Глобалізація як сучасний етап розвитку інтернаціоналізації

Виникнення екологічної проблеми пов'язане з високими темпами науково-технічного прогресу, який посилює вплив людства на навколишній світ. Прискорення розвитку продуктивних сил людської цивілізації дало в розпорядження людини нові засоби впливу на природу. Водночас НТР не тільки породила нові зв'язки між людиною і природою, але й зумовила нові конфлікти у процесі реалізації цих зв'язків.

Так, за 1 хв. на планеті знищують 20 га лісу, а щорічно площа лісів скорочується на 0,5%, що дорівнює зникненню лісів на всій території Норвегії. Відбувається зникнення природних річок, перетворення у пустелю родючих земель, створення штучних водойм, непомірне використання шкідливих хімічних добрив, забруднення атмосфери. Внаслідок цього вміст вуглекислого газу в повітрі щорічно зростає на 0,5%. Майже 80% усіх захворювань людини пов'язані зі споживанням неякісної води. Внаслідок екологічної кризи Україна щорічно втрачає 15-20% ВНП. Втрати від аварії на Чорнобильській АС до 2000 р. становили приблизно 130 млрд крб. (у цінах 1990 р.) без урахування втрат, пов'язаних із захворюванням людей.

Зазначені явища негативно впливають на тваринний і рослинний світ Землі. Прогнозується, що в найближчі 20 років може зникнути 1/5 всіх існуючих видів рослин і тварин. Значна загроза існуванню генофонду тваринного і рослинного світу існує в нашій державі внаслідок високого рівня розробленості земель. Площа природного фонду, де заборонено або обмежено господарську діяльність, в Україні становить лише 2 відсотки території, тоді як у США - 7,8 відсотка, Канаді - 4,5 відсотка, Японії - 5,6 відсотка, Норвегії - 12 відсотків. Нині в Україні перед загрозою знищення перебуває 531 вид диких рослин і грибів, 380 диких тварин.

До найбільш складних глобальних проблем належить проблема соціально-економічного відставання країн, що розвиваються. Останнє в соціально-економічному плані породжене несправедливим характером взаємовідносин між ними та економічно розвинутими країнами в недалекому минулому, коли їх ресурси нещадно експлуатувалися, та неоколоніалістською політикою в нинішніх умовах, зокрема «політикою дешевої сировини». Остання знекровлює економіку країн, що розвиваються.

Отже, глобальні проблеми досить різноманітні за своїм змістом, їх розвиток має суперечливий та багатовимірний характер. Водночас вони мають цілий ряд загальних специфічних рис, що виділяє їх на фоні інших проблем світової економіки. Специфіка глобальних проблем полягає в наявності ряду притаманних їм спільних рис:

1) кожна з цих проблем і всі разом відіграють важливу роль для майбутнього людства. Тому затримка з їх вирішенням призведе до деградації умов життя і виробничої діяльності на планеті, що несе в собі смертельну небезпеку для існування людської цивілізації;

2) у процесах і явищах глобальних проблем проявляється поглиблення та ускладнення світогосподарських зв'язків, інтернаціоналізація інших суспільних процесів на Землі;

3) розв'язання цих проблем можливе лише за умови об'єднання зусиль усіх держав і народів.

Знайти основні шляхи та засоби вирішення глобальних проблем - це значить забезпечити умови виживання всіх народів і подальший соціально-економічний розвиток людської цивілізації. [16]

2.2 Продовольча проблема, її прояви та шляхи вирішення

Історична зумовленість. Масштаби продовольчої проблеми.

Світову продовольчу проблему називають однією з головних невирішених проблем XX ст. За останні 50 років у виробництві продовольства досягнутий істотний прогрес - чисельність людей, що недоїдають і голодують, скоротилася майже вдвічі. У той же час чимала частина населення планети дотепер відчуває дефіцит продуктів харчування. Чисельність нужденних у них перевищує 800 млн. чоловік, тобто абсолютну недостачу продовольства (по калоріях) випробує кожен сьомий.

Глобальна продовольча проблема - чи не найдавніша з усіх глобальних проблем людства. Голод - як її крайній прояв і величезне соціальне лихо охоплював маси людей і в стародавні віки, і в Середньовіччя, і в періоди нової та новітньої історії. Найбільш розповсюдженим це явище було у стародавні часи, так, в міфології індійців Центральної Америки навіть існувало окреме божество голоду. У період Середньовіччя через неурожаї цілі області і держави опинялися на грані вимирання або й перетинали її. За словами Жозуе де Кастро у XVIII столітті Європа знаходилась у стані «хронічного голодування». Голод в Бенгалії забрав життя 10 млн або 1/3 населення країни. В XIX ст. Європа знову пережила великий голод через неврожай картоплі. В Індії в останній чверті цього ж століття від голоду померло не менше 15 млн. чол.

На нинішньому етапі соціально-економічного розвитку світового співтовариства дуже важливо домогтися надійного забезпечення населення земної кулі продуктами харчування. Закономірно, що продовольча проблема має давні історичні корені і при своєму загостренні неминуче породжувала на всіх континентах серйозну погрозу здоров'ю і самому існуванню їхніх жителів, а також нормальному функціонуванню господарського механізму. Вона придбала нині глобальну значимість й у силу цілісності сучасного світу, де ще широко зберігаються голод і недоїдання, боротьба з якими взаємозалежна з настільки ж нелегкою й актуальною задачею подолання економічної відсталості колишніх колоній і залежних територій.

Сільське господарство використовує земельні, водні , ґрунтові, рослинні, тваринні й енергетичні ресурси, а також забруднює навколишнє середовище і сприяє його деградації більше , ніж будь-яка інша діяльність людини. Щодня народжуються ще 250 тисяч чоловік, яких потрібно нагодувати і надати житло. Очікується, що до 2020 року населення Землі складе 8 мільярдів чоловік. Для того щоб їх прокормити протягом найближчих 30 років, буде потрібно стільки ж продовольства, скільки його було зроблено з моменту зародження землеробства 10 тис. років тому.

Найбільш гостро проблема дефіциту продуктів харчування постає в багатьох країнах, що розвиваються, (до них по статистиці ООН відноситься і ряд постсоціалістичних держав). Зокрема, до числа найбільш нужденних країн, де середньо душове споживання продовольства по енергетичній цінності складає менш 2000 ккал у день і продовжує знижуватися, Того і Монголія.

У той же час у ряді країн, що розвиваються, рівень споживання на душу населення в даний час перевищує 3000ккал у день, тобто знаходиться на цілком прийнятному рівні. До даної категорії відносяться, зокрема, Аргентина, Бразилія, Індонезія, Марокко, Мексика, Сирія і Туреччина.

Іншим найважливішим аспектом продовольчої проблеми є незбалансованість харчування . Так для деяких країн характерне не стільки зниження енергетичної цінності споживаного продовольства, скільки погіршення структури харчування. Іншими словами, душове споживання найбільш важливих видів продовольства знаходиться значно нижче медичних норм, що рекомендуються для повноцінного харчування, і продовжує скорочуватися.

Основною причиною голоду і передчасної смерті через недоїдання є бідність, якій піддана п'ята частина населення світу. Тому з економічної точки зору варто забезпечити бідняків достатнім заробітком або землею, а фермерам повинні бути надані економічні стимули для виробництва харчових ресурсів. І, звичайно, потрібно здійснювати керування світовим господарством таким чином, щоб знизити рівень шкідливого впливу на навколишнє середовище.

Продовольча проблема в контексті світової торгівлі.

Незважаючи на те, що основна частина продовольства споживається там, де воно зроблено, міжнародна торгівля продуктами харчування ведеться досить інтенсивно. Обсяг світового експорту продовольства складає більше 300 млрд. дол. у рік.

Основні учасники міжнародної торгівлі продовольством - розвинуті країни, насамперед США, Франція, Нідерланди, Німеччина. На частку цієї групи країн приходиться 60% світового експорту й імпорту. Приблизно третина закупівель і продажів продовольства приходиться на країни Азії, Африки, і Латинської Америки. Частка країн з перехідною економікою незначна і складає менше 5%.

Найбільш активно ведеться міжнародна торгівля зерновою продукцією, а також (меншою мірою) м'ясними і молочними товарами і цукром. Головними постачальниками зерна є США, Канада, ЄС (в основному Франція), Аргентина й Австралія. На їхню частку приходиться 9/10 світового експорту пшениці і кормового зерна.

Країни - ведучі експортери продовольства є одночасно його великими покупцями. Так, США, забезпечивши собі ключові позиції в постачаннях стратегічної продовольчої сировини, імпортують у великих кількостях фрукти й овочі, каву, какао, чай, спеції і ряд інших товарів.

Система міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією, у тому числі і продовольством, у даний час перетерплює корінні зміни. Необхідність здійснення реформ у зазначеній сфері була викликана ростом державної підтримки і протекціонізму в багатьох країнах, особливо розвинутих.

Проведена політика підтримки високих внутрішніх цін привела до надвиробництва ряду сільськогосподарських товарів і широкому поширенню експортних субсидій і обмежень на імпорт, що у свою чергу ускладнило міждержавні відносини в зовнішньоекономічній сфері. Відсутність погоджених на міжнародному рівні правил і процедур неодноразово було приводом для виникнення протиріч, поривом стабільності міжнародної торгівлі і виникненням торговельних воєн .

Основні «битви» розгорталися між ЄС і США, що унаслідок проблем зі збутом практикували широкомасштабне застосування субсидій при постачаннях свого зерна на зовнішні ринки. Ці дії викликали активна протидія з боку Канади, Австралії й інших більш дрібних експортерів, чиє фінансове становище не дозволяє застосовувати субсидії у великих розмірах.

Питання ослаблення протекціонізму в зовнішній торгівлі сільськогосподарською продукцією є одним з головних у діяльності Всесвітньої торговельної організації. Важливе місце в основних документах займає угода по сільському господарству, що припускає переклад усіх нетарифних бар'єрів у тарифні еквіваленти і поступове зниження тарифів, зниження експортних субсидій, скорочення рівня державної підтримки сільськогосподарського виробництва.

При цьому країни, що розвиваються, приймають знижені зобов'язання (2/3 від зобов'язань розвинутих країн), і вони вводяться в дію протягом 10 років. Найменш розвинуті країни взагалі звільняються від зобов'язань.

У результаті реалізації цих мір можна чекати посилення позицій на світовому продовольчому ринку тих країн, що мають найбільш розвинуте сільське господарство, орієнтованим на потреби зовнішнього ринку (США, ЄС, Канада, Австралія, Аргентина й ін.). У той же час виробники сільськогосподарської продукції в державах-імпортерах продовольства, якщо не зуміють пристосуватися до нових умов, понесуть значні утрати внаслідок скорочення субсидування їхнього виробництва . Населення цих країн може зіштовхнутися зі зростаючим імпортом усіх видів сільськогосподарської продукції, у першу чергу зерна, цукру, м'ясних і молочних продуктів, і відповідно з подорожчанням продаваного продовольства, тому що місцеві продукти не будуть більше субсидіюватися.

Країни, що розвиваються, у глобальній продовольчій системі.

Ціною великих зусиль молодим суверенним державам в основному удалося справитися з задачею задоволення попиту на продукти харчування першої необхідності. Однак у ході її рішення потрібні були кардинальні зміни географічної спрямованості головних зовнішньоторговельних потоків продовольства, і підсилилася залежність цих держав від іноземної продовольчої допомоги.

Посилення залежності країн, що розвиваються, від постачань продовольства ззовні на тлі визначеного прогресу їх власного аграрного виробництва порозумівається складною сукупністю причин.

По-перше, колоніальні держави проводили політику вивозу дешевого зерна й інших продуктів харчування з залежних територій навіть при наявності там серйозного продовольчого дефіциту. Показово, що з колоніальної Індії, де часто траплялися спалахи масового голоду, тільки через Карачі вивозилося на початку XX ст. у метрополію щорічно близько 1 млн. т пшениці, або 20-35% її збору в межах портового хінтерланда. Колоніальна адміністрація звичайно не починала яких-небудь дійових заходів по боротьбі з голодом навіть у загрозливих ситуаціях, тоді як у молодих суверенних державах у подібних випадках додаються зусилля по придбанню продовольства за кордоном, що, природно, одержує відображення в сальдо зернового балансу.

По-друге, землеробство країн, що розвиваються, і особливо його продовольчий сектор як і раніше залишаються ще слабко зв'язаними з ринком. Вагома частина продажів зерна здійснюється селянами для погашення грошових зобов'язань (сплата податків, повернення позичок, відсотків на них і т.п.), а аж ніяк не через наявність товарних лишків. Подібний продаж з «нестатку», наприклад, у країнах Південної і Південно-Східної Азії досягає, а іноді і перевищує половину обсягу торговельних операцій із продовольством.

Молодим суверенним державам за період незалежності вдалося домогтися визначних успіхів у розвитку ряду галузей народного господарства, що привело до збільшення національного доходу, у тому числі на душу населення. У результаті підвищився платоспроможний попит, пропонований у першу чергу на продовольчі товари. Однак і самі селяни прагнуть поліпшити своє харчування. Вони аж ніяк не реагують на підйом цін державою на закуповуване їм продовольство і на видачу позичок для розширення виробництва. Більш того, подібні зусилля можуть навіть викликати протилежний результат, оскільки необхідні грошові кошти селяни в стані тоді одержати при меншому обсязі продажів аграрної продукції.

По-третє, прискорення процесу урбанізації в країнах третього світу привело через різке збільшення чисельності міського населення до настільки ж істотного розширення попиту на товарне зерно, до чого місцеве село виявилося не готове за зазначеними вище причинами. Урбанізація підштовхує не тільки до простого росту потреб у товарному продовольстві, але і до якісної зміни раціону населення. Воно починає пред'являти попит на багато продуктів, що традиційно не вироблялися або вироблялися в явно недостатній кількості в тих або інших країнах, що розвиваються. Загострюється протиріччя між стандартом, що складається під впливом урбанізації, життя і неможливістю його забезпечити тільки за рахунок місцевих ресурсів. Постачання населення продовольством ставиться в велику залежність від внутрішньо-національного і світового обміну.

Нарешті, по-четверте, у землеробстві країн, що розвиваються, збільшується поділ праці і підсилюється порайонна спеціалізація. У результаті додатковий попит на товарне продовольство пред'являють селянські господарства, що включаються у виробництво технічних і інших культур у розрахунку на експорт і задоволення запитів молодої національної промисловості. Визначення оптимального співвідношення між виробництвом аграрних товарів на вивіз, з одного боку, і продуктів харчування для забезпечення внутрішніх нестатків, з іншої , складає на сучасному етапі важкі, потребуючі обліку задачі. Високотоварне, орієнтоване на експорт сільське господарство в третьому світі , особливо плантаційне, перевершує традиційні сільські уклади по досягнутій продуктивності праці. Однак у міру посилення залежності країн, що розвиваються, від увозу продовольства ціни на нього ростуть , і це погіршення умов зовнішньої торгівлі веде до зниження відносної віддачі сировинних галузей сільського господарства. Тому рішення продовольчої проблеми усе більш перетворюється у важливу складову частину загального питання удосконалювання всієї системи міжнародних економічних відносин.

Можна виділити наступні типи країн за рівнем забезпеченості продовольством: інтернаціоналізація господарство енергетичний глобалізація

1)Основні експортери продовольчих товарів (США, Канада, Австралія, ПАР, Таїланд, і деякі держави Європейського Союзу );

2)малі країни, що активно експортують продукти харчування (Угорщина, Фінляндія);

3)держави, що випробують дефіцит продовольства, але здатні його придбати (Японія);

4)країни, що ледь забезпечують свої потреби в продовольстві власним виробництвом (Індія, Китай, країни Південної Америки);

5)країни, чия забезпеченість продуктами харчування не робить практично ніякого впливу на глобальну продовольчу ситуацію (Папуа-Нова Гвінея, Ісландія);

6)країни, що випробують дефіцит продовольства й освоюють водні і земельні ресурси для досягнення самозабезпечення (Єгипет, Індонезія, Пакистан, Філіппіни);

7)країни з постійним погіршенням продовольчого забезпечення у розрахунку на душу населення (держави Африки до півдня від Сахари);

8)країни з продовольчою кризою, що зароджується, у яких ріст населення обганяє ресурсні можливості (Гаїті, Непал, Сальвадор).

Розробка шляхів вирішення продовольчої проблеми. Сучасні концепції.

Проведений аналіз дозволяє зробити висновки, що, з одного боку, продовольча проблема виступає як глобальна, торкаючись, так чи інакше, усього людства, у всякому разі, - усіх найбільших держав світу. З іншого боку, вона має яскраво виражений географічний характер і виявляє себе на різних ступенях територіальної ієрархії - регіональної, державної, районної, локальної. Причини, гострота і масштаби поширення неправильного харчування , недоїдання і голоду на земній кулі диктуються, насамперед , соціально-економічними факторами, що повинно визначати і напрямок пошуків виходу з існуючого положення .

Виробляти політичне забезпечення населення продуктами харчування і прагнути до досягнення шуканого балансу з урахуванням зовнішньоторговельних можливостей приходиться , насамперед , на рівні окремих країн. Ключ до «зняття» продовольчої проблеми в кожної з них повинний бути власним . З подібних позицій оцінка агроресурсного потенціалу планети - загальнотеоретична задача. Прикладні ж рекомендації реальні для виконання лише в розрізі конкретних держав як головних носіїв суверенітету.

Перспективи подальшого залучення природних ресурсів планети в сферу сільськогосподарської діяльності залишаються предметом оживлених дискусій. Це викликається як недостатньою ще вивченістю самих агроприродних факторів і імовірності більш повноцінного їхнього використання у виробництві, так і розбіжностями у відношенні перспектив агротехнічного прогресу в галузі.

До того ж, багато чого залежить від того, яку структуру харчування прийняти як похідну: науково обґрунтовану або фактично сформовану. Але навіть якщо взяти за основу єдиний раціон, наприклад, «середнього» європейця, розкид у думках фахівців відносно припустимої чисельності населення на планеті виявляється дуже великим: від уже реально виниклої на обрії цифри 7 млрд. до гіпотетичних 50 млрд. людей. В останньому випадку не тільки приймають за необхідність повсюдне поширення передових інтенсивних технологій, але відштовхуються від явно надмірного показника верхнього рівня розораності суші - до 70%.

Серед багатьох розрахунків сільськогосподарського потенціалу Землі один із самих фундаментальних був виконаний у 70-х рр. групою голландських учених. Вони оцінили всю придатну для землеробського освоєння території в 3714 млн. га. Це складає 27,4% усієї суші (без Антарктиди), з яких зрошенням у майбутньому реально охопити до 470 млн. га орних угідь. У світлі цих показників максимально можлива біологічна продуктивність оброблюваного клина була обчисленоа в зерновому еквіваленті в 49830 млн. т у рік. Однак на практиці вагому частину оброблюваних площ людині завжди прийдеться відводити під технічні, тонізуючі, кормові й інші непродовольчі культури.

Представляється, що гарні перспективи відкриває активне впровадження в країнах низьких широт практики других і навіть третіх посівів у році, для чого потрібні в першу чергу скоростиглі сорти і зрошення, якщо є в наявності сухий сезон. Тому обґрунтовано зв'язувати надію саме з прийдешнім успіхами селекції і генетики, але вони найменш передбачувані: так у середині 60-х рр. несподіваним навіть для фахівців стала поява високопродуктивних гібридних сортів пшениці, що послужило сигналом бурхливого розгортання «зеленої революції». Чималі шанси дає удосконалювання галузевої структури посівів, зокрема , упровадження багатих білками культур.

У Західній Європі і США державна політика спрямована на обмеження оброблюваних площ, щоб не допустити наростання надлишку сільськогосподарської продукції, тому що в противному випадку не виключене настання такого моменту, коли збиток від падіння цін не буде компенсований збільшенням платоспроможного попиту. Так, у випадку багатого врожаю ціни на аграрні товари можуть знизитися настільки, що не покриють витрати, і сільське господарство як галузь виявиться неплатоспроможною. Одночасно це побічно свідчить про ті сховані резерви для збільшення при необхідності виробництва, які має аграрний сектор у промислово розвинутих країнах.

Продовольча проблема багатоаспектна, і домогтися її успішного рішення не вдається без створення відповідного соціально-економічного клімату в країні. Недостатніми виглядають і спроби досягти підйому сільського господарства шляхом упровадження досягнень науково-технічної революції, масової механізації і т.д.

Аналіз соціально-економічних і історичних джерел сильної географічної диференціації в постачанні населення світу продуктами харчування підводить до висновку , що голод, масове недоїдання й інші труднощі аналогічного роду самі в найсильнішому ступені впливають на громадське життя. Воно складається, зокрема, у прагненні влади усталити свій вплив на справи продовольчого сектора, а через нього зміцнити свою роль. Задача подолання продовольчої кризи для будь-якої держави перетворюється в пріоритетну, і рішення її демократичними методами неминуче здобуває визначальний характер, відкриваючи дорогу до національного відродження. [7]

2.3 Енергетична та ресурсна проблеми, їх значення для розвитку окремих країн

Обмеженість запасів органічних і мінеральних ресурсів

Ця глобальна проблема зв'язана насамперед з обмеженістю найважливіших органічних і мінерально-сировинних ресурсів планети. Вчені попереджають про можливе вичерпання відомих і доступних для використання запасів нафти і газу, а так само про виснаження інших найважливіших ресурсів: залізної і мідної руди, нікелю, марганцю, алюмінію, хрому і т.д.

У світі дійсно існує ряд природних обмежень. Так, якщо брати оцінку кількості палива по трьох категоріях: розвідані, можливі, ймовірні, то вугілля вистачить на 600 років, нафти - на 90, природного газу - на 50, урану - на 27 років. Іншими словами, усі види палива по всіх категоріях будуть спалені за 800 років. Уже зараз у ряді країн багаті родовища вироблені до кінця чи близькі до виснаження.

Якщо енерговиробництво буде рости сьогоднішніми темпами, то усі види використовуваного зараз палива будуть витрачені через 130 років, тобто на початку XXII ст.

І все ж таки навряд чи правомірно говорити про дефіцит природних ресурсів на нашій планеті. Людство втягнуло в господарський оборот меншу частину ресурсів Землі: глибина розрізів не перевищує 700 м, шахт - 2,5 км, свердловин - 10 тис. м. Нарешті, основні резерви заощадження ресурсів містяться у відсталій технології, через яку не використовується значна частина природних ресурсів. Так, використовувана нині технологія витягає не більш 30 - 40% потенційних запасів нафти, а коефіцієнт корисного використання добутих енергетичних ресурсів обмежений 30 - 35%.

Нафтова промисловість

Нафтова промисловість сьогодні це: сировина для нафтохімії у виробництві синтетичного каучуку, спиртів, поліетилену, поліпропілену, широкої гами різних пластмас і готових виробів з них, штучних тканин; джерело для вироблення моторних палив (бензину, гасу, дизельного і реактивного палив), олій і змащень, а також котельно-пічного палива (мазут), будівельних матеріалів (бітуми, гудрон, асфальт); сировина для одержання ряду білкових препаратів, використовуваних як добавки в корм худобі для стимуляції його росту.

Доведені запаси нафти у світі оцінюються в 140 млрд. т, а щорічний видобуток складає близько 3,5 млрд. т. Однак навряд чи варто пророкувати настання через 40 років глобальної кризи в зв'язку з вичерпанням нафти в надрах землі, адже економічна статистика оперує цифрами доведених запасів тобто запасів, що цілком розвідані, описані й обчислені. А це далеко не всі запаси планети. Навіть у межах багатьох розвіданих родовищ зберігаються невраховані чи не цілком враховані нафтоносні сектори, а скільки родовищ ще чекає своїх відкривачів.

Чим вищий попит на нафту, чим більше її добувають, тим більші капітали вливаються в галузь, тим активніше йде розвідка на нафту, тим більше людей, техніки, мозків утягується в розвідку і тим швидше відкриваються й описуються нові родовища. Крім того, удосконалювання техніки видобутку нафти дозволяє включати до складу запасів ту нафту, про наявність (і кількість) якої було раніше відомо, але дістати яку було не можна при технічному рівні минулих років. Звичайно, це не означає, що запаси нафти безмежні, але очевидно, що в людства є ще не одне десятиліття, щоб удосконалювати енергозберігаючі технології і вводити в оборот альтернативні джерела енергії.

Електроенергетика

Приблизно 1/4 усіх споживаних енергоресурсів приходиться на частку електроенергетики. Інші 3/4 приходяться на промислове і побутове тепло, на транспорт, металургійні і хімічні процеси.

Теплоенергетика в основному тверде паливо. Найпоширеніше тверде паливо нашої планети - вугілля. І з екологічної і з економічної точки зору метод прямого спалювання вугілля для одержання електроенергії не кращий спосіб використання твердого палива.

Енергетика забезпечує безперебійну роботу промисловості, сільського господарства, транспорту, комунальних господарств. Стабільний розвиток економіки неможливий без постійно розвиваючої енергетики.

Енергетична промисловість є частиною паливно-енергетичної промисловості і нерозривно зв'язана з іншою складовою цього гігантського господарського комплексу - паливною промисловістю.

З написаного ясно, що існують різні фактори, що обмежують потужність сонячної енергетики.

Одним із самих перспективних, на даний момент, методів рішення енергетичної проблеми - це використання альтернативних видів електроенергії.

Енергія рік

Багато тисячоліть вірно служить людині енергія, що знаходиться в поточній воді. Запаси її на Землі колосальні. Величезним акумулятором енергії служить Світовий океан, що поглинає велику її частину, що надходить від Сонця. Тут хлюпають хвилі, відбуваються припливи і відливи, виникають могутні океанські плини. Народжуються могутні ріки, що несуть величезні маси води в моря й океани. Раніш усього люди навчилися використовувати енергію рік.

Коли наступило золоте століття електрики, відбулося відродження водяного колеса, щоправда, вже в іншім обличчі - у виді водяної турбіни. Електричні генератори, що роблять енергію, необхідно було обертати, а це цілком успішно могла робити вода, тим більше що багатовіковий досвід у неї вже мався. Можна вважати, що сучасна гідроенергетика народилася в 1891 році.

Переваги гідроелектростанцій очевидні - постійно поновлюваний самою природою запас енергії, простота експлуатації, відсутність забруднення навколишнього середовища. Та й досвід будівлі й експлуатації водяних коліс міг би надати чималу допомогу гідроенергетикам. Однак будівля греблі великої гідроелектростанції виявилася задачею куди більш складної, чим будівля невеликої загати для обертання мірошницького колеса. Щоб привести в обертання могутні гідротурбіни, потрібно нагромадити за греблею величезний запас води. Для будівлі греблі потрібно укласти таку кількість матеріалів, що обсяг гігантських єгипетських пірамід у порівнянні з ним покажеться незначним. Тому на початку XX століття було побудовано усього кілька гідроелектростанцій.

Але поки людям служить лише невелика частина гідроенергетичного потенціалу землі. Щорічно величезні потоки води, що утворилися від дощів і танення снігів, стікають у моря невикористаними. Якби удалося затримати їх за допомогою гребель, людство одержало б додатково колосальну кількість енергії.

Атомна енергія

Відкриття випромінювання урану згодом стало ключем до енергетичних комор природи. Головним, що відразу ж зацікавило дослідників, було питання: відкіля береться енергія променів, що випускаються ураном, і чому уран завжди трішки тепліший навколишнього середовища? Під сумнів ставився або закон збереження енергії, або затверджений століттями принцип незмінності атомів? Величезна наукова сміливість була потрібна від учених, що переступили границі звичного, відмовилися від устояних представлень.

Такими сміливцями виявилися молоді вчені Ернест Резерфорд і Фредерик Содді. Два роки завзятої праці по вивченню радіоактивності привели їх до революційного по тим часам висновку: атоми деяких елементів піддаються розпаду, що супроводжується випромінюванням енергії в кількостях, величезних у порівнянні з енергією, що звільняється при звичайних молекулярних видозмінах.

Небаченими темпами розвивається сьогодні атомна енергетика.

У принципі енергетичний ядерний реактор улаштований досить просто - у ньому, так само як і в звичайному казані, вода перетворюється в пару. Для цього використовують енергію, що виділяється при ланцюговій реакції розпаду атомів урану чи іншого ядерного палива. На атомній електростанції немає величезного парового казана, що складається з тисяч кілометрів сталевих трубок, по яких при величезному тиску циркулює вода, перетворюючись в пару. Цю махину замінив невеликий ядерний реактор.

Найпоширеніший у даний час тип реактора водографітовий. Ще одна розповсюджена конструкція реакторів - так звані водо-водяні. У них вода не тільки відбирає тепло від твелів, але і служить сповільнювачем нейтронів замість графіту. Конструктори довели потужність таких реакторів до мільйона кіловатів. Могутні енергетичні агрегати встановлені на Запорізькій, Балаківській і інших атомних електростанціях.

Але все-таки майбутнє ядерної енергетики, очевидно, залишиться за третім типом реакторів, принцип роботи і конструкція яких запропоновані вченими, - реакторами на швидких нейтронах. Їх називають ще реакторами-розмножувачами. Звичайні реактори використовують уповільнені нейтрони, що викликають ланцюгову реакцію в досить рідкому ізотопі-урані-235, якого в природному урані усього біля одного відсотка. Саме тому приходиться будувати величезні заводи, на яких буквально просівають атоми урану, вибираючи з них атоми лише одного сорту урану-235. Інший уран у звичайних реакторах використовуватися не може. Виникає питання: а чи вистачить цього рідкого ізотопу урану на тривалий час чи ж людство знову зіштовхнеться з проблемою недостачі енергетичних ресурсів? Більше тридцяти років тому ця проблема була поставлена перед колективом лабораторії Фізико-енергетичного інституту.

Вона була вирішена. Керівником лабораторії Олександром Іллічем Лейпунським була запропонована конструкція реактора на швидких нейтронах. У 1955 році була побудована перша така установка.

Переваги реакторів на швидких нейтронах очевидні. У них для одержання енергії можна використовувати всі запаси природних урану і торія, а вони величезні - тільки у Світовому океані розчинено більш чотирьох мільярдів тон урану.

Але всі 450 атомні електростанції, що працюють зараз на планеті, не можуть створити погрозу, хоча б порівняну з погрозою, що виходить від 50 тисяч боєголовок.

Немає сумніву в тім, що атомна енергетика зайняла міцне місце в енергетичному балансі людства. Вона, безумовно, буде розвиватися і надалі, безвідмовно поставляючи настільки необхідну людям енергію. Однак знадобляться додаткові заходи по забезпеченню надійності атомних електростанцій, їхньої безаварійної роботи, а вчені й інженери зуміють знайти необхідні рішення.

Шляхи рішення сформованих проблем

Шляхи рішення сировинної й енергетичної проблеми:

1. Зниження обсягів видобутку.

2. Використання альтернативних джерел енергії.

3. Збільшення ККД добування і виробництва.

Зниження обсягів видобутку дуже проблематично, тому що сучасному світу потрібно усе більше і більше сировини й енергії, а їхнє скорочення неодмінно обернеться світовою кризою. Збільшення ККД також малоперспективне тому що для його здійснення вимагаються великі капіталовкладення, та й сировинні запаси небезмежні. Тому пріоритет віддається альтернативним джерелам енергії.

Альтернативні джерела енергії

Енергія сонця

Останнім часом інтерес до проблеми використання сонячної енергії різко зріс, і хоча це джерело також відноситься до поновлюваних, увага, що приділяється йому в усьому світі, змушує нас розглянути його можливості окремо.

Потенційні можливості енергетики, заснованої на використанні безпосередньо сонячного випромінювання, надзвичайно великі.

Помітимо, що використання усього лише 0,0125 % цієї кількості енергії Сонця могло б забезпечити всі сьогоднішні потреби світової енергетики, а використання 0,5 % - цілком покрити потреби на перспективу. На жаль, навряд чи коли-небудь ці величезні потенційні ресурси вдасться реалізувати у великих масштабах. Одним з найбільш серйозних перешкод такої реалізації є низька інтенсивність сонячного випромінювання. Навіть при найкращих атмосферних умовах (південні широти, чисте небо) щільність потоку сонячного випромінювання складає не більш 250 Вт/м. Тому, щоб колектори сонячного випромінювання «збирали» за рік енергію, необхідну для задоволення всіх потреб людства потрібно розмістити їх на території 130000 км!

Вітрова енергія

Енергія повітряних мас, що рухаються, величезна. Запаси енергії вітру більш ніж у сто разів перевищують запаси гідроенергії всіх рік планети. Постійно і всюди на землі дують вітри.

Техніка 20 століття відкрила зовсім нові можливості для вітроенергетики, задача якої стала іншою - одержання електроенергії. На початку століття Н.Е. Жуковський розробив теорію вітродвигуна, на основі якої могли бути створені високопродуктивні установки, здатні одержувати енергію від самого слабкого вітерцю. З'явилося безліч проектів вітроагрегатів, незрівнянно більш досконалих ніж старі вітряні млини. У нових проектах використовуються досягнення багатьох галузей знання.

У наші дні до створення конструкцій вітроколеса - серця будь-якої вітроенергетичної установки - залучаються спеціалісти-літакобудівельники, що уміють вибрати найбільш доцільний профіль лопати, досліджувати його в аеродинамічній трубі. Зусиллями вчених і інженерів створені найрізноманітніші конструкції сучасних вітрових установок.

Енергія землі

Здавна люди знають про стихійні прояви гігантської енергії, що таїться в надрах земної кулі. Пам'ять людства зберігає перекази про катастрофічні виверження вулканів, забравших мільйони людських життів, що невпізнанно змінили вигляд багатьох місць на Землі. Потужність виверження навіть порівняно невеликого вулкана колосальна, вона багаторазово перевищує потужність найбільших енергетичних установок, створених руками людини.

Правда, про безпосереднє використання енергії вулканічних вивержень говорити не приходиться - немає поки в людей можливостей приборкати цю непокірливу стихію, та й, на щастя, виверження ці досить рідкі події.

Маленька європейська країна Ісландія - "країна льоду" у дослівному перекладі - цілком забезпечує себе помідорами, яблуками і навіть бананами! Численні ісландські теплиці одержують енергію від тепла землі - інших місцевих джерел енергії в Ісландії практично немає. Зате дуже багата ця країна гарячими джерелами і знаменитими гейзерами-фонтанами гарячої води. І хоча не ісландцям належить пріоритет у використанні тепла підземних джерел, жителі цієї маленької північної країни експлуатують підземну котельню дуже інтенсивно. Столиця - Рейк'явік, у якій проживає половина населення країни, опалюється тільки за рахунок підземних джерел. Але не тільки для опалення черпають люди енергію з глибин землі. Уже давно працюють електростанції, що використовують гарячі підземні джерела.

Перша така електростанція, зовсім ще малопотужна, була побудована в 1904 році в невеликому італійському містечку Лардерелло, названому так на честь французького інженера Лардерелли, що ще в 1827 році склав проект використання численних у цьому районі гарячих джерел. Поступово потужність електростанції росла, у лад вступали все нові агрегати, використовувалися нові джерела гарячої води, і в наші дні потужність станції досягла вже значної величини - 360 тисяч кіловат. У Новій Зеландії існує така електростанція в районі Вайракеи, її потужність 160 тисяч кіловат.

У 120 кілометрах від Сан-Франциско в США робить електроенергію геотермальна станція потужністю 500 тисяч кіловат.

Енергія світового океану

Відомо, що запаси енергії у Світовому океані колосальні. Так, теплова (внутрішня) енергія, що відповідає перегріву поверхневих вод океану в порівнянні з донними, скажемо, на 20 градусів, має величину порядку 10 Дж. Кінетична енергія океанських плинів оцінюється величиною порядку 10 Дж.

Однак поки що люди вміють утилізувати лише незначні частки цієї енергії, та й то ціною великих капіталовкладень, так що така енергетика дотепер здавалася малоперспективною. Однак швидке виснаження запасів викопних палив, використання яких до того ж зв'язано з істотним забрудненням навколишнього середовища, різка обмеженість запасів урану (енергетичне використання яких до того ж породжує небезпечні радіоактивні відходи) і невизначеність як термінів, так і екологічних наслідків промислового використання термоядерної енергії змушує вчених і інженерів приділяти усе більшу увагу пошукам можливостей рентабельної утилізації великих і нешкідливих джерел енергії у Світовому океані.

Широка громадськість, та й багато фахівців ще не знають, що розшукові роботи по витягу енергії з морів і океанів придбали в останні роки в ряді країн уже досить великі масштаби і що їхні перспективи стають усе більш обіцяючими.

Несподіваною можливістю океанської енергетики виявилося вирощування з плотів в океані швидко ростучих гігантських водоростей, які переробляються легко в метан для енергетичної заміни природного газу. За наявними оцінками, для повного забезпечення енергією кожної людини - споживача досить одного гектара плантацій водоростей.

Велику увагу придбала «океанотерчна енергоконверсія» (ОТЭК), тобто одержання електроенергії за рахунок різниці температур між поверхневими і засмоктуваними насосом глибинними океанськими водами. Якоюсь мірою аналогічними, але як поки здається, імовірно, більш далекими представляються перспективи одержання електроенергії за рахунок розходження між солоною і прісною, наприклад морською і річковою водою.

Уже чимало інженерного мистецтва вкладено в макети генераторів електроенергії, що працюють за рахунок морського хвилювання, причому обговорюються перспективи електростанцій з потужностями на багато тисяч кіловатів. Ще більше обіцяють гігантські турбіни на таких інтенсивних і стабільних океанських плинах, як Гольфстрім.

Представляється, що деякі з океанських енергетичних установок, що пропонувалися, можуть бути реалізовані, і стати, рентабельними уже в даний час. Разом з тим варто очікувати, що творчий ентузіазм, мистецтво і винахідливість науково-інженерних працівників поліпшить існуючі і створить нові перспективи для промислового використання енергетичних ресурсів Світового океану. Океан наповнений неземною енергією, що надходить у нього з космосу. Вона доступна і безпечна, і не забруднює навколишнє середовище, невичерпна і вільна. З космосу надходить енергія Сонця. Вона нагріває повітря й утворює вітри, що викликають хвилі. Вона нагріває океан, що накопичує теплову енергію.

Океан - це не плоский, безжиттєвий водяний простір, а величезна комора неспокійної енергії.

Бакени і маяки, що використовують енергію хвиль, уже засіяли прибережні води Японії. Протягом багатьох літ бакени - свистки берегової охорони США діють завдяки хвильовим коливанням.

Альтернатива нафти

Вперше у світі рішення проблеми одержання синтетичної нафти у великій кількості було здійснено в Німеччині. В роки першої світової війни кайзерівська Німеччина виявилася цілком відрізаною від природних джерел нафти. Армії потрібний був бензин. Німецькі вчені звернули свої погляди «до небес». Ще в 1908 р. російський винахідник И.И. Орлів довів можливість синтезу нафти з оксиду вуглецю і водню (ця суміш одержала назву водяного газу). А де як не на «небі», тобто в атмосфері, можна знайти практично необмежені кількості цього газу? Німецькі учені Фішер і Тропш створили технологію одержання синтетичної нафти. Правда, водяний газ вони вирішили одержувати не з повітря, тоді це було занадто складно, а з бурого вугілля. Синтез нафти здійснюється шляхом контакту цього газу при температурі 180-200 °С і атмосферному тиску з оксидними залізно-цинковими каталізаторами. Були побудовані цілі заводи з виробництва штучного палива, що успішно експлуатувалися багато років. Але скінчилася війна, зріс видобуток природної нафти, ціни на неї упали. Синтетична нафта Фішера - Тропша вже не могла конкурувати з нею, і виробництво було згорнуто.

Зараз ідея штучної нафти знову набуває актуальності.

Нафту можна одержати вже безпосередньо з повітря. Більш того, учені думають, що це буде сприяти видаленню з атмосфери надлишкової вуглекислоти, що шкідливо впливає на навколишнє середовище. Величезна кількість палива, що спалюється, щорічно поставляє в атмосферу мільярди тонн вуглекислого газу. В даний час лише 10% його поглинається рослинами. Багато вчених бачать у такому катастрофічному збільшенні концентрації вуглекислого газу в земній атмосфері визначену небезпеку.

Доктор технічних наук В. Цисковський пропонує наступний шлях. Насамперед необхідно з атмосфери повітря одержати вуглекислий газ. Для цього повітря можна виморожувати, розділяти за допомогою мембран, з'єднувати за певних умов з газоподібним аміаком. В останньому випадку утвориться вуглекислий амоній, що легко розкладається на аміак і діоксид вуглецю під дією тепла. Отримана чиста вуглекислоти і є продуктом для подальшого синтезу нафти. Її розкладають на оксид вуглецю (чадний газ) і кисень. Для цієї реакції вимагаються великі витрати енергії. Припускають, що її можна проводити в атомних реакторах при температурі 5000°С в присутності каталізаторів. А далі оксид вуглецю синтезують з воднем, і нафта готова.

Одержання нафти з повітря - справа майбутнього. Зараз же штучну нафту одержують з каменю. Звичайно, це не зовсім звичайні камені, а так звані пальні сланці - породи, що містять у великій кількості органічну речовину, тобто той природний матеріал, з якого виходить синтетична нафта. [1]



РОЗДІЛ 3. Вплив глобальних проблем на розвиток економіки України

3.1 Можливості участі України в вирішенні світової продовольчої проблеми

Агросектор України з його базовою складовою - сільським господарством- є системоутворюючим в національній економіці, формуючи фактори суверенності держави - продовольчу і (у визначених межах), економічну, екологічну та енергетичну безпеку держави, забезпечує розвиток технологічно пов'язаних галузей економіки, утворює ринок сільгосппродукції і продовольства. Україна є лідером в експорті цілої низки сільгоспкультур (передусім зернових культур) і рослинних жирів (зокрема соняшникової олії). Вітчизняний агросектор зі значними експортним потенціалом може стати рушієм розвитку національної економіки, надаючи імпульс інвестиційному, технологічному та соціальному піднесенню України.

Актуальність дослідження обумовлена постійно зростаючим дефіцитом продовольства в світі та збільшенням і попитом на нього внаслідок швидкого зростання населення Землі. Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФAO) констатує, що нині голодує населення 34 країн. Загалом же, за її даними, у 2011-2013 рр. 842 млн. осіб (12% населення світу) постійно недоїдають. Кількість людей, які недоїдають, на думку експертів, у майбутньому зростатиме. Для вирішення цієї проблеми потрібно використати можливості нарощування продовольства у всіх країнах світу. Україна належить до числа країн, які мають найбільші потенційні можливості збільшення обсягів сільськогосподарської продукції. В умовах збільшення дефіциту продовольства у глобальних масштабах, зменшення виробництва продовольства в світі в розрахунку на одного жителя планети, Україна повинна якомога повніше реалізовувати свої можливості виробництва та експорту сільськогосподарської продукції. На сучасному етапі розвитку світової економіки для України складаються сприятливі умови щодо освоєння нових ринків сільськогосподарської продукції, зокрема, в регіонах Південно-Західної, Південної та Східної Азії, Північної Африки, існують можливості нарощування експорту сільськогосподарської продукції до країн Європи.

На одному з найкрупніших зернових форумів у світі - десятій міжнародній конференції “Зерно Причорномор'я-2013. BlackSeaGrain” (2013) зазначалося, що нині Україна стала значним гравцем на світовому аграрному та продовольчому ринках, займаючи у торгівлі зерновими (кукурудзи, пшениці та ячменю) і олійними культурами провідні місця. Наголошувалося також на значному потенціалі виробництва зернових культур, який вже найближчими роками може становити 80 млн. т. Відтак зернова галузь є ключовою для розвитку агропромислового комплексу держави. Адже 2013 р. в Україні зібрано 63 млн. т і експортовано близько 27 млн. т зернових [8]

Аналізуючи географічну структуру експорту українського зерна за регіонами світу, бачимо, що в Азію вивозиться 1/3 загального обсягу кукурудзи, близько ј загальної кількості пшениці та майже весь ячмінь. Натомість в Африку експортується понад Ѕ всього обсягу пшениці та більше ј обсягу кукурудзи і лише 1/10 всього ячменю, а в Європу - більше 1/3 всієї кукурудзи і майже 1/5 всієї пшениці.

Вже нині Україна експортує зерно в 90 країн світу. Протягом наступного десятиріччя наша держава, за оцінками експертів, має можливість наростити виробництво зернових до 120 млн. т. і вийти на друге місце в світі (після США) по експорту зернових. А при досягненні середньоєвропейських показників виробництва з 1 га, Україна здатна збільшити валове виробництво сільгосппродукції у 4-4,5 рази. Це додатково забезпечить продуктами харчування більше 300 млн. чол. Завдяки цьому Україна зможе нагодувати близько третини голодуючого населення світу.

Щоб стати потужним гравцем в експорті продовольства, Україна повинна докласти чимало зусиль у реалізації потенціалу виробництва, просуванні на зовнішні ринки, розвитку інфраструктури сільськогосподарського виробництва, впровадження нових технологій, залучення іноземних інвестицій.

Оскільки торгівля продовольством є важливим сегментом впливу на процеси, які відбуваються у світі, так як багато регіонів світу є імпортозалежними і не забезпечують себе продовольством навіть на половину, Україна має хороші перспективи у цьому напрямку. Суттєво посилити державі свою роль на світовому продовольчому ринку дозволить підписання угоди про асоціацію з ЄС, мета якої - створення Поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.

Україна має досить значний експортний потенціал сільськогосподарської продукції, який не використовується повною мірою. Для нарощування обсягів експорту в Україні повинна здійснюватися цілеспрямована державна політика щодо залучення інвестицій у розвиток логістичної інфраструктури зернового сектору та інші галузі АПК України, підтримки дрібних і середніх товаровиробників, у т.ч. запровадження пільгових умов виробничої діяльності для новостворених сільськогосподарських виробництв. Виконуючи взяті на себе зобов'язання в рамках міжнародних угод, що регулюють правила поведінки на світових ринках, Україна повинна докладати цілеспрямованих зусиль щодо просування на продовольчі ринки окремих країн та регіонів світу. У цьому контексті важливим завданням є приведення українського законодавства щодо якості продукції у відповідність з європейськими вимогами, проведення сертифікації підприємств аграрної галузі, дотримання і застосування стандартів якості та безпеки продукції відповідно до міжнародних вимог. Адже експорт якісної сільгосппродукції може принести Україні значні прибутки і підвищити товарний рівень на міжнародних (а саме на європейських) ринках. [17]

3.2 Прояви енергетичної, ресурсної, демографічної проблем в Україні, шляхи подолання їх негативного впливу на економіку країни

Природно-ресурсний потенціал України

Україна має різноманітний та потужний природно-ресурсний потенціал. Серед інших виділяються мінеральні, земельні та рекреаційні ресурси. Досі найактивніше використовувалися мінеральні Й земельні ресурси.

До основних компонентів ресурсів, кількість і якість яких визначають можливості забезпечення населення повноцінними умовами проживання в навколишньому середовищі, насамперед можна віднести:

- мінеральні ресурси;

- земельні ресурси;

- водні ресурси;

- лісові ресурси;

- ресурси території як місця проживання;

- природоохоронні території.

Мінеральні ресурси

В Україні виявлено близько 20 000 родовищ і проявів 113 видів корисних копалин, з яких 9143 родовища 97 видів корисних копалин мають промислове значення і враховуються Державним балансом запасів. До промислового освоєння залучено 3310 родовищ (від 40 до 75% розвіданих запасів різних видів корисних копалин). На базі цих родовищ працює понад 2000 гірничодобувних та переробних підприємств вугільної, нафтодобувної, газової, сланцевої, марганцеворудної, гірничо-хімічної та інших галузей.

Майже 50% валового внутрішнього продукту пов'язано з видобутком та переробкою сировини. У гірничо-видобувних галузях зосереджено близько 30% капітальних вкладень. З вивозом мінеральної сировини пов'язано 25-35% експортних надходжень.

Паливно-енергетичні ресурси

Паливно-енергетичні ресурси України складають нафта, газ, кам'яне та буре вугілля, торф, горючі сланці.

Серед паливно-енергетичних ресурсів важливе місце займає вугілля, яке за складом поділяється на кам'яне, буре, коксівне та енергетичне. В Україні дві третини цих ресурсів становить кам'яне вугілля, запаси якого здебільшого зосереджені в Донбасі (Донецька, Луганська і Дніпропетровська області).

Найбільші запаси нафти і газу в Україні зосереджені в Дніпровсько-Донецькому, Прикарпатському та Причорноморському регіонах. Особливо багатими на нафту геологи вважають шельфи Азовського і Чорного морів (орієнтовні запаси - 4-5 млрд т).

Більшість родовищ газу розташовано на Харківщині, у Причорномор'ї та Приазов'ї, на шельфі Чорного моря.

В Україні розміщується понад 2500 родовищ торфу. Основні його запаси зосереджено в поліських областях - Волинській, Житомирській та Рівненській. Невеликими є запаси торфу в Київській, Черкаській, Чернігівській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях. Товщина пластів становить 10-12 м.

...