Європейські інтеграційні процеси. Європейський Союз

Режим ввозу товарів з ЄС до України є здебільшого лібералізований. Винятком є деякі сталеливарні вироби, торгівля якими регулюється спеціальною угодою, укладеною на 2005-2006 рік. Відповідно до цієї угоди, на імпорт сталі з України було запроваджено квоту у розмірі 980 000 тонн у 2005 році та 1 004 500 тонн сталі у 2006 році. Лібералізація торгівлі текстильними виробами відбулася після впровадження двосторонньої угоди, укладеної 19 грудня 2000 року, яка з того часу щорічно подовжувалась. Відповідно до цієї угоди, запроваджується взаємна лібералізація торгівлі текстильними виробами та одягом з 1 січня 2001 року. Згідно з умовами угоди, Україна знизила тарифні ставки на ввіз текстильних виробів з ЄС з 23 лютого 2001 року, а ЄС скасував усі кількісні обмеження на імпорт з 26 березня 2001 року. Після цього Україна продовжила знижувати свої максимальні тарифні ставки до їхньої повної відповідності тарифам ЄС, що сталося у 2004 році. 9 березня 2005 року було підписано угоду, відповідно до якої було скасовано всі інші обмеження у торгівлі текстильними виробами та одягом.

Найбільші імпортні надходження механічного обладнання здійснювались з Німеччини, Італії, Франції; електричних машин і устаткування - з Німеччини, Швеції, Чеської Республіки; наземних транспортних засобів, крім залізничних - з Німеччини, Польщі, Угорщини; полімерних матеріалів, пластмас - з Німеччини, Польщі, Угорщини; фармацевтичної продукції - з Німеччини, Франції, Угорщини; паперу та картону - з Польщі, Фінляндії, Німеччини.

Експорт послуг України до країн ЄС у 2006р. збільшився на 28,5% і становив 2218,5 млн.дол., імпорт - відповідно на 45,4% і становив 1867,1 млн.дол.; позитивне сальдо зовнішньої торгівлі становило 351,4 млн.дол (у 2004р.- 636,2 млн.дол., у 2005р. 441,9 млн.дол.). Питома вага експорту послуг до країн ЄС у загальному обсязі складала 28,1%, імпорту - 43,8% .

Рис. 3.4 Зовнішня торгівля послугами з країнами ЄС - 25, млн. дол. [13]

Порівняно з 2004р. експорт послуг зріс на 203,8 млн.дол., у т.ч. до Данії -у 3,6 рази, Італії -в 1,6 рази, Нідерландів -в 1,4 рази, Німеччини - на 31,9%, Польщі - в 1,5 рази, Франції на 28,9%, Кіпру -в 1,6 рази, Латвії -в 1,6 рази. Одночасно зменшились обсяги послуг, наданих Словаччині в 1,8 рази, Угорщині -в 1,6 рази.

Імпорт послуг до України збільшився на 398,1 млн.дол., у т.ч. з Австрії -в 1,9 рази, Сполученого Королівства -в 1,8 рази, Нідерландів - в 1,7 рази, Німеччини - на 19,1%, Польщі - на 17,6%, Швеції -в 1,5 рази, Кіпру в 1,9 рази. Одночасно скоротилися обсяги імпорту послуг з Литви -в 7,3 рази, Латвії - на 31,3%, Чеської Республіки - на 11,3 %.

Найбільшу питому вагу в загальному обсязі українського експорту до країн ЄС займали транспортні (64,3%), різні ділові, професійні та технічні (16,4%) послуги, імпорту - транспортні (16,8%), фінансові (21,1%), роялті та ліцензійні (8,1%), будівельні (7,2%), комп'ютерні (8,1%) послуги.

Головними партнерами, на які припадало більше половини обсягу експорту послуг, є - Сполучене Королівство, Кіпр, Німеччина, Бельгія, Угорщина, імпорту - Сполучене Королівство, Кіпр, Німеччина, Австрія, Швеція.

Що стосується прямих іноземних інвестицій, то їхнє надходження з ЄС було на низькому рівні до 2005 року (дещо більше 210 млн. євро у 2004 році), коли компанії з ЄС зробили дві великі покупки у сталеливарній та фінансовій галузях. Втім, і надалі з країни витікають великі обсяги капіталу. Покращення інвестиційного клімату, зокрема через більш ефективне виконання положень уже прийнятого законодавства, та завершення процесу реформ мають важливе значення для залучення більших інвестицій в Україну.

Головними перешкодами для інвестицій європейських компаній в Україну є часте внесення змін до норм зовнішньоторгового законодавства, низький рівень прозорості, неефективне виконання законів, дискримінаційні нормативні положення та корупція. Для обговорення та вирішення проблем, що стоять перед європейським приватним сектором в Україні у 1999 році, було засновано Європейську Бізнес Асоціацію, яка сьогодні об'єднує більше 500 підприємств ЄС, що працюють в Україні

У 90-х роках ЄС залишався найбільшим іноземним інвестором в Україні, якай інвестував більше, ніж США та Росія разом. Обсяг прямих інвестицій в економіку України з країн ЄС на 01.01.2006 становив 11746,3 млн.дол. США, що складає 71,7% загального обсягу інвестицій в Україну (на 01.01.2005 - 4946,3 млн.дол., 54,7%). Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій з країн-членiв ЄС збільшився у 2006 році порівняно з початком 2005 р. на 137% (Рис 2.5)

Рис. 2.5 Прямі інвестиції, млн. дол. [13]

Головними країнами-інвесторами, на які припадає 88,2% загального обсягу інвестицій з ЄС, є Німеччина - 46,9% загального обсягу інвестицій з країн ЄС, Кіпр -13,3%, Австрія -12,1%, Сполучене Королівство -9,8%, Нідерланди -6,1%.

Обсяг інвестицій з України в економіку країн ЄС на 01.01.2006 склав 58,6 млн.дол., що становить 26,9% загального обсягу інвестицій з України.

Найбільші обсяги інвестицій здійснені в Польщу - 20,3 млн.дол. (34,6% загального обсягу інвестицій в країни ЄС), Сполучене Королівство - 13,9 млн.дол. (23,7%), Іспанію - 13,8 млн.дол. (23,6%) та Австрію - 4,6 млн.дол. США (7,8%).

Українські інвестиції до Польщі здійснювались з підприємств оптової торгівлі і посередництва в торгівлі (98,8% обсягу інвестицій в країну), Сполученого Королівства - з установ фінансової діяльності (99,2%), Іспанії - з підприємств транспорту (100,0%), Австрії - з підприємств оптової торгівлі і посередництва в торгівлі (62,3%) та установ фінансової діяльності (36,1%).

За багатьма відносними та навіть абсолютними показниками іноземних інвестицій Україна займає одні з останніх місць серед країн Центральної та Східної Європи. Основними причинами невисокої активності іноземного капіталу, у тому числі, з країн ЄС, є відсутність в Україні сприятливого інвестиційного клімату. Так, у 2003 році за рівнем політичного й економічного ризику Україна посідала 135 місце серед 178 країн світу. В економічних зв'язках між українськими i європейськими фірмами переважають прості експортно-імпортні операції, бартерний обмін, операції з давальницькою сировиною.

Таким чином, на початку ХХI століття європейський ринок для українського бізнесу залишався джерелом товарів i валюти, а не капіталу i технологій. [4, 400]

3.2 Перспективи співробітництва Євросоюзу та України

Україна прийняла рішення про європейський напрямок своїх економічного та зовнішньополітичного курсів, дотримання яких після останнього розширення ЄС набуло особливого значення, оскільки ЄС-25 посів місце найбільшого торгового партнера України. Європейська інтеграція для України - це шлях до модернізації економіки, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, можливість виходу на єдиний внутрішній ринок ЄС. Сьогодні як Україна, так і ЄС зацікавлені у підтримці та розвитку міцних, передбачуваних, прозорих і відкритих відносин. Основою для покращення відносин між Україною та ЄС є нормативна - правова база.

На міжнародному рівні головним правовим документом, який регулює процес європейської інтеграції України, є Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС. Вона була підписана 14 червня 1994 року, ратифікована Верховною Радою України 10 листопада 1994 року, та набула чинності в 1998 році.

Угода встановлює рамки широкого політичного діалогу між сторонами і важливі економічні пріоритети. Важливою метою щодо цього є погоджена перспектива створення між Україною та Європейським Союзом зони вільної торгівлі. Угода встановила загальні принципи двостороннього співробітництва у сферах торгівлі, руху капіталів, здійснення взаємних платежів, кооперування в промисловості та агропромисловому секторі, науково-технічному співробітництву. В Угоді декларується підтримка Євросоюзом ринкового реформування української економіки. На державу було поширено загальну систему преференцій для країн, що розвиваються. Угода визначила порядок застосування режиму найбільшого сприяння, а також національного режиму для європейських компаній в Україні та вітчизняних у країнах ЄС. Україна отримала квоти на експорт з найбільш захищених від імпорті в ЄС товарних позиціях - текстилю та виробів зі сталі.

Крім цього, УПС передбачено можливість створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Для цього, відповідно до Плану дій Україна - ЄС, укладеного у рамках Європейської політики сусідства у лютому 2005 року, на початку 2006 року було закінчено перегляд обґрунтування створення такої зони між сторонами, підготовлене ще у 1999 році. Таким чином, було зроблено висновок, що для майбутньої угоди слід обрати варіант поглибленої угоди про вільну торгівлю. Переговори щодо цієї угоди можуть розпочатися після вступу України до СОТ.

Європейський Союз прагне поглибити співпрацю з Україною, щоб знайти ефективні відповіді на спільні виклики, з якими стикається континент. З цією метою 1 грудня 1999 року Європейська Комісія в Україні разом з українськими експертами розробила „Спільну стратегію Європейського Союзу щодо України”. Ця програма була ухвалена Європейською Радою на основі статті 13(2) Договору про Європейській Союз та Угоди про Партнерство та Співробітництво, яка набула чинності в Україні 1 березня 1998 року.

У рамках Спільної Стратегії Європейською Радою було виявлено три основні цілі співпраці ЄС з Україною:

1. Підтримка процесу демократичних та економічних перетворень в Україні.

2. Вирішення спільних проблем європейського континенту.

3. Підтримка зміцнення співпраці між ЄС та Україною в контексті розширення ЄС.

Що стосується досягнення першої цілі, Європейський Союз та Україна поділяють зацікавленість у прискоренні процесу демократичних та економічних перетворень в Україні. Для забезпечення успіху цього процесу мають відбутися реформи, спрямовані на зміцнення демократії та правопорядку, а також соціально-економічні реформи в напрямку створення працюючої ринкової економіки.

В рамках цього посилюється співпраця ЄС з Україною в деяких галузях. Серед них:

- Зміцнення демократії, правопорядку та громадських інституцій в Україні.

- Усталення макроекономічних підходів, спрямованих на забезпечення цінової стабільності, оздоровлення державних фінансів та стабільного стану поточного балансу.

- Проведення земельної реформи, щоб мати можливість використати права довгострокової оренди землі як застави під позики, що прокладе шлях до зростання обсягу інвестицій у сільське господарство.

- Залучення та захист внутрішніх та іноземних інвестицій.

- Зближення національного законодавства України з законодавством ЄС, зокрема в таких галузях, як конкурентна політика, стандартизація та сертифікація, права інтелектуальної власності, захист даних, митні процедури та охорона навколишнього середовища.

Друга ціль обумовлюється тим, що Європейський Союз та Україна поділяють зацікавленість у збереженні стабільності та безпеки у вільній та демократичній Європі.

Щоб досягти цього Україна поширює співпрацю та стабільність в регіоні, в тому числі в рамках Організації чорноморського економічного співробітництва, Ради балтійських держав та ГУАМ.

Розширення ЄС у травні 2004 року виявилося сприятливим для розвитку українсько-європейських відносин завдяки загальному зниженню рівня зовнішнього захисту нових членів ЄС після зрівняння їхніх тарифів зі ставками Співтовариства та завдяки поширенню на них спільного торгового режиму і правил єдиного ринку. Усунення внутрішніх кордонів і гармонізація нормативно-правової бази та стандартів між членами ЄС означає вільний рух товарів і послуг. Розширення дало українському бізнесу прямий доступ до одного великого гармонізованого ринку ЄС, який охоплює більше 450 мільйонів чоловік. Спрощення та стандартизація є особливо корисними для малого та середнього бізнесу, адже саме для них витрати на дотримання торгових процедур завжди є пропорційно вищими.

Спільна стратегія установила середньострокову основу для подальшого розвитку відносин між Україною і ЄС, враховуючи той факт, що у зв'язку з процесами розширення Україна стала безпосереднім сусідом ЄС, узгодила дії країн-членів ЄС, а також послідовність застосування різноманітних інструментів ЄС. Стратегія ЄС - якісно новий крок вперед у відносинах між Україною та ЄС. Декларація Європейської ради стосовно щодо Спільної стратегії ЄС щодо України визначила, що виконання положень Стратегії відбуватиметься на основі рішень, прийнятих у Раді ЄС кваліфікованою більшістю голосів, що відкрило нові перспективи у співробітництві між Україною і ЄС.

Створення умов для набуття Україною членства у ЕС означає також послідовне досягнення відповідності копенгагенським та маастрихським критеріям.

Копенгагенські критерії розроблені у 1993 році на самміті Європейської ради у Копенгагені.

Головні напрямки досягнення відповідності копенгагенським критеріям:

1. Демократія і верховенство права. Тобто, це розвиток судової системи і відповідної галузі законодавства.

2. Права людини і захист національних меншин.

3. Економічна політика. Вона полягає у обмеженні макроекономічних ризиків, пов'язаних із зростанням сукупного попиту і дефіцитом зовнішніх поточних рахунків, підвищення рівня виробництва і розширення бази економічного зростання.

4. Здатність виконувати зобов'язання, які виходять з членства у ЄС. Передбачається робота у таких напрямках: внутрішній ринок, економічні і бюджетні питання, політика розвитку областей, економічна і соціальна взаємодоповнюваність, якість життя і охорона навколишнього середовища, інновації, юстиція ш внутрішні справи, зовнішня політика.

Таким чином копенгагенські критерії передбачають наявність прав людини та функціональну ринкову економіку.

Маастрихські критерії, діють з 1993 року і визначають фіскально-валютні умови для країн - членів ЄС. Саме ними керується ЄС приймаючи нових членів. Так, дефіцит бюджету країни - кандидата до ЄС не може перевищувати 3% її ВНП. При цьому внутрішня заборгованість не може перевищувати 60% ВНП, а міра інфляції - 1,5% на рік. Важливе значення мають такі показники, як курс обміну національних грошей до твердої валюти країни - кандидата, які беруться за основу не менш ніж за два останні роки. Саме за цими критеріями визначається фінансово - економічна стабільність країни - кандидата.

Ініціатива „Ширша Європа”, яка сьогодні розвинулася у Європейську політику сусідства, створює нові рамки для відносин на наступне десятиліття і з Україною зокрема. Основна ідея нової ініціативи полягає у тому, що такі держави, як Україна, які поки що не мають перспективи членства в ЄС, але мають спільний з ЄС кордон, стануть частиною простору процвітання та „кола друзів”, з якими ЄС співпрацює і має тісні та мирні стосунки. Взамін ефективного впровадження політичних, економічних та інституційних реформ Україні та іншим сусіднім країнам буде запропоновано перспективу поступової інтеграції у внутрішній ринок ЄС паралельно з подальшою торговою лібералізацією.

Без обов'язково нової інституційної організації, повідомлення про Ширшу Європу та Стратегічний план Європейської Комісії щодо Європейської політики сусідства передбачають встановлення на загальноєвропейському рівні відкритого та інтегрованого ринку, який функціонуватиме на основі спільних гармонізованих правил і законодавчої бази ЄС, яка зможе дати значні економічні та інші вигоди зазначеним країнам. Беручи до уваги той факт, що ці країни знаходяться у процесі їхнього переходу до повністю ринкової економіки та розвитку їхніх законодавчих положень, зазначене Повідомлення приділяє особливу увагу наближенню законодавства та наголошує на пріоритетності вступу України до СОТ.

Україна вже розпочала гармонізацію свого законодавства у деяких сферах із законодавством ЄС, що заохочується ЄС, оскільки це полегшить поглиблення двосторонніх торгових зв'язків у майбутньому, а також допоможе мінімізувати будь-які потенційні негативні наслідки розширення ЄС у торговій сфері для України.

У січні 2004 року з Україною було розпочато консультації щодо Плану дій у рамках Європейської політики сусідства, які були завершені у вересні того ж року. План дій, як головний засіб впровадження політики сусідства, було спільно прийнято на позачерговому засіданні Ради з питань співпраці Україна - ЄС 21 лютого 2005 року. У сфері торгівлі Україна вже досягнула досить хороших успіхів, зокрема вона отримала статус країни з ринковою економікою у сфері захисних торгових розслідувань у грудні 2005 року, просунулася вперед у переговорах щодо СОТ і розпочала неофіційні двосторонні консультації щодо майбутньої угоди між Україною та ЄС про зону вільної торгівлі.

Але у підходах сторін до кінцевої мети співробітництва між Україною і ЄС зберігається асиметричність. На відміну від України, яка оголосила входження до ЄС стратегічною метою державної політики, в офіційних документах ЄС не висловлювалася точка зору щодо членства України і цій організації. Спільна позиція країн ЄС щодо України зводилася до підтримки розвитку демократії та економічного реформування, поглиблення економічної взаємодії.

Спільна стратегія ЄС щодо України засвідчила визнання європейських прагнень України з боку країн-членів ЄС, а також поширила можливості двостороннього співробітництва на зовнішню політику й політику безпеки, юстицію і внутрішні справи.

ВИСНОВКИ

Економічна інтеграція - це об'єктивний процес розвитку глибоких стійких взаємозв'язків і поділу праці між національними господарствами і виникнення міжнародних господарських комплексів як в рамках груп держав, так і в глобальному масштабі.

Історично особливо рельєфно інтеграційні процеси виявились у Західній Європі. З самого початку вони були зумовлені необхідністю відбудови економіки країн цього регіону після Другої світової війни. Пошук нових форм співробітництва відбувався у таких основних напрямках: усунення перешкод на шляху просування товарів, капіталу і людей, гармонізацію політики різних країн в галузі економіки, створення єдиних зовнішніх тарифів. Ці ідеї втілилися у створенні Європейського Союзу. Інтеграційні процеси в Європі йшли від митного союзу (кінець 50-х рр.), до сумісної аграрної політики (60 - і роки), вирівняння оподаткування, сумісної бюджетної і валютної політики (70 - і роки), уніфікація норм в соціально - політичній сфері (початок 80-х рр.) і створення Єдиної валютної системи (90 - і роки).

ЄС - це свідоцтво досягнення високого ступеню взаємозалежності, своєрідна “лабораторія”, де відпрацьовуються моделі й методика інтеграційного процесу.

Історія ЄС - це не тільки суцільні успіхи і прогрес, а також гіркий досвід невдач, що особливо стосується області політичного союзу. Чи не є це доказом, що навіть прогресивна Європа не достатньо готова до повного злиття, та чи потрібно це? Політика країн Європи все ще відокремлюється від економіки та соціальної політики ЄС. Хоча сфера колективної безпеки однозначно залишається вже досягнутою областю домовленості та взаємозалежності.

Для України налагодження ефективних і гідних її потенціалу зв'язків з Європейським Союзом виступає одним з пріоритетних напрямків, в той час, як в офіційних документах ЄС не висловлювалася точка зору щодо членства України і цій організації.

У другій половині 90-х років в Україні були здійснені кроки в напрямку внутрішнього забезпечення євроінтеграційного процесу: розроблена поетапна стратегія України до членства в ЄС; визначені механізми організаційного, фінансового, правового, інформаційного забезпечення євроінтеграційної стратегії, зокрема розпочато роботу по гармонізації законодавства України з нормами й стандартами ЄС.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Борко Ю. Расширение и углубление европейской интеграции // Мировая экономика и международные экономические отношения. - 2004. - №7. - с. 15 - 29.

2. Гавриков П. Европейский Союз как территория противоречий // Мировая экономика и международные экономические отношения. - 2004. - №12. - с.88 - 95

3. Козак Ю. Г., Лук'яненко Д. Г., Макогон Ю. В та ін. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 672с.

4. Копійка, Шинкаренко, - Європейській Союз: заснування і етапи становлення. - Київ: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2001. - 448 с.

5. Новицький В.Є. - Міжнародна економічна діяльність України. - Київ: КНЕУ. - 2003.- 948с.

6. Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2005. - 397с.

7. Пашков М., Чалый В. Украина и расширение ЕС: проблемы, последствия, перспективы // Мировая экономика и международные отношения. - 2002 г. -- №12. - с.65-78.

8. Проблемы и перспективы сотрудничества между Европейским Союзом и Украиной. // Экономика Украины. - 2000. - № 9. - с.82.

9. Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України /1999/

10. Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС / 1991/

11. УЦПД імені Разумкова /Розширення Європейського Союзу: наслідки для України/2001/

12. www.delukr.cec.eu.int

13. www.ukrstat.gov.ua

14. http://ec.europa.eu/comm/external_relations/

15. http://www.n-europe.eu/content/index.php?p=136

16. www.wto.org

17. http://www.un.org

ДОДАТОК А