Теоретико-методологічні засади вивчення проблем економічного співробітництва між Україною та країнами Перської затоки

Віддав на інтерес України до можливості співпраці з країнами арабського Сходу був досить прискіпливим, що пояснюється як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками. Розташована на перехресті двох світів- християнського Заходу і мусульманського Сходу-Україна постійно перебувала в достатньо глибоких і міцних відносинах з обома цими світами. Одним з важливих завдань сучасної української економічної науки є вивчення зовнішньої торгівлі Київської Русі ІХ-Хст. як складової міжнародних економічних зв'язків. Зважаючи на значний вплив зовнішнього економічного чинника на соціально-економічний розвиток окремих країн Європи та Азії в добу раннього середньовіччя, вирішення цього завдання має сприяти активізації досліджень етноісторичних процесів, що відбувалися на території України протягом згаданої історичної доби.

Київська Русь мала налагоджені зв'язки не лише з Візантією і країнами Заходу, а й з Причорномор'ям, Передньою та Середньою Азією (зокрема, з Іраном і раннім Арабським Халіфатом). Уже з VIII ст. і до другої половини Х ст. на Київську Русь, а ще через неї - на Захід та до країн Балтії і Скандинавії йшов потік арабської срібної монети (дірхемів) [37, с.63]. Торговий шлях на Каспій, найімовірніше, русичі освоїли ще в першій третині IX ст., коли сформувались три основні напрямки експансії Київської Русі: на південний-схід, на північ і на південь. У напрямку півдня русичі прагнули закріпитись на берегах Чорного, Азовського і Каспійського морів і здобути права торгівлі з Візантією та арабським світом [50, с. 22]. У другій половині Х ст. ситуація змінилася, Новгород та інші північні міста Київської Русі починають дедалі більше переорієнтовуватись на торгівлю з Заходом, а південні міста і Київ залишаються центрами торгівлі зі Сходом.

Отже, у Х - на початку XIII ст. зміцнювалися зв'язки у напрямку із заходу на схід, через Східну Європу, водночас зміцнювалися зв'язки Київської Русі з країнами Сходу. Традиційними, хоча складними і суперечливими, були зв'язки Київської Русі з сусіднім кочовим світом: часті військові зіткнення поєднувалися з господарським і культурним обміном.

Помітну роль у налагодженні міждержавних культурних зв'язків Київської Русі зі Сходом відіграли вірменські колонії, які виникли у ХІ ст. у Криму, потім - в інших містах Східної Європи. Вірменські колонії поширювали інформацію на Закавказзі про Русь і знайомили жителів Східної Європи з життям країн і народів Сходу. У XI - XIII ст. особливо тісними стають контакти Київської Русі з християнськими країнами Закавказзя, насамперед з Грузією. Відомо про шлюбні союзи між руськими князями і царями з династії Багратидів. Попри те, що на той час руські міста вже були значними торгово- ремісничими центрами, з Київської Русі на схід продавалися традиційно руські товари: хутро, мед, віск. На Русь же ввозили вироби східних майстрів: металевий та скляний посуд, дорогоцінне начиння, дорогі тканини, які купували головно знатні і заможні люди.

Отже, що Давня Русь Х - XII ст. мала постійні торгові й культурні зв'язки з мусульманськими і християнськими державами Сходу та Заходу.

У новітній історії поновлення зв'язків України з країнами Перської затоки можна відслідкувати з часів Радянського Союзу. Особливо активною була співпраця УРСР та Іраку.

Масштаби співпраці незалежної України з сучасним Іраком далекі від рівня співпраці, якого було досягнуто в радянські часи, зокрема в 60-70-ті роки минулого століття, коли УРСР в складі СРСР посідала значне місце у світовому промисловому виробництві. Бурхливий розвиток радянської економіки, з одного боку, і вихід багатьох країн Азії та Африки на шлях самостійного розвитку - з другого, зумовили значне розширення техніко-економічного співробітництва. Високорозвинена багатогалузева економіка УРСР, її вигідне географічне положення та наявність розвинутої мережі залізничних, шосейних, річкових і морських шляхів сполучення сприяли її активній участі в зовнішній торгівлі СРСР, у розвитку економічної співпраці з зарубіжними країнами, включаючи близькосхідні.

У 60-70-ті роки минулого століття УРСР постачала в Ірак металорізні верстати, ковальсько-пресове устаткування, дизелі та дизель-генератори, бурові верстати, автомобільні крани, екскаватори, трактори, автонавантажувачі, бульдозери, електродвигуни, ливарне устаткування, кабель, автомобілі вантажні, прокат чорних металів [18]. Україна надавала допомогу Іраку в проведенні геологорозвідувальних робіт і поставці для них відповідних приладів та інструментів. Значну допомогу надавала УРСР Іраку в освоєнні пустельних земель, пошуку і видобутку підземних вод, у створенні іригаційних і зрошувальних систем. Зокрема, були проведені масштабні проектно-розвідувальні роботи з регулювання стоку рік Тигр і Євфрат, що дало можливість розширити площу зрошувальних земель орієнтовно на 2 -2,5 млн. га і остаточно розв'язати питання боротьби з повенями. В 60-ті роки ХХ ст. українські підприємства брали участь у розробленні проектів будівництва гребель Рава та Хадітха на р. Євфрат, а також варіант стоку ріки водоймищем Ваді-Тартар [106, с. 28]. УРСР надавала Іраку допомогу в будівництві елеваторів у містах Багдад і Ель-Кут, в створенні машинотракторних станцій і державних господарств. Підприємства УРСР постачали до Іраку різне устаткування і матеріали: плуги, трактори зі скреперами, вантажні автомобілі, дизель- генератори, електрообладнання. На початку 60-х років

ХХ ст. для будівництва залізничної магістралі Багдад - Басра завдовжки понад 500 км Україна постачала до Іраку різного роду устаткування та будівельні машини. Одночасно з будівництвом залізниці у 1962 р. в Багдаді за технічної допомоги УРСР введено в експлуатацію завод з виготовлення залізобетонних шпал [20, с. 10-11].

Значну допомогу УРСР надавала Іраку у науково-технічній сфері і підготовці національних кадрів. У 1963-64 навч. р. у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах УРСР навчалося 589 студентів з 12 країн Близького та Середнього Сходу, серед них 294 студенти із Іраку[19]. У 60-ті роки українські фахівці надавали допомогу з підготовки середніх медичних кадрів і підвищення кваліфікації місцевих лікарів в Іраку [43].

Українсько-іракські відносини в економічній сфері, зокрема в нафтогазовій промисловості, мають міцне підґрунтя. У 70-80-ті роки ХХ ст. низка українських нафтогазових підприємств і проектних організацій працювали в Іраку. Так, АТ «Укргазпроект» виконало проектування газотранспортних систем на території Іраку довжиною 760 км. За проектами українського Інституту транспорту нафти збудовано нафтопровід Багдад - Басра довжиною 550 км та сховище - нафтопродуктів ємкістю 170 тис. м3. Спеціалісти Українського нафтогазового інституту протягом 1989-1990 рр. просвердлили в Іраку близько 400 свердловин. У 80-ті роки ХХ ст. в країні працювали сотні спеціалістів підприємств «Укрнафта» та «Укргазбуд» [ 22].

Отже, зовнішньоторговельні відносини українських земель з країнами арабського Сходу сягають глибокої давнини та характеризуються плідною співпрацею.

Співпраця з іншими країнами Перської затоки не була настільки жвавою та й розпочиналася, фактично, лише після здобуття Україною незалежності. На початку 90-х років ХХ ст. більшість держав регіону характеризувались економічно прозахідною орієнтацією і відповідною технологічною та ноу-хау залежністю. На етапі становлення незалежності України інтерес до неї обмежувався як до ймовірного джерела диверсифікації озброєнь, оскільки інвестиції в українську економіку мали високий ступінь ризикованості через перехідний стан економіки та політичну нестабільність. Налагодження дипломатичних відносин між Україною та ОАЕ у жовтні 1992 р. та відкриття Посольства України в Абу-Дабі у жовтні 1993 р. можна вважати початком практичної реалізації близькосхідного напряму зовнішньої політики України. Економічним стимулом до розбудови двосторонніх відносин між Україною та ОАЕ послужив пошук нових та альтернативних ринків для просування вітчизняної продукції (на початковому етапі це здебільшого стосувалося традиційних предметів українського експорту - металургійної та хімічної продукції) [77].

16-17 квітня 1993 р. відбувся візит в ОАЕ урядової української делегації, метою якого були переговори щодо налагодження двостороннього співробітництва між Україною та ОАЕ. 21 жовтня 1993 р. в ОАЕ прибула передова група працівників Посольства, а з 1 січня 1994 р. почало діяти Посольство України в ОАЕ. У 1995 р. була укладена міжурядова угода про торговельно-економічне співробітництво, а в 1996 р. парафовано ще дві угоди в сфері економіки: про уникнення подвійного оподаткування та про взаємний захист інвестицій.

Основним способом реалізації інтересів України в сфері економічного співробітництва стало «масоване вторгнення» на еміратський ринок шляхом участі українських експозицій у численних міжнародних виставкових заходах, які відбуваються в ОАЕ на регулярній основі. Свого часу така тактика принесла відчутні позитивні результати, оскільки дала змогу всебічно репрезентувати можливості вітчизняної економіки та її готовність до розгортання широкомасштабного співробітництва з ОАЕ та іншими державами регіону, зокрема, у традиційних для України експортних галузях (металургія, хімія), продукція яких користується тут підвищеним попитом.

Протягом 1994-2001 рр. двосторонні відносини підтримувалися, насамперед, шляхом обміну численними делегаціями урядового та відомчого рівнів. У січні 2002 р. відбувся офіційний візит Міністра закордонних справ України А.М.Зленка до ОАЕ, в ході якого було досягнуто домовленостей щодо розвитку двостороннього співробітництва[77].

Спільне комюніке про налагодження дипломатичних відносин між Україною та Бахрейном підписано та набуло чинності 20 липня 1992 р., але фактично дипломатичні відносини між двома країнами беруть свій початок з 1 жовтня 2002 р. (вручення Послом України в ОАЕ вірчих грамот Посла України в Королівстві Бахрейн за сумісництвом). У 2002 р. здійснені перші практичні кроки із започаткування політичного діалогу сторін. Президент України Л.Д.Кучма 1 березня 2002 р. привітав Короля Бахрейну Шейха Хамада бін Ісу Аль Халіфу з нагоди визначної історичної події у житті Бахрейну - проголошення держави Королівством та її трансформації у конституційну монархію. Спікер Верховної Ради України також надіслав відповідне поздоровлення. Листа, датованого 26 червня 2002 р., надіслав Міністру закордонних справ Бахрейну Шейху Мухаммеду бін Мубараку Аль Халіфі Міністр закордонних справ України. У листі йшлося про підготовку візиту до Бахрейну Президента України. Була розглянута також можливість якнайшвидшого підписання низки двосторонніх економічних угод.

Ісламська революція в Ірані 1979 р. є не тільки прикладом протистояння західній модернізації, а й спробою адаптації суспільства до змін без порушення його культурної цілісності. Таким чином Іран започаткував зміни у світовому політико-економічному просторі, запровадивши на власних теренах модель «ісламської економіки», заснованої на принципах шаріату, та, як наслідок, - поваги до етичних норм, ефективності капіталу, як основи фінансової системи. Довівши свою ефективність в сучасних умовах, «ісламська економіка» викликає дедалі більший інтерес та має підстави стати передумовою розбудови плідної співпраці держави на міжнародній арені з огляду на доведену часом ефективність [16, с.59].

Ісламська Республіка Іран є одним з найбільших економічних партнерів України у регіоні Близького Сходу (входить до п'ятірки, разом з Сирією, Ліваном, Саудівською Аравією та Туреччиною, формуючи близько 80% загального товарообігу України з країнами регіону). Відносини з Іраном, порівняно з іншими державами близькосхідного регіону, завжди вирізнялися більшою інтенсивністю, масштабністю і розмаїттям форм співпраці [86, с.3]. Проте незважаючи на значний економічний інтерес нашої держави до поглиблення співпраці, з моменту налагодження дипломатичних зв'язків ще у 1991 р. (25 грудня), відносини з потенційно вигідним для України партнером розвивалися не надто жваво. Загалом можна виокремити три етапи розвитку зовнішньоекономічних відносин між Україною та Ісламською республікою Іран [61].

На першому етапі (1991-2005) зв'язки розвивалися доволі активно: сторони уклали 85 протоколів про наміри та 22 угоди. Піком економічних і політичних відносин цього етапу стала угода про ліцензійне виробництво українських пасажирських (транспортних) літаків Ан-140 на іранському авіаційному підприємстві HESA в м. Ісхафан під назвою «IrAn-140» та створення Спільної міжурядової українсько-іранської комісії з економічного та торговельного співробітництва (СМК) [85].

На другому етапі (2005-2010 рр.) українсько-іранські відносини дещо уповільнилися (укладено лише 6 угод). Деякі західні країни досить песимістично, а то й негативно оцінювали перспективи розвитку українсько-іранських відносин, що відповідно вплинуло на їх інтенсивність [104, с.65].

Після 2010 р. відносини між двома країнами увійшли в новий, третій, етап. Договірно-правова база українсько-іранських двосторонніх відносин забезпечує юридичне підґрунтя для взаємовигідного співробітництва між двома країнами у політичній, торговельно-економічній і гуманітарній сферах. Станом на 2012 р. договірно-правова база українсько-іранських відносин охоплює 63 документи, чинними з яких є 35, з них міждержавних - 10; міжурядових - 9; міжвідомчих - 16 [35] (див. Додаток А).

Протягом усіх років активним учасником співпраці була Спільна міжурядова українсько-іранської комісія з економічного та торговельного співробітництва (СМК) створена 22 травня 2003 р. на підставі ст. 5

«Декларації про принципи дружнього співробітництва між Україною та Іраном». Основним завданням СМК є підготовка пропозицій і рекомендацій для урядів обох країн щодо реалізації програм і проектів економічного та науково-технічного співробітництва в галузях, що становлять взаємну зацікавленість [85]. Комісія проводить свої засідання раз на рік, почергово в Україні та Ісламській Республіці Іран. Усього відбулося чотири засідання СМК.

На першому засіданні 19-23 травня 1996 р. у м. Тегеран було сформовано комітети з економічного промислового та торговельного співробітництва, банківської та фінансової співпраці, зі співробітництва у галузі транспорту та координаційний комітет.

На другому засіданні СМК 28-29 серпня 2000 р. у м. Київ були підписані такі документи [85]: (1) Меморандум «Про взаєморозуміння Другого засідання СМК»; (2) Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Ісламської Республіки Іран «Про взаємну допомогу у митних справах»; (3) Меморандум «Про взаєморозуміння між Державним комітетом з питань стандартизації, метрології та сертифікації України та Інститутом із стандартизації і промислових досліджень Ірану».

До третього засідання СМК 20-22 травня 2002 р. у м.Тегеран сторони підготували для підписання Договір між Україною та Ісламською Республікою Іран про торгово-економічне співробітництво на 2003-2007 рр. та Програму його реалізації. Створено Спільний комітет - зі співпраці в енергетичному секторі, перше засідання якого відбулося 28-31 липня 2003 р. Був також підписаний Меморандум «Про порозуміння щодо співробітництво в галузі виставкової діяльності між Торгово-Промисловою Палатою України та Акціонерним товариством з проведення міжнародних виставок в Ірані» [85]. Крім того, в листопаді 2005 р. в Тегерані відбулося перше засідання українсько-іранської Робочої групи з питань співробітництва у всіх галузях транспорту.

На четвертому засіданні СМК, яке відбулось 26-27 травня 2004 р. у Києві, сторони домовилися створити в межах СМК Комітет з питань режимів торгівлі [85].

Крім міжурядової комісії значну підтримку розвитку двосторонніх відносин між країнами надає Діловий центр «Україна - Близький Схід», покликаний сприяти налагодженню бізнес-контактів, а також пошуку ефективних шляхів розвитку ділових і культурних зв'язків між Україною та країнами Перської затоки [73].

З пожвавленням економічної співпраці України з країнами Перської затоки, зростає інтерес науковців до цих взаємовідносин. Серед публікацій вітчизняних учених, які присвячені цій проблематиці, варто виокремити дослідження В. І. Коміренка та О. В. Гончарова, які аналізують економічну співпрацю України та Саудівської Аравії. Вчені доходять висновку, що інтенсивність і спектр двосторонніх відносин між Україною та Саудівською Аравією значно поступаються відносинам з іншими країнами арабського світу, зокрема, Перської затоки. Розвиток торговельного співробітництва гальмують вузька номенклатура українського експорту й невеликі обсяги імпорту. Український експорт може бути розширений завдяки наукомістким товарам і послугам, насамперед в аерокосмічній, машинобудівній, військово-промисловій і металургійній галузях [47].

Досліджуючи співпрацю України з Іраном, С.С.Нагорний дійшов висновку, що для України Іран залишається одним з основних торгових партнерів, а економічні інтереси Ірану щодо розвитку євроазійського енергетичного співробітництва збігаються з геостратегічними цілями України. Вчений сформулював рекомендації для України щодо розширення співпраці з Іраном в економічній сфері, насамперед, у нафтогазовій галузі, у тому числі щодо реалізації проектів використання транзитних можливостей України для надходження іранського газу до європейських країн [57].

Висвітлюючи питання інтеграції у регіоні Перської затоки, Т. Орєхова та Аль Макаріх Фарид відзначають зростання ролі арабських країн Близького Сходу у глобальних інтеграційних процесах, що виявляється як у зростанні їх значення на світовій арені інвестиційної та торговельної взаємодії країн, так і у зменшенні розриву між показниками їх соціально-економічного розвитку і показниками розвинених країн. Найбільш інтенсивно інтеграція цих країн реалізується на внутрішньорегіональному просторі, проте очевидним є високий потенціал їх залучення до інтеграційних угруповань інших регіонів світу, наприклад, таких як Південно-Східна Азія, Кавказ і Центральна Азія, Європа [60].

Співпрацю з країнами Перської затоки в контексті зміцнення енергетичної безпеки України аналізує В.А.Федорова. Країни Перської затоки дослідниця вважає важливим напрямом диверсифікації джерел зовнішнього постачання паливно-енергетичних ресурсів [100].

Питання економічного розвитку країн Перської затоки з урахуванням проблеми міграції досліджує Іяд Сайах Маклад [38 - 41]. У його працях висвітлені політика і засоби державного регулювання міграції у країнах Перської затоки, спрямовані на зниження залежності від іноземних робочих, підвищення національної економічної і культурної безпеки регіону.

Для арабських країн, що стрімко розвиваються, Україна - це ґрунтовна наукова база, нові технології, родючі землі, продукція металопрокату, машинобудування, кваліфікований персонал і, звичайно, багатовікові культурні традиції. Країни Близького Сходу для України - це значні фінансові ресурси, прагнення до розвитку міжнародних відносин, нові ринки збуту. Отже, існує величезний потенціал у відносинах, реалізація якого і є кінцевою метою співпраці.

Сьогодні взаємні стосунки між Україною та країнами Перської затоки характеризуються неоднозначністю: відносини з одними країнами перебувають лише на етапі становлення (Ірак, Оман, Кувейт, Катар, Бахрейн), а з іншими вже налагоджена активна співпраця (Іран, Саудівська Аравія, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати). Останні роки були сприятливими для укладання нових угод про співпрацю, для візитів вищого керівництва держав і розширення обріїв взаємовигідної співпраці.

3. Інтеграційні процеси в регіоні Перської затоки

Особливістю міжнародних економічних відносин на сучасному етапі є зростання прагнення окремих країн до міжнародної економічної інтеграції. Вона стає результатом поглиблення міжнародного поділу праці, більш високого ступеня інтернаціоналізації господарського життя.

Інтеграція зумовлює якісні зміни багатьох складових сучасного світу. По-перше, трансформується просторова організація системи міжнародних економічних відноси; по-друге, перерозподіляються ролі між учасниками, якими починають виступати створені в різних регіонах світу інтеграційні об'єднання.

Зміни в міжнародних економічних відносинах сприяли інтенсифікації інтеграційних процесів на регіональному і субрегіональному рівнях. Регіоналізм у формі політичного й економічного співробітництва, а також взаємодії і партнерства в галузі забезпечення миру і міжнародної безпеки набув глобального характеру.

Проблема інтеграції, розвитку взаємовигідних зв'язків з країнами світу, входження в міжнародні економічні відносини як незалежної держави, пошук свого місця у вирішенні життєво важливих проблем світового розвитку - це надзвичайно актуальні проблеми. У цьому контексті дослідження інтеграційних процесів, що відбуваються у Перській затоці, формування взаємовигідних відносин між країнами є важливим з точки зору вирішення завдань ефективного інтегрування країн цього регіону у світове співтовариство.

У системі міжнародних економічних відносин регіон Перської затоки посідає особливе місце, що зумовлено його винятково важливим геостратегічним положенням, багатими запасами енергетичних ресурсів (у цьому регіоні зосереджено 55 % розвіданих світових запасів нафти і 40 % світових запасів газу [Error! Reference source not found.]), роллю держав регіону як світових фінансово- валютних центрів [8, с. 344].

У соціально-економічній дійсності країн регіону можна видокремити дві сфери господарювання: сектори традиційний і сучасний, упроваджений ще за колоніальних часів і дотепер орієнтований на зовнішній ринок. Традиційний сектор сягає корінням часів общини, він менш рухливий, консервативніший. Цей сектор є основою економіки багатьох країн, зокрема на селі, де невисокий освітній рівень і великий вплив релігії. Процеси модернізації та реформування економіки всіх господарських структур в арабських країнах почалися в перші роки після набуття незалежності і тривають уже півстоліття.

Країни Перської затоки вийшли із середньовічної апатії не так давно, і при ухваленні економічних рішень дотепер відчувається потужний вплив ісламської ідеології. Однак не варто забувати, що ці країни взяли старт у дуже сприятливій для себе ситуації - як природного монополіста на гігантські запаси вуглеводнів (55 % розвіданих світових запасів нафти і 40 % світових покладів газу). У надрах арабських країн залягають 86 млрд т нафти, 50 трлн м3 газу, а витрати на їхній видобуток вважаються найнижчими у світі.

Характерною ознакою сучасних теорій міжнародної економічної інтеграції є методологічний плюралізм, використання концептуальних напрацювань не лише економічної теорії, а й інших наук, зокрема, історії, політології, культурології. Це зумовлено багатогранністю самого поняття «інтеграція», яке поєднує в собі економічний, політичний, культурний та інші аспекти.

Історичний екскурс у минуле дає можливість дослідити еволюцію теорій інтеграції, їх переплетіння та відокремленість. Першими теоретично обгрунтувати інтеграцію спробували ще меркантилісти (У. Стаффорд, Т. Мен, А. Монкретьєн). Розроблена представниками цієї школи концепція міжнародної торгівлі передбачала абсолютизацію інтересів окремих країн. Як стверджували меркантилісти, усе, що необхідно в господарському житті, країна повинна прагнути виробляти самостійно. Проблему інтеграції вони розглядали як елемент учення про ефективність зовнішньої торгівлі.

Вагомим є внесок у дослідження інтеграційних процесів представників ліберальної ринкової школи інтеграції (Г. Кассель, М. Гальперин, В. Репке та ін.), які виступали за мінімізацію регулюючого втручання держави в процеси міжнародної інтеграції. Інтеграція, на їх думку, це такий стан речей, за якого між різними національними господарствами можливі настільки ж вільні й вигідні торговельні відносини, як і ті, які існують усередині національного господарства [143], тобто вони розглядали інтеграцію як результат впливу лише ринкових сил. Саме ринкові механізми, які стихійно діють в економіці, зумовлюють формування інтеграційних об'єднань. Вони не тільки заперечували роль держави в розвитку інтеграції, а навіть вважали, що державні інститути можуть не лише негативно впливати на економічний розвиток, а й привести до загального хаосу.

Розвиток інтеграційних процесів у Європі і в інших регіонах показав, що для досягнення успіху в інтеграції національних господарств лише ринкових методів недостатньо. Участь державних і міждержавних органів у регулятивному механізмі міжнародної економічної інтеграції є очевидною. Так з'являється школа, що отримала назву ринково-інституціональна. Представники цієї школи (Б. Баласса, М. Алле) визнають, поряд з ринковими факторами, важливу роль господарської політики держав і міждержавних структур, які розвиваються в окремих інтеграційних об'єднаннях, і намагаються знайти компроміс між ринковим і державним механізмами інтеграції.

На відміну від представників ринкової школи, інтеграцію вони розглядають як єдність, гармонізацію в міжнародному масштабі економічних і економіко-правових елементів. Причому ця єдність формується поступово, поетапно, від нижчих форм до вищих. Пропозиція Б. Баласси щодо класифікації рівнів інтеграції залишається актуальною. Основними етапами інтеграції є зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз, повна економічна інтеграція.

Б. Баласса трактує інтеграцію як процес і стан економіки, в основу якого покладені заходи щодо усунення дискримінації між суб'єктами господарювання, які належать різним національним державам. Він пропонує розрізняти співробітництво й інтеграцію, оскільки процес співробітництва може передбачати певні дії щодо зменшення різного роду, дискримінації, а процес інтеграції - їх усунення.

Представники структурної школи (Г. Мюрдаль, А. Маршалл, Ф. Пероу) розглядають економічну інтеграцію як процес структурних перетворень в економіці країн з центрами розвитку інтеграції - великими компаніями (ТНК) і цілими галузями промисловості. Наслідком таких перетворень, на їх думку, є якісно новий інтегрований простір з більш досконалим господарським механізмом. Інтеграція для них - це процес створення нової економічної структури. Наприклад, А. Маршалл наголошує на тому, що справжня інтеграція можлива лише на стадії економічного союзу, коли відбувається взаємопроникнення національних господарств, і пов'язана зі змінами в їх структурі [55, с. 74].

Отже, представники структурної школи в економічній інтеграції вбачають процес структурних змін у країнах, що інтегруються, та створення якісного об'єднання декількох національних господарств.

Ще один напрям теорії міжнародної інтеграції - неокейнсіанський - знайшов відображення в концепції дирижизму. Інтеграцію представники цього напряму (Р. Купер, А. Філін та ін.) розглядають як процес формування оптимальної ринкової структури. Головною проблемою регіональної інтеграції є пошук оптимального поєднання двох можливих варіантів розвитку економічної інтеграції: а) об'єднання країн з наступною втратою ними суверенітету і взаємним погодженням економічної політики; б) інтеграція з максимальним збереженням національної автономії. Так, Я. Тінберген (один із теоретиків дирижизму) вважав, що функціонування міжнародних інтегрованих структур можливо на основі розробки їх учасниками спільної економічної політики погодженого соціального законодавства [144].

Практичну цінність для процесів інтеграції становлять теорії, які досліджують економічні наслідки інтеграції. Серед них запропонована Дж. Вайнером теорія митних союзів. В основу цієї теорії покладено порівняння торгівлі між країнами за умов існування в кожній з них власного митного тарифу та укладеної між ними угоди про митний союз, що скасовує тарифи у взаємній торгівлі. У результаті утворення митного союзу і скасування тарифів у взаємній торгівлі країни-учасниці отримують два протилежні за характером наслідки: а) статичні ефекти, що виникають внаслідок перерозподілу капіталу, праці та інших ресурсів економік-учасниць; б) динамічні ефекти, що впливають на виробничі потужності, продуктивність та зростання економік-учасниць [55, с. 284-291].

У межах сучасних наукових шкіл виникли й альтернативні концепції міжнародної економічної інтеграції. Вони диференціюються залежно від цілей та часу перебігу інтеграційного процесу. На цій основі розглядаються моделі двошвидкісної і багатошвидкісної Європи [107, 118]. Береться до уваги той факт, що внаслідок різних стартових умов учасники інтеграції, проголосивши спільні цілі, можуть витратити неоднакову кількість часу для їх досягнення. Прикладами різношвидкісної інтеграції є Маастрихтські угоди (1992) про критерії конвергенції щодо створення єдиного внутрішнього ринку ЄС та Європейського валютного союзу.

Із багатошвидкісною інтеграцією кореспондується теорія концентричних кіл. За цією концепцією, перше коло формує високоінтегроване ядро країн, а друге -- менш інтегровані країни. Зазначена теорія часто пов'язується з великим розширенням ЄС (2004). Подібні процеси можуть відбуватися також у зв'язку з проголошеними адміністрацією США планами створення в майбутньому Всеамериканської зони вільної торгівлі, яка б об'єднала північ і південь континенту.

Концепція гнучкої геометрії, або селективної інтеграції [138] дає змогу членам об'єднання та третім країнам, залежно від політичних чи економічних обставин, брати участь лише в окремих інтеграційних заходах. На такій основі країни Центральної і Східної Європи співпрацюють з Європейським інвестиційним банком, розвивається кооперація між Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) та ЄС тощо.

Близькою до попередньої є концепція часткового членства, яка не вимагає від учасників беззастережної участі у всеохопній інтеграції. Цей підхід передбачає можливість участі країн в окремих сферах, як спільна зовнішня чи оборонна політика. Зазначена концепція перегукується з популярною в першій половині 50-х років ХХ ст. теорією секторальної інтеграції М. Шумана, за ініціативи якого були створені Європейське об'єднання вугілля і сталі та Євратом, які пізніше приєдналися до Європейської економічної спільноти.

Аналіз сучасних дефініцій міжнародної економічної інтеграції, оцінка їх переваг та недоліків дав змогу сформулювати її визначення як процесу взаємного зближення національних господарств країн-учасниць, в основу якого покладено зниження трансакційних витрат і зростання економічного добробуту внаслідок виникнення динамічних і статичних ефектів, зумовлених спільною діяльністю національних економік.

Теоретичні концепції міжнародної економічної інтеграції передбачають можливість країн вибирати ті чи інші форми, механізми взаємодії їх національних економік у регіональних об'єднаннях. Це стосується і країн, які входять до РСАДПЗ. Звичайно, інтеграція потребує сприятливих об'єктивних і суб'єктивних передумов, що відповідають внутрішнім і зовнішнім умовам. Важливим фактором активізації цього процесу є узгодженість економічних і політичних інтересів. Водночас, інтеграційні процеси значно пожвавлюються за сприятливих національних передумов, єдності культури, мови, традицій, релігії.

РСАДПЗ була створена у травні 1981 р. для просування співпраці та інтеграції між країнами Перської затоки: Бахрейном, Кувейтом, Оманом, Катаром, Саудівською Аравією та ОАЕ. Асоційоване членство Іраку в РСАДПЗ було скасоване після вторгнення Іраку в Кувейт. Країни - члени РСАДПЗ мають багато спільного - це нафтодобуваючі країни з досить консервативними монархічними режимами, схожі за етнічними, соціально-політичними структурами та відмінні від інших нафтодобуваючих країн за запасами нафти та прибутками від неї на одну особу. У пошуках більш міцної та стрімкої інтеграції члени GAFTA - аравійська «шістка» - заснували РСАДПЗ. Особливістю діяльності РСАДПЗ є пропаганда «аль-гавія аль-халіджия» («ідентичності Перської затоки»), хоча водночас кожна з аравійських монархій прагне укріплення власних унікальних традицій та національної культури [120, р. 2-4].

Головною складовою діяльності РСАДПЗ є економічна інтеграція. У 1990-х рр. країни - члени РСАДПЗ визнали необхідність диверсифікації економік, залучення приватних та іноземних інвестицій в інфраструктуру та промисловість. У диверсифікації економіки та зниженні залежності від нафтового сектору найбільших успіхів досягли ОАЕ та Бахрейн. ОАЕ поєднали стратегію використання нафтових прибутків з розвитком туристичної галузі, а також стали комерційним транспортним, фінансовим і сервісним центром. Схожий шлях пройшов і Бахрейн. Саудівська Аравія внаслідок консервативних поглядів на туристичний бізнес, який не відповідає моральним правилам традиційного ісламу, обрали шлях індустріальної модернізації, що спиралась на державний сектор [Error! Reference source not found., р. 7-11].

Взірцем для моделювання економічної діяльності країни - члени РСАДПЗ від самого початку вважали Європейське економічне співтовариство. У травні 1992 р. на засіданні міністрів торгівлі пріоритетною метою РСАДПЗ було оголошено створення спільного ринку. У 1994 р. міністри фінансів аравійської «шістки» погодилися на поступову уніфікацію тарифів. Грудень 2001 р. ознаменувався підписанням нового документа про регіональний економічний союз під назвою «Економічна угода між арабськими країнами РСАДПЗ», що замінив Єдину економічну угоду 1981 р. Нова угода передбачала створення митного союзу до 1 січня 2003 р. Однак з імплементацією задекларованого митного союзу в країн - членів РСАДПЗ виникли деякі труднощі. На грудневому саміті лідерів країн - членів РСАДПЗ 2005 р. започаткування повномасштабної діяльності митного союзу було перенесено на 2007 р. [26]. Втім, у звіті РСАДПЗ за 2009 р. ці труднощі отримали назву перехідного періоду (2003-2009), який дав країнам - членам змогу адаптуватися до аспектів діяльності митного союзу. Серед основних досягнень РСАДПЗ на 2009 р. можна назвати уніфікацію законів і процедур в економічній сфері; заснування спільних установ, як, наприклад, Організації з питань інвестицій Перської затоки, Організації з питань стандартизації РСАДПЗ, завданнями яких є поглиблення технічної й економічної співпраці між країнами - членами РСАДПЗ; прийняття у 2005 р. документа про Спільну торговельну політику, що уніфікував зовнішню торговельну політику країн РСАДПЗ; заснування вільної торговельної зони (1983-2002) між країнами - членами РСАДПЗ; ухвалення 2008 р. угоди про створення монетарного (єдиного валютного) союзу. Формування монетарного союзу передбачало перехід до 2010 р. до спільної валюти «халіджі». Проте ще у 2007 р. Оман відмовився від проекту переходу до спільної валюти. Згодом, у травні 2009 р., до Оману приєдналися ОАЕ, які були вкрай роздратовані порушенням домовленостей щодо розташування спільного банку та емісійного центру нової валюти РСАДПЗ. Спорудивши необхідні будівлі в Абу-Дабі, ОАЕ були неприємно здивовані ініціативою Саудівської Аравії, яка вирішила розташувати спільний банк та емісійний центр у себе в Ер-Ріяді [121, р.20].

Інтеграційні процеси в межах РСАДПЗ характеризуються низкою ознак, які певною мірою відрізняють їх від інших моделей міжнародної економічної інтеграції. Так, для країн, що входять до РСАДПЗ, характерна одноманітність структур національних господарств, вони мають подібні політичні інституції, відносно однорідні системи освіти і мистецтва, уніфіковані на основі суто релігійної ідеології та арабської мови [83, с. 34].

Оскільки створення РСАДПЗ припадало на 80-і роки минулого століття, то маємо підстави стверджувати, що це угруповання належить до другої хвилі інтеграції, яка, на думку дослідників, була зумовлена реакцією країн, що розвиваються, на зміцнення торгових блоків у Північній Америці та Західній Європі. Угруповання цього періоду, як правило, переважно створювалися на базі політичних факторів, а не економічних інтересів (навпаки, в економічному плані багато з них є конкурентами через однорідність спеціалізації). Як свідчить статистика наприкінці 70-х - на початку 80-х років у структурі ВВП країн - членів цього угруповання в середньому 46 % становила промислова галузь, яка базувалася на видобуванні, переробці та торгівлі нафтовою та газовою продукцією, що загалом підтверджує інтеграційні тенденції другої хвилі.

Водночас РСАДПЗ намагалася створити різнобічний економічний блок за короткий проміжок часу. Оскільки економіки країн - членів були високодохідними та базувалися на нафтогазовій галузі, це створювало приблизно рівні стартові умови та схожі проблеми в досягненні поставлених інтеграційних цілей. Отже, можна стверджувати, що теорія різношвидкісної інтеграції є складовою інтеграційного процесу в РСАДПЗ.

Однією з особливостей формування інтеграційних процесів у РСАДПЗ є те, що вона виникла внаслідок політичних зусиль. Намагання досягти взаємодоповнення господарських структур, зменшити конкуренцію між собою при реалізації стратегії диверсифікації економіки, забезпечити безпеку в регіоні стали спонукальними мотивами створення інтеграційного угруповання. Крім того, це процеси, які активізувалися внаслідок географічної, етнічної, культурно-релігійної близькості країн-учасниць і, частково, пожвавлення торговельно-економічних відносин. Розглядаючи внутрішньорегіональну торгівлю як один із факторів становлення та розвитку інтеграції, слід зазначити, що торгівля в межах РСАДПЗ за період з 1980 по 1990 рр. зросла з 6,7 до 7,2% [32], а з 2000 по 2007 рр. взаємна торгівля збільшилась на 28% і досягла 19,3% усієї торгівлі в регіоні [64]. Ці показники спростовують точку зору окремих представників концепції митного союзу, які вважали, що перспективи розширення внутрішньорегіональної торгівлі в митних союзах у країнах, що розвиваються, досить незначні через обмежені можливості перерозподілу виробничої діяльності.

Хоча члени РСАДПЗ й володіють значними запасами нафти, вона не залучена в міжрегіональну торгівлю, а постачається лише за межі блоку. Частка внутрішньорегіонального експорту без урахування нафти, за різними оцінками, становить від 33 до 36%, що свідчить про успішну реалізацію домовленостей щодо вільного переміщення місцевих товарів. На світовій арені диверсифікація економіки та звільнення від залежності від нафтогазової галузі є спільною метою країн РСАДПЗ. За суттю ці два напрями тісно пов'язані й можна говорити лише про домінування того чи іншого напряму на певному етапі.

Протягом перших двадцяти років своєї діяльності РСАДПЗ зосередилася на узгодженні заходів в окремих галузях. Інтеграційний процес відбувався досить повільно, частково через значний обсяг технічної роботи, яку потрібно було виконати. Отже, на своєму шляху РСАДПЗ пройшла такі форми міжнародної економічної інтеграції: зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок. Сьогодні інтеграційні зусилля цього угруповання спрямовані на досягнення економічного союзу, запровадження єдиної регіональної валюти, зміцнення свого міжнародного авторитету і посилення зовнішньоекономічних позицій.

Розглядаючи інтеграцію на таких двох рівнях, як м'який і жорсткий, доцільно звернути увагу на створення міждержавних центрів управління. На першому рівні м'якої інтеграції в межах моделі управління передбачається, що інтереси держав, які долучились до цього процесу, узгоджуються. Як наслідок, рішення ухвалюються за допомогою консенсусу, але держави залишаються максимально незалежними. На другому - жорсткому - рівні передбачено створення наднаціональних органів керівництва, основною ознакою яких є підпорядкованість національних органів інтернаціональній структурі, яка бере на себе вирішення тих чи інших питань. Створення наднаціональних органів управління є обов'язковим для отримання нових інтеграційних досягнень і прискорення ухвалення рішень. Наразі країни - члени РСАДПЗ не створили органів наднаціонального управління, на відміну від Європейського Союзу, який піднявся на найвищий інтеграційний ступінь, але процес їх створення триває.

Упродовж останніх років на території держав Перської затоки окреслилися нові тенденції, серед яких: репатріація капіталу, розміщеного в західних країнах, і створення умов, сприятливих для його внутрішнього інвестування, а також повернення на батьківщину кваліфікованих фахівців, які після закінчення навчання в зарубіжних центрах вважають за краще працевлаштуватись в Європі або Америці. Почалися процеси дерегулювання деяких основних галузей економіки, лібералізації ринків торгівлі й інвестицій, зміщення акцентів в бік розвитку приватного сектору.

Наявність у регіоні Перської затоки капіталу, який шукає можливості для інвестування, і висока вартість акцій країн - членів РСАДПЗ стимулюють провідні арабські компанії вносити свої акції до лістингу регіональних фондових ринків, лідером яких є Дубайська міжнародна фінансова біржа. Загальна ринкова вартість семи фондових бірж РСАДПЗ, що становила у 2000 р. усього 119 млрд дол., на початку 2006 р. досягла 1,2 трлн дол., або 95% загальної капіталізації арабських ринків [33]. Ринок нерухомості країн Перської затоки оцінюється у 750 млрд дол.

Ми спробуємо, використовуючи гравітаційну модель, дослідити ефекти РСАДПЗ на розвиток торгівлі всередині регіону та визначити торговельний потенціал РСАДПЗ з країнами чи групами країн, з якими укладено угоди щодо зони вільної торгівлі. Щоб оцінити модель, базовану на 7500 спостереженнях (2001-2012), використаємо метод перехресної регресії об'єднаних часових рядів. Контрольною групою для РСАДПЗ будуть країни Близького Сходу та Північної Африки, оскільки саме з ними країни - члени РСАДПЗ мають найтісніші економічні, політичні та культурні зв'язки.

Країни - члени РСАДПЗ сильно залежать від зовнішньої торгівлі. Експортна квота коливається від 74% для Бахрейну до 40% у Саудівської Аравії. Загалом 83% експорту регіону становить нафта. Саудівська Аравія - найпотужніший гравець, на частку якого припадає 47% експорту та 37% імпорту регіону. На другому місці - ОАЕ з 22% експорту і 36% імпорту. Найбільша частка імпорту припадає на машини і устаткування (39%), обробну промисловість (17%) та продукти харчування (11%) (Додаток Б).

Оскільки країни - члени РСАДПЗ є великими експортерами нафти, то їх основні торговельні партнери - з-поза меж регіону. Лише 4,12% експорту реалізується на ринках всередині регіону і лише 9,74% імпорту походить з країн

РСАДПЗ. Малий обсяг внутрірегіональної торгівлі пояснюється схожістю економічної структури країн - членів РСАДПЗ і недостатньою промислової диверсифікацією [124]. Попри це, якщо виключити з торгівлю нафту, то частка внутрірегіонального експорту виросте до 26,7%, що є значним показником, який можна порівняти з показниками таких інтеграційних об'єднань, як МЕРКОСУР чи АСЕАН. Отже, внутрірегіональна торгівля РСАДПЗ є більш інтенсивною, а економіки країн регіону є більш інтегрованими, ніж може видатися на перший погляд.

Як видно з табл. 1.3 торгівля країн - членів РСАДПЗ з Південно-Східною Азією, США та ЕС становила 21, 9,4 та 8,8% сумарного експорту РСАДПЗ відповідно, а арабські країни (включно з самими країнами РСАДПЗ) - лише 6%. Якщо виключити нафту, на арабські країни (включно з РСАДПЗ) припаде 35% експорту, тоді як решта спрямовується у Південно-Східну Азію (18%), ЕС (7%) та США (6%). Зрозуміло, що на імпорт такого впливу торгівля нафтою не чинить.

Таблиця 1.3 - Географічна структура зовнішньої торгівлі РСАДПЗ у 2001-2012 рр., %.

Джерело: [145 ]

Щоб визначити, як змінювалась географічна структура РСАДПЗ протягом років, ми розділили період 2001-2012 рр. на три підперіоди. Як видно з таблиці, частка внутрірегіонального експорту без урахування нафти РСАДПЗ поступово зменшується (з 26,6% у 2001-2004 рр. до 21,5% у 2009-2012 рр.). Скорочення внутрірегіонального сукупного експорту компенсується зростанням частки експорту до основних торговельних партнерів, тоді як скорочення експорту без врахування нафти супроводжується скороченням частки, що припадає на основних торговельних партнерів, і зростанням частки «інших» країн. Щоб пояснити ці структурні зміни у торгівлі РСАДПЗ, необхідно побудувати формальну модель, яка б враховувала різноманітні чинники, що впливають на двосторонню торгівлю, включаючи ефект від економічної інтеграції в регіоні та посилення глобальної відкритості країн РСАДПЗ. У таких випадках найчастіше використовується гравітаційна модель, яка відзначається гнучкістю та достовірністю результатів.

Гравітаційна модель базується на гіпотезі, згідно з якою обсяги двосторонньої торгівлі між двома країнами прямо залежать від їх ВВП і обернено

- від відстані між ними. У різних дослідженнях модель доповнювалась такими змінними, як спільне культурне та історичне минуле, спільна мова, спільний кордон, торговельні преференції тощо.

Специфікація моделі, використаної у дослідженні, має такий вигляд:

lnХijt = в0 + в1ln(Yit) + в2ln(Yjt) + в3ln(Popit)+ в4ln(Popjt) + в5ln(Dij) + в6(Bordji) + в7DGCCijt + в8DMUijt+ в9DMASijt + в10DGCCOijt + в11DGCMUijt + в12DGCMASijt + в13DGCEUijt + в14DGCUSijt + uijt(1.1)

де Хijt - обсяг торгівлі між країнами і та j у час t; Yit - номінальний ВВП країни і;

Yjt - номінальний ВВП країни j; Popit - кількість населення країни і; Popjt - кількість населення країни j; Dij - відстань між і та j;

Bordji - фіктивна змінна для позначення спільного кордону між і та j;

DGCCijt - фіктивна змінна, яка дорівнює одиниці, якщо і та j обидві належать до РСАДПЗ;

DMUijt - фіктивна змінна, яка дорівнює одиниці, якщо і та j належать до Союзу арабського Магрибу (Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко, Туніс);

DMASijt - фіктивна змінна, яка дорівнює одиниці, якщо і та j належать до країн Машрику (Ірак, Сирія, Йорданія, Палестина, Ліван);

DGCCOijt - фіктивна змінна, яка дорівнює одиниці, якщо і - країна РСАДПЗ, а j - ні;

DGCMUijt - фіктивна змінна, яка дорівнює одиниці, якщо і - країна РСАДПЗ, а j - країна Союзу арабського Магрибу;

DGCMASijt - фіктивна змінна, яка дорівнює одиниці, якщо і - країна РСАДПЗ, а j - країна Машрику;

DGCEUijt - фіктивна змінна, яка дорівнює одиниці, якщо і - країна РСАДПЗ, а j - країна ЄС;

DGCUSijt - фіктивна змінна, яка дорівнює одиниці, якщо і - країна РСАДПЗ, а j - США;

uijt - залишковий член;

в0, в1... в14 - оцінювані параметри.

Можна очікувати, що параметри в1 та в2 будуть додатними, оскільки торгівля між країнами зростає із зростанням ВВП. Великі країни торгують більше між собою, оскільки у них більший потенціал щодо пропозиції експорту та попиту на імпорт. Параметри в3 та в4 очікувано будуть від'ємними, оскільки країни з більшим населенням за певного обсягу ВВП є біднішими, а відповідно, торгують менше. Хоча деякі дослідники [147] стверджують, що додатний чи від'ємний знак цих параметрів залежить від ефекту абсорбції чи ефекту масштабу. Параметр в5 також, ймовірно, буде від'ємним, оскільки що більша відстань між країнами, то більші видатки на транспортування і трансакційні видатки. Хоча з плином часу значення за модулем цього параметра буде зменшуватись через розвиток транспортного сполучення. Коефіцієнт в6, як очікується, буде позитивним, оскільки наявність спільного кордону сприяє розвитку торгівлі.

Параметри в7 - в14 відображають вплив економічної інтеграції в межах РСАДПЗ та інших угод преференційної торгівлі. Зокрема, позитивна і значуща величина параметра в7 означатиме, що приналежність країн-партнерів до РСАДПЗ стимулює розвиток торгівлі більшою мірою, ніж цього можна було очікувати за заданого рівня економічного розвитку. Іншими словами, створення РСАДПЗ сприяє сукупному нарощенню обсягів внутрірегіональної торгівлі. Змінна DGCCO відображає ступінь відкритості, інакше кажучи, те, чи зростання внутрірегіональної торгівлі відбувається за рахунок країн - не членів РСАДПЗ, чи ні. Якщо параметр в7 є позитивним і статистично значущим, а параметр в10 - статистично мізерним, то спостерігається ефект створення торгівлі. Якщо ж в7 є позитивним і статистично значущим, а параметр в10 - негативним і статистично значущим, то присутній ефект відхилення торгівлі.

Подібний підхід до моделювання ефектів економічної інтеграції широко застосовувався для дослідження МЕРКОСУР, НАФТА та Африканських торговельних об'єднань.

Для аналізу ми застосуємо метод перехресної регресії та модель з фіксованими ефектами. У табл. 1.4 наведені значення оцінюваних параметрів і середньоквадратична похибка. Усі основні змінні, окрім показника кількості населення, мають очікуваний знак і високу статистичну значущість (1%),.

Показник змінної ВВП є позитивним і для імпортера і для експортера, що означає, що із зростанням ВВП обсяги взаємної торгівлі збільшуються. Попри це, зростання торгівлі більше залежить від зростання ВВП в країні-експортері і менше - від зростання ВВП в країні-імпортері.

Параметр, обчислений для показника кількості населення, є негативним, тобто країни з більшою кількістю населення є більш самодостатніми і, відповідно, імпортують менше. Показник відстані теж негативно впливає на торгівлю, як і очікувалось, що відображає зростання витрат на перевезення зі збільшенням відстані. Також цілком очікуваним виявилось значення фіктивної змінної спільного кордону: країни зі спільним кордоном торгують більше, ніж країни, в яких спільного кордону немає.

Таблиця 1.4 - Результати обчислень за гравітаційною моделлю

* значуще на рівні 1 чи 5%. Складено автором.

Ефекти торговельних об'єднань виражаються знаком і значенням відповідних параметрів. Параметр внутрірегіональної торгівлі DGCC для країн - членів РСАДПЗ є позитивним і статистично значущим, тобто вплив економічної інтеграції РСАДПЗ на торгівлю між країнами - членами є дуже вагомим: країни торгують між собою вдвічі інтенсивніше, ніж торгували б за відсутності цього інтеграційного об'єднання. Також, як видно з результатів дослідження, інтенсивна внутрірегіональна торгівля не викликає відхилення торговельних потоків з третіх країн, про що свідчить позитивний і статистично значуший параметр «ступеня відкритості» (DGCCO). Значення цього показника свідчить про зростання торгівлі з країнами - не членами РСАДПЗ на 39%. Отже, за досліджуваний період країни - члени РСАДПЗ наростили обсяги торгівлі як між собою, так і з рештою світу, тобто економічна інтеграція в межах РСАДПЗ демонструє ефект створення, а не відхилення торгівлі.