Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Факультет міжнародної економіки і менеджменту

Кафедра міжнародної економіки

Курсова робота на тему:

«Сутність та основні форми економічного глобалізму»

Студента 5 групи ІІІ курсу

Денного відділення

Вионг Хоанг Нгіа

Науковий керівник

Д.е.н., професор

Столярчук Ярослава Михайлівна

Київ 2015

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОГО ГЛОБАЛІЗМУ
• 1.1 Сутність та причини економічного глобалізму
• 1.2 Структура та особливості економічного глобалізму
• РОЗДІЛ 2. КРАЇНИ У ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ
• 2.1 Вплив «глобалізму» на міжнародні відносини країн
• 2.2 Основні форми економічного глобалізму в країнах світу
• РОЗДІЛ 3. РОЛЬ ЕКОНОМІЧНОГО ГЛОБАЛІЗМУ ДЛЯ УКРАЇНИ
• 3.1 Негативи глобалізму, його загрози
• 3.2 Тенденції та суперечності економічного глобалізму
• ВИСНОВКИ
• АНОТАЦІЯ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
• ДОДАТКИ

Додаток А

ВСТУП

Сучасна економічна теорія спрямована на дослідження й обґрунтування якісно нових категорій, законів і закономірностей. Це значною мірою пов'язано з великою кількістю економічних та суспільних трансформацій і необхідністю пошуку шляхів реалізації нових алгоритмів розвитку суспільства. Так, сучасному стану світової економіки притаманні орієнтація на сталий розвиток та велика інтенсивність інтеграційних процесів, що сприяє формуванню наднаціональних і наддержавних інфраструктур та прискорює постіндустріальну глобалізацію. Процес економічної глобалізації передбачає створення нових можливостей для економічного розвитку й водночас сприяє загостренню старих і формуванню нових суперечностей у світовій економіці, так званих глобальних загроз людства. Тому глобалістика має велику кількість прихильників, але ще більшу - супротивників («альтернативних глобалістів»).

Поступове включення України в означений процес обумовлює виникнення широкого кола проблем. Серед них, головними є: по-перше, принципова трансформація місця й ролі людини як суб'єкта економічних відносин, тобто з підпорядкованої, пасивної, другорядної вона стає вирішальним фактором, який забезпечує стійкість і конкурентоспроможність економіки в цілому; по-друге, надання економічної безпеки держави в умовах глобалізації світової економіки, тобто мінімізацію зовнішніх ризиків, пов'язаних із диференційованістю розвитку окремих країн; по - третє, урахування екологічного вектора глобалізації, що само по собі є загрозою і для людства в цілому, і для стабільного розвитку національної економіки.

Об'єктивний зміст глобалізації складають різнорідні за їх походженням, сферами прояву, механізмами і наслідками процеси. Тому глобалізація являє собою не однорідне, а складне, суперечливе явище, насичене різними, іноді полярними процесами економічного і соціального життя людства, а також новими викликами для національних економік, що зумовлює появу різноманітних теоретичних концепцій та наукових дискусій.

Виходячи із актуальності і складності проблеми, основною метою даної роботи є аналіз сутності, основних чинників розвитку і визначення етапів процесу глобалізації економіки.

Метою написання курсової роботи є дослідження теоретичних основ глобалізації як закономірного процесу розвитку світової економіки, аналіз проблем впливу глобалізації на соціально-економічний розвиток України.

Відповідно до мети визначено такі завдання:

- визначити сутність та причини економічного глобалізму;

- розглянути структуру та особливості економічного глобалізму;

- дослідити вплив «глобалізму» на міжнародні відносини країн;

- розглянути основні форми економічного глобалізму в країнах світу;

- окреслити негативи глобалізму, його загрози;

- визначити тенденції та суперечності економічного глобалізму.

Об'єктом дослідження є світові глобалізаційні процеси і участь в них України.

Предметом дослідження даної роботи є закономірності та проблеми розвитку глобалізаційних процесів та вплив їх на економіку України.

Інформаційною базою дослідження виступили законодавчі акти й інші офіційні документи з питань соціально - економічного розвитку України, статистичні щорічники, монографічні дослідження, збірники наукових праць, матеріали науково-практичних конференцій, журнальні й газетні публікації, публікації з Інтернету.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, списку використаних джерел, додатків. глобалізм міжнародний світ україна

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОГО ГЛОБАЛІЗМУ

1.1 Сутність та причини економічного глобалізму

Глобалізація (від англ. global - світовий, всесвітній) - ключове поняття, яке детермінує еволюцію світової цивілізації на зламі тисячоліть, формує нову еру взаємодії націй, економічних систем та окремих індивідів, спричиняючи фундаментальні перетворення в усіх сферах суспільного життя. Глобалізацією називають тісний взаємозв'язок у світі: рух інформації, капіталу, товарів та людей через державні кордони у дедалі швидшому темпі та обсязі, взаємопроникнення культур, способів життя, залежність усіх країн світу від глобальних проблем. Тому суть процесу глобалізації світової економіки полягає у стрімкому зростанні обсягів і різноманітності світових зв'язків, поширенні процесів, практик і структур від національного простору до глобальних масштабів, у результаті чого посилюється економічна взаємозалежність країн світу, а також формується відносно цілісна економічна система, що практично охоплює територію всієї планети і диктує власні правила гри національним господарствам [16, с. 23].

Процес глобалізації розширює географічну сферу свого впливу за межі національних кордонів тією мірою, якою вона бере участь у формуванні нових, глобальних правил економічної діяльності і призводить до передачі певних функцій держави на глобальний та до інших змін.

Три основні процеси, які відбуваються під час комплексних глобалізаційних перетворень виділяє Сіденко В. [25, с. 12]:

- зменшення перешкод для економічної, політичної та культурної взаємодії країн та народів;

- тенденція до утворення більш гомогенного економічного, політичного та культурного просторів;

- утворення структур глобальної керованості.

Існують такі підходи до визначення глобалізації економіки як: а) зростаючого обсягу міжнародних трансакцій, б) поглибленої взаємозалежності національних економік, в) нової стадії інтернаціоналізації господарської діяльності, г) сучасного етапу міжнародної економічної інтеграції, не дають можливості виявити цілісність якісних особливостей глобальної економіки, специфічні риси та ознаки нової світогосподарської реальності.

Рис. 1.1. Загальна характеристика процесу глобалізації

Тому, сьогодні навряд чи можливо дати вичерпне визначення глобалізації економіки, яке б всебічно охопило багатогранні аспекти суперечливої нелінійної динаміки та багатовекторної трансформації світогосподарського життя, адже глобалізація не є завершеним процесом.

Процес глобалізації розвивається під впливом сукупності техніко-технологічних, соціально-економічних, політичних, морально-етичних і культурних факторів (рис. 1.2).

Тенденції глобалізації економіки визначаються різними чинниками: економічними, технологічними, політичними і культурними. Зупинимося більш детально на економічному і технологічному аспектах, а також на деяких складових політичного аспекту глобалізації.

При цьому будемо виходити із припущення, що сучасний стан глобалізації економіки є результатом тривалого періоду розвитку її інтернаціоналізації, головним економічним чинником якої став розвиток транснаціональних корпорацій (ТНК).

Рис. 1.2. Фактори глобалізації

Факторами, які сприяли прискоренню глобалізаційних процесів у другій половині XX століття, також стали швидкий технологічний розвиток та політичні процеси, пов'язані із лібералізацією ринків та діяльністю таких наднаціональних організацій, як Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Світова організація торгівлі та ін.

Економічний аспект - головний чинник розвитку усього процесу глобалізації. Глобалізація проявилася в усіх сферах суспільного життя: політичній, соціальній, військово-політичній, культурній, морально - етичній і т.д.

Але ніде так яскраво гігантські зміни і глобальність не проявились як у світовій економічній системі. “Головний феномен глобалізації, на думку К.Ейка, полягає в незаперечній капіталістичній експансії, у її завоюваннях і підпорядкуванні інших способів виробництва й обороту, а також у гегемонізації її цінностей у світовому масштабі. За всіма ознаками розвиток капіталізму фактично перетворив світ в автономну систему виробництва і розподілу, єдиний ринок, використання якого веде до породження глобальної масової культури, що є результатом глобального маркетингу і постійного розвитку комунікативних технологій [5, с. 14].

Завдяки тиску економічних чинників ТНК, держави і регіональні інтеграційні угрупування прагнуть до економічної активності поза своїми границями. Передумовами такої активності є лібералізація торгівлі, створення офшорних зон, фритредірська політика держав, усунення міжнародних бар'єрів для інвестицій і т.д. Серед чинників, що сприяють глобалізації економіки, виділяються такі традиційні фактори: рух товарів між країнами і секторами економіки; рух послуг між країнами і секторами економіки; рух фінансового капіталу між країнами; пересування людей між країнами, викликане потребами здійснення економічних функцій; валютні операції на міжнародних валютних ринках; рух інтелектуальної продукції й ідей між дослідницькими і навчальними центрами, а також між ними і їх споживачами.

Першим кроком до глобалізації став розвиток вільної торгівлі. Із середини 80-х рр. XX століття світове господарство вступає в період особливо високих темпів зростання міжнародної торгівлі й інших обмінів товарами, послугами, капіталами, інформацією і т.п. Так, з 1986 по 1995 рік обсяг світового товарообігу зростав у середньому на 6,5% у рік, збільшившись за десятиліття в 1,9 рази; при цьому міжнародна торгівля послугами зростала ще більш швидкими темпами і збільшилася в 2,4 рази. За цей час частка міжнародної торгівлі у світовому ВВП зростала утроє швидше, ніж у попереднє десятиліття, і майже удвічі швидше, ніж у 70-ті рр. XX століття [4, с. 4].

Особливо вражаючих результатів досягли ТНК, які контролюють близько половини світового промислового виробництва, 63% зовнішньої торгівлі, а також приблизно 4/5 патентів і ліцензій на нову техніку, технології і “ноу-хау” [6, с. 56].

Ще один крок на шляху до глобалізації - вільний рух капіталів і фінансових інструментів, що обслуговується фінансовою сферою. Оскільки збільшення масштабів і ускладнення виробництва вимагають усе більш значних обсягів інвестицій і трансакцій капіталів, цілі й об'єкти яких все частіше знаходяться за межами окремих національних економік, процеси концентрації коштів в банківсько-фінансовій сфері світової економіки досягають ще більших розмірів, ніж у галузях безпосереднього виробництва, і таким чином відбувається глобалізація корпоративної власності, основними суб'єктами якої стають великі ТНК і гігантські транснаціональні банки (ТНБ) [1, с. 7].

Двома із економічних і політичних складових, що посприяли тенденції до ринкової глобалізації і визначали інші аспекти цього явища, були лібералізація торгівлі і фінансових ринків, які, у свою чергу, відбивають більш широку політичну тенденцію до дерегулювання національних ринків.

Технологічний аспект глобалізації. Технічними аспектами, що прискорили процеси глобалізації в останні десятиліття, є комп'ютери, телекомунікаційне устаткування, телекомунікаційна інфраструктура, інформаційні потоки, зростання швидкості пересування (наприклад, за допомогою реактивних літаків), поширення знань у результаті наукового або інших видів інтелектуального взаємообміну.

Виходячи із останнього, “багато фахівців сходяться на тому, що в основі процесів глобалізації лежать якісні, революційні зміни в техніко- технологічному, транспортно-комунікаційному, інформаційному базисі економіки і всього людського суспільства, супроводжувані всебічним використанням біо- і авіакосмічних технологій, ядерної енергії, досягнень в області штучного інтелекту” [1, с. 3]. Саме технологічний розвиток і утворення на його базі нового всесвітнього інформаційно-фінансового простору створили умови для вільного переміщення транснаціонального капіталу і переплетення мереж управлінських структур глобальних корпорацій і інформаційних зв'язків, матеріальним відображенням яких стала “всесвітня павутина” [6, с. 59].

Сучасні можливості процесів обробки, нагромадження і передачі інформації, що виникли у результаті злиття інформаційної і комунікаційної технологій, - один із ключових аспектів глобалізації. Сьогодні передача інформації здійснюється практично невідкладно. Повідомлення про економічні можливості й угоди швидко передаються по усьому світу, що особливо характерно для подій на фондових біржах, валютних і товарних ринках, а також для наукових відкриттів і їхнього використання. Дані технології є своєрідним будівельним фундаментом глобалізації, багато в чому забезпечуючи виникнення і подальший розвиток інших тенденцій.

У свою чергу, єдині для усього світу фінансові інструменти, стандарти передачі й обробки інформації, однакові фінансові й інформаційні інститути створюють ідеальне середовище для транснаціоналізації бізнесу і вільного руху його капіталу. Технологічне сполучення магістральних інформаційних і фінансових комунікацій і мереж сприяло створенню нового інформаційно- фінансового інституту і привело до зближення і поступового злиття інформаційної і фінансової сфер діяльності. Транснаціональний капітал, який у технологічному плані базується на глобальних інформаційно-фінансових мережах, породив нову транснаціональну інформаційно-фінансову олігархію [6, с. 59].

1.2 Структура та особливості економічного глобалізму

Частка країн у світовому ВВП, загальному експорті та населенні у 2014 р.

У першу групу входять Латвія, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія, де склалися сприятливі умови для швидкого завершення перехідного етапу. Незважаючи на суперечності та труднощі перехідного періоду, у цих країнах з 1994 р. почалось економічне зростання. В Естонії, Литві падіння економіки припинилося у 1995 р. Саме ці держави стали першими претендентами на вступ до в який відбувся у травні 2004 р. У цих країнах зберігаються високі тем: економічного зростання, динаміка прямих іноземних інвестицій, зростання частки наукомісткого сучасного обладнання для розвитку: інноваційних процесів.

Друга група країн із перехідною економікою представлена балканськими державами, які не мали розвинутої промисловості. Крім то воєнні події, що відбувалися на їх території, не могли не позначити на стані економіки й створенні передумов до включення у процес глобалізації. Проте балканські країни в умовах командно-адміністративні системи у значних масштабах зберегли приватний сектор. Ця обставина значно прискорила процес ринкових перетворень і час виходу з економічної кризи. Перехід до зростання ВВП у них починається з 1998 у Румунії - з 1999 р. Зазначені обставини обумовили гальмування входження цих країн у єдиний європейський простір.

До третьої групи перехідних країн увійшли республіки колишнього СРСР за винятком країн Прибалтики. Оскільки режиму, який би відповідав сучасним критеріям ринкової демократії, не знала і дореволюційна Росія, то завдання розбудови ринкової економіки в цьому регіоні виявилось виключно важким. Особливе посідає Китай, ринкові перетворення почалися наприкінці 70-х років. Неоднорідність соціально - економічного та історичного розвитку зазначених країн викликали застосування ними різних моделей включення до процесу економічні глобалізації [11, с. 52].

Слід зазначити, що, на відміну від розвинених економік світу, в перехідних суспільствах механізми ефективного державного впливу на економічні процеси перебувають у стані формування. Найголовнішою проблемою є відсутність усталеної системи консолідації інтересів, яка в розвинених країнах існує у вигляді «симбіозу» промислового, торговельного та фінансового капіталів, розвиненої системи ринків, кредиту фінансових, бюджетно-податкових та інших відносин, розвиненої нормативно - правової бази.

Між тим, здійснення активних заходів трансформаційної політики є об'єктивною вимогою сучасного етапу перехідних процесів. Відтак дієвість економічної політики полягатиме у здійсненні заходів, які забезпечують мінімізацію підстав для конфлікту інтересів при максимумі безпосередньої зацікавленості провідних економічних груп у реалізації запропонованої державою стратегії економічного зростання.

Зазначені проблеми є актуальними і для України, яка належить до третьої групи постсоціалістичних країн. Особливості історичного розвитку України, структура економіки обумовили довготривалу кризу у ході ринкової реформації. Скорочення виробництва позначилось на рівні добробуту населення. Відбулось значне скорочення рівня споживання та нерівномірність розподілу доходів.

Заданими національної статистики, Україна за рівнем ВВП надушу населення відстає від Болгарії й Білорусі у 1,7 рази, від Румунії й Росії - 2,2-2,3 рази, Польщі й Словенії - в 4,6 рази, від Австрії, Франції, Німеччини - в 30 разів, Швейцарії - в 43 рази.

Такий досить тяжкий стан економіки є результатом дії цілої низки факторів, найголовніші з них такі: майже повна зношеність обладнання в усіх галузях економіки, нераціональна сировинна й напівфабрикатна структура промисловості країни, тяжкі наслідки Чорнобильської катастрофи, психологічна неготовність певних груп населення до умов життя в іншій економічній системі. Але найголовніший чинник - це якість здійснення трансформаційних перетворень у країні. Після тривалого падіння макроекономічних показників Україна тільки у 2000 р. почала виходити з кризового стану.

За розвитком зовнішньоекономічних зв'язків Україна поступається навіть країнам другої групи. Згідно з доповіддю «Україна ЄС: на шляху чотирьох свобод», підготовленою консультативною компанією АНТ Consulting Group, інтеграційний потенціал України обмежується певними факторами. Перешкодою для членства в ЄС є різні рівні економічного розвитку України та європейських країн. Рівень життя українців становить 15% від середнього показника по ЄС. Крім того, мізерною є частка України в зовнішній торгівлі - усього 0,4%. З більшістю країн торговельні відносини є незначними. Прямих іноземних інвестицій на душу населення припадає лише 2% середнього рівня по ЄС [22].

Однак Україна вже зараз має економічні передумови для активізації міжнародних економічних зв'язків. Держава займає велику територію на південному сході Європи, має вихід до Азовського та Чорного морів, розташована на перетині торговельних шляхів: із півночі Європи на південь на азіатський й африканський континенти, в арабський світ, а також із заходу з країн Європейського співтовариства на схід у країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Маючи територію, площа якої не перевищує 0,4% світової, і населення на рівні 0,8% від загальної кількості населення планети, Україна виробляє майже 5% світової мінеральної сировини та продукції її переробки. В надрах України зосереджено 30% запасів залізних руд, 75% - марганцю, 90% - кристалічного графіту, більша частина світових покладів титану й цирконію. На території України є значні ресурси рідкоземельних металів, що використовуються для виробництва нових матеріалів із наперед заданими властивостями.

Таким чином, із геополітичної точки зору економічний, технологічний та науковий потенціал України можна порівняти з Росією, Німеччиною, Францією й Великою Британією. Усе це дозволяє нашій державі активно брати участь у міжнародному поділі праці, розвивати світові господарські зв'язки.

На сьогодні Україна є членом понад 40 міжнародних організацій, зокрема ООН, СНД, Рада Європи, ВТО та ін. Стратегічними напрямами інтеграції є вступ до ЄС, формування більш тісних взаємовідносин з НАТО.

Перед Україною постало завдання визначення рівня відкритості національного кордону для "чотирьох свобод", тобто вільного руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили, та розроблення відповідних реформ з таким розрахунком, що це буде сприяти покращенню стану економіки та фінансової системи України, а не навпаки.

Глобалізація стимулює країни до підвищення їхньої продуктивності та покращення якості продукції, адже передбачає не лише співробітництво, а й конкуренцію за ринки збуту, тобто здатність виробників (продавців) товарів виходити на інші ринки, що дає змогу розширювати власне виробництво та отримувати вищі доходи.

Основні потоки товарів і послуг між Україною та іншими країнами світу зображено в Додатках А, Б. [21.

Як показують наведені вище дані, експорт упродовж 1996-2014 рр. постійно зростав, за винятком 2009 р, спад якого був зумовлений світовою фінансовою кризою, що позначилася на лише на фінансах країни, а й на інших секторах економіки. Експорт товарів у 2014 р. становив 51405,2 млн. дол. США і збільшився більше ніж у 3 рази, порівняно з 1996 р. За географічною структурою, найбільша частка експорту спрямовується до країн СНД та країн Європи. Головними партнерами в експорті товарів залишаються Італія, Польща, Німеччина, Румунія, Угорщина, Чехія.

Як зазначає Міністерство економіки, основними факторами зростання експорту 2014 р. стали: сприятлива світова кон'юнктура на ринках основних товарів українського експорту, передусім продукції металургії, хімічної промисловості та машинобудування; нарощування вітчизняного виробництва; торговельно-економічне співробітництво з Росією; валютна стабільність. Подібна тенденція характерна і для імпорту товарів. За період з 1996 по 2014 рр. імпорт зріс більше ніж у три рази. Найбільше товарів надходить з країн СНД та ЄС [6, с. 70].

Наведені у таблицях дані є свідченням зростання відкритості економіки України та її високої залежності від зовнішніх ринків. Крім того, зіставлення експорту та імпорту формує від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами, що негативно позначається на стані фінансової системи країни. Якщо у 1996 р. така різниця становила 3202,6 млн. дол. США, то у 2014 р. - 9337,0 млн. дол. США. Дещо кращою є ситуація у сфері послуг, проте їх динаміка протягом 1996-2014 р. свідчить про поступову втрату позиції України на цьому ринку.

Основними видами зовнішньоекономічних послуг є: транспортні, будівельні, страхові, фінансові, комп'ютерні та інформаційні, роялті та ліцензійні, юридичні, бухгалтерські, науково-дослідні та дослідно-конструкторські, архітектурні та інженерні, державні послуги, послуги зв'язку, послуги приватним особам та послуги в галузі культури і відпочинку.

Експорт послуг у 2014 р. становив 11759,4 млн. дол. США та збільшився, порівняно з 1996 р., у 2,5 рази. Імпорт послуг становив 5447,7 млн. дол. США та збільшився відповідно у 4,5 рази. Основна частка експорту-імпорту послуг здійснюється між Україною та країнами СНД, ЄС. Серед експорту послуг до країн ЄС більшу частку займали транспортні послуги (56 %), різні ділові, професійні та технічні (20,2 %). В експорті транспортних послуг переважали Сполучене Королівство Англії, Кіпр, Бельгія; різних ділових, професійних та технічних послуг - Сполучене Королівство, Німеччина та Естонія. Найбільшу питому вагу в загальному обсязі імпорту займали фінансові послуги (28 %), транспортні (16,5 %) та різні ділові, професійні та технічні (16,3 %). Головними партнерами в імпорті фінансових послуг були Сполучене Королівство, Кіпр, Франція та Швеція; різних ділових, професійних та технічних послуг - Сполучене Королівство, Німеччина, Кіпр; транспортних послуг - Німеччина, Сполучене Королівство та Кіпр [27, с.28].

Невід'ємною складовою зовнішньоекономічних відносин виступають прямі та портфельні іноземні інвестиції, які несуть у собі переміщення фінансового капіталу між окремими країнами, регіонами та континентами. Динаміка прямих і портфельних іноземних інвестицій наведено у табл. 2.2 та 2.6 [39, с.30].

Органи статистики під прямими інвестиціями розглядають категорію міжнародної інвестиційної діяльності, яка відображає прагнення інституційної одиниці - резидента однієї країни, здійснювати контроль або істотний вплив на діяльність підприємства, що є резидентом іншої країни. Аналогічне визначення знаходимо у фінансово-економічному словнику Загороднього та Вознюка, де прямими інвестиціями є вкладення капіталу, які забезпечують контроль інвестора над закордонними підприємствами чи компаніями. Портфельні інвестиції - вкладення капіталу в акції закордонних підприємств (без придбання контрольного пакета), облігації та інші цінні папери чужоземних держав, міжнародних валютно-кредитних організацій.

Таблиця 2.2

Прямі інвестиції до України (на початок року), млн. дол. США

Дані табл. 2.2. свідчать про беззаперечне перевищення інвестицій в Україну та про високу динаміку їх надходження, яка за 2004-2014 рр. становила 1342,5 млн. дол. Водночас динаміка інвестицій з України становила 4271,8 млн. дол., що перевищує попередній показник у 3,2 рази. Це не може не насторожувати, хоч і не повинно лякати, оскільки опановувати зовнішні ринки вкрай важливо. Стосовно портфельних інвестицій, то тут динаміка та загальні тенденції в частині експорту-імпорту капіталу значно нижчі та більш помірковані [22].

Таблиця 2.3

Портфельні інвестиції до України (на початок року), млн. дол. США

Значні обсяги прямих інвестицій з країн ЄС зосереджено на підприємствах промисловості (34,4 %), а саме переробної та добувної, а також в установах фінансової діяльності (33,6 % прямих інвестицій). Зокрема, Австрія та Франція найбільші інвестиції здійснили до фінансових установ на 1.01.2014 р. - 74,1 % та 85,1 % відповідно до загального обсягу інвестицій із цих країн [17, с.48].

Обсяги прямих іноземних інвестицій в економіку України за станом на 01.01.2014 наведено на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Обсяги прямих іноземних інвестицій в економіку України за станом на 01.01.2014

З одного боку, іноземні інвестиції є бажаними для країни, оскільки виступають додатковим фінансовим капіталом, якого так не вистачає у внутрішніх джерелах, а з іншого, виникає ризик контролю над діяльністю національних підприємств і компаній, коли іноземні інвестори диктують свої правила та вилучають доходи до власної країни, цим самим підриваючи фінансову безпеку країни. Більш безпечними є портфельні інвестиції, які не надають права придбання контрольного пакету, проте вони легко виводяться з країни у випадку екстремальних ситуацій. Для того, щоб портфельні інвестиції були привабливими для іноземних інвесторів, необхідне подальше вдосконалення фінансового сектору, зокрема такої його складової, як ринок цінних паперів, що характеризується відсутністю достатніх нормативно-правових та інституціональних умов для розвитку фондового ринку та різних фінансових інструментів, низькою ліквідністю та капіталізацією, мізерною часткою біржового сегменту ринку тощо.

Наступна складова глобалізаційного процесу - це вільний рух робочої сили або рух трудової міграції, що є вкрай актуальним для України. Основний мотив трудової міграції - бажання покращити свій матеріальний стан.

Протягом 2007-2014 рр. серед трудових мігрантів близько половини (48,1 %) працювали у Російській Федерації та майже стільки ж - у країнах Європейського Союзу (Додаток В).

Основними причинами трудової міграції є:

- низький рівень оплати праці в Україні. За даними обстеження, середньомісячний заробіток одного трудового мігранта становив 817 дол. США, що втричі вище, ніж у середньому на одного штатного працівника, зайнятого в економіці України, середньомісячна номінальна заробітна плата якого у 2014 р. становила 2239 грн;

- неможливість отримати роботу за фахом;

- низький рівень організації праці;

- наростання диспропорцій між підготовкою фахівців та попитом на них на ринку праці.

Україна, за рівнем безробіття у % до економічно активного населення у віці від 15-70 років, серед 27 країн Євросоюзу посіла 12 позицію у 2014 р., що становило 8,1 % [26, с. 42]. Всього на кінець 2014 р. величина незайнятого населення, що перебувала на обліку в Державній службі зайнятості становила 564 тис. осіб. Потреба підприємств у працівниках на кінець 2014 р. становила 63,9 тис. осіб [4, с.69]. Як видно з офіційних даних статистики, спостерігається невідповідність пропозиції та попиту робочої сили у співвідношенні 9:1, що і спричиняє до міграції як всередині країни, так і за її межами. Проте трудова міграція несе в собі потоки грошових коштів до країни у формі приватних грошових переказів.

Приватні грошові перекази в статистиці платіжного балансу - це міжнародні перекази та потоки ресурсів до домогосподарств (у грошовій та натуральній формах), що надходять з інших країн та, головним чином, пов'язані з тимчасовою або постійною міграцією населення. Перекази здійснюють як через офіційні канали (кореспондентські рахунки банків, міжнародні системи переказу коштів), так і нелегально (шляхом передавання готівки або матеріальних цінностей від одного домогосподарства іншому).

У 2014 р. загальні обсяги грошових переказів в Україну із-за кордону було оцінено в 5,9 млрд. дол. США (4,3 % від ВВП). Зазначимо, що обсяги грошових переказів поступово відновлюються (у 2014 р. на 9,2 % більше, ніж у попередньому р.), але все ще нижчі, ніж до кризи. Але при цьому їх відношення до ВВП залишається достатньо високим (у 2009-2010 рр. це відношення становило 3,4 %). Більша частина грошових переказів в Україну надійшла через коррахунки банків (3,0 млрд. дол. США, або 51 % від загальної суми). Ще 2,1 млрд. дол. США або 36,3 % переказів було здійснено за допомогою міжнародних платіжних систем. Також, за оцінками НБУ, 777 млн. дол. США було ввезено в Україну неформальними шляхами [30, с.46].

У середньому дві третини обсягів грошових переказів надходить в Україну з країн далекого зарубіжжя, третина - з країн СНД. При цьому Росія залишається однією з головних країн використання трудових ресурсів України, а також найбільшим донором грошових потоків в Україну. Так, у 2014 р. з Росії надійшло 1,6 млрд. дол. США, що на 29 % більше, ніж за 2013 р. Друге місце посідають Сполучені Штати (11,4 % від загальної суми переказів), далі йдуть країни Євросоюзу (Німеччина, Греція, Італія, Сполучене. Королівство, Кіпр). Обсяги переказів із цих країн (крім Сполученого Королівства) у 2014 р. збільшилися порівняно з попереднім роком [16, с.8].

Отже, в сукупності потоки товарів, послуг, капіталів та робочої сили у грошовому еквіваленті за 2014 р. становили 210 183,5 млн. дол. США та зросли на 19 % порівняно з 2013 р., що, своєю чергою, свідчить про зростання впливу глобалізаційних чинників на стан фінансових ресурсів країни. При цьому позитивне сальдо у 2014 р. становило 63 121,7 млн. дол. США. Разом із тим, розраховувати на вдалу кон'юнктуру зовнішніх ринків протягом тривалого часу видається недалекоглядним, у зв'язку з чим необхідно провести всеосяжні реформи щодо підвищення конкурентоспроможності економіки, розширення міжнародної співпраці в рамках двосторонніх та багатосторонніх угод, інтеграції в регіональне співтовариство, державне регулювання трудової міграції та підвищення добробуту її громадян.

Визначною ознакою сучасного глобального економічного розвитку стає його нестабільність та нерівномірність. Дані щодо темпів зростання реального ВВП, наведені в звітах МВФ «Глобальні економічні перспективи», дозволяють простежити нерівномірність світової економічної динаміки за період 2009 - 2013рр. та надають прогноз на 2014 - 2015 рр. (Додаток Ж).

2.2 Основні форми економічного глобалізму в країнах світу

Поширення глобалізаційних процесів обумовило необхідність виявлення специфічних властивостей світової економіки, які визначають характер і структуру її розвитку. Основними ознаками глобалізації світової економіки є: взаємозалежність економік різних держав, єдність світового господарства (формування спільних ринків), відкритість національних ринків, поглиблення міжнародного поділу праці і кооперації праці, зростання інтеграційних процесів за рахунок нарощення торгово-фінансових потоків між країнами, уніфікація умов діяльності на світовому ринку в напрямку створення єдиного простору для виробництва і торгівлі, збільшення кількості господарюючих суб'єктів, які керуються при формуванні своєї індивідуальної стратегії транснаціональними або глобальними стратегічними інтересами, формування і зміцнення транснаціональних систем регулювання господарських процесів. До форм прояву процесів глобалізації відносять: зростаючу роль світової торгівлі та інвестицій; диверсифікацію світових ринків капіталу і робочої сили; зростання ролі і значення транснаціональних корпорацій (ТНК) у міжнародних господарських процесах; загострення глобальної конкуренції; виникнення глобального стратегічного менеджменту.

ТНК перетворились на головну силу ринкового виробництва й міжнародного поділу праці, на домінуючий чинник світової економіки й міжнародних економічних відносин, наприклад, світовий обсяг ПІІ ТНК у приймаючі країни становить близько 200 млрд. дол.

Їхня здатність гнучко пристосовувати механізм інвестиційної діяльності, організаційні методи й засоби до змін, що відбуваються в національній і світовій економіці, перетворили їх на глобальні господарчі структури, що розглядають світове господарство як сферу застосування свого капіталу. Вони створили потужні системи маркетингу та засоби сучасної реклами, що дає їм змогу маніпулювати смаками та вподобаннями споживачів в усьому світі. На тлі вищезазначених процесів відбувається поступове зростання об'ємів міжнародного виробництва [24].

Інвестиційна діяльність компанії за кордоном вважається прямим зарубіжним інвестуванням, якщо здійснюється контроль через володіння значною частиною акціонерного капіталу реципієнта інвестицій, частина капіталу виробництва (продажу) компанії переміщується до іншої країни (країни-реципієнта інвестицій). Пряме зарубіжне інвестування (ПЗІ) - комплексна діяльність, що охоплює такі напрями: переказ капіталу, контролююче інвестування, джерело коштів операцій за кордоном, баланс руху платежів. Пряме інвестування - це один з кількох методів, який використовують комерційні підприємства для отримання прибутку на іноземних ринках [8].

Найбільші ТНК визначаються за обсягом активів, які вони контролюють за кордоном. Контроль активів, як правило, досягається при відповідній частці в акціонерному капіталі чи власності, які визначають ПІІ.

Для ТНК одним з мотивів закордонного інвестування є можливість експорту продукції, виробленої в іноземній філії. Тому країни, що розвиваються, для збільшення обсягів залучених іноземних інвестиції, прагнуть укласти якомога більшу кількість договорів про вільну торгівлю, а також обов'язково стати членом Світової організації торгівлі (СОТ) [3].

Проведене дослідження свідчить про те, що СОТ постійно збільшує свій вплив на розвиток міжнародної торгівлі, рух закордонних інвестицій та діяльність ТНК. Зокрема, укладання в межах СОТ Угоди з торговельних аспектів інтелектуальної власності та Угоди з інвестиційних заходів, пов'язаних з торгівлею, значно покращило умови діяльності іноземних філій ТНК у приймаючих країнах.

В даний час налічується як мінімум 650 державних ТНК, які є важливим новим джерелом ПІІ (Додаток Г).

Вони мають більш 8500 зарубіжних філій по всьому світу, які забезпечують зв'язок між ними і великим числом приймаючих країн. Хоча їх кількість відносно мало (менше 1% всіх ТНК), їх ПІІ мають суттєві обсяги і в 2012 році досягли приблизно 11% глобальних потоків ПІІ. Як відображення цього в списку 100 найбільших ТНК світу виявилися 19 державних ТНК [21].

Важливим новим джерелом ПІІ є державні ТНК. Налічується як мінімум 650 державних ТНК, які мають 8500 зарубіжних філій по всьому світу. Хоча їх число становить менше 1% усіх ТНК, на їх зарубіжні інвестиції в 2012 році припадало 11% глобального ВВП. Форма власності та управління державними ТНК породила в деяких приймаючих країнах стурбованість з приводу, зокрема, нерівних правил ігри та національної безпеки з усіма наслідками, що випливають з цього регулятивними наслідками для міжнародного розширення цих компаній.

ЮНКТАД прогнозує, що в 2014 році потоки ПІІ будуть продовжувати збільшуватися і досягнуть 1,4-1,6 трлн. дол., або свого докризового рівня. Очікується, що в 2014 році вони виростуть до 1,7 трлн. дол., а в 2015 році досягнуть 1,9 трлн. дол., тобто пікового рівня 2010 року (рис. 2.2) [8].

Рис. 2. 2. Глобальні потоки ПІІ, 2005-2012 роки, і прогнози на 2014-2015 роки (в млрд. дол.).

ТНК відіграють важливу роль у світовій торгівлі та інвестуванні. Наприклад, у США половина імпорту може бути розглянута як операції між філіями ТНК, тобто продавець і покупець ймовірно належать одній компанії [8]. Глобально близько половини всіх зовнішньоторговельних потоків можуть розглядатися як торгівля всередині самих компаній, а частка загальної зовнішньої торгівлі, де ТНК беруть участь, оцінюється у приблизно дві третини світової торгівлі.

Таким чином, міжнародне виробництво ТНК суттєво впливає на величину і характер міжнародних трансакцій, що, в свою чергу, формує характер світової економіки. ТНК стали ключовими організаторами економічної діяльності та основними дійовими особами у формуванні міжнародного поділу праці. Міжнародне виробництво означає виробництво товарів і послуг в одних країнах, яке контролюється і управляється фірмами, що базуються в інших країнах. Обсяг вивезених ПІІ та світовий обсяг продаж закордонних філій таким чином є двома загальноприйнятими похідними індикаторами міжнародного виробництва.

ТНК втілюють географічну експансію своїх операцій за рахунок прямих іноземних інвестицій, а також за допомогою різних некапітальних відносин із підприємствами приймаючих країнам. Оскільки ПІІ є основним засобом для розширення діяльності ТНК, цифри по ПІІ зазвичай використовуються в якості показника розміру й зростання транснаціональних корпорацій.