Зовнішня політика адміністрації президента США Б. Обами щодо Російської Федерації

У підході до Росії Б.Обама зменшив напругу, не наполягаючи на розширенні НАТО та розміщенні елементів ПРО у Європі. Він проводить лінію на вибіркове співробітництво в окремих сферах: врегулювання проблеми ядерних програм Ірану та Північної Кореї, нерозповсюдження зброї масового ураження, ядерне роззброєння, боротьба з міжнародним тероризмом.

Базова стратегія щодо Іраку залишилася незмінною. Б.Обама збільшив чисельність військ в Афганістані, відійшов від чисто оборонної тактики до змішаної тактики нападу й захисту. Основна стратегія в Афганістані подібна до стратегії Дж.Буша-молодшого і полягає в необхідності врегулювання політичної ситуації до стабільного стану політичної системи держави. Найважливіша наступність зовнішньої політики попереднього президента спостерігається щодо Ірану, оскільки Б.Обама продовжує вимагати, зокрема, дипломатичними засобами, щоб Тегеран згорнув ядерну програму. Великий інтерес представляли спроби Б.Обами почати нові відносини з Кубою, Іраном і мусульманським світом. На жаль, їх не можна назвати вдалими тому, що кубинці й іранці відхилили цю пропозицію, у той час, як кінцевий результат звернення до мусульманського світу залишається нез'ясованим.

3. Головною зміною в зовнішній політиці США є новий підхід адміністрації Б.Обами до РФ, оскільки відносини у рамках взаємовигідного співробітництва стають більш прагматичними з огляду на наявність спільних інтересів щодо вирішення глобальних проблем. У першу чергу це стосується скорочення зброї масового ураження, появи нових спільних інтересів як в Європі, так і в світі, започаткування відносин партнерства в умовах вільної торгівлі США та Росія у таких сферах, як інвестиції та енергетика. На переконання Б.Обами глобальне партнерство лише зміцніє, якщо Росія відіграватиме в світі роль провідної держави. Вважаємо, що такі наміри Б.Обами можуть бути всього лише зовнішньою рефлексією, тому що на Б.Обаму впливають як структурні стримуючі чинники, так і його найближче оточення. Послаблення позицій США порівняно з роками правління Дж.Буша і Б.Клінтона стримують Б.Обаму від активнішої міжнародної взаємодії: Б.Обама не зможе вийти за межі усталеної зовнішньополітичної доктрини США, яка виключає залежність від рішень багатосторонніх організацій в разі їх невідповідності національним інтересам США.

Системна оцінка «перезавантаження» відносин США з РФ уможливлює таке узагальнення: суперечності на цьому векторі полягають у співвідношенні заяв Б.Обами про «велику роль» Росії з цілями США щодо збереження власного лідерства. З одного боку, Б.Обама прагне зміцнити інструменти його підтримки, а з другого - дотично стимулює регіональне лідерство РФ всупереч заявам представників американської влади про інтерес до суверенітету і демократичного розвитку нових незалежних держав, які «переводяться» у зону відповідальності Москви. У контексті збереження лідерства США президент, зокрема, прагне нарощування воєнного бюджету та розгалуженої мережі американських баз по всьому світу, що беззаперечно непокоїть Росію. Відтак, наразі відсутні належні підстави вважати американо-російське «перезавантаження» завершеним.

4. Зовнішня політика Росії орієнтована на використання сучасного «вікна можливостей» для закріплення регіонального лідерства, а прагнення Москви відновити міжнародний вплив, що його мав СРСР, обґрунтовується неможливістю формування повноцінної системи колективного лідерства без участі РФ та її історичною приналежністю разом з ЄС і США до трьох гілок європейської цивілізації. За умови відновлення гегемонізму Москви на пострадянських просторах можна буде констатувати відновлення РФ як провідної держави, що має визначати планетарні процеси з правом створення навколо себе «великого простору» стратегічних союзників. Тому амбітні цілі Д.Медведєва продовжують ґрунтуватися на планах відродження величі Росії та припинення втручання Білого дому у справи «близького зарубіжжя» РФ. Нова стратегія національної безпеки РФ також свідчить про амбіції Росії увійти до групи країн-лідерів за допомогою модернізації всіх сфер життєдіяльності. Спектр реформ, прихованих під цим поняттям, широкий: від збільшення асигнувань на наукоємні галузі економіки та енергозбереження до повернення конкуренції в політичне життя.

5. На початку нинішнього століття все ще можна констатувати незаперечне лідерство США в політичному, соціально-економічному, науково-технічному та військовому аспектах. Статус лідера потребує концентрації усіх джерел і потенціалу могутності й супроводжується викликами, бо він здатний активізувати колосальні сили проти тимчасового гегемона. Сполученим Штатам все складніше керувати процесами у світових масштабах і тому піднесення ЄС, Японії, країн БРІК сприяє геополітичним основам американської зовнішньої політики і її потенціалу світової наддержави.

Адміністрація Б.Обами постала перед необхідністю переоцінки зовнішніх пріоритетів, що може призвести до зміни конфігурації міжнародної системи. Відтак, найближчі десятиліття стануть періодом прогресуючого скорочення військово-політичної та економічної потужності США, при тому що Сполучені Штати все ще залишатимуться найсильнішою у військово-політичному й економічному відношенні державою в світі. США будуть змушені по-новому визначати головних союзників і партнерів, з якими їм доведеться разом відповідати на виклики глобального розвитку. Б.Обамі доведеться багато зробити для покращення іміджу США й утримання лідерських позицій найпотужнішої економіки світу.

Адміністрація Б.Обами визнала, що рівень американо-російських відносин опустився до найнижчої позначки за період з 1991 року і визначила Росію базовим пріоритетом зовнішньої політики. Б.Обама запропонував принципово оновлений підхід до взаємодії держав, висунувши на передній план ядерне роззброєння і скорочення ядерних арсеналів США і Росії. Крім того, США позитивно реагують на перспективи відносинах Росії з НАТО. Співпраця між НАТО і РФ стає питанням не вибору, а необхідності, оскільки Росія необхідна альянсу з погляду стабільності і безпеки Європи. Відповідно США змінюють конфігурацію ПРО, і нова архітектура безпеки базуватиметься на додатковому аналізі загроз, які постають від Ірану. Б.Обама переконаний, що лише приваблива політична «пропозиція» здатна переконати Іран відмовитись від розробок і використання ядерної зброї. Ключовим елементом в цьому контексті є пропозиція повноцінного визнання іранського режиму та його інтеграція у міжнародне співтовариство в обмін на незворотну відмову від ядерної зброї. Такий підхід підтримується та впроваджується Європейським Союзом. Діалог з Іраном тим більш важливий, що ця країна є ключовим чинником регіональної безпеки на Близькому та Середньому Сході.

На переконання Б. Обами США безпомилково ведуть боротьбу з міжнародним тероризмом. Саме з метою боротьби проти тероризму помітно посилюється американський контингент в Афганістані і Пакистані, на межі яких розташовується головний центр «Аль-Каїди». Перенесення акценту у боротьбі з тероризмом в Афганістан підсилюється намірами нової адміністрації в односторонньому порядку завдавати ударів по Пакистану для переслідування та знищення інфраструктури і членів терористичного угруповання. На тлі суттєвого погіршення ситуації в Афганістані Б.Обама усвідомлює необхідність підвищення активності дій на цьому напрямі, тому виведення військ з Іраку дозволить США вивільнити значну кількість людських та матеріальних ресурсів для їх переведення в Афганістан.

Росія також зацікавлена в стабілізації ситуації в Афганістані, який межує з країнами Центральної Азії - південними межами СНД, і не відмовляється від більш динамічної співпраці Москви і Вашингтона, НАТО і ОДКБ щодо Афганістану і пов'язаних з ним проблем. Згода Росії надавати військовий транзит для США зобов'язує НАТО і дає Москві серйозний важіль впливу на політику Північноатлантичного альянсу.

В питанні ізраїльських поселень Б.Обама зайняв м'якішу позицію. Підсумком роботи на цьому напрямку має стати життєздатна незалежна палестинська держава, яка житиме у мирі з Ізраїлем. Росія має потенціал разом зі США врегулювати це питання.

Розуміючи, що Росія і Китай мають потенціал зруйнувати міжнародні стратегії США щодо вирішення важливих питань в регіонах світової напруги, основним чинником політики Б.Обами щодо цих впливових держав є компроміс, що включає в себе відмову від демократизаційних проектів.

Пекін налагодив тісні зв`язки з Тегераном і вважає Іран важливим постачальником нафти для своєї економіки. Оскільки всі ті ядерні проблеми, які може створити іранський режим, географічно віддалені від КНР, китайські лідери бачать мало плюсів і багато мінусів у підтримці жорсткого режиму санкцій проти Тегерана.

На шляху вирішення північнокорейського ядерного питання Сполученими Штатами з їх партнерами стоїть знову-таки Пекін. Головний його пріоритет у тому, щоб зберегти КНДР у якості буфера між КНР та американською сферою впливу в Північно-Східній Азії. Китай прагне не допустити, щоб на його кордоні з'явилася об'єднана Корея як союзник США. Крім того, крах політичного режиму Північної Кореї призвів би до масового напливу біженців до Китаю.

6. Адміністрація Б.Обами проводить серйозну ревізію відносин із зарубіжними країнами, зокрема, з Україною. Відтак на тлі активних контактів Білого дому і Кремля, відносини Києва і Вашингтона видаються “млявими”. Пріоритетними питаннями в україно-американських відносинах є енергетика, торгівля і питання безпеки. На відміну від адміністрації Дж.Буша-молодшого, питання приєднання України до НАТО більше не обговорюється, проте Сполучені Штати й інші західні гравці не блокують цієї ініціативи.

Сполучені Штати виступають партнером, від якого певною мірою залежатиме майбутній розвиток України. Формально Вашингтон не може бути зацікавлений у підпорядкуванні України інтересам Москви, тому після ратифікації СНО-3 і з початком президентських кампаній в США і РФ можна очікувати змін у змісті «перезавантаження». Сценарій переведення України в зону особливих інтересів Заходу залишається викликом національній безпеці РФ, що також може вплинути на зміни у політиці «перезавантаження».

Зміна політичного керівництва РФ і США зумовила потенційний діалог між країнами, але не зняла проблем у відносинах між ними. Заради взаємовигідної співпраці, незважаючи на порушення прав людини в Росії, Б.Обама фактично погоджується з її гегемонізмом на пострадянському просторі. Д.Медведєв розглядає відносини з Україною з погляду утвердження позиції, що Україна знаходиться в зоні відповідальності Москви. У зв'язку з цим він ймовірно буде підтримувати рішення, пов'язані з посиленням контролю над українською економікою і з формуванням у Києві компліментарного для Росії режиму.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Рибченко Т.О. Ключові виміри російської політики Б.Обами / Т.О.Рибченко // Зовнішня політика США і Росії після президентських виборів 2008 рок: Матеріали мжвідомчої науково-пракичної коференції. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2009. - С.139 -142.

2. Рибченко Т.О. Вплив «перезавантаження» відносин між Сполученими Штатами і Росією на зміцнення глобальної безпеки / Т.О.Рибченко // Дослідження світової політики: Зб. наук.пр. - К.: ІСЕМВ НАН України, 2010. - Випуск 51. - С. 155 - 170.

3. Рибченко Т.О. Послідовність зовнішньої політики Б.Обами політики Дж.Буша-молодшого в умовах глобальної економічної кризи / Т.О.Рибченко // Актуальні проблеми міжнародних відносин. (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка). - К., 2010. - Випуск 93. Частина 1. - С.150-157.

4. Рибченко Т.О. Перспективи збереження лідерства США в світі в умовах структурної трансформації міжнародної системи / Т.О Рибченко // Актуальні проблеми міжнародних відносин. (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка). - К., 2010. - Випуск 97. Частина. 1. - С.153-161.

5. Рибченко Т.О. Нові імперативи в зовнішній політиці США щодо Росії / Т.О Рибченко // Актуальні проблеми міжнародних відносин. (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка). - К., 2010. - Випуск 94. Частина. 1. - С.180-190.

Размещено на Allbest.ru