Зовнішньоторговельний контракт купівлі-продажу побутової хімії "Chemspec"

Размещено на http://www.allbest.ru/

МIНIСТЕРСТВО НАУКИ I ОСВIТИ, МОЛОДI ТА СПОРТУ УКРАIНИ

Запорізький національний технічний університет

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: “Основи зовнішньоекономічної діяльності”

на тему: Зовнішньоторговельний контракт купівлі-продажу побутової хімії "Chemspec"

Виконала: студентка ГФз-211 Ю.Ю. Кикоть

Перевірила ас. каф. МЕВ Т.С.Павлюк



Зміст

Вступ

1. Теоретична частина

1.1 Мета та сфера застосування Інкотермс

1.2 Структура Інкотермс

1.3 Carriage Paid To «CPT» (named place of destination),фрахт/перевезення оплачено до (назва місця призначення)

1.4 Поняття й сутність акредитива як міжнародної форми розрахунків

1.5 Форми та види акредитиву

1.6 Нормативно-правова база для регулювання акредитивної форми розрахунків в Україні

2. Практична частина

Висновки

Перелік посилань



Вступ

Розвиток ринкових відносин в Україні, необхідність її входження в світовий інтеграційний процес, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД), надання підприємствам і організаціям, що випускають конкурентноздатну продукцію, права виходу на світовий ринок вимагають нових підходів до управління ЗЕД. Тому вивчення різних аспектів управління зовнішньоекономічною діяльністю, особливо на рівні підприємства як основної і першочергової ланки зовнішньоекономічного комплексу країни, викликає сьогодні велику практичну цікавість.

На думку ряду спеціалістів, поняття "зовнішньоекономічна діяльність" (ЗЕД) з'явилось в Україні з початком економічної реформи, в 1987 р. Одним з центральних напрямків даної економічної реформи була децентралізація зовнішньої торгівлі, надання підприємствам права безпосереднього виходу на зовнішній ринок і стимулювання розвитку ЗЕД на рівні господарських суб'єктів.

Визначною особливістю функціонування світового господарства на початку XXI сторіччя є інтенсивний розвиток міжнародних економічних відносин. Одним із найважливіших елементів механізму управління міжнародними економічними відносинами, що здійснюються шляхом проведення комерційних операцій, є зовнішньоекономічна діяльність.

Сучасний етап розвитку світогосподарських зв'язків характеризується розширенням усіх форм міжнародних економічних відносин на основі швидкого росту продуктивних сил, який обумовлений прискоренням науково-технічного прогресу. Наслідком цього є постійно зростаюча концентрація виробництва й укрупнення його розмірів, що підсилює тенденцію до інтернаціоналізації господарського життя, сприяє розвитку міжнародної спеціалізації і кооперації виробництва.

Особливістю сучасного етапу економічного розвитку є швидкий ріст міжнародної торгівлі науково-технічними знаннями і результатами виробничо-технічного співробітництва, також характерний бурхливий ріст ринку послуг (страхових, лізингових, транспортних, тощо).

В результаті проведення економічних реформ в зовнішній сфері сформувалось два поняття; "зовнішньоекономічні зв'язки" (ЗЕЗ) і "зовнішньоекономічна діяльність" (ЗЕД).

На відміну від ЗЕЗ, які являють собою різні форми, засоби і методи" зовнішньоекономічних відносин між країнами, ЗЕД висвітлює зовнішньоекономічну діяльність на рівні виробничих структур (фірм, організацій, підприємств, об'єднань і т.д.). ЗЕД можна визначити як сукупність виробничо-господарських, організаційно-економічних і оперативно-комерційних функцій підприємства, пов'язаних з його виходом на зовнішній ринок та участю в зовнішньоекономічних операціях.

Основними мотивами розвитку ЗЕД на рівні підприємства можуть бути:

1. Розширення ринку збуту своєї продукції за національні межі з метою максималізації прибутку.

2. Закупка необхідної сировини, комплектуючих виробів, нових технологій і обладнання.

3. Залученню інжинірингових та інших послуг для потреб виробництва з урахуванням їх унікальності, більш вищої якості і низьких цін в порівнянні з внутрішнім ринком.

4. Залучення іноземних інвестицій з метою модернізації виробництва, зміцнення експортного потенціалу і конкурентних позицій на світових товарних ринках.

5. Участь в міжнародному розподілі праці, спеціалізації і кооперуванні виробництва з метою успішного розвитку своєї економіки.

ЗЕД розглядають як один із аспектів ЗЕЗ. Разом з тим, це самостійна діяльність підприємства, яка являється, з одного боку, складовою частиною господарської діяльності підприємства, а з другої-такою частиною його діяльності, котра здійснюється на іншому, міжнародному рівні, у взаємозв'язку з господарськими суб'єктами інших країн.

Матеріальна основа ЗЕД - зовнішньоекономічний комплекс країни (регіону). Він являє собою сукупність галузей, підгалузей, об'єднань, підприємств і організацій, що виробляють продукцію на експорт чи використовують імпортну продукцію та здійснюють інші види і форми ЗЕД.

Важливим завданням в розвитку зовнішньоекономічного комплексу країни являється об'єднання виробничих і зовнішньоекономічних видів діяльності /в єдину органічну, успішно функціонуючу систему. Умовами успішного розвитку зовнішньоекономічного комплексу сьогодні являються:

- зміцнення і нарощування експортного потенціалу;

- активна участь в різних формах міжнародного спільного підприємництва;

- підвищення конкурентноздатності підприємств і виробничо-господарського комплексу;

- розширення самостійної діяльності підприємств, фірм регіонів країни в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

ЗЕД як об'єкт управління являється складовою частиною господарської діяльності підприємства, то і менеджмент ЗЕД розглядається як складова частина загального менеджменту підприємства-Такий підхід до визначення поняття менеджменту ЗЕД має важливе практичне значення. Він дає можливість глибше розглянути його зміст, з'ясувати спільні риси і відмінні особливості в співставленні з внутрішнім менеджментом.

Будучи складовою частиною загальнофірмового управління, менеджмент ЗЕД має з ним спільні риси. Насамперед, це відноситься до загальної стратегії підприємства. Загальна ринкова стратегія підприємства - основний орієнтир при організації управління ЗЕД. Спільними в своїй основі для внутрішнього і зовнішнього менеджменту являються також принципи і функції управління, технологія прийняття рішень, основні методи управління.

Треба підкреслити, що роль ЗЕД як зовнішнього фактора економічного росту в сучасних умовах постійно зростає. Посилюється її вплив на соціально-економічний розвиток не тільки країни але й кожного господарського суб'єкта.

ЗЕД - поняття багатогранне. Воно включає наступні види діяльності: зовнішню торгівлю, міжнародне виробниче кооперування, міжнародне науково-технічне співробітництво, міжнародне інвестиційне співробітництво, валютно-фінансові і кредитні операції.

Кожен з видів ЗЕД здійснюється в певних формах. Наприклад, формами зовнішньої торгівлі являється експорт, імпорт, реекспорт: реімпорт. Формами виробничої кооперації - спільне виробництво на основі спеціалізації - спільні підприємства двох чи більше іноземних партнерів, підрядна кооперація та ін.



1. Теоретична частина

зовнішньоекономічний акредитив збут прибуток

1.1 Мета та сфера застосування Інкотермс

Метою Інкотермс є забезпечення єдиного набору міжнародних правил для тлумачення найбільш уживаних торговельних термінів у зовнішній торгівлі. Таким чином можна уникнути або, щонайменше, значною мірою скоротити невизначеності, пов'язані з неоднаковою інтерпретацією таких термінів у різних країнах.

Часто сторони, що укладають контракт, незнайомі з різною практикою ведення торгівлі в країнах одна одної. Це може стати причиною непорозумінь, спорів і судових проваджень з усіма пов'язаними з цим марними витратами часу й коштів. З метою вирішення вищезгаданих проблем, МТП в 1936 році вперше опублікувала звід міжнародних правил тлумачення торговельних термінів. Ці правила відомі як "Інкотермс-1936". Пізніше були внесені зміни та доповнення 1953, 1967, 1976, 1980, 1990 і на сьогодні, 2000 року, для узгодження цих правил із сучасною практикою міжнародної торгівлі.

Слід підкреслити, що сфера дії Інкотермс обмежується питаннями, пов'язаними з правами та обов'язками сторін договору купівлі-продажу відносно поставки товарів (під словом "товари" тут розуміються "матеріальні речі", а "нематеріальні товари", такі як комп'ютерне програмне забезпечення, виключаються).

Було виявлено два найпоширеніших напрями неправильного розуміння Інкотермс. Перший - це часте помилкове сприйняття Інкотермс як правил, що мають більше відношення до договору перевезення, аніж договору купівлі-продажу. По-друге, іноді їм приписують охоплення всіх зобов'язань, які сторони могли б воліти включити до контракту. Проте, як завжди підкреслювала МТП, Інкотермс поширюються виключно на відносини між продавцями та покупцями в рамках договору купівлі-продажу, більш того, тільки в деяких, чітко визначених аспектах.

В той час, як експортерам і імпортерам необхідно враховувати практичні зв'язки між різними договорами, необхідними для здійснення міжнародної торгової угоди - де вимагається не тільки договір купівлі-продажу, але й договори перевезення, страхування та фінансування - Інкотермс відносяться тільки до одного з цих договорів, а саме договору купівлі-продажу. Тим не менш, домовленість сторін про застосування певного терміна Інкотермс обов'язково має значення й для інших договорів. Наведемо лише кілька прикладів: продавець, погодившись на договірні умови CFR або CIF, не може виконати такий договір з використанням іншого виду транспорту, крім водного, оскільки за цими умовами він повинен надати покупцю коносамент чи інший морський транспортний документ, що просто неможливо при використанні інших видів транспорту. Більш того, документ, що вимагається згідно документарного акредитиву, обов'язково залежатиме від засобів перевезення, що використовуватимуться. По-друге, Інкотермс мають справу з рядом визначених обов'язків, що покладаються на сторони - такими як обов'язок продавця надати товар у розпорядження покупця або передати його для перевезення чи то доставити його до пункту призначення та з розподілом ризику між сторонами в різних випадках. Далі, вони стосуються обов'язків щодо очищення товару для експорту та імпорту, упаковки товару, обов'язку покупця прийняти поставку, а також обов'язку сторін надати підтвердження того, що відповідні зобов'язання були належним чином виконані. Хоча Інкотермс є вкрай важливими для здійснення договору купівлі-продажу, велика кількість проблем, що можуть виникнути в цих відносинах, взагалі ними не розглядаються, такі як передача права власності та інші майнові права, порушення договору та наслідки таких порушень, а також звільнення від відповідальності в певних ситуаціях. Слід підкреслити, що Інкотермс не призначені для заміни таких умов договору, які необхідні для укладення повного договору купівлі-продажу, чи то через інкорпорацію нормативних умов, чи через індивідуальне узгодження умов. В більшості випадків Інкотермс не мають справи з наслідками порушення договору та звільненням від відповідальності внаслідок різноманітних перешкод. Ці питання повинні вирішуватися іншими умовами договору купівлі-продажу та застосовним законодавством. Інкотермс від початку завжди призначалися для застосування при продажі товарів, що поставляються через національні кордони, тобто, вони є міжнародними торговельними термінами. Однак на практиці Інкотермс час від часу також включаються у договори купівлі-продажу товарів виключно в межах внутрішніх ринків. У випадках, коли Інкотермс застосовуються таким чином, статті А.2 та Б.2 й будь-які інші умови інших статей, що стосуються експорту та імпорту, звичайно, стають зайвими.

1.2 Структура Інкотермс

В Інкотермс-1990 терміни були для полегшення розуміння згруповані в чотири категорії, відмінні між собою по суті, - починаючи з терміну, згідно якого продавець тільки забезпечує покупцю доступ до товару на власних площах продавця ("E"-термін - Ex Works); далі йде друга група, в рамках якої продавець зобов'язаний доставити товар перевізнику, призначеному покупцем ("F"-терміни - FCA, FAS і FOB); далі "C"-терміни, відповідно до яких продавець повинен укласти договір на перевезення, не приймаючи, проте, на себе ризик втрати чи пошкодження товару або додаткові витрати внаслідок подій, що мають місце після відвантаження та відправлення товару (CFR, CIF, CPT і CIP); і, нарешті, "D"-терміни, за яких продавець має нести всі витрати та ризики, необхідні для доставки товару до місця призначення (DAF, DES, DEQ, DDU і DDP). Класифікація торговельних термінів викладається у наступній таблиці.



Таблиця 1.1 Інкотермс-2000

Група E	Відправлення
	EXW	Франко-завод (назва місця)
Група F	Основне перевезення не оплачено
	FCA	Франко-перевізник (назва місця призначення)
	FAS	Франко вздовж борту судна (назва порту відвантаження)
	FOB	Франко-борт (назва порту відвантаження)
Група C	Основне перевезення оплачено
	CFR	Вартість і фрахт (назва порту призначення)
	CIF	Вартість, страхування та фрахт (назва порту призначення)
	CPT	Фрахт/перевезення оплачені до (назва місця призначення)
	CIP	Фрахт/перевезення та страхування оплачені до (назва місця призначення)
Група D	Прибуття
	DAF	Поставка до кордону (назва місця поставки)
	DES	Поставка з судна (назва порту призначення)
	DEQ	Поставка з причалу (назва порту призначення)
	DDU	Поставка без сплати мита (назва місця призначення)
	DDP	Поставка зі сплатою мита (назва місця призначення)

1.3 Carriage Paid To «СРТ» (named place of destination), фрахт/перевезення оплачено до (назва місця призначення)

Термін фрахт/перевезення оплачено до означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим, додатково до цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати

перевезення товару до названого місця призначення, це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб.

Під словом "перевізник" розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту.

У випадку здійснення перевезення в узгоджений пункт призначення декількома перевізниками, перехід ризику відбувається в момент передачі товару першому з них.

Термін СРТ зобов'язує продавця здійснити митне очищення товару для експорту.

Цей термін може застосовуватися незалежно від виду транспорту, включаючи мультимодальні (змішані) перевезення. В таблиці нижче наведені обов'язки продавця і покупця за умовами CPT:

Таблиця 1.2 Обов'язки продавця і покупця за умовами CPT

А. Обов'язки продавця	Б. Обов'язки покупця
А.1 Надання товару у відповідності з договором	Б.1 Сплата ціни
Продавець зобов'язаний надати товар із комерційним рахунком-фактурою або еквівалентним йому електронним повідомленням, у відповідності з умовами договору купівлі-продажу, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть вимагатися за договором.	Покупець зобов'язаний сплатити ціну товару у відповідності з договором купівлі-продажу.
А.2 Ліцензії, дозволи та інші формальності	Б.2 Ліцензії, дозволи та інші формальності
Продавець зобов'язаний одержати на власний ризик і за власний рахунок будь-яку експортну ліцензію або інший офіційний дозвільний документ і виконати, де це належить, усі митні формальності, необхідні для експорту товару.	Покупець зобов'язаний одержати на власний ризик і за власний рахунок будь-яку імпортну ліцензію або інший офіційний дозвільний документ і виконати, де це належить, усі митні формальності, необхідні для імпорту товару та його транзитного перевезення через будь-яку країну.
А.3 Договори перевезення та страхування	Б.3 Договори перевезення та страхування
а) Договір перевезення. Продавець зобов'язаний за власний рахунок укласти на звичайних умовах договір перевезення товару до узгодженого пункту в названому місці призначення звичайним маршрутом і в звичайно прийнятий спосіб. Якщо такого пункту не узгоджено або не визначено практикою поставок, продавець може вибрати пункт у межах названого місця призначення, який найбільш задовольняє його цілям. б) Договір страхування. Немає зобов'язань.	а) Договір перевезення. Немає зобов'язань. б) Договір страхування Немає зобов'язань.
А.4 Поставка	Б.4 Прийняття поставки
Продавець зобов'язаний здійснити поставку шляхом надання товару перевізнику, з яким укладено договір перевезення, у відповідності зі статтею А.3, а за наявності декількох перевізників - першому з них, для транспортування товару до узгодженого пункту в межах названого місця у встановлену дату чи в межах узгодженого періоду.	Покупець зобов'язаний прийняти поставку товару, як тільки її здійснено у відповідності з статтею А.4, та одержати товар від перевізника в названому місці.
А.5 Перехід ризиків	Б.5 Перехід ризиків
Продавець зобов'язаний, з урахуванням положень статті Б.5, нести всі ризики втрати чи пошкодження товару до моменту здійснення його поставки у відповідності з статтею А.4.	Покупець зобов'язаний нести всі ризики втрати чи пошкодження товару з моменту здійснення його поставки у відповідності зі статтею А.4 У випадку невиконання свого зобов'язання дати повідомлення у відповідності з статтею Б.7, покупець повинен нести всі ризики втрати чи пошкодження товару від настання погодженої сторонами дати чи від дати закінчення періоду, встановленого для поставки, - але за умови, що товар був належним чином індивідуалізований за договором, тобто явно відокремлений або іншим чином визначений як товар, що є предметом цього договору.
А.6 Розподіл витрат	Б.6 Розподіл витрат
Продавець зобов'язаний, з урахуванням положень статті Б.6: - нести усі витрати, пов'язані з товаром, до моменту здійснення його поставки у відповідності зі статтею А.4, а також сплатити ціну фрахту та всі інші витрати, що випливають із статті А.3 "а", включаючи витрати щодо завантаження товару та будь-які платежі за розвантаження його в місці призначення, покладені на продавця відповідно до договору перевезення; - сплатити, коли це належить, витрати експортних митних процедур, а також усі мита, податки та інші збори, що підлягають сплаті при експорті товару та які потребуються для його транзитного перевезення через будь-яку країну у випадках, коли вони відповідно до договору перевезення покладаються на продавця.	Покупець зобов'язаний, з урахуванням положень статті А.3 "а", сплатити: - всі витрати, пов'язані з товаром, з моменту здійснення його поставки у відповідності зі статтею А.4; - всі витрати і збори, пов'язані з товаром під час його перевезення до прибуття в узгоджене місце призначення, за винятком витрат і зборів, які відповідно до договору перевезення покладаються на продавця; - витрати щодо розвантаження товару, за винятком витрат і зборів, які відповідно до договору перевезення покладаються на продавця; - всі додаткові витрати внаслідок неподання покупцем повідомлення щодо товару у відповідності з статтею Б.7, від настання узгодженої дати чи дати закінчення періоду, встановленого для відправлення товару, але за умови, що товар був належним чином індивідуалізований за договором, тобто явно відокремлений або іншим чином визначений як товар, що є предметом цього договору; - у випадках, де це належить, - усі мита, податки й інші збори, а також витрати на виконання митних процедур, що підлягають сплаті при імпорті товару та його транзитному перевезенні через будь-яку країну, якщо вони не покладаються на продавця у складі витрат за договором перевезення.
А.7 Повідомлення покупцю	Б.7 Повідомлення продавцю
Продавець зобов'язаний дати покупцю достатнє повідомлення про здійснення поставки товару у відповідності зі статтею А.4, а також будь-яке інше повідомлення, якого потребує покупець для отримання можливості вжити звичайно необхідних для одержання товару заходів.	У випадку, якщо покупець вправі визначати час відправлення товару та/або місце призначення, він зобов'язаний дати продавцю достатнє повідомлення про них.
А.8 Докази поставки, транспортні документи або еквівалентні електронні повідомлення	Б.8 Докази поставки, транспортні документи або еквівалентні електронні повідомлення
Продавець зобов'язаний за власний рахунок надати покупцю, якщо так прийнято, звичайний(-і) транспортний(-і) документ(-и) відповідного транспорту, щодо якого укладено договір перевезення у відповідності зі статтею А.3 (наприклад, оборотний коносамент, необоротну морську накладну, документ внутрішнього водного транспорту, повітряну, залізничну чи автотранспортну накладну, або транспортні документи змішаного перевезення). У випадку, якщо продавець і покупець домовилися про використання засобів електронного обміну даними, згаданий вище документ може бути замінено еквівалентним електронним повідомленням (EDI-повідомленням).	Покупець зобов'язаний прийняти транспортний документ у відповідності із статтею А.8, якщо він відповідає умовам договору.
А.9 Перевірка - упаковка - маркування	Б.9 Огляд товару
Продавець зобов'язаний нести витрати, пов'язані з діями щодо перевірки товару (такими як перевірка якості, розмірів, ваги, кількості), необхідними для здійснення поставки товару у відповідності зі статтею А.4. Продавець зобов'язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару, необхідне для перевезення товару, яке він організує (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі прийнято звичайно відправляти товари з такими ж характеристиками, що обумовлені договором, без упаковки). Упаковка повинна містити належне маркування.	Покупець зобов'язаний нести витрати, пов'язані з будь-яким перед відвантажувальним оглядом товару, за винятком випадків, коли такий огляд вимагається державними органами країни експорту.
А.10 Інші обов'язки	Б.10 Інші обов'язки
Продавець зобов'язаний на прохання, за рахунок і на ризик покупця надати йому всіляке сприяння в одержанні будь-яких документів чи еквівалентних їм електронних повідомлень (інших, ніж зазначені в статті А.8), що видаються чи передаються у країні відправлення та/або походження товару, яких може потребувати покупець для імпорту товару і для його транзитного перевезення через будь-яку країну. Продавець зобов'язаний забезпечити покупця, на його вимогу, інформацією, необхідною для оформлення страхування.	Покупець зобов'язаний сплатити всі витрати та збори, пов'язані з одержанням документів або еквівалентних їм електронних повідомлень, згаданих у статті А.10, а також відшкодувати витрати, понесені продавцем у зв'язку з наданням покупцю допомоги у відповідності із згаданою статтею.

1.4 Поняття й сутність акредитива як міжнародної форми розрахунків

Розширення господарських і комерційних зв'язків сучасних підприємств із зовнішній миром, викликане лібералізацією зовнішньої торгівлі, неминуче спричиняє перехід до устояних міжнародних форм розрахунків. Для роботи в подібних умовах фінансова практика виробила особливий спосіб розрахунку - відносно дорогий, але який забезпечує максимальний захист інтересів всіх учасників торговельної угоди - документарний акредитив.

Акредитивна форма розрахунків - це форма безготівкових розрахунків за товари й послуги, при якій оплата розрахункових документів відбувається в банку постачальника за рахунок засобів, спеціально депонованих для цієї мети в банку покупця.

Документарний акредитив (Documentary Letters of Credit (L/C)) - однобічне умовне грошове зобов'язання банку, що видається їм за дорученням клієнта (імпортера) на користь його контрагента (бенефіціара), по якому банк, що відкрив акредитив (емітент), повинен здійснити бенефіціару платіж (негайно або з відстрочкою) за умови надання бенефіціару документів, передбачених в акредитиві й, відповідно, при виконанні інших умов акредитива.

До 80% платежів у світовій торгівлі здійснюється за допомогою акредитива. Це пов'язано з тим, що з усіх форм міжнародних розрахунків документарний акредитив є найменш ризикованим та найбільш дійовим інструментом забезпечення платежів. У ділових зв'язках з партнерами з тих країн, де держави контролюють зовнішню торгівлю, застосування акредитива в багатьох випадках є необхідною умовою для здійснення експортно-імпортних операцій.

Розрахунки у формі документарного акредитива більш характерні для угод, які передбачають платіж проти надання експортером документів (готівковий платіж) або надання покупцю короткотермінового (до одного року) комерційного кредиту.

Під час операцій з акредитивом заінтересовані сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами і/або іншими видами виконання зобов'язань, до яких можуть належати документи. Акредитиви виставляються банками на підставі доручення або заяви клієнта (імпортера), які фактично повторюють усі умови розділу контракту, що стосується платежів.

Процес узгодження умов надання акредитива і термінів його виконання має три фази. На першій фазі розглядається пропозиція щодо умов поставки товару. Експортер надає потенційному покупцеві свою пропозицію і під час переговорів з покупцем обговорює умови акредитива.

Друга фаза пов'язана з підписанням умов поставки товару та його оплати. Імпортер дає експортеру замовлення на поставку товару, відповідно підписавши договір з купівлі-продажу (контракт). Водночас він дає своєму банкові доручення на відкриття акредитива.

Третя фаза є завершальною - товар поставляється і виконуються умови акредитива. Експортер відвантажує замовлений товар і надає банку документи на оплату.

У розрахунках за документарним акредитивом беруть участь такі сторони: акредитиводавець (той, хто віддає наказ на відкриття акредитива) - покупець-імпортер; акредитивний банк - банк-емітент (банк покупця-імпортера); авізуючий банк - банк, якому доручається повідомити експортера про відкриття на його користь акредитива і передати його текст; бенефіціар за акредитивом - продавець-експортер.

Після укладання контракту експортер готує товар до відвантаження, про що повідомляє імпортера. Отримавши таке повідомлення, покупець подає своєму банкові доручення (заяву) на відкриття акредитива. У цій заяві банку доручається відкрити товарний акредитив на умовах, які перелічені в ньому і відповідають укладеному контракту. У заяві вказуються: 1) наказодавець і бенефіціар; 2) дата та місце закінчення акредитива; 3) вид акредитива; 4) авізуючий банк і банк, який підтверджує акредитив; 5) спосіб відвантаження товару та виконання акредитива; 6) опис товару та умов поставки; 7) перелік документів, проти яких виконується акредитив; 8) дата першого відвантаження; 9) термін, протягом якого повинні бути надані документи; 10) номер рахунку, з якого банк повинен списати кошти на оплату товару і комісійні банків.

Відкритий банком акредитив направляється експортеру, який указаний у цьому акредитиві. Як правило, акредитив направляється через авізуючий банк, що знаходиться в країні експортера.

Отриманий від емітента акредитив може бути авізований банком без зобов'язань з його боку. У цьому разі авізуючий банк тільки перевіряє наявність документів за зовнішніми ознаками. Він не бере на себе жодних зобов'язань щодо гарантії платежу експортеру.

Якщо банк-емітент звертається до авізуючого банку дати підтвердження відкритому акредитиву, тобто додати власну гарантію платежу, то такий банк уже виступає в ролі банку, що підтверджує цей акредитив. Тоді відкритий акредитив має гарантії двох банків, один з яких перебуває в країні експортера, а другий - у країні покупця.

Далі відкритий акредитив підлягає переданню його бенефіціару. Отримавши акредитив, бенефіціар перевіряє відповідність його умовам контракту. У разі невідповідності бенефіціар може сповістити свій банк про умовне прийняття акредитива і вимагати у покупця внесення необхідних змін до його умов. Якщо бенефіціар згоден з умовами відкритого на його користь акредитива, він у встановлені терміни відвантажує товар і, отримавши транспортні документи від перевізника, надає їх разом з іншими документами у свій банк. Банк експортера перевіряє всі документи щодо їх відповідності умовам акредитива і надсилає їх банку-емітенту для оплати, акцепту або негоціації. У супроводжувальному листі обов'язково вказується, яким чином має бути зарахована виручка.

Отримавши документи, банк-емітент перевіряє їх, після чого переказує суму платежу банку експортера, дебетуючи рахунок імпортера. Банк експортера зараховує виручку бенефіціару. Імпортер же, одержавши від банку-емітента документи, одержує за ними у власність товари від перевізника.

Витрати, пов'язані з відкриттям акредитива, як правило, бере на себе покупець, хоча він може вимагати в експортера, щоб той взяв на себе всі витрати і комісії або їх частину.

При виконанні акредитива не банком-емітентом, а іншим банком (це може бути не банк експортера, а третій банк, що дав підтвердження) останній отримує за акредитивом право на вимогу від емітента платежу на відшкодування своїх виплат бенефіціару максимально швидким способом. Вимога платежу за акредитивом, яка називається рамбурсом, може направлятися не тільки банку-емітенту, а й третьому банку, якщо емітент надав йому право здійснити платіж за даним акредитивом.

1.5 Форми та види акредитиву

У практиці міжнародних розрахунків розрізняють такі основні форми акредитива:

· відкличний та безвідкличний;

· непідтверджений та підтверджений;

· непокритий та покритий.

Відкличний акредитив у будь-який час може бути змінений або анульований банком-емітентом за вказівкою сторони, яка дала наказ на відкриття акредитива навіть без попереднього повідомлення бенефіціара. Відкличний акредитив не утворює ніякого правового платіжного зобов'язання банку. Тільки тоді, коли банк-емітент або його банк-кореспондент здійснив платіж за документами, відкликання акредитива залишається без юридичної сили. Отже, відкличний акредитив не надає бенефіціару достатньої гарантії. Він ніколи не підтверджується банком-кореспондентом і може використовуватись лише у ділових відносинах між партнерами, які відомі одне одному як такі, що заслуговують на взаємну довіру.

Безвідкличний акредитив дає бенефіціару високий ступінь гарантії того, що його поставки і послуги будуть оплачені, як тільки він виконає умови акредитива. Для змінення та анулювання умов безвідкличного акредитива обов'язково необхідна згода як бенефіціара, так і відповідальних банків. Про відкриття безвідкличного акредитива бенефіціару повідомляється через банк-кореспондент. Останньому банк-емітент, який виконує акредитив, може лише доручити авізувати акредитив бенефіціара або підтвердити його. З точки зору додаткових зобов'язань безвідкличні акредитиви поділяються на підтверджені та непідтверджені.

При безвідкличному непідтвердженому акредитиві банк-кореспондент лише авізує бенефіціару відкриття акредитива. У цьому разі він не бере ніякого власного зобов'язання щодо платежу і, таким чином, не зобов'язаний його проводити по документах, які надані бенефіціаром, за свій рахунок.

Оскільки бенефіціар може розраховувати виключно на банк-емітент за кордоном, то він погодиться на безвідкличний непідтверджений акредитив лише в тому разі, якщо політичний ризик і ризик переказування коштів незначні. Якщо банк-кореспондент може покладатися на добрі стосунки з банком, що відкрив акредитив, а також стабільну політичну й економічну ситуацію, то він, як правило, здійснює платіж за документами без підтвердження з метою швидкого проведення операції в інтересах клієнта.

При безвідкличному підтвердженому акредитиві банк-кореспондент підтверджує бенефіціару акредитив. Тим самим він зобов'язується здійснити платіж за документами, відповідними акредитиву і поданими в строк. Отже, у цьому разі бенефіціар поряд з зобов'язанням банку, що відкрив акредитив, має юридично рівноцінне і самостійне зобов'язання банку-кореспондента здійснити платіж. Оскільки здебільшого такий акредитив підтверджується банком у країні експортера, політичний ризик і ризик переказування коштів виключаються. У міжнародній практиці розрахунків безвідкличний, підтверджений власним банком акредитив надає найбільші гарантії експортеру.

Документарні акредитиви можуть бути покритими і непокритими.

Непокритими вважаються такі акредитиви, які підтверджуються банками без попередньо зарезервованих ними коштів клієнтів на своїх рахунках для оплати товару (послуги) за акредитивом. Такі акредитиви використовуються тоді, коли банки довіряють один одному та своїм клієнтам, а ризики, пов'язані з переказуванням коштів, мінімальні.

Покритими вважаються акредитиви, при відкритті яких банк-емітент попередньо надає в розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття), що належать імпортеру, на суму акредитива на термін дії зобов'язань банку-емітента з умовою можливості їх використання для платежів за акредитивом. Покриття може надаватися кількома способами:

* кредитуванням на суму акредитива кореспондентського рахунку виконуючого банку в банку-емітенті або іншому банку;

* наданням виконуючому банку права списати всю суму акредитива з рахунку банку-емітента, що ведеться в ньому;

* відкриттям банком-емітентом страхових депозитів або депозитів покриття у виконуючому банку.

Використання покриття призводить до фактичного замороження коштів імпортера на період від відкриття акредитива до виплати коштів за ним. Але такий акредитив має найвищий ступінь гарантії оплати укладеного контракту.

Якщо форми акредитива розрізняються за ступенем забезпечення беніфіціара, то види акредитива розрізняються залежно від його використання. Позитивним є той факт, що акредитивна форма розрахунків у зовнішній торгівлі дає достатньо великий спектр можливостей і для експортера, і для імпортера щодо здійснення платежів. У зв'язку з цим у всіх акредитивах має бути чітко вказано, як вони виконуються. Тому залежно від передбачуваного способу платежу використовуються наступні види акредитива.

Акредитив з оплатою після пред'явлення (платіжний) найчастіше застосовується в міжнародних розрахунках. Розрахунки з бенефіціаром здійснюються банком-платником безпосередньо після подання документів, які відповідають умовам акредитива. Послідовність проведення операції за акредитивом з оплатою після пред'явлення .



Рис. 1 Розрахунки за платіжним акредитивом: 1 - укладення договору; 2 - доручення на відкриття акредитива; 3 - повідомлення про відкриття акредитива; 4 - підтвердження акредитива; 5 - поставка товару; 6, 7, 8 - передання документів, платіж

Банки мають право на певний час для перевірки документів, який не може перевищувати семи банківських робочих днів після дати отримання документів. Якщо виконуючий банк виявляє, що документи не відповідають умовам акредитива, він зобов'язаний повідомити про це бенефіціара не пізніше сьомого банківського робочого дня після дати отримання документів. У цьому разі, якщо бенефіціар є клієнтом виконуючого банку, він має можливість виправити деякі розбіжності в документах і подати їх знову. Якщо ж внесення поправок з будь-яких причин неможливе, у міжнародній банківській практиці використовуються такі варіанти дій:

1. Виконуючий банк повідомляє банк-емітент про виявлені розбіжності і просить його, незважаючи на це, уповноважити на виплату.

2. Виконуючий банк пропонує бенефіціару відправити документи в банк-емітент на ухвалення тому, хто віддав наказ відкрити акредитив і саме покупець після ознайомлення з документами приймає остаточне рішення про їх оплату.

У платіжному акредитиві має бути вказівка стосовно тратти: чи потрібне її використання, чи ні. Якщо тратта потрібна, то вона має бути виставлена після пред'явлення бенефіціаром на виконуючий банк і подана до сплати разом з іншими документами.

Акредитив, що передбачає акцепт тратт бенефіціара (акцептний акредитив). При акредитиві з акцептом тратт бенефіціар може вимагати, щоб після виконання умов за акредитивом переказний вексель, який він виставив на покупця, був йому повернений банком-емітентом, що відкрив акредитив, або банком-кореспондентом, що його акцептував. Замість платежу відбувається акцепт тратти.

Акцептовану тратту бенефіціар може передати своєму банку або для оплати в день настання строку, або, якщо він хоче одразу мати гроші, для дисконтування.

Тратта за акредитивом, що передбачає її акцепт, має строк дії від 60 до 180 днів.

Утримувач акцептованої тратти при настанні терміну погашення буде її пред'явником, якщо вона йому повернена акцептованим банком. При настанні терміну погашення утримувач тратти пред'явить її в банк, який зробив акцепт для розрахунків, при цьому кінцевий рамбурс проводиться банком-емітентом.

З самого початку появи цього виду акредитива його метою було гарантування імпортеру термінів платежу: поки настане час сплати, він уже зможе продати товар і за рахунок виручки сплатити акцепт.

Акредитив з розстрочкою платежу. Використовуючи цей вид акредитива, бенефіціар отримує платіж не проти наданих документів, а в дещо пізніший термін, який визначений в акредитиві. При цьому, якщо подані документи відповідають умовам акредитива, бенефіціар отримує письмову згоду банку-емітента здійснити платіж у визначений час.

Вимогу з розстрочкою платежу банк може, за відповідних умов авансувати. Разом з тим акредитив з розстрочкою платежу з погляду комісійної винагороди може бути вигіднішим для бенефіціара, ніж акредитив з акцептом тратт.

Акредитив з «червоним застереженням» являє собою акредитив зі спеціальною умовою (вона спочатку виділялася червоним чорнилом), яка дозволяє авізуючому або підтверджуючому банку авансувати бенефіціара до подання обумовлених в акредитиві документів. Іншими словами, цей акредитив застосовується як метод фінансування до відвантаження товару. Він передбачає виплату відповідної суми авансу. Аванс може знадобитися бенефіціару для закупівлі та оплати призначеного для експорту товару (перед його відвантаженням покупцеві).

Авізуючий (підтверджуючий) банк може надати бенефіціару аванс (кредит) на двох основних типах «червоної» умови:

1) на незабезпеченій, або чистій, умові. У цьому разі авансування здійснюється проти простої заяви бенефіціара щодо необхідності авансу для оплати за попереднє відвантаження товару;

2) на забезпеченій умові. Авансування здійснюється проти зобов'язання бенефіціара закупити товар і подати в банк відповідні документи (складські квитанції і розписки, акти про приймання і здавання, розписки в отриманні авансового платежу тощо) разом зі страховим полісом, а також зобов'язанням бенефіціара подати в строк коносамент або інші документи, які свідчать про відвантаження товару.

Виплата авансу хоч і проводиться з коштів банку-кореспондента, але під відповідальність банку-емітента. Якщо продавець не подасть у строк документи про відвантаження товару або не погасить аванс, банк-кореспондент має право дебетувати банк-емітент на суму авансу (разом із нарахованими відсотками).

Револьверний акредитив застосовується тоді, коли покупець віддає розпорядження поставляти замовлений товар частинами через відповідні проміжки часу (договір про поставки партіями). Револьверний акредитив покриває вартість часткових поставок і може мати, наприклад, таке застереження.

У револьверному застереженні, як правило, фіксуються конкретні терміни використання окремих траншів. Найчастіше револьверні акредитиви передбачають автоматичний порядок відновлення сум акредитива (квоти) через відповідний проміжок часу у міру використання акредитива або поновлення його до початкової суми (квоти) після кожного використання.

Визначальною перевагою револьверних акредитивів є те, що не потрібно на кожну партію товару відкривати (поновлювати) новий акредитив, крім того, отримується економія на канцелярських та інших витратах.

Акредитив, який передбачає негоціацію тратт (комерційний акредитив). Негоціація являє собою купівлю-продаж векселів та інших цінних паперів, які користуються попитом на ринку. Негоціюючим акредитивом називають комерційний (товарний) акредитив, який виставляється банком-емітентом у його національній валюті та адресований безпосередньо бенефіціару акредитива. У кредитному листі, який банк-емітент відправляє бенефіціару з повідомленням, він дає повноваження останньому виставити вексель на нього, на іншого трасата, вказаного в акредитиві. Цей вексель може бути пред'явлений бенефіціаром разом з оригіналом кредитного листа, де вказується також перелік документів, для негоціації банку. За умови подання банком правильно оформлених документів банк-емітент гарантує оплату за векселем.

Акредитиви з негоціацією тратт можуть оплачуватись як негайно, так і при настанні відповідного терміну. При цьому банк-емітент оплачує документи й акцептує тратти.

Негоціація може бути здійснена:

1) з правом регресу, тобто бенефіціар кредитується «під резерв». Бенефіціар отримує гроші ще до того, як банк-емітент перевірить відповідність документів умовам акредитива і дасть своє підтвердження на оплату.

2) без права регресу, тобто суму, яку сплачують на користь бенефіціара, негоціюючий банк може пізніше вимагати від нього для повернення. Якщо негоціацію здійснює підтверджуючий банк, то купівля документів завжди здійснюється без права регресу на бенефіціара.

Акредитив з негоціацією тратт надає широкі можливості для негайного фінансування бенефіціара як з правом регресу, так і без нього.

Акредитив «стенд-бай» (резервний акредитив). За допомогою резервних акредитивів можуть бути гарантовані такі платежі та послуги:

* виплата за векселями, які підлягають оплаті після пред'явлення;

* погашення банківських кредитів;

* оплата товарних поставок;

* виконання договорів підряду на проведення робіт або надання послуг.

Резервний акредитив заснований на концепції відмови наказодавця від виконання своїх зобов'язань за контрактом. Бенефіціар резервного акредитива має право на проведення розрахунків тільки у разі небажання або неспроможності покупця оплатити товар або надані послуги. Так, якщо наказодавець не виконає гарантованого платіжного зобов'язання, бенефіціар може спонукати банк-емітент зробити це, подавши у комплекті документів заяву про невиконання наказодавцем своїх зобов'язань.

Резервний акредитив може використовуватись аналогічно документарному акредитиву для додаткового забезпечення платежів на користь експортера, скажімо при розрахунках у формі інкасо або банківського переказу.

Резервний акредитив застосовується практично до будь-якої угоди. У широкому розумінні резервний акредитив слугує для покриття ризиків невиконання, пов'язаних з традиційними документарними акредитивами.

Переказний (трансферабельний) акредитив орієнтований на потреби міжнародної торгівлі. Він дозволяє торговельному посереднику передати своє право на отримання коштів з акредитива клієнту-постачальнику і тим самим дає змогу йому оформлювати угоди з обмеженим використанням власних коштів. При цьому торговельному посереднику його покупець виставляє безвідкличний акредитив, який має бути чітко визначений як трансферабельний.

За своєю сутністю трансферабельний акредитив являє собою зобов'язання банку, за яким бенефіціар (перший бенефіціар) може уповноважити обслуговуючий його банк передати своє право на отримання коштів повністю або частково одному або кільком постачальникам (другому бенефіціару).

Після отримання від банку повідомлення про відкриття такого акредитива торговельний посередник може доручити банку переказати акредитив на свого постачальника або другого бенефіціара. При цьому переказування має відповідати умовам першого акредитива, за деякими винятками.

1. Назва й адреса наказодавця акредитива може бути замінена на назву й адресу першого бенефіціара (посередника). Це дає змогу приховати особу первинного покупця від другого бенефіціара.

2. Сума акредитива (і ціна за одиницю товару) може бути зменшена, що дасть змогу першому бенефіціару отримати свій прибуток.

3. Термін дії акредитива і період відвантаження можуть бути скорочені, що дає змогу першому бенефіціару мати час для подання документів за акредитивом після того, як їх подав другий бенефіціар.

4. Перший бенефіціар може замінити рахунки-фактури, а також тратти другого бенефіціара на свої власні.

Трансферабельний акредитив може бути переказаний лише один раз, тобто другий бенефіціар не може переказати його третьому бенефіціару. Трансферабельний акредитив має низку переваг для посередників. По-перше, він дає змогу посередникові не використовувати своїх власних грошових коштів і кредитних можливостей банку. По-друге, переказні акредитиви можуть бути використані в такий спосіб, що покупцеві залишається невідомою особа першого постачальника.



1.6 Нормативно-правова база для регулювання акредитивної форми розрахунків в Україні

За загальним правилом, на території України юридичні особи всіх форм власності, а також фізичні особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, у тому числі, для виконання договірних зобов'язань, здійснюють між собою розрахунки в безготівковому й наявному порядку через установи банків відповідно до правил здійснення розрахункових і касових операцій, які затверджуються НБУ.

Безготівкові розрахунки і у тому числі безготівкові розрахунки за допомогою акредитиву між суб'єктами господарювання регулює підзаконний нормативно-правовий акт - Інструкція НБУ «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» (далі - Інструкція), яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001 р. №135 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.04.2001 р. під №368/5559.

Інструкція поширюється на підприємства, організації й установи всіх форм власності, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, банки і їхні установи, фізичних осіб, і обов'язкова для виконання ними.

Дана Інструкція допускає регулювання розрахунків за допомогою акредитивів Уніфікованими правилами й звичаями для документарних акредитивів у редакції 1993 р. (публікація Міжнародної торговельної палати №500) у частині, що не суперечить чинному законодавству, у тому числі нормативно-правовим актам Національного банку України.

Інструкція набула чинності через 10 днів після її державної реєстрації в Міністерстві юстиції України. Однак Національним банком України дозволено до 1 жовтня 2001 р. використовувати бланки розрахункових документів, виготовлені відповідно до вимог раніше, що діяла Інструкції, №7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України» за умови доповнення їхніми реквізитами, передбаченими новою Інструкцією.

Інструкція не передбачає «революційних» змін раніше, що діяла Інструкції, №7, але є в ній деякі нові положення, у тому числі дотичні розглянутої форми безготівкових розрахунків. Тому нову Інструкцію варто уважно вивчити.

Використання акредитивів у міжнародних розрахунках регулюється спеціальним документом - «Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів», який розроблено Міжнародною торговельною палатою (МТП) у Парижі. Ці правила періодично (один раз у вісім-десять років) переглядаються, доповнюються і змінюються виходячи з тенденцій розвитку міжнародної торгівлі і розрахунків, упровадження нових способів передання інформації, прискорення перевезення вантажів тощо. Сьогодні діє редакція Правил від 2006 р. (публікація МТП №600), яка була прийнята 25 жовтня 2006 року Банківською комісією МТП. Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів (UCP 600), набули чинності з 1 липня 2007 року.

Уніфіковані правила визначають поняття і види акредитивів, способи і порядок їх виконання та передання, зобов'язання і відповідальність банків, вимоги до поданих за акредитивами документів та порядок їх надання, інші питання, що виникають у практиці розрахунків за акредитивами, дають тлумачення різних термінів.

Правила є обов'язковими для банків, які приєдналися до них, та їхніх клієнтів, що здійснюють розрахунки за акредитивами. До документарного акредитива включається застереження про те, що Правила є складовою кожного виду акредитива, який застосовується при розрахунках між контрагентами.

Нова редакція Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів» у набагато більшому ступені, чим правила UCP 500, відбиває сучасний підхід як банків, так і експортерів і імпортерів до використання акредитивної форми розрахунків. Головним, є те, що нові Правила у всіх своїх статтях дотримуються основного принципу: банки виставляють документарні акредитиви для того, щоб здійснювати платежі, а не для того, щоб під будь-яким, часто чисто формальним, приводом ухилитися від платежу. Наскільки UCP 600 відповідають подальшому розвитку документарного акредитива як інструмента розрахунків і фінансування, покаже практика їхнього застосування.

Документарний акредитив (Documentary Letters of Credit (L/C)) - однобічне умовне грошове зобов'язання банку, що видається їм за дорученням клієнта (імпортера) на користь його контрагента (бенефіціара), по якому банк, що відкрив акредитив (емітент), повинен здійснити бенефіціару платіж за умови надання бенефіціару документів, передбачених в акредитиві й, відповідно, при виконанні інших умов акредитива.

Банк (банк-емітент), діючи на прохання й на підставі інструкцій клієнта (приказодателя акредитива) або від свого ім'я, повинен здійснити платіж третій особі або бенефициару. Він також може дати повноваження іншому банку зробити такий платіж. У такий спосіб гарантується, що платіж виробляється тільки при наданні документів, що свідчать про здійснення відвантаження товару або про надання різного роду послуг. Відповідно експортерові гарантується, що платіж йому буде здійснений за умови подання правильно оформлених документів у банк, відповідальний за розрахунок. У рамках акредитивної угоди повністю дотримуються інтереси як продавця, так і покупця.

У практиці міжнародних розрахунків розрізняють такі основні форми акредитива: відкличний та безвідкличний; непідтверджений та підтверджений; непокритий та покритий.

Акредитивна форма розрахунків у зовнішній торгівлі дає достатньо великий спектр можливостей і для експортера, і для імпортера щодо здійснення платежів. У зв'язку з цим у всіх акредитивах має бути чітко вказано, як вони виконуються. Тому залежно від передбачуваного способу платежу використовуються наступні види акредитива: акредитив з оплатою після пред'явлення, акредитив, що передбачає акцепт тратт бенефіціара, акредитив з розстрочкою платежу, акредитив з «червоним застереженням», револьверний акредитив, акредитив «стенд-бай» (резервний акредитив) та ін.

Використання акредитивів у міжнародних розрахунках регулюється спеціальним документом - «Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів», який розроблено Міжнародною торговельною палатою (МТП) у Парижі.



2. Практична частина

Зовнішньоторгівельний контракт купівлі-продажу «Chemspec»

КОНТРАКТ № 526/5689

м. Полтава 1.12.2012

Chemspec щоє юридичною особою за законодавством Сполучених Штатів Америки, в особі віце-президента Бойко Сергія Павловича, діє на підставі статуту Chemspec від 29 лютого 2000 року, іменоване надалі Продавець, з одного боку, і «Єва» лімітед ЛТД Україна, Полтава, що є юридичною особою за законодавством України, в особі старшого менеджера Кикоть Юлії Юріївни, діє на підставі статуту «Єва» лімітед ЛТД від 09 липня 2011 року, іменоване надалі Покупець, з іншого боку, іменовані надалі Сторони, уклали цей контракт( далі Контракт) про наступне:

...