Міжнародний валютний фонд та його роль у світовому господарстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

МВФ та його роль у світовому господарстві



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження Міжнародного валютного фонду

1.1 Міжнародні валютні відносини і Міжнародний валютний фонд

1.2 Історія виникнення та організаційна структура Міжнародного валютного фонду

1.3 Загальні принципи та основні напрямки діяльності МВФ

1.4 Організаційна структура та основні підрозділи

Розділ 2. Різноманітність форм діяльності МВФ

2.1 Інспектування, консультації, надання послуг і фінансування країн-членів

2.2 Проблеми в діяльності МВФ

Розділ 3. Роль МВФ у світовому господарстві

3.1 Світове господарство

3.2 Місце МВФ в системі міжнародних валютно-кредитних відносин та його роль в їх регулюванні

3.3 Аналіз діяльності Міжнародного валютного фонду в Україні

3.4 Основні проблемні моменти у стосунках України з Міжнародним валютним фондом та шляхи їх покращення

Висновки і пропозиції

Список використаних джерел



Вступ

Сучасною тенденцією розвитку світової економіки є її глобалізація, котра зводиться до відкритості країн, лібералізації національних режимів торгівлі та руху капіталів, формування глобального фінансового ринку та всесвітньої інформаційної мережі. Одночасно з позитивним впливом глобалізації на світогосподарський розвиток посилюється нерівномірність економічних відносин, багатократно зростає руйнівний потенціал фінансових криз. Це безпосередньо пов'язано з появою за умови тісної взаємозалежності між країнами можливості перенесення інфляції, циклічних криз та потрясінь у грошово-кредитній, валютно-фінансовій та інших сферах, що виникли в одних країнах, до інших.

З метою запобігти можливим негативним наслідкам постійно зростаючого взаємозв'язку країн у процесі еволюції системи міжнародних економічних відносин виникла потреба у формуванні наднаціональних управлінських структур, у тому числі міжнародних та регіональних валютно-кредитних установ на базі багатосторонніх угод між державами

У системі міжнародних економічних відносин важливу роль відіграють валютно-фінансові організації. Вони створюють умови для накопичення і перерозподілу міжнародного валютного капіталу, що дозволяє використовувати його цілеспрямовано і ефективно.

Міжнародний валютний фонд відіграє значну роль, як у розвитку економік країн-учасників, так і в розвитку світової економіки в цілому. Тому вивчення його сутності, методів роботи та ролі у світовій економіці важливо для створення повної картини функціонування міжнародних економічних відносин.

МВФ є провідною світовою організацією з міжнародної співпраці у валютній сфері. Організація включає 187 держав-членів (на червень 2010 року), в якій майже всі країни світу працюють спільно на благо всіх. Її головна мета полягає у збереженні стабільності міжнародної валютної системи - системи обмінних курсів і міжнародних платежів, що дозволяє країнам (і їх громадянам) купувати один у одного товари і послуги. Це необхідно для забезпечення сталого економічного зростання та підвищення рівня життя.

Актуальністю теми є те, що на сьогоднішній день Міжнародний Валютний Фонд виступає найбільшим кредитором для багатьох розвинених країн та країн, що розвиваються. Не виключенням є й Україна.

Головною метою даної курсової роботи є вивчення Міжнародного валютного фонду та його ролі в світовому господарстві.

Основні завдання даної курсової роботи: вивчення історії, цілей, завдань і структури МВФ; розгляд діяльності МВФ у валютно-кредитній сфері; визначення ролі і місця МВФ в світовому господарстві та зокрема в Україні.

При цьому, об'єктом дослідження є діяльність Міжнародного валютного фонду. Предмет дослідження - роль цієї міжнародної організації в регулюванні міжнародних валютно-фінансових відносин.

Відповідно до основної цільової орієнтації сформульовано наступний комплекс завдань:

· визначити головні цілі та напрями праці МВФ;

· визначити значення МВФ для розвинутих країн та країн, що розвиваються;

· дослідити розвиток співпраці України з МВФ;

· визначити проблеми діяльності МВФ в Україні та шляхи їх вирішення.

Інформаційну базу в даній роботі буде включати як аналіз різних показників діяльності Міжнародного валютного фонду, так і загальної інформації про його діяльність, що включає форми і методи його роботи з відповідними структурами країн-членів і кандидатів. Результати такого аналізу будуть синтезовані в певні висновки, що стосуються діяльності МВФ. При проведенні даного дослідження буде використаний так же історичний підхід до становлення даної організації, а так само до значення її діяльності в сьогоднішніх умовах.



Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження Міжнародного валютного фонду

1.1 Міжнародні валютні відносини і Міжнародний валютний фонд

Рух товарів і факторів виробництва між різними країнами, функціонування світового ринку і рух капіталів опосередковуються валютно-фінансовими відносинами. Валютні відносини займають особливе місце в системі міжнародних економічних відносин. Проведення торгових та фінансових операцій між країнами привело до формування валютних відносин, пов'язаних з функціонуванням грошей у світовому господарстві. Міжнародні валютні відносини включають сукупність суспільних відносин, які складаються між їх учасниками (фізичними і юридичними особами, державами) щодо функціонування грошей (національних валют) у зовнішньоекономічному платіжному обороті. З їх допомогою опосередковується рух товарів, послуг і факторів виробництва між різними країнами.

Як відомо, кожна країна має свою грошову одиницю (валюту).

При міжнародних розрахунках по світогосподарському товарообігу та кредиту, прямих зарубіжних інвестиціях та інших міжнародних зв'язках виникає необхідність обмінювати гроші однієї країни на гроші іншої країни. На цьому ґрунті виникають валютні відносини як сукупність грошових відносин, що опосередковують платіжно-розрахункові операції між агентами (суб'єктами) світового господарства.

Валютні відносини - це невід'ємний елемент сучасних ринкових зв'язків, а відтак вони регулюються такими чинниками, як максимізація прибутку і конкуренція (попит і пропозиція). Тому для аналізу валютних ринків застосовано теорію ринкового попиту і пропозиції, що грунтується на законах конкуренції. У сфері прямих валютних інвестицій існують монополія і олігополія.

Суть підприємницької діяльності у валютній сфері полягає в торгівлі іноземною валютою, котра являє собою угоду купівлі-продажу однієї валюти на іншу або на національну валюту за заздалегідь установленою (договірною) ціною (валютним курсом). Торгівля валютою зумовлена необхідністю здійснювати різного роду платежі, тобто перекази грошей з однієї країни в іншу, пов'язані зі світогосподарською діяльністю.

Метою торгівлі валютою (в рамках власне підприємницької діяльності, насамперед банків) є отримання прибутку. Промислові і торговельні підприємства торгують своїми, на якийсь відрізок часу вільними, ліквідними коштами переважно з метою уникнення можливих втрат через коливання курсів.

Отже, місце валютних відносин у системі світогосподарських зв'язків визначається тим, що вони опосередковують відносини світової торгівлі і міжнародного кредиту, впливаючи, з одного боку, на ці відносини, а з іншого - перебуваючи під їхнім впливом. Якщо говорити про кінцеві причини процесів, що відбуваються у валютній сфері (насамперед, рух валютних курсів), то вони визначаються процесами, що відбуваються в сфері виробництва, розвиваються під впливом змін співвідношення економічних сил між окремими країнами або групами країн.

Конкретною формою організації валютних відносин є світова валютна система (СВС). Вона являє собою сукупність способів, інструментів та органів (інститутів), за допомогою яких здійснюються грошові розрахунки в рамках світового господарства. СВС включає в себе: світові гроші (колективні валютні одиниці), систему пристосування окремих валют однієї до одної (валютні курси), валютні ринки, міждержавні регіональні та наддержавні органи, що займаються регулюванням валютно-фінансових зв'язків і відносин.

Водночас у валютній сфері найбільш відчутним є вплив, у тому числі й негативний, загальних економічних процесів світового господарства, що, природно, породжує прагнення національних органів регулювання захистити економіку від несприятливих впливів. Тому проблема співвідношення національного та інтернаціонального у валютній політиці країни є однією з ключових. Тим більше, що світогосподарські зв'язки і відносини опосередковуються національними інструментами регулювання економічного і правового порядку. Незалежність національної економічної політики уявляється все менше сполучною з посиленням економічної та валютно-фінансової взаємозалежності. Це - з одного боку. З іншого - "зовнішній примус" стає найчастіше неприйнятним для країни.

Функціонування міжнародних валютних відносин потребує певних валютно-фінансових установ. Останні створюються на основі багатосторонніх міждержавних угод. Головне призначення таких установ - сприяти розвитку світової економіки, зовнішньої торгівлі та інших форм міжнародних економічних відносин, підтримувати рівновагу платіжних балансів країни, що входять до цих установ, регулювати курси їх національних валют, надавати кредити країнам і гарантувати приватні позики за кордоном. Вони виконують різні функції. Одні з них здійснюють регулювання міжнародних валютних відносин через позики і технічну допомогу, інші займаються переважно інформаційно-аналітичною діяльністю. До найважливіших з них належать Міжнародний валютний фонд (МВФ), організації Світового банку та ряд регіональних валютно-фінансових організацій.

Однією з провідних міжнародних фінансово-кредитних організацій є Міжнародний валютний фонд. Він заснований у 1944 р. Бреттон-Вудською конференцією. Реально почав функціонувати з 1946 р. У 1947 р. МВФ став спеціальним органом ООН. Статут МВФ змінювався в 1969 р., коли було введено СДР, У 1976-1978 роках, коли було ліквідовано Бреттон-Вудську валютну систему і започатковано Ямайську валютну систему, і в 1992 р., коли були включені санкції щодо призупинення права голосування стосовно країн, що не погасили свою заборгованість перед МВФ. Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні, ще два відділення є в Парижі та Женеві. Вищим керівним органом МВФ є Рада керуючих, до складу якої входять представники країн-членів, якими зазвичай є голова центрального банку країни або міністр, який відповідає за здійснення валютної політики своєї країни, які призначаються на п'ять років. Збирається Рада один раз на рік. Оперативною діяльністю керує Директорат.

Заснований на добровільній основі як інститут співробітництва МВФ покликаний розв'язувати такі основні завдання: 1) стимулювати міжнародне валютне співробітництво; 2) сприяти збалансованому зростанню міжнародної торгівлі; 3) допомагати країнам-членам МВФ у корегуванні дефіцитів їх платіжних балансів і досягненні стабільності валютних курсів. Правила організації визначені статтями Угоди про створення МВФ. Вони зобов'язують країни-члени МВФ дозволяти обмін національних валют на іноземні вільно і без будь-яких обмежень, інформувати Фонд про передбачувані зміни у фінансовій і валютній політиці країни, які будуть впливати на економіку інших країн - членів МВФ, а також за можливості модифікувати свою політику відповідно до рекомендацій МВФ з метою узгодження з потребами усіх членів Фонду.

Фінансування своєї діяльності МВФ здійснює за рахунок позик та внесків країн - членів МВФ. Величина останніх, що виражається у СДР, валюті інших країн - членів МВФ або власній валюті, визначається з допомогою системи, що встановлює квоту для кожної країни-члена, яка регулярно переглядається і змінюється. Квота визначає і права країни-члена на запозичення як за регулярними, так і спеціальними кредитами. Порядок надання кредитів, що відомі як політика траншів, визначається численними правилами, котрі контролюють доступ членів МВФ до його спільних ресурсів.

Надання кредитів МВФ здійснюються у формі продажу Фондом вільно конвертованої валюти на національну валюту країни-боржника, а погашається кредит шляхом викупу національної валюти позичальником за вільно конвертовану валюту або СДР. Як правило, кредити, одержані від МВФ, повинні бути повернуті протягом 3-5 років. Відсоткові ставки трохи менші ринкових, але вищі, ніж за кредитами Світового банку.

Перш ніж надати позику, МВФ вимагає надати вичерпні відомості про фінансово-економічне становище країни, її економічну політику. Потім з керівництвом країни узгоджується меморандум про економічну політику. Лише на цій основі МВФ виділяє кредити, отримання яких супроводжується додатковими вимогами (умовами). Кредити направляються частинами (траншами), одержання яких можливе лише при дотриманні країною, що їх одержує, узгоджених умов.

1.2 Історія виникнення та організаційна структура Міжнародного валютного фонду

Необхідність створення організації для регулювання світової валютної системи стала виявлятися під час Великої депресії, яка зруйнувала світову економіку в 30-і роки минулого сторіччя.

Загальна недовіра до паперових грошей в умовах кризи підвищило попит на золото до рівня вищого, ніж існуючі його запаси в фінансових органах. Тому ряд країн на чолі з Великобританією були змушені відмовитися від золотого стандарту, який визначав протягом багатьох років вартість грошей як незмінну величину. Невизначеність вартісного виміру грошей, які не мали більше фіксованого співвідношення з відповідною кількістю золота, призвела до того, що обмін грошима між країнами, які зберегли золотий стандарт, і країнами, які відмовилися від нього, значно ускладнився. Країни почали організовувати запаси золота і грошей, на які його можна було закупити. Скоротилася кількість грошових операцій, ліквідувалися робочі місця, знижувався рівень життя населення. Порушився співвідношення між грішми та вартістю товарів, а так само між вартостями різних валют. У таких умовах світова економіка почала руйнуватися: у 1929 - 1932 роках ціни на товари у світі впали на 48%, а обсяг світової торгівлі знизився на 63% [3, с.114].

Неодноразові спроби розв'язання валютних проблем на міжнародних конференціях і зустрічах не мали успіху. Необхідно було налагодити співпрацю між усіма державами для створення нової валютної системи і організації міжнародного інституту для здійснення постійного контролю за нею.

На початку 40-х років Харрі Декстер Уайт (США) і Джон Мейнард Кейнс (Великобританія) практично одночасно внесли свої пропозиції щодо створення нової світової валютної системи та відповідної постійно діючої організації. Після довгих переговорів, які проходили у важких умовах військового часу, міжнародне співтовариство погодилося на прийняття нової системи і створення такої організації. Вирішальна зустріч із заснування Міжнародного валютного фонду (МВФ) відбулася в липні 1944 року в Бреттон-Вудсі (Нью-Гемпшир, США), де зібралися представники 44 держав. МВФ розпочав свою діяльність у Вашингтоні в травні 1946 р. у складі 39 країн.

У 1944 р. СРСР брав активну участь в Бреттон-Вудської конференції і навіть підписав заключний Акт про заснування МВФ і МБРР, але пізніше не ратифікував ці договори. Усі колишні республіки СРСР вступили в МВФ у травні - вересні 1992 р. Україна стала членом цієї організації 3 вересня 1992 [18, с. 89].

Зараз членами організації є 183 держави. Капітал МВФ (з внесків країн-членів) на сьогоднішній день 212 млрд. одиниць "спеціальних прав запозичення", що складає приблизно 272 млрд. дол. США. Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні.



1.3 Загальні принципи та основні напрямки діяльності МВФ

МВФ створений для регулювання відносин у сфері валютних розрахунків між державами і здійснення фінансової допомоги країнам-членам через надання їм при виникненні валютних труднощів, зумовлених порушенням рівноваги платіжних балансів, короткострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд діє як спеціалізована організація системи ООН. Практично МВФ є інституціональною основою сучасної міжнародної валютної системи.

Офіційно затверджені такі цілі МВФ [18, с.90]:

· Сприяння міжнародному співробітництву шляхом забезпечення механізму для консультацій та погоджених дій стосовно міжнародних валютних питань;

· Сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі з метою підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення, розвитку виробничих можливостей країн-членів;

· Сприяння стабільності валют і впорядкованим валютним відносинам, і запобігання конкурентному знеціненню валют;

· Сприяння створенню багатосторонньої системи платежів та переказів по поточних операціях, і прагнути до ліквідації валютних обмежень;

· Тимчасово надавати загальні ресурси Фонду державам-членам (при наявності відповідних гарантій), для того, щоб вони могли виправити порушення рівноваги їхніх платіжних балансів, уникаючи заходів, які могли б принести шкоду на національному або міжнародному рівні;

· Скоротити терміни і масштаби дефіциту платіжних балансів.

Учасники Бреттон-Вудської конференції доручили Фонду виконання трьох основних функцій [18, с. 90]:

· Контроль за виконанням "кодексу поведінки" (тісної співпраці у питаннях міжнародної валютної політики та міждержавного платіжного обороту;

· Надання членам фонду фінансових ресурсів з метою забезпечення виконання ними "кодексу поведінки";

· Організація форумів для взаємних консультацій країн-членів і співробітництва з міжнародних валютних питань.

Пізніше країни-члени визначили для МВФ і додаткові функції та обов'язки в залежності від вимог часу та обставин. Зараз МВФ має такі функції:

ь Здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют;

ь Надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш ефективного співробітництва;

ь Надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне забезпечення).

1.4 Організаційна структура та основні підрозділи

Вищим керівним органом МВФ є Рада керуючих, що складається з представників всіх країн-членів (як правило, відповідального за проведення валютної політики міністра чи голови центрального банку з заступником). Керуючі зустрічаються раз на рік на сесіях. За винятком обов'язкових повноважень, таких як прийом нових членів, перегляд квот, зміна валютних паритетів та ін, Рада може делегувати свої зобов'язання Директорату. При Раді працюють два комітети: Тимчасовий комітет і Комітет з розвитку. Тимчасовий комітет консультує Раду з управлінських питань поточного контролю за світовою валютною системою і її пристосуванням до мінливих умов. Комітет розвитку консультує щодо особливостей потреб найбідніших країн.

Виконавчий комітет відповідає за поточні справи МВФ. 7 з 24 виконавчих директорів призначаються країнами з найбільшими квотами (Німеччина, Великобританія, Китай, Саудівська Аравія, США,Франція і Японія), інші 17 обираються Радою керуючих з урахуванням принципу регіонального представництва. Засідання Виконавчої ради проходять 2 - 3 рази на тиждень під головуванням директора-розпорядника, якого обирає Виконавчий рада. Якщо президентом Світового банку є американець, то директор-розпорядник МВФ за традицією - європеєць.

Персонал МВФ налічує майже 2000 чоловік з більш ніж 100 країн [14]. Основна частина його працює в штаб-квартирі у Вашингтоні, незначна частина службовців задіяна у відділеннях в Парижі, Женеві і ООН в Нью-Йорку, або є тимчасовими представниками МВФ у країнах-членах.

Статут МВФ не передбачає особливих умов для вступу в організацію. Членство в ній відкрито для будь-якої держави, яка здатна і готова виконувати певні обов'язки. Вступаючи в МВФ, країназобов'язується:

· Постійно інформувати інші країни про заходи щодо визначення вартості своїх грошей стосовно грошей інших держав;

· Відмовитися від обмежень на обмін національних грошей на інші валюти;

· Дотримуватися такої економічної політики, яка призведе до зростання як власного національного багатства, так і багатства всього співтовариства в цілому.

Країна, яка вступає в МВФ, вносить певну суму грошей (внесок по передоплаті), свого роду членський внесок. Така сума грошей називається квотою. Квоти мають такі функції:

ь Створюють об'єднаний грошовий запас, яким МВФ користується для надання позик своїм членам;

ь За їх допомогою визначається сума, яку країна, яка зробила квоту, може запозичувати або отримати в МВФ при періодичному розподіл спеціальних активів, відомих як СДР (Special Drawing Rights, SDR). Чим більше внесок, тим більший кредит при необхідності може отримати країна;

ь Визначають "вагу" голосу кожного члена фонду.

МВФ організований за прикладом акціонерного товариства, а тому можливість кожного члена впливати на діяльність Фонду обмежується його розміром його частки в капіталі. Так, кожна країна-член має 250 "базових" голосів (в незалежності від розміру внеску в капітал Фонду) та додатково по 1 голосу за кожні 100 000 одиниць СДР його частини в цьому капіталі. При голосуванні з деяких питань кредитори можуть отримати по 1 голосу на кожні $ 400 000 позик, наданих ними до дня голосування, за рахунок відповідного зменшення кількості голосів країн-боржників [19].

Розмір квот визначається при вступі країни в МВФ, а потім переглядається кожні п'ять років. Розрахунок проводиться за допомогою різних формул, які відрізняються елементами та їх значимістю. Зараз використовуються такі формули [18, с.92]:

¦ Скорочена Бреттон-Вудська:

Q = (0,01 Y + 0,025 R + 0,05 P + 0,2276 VC) (1 + C / Y),

¦ Змінена за схемою III:

Q = (0,0065 Y + 0,02051 R + 0,078 P + 0,4052 VC) (1 + C / Y),

¦ Змінена за схемою IV:

Q = (0,0045 Y + 0,03896768 R + 0,07 P + 0,76976 VC) (1 + C / Y),

¦ Змінена за схемою М4:

Q = 0,005 Y + 0,042280464 R + 0,044 (P + C) + 0,8352 VC,

¦ Змінена за схемою М7:



Q = 0,0045 Y + 0,05218008 R + 0,039 (P + C) + 1,0432 VC,

де Q - квота, Y - ВНП (1985 рік), R - середньомісячний рівень резервів (1985 рік), P - середня щорічна сума поточних платежів (1981 - 1985 рр..), VC - змінюваність поточних надходжень, яка визначається як одне стандартне відхилення від п'ятирічного змінюваного середнього значення за 1973 - 1985 рр..

Ці формули використовувалися при перегляді квот у 1990 р. Для визначення початкового розміру квоти так само робляться розрахунки за допомогою всіх формул. Потім співробітники Фонду порівнюють отримані результати з відповідними показниками країн зі схожими показниками економічного розвитку та рекомендують розмір квоти. Розраховані квоти можуть бути основою для обговорення та внесення змін з урахуванням всіх аспектів і функцій квот у МВФ.

Зараз, коли членами МВФ є більшість держав світу, дуже сильно різняться розміри часток і кількості голосів кожної країни. Так, урахуванням квоти в капіталі МВФ на частку країн "великої сімки" припадає 45% голосів, у т. ч. на США - 18% [16].

Після затвердження Радою країна підписує статті угоди і стає членом МВФ. Однак жодна країна не має права використання механізмів Фонду до повної сплати свого внеску. Крім того, квота країни-члена не може бути збільшена, поки країна не домовиться на таке збільшення і виплатить повної суми внеску.



Розділ 2. Різноманітність форм діяльності МВФ

2.1 Інспектування, консультації, надання послуг і фінансування країн-членів

У сучасних умовах діяльність фонду асоціюється здебільшого з його фінансово-кредитними функціями. Але в цілому існує і інші форми діяльності МВФ.

Форми діяльності МВФ:

· Інспекції

· Консультації

· Надання послуг

· Фінансування

Виникнення такої форми діяльності як інспектування пов'язано з переходом від паритетної до сучасної, відкритої системи обміну валют. При цьому членами МВФ було ухвалено рішення про те, що Фонд повинен розширити свою діяльність за рамки мінової вартості, яка, врешті-решт, є результатом цілого ряду економічних заходів, вивчати всі сфери економіки країн, які встановлюють розмір цієї вартості, і неупереджено давати оцінку економічної діяльності країн для всієї спільноти членів. Така форма діяльності була визначена самим МВФ як "інспекція" або нагляд за обмінної політикою членів організації.

Консультування є так само постійною формою діяльності Фонду. Консультуючись зі своїми членами, МВФ отримує інформацію про те, наскільки відповідально і відкрито діє країна при встановленні умов, на яких уряди і приватні особи інших країн купують і продають її валюту, а також інформацію про загальний стан справ у країні.

МВФ проводить три типи консультацій:

· Щорічні консультації. Щорічно група з 4 - 5 експертів МВФ приїжджає в столицю певної країни і близько двох тижнів збирає інформацію і обговорює з посадовими особами економічну політику країни. Після цих двох етапів група, вже в штаб-квартирі готує докладний доповідь для обговорення його на Директораті. Висновки, рекомендації та пропозиції, розроблені в результаті цього обговорення, передаються на розгляд уряду країни.

· Додаткові консультації може організувати директор-розпорядник Фонду у випадках, коли країна несподівано опиняється у важкій економічній ситуації, або є підозра, що її дії суперечать "кодексу поведінки" і можуть зашкодити іншим державам.

· Спеціальні консультації МВФ проводить з тими країнами, економічна політика яких значною мірою визначає стан світової економіки.

Послуги країнам-членам МВФ надаються в таких формах [3, с.118]:

Підвищення кваліфікації національних кадрів. З 1964 р. в штаб-квартирі організації у Вашингтоні працює Інститут МВФ, який за спеціальними програмами навчає національні кадри всіх країн;

Технічна допомога, яку надають експерти зі складу службовців Фонду;

Інформаційне обслуговування. Публікація щорічних і щомісячних статистичних матеріалів, видання серій спеціальних брошур, та інші види інформаційної діяльності.

Найбільш ж відомою є така форма діяльності МВФ, як фінансування. МВФ надає фінансову допомогу країнам-членам у рамках різноманітних механізмів фінансування, які відрізняються в основному типом проблем платіжного балансу, для ліквідації яких вони призначені, й умовами надання кредитів .

Безпосереднє фінансування здійснюється за допомогою таких механізмів, як резервний транш і кредитні транші.

Резервним траншем країни-члена називається перевищення її квоти в МВФ над "скоригованою" сумою її валютних ресурсів, які знаходяться у фонді на рахунку загальних ресурсів. Резервний транш складається за рахунок частини внеску країни-члена в резервних активах (СДР, іноземна валюта, золото) та чистої суми валютних ресурсів країни-члена, використаних МВФ. Країна-член може вважати резервний транш своїм резервним активом, який можна мобілізувати в найкоротші терміни.

Кредитні транші. Згідно з принципами своєї кредитної політики МВФ надає кредити у вигляді чотирьох траншів, кожний з яких дорівнює 25% квоти. Купівля кредитних траншів дозволяється країнам-членам тільки для фінансування економічних заходів, спрямованих на подолання проблем платіжного балансу. Обов'язки країни-позичальника, які передбачають проведення відповідних фінансово-економічних заходів, фіксуються в так званому "листі про наміри".

Використання першої кредитної частки може бути здійснено у двох формах:

Пряма купівля валюти, коли країна отримує всю суму відразу після схвалення Фондом її запиту;

Поетапно покупка, яка здійснюється на підставі підписання з МВФ "договору про резервний кредит".

Поетапне фінансування. Подальші покупки країною-учасницею валюти у МВФ розглядається як використання нею так званих "граничних кредитних часткою. Таке фінансування може здійснюватися двома шляхами: з використанням механізму резервних кредитів (кредитів "стенд бай") або в рамках механізму розширеного фінансування (розширені кредити).

Угоди по резервних кредитах або угоди "стенд бай", як і угоди з розширеним кредитами, забезпечують країні-члену гарантію того, що вона зможе автоматично отримувати іноземну валюту від МВФ в обмін на національну до вичерпання обумовленої договором суми, в будь-який час протягом дії угоди, але за умови дотримання положень договору. Такі угоди використовували з 1952 р. Починаючи з 1977 р., термін дії угод про резервні кредити продовжений з одного до трьох років.

Іншою формою поетапного фінансування, яка використовується МВФ з 1974 р., є надання "розширених кредитів". Її призначення полягає в наданні валютних коштів країнам-членам з метою фінансування дефіцитів їх платіжних балансів на більш тривалий час і у великих розмірах, ніж це передбачено статутом МВФ в рамках політики звичайних кредитних часток (траншів).

Розширене фінансування надається країнам, у яких є труднощі з платіжним балансом, зумовлені структурної незбалансованістю виробництва, торгівлі та цін, або тим країнам, у яких немає можливості проводити політику економічного розвитку у зв'язку з незадовільним станом платіжного балансу. При зверненні до МВФ з проханням про розширеному фінансуванні країна повинна надати загальну програму діяльності на перші 12 місяців, яку необхідно оновлювати щорічно.

Пільгове фінансування. Цей термін поєднує два механізми фінансування МВФ, спрямовані на допомогу країнам, що розвиваються, і найбільш бідним країнам: механізми фінансування структурної перебудови економіки (МФСП) і механізми розширеного фінансування структурної перебудови (МРФСП).

Механізми фінансування структурної перебудови можуть використовуватися тільки 62 країнами, що розвиваються. Для отримання кредиту в рамках МФСП країна подає середньострокову програму дій у вигляді доповіді про принципи політики, який готується спільно з співробітниками МВФ і Світового банку. У доповіді потрібно відзначити структурні заходи і макроекономічну політику, яка необхідна для нормалізації стану платіжного балансу.

Спеціалізоване фінансування. Згідно з термінологією МВФ ця форма кредитування об'єднує три механізми:

o Компенсаційного фінансування і фінансування у випадку непередбачених обставин;

o Фінансування буферних запасів;

o Фінансування системних трансформацій.

У 1963 р. в МВФ був створю перший механізм фінансування спеціального призначення - механізм компенсаційного фінансування, а в 1988 р. в результаті його об'єднання з механізмом фінансування у випадку непередбачених обставин був створений МКФФНО. Згідно з цим механізмом кредити надаються в таких випадках: недоотримання експортних надходжень, надмірні витрати на імпорт зерна, інші непередбачені зовнішні обставини. Цей тип кредиту створений для того, щоб надавати країнам-членам більш широкий захист від несприятливої ??зміни зовнішніх економічних умов.

Механізм фінансування буферних запасів створений в 1969 р. Тому механізму надається допомога країнам-членам з несприятливим станом платіжного балансу у фінансуванні внесків до затверджені міжнародні буферні запаси сировинних товарів під егідою ЮНКТАД.

Механізм фінансування системних трансформацій (СТФ) є спеціалізованим механізмом, затверджений у 1993 р. Цей механізм створений для надання допомоги країнам, що мають труднощі із здійсненнямзовнішніх платежів внаслідок глибинних порушень традиційних торговельних зв'язків та структури платежів, обумовлених переходом від державної торгівлі до ринкової. Отримувати допомогу в рамках СТФ можуть тільки ті країни, які знаходяться на початкових етапах процесу перетворень і поки вони не можуть скласти програму, для реалізації якої МВФ міг би використовувати можливості інших механізмів фінансування [18, с.93-99].

2.2 Проблеми в діяльності МВФ

Комплекс проблем, що існують у діяльності Фонду, пов'язаний з методами та інструментами реалізації цієї міжнародної організацією своєї стратеги.

Першою проблемою в історії МВФ було питання про його подальше функціонування, що з'явився на початку 80-х років і пов'язаний з проектами реформування світової валютної системи в цілому. Деякі проекти пропонували замінити МВФ більш демократичним і конструктивним міжнародним фінансовим інститутом. З часом актуальність таких питань зменшилася, але загроза ще залишається.

Сучасні проблеми є наслідком реалізації стратегії МВФ в різних країнах. Останнім часом діяльність МВФ піддається критиці світовою громадськістю, особливо громадськістю країн, що розвиваються. Справа в тому, що надаючи позики на оздоровлення економіки, МВФ висуває, як правило, приблизно однаковий пакет вимог, який включає: приватизацію великих підприємств, лібералізацію цін і зовнішньої торгівлі, жорстку грошово-кредитну політику для стабілізації валюти, припинення субсидування збиткових підприємств, мінімізацію бюджетного дефіциту за рахунок скорочення соціальних програм і підвищення податків, девальвації валюти. У більшості випадків виконання цих вимог не тільки не сприяє поліпшенню стану економіки, а, навпаки, веде до падіння виробництва, загострення соціальних конфліктів. Це проявилося, зокрема, під час фінансової кризи 1997 р. в Південно-Східній Азії, коли діяльність МВФ стала фактично дестабілізуючим чинником [16].

Світовий досвід свідчить, що МВФ фінансував не завжди успішні програми економічного упорядкування в різних країнах. У 90-і роки МВФ активно намагався впроваджувати на теренах СНД концепцію монетаризму, що підійшла для перетворень у Великобританії, США та інших країнах з усталеною ринковою економікою, і погано прижився тут.



Розділ 3. Роль МВФ у світовому господарстві

3.1 Світове господарство

На початку XXI ст. окреслився якісно новий рівень розвитку продуктивних сил, особливості яких зумовлені постіндустріальними або інформаційними технологіями виробництва і відповідними їм виробничими відносинами, а також відносинами інтелектуальної власності. Але різноманітні форми суспільного та економічного розвитку, розмаїття і взаємозалежність країн світу на основі об'єктивних економічних процесів і законів збережуться, очевидно, ще надовго.

Зародження і формування стабільних економічних відносин між державами і господарюючими суб'єктами різних країн, інтернаціоналізація господарських зв'язків -- це об'єктивна історична тенденція розвитку продуктивних сил, зумовлена міжнародним поділом праці (МПП), неможливістю національної економіки забезпечити виробничі та інші потреби країни лише за рахунок власних ресурсів, сил і чинників. Тенденція до утворення світового господарства, інтернаціоналізації економіки поступово охоплює всі країни світу незалежно від рівня розвитку, а загальною необхідною та достатньою передумовою цих процесів є перехід до індустріальної стадії розвитку продуктивних сил -- до великого машинного виробництва, якому стають * тісними" та "вузькими" національні межі.

Світове господарство -- сукупність національних економік, їх виробничих, торгових, кредитних, науково-технічних, фінансових організаційних об'єднань та підприємств, об'єднаних міжнародним поділом праці, й відповідна система міжнародних економічних відносин.

У своєму розвитку світове господарство пройшло кілька етапів.

Доіндустріальна стадія виробництва -- кінець XVII ст. Світове господарство виникло ще на доіндустріальній стадії виробництва із зародженням міжнародної торгівлі й формувалося до кінця XVII ст.

Початок XVIII -- середина XIX ст. Характеризується подальшим розвитком виробництва товарів, зростаюча маса яких надходить у регулярний обмін між країнами; перетворенням зовнішньої торгівлі на частину національної економіки; виникненням світового ринку -- вищого досягнення капіталізму.

Кінець XIX -- початок XX ст. Саме в цей період завершилося формування світової системи господарства на основі великого машинного виробництва.

Кінець 20-х -- середина 80-х років XX ст. Після Першої світової війни почався процес якісних змін системи світового господарства, який завершився з падінням колоніальної системи. Світова економіка розкололася на дві основні системи -- соціалістичну та капіталістичну і була доповнена багатьма колоніальними країнами, які звільнилися від зовнішньоекономічної залежності. У цей період ринкова економіка суттєво трансформувалась у напрямі соціального господарювання. Щільніше почали переплітатися ринкові інструменти з державним регулюванням на макрорівні. З розвитком продуктивних сил і господарських відносин активно утверджувалась змішана економіка. Ринкову систему світового господарства в середині 80-х років XX ст. утворювало понад 160 країн, у тому числі понад ЗО індустріально розвинутих.

Кінець 80-х -- початок 90-х років XX ст. Визначальною рисою цього етапу є наростання інтеграційних процесів у виробництві, розвиток їх організаційно-економічних форм, пов'язаних з виробництвом товарів і комплектуючих у різних країнах. На формування світового господарства в 90-ті роки XX ст. вплинуло відокремлення більшості країн Східної Європи від соціалістичної системи господарювання, ліквідація Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) і розпад СРСР, утворення нових незалежних держав.

Загалом світове господарство наприкінці XX -- на початку XXI ст., зберігаючи розмаїття, велику кількість суперечностей і різнопланових тенденцій, все ж є більш цілісним, інтегрованим і динамічним, ніж у середині XX ст., і набуває глобального характеру. Для нього стали характерними нові економічні зв'язки і відносини, розширилися митні й політичні союзи. Процес його становлення ще не завершився, оскільки продовжується поглиблений розвиток усіх факторів, що його зумовлюють.

На розвиток світового господарства впливають такі чинники:

розвиток науково-технічного прогресу, перетворення інформаційних технологій на один із найважливіших аспектів розвитку світової економіки;

зростаюча взаємозалежність національних господарств, загальна лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків;

поглиблений розвиток МПП -- міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва;

високий рівень інтенсифікації міжнародного руху факторів виробництва: робочої сили, капіталів, технологій, засобів виробництва, інформації; інспектування україна валютний фонд

інтернаціоналізація виробництва і капіталу;

формування самостійної фінансової системи, безпосередньо не пов'язаної з обслуговуванням руху товарів;

вирішення глобальних проблем тощо.

Головною тенденцією розвитку сучасного світового господарства є інтернаціоналізація виробництва. Основним її чинником став перехід розвинутих країн у 60-- 80-ті роки XX ст. на нову високотехнологічну базу з переважанням інформаційних технологій. Це спричинило бурхливу інтернаціоналізацію відтворювальних процесів у обох галузях -- інтеграційній (через зближення, взаємопристосування національних господарств) і транснаціональній (через створення міжнаціональних виробничих комплексів).

Цілеспрямована господарська діяльність у світовому господарстві здійснюється суб'єктами, які визначають стан і розвиток факторів виробництва, а також способи їх з'єднання. Суб'єктами світового господарства є господарюючі одиниці, що володіють необхідним капіталом, здатні ми організувати виробничу діяльність на міжнародній ном господарському просторі і володіють певними міжнародними правами і обов'язками. У число таких основних господарюючих суб'єктів входять національні держави, ТНК, регіональні інтеграційні господарські об'єднання, міжнародні економічні організації однією з яких є Міжнародний валютний фонд.

3.2 Місце МВФ в системі міжнародних валютно-кредитних відносин та його роль в їх регулюванні

Міжнародний валютний фонд є одним з основних ланок світової валютної системи

МБРР - Міжнародний банк реконструкції та розвитку

МАР - Міжнародна асоціація розвитку

МФК - Міжнародна фінансова корпорація

БАГІ - Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій

МЦВІС - Міжнародного центру вирішення інвестиційних спорів.

МВФ здійснює спостереження і контроль за дотриманням країнами-членами свого Статуту, який фіксує основні структурні принципи світової валютної системи.

Якщо на початку своєї діяльності МВФ надавав кредити в основному розвиненим країнам, то приблизно з 70-х років пріоритет почав зміщуватися у бік країн, що розвиваються. У 90-і роки для МВФ склалася нова ситуація, коли до його складу увійшла група колишніх соціалістичних країн зі своїм характерним комплексом економічних проблем. Надання допомоги цим країнам МВФ обумовлюється низкою жорстких умов [11, с.430].

МВФ крім усього іншого можна розцінювати і як форму і як інструмент посилення міжнародних інтеграційних процесів на світовому рівні, що випливає з цілей його діяльності.

За час свого існування МВФ перетворився на справді універсальну організацію, добився широкого визнання як головного наднаціонального органу регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин, авторитетного центра міжнародного кредитування, координатора міждержавних кредитних потоків і гаранта платоспроможності країн-позичальників. Одночасно він починає грати важливу роль у реалізації рішень "сімки" провідних держав Заходу, стає ключовою ланкою формується системи регулювання світової економіки, міжнародної координації, узгодження національних макроекономічнихполітик. Фонд зарекомендував себе активно функціонуючим світовим валютним інститутом, нагромадив великий і корисний досвід [10].

3.3 Аналіз діяльності Міжнародного валютного фонду в Україні

Відповідно до Закону України "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій", який було прийнято 03 червня 1992 року, Україна стала членом МВФ, її квота в МВФ становила 997,3 млн СПЗ (Спеціальні права запозичень - Special Drawing Rights), приблизно 1523 млн дол. США, або 0,69 %. У даний час квота України у Фонді складає 1 млрд. 372 млн. СПЗ.

У грудні 2004 року відповідно до статутних умов діяльності МВФ та Світового банку Керуючим від України в МВФ було призначено Голову Національного банку України В.Стельмаха. Постійним представником МВФ в Україні є Макс Альєр. Починаючи з 1994 року, співпрацю з МВФ було активізовано за програмами STF, Stand-by та "Механізм розширеного фінансування" (EFF), по яких Україна отримала коштів загальним обсягом близько 4,3 млрд. дол. США.

Необхідно зауважити, що частина цих коштів пішла на фінансування дефіцитів платіжного та торговельного балансів (в тому числі закупок по імпорту для багатьох сфер діяльності, включаючи паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство та ін.).

Фінансова допомога Україні з боку МВФ надається у трьох основних формах:

· за програмою системної трансформаційної позики (STF) для підтримки платіжного балансу;

· за програмою "Stend by" для підтримки курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу;

· за Програмою розширеного фінансування (EFF) для сприяння економічній стабілізації [4, с. 344].

Ще одним напрямом використання кредитів МВФ є формування валютних резервів. Формування цих резервів за допомогою МВФ дозволило Україні підтримувати стабільність національної валюти, успішно провести грошову реформу, ввести конвертованість гривні за поточними операціями. Крім того, збільшення валютних резервів та їх високий рівень є підтвердженням стабільності фінансової системи країни та підвищує рівень довіри до неї [22].

Взаємовідносини України з МВФ є вкрай важливими не тільки для поточного стану розвитку держави, але й можливостей побудови довгострокової моделі стійкого економічного розвитку. Україна також має визначити подальші форми співпраці з МВФ. Тут є три шляхи:

· пошук нових можливостей залучення коштів МВФ за одним з механізмів;

· відмова від кредитів з боку МВФ і запровадження програм консультаційної підтримки експертами МВФ і супроводження ними програм уряду України;

· використання права в будь-який час припинити своє членство у Фонді [7, с. 6].

Політика Фонду, яка проводиться в Україні пов'язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації в Україні. Кредити, що залучаються від МВФ, використовуються для підтримки курсу національної валюти та для фінансування дефіциту платіжного балансу України і покликані пом'якшити економічні труднощі у процесі проведення економічних реформ, які дають змогу забезпечити у перспективі економічне зростання у країні.

У співробітництві України з МВФ в межах кредитних програм можна виділити кілька етапів [6, с. 546].

I. Етап (1994-1995 рр.) - у цей період Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики (STF-Systemic Transformation Facility) на суму 498,7 млн. СПЗ або 763,1 млн. дол. США для підтримки платіжного балансу України. Проте, через невиконання Україною ряду умов програму було завершено завчасно.

II. Етап (1995-1998 рр.) - Україна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1318,2 млн. СПЗ. (1935 млн. дол. США.) за трьома річними програмами "Стенд-бай" (Stand-By). Головною метою цих кредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України.

III. Етап (1998-2002 рр.) - програма розширеного фінансування (EFF-Extended Fund Facility), передбачала надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США. У грудні 2000 року термін дії Програми EFF було продовжено до вересня 2002 року, але в решті-решт Фонд так і не надав Україні залишкової суми кредитів (визнавши негативними висновки останнього перегляду ходу виконання програми). Таким чином, Україна отримала у рамках Програми EFF 1193,0 млн. СПЗ (1591,0 млн. дол. США.), які були спрямовані на поповнення валютних резервів Національного банку України.

IV. Етап (2004-2005 рр.) - після завершення співробітництва за Програмою EFF Уряд України серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з Міжнародним валютним фондом на без кредитній основі обрав попереджувальну програму "Стенд-бай".

29 березня 2004 року Рада директорів МВФ затвердила програму "попереджувальний стенд-бай" для України, за якою передбачалася можливість України отримати кредит на суму 411,6 млн. СПЗ, що є еквівалентом приблизно 600 млн. дол. США. Згідно із досягнутими домовленостями, Україна мала право на отримання кредиту у випадку, якщо в країні погіршиться платіжний баланс або стан валютних резервів. Програма "попереджувальний стенд-бай" також мала спрямовуватися на забезпечення поступової трансформації відносин між Україною та МВФ до без кредитних. Угода була підписана терміном на 12 місяців, строк дії цієї угоди закінчився відповідно до її умов.

5) П'ятий етап (2006-2007 рр.): даний етап характеризувався лише моніторингом економіки України для визначення необхідності подальшого кредитування.

6) Шостий етап (починаючи з 2008 року): характеризується значною активізацією співробітництва України з МВФ у зв'язку зі світовою фінансовою кризою, яка досить сильно зачепила і Україну. Саме даний етап зараз потребує детального розгляду та аналізу з метою визначення наступних перспектив взаємодії України та МВФ.

Так, шостий етап стосунків України з МВФ розпочався з того, що в умовах фінансової кризи та погіршення економіки в країні уряд України розпочав переговори з місією МВФ про надання стабілізаційного кредиту. В результаті переговорів, 5 листопада 2008 року Радою директорів Міжнародного валютного фонду було затверджено для України чергову програму Stand-By обсягом близько 16,5 млрд. доларів США, що складає 802 % квоти України в МВФ, з метою допомоги Україні в забезпеченні фінансової та економічної стабільності. Впровадження програми мало на меті сприяти макроекономічній стабільності, зниженню рівня інфляції, стабілізації вітчизняної фінансової системи в умовах глобальної кризи, відновленню довіри на фінансових ринках та структурній перебудові економіки в умовах погіршення зовнішньоекономічної кон'юнктури

Наступним етапом у відносинах з МВФ стали безкредитні стосунки між Україною та МВФ. Співробітництво України з МВФ було зосереджено на наданні технічної допомоги, спрямованої на усунення загроз стабільності та вирішення проблем, пов'язаних з макроекономічною, грошовою, валютною, податковою та бюджетною політикою. У середньостроковій перспективі таке співробітництво також може включати надання технічної допомоги з питань, пов'язаних з боргом, тіньовою економікою та прогнозуванням.

Протягом 2005-2006 років технічні місії МВФ кілька разів відвідували Україну з метою надання Урядові допомоги у різноманітних сферах, у тому числі щодо управління державним боргом, фінансово-бюджетної політики та управління митними справами. У 2006-2007 роках експерт МВФ на постійній основі був залучений до діяльності Міністерства фінансів України щодо фінансового аналізу й прогнозування, стратегії планування бюджету й контролю над фінансовою стабільністю [12, с.23].

У 2008 році в умовах несприятливої ситуації на світових фінансових ринках Україна звернулася до МВФ за фінансовою підтримкою. Результатом стало затвердження МВФ 5 листопада 2008 року програми для України за дворічною угодою "стенд-бай" з обсягом фінансування 16,43 млрд. дол. США (800% квоти України). В рамках програми "стенд-бай" Україні надавалася підтримка з метою сприяння стабільному та справедливому довготерміновому зростанню, яке повинно було б досягатися шляхом втілення в життя визначених заходів економічної політики. Протягом дії програми "стенд-бай" було отримано три транші загальним обсягом 10,6 млрд. дол. США, з яких 4,5 млрд. дол. США було спрямовано безпосередньо до Державного бюджету на фінансування фіскального дефіциту, у тому числі на погашення зовнішніх боргових зобов'язань Уряду України. Продовження співпраці з МВФ є визначальним для збереження можливостей фінансування дефіциту бюджету за рахунок порівняно дешевих позик від міжнародних фінансових організацій, зокрема, Світового банку та ЄС, умови надання позичок яких є найкращими за вартістю та термінами. Також, Європейська Комісія пов'язує співпрацю між Україною та МВФ з реалізацією своїх програм.

В березні та квітні 2010 року в Україні працювали технічні місії МВФ, які ставили перед собою мету переглянути макроекономічну ситуацію в країні та з`ясувати можливості для відновлення надання підтримки. Наприкінці квітня відбувся візит делегації України до США. За результатами візиту Мінфіну було передано доопрацьовану версію проектів Листа про наміри та Меморандуму про економічну та фінансову політику. 21 червня 2010 року в Україну прибула чергова місія МВФ, яка спільно з Представництвом МВФ в Україні провела переговори з відповідними державними установами України, під час яких сторони обговорили технічні параметри майбутньої угоди. На кінець 2013 року обсяг валового зовнішнього боргу України сягнув 135065 млн. дол. США.

...