Особливості співпраці України та Міжнародного валютного фонду

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Теоретичні основи міжнародного валютно-фінансового співробітництва

1.1 Історичні передумови становлення Міжнародного валютного фонду

1.2 Сутність системи міжнародного валютно-фінансового регулювання

Висновки за розділом І

РОЗДІЛ ІІ. Співробітництво України та Міжнародного валютного фонду

2.1 Процес надання фінансової допомоги Міжнародним валютним фондом

2.2 Досвід впровадження спільних проектів України з Міжнародним валютним фондом

2.3 Тенденції співробітництва України та Міжнародного валютного фонду

Висновки за розділом ІІ

РОЗДІЛ ІІІ. Діяльність Міжнародного валютного фонду в Україні

3.1 Проблемні питання на сучасному етапі співробітництва України з Міжнародним валютним фондом

3.2 Удосконалення функціонально-організаційного механізму валютно-фінансового співробітництва Міжнародного валютного фонду

Висновки за розділом ІІІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Сучасний етап світового розвитку характеризується інституалізацією процесів регулювання економічних взаємовідносин. Глобалізація якісно змінює співвідношення національного та наднаціонального компонентів світової регулятивної системи: держави самостійно уже не в змозі реально і ефективно впливати на економічні процеси в умовах розширення і поглиблення міжнародної інтеграції підприємницьких структур і ринків що й зумовило актуальність даної теми.

У курсовій роботі обґрунтовано необхідність якісних змін у регулюванні міжнародних фінансових відносин за умов глобалізації на підставі відповідних засад Конституції України. Досліджено проблеми формування та функціонування світової регулятивної системи, визначено місце та роль МФВ на сучасному етапі світогосподарського розвитку. Охарактеризовано механізми та інструменти регулювання глобальної економіки, що використовуються в МФВ. Розглянуто монетарну модель МФВ, критерії обумовленості та ефективності його сучасних програм. Досліджено сучасні методи нейтралізації наслідків світових фінансових криз, напрямки реформування якісно нової глобальної фінансової політики.

Мета дослідження полягає у визначенні ролі співпраці України та Міжнародного валютного фонду, у сучасній світовій регулятивній системі, виявленні напрямків її реформування для обґрунтування адекватної політики України.

Відповідно до основної цільової орієнтації сформульовано наступний комплекс завдань:

- проаналізувати сучасний стан розвитку системи регулювання світогосподарських відносин, проблеми становлення регулятивного механізму глобальної економіки;

- проаналізувати інструменти впливу МВФ на економічний розвиток країн-членів та на світову фінансову систему взагалі;

- узагальнити причини фінансової нестабільності, умови виникнення та шляхи подолання фінансових криз;

- проаналізувати сучасний стан співробітництва України з МВФ;

- дослідити напрями реформування світової фінансової системи під егідою МВФ;

- обґрунтувати пріоритети взаємодії України з міжнародними фінансовими організаціями та з МВФ, зокрема.

Предметом дослідження - є теоретичні та практичні засади функціонування міжнародних економічних відносин.

Об'єктом дослідження є сукупність організаційно - економічних відносин, що виникають в процесі функціонування міжнародних фінансових інститутів.

Методи дослідження базувалося на фундаментальних положеннях економічної теорії, сучасних концепціях функціонування світової фінансової системи та моделях макроекономічного регулювання.

В основу дослідження покладено діалектичний метод пізнання з використанням методів історико-логічного, економіко-статистичного та порівняльного якісного і кількісного аналізу.

Інформаційну базу дослідження склали: дані Державного комітету статистики України, МВФ та Світового банку, офіційні та робочі матеріали Адміністрації Президента України, Кабінету міністрів України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Національного банку України, праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів.

міжнародний валютний фінансовий україна



РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНОГО ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

1.1 Історичні передумови становлення Міжнародного валютного фонду

Глобалізація - це сучасна форма міжнародних відносин, яка характеризується поширенням взаємозалежності між країнами в економічній, політичній і культурній сферах практично на всю земну кулю. Основним чинником розвитку глобалізації стала науково­технічна революція, особливо розвиток світової системи інформації, поширення Інтернету, який зробив можливим миттєвий зв'язок між людьми в різних кінцях світу і усунув перешкоди на шляху розповсюдження будь-якої інформації.

Глобалізація є певним етапом розвитку людської цивілізації, коли національні економіки вже не можуть нормально розвиватися в межах однієї держави, а міжнародні економічні зв'язки призвели до утворення транснаціональних корпорацій і глобальних (світових) ринків. Іншими словами, глобалізація являє собою комплексне геополітичне, геоекономічне і геокультурне явище, яке здійснює потужний вплив на всі сторони життєдіяльності суспільств.[1]

Сьогодні жодна країна світу, якою б потужною вона не була, не може існувати ізольовано від решти світу. Скажімо, найбагатша за своїми природними ресурсами країна у світі - Росія, не змогла б нормально існувати, якби не мала можливості продавати ці ресурси, зокрема енергоносії, десяткам країн, у тому числі й Україні. Інший приклад: глобальна фінансово­економічна криза 2008­2009 рр. практично охопила усі держави світу, і жодна країна не змогла від цієї кризи уберегтися.

Сьогодні усі країни в тій чи іншій мірі потерпають від глобальних проблем розвитку людства: погіршення екологічної ситуації, глобальне потепління, нерівномірне і неконтрольоване зростання населення в одних країнах і його катастрофічне зменшення в інших, нелегальна міграція, торгівля людьми, наркоманія, контрабанда, нерівномірність соціально-економічного розвитку країн, періодичні глобальні фінансово-економічні кризи, брак продовольства та питної води, гонка озброєнь і розповсюдження зброї масового ураження, зокрема ядерної, поширення релігійного екстремізму, тероризму та міжнародної злочинності.

Перед Україною, як частиною глобалізованого світу, постає майже увесь спектр глобальних проблем. І не тільки Україна, а навіть найпотужніші країни світу не в змозі самотужки їх розв'язати. Тому для подолання цих проблем і ризиків людство охоплює свої зусилля і ресурси, об'єднуючись у міжнародні організації.

Бурхливий початок ХХ століття (Перша Світова війна, Велика депресія, Друга Світова війна) багато у чому визначили структуру та функції Міжнародного валютного фонду.

Вже після Першої Світової війни постало питання необхідності багатостороннього міждержавного регулювання міжнародних економічних відносин. Зі вказаною метою проводились Брюссельська (1921 р.) та Генуєзська (1922 р.) конференції з економічних проблем, які визнали необхідність створення спеціального органу, що сприяв би економічному співробітництву між країнами. Разом із цим, проведення вказаних конференцій не призвело до бажаного результату.

Протягом 30-х років ХХ століття також було проведено низку міжнародних конференцій з метою вирішення питання світових валют та міжнародних економічних стосунків, які також не зазнали успіху. Велика депресія нанесла руйнівний удар світовій економіці - у проміжку між 1929 та 1932 роками ціни на товари по всьому світі знизились на 48 %, а обсяг світової торгівлі - на 63 %. [2]

Тим не менш, позитивним наслідком Великої депресії стало розуміння нерозривного зв'язку між політичною безпекою та економічним процвітанням, а також того, що з розширенням економічних зв'язків під впливом зовнішніх факторів зростає уразливість національних економік. Також стало очевидним, що політика ізоляціонізму відтоді є невиграшною.

Криза міжнародних валютних та кредитних стосунків загострилась з новою силою під час Другої Світової війни, коли більшість країн, за виключенням США, Швейцарії, Мексики та країн Центральної Америки, ввели валютні обмеження. Внаслідок економічного колапсу, у 1942 р. світові господарські зв'язки були повністю зруйновані, Європа була окупована Німеччиною, Британська імперія також знаходилась на межі зникнення, СРСР вів бойові дії на власній території. У таких умовах роль лідера в розробці нового мирового порядку взяла країна, яка на той момент мала найсильнішу економіку, та майже не була задіяна в якості сторони у Світовій війні - Сполучені Штати Америки.

Внаслідок майже повного руйнування Європи, основна маса виробничих потужностей повоєнного світу та фінансових ресурсів (у доларах) була зосереджена у США. Вказані факти були використані для переходу від системи «золотого стандарту» до «золотовалютного кошику», коли валюта інших країн була забезпечена доларом США, забезпеченість якого, в свою чергу, гарантували не США, а угруповання 12 приватних банків, Федеральна резервна система, сформована відповідним актом президента США В. Вільсона у 1913 році. [3]

При цьому, на думку окремих вчених, які досліджують історію створення та розвиток міжнародних фінансових інституцій, утворення МВФ було ініційоване Радою з міжнародних відносин (Council on Foreign Relations) - організацією, яку іноді називають «невидимим світовим урядом», утвореною у 1921 р. за участі А. Даллеса, У. Ліппмана, П. Варбурга (теоретика Федеральної резервної системи). [4]

Плани Кейнса та Уайта, що обговорювались на міжнародній конференції у Бреттон-Вудсі (США, штат Нью-Хемпшир), яка відбулась 1-29 липня 1944 р. За основу був взятий план Уайта, але до нього були внесені деякі корективи. У підсумку було випрацюване компромісне рішення про заснування Міжнародного валютного фонду для допомоги країнам у боротьбі з зовнішньоторговельним дефіцитом та Міжнародного банку реконструкції та розвитку для надання кредитів на повоєнне відновлення.

44 країни, зокрема, і Україна у складі СРСР, що брали участь у конференції та підписали відповідні угоди, повинні були за допомогою вище указаних організацій забезпечити конвертованість валют, підтримувати стабільний обмінний курс, зняти основні торгівельні обмеження та збалансувати свій зовнішньо-торгівельний дефіцит. [5]

Практичну діяльність фонд розпочав у травні 1946 року, маючи у своєму складі 39 членів. У зв'язку із побоюваннями, щодо прямого втручання МВФ у внутрішні справи країн-реципієнтів, через надання кредитів, СРСР відмовився ратифікувати договір пор заснування фонду.

Тому аж у 1992році, після здобуття незалежності, Україна стала членом Міжнародного валютного фонду.

1.2

Сутність системи міжнародного валютно-фінансового регулювання

Міжнародна валютно-фінансова система (МВФС) є формою організації валютних відносин у межах світового господарства. Вона - продукт еволюції світового господарства, статус якої юридично закріплений міждержавними угодами. Основними елементами МВФС виступають національні і колективні резервні валюти; механізм валютних паритетів та курсів; умови конвертації валют; режим міжнародних валютних ринків та ін.

Об'єктивною основою міжнародної валютно-фінансової системи є товарне виробництво, міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталів, технологій, робочої сили. Її основне завдання - регулювання міжнародних розрахунків та валютних ринків для підтримки рівноваги міжнародного обміну, стримування інфляції. Вона є одним з найбільш важливій механізмів, який може сприяти розширенню або обмеженню міжнародних економічних відносин. [6]

Міжнародна валютна система розвивалася разом зі світовим господарством, пройшовши при цьому певні етапи. Їм відповідають міжнародні валютні системи, які функціонували на певних етапах та обслуговували світові господарські зв'язки.

Основою ефективності та успішного регулювання економічних відносин є міжнародні фінансові організації, які формують міжнародну валютно-фінансову систему, зокрема, МВФ.

Зрозуміло, що структура і функції будь-якої організації та методи її діяльності визначаються відповідним програмним документом, яким у даному випадку є Articles of Agreement або Статті Угоди. [7]

У вказаному документі офіційними цілями діяльності МВФ проголошено наступні:

1) Сприяти розвитку міжнародного співробітництва у валютно-фінансовій сфері в рамках постійної установи, що забезпечує механізм для консультацій та спільної роботи над міжнародними валютно-фінансовими проблемами.

2) Сприяти процесу розширення та збалансованого росту міжнародної торгівлі та за рахунок цього добиватись досягнення та підтримання високого рівню зайнятості та реальних доходів, а також розвитку виробничих ресурсів усіх держав-членів, розглядаючи ці дії як першочергові задачі економічної політики.

3) Сприяти стабільності валют, підтримувати впорядкований валютний режим серед держав-членів та уникати використання девальвації валют з метою отримання переваг у конкуренції.

4) Надавати допомогу у створенні багатосторонньої системи розрахунків за поточними операціями між державами-членами, а також в усуненні валютних обмежень, що перешкоджають росту світової торгівлі. [8]



Рис. 1.1 Функціонально-організаційний механізм діяльності МВФ

Джерело: складено автором на основі даних [9, с.52]

5) За рахунок тимчасового надання спільних ресурсів Фонду державам-членам за дотримання адекватних гарантій створювати у них стан впевненості, забезпечуючи тим самим можливість виправлення диспропорцій в їх платіжних балансах без використання заходів, що можуть нанести шкоду добробуту на національному або міжнародному рівні.

6) У відповідності до викладеного скорочувати тривалість порушення рівноваги зовнішніх торговельних балансів держав-членів, а також зменшувати масштаби таких порушень.

Управління в МВФ здійснюється у відповідності до Статей Угоди. В структуру управління МВФ входять Рада Управляючих, Тимчасовий Комітет, Комітет Розвитку, Виконавча рада, Директор-розпорядник, персонал (економісти, статисти, фінансисти, спеціалісти з оподаткування, лінгвісти, редактори.)(див. рис. 1.1)

Вищим керівним органом МВФ є Рада Управляючих, в якій кожна держава-член представлена управляючим та його заступником. Зазвичай, вказаними посадовцями є міністри фінансів або керівники центральних банків. До компетенції ради входить вирішення ключових питань діяльності Фонду: внесення змін до Статей Угоди, прийом та виключення держав-членів, визначення та перегляд їх долей у капіталі, вибори виконавчих директорів. Управляючі збираються на сесії, як правило, один раз на рік, але можуть проводити засідання, або голосувати поштою у будь-який час.

Рішення звичайно приймаються простою більшістю голосів, а з важливих питань, що мають операційний або стратегічний характер - спеціальною більшістю (відповідно 70 % або 85 % держав-членів). Відповідно до уставу Рада Управляючих може заснувати новий постійний орган Управління - Рада на рівні міністрів держав-членів для нагляду за регулюванням та адаптацією світової валютної системи. Однак на даний час він не створений, та його функції виконує Тимчасовий Комітет Ради Управляючих з питань світової валютної системи, що складається з 24 управляючих МВФ та збирається двічі на рік. На відміну від Ради, Тимчасовий Комітет не має повноважень для прийняття директивних рішень. Тим не менш, він виконує важливі функції: випрацьовує стратегічні рішення, що відносяться до функціонування світової валютної системи та діяльності МВФ, надає Раді Управляючих пропозиції щодо внесення поправок до Статей Угоди.

Комітет Розвитку також складається з 24 управляючих МВФ, міністрів або інших офіційних осіб відповідного рангу, а також займається питаннями, що стосуються політики Фонду щодо держав-членів.

Рада Управляючих делегувала значну кількість своїх повноважень Виконавчій Раді, тобто Директорату, який несе відповідальність за діяльність МВФ, включаючи широке коло політичних, оперативних та адміністративних питань, зокрема, надання кредитів державам-членам та здійснення нагляду за їх політикою щодо валютних курсів. Виконавча Рада функціонує на постійній основі у штаб-квартирі Фонду у Вашингтоні та звичайно проводить засідання тричі на тиждень. [10]

Існуюча структура Ради створена у 1992 році після розширення МВФ зі вступом до нього колишніх країн СРСР. 5 виконавчих директорів призначаються державами-членами з найбільшими квотами (США, Японія, Німеччина, Франція та Великобританія), 19 обираються іншими державами-членами. Виконавча Рада МВФ обирає на 5-тирічний термін директора-розпорядника, який очолює штат співробітників Фонду.

В цілому ж, МВФ організований на зразок акціонерного товариства: його капітал складається з внесків держав-членів. Кожна країна має квоту, призначена для відображення розмірів економіки держав-членів та є базовим елементом у відносинах країн з Фондом. Квота визначає:

1) суму підписки на капітал;

2) можливості використання ресурсів Фонду;

3) суму, яку отримує країна-член у СДР під час їх чергового розподілу;

4) кількість голосів країни у Фонді.

Розміри квот встановлюються на підставі питомої ваги країн у світовій економіці та торгівлі з урахуванням наступних показників: ВВП, обсяг поточних операцій платіжного балансу, офіційні золотовалютні резерви. У зв'язку з викладеним, квоти розподіляються не рівномірно. До 25 % квоти оплачується резервними активами (СДР та конвертованими валютами), 75 % - національною валютою. [11]

Таблиця 1.2

Курс провідних світових валют до SDR (вага у корзині)

Період	?USD	?DEM	?FRF	?JPY	?GBP
1981-1985	0,540 (42%)	0,460 (19%)	0,740 (13%)	34,0 (13%)	0,0710 (13%)
1986-1990	0,452 (42%)	0,527 (19%)	1,020 (12%)	33,4 (15%)	0,0893 (12%)
1991-1995	0,572 (40%)	0,453 (21%)	0,800 (11%)	31,8 (17%)	0,0812 (11%)
1996-1998	0,582 (39%)	0,446 (21%)	0,813 (11%)	27,2 (18%)	0,1050 (11%)
Період	?USD	?EUR	?JPY	?GBP
1999-2000	0,5820 (39%)	0,2280 (21%)	0,1239 (11%)	27,2 (18%)	0,1050 (11%)
		0,3519 (32%)
2001-2005	0,5770 (44%)	0,4260 (31%)	21,0 (14%)	0,0984 (11%)
2006-2010	0,6320 (44%)	0,4100 (34%)	18,4 (11%)	0,0903 (11%)
2011-2015	0,6600 (41,9%)	0,4230 (37,4%)	12,100(9.4%)	0,1110 (11,3%)

Джерело: складено автором на основі даних МВФ [8]

У доповнення до власного капіталу МВФ залучає позичкові кошти. Країни, що входять до так званої «групи десяти» або їх центральні банки (Бельгія, Італія, Канада, Німецький федеральний банк, Японія, Нідерланди, Великобританія, США, Франція, Шведський державний банк) уклали з МВФ Генеральні позичкові угоди (ГПУ, General Arrangements to Borrow), які вступили в силу з 24 жовтня 1962 року. У 1964 році до них приєднався Швейцарській національний банк в якості асоційованого члену, та з квітня 1984 року він бере участь у повному обсязі.[44]

МВФ надає кредити в іноземній валюті державам-членам для двох випадків. По-перше, метою надання кредиту може бути покриття дефіциту платіжного балансу, тобто практично поповнення валютних резервів державних фінансових органів та центральних банків. Іншою метою є підтримка макроекономічної стабілізації та структурної перебудови економіки, тобто фактично для кредитування бюджетних витрат уряду.

У статуті Фонду для характеристики його кредитної діяльності використовуються наступні поняття:

1) правочин - надання валютних коштів країнам з його власних ресурсів;

2) операція - надання посередницьких, фінансових та технічних послуг за рахунок позичкових коштів. [12]

МВФ проводить кредитні операції тільки з офіційними органами - казначействами, міністерствами фінансів, стабілізаційними фондами, центральними банками.

Країна, що потребує притоку іноземної валюти, здійснює її купівлю чи позику або СДР в обмін на еквівалентну в національній валюті, яка зараховується на рахунок МВФ в її центральному банку. При розробці механізму припускалось, що держави-члени будуть виявляти рівномірний попит на валюти, тому національні валюти, що поступають до МВФ, будуть переходити від однієї країни до іншої. Таким чином, вказані операції не повинні були б бути кредитними у прямому розумінні. На практиці до Фонду з запитами на кредити, в основному звертаються країни з неконвертованими або такими, що не використовуються у міжнародних розрахунках, валютами. Внаслідок цього, МВФ, як правило надає валютні кредити нібито «під заставу» відповідних сум національних валют. Оскільки попит на такі валюти відсутній, вони залишаються у Фонді до викупу країнами-емітентами.[43]



Рис. 1.2. Функціональна структура МВФ

Джерело: складено автором на основі [42]

Діяльність МВФ заснована на монетарному підході до регулювання економічної діяльності, що досягається через виконання організацією наступних основних функцій:

Нагляд - функція МВФ, що передбачає його право здійснювати спостереження за політикою країн-членів в галузі встановлення валютних курсів і пов'язаної з нею макроекономічною політикою. Кожна країна зобов'язана надавати МВФ на його запит інформацію, необхідну для здійснення нагляду за її економічною політикою. Вона звичайно складається з детальної інформації про реалії у грошовому, бюджетному та зовнішньому секторах, а також про структурну політику уряду (приватизація, ринок праці, навколишнє середовище). Головна мета нагляду полягає в тому, щоб своєчасно виявити потенційно небезпечні макроекономічні дисбаланси, які можуть вплинути на стабільність валютних курсів і, використовуючи найкращий світовий досвід, дати уряду країни рекомендації щодо їх виправлення.

Фінансова допомога - використання фінансових ресурсів МВФ країнами-членами, що зазнають труднощів з фінансуванням платіжного балансу і представили в МВФ програму реформ, щодо намірів уряду з подолання цих труднощів. Використання фінансових ресурсів МВФ передбачає їх виділення частинами по мірі виконання країною узгодженої з МВФ програми економічних реформ. Кредитні транші (починаючи з другого) можуть бути отримані тільки в разі виконання встановлених у цій програмі критеріїв. Дана властивість траншів МВФ називають обумовленістю фінансування. Усі види доступу до фінансових ресурсів МВФ засновані на виконанні країнами певних умов, які розробляються спільно експертами МВФ і урядом країни в рамках програми економічних реформ, спрямованої на подолання труднощів з платіжним балансом.

Технічна допомога - сприяння МВФ країнам-членам у сфері грошової, валютної політики та банківського нагляду, бюджетної і податкової політики, статистики, розробки фінансового та економічного законодавства і підготовки кадрів. Технічна допомога здійснюється через спрямування місій в центральні банки і міністерства фінансів і статистичні органи країн, які запитують таку допомогу, посилку експертів до цих органів на 2-3 роки, проведення експертизи готуються законодавчих документів.

Випуск спеціальних прав запозичення - міжнародних резервних активів, створених МВФ в 1969 р., які періодично розподіляються між країнами-членами пропорційно їх квотам у МВФ. У міжнародній економіці СДР, складаючи приблизно 2% світових резервів, виконують функції :

1) міжнародних резервів поряд із золотом і іноземною валютою ;

2) розрахункової одиниці, яка використовується МВФ і деякими іншими міжнародними організаціями ;

3) валюти фіксації валютного курсу в деяких країнах ;

4) деномінатора ряду приватних фінансових інструментів. [13]

Висновки за розділом І

Дослідження розробок іноземних та вітчизняних фахівців показало, що Міжнародний валютний фонд пройшов своє становлення як наднаціональна грошово-кредитна організація у повоєнні роки та на даний час, з урахуванням тенденцій глобалізації економічних та інтеграційних процесів став одним із впливових гравців у світовій економіці.

При цьому хронологія історичних подій із зародження ідеї створення такої інституції показує, що Сполучені Штати Америки намагаються продовжувати грати провідну роль у функціонуванні вказаної структури. Зокрема, звертає до себе увагу питання неприєднання до Угоди Радянського Союзу, засноване на небезпідставному побоюванні можливого втручання Фонду у внутрішні справи країн-членів.

При цьому, розвиток Міжнародного валютного фонду показав можливості досить швидко, зважаючи на кількість членів та відносну складність механізмів управління, змінювати механізми фінансування країн-членів у відповідності до негативних чинників зовнішнього миру.

Разом із цим, неодноразовими також є і прорахунки фахівців Фонду, через які світ зазнав потужних фінансових криз, зокрема, азійську кризу 2007 року, яка переросла до всесвітньої кризи у 2008 році.

Намагання Фонду залучити країни пострадянського простору можна визначити як логічні та такі, що досягли своєї мети у порівняно короткі терміни, зокрема, Україна приєдналась до МВФ практично через рік після оголошення незалежності.

Достатньо розвиненою є система міжнародного валютно-фінансового регулювання МВФ, яка, в цілому, відповідає особливостям конюнктури світового фінансового ринку та специфіці розвитку нашої держави.



РОЗДІЛ ІІ. СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ ТА МІЖНАРОДНОГО ВАЛЮТНОГО ФОНДУ

2.1 Процес надання фінансової допомоги Міжнародним валютним фондом

Міжнародний валютний фонд мобілізує грошові кошти шляхом підписки країн, які роблять певні внески в загальний капітал, за допомогою позик, а також шляхом емісії спеціальних прав запозичення. Всі ці кошти зосереджуються на Рахунку загальних ресурсів (General recources account), за посередництвом якого Фонд проводить свої фінансові операції. Згідно з твердженнями, які публікуються в бюлетнях Фонду та інших друкованих матеріалах, сконцентровані в його сейфах грошові кошти використовуються для підтримки перебудови економічної політики країн-членів. Роблячи тим самим цей процес менш болючим в порівнянні з тим, яким він був би без цієї діяльності.

Техніка надання кредитів фактично представляє собою процес купівлі-продажу валюти. Зацікавлена країна отримує у МВФ необхідну їй вільно конвертовану валюту чи СПЗ в обмін на свою національну валюту. В результаті проведення цієї операції у Фонда збільшуються запаси валюти країни-члена, яка отримала кредит і одночасно зменшується запас валют інших країн чи спеціальних прав запозичення на суму, отриману в своє розпорядження країною-позичальником. Якщо прийняти до уваги той факт, що в ролі покупця виступають головним чином держави з неконвертованою валютою, то виходить, що МВФ продає країнам-позичальникам вільно конвертовану валюту під запас відповідних сум неконвертованих національних валют, на які в даний момент немає попиту і які внаслідок цього залишаються у Фонді. При сплаті боргу країни-позичальники викуповують національну валюту. [14]



Рис. 2.1. Механізм співробітництва МВФ з країною-членом (на прикладі України) [15, с.168]

Міжнародний валютний фонд проводить свої фінансові операції тільки з країнами-членами, точніше, з такими їхніми офіційними органами, як центральні банки, казначейства чи валютні стабілізаційні фонди. Доступ до грошових ресурсів Фонду залежить, в першу чергу, від масштабів потреб країни в коштах для оздоровлення платіжного балансу, а потім й від ступеня її готовності погодитись не тільки з загальними економічними вимогами, але й з умовами, які висуває адміністрація Фонду. Так згідно з статутом, який діє сьогодні, важливою кількісною умовою є вимога, щоб загальна сума валюти даної держави, що знаходиться в активах МВФ, не перевищувала 200% величини її квоти, включаючи й ті 75% квоти, які були внесені країною за підпискою. Правда, у виключних випадках обмеження на використання валютних коштів може тимчасово призупинятися. Тоді МВФ надає країнам, які мають потребу, іноземну валюту понад встановлених лімітів.

Звичайно, Міжнародний валютний фонд надає кредити на термін від 3 до 5 років. Після закінчення встановленого періоду країна-позичальник зобов'язана повернути Фонду вільно конвертовну валюту чи кошти у СПЗ і отримати назад свою національну валюту. Крім цього країна-позичальник з покращенням стану її платіжного балансу і зростанням валютних резервів повинна достроково викупити надлишкову для Фонду свою національну валюту. З свого боку Фонд має право зобов'язати цю країну виконати дану операцію. Кредити однієї країни-позичальниці вважаються також погашеними і в тому випадку, коли її національна валюта, яка знаходиться у Фонді, купується іншими країнами-членами.

Кредити, які надаються Міжнародним валютним фондом обмежуються певними лімітами, що встановлюються керівництвом цієї організації відносно квоти країн-членів. При цьому МВФ стверджує, що ці ліміти не є цільовими установками, а лише - граничними кількісними рівнями. Що ж до конкретних масштабів доступу до фінансових ресурсів Фонду, то вони визначаються у кожному конкретному випадку. Залежно від ступеня труднощів, які переживає країна, та інших обставин, що ускладнюють її зовнішньоекономічну діяльність, країна-член може отримати від МВФ різні види кредитів.

Насамперед, кожна країна може отримати від Фонду без будь-яких умов і без процентів першу порцію іноземної валюти в розмірі 25% її квоти-внеску. Спочатку ця величина кредиту іменувалась золотою часткою, а тепер вона називається резервною часткою чи резервною позицією. В межах резервної частки країни-члени Фонду можуть отримувати від нього іноземну валюту за першою вимогою автоматично. Купівля таких сум іноземної валюти не обумовлюється попередньою згодою МВФ. Справа в тому, що використання резервної частки не розглядається в якості кредитної операції, а просто оцінюється як операція по вилученню країною іноземної валюти, яка була внесена нею в рахунок підписки. Для України при вступі до Фонду було встановлено резервну частку в розмірі 22,7% від квоти. [11]

Головним каналом отримання загальних ресурсів МВФ є політика кредитних часток, чи кредитних траншів (credit trenche policy). Крім резервної частки кожна країна-член Фонду має можливість отримати кошти в іноземній валюті по чотирьох кредитних частках, кожна з яких складає 25% квоти. Цей порядок країна може застосувати лише на договірних з Фондом умовах. При цьому кредитні частки можуть бути використані послідовно одна за одною чи можуть бути надані повністю за угодою з Фондом. Країна, яка одночасно витрачає свої кредитні частки, може одночасно використати і свою резервну частку, але може й не зачіпати її. Якщо вона витрачає кредитні частки й свою резервну частку, то це означає, що гранична сума іноземної валюти, яку країна може запозичити в МВФ складає 12,5% розміру її внеску-квоти.

Крім резервної та кредитної часток країни-члени МВФ часто можуть отримати іноземну валюту у Фонду і по інших каналах. Одним з них є угоди про резервні кредити, чи угоди типу «Стенд-бай» (stand-by arrangement). Угоди про резервні кредити дають країні можливість взяти іноземну валюту у МВФ в обмін на національну в межах суми, про яку була досягнута домовленість, при умові виконання країною положень, обумовлених в угоді. Метод надання кредитів за системою стенд-бай використовується достатньо систематично з 1952 року. В Статуті фонду (стаття ХХХ) зазначено: “Механізм «Стенд-бай» полягає у рішенні Фонду, за яким державі-члену надається гарантія, що вона зможе здійснити закупки протягом певного періоду і в певному обсязі відповідно до умов зазначеного рішення”. Це практично означає відкриття для держави кредитної лінії.

Запозичення в рамках цього механізму здійснюється поетапно (щоквартально) на основі досягнення державою обумовлених цілей. Строк дії домовленостей про кредити «Стенд-бай» - 12-18 місяців, але може продовжуватися до 36 місяців. Кредити належить погасити протягом 3-5 років після кожного запозичення.

У 1963 році Міжнародний валютний фонд став надавати кредити на основі компенсаційного фінансування. Кредити компенсаційного фінансування надаються країнам-виробникам сировини для покриття дефіцитів платіжних балансів, пов'язаних з падінням цін на сировинні товари з причини уповільненого економічного зростання промислово розвинутих країн чи внаслідок таких природних явищ, як посуха чи заморозки. З 1980 року механізм компенсаційного фінансування передбачає надання продовольчих пільг для країн, які мають труднощі з зовнішніми платежами й у зв'язку з потребою збільшення імпорту зернових.

У вересні 1974 року в рамках МВФ була створена система розширеного фінансування (Extended Fund Facility), фактично доповнююча резервну й кредитну частку. Нова система призначалась для країн, які мали економічні труднощі структурного плану. Система передбачала надання валютних коштів цим країнам з метою фінансування дефіцитів їхніх платіжних балансів на більш тривалий період часу (на три роки), ніж це передбачалось статутом в рамках політики звичайних кредитних часток. Надання кредитів відбувається протягом трьох років, а погашаються вони в період з четвертого по десятий рік. Запозичення з Фонду можуть досягати 140% квоти зацікавленої країни.

Держава, яка звертається із запитом щодо кредитів у рамках даного механізму, має викласти свої цілі й висвітлити заходи щодо їхньої реалізації на період дії домовленості. Щорічно держава-позичальник повинна надавати Фондові документ із детальним роз'ясненням курсу і заходів економічної політики на наступний рік.

У грудні 1997 року Виконавча рада створила додатковий резервний механізм (The Supcentral Reserve Facility). Його призначення - надання допомоги державам-членам у разі надзвичайних труднощів із платіжним балансом, пов'язаних з необхідністю термінового фінансування внаслідок раптової і руйнівної втрати довіри на ринках, що спричиняє тиск на рахунки капіталу та резерви держав-членів. Фінансування за цим механізмом є формою надання додаткових ресурсів за механізмами «Стенд-бай» або розширеного фінансування. Запозичення погашаються протягом 1 - 1,5 року.

Фонд застосовує також ряд інших механізмів, які допомагають державам-членам вирішувати специфічні проблеми. Серед них - механізм екстренного фінансування, підтримка фондів валютної стабілізації, екстренна допомога країнам, які мають труднощі з фінансуванням платіжного балансу внаслідок несподіваних стихійних лих або конфліктних ситуацій. [16]

Слід зазначити, що свої перші два кредити (у 1994 і 1995 роках) Україна отримала за механізмом фінансування системних перетворень (The Systemic Transformation Facility), наступні - за механізмом «Стенд-бай», а у жовтні 1998 року Фонд почав кредитувати її за механізмом розширеного фінансування.

Основний потік ресурсів, наданих МВФ державам-членам, проходить через механізми кредитних часток, «Стенд-бай» і розширеного фінансування.

Основна маса наданих Фондом кредитів проходить через рахунок загальних ресурсів, насамперед за механізмами «Стенд-бай» і першої кредитної частки. [17]

2.2 Досвід впровадження спільних проектів України та Міжнародного валютного фонду

Співпраця України та МВФ розпочалась у 1994 році за програмами кредитування системної трансформаційної позики (STF), «Стенд-бай» та «Механізм розширеного фінансування» (EFF), за якими Україна отримала близько 4,3 млрд. дол. Необхідно зауважити, що значна частина цих коштів пішла на фінансування дефіцитів платіжного та торговельного балансів, а також формування валютних резервів. Однак, через невиконання Україною ряду умов програму було завершено завчасно та з боку МВФ по цій програмі не надано залишків кредитування на суму 900 млн. дол.

В 1995-1998 роки Україна отримала кредити на загальну суму 1318,2 млн. СПЗ. (1935 млн. дол. США.) за трьома річними програми «Стенд-бай». Головною метою цих кредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України. [18]

Таблиця 2.1.

Грошові потоки між Україною та МВФ за 1998-2010 рр.

Джерело: складено автором на основі звітностей платіжного балансу. [19]

З 1998 по 2002 роки здійснено впровадження Програми розширеного фінансування (EFF-Extended Fund Facility), яка передбачає надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США. У грудні 2000 року термін дії Програми EFF було продовжено до вересня 2002 року, але в результаті Фонд так і не надав Україні залишкової суми кредитів (визнавши негативними висновки останнього перегляду ходу виконання програми).

Таким чином, Україна отримала у рамках Програми EFF 1.193,0 млн. СПЗ (1.591,0 млн. дол. США.), які були спрямовані на поповнення валютних резервів Національного банку України. [20]

Також, поряд з економічною, Україна отримала також важливу технічну допомогу. У податково-бюджетному секторі допомога зосереджувалася на системі адміністрування податків (включаючи ПДВ), запровадженні сучасного казначейства, систем управління боргом та соціального захисту. У галузі грошово-кредитних питань МВФ надавав активну допомогу щодо організації бухгалтерського обліку центрального банку, монетарних операцій, банківського нагляду і реструктуризації.

Крім того, Фонд надавав рекомендації щодо правових основ вказаних операцій. Також, у 2002 р. Експерти МВФ спільно з представниками Світового Банку провели детальне дослідження фінансової системи України в рамках Програми оцінки фінансового сектору. [21]

Після завершення співробітництва за Програмою EFF Уряд України серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з Міжнародним валютним фондом на безкредитній основі обрав попереджувальну програму «Стенд-бай» (2004 - 2005 роки).

29 березня 2004 року Рада директорів МВФ затвердила програму «попереджувальний Стенд-бай» для України, за якою передбачалася можливість України отримати кредит на суму 411,6 млн. СПЗ, що є еквівалентом приблизно 600 млн. дол. США. Згідно із досягнутими домовленостями, Україна мала право на отримання кредиту у випадку, якщо в країні погіршиться платіжний баланс або стан валютних резервів. Програма «попереджувальний Стенд-бай» також мала спрямовуватися на забезпечення поступової трансформації відносин між Україною та МВФ до безкредитних. Угода була підписана терміном на 12 місяців, строк дії цієї угоди закінчився відповідно до її умов.

Заходи програми спрямовані на подальше впровадження економічних реформ в Україні та фокусувалися на проведенні зваженої бюджетної політики, удосконаленні податкового законодавства, фінансовому оздоровленні ПЕК та системних перетворень в агропромисловому комплексі, реформуванні житлово-комунального господарства, покращенні інвестиційного клімату, завершення переговорів щодо вступу до СОТ.[22, с. 154]

Протягом 2005-2006 років технічні місії МВФ кілька разів відвідували Україну з метою надання Урядові допомоги у різноманітних сферах, у тому числі щодо управління державним боргом, фінансово-бюджетної політики та управління митними справами. У 2006-2007 роках експерт МВФ на постійній основі був залучений до діяльності Міністерства фінансів України щодо фінансового аналізу й прогнозування, стратегії планування бюджету й контролю над фінансовою стабільністю.

2008 рік відзначився світовою фінансовою кризою у світі, котра не оминула і економіку України. Відбувся загальний спад ВВП, зростання величини від'ємного сальдо торговельного балансу, зменшення обсягів іноземного інвестування. Тому в кінці жовтня 2008 року МВФ прийняв рішення про виділення Україні кредиту в розмірі 16,5 млрд. доларів на 15 років під 4% річних в рамках програми «Стенд-бай» для подолання проблем в економіці[23].

Рис. 2.2. Динаміка ВВП, промисловості та експорту у 2008р. (%, до відповідного місяця 2007р.)

Джерело: стаття Національного інституту стратегічних досліджень

Уряд пообіцяв оздоровити фінансовий стан держкомпанії «Нафтогаз», підвищити ціни на газ і електроенергію, не допустити збільшення дефіциту держбюджету понад 1,0 % до ВВП, закрити слабкі банки, націоналізувати великі системні банки, які перебували у складному стані, продовжити структурні реформи. Багато зобов'язання не були виконані через протистояння гілок колишньої влади і через початок президентської виборчої кампанії. Верховна Рада не змогла прийняти держбюджет на 2010 рік. Восени 2009 року МВФ заморозив програму до досягнення стабілізації політичної ситуації в країні. Україна встигла отримати в рамках цієї програми близько 10,5 млрд. дол.

Завданням програми було відновлення макроекономічної і фінансової стабільності, насамперед у фінансовому секторі з урахуванням зовнішніх шоків, а також зниження рівня інфляції. Очікувалось, що в результаті програми, до кінця 2009 року інфляція скоротиться до 17% порівняно з 25,5% у 2008 році [24].

Проте в більшості транші пішли на те, щоб підтримати вітчизняні комерційні банки, а не в реальний сектор економіки, оскільки валовий зовнішній борг України на 2008 рік склав 102,4 млрд.дол., а борги українських банків були на рівні 42,1 млрд.дол. Наслідки такого витрачання траншів призвели до того, що валовий зовнішній борг виріс на 24,5 млрд.дол. і склав 126,9 млрд.дол. Зате зовнішній борг комерційних банків зменшився на 18 млрд.дол і склав 24,1млрд.дол. Ці засоби спасли Україну від дефолту і багато банків від банкрутства. Однак зазначимо, що «рятування» банківського сектора практично нічого не дало реальному сектору економіки. [25]

Комісари МВФ відмітили що реконструкція банків проходить недостатньо швидкими темпами, як це передбачено програмою співпраці з МВФ. Також ще до цього часу існує необхідність в зміцненні системи банківського регулювання, оскільки проблеми сектора були не повністю вирішені. Водночас експерти відмітили, що реалізація програми співробітництва дозволила досягти певної стабільності в банківському секторі, провести корекцію поточного платіжного балансу, а, крім того, не дозволила допустити дефолту і наростання заборгованості по соціальних виплатах

Таблиця 2.2

Обсяг кредитів отриманих Україною від МВФ за період 1994-2010 рр., СПЗ

Рік	Загальний рахунок ресурсів
	Кредити	Сплачені відсотки
	Виплати	Викуп кредиту
2010	0	0	36 545 362
2009	4 000 000 000	57 283 337	87 374 376
2008	3 000 000 000	215 618 334	8 608 160
2007	0	278 975 000	25 278 365
2006	0	278 974 998	35 979 125
2005	0	202 825 419	34 108 497
2004	0	201 800 002	30 057 314
2003	0	144 516 665	31 075 544
2002	0	140 748 392	42 719 449
2001	290 780 000	361 231 584	68 164 641
2000	190 070 000	643 491 270	92 499 478
1999	466 600 000	407 031 249	80 734 514
1998	281 815 500	77 331 250	84 795 670
1997	207 262 000	0	74 062 799
1996	536 000 000	0	51 289 813
1995	787 975 000	0	27 551 931
1994	249 325 000	0	38 868

Джерело: складено автором на основі даних МВФ

Перший транш в 1,89 млрд .дол. був наданий в листопаді 2008 року, який був спрямований на покриття дефіциту державного бюджету на погашення раніше взятих кредитів. 29 липня того ж року МВФ після кількох місяців напружених переговорів з владою України схвалив стабілізаційну кредитну програму «Стенд-бай» на 10 мільярдів СПЗ (близько 15,15 млрд дол.), яка була розрахована на 2,5 роки. Одночасно було виділено перший транш на 1,89 млрд дол.

За умовами програм, Україна повинна була поетапно скоротити дефіцит держбюджету до 3,5% ВВП в 2011 році і до 2,5 % - в 2012 році та 5,0% в 2009 році і взяла на себе зобов'язання скоротити до 2015 року держборг нижче 35% ВВП. У разі виконання умов програми українські власті могли розраховувати на щоквартальне отримання близько 1,5 млрд дол. [25]

Другий транш в розмірі 1,5 млрд.дол. був наданий після явних результатів ефективного використання першого траншу, зокрема, відбулось зниження рівня інфляції і реконструкція банківської системи. Другий транш виділявся під умови проведення економічних реформ (пенсійної, грошової, податкової). Частина коштів від другого траншу була витрачена на поповнення валютних резервів НБУ; інша частина на проведення вартісних реформ.

Перші два транші вплинули не тільки на економіку країни, а й на її населення:

- було підвищено ціни на газ для населення;

- прийнято новий Податковий кодекс;

- проведено зміни в Пенсійному законодавстві (збільшення пенсійного віку).

Другий транш цього кредиту на 1,5 млрд.дол. рада директорів МВФ виділив Києву в грудні, і після цього через відсутність прогресу у виконанні умов програми кредитування була призупинена.

12 листопада 2013 року Україна здійснила останню на 2013 рік виплату по кредитам МВФ в розмірі 359,2 млн.дол. За весь рік Україна виплатила суму в 5 млрд. 602,9 млн.дол. (в еквіваленті). 2013 рік був піковим і найважчим для виплат, оскільки саме на цей рік припадала найбільша сума виплати. При цьому золотовалютні резерви Нацбанку України з початку листопада скоротились до 20,6 млрд.дол з 24,6 млрд.дол., які були на початку року. [26]

Що ж до третього траншу, то Україна повинна розрахуватись з боргами МВФ, які були накопичені за період 2008 - 2009 роки. Ці борги мають бути повернені в 2012, 2013 та 2014 роках.

З метою забезпечення своєчасного погашення наданих позик МВФ було розроблено Програму погашення кредиту, за якою Україна зобов'язана повернути кредит протягом 2010-2014 років. [27]

Рис.2.3. Графік погашення Україною кредиту «Стенд-бай» від МВФ

Джерело: офіційний сайт Міжнародного Валютного Фонду

У 2014 році Україна мала виплатити 3,66 млрд.дол, а в 2015 - 1,44 млрд.дол. Загальні виплати по зовнішнім боргам Уряду і Нацбанку в 2014 році, по оцінкам експертів, перевищуватимуть 8 млрд.дол. Для того, щоб зменшити навантаження на НБУ та бюджет, бажано отримати новий кредит, також він допоможе підтримати стабільний курс гривні.

Третій транш комісія МВФ може надати Україні тільки внаслідок виконання раніше озвучених умов: а саме: підвищення тарифів на газ та електроенергію для населення; замороження на теперішньому рівні соціальних програм і виплат, збалансування бюджету та стабільність валютного курсу. Київ погодився виконати лише економічні умови, що спричинило обурення комісарів МВФ. [28]

Враховуючи це, щоб отримати додатковий транш, уряд буде змушений погодитись на всі умови МВФ. Потрапивши в залежність від міжнародної організації, український уряд втратить незалежність і самостійність у прийнятті рішень, а тим самим призведе до часткової втрати суверенітету.

Крім цього, Міжнародний Валютний Фонд надав позику у вигляді спеціальних прав запозичення , емітованих у вигляді платіжних засобів, а не у вигляді твердої валюти. Таким чином, статистичні показники поліпшуються за рахунок того, що отриманий кредит враховується при обчисленні міжнародних резервів Національного банку України. Але можливості використання СПЗ є досить обмеженими тому, що вони не є ні валютою, ні цінними паперами. Для того, щоб мати можливість використання СПЗ, їх необхідно перевести в долари або в іншу вільно конвертовану валюту, але про це потрібно попередньо домовлятися з США або іншою розвиненою країною.

За словами аналітиків, для погашення заборгованості за попередніми кредитами доведеться брати нові і у великих розмірах, у зв'язку з чим Україна стане частиною фінансової піраміди. Отже, зараз Україну прагнуть посадити на «голку траншів та вливань». Крім того, тільки за рахунок залучення зовнішніх коштів економіка країни не може розвиватися. На стійке економічне зростання не варто сподіватися до тих пір, поки сальдо зовнішньоторговельного балансу не стане позитивним, а внутрішнє виробництво не стане міцним.

Тому основною ціллю уряду має стати не відновлення співробітництва з МВФ, а зміна економічної політики, яка б дійсно привела до стабілізації, вирівняння торгового і платіжного балансу, до зменшення зовнішній боргів. Потрібно розуміти, що кредити ніколи не можуть бути засобом для виходу із кризи - це лише відтягування часу до дефолту.[29]

Отже, співробітництво з МВФ допомагає підвищенню кредитного рейтингу країни на світовому фінансовому ринку, сприяє удосконаленню банківської та грошового-кредитної системи держави. Співпраця з МВФ дозволила скорегувати поточний платіжний баланс та не допустила дефолту у країні. Проте вимоги МВФ для подальшої співпраці з Україною мають негативний вплив на добробут населення в довгостроковій перспективі.

2.3 Тенденції співробітництва України та Міжнародного валютного фонду

Активно співпрацювати із МВФ Україна почала з жовтня 1994 року шляхом отримання кредитів з метою здійснення економічних реформ. Таке співробітництво здійснювалось переважно в рамках реалізації спільних програм - «Стенд-бай» (стабілізаційна позика), STF (системна трансформаційна позика), попереджувальний «Стенд-бай», Механізм розширеного фінансування (позика на підтримку розвитку). [30]

Таблиця 2.3.

Зовнішній борг в розрізі кредиторів станом на 31.01.2014

	Тис. дол. США	Тис.грн.	%
Заборгованість за позиками, наданими міжнародними фінансовими організаціями:	1 907 239,48	15 244 565,19	100
Європейське співтоватиство з атомної енергії	39 410,92	315 011,48	2,07
Європейський банк реконструкції та розвитку	97 555,03	779 757,33	5,11
Міжнародний банк реконструкції та розвитку	243 743,37	1 948 240,73	12,78
Міжнародний Валютний Фонд	1 526 530,17	12 201 555,65	80,04

Джерело: складено автором на основі даних Міністерства економіки України.[41]

Важливим моментом боргової політики є джерело фінансування, доцільність отриманих кредитів та їх правильне використання. Тому розглянемо державний зовнішній борг в розрізі основних кредиторів (див Табл.2.3.), їх раціонального отримання та умов, що постали перед Україною.

Отже, можна побачити, що заборгованість перед Міжнародним валютним фондом є найбільшою і становить 80,04% заборгованості за позиками, наданими міжнародними фінансовими організаціями.[31] Це досить велика частка. Хоч запозичення в міжнародних фінансових організацій, як правило, дозволяє скористатися найбільш пільговими умовами кредитування і м'якою позицією щодо пролонгації та реструктуризації зобов'язань, але це пов'язано зі значним комплексом додаткових умов, які не завжди відповідні поточній державній політиці. Крім того, фінансовий потенціал міжнародних фінансових організацій обмежений та обсяг засобів, що залучається з цього джерела, порівняно невеликий.

Для кожної держави - члена МВФ встановлюється квота в спеціальних правах запозичення (СПЗ) та визначається сума квоти - це внесок України як члена МВФ (табл.2.4). Величина квоти залежить від економічного розвитку країни і визначається Радою директорів МВФ. [25].

Таблиця 2.4.

Внески за рахунок квоти МВФ за 2010-2013 рр. (кінець року)грн.

Рік	2010	2011	2012	2013
1 дол.США	7,961700	7,989800	7,993000	7,993000
1СПЗ	12,261295	12,266467	12,284601	12,350849
1 євро	10,573138	10,298053	10,537172	11,041530

Джерело: складено автором на основі даних МВФ. [10]

За 2012-2013 роки Україна повернула 5,6 млрд СПЗ. У 2014 році Україна повинна повернути МВФ 2,42 млрд СПЗ ($ 3,7 млрд), в 2015 - 977 млн СПЗ (близько $ 1,5 млрд). На цьому розрахунки мають завершитися. [24]

...