Організаційно-економічні форми інтернаціоналізації університетської діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Спеціальність 08.00.02 - Світове господарство і міжнародні економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Тема:

Організаційно-економічні форми інтернаціоналізації університетської діяльності

Сусловська Таісія Євгеніївна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародної економіки ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Міністерства освіти і науки, молоді і спорту України, м. Київ.

Науковий керівник:

доктор економічних наук, професор Поручник Анатолій Михайлович, ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», завідувач кафедри міжнародної економіки

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Каленюк Ірина Сергіївна, Чернігівський державний інститут економіки і управління, ректор

кандидат економічних наук, доцент Куриляк Віталіна Євгеніївна, Тернопільський національний економічний університет, докторант кафедри міжнародної економіки

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ «Київський національний економічний імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 49-Г, к. 601.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор економічних наук, професор Л.Л. Антонюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Інтернаціоналізація, як фундаментальна закономірність світогосподарського розвитку, в епоху глобалізації надзвичайно розширює межі свого прояву, охоплюючи також позаекономічні сфери людської життєдіяльності та інститути, що їх регулюють. Особливе місце серед них посідає науково-освітня діяльність, яка в постіндустріальній парадигмі глобального економічного розвитку відіграє визначальну роль у генеруванні таких ресурсів як знання, інновації та інформація, насамперед, на базі функціонування університетів.

Починаючи з 1950-х років, з розгортанням науково-технічної революції та інтеграцією освіти, науки і виробництва, університети поступово стають самостійними суб'єктами підприємницької діяльності, специфіка якої полягає у виробництві інноваційних продуктів, розробці технологій та нових матеріалів, обґрунтуванні проектів, проведенні комерційно-консалтингової та контрактної діяльності з підготовки кваліфікованих фахівців для сфери бізнесу. Саме підприємницька діяльність університетів стала каталізатором поглиблення не тільки їх міжнародного міжакадемічного, але й фінансово-економічного співробітництва, яке в останні десятиліття набуло диверсифікованих організаційних форм і глобального масштабу.

Глобалізація освітньо-наукової та підприємницької діяльності університетів призвела до кардинальної зміни їх традиційної структури, коли поряд з класичними університетами з'явились дослідницькі та корпоративні, в діяльності яких превалюючими стають наукова і консалтингово-комерційна її види. Більше того, провідні університети світу стають самостійними суб'єктами міжнародних економічних відносин.

Глибокі якісні зміни в характері університетської діяльності з превалюванням глобальних форм їх функціонування потребують і нового рівня теоретичного осмислення процесів інтернаціоналізації їх діяльності.

З-поміж наукових праць, які містять фундаментальну розробку питань, пов'язаних з факторами розвитку людського ресурсу країн, обґрунтуванням сучасних функціональних особливостей діяльності університетів, їх місця і ролі в постіндустріальній моделі економічного розвитку, впливу університетської діяльності на світові інноваційні процеси, розкриттям взаємозв'язків університетів та бізнесу, формуванням міжнародних освітніх стандартів, слід назвати роботи таких зарубіжних учених, як: Делягін М., П. Друкер, М. Кастельс, Дж. Кендрик, Б. Кларк, П. Ромер, Е. Тоффлер, А. Анчишкін, В. Віфлеємський, В. Гойло, О. Добринін, С. Дятлов, В. Іноземцев, В. Капелюшников, В. Марцинкевич, А. Панарін, Ю. Рубін, М. Шмельов та ін.

Цю проблематику активно досліджують і вітчизняні вчені-економісти, зокрема, Л. Антонюк, О. Білорус, А. Гальчинський, В. Геєць, Б. Данилишин, О. Грішнова, М. Згуровський, І. Каленюк, М. Карпенко, А. Колот, К. Корсак, Д. Лук'яненко, В. Новицький, Т. Оболенська, Є. Панченко, Ю. Пахомов, А. Поручник, А. Рум'янцев, А. Сбруєва, В. Сіденко, С. Сіденко, А. Філіпенко, Т. Фініков, А. Чухно та ін. Їх праці присвячені дослідженню новітніх процесів, що відбуваються на світовому ринку освітніх послуг, тенденцій формування національного освітнього ресурсу, диверсифікації джерел фінансування вітчизняної освіти, її модернізації на європейських засадах тощо.

Однак багато аспектів цієї багатогранної наукової проблеми залишаються недостатньо розкритими та обґрунтованими. Насамперед потребують поглибленого вивчення питання щодо визначення передумов та глобалізаційних детермінант інтернаціоналізації науково-освітньої діяльності університетів, розкриття її організаційно-економічних форм та механізмів, дослідження трансформації діяльності класичних університетів, з'ясування місії дослідницьких та корпоративних університетів у глобальному освітньо-науковому просторі, а також обґрунтування пріоритетних напрямів та інструментів нарощування конкурентоспроможності українських університетів.

Таким чином, системне дослідження організаційно-економічних форм інтернаціоналізації університетської діяльності є дуже важливим як у теоретичному, так і у практичному плані, що обумовило вибір теми дисертації, її мету та завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках міжкафедральної науково-дослідної теми «Ресурси і моделі глобального економічного розвитку» (номер державної реєстрації №0106U004357) факультету міжнародної економіки і менеджменту ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана». В рамках цієї теми автором особисто підготовлено розділ «Глобальна соціально-інтелектуальна місія університетів як провідних інститутів постіндустріального суспільства». Крім того, автор брала участь у виконанні науково-дослідної роботи «Трансформація механізму фінансування системи освіти України в умовах глобалізації» (номер державної реєстрації №0107U001831) Науково-дослідного інституту економічного розвитку КНЕУ імені Вадима Гетьмана на замовлення Міністерства освіти і науки України, в якій за її участі підготовлено розділ «Тенденції та особливості процесу інтернаціоналізації освітньої діяльності».

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є комплексне дослідження процесів інтернаціоналізації науково-освітньої та підприємницької діяльності університетів в умовах глобалізації, розкриття її сучасних організаційно-економічних форм, а також розроблення науково обґрунтованого механізму нарощування міжнародних конкурентних переваг українських університетів.

Виходячи з мети дослідження, у роботі поставлено такі конкретні завдання:

- визначити передумови, сутність та постіндустріальні детермінанти інтернаціоналізації науково-освітньої діяльності;

- розкрити етапи та напрями інтернаціоналізації університетської діяльності;

- з'ясувати природу диверсифікації організаційно-економічних форм діяльності університетів в умовах глобалізації;

- виявити особливості інституційного механізму взаємодії дослідницьких університетів і підприємницького сектору;

- дослідити роль корпоративних університетів у підготовці фахівців для глобального бізнесу;

- обґрунтувати основні напрями нарощування конкурентоспроможності українських університетів у контексті використання його інтернаціоналізаційного компоненту.

Об'єктом дослідження є процеси міжнародної економічної діяльності у соціально-економічній сфері.

Предметом дослідження є організаційно-економічні форми інтернаціоналізації науково-освітньої та підприємницької діяльності університетів в умовах глобалізації.

Методи дослідження. Дисертаційна робота базується на використанні методологічного принципу єдності теорії та практики, прогнозуванні розвитку економічних процесів на основі методу наукової абстракції. Методологічною основою дисертаційного дослідження є: історико-логічний метод (під час дослідження еволюції та етапів інтернаціоналізації університетської діяльності, розкриття функцій класичних, дослідницьких та корпоративних університетів та їх диверсифікації: пп. 1.2, 2.1, 2.2, 2.3); системно-структурний аналіз економічних процесів і явищ (під час дослідження структурних вимірів міжнародної діяльності університетів, розкриття ендогенних та екзогенних чинників формування високого конкурентного статусу українських університетів: пп. 1.3, 3.3); методи кількісного та якісного порівнянь (при визначенні якісних та кількісних параметрів розвитку світового ринку освітніх послуг, оцінці сучасного рівня та потенційного ресурсу інтернаціоналізації університетської діяльності в Україні: пп. 1.3, 2.2, 2.3, 3.1); порівняльного аналізу (при дослідженні міжнародного співробітництва університетів різних країн: пп. 2.2, 2.3, 3.1); експертних оцінок та прогнозний (під час узагальнення методик рейтингування університетів-лідерів та обґрунтування механізмів ефективного включення українських університетів у міжнародне науково-технічне співробітництво: пп. 2.1, 3.2).

Джерельною та статистичною базами дисертаційної роботи є монографічні дослідження вітчизняних та зарубіжних економістів, матеріали та аналітичні звіти міжнародних організацій (ООН, Групи Світового банку, Всесвітнього економічного форуму та ін.), закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів, матеріали Державного комітету статистики України, Міністерства освіти і науки, молоді і спорту України, Інституту вищої освіти КНЕУ імені Вадима Гетьмана та ін.

Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає у формулюванні автором концептуального підходу у дослідженні процесів інтернаціоналізації науково-освітньої сфери через призму диверсифікації міжнародної діяльності університетів як ключових інститутів постіндустріального суспільства, а також обґрунтуванні напрямів нарощування конкурентоспроможності українських університетів на глобальному ринку освітніх послуг.

Нові наукові положення, одержані особисто автором, які виносяться на захист, полягають у наступному:

вперше одержано:

- розкрито системний характер процесу інтернаціоналізації науково-освітньої діяльності університетів на основі виокремлення п'яти історичних етапів її розвитку за такими критеріями, як факторна обумовленість та форми міжнародного співробітництва університетів, рівні їх інтернаціоналізаційної діяльності та інститути регулювання даного процесу: 1-й етап (середні віки - початок ХІХ ст.) - зародження університетської діяльності, нерегулярний характер міжнародних контактів університетів на мікрорівні; 2-й етап (ХІХ ст.) - становлення і формування класичної моделі університету гумбольдтівського типу, розширення міжнародної співпраці на мікрорівні; 3-й етап (кінець ХІХ ст. - середина ХХ ст.) - розширення функцій та напрямів діяльності університетів, поява міжнародних регулятивних інструментів, превалювання міждержавного рівня інтернаціоналізації університетської діяльності; 4-й етап (1950-1980 рр.) - зародження та розвиток інтеграційних процесів у науково-освітній сфері з домінуванням регіонального та транскордонного рівнів інтернаціоналізації університетської діяльності; 5-й етап (1990-ті рр. - початок ХХІ ст.) - диверсифікація діяльності університетів на транснаціональному і глобальному рівнях з долученням до її регулювання наднаціональних інститутів та організацій;

- виявлено характер та ключові напрями диверсифікації університетської діяльності з обґрунтуванням функціональної (виникнення інноваційної, консалтингової, підприємницької та комерційної видів діяльності), організаційної (формування спеціалізованих типів університетів - дослідницьких і корпоративних, посилення процесів внутрішньої організаційної реструктуризації через створення у структурі університетів центрів, інститутів, коледжів та відділень, а також формування глобальної мережі університетів), продуктової (освітні, науково-дослідницькі, програмні, консалтингові, проектні, інноваційні продукти, продукти інтелектуальної власності) та географічної (трансфер з розвинутих країн в інші регіони світу освітніх стандартів, навчальних програм, освітніх методик, професорсько-викладацького корпусу, науково-дослідницьких технологій) диверсифікації. Доведено, що всі ці взаємопов'язані і різнопланові види сучасної університетської діяльності є основою її глобальної трансформації та надають даному процесу системного та цілісного характеру;

удосконалено:

- класифікацію форм інтернаціоналізації університетської діяльності у форматі основних її сфер: освітньої (широкомасштабний обмін між університетами різних країн студентами, аспірантами, стажерами, викладачами, іноземна практика студентів, навчання іноземних студентів та ін.), науково-дослідницької (організація та проведення міжнародних конференцій, симпозіумів, круглих столів, студентських олімпіад та конкурсів на наукові дослідження, обмін результатами теоретичних та прикладних досліджень, спільні наукові публікації та реалізація проектів за участі інтернаціональних творчих колективів та ін.) та комерційно-консалтингової (експорт-імпорт освітніх послуг, ноу-хау, патентів, ліцензій, комерціалізація знань на внутрішніх і міжнародному ринках, всі види консалтингово-підприємницької діяльності та ін.). Доведено, що результативність усіх форм міжнародної діяльності університетів та їх партнерської співпраці залежить від ефективності фінансового механізму їх взаємодії, який акумулює значні грошові ресурси, що надходять від міжнародних організацій, урядів, ТНК, неурядових організацій, банків, меценатів та приватних осіб на фінансування міжнародних дослідницьких проектів, обмін людськими ресурсами, надання грантів, кредитів та стипендій іноземним студентам, аспірантам, стажерам, викладачам та ін.

- методологічні підходи щодо міжнародного рейтингування університетів-лідерів на світовому ринку освітніх послуг завдяки обґрунтуванню доцільності введення при оцінці їх конкурентних позицій такого критерію, як рівень інтернаціоналізованості університетської діяльності в широкому контексті з урахуванням не тільки її освітнього, але й наукового та підприємницького компонентів. Встановлено, що за такими критеріями до рейтингу Топ-університетів належать дослідницькі та корпоративні університети, які зорієнтовані на підготовку інтернаціонального контингенту кваліфікованих кадрів для глобального бізнесу;

- систематизацію ендогенних та екзогенних чинників нарощування міжнародної конкурентоспроможності українських університетів та їх поступового перетворення в науково-освітні заклади світового рівня через: зміну статусу існуючих навчальних закладів з виокремленням в системі вищої освіти обмеженої групи дослідницьких університетів національного рівня, багатопрофільних регіональних вузів та професійно-технічних навчальних закладів; державну адресну підтримку тих досліджень в університетах, які здійснюватимуться за стратегічними науковими напрямами; стимулювання науково-дослідної творчості викладачів університетів на основі радикального реформування системи оплати їх праці; активізацію і виведення на якісно новий рівень наукового співробітництва вітчизняних університетів із зарубіжними партнерами і просування їх наукових продуктів на світові ринки об'єктів інтелектуальної власності; інтеграцію університетської, академічної та корпоративної науково-дослідницької діяльності з диверсифікацією джерел її фінансування; впровадження в дослідницьких університетах України світових стандартів освітньо-наукової діяльності за критеріями кадрового, навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційно-інфраструктурного забезпечення їх діяльності;

дістало подальший розвиток:

- визначення і систематизація постіндустріальних факторів інтернаціоналізації університетської діяльності (інтенсифікація процесу інтернаціоналізації господарського життя, формування на рубежі ХХ-ХХІ ст. глобального економічного простору, загострення міжнародної конкуренції за сегмент висококваліфікованого людського ресурсу, розгортання процесу техноглобалізму внаслідок науково-технологічної революції та інтелектуалізації виробництва, соціальна конвергенція між країнами і регіонами та інституціоналізація міжнародного суспільно-економічного життя) з визначенням характеру їх впливу на інтеграцію освіти і науки на глобальному рівні. Обґрунтовано концептуальний висновок про те, що провідною рушійною силою глобального соціально-економічного прогресу стають не розрізнені сфери «освіти» і «науки», а інтернаціональний освітньо-науковий комплекс, який спроможний акумулювати найкращі науково-педагогічні кадри, реалізовувати великомасштабні наукові дослідження та здійснювати підприємницьку діяльність, тим самим забезпечувати конкурентні переваги в глобальному середовищі;

- визначення рівнів інтернаціоналізації науково-освітньої діяльності (міждержавний, транскордонний, регіональний, транснаціональний та глобальний) з характеристикою їх особливостей та суб'єктів, які їх уособлюють. На цій основі доведено об'єктивність процесу глобалізації діяльності університетів, виокремлення в структурі глобального ринку самостійного сегменту - ринку освітніх послуг з формуванням його ключових параметрів - глобального попиту на освітні послуги (насамперед з боку світового контингенту молоді) та науково-консалтингові послуги (з боку глобального бізнесу) і глобальної пропозиції (з боку інтернаціоналізованої системи університетських закладів) та перетворенням університетів на самостійних суб'єктів міжнародних відносин;

- комплексна оцінка рівня інтернаціоналізації університетської діяльності в Україні, на основі якої встановлено суттєве відставання вітчизняних університетів не тільки від провідних європейських та американських, але й вищих навчальних закладів Російської Федерації та ряду інших постсоціалістичних країн за показниками чисельності іноземних студентів та викладачів, участі у світових інноваційних процесах та міжнародних науково-дослідницьких проектах, задіяності у виконанні контрактних угод з ТНК, міжнародного рейтингування університетів, патентування та ін.; і лише за показником впровадження міжнародних освітніх стандартів українські університети поступово інтегруються у європейський освітній простір. Подолання цієї асиметрії можливе за умов активізації інституційної взаємодії вітчизняних університетів зі світовими міжуніверситетськими структурами.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що основні теоретичні положення, висновки та рекомендації, сформульовані автором у дисертації, можуть слугувати науковою основою реформування університетської діяльності в Україні у відповідності зі світовими тенденціями її диверсифікації з метою нарощування міжнародної конкурентоспроможності вітчизняних університетів та формування в країні науково-освітніх комплексів. Пропозиції дисертанта щодо обґрунтування стратегії активізації міжнародної діяльності університетів України, шляхів і методів більш інтенсивного їх виходу на світовий ринок освітніх послуг, були використані Міністерством освіти і науки України при підготовці IV засідання Підкомітету з питань гуманітарного співробітництва Українсько-Російської міждержавної комісії та Концепції розвитку українсько-російської співпраці у гуманітарній сфері (довідка про впровадження №7/1-17-847 від 17.12.2010 р.). Практичні рекомендації та висновки дисертаційної роботи, які стосувались механізму функціональної та організаційної диверсифікації університетської діяльності на сучасному етапі розвитку суспільства, було використано у поточній роботі Ректорату та Центру міжнародних зв'язків ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» (довідка про впровадження № 01/20-1607 від 26.08.2010 р.).

Висновки і окремі рекомендації дисертації щодо правової, організаційної, кадрової та фінансової систем забезпечення інноваційного розвитку дослідницьких університетів в Україні було використано при розробці «Програми інноваційного розвитку університету до 2012 року» та проведенні Інститутом вищої освіти КНЕУ імені Вадима Гетьмана міжнародного дослідження на тему: «Основні тенденції та стандарти діяльності дослідницьких університетів світового класу» (довідка про впровадження №02/11 від 10.01.2011 р.).

Крім того, основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі під час викладання дисциплін «Міжнародна економіка», «Міжнародні стратегії економічного розвитку» та «Міжнародна економічна діяльність України» студентам факультету міжнародної економіки і менеджменту та Центру магістерської підготовки в ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» (довідка про впровадження від 20.01.2011 р.).

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, які викладено в дисертації та виносяться на захист, одержані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на 3 міжнародних та всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях: міжнародній науково-практичній конференції «Соціально-економічні фактори розвитку України в умовах глобалізації» (м. Київ, 9-10 квітня 2008 р., Національний педагогічний університет імені М. Драгоманова), міжнародній науково-практичній конференції «Імперативи розвитку України в умовах глобалізації» (м. Чернігів, 24-26 вересня 2008 р., Чернігівський державний технологічний університет), всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні напрямки вдосконалення фінансово-економічної політики на сучасному етапі» (м. Чернігів, 17-18 лютого 2010 р., Чернігівський державний інститут економіки і управління).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційної роботи опубліковано автором самостійно і у співавторстві у 12 наукових працях (загальним обсягом 5,1 д.а.), у тому числі 1 монографія (у співавторстві), 8 статей у наукових фахових виданнях (1 - у співавторстві) та 3 публікації в інших виданнях. Загальний обсяг опублікованих робіт, що належить особисто дисертантові, становить 4,9 д.а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 196 сторінок комп'ютерного тексту. У тексті дисертації розміщено 1 рисунок на 1 сторінці, 16 таблиць на 11 сторінках, 4 додатки на 5 сторінках, список використаних джерел налічує 245 назв на 14 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету і завдання, предмет і об'єкт дослідження, визначено методологічну базу, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 «Методологія системного дослідження інтернаціоналізації науково-освітньої діяльності» досліджено передумови та фактори інтернаціоналізації науково-освітньої діяльності, розкрито еволюцію та напрями інтернаціоналізації університетської діяльності на різних етапах її розвитку, а також з'ясовано постіндустріальні детермінанти розвитку міжнародної діяльності університетів.

Проведене автором комплексне дослідження процесів інтернаціоналізації соціально-економічного життя дозволило зробити висновок про те, що в сучасних умовах вона все більшою мірою охоплює науково-освітню сферу, що обумовлено як історичними, політичними, демографічними та соціальними причинами, так і постіндустріалізацією світового господарства в останні десятиліття.

Сутність та особливості процесу інтернаціоналізації науково-освітньої діяльності, на думку дисертанта, полягають не лише у розширенні і поглибленні міжнародного співробітництва суб'єктів науково-освітньої діяльності на горизонтальному рівні, але й вертикальною диверсифікацією їх діяльності. Закономірним результатом цього стає формування у світовій економіці якісно нового організаційного утворення - освітньо-наукового комплексу, який, системно інтегруючи освіту і науку, здатен акумулювати найкращі науково-педагогічні кадри, реалізовувати великомасштабні наукові дослідження та здійснювати підприємницьку діяльність, тим самим забезпечувати конкурентні переваги в глобальному середовищі.

Ключовими інститутами даного комплексу є університети світового рівня, які, досягнувши глобальних масштабів діяльності, здійснюють вагомий вплив на суспільний розвиток через провідну роль у генеруванні інноваційних продуктів та відтворенні людського ресурсу, адекватного сучасному високотехнологічному способу виробництва. Саме їх діяльність характеризується на сьогодні найвищим рівнем інтернаціоналізації та диверсифікації.

Дослідження еволюції процесу інтернаціоналізації університетської діяльності дозволило виділити п'ять етапів її розвитку на основі таких критеріїв, як фактори інтернаціоналізації, форми та масштаби міжнародного співробітництва університетів, рівень їх інтернаціоналізаційної діяльності та інститути регулювання даного процесу: 1-й етап (середні віки - початок ХІХ ст.), 2-й етап (ХІХ ст.), 3-й етап (кінець ХІХ ст. - середина ХХ ст.), 4-й етап (1950-1980-ті рр.), 5-й етап (1990-ті рр. - початок ХХІ ст.).

Дисертант розкриває історичну ретроспективу процесу інтернаціоналізації університетської діяльності і доводить, що хоча з самого її зародження вона носила інтернаціональний характер, однак у процесі багатовікового поступу міжнародної економічної системи вона еволюціонувала від найпростіших форм і рівнів на першому і другому етапах (обмін іноземними студентами і викладачами, становлення і формування класичної моделі університету гумбольдтівського типу та нерегулярний характер міжнародних контактів університетів на мікрорівні) до превалювання міждержавного рівня інтернаціоналізації університетської діяльності на третьому етапі і аж до домінуванням регіонального та транскордонного її рівнів на четвертому етапі.

Що ж стосується глобальної фази світогосподарського розвитку, то міжнародна університетська діяльність в цей період досягла найвищого свого рівня і знаходить свій прояв у диверсифікації діяльності університетів на транснаціональному і глобальному рівнях з долученням до її регулювання наднаціональних інститутів та організацій, виражаючи об'єктивний процес глобалізації науково-освітньої діяльності та формування в структурі глобального ринку самостійного сегменту - ринку освітніх послуг.

В роботі розкриваються постіндустріальні фактори інтернаціоналізації університетської діяльності: інтенсифікація процесу інтернаціоналізації господарського життя, формування глобального економічного простору, загострення міжнародної конкуренції за сегмент висококваліфікованого людського ресурсу, розгортання процесу техноглобалізму, соціальна конвергенція між країнами і регіонами та інституціоналізація міжнародного суспільно-економічного життя. Обґрунтовано, що внаслідок дії цих факторів на початку ХХІ ст. інтернаціоналізація науково-освітньої діяльності досягла якісно нового рівня, який характеризується, насамперед, посиленням ролі дослідницького компоненту в діяльності університетів та розширенням їх підприємницької функції з метою нарощування фінансового ресурсу університетів та забезпечення їх реальної автономії. Крім того, під впливом постіндустріальних факторів суттєвої диверсифікації зазнають як зміст, так і організаційно-економічні форми діяльності університетів, у тому числі і у міжнародній сфері.

Сучасні процеси інтернаціоналізації університетської діяльності проаналізовані через призму її форм в освітній, науково-дослідницькій та комерційно-консалтинговій сферах з акцентуванням дослідницького інтересу на таких ключових, як: широкомасштабний обмін між університетами різних країн студентами, аспірантами, стажерами, викладачами, іноземна практика студентів, навчання іноземних студентів, організація та проведення міжнародних конференцій, симпозіумів, круглих столів, студентських олімпіад та конкурсів на наукові дослідження, обмін результатами теоретичних та прикладних досліджень, експорт-імпорт освітніх послуг та ін.

В дисертації аргументовано доводиться теза, що включення університетів в глобальний науково-освітній простір здійснюється на основі складного механізму, який включає такі структурні компоненти: організаційно-правовий механізм (сукупність правил, норм, правових документів щодо регулювання міжнародної діяльності університетів), фінансовий механізм (засоби перерозподілу фінансових потоків в процесі експорту-імпорту освітніх послуг, інвестиційна діяльність за кордоном, комерціалізація результатів наукових досліджень, надання міжнародної технічної допомоги в освітньо-науковій сфері) та інституційний механізм (органи управління та регулювання міжнародною освітньо-науковою діяльністю на національному, регіональному, транснаціональному та глобальному рівнях). Доводиться, що в глобальних умовах зростає роль фінансового механізму, який, регулюючи рух грошових ресурсів від міжнародних організацій, урядів, ТНК, неурядових організацій, банків, меценатів та приватних осіб, забезпечує фінансування міжнародних дослідницьких проектів, обмін людськими ресурсами, надання грантів, кредитів та стипендій іноземним студентам, аспірантам, стажерам, викладачам та ін.

Крім того, наголошується, що зростаючі масштаби міжнародної діяльності університетів перетворюють їх на самостійних суб'єктів міжнародних економічних відносин, які активно конкурують між собою за студентський контингент та висококваліфікований корпус викладачів і дослідників у глобальному середовищі. Тож невід'ємним компонентом сучасних конкурентних стратегій світових університетів-лідерів стає активна презентація їх переваг через рейтингування національного, регіонального та світового рівнів, в яких одним з основних показників є масштаби міжнародної діяльності університетів (абсолютні та відносні показники чисельності іноземних студентів, кількість викладачів-іноземців, кількість наукових праць університетських професорів, опублікованих у міжнародних виданнях та ін.). Відзначається, що високі позиції університетів у глобальних рейтингах є свідченням їх конкурентоспроможності та світовому ринку освітніх послуг.

У розділі 2 «Диверсифікація організаційно-економічних форм діяльності університетів в умовах глобалізації» досліджено процеси трансформації міжнародної діяльності класичних університетів в умовах глобалізації, розкрито інституційний механізм взаємодії дослідницьких університетів і підприємницького сектору, а також проаналізовано масштаби та особливості діяльності корпоративних університетів.

Розглядаючи сучасну міжнародну діяльність університетів, дисертант відзначає, що в умовах глобалізації усі традиційні її форми (освітня діяльність, наукова діяльність, міжнародна торгівля освітніми послугами, міжнародна інвестиційна діяльність в інноваційній сфері та міжнародні фінансові потоки) не тільки отримали прискореного розвитку, але й набули стійкого системного характеру. При цьому кожна з цих форм розглядається університетами в якості складової єдиного багаторівневого комплексу міжнародної діяльності.

Що стосується її трансформацій, то в умовах становлення постіндустріального суспільства, яке висуває нові вимоги до якісних кондицій людських ресурсів, вони проявляються у: подовженні тривалості післяшкілького навчання, зростанні масовості освіти та попиту на освітні послуги, розширенні номенклатури спеціальностей та мережі заочно-дистанційної форми навчання, підвищенні вартості навчання та розширенні джерел фінансування освіти. В освітній сфері традиційні університети намагаються реагувати на виклики сучасного ринку праці через розробку нових форм і методів просування освітніх продуктів і в першу чергу тих, що мають конкретне практичне спрямування і користуються попитом з боку бізнесу.

На основі комплексного аналізу ключових показників міжнародної діяльності університетів країн ОЕСР (кількість іноземних студентів та студентів, що навчаються за кордоном, чисельність іноземного контингенту викладачів, кількість реалізованих за кордоном навчальних програм, кількість зарубіжних філіалів, експорт-імпорт освітніх послуг та ін.) дисертант відзначає, що найвищий рівень інтернаціоналізації науково-освітньої діяльності характерний нині університетам США, Великобританії, Німеччини і Франції (табл. 1), які утримують лідируючі позиції на світовому ринку освітніх послуг завдяки потужному їх фінансуванню та високим міжнародним рейтингам.

Разом з тим, подібна регіональна структура світового ринку освітніх послуг на сьогодні зазнає суттєвих змін, пов'язаних із входженням в елітну групу світових університетів освітніх закладів таких провідних англомовних країн як Австралія, Нова Зеландія, Канада та Ірландія, які перетворилися в нові центри тяжіння іноземного контингенту студентів. Водночас ще одним глобальним виміром інтернаціоналізації є дедалі більша концентрація іноземних викладачів в університетах тих країн, які в останні десятиліття здійснили стрімкий економічний прорив завдяки, насамперед, науково-інноваційному ресурсу - Китай, Сінгапур, Об'єднані Арабські Емірати, Бразилія та ін.

Поряд з трансформацією традиційних функцій класичні університети також все активніше долучаються до таких видів підприємницької діяльності, як комерціалізація результатів наукової діяльності, розширення спектру освітньо-консалтингових послуг, які надаються бізнес-структурам, інвестиційна діяльність та ін. Це обумовлено як необхідністю свободи комерціалізації результатів наукової діяльності, так і пошуком додаткових джерел доходів та зростаючою інтернаціоналізацією університетської діяльності. На думку автора, трансформація традиційних функцій університетів об'єктивно вимагає їх переходу до інноваційного підприємницького менеджменту та обумовлює зменшення участі держави в процесі управління університетською діяльністю.

Таблиця 1

Динаміка чисельності іноземних студентів в деяких країнах світу, тис. осіб протягом 2000-2007 рр.

Проведений аналіз дозволив автору визначити наступні форми взаємодії університетів і бізнесу: партнерство в науково-дослідній діяльності (спільні розробки, фінансування бізнесом досліджень в університетських лабораторіях, умови комерціалізації результатів і захисту прав інтелектуальної власності та ін.); підготовка фахівців для бізнесу (бакалаврів і магістрів на договірних засадах, створення університетами підрозділів, що забезпечують навчання, наближене до прикладних проблем бізнесу тощо); залучення викладацького складу традиційних університетів до підготовки кадрів в корпоративних навчальних центрах та ін. Не випадково одним з найважливіших критеріїв при світовому рейтингуванні університетів є результати їх науково-дослідницької діяльності: кількість публікацій у наукових журналах, кількість цитувань, чисельність штатних дослідників (насамперед - нобелівських та інших лауреатів), число отриманих патентів на винаходи та ін. Тим самим, активна дослідницька діяльність університетів підвищує їх імідж та міжнародний престиж.

Виходячи з пріоритетності наукового компоненту у міжнародній діяльності університетів, лідерами сучасної світової освіти і науки стають саме дослідницькі університети, основні тенденції та стандарти діяльності яких всебічно проаналізовані у дисертації. Встановлено, що їх конкурентними перевагами у глобальному середовищі є, насамперед, висока чисельність висококваліфікованих викладацьких кадрів, вагомі результати наукових досліджень, наявність талановитих студентів, академічна свобода, великомасштабне фінансування з державних і приватних джерел (табл. 2) та ін.

організаційний економічний інтернаціоналізація університет

Таблиця 2

Обсяги залученого приватного капіталу провідними дослідницькими університетами США і Великобританії у 2006 р., млн. дол.

В системі організаційної диверсифікації університетської діяльності важливе місце посідає процес самовизначення корпоративних університетів, передумовами виникнення яких стали: відірваність традиційної системи освіти від потреб бізнесу, активізація процесів злиття і поглинання в бізнесі, які висувають потребу у кваліфікованих фахівцях з крос-культурним типом мислення, потреба ТНК у підготовці універсальних менеджерів та необхідність постійного підвищення кваліфікації кадрів для провідних компаній, яке найкращим чином може бути реалізованим в системі внутрішньофірмового навчання. Таким чином, корпоративний університет, як підкреслюється у дисертації - це не академічний навчальний заклад, а інституція по забезпеченню безперервної професійної підготовки кадрів, яка не має жорсткої структури підрозділів, її викладацький склад характеризується високим рівнем ротації (викладачами найчастіше стають працівники корпорації, що засвідчили свою професійну компетентність і певні інноваційні спроможності), а навчальні програми характеризуються високим рівнем адаптованості до потреб реальної економіки, мають безпосередньо прикладне спрямування і не завжди «вписуються» у формат традиційної системи освітніх рівнів і ступенів. В межах ТНК, що мають наднаціональний характер діяльності, організація корпоративного навчання вільна від обмежень та вимог, властивих державним системам освіти і, крім того, активізує міжнародну міграцію висококваліфікованих кадрів.

У розділі 3 «Інтернаціоналізаційний компонент нарощування конкурентоспроможності українських університетів» здійснена оцінка сучасного рівня та потенційного ресурсу інтернаціоналізації університетської діяльності в Україні, визначено основні напрями ефективного включення вітчизняних університетів у міжнародний науково-освітній простір, а також обґрунтовано ендогенні та екзогенні чинники формування високого конкурентного статусу українських університетів.

Процес інтернаціоналізації діяльності університетів України розвивається у відповідності із загальносвітовими тенденціями інтеграції і глобалізації. Враховуючи особливості історичного становлення української освіти і науки виділено наступні етапи інтернаціоналізації діяльності українських університетів. Перший етап (початок ХІХ століття - початок ХХ століття) - поява великих університетів, становлення української університетської освіти, започаткування міжнародної діяльності у формах наукового спілкування, залучення іноземних викладачів, вільний рух студентів. Другий етап (1920-1980-ті рр.), що припадає на радянську добу, характеризувався певними особливостями: створенням багатопрофільної системи вищої освіти, значною мірою ізольованої від загальносвітових процесів розвитку університетської діяльності, особливо в науковій сфері. Третій етап (1990-ті роки ХХ ст.) - формування національної системи вищої освіти, важливими рисами якої стають відкритість до зовнішнього світу, розбудова міжнародного науково-освітнього співробітництва, його диверсифікація, підключення до Болонського процесу. Четвертий етап інтернаціоналізації університетської діяльності в Україні починається з початком ХХІ ст. і характеризується значним нарощуванням цього процесу внаслідок поширення інформаційно-комунікаційних технологій, цілеспрямованої інтеграції вітчизняних університетів до світового та європейського освітнього простору через реалізацію усіх форм міжнародного співробітництва у цій сфері.

Про розширення інтернаціональної діяльності вітчизняних університетів в останні роки свідчать дані щодо чисельності іноземних студентів в Україні, яка на сьогодні становить понад 46 тис. осіб із 134 країн світу, серед яких 60% є вихідцями з країн Азії, а 30% - з африканських країн. Разом з тим, за більшістю показників інтернаціоналізації університетської діяльності вітчизняні університети суттєво поступаються не лише європейським та американським, але й вищим навчальним закладам Російської Федерації та ряду інших постсоціалістичних країн. Найбільше відставання на сьогодні спостерігається за чисельністю іноземних викладачів, показниками участі у світових інноваційних процесах та міжнародних науково-дослідницьких проектах, задіяності у виконанні контрактних угод з ТНК, міжнародного рейтингування університетів, патентування та ін.

Водночас, як відзначає дисертант, накопичений кадровий, науково-технічний та інформаційний ресурс вітчизняних університетів дає можливість навчати набагато більше іноземних студентів за найрізноманітнішими спеціальностями економічного, педагогічного, медичного, інженерно-технічного, аграрного, військового та мистецького спрямування.

В роботі доведено, що ефективне включення університетів України в світовий освітньо-науковий простір можливе лише на основі забезпечення їх конкурентоспроможності за умови продуманої державної стратегії. Її ключовою метою має бути входження 5-ти провідних університетів України до світового рейтингу 200 провідних університетів сучасності і в цілому - переведення університетської діяльності на міжнародні стандарти.

Досягнення цієї стратегічної цілі є можливим лише за умови ефективного використання як ендогенних, так і екзогенних чинників нарощування міжнародної конкурентоспроможності університетів шляхом:

- зміни статусу існуючих навчальних закладів з виокремленням в системі вищої освіти обмеженої групи дослідницьких університетів національного рівня, багатопрофільних регіональних вузів та професійно-технічних навчальних закладів. При цьому до функцій дослідницьких університетів мають належати проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, підготовка докторів наук, розробка сучасних освітніх і навчальних технологій і методик з їх подальшим трансфером регіональним вузам. Саме група дослідницьких університетів повинна отримати з боку держави та бізнесу потужну фінансову підтримку та бути включеною до об'єктів пріоритетного розвитку України Водночас регіональні університети мають зосередитись на професійній підготовці кадрів в залежності від потреб кожного регіону;

- державну адресну підтримку тих досліджень в університетах, які здійснюватимуться за стратегічними науковими напрямами;

- стимулювання науково-дослідної творчості викладачів університетів на основі радикального реформування системи оплати їх праці;

- активізацію і виведення на якісно новий рівень наукового співробітництва вітчизняних університетів із зарубіжними партнерами і просування їх наукових продуктів на світові ринки об'єктів інтелектуальної власності;

- інтеграцію університетської, академічної та корпоративної науково-дослідницької діяльності з диверсифікацією джерел її фінансування;

- впровадження в дослідницьких університетах України світових стандартів освітньо-наукової діяльності за критеріями кадрового, навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційно-інфраструктурного забезпечення їх діяльності.

Невід'ємним кроком розвитку української освіти є й активізація академічної мобільності: з одного боку, через зростання чисельності вітчизняних студентів, аспірантів, викладачів і науковців, що навчаються та проходять стажування в зарубіжних університетах, а з другого - створення умов для більш активного залучення до українських університетів вихідців з інших країн. Забезпечення значного зростання притоку в Україну іноземних студентів включає цілий ряд практичних заходів: спрощення режиму в'їзду в країну, зняття мовного бар'єру головним чином через формування англомовного навчального процесу, надання преференцій ВНЗ, які готові навчати іноземців, розгортання потенціалу дистанційного навчання на основі найкращого світового досвіду та традицій вітчизняної вищої освіти.

ВИСНОВКИ:

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової задачі щодо розробки науково обґрунтованого механізму формування високого конкурентного статусу українських університетів на світовому ринку освітніх послуг. Комплексне дослідження організаційно-економічних форм інтернаціоналізації університетської діяльності в умовах глобалізації дало автору змогу сформулювати наступні висновки:

1. Економічна глобалізація здійснює вирішальний вплив на інтернаціоналізацію світогосподарського розвитку, яка дедалі більшою мірою охоплює науково-освітню діяльність в результаті дії історичних, політичних, демографічних, соціальних та технологічних чинників. Даний процес у своєму еволюційному розвитку пройшов певні історичні етапи, які відрізняються за масштабами та рівнем інтернаціоналізації, формами міжнародного співробітництва університетів та інститутами його регулювання. На нинішньому етапі інтернаціоналізація науково-освітньої діяльності носить системний характер і набуває свого матеріального вираження у розширенні і поглибленні міжнародної діяльності університетів та її диверсифікації. Університети як провідні інституції постіндустріальної епохи стають не тільки центрами генерування нових знань та інновацій, але й активними акторами міжнародних економічних відносин.

2. В умовах формування постіндустріальної моделі глобального економічного розвитку ефективне відтворення людського ресурсу можливе лише на основі функціонування потужних освітньо-наукових комплексів. Інтегруючи освіту, науку і підприємницьку діяльність, такі комплекси здатні забезпечувати вирішення проблем, пов'язаних з інноваційним розвитком суспільства на основі продукування креативних ідей, розробки нових технологій, забезпечення системи безперервного навчання упродовж всього життя, комерціалізації знань, накопичення і обробки великих масивів інформації. Ядром освітньо-наукових комплексів є університети світового рівня, міжнародна співпраця яких формує основні тренди розвитку світової науки, освіти, політики та культури.

3. Потужним каталізатором формування стратегічних конкурентних переваг університетів на світовому ринку освітніх послуг є ефективна та оперативна диверсифікація їх діяльності за функціональним, організаційним, продуктовим та географічним напрямками. Університети світового рівня є лідерами в рейтингах конкурентоспроможності саме завдяки великомасштабному експорту-імпорту освітніх послуг, ноу-хау, патентів, ліцензій, обміну результатами теоретичних та прикладних досліджень, активній співпраці з бізнес-структурами та інвестиційними компаніями, широкій підготовці фахівців для зарубіжних держав та міжнародних фірм, залученню до викладання видатних вчених та практиків, забезпеченню повного циклу підготовки висококваліфікованих фахівців, залученню різноманітних джерелам фінансування своєї діяльності від міжнародних організацій, урядів, ТНК, неурядових організацій, банків, меценатів, випускників та інших приватних осіб.

4. Класичні університети виконують на сьогодні як традиційні функції, пов'язані з підготовкою кадрів для системи освіти, охорони здоров'я, сфери виробництва та наукової діяльності, так і активно включаються в реалізацію дослідницьких проектів та комерціалізацію знань на національному та міжнародному рівнях. Ступінь залучення класичних університетів у підприємницьку діяльність значною мірою визначається наявністю наукових шкіл, світовим іміджем, розвинутістю інформаційно-комунікаційної інфраструктури, матеріально-технічної та експериментальної бази. Оскільки міжнародна діяльність класичних університетів загострює конкурентну боротьбу між ними, то зусилля урядів провідних країн спрямовані нині на формування і підтримку вітчизняних університетів світового рівня як на основі прямого державного фінансування їх діяльності, так і створення сприятливого інституційно-правового середовища для їх науково-освітньої, підприємницької та презентаційної діяльності. Досягнення високих позицій університетів у глобальних рейтингах є одним з найефективніших засобів їх конкурентної боротьби у міжнародному освітньому просторі.

5. Незважаючи на відносно невелику чисельність університетів з дуже високою дослідницькою діяльністю, їх вплив на світові інноваційні процеси та суспільство в цілому - визначальний. Дослідницькі університети здійснюють ваговий внесок у формування та розвиток інтелектуального капіталу націй завдяки наданню інноваційних освітніх послуг та створення нових знань з метою їх використання у вирішенні актуальних проблем суспільства. Їх відмітними рисами є глобальний масштаб діяльності, системна інтеграція дослідницької, освітньої та підприємницької діяльності, селективність у відборі студентів і професорсько-викладацького складу, демократизація освіти, відкритість і прозорість діяльності, виконання міждисциплінарних наукових досліджень, спільна координація діяльності з представниками бізнесу у підготовці фахівців, наявність сучасної інфраструктури наукової та інноваційної діяльності. Одним з головних критеріїв наукової продуктивності дослідницьких університетів є світовий рівень публікацій їх викладачів та наявність надзвичайно високої мотивації для творчої діяльності науковців.

6. Система корпоративних університетів характеризується на сьогодні найвищим рівнем інтернаціоналізації освітньої діяльності, оскільки в умовах інтелектуалізації постіндустріальної економіки конкурентні переваги глобальних ТНК забезпечуються, насамперед, високими якісними характеристиками кадрового корпусу, його професійною мобільністю та здатністю до крос-культурного мислення. Саме тому у структурі провідних ТНК вагоме місце посідають підрозділи, які забезпечують підготовку інтернаціонального контингенту кадрового ресурсу. Природа та особливості корпоративної університетської освіти полягають в максимальному наближенні навчального процесу до реальної практики, який відрізняється від традиційної системи професійної освіти більшою гнучкістю та орієнтацією на опанування студентами професійними компетенціями. Таким чином, вона виконує функції пристосування їх знань та вмінь до потреб конкретного виробництва, постійного оновлення знань протягом трудового життя, залучення до процесу формування стратегії розвитку корпорації та ін.