Розвиток міжнародної міграції робочої сили

Україна також є членом Міжнародної організації праці. Наша країна також регулює процеси міграції згідно з принципами МОП.

Отже, Міжнародна організація праці - це організація, яка регулює міжнародні процеси переміщення трудових ресурсів. Саме вона займається розробкою програм, документів які регулюють міграційні процеси. Також такі функції виконує і Міжнародна організація міграції.

3.2 НАЦІОНАЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Міграційні процеси мають багатоаспектний вплив на країни імміграції і еміграції. Природно, що будь-яка держава, здійснюючи економічну політику, не може не регламентувати процеси трудової міграції. Тому з цією метою вона проводить певну міграційну політику.

Державна міграційна політика - це політика держави, направлена на регулювання експорту/імпорту робочої сили з даної країни або в неї. У всіх промислово розвинених країнах створені державні органи, яким доручене вирішення питань, пов'язаних з переміщенням іноземної робочої сили через національні кордони.

Наприклад, в США питаннями трудової міграції займається багато федеральних органів. Державний департамент має спеціальне Бюро з консульських питань, яке встановлює порядок надання в'їздних віз, контролює їх видачу і веде облік. У Міністерстві юстиції існує Служба імміграції і натуралізації, на яку покладений контроль за дотриманням правового режиму виїзда і перебування іноземців на американській території, а також їх затримання і депортація, якщо вони порушують чинне законодавство США. Міністерство праці визначає, чи не опиниться іммігрант тягарем для американської економіки, чи не позбавить він якого-небудь американця робочого місця. Зваживши всі обставини, Служба імміграції і натуралізації може надати іммігрантові дозвіл на мешкання в США.[17]

Приблизно аналогічне регулювання трудової міграції існує в Німеччині, Норвегії, Туреччині, Греції, Ірландії, Зімбабве, Польщі, Словаччині і інших країнах.

Нормативно-правова база, що забезпечує регулювання трудової еміграції, включає відповідні статті Конституції країни, національне еміграційне законодавство, двосторонні і багатобічні міжнародні угоди. На додаток до цього низка країн приймає спеціальні еміграційні програми.

Міграційна політика підрозділяється на еміграційну і імміграційну.

В економічній літературі виділяють три напрями імміграційної політики.

1. Політика, що базується на обмеженні перебування іммігрантів в країні, про що вони відразу ж попереджаються.

Ця політика переслідує мету постійного оновлення мігрантів, тому деякі автори пишуть про так звану ротацію імміграції. При обмеженні терміну перебування в країні члени сім'ї іммігранта не мають права на в'їзд.

2. Політика, що вирішує мешкання без певного терміну з правом в'їзду членів сім'ї.

3. Політика, що вирішує постійне мешкання іммігрантів і що припускає право на отримання громадянства після певного терміну.[2]

Більшість приймаючих країн використовують селективний підхід при регулюванні імміграції. Його сенс полягає в тому, що держава не перешкоджає в'їзду тих категорій працівників, які потрібні в даній країні, обмежуючи в'їзд всім іншим. Перелік бажаних іммігрантів варіюється від країни до країни, але зазвичай вони відносяться до даної з наступних категорій:

- працівники, готові за мінімальну плату виконувати важку, шкідливу, брудну і некваліфіковану роботу, - будівельні, підсобні, сезонні, вахтові, муніципальні робочі;

- спеціалісти для нових і перспективних галузей - програмісти, вузькоспеціалізовані інженери, банківські службовці;

- представники рідкісних професій - огранщики алмазів, реставратори картин, лікарі, що практикують нетрадиційні методи лікування;

- фахівці зі світовим ім'ям - музиканти, артисти, вчені, спортсмени, лікарі, письменники;

- більше бізнесменам, що переносять свою діяльність в приймаючу країну, інвестують капітал і створюють нові робочі місця.

Обмежувальні інструменти імміграційної політики включають:

1. Якісні вимоги до професійної кваліфікації іноземної робочою сили, зокрема наявність сертифікату про освіту і стажу роботі за фахом. Наприклад, в Австралії приймають фахівців з профессійним стажем не менше 3 років, в США - 5 років.

2. Введення вікового цензу для в'їзджаючих. В Алжирі вік робочих різних спеціальностей не повинен перевищувати 40 років, в Швеції і Норвегії вік бурильників-нафтовиків обмежений 20-40 роками.

3. Перевірка стану здоров'я потенціальних іммігрантів. Наприклад, фірми Швеції і Норвегії проводять попереднє медичне і психологічне тестування іноземних кандидатів.

4. Обмеження політичного характеру. Так, в США обмежений в'їзд членів комуністичної або будь-якої іншої партії тоталітарного типу. В Ірландії відмовляють іноземцям, раніше засудженим на термін більше 1 року.

5. Пряме квотування імпорту робочої сили, яке виражається в законодавчо встановленому співвідношенні чисельності іноземних і національних кадрів на підприємстві.

6. Обмеження часу роботи в країні: у Норвегії дозвіл на тимчасову роботу видається на термін не більше 1 року.

7. Заборона на професії в явній або непрямій формі, яке виражається в ухваленні законів, що містять докладніший перелік професій, займатися якими іноземцям заборонено.

8. Національно-географічні пріоритети, такі, що відображають переважно регіоні імміграції

9. Система санкцій, що діють відносно незаконних мігрантів, а також осіб, зайнятих незаконним імпортом робочої сили і працедавців, що незаконно використовують працю мігрантів.[17]

Загальним для всіх країн імміграції є положення про те, що, не дивлячись на наявне законодавство, його застосування залежить від коливань кон'юнктури ринка праці, спеціальності і кваліфікації мігранта, від країні його походження.

Подвійна дія еміграції на економіку і демографію відбивається і в еміграційній політиці держав, з яких йде відтік трудових ресурсів. Можна виділити наступні напрями еміграційної політики держав:

- стимулювання трудової міграції;

- обмеження трудової міграції;

- створення умов для рееміграції;

- створення умов для адаптації реемігрантів на батьківщину.

Еміграційна політика включає наступні інструменти:

- жорсткі вимоги до фірм-посередників, що займаються вербуванням робочої сили, по наданню ними фінансових і юридичних гарантій працевлаштування і створення нормальних життєвих умов для емігрантів;

- лімітація видачі закордонних паспортів; заборона (пряма або косвена) на виїзд окремих категорій працівників і введенні еміграційних квот; встановлення термінів обов'язкової роботи в країні після завершення освіти за державний рахунок;

- проведення валютної і банківської політики заохочення валютних переказів з-за кордону; надання пільг по валютним внесках (більш високий відсоток по депозитах, звільнення їх від податків, льотні почтові і телеграфні тарифи на іноземні перекази і т.д.); продаж робочим-мігрантам цінних паперів, не облагаємих податками;

- проведення митної політики, передбачаючої митні пільги для емігрантів, що повертаються. Наприклад, в Бангладеші уряд дозволяє мігрантам ввозити в країну по льотним митним тарифам більше 40 найменувань виробів;

- розробка програм робочих місць для реемігрантів;

- видача кредитів і надання пільг реемігрантам на споруду і придбання житла;

- видача кредитів для відкриття власного бізнесу.[10]

Сьогодні в Україні існує проблема пов'язана з відтоком трудових ресурсів та методом їх регулювання. Протягом 2004 року населення України скоротилося на 341,6 тисячі чоловік. За даними Держкомстату, за станом на початок 2005 року в Україні проживало 47,28 мільйони чоловік. Проблема перетворення з країни-донора в країну імміграції стає все більш актуальною для України, і вироблення концепцій зваженої далекоглядної державної політики в цьому питанні вже сьогодні повинно бути поставлено на порядок денний. Україна, через своє геополітичне положення є транзитною територією для потоку іммігрантів на захід, переважно з країн Південної і Південно-східної Азії. Частина з них неминуче залишається в нашій країні.[5]

У свою чергу Україна намагається вжити всіляких заходів і програм з регулювання міграційних процесів, але зрозуміла міграційна політика в країні сьогодні відсутня. В листопаді 2004 р. була затверджена Програма забезпечення прав і інтересів громадян, що виїжджають за межу для працевлаштування, і усиновлення іноземцями дітей, розрахована на період до 2005 року. Роком раніше (2003 р.) була прийнята Програма регулювання міграційних процесів на 2003-2005 рр., в якій трудова міграція згадувалася лише двічі і то суто номінально. Ще в одному документі - Концепції демографічного розвитку на 2005-2015 роки-декларується необхідність зменшення масштабів зовнішньої, зокрема, трудової міграції, подолання її негативних наслідків. В світлі Програми діяльності Кабінету Міністрів України "Назустріч людям" МЗС в 2005 р. змінив концептуальні підходи до організації захисту прав і інтересів трудящих-мігрантів закордоном. У зв'язку з цим в структурі Міністерства закордонних справ створений Центр допомоги українцям закордоном для організації роботи з попередження можливих негативних наслідків, а також ліквідації правового нігілізму в питаннях працевлаштування закордоном; проведення попередньої правової информаційно-роз'яснювальної роботи, а також наданню правового захисту працюючим закордоном співвітчизникам з використанням всіх можливих форм захисту їх прав і інтересів перед працедавцями країн працевлаштування, витікаючими з національного законодавства країни перебування і міжнародно-правових актів. Передбачається створення на базі представництв МЗС в регіонах, перш за все, в Львові і Ужгороді, відділень Центру.

18 лютого 2005 року Комітетом Верховної Ради України із закордонних справ, Регіональним представництвом Фонду Фрідріха Еберта в Україні, Білорусі і Молдові і Всеукраїнською суспільною організацією "Інститут демократії і соціальних процесів" була проведена сумісними зусиллями Міжнародна Конференція "Трудова міграція населення України і державна програма її регулювання". В рамках конференції були обговорені концептуальні основи управління зовнішньою (міжнародної) міграцією, зарубіжна трудова міграція населення України в соціально-економічному вимірюванні і програмний метод в управлінні зовнішньою трудовою міграцією.

В Україні створена і успішно функціонує Українська Асоціація міжнародних кадрових агентств "Партнерство", що здійснює посередницьку діяльність з працевлаштування громадян України закордоном. Асоціація проводить для своїх членів учбові семінари і поширює методичну літературу; при ній створена Комісія з етики і розроблений Етичний кодекс для підвищення внутрішньої корпоративної культури і ділової репутації підприємств-ліцензіатів. Асоціація "Партнерство" координує свою діяльність з Центром допомоги українцям закордоном, діючим при МЗС України. Цього року Асоціація ініціювала проведення моніторингу підприємств-ліцензіатів, запросивши до співпраці ряд міністерств і відомств, у тому числі Державний комітет України із питань регуляторної політики і підприємництва, Міністерство праці і соціальної політики, Міністерство внутрішніх справ.

В даний час розглядається питання про оптимізацію практики міжнародних грошових переказів і встановлення платіжних мостів - спеціальних платіжних умов зовнішніх розрахунків - на основі двосторонніх банківських кореспондентських відносин з банками тих країн, в яких сконцентрована найбільша кількість трудових мігрантів з України. Взаємні двосторонні домовленості банків сприяють здешевленню переказів порівняно з системами Money Gram і Western Union. При цьому тарифи на відправку таких переказів складуть 1%-3% від суми переказів і недопущення їх в майбутньому(2004 р.).

Та не дивлячись на зусилля законодавців і урядів України в розв'язанні давно назрілих проблем у сфері трудової міграції, зрозуміла міграційна політика в країні сьогодні відсутня: не ясна її мета, стратегія і тактика, основні інструменти; не визначені повноваження центру і регіонів; не позначені функції органів управління, з одного боку, і суспільних організацій, з іншого. А головне упущення в цій сфері управління - відсутність науково обгрунтованої Концепції міграційної політики.

Отже, регулювання міграційних процесів на національному рівні має свої особливості в кожній окремій країні. Кожна країна сама вирішує для себе яких працівників приймати, а яким обмежувати в'їзд до країни. Але все ж всі країни у проведенні міграційної політики притримуються принципів та стандартів Міжнародної організації праці. Саме ця організація відіграє найважливішу роль у процесах регулювання міграції трудових ресурсів.

ВИСНОВОК

Міграція робочої сили є переселенням працездатного населення з одних держав в інші терміном більш ніж на рік, викликане причинами економічного і іншого характеру, і може приймати форму еміграції (виїзду) і імміграції (в'їзду). Міграція робочої сили веде до вирівнювання рівнів оплати праці в різних країнах.

Кількісні показники, пов'язані з міграцією робочої сили, є частиною балансу поточних операцій і класифікуються за статтями трудових доходів (виплати нерезидентам) і приватних неоплачених перекладів, які є оцінним грошовим еквівалентом майна, переміщуваного мігрантами у момент їх від'їзду за межу і подальших посилок товарів і грошей на батьківщину. Розподіл позитивного економічного ефекту, одержуваного в результаті міграції, відбувається у формі зростання доходів мігрантів, переказів грошових коштів з-за кордону на батьківщину, в результаті зниження витрат виробництва в країнах, одержуючих грошові перекази. Розвинені країни є основним напрямом імміграції, а ті, що розвиваються -- джерелом еміграції.

Державне регулювання міжнародного ринку праці здійснюється на основі національного законодавства приймаючих країн і країн, що експортують робочу силу, а також на основі міждержавних і міжвідомчих угод між ними. Регулювання здійснюється через ухвалення програм, що фінансуються з бюджету, направлених на обмеження притоки іноземної робочої сили (імміграції) або на стимулювання іммігрантів до повернення на батьківщину (рееміграції). Більшість приймаючих країн використовує селективний підхід при регулюванні імміграції. Відсів небажаних іммігрантів здійснюється на основі вимог, що пред'являються до кваліфікації, освіти, зросту, стану здоров'я, на основі кількісного і географічного квотування, прямих і непрямих заборон на в'їзд, тимчасових і інших обмежень. Стимулювання рееміграції здійснюється через виплату матеріальної компенсації виїжджаючим іммігрантам, створення робочих місць, професійну підготовку іммігрантів, надання економічної допомоги країнам масової еміграції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. А.П.Кирєєв, Міжнародна економіка. в 2-х ч. Ч.1. Міжнародна економіка: рух товарів і засобів виробництва. Уч. пос. для Вузів. - М.: Міжнародні відносини, -1998.- с. 283 - 320.

2. Грішкова О.А. Економіка праці та соціально - трудові відносини:Підручник/О.А.Грішкова. - К.:Знання,2006. - 559с.

3. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях: Навчальний посібник. - київ: «Центр начальної літератури», 2004. - 676с.

4. КозакЮ.Г. Міжнародна економіка:Навчальний посібник/Ю.Г.Козак, Д.Г.Лук'яненко, Ю.В.Макогон. - 2-е вид., перероб. та доп. - К.:Центр навчальної літератури,2004. - 672с.

5. Лібанова Е., Позняк А. Формування потоків трудових міграцій в прикордонних регіонах України // Міграція і прикордонний режим: Білорусь, Молдова, Росія і Україна: Сб. наук. праць / Під ред. І. Пірожкова. Київ: НІПМБ, -2005. -с. 134

6. Ломакин В.К. Мировая єкономика :Ученик для вузов. - М.:Финансі,ЮНИТИ,1998. - 727с.

7. Міжнародна економіка: Навчальний посібник/ Б.М.Одягайло. - К.:Знання,2005. - 397с.

8. Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник/В.В.Козик, Л.А.Панкова,Н.Б.Даниленко. - К.:Знання, 2004. - 406с.

9. Міжнародні економічні відносини: історія: Підручник/ А.С.Філіпенко. К.: Либідь, 2006. - 392с.

10. Мировая єкономика: В 2-х т./т.1/ Р.И.Хасбулатов. - М.:ЗАО»Издательство» єкономика»,2001. - 598с.

11. Міжнародні економічні відносини/І.М.Школа, В.М.Корнієнко, О.В.Бабівська. - К.:КНТЕУ, 2003. - 589с.

12. Назарова Е. А. Особливості сучасних процесів міграції// Социс. -2004. - N1 - c.106-110.

13. Статистичний щорічник України за 2004 рік/Ред.. О.Г.Осауленко. - К.:Державний комітет статистики України,2005. - 592с.

14. Тарасович Л.С. Мировая єкономика/Л.С. Тарасович. - СПБ.:Питер,2001. - 320с.

15. Тарлецкая Л. Международная миграция и социально-экономическое развитие. МЭиМО.- 2001.- № 7.

16. Шаленко М. Современные тенденции развития рынка труда Украины. Экономика Украины. - 2000. -№9 - с.26.

17. Шульга Н. А. Великое переселение народов: репатрианты, беженцы, трудовые мигранты. Киев: Ин-т социологии НАНУ, 2005.-c.192.

18. Якименко В.І. Міжнародна економіка: Навч. Посібник (рос.мовою). - Донецьк, ДІТБ. 2002. - 384с.

19. http://ukrstat.gov.ua

20. http://www.ilo.org/

21. http://www.iom.org/

Размещено на Allbest.ru