодування збитків іншій стороні. Іноді купівельний аванс комбінується з відстрочкою платежу, причому рівними частками з визначеними інтервалами (квартал, півроку, рік). Хоча фірмовий кредит виражає відносини між постачальником і покупцем, він звичайно поєднується з банківським кредитом. Під час продажу машин, устаткування фірмовий кредит надається на більш тривалі терміни (до 7 років), що відволікає значні кошти експортера. Тому експортер, як правило, звертається до банківських кредитів або рефінансує свій кредит у банків. Оскільки фірмові кредити не можуть вирішити проблему кредитування експорту машин і устаткування за обсягом й умовами фінансування, посилюється роль банківського кредиту.

Банківські кредити. Банківське кредитування експорту й імпорту виступає у формі позичок під заставу товарів, товарних документів, векселів, а також обліку тратт. Іноді банки надають великим фірмам-експортерам, з якими вони тісно пов'язані, бланковий кредит, тобто без формального забезпечення.

У міжнародній торгівлі банківські кредити мають переваги перед фір-мовими. Вони дають можливість одержувачу вільніше використовувати кошти на купівлю товарів, звільняють його від необхідності звертатися за кредитом до фірм-постачальників, робити з останніми розрахунки за товари готівкою за рахунок банківського кредиту. Залучаючи державні кошти і застосовуючи гарантії, приватні банки нерідко надають експортні кредити на 10 - 15 років за ставками, нижчими від ринкових. Проте банки, як правило, обмежують використання кредиту рамками своєї країни і нерідко ставлять умови про витрачання його на певні цілі, наприклад, на купівлю товарів у фірм, у яких вони зацікавлені. При цьому банківський кредит набуває властивостей фірмового кредиту. Банківський кредит дається банками, банкірськими будинками, іншими кредитними установами.

Для координації операцій з кредитування зовнішньоекономічних операцій, мобілізації значних кредитних ресурсів і рівномірного розподілу ризику банки організовують консорціуми, синдикати, банківські пули. Банки надають експортні та фінансові кредити.

Експортний кредит - кредит, що видається банком країни-експортера банку країни-імпортера для кредитування поставок машин, устаткування й інших інвестиційних товарів. Банківські кредити видаються в грошовій формі і мають “пов'язаний” характер, тому що позичальник зобов'язаний використовувати позичку тільки для купівлі товарів у країні-кредиторі. Однією з форм кредитування експорту банками з 60-х років став кредит покупцю (на 5 - 8 і більше років).

Особливість кредиту покупцю полягає в тому, що банк експортера безпосередньо кредитує не національного експортера, а іноземного покупця, тобто фірми країни-імпортера та їхні банки. Тим самим імпортер купує необхідні товари з оплатою рахунків постачальника за рахунок коштів кредитора і віднесенням заборгованості на покупця або його банк. Звичайно такі кредити пов'язуються з придбанням товарів і послуг у певної фірми. При цьому експортер не бере участі у кредитуванні угоди, що виключає можливість завищення ціни кредиту. Вартість банківських кредитів покупцеві, як правило, фіксується на ряд років на рівні нижчому від вартості позичкових коштів на ринку позичкових капіталів, що підвищує їх конкурентоспроможність. Термін кредиту покупцю перевищує термін кредиту постачальника; в основному це середньо- і довгострокові позики. Банки при цьому можуть відкривати кредитні лінії для іноземних позичальників на оплату закуплених товарів. У цьому напрямку від-бувається еволюція кредитування експорту. Банківські кредити покупцю відтісняють кредити постачальнику (експортеру) і фірмові кредити.

Фінансовий кредит дає змогу закуповувати товари на будь-якому ринку і, отже, на максимально вигідних рівнях. Найчастіше фінансовий кредит не пов'язаний із товарними поставками і призначений, напри-клад, для погашення зовнішньої заборгованості, підтримання валютного курсу, поповнення авуарів (рахунків) в іноземній валюті.

Великі банки надають акцептний кредит у формі акцепту тратти. Експортер домовляється з імпортером, що платіж за товар буде зроблений через банк шляхом акцепту останнім виставлених експортером тратт. Згідно з Однотипним вексельним законом, прийнятим Женевською вексельною конвенцією 1930 p., акцепт повинен бути простим, нічим не обумовленим, але може бути обмежений частиною вексельної суми (частковий акцепт). Англійське вексельне право допускає акцепт загальний і обмежений (умовний, частковий, місцевий, підписаний одним із кількох платників). Акцептант є головним боржником, тобто відповідає за оплату векселя у встановлений термін. Уразі неплатежу утримувач векселя має право подати на акцептанта прямий позов. Векселі, акцептовані банками, служать інструментом при наданні міжбанківських кредитів, що розширює можли-вість кредитування зовнішньої торгівлі. Існує ринок банківських акцептів. Акцептовані першокласним банком тратти легко реалізуються на ринку позичкових капіталів. Через поновлення акцептів кредити часто перетво-рюються з короткострокових у довгострокові.

Однією з форм кредитування експорту є акцептно-рамбурсний кредит, що грунтується на поєднанні акцепту векселів експортера банком третьої країни і переказі (рамбурсуванні) суми векселя імпортером банку-акцептанту.

Акцептно-рамбурсна кредитна ставка містить у собі кілька етапів і забезпечується такими інструментами (операціями):

- доручення про акцепт тратти банком-акцептантом;

- угода про акцепт;

- виставляння безвідкличного акцептного акредитива з зобов'язанням акцептувати тратту;

- відвантаження товару;

- облік тратти і передання комерційних документів банку;

- пересилання тратти для акцепту та комерційних документів;

- повернення акцептованої тратти;

- переоблік тратти;

- пересилання комерційних документів;

- передання комерційних документів імпортеру під забезпечення (гарантійна розписка);

- рамбурсування (переказ суми векселя і повернення забезпечення);

- переказ суми векселя банку-акцептанту;

- пред'явлення тратти до оплати у вказаний термін.

Експортер домовляється з імпортером, що платіж за товар здійсню-ватиметься через банк шляхом акцепту останнім тратти, виставленої екс-портером, якщо він не впевнений у платоспроможності імпортера або за-цікавлений у швидкому одержанні вирученої валюти за продані товари до настання терміну оплати векселя. При досягненні домовленості ім-портер дає доручення своєму банку укласти угоду про акцепт.

Банк-акцептант, у свою чергу, вимагає гарантії своєчасної оплати векселя і виставляє на банк експортера безвідкличний акцептний акредитив, що передбачає акцепт тратти. Отримавши про це повідомлення, експортер відвантажує товар, виписує тратту і комерційні документи, пересилає їх у свій банк, де звичайно враховується вексель. Банк експортера пересилає тратту і документи банкові-акцептанту, котрий, акцептувавши тратту, віддає її або банкові експортера, або його кореспондентові чи філії, а товарні документи - банкові імпортера.

Банк імпортера передає імпортеру товарні документи під відповідне забезпечення, звичайно гарантійну розписку, що підтверджує право власності на товар. Банк експортера переобліковує акцептовану тратту. Тоді вона потрапляє в обіг на світовому ринку позичкових капіталів, який виступає в даній операції як сукупний кредитор. У цьому полягає специфіка і перевага акцептно-рамбурсного кредиту.

До настання терміну тратти імпортер рамбурсує валюту своєму банкові в обмін на раніше передане забезпечення. Банк імпортера передає банку-акцептанту суму тратти за кілька днів до терміну її оплати. Коли настає термін, останній власник тратти подає її до оплати в банк-акцептант, котрий перевіряє достовірність векселя, послідовність індосамента (буває до 10 передавальних надписів), щоб переконатися, що останній власник законний.

Акцептно-рамбурсний кредит найбільш забезпечений, коли він пов'язаний із зовнішньоторговельними операціями і застосовується при розрахунках між експортером та імпортером. Технічно при цьому використовуються акредитив і переказний вексель.

Умови акцептно-рамбурсного кредиту - ліміт, термін кредиту, процентна ставка, порядок оформлення, використання, погашення - визначаються на основі попередньої міжбанківської домовленості.

Забезпеченість його обумовлена реалізацією товарів. Якщо цей кредит не пов'язаний із товарними поставками, він набуває суто фінансового характеру.

Проміжною формою між фірмовим і банківським кредитом у деяких країнах (наприклад, у Великобританії, Германії, Нідерландах, Бельгії) є брокерський кредит. Як і комерційний кредит, він стосується товарних угод і одночасно банківського кредиту, оскільки брокери звичайно позичають кошти у банків. Брокерська комісія становить 1/50 - 1/32 суми угоди. Брокерські фірми у Великобританії об'єднані в асоціацію. Брокери мають інформацію про світові ринки. Крім здійснення кредитних операцій, вони надають гарантії щодо платоспроможності покупців. Роль бро-керських кредитів у зовнішній торгівлі на сучасному етапі зменшилась.

Розширення зовнішньоторговельного обороту, проблема мобілізації значних сум на тривалі терміни зі значним ризиком спричинили розвиток середньо- і довгострокового міжнародного кредиту. Система кредитування експорту за допомогою векселів, розроблена банкірськими й акцептними домами, комерційними банками, не могла задовольняти зрослі потреби міжнародної торгівлі. У ряді країн (Великобританії, Франції, Японії та ін.) створена спеціальна система середньо- і довгострокового кредитування експорту машин та устаткування з використанням державних субсидій і гарантій. Форми цих видів кредитування загалом аналогічні формам короткострокового кредитування (фірмовим, банківським,міждержавним кредитам тощо), але мають свої особливості. У боротьбі за ринки збуту експортери надають середньострокові кредити терміном від 1 - 5 до 7 - 10 років, оформляючи їх векселем. Середньостроковий фірмовий кредит посилює ризик експортера, пов'язаний з оплатою тратт імпортером, і складність обліку тратт, акцептованих імпортером. Банки стають організаторами зовнішньоекономічної діяльності клієнтів, беручи участь у переговорах про торговельно-промислове співробітництво, будучи центрами економічної інформації та звільняючи експортера від ризиків і витрат.

Оскільки експорт підприємницького капіталу став динамічним еле-ментом світогосподарських зв'язків і визначальним чинником інтернаціоналізації економіки, підвищується роль банків у створенні підприємств за кордоном та участі в їхніх капіталах. У умовах спеціалізації й універсалізації банків великі кредитні установи надають і довгострокові міжнародні кредити, теоретично до 40 років, практично на 10 - 15 років. Цим займаються насамперед спеціальні кредитні інституції - державні і напівдержавні, що мобілізують капітал шляхом випуску власних цінних паперів.

Банки надають довгострокові кредити за компенсаційною угодою, що грунтується на взаємних поставках товарів на рівну вартість. Такі кредити завжди мають цільовий характер. Отримуючи в кредит (на 8 - 15 років) машини, устаткування для створення і реконструкції підприємств, освоєння природних ресурсів, позичальник на погашення кредиту здійснює зустрічні поставки продукції побудованих підприємств або таких, що будуються. Відмітна риса компенсаційних угод - великомасштабний і довгостроковий характер, взаємна обумовленість експортної та імпортної угод.

Кредит за компенсаційними угодами служить для імпортера засобом ув'язування:

- платежів за закуплені машини та устаткування;

- виручки від зустрічних поставок товару на експорт для компенсації

відповідних витрат.

Під час реалізації великих компенсаційних угод застосування фірмових кредитів звичайно обмежене. Тут переважають довгострокові консорціальні кредити, надані банківськими консорціумами, оскільки, по-перше, національне валютне законодавство, як правило, установлює для банків ліміт кредитування одного позичальника; по-друге, банки прагнуть обмежити ступінь ризику при наданні кредитів.

У діловій практиці термін “довгостроковий кредит” закріпився за позиками кредитних установ. Частиною довгострокового кредиту є позики - залучення державними та приватними корпораціями позичкових коштів на національному і світовому ринках позичкових капіталів шляхом

випуску своїх боргових зобов'язань. Довгострокові кредити і позики об-слуговують головним чином розширене відтворення основного капіталу, експорт машин, устаткування, реалізацію промислових проектів.

Розрізняють такі форми довгострокових (терміном 10 - 15 і більше років) міждержавних кредитів за рахунок асигнувань із держбюджету.

1. Двосторонні урядові кредити.

2. Кредити міжнародних і регіональних валютно-кредитних і фінансових організацій.

3. Позики на пільгових умовах як одна із форм допомоги (поряд із технічною допомогою, безоплатними дарами, субсидіями тощо). Нерідко практикується змішаний вид міжнародного кредиту, наприклад, звичайні форми кредитування експорту поєднуються з наданням допомоги. Новою формою кредитування країн, що розвиваються, є так зване спільне фінансування кількома кредитними установами великих проектів, переважно в галузях інфраструктури. Ініціаторами спільного фінансування є міжнародні фінансові інституції, які залучають до цих операцій приватні комерційні банки, що звичайно кредитують найбільше прибуткову частину проекту.

Застосовуються дві форми спільного фінансування:

- паралельне, фінансування, при якому проект ділиться на складові частини, що кредитуються різними кредиторами в межах установленої для них квоти;

- співфінансування, за якого всі кредитори надають позики в ході виконання проекту. Один із кредиторів (банк-менеджер) координує і контролює підготовку і здійснення проекту. Спільне фінансування дає певні вигоди позичальнику, відкриваючи йому доступ до пільгових кредитів. Але головні вигоди одержують кредитори, оскільки таке кредитування дає додаткову гарантію своєчасного погашення позики боржником і встановлює залежність країн, що розвиваються, від кредиторів.

Синдикати приватних банків надають кредит за умови одержання країною-позичальником кредитів міжнародних фінансових інституцій: МВФ, МБРР, ЄБРР та ін.

Основна мета подібного поділу праці між міждержавними і приватними банками - регулювання доступу позичальників на світовий ринок позичкових капіталів, з огляду на економічні та політичні чинники. Тому кредити міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій посідають скромне місце щодо суми порівняно з двосторонніми урядовими кредитами й особливо кредитами приватних банків, еврокредитами, однак вони також відіграють важливу роль.

Однією з форм довгострокового приватного міжнародного кредиту є емісія цінних паперів.

Класичні позики у формі вільного випуску облігацій на міжнародних ринках позичкових капіталів здійснюються за принципом єдності місця (у Нью-Йорку, Лондоні або інших фінансових центрах), валюти (звичайно валюти кредитора) та біржового котирування. Наприклад, французька позика на англійському ринку капіталів випускалась у фунтах стерлінгів і отримувалася англійськими інвесторами на основі лондонського котирування.. Тому набули розвитку міжнародні облігаційні позики, що випускаються одночасно на кількох головних ринках позичкових капіталів у валюті третьої країни і купуються інвесторами різних країн на основі котирувань місцевих бірж країн, де обертаються ці облігації.

Облігаційні позики - важливий кредитний механізм, з допомогою якого акумулюються та спрямовуються в інші країни як позичковий капітал, так і нагромадження фізичних осіб, корпорацій і держави.

Новою формою міжнародного кредитування є проектне фінансування. Хоча узвичаєним є термін “проектне фінансування”, мова йде не про субсидування, а про кредитування проектів на певний строк. Його специфіка полягає в тому, що основні етапи інвестиційного циклу пов'язані між собою і входять у компетенцію певного банківського синдикату, очолюваного банком-менеджером. Банк, що організовує проектне фінансування, виділяє кілька етапів інвестиційного циклу:

1) пошук об'єктів вкладень;

2) оцінювання рентабельності проекту і проектних ризиків;

3) розроблення схеми кредитування (фінансовий монтаж операцій) і пакету забезпечення;

4) укладення взаємопогоджених угод з учасниками проектного фінан-сування;

5) виконання виробничої, комерційної та фінансової програми, супро-водження проекту до повного погашення кредитів;

6) оцінювання фінансових результатів проекту та їх зіставлення з за-планованими показниками. Для оцінювання техніко-економічного забезпечення проекту та розрахунку різних варіантів його реалізації банк, як правило, залучає незалежних експертів, стягуючи за це спеціальну комісію з клієнта до вирішення питання про надання йому кредиту.

Поява євроринку відноситься до 60-х років, коли банківські депозити у великих європейських банках значною мірою біли представлені в доларах - так званих євродоларах, що було пов'язано з масовим відливом доларів з США.

На депозитах багатьох європейських банків знаходилися й інші валюти, що були іноземними для країни розташування банку. Ці депозити отримали назву євровалюти.

З 1945 до 1995 р. кредитування комерційних банків всередині країн склало понад 1 трлн.дол., міжнародні організації видали кредитів на 0,5 трлн., а річний обсяг кредитів на євроринку сягав 20 трлн.дол. Приблизно 75% цих коштів знаходиться на банківських депозитах. Банки, що мають такі депозити і надають кредити в євродоларах і євровалютах, називаються євробанками.

По аналогії з ЛІБОР в інших фінансових центрах останнім часом стали формуватися свої базові ставки: ФІБОР - у Франкфурті-на-Майні, СІБОР - в Сінгапурі, БІБОР - в Бахрейні тощо.

Єврооблігації бувають різних типів: звичайні (прямі), з плаваючою процентною ставкою, з нульовим відсотком (купоном), з індексованим відсотком, конвертовані, облігації з опціоном (варантом). Зараз 60% всіх єврооблігацій є звичайними, тобто простими облігаціями, власники яких отримують фіксований відсоток у вигляді річних купонів.

· Облігації з плаваючою процентною ставкою - ставка за облігаціями змінюється залежно від зміни відсотка на ринку.

· Облігації з індексованим відсотком - ставка прив'язується не до позичкового процента, а до індексу цін на відповідні товари.

· Облігації з нульовим відсотком - доход за облігацією отримується не щорічно, а лише один раз, при викупі облігацій.

· Конвертовані облігації (облігації з варантом) - вид облігацій, які за певних умов можна обміняти на акції компанії-боржника за попередньо встановленим курсом.

· Глобальні облігації - випуск передбачається на всіх ринках світу (МБРР, єна, 1992 р.).

Іноземні облігації - цінні папери, які випускаються нерезидентом на національному ринку облігацій і виражені в національній валюті цього ринку. Андеррайтером (гарантом) таких облігацій є місцевий банк чи банківський синдикат. Відсоткові ставки по них визначаються ставками місцевих ринків.Величина облігаційної позики може бути значною, а термін сягати 20-30 років.Основні інвестори - ощадні банки, страхові компанії, пенсійні фонди.Доступ до ринків іноземних облігацій обмежений через високі вимоги до надійності емітентів, тому його учасники - міжнародні інвестори з високим кредитним рейтингом, а одержаний капітал часто обмежується у використанні.

Наприклад, облігації іноземців, які обертаються в США, називаються “янкі бондз”, в Японії - “самурай бондз”, “шибосай бондз”, “шагун-бондз”, у Великій Британії - “бульдог-бондз”, в Швейцарії - “шоколад-бондз”, в Австралії - “кенгуру-бондз”, в Іспанії - “матадор-бондз”, в Нідерландах - “Рембрандт-бондз”.

міжнародний фінансовий капітал кредит

Обсяги міжнародного ринку облігацій, трлн. дол. США, за Ю.Г.Козаком (Козак Ю.Г. Міжнародні фінанси. - Київ: ЦУЛ, 2007).

Види облігацій	1993	1999	2004	2010 (прогноз)
Корпоративні	11,7	20,5	31,5	60,8
Державні	10,5	14,5	21,2	32,4
Усього	22,2	35,0	52,7	93,2

80% ринку облігацій припадає на США, країни Єврозони, Японію, Велику Британію.

Форвардний контракт - це контракт між двома сторонами про майбутню поставку предмета договору. Форвардний контракт - це тверда угода, тобто угода, обов'язкова до виконання. Предметом угоди можуть бути різні активи, наприклад акції, облігації, валюта та ін. Укладається для реального продажу чи купівлі відповідного активу, в тому числі з метою страхування постачальника або покупця від можливої несприятливої зміни ціни; може бути укладений з метою гри на різниці курсової вартості активів. Форвардна ціна - це ціна поставки, яка фіксується в контракті на момент його укладання.

Ф'ючерсний контракт - це контракт, який укладається на біржі між двома сторонами про майбутню поставку предмета договору. Ці контракти укладаються з метою хеджування, гри на курсовій різниці і, як правило, рідко мають своєю метою виконання реальної поставки активу. Ф'ючерсна ціна - ціна, яка фіксується при укладанні ф'ючерсного контракту, вона відображає сподівання інвесторів відносно майбутньої ціни спот відповідного активу.

Своп - це угода між двома контрагентами про обмін у майбутньому платежами відповідно до визначених у контракті умов (процентний своп - обмін платежів за плаваючою процентною ставкою на платежі за твердою процентною ставкою).

Опціон - це угода між двома сторонами про передання права (для покупця) та зобов'язання (для продавця) купити або продати відповідний актив за відповідною (фіксованою) ціною у заздалегідь узгоджену дату або протягом узгодженого строку.Опціон дає одній із сторін угоди право вибору виконати контракт або відмовитися від його виконання.

Варанти - це опціон на придбання певної кількості акцій або облігацій за ціною виконання в будь-який момент часу до закінчення строку дії варанту. Варанти звичайно випускаються як додаток до якогось боргового інструменту, наприклад облігації, щоб зробити його привабливішим для інвестора.

5. Міжнародні валютні організації

У міждержавному регулюванні валютних та кредитних відносин основна роль належить спеціальним міжнародним валютно-фінансовим організаціям, серед яких провідне місце займають Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), регіональні банки та валютно-кредитні організації ЄС -- Європейський інвестиційний банк ЄІБ), Європейський фонд валютного співробітництва, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР).

Міжнародний валютний фонд (МВФ) -- це міжурядова валютно-кредитна організація, яка виконує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Створений на міжнародній конференції в м. Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р., а розпочав працювати з 1947 р. Має статус спеціалізованого закладу ООН. У 1997 р. членами Фонду були 182 держави.

МВФ -- це організація акціонерного типу. Його ресурси формуються за рахунок внесків країн-учасниць відповідно до встановленої для кожної країни квоти. Розмір квоти залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі в світовій економіці й міжнародній торгівлі. Квота переглядається кожні 5 років. Квота України у 1996 р. разом з 10 іншими країнами своєї групи становила 4,88 (для порівняння: США -- 17,78, Німеччини та Японії -- по 5,54, Франції та Великобританії -- по 4,98%). Залежно від розмірів квот розподіляються голоси між країнами під час прийняття рішень в керівних органах МВФ. Кожна держава має 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. Величина квоти визначає можливості країни впливати на політику МВФ.

Основними завданнями МВФ є:

· сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва встановленням норм регулювання валютних курсів та контролю за їх дотриманням;

· сприяння багатосторонній системі платежів та ліквідація валютних обмежень;

· надання валютних кредитів державам-членам для вирівнювання платіжних балансів;

· організація консультативної допомоги з фінансових і валютних питань.

Кредитні операції МВФ здійснює лише з офіційними органами країн-членів -- казначействами, центральними банками, валютними стабілізаційними фондами. Кредити надаються у формі продажу іноземної валюти за національну, а погашають їх, викуповуючи національну валюту за іноземну.

МВФ надає кредити декількох видів:

1. Резервні кредити («стенд-бай») -- для стабілізації платіжного балансу, дефіцит якого має тимчасовий або циклічний характер, в межах одного-двох років з можливим його продовженням до 4-5 років, за середньою ставкою 3,25%.

2. Розширене кредитування (ЕФФ) -- для підтримки середньострокових програм (3-4 роки) подолання труднощів платіжного балансу, причиною яких є макроекономічні та структурні проблеми, звичайно за ставкою 4,5% річних.

...