Дослідження сучасних тенденцій та динаміки розвитку економіки Китаю в умовах глобального лідерства країни та тлі поточних світових економічних процесів

На нашу думку, протягом 2013-2018 рр. Китай нарощуватиме обсяги експорту, хоча і повільнішими темпами, аніж протягом 2002-2008 рр., що пов'язано із напруженою ситуацією в Європі та США та зменшенням попиту на китайські товари. Таким чином, варто очікувати, що по відношенню до ВВП експорт зростатиме від 32% до 35% у 2018 р.

За сумарним показником частка трьох найбільших азіатських економік (китайської, індійської та японської) станом на 2020 р. складатиме 32% світового ВВП, а загальна частка Азії зросте до понад 40% світового ВВП.

Китай стане найбільшою економікою у світі, випередивши США в 2016 р., свідчить дослідження Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) “Погляд на 2060 рік: глобальне бачення довгострокового зростання”. Звіт заснований на паритеті купівельної спроможності країн за станом на 2005 р.

Згідно з даними дослідження, Китай обжене єврозону вже через рік або трохи пізніше. Індія випередить Японію через рік-два, а єврозону - через 20 років, говориться в доповіді. Прогнозовані показники росту китайської економіки продемонстровані у табл. 3.3.

Таблиця 3.3. Китай: прогнозовані показники зростання за умови стійких реформи та несуттєвих змін в економіці

Говорячи про довгострокову перспективу, дослідники ОЕСР, вважають, що до 2026-2030 рр. продуктивність праці в Китаї знизиться з 8,3% у 2011 р. до 5,5% у 2030 р. Частка зайнятих у сільському господарстві знизиться від 30% (у 2011 р.) до 2,5% (на 2030 р.). Проте, очікується, що частка зайнятих у сфері послуг зросте із 42% (станом на 2011 р.) до 59% (до 2030 р.).

Експерти ОЕСР чекають, що до 2015 р. сукупний ВВП Китаю і Індії перевищить сумарний об'єм економік країн G7 (Франція, Німеччина, Італія, Японія, Великобританія, США і Канада), а до 2060 р. китайська та індійська економіки будуть більші за економіки “великої сімки” в 1,5 рази. Для порівняння, в 2010 р. ВВП Китаю і Індії складали тільки половину ВВП “великої сімки”. До 2060 р. сумарний ВВП цих двох країн перевищить сукупний об'єм економік ОЕСР, тоді як зараз ВВП Китаю і Індії складає тільки третину від ВВП ОЕСР, в яку входять 34 держави.

Глобальна економічна і фінансова криза, що вибухнула в 2007 р. віддзеркалилась на китайському експорті, але вжиття термінових стратегічних заходів та пом'якшення впливу на економіку призвело до того, що середній ріст залишився вище 9% в 2008-2010 рр. (табл. 3.4).

Таблиця 3.4. Прогнозні показники розвитку китайської економіки на 2013-2014 рр.

Згідно табл. 3.4 внутрішнє споживання, після 2012 р., за прогнозами зростатиме на 8,5% і 8,7% у 2013-2014 рр. відповідно. Імпорт зросте до 11,5% до 2014 р., а експорт - 10,9%.

Після відновлення китайської економіки після кризи у 2011 р. відбулось зростання реального ВВП на 7,8% в 2012 р. і встановлений імпульс на майбутнє його зростання у 2013-2014 рр. Так, ріст реального ВВП Китаю на 2013-2014 рр. спеціалісти ОЕСР прогнозують на рівні 8,5% у 2013 р. та 8,9% - у 2014 р.

Аналітики відмічають, що, незважаючи на зміну структури світового ВВП, істотні відмінності в життєвих стандартах між розвиненими економіками, що розвиваються, збережуться. За їх даними, протягом найближчих 50 років ВВП на душу населення в країнах, що не входять в ОЕСР, ростиме на 3% щорічно, тоді як в країнах ОЕСР - тільки на 1,7%. В результаті ВВП на душу населення в бідних економіках за цей час виросте в чотири рази, а в розвинених країнах - в два рази, говориться в дослідженні ОЕСР. В Китаї й Індії до 2060 р. станеться семикратне збільшення показників, виходячи з матеріалів ОЕСР, Китай обжене США по ВВП на душу населення на 25%, вважають аналітики ОЕСР.

До 2017 р. валовий внутрішній продукт Китаю, що розраховується на основі паритету купівельної спроможності (ПКС), займе найбільшу частку, як вважають спеціалісти МВФ, - 18,82% від світового ВВП, перегнавши при цьому США, які займатимуть у 2017 р. 18,4% від світового ВВП. Варто відмітити, що у 2012 р. Китай був другою країною світу за величиною ВВП із часткою 16,82%, в той час як США, із часткою 21,35%, займали лідируючу позицію за участю у світовому ВВП.

В доповіді МВФ “World Economic Outlook 2013”, аналітики прогнозують, що зростання Китаю у 2013 р. прискориться до 8%, що свідчить про подальший стійкий внутрішній попит як споживання, так і інвестицій і знову ж таки зовнішній попит. Інфляція, на думку дослідників, буде незначною, в середньому до 3% у 2013 р.

У тому випадку, якщо уповільнення економіки КНР виявиться сильнішим, ніж прогнозують у МВФ, експерти фонду радять Пекіну простимулювати зростання ВВП зниженням податків. Однією з основних проблем, яку відзначили експерти, стане проблема зростання регіонального боргу, який вже досяг 50% від ВВП. Крім цього, в доповіді МВФ наголошується, що зростання економіки Китаю залежить не тільки від темпів зростання інвестицій, а й від їх якості.

Найбільші інвестиційні банки також знизили свої прогнози росту китайської економіки: Bank of America-Merrill Lynch до 7,6% з 8%, Standard Chartered до 7,7% з 8,3%, ING до 7,7% з 9%. Офіційний прогноз китайської влади щодо зростання економіки в 2013 р. становить 7,5%, проте аналітики зазначають, що урядові економісти схильні занижувати оцінки зростання економіки Китаю.

Щодо зростаючого світового впливу Китаю у зовнішній торгівлі, то у західних аналітиків, наприклад, агентства Goldman Sachs Group, воно викликає побоювання, оскільки “може зірвати регіональні торговельні блоки”. Вони вважають, що дуже багато країн останнім часом стають залежними від торгівлі з Китаєм.

Згідно з емпіричним аналізом, проведеним Вівеком Аророю та Атанасіосом Вамвакідісом, щодо впливу економічного зростання Китаю на решту світу, було отримано емпіричні результати, за якими економічне зростання Китаю відіграє значну роль у поясненні коливань обсягу виробництва в інших країнах, і, що вона значно збільшилася в останні десятиріччя. До цих результатів відносять ефекти за період від одного до п'яти років, що асоціюють з економічним циклом, а також за триваліший термін.

Отож, результати Арора та Вамвакідіса показують, що в коротко- і середньотерміновій перспективі шок для темпів зростання ВВП Китаю в 1-відсотковий пункт викликає сукупну відповідну реакцію з боку темпів зростання інших країн у розмірі 0,2-відсоткового пункту через три роки і 0,4-відсоткового пункту через п'ять років (табл. 3.5).

За припущенням, спочатку цей вплив майже повністю здійснювався через канали зовнішньої торгівлі. Однак з часом зростає вплив і через неторговельні канали. Вважається, що за повний п'ятирічний період приблизно 60 відсотків впливу зростання Китаю передається через канали зовнішньої торгівлі, а 40% - через інші канали, а саме: рух капіталу, туризм, ділові поїздки, споживчу та підприємницьку впевненість.

Таблиця 3.5. Оцінка впливу Китаю на світ протягом 5 років, відсоткові пункти

Таким чином, результати робочого документа МВФ 10/165, які базуються на даних за останні два десятиріччя, свідчать про те, що зміна темпу зростання Китаю на 1-відсотковий пункт, що триває протягом п'яти років, пов'язано зі зміною темпу зростання в іншому світі на 0,4-відсоткового пункту. Крім того, аналіз за триваліший період часу (1963-2007 роки) показує, що вторинні ефекти економічного зростання Китаю з часом зросли. Географічна віддаленість, мабуть, теж впливає на силу цих вторинних ефектів: чим ближче країна до Китаю, тим сильнішим є вплив. Але оцінки свідчать про те, що роль відстані з часом зменшується.

Отож, в результаті прогнозів різних міжнародних організацій, а також і самого китайського уряду, на найближчу перспективу відбуватиметься посилення ролі Китаю на світовій арені. Хоча, у 2012 р. Китай став лідером за експортом у світі, прогнозується нарощення експортних поставок, а також подальше залучення інвесторів в економіку країни. Із нарощенням могутності китайської економіки, присутня все більша залежність країн світу від країни. За деякими прогнозами, до 2020 р. Китай стане найбільшою економіко світу, а, разом із іншими країнами Азії наздожене країни Європи. Так, за офіційними прогнозами уряду, китайська економіка зросте лише на 7,5%. Загалом, для Китаю вважається мінімальним щорічний ріст економіки на рівні 7-8%, тому не варто очікувати на майбутню перспективу стрімкого обвалу китайської економіки.

3.2 Інтереси та потенційні можливості зовнішньоекономічних зв'язків України у відносинах з Китаєм

Пріоритетним вектором українських зовнішньоекономічних зв'язків в останні роки стає азійський напрямок. Країни Азійсько-Тихоокеанського регіону (АТР) набуваю важливого стратегічного значення для української сторони, адже вони, а особливо Китай, демонструючи швидкі темпи економічного зростання, нині відіграють важливу роль у світовому господарстві.

Країни АТР з огляду на розвиток основних галузей вітчизняної промисловості, наукової співпраці та експорту новітніх технологій становлять значний інтерес для України. Адже у цьому регіоні проживає більш ніж половина людства, виробляється понад 50% товарної продукції світу, концентрується 40% обсягу світової торгівлі.

Економічна вага Китаю у світовій економіці не може залишитись непоміченою. Враховуючи такий факт, слід відмітити, що китайський ринок є перспективним для України, в той час як і вітчизняний ринок є цікавим для КНР. Важливим є і те, що правильно налагоджена співпраця Києва з Пекіном може суттєво посилити позиції України на міжнародній арені. Також, не може залишитись без уваги той факт, що для України є важливим досвід Китаю з реформування економічної системи та створення привабливого інвестиційного клімату.

Відновлення діалогу на вищому рівні з Китаєм під час візиту Президента України до КНР у вересні 2010 р. засвідчило взаємну зацікавленість сторін у комплексному розвитку двосторонніх відносин, максимальному використанні існуючого потенціалу співробітництва, поглибленні стратегічного партнерства. Підвищення рівня відносин між двома країнами актуалізується з огляду на широкі перспективи розширення співробітництва в торговельно-економічній, інвестиційній, транспортно- інфраструктурній, агропромисловій та інших сферах.

Стратегічний характер партнерства України з КНР має, насамперед, економічне підгрунтя. Стратегічно важливим питанням для КНР є оптимізація міжнародних транспортних потоків та розвиток транскордонної транспортної інфраструктури, зокрема реалізації проекту відродження “шовкового шляху”. Розвиток української транспортної мережі в контексті трансконтинентальних перевезень цілком відповідає китайським інтересам щодо розширення торгівлі з Європою.

Існує зацікавленість КНР щодо розвитку співробітництва з Україною у технологічних сферах - машинобудуванні, космічній галузі, авіа-, судно- та двигунобудуванні, атомній та альтернативній енергетиці. Тільки через спільне виробництво високотехнологічної продукції з Китаєм, іншими новими центрами зростання, Україна зможе забезпечити собі гідне місце на світових ринках.

Як Китай, так і Україна зацікавлені у розвитку співпраці між своїми державами. В першу чергу це проявляється у збільшенні зовнішньої торгівлі між країнами, починаючи з 2009 р.

Стратегічні наміри щодо розвитку виробничої кооперації та залучення китайських інвестицій перетворює Китай на важливе джерело модернізаційного розвитку України. Створення індустріальних парків, зон технологічного розвитку не тільки забезпечить Україну новими робочими місцями, але й сприятиме технічному та технологічному прогресу нашої економіки. В свою чергу, Китай при реалізації стратегії просування своєї сучасної продукції на європейські ринки враховує можливості використанням транзитного потенціалу України.

Зважаючи на таку тенденцію, можна припустити, що протягом найближчої перспективи, тобто 2013-2017 рр. щорічно експорт з України в Китай зростатиме на 3-3,5%, в той час як імпорт з КНР збільшуватиметься на 9,5-10% щорічно.

Реалізація досягнутих на найвищому рівні українсько-китайських домовленостей, наповнення відносин стратегічного партнерства між обома країнами практичним економічним змістом, вимагають від України напрацювання комплексної і послідовної політики, яка б враховувала політичну, економічну й фінансову вагу Китаю у сучасному світі.

Необхідно скористатися нинішнім сприятливим моментом для регулювання структури двосторонньої торгівлі між Китаєм та Україною та зміни моделі її зростання, докласти зусиль для збільшення обсягів торгівлі машино-технічною та високотехнологічною продукцією, упорядкувати торгівлю, побудувати сучасні логістичні та торговельні майданчики, активізувати обмін та співпрацю у сфері захисту прав інтелектуальної власності, прискорити реалізацію масштабних двосторонніх проектів з метою створення умов для здорового і стабільного розвитку українсько-китайського торговельно-економічного співробітництва.

Серед пріоритетних галузей українсько-китайського співробітництва, що обговорюються на найвищому рівні, слід зазначити нафтогазову сферу та ядерну енергетику, будівництво енергетичних об'єктів, науково-технічну та інноваційну сфери, спільні дослідження в базових та високотехнологічних галузях, стимулювання промислового освоєння результатів наукових досліджень.

Окремо слід зазначити інвестиційний потенціал українсько-китайського співробітництва. Китай має найбільший у світі золотовалютний резерв (понад 2 трлн. дол. США, з яких третина номінована в цінних паперах США). Станом на 2012 р., прямі іноземні інвестиції з України в Китай становили 0,9 млн. дол. США, в той час як інвестиції з Китаю в Україну надійшли на суму 15,3 млн. дол. США.

Зважаючи на позитивну динаміку росту прямих іноземних інвестицій протягом минулих 2006-2012 рр., варто сказати, що це свідчить про майбутнє нарощення прямих іноземних інвестицій як з України в Китай, так і з Китаю в Україну. Так, до 2017 р., на нашу думку, прогнозується ріст прямих іноземних інвестицій з Китаю в Україну до 25,73 млн. дол. США, проте інвестиції з України в Китай досягнуть рівня - 1,47 млн. дол. США.

Останніми роками Китай вкладає значні фінансові ресурси у потенційно цікаві для китайської економіки зарубіжні проекти. Саме з огляду на довгострокову перспективу слід розглядати участь китайських корпорацій у розвідці та розробці корисних копалин українського чорноморського шельфу.

Не менш важливим для Китаю є створення іноземних продовольчих баз, особливо на тлі загострення світової продовольчої кризи та співвідношення частки родючих земель й відсотка населення. Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва у Китаї дуже висока, що дозволяє йому не тільки вирішувати продовольчу проблему всередині країни, але й експортувати велику кількість продовольчих товарів. Втім, у довгостроковій перспективі можливості китайського сільського господарства все ж значно обмежені природними чинниками, що привертає увагу китайського бізнесу до українського чорнозему.

Роль найбільшого експортера у світі вимагає від КНР уваги до оптимізації міжнародних транспортних потоків та розвитку світової транспортної інфраструктури. Відродження “шовкового шляху”, до якого уряд КНР активно залучає всі зацікавлені країни та міжнародні організації, має у першу чергу економічне підґрунтя. Таким чином, розвиток української транспортної мережі в контексті трансконтинентальних перевезень цілком відповідає стратегічним інтересам китайського експорту до Європи і, відповідно, має інвестиційну привабливість для китайського бізнесу.

Серед поточних чинників, що сприяють залученню китайських можливостей до розв'язання нагальних українських проблем слід зазначити певну “перегрітість” китайського внутрішнього будівельного ринку. Уряд КНР всіляко заохочує будівельні корпорації Китаю до міжнародної співпраці та використання китайських потужностей для зведення зарубіжних об'єктів, що має велике значення для України.

Український президент Віктор Янукович і його китайський колега Ху Цзіньтао уклали угоду про стратегічне партнерство в Києві 20 червня 2011 р. Китай пообіцяв великих кредитів Україні, так як країна стикається із зростанням тиску з боку Росії на імпортні витрати газу.

Уряд України 10 грудня 2012 р. оголосив, що її національна газова компанія “Нафтогаз” отримала кредитну лінію в сумі 3,65 млрд. дол. США від китайського державного Банку, щоб допомогти замінити газ вугіллям. Кредит на 15 років виплачуватиметься, починаючи з 2016 р. Китай може допомогти Україні зменшити свою залежність від російського газу навіть більше, ніж припускають деякі аналітики.

Китай в даний час шукає економічного співробітництва з Україною. У вересні 2013 р. Україна планує розпочати поставки 3 млн. тонн зерна на рік в Китай за умовами 3-мільярдної кредитної угоди з експортно-імпортним банком країни. Україна зі свого боку покладає великі надії на угоду з Китаєм на перетворення своєї вугільної технології, які заплановані для впровадження кількох регіональних ТЕЦ (теплоелектроцентраль).

До недавнього часу експансія Китаю була в основному спрямована на Центральну Азію і процес виявився досить ефективним. Тепер, мабуть, прийшла черга Білорусії, Молдови та Україні. У випадку України, обсяг співпраці набагато більший та торкається не лише фінансової сфери. Це, безумовно, стосується і військово-технічного співробітництва між країнами.

В 2012 р. Україна зобов'язалася закупити китайські товари за китайський кредит. Наприкінці жовтня 2012 р. Державна продовольчо-зернова корпорація України і Китайська національна корпорація машинної промисловості (ССЕС) підписали договір, який передбачає поставку українського зерна на китайський ринок. Як повідомляє Forbes.ua, він передбачає щорічний експорт 4-6 млн. тонн кукурудзи та інших зернових протягом 15 років. Очікуваний загальний обсяг складе 80 млн. тонн. Щорічна сума закупівель - від 1,2 млрд. дол. США до 1,8 млрд. дол. США.

В якості оплати Китайська національна корпорація машинної промисловості відкриє в Ексімбанку Китаю безвідкличні акредитиви (грошові зобов'язання) на відповідну суму. Зернові повинні бути українськими, відповідати стандартам якості міжнародної зернової асоціації GAFTA і не містити ГМО. ССЕС матиме право реекспорту зернових в треті країни. У свою чергу Україна зобов'язалася закупити у ССЕС китайських товарів (засобів захисту рослин, добрив, сільгосптехніки, насіння та ін.) на 1,5 млрд. дол. США протягом п'ятьох років. Куплятись вони повинні за рахунок кредиту Ексімбанку Китаю. Загальна сума договору між Україною і Китаєм становить 24,2-28,05 млрд. дол. США.

Підсумовуючи вище сказане, необхідно відмітити позитивні потенційні можливості та прогнози, які стосуються зовнішньоекономічних зв'язків України з Китаєм на майбутню перспективу. Виходячи з проведеного аналізу, можна сказати, що в наступні роки прогнозується зростання як зовнішньої торгівлі між країнами, так і взаємного нарощення інвестицій, а також і співпраця в інших пріоритетних галузях обох країн.

3.3 Міжнародне співробітництво в сфері охорони праці

Важливими нормативними актами з питань охорони праці є міжнародні договори та угоди, до яких приєдналась Україна у встановленому порядку. Статтею 3 Закону “Про охорону праці” передбачається, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору. Переважна більшість міжнародних договорів та угод, в яких бере участь Україна і які більшою або меншою мірою стосуються охорони праці, можна об'єднати в чотири групи:

1. Конвенції, Рекомендації та інші документи Міжнародної Організації Праці;

2. Директиви Європейського Союзу;

3. договори та угоди, підписані в рамках Співдружності Незалежних Держав;

4. двосторонні договори та угоди.

Всі механізми прийняття рішень в МОП пов'язані з її унікальною структурою, яка базується на принципі трипартизму, тобто рівного представництва трьох сторін - уряду, роботодавців і робітників. Так приймаються рішення кожної країни-члена, так приймаються рішення по суті роботи комітетів Конференції по Міжнародним Конвенціям, Рекомендаціям тощо. Технічне сприяння МОП у сфері охорони праці носить різні форми. Деякі проекти допомогли країнам-членам при розробці нових законодавств з охорони праці і при зміцненні інспекційних служб. В інших країнах здійснювалась підтримка при створенні інститутів з виробничої безпеки та гігієни праці для сприяння науковим дослідженням і розробці навчальних програм. Основними формами діяльності МОП є розробка стандартів, дослідження, збір та розповсюдження інформації, технічне сприяння. При активному співробітництві з країнами-членами ці заходи роблять більш успішною боротьбу за досягнення соціальної справедливості та миру у всьому світі. За свою діяльність МОП отримала у 1969 р. Нобелівську Премію Миру. З часу свого заснування МОП ухвалила понад 179 Конвенцій, 74 з яких пов'язані з умовами праці. Вагома частина цих конвенцій стосується питань охорони пpaцi. Особливе місце серед Конвенцій МОП займає Конвенція № 155 “Про безпеку і гігієну праці та виробничу санітарію”, яка закладає міжнародно-правову основу національної політики щодо створення всебічної і послідовної системи профілактики нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. У МОП діє система контролю за застосуванням в країнах-членах Організації конвенцій і рекомендацій. Кожна держава зобов'язана подавати доповіді про застосування на своїй території ратифікованих нею конвенцій, а також інформації про стан законодавства і практики з питань, що порушуються в окремих, не ратифікованих нею конвенціях.

Директиви, що приймаються в рамках Європейського Союзу і є законом для всіх його країн, відповідають конвенціям МОП. З іншого боку, при розробці нових конвенцій, рекомендацій та інших документів МОП враховується передовий досвід країн-членів ЄС. Все зростаюча важливість директив ЄС обумовлена багатьма причинами, серед яких найсуттєвішими є наступні чотири: - спільні стандарти здоров'я і безпеки сприяють економічній інтеграції, оскільки продукти не можуть вільно циркулювати всередині Союзу, якщо ціни на аналогічні вироби різняться в різних країнах-членах через різні витрати, які накладає безпека та гігієна праці на бізнес; - скорочення людських, соціальних та економічних витрат, пов'язаних з нещасними випадками та професійними захворюваннями, приведе до великої фінансової економії і викличе суттєве зростання якості життя у всьому Співтоваристві; - запровадження найбільш ефективних методів роботи повинно принести з собою ріст продуктивності, зменшення експлуатаційних (поточних) витрат і покращення трудових стосунків; - регулювання певних ризиків (таких, як ризики, що виникають при великих вибухах) повинно узгоджуватися на наднаціональному рівні в зв'язку з масштабом ресурсних затрат і з тим, що будь-яка невідповідність в суті і використанні таких положень приводить до “викривлень” у конкуренції і впливає на ціни товарів. Україна не являється членом ЄС, але неодноразово на найвищих рівнях заявляла про своє прагнення до вступу до цієї організації. Однією з умов прийняття нових країн до ЄС є відповідність їхнього законодавства законодавству ЄС, тому в нашій країні ведеться активна робота по узгодженню вимог законів та нормативно-правових актів директивам ЄС. В останні роки успішно розвивається співробітництво і взаємодію сил цивільної оборони країн-членів НАТО і особливо країн-членів Європейського економічного співтовариства.

Комісією європейських співтовариств прийнята спільна програма країн-учасниць щодо взаємодії у сфері цивільного захисту. Відповідно до досягнутої низкою європейських країн “Відкритим частковим угодою щодо запобігання стихійним і технологічних лих, захисту від них і надання допомоги постраждалим” в Греції створено Європейський центр запобігання лих і прогнозування землетрусів (ЕЦПП). Міжнародною організацією постійно проводиться всебічна і цілеспрямована підготовка керівного складу організацій, сил цивільної оборони та населення до ведення рятувальних робіт. Активна робота щодо розвитку та удосконалення правової бази охорони праці проводиться в країнах-членах СНД. Важливу роль в цій роботі відіграють модельні закони, прийняті на міждержавному рівні. Мета цих законів сприяти зближенню національного законодавства в галузі охорони праці на міждержавному рівні, створення єдиної правової бази, спрямованої на максимальне забезпечення соціальної захищеності працівників.

Роль Азії у світових політичних та економічних процесах поступово зростає протягом тривалого часу. В останнє десятиліття цей процес набув особливої динаміки, що дозволяє говорити про невідворотнє майбутнє перетворення Азії на головний центр тяжіння інтересів всіх без винятку крупних держав світу. Особливо помітним є економічний прогрес китайської економіки.

Згідно з прогнозами аналітиків, у найближче десятиліття в результаті прискореного економічного розвитку найбільших азіатських держав спостерігатиметься зміна структури глобальної економіки. За деякими прогнозами, частка ВВП Китаю у світовій економіці терміном до 2020 р. зросте до 20%, що зробить КНР найбільшою економікою світу

До 2017 р., на думку спеціалістів аудиторської фірми Deloitte, за конкурентоспроможністю виробництва Китай, Індія і Бразилія переженуть такі розвинені країни як США, Німеччину і Японія, які втрачатимуть свої конкурентні переваги у порівнянні з країнами, що розвиваються.

За часткою виробництва, Китай, за прогнозами, буде найбільшим в світі виробником та становитиме 22,7% від всього світового виробництва. Далі - США (18,3%) та Європа (17,4%), причому на єврозону припадатиме лише 12,0% всього виробництва.

Китайський ринок є перспективним для України, в той час як і вітчизняний ринок є цікавим для КНР. Важливим є і те, що правильно налагоджена співпраця Києва з Пекіном може суттєво посилити позиції України на міжнародній арені. В наступні роки прогнозується збільшення співпраці між країнами. На цьому шляху вже встановлені певні зв'язки між країнами, які матимуть позитивний вплив на економіку нашої країни.

Висновки

міжнародний економічний китайський

Протягом останніх десятиліть у глобальній світовій економіці відбуваються певні структурні зрушення, що призвели до появи нового світового економічного осередку - Китаю. Китай поступово перетворюється на одного із глобальних гравців у світових економічних процесах поряд із розвиненими країнами ЄС, США та Японією. Хоча роль Китаю у світовій економіці підвищилася, вона залишається незначною у порівнянні з роллю економіки США. Проте Китай продовжує бути важливим торговельним партнером для багатьох країн, і його швидкий економічний підйом може різними шляхами впливати на зростання в інших країнах.

Отож, економічне зростання провідних країн Азійсько-Тихоокеанського регіону робить його одним із основних світових економічних центрів, який безперечно в значній мірі впливає на глобальну економіку. У свою чергу, Китай поступово зміщає Японію з позицій економічного лідера Азійсько-Тихоокеанського регіону, направляючи розвиток і торгівлю в ньому. Центр промислової мережі поступово перемістився з Японії в Китай.

За результатами проведеного дослідження в коротко-, середньо- та довготерміновій перспективі економічний підйом Китаю впливає на зростання в інших країнах. Найголовніше, що цей вплив носить як позитивні так і негативні риси.

Масштабні досягнення Китайської Народної Республіки (КНР) протягом останніх років шляхом здійснення економічних реформ, перетворення її за сукупним ВВП у другу світову державу після США випередивши Японію, та вихід на лідируючі позиції за обсягами зовнішньої торгівлі, золотовалютними запасами, за обсягами виробництва зробили Китай центром уваги всього світу.

За даними спеціалістів Світової організації торгівлі за 2012 р. Китай став найбільшим експортером світу після країн ЄС із сумою експорту 2048814,0 млн. дол. США, обігнавши США, чий експорт у 2012 р. становив - 1547283,0 млн. дол. США.

Кризові 2008-2009 рр. стали переломними в китайській економіці. Проте, як свідчить проведений аналіз, Китай є однією з перших країн, які швидко реабілітувались після кризи та вже у 2010 р. у порівнянні з попереднім, 2009 р., експорт Китаю зріс до 1577754 млн. дол. США, що на 31,3% більше, а імпорт збільшився до 1396247 млн. дол. США, що на 38,8% більше попереднього року.

У 2010 р. частка Китаю у світовому експорті становила 10,32%, тоді як частка китайського імпорту становила 9% від всього імпорту світу. Вже у 2012 р. китайський експорт зріс, та зайняв 11,2% від світового експорту, в той час як частка імпорту склала близько 10%% від світового.

ЗТО квота, яка є комплексним показником відкритості національної економіки, у 2011 р. становила 58,68%. З 2005 р. по 2009 р. спостерігається зниження як експортної так і імпортної та ЗТО квоти. З 2009 р. відбувається позитивна тенденція росту експортної, імпортної та ЗТО квот. Це свідчить про зростаючий показник відкритості китайської економіки світовому господарству.

Основними торговими партнерами Китаю як за експортом так і за імпортом, впродовж 2010-2012 рр. залишаються країни ЄС, США та Гонконг, країни АСЕАН, Японія, Республіка Корея, Індія, Росія та Тайвань. Протягом 2010-2012 рр. частка країн ЄС та США в сукупному експорті Китаю зменшилась. Так, якщо у 2010 р. експорт з Китаю в ЄС займав 19,72% від всього експорту країни, то у 2012 р. така частка зменшилась до 16,3%. Якщо говорити про США, то частка експорту у США з Китаю зменшилась з 17,95% у 2010 р. до 17,17% у 2012 р.

Якщо говорити про основних імпортерів Китаю впродовж 2010_2012 рр., то, знову ж таки, домінують у цьому списку країни ЄС, США, країни АСЕАН та Японія.

Основними статтями експорту Китаю є електричні машини, включаючи комп'ютери, в'язаний одяг а також меблі та постіль. Електричним машинам належить 24% всього експорту товарів з Китаю, 18% експорту належить машинам, в тому числі комп'ютерам. Менша частка експорту припадає на одяг, меблі, пластикові вироби, взуття та різні інструменти - від 2% до 4%.

До основних статей імпорту включені електричні машини, мінеральне паливо, машини і руди. Значну частину імпорту Китаю складають частини і компоненти, які збираються в країні в готові продукти, такі як споживчі електронні продукти та комп'ютери, що згодом експортуються.

У 2011 р. головними торговими партнерами Китаю стали 27 країн-членів ЄС із сумою обороту у 407,734 млн. євро та 8% від всієї суми торгівельного обороту країни, а також США (6,2%), Японія (4,8%), Гонконг (3,9%), Корея (3,4%), Австралія (1,6%), Малайзія (1,3%) та країни БРІК (Бразилія - 1,2%, Росія - 1,1%, Індія - 1,0%). Торгівля Китаю з усіма країнами світу у 2011 р. склала 5 121 323 млн. євро.

Протягом 2010-2012 рр. у торгівлі товарами країн ЄС з Китаєм спостерігається перевищення імпорту над експортом, тобто негативний торгівельний баланс. Проте, якщо порівняти торгівельний баланс 2010 р. з 2012 р. то слід відмітити, що частка експорту країн ЄС в Китай зросла на 27%, а імпорту - лише на 2,6%.

Сукупний рівень прямих іноземних інвестицій в Китаї в кінці 2012 р. оцінюється в 1,3 трлн. дол. США, що робить його одним з найбільших місць у світі за прямими іноземними інвестиціями. Найбільшими джерелами корисних ПІІ в Китай за 1979-2012 були: Гонконг (45,4%), Британські Віргінські острови (9,1%), Японія (6,5%), Сполучені Штати Америки (5,3%) і Тайвань (4,9%).

Впродовж 2012 р. Китай втратив свою частку у глобальній конкурентоспроможності. Після п'яти років стійкого прогресу, Китай зараз повертається до свого рівня у 2009 р. Проте, найкращий стан своєї конкурентоспроможності показав такий субіндекс як розмір ринку з індексом 6,82 з 7. Високий показник конкурентоспроможності - 6,22 - належить макроекономічному середовищу Китаю. На досить високому рівні знаходиться і стан здоров'я в країні та середня освіта - 6,11.

Китай володіє абсолютною конкурентною перевагою у вартості робочої сили та матеріалів з максимальною оцінкою - 10 балів, в той час як бали розвинених країн коливаються від 2,59 (Японія) до 3,97 (США).

Якщо говорити про взаємовідносини України з країнами Азії, то у 2012 р. зовнішня торгівля України з країнами азійського регіону показала позитивне сальдо торговельного балансу, що склало 544162,0 тис. дол. США. Головним торговим партнером в цьому регіоні є Китай.

Щодо Китаю, то імпорт з КНР в Україну зріс на 26% у 2012 р., а експорт в Китай зменшився на 18,5%. В торгівлі з Китаєм у 2012 р. спостерігається від'ємне сальдо торговельного балансу - _6122462,0 тис. дол. США.

За даними Держмитслужби України, у 2012 р. питома вага імпорту з Китаю серед усієї суми імпорту України становила 9,48%. У 2011 р. така частка була на рівні 7,74%, що зменшилась у порівнянні з 2010 р. (у 2010 р. 8,14% від всього імпорту). Щодо питомої ваги експорту в Китай з України, то найбільша така частка спостерігалась у 2009 р. - 3,62% та у 2011 р. - 3,19%.

Найменша питома вага експорту в Китай була у 2008 р. та становила лише 0,76% від всього українського експорту. В 2012 р., у порівнянні з попередніми роками, частка експорту в Китай скоротилась та становила 2,59%.

За прогнозами спеціалістів ОЕСР, внутрішнє споживання, після 2012 р. зростатиме на 8,5% і 8,7% у 2013-2014 рр. відповідно. Імпорт зросте до 11,5%, а експорт - до10,9% до 2014 р.

Після відновлення китайської економіки після кризи у 2011 р. відбулось зростання реального ВВП на 7,8% в 2012 р. і встановлений імпульс на майбутнє його зростання у 2013-2014 рр. Так, ріст реального ВВП Китаю на 2013-2014 рр. спеціалісти ОЕСР прогнозують на рівні 8,5% у 2013 р. та 8,9% - у 2014 р.

До 2017 р. валовий внутрішній продукт Китаю, що розраховується на основі паритету купівельної спроможності (ПКС), займатиме найбільшу частку, як вважають спеціалісти МВФ, - 18,82% від світового ВВП, перегнавши при цьому США, які займатимуть у 2017 р. 18,4% від світового ВВП. Варто відмітити, що у 2012 р. Китай був другою країною світу за величиною ВВП із часткою 16,82%, в той час як США, із часткою 21,35%, займали лідируючу позицію за участю у світовому ВВП.

Економічна вага Китаю у світовій економіці не може залишитись непоміченою. Враховуючи такий факт, слід відмітити, що китайський ринок є перспективним для України, в той час як і вітчизняний ринок є цікавим для КНР. Тому в найближчі роки підвищення рівня відносин між двома країнами актуалізується з огляду на широкі перспективи розширення співробітництва в торговельно-економічній, інвестиційній, транспортно- інфраструктурній, агропромисловій та інших сферах.

Зважаючи на позитивну динаміку росту прямих іноземних інвестицій протягом минулих 2006-2012 рр., варто сказати, що це свідчить про майбутнє нарощення прямих іноземних інвестицій як з України в Китай, так і з Китаю в Україну. Так, до 2017 р., на нашу думку, прогнозується ріст прямих іноземних інвестицій з Китаю в Україну до 25,73 млн. дол. США, проте інвестиції з України в Китай досягнуть рівня - 1,47 млн. дол. США.

Отож, проаналізувавши стан, динаміку та майбутні перспективи економіки Китаю можна зробити висновок, що країна з кожним роком набуває могутності та значного потенціалу до поширення свого впливу на світові ринки. Зважаючи на таку ситуацію, в самій країні існує ряд недоліків, які можна подолати внаслідок виконання певних рекомендаційних заходів.

Таким чином, Китаю необхідно здійснити перехід від виробництва з низькою вартістю та кінцевою якістю до високої якості виробництва. Хоча основною перевагою Китаю залишається низька вартість робочої сили, проте така ситуація може змінитись. Тому Китаю потрібно знайти інші альтернативи, наприклад, вдосконалення технологій та інновацій. Важливим напрямком покращення ситуації в Китаї є боротьба із забрудненням навколишнього середовища, стан якого відлякує потенційних інвесторів, а також значно погіршує стан здоров'я населення.

Література

1. Антонюк Л.Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації / Л.Л. Антонюк // Економіка України. - К.: КНЕУ, 2004. - 275с.

2. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці / В.Ц. Жидецький, В.С. Джигирей, О.В. Мельников. - Львів: Афіша, 2009. - 350с.

3. Катренко Л.А. Охорона праці / Л.А. Катренко, І.П. Пістун. - Суми: “Університетська книга”, 2009. - 339с.

4. Козак В.В. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб.: 3-тє вид., перероб. і доп. / В.В. Козак, Л.А. Пайкова, Н.Б. Давнленко. - К.: Знання-Прес, 2002. - 325с.

5. Козак Ю.Г. Світова економіка: Навч. посіб. / Ю.Г. Козак, В.В. Ковалевський, Н.С. Логвінова, А.А. Наумчик, С.Н. Лебедєва. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 328с.

6. Кривенко К.Т. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін. - К.: КНЕУ, 2001. - 508с.

7. Ніколенко Ю.В. Політична економія: Підручник / За ред. Ніколенко Ю.В. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 632с.

Размещено на Allbest.ru