Дослідження сучасних тенденцій та динаміки розвитку економіки Китаю в умовах глобального лідерства країни та тлі поточних світових економічних процесів

7

Росія

3,134

7

Росія

2,504

8

Франція

2,306

8

Бразилія

2,362

9

Бразилія

2,289

9

Великобританія

2,323

10

Великобританія

2,234

10

Франція

2,253

Порівнюючи дані Центрального Розвідувального Управління США за 2012 р., варто сказати, що КНР серед десятки перших країн за рівнем ВВП знову зайняв третю сходинку із сумою ВВП - 12,38 млрд. дол. США, що становить 15% від світового ВВП. США та країни ЄС зайняли відповідно перше та друге місце в світі із частками ВВП - 18,84% та 18,80% відповідно.

Агентство Bloomberg, яке провело порівняльний аналіз даних Міністерства торгівлі США і Головного митного управління КНР, зробило висновок, що у 2012 р. Китай вперше в історії став лідером світової торгівлі, обігнавши США, у яких фактично не було за цим показником конкурентів з кінця Другої світової війни. Так, американський експорт та імпорт товарів 2012 р. становив 3,82 трлн. дол. США, тоді як обсяги китайської торгівлі - 3,87 трлн. дол. США. Водночас з урахуванням послуг обсяг торгівлі США у 2011 р. становив 4,93 трлн. дол. США (з яких на частку послуг припав профіцит у розмірі 195,3 млрд. дол. США), у КНР частка послуг у зовнішній торгівлі значно менша, а ось профіцит торгівлі товарами сягає 231,1 млрд. дол. США.

За даними спеціалістів Світової організації торгівлі за 2012 р. Китай став найбільшим експортером світу після країн ЄС із сумою експорту 2048814,0 млн. дол. США, обігнавши США, чий експорт у 2012 р. становив - 1547283,0 млн. дол. США (табл. 2.3). За обсягом імпорту на суму 1818069,0 млн. дол. США Китай випереджає Німеччину, Японію, Нідерланди та інші країни світу пропустивши на перші сходинки 27 країн ЄС з їх сукупним імпортом 5926565,0 млн. дол. США та США із сумою імпорту - 2335374,5 млн. дол. США.

Таблиця 2.3. Перелік країн - найбільших експортерів та імпортерів світу, 2010_2012 рр. (млн. дол. США)

	Експорт	Імпорт	Експорт	Імпорт	Експорт	Імпорт
Країна	2010 р.	2011 р.	2012 р.
ЄС (27 країн)	5166815	5397695	6074305	6300815	5792230	5926565
Китай	1577754	1396247	1898381	1743484	2048814	1818069
США	1278263,2	1969183,9	1480431,9	2265894	1547283	2335374,5
Німеччина	1258923,8	1054814,2	1473985	1254869,8	1407098,2	1167423
Японія	769839,4	694059,2	823183,8	855380,5	798567,2	885845,3
Нідерланди	574251,2	516408,8	667101,2	599034,7	655840,9	590688,7
Франція	523460,5	609650,5	596472,7	720028,7	569065,3	673708,5
Республіка Корея	466383,8	487048,8	555213,7	524413,1	547869,8	519584,5
Росія	400630	248634	522011	323831	529255	335446
Італія	447301	487048,8	523258,1	558787,5	500239,2	485890
Інші країни	15289000	15504000	18291000	18487000	18323000	18567000

Як видно з табл. 2.3, протягом 2010-2012 рр. Китай залишається найбільшим експортером світу, не враховуючи країни ЄС. Так, у 2010 р. частка Китаю у світовому експорті становила - 10,32%, тоді як частка китайського імпорту становила 9% від всього імпорту світу. Вже у 2012 р. китайський експорт зріс, та зайняв 11,18% від світового експорту, в той час як частка імпорту склала 9,8% від світового.

Прослідкувавши динаміку обсягів китайського експорту та імпорту за останні роки можна зауважити, що 2008-2009 рр. стали переломними у зв'язку із світовою фінансовою кризою, що звичайно ж вплинула на всі країни світу, в тому числі і на китайську економіку. Проте, багато дослідників вважають, що Китай є однією з перших країн, які швидко реабілітувались після кризи та вже у 2010 р. у порівнянні з попереднім 2009 р. експорт Китаю зріс до 1577754 млн. дол. США на 31,3%, а імпорт збільшився до 1396247 млн. дол. США, що на 38,8% більше попереднього року.

Починаючи з 2009 р. обсяги китайського експорту та імпорту почали стрімко зростати, що і привело країну до статусу однієї з лідируючих економік світу. Так, у 2012 р. китайський експорт зріс до 2048814 млн. дол. США, тобто збільшився на 70,5% у порівнянні з 2009 р. Щодо китайського імпорту, то він у 2012 р. сягнув 1818069 млн. дол. США, що на 80,7% більше ніж у 2009 р.

Аналізуючи дані про частку експорту та імпорту Китаю у сукупному ВПП країни, тобто експортну та імпортну квоти, від 2005 р. можна спостерігати, що найменша частка була у 2009 р. (експорт - 26,7%, імпорт - 22,3% від ВВП). Досить значна частка зовнішньої торгівлі спостерігалась у 2006 р. (експорт - 39,1%, імпорт - 31,4% від ВВП), проте з 2006 р. така часка почала зменшуватись.

Якщо у 2011 р. експортна квота Китаю, що відображає відношення обсягу експортованих товарів і послуг до ВВП, становила 31,37%, а імпортна квота, тобто відношення обсягу імпорту до ВВП була 27,30%. Питома вага експорту та імпорту у ВВП є кількісним індикатором відкритості економіки. Вважається нормальним, якщо експортна квота рівна 10%. Досить висока експортна квота - показник високої насиченості національної економіки високоякісною продукцією, конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку. Тим паче, якщо це стосується готових виробів та високотехнологічної продукції.

У розвинених країнах експортна квота з продукції високотехнологічних галузей сягає 25-40%. І навпаки, висока квота в сировинних галузях частіше характеризує низьку конкурентну спроможність у наукоємних галузях. Часто такий експорт вимушений.

Для коректнішого порівняння стану балансу Китаю слід використовувати показник покриття експортом імпорту (індекс стану балансу) (табл. 2.4). Зважаючи на такий показник, слід зауважити, що протягом 2005-2011 рр. у Китаї спостерігається позитивне сальдо торгівельного балансу, що означає, що китайський експорт в повній мірі покриває його імпорт.

Таблиця 2.4. Показник покриття експортом імпорту та індекс “чистої торгівлі”

Показник	2005	2008	2009	2010	2011
Показник покриття експортом імпорту, %	117,53	128,30	119,77	114,67	114,90
Індекс “чистої торгівлі”	0,08	0,12	0,09	0,07	0,07

Інший показник - індекс “чистої торгівлі” показує по кожному з товарів (або товарній групі) рівень перевищення експорту над імпортом (при позитивному значенні індексу) або рівень перевищення імпорту над експортом (при від'ємному значенні індексу). Значення “-1” та “+1” відповідно є екстремальними. Інші від'ємні значення демонструватимуть ступінь перевищення імпорту над експортом, а інші позитивні - відповідно ступінь перевищення експорту над імпортом.. В даному випадку, протягом 2005-2011 рр. в Китаї спостерігається позитивне значення цього показника, що означає перевищення експорту країни над імпортом.

Основними торговими партнерами Китаю як за експортом так і за імпортом, впродовж 2010-2012 рр. залишаються країни ЄС, США та Гонконг, країни АСЕАН, Японія, Республіка Корея, Індія, Росія та Тайвань (Додаток Б). Протягом 2010-2012 рр. частка країн ЄС та США в сукупному експорті Китаю зменшилась. Так, якщо у 2010 р. експорт з Китаю в ЄС займав 19,72% від всього експорту країни, то у 2012 р. така частка зменшилась до 16,3%. Якщо говорити про США, то частка експорту у США з Китаю зменшилась з 17,95% у 2010 р. до 17,17% у 2012 р.

Зважаючи на такий розподіл імпорту в КНР, слід зазначити, що країна значно скоротила обсяги поставок з країн ЄС (з 12,08% у 2010 р. до 11,67% у 2012 р.), з Японії (з 11,08% у 2010 р. до 10,77% у 2012 р.), а також із США Республіки Кореї та Тайваню. Натомість, спостерігається тенденція до нарощення імпорту, хоча і несуттєво, з таких регіонів як Гонконгу та Росії.

Велика кількість дешевої робочої сили Китаю зробила його конкурентоспроможним на міжнародному рівні у багатьох недорогих та трудомістких галузях. В результаті цього промислові товари становлять значну частку торгівлі Китаю (табл. 2.5).

Таблиця 2.5. Товарна структура експорту Китаю, 2012 р.

	млрд. дол. США	% від загального	зміна у порівнянні з 2011
Сума експорту з Китаю у світ	2050,1	100	7,9
Електричні машини	487,5	23,8	9,4
Машини	376	18,3	6,3
В'язаний одяг	87,1	4,4	8,6
меблі та постіль	77,9	3,8	31,2
Оптичні, фотографічні, кінематографічні, медичні інструменти та пристрої та ін.	72,8	3,6	19,9
Тканий одяг	61,2	3	-2,9
Металургійна продукція	56,2	2,7	9,7
Пластикові вироби	55,2	2,7	21,5
Засоби наземного транспорту, крім залізничного (в основному автозапчастини, мотоцикли,вантажівки та велосипеди)	55,2	2,7	11,2
Взуття	46,8	2,3	12,2
Інші товари	-	32,7	-

До основних статей імпорту включені електричні машини, мінеральне паливо, машини і руди (табл. 2.6). Значну частину імпорту Китаю складають частини і компоненти, які збираються в країні в готові продукти, такі як споживчі електронні продукти та комп'ютери, що згодом експортуються. Часто кінцева вартість експортованої продукції є порівняно більшою, аніж їхня первісна додана вартість.

Таблиця 2.6. Товарна структура імпорту в Китай, 2012 р.

	млрд. дол. США	% від загального	зміна у порівнянні з 2011
Сума імпорту в Китай з країн світу	1817,3	100	4,4
Електричні машини	381,6	21	8,7
Енергетичні матеріали, нафта і т.д.	311,6	17,2	14
Машини	181,9	10	-8,8
Руди, шлаки і зола	133,6	7,5	-11,3
Оптичні, фотографічні, кінематографічні, медичні інструменти та пристрої та ін.	106,4	5,9	7,4
Засоби наземного транспорту, окрім залізничного (в основному автомобілі та частини)	70,6	3,9	8,1
Пластикові вироби	69,5	3,8	-1
Спеціальна класифікація	68,7	3,8	38,9
Органічна хімія	60,9	3,4	-36,1
Мідь і вироби з неї	54,6	3	0,6
Інші товари	-	20,5	-

У 2012 р. найзначнішу динаміку продемонструвала така стаття імпорту як спеціальна класифікація, що зросла на 38,9% у порівнянні з 2011 р. Проте, значно знизився імпорт органічної хімії - на 36,1% щодо попереднього року.

Так, до основної групи імпорту товарів у Китай відносяться знову ж таки електричні машини - 21%, енергетичні матеріали та нафта складають 17% всього китайського імпорту. Трохи меншу частку в сукупному імпорті країни займають машини (10%), руди, шлаки і зола (7,5%) та оптичні, фотографічні, кінематографічні, медичні інструменти та пристрої (5,9%).

За даними статистичної організації Європейської Комісії у 2011 р. головними торговими партнерами Китаю стали 27 країн-членів ЄС із сумою обороту у 407,734 млн. євро та 8% від всієї суми торгівельного обороту країни, а також США (6,2%), Японія (4,8%), Гонконг (3,9%), Корея (3,4%), Австралія (1,6%), Малайзія (1,3%) та країни БРІК (Бразилія - 1,2%, Росія - 1,1%, Індія - 1,0%). Торгівля Китаю з усіма країнами світу у 2011 р. склала 5 121 323 млн. євро.

Найбільшим експортером та імпортером Китаю залишаються країни ЄС. Так, серед усіх імпортерів Китаю 6,3% належить країнам ЄС, 5,8% - імпорт з Японії, 4,8% - Корея та США - 3,6%. Головним напрямком експорту Китаю знову ж таки є країни ЄС із своєю часткою 9,5% (255,951 млн. євро) від всього експорту Китаю. Частка США у експорті становить 8,6% (233,564 млн. євро), Гонконгу - 7,1% (192,419 млн. євро) та Японії - 3,9% (105,960 млн. євро).

Протягом 2010-2012 рр. у торгівлі товарами країн ЄС з Китаєм спостерігається перевищення імпорту над експортом, тобто негативний торгівельний баланс. Проте, якщо порівняти торгівельний баланс 2010 р. з 2012 р. то слід відмітити, що частка експорту країн ЄС в Китай зросла на 27%, а імпорту - лише на 2,6%. Тобто, варто говорити про позитивну тенденцію до зменшення негативного сальдо торгівельного балансу у торгівлі країн ЄС з Китаєм.

Основними товарними групами імпорту з Китаю в країни ЄС у 2011 р. стали машини та транспортне обладнання, що склали 50,2% від всіх імпортованих товарів з КНР. Близько 30% імпортованих товарів належать групі промислових товарів.

Переважаючою групою експорту товарів з країн ЄС у Китай за 2011 р. стали також машини та транспортне обладнання, що склали 58,5% від всього експорту ЄС у КНР. Меншу частку від сукупного експорту займає продукція хімічної промисловості - 11,7%. Група промислових товарів складає 9,6% всього експорту, непродовольча сировина (окрім палива) складає 6,8% та лише 2% займає експорт харчових продуктів та живих тварин. Мінеральне паливо, мастильні та супутні матеріали складають 1,3% експорту з ЄС у Китай.

Зазначаючи на міжнародні аспекти економічного піднесення Китаю та посилення його позицій як глобального лідера, потрібно звернути увагу на таку компоненту його розвитку, як міжнародне інвестування. Іноземні інвестиції в Китаї є одним із основних чинників економічного зростання, про що свідчать темпи економічного розвитку КНР, яка сьогодні є світовим лідером зі залучення іноземного капіталу.

В 2012 р., китайські інвестори здійснили прямих інвестицій за кордоном в 4425 підприємств у 141 країну і регіони. Прямі інвестиції за кордон склали 77220 млн. дол. США, збільшившись на 28,6% порівняно з попереднім роком. З них, інвестиції в акціонерний капітал та інші інвестиції були 62820 млн. дол. США, на які припадає 81,4%, а реінвестовані доходи становили 14,4 млрд. дол. США, що становить 18,6%.

В 2010 р. в Китаї було зареєстровано 445244 підприємств з іноземними інвестиціями, в яких зайнято 55,2 млн. працівників або 15,9% міської робочої сили. На підприємства з іноземними інвестиціями припадає значна частка промислового виробництва в Китаї. Цей рівень зріс з 2,3% в 1990 р. до рівня в 35,9% в 2003 р., але впав на 27,1% до 2010 р. Крім того, підприємства з іноземними інвестиціями є відповідальними за значний рівень зовнішньої торгівлі Китаю. У 2011 р. підприємства з іноземними інвестиціями в Китаї забезпечили 52,4% китайського експорту і 49,6% імпорту, хоча цей рівень був нижчим у порівнянні з його піком у 2006 р., коли частка підприємств з іноземними інвестиціями в китайському експорті та імпорті склала 58,2% і 59,7%, відповідно. У експорті підприємств з іноземними інвестиціями з Китаю домінують високі технології. З 2002 р. по 2010 р. частка високотехнологічного експорту Китаю з таких підприємств зросла з 79% до 82%. Протягом того ж періоду частка високотехнологічного експорту Китаю із стовідсоткових іноземних фірм (що виключає іноземні спільні підприємства з китайськими фірмами) виросла з 55% до 67%.

За даними китайського уряду, щорічний приплив прямих іноземних інвестицій в Китаї виріс з 2 млрд. дол. США у 1985 р. до 108 млрд. дол. США у 2008 р. У зв'язку з наслідками глобальної економічної кризи, приплив прямих іноземних інвестицій в Китай скоротився на 12,2% до 90 млрд. дол. США в 2009 р. Потім вони зросли до 106 млрд. дол. США в 2010 р. і 116 млрд. дол. США в 2011 р. Проте, приплив прямих іноземних інвестицій в Китай скоротився до 112 млрд. дол. США в 2012 р., в основному через повільне зростання світової економіки.

Гонконг був домінуючим джерелом потоків прямих іноземних інвестицій до Китаю в 2012 р. (63,8% від загального числа), далі йдуть Японія, Сінгапур, Тайвань і Сполучені Штати Америки (табл. 2.7). Конференція Організації Об'єднаних Націй з торгівлі та розвитку говорить про те, що в 2011 р. Китай став другою країною у світі за величиною потоків прямих іноземних інвестицій (після США) та є найбільшим у світі одержувачем глобальних прямих іноземних інвестицій в першому півріччі 2012 р. 59100 млн. дол. США (порівняно з 57400 млн. у США).

Таблиця 2.7. Основні джерела прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Китаї: 1979-2012 рр. (млн. дол. США)

Країна	Кумулятивна оцінка використаних ПІІ: 1979-2012	Використані ПІІ в 2012 році
	Сума	% від всього	Сума	% від всього
Всього	1 335,7	100	111,7	100
Гонконг	604,5	45,3	71,3	63,8
Британські Віргінські острови	111,8	9,1	-	-
Японія	87,3	6,5	7,4	6,6
США	71,2	5,3	3,1	2,8
Тайвань	64,9	4,9	6,1	5,5
Сінгапур	59,9	4,5	6,5	5,8
Південна Корея	53	4	3,1	2,8
Інші країни	-	20,4	-	12,7

Сукупний рівень прямих іноземних інвестицій в Китаї в кінці 2012 р. оцінюється в 1,3 трлн. дол. США, що робить його одним з найбільших місць у світі за прямими іноземними інвестиціями. Найбільшими джерелами корисних ПІІ в Китай за 1979-2012 були: Гонконг (45,4%), Британські Віргінські острови (9,1%), Японія (6,5%), Сполучені Штати Америки (5,3%) і Тайвань (4,9%).

За китайськими даними, щорічний приплив прямих іноземних інвестицій із США в Китай досягла максимуму в 5,4 млрд. дол. США в 2002 р. (10,2% від загального обсягу ПІІ в Китаї). У 2012 р. вони склали 3,1 млрд. дол. США, або 2,8% від загального обсягу ПІІ в Китаї.

Одним із важливих чинників оцінки впливу Китаю на світову економіку слід виокремити те, що країна володіє значною кількістю рідкоземельних металів. На частку Китаю припадає 97% видобутку цих металів. Скорочення поставок цієї сировини серйозно вдарить по виробниках Hi-Fi продукції. Рідкоземельні метали є важливою складовою оборонної промисловості і технологічного сектора.

Жорсткість експорту цієї сировини змушує виробників переміщати свої заводи на територію Китаю. У Китаї вже вводилися обмеження на експорт рідкоземельних металів шляхом підвищення квот і податків, за що США, ЄС і Японія у 2010 р. були змушені подати скаргу до СОТ.

Китайська квота на експорт рідкоземельних металів різко скоротилася між 2006 і 2011 рр. У 2006 р. квота дорівнювала 61,56 тис. тонн, але до 2011 р. квота скоротилася до 30,25 тис. тонн. Інші доповіді свідчать про те, що квота на 2012 р. зросла до 31,44 тис. тонн.

За оцінками експертів, до 2015 р. попит на рідкоземельні метали зросте на третину - до 200 тис. тонн на рік, що становить більше 20 млрд. дол. в ціновому вираженні. Відзначається, що майже весь прибуток з цієї ситуації отримає Китай, який проводить політику “розумного егоїзму”.

При цьому всередині країни вартість рідкоземельних металів у середньому в два рази нижче, ніж в Японії і США. Цим ціновим перекосом Пекін прагне залучити світову галузь електроніки розміщувати своє виробництво в Китаї. В результаті, відзначають аналітики, виробники гаджетів запускають конвеєри в КНР, і сьогодні Китай споживає 70% рідкоземельних металів, що видобуваються в країні.

Станом на 2011 р. Китай є найбільшою країною-позичальником серед країн, що розвиваються (табл. 2.8.). Так, у 2011 р. зовнішній борг Китаю становив 685,4 млн. дол. США, що становить 14% від загального боргу всіх країн, що розвиваються. Другим найбільшим позичальником в цьому списку виявилась Російська Федерація із часткою 11% від сукупної заборгованості. Загалом, співвідношення зовнішнього боргу Китаю до ВВП складає 8,96%. Зовнішній борг Китаю за станом на кінець 2012 року збільшився на 6%, або 42000,0 млн. дол. США, і склав 736990 млн. дол. США.

У вказану цифру не входить зовнішня заборгованість спеціальних адміністративних центрів Китаю Гонконгу і Макао, а також Тайваню. Основними утримувачами боргу є іноземні кредитори. Що стосується структури боргу по валютах, то 77,83% суми боргу доводиться на доларові запозичення, 6,58% -- запозичення в євро, 7,37% -- запозичення в національній валюті.

До основних країн-боржників 2011 р. також відносяться: Бразилія, Туреччина, Індія, Мехіко, Індонезія, Румунія та Казахстан. Україна в цьому рейтингу посіла восьме місце із боргом на суму 134,5 млн. дол. США у 2011 р. Частка українського боргу в загальній сумі боргу країн, що розвиваються становить 2,8%.

Таблиця 2.8. Топ-10 позичальників серед країн, що розвиваються, 2011 р., чистий приплив

	Зовнішній борг, 2011 р	Чистий приплив 2010 р.	Чистий приплив 2011 р.	% зміни чистого припливу	% від загального чистого потоку
Країна	Кількість	% від загального числа	Кількість	Кількість
Китай	685400	14,1	115200	127100	10,3	27,4
Російська Федерація	543000	11,1	31100	32800	5,50	7,1
Бразилія	404300	8,3	70800	51900	-26,7	11,2
Туреччина	307000	6,3	21900	7100	-67,3	1,5
Індія	334300	6,9	34100	44000	28,9	9,5
Мехіко	287000	5,9	43900	43200	-1,5	9,3
Індонезія	213500	4,4	15800	18400	16,4	4
Україна	134500	2,8	16700	18500	10,2	4
Румунія	129800	2,7	4300	5500	28,1	1,2
Казахстан	124400	2,6	7200	5200	-26,8	1,1
Всьго 10 найбільших позичальників	3163400	64,9	360900	353700	-2	76,2
Інші країни, що розвиваються	1712700	35,1	128700	110200	-14,4	23,8
Всі країни, що розвиваються	4876000	100	489600	463800	-5,3	100

Говорячи про абсолютну оцінку впливу Китаю на світові ринки, то можна припустити, що важливу роль при цьому відіграє географічний фактор. Так, гіпотетично, такий вплив буде значно більшим на країни-сусіди Китаю, аніж на інші країни світу. Причому чим дальше країни знаходяться - тим менший вплив.

Якщо припустити, що імпорт з Китаю та експорт в Китай кожної з перелічених країн становить по 100%, то відповідно, 100% рівні 5 балам. Якщо перевести частку присутності Китаю на ринку кожної з країн в оцінку, то можна побачити на скільки значним є вплив Китаю на національні ринки та на скільки ці країни є залежними від нього (табл. 2.9).

Таблиця 2.9. Місце Китаю та оцінка його впливу на економіку країн (бали від 1-5)

Місце Китаю в сукупному імпорті країни	Країна	Оцінка імпорту з Китаю	Місце Китаю в сукупному експорті країни	Країна	Оцінка експорту країни в Китай
	Монголія	1,105		Монголія	1,92
2	Росія	0,35	2	Росія	0,16
1	Індія	0,3	4	Індія	0,16
2	Казахстан	0,695	2	Казахстан	0,58
1	Киргизстан	2,01	4	Киргизстан	0,14
1	Таджикистан	2,295	5	Таджикистан	0,35
9	Афганістан	0,12	11	Афганістан	0,04
	Непал	1,275		Непал	0,08
1	М'янма	1,18	2	М'янма	0,44
1	В'єтнам	0,615	3	В'єтнам	0,3
2	Лаос	0,565	2	Лаос	1,18
3	Україна	0,19	5	Україна	0,08
1	США	0,465	4	США	0,18

Серед перелічених в табл. 2.9 країн, найвищу залежність від імпорту з Китаю демонструє Таджикистан з оцінкою у 2,295 бали. На другому місці знаходиться Киргизстан (2,01 бал), третє місце в переліку належить Непалу - 1,275 бала, четверте - М'янма (1,18) та п'яте - Монголія (1,105). Найменша оцінка залежності від китайського імпорту належить Афганістану - лише 0,12 бала. Щодо інших країн в переліку, то їхня залежність коливається в межах від 0,3 бала (Індія) до 0,695 (Казахстан).

Якщо говорити про Україну, то оцінка залежності країни від імпорту з КНР не є, порівняно, суттєвою - лише 0,19 бали. Проте, КНР поки що залишається третьою країною за величиною імпорту в Україну. Зважаючи на зовнішню політику України щодо Китаю, слід очікувати зростання співпраці та збільшення зовнішньої торгівлі між країнами, що призведе до збільшення присутності китайських товарів на українському ринку і, як наслідок, призведе до більшої залежності України від Китаю.

Таким чином, варто говорити про те, що протягом останніх років Китай збільшує та зміцнює свою позицію у світовому господарстві. Ставши у 2012 р. найбільшим експортером світу, в наступні роки спостерігається тенденція до нарощення китайського експорту. Китай також є однією із перших країн за рівнем розвитку ВВП, проте показник ВВП на душу населення залишається на низькому рівні. Китай є найсприятливішою країною світу за припливом прямих іноземних інвестицій, що звичайно ж позитивно впливає на розвиток китайської економіки та, водночас, робить її залежною від зовнішніх джерел залучення інвестицій.

2.2 Феномен конкурентоспроможності китайської економіки в умовах доступності ведення бізнесу

Посилення ролі Китаю на світовій економічній та політичній арені є наслідком комплексу внутрішніх і зовнішніх процесів, що відбуваються як безпосередньо в Китаї, так і в світовому економічному просторі. Динамічне і інтенсивне зростання китайської економіки, на тлі періодичного уповільнення і зниження темпів економічного розвитку провідних світових економік, зумовлює геополітичні та геоекономічні зміни, які відбуваються у світовому співтоваристві протягом останнього десятиліття.

Сьогодні Китай є найбільшою промисловою економікою в світі і вважається однією з найбільш конкурентоспроможних країн у світі. Використовуючи спочатку ряд своїх переваг, таких як дешеву робочу силу і сировину, Китай швидко рухався через ряд інших конкурентних чинників - в тому числі інфраструктура, сприятлива політика, велика споживча база і розвинена мережа постачальників. За останні 10-15 років виробничі можливості Китаю розвинулись від дешевих товарів до більш передових продуктів.

Китай обігнав Японію та став другою за величиною торговою державою в світі і в даний час є другим за величиною виробником в світі після США. Такі чинники забезпечили міжнародний статус Китаю як фабрики світу. Тим не менш, переваги Китаю в низькій вартості робочої сили ослабли у порівнянні з 10 роками тому, і, як наслідок, велика кількість виробників переміщуються в Південно-Східну Азію.

Конкурентні переваги Китаю у низькій вартості робочої сили ослабли також і в порівнянні з сусідніми країнами. За даними Economist Intelligence Unit (EIU), вартість праці в Китаї збільшилася майже в 4 рази за 10 років. Витрати на оплату праці на годину збільшилася з 0,6 дол. США у 2000 р. до 2,9 дол. США у 2011, що перевищує у 1,5 рази витрати на робочу силу за годину у Таїланді, у 2,5 рази більше Філіппін, і в 3,5 рази такі витрати перевищують показники Індонезії. Крім того, збільшення ціни на землю в Китаї призвело до зростання витрат на ресурси та виробництво.

Світова індустрія виробництва в даний час стикається з двома тенденціями: або повернення виробництва назад в їх власні країни, або перехід на більш низькі витрати на виробництво на Асоціацію держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). В якості прикладу можна взяти компанію “Nike”. У 2000 р. компанія продала 40% взуття в усьому світі, які були зроблені в Китаї, а лише 13% було зроблено у В'єтнамі. Тим не менш, в 2009 р. Китай і В'єтнам виготовили однаковий відсоток взуття - по 36%. Вже в 2010 р., В'єтнам обігнав Китай в якості найбільшого в світі виробника для “Nike”.

У щорічному рейтингу глобальної конкурентоспроможності, складеному на основі даних зі 144 країн, верхні рядки зайняли Швейцарія, Сінгапур і Фінляндія, у той час як на останньому місці опинилася держава Бурунді. Більшість місць у десятці найбільш конкурентоспроможних держав займають західні країни. Азія представлена в десятці Сінгапуром, Гонконгом і Японією.

Укладачі доповіді вважають, що Азійсько-Тихоокеанський регіон розвивається найбільш динамічно. Особливо хороші показники у Сінгапуру, Гонконгу, Японії, Тайваню, Китаю і Південної Кореї. Хоча Китай опустився в рейтингу на три сходинки - до 29 місця, в доповіді наголошується, що він все ще обганяє інші країни БРІК - Бразилію, Росію та Індію. З цих чотирьох країн тільки Бразилії вдалося підвищити свої позиції в рейтингу.

Якщо говорити про Україну в рейтингу країн за індексом глобальної конкурентоспроможності, то слід сказати, що у 2012 р. країна посіла 73 місце зі 144 країн з індексом - 4,14 з 7. Попередні місця в рейтингу належать Шрі Ланці (68-е місце - 4,19), Колумбії (69-е - 4,18), Марокко (70-е - 4,15), Словаччині (71-е - 4,14), Чорногорія (72-е - 4,14). Росія в цьому рейтингу посіла 67 сходинку з індексом - 4,2.

Як вважають укладачі доповіді, Китай втратив свою частку у глобальній конкурентоспроможності у 2012 р. Після п'яти років стійкого прогресу, Китай зараз повертається до свого рівня у 2009 р. Країна продовжує лідирувати серед інших країн БРІКС із великим відривом, друге місце серед економік БРІКС належить Бразилії (48-е місце в рейтингу). Хоча зниження рейтингу Китаю є незначним - його загальний бал майже не змінюється - але він впливає на всі рейтингові показники індексу глобальної конкурентоспроможності, окрім обсягу ринку.

Найкращий стан своєї конкурентоспроможності показав такий субіндекс як розмір ринку з індексом 6,82 з 7. Високий показник конкурентоспроможності - 6,22 - належить макроекономічному середовищу Китаю. На досить високому рівні знаходиться і стан здоров'я в країні та середня освіта - 6,11.

Погіршення більш виражені у тих областях, які набувають вирішального значення для конкурентоспроможності Китаю: розвиток фінансового ринку (54_е, рейтинг країни знизився на 6 позицій, індекс - 4,31 з 7), технологічна готовність Китаю посіла 88-е, що знизилось на 11 місць з індексом 3,5 та ринкової ефективності - 4,31 (59-е, що впало на 14 місць в рейтингу). Останній показник викликає особливу заклопотаність своєю недостатньою внутрішньою і зовнішньою конкуренцією, тому що існують різні бар'єри для виходу до ринкової ефективності, що стає більш важливим, ніж у попередні роки.

Найбільш проблемними факторами ведення бізнесу в Китаї за 2012 р. виявились: доступ до фінансування (13,1%), інфляція (10,2%), політична нестабільність (9,9%), неефективна державна бюрократія (9,7%), корупція (9,2%) та інші чинники. Найменше спостерігається в Китаї злочинностей та крадіжок, лише 1%. Ще однією проблемою в країні залишається охорона здоров'я (1,5%), а також недостатньо освічена робоча сила (5,2%).

Макроекономічна ситуація Китаю залишається дуже сприятливою - одинадцяте місце в рейтингу, незважаючи на тривалий період високої інфляції. В Китаї помірний дефіцит бюджету, а також країна може похвалитися низьким, хоча і зростаючим відношенням державного боргу до ВВП - 26%; його загальний рівень заощаджень залишається вище 50% від ВВП. Рейтинг боргу країни значно кращий, ніж у інших країнах БРІКС та й багатьох розвинених економіках. Крім того, Китай отримав відносно високі оцінки в галузі охорони здоров'я та початкової освіти (35-е місце в рейтингу).

Показники конкурентоспроможності Китаю помітно ослабли після заходів щодо забезпечення екологічної стійкості. Хоча деякі політичні дії стосовно поліпшення стану навколишнього середовища (таких, як заліснення) були прийняті, проте країна продовжує страждати від високого рівня викидів (високі рівні викидів CO2 і твердих частинок) і сільськогосподарського сектора ставить великий тиск на навколишнє середовище (інтенсивність використання води в Китаї є дуже високою). Соціальна стійкість лише частково відображає стан Китаю, так як країна не повідомляє дані, пов'язані з безробіттям серед молоді. Проте, за наявними даними можна спостерігати негативну картину, яка включає зростання нерівності та загального доступу до основних послуг, таких як санітарні умови, які ще залишаються низькими.

За даними публікації Deloitte Touche Tohmatsu Limited's (DTTL) Global Manufacturing Industry та Ради з конкурентоспроможності США у 2013 р. як найбільш конкурентоспроможний виробник в світі за індексом глобальної конкурентоспроможності виробництва знову зайняв Китай. Німеччина і США завершують трійку конкурентоспроможних країн-виробників, але, за даними опитування, обидві країни втрачатимуть свої позиції вже через п'ять років.

П'ять із розвинених країн були ранжовані у 2012 р. за індексом глобальної конкурентоспроможності виробництва в топ-10: друге місце посіла Німеччина, США - третє, Південна Корея - п'яте, Канада - сьоме і Японії - десяте, в той час як інші п'ять країн, що розвиваються також входять до топ-10 за найбільшою конкурентоспроможністю виробництва - це Китай, який зайняв першу сходинку в рейтингу, Індія - четверте місце, Тайвань - шосте, Бразилія - восьме і Сінгапур - дев'яте.

Зважаючи на такий розподіл, слід говорити про те, що країни, які розвиваються, особливо країни Азії, поступово виходять на лідируючі позиції в світі за розвитком та конкурентоспроможністю свого виробництва.

У доповіді Deloitte наголошується, що доступ до талановитих працівників є головним показником конкурентоспроможності країни, що також включає і торгівлю країни, фінансову та податкову системи, а потім витрати на оплату праці і матеріали. Підвищення і зростання ефективної бази талановитих робітників залишається основою конкурентоспроможності серед традиційних лідерів виробництва.

Згідно досліджень укладачів доповіді Deloitte Touche Tohmatsu Limited's, табл. 2.10 наочно демонструє конкурентні переваги Німеччини, США та Японії, які тримають свої позиції за рахунок інновацій, орієнтованих на талант, а також по відношенню до більшості інших чинників, за винятком витрат на оплату праці та матеріали. Не дивно, що дослідження показало, що країни які розвиваються отримують перевагу у зв'язку з низькою вартістю робочої сили і матеріалів, однак, в порівнянні з розвиненими націями, вони у великій мірі відстають по відношенню до їх систем охорони здоров'я та їх нормативно-правового середовища.

Таблиця 2.10. Оцінка рівня ключових факторів конкурентоспроможності країн, 2012 р.

Чинники конкурентоспроможності	Країна
	Німеччина	США	Японія	Китай	Бразилія	Індія
Інновації, орієнтовані на талант	9,47	8,94	8,14	5,89	4,28	5,82
Торговельно-економічна, фінансова і податкова система	7,12	6,83	6,19	5,87	4,84	4,01
Вартість робочої сили і матеріалів	3,29	3,97	2,59	10	6,7	9,41
Мережі постачальників	8,96	8,64	8,03	8,25	4,95	4,82
Нормативно-правова система	9,06	8,46	7,93	3,09	3,8	2,75
Фізична інфраструктура	9,82	9,15	9,07	6,47	4,23	1,78
Вартість енергії і політика	4,81	6,03	4,21	7,16	5,88	5,31
Привабливість місцевого ринку	7,26	7,6	5,72	8,16	6,28	5,9
Система охорони здоров'я	9,28	7,07	8,56	2,18	3,33	1
Державні інвестиції у виробництво та інновації	7,57	6,34	6,8	8,42	4,93	5,09

Як видно з табл. 2.10, Китай має абсолютну конкурентну перевагу у вартості робочої сили та матеріалів з максимальною оцінкою - 10 балів, в той час як бали розвинених країн коливаються від 2,59 (Японія) до 3,97 (США). Конкурентоспроможність по відношенню до місцевої вартості робочої сили та наявності ресурсів в Китаї становить 90%, в той час як у розвинених країнах: у США - 39%, в Німеччині - 32% та Японії - 29%. В інших двох країнах БРІК - Індії та Бразилії таке відношення рівне 87% та 70% відповідно.

Перетворення, які проводить Китай через чинники конкурентоспроможності, чітко відокремлюють країну від Індії та Бразилії. Крім того, дослідники припускають, що Китай стає все більш і більш розвиненою країною, ніж його конкуренти. Так, Китай, Індія і Бразилія продовжують зміцнювати свої передові досягнення, знання та можливості виробництва та намагаються підвищити свої конкурентоспроможні позиції протягом наступних п'яти років.

В рамках всесвітньо відомої церемонії нагородження переможців “Глобальна конкурентоспроможність брендів 2012 - топ-10 Китаю”, яка пройшла в США 7 грудня 2012 р., як елітних представників стійкості і конкурентоспроможності на світовому ринку з Китаю було обрано десять компаній, включаючи Haier, Huawei, Lenovo, TCL, Tencent, Промисловий і комерційний банк Китаю (ICBC), Китайський будівельний банк (CCB), China Life, China Petroleum Group (Sinopec), а також China Mobile отримав трофей від організатора International Data Group (IDG). TCL, BOE і відповідно Sinopec виграли спеціальні нагороди як найбільш екологічно конкурентоспроможні бренди, із найбільш стійкою конкурентоспроможністю та як соціально відповідальний бренд.

В глобальному контексті економічної турбулентності, переможці “Глобальна конкурентоспроможність брендів 2012 - топ-10 Китаю” успішно провели перетворення, адаптуючись до змін в економіці та виробничому середовищі у своїй галузі, заклавши міцний фундамент для майбутнього розвитку та отримання нових рушійних сил для свого бренду. Гідні звання, вони, в значній мірі, представляють собою спроможність брендингу китайських підприємств.

Табл. 2.11 вказує на конкурентні переваги та недоліки впливу державної політики на конкурентоспроможність Китаю, країн Європи, а також США. У відсотках відображено відповідно конкурентні переваги чи недоліки кожної з груп країн у тій чи іншій державній політиці.

Таблиця 2.11. Вплив державної політики на конкурентоспроможність країн

Конкурентні недоліки	Конкурентні переваги
Китай
Антимонопольна політика, закони і правила	· 38%	Політика в галузі науки, технологій та інновацій	· 84%
Інвестиційна політика	· 41%	Розвиток інфраструктури	· 77%
Імміграційна політика	· 44%	Безпека та гігієни праці	· 73%
Корпоративна податкова політика	· 50%	Стійкість політики	· 71%
Європа
Фінансові інтервенції уряду/володіння компаніями	· 28%	Закони про захист інтелектуальної власності	· 90%
Імміграційна політика	· 30%	-	-
Політика у сфері праці	· 48%	-	-
Сполучені Штати Америки
Екологічна політика	· 57%	Закони про захист інтелектуальної власності	· 79%
Енергетична політика	· 65%	Політика передачі технологій, впровадження та інтеграції	· 77%
Корпоративна податкова політика	· 68%	-	-
Політика охорони здоров'я	· 73%	-	-

Зважаючи на дані табл. 2.11. варто говорити про те, що Китай має досить високі конкурентні переваги у політиці в галузі науки, технологій та інновацій, у розвитку інфраструктури, у безпеці та гігієні праці, а також у стійкості політики. Проте, на фоні конкурентних переваг слід відмітити і ряд недоліків таких, як: недосконала антимонопольна політика, закони і правила, інвестиційна політика, імміграційна та податкова політика.

Так, як Китай намагається залучити все більше закордонних інвесторів та виробників у свою країну, то постає таке важливе питання: чи вигідними є інвестиції саме в Китай. Для відповіді на це запитання варто проаналізувати рейтинг країн світу за певними критеріями, які визначають ступінь легкості та доступності ведення бізнесу в різних країнах (табл. 2.12).

Таблиця 2.12. Рейтинг обраних країн за певними показниками, 2012 р.

	Рейтинг легкості ведення бізнесу	Реєстрація підприємств	Кредитування	Захист інвестор-рів	Оподаткування	Міжнародна торгівля
Сінгапур	1	4	12	2	5	1
Гонконг, Китай	2	6	4	3	4	2
Нова Зеландія	3	1	4	1	21	25
Сполучені Штати Америки	4	13	4	6	69	22
Данія	5	33	23	32	13	4
Норвегія	6	43	70	25	19	21
Сполучене Королівство Великобри-танії та Північної Ірландії	7	19	1	10	16	14
Республіка Корея	8	24	12	49	30	3
Грузія	9	7	4	19	33	38
Австралія	10	2	4	70	48	44
Тайвань, Китай	16	16	70	32	54	23
Китай	91	151	70	100	122	68
Україна	137	50	23	117	165	145

У спільній публікації Світового Банку та Міжнародної фінансової корпорації ведеться рейтинг та оцінка 185 країн за нормами регулювання підприємницької діяльності, що можуть мати як позитивний так і негативний вплив на ведення бізнесу в кожній країні.

Рейтинг економік ранжують за сприянням ведення бізнесу з 1 до 185 місця, перше місце - найбільш високе. Висока позиція в індексі легкості ведення бізнесу означає, що регуляторний клімат сприяє веденню бізнесу. Індекс є середнім показником країни по 10 індикаторах, кожен індикатор має рівну вагу.

Згідно табл. 2.12, найдоступнішою країною для ведення бізнесу є Сінгапур, яка займає першу сходинку в рейтингу легкості ведення бізнесу. Хоча Китай займає 91 місце в рейтингу, проте Гонконг (особливий адміністративний район Китайської Народної Республіки) посідає в цьому рейтингу 2-ге місце. За реєстрацією підприємств Гонконг займає 6-те місце, за кредитуванням - 4-те, за ступенем захисту інвесторів - 3-тє, за рівнем оподаткування - 4-те та за міжнародною торгівлею - 2-ге місце в рейтингу. Якщо говорити про Китай, то слід відмітити, що в країні існує значний рівень оподаткування (122-ге місце в рейтингу), а також, порівняно важко здійснити реєстрацію підприємств (151-те місце).

Підсумовуючи вище сказане, слід зауважити, що однією з гострих проблем сучасної конкурентоспроможності Китаю на світовому ринку можна розглядати те, що заробітна плата китайців постійно зростає, причому китайський уряд планує збільшити до 2015 р. витрати на заробітну плату більш ніж на 80%. Це призведе до зниження конкурентоспроможності Китаю в трудомістких галузях. У зв'язку з такою тенденцією та перспективою іноземним інвесторам стає вигідніше вкладати свої кошти в ті країни, де витрати на виробництво є відносно меншими.

3. Перспективи розвитку економіки Китаю в контексті співпраці з Україною

3.1 Пріоритетні напрями розвитку економіки Китаю та прогноз масштабів експансії країни на світові ринки

Китай стоїть на позиції підтримання поліцентричної концепції світоустрою. В якості головної мети встановлення такої моделі порядку Китай вбачає оптимізацію свого місця в багатополюсному світі, надійне гарантування безпеки країни, мінімізацію зовнішнього втручання та здобуття лідерських позицій у Східній Азії. Усвідомлюючи, що подальше зростання китайської економіки вимагає мирної інтеграції у світову економічну систему, Китай у відносинах із провідними країнами Заходу і США продовжує слідувати моделі партнерства із “центрами сили”, а не протидіяти їм. Співробітництво з провідними країнами, або принаймні суперництво, яке б не виходило за межі торговельних спорів, є основним завданням сучасного зовнішньополітичного курсу КНР.

Однак у здійсненні своєї зовнішньополітичної стратегії офіційний Пекін, природно, стикається з протидією визнаних світових гравців, в основі якої лежать їх побоювання щодо КНР як конкурента. Відбиттям таких побоювань стала поява різноманітних теорій антикитайської спрямованості. Зокрема “китайської загрози” та “Пекінського консенсусу”. Перша вбачає в посиленні китайської могутності й зміцненні міжнародних позицій Китаю загрозу ринковим демократіям з боку “недемократичного Китаю”, а також зростаючим “гігантським споживанням світових енергетичних і сировинних ресурсів та, як наслідок, руйнування глобального довкілля. Друга - за аналогією з неоліберальною концепцією “Вашингтонського консенсусу” зводиться до того, що офіційний Пекін пропонує світові власний варіант ринкового розвитку - без демократичних свобод (у західному трактуванні) і що надалі КНР впроваджуватиме цей варіант в якості “рецепту для “третього світу”.

Відповіддю Китаю на дані концепції в ідеологічному плані й стала теорія “мирного піднесення Китаю” (згодом переформульована в теорію “гармонійного миру”), спрямована на доведення того, що розвиток КНР і її міжнародна активність не несуть загрози світовому розвиткові. При цьому визначальну роль мають два фактори: активне відкриття Китаю зовнішньому світові й послідовні його зусилля для захисту автономії на міжнародній арені.

В цілому “велика стратегія” Китаю робить акцент на мирному зростанні держави, спрямованому проти політики сили, гегемонізму і залякування китайською загрозою, на підтримку багатополярності, а також відповідальності КНР перед світовою спільнотою. Крім того, концепція “зростання” КНР передбачає економізацію зовнішньої політики, що позитивно відбиваєтьс...