Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1 Розділ: Зовнішньоекономічна діяльність як об'єкт макроекономічного регулювання

1.1 Поняття зовнішньоекономічної політики.

1.2 Сутність і форми зовнішньоекономічної діяльності

2 Розділ: Зарубіжнний досвід зовнішньоекономічної політики держави

2.1 Зарубіжний досвід зовнішьноекномічної політики держав

2.2 Міжнародна торгівля як складова зовнішньоекономічної політики держави

3 Розділ: Зовнішньоекономічна політика України, проблеми та шляхи вирішення

3.1 Зовнішні зв'язки України

3.2 Проблеми зовнішньеокономічнох політики України

Висновки

Список літератури

Додатки



Вступ

У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зазначено, що під зовнішньоекономічною діяльністю розуміють діяльність суб'єктів господарської діяльності України (частіше підприємств) та іноземних суб'єктів господарювання, яка заснована на взаємовідносинах ї здійснюється або на території України, або за її межами.

Метою написання даної курсової роботи є дослідження, та проведення аналізу зовнішньоекономічної діяльності держави.

Об'єктом дослідження є зовнішньоекономічна діяльність України

Завданням написання нашої курсової роботи є проаналізувати зовнішньоекономічну діяльність держави, та визначити ефективно чи ні вона функціонує

У даній курсовій роботі розглянуто суть зовнішньоекономічної діяльності держави, розглянуто зарубіжний досвід.

Дослідження з даної проблеми висвітлено у працях таких учених, як О.П. Гребельника, В.Є. Новицького, П.В. Пашка, Осики С.Г., Коновалова В.В., Покрещука О.О. Лазебника Л.А., Луценка І. С., Куреда Н.Н., Новицького В.Є., Чернишова Г.П. Бударіна Н.О., Гребельника О.П., Дідківського М.І., Дроздова Г.М., Кириченко О. А. та багато інших.

Важливим завданням розвитку зовнішньоекономічного комплексу кожної країни є об'єднання виробничих і зовнішньоекономічних видів діяльності в єдину органічну, успішно функціонуючу систему. Для України умовами успішного розвитку зовнішньоекономічного комплексу у наш час є: зміцнення і нарощування експортного потенціалу; розширення самостійності суб'єктів господарювання у провадженні зовнішньоекономічної діяльності; підвищення конкурентоспроможності виробничо-господарського комплексу країни взагалі та суб'єктів її господарювання зокрема.

Зовнішньоекономічна діяльність в усіх країнах спрямована на реалізація переваг міжнародного поділу праці, що сприяє зростанню ефективності національних економік; сприяння вирівнюванню темпів економічного розвитку; порівнянність витрат виробництва на національному і світовому рівнях.

Зовнішньоекономічна діяльність здійснює організація міжнародного обміну природними ресурсами і результатами праці в їх матеріальній та вартісній формах; міжнародне визначення споживної вартості продуктів, що виготовляються відповідно до міжнародного поділу праці; організація міжнародного грошового обігу.



1 Розділ: Зовнішньоекономічна діяльність як об'єкт макроекономічного регулюванння

1.1 Поняття зовнішньоекономічної політики

Зовнішньоекономічна політика - політика держави, що регулює усі форми зовнішньоекономічних зв'язків і визначальна режим їхнього здійснення, включаючи експорт і імпорт товарів, послуг, капіталів, робочої сили, руху валюти і т.д.

Проводячи зовнішньоекономічну політику, державу покликано, по-перше, створити для своїх підприємців найбільш сприятливі умови на внутрішньому ринку, для чого необхідно стримувати приплив іноземних товарів; по-друге, держава повинна сприяти розширенню зовнішньоекономічних позицій своїх підприємців шляхом різних заходів, стимулювати вивіз товарів національного виробництва.

Основними засобами здійснення зовнішньоекономічної політики є митна система і нетарифні бар'єри, регулювання руху валюти і валютного курсу, еміграції й імміграції робочої сили, торгівлі цінними паперами й ін. В умовах інтернаціоналізації господарського життя, коли економіка окремих країн усе глибше втягується в міжнародну господарську систему, змінюються роль і мети національного зовнішньоекономічного регулювання. Задача захисту внутрішнього ринку і проведення політики протекціонізму не висувається на перший план.

Навпаки, виявляється тенденція до лібералізації зовнішньої торгівлі і руху капіталу, знімаються обмеження і уводиться вільна оборотність національної валюти.

Найважливішою задачею національного механізму регулювання стає підвищення міжнародної конкурентноздатності "своїх" підприємців. Очевидно, що конкурентноздатність товарів навіть самих великих компаній на світових ринках залежить не тільки від технічного рівня й організації виробництва на їхніх підприємствах, але і від національного рівня заробітної плати, системи оподатковування, стану інфраструктури, рівня утворення трудящих, наявності науково-технічного потенціалу і т.д.

Для підвищення національної конкурентноздатності держава проводить заходу не тільки в області зовнішньоекономічних зв'язків, але і по форсуванню нагромадження капіталу, прискоренню процесів відновлення капіталу, стимулюванню технічного удосконалювання виробництва. Інтенсивність процесів нагромадження капіталу створює передумови для росту продуктивності праці, формування нових галузей і видів виробництва.

В епоху НТР у підвищенні національної конкурентноздатності величезну роль грають фінансування державою наукових досліджень, дослідницько-конструкторських розробок, заходів щодо їх впровадження у виробництво, підтримка з боку держави розвитку новітніх галузей виробництва.

Ріст концентрації і централізації капіталу на міжнародній арені зробив важливим напрямком національної політики заохочення концентрації і централізації національного капіталу з метою зміцнення його позицій на світовому ринку.

Ці і багато інших заходів державного регулювання спрямовані на створення загальних сприятливих умов для конкурентної боротьби "своїх" компаній як на зовнішньому, так і на національних ринках.

Зовнішньоторговельна політика - складова частина зовнішньоекономічної політики держави, спрямована на регулювання його зовнішньої торгівлі. Історично відомі два основних напрямки зовнішньоторговельної політики: протекціонізм і фритредерство (політика вільної торгівлі).

Результати зовнішньої торгівлі відбиває платіжний баланс.

Платіжний баланс - це співвідношення фактичних платежів, отриманих даною країною від іноземних держав і міжнародних економічних організацій і здійснених платежів країни для інших держав.

Платіжний баланс складається з двох стовпчиків - надходжень і платежів.

Платіжний баланс включає три основних частини: торговий баланс - співвідношення експорту й імпорту товарів по фактично проведених платежах і платежам, що повинні бути негайно погашені; баланс послуг і непогашених платежів - платежі по транспорті, страхуванню, телефонним і поштово-телеграфним послугам і т.д.; баланс руху капіталів і кредитів - доливши іноземних інвестицій і позик у дану й інші країни.

На стан платіжного балансу впливають зовнішні і внутрішні фактори: циклічність економічного розвитку; динаміка поточних світових цін на сировинні товари.

1.2 Сутність і форми зовнішньоекономічної діяльності

Міжнародні економічні відносини є однією з найбільш динамічно розвинутих сфер економічного життя. Економічні зв'язки між державами мають багатовікову історію. Протягом сторіч вони існували переважно як зовнішньоторговельні, вирішуючи проблеми забезпечення населення товарами, що національна економіка робила неефективно чи не робила зовсім. У ході еволюції зовнішньоекономічні зв'язки переросли зовнішню торгівлю і перетворилися в складну сукупність міжнародних економічних відносин, - світове господарство.

Процеси, що відбуваються в ньому, торкаються інтересів усіх держав світу. І, відповідно, усі держави повинні регулювати свою зовнішньоекономічну діяльність, щоб досягти дотримання в першу чергу своїх інтересів. Світовий досвід свідчить, що навіть у промислово розвинутих країнах існує об'єктивна необхідність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Держава насамперед, закликана, захищати інтереси своїх виробників, вживати заходів для збільшення обсягів експорту, залучення іноземних інвестицій, збалансування платіжного балансу, валютного регулювання, і, що особливо важливо, -- приймати законодавчі акти, що встановлюють правила здійснення ЗЕД, і контролювати їх неухильне дотримання.

Поняття "зовнішньоекономічна діяльність" з'явилось в Україні з початком економічної реформи 1987 року, сутність якої полягала у поступовій відміні монополії держави на здійснення будь-яких економічних операцій, у тому числі й зовнішньоекономічних, наданні підприємствам права безпосереднього виходу на зовнішні ринки, а також стимулюванні розвитку ЗЕД на рівні суб'єктів господарювання.

Після проголошення в 1991 р. незалежності України були здійснені заходи, спрямовані на суттєву лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності в країні, розширення прав підприємств і організацій у цій сфері. У цей період прийняті важливі законодавчі акти, зокрема, Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (1991) , "Про митну справу в Україні" (1991), "Про єдиний митний тариф" (1992), "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (1994), "Про операції з давальницькою сировиною" (1995), "Про режим іноземного інвестування" (1996) та ін [31,c.24].

На підставі основних господарських підходів до ведення ЗЕД відокремлені та сформувалися два основні поняття - "зовнішньоекономічні зв'язки" (ЗЕЗ) і "зовнішньоекономічна діяльність" (ЗЕД).

Зовнішньоекономічні зв'язки (ЗЕЗ) - це сукупність форм, засобів і методів зовнішньоекономічних відносин між країнами. Як економічна категорія "зовнішньоекономічні зв'язки" відображає систему економічних взаємин, що виникають внаслідок руху ресурсів всіх видів між державами та економічними суб'єктами різних держав. Ці двосторонні відносини охоплюють всі сфери економічного життя держави і передусім виробничу, торговельну, інвестиційну та фінансову діяльність.

Через механізм зовнішньоекономічних зв'язків попит на товари і послуги світового ринку переноситься на внутрішній ринок тієї чи іншої держави. Це обумовлює розвиток виробничих сил, що, в свою чергу, сприяє розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі, сфери послуг і фінансових установ.

Зовнішньоекономічна діяльність як економічна категорія висвітлює передусім відповідні (пов'язані зі здійсненням міжнародного бізнесу) функції виробничих структур (фірм, організацій, підприємств, об'єднань та ін.). Згідно з Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" поширеним є таке визначення: зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) - це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

ЗЕД в усіх країнах спрямована на таке:

- реалізація переваг міжнародного поділу праці, що сприяє зростанню ефективності національних економік;

- сприяння вирівнюванню темпів економічного розвитку;

- порівнянність витрат виробництва на національному і світовому рівнях.

Функції ЗЕД:

- організація міжнародного обміну природними ресурсами і результатами праці в їх матеріальній та вартісній формах;

- міжнародне визначення споживної вартості продуктів, що виготовляються відповідно до міжнародного поділу праці;

- організація міжнародного грошового обігу.

Матеріальною основою ЗЕД є зовнішньоекономічний комплекс країни (регіону), що являє собою сукупність галузей, підгалузей, об'єднань, підприємств і організацій, які виробляють продукцію на експорт чи використовують імпортну продукцію та здійснюють інші види і форми ЗЕД.

Важливим завданням розвитку зовнішньоекономічного комплексу кожної країни є об'єднання виробничих і зовнішньоекономічних видів діяльності в єдину органічну, успішно функціонуючу систему. Для України умовами успішного розвитку зовнішньоекономічного комплексу у наш час є:

- зміцнення і нарощування експортного потенціалу;

- розширення самостійності суб'єктів господарювання у провадженні зовнішньоекономічної діяльності;

- підвищення конкурентоспроможності виробничо-господарського комплексу країни взагалі та суб'єктів її господарювання зокрема [1].

Зовнішньоекономічна діяльність стає усе більш важливим фактором розвитку народного господарства та економічної стабілізації нашої країни. Зараз немає практично жодної галузі в промислово розвитих країнах, що не була б втягнута в сферу зовнішньоекономічної діяльності.

Зовнішньоекономічна діяльність -- це заснована на взаємовигідних економічних відносинах діяльність у галузі міжнародної торгівлі, руху капіталів, міграції робочої сили, передачі технологій. У всіх країнах, а особливо в країнах із перехідною економікою, де сталася широка лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання є об'єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції та ліквідацію монополізму [1].

Регулювання такої діяльності здійснюється за допомогою законів України, актів тарифного та нетарифного регулювання, економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та ін.), рішень недержавних органів управління економікою, які ухвалюються відповідно до їхніх статутних документів, договорів, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Основними видами зовнішньоекономічної діяльності є зовнішня торгівля, фінансово-кредитні операції, підприємницька діяльність, науково-технічна кооперація з іноземними підприємцями, надання їм різноманітних послуг. Ці напрями діяльності регулюються, з одного боку, державою в особі її органів, а з іншого -- недержавними органами управління економікою (біржами, торговельними палатами, спілками тощо) та самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі укладених між ними координаційних угод [1].

Виділяють такі основні мотиви розвитку ЗЕД:

- розширення ринку збуту своєї продукції за національні межі з метою збільшення прибутку;

- закупка необхідної сировини, комплектуючих виробів, нових технологій і обладнання; залучення інжинірингових та інших послуг для потреб виробництва, з урахуванням їх унікальності, вищої якості і нижчих цін порівняно з внутрішнім ринком;

- залучення іноземних інвестицій з метою модернізації виробництва, зміцнення експортного потенціалу і конкурентних позицій на світових товарних ринках; участь у міжнародному поділі праці, спеціалізації і кооперуванні виробництва з метою успішного розвитку своєї економіки

В Україні у процесі становлення ринкової економіки митні податки виступають інструментом мобілізації частини створеного валового внутрішнього продукту до державного бюджету. Динаміка надходжень митних платежів від зовнішньоекономічної діяльності за останні роки свідчить про зростання їх ролі в наповненні дохідної частини державного бюджету.

Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак. Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно з законами України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України "Про підприємництво". Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи [1].

ЗЕД здійснюється за певними принципами, які можна згрупувати таким чином: загальні, специфічні і національні.

Загальні принципи зовнішньоекономічної діяльності - це невелика кількість загальновизнаних правил, що стали своєрідними загальновідомими істинами (аксіомами), яких дотримуються всі учасники міжнародних ділових операцій. І хоча в різноманітних виданнях набір цих принципів може відрізнятися, однак у кінцевому результаті вони зводяться до трьох головних: науковість, системність, взаємовигідність.

Принцип науковості ЗЕД означає, що розвиток цієї діяльності здійснюється відповідно до об'єктивних економічних законів; принцип системності ЗЕД - що між окремими її складовими існують міцні взаємозв'язки; принцип взаємовигідності ЗЕД означає, що кожний партнер, який бере участь у міжнародних операціях, одержує свій прибуток.

Крім наведених загальних принципів управління ЗЕД багато специфічних принципів, яких також слід дотримуватися.

Специфічні принципи ЗЕД закріплені у відповідних міжнародних правових актах і є обов'язковими для виконання всіма державами, що підписали той або інший акт.

Найбільш повний перелік принципів організації міжнародних економічних відносин відображає Хартія економічних прав і обоє 'язків держав - документ, прийнятий IV Спеціальною Сесією Генеральної Асамблеї ООН (1974), отже, зазначені вище принципи такі: суверенітет; територіальна цілісність і політична незалежність держав; суверенна рівність усіх держав; ненапад і невтручання у внутрішні справи; взаємна і справедлива вигода; мирне співіснування; рівноправність і самовизначення народів; мирне регулювання спорів; усунення несправедливості, що виникає в результаті застосування сили і позбавляє націю засобів для її нормального розвитку; сумлінне виконання міжнародних зобов'язань; повага до прав людини та основних свобод; відсутність прагнення до гегемонії в сферах впливу; сприяння міжнародній соціальній справедливості; міжнародне співробітництво з метою розвитку; вільний доступ до морів для країн, що їх не мають.

Значна частина специфічних принципів діє на регіональному рівні. Для України особливий інтерес становлять принципи ЗЕД у Європейському Союзі, які містяться в так званій Білій книзі (1985) і включають: контроль і оформлення документів на товари, що перетинають національні кордони; свободу пересування осіб для працевлаштування або постійне місце проживання в будь-якій країні; уніфікацію технічних норм і стандартів; відкриття споживчих ринків; лібералізацію фінансових послуг; поступове відкриття ринку інформаційних послуг; лібералізацію транспортних послуг; створення сприятливих умов для промислового співробітництва з урахуванням законодавства про права на інтелектуальну і промислову власність; усунення фіскальних бар'єрів.

Національні принципи ЗЕД закріплюються в законодавчих актах відповідних країн. Оскільки всі країни використовують тією чи іншою мірою механізми державного регулювання ЗЕД, то існує і відповідна правова основа таких дій [14, c. 44].

У фінансовій системі України центральне місце займає державний бюджет, він є найбільшим централізованим фондом грошових коштів. Поряд із фінансами, державний бюджет є самостійною економічною категорією і втілює фінансові відносини, що виникають при утворенні централізованого фонду грошових ресурсів країни та його використанням на загальнодержавні потреби. Бюджетні відносини складаються між державою, з одного боку, і підприємствами, установами, організаціями, населеням -- з другого боку, з приводу сплати податків, зборів, а також при використанні бюджетних коштів.

Державний бюджет, як фонд грошових коштів, має специфічні ознаки:

1) великі розміри;

2) має силу закону;

3) в складі бюджету утворюються бюджетні резерви, що сприяє зміцненню його стійкості.

Одним із джерел доходів до Державного бюджету є доходи від ЗЕД.

На сучасному етапі в розвинених країнах непрямі податки є однією з головних форм оподаткування, в тому числі зовнішньоекономічної діяльності. Доцільність використання надходжень від зовнішньої торгівлі як джерела поповнення державного бюджету досліджено у працях таких учених, як О.П. Гребельника, В.Є. Новицького, П.В. Пашка та інших [34, c. 218].

В Україні у процесі становлення ринкової економіки митні податки виступають інструментом мобілізації частини створеного валового внутрішнього продукту до державного бюджету. Динаміка надходжень митних платежів від зовнішньоекономічної діяльності за останні роки свідчить про зростання їх ролі в наповненні дохідної частини Державного бюджету.

Основну частку надходжень до Державного бюджету від загального обсягу платежів, що адмініструються Державною митною службою забезпечили податок на додану вартість з увезених в Україну товарів. Якщо Україна буде здійснювати ефективну зовнішньоекономічну діяльність, то і значення її у формуванні доходів Державного бюджету буде зростати. Зовнішньоекономічна діяльність у формуванні доходів Державного бюджету має велике значення, адже в країні відбувається зміцнення і нарощування експортного потенціалу, здійснюється розширення самостійності суб'єктів господарювання у провадженні зовнішньоекономічної діяльності, спостерігається підвищення конкурентоспроможності виробничо-господарського комплексу країни взагалі та суб'єктів її господарювання зокрема, а це все сприяє збільшенню дохідної частини бюджету [24, c.19].

Отже, зовнішньоекономічна діяльність являє собою сукупність форм, засобів і методів зовнішньоекономічних відносин між країнами і відображає систему економічних взаємин, що виникають внаслідок руху ресурсів всіх видів між державами та економічними суб'єктами різних держав. Ці двосторонні відносини охоплюють всі сфери економічного життя держави і передусім виробничу, торговельну, інвестиційну та фінансову діяльність. Зовнішньоекономічна діяльність має важливе значення у формуванні доходів Державного бюджету України, оскільки на сучасному етапі непрямі податки є однією з головних форм оподаткування, в тому числі зовнішньоекономічної діяльності, тому є доцільним використання надходжень від зовнішньої торгівлі як джерела поповнення Державного бюджету України.



2 Розділ: Зарубіжнний досвід зовнішньоекономічної політики держави

2.1 Зарубіжний досвід зовнішьноекномічної політики держав

зовнішньоекономічний політика держава україна

Розглядаючи зарубіжний досвід зовнішньоекономічної діяльності, ми звернимо увагу на Росію, яка отримує велику частку надходжень до Державного бюджету від експорту нафти. Мито на експорт нафти з Росії з 1 серпня 2011 року знижено на 6,9 долара (1,6%) - до 438,2 долара за тонну, на експорт бензину - на 6,1 долара (1,5%) - до 394 , 4 долари за тонну.Згідно з постановою уряду на серпень зберігається підвищення експортного мита на бензин до 90% від мита на нафту з колишніх приблизно 60%. Загороджувальне мито було введене з 1 травня на тлі зростання цін на бензин і дефіциту палива усередині країни. Представники уряду неодноразово називали цей захід тимчасовим і обіцяли скасувати його, коли проблема з дефіцитом бензину вирішиться.Мито на світлі нафтопродукти з 1 серпня знижене до 293,6 долара з липневих 298,2 долара за тонну, на темні - до 204,6 долара з 207,8 долара за тонну. Пільгове мито складе 201 долар за тонну проти 205,8 долара за тонну в попередньому місяці. Пільга діє для східносибірських родовищ, крім Верхнечонского і Талаканского, а також розташованих в Іркутській області Дулисьминского, Західно-Аянського, Ярактинского і Марківського нафтогазоконденсатних родовищ, Алінського (Якутія) і Даниловського (Іркутська область) газонафтових родовищ.Згідно затвердженої постанови, експортне мито на легкі дистиляти, середні дистиляти, газойли з 1 серпня встановлюється на рівні 293,6 долара за тонну (проти 298,2 долара в липні), рідкі палива, масла, відпрацьовані нафтопродукти - 204,6 долара за тонну (проти 207,8 долара минулого місяця). Такий же розмір мита встановлено з 1 серпня і для нафтового вазеліну, мінерального воску. Мито на нафтовий кокс, нафтовий бітум та інші залишки від переробки нафти або нафтопродуктів, отримані з бітумінозних порід, складе 204,6 долара за тонну проти 207,8 долара в липні, на бензол, толуол, ксилоли - 293,6 долара за тонну ( проти 298,2 долара за тонну в поточному місяці). Ми бачимо що від зовнішньоекономічної діяльності бюджет Росії поповнюється в основному за рахунок експорту нафти [19. C. 42 - 47].

Разом з тим зовнішньоекономічна діяльність держави має певні проблеми. Відкритість національної митної території для міжнародної торгівлі може завдавати державі економічних збитків: недонадходження до бюджету внаслідок викривлення митної вартості товарів, шкода здоров'ю й безпеці споживачів, контрабанда потоків тощо. В таких умовах є доцільним: 1) підвищити ефективність національної митної політики в сфері забезпечення невідкладного реагування на зовнішні загрози; 2) протидіяти можливим негативним наслідкам таких загроз; 3) забезпечити економічні інтереси держави; 4) максимально використати в національній системі регулювання міжнародні правила і вимоги.

Істотне збільшення масштабів ввезення до України товарів у 2008 році з Казахстану (у 4 рази), Грузії (на 72%), Польщі (на 50%), Італії (на 42%), Білорусі (на 33%), Китаю (на 28%), Німеччини (на 26%) висвітлило проблему браку технологічних та фізичних потужностей митної служби для оперативного й ефективного здійснення відповідних митних процедур [16].

Водночас слід відзначити низку проблем.

Невідповідність митного контролю сучасним стандартам пропускної спроможності. Значне зростання обсягів зовнішньоторговельного обороту у 2010 році на 11 884 млн. дол. США (17 %), порівняно з 2009, зміцнення цих тенденцій у 2010 році (за січень-березень обсяги товарообороту перевищують аналогічний період 2008 року на 5 749,5 млн. дол. США) потребує якісно нового підходу до здійснення контролю міжнародних вантажних потоків. Зростання товаропотоків висвітлило такі проблеми митного контролю: істотні часові витрати на проведення митних процедур, застарілі механізми технологічного пропуску товарів, неможливість збереження норми чинного законодавства про стовідсотковий фізичний контроль товарів, які переміщуються через кордон України, тощо.

Про недосконалість митної політики України свідчать також:

- значна частка у загальному обсязі товарообігу товарів, що переміщуються контрабандним шляхом. Серед загальної кількості порушених у зв'язку з цим справ третина стосується промислових товарів, сировини та матеріалів, 25,5% - продовольчих товарів і сільгосппродукції (грошовий еквівалент 34,2 млн. грн.);

- збереження загрозливої ситуації з контрабандою наркотичних засобів та зброї. У 2008 році почастішали спроби переміщення через митний кордон України дуже небезпечних для життя й здоров'я громадян товарів. Так, митними органами було виявлено 546 випадків незаконного переміщення зброї та 800 спроб - наркотичних засобів (вилучено 533,6 кг наркотичних речовин);

- учинення правопорушень у сфері інтелектуальної власності (незаконне переміщення через митний кордон України дисків для лазерних систем зчитування й іншої аудіовізуальної продукції). У 2008 році митними органами припинено 140 спроб незаконного переміщення компакт-дисків на суму 229 тис. грн. Основними осередками цих правопорушень є: під час увезення такої продукції в Україну - російсько-українська ділянка кордону, під час вивезення з України - польсько-українська ділянка [14].

Підвищити ефективність митного оформлення та митного контролю за здійсненням зовнішньоекономічних операцій, послабити роль суб'єктивного чинника під час прийняття рішень щодо митного оформлення й митного контролю необхідно шляхом:

1) наукових досліджень та внормування у правових процедурних актах системи критеріїв ризиків під час здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів;

2) використання цієї системи як нормативно-інформаційної комп'ютерної бази під час здійснення митного контролю та аналізу документів, поданих до митного оформлення;

3) користування цією системою оперативним складом митних органів під час оцінювання митної вартості товарів та встановлення їх коду згідно з УКТЗЕД.

Реалізація науково-організаційних заходів, спрямованих на максимальну правову регламентацію процесу здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, сприятиме зростанню відповідальності за обґрунтованість прийнятих рішень і посадовими особами митних органів, і декларантами.

Україна будує демократичну, соціальну, правову державу, і процеси, які відбуваються в суспільстві, під час налагодження господарських зв'язків, у зовнішньоекономічних відносинах, що виникають і будуються на нових засадах, мають перебувати під державним контролем. Держави з різними формами правління «…здійснюють контроль і впливають у такий спосіб на формування відносин у суспільстві, при цьому характер контролю й заходи, які його супроводжують, свідчать і про характер державної влади, і про її спрямованість, відповідність проголошеним принципам розвитку».

Митний контроль товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, передбачає безпосереднє здійснення заходів, спрямованих на перевірку відповідності реальної кількості товарів зазначеній у товаросупровідних документах, задекларованої митної вартості - реальній митній вартості, й інші контрольні дії, виконання яких за загальним правилом є умовою пропуску товарів, предметів, транспортних засобів через митний кордон держави.

Для підвищення ролі надходжень від зовнішньоекономічної діяльності у державний бюджет необхідно щоб відбулися у майбутньому:

1. Розвиток комерційної дипломатії та активізацію застосування механізмів СОТ для захисту національних економічних інтересів. Розбудова інституційної інфраструктури сприяння експорту української продукції передбачає розбудову системи органів підтримки експорту на державному, громадському, регіональному та приватному рівнях. Систему забезпечення експортної діяльності доцільно формувати як за рахунок підвищення ефективності та диверсифікації існуючих функцій державних органів, так і шляхом запровадження принципово нових механізмів. Інструментами діяльності таких інституцій є участь у дво- і багатосторонніх переговорах з економічних та торговельних питань; обстоювання економічних інтересів держави у відповідних міжнародних організаціях; роботі торговельних або економічних місій або представництв при посольствах; діяльності закордонних представництв національних торговельно-промислових палат та асоціацій. Комерційна дипломатія також передбачає запровадження заходів дипломатичного характеру щодо сприяння участі України у системних міжнародних коопераційних проектах [21].

Створення маркетингових і сервісних мереж на пріоритетних закордонних ринках, а також формування мережі підтримки національних виробників, передусім малих і середніх підприємств, у сфері міжнародної торгівлі. В такі мережі слід залучати капітал та комерційні можливості авторитетних місцевих компаній і банків, що володіють інформацією про стан ринку та відповідними комерційними контактами. Держава могла б ініціювати цей процес через заснування на найбільш важливих ринках торгових домів, бізнес-центрів і технічних центрів на акціонерних засадах, спільно з комерційними і банківськими структурами України.

Поглиблення торговельно-економічної інтеграції з окремими країнами партнерами, митними та інтеграційними союзами та іншими економічними утвореннями. Вступ до СОТ започаткував новий етап розвитку української торговельної політики. Разом з тим, через три роки після цієї події актуальною для країни залишається реалізація багатовекторної торговельно-економічної інтеграції, що має свій негативний вияв у невизначеності для бізнесу та інвесторів щодо майбутнього стратегічного напрямку розвитку торговельної політики. Загострення міжнародної конкуренції, активізація зусиль регіональної інтеграції серед країн СНД, зростання загроз поглиблення стагнаційних процесів у світовій економіці, - створюють доволі несприятливі умови для модернізації української зовнішньоекономічної стратегії. Паралельна реалізація інтеграційних проектів щодо угоди про поглиблену зону вільної торгівлі з ЄС та необхідність укладання нової угоди про зону вільної торгівлі з Митним союзом Росії, Білорусі та Казахстану ускладнюється певною несумісністю базових принципів функціонування цих регіональних інтеграційних угруповань та потребує від України надзвичайної гнучкості щодо відстоювання національних економічних інтересів.

Удосконалення митних процедур. Як свідчать опитування вітчизняних та іноземних підприємців, якість послуг щодо виконання митних процедур, характер їх організації, рівень автоматизації, та, в кінцевому підсумку, термін розмитнення товарів в Україні значно поступаються середньому рівню, що сформувався у міжнародній практиці. З метою мінімізації непродуктивних втрат часу та зважаючи на необхідність збільшення рівня надходжень від митних платежів до державного бюджету, потрібно у найближчий час вжити заходів щодо вдосконалення митного законодавства. Перш за все це стосується способів нарахування та процедур сплати митних платежів, регламентів організації контрольних процедур; реформування систем комплексного контролю дотримання митного законодавства. Крім того, актуальною залишається проблема подальшої гармонізації національного митного законодавства із стандартами ЄС, що стосуються, зокрема, принципів та процедур виявлення контрафактної продукції, реалізації митного контролю, перетину митного кордону культурними цінностями тощо. [18, ст. 298-299]

Завершення реформування систем технічного регулювання та стандартизації. Проблема вдосконалення національних технічних, санітарних та фітосанітарних стандартів (у своїй сукупності - технічних бар'єрів торгівлі, ТБТ) у відповідності до міжнародної практики є стратегічно важливою для розвитку вітчизняного експорту. В даний час, наприклад, в українському законодавстві з питань безпеки продуктів харчування не існує обов'язкової вимоги до виробників щодо використання аналізу ризиків та застосування принципу критичної контрольної точки, як це практикується в ЄС. Гармонізація системи стандартів з вимогами ЄС, покращення норм безпеки харчових продуктів сприятиме реалізації експортного потенціалу вітчизняної промисловості (передусім, - харчової) на ринку ЄС.

Модернізація та унормування системи державної допомоги. Членство у СОТ та стратегічна євроінтеграційна орієнтація нашої держави обумовлюють доцільність створення прозорої правової основи регулювання системи надання державної допомоги, гармонізованої з правилами ЄС. У відповідному законодавчому акті необхідно зафіксувати, зокрема, що державна допомога має бути транспарентною, не повинна дискримінувати комерційні інтереси вітчизняних та іноземних суб'єктів ринкової конкуренції та спотворювати умови конкуренції. При цьому, доцільно врахувати існуючі в даний час так звані «групові виключення», що є затвердженими у ЄС, а саме: дозволяється пряме та опосередковане державне фінансування проектів з екологічним ефектом, заходів з усунення наслідків екологічних та техногенних катастроф, стихійних лих, запровадження нових енергозберігаючих технологій, розбудови інфраструктури підтримки науково-дослідної та інноваційної діяльності малих та середніх підприємств, програм реалізації структурних перетворень у депресивних регіонах, проектів підвищення кваліфікації осіб, що втратили роботу внаслідок ініційованих державою (чи наднаціональними органами), заходів щодо реструктуризації промисловості тощо. [12, c.221].

Отже, існуюча практика нам показала, що підвищення ролі надходжень від зовнішньоекономічної діяльності до Державного бюджету України, є важливим питанням на сьогодні.



2.2 Міжнародна торгівля як складова зовнішньоекономічної політики держави

Світогосподарські зв'язки -- це система міжнародних економічних відносин між країнами світу.

Найважливішими формами цих зв'язків є міжнародна торгівля і утворення світових ринків товару, капіталу та робочої сили; науково-технічне і виробниче співробітництво; міжнародні валютно-грошові та розрахунково-кредитні відносини. Найпоширенішою формою сучасних світогосподарських зв'язків залишається міжнародна торгівля.

Міжнародна торгівля -- це сфера міжнародних товарно-грошових відносин, сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу.

Розрізняють міжнародну торгівлю товарами і послугами. Проте часто під міжнародною торгівлею розуміють лише торгівлю товарами на світовому ринку. [13, cт. 120]

Міжнародна торгівля виникла ще в епоху рабовласницького ладу. В докапіталістичних формаціях вона сприяла зростанню товарного виробництва і товарно-грошових відносин. За умов, коли виробництво мало в основному натуральний характер, міжнародна торгівля охоплювала лише незначну частину продуктів виробництва й обслуговувала переважно особисті потреби панівних класів. Вона велася між окремими племенами, народами та країнами.

Світовий ринок зародився і набув значного розвитку пізніше -- за капіталізму, коли міжнародна торгівля охопила практично весь світ. Виникнення світового товарного ринку розпочалося в період так званого первісного нагромадження капіталу, коли в XVI--XVIII ст. деякі західноєвропейські країни почали вивозити в захоплені ними колонії промислові вироби, а звідти завозити благородні метали, східні прянощі, бавовну та інші товари. Саме колоніальна торгівля прискорила процес первісного нагромадження капіталу. Світовий товарний ринок був однією з найважливіших передумов капіталістичного способу виробництва.

Водночас розвиток світового ринку був результатом розвитку капіталістичного виробництва, адже з переходом від мануфактури до великої машинної індустрії збут товарів капіталістичної промисловості значно розширився. Причому продукти машинного виробництва завойовували зовнішні ринки своєю дешевизною.

Монополістичний капіталізм зумовив подальший розвиток світового ринку:

до торгівлі на світовому ринку залучаються всі без винятку країни світу;

в епоху імперіалізму вперше сформувався світовий ринок капіталу, що пов'язано з широким розвитком експорту капіталу порівняно з експортом товарів у доімперіалістичний період;

поряд зі світовим товарним ринком і ринком капіталу виникає світовий ринок робочої сили.

За сучасних умов зростаючої інтернаціоналізації господарського життя темпи розвитку світової торгівлі, як правило, випереджають зростання виробництва.

Участь деяких країн та їхніх груп у світогосподарському обміні залежить від ступеня залучення їх до міжнародного поділу праці. Понад 70 відсотків світового товарообороту припадає на розвинені країни, більш як 20 відсотків -- на країни, що розвиваються, і лише приблизно 1/10 -- на колишній соціалістичний світ, тоді як частка останнього у світовому промисловому виробництві ще недавно досягала майже 40, а колишнього Союзу - - майже 20 відсотків.

Кількісне зростання обсягів зовнішньої торгівлі колишнього Союзу РСР останніми десятиріччями не могло бути визнане повноцінним з точки зору перспектив світогосподарських зв'язків: адже натуральний у своїй основі бартерний обмін нафти і газу на зерно і деякі предмети вжитку -- це вчорашній день не лише світогосподарських зв'язків, а й самої міжнародної торгівлі. Протягом лише 80-х років у світовому товарообороті різко збільшилася частка продукції обробної промисловості й відповідно зменшилася частка сировини. Найзначнішою і найдинамічнішою групою товарів на світовому ринку є машини і обладнання, частка яких становить 1/3 обсягу світової торгівлі, тоді як у 60-х роках вони сягали приблизно 1/5. Щодо окремих розвинених країн, то в Японії, наприклад, така продукція перевищує 65 відсотків загального обсягу вивезення товарів, у Німеччині -- майже 50, США -- понад 40 відсотків. Особливо швидкими темпами зростає експорт наукомістких, високотехнічних виробів. Так, експорт електронного обладнання шести основних країн-продуцентів зростав у 80-х роках удвічі швидше, ніж поставки машин і обладнання.

У сьогоднішній надзвичайній економічній ситуації в Україні справа з докорінною перебудовою зовнішньоекономічної діяльності взагалі й торгівлі з зарубіжними країнами зокрема не поліпшується через те, що зовнішньоекономічні зв'язки тривалий час розглядались і продовжують розглядатись як певне вимушене явище, без якого обійтися неможливо, але вплив якого з часом має звестися до мінімуму. Ці зв'язки розглядалися передусім як балансова стаття, як засіб розв'язування ситуацій, викликаних наявністю плинних і хронічних дефіцитів, що породжувалися як перекосами в плануванні та зривами у постачанні, так і відвертою безгосподарністю, марнотратством матеріальних ресурсів і навіть невірою у власні сили та можливості.

Певною мірою саме завдяки зовнішній торгівлі, яка обслуговувала дефіцитну затратну економіку колишнього СРСР, період застою затягнувся, що значно погіршило наше сьогоднішнє становище. Адже різке зниження цін на енергоносії та сировину на світовому ринку, яке збіглося з початком перебудови, повною мірою виявило всю негативність та неспроможність старої концепції зовнішньоекономічних зв'язків.

І хоча за останній час в Україні прийнято багато рішень щодо докорінного вдосконалення зовнішньоторговельної діяльності, невирішених питань ще досить багато. Так, передача вирішення зовнішньоторговельних питань спочатку у відання галузевих міністерств і відомств, а потім Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України показало, що бюрократизм нових структур не кращий за бюрократизм колишнього Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР. Це виявилося насамперед у різкому зростанні чисельності апарату. Там, де мають вирішувати питання кілька досвідчених фахівців, сьогодні нерідко залучаються десятки радників. Адже кількість зовнішньоторговельних об'єднань, фірм, асоціацій, консорціумів досить швидко зростає при відповідно зростаючому дефіциті висококваліфікованих кадрів у цій специфічній сфері діяльності. [18, cт. 213-215]

Понад 100 років тому, коли подібна ситуація склалася в Японії, було прийнято рішення: усіх фахівців, які володіли майстерністю ведення комерційних справ на зовнішніх ринках, було зібрано у створених високопрофесійних посередницьких фірмах («торгових будинках»). З того далекого часу в Японії існує глибокий поділ праці у зовнішній торгівлі та виробництві, що раз і назавжди звільнило промисловців від досить специфічної діяльності з продажу товарів на зовнішніх ринках і дало їм змогу повністю зосередитися на вдосконаленні виробництва. Сьогодні, наприклад, на дев'ять «торгових будинків» припадає понад 60 відсотків загального товарообороту Японії, їхня товарна номенклатура досягає 10--12 тис. найменувань. Вони мають свої представництва у більш як 100 країнах і найдосконалішу систему зв'язку (система зв'язку торгового будинку «Міцуї» поступається обсягом інформації лише Пентагону). Японський досвід досить активно поширюється в США, Великій Британії, Китаї, Угорщині та інших країнах.

Чому б нам не скористатися ним?

Важливим чинником, що сприятиме подальшому вдосконаленню зовнішньоторговельної діяльності країни, було надання Україні в липні 1993 р. статусу спостерігача в Генеральній угоді з тарифів і торгівлі (ГАТТ): з січня 1995 р. -- Світова організація торгівлі (СОТ). Колишній СРСР не прагнув брати участі в ГАТТ, внаслідок чого був практично ізольований від досить досконалої й універсальної багатосторонньої торгової системи, в якій єдині правила і принципи успішно заміняють державам-учасницям численні договори й угоди. Така країна, як Німеччина, наприклад, якби не приєдналася свого часу до ГАТТ, повинна була б укласти зі своїми партнерами близько 5000 двосторонніх торгово-економічних угод.

Повноправне членство в ГАТТ--СОТ дало б Україні змогу будувати свої зовнішньоторговельні відносини за визнаними світовим співтовариством договірно-правовими принципами, а також домагатися на законних засадах відміни діючих щодо нашої країни дискримінаційних заходів. Вони стосуються кількісних обмежень, що стримують розширення промислового експорту в розвинені країни. Тому вже тепер, а також у майбутньому всі проекти законодавчих актів, що спрямовані на перебудову зовнішньоторговельних зв'язків, слід обов'язково узгоджувати з вимогами ГАТТ--СОТ. Крім того, зовнішньоекономічні структури і механізми, що утворюються в Україні відповідно до Декларації про державний суверенітет, також необхідно з самого початку будувати на засадах, визначених ГАТТ--СОТ, щоб потім, як це нерідко буває, не піддавати їх черговій радикальній перебудові. [17]

Саме з цією метою планується заснувати в Україні Національний інформаційний центр ГАТТ--СОТ зі стандартизації та сертифікації, головним завданням якого має бути забезпечення міністерств, відомств, установ, усіх суб'єктів зовнішньоекономічних відносин інформацією про нормативну документацію із стандартизації та сертифікації країн-учасниць СОТ.

За умов розвитку інтернаціоналізації виробництва формується інтернаціональна вартість товару. Це суспільно необхідні витрати праці на виробництво товару при середньосвітових суспільно-нормальних умовах виробництва і середньосвітовому рівні продуктивності та інтенсивності праці. Отже, щоб отримати повний еквівалент національних витрат праці, країна повинна мати продуктивність, інтенсивність та складність національної праці на середньозваженому світовому рівні. На зовнішніх ринках сплачується лише та частина національних витрат праці, в якій присутні середні світові витрати.

Ті країни та фірми, національні витрати яких не можуть забезпечити у виробничих витратах необхідної частки витрат складної, розумової праці (вчених, інженерів, менеджерів, техніків, кваліфікованих робітників) та досягти якості продукції, вищої від середнього рівня, мають або спеціалізуватися на поставках сировини, або задовольнятися нижчим еквівалентом на свої недостатньо сучасні товари і зазнавати неминучих у такому разі витрат. Звичайно, рівень інтернаціональних витрат виробництва на ту чи іншу продукцію на світовому ринку залежатиме від рівня національних витрат у найбільших експортерах цієї продукції.

Водночас кожна країна має для випуску певного товару різні умови, які визначаються наявністю або відсутністю ряду об'єктивних чинників, а саме: природні умови; масштаби, рівень розвитку і структура економіки; наявність відповідної робочої сили; місткість внутрішнього ринку тощо. Економічні умови призводять до того, що у зовнішньоторговельних операціях важливі не стільки самі собою розміри вартості товарів, скільки їхні співвідношення. Через світогосподарські зв'язки, отже, можна отримати як додатковий прибуток, так і необхідні продукти на більш вигідних порівняно з національним виробництвом умовах, а національні ресурси переорієнтувати на перспективні галузі. [21, ст. 341-342]

На інтернаціональній вартості формується світова ціна як важливий інструмент світової торгівлі, оскільки є грошовим вираженням інтернаціональної вартості товару, що реалізується на світовому ринку. На практиці світова ціна виступає як ціна найважливіших продавців та покупців або основних центрів міжнародної торгівлі. Наприклад, світові ціни на машини й обладнання -- це переважно ціни європейських, японських і американських виробників; на вугілля -- імпортні ціни в західноєвропейських портах; на нафту, цинк, свинець, олово, нікель, алюміній -- ціни Лондонської біржі кольорових металів.

Для міжнародної торгівлі характерна множинність цін. Один товар може продаватися за різними цінами залежно від місця й часу його продажу, від взаємовідносин продавця і покупця. Ціни можуть розрізнятися також за умовами комерційної операції, характером ринку і джерелами цінової інформації.

Так, протягом кількох десятиліть країни -- члени колишньої РЕВ використовували у взаємній торгівлі так звані контрактні ціни, які розраховувалися за середньосвітовими цінами за попередні 5 років. Це значною мірою полегшувало планування і збалансованість взаємної торгівлі, а також певною мірою нейтралізувало негативний вплив різних змін кон'юнктури ринку. Проте значний і тривалий стрибок світових цін з часом серйозно ускладнює проблему взаємної збалансованості торгівлі.

Для кожного конкретного ринку характерна своя ціна, яка може бути названа ринковою. Якщо ринок дефіцитний, він має назву ринку продавця, і на ньому встановлюється ціна продавця. І навпаки, якщо на ринку пропозиція перевищує попит, то говорять про ринок покупця, який і диктує відповідну ціну продавцям.

Хоча, як уже зазначалось, інтернаціональна вартість лежить в основі світової ціни товару, специфіка сучасних світогосподарських зв'язків суттєво змінює механізм утворення її. Так, великі світові виробники товару мають реальну можливість, з одного боку, встановлювати монопольно високі ціни на свої товари, а з іншого -- монополізуючи скуповування сировини на світових ринках, встановлювати на неї низькі ціни. Звідси своєрідні «ножиці цін», які є для монополістів джерелом величезних надприбутків на основі нееквівалентного обміну.

Нееквівалентний обмін -- це виробниче відношення економічної експлуатації слабкого товаровиробника сильним. Щодо світогосподарських відносин він є специфічним способом систематичного економічного пограбування монополіями промислово розвинених країн своїх партнерів на «периферії». Нееквівалентний обмін призводить до того, що в товарах, які експортуються економічно менш розвиненими країнами, міститься в розрахунку на збалансований обсяг торгівлі більше інтернаціональної вартості, ніж у тих товарах, які ними імпортуються.

Хоча зовні нееквівалентний обмін виявляється в «ножицях цін», проте було б помилкою повністю ототожнювати ці поняття, адже «ножиці цін» зумовлюються не лише і не стільки нееквівалентним обміном, як передусім змінами в структурі та рівнях попиту і пропозиції, що характерні для ринкового механізму взагалі та не суперечать еквівалентності обміну на світовому ринку. [3]

Водночас ті величезні втрати, яких зазнають економічно менш розвинені країни у сфері зовнішньоторговельних відносин з розвиненими країнами Заходу, зумовлені не стільки тимчасовими кон'юнктурними коливаннями попиту і пропозиції, скільки свідомими діями держав і міжнародних монополій. Тому ці втрати здебільшого споріднені з тими, які лежать за межами вільного ринкового механізму і мають кваліфікуватися як втрати від нееквівалентного обміну.



3 Розділ: Зовнішньоекономічна політика України, проблеми та шляхи вирішення

3.1 Зовнішні зв'язки України

Зовнішньоекономічна діяльність країни полягає у встановленні зовнішніх зв'язків держави з іншими країнами та міжнародними організаціями - партнерами міжнародної діяльності.Зовнішні зв'язки держави - це взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці, а також співдружність політичних органів, направлене на ефективне рішення глобальних проблем людства, розширення особистих проблем громадян. Такі зв'язки України можуть бути представлені наступною схемою.

...