Міжнародні інтеграційні процеси у світовому господарстві

Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Міжнародний бізнес»

на тему:

"Міжнародні інтеграційні процеси у світовому господарстві"

студента ІІ курсу

спеціальності "Міжнародний бізнес"

Богданця Олександра Юрійовича

Науковий керівник

доц. Глухова Д.А.

КИЇВ - 2015

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Теоретичні та концептуальні засади дослідження глобальних інтеграційних процесів

1.1 Інтернаціоналізація та глобалізація як фактори посилення національної конвергенції

1.2 Інтеграційні процеси в сучасній системі глобального економіко-політичного розвитку

1.3 Основні форми та напрями глобальної інтеграції

Розділ ІІ. Світові виміри глобальних інтеграційних процесів

2.1 Вплив глобалізації на інтенсифікацію євроінтеграції

2.2 Характеристика основних економічних інтеграційних угрупувань на американському континенті

2.3 Євразійський економічний союз в сучасній системі світогосподарських відносин

Розділ ІІІ. Роль та місце України в інтеграційних об'єднаннях

3.1 Фактори впливу на посилення інтеграції України у світове господарство

3.2 Тенденції та перспективи участі України в євроінтеграційних процесах

Висновки

Список використаних джерел



ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В останні десятиліття спостерігається постійне збільшення масштабів міжнародної міграції товарів та послуг, робочої сили та капіталу. Також відбувається швидке поліпшення і вдосконалення транспортних сполучень і комунікацій між країнами, що теж стимулює бурхливий розвиток міжнародної торгівлі товарами та послугами. У контексті міжнародного бізнесу, ці процеси зумовили створення більш надійних виробничо-збутових зв'язків між державами, обґрунтували потребу усунення численних перешкод на шляху міжнародної торгівлі та міграції факторів виробництва. Потрібно також згадати те, що міжнародний поділ праці в процесі свого еволюційного розвитку дійшов до такої форми як одиничний (технологічний) поділ праці, який є провідним сьогодні і який був би не можливий без поглиблення економічних та політичних зв'язків. Підсумовуючи все вище написане, стає зрозумілим закономірність та необхідність розвитку процесів міжнародної інтеграції. Вони сприяють формуванню економічних зв'язків із превалюванням наднаціональних інтересів, створюють умови для проведення реформ у рамках самого угрупування, забезпечують взаємовідкритість економік країн-членів об'єднання. Тобто розвиток інтеграційних процесів є об'єктивною відповіддю на сьогоднішні економічні, політичні та соціальні запити, але оскільки ці процеси дуже складні й часто носять суперечливий характер, то їхнє детальне вивчення є дуже актуальним.

Об'єктом курсової роботи є світові тенденції глобальних інтеграційних процесів їх виміри та пріоритетні напрями.

Предметом курсової є інтеграційні процеси в сучасній системі глобального економіко - політичного розвитку та фактори їхньої інтенсифікації. глобалізація інтеграція євроінтеграція

Мета роботи. Метою курсової роботи є визначення природи та місця міжнародних інтеграційних процесів у сучасній світовій економічній системі.

Відповідно до мети дослідження були сформульовані наступні завдання:

1. Дослідити теоретичні та концептуальні засади глобальних інтеграційних процесів;

2. Виявити основні форми та напрями глобальної інтеграції;

3. Охарактеризувати основні сучасні міжнародні інтеграційні об'єднання.

4. Обґрунтувати тенденції та перспективи участі України в міжнародних інтеграційних процесах.

Ступінь наукової розробки теми дослідження. Питання інтеграційних процесів та об'єднань посідає чільне місце в економічних дослідженнях як вітчизняних, так й іноземних вчених - економістів. Серед них варто відзначити роботи вітчизняних науковців, зокрема вчених-економістів І.Бураківського, Д.Лук'яненка, О.Білоруса, А.Філіпенка та В.Рокочої, економічного аналітика А.Гальчинського, політологів Б.Губського та В.Новицького та ін., а також іноземних вчених-економістів Б.Баласса, Ю. Борко, П.Кругмана, Ю.Ваннона, М.Згуровського та П.Шуканова, лауреата Нобелівської премії з економіки Г.Мюрдаля, політолога Дж.Ная та ін.



РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ТА КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ОБ'ЄДНАНЬ

1.1 Інтернаціоналізація та глобалізація як фактори посилення національної конвергенції

В сучасних умовах розвитку світового господарства відбувається його певна реструктуризація, яка пов'язана із посиленням інтеграційних зв'язків, зростанням взаємозалежності економік різних країн. У процесі глобальної інтернаціоналізації світового господарства, розвитку нової «архітектури» геоекономічного простору сформувалася специфічна форма взаємин - міжнародні економічні відносини. Найбільш характерною рисою ХХ - початку ХХІ століття є зростаюча інтернаціоналізація соціально-економічних процесів.

Під інтернаціоналізацією розуміють зближення національних економік шляхом посилення промислової співпраці та взаємозалежності міжнародного товарообороту, руху капіталів робочої с між країнами. [1]

Виділяють три основні етапи розвитку інтернаціоналізації господарського життя.

Перший етап (кінець ХVІІІ - кінець ХІХ ст.) - інтернаціоналізація виробництва ґрунтується переважно на взаємодії національних господарств завдяки простій кооперації. Головним каналом взаємного «обміну речовин» були найпростіші форми міжнародних економічних зв'язків і передусім зовнішня торгівля. Інтернаціоналізація виробництва й обігу стала однією з найголовніших передумов формування світового господарства.

Другий етап (кінець ХІХ - середина ХХ ст.) інтернаціоналізація виробництва переходить в іншу стадію, яка пов'язана з розвитком складної кооперації. Характерною ознакою складної кооперації є її базування на міжнародному поділі праці. МПП стає визначальним фактором поглиблення інтернаціоналізації господарського життя та формування світового господарства.

Третій етап (розпочався із середини ХХ ст.) характеризується комплексністю інтернаціоналізації виробництва (охоплює усі підсистеми господарства, поширюючись практично на всі країни світу, всі галузі виробничої та невиробничої сфер). Саме завдяки інтернаціоналізації виконуються головні умові збалансованого економічного розвитку: реалізація у матеріально-речовій та вартісній формах валового національного продукту (ВНП), піднесення якості людського розвитку тощо. [2]

Головною формою інтернаціоналізації господарського життя тривалий час була міжнародна торгівля (точніше, торгівля між метрополіями і колоніями у вигляді обміну готових виробів на колоніальні аграрно-сировині товари). У подальшому основною формою стає інтернаціоналізація не обміну, а виробництва, інституційною формою якої виступають міжнародні фірми (компанії, корпорації, альянси). [3]

Транснаціоналізація є ключовою тенденцію сучасної інтернаціоналізації, яка виявляє себе у зростанні кількості міжнародних фірм і у розширенні масштабів їх діяльності, а якісно - у формуванні внутрішньо-корпоративних міжнародних ринків, які охоплюють переважну частину світових потоків товарів, послуг, капіталу і робочої с. Тому транснаціоналізація може розглядатися як друга домінанта світового економічного розвитку. [4]

На сьогоднішньому етапі набуває подальшого зростання рівень інтернаціоналізації, який вимірюють співвідношенням обсягу експорту товарів до матеріального виробництва. Цей процес привів до того, що в рамках всієї світової капіталістичної системи сформувались окремі світові ринки як сировини і палива, так і з промислових виробів (наприклад, машин, сталі, текстильних товарів і т. д.). Центр ваги процесу інтернаціоналізації при цьому усе більше переміщується зі сфери традиційної зовнішньої торгівлі в сферу інших економічних відносин між міжнародними фірмами. Це приводить до того, що процес інтернаціоналізації зі сфери обігу переміщується у виробничу сферу.

У результаті інтернаціоналізації світової економіки посилюється боротьба за привласнення і використання досягнень науково-технічного прогресу, що посилює тенденцію до вирівнювання умов розвитку продуктивних сил у промислово розвинених країнах. [5]

Глобалізація - це новий, вищий ступінь інтернаціоналізації, на який вона почала підніматися з кінця ХІХ століття. Це категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів.

Передумовами процесу глобалізації у теперішній час виступають:

Ш міжнародна спеціалізація виробництва і торгівля товарами та послугами;

Ш об'єднання сукупностей технологічно сполучених виробництв за допомогою однотипних технологічних ланцюгів;

Ш конкурентна боротьба за ринки збуту в умовах наявності надлишкової потужності в розвинених країнах;

Ш виснаження природних ресурсів планети і загострення боротьби за їх використання;

Ш збільшення ризику загальноекологічної катастрофи;

Ш інтернаціоналізація капіталу;

Ш інформаційна революція, що забезпечує технічну базу для створення глобальних інформаційних мереж.

Розгортання процесу глобалізації вирізняється суперечливим впливом на національні економіки та на все сучасне світове господарство. З одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів їхньої більш глибокої і всебічної участі в системі міжнародного поділу праці, з іншого - глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими і інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн з низьким і середнім доходами. Посилюється нерівномірність розвитку країн, що обумовлено поділом світу на багатий «центр» і бідні «периферійні» країни; домінування наднаціональних утворень, що характеризується встановленням ТНК контролю над стратегічно важливими сферами, фінансами, постачаннями сировини та комплектуючих, збутом; загострення конфлікту між економікою й екологією, зумовлене появою проблем пов'язаних зі збільшенням обсягу відходів виробництва і витрат на їхню ліквідацію тощо. [6]

Важливим елементом аналізу процесу глобалізації є розгляд її як багаторівневої ієрархічної системи.

Світовий рівень глобалізації визначається зростаючою економічною взаємозалежністю країн і регіонів. Глобалізація на рівні окремої країни характеризується такими показниками, як відкритість економіки, частка зовнішньоторговельного обороту чи експорту у валовому внутрішньому продукті (ВВП), обсяг зарубіжних інвестиційних проектів, міжнародних платежів та ін. Галузевий зріз глобалізації характеризується співвідношенням обсягів зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі до світового виробництва галузі, а також коефіцієнтами спеціалізації галузі, розрахованими на основі співвідношення національних і міжнародних експортних квот галузі.

Глобалізація на рівні компанії залежить від того, наскільки ефективно вона диверсифікувала свої надходження та розмістила свої активи в різних країнах з метою збільшення експорту товарів та послуг і використання місцевих переваг, пов'язаних з ширшим доступом до природних ресурсів та відносно дешевшої робочої с. Загальною передумовою глобалізації компанії є рівень використання комп'ютерних і комунікаційних технологій, що дають можливість розширювати обмін ідеями та інформацією між різними країнами. Такими є головні особливості глобалізації на сучасному етапі. Внаслідок цього поступово формуються нові підходи до світового розвитку як процесу. Складаються спільні цінності (економічна стабільність, права людини, економічна безпека тощо) та інтереси, на основі яких формуються глобальні цілі діяльності світового господарства. Все це відкриває перед народами широкі перспективи для співробітництва і залучення до користування досягненнями світової цивілізації. Разом з тим, глобальна трансформація світової економіки ставить перед країнами і складні проблеми адаптації до динамічного процесу соціально-економічної модернізації.

Особливо гостро ці проблеми постають сьогодні перед країнами, що розвиваються, та країнами з перехідною економікою, які відчувають надзвичайні труднощі на шляху соціально-економічного прогресу, що є дуже актуальним питанням для України. Трансформація різних боків життя суспільства є найважливішою рисою світового розвитку. [7]

1.2 Інтеграційні процеси в сучасній системі глобального економіко-політичного розвитку

Зараз майже всі країни світу є членами регіонального об'єднання, які захищають інтереси країн-учасниць угруповання. Тому країни, які залишилися поза інтеграційними процесами, опинилися в менш сприятливих умовах, оскільки суттєво втратили конкурентні позиції на світовому ринку.

Сучасні інтеграційні регіональні об'єднання різняться глибиною процесів, що в них відбуваються. Історично інтеграція еволюціонує через кілька основних форм, кожна з яких свідчить про ступінь її зрілості [8]. Це твердження лише доводить, що теорія внутрішньогалузевої торгівлі Б. Баласса про етапи розвитку інтеграційного об'єднання є вірною. Він розрізняє 5 форм інтеграції [9]:

Зона вільної торгівлі, де скасовані тарифи та кількісні обмеження між країнами-учасницями;

Митний союз, де, окрім того, введений єдиний тариф у торгівлі з третіми країнами;

Загальний ринок, де усунені не лише торгові обмеження на рух факторів виробництва;

Економічний союз, де свобода руху товарів і факторів виробництва доповнюється угодою національних політик для усунення дискримінації, що викликає через невідповідність цих політик;

Повна економічна інтеграція(в інших джерелах - політичний союз), при якій уніфіковані національні економічні політики засновуються органами національної влади.

Аналогічно, професор О. Бей визначає етапи інтеграції як сучасні «форми блокування»: район вільної торгівлі, митний союз, господарська спільнота, повне економічне об'єднання або союз [10]. Вітчизняний вчений - економіст А.С. Філіпенко, у свою чергу, розглядає вказані форми як «етапи» міжнародної економічної інтеграції .

А.І. Мокій доповнює класифікацію форм інтеграції такими класифікаційними ознаками:

1) Сферою МЕВ, які охоплені інтеграційним процесом;

2) Територіальною близькістю країн-учасниць та географічною спрямованістю процесу;

3) Ступенем залучення до інтеграційного процесу територій країн-учасниць;

4) Галузевою орієнтацією інтеграційного процесу;

5) Формою правового закріплення статусу інтеграційного утворення;

6) Зазначення об'єктів, залучених до інтеграційного процесу, для розвитку економік країн-учасниць;

7) Ступенем охоплення інтеграційним процесом окремих підприємств, галузей, територіально-виробничих комплексів [11].



Таблиця 1.1

Етапи міжнародної економічної інтеграції

Форми	Ліквідація митних бар'єрів у взаємній торгівлі	Єдині тарифи відносно третіх країн	Вільне пересування капіталів, робочої сили	Узгодження економічної політики	Здійснення єдиної економічної політики
Зона вільної торгівлі	ь	--	--	--	--
Митний союз	ь	ь	--	--	--
Спільний ринок	ь	ь	ь	--	--
Економічний союз	ь	ь	ь	ь	--
Повна інтеграція (політичний союз)	ь	ь	ь	ь	ь

Джерело: зроблено автором

Отже, розглянемо більш детально ці етапи, а саме об'єднання, що існують на цих етапах. Перш за все, відповідно до внесених поправок до теорії Баласса, першою формою наближення країн одна до іншої є підписання преференційних торгових угод. Вони підписуються або на двосторонній основі між окремими країнами, або між існуючим угрупованням та окремою країною. Відповідно до цього країни створюють одна з іншій режим найбільшого сприяння. Преференційні угоди передбачають збереження національних митних тарифів кожної країни, що підписала їх. Ніяких міждержавних органів для управління не створюється.

Другою формою інтеграції є зона вільної торгівлі, що передбачає створення пільгової зони регіонального типу, у межах якої відбувається повне скасування митних тарифів у взаємній торгівлі при збереженні національних митних тарифів у відносинах з третіми країнами. В умовах зони вільної торгівлі зростає внутрішня, а на цій основі і взаємна торгівля країн-членів. Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, що діє в якійсь з країн-членів. Наприклад, Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА), Балтійська зона вільної торгівлі, угода про свободу торгівлі країн АСЕАН.

Третім, більш розвиненим за ступенем інтегрованості, рівнем економічної інтеграції є митний союз. Він представляє собою узгоджену скасовану групою країн національних митних тарифів і введення спільного митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі щодо третіх країн. Метою створення такого союзу є полегшення взаємної торгівлі країн-учасниць. Він передбачає безмитну внутрішньо-інтеграційну торгівлю товарами та послугами, повне свободу пересування їх в середині регіону. Прикладами таких союзів є Бенілюкс, Митний союз.

Четвертим, більш високим рівнем інтеграції, є спільний ринок, в якому країни, що інтегруються, домовляються про свободу руху всіх факторів виробництва. Така координація економічної політики здійснюється на періодичних нарадах глав держав і урядів країн-учасниць. Такий етап розвитку пройшов ЄС, Карибський спільний ринок (КАРІКОМ), на стадії практичної реалізації перебуває договір про створення спільного ринку країн Південної Америки (МЕРКОСУР).

На п'ятому рівні інтеграція набирає форми економічного союзу, який передбачає об'єднання національних економік кількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики. На цьому етапі виникає потреба в установах, наділених правом не тільки координувати дії та спостерігати за економічним розвитком, а й приймати оперативні рішення від імені угруповання. Уряди погоджуються передати частину своїх функцій наднаціональним органам, наділених правом приймати рішення з важливих питань організації. Важливою умовою утворення економічного союзу поява та обов'язкове використання спільної валюти. Прикладом таких економічних союзів є ЄС, Західно-африканський економічний та валютний союз.

Фінальним рівнем економічної інтеграції є політичний союз, у рамках якого координуються не лише господарська діяльність держав-членів, але й політичні питання. Члени такого об'єднання передають частку свого суверенітету до сфери компетенції наднаціональних інститутів влади. Ця форма має всі шанси успішно здійснитися на практиці у найбільш впливовому інтеграційному угрупованні ЄС. Підтвердженням цієї тези може слугувати підписання Лісабонської Угоди ( 13 грудня 2007 року). Угода набрала чинності 1 грудня 2009 року і являється своєрідною альтернативою Європейської Конституції.

1.3 Основні форми та напрями глобальної інтеграції

Ритм сучасної геополітики зобов'язує практично кожну з держав світу «синхронізуватись» із сучасними умовами розвитку. Саме глобальна інтеграція виступає однією з таких умов, яка вимагає від держав включатись у загальнопланетарний простір на умовах реалізації спільних геополітичних потреб та інтересів. Відповідно до цього основною метою глобальної інтеграції має виступати реалізація спільних інтересів шляхом досягнення геостратегічного консенсусу та збереження національної ідентичності. На сьогодні виділяють дві основні форми глобальної інтеграції в сучасних умовах: глобальну індивідуальну інтеграцію та глобальну колективну інтеграцію.

Глобальна індивідуальна інтеграція характеризує персональне включення окремої людини до сфери глобального соціально-політичного, економічного та культурного простору. Тобто тут йдеться про певні форми об'єднань між окремими людьми в межах глобального простору. Так, наприклад, окрема людина для реалізації своїх інтересів та потреб включається у відповідні транснаціональні структури (економічні, професійні, політичні, релігійні, соціальні). В умовах розвитку інформаційного суспільства це також може здійснюватись за допомогою мережі Інтернет.

Глобальна колективна інтеграція передбачає об'єднання держав як суб'єктів колективної волі для реалізації спільних інтересів. До таких інтересів належать економічні, соціальні, політичні, культурні, екологічні, правові, Ці інтереси в сукупності визначають критерії взаємозв'язку та взаємодії між державами.

Залежно від сфер суспільного життя, в яких відбуваються певні форми об'єднання між державами, можна визначити такі основні напрями процесів глобальної інтеграції, як економічна, політична, культурна, інформаційна інтеграція.

1. Економічна інтеграція - це тип об'єднання між державами та окремими людьми чи групами людей (міжнародні структури) у сфері енергетики, торгівлі, транспортних зв'язків, промисловості, бізнесу, що передбачає формування єдиного економічного простору, в межах якого долаються торговельні та таможні бар'єри, здійснюється вільний товарообіг та обмін капіталом. Економічна інтеграція є найбільш складним і важливим процесом об'єднання держав у єдину глобальну модель розвитку, оскільки вона визначає всі інші типи інтеграції. Економічна інтеграція є важливим процесом саме тому, що вона дала змогу розподілити країни на три рівні. Перший рівень складають держави так званого “золотого мільярда”, які мають високий середній дохід на душу населення (приблизно 20 тис. дол. на рік), високий технологічний рівень та високі темпи зростання валового продукту. До другого рівня належать держави, які є постачальниками сировини та дешевої робочої сили для економіки країн першого рівня (тобто це сучасні колонії). До країн третього рівня дослідник відносить так звані архаїчні анклави, які не досягли критичної відмітки у своєму розвитку, яка б давала змогу їм включитись у глобальну систему. Критична відмітка у його розумінні - це певна умовна величина, яка залежить від рівня розвитку економіки, пасіонарності етносу, обсягу корисних копалин і особливо від природних умов [12, с. 17]. Так, виходячи з дослідницької концепції країни першого рівня мають найбільш високі темпи економічного розвитку і тому розрив між ними і країнами другого рівня постійно збільшується, в результаті цього зростає і напруга у стосунках між державами першого та другого рівня, що, безумовно, позначається на світовій системі геоекономічних відносин, яка визначає відповідний тип політичної інтеграції.

2. Політична інтеграція - це такий тип об'єднання між націями-державами, який передбачає реалізацію спільних політичних інтересів. Політична інтеграція, у свою чергу, передбачає формування всесвітнього демократичного уряду, глобального громадянського суспільства, глобальної демократії, глобальної держави, про що вже йшлося у попередніх розділах. Важливим складовим елементом правової інтеграції є формування та реалізація єдиних правових принципів та норм, які регламентують процес налагодження політичного зв'язку між державами.

3. Інформаційна інтеграція - це тип об'єднання між державами у сфері реалізації інформаційно-комунікативних інтересів (міжнародні телевізійні канали, міжнародні ЗМІ тощо), який базується на принципі реалізації інформаційної свободи. Інформаційна інтеграція дає змогу забезпечити налагодження певних зв'язків між глобальними суб'єктами, територіально віддаленими між собою, а також і між суб'єктами, які належать до різних транснаціональних структур. Таким чином, інформаційна інтеграція передбачає формування таких комунікативних зв'язків, які поширюються на весь глобальний світ і ведуть до подолання територіально- просторових відстаней.

4. Культурна інтеграція - передбачає процес об'єднання між державами у процесі взаємообміну відповідними цінностями. Культурна інтеграція здебільшого стосується налагодження міжкультурно-комунікативної взаємодії між народами, в результаті якої відбувається так зване «схрещення культур», що взаємозбагачує національні культури та формує нові культурні цінності.

Глобальна інтеграція як нова форма суспільного розвитку забезпечує відповідну трансформацію системи світоустрою, в межах якої відбувається поступова інтегрованість світу в нову загальнопланетарну реальність.



РОЗДІЛ ІІ. СВІТОВІ ВИМІРИ ГЛОБАЛЬНИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

2.1 Вплив глобалізації на інтенсифікацію євроінтеграції

Глобалізаційні процеси складні і суперечливі. Глобалізація, як будь-яке складне і багатоаспектне явище, має певні наслідки. Ураховуючи її зміст, не буде перебільшенням сказати, що наслідки глобалізації суттєво впливають на історичні долі цілих народів на всіх континентах. У той же час вони мають свою специфіку, що зумовлює,наприклад, різну інтенсивність протікання інтеграційних процесів або ж цілісність та міцність інтеграційних угрупувань того чи іншого регіону. Вплив глобалізаційних процесів на Європейський регіон є дуже суттєвим. Саме глобалізація спричинила таке стрімке зростання головного інтеграційного об'єднання цього регіону - Європейського союзу. Європейський союз сьогодні - це одне з найбільш динамічних та впливових регіональних соціально-економічних угруповань у світі, чий розвиток впливає на глобальну диспозицію сил та на історичні долі багатьох націй.

Вихід Європейського Союзу на початку ХХІ ст. на новий етап безпрецедентного поглиблення інтеграції та розширення її масштабів значно підвищує його роль і місце в глобальній економіці. Інтеграційні процеси в Західній Європі впливають не лише безпосередньо на країни ЄС, а й на інші країни як європейського регіону, так і світу взагалі, причому якісна природа й динаміка інтеграційних процесів у Західній Європі виступають прямими індикаторами щодо перспектив формування відкритих економік країн Центральної та Східної Європи, оскільки містять інформацію щодо можливостей розширення ЄС за їхній рахунок.

Важливим фактором розвитку світової економіки виступає співвідношення між глобальними і регіональними началами. Регіоналізм і глобалізм можуть бути як взаємодоповнюючими, так і тенденціями, що протистоять одна одній. Зростання інтенсивності регіональних інтеграційних процесів веде, з одного боку, до виникнення великих економічних просторів та отримання відповідного ефекту за рахунок зростання масштабів виробництва, а з іншого -- до сегментації світового ринку, до секторизації світової економіки внаслідок створення відносно замкнених торговельно-економічних блоків та інтеграційних угруповань, до певного вилучення великих територій з глобаль- ного економічного простору. Таким чином, інтеграція, будучи передумовою глобалізації, призводить до утворення інтеграційних регіональних об'єднань, які, у свою чергу, вступають у протиріччя одне з одним і з самою глобальною економікою. Щодо європейського континенту, то цей наслідок виявляється у певному протистоянні ЄС і світової економіки в цілому. І в цьому полягає один з парадоксів глобалізації. Ще один наслідок глобалізації -- посилення несталості й непередбачуваності світової економіки, яке пов'язане із загостренням глобальної конкуренції.

Розпад загального економічного простору таких країн, як СРСР, Югославія, Чехословаччина, та поява нових індустріальних країн (НІК) ще більше посилили конкуренцію як між економічними союзами держав, так і всередині цих союзів. Доведено, що єдиним об'єктивним критерієм ролі і місця країн та їх угруповань у глобальній економічній системі за цих умов є міжнародна конкурентоспроможність їх національних систем. У той же час порівняння країн Євросоюзу з провідними державними агентами міжнародних економічних відносин, які не є членами ЄС, зокрема, з неєвропейськими країнами, засвідчує потребу в нарощуванні конкурентоспроможності угруповання в цілому. За цих умов країни Євросоюзу намагаються підтримати власний рейтинг міжнародної конкурентоспроможності як шляхом подальшого згуртування, так і шляхом розширення. Отже, інтеграційні процеси є одним з найважливіших чинників виживання в умовах конкуренції, зміцнення економічної могутності країн різних континентів. Це підтверджується інтеграційними процесами в Європі. Адже сьогодні Європа хоче не тільки вижити, а й стати провідним геополітичним і геоекономічним центром світу. У ряді документів Європейського Союзу і підписаних ним міжнародних угодах сформульовано нову стратегію, програму розвитку європейської інтеграції в 90-х роках та в перших десятиляттях ХХІ ст. Одне з трьох основних положень цієї стратегії проголошує: "подальше згуртування ЄС диктується станом світової економіки, у тому числі посиленням конкуренції на міжнародних ринках, загостренням глобальних проблем і завданнями зміцнення світового правопорядку, врегулювання військових конфліктів, забезпечення європейської світової безпеки".

Як бачимо,рівень інтенсивності євроінтеграції все ще висока. Та все є на даному етапі вона несе в собі як позитивні наслідки, так і збитки. Вигоди країн-учасниць Євросоюзу від розширення на Схід пов'язані з політичними (підвищення європейської безпеки, збільшення політичного престижу та ваги ЄС на міжнародній арені) та економічними факторами, серед яких основними є відкриття нового величезного ринку збуту з менш вибагливим споживачем, можливість переміщення підприємств із країн з більш високими затратами виробництва до регіонів із меншими затратами, посилення конкуренції на європейському ринку (що сприятиме підвищенню продуктивності праці та зміцненню економіки регіону в цілому). Процес розширення Європейського Союзу має певні складнощі, пов'язані з трансформацією практично всіх сфер його діяльності, але, насамперед, зі змінами в розподілі внутрішніх ресурсів ЄС. Саме цим певною мірою пояснюється небажання деяких країн-членів приймати до своїх лав нових членів. Відомо, що поряд із прихильниками розширення ЄС (Німеччина, Франція, Італія), є досить сильна опозиція цьому процесу (Іспанія, Португалія, Ірландія). Проте доведено, що вигоди від розширення подальшого Союзу явно перевищуватимуть можливі негативні наслідки.

Щодо негативних наслідків впливу глобалізації на ЄС, то головним із них виступає нерівномірність економічного розвитку країн Європи. Відставання окремих країн, які порівняно нещодавно були прийняті до Євросоюзу, а також держав, які стоять "у черзі" на вступ до ЄС, ставить на порядок денний завдання вирівнювання економічного розвитку відповідних країн. Ситуація ускладнюється тим, що навіть всередині Євросоюзу є значні економічні розбіжності. Проблема десинхронізації залишається однією з найбільш чутливих та потенційно руйнівних для Євросоюзу. Причому йдеться не тільки про макpопоказники темпів росту та абсолютні значення ВВП. Дослідники відзначають сьогодні значні розходження в економічній і навіть ширше -- у соціально-економічній поведінці країн-членів ЄС. Саме тому головне завдання Європейського Союзу на сьогодні - це підняття економічного рівня менш розвинутих країн-членів, причому до таких відносно економічно слабких країн та регіонів можна віднести Португалію, Іспанію, Ірландію, південь Італії, Північну Ірландію, а також більшість "молодих" членів ЄС [13].

Також складним випробуванням для ЄС є криза у Греції, яка набирає грандіозних масштабів. Провідні економісти навіть стверджують, що чергова реструктуризація боргів Греції (а саме цей варіант розглядають як головний у ЄС на даний час) найімовірніше призведе до краху ЄС.

У зв'язку з усім цим є досить неоднозначними прогнози щодо майбутнього євроінтеграційних процесів, але,як ми вже дослідили, вплив глобалізації тут колосальний і часто визначальний в плані інтенсивності зближення країн.

2.2 Характеристика основних економічних інтеграційних угрупувань на американському континенті

Хоча в географічному плані Північна та Південна Америки становлять собою єдиний континент, у геополітичному та геоекономічном плані у них є суттєві відмінності, тому я вважаю за доцільне розглянути їх окремо.

Щодо рушійної сили північноамериканських інтеграційних процесів, то вона, як і в прикладі з Європейським регіоном, зумовлена глобальними змінами в системі світових господарських зв'язків.

Північноамериканська економічна інтеграція є продуктом прогресуючого процесу інтернаціоналізації господарського життя, взаємопроникнення і взаємопереплетення національних економік, значна частина яких перетворилася в потужні продуктивні сили, що переросли можливості внутрішнього сукупного попиту й активно шукають нових ринків (товарів, послуг, капіталів, новітніх технологій) за межами власних державних кордонів.

У такому просторі роль Північної Америки визначається тепер уже не силою впливу США на світогосподарські зв'язки, а силою спільних потенційних можливостей трьох по-своєму великих національних економік Північноамериканського континенту, об'єднаних в одну. Так у Західній півкулі глобалізація інтеграційних процесів в Латиноамериканському регіоні знайшла своє втілення у спільному ринку групи країн Південного конуса - МЕРКОСУР, а в Північній Америці - у зоні вільної торгівлі НАФТА, що заявила про себе як тристороннє економічне інтеграційне об'єднання континентальних масштабів, що включає Мексику, США і Канаду.

Найбільше розвиненим та впливовим інтеграційним угрупованням у Північноамериканському регіоні є НАФТА - Північноамериканська асоціація вільної торгівлі, утворена в січні 1994 р. США, Канадою, Мексикою (назва НАФТА складається з перших букв слів North American Free Trade Association).

Якщо говорити про витоки формування НАФТА, то вони обумовлені вже зазначеними планетарними тенденціями, конкретизованими в посиленні економічної взаємозалежності й поглибленні взаємопроникнення трьох північноамериканських держав. Саме на цих засадах на виникає прообраз майбутнього єдиного господарського комплексу, в якому національні економіки (Мексики, Канади і США) інтегруються і починають функціонувати як складові єдиної господарської системи в зародковому її вигляді.

Модель розвитку інтеграційних процесів у Північноамериканському регіоні інша в порівнянні з західноєвропейською інтеграцією. У Західній Європі інтеграційні процеси починалися з Римського договору 1957 р., тобто ініціатива, імпульси інтеграції йшли зверху вниз - від урядів, національних державних органів, а потім міждержавних органів країн-членів ЄЕС. У Північній Америці імпульси до створення господарського комплексу йшли знизу вверх, від прагнення до співробітництва на мікрорівні, між американськими та канадськими компаніями. З точки зору інтенсивності протікання, така модель становлення інтеграційних групувань значно ефективніша, їй характерна більша цілісність і гармоніність (це стосується лише Канади й США, із Мексикою трішки інша ситуація).

Про тісний зв'язок економіки Канади з економікою США свідчить хоча б той факт, що північноамериканські монополії контролюють майже половину гірничодобувної та понад 60% обробної промисловості в канадській економіці. У свою чергу США значною мірою залежать від імпорту з Канади сировинних ресурсів, не говорячи вже про те, що Канада традиційно є великим торговельним партнером США [14].

Кожна із трьох країн-учасниць має свої економічні інтереси в НАФТА і, звісно, кожна з них плекає надію за допомогою вільної торгівлі реалізувати ці інтереси.

Інтеграційні процеси в НАФТА в порівнянні з ЄС відрізняють: домінуюче положення в північноамериканському економічному регіоні займають США, слабка взаємозалежність економік Канади і Мексики і пов'язана з цими процесами асиметричність економічної взаємодії США, Канади, Мексики. Специфічність НАФТА визначається низкою характеристик, котрі певною мірою відрізняють її як від західноєвропейської, так і від інших моделей міжнародної економічної інтеграції.

По-перше, Північноамериканська зона вільної торгівлі має континентальні масштаби. У світовому господарстві - це перше інтеграційне угруповання з такою характеристикою.

По-друге, країни, існує чималий розрив у рівнях економічного розвитку країн-членів, що ускладнює створення єдиного господарського комплексу.

По-третє, яскраво вираженим центром Північноамериканської зони вільної торгівлі залишаються США - світовий лідер з величезним науково-технічним, технологічним потенціалом та конкурентоспроможною економікою.

По-четверте, угода має широкомасштабний характер: вона охоплює виробничу сферу, міжнародну торгівлю, фінансові відносини між країнами-інтегрантами, інвестиційну діяльність, розширює вільний рух капіталів, необмежений вивіз прибутків і доходів, поглиблює лібералізацію взаємної торгівлі, регулює порядок міграції робочої сили тощо.

По-п'яте, країни-члени НАФТА є водночас і атлантичним, і тихо-океанськими, вони майже рівновіддалені від двох інших потужних світових економічних регіонів - Західної Європи та Азіатсько-Тихоокеанського регіону, що дає можливість рівномірно розвивати економічні зв'язки з ними і суттєво впливати на розвиток цих зв'язків.

Разом з тим учасники НАФТА проголосили своєю головною метою створення не спільного ринку західноєвропейського зразка, а зони вільної торгівлі, яка дала б можливість кожній країні-інтегранту без перешкод і обмежень розвивати економічні відносини з іншими державами та регіонами.

Мова йде не про погодження торгово-економічної політики кожного із членів НАФТА з певними наднаціональними структурами, як то практикується в ЄС.

В перспективі НАФТА буде інтегруватися з торгово-економічним блоком МЕРКОСУР (створеним у 1991 р. у складі Аргентини, Бразилії, Уругваю, Парагваю і що почали функціонувати в 1994 р.). Згодом до них приєднаються інші держави регіону. До 2020 р. передбачається домогтися справжнього «інтеграційного прориву» ще на одному з найважливіших для США напрямку - в Азіатсько-тихоокеанському регіоні (АТР) [15].

Серед економічних інтеграційних угрупувань Латиноамерики найбільш помітну роль грає МЕРКОСУР - Загальний ринок країн Південного конуса, створений в 1991 р. Аргентиною, Бразилією,Парагваєм і Уругваєм. В даний час МЕРКОСУР - це найбільший інтегрований ринок Латинської Америки, де зосереджено 45% населення (більше 200 млн. чол.), 50% сукупного ВВП (понад 1 трлн. Дол), 40% прямих зарубіжних інвестицій, більше 60% сукупного обсягу товарообігу і 33% обсягу зовнішньої торгівлі континенту.

Договором про створення МЕРКОСУР передбачалося скасування всіх мит і тарифних обмежень у взаємній торгівлі між чотирма країнами, тобто створення зони вільної торгівлі у субрегіоні. На сьогодні у напрямку більш тісної кооперації було досягнуто наступного:

Ш існує вільний рух капіталів і робочої сили;

Ш введено єдиний зовнішній тариф і створено митний союз (в серпні 2010 року був прийняти Митний кодекс, що завершив процес формування митного союзу);

Ш досягнуто згоди в координації політики в галузі промисловості, сільського господарства, транспорту і зв'язку у валютно-фінансовій сфері;

Ш відбулася уніфікація правил функціонування вільних промислових зон, введений єдиний порядок визначення походження товарів. [15]

Підводячи підсумки по вище написаному, постає питання: а чому б все таки державам Північної та Південної Америки не об'єднати свої потенціали? У результаті могла б вийти вибухова суміш(в економічному плані, звичайно).

Насправді, проблема формування зони вільної торгівлі в Західній півкулі не нова. Ще в 1960 р Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі, пізніше перейменована в Латиноамериканську Асоціацію інтеграції, поставила подібну мету, а в 1989р. в США уже був розроблений конкретний план «Американська ініціатива» (Enterprise for the Americas Initiative - EAI) щодо формування зони вільної торгівлі в Західній півкулі до 2000р. Але підписання НАФТА змусило відкласти вирішення питання до 2005 р, про що було заявлено в США і Канаді.

Для США даний регіон має винятковий інтерес з погляду реалізації зовнішньоекономічної стратегії, націленої на зниження торгових і інвестиційних бар'єрів у світі (а значить, сприяння зростанню виробництва, товарообігу, зайнятості в самих Сполучених Штатах), зміцнення американських позицій та активізації економічного співробітництва в західному півкулі.

У 1994 р відбувся 1 Всеамериканський саміт глав держав і урядів 34 країн Західної півкулі в Майамі, США. За підсумками прийняті Декларація принципів «Партнерство в цілях розвитку та процвітання Америки» і План дій. У документах поставлені цілі - зміцнення демократії та сприяння зростанню добробуту населення; ліквідація бідності та дискримінації; гарантування сталого розвитку та екології. Для їх реалізації схвалені 23 ініціативи, головна з яких - формування Всеамериканської зони вільної торгівлі, ФТАА (Free Trade Area for Americas, FTAA) відповідно до нормами СОТ. Проект угоди про створенню ФТАА був представлений на ІІІ Всеамериканському саміті в Квебеку (Канада) в 2001р., а уже в 2005р. очікувалося підписання Угоди про створення ФТАА на 1 саміті в Мар-дель-Плата (Аргентина). Але через опозицію з боку країн, що розвиваються (половина з яких країни МЕРКОСУР), угоду так і не було підписано.

Одна з причин провалу саміту в Мар-дель-Плата пов'язана з протиборством між США з одного боку і Бразилією, Венесуелою, Аргентиною і низкою інших країн з іншого боку з питання захисту прав інтелектуальної власності. США запропонували підписати загальне угоду щодо зниження торговельних бар'єрів і підвищенню стандартів щодо захисту прав інтелектуальної власності, у тому числі з інформаційних технологіям і фармацевтичної продукції. Бразилія запропонувала трьох етапний підхід до підписання угод щодо скорочення специфічних бар'єрів в торгівлі, вироблення чітких механізмів вирішення спорів. Тим самим, суть її позиції полягає в тому, щоб найбільш чутливі питання прибрати з угоди і передати на розгляд до СОТ. Бразилія і Аргентина виступають також за скорочення субсидування американського сільськогосподарського експорту і забезпечення більш вільного доступу товарів країн, що розвиваються на зовнішні ринки. У підсумку, 8 країн-учасниць Всеамериканського саміту відмовилися від подальшої участі в переговорному процесі, а 26 країн домовилися відновити переговори щодо підписання угоди про ФТАА у «недалекому майбутньому». До сьогодні питання загально американської інтеграції залишається відкритим[16].

2.3 Євразійський економічний союз в сучасній системі світогосподарських відносин

Хоча Євразійський економічний союз (ЄАЕС) був створений відносно недавно, навколо нього вже точиться багато суперечок. ЄАЕС - економічний союз, створений 29 травня 2014 року. З 1 січня 2015 року договір вступив у силу; до нього увійшли Білорусь, Казахстан і Росія, 2 січня - Вірменія, а 14 травня до нього приєднався Киргизстан. За словами одного із засновників цього об'єднання В.Путіна, президента РФ, «ЄАЕС повинна стати рішучою відповіддю на розширення Євросоюзу в Східній Європі».

З першого дня роботи нового Союзу на території цих держав запрацював спільний ринок послуг, капіталів та робочої сили.

"З 1 січня на територіях Вірменії, Білорусі, Казахстану та Росії громадянам всіх цих держав можна буде працювати на одних і тих самих правах", - розповів член Колегії з економіки та фінансової політики Євразійської економічної комісії Тимур Сулейменов.

Крім того, в договорі про створення ЄАЕС декларується, що у всіх країнах буде забезпечено рівність доступу їхніх громадян до систем медичного та соціального забезпечення, гарантованих державою.

Виняток - пенсійне забезпечення: надто різними є системи нарахування пенсій у цих державах. Однак у перспективі планують ухвалити і документи, на підставі яких члени ЄАЕС взаємно враховуватимуть трудовий стаж громадян одна одної і, відповідно, перейдуть до єдиної пенсійної системи.

У майбутньому поетапно створюватимуться спільні ринки у найрізноманітніших секторах економіки Союзу: від оптової та роздрібної торгівлі до ландшафтного проектування.

Однак уже зараз можна сказати, що інтеграційні процеси затягнуться на роки. Творці ЄАЕС, приміром, передбачають, що спільний фармацевтичний ринок запрацює у 2016 році, ринок електроенергії - у 2019-му, а ринок газу, нафти та нафтопродуктів - аж у 2025-му.

Сумарний обсяг ринку Союзу оцінюється у понад 170 мільйонів споживачів, сукупний ВВП країн-його членів складає понад 4,5 трлн доларів.

На даний момент велика кількість дослідників займаються вивченням питань, пов'язаних із поточним станом та перспективами ЄАЕС, його позитивного та негативного впливів на країн-членів.

В якості основних «Плюсів» можна виділити наступне:

Ш Підвищення конкурентоспроможності економік країн на міжнародній арені;

Ш Створення нових робочих місць;

Ш Істотне поліпшення транспортної інфраструктури;

Ш Єдине страхування національного добробуту;

Ш Формування повноцінної фінансової бази (залучення інвестицій);

Ш Розробка спільної енергетичної стратегії;

Ш Єдиний екологічний план;

Ш Співпраця у сфері культури та освіти;

Ш Розвиток туризму.

До «мінусів» же можна віднести:

Ш Низька точка старту - спад економіки на тлі девальвації національних валют, санкцій з боку Заходу; досить низький рівень ВВП на душу населення;

Ш Відсутність швидкого зростання ефективності - небезпека «формальної, паперової» інтеграції;

Ш Спілкування на високому рівні - ініціативи виходять «зверху», більшість громадян насилу розуміють, що являє собою ЄАЕС, і з якою метою його було створено;

Ш Безлика позиція: на даний момент не сформована єдина стратегія розвитку;

Ш Розбіжність поглядів представників різних держав-членів союзу на багато найважливіші економічні питання;

Ш Відсутність узгодженої промислової та інфраструктурою політики.

Загалом провідні економісти країн-членів виразили своє позитивне ставлення до створення Євразійського Економічного Союзу, відзначаючи великі перспективи його подальшого розвитку за умови, якщо лідери ЄАЕС зможуть дійти до консенсусу щодо основних спірних питань, дотримуючись при цьому всіх домовленостей і реалізовуючи всі намічені плани відповідально і в строк.

Варто також відзначити, що, незважаючи на всі спроби керівництва даного Союзу, а також інших політичних діячів країн-учасниць переконати суспільство в тому, що ЄАЕС є чисто економічним інтеграційним союзом, серед різних верств населення, зокрема, молоді (студентів), все ще зберігаються переконання в тому, що Євразійський Економічний Союз володіє не тільки економічним, а й соціальним, духовно-культурним, а й політичним потенціалом.

Як показують опитування, відносно велика частина населення продовжує сприймати Євразійський Союз як оновлену версію СРСР.

У будь-якому разі, цей союз є ще досить молодим, тому керівництву союзу потрібно акцентувати свою увагу на реалізації основних положень договору. Адже головна загроза створення подібних глобальних об'єднань - небезпека «паперової інтеграції», особливо у світлі дуже непростих політичної та економічної ситуацій як у світі, так і в самому регіоні. [17]



РОЗДІЛ ІІІ. РОЛЬ ТА МІСЦЕ УКРАЇНИ В ІНТЕГРАЦІЙНИХ ОБ'ЄДНАННЯХ

3.1 Фактори впливу на посилення інтеграції України у світове господарство

Українську геостратегію визначають нині три головні парадигми, взаємодія яких і є конфігурацією зовнішньополітичних орієнтацій країни: євразійська, євроатлантична та чорноморська (південно-східна) парадигми.

Українська зовнішня політика має чітку спрямованість: одним із найважливіших її пріоритетів визначено інтеграцію в європейські структури, зокрема Європейський Союз. Разом з тим Україна повністю усвідомлює важливість гармонійних двосторонніх відносин зі своїми сусідами та активної участі в регіональних організаціях.

Об'єктивна необхідність інтеграції України у світове господарство і розвитку її міжнародних економічних відносин безпосередньо випливає з потреб використання в національній системі відтворення міжнародного поділу праці для прискорення переходу до ринкової економіки з метою розвитку країни і зростання багатства суспільства. Така необхідність спрямована на формування ефективної структури економіки країни.

Зовнішньоекономічні зв'язки у процесі інтеграції України у світове господарство охоплюють також комплекс розв'язуваних спільними зусиллями екологічних проблем. Нарешті, розвиток зовнішньоекономічних відносин відкриває додаткові можливості для створення належних умов щодо задоволення життєвих потреб народу України.

Поряд з об'єктивною необхідністю інтеграції України у світове господарство і розвитку її зовнішньоекономічних відносин існують і об'єктивні можливості для таких процесів. До них, насамперед, належить економічний потенціал нашої країни, що дає підставу для участі в міжнародному поділі праці. Географічні розміри та економічний потенціал не дають підстав для віднесення України до самостійних гравців у глобальному економічному просторі. Враховуючи політичну та економічну неготовність ЄС для розширення та перехід Росії до стратегії жорсткого прагматизму, Україні доцільно змістити акценти з міждержавних стосунків на вирішення низки внутрішніх проблем та диспропорцій, які негативно впливають на інвестиційний імідж країни. Це стримує і європейські, й російські інвестиції. Власне потрібна зміна ідеології інтеграційної політики -- реальна економічна інтеграція (поглиблення економічних взаємозв'язків) має стати пріоритетом такої політики. Політика «відкритих дверей» має якщо не замінити, то суттєво доповнити занадто політизований і декларативний процес інтеграції «згори» (особливо це стосується відносин з ЄС).

На процеси включення України до сучасної системи світогосподарських зв'язків впливають конкретні внутрішньо- і зовнішньоекономічні фактори.

Серед внутрішньоекономічних факторів важливе значення має структурна перебудова національної економіки, орієнтована на сучасні техніко-технологічні, економічні, екологічні і соціальні стандарти.

...