Безпековий вимір індійсько-китайських відносин у постбіполярний період

Водночас, індійсько-бутанський Договір про дружбу редакції початку 2007 року продовжує забезпечувати певний контрольний механізм над політикою Бутану з боку Індії, та містить певний „резерв” антикитайських дій, виходячи з можливого широкого тлумачення положення Договору про „недозволення на території кожної зі сторін діяльності, шкідливої для національної безпеки та інтересів іншої сторони”.

6. Часткове утворення вакууму сили в Південно-Східній Азії після закінчення холодної війни, пов'язане з виходом СРСР та скороченням американської присутності в регіоні, зумовлює зміцнення стратегічних позицій КНР та перетворює китайсько-асеанівську взаємодію на фактор регіоноутворення.

Особливістю взаємодій у трикутнику Індія-Китай-АСЕАН, є те, що з одного боку, кожна його сторона є самодостатньою, але з іншого - індійська присутність в регіоні АСЕАН оцінюється з точки зору можливого додаткового контрбалансиру китайській експансії. Відповідно, якщо КНР паралельно з нарощуванням своїх військових потужностей перетворюватиметься на фактор невизначеності у Південно-Східній Азії - стримування Пекіна може відбуватись за рахунок стратегічного партнерства/співробітництва Індії з США та Японією.

Участь Індії та Китаю в багатосторонніх механізмах співпраці в межах регіону є своєрідним „переливом” (spillover) економічного співробітництва в політичну та безпекову площину. Однак, консультативний характер рішень, принцип консенсусу та невтручання у внутрішні справи зумовлюють недостатню ефективність механізмів безпеки у регіоні. Водночас, традиційна безпекова взаємодія АСЕАН з Китаєм є більш наповненою порівняно з Індією, зважаючи на необхідність вирішення конфліктної ситуації в Південно-Китайському морі. Разом з тим, вона переслідує цілі нейтралізації побоювань країн АСЕАН щодо так званої китайської загрози, обмеження свободи дій суперника Китаю в цьому регіоні, насамперед США, та відповідно підсилювання економічної експансії КНР військово-політичною складовою, що збільшить важелі впливу КНР на ситуацію у Південно-Східній Азії.

Якщо на початку 90-х років безпекове співробітництво Делі з країнами АСЕАН було спрямовано на нівелювання занепокоєння останніх щодо експансії військово-морських сил Індії, то на сьогодні безпекова взаємодія сторін у сфері нетрадиційних загроз перевищує за інтенсивністю співробітництво у форматі Китай-АСЕАН. Це пов'язується як з відсутністю серйозних протиріч у відносинах між Індією та АСЕАН, так і з тенденцією об'єднання сил екстремістських та сепаратистських угрупувань Південної та Південно-Східної Азії.

М'янма, будучи членом АСЕАН, з огляду на китайський фактор та статус сполучної ланки між Південною та Південно-Східною Азією займає важливе місце в регіональній безпековій стратегії Індії. Незважаючи на відсутність серйозних загроз з боку м'янмарського військового режиму, саме зростання присутності Китаю в М'янмі зумовило певну еволюцію зовнішньополітичного курсу Індії в бік пом'якшення та „конструктивного залучення” Найп'їдо. В той час, як М'янма не становить безпосередньої військової загрози для Індії, занепокоєність Делі викликає китайсько-м'янмарське військово-економічне співробітництво. Військова присутність КНР на м'янмарських островах в акваторії Індійського океану розцінюється Делі як порушення існуючого стратегічного балансу не на його користь та подальше витіснення Індії з її природного ареалу домінування. Занепокоєння Делі викликає те, що індійський флот та ядерні об'єкти на індійському узбережжі потрапили в зону спостереження Китаю. Вагомим засобом зміцнення довіри між трьома державами є проведення спільних військово-морських маневрів та співпраця у боротьбі з нетрадиційними загрозами як в двосторонньому, так потенційно і в багатосторонньому форматі.

В цілому, зважаючи на тенденції міжнародного розвитку, одночасне „зростання” Індії та КНР, паралельне існування як спільних так і різних інтересів обох держав, в індійсько-китайських відносинах продовжуватимуть існувати елементи як протистояння, так і співробітництва. Навіть у разі максимального зближення Делі та Пекіна, об'єктивно вони розглядатимуть один одного в одночасному статусі союзника-суперника.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Таран В.М., Щербак В.М. Індійський „ренесанс” / В.М. Таран, В.М. Щербак // Стратегічна панорама. - 2006. - №2. - c. 50-57 (автору належить 50% статті)

2. Таран В.М. Безпековий вимір індійсько-китайських відносин / В.М. Таран // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Випуск 67 (Частина І). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2007. - С. 141 -148

3. Таран В.М. Безпековий вимір індійсько-китайських відносин у постбіполярний період на прикладі Південної та Південно-Східної Азії / В.М. Таран // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2008. - Випуск 73 (Частина ІІ). - С. 42-46

4. Таран В.М. Південно-Східна Азія в контексті безпекових інтересів Індії та Китаю /В.М. Таран // Стратегічна панорама. - 2008. - №3. - С. 113-121

5. Таран В.М. Тибетська проблема в розрізі індійсько-китайських відносин / В.М. Таран // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Випуск 76 (Частина ІІ). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2008. - С. 26-33

6. Таран В.М. Безпековий вимір індійсько-китайських відносин на сучасному етапі / В.М. Таран // Х Сходознавчі читання А.Кримського. - Тези доповідей міжнародної наукової конференції. - 5-6 жовтня 2006. - Київ, 2006. - С. 221-223

7. Таран В.М. Китайський фактор в національній безпеці Індії крізь призму регіональних взаємодій / В.М. Таран // Тези ІІ Всеукраїнської конференції індологів. - 5-6 червня 2007 р. - Київ, 2007. - С. 14-16

Анотація

Таран В.М. Безпековий вимір індійсько-китайських відносин у постбіполярний період. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук зі спеціальності 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2008.

Дисертація присвячена аналізу індійсько-китайських відносин у сфері безпеки в постбіполярний період. Враховуючи „зростаючий статус” Індії та Китаю, визначено особливості еволюції зовнішньополітичних підходів Індії та КНР по відношенню одна до одної та динаміку розвитку їх відносин на двосторонньому та регіональному рівні.

Виявлено, що перетворення Індії на державу з міжнародним статусом є одним з пріоритетних стратегічних завдань Делі, тому дії КНР, які можуть розглядатися Делі як такі, що суперечать перетворенню Індії на глобальну державу, сприймаються Індією як загроза національній безпеці. Продемонстровано різні форми політики „управління зростаючою державою”, які використовуються Індією та КНР щодо одна одної.

Обґрунтовано, що збільшення державної потужності КНР та Індії, перехід КНР до активної участі у створенні архітектури безпеки в Азії, активізація контактів між Делі та Пекіном в усіх сферах призводять до подальшої деміфологізації та прагматизації індійсько-китайських взаємодій, а також їх покращення.

Водночас, навіть у разі максимального зближення Делі та Пекіна одночасне „зростання” Індії та КНР за наявності спільних, різних і конкурентних інтересів зумовлює союзницько-суперницький формат відносин між азійськими державами.

Ключові слова: безпекова політика Індії та КНР, політика „управління зростаючою силою”, регіональна безпека, загрози безпеці, безпекові інтереси Індії та КНР

Аннотация

Таран В.М. Измерение безопасности индийско-китайских отношений в постбиполярный период. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - Политические проблемы международных систем и глобального развития. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Институт международных отношений, Киев, 2008.

Диссертация посвящена анализу индийско-китайских отношений в сфере безопасности в постбиполярный период. Учитывая „возрастающий” статус Индии и Китая, определены особенности эволюции внешнеполитических подходов Индии и КНР в отношении друг к другу и динамика развития их отношений на двустороннем и региональном уровне.

Выявлено, что превращение Индии в государство с международным статусом является одним из приоритетных стратегических задач Дели, поэтому действия КНР, которые могут рассматриваться Дели в качестве противоречащих преобразованию Индии в глобальное государство, воспринимаются Индией как угроза национальной безопасности. Продемонстрированы разные формы политики „управления возрастающим государством”, использующиеся Индией и КНР в отношении друг друга.

Обосновано, что увеличение государственной мощи КНР и Индии, переход КНР к активному участию в создании архитектуры безопасности в Азии, активизация контактов между Дели и Пекином во всех сферах приводят к дальнейшей мифологизации и прагматизации индийско-китайских взаимодействий, а также их улучшению.

В то же время, даже в случае максимального сближения Дели и Пекина, одновременное „возрастание” Индии и КНР при наличии общих, разных и конкурентных интересов обусловливает союзническо-сопернический формат отношений между азиатскими государствами.

Ключевые слова: политика безопасности Индии и КНР, политика „управления возрастающей силой”, региональная безопасность, угрозы безопасности, интересы безопасности Индии и КНР.

Abstract

Taran V. The Security Dimension of Indo-Chinese Relations in Postbipolar Period. - Typescript.

Thesis for the Ph.D. in Political Science, specialty 23.00.04. - Political Problems of International Systems and Global Development. - Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of International Relations, Kyiv, 2008.

The thesis is devoted to the analysis of Indo-Chinese relations in the security field after the Cold War. Considering the “rising status” of India and China, special features of their foreign policy towards one another and dynamics of their relations' development at the bilateral and regional level were specified.

The foreign policy of India and China faced significant changes in the postbipolar period due to several facts: the end of the Cold War, transformation of the existing world order, disintegration of the USSR - the main balancer of the “Chinese factor”, China's necessity of ensuring secure and favourable environment for starting internal economic reforms, country uniting, preserving power legitimacy of the Communist Party of China etc.

The conducting by China of the “good-neigbour” policy, softening of tough attitude of the Indian leadership towards China, coincidence of views on multipolarity, globalization, common non-conventional threats allowed to improve bilateral relations.

It is proved that transformation of India into the international status power is one of Delhi's key strategic tasks. That's why any China's actions that can be regarded by India as contradicting its converting into the global power are perceived by India as the threat to its national security.

Different kinds of “rising power management” policy are shown to be used by both India and China. The prevailing policies are: balancing (on the part of China - expanding of Chinese presence in the region of South Asia, on the part of India - increasing strategic cooperation with Japan and the United States of America), containment+involvement (on the part of China - military cooperation with Pakistan and Myanmar, non-recognition of India's nuclear status, linking solution of the border dispute with Tibet issue and Indo-American cooperation; mutual involvement appears in rising of economic cooperation between countries with simultaneous postponing of tackling sensitive bilateral problems) and siding (rapprochement of both countries' positions on international burning issues).

It is found out that while softening and search of solving bilateral contradictions (border, nuclear, Tibet issues) are in progress, competitiveness of Indian and Chinese security interests in South and Southeast Asia grows which is explained by strivings of both states to hold and expand their regional sphere of influence.

It is proved that increasing of India's and China's state power, China's starting active participation in establishing Asia security framework, activating of contacts between Delhi and Peking in all areas lead to further demythologizing and pragmatizing of Indo-Chinese interactions as well as their improving.

Historically the anti-Indian factor became one of the main reasons of close military cooperation between China and Pakistan and a kind of Chinese asymmetrical response for threats posing by India (primarily border and Tibet problems). The main concern of India arose from transferring Chinese nuclear and missile technologies to Pakistan that generated the Pakistani destructive behaviour in the Kashmir conflict. This situation, increasing military and economic cooperation of China with other countries of South Asia and Myanmar is perceived by the Indian leadership as creating Chinese satellites in the Indian periphery “locking” it within South Asia thus hindering its power emerging. As of today China holds a relatively neutral position towards the Kashmir conflict and strives for concluding a peace agreement between Delhi and Islamabad due to its desire of receiving recognition as one of the leading world powers and improving of Indo-Chinese relations. Nevertheless the Chinese influence on Pakistan is not enough to change Pakistani behaviour in the Indo-Pakistani conflict.

Participation of India and China in multilateral cooperation mechanisms within the South-Eastern Asian region is a kind of economic “spillover” into political and security field. Although relations of South-Eastern states with China are much more developed and interdependent than that with India, India's “Look East policy”, adherence of ASEAN countries to the principle of diversifying regional dependency, their existing concerns of Chinese expansion in the region and its military build-up promote strengthening India's positions in South-East Asia.

The author comes to the conclusion that even in case of the highest possible rapprochement of Delhi and Peking, simultaneous “rising” of India and China given common different and competitive interests stipulates for “ally-rival” format of Indo-Chinese relations.

Key words: security policy of India and China, “rising power management” policy, regional security, security threats, security interests of India and China.

Размещено на Allbest.ru