Особливості зовнішньоекономічної політики України по відношенню до економічних угруповань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ І МАРКЕТИНГУ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Міжнародна економіка. Частина 1»

на тему: «Особливості зовнішньоекономічної політики України по відношенню до економічних угруповань»

Реферат

Об'єкт дослідження: процес розвитку економічної інтеграції

Предмет дослідження: зовнішньоекономічна політика України щодо інтеграційних угруповань

Мета роботи: поглибити теоретичні уявлення щодо економічних угруповань та розвинути напрями інтеграційного процесу України до ЄС та інших економічних угруповань.

Методи дослідження: абстрактно- логічний, аналіз, індукція, дедукція, порівняння.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Регіональні організації регулювання міжнародних економічних відносин

1.1 Сутність та типи основних економічних угруповань

1.2 Класифікація міжнародних економічних організацій як прояву інтеграційних процесів

1.3 Економіко- політичні аспекти функціонування СНД та ЄС

Розділ 2. Участь України в інтеграційних угрупованнях

2.1 Місце України в світовій інтеграції

2.2 Дослідження відносин України з СНД

2.3 Проблеми і перспективи співробітництва ЄС з Україною

Розділ 3. Обґрунтування напрямів розвитку відносин України з економічними угрупованнями

Висновок

Використані джерела

Вступ

Актуальність теми. Економічна інтеграція об'єднує елементи національних економік і є найвищим ступенем інтернаціоналізації господарського життя, при цьому відбувається міждержавний розвиток, що діє відповідно до спеціальних угод і має свою організаційну структуру, представлену різними керуючими організаціями, наднаціональними незалежними утвореннями. Зростаюча залежність успішного розвитку національних економічних систем від оптимальної участі в інтеграційних процесах передбачає визначення економічних пріоритетів і найважливіших національних інтересів, усвідомлення ролі та місця України в глобальному геополітичному просторі.

Розвиток інтеграції обумовлює співробітництво між національними господарствами різних країн, що супроводжується частковою або повною уніфікацією законодавчої бази, ліквідацією бар'єрів у торгівлі між країнами, зближенням ринків країн з метою створення єдиного ринку. Стратегічний напрям інтеграції України передбачає проголошення курсу на багатовекторність, розвиток відносин як із країнами СНД, і особливо з Росією, так і розширення економічних відносин із країнами Європейського Союзу; участь у регіональних організаціях.

Дослідженню проблематики інтеграції і розвитку участі національної економіки у світовому господарстві присвячені роботи В. Андрійчука, М. Гонака, Ю. Макогона, С. Писаренко, А. Етозоні, Р. Кохана, Ст. Д. Краснера, П. Баклі, Г. Климка, А. Кредісова, Г. Кремера, О. Журавського, Д. Лук'яненка, Ю. Шишкова та інших.

Важливою умовою розвитку і поліпшення соціально- економічного стану України вчені- економісти і практики визнають залучення іноземного капіталу, відзначаючи, що дієвим важелем здійснення цього процесу є створення та функціонування спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку. Істотний внесок у дослідженні цих питань належить вченим- економістам О. Гаврілюку, В. Геєцю, Б. Губському, М. Дудченко, Б. Луціву, Ю. Макогону, В. Новицькому, І. Школі, О. Шниркову та іншим.

Сучасна багатовекторна тенденція інтеграції України потребує розвитку нових методів управління економікою. Процес інтеграції України у світову спільноту обумовлює розширення роботи торговельних місій, реформування виробничих комплексів, посилення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників.

Розділ 1. Регіональні організації регулювання міжнародних економічних відносин

1.1 Сутність та типи основних економічних угруповань

Однією з найважливіших рис сучасного економічного розвитку є інтернаціоналізація господарського життя, яка полягає у формуванні стійких всебічних взаємовідносин у міжнародній сфері на ґрунті міжнародного поділу праць (МПП). МПП - це пряме продовження суспільного поділу праці всередині країни, це процес спеціалізації окремих країн, об'єднань, підприємств на виробництві окремих продуктів або їх частин з кооперуванням виробників для спільного випуску кінцевої продукції.

МПП розвивається по двох напрямах: виробничому і територіальному. В свою чергу виробничий напрям ділиться на вертикальний (різні виробники утворюють лінійний технологічний ланцюжок і виконують ряд послідовних технологічних операцій) і горизонтальний (виготовлення окремими виробниками компонентів, з яких потім збирається технічно чи технологічно складений виріб). В територіальному аспекті МПП передбачає спеціально окремих країн на виробництві окремих продуктів чи їх частин для світового ринку. Історично МПП виник як система, основною структурною одиницею якої були національні економіки і світогосподарські зв'язки зводились до міжнародної торгівлі.

Дальший розвиток МПП приводить до переростання світового ринку у світове господарство. Формується двоїста структура світового господарства: з одного боку - це система взаємопов'язаних національних економік, а з іншого - транснаціональних корпорацій (ТНК). ТНК зараз стали головною ланкою у системі світогосподарських зв'язків. ТНК - це багатонаціональні корпорації, які зосередили в своїх руках виробництво і збут продукції на світовому ринку. З другої половини ХХ століття в різних регіонах світу стали бурхливо розвиватися інтеграційні процеси.

Інтеграція (від лат. Integer - цілий) - означає об'єднання економічних суб'єктів, поглиблення їх взаємодії, розвиток зв'язків між ними. Економічна інтеграція має місце, як на рівні національних господарств цілих країн, так і між підприємствами, фірмами, компаніями, корпораціями. Економічна інтеграція виявляється в розширенні і поглибленні виробничо- технологічних зв'язків, спільне використання ресурсів, об'єднання капіталів, у створенні один одному сприятливих умов здійснення економічної діяльності, зняття взаємних бар'єрів.

Економічна інтеграція- (integration, від лат. Integratio - відновлення) - взаємодія і взаімопріспособленіе національних господарств різних країн, що веде до їх поступового економічного злиття. На міждержавному рівні інтеграція відбувається шляхом формування регіональних економічних об'єднань держав і узгодження їх внутрішньої та зовнішньої економічної політики.

Взаємодія і взаімопріспособленіе національних господарств проявляється, перш за все, у поступовому створенні «спільного ринку» - лібералізації умов товарообміну і переміщення виробничих ресурсів (капіталу, праці, інформації) між країнами.

В даний час, міжнародна торгівля стала все більш доповнюватися різними формами міжнародного руху факторів виробництва (капіталу, робочої сили і технології), в результаті якого за кордон стали переміщатися вже не тільки готовий товар, але й фактори його виробництва. Прибуток, укладена в ціні товару, стала створюватися вже не тільки в рамках національних кордонів, а й за кордоном. Закономірним результатом розвитку міжнародної торгівлі товарами і послугами та міжнародного руху факторів виробництва стала економічна інтеграція.

Для більш чіткого розуміння суті інтеграції виділимо її найбільш характерні риси. Вони такі.

По-перше, економічну інтеграцію відрізняє дуже високий рівень міжнародного поділу праці та господарської кооперації. Між пов'язаними інтеграцією країнами розвивається інтенсивний, завдяки пільговим умовам обмін товарами, послугами, капіталами і трудовими ресурсами.

По-друге, ці країни проводять спільну узгоджену внутрішню і зовнішню політику в торгівлі, сільському господарстві транспорті, у валютній та інших сферах.

По-третє, в умовах економічної інтеграції сфери співробітництва країн постійно розширюються, між ними здійснюються спільні проекти, організовуються спільні підприємства, банки, валютні союзи, колективні валютні одиниці і т.д.

Основними типами торгово-економічних союзів є:

Таблиця 1.

	Тип інтеграції	Ознаки
1	Зона вільної торгівлі	Форма угоди, коли учасники домовляються про зняття митних тарифів і квот у відношенні один до одного. При цьому до третіх країн - у кожного своя політика. Приклади: НАФТА, АНЗСЕРТА, раніше ЄЕС.
2	Митний союз	Єдина митна політика по відношенню до третіх країн. Проте виникають і більш серйозні внутрішні протиріччя.
		Прикладом може служити ЄЕС.
3	Загальний ринок	Повне усунення перешкод для переміщень усіх чинників виробництва між країнами- учасницями. У процесі рішення знаходяться такі питання, як: повне узгодження економічної політики і т.д.
4	Економічний союз	Виникає на етапі високого економічного розвитку. Проводиться узгоджена (або навіть єдина) економічна політика і на цій основі йде зняття всіх перешкод. Створюються міждержавні (наддержавні) органи. Йдуть великі економічні перетворення у всіх країнах- учасницях.
5	Валютний союз	Форма економічної спілки й одночасно велика складова економічного союзу. Характерними рисами валютного союзу є:
		1. узгоджене (спільне) плавання національних валют;
		2. встановлення за згодою фіксованих валютних курсів, що цілеспрямовано підтримуються Центробанками країн- учасниць;
		3. створення єдиної регіональної валюти;
		4. формування єдиного регіонального банку, що є емісійним центром цієї міжнародної валютної одиниці.
		У країнах, що розвиваються під валютним союзом розуміють клірингові угоди.
6	Повна економічна інтеграція	Єдина економічна політика і, як наслідок, уніфікація законодавчої бази.
		Умови:
		· Загальна податкова система;
		· Наявність єдиних стандартів;
		· Єдине трудове законодавство;

Відзначимо, що в сучасному світі лише одне міжнародне інтеграційне угруповання пройшло реально чотири етапи - Європейський союз. Інші інтеграційні об'єднання поки що пройшли в своєму розвитку 1- й та 2- й етапи. При створенні зони вільної торгівлі учасники домовляються про взаємне скасування митних тарифів та квот. Разом з тим по відношенню до країн- нечленів об'єднання кожен учасник зони вільної торгівлі має право проводити власну політику. Як правило, конкретні угоди передбачають створення зони вільної торгівлі промисловими товарами протягом обумовленого терміну (декількох років) шляхом поступового зменшення та скасування мита та інших нетарифних обмежень. По відношенню до сільськогосподарських товарів лібералізація носить обмежений характер.

Відмінність митного союзу від зони вільної торгівлі полягає в тому, що його учасники не тільки скасовують тарифи і квоти в торгівлі між своїми країнами, а й проводять узгоджену зовнішньоторговельну політику щодо третіх країн (єдиний зовнішній митний тариф). Відзначимо, що митний союз - більш досконала, порівняно з зоною вільної торгівлі, інтеграційна структура. У межах митного союзу відбуваються істотні зміни в структурі виробництва і споживання країн- учасниць. По- перше, єдиний зовнішній митний тариф регулює товарні потоки. По- друге, спричиняє переорієнтацію ресурсів, зміни в структурі виробництва і споживання. Використання єдиного зовнішнього митного тарифу може призвести до наступних наслідків:

1) якщо зовнішній тариф на певний товар встановлюється вище середнього тарифу, що існував до виникнення інтеграційної структури, то країнам- членам митного союзу потрібно відмовитись від дешевшого зовнішнього товару на користь внутрішньосоюзних ресурсів;

2) якщо зовнішній тариф встановлюється нижче існуючого, то відбувається переорієнтація зовнішньої торгівлі країн- членів об'єднання на ринки третіх країн. Досвід показує, що регулювання зовнішнього тарифу в цілому сприяє розвиткові ринку товарів та послуг. Відбувається зниження або уповільнення зростання цін, посилюється конкуренція між товаровиробниками і постачальниками імпортних товарів. Маніпулювання із зовнішнім митним тарифом дозволяє створити сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій. Важливе значення для ефективного функціонування митного союзу має наявність в його складі однієї- двох крупних держав.

Відзначимо, що функціонування митного союзу потребує наявності певних регулюючих інститутів, оскільки:

а) перехід до спільних митних тарифів потребує перегляду підходів щодо розвитку багатьох галузей національної економіки в кожній країні;

б) виникає потреба в координації розвитку окремих галузей на макроекономічному рівні;

в) виникає потреба в переговорах з приводу узгодження не тільки митно-тарифної політики, а й координації та пристосування внутрішніх ринків до зміни економічної ситуації; Відзначимо, що функціонування митного союзу не передбачає уніфікації митної політики абсолютно для всіх товарів, що виробляються і споживаються. У сферу інтеграційної діяльності поступово підключаються різні галузі. Третім етапом у розвитку міжнародної економічної інтеграції є спільний ринок. На сьогодні цей тип торгово- економічних союзів реалізований в ЕС, на досвіді якого зроблені практичні і теоретичні висновки (ЕС оголосив про створення спільного ринку в 1993 р.). До тих характеристик, які притаманні митному союзу, даний тип передбачає скасування перешкод для вільного переміщення між країнами всіх факторів виробництва. Досвід показує, що створення спільного ринку передбачає узгодження наступного кола питань:

- розробка спільної політики розвитку окремих галузей та секторів економіки. Їх вибір здійснюється, виходячи з їх значення для наступного закріплення інтеграції та соціального резонансу після прийняття відповідних заходів (в ЕС такими секторами були сільське господарство та транспорт);

- формування спільних фондів сприяння соціальному та регіональному розвитку, орієнтованих на задоволення «потреб на місцях», які б дозволили реально відчути переваги інтеграції;

- впровадження системи заходів для запобігання порушенню норм, які регулюють конкуренцію. Тим самим обумовлюється необхідність формування спеціальних органів управління та контролю. В ЕС це - Європарламент, Рада Міністрів, Єврокомісія, Суд, Рада Європи. Створення економічного союзу передбачає, крім ознак, притаманних спільному ринку, проведення країнами- членами узгодженої економічної політики. Теоретичних розробок, які стосуються проблематики створення та функціонування економічного союзу, дуже мало, практично відсутній досвід для узагальнень і висновків.

Єдиний приклад - інтеграційне угруповання країн Західної Європи - Європейський союз, який, до речі, ще повною мірою не сформований. У практиці функціонування ЄС основні напрямки політики країн- членів та Союзу визначаються спільно у вигляді рішень Ради Міністрів, який також контролює хід економічного розвитку кожної країни і Союзу в цілому. У випадках невідповідності економічної політики певної країни основним напрямкам ЕС, Рада Міністрів приймає відповідні рішення. Для досягнення повної економічної інтеграції необхідно не просто узгодження, а проведення практично єдиної економічної політики, яка потребує уніфікації законодавчої бази з таких напрямів:

а) податкового, що передбачає ідентичні рівні податків у всіх країнах, що входять до угруповання;

б) стандартизації (наприклад, для консервантів, що входять до складу продуктів харчування, вимог щодо токсичності вихлопних газів, розміру обладнання)

в) спільних правил техніки безпеки;

г) трудового (правила прийому на роботу та звільнення, єдиний пенсійний вік);

е) відношення до різних форм злиття та поглинання фірм;

є) антимонопольного;

ж) правил створення і реєстрації нових фірм;

з) монетарного (наявність єдиного Центрального банку, єдиної валютної системи з єдиною валютою);

и) відмова в рішеннях, що приймаються відповідними урядовими структурами, від протекціонізму і будь- яких форм преференцій щодо національних суб'єктів господарювання.

1.2 Класифікація міжнародних економічних організацій як прояву інтеграційних процесів

Зона вільної торгівлі, загальноприйняте тлумачення цього поняття (і змісту явища) полягає в тому, що це за своєю сутністю преференційна зона, в рамках якої встановлюється вільний від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля товарами та послугами. У міжурядових угодах, на базі яких створюються ЗВТ, передбачаються відповідні пільги (скасування мит на певний період часу; податкові знижки відносно фірм, що діють на базі зазначених угод; відміна інших нетарифних обмежень і т.д.). Такий підхід був характерний для діяльності ЄЕС на перших етапах розвитку спільноти; він притаманний НАФТА і Південному спільного ринку (МЕРКОСУР). Угоди про створення ЗВТ засновані, як правило, на принципі взаємного мораторію на підвищення мит. Відповідно, партнери не можуть в односторонньому порядку підвищувати мита або ставити нові торгові бар'єри.

До такого типу інтеграції можна віднести створену в Центральній Європі організацію, до якої увійшли чотири країни - Угорщина, Польща, Словаччина і Чехія. У грудні 1992 р ці країни підписали Центральноєвропейський угоду про вільну торгівлю (СЕФТА); в 1996 р до угоди приєдналася Словенія. У період підготовчого процесу до вступу в ЄС ця організація як би розчинилася у заходах до вступу в ЄС.

Митний союз - це наступний щабель у міжнародній економічній інтеграції. Він означає угода двох і (або) більш країн про скасування мит у торгівлі; це свого роду форма колективного протекціонізму. Основна відмінність між ЗВТ і ТЗ полягає в тому, що перша ставить основний цілі поступове зниження мит, усунення нетарифних бар'єрів і т.п., тобто регулює процес інтеграції, об'єднання певних сфер; другий стверджує існування безмитної торгівлі, забезпечує її. При цьому в документах ГАТТ - СОТ не міститься конкретних відмінностей у цих поняттях і договірні сторони (держави) самі встановлюють відповідні "правила гри". Останній приклад цього роду: Митний союз Росії, Казахстану і Білорусії, що почав своє життя з січня 2010 р

Єдиний (загальний) ринок - це більш висока ступінь інтеграційного утворення; він практично повністю реалізований в Європейському союзі до початку 1990- х рр. (до Маастрихтських угод у грудні 1991 р). Створення єдиного ринку передбачає не тільки реалізацію завдань ЗВТ і ТЗ, але й рішення більш складних і об'ємних завдань: розробку і проведення єдиної торговельної політики стосовно іншим країнам; розробку і проведення єдиної економічної і галузевої політики (у тому числі в галузі сільського господарства і транспорту); забезпечення умов для вільного руху капіталу, робочої сили та інформації; створення спільних інститутів, що регулюють інтеграційний процес (парламент, суд і т.д.). За цим сценарієм відбувався розвиток ЄС, що буде показано більш докладно нижче.

Економічний союз - розвиток держави по шляху створення єдиного ринку неминуче призводить до утворення ЕС. Такий досвід дуже обмежений і повністю вичерпується однією групою західноєвропейських країн, які завершили етап створення ЕС до початку 1993 р

Економічний і валютний союз - Прикладом такого союзу також служить ЄС; відповідно до Маастрихтських угодами етап створення ЕВС повинен був бути завершений до початку 1999 р В цілому це завдання було виконане - за короткий період часу були здійснені найбільші заходи, які фактично привели до створення валютного союзу, дополнившего раніше створений економічний союз.

Європейська асоціація вільної торгівлі - Ця міжнародна торгово- економічна організація була створена в 1960 р у відповідності зі Стокгольмською конвенцією наступними країнами: Великобританією, Австрією, Данією, Норвегією, Португалією, Швецією та Швейцарією (за ініціативою Великобританії). Згодом до неї увійшов ще низка країн, і нині в ній 12 країн- учасниць.

Первісними цілями асоціації були забезпечення вільної торгівлі промисловими товарами серед країн- учасниць і укладення всеосяжного торгової угоди з ЄЕС. У практичній політиці ЄАВТ відчайдушно боролася з ЄЕС за домінування в Європі і програла цю боротьбу. ЄАВТ не витримала темпи інтеграції, запропоновані ЄЕС, і стала розвалюватися. Данія і Великобританія покинули асоціацію в 1973 р при вступі до ЄЕС. У 1973 р було укладено угоди про вільну торгівлю між окремими членами Асоціації та ЄС, що призвело в кінцевому рахунку до утворення повного митного союзу щодо промислових товарів між ЄАВТ і ЄЕС в 1977 р

Світовий валютний ринок -- це особливий, організаційно оформлений механізм, що обслуговує та регулює відносини щодо переходу права власності на валютні цінності на основі закону попиту і пропозиції.

Основні функції світового валютного ринку: комерційна, ціннісна, інформаційна, регулююча, спекулятивна. Комерційна функція -- це забезпечення дільниць ринку іноземної і національної валютою. Ціннісна функція -- встановлення такого рівня валютного курсу, при якому світовий валютний ринок і економічна система в цілому будуть знаходитися в рівновазі. Інформаційна функція -- забезпечення учасників валютного ринку інформацією про його функціонуванні. Регулююча функція -- організація світового валютного ринку у відповідності з національними і міжнародними законами.

Розглянемо прояв інтеграційних процесів на прикладі європи.

Найрозвинутішою формою інтеграції в світі вважається об'єднання західноєвропейських країн у Європейський Союз (ЄС), який у перспективі планується як зона формування єдиного економічного простору в Європі.

Ще 1849 року в Парижі на Євроконгресі пацифістів В. Гюго проголошує ідею створення Сполучених Штатів Європи, яку в 30- х роках висував італійський революціонер, засновник організації "Молода Європа" Д.Мадзіні.

На першому панєвропейському конгресі 1926 року у Відні проголошується створення Панєвропейського союзу, але світова економічна криза, а пізніше Друга світова війна відкладають реалізацію цього проекту, лише з 1951 року розпочалося створення ЄС, коли в Результаті підписання Паризького договору утворилось дві міжнародні організації - Європейське об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС), та "Євроатом". Ці дві організації були попередниками утворення Європейського спільного ринку. Подальший розвиток ЄС отримав після Мессінської конференції (червень 1955 року), на якій був обговорений меморандум Бенілюкс про європейську інтеграцію Мова йшла про створення єдиної Європи шляхом розвитку спільних інститутів, поступового злиття національних економік, створення Спільного ринку й успішного узгодження соціальної політики. Європейську Економічну Співдружність (ЄЕС), або "Спільний ринок", було утворено на основі Римської угоди від 25 березня 1957 року, яку підписали представники Бельгії, Італії, Люксембургу, Німеччини і Нідерландів

З 1 січня 1994 року ЄЕС перетворюється в Європейський Союз (ЄС).

1960 року в Європі починає функціонувати міжнаціональна зона вільної торгівлі - Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). У 1991 р. ЄС і ЄАВТ підписали угоду про створення Європейського економічного простору. Згідно з договором країни-члени ЄАВТ з 1 січня 1993 р. включають у свої національні законодавства законодавчі акти, що стосуються вільного переміщення товарів, капіталу і послуг, а також політики ЄС у галузі конкуренції. Таким чином, починаючи з 60- х років і дотепер, Західна Європа об'єднана в два економічних альянси - ЄЕС (ЄС) і ЄАВТ.

З розвитком ЄС в липні 1967 р. була сформована відповідна інституційна структура наднаціонального регулювання. Система управління Європейським Союзом включає:

Раду міністрів;

Європейську комісію;

Європейській парламент;

Європейській суд;

Європейській інвестиційний банк;

Європейській фонд розвитку і т.д.

Велике значення має Шенгенська угода про повне усунення контролю за міграцією громадян, які проживають на території країни, що підписала цей документ, і єдиний візовий контроль.

У 1978 році країни ЄЕС укладають угоду про створення Європейської валютної системи (ЄВС), яка вступає в дію 1979 року і забезпечує скоординоване вільне коливання національних валют по відношенню до долара. Створюється розрахункова загальноєвропейська валютна одиниця - ЕКЮ.

Наступний крок західноєвропейська валютна інтеграція зробила 1985 року, коли вступив в силу Акт про єдину Європу, який передбачає загальноекономічну інтеграцію з об'єднанням ринку товарів, праці та капіталу.

1988 року в Ганновері на самміті ЄЕС у звіті президента Єврокомісії Ж.Делора говорилось про плани створення центральної банківської системи і введення загальної євровалюти.

У квітні 1989 року було прийнято рішення ЄЕС про заснування Комітету Делора з питань економічного та валютного Союзу, запропонована програма якого розглядалася і була схвалена в 1990 році на сесіях Європейської Ради в Мадриді (червень) і Римі (грудень).

Процеси регіональної інтеграції посилились після підписання в лютому 1992 року представниками держав- членів ЄС Маастрихтської угоди (Нідерланди), яка визначила шляхи трансформації ЄЕС в Європейський Союз, тобто в економічний, політичний і валютний союз якісно нового рівня та вступила в силу з 1 листопада 1993 року і стала найбільшим політичним та правовим актом в історії Європейської інтеграції.

Відповідно до Маастрихтської угоди проголошено мету вироблення оборонної політики, передбачено створити економічне і політичне об'єднання європейських країн із спільними органами управління, єдиною фінансовою системою і грошовою одиницею - євро.

Починають проявляти інтерес до інтеграційних процесів і крани Східної Європи. З 1 березня 1993 року вступила в силу Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю, яка об'єднує країни Вишеградської четвірки - Угорщину, Польщу, Чехію і Словаччину.

Безумовно, інтеграційні процеси в міжнародній економіці мають низку позитивних наслідків.

По- перше, є можливість вирішити проблеми торговельної політики. Інтеграційні об'єднання дають змогу створити більш стабільне і прогнозоване середовище для взаємної торгівлі та взаємодії у рамках таких інституцій, як Світова організація торгівлі.

По- друге, з'являються передумови використання переваг економіки масштабу. Це досягається завдяки розширенню ринку, зменшенню трансакційних витрат тощо.

По- третє, виникає обмін досвідом структурної перебудови економіки в трансформаційні періоди. Більш розвинені країни підключають своїх сусідів до здійснення економічних реформ.

По- четверте, стає можливою підтримка молодих галузей виробництва, оскільки інтеграційні об'єднання є водночас і широким регіональним ринком, на якому можуть знайти попит товари цих галузей.

В рамках міжнародної економіки інтеграція має оцінюватись з такої позиції: чи є вона кроком на шляху розвитку вільної торгівлі, чи, навпаки, є перепоною для торговельних потоків.

Для оцінки відповідності створення інтеграційного угрупування інтересам міжнародної економіки в цілому в першій половині 90- х р. XX ст. спеціалісти світового банку сформулювали ряд критеріїв:

регіональні торговельні угоди мають охоплювати всі без винятку галузі економіки;

лібералізація торгівлі на умовах режиму найбільшого сприяння має передувати утворенню будь- якого нового інтеграційного угрупування або супроводжувати його, особливо якщо початкові тарифи є високими;

перехідний період не повинен перевищувати 10 років і включати чіткий графік лібералізації торгівлі в окремих галузях;

загальний митний тариф, що впроваджується в межах митного союзу, не повинен перевищувати найнижчий тариф, що діє в країнах, щодо яких застосовується режим найбільшого сприяння;

правила вступу нових членів в інтеграційне угрупування мають бути досить ліберальними і не перешкоджати його розширенню;

правила визначення країни походження товару мають бути прозорими і не використовуватись для протекціонізму всередині угрупування;

необхідний швидкий перехід до більш розвинених форм інтеграції, які є більш привабливими порівняно з менш розвиненими, оскільки забезпечують більш раціональний розподіл і використання факторів виробництва;

після створення інтеграційного угрупування антидемпінгові правила не повинні використовуватись у відносинах з її членами, а щодо третіх країн мають бути встановлені прозорі правила їх використання.

В кінцевому підсумку інтеграційне угрупування має сприяти зростанню добробуту не тільки членів угрупування, але і третіх країн.

Підвищення добробуту в країні відбувається в тому випадку, коли виробництво в цій країні - члені митного союзу заміщується дешевим імпортом іншої країни - учасниці цього союзу.

1.3 Економіко-політичні аспекти функціонування СНД та ЄС

Співдружність Незалежних Держав (СНД) утворилася в 1991 р. після розпаду Радянського Союзу. До неї увійшло 12 з 15 колишніх радянських республік: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна. В 1992 р. було підписано Статут СНД, який визначив цілі й принципи діяльності Співдружності. В 2008 р. Грузія вийшла із Співдружності.

СНД не є державою і не має наднаціональних повноважень. Всі органи СНД мають виключно консультативні та координаційні функції. Членство в СНД є добровільним, і, згідно зі ст.10 Угоди про Співдружність Незалежних Держав, кожен з учасників має право призупинити чи припинити своє членство, повідомивши про це її учасників за рік.

Головною метою СНД задекларовано співробітництво в політичній, економічній, гуманітарній, екологічній та культурній областях для всебічного й збалансованого економічного й соціального розвитку держав- членів. Таке співробітництво має перетворитися в майбутньому на Економічний союз.

Принципи СНД: держави-члени суверенні й рівні, держави-члени є самостійними й рівноправними суб'єктами міжнародного права.

Передбачалося, що СНД стане потужним економічним об'єднанням на кшталт Європейського співтовариства. Для цього, здавалося, були об'єктивні підстави. Промисловий потенціал держав СНД становить 10% від світового, запаси основних видів природних ресурсів - 25, експортний потенціал - 4,5%, простір СНД має досить розвинуту транспортну інфраструктуру

В 1992 році в Алма-Аті було засновано Міжпарламентську Асамблею СНД як консультативний орган для підготовки проектів законодавчих документів, що являють взаємний інтерес держав- учасниць. В 1995 році глави держав СНД підписали Конвенцію про Міжпарламентську Асамблею, відповідно до якої МПА одержала офіційний статус міждержавного органу.

Штаб- квартира Міжпарламентської Асамблеї держав - Таврійський палац у Санкт- Перебурзі.

У своїй діяльності МПА найбільше значення надає питанням, пов'язаним з гармонізацією та зближенням законодавств держав Співдружності. Ця робота втілюється в прийнятих МПА модельних законодавчих актах і рекомендаціях, при створенні яких враховується досвід парламентів країн Співдружності і міжнародних парламентських організацій.

При Виконавчому комітеті СНД функціонує Консультативна Рада з питань праці, міграції та соціального захисту населення держав- учасників СНД. Вона створена відповідно до Міжурядової угоди (Москва, 1992 рік). Україна не є учасником Угоди, але бере активну участь практично у всіх засіданнях Консультативної Ради як спостерігач. Цілями Консультативної Ради є:

- вироблення узгодженої політики шляхом консультацій та обміну думками з проблем, що представляють взаємний інтерес;

- гармонізація законодавства держав - учасників Співдружності і врегулювання питань, пов'язаних із трудовими відносинами, міграцією, зайнятістю, соціальним захистом та ОП;

- розробка позицій і парафування проектів міждержавних угод із цих питань.

Основними завданнями Консультативної Ради є: сприяння формуванню узгодженої політики та заходів по її здійсненню в сфері трудових відносин і соціального партнерства, ОП, взаємодії в рішенні проблем міграції й зайнятості, соціального захисту населення та охорони здоров'я громадян, які піддалися впливу радіації.

Основними напрямами діяльності Ради є:

- формування спільного ринку праці і регулювання міграції робочої сили;

- визначення правового статусу трудящих- мігрантів і членів їхніх родин;

- створення і удосконалення нормативної бази з питань праці для країн СНД;

- пенсійне забезпечення громадян- учасників СНД;

- регулювання соціально- трудових відносин у транснаціональних корпораціях;

- проведення скоординованої політики в галузі умов і ОП з урахуванням загальноприйнятих міжнародних правил;

- рішення проблем інвалідності й інвалідів;

- соціальний захист ветеранів, громадян, що постраждали в результаті радіаційних катастроф і аварій.

Радою підготовлені та прийняті такі міжурядові угоди:

- Про співробітництво в галузі трудової міграції і соціального захисту трудящих- мігрантів (1994 рік);

- Про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків (1994 рік);

- Про співробітництво в галузі охорони праці (1994 рік);

- Про порядок розслідування нещасних випадків на виробництві, що відбулися із працівниками при знаходженні їх поза державою проживання (1994 рік);

- Про співробітництво в рішенні проблем інвалідності й інвалідів (1996 рік)

- Про порядок розробки й дотримання погоджених норм і вимог з ОП до продукції, яка взаємно поставляється (1996 рік);

- Про регулювання соціально- трудових відносин у транснаціональних корпораціях, що діють на території держав- учасників СНД (1997 рік);

- Про співробітництво по застосуванню Єдиного тарифно- кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників і Кваліфікаційного довідника посад службовців (1999рік).

В рамках Угоди про співробітництво в галузі ОП фахівці України разом із фахівцями інших держав СНД проводять спільну роботу щодо удосконалення Системи стандартів безпеки праці , узгодження та розробки нормативної бази в сфері ОП для країн СНД.

Кожна зі Сторін цієї Угоди також визнає (без легалізації) дипломи, посвідчення та інші документи з питань ОП, видані державними та іншими уповноваженими на те органами про освіту працівників, їх кваліфікацію і допуск до виконання робіт підвищеної небезпеки.В рамках СНД розвиваються також двосторонні контакти в галузі ОП, зокрема, між Україною та іншими державами - членами СНД.На сьогодні Україна уклала угоди про взаємне працевлаштування громадян з Литвою, Росією, Молдовою, Білоруссю, Латвією, Вірменією. Укладені також двосторонні угоди у сфері соціального забезпечення з Латвією, Литвою, Білоруссю, Вірменією, Грузією, Естонією, Молдовою, Росією.

В Європі було започатковано утворення регіональних об'єднань як форми інтеграційної взаємодії держав. Яскравим прикладом послідовної економічної інтеграції на регіональному рівні є Європейський Союз.

Принципи функціонування ЄС.

1.Принцип лояльної співпраці (ст. 10 ДЄСп; ст. 11/2 та 23/1 ДЄС) означає, що держави- члени зобов'язані зробити все для ефективності європейського права, зокрема мусять вживати усіх заходів для забезпечення здійснення своїх обов'язків, що випливають з ДЄСп чи секундарного права (позитивне зобов'язання) та утриматися від будь- якої дії, що може загрожувати досягненню цілей ДЄСп (негативне зобов'язання).

2. Солідарність між державами- членами (ст. 2 ДЄСп) проявляється, зокрема в різниці поміж розмірами внесків до європейського бюджету та користання з нього (так звані «чисті контрибутори» та «чисті реципієнти»). Найкраще цей принцип сформульовано в статті 10 [5] Римського Договору: „Країни- члени вживатимуть усіх заходів загального чи приватного характеру, щоб забезпечити виконання зобов'язань, що випливають з цього Договору чи з дій, виконаних інституціями Спільноти. Ці країни будуть сприяти виконанню завдань Спільноти. Принцип солідарності з одного боку означає, що країни- члени не можуть не виконувати права Спільнот, думаючи про свої національні інтереси, а з іншого - мусять робити все можливе, щоб постанови права Спільнот реалізувати якнайкраще.

3. Заборона дискримінації з підстав державної приналежності -- походження: означає, що в відносно рівні ситуації не можуть бути оцінювані по- різному, а відносно різні -- однаково, хіба якщо це має об'єктивне обгрунтування Тобто діє міжнародно- правовий принцип рівного ставлення. Значення, одначе, цього принципу є для ЄС вкрай важливим; наприклад область вільного руху товарів чи осіб.

4. Принцип Субсидіарності .Принцип субсидіарності окреслює поділ повноважень між країнами- членами та Спільнотою, що є сформульовано в ст. 5 [3b], доданій до Римського Договору Маастрихтським Договором: Спільнота діє в рамках своїх повноважень, визначених цим договором, та поставленими тут перед нею цілями.Принцип субсидіарності означає, що справи, до яких Спільнота не має виключної компетенції, не можуть реалізовуватися , поки країна- член може самостійно досягти дану ціль, принаймні так само добре, як би це могла зробити Спільнота.

Кількість членів та масштаби діяльності Союзу незмірно збільшилися завдяки змінам політичних та економічних обставин у Європі та світі. Започаткували Європейський Союз шість країн, а зараз у його складі 27 країн- членів. Часом розширення діяльності відбувалось через просте збільшення повноважень; в інших випадках держави- члени домовлялися про зміни в договорах, щоб відродити європейську інтеграцію або поширити повноваження ЄС на нові сфери політики. Щоразу розширюючи повноваження ЄС, держави- члени також змінювали його інституційні засади, прагнучи поліпшити їхню ефективність, з одного боку, і підсилити демократичну легітимність - з іншого.

Європейська спільнота здійснює свою діяльність відповідно таким ці- лям: досягнення високого рівня економічного розвитку й зайнятості, утворення єдиного простору без внутрішніх кордонів, здійснення спільної зовнішньої політики, створення економічного й валютного союзу.

Як і в будь- якій організації, в Союзі створена своя система органів влади (інституцій), а саме: Європейська Рада, що встановлює цілі спільних політик; Європейська Комісія, яка вносить пропозиції щодо рішень, які слід ухвалити; Економічно- соціальний комітет та Комітет регіонів, котрі дають свої висновки щодо зазначених рішень; Європейський Парламент та Рада міністрів, що затверджують рішення; Суд та Рахункова палата, які контролюють законність цих рішень. Отже своїм інституціям Європейський Союз делегував деякі зі своїх повноважень, в тому числі й здійснення податкової, бюджетної та валютної політик.

Єдиний бюджет ЄС є фінансовою базою інтеграційних заходів, через який здійснюється як перерозподіл фінансових ресурсів між країнами- членами ЄС, так і реалізується єдина соціальна й регіональна політика.

За допомогою видатків та доходів бюджету здійснюється забезпечення високих темпів економічного зростання, вирівнювання рівня розвитку різних регіонів, підтримка валютної стабільності та стимулювання розробки та впровадження нових технологій. Отже бюджет Європейського Союзу виступає важливим засобом інтеграційних процесів.

Економічна інтеграція є дуже складним процесом, тому необхідні пе- реконливі докази, які б продемонстрували роль нових країн - кандидатів (у тому числі України) у відповідному процесі, а також міру їх набли- женості та адаптованості до основних вимірів сталого розвитку країн ЄС. Україна також виявила бажання приєднатися до Європейської Спільноти. Така інтеграція допоможе прискорити економічний розвиток і гарантувати політичну безпеку та стабільність, сприяти розвитку демократії.

Але на шляху України до євроінтеграції існують певні проблеми, національна економіка потребує подальшого вдосконалення. Необхідно узагальнювати досвід інших країн та використовувати його з урахуванням специфічних особливостей становлення вітчизняної економіки, а також здійснювати свій подальший розвиток у відповідності до європейських стандартів.

Отже економічна інтеграція налагоджується і Європейський Союз вже сьогодні є найбільшим торгівельним блоком у світі. Але головною метою ЄС насамперед залишається політичний союз -- вільне об'єднання націй заради збереження миру та процвітання, бажання зробити все можливе, аби не спровокувати загрозу внутрішнього розколу і відродження суперництва між державами.

Розділ 2. Участь України в інтеграційних угрупованнях

2.1 Місце України в світовій інтеграції

Інтеграція України в західну економіку вкрай проблематична, оскільки яскраво простежується відносна відокремленість країн з розвинутою ринковою економікою від інших. Розвинуті країни дедалі більше "замикаються" одна на одну. Низка чинників стимулює їх внутрішньогрупове співробітництво, ввійти в яке непросто. Західні країни вже поділили або встановили сфери впливу на світових ринках, створили досить стійкі структури міжнародного поділу праці й технологічної взаємодії. Крім того, через низьку якість і застарілість основної маси промислового потенціалу України не завжди можливо застосовувати у виробництві сучасні західні технології, досягати високих якісних характеристик виробів. Вони відрізняються від західних стандартів якості продукції, системи метричних стандартів. На рисунку 1 зображено допустиі шляхи входження України до різноманітних угруповань

Рисунок 1

Характер розвитку інтеграційних процесів у рамках СНД теж не може задовольнити Україну. Сукупний товарообіг між країнами СНД відчутно скорочується. І справа тут не стільки у відцентрових тенденціях, скільки в техніко- економічній непідготовленості більшості країн СНД до реінтегрування на новій, ринковій основі. Виявилася нежиттєздатною значна частина колишньої системи науково- виробничої спеціалізації і кооперування. Відбувається переоцінка ставлення до СНД як до інтеграційної структури, переглядаються колишні економічні зв'язки з погляду доцільності, вигоди і зиску і на мікрорівні - підприємствами. Інтеграційний процес на макрорівні обумовлюється узгодженням на міждержавному рівні структурної, науково- технічної, соціальної та зовнішньоекономічної політики, чого досі не спостерігається в рамках СНД.

Члени Співдружності підписали понад 800 міждержавних документів - угод, конвенцій, меморандумів тощо, тобто основа договірно- правової бази розвитку співробітництва вже створена. Проте й досі ця інтеграційна якість не отримала практичного відображення в організаційній структурі та механізмах роботи Співдружності. Свідчення цьому - зниження зовнішньоторговельного обороту країн СНД

Внутрішніми загрозами у сфері техніко- економічних відносин є низька частка торгівлі Україною машинами, устаткуванням, готовими виробами (а загалом - інформаційно та інтелектуально насиченою продукцією), ліцензіями, інжінірінговими та управлінськими послугами, втрата традиційних ринків збуту продукції машинобудування внаслідок її неконкурентоспроможності, майже повна відсутність участі у міжнародному поділі праці з країнами далекого зарубіжжя та незначна з країнами близького зарубіжжя, значна втрата внутрішнього ринку внаслідок ввезення в країну іноземних товарів нерідко сумнівної якості і придушення внаслідок цього вітчизняного товаровиробника тощо.

Спрямовуючи свої погляди в Європу, треба пам'ятати, що інтеграція країни у світову економіку - це послідовне вирішення завдань, що забезпечують в першу чергу загальнонаціональні інтереси країни в цілому. Ця проблема не може вирішуватися без врахування зовнішньополітичних інтересів та внутрішньоекономічних орієнтирів. І тільки після того, як будуть досить чітко визначені основні елементи національної зовнішньої та внутрішньої економічної політики, можна буде визначити масштаби інтеграції у світове господарство.

Ґрунтуючись на єдності економічних та політичних інтересів України, вже зроблених нею реальних кроків, можна говорити про цілком визначену тенденцію розширення і розвитку її інтеграції до європейських структур.

Стратегія України полягає у наближенні до загальноєвропейських структур двома паралельними курсами - безпосередньо та через членство в центральноєвропейських інституціях.

За цих умов особливого значення набуває завдання налагодження відносин з такими міжнародними економічними організаціями та угрупуваннями, як Європейський Союз (ЄС), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Рада Європи (РЄ), Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ), Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Економічна комісія ООН для Європи, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ).

Можливість вступу України до міжнародних організацій і структур їх члени пов'язують з багатьма чинниками. Одним із вирішальних серед них є визначеність нашої держави щодо таких аспектів її внутрішньої і зовнішньої політики, як національні інтереси, реальні і потенційні загрози, основні напрями і сформованість системи національної безпеки в цілому, зокрема економічної безпеки.

Входження України до європейського співтовариства не означає, що інтереси України повністю вписуються в економічні інтереси Європейського Союзу та інших економічних структур, а також європейських країн. Але цього не треба лякатися. В незбігу національних інтересів різних країн немає нічого протиприродного. Вочевидь, вони і не можуть бути повністю ідентичними. Головне, що на цьому шляху немає суперечностей, а отже проблему може бути вирішено. Успішне вирішення цієї проблеми приведе до зміцнення безпеки України, розбудови стабільної, мирної та неподільної Європи.

Геополітичні орієнтації України багато в чому залежатимуть від реальних акцій на підтримку України як у процесі внутрішніх трансформацій, так і в процесі її інтеграції до європейських структур.

2.2 Дослідження відносин України з СНД

Україна є учасницею, членом "нового Радянського Союзу", тобто Співдружності незалежних держав (СНД), яка була створена в грудні 1991 року. Уряд нашої держави розглядає СНД як міжнародний механізм, що доповнює і координує процес створення якісно нових двосторонніх відносин з незалежними державами, які утворилися на території колишнього СРСР, і має на меті сприяння більш успішному вирішенню проблем, що виникли внаслідок розпаду Союзу СРС. Україна стоїть на позиції насамперед економічної доцільності існування СНД, розвитку торговельно-економічних відносин між державами- учасницями Співдружності.

Співробітництво в рамках СНД в усіх сферах співробітництва Україна розглядає крізь призму власних національних інтересів, при цьому усвідомлюючи своє право як незалежної держави самостійного формування позиції щодо активної та гнучкої політики в межах Співдружності, реалізації національних інтересів. Україна виступає проти перетворення СНД на державне утворення зі своїми органами влади і управління, надання їй статусу суб'єкту міжнародного права. Тому Україна уникатиме і в подальшому участі в інституціоналізації форм міждержавного співробітництва, здатній перетворити СНД у наддержавну структуру. У разі набуття подібною тенденцією домінуючого характеру вона залишає за собою право переглянути своє ставлення до участі в співдружності.

Україна, не підписавши Статут СНД від 22.01.1993 р., де-юре не є державою - членом Співдружності, а має статус держави - засновниці та держави - учасниці СНД.

У рамках цього регіонального утворення Україна надавала пріоритет економічній складовій співробітництва, насамперед, формуванню повномасштабної зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень. Серед інших важливих сфер - науково- технічне та інноваційне співробітництво, взаємодія в енергетичній сфері, у тому числі у сфері використання атомної енергії, співпраця в АПК. Україна виступає проти перетворення СНД на державне утворення зі своїми органами влади і управління, надання їй статусу суб'єкту міжнародного права. Тому Україна уникатиме і в подальшому участі в інституціоналізації форм міждержавного співробітництва, здатній перетворити СНД у наддержавну структуру. У разі набуття подібною тенденцією домінуючого характеру вона залишає за собою право переглянути своє ставлення до участі в співдружності.

У сфері економіки Україна обрала і відстоює лінію створення власної відкритої економічної системи, участі в міжрегіональних ринках, серед яких чільне місце має займати спільний ринок Співдружності, незалежних держав, як рівноправне економічне інтеграційне об'єднання. Україна стоїть на позиції, яка передбачає збалансовану господарську діяльність всіх без винятку держав- учасниць СНД, що вимагає перегляду старих і переходу до нових форм інтеграції.

У військово-політичній сфері Україна стоїть на позиції неучасті в угодах військово-політичного характеру на геополітичному просторі колишнього СРСР. Такі угоди суперечили б проголошеному Верховною Радою прагненню набути в майбутньому нейтрального статусу.

Україна не має ніяких територіальних претензій до всіх сусідніх держав, у тому числі держав-учасниць СНД. Водночас свої державні кордони, що склалися на період розпаду СРСР, вона вважає непорушними.

Послідовно дотримуючись виробленого щодо СНД курсу, Україна не підписала Угоди про Сили спільного призначення на перехідний період (14 лютого 1992 року, Мінськ), Договір про колективну безпеку (15 травня 1992 р., Ташкент), Статут Співдружності незалежних держав (22 січня 1993 р., Мінськ) та цілий ряд інших документів, які передбачали утворення наднаціональних органів. При розгляді питання про економічний союз, підписані декларації і рішення про його утворення (14 травня 1993 р., Москва) Президент України, у відповідності до позиції Верховної Ради, зробив застереження, що Україна не підтримує термін "союз". "Ми підтримуємо інтеграцію, інтеграційні процеси, - уточнив Президент. Ми за те, щоб СНД існувала, ми за те, щоб Співдружність розвивалась у рамках економічних відносин, але ми не можемо підтримувати політичну, воєнно- політичну інтеграцію і всі інститути, які будуть утворюватись, тому що це загрожує суверенітету" - Слова Президента України Пётра Алексійовича Порошенко

Таким чином, Україна, очолюючи "групу неприєднання" серед країн СНД (до складу якої входять також Молдова та Азербайджан), що протидіє утворенню будь-яких наднаціональних органів чи військово- політичних механізмів, наша держава дедалі більше визначає, чи залишиться СНД вільною економічною асоціацією, чи перетвориться на тісну військово- політичну конфедерацію. Без України новий Радянський Союз неможливий. З огляду на те, що Білорусія зливається з Росією, позиція України набуває ще більшого значення. Уникаючи інституціоналізації СНД як механізму безпеки, Україна водночас має розвивати економічну співпрацю з Росією та іншими державами колишнього СРСР.

Участь України в Співдружності за соціальним та гуманітарним напрямками багатосторонньої співпраці дозволяла вирішувати окремі питання правового та соціального захисту трудящих-мігрантів, надання правової допомоги, пенсійного та соціального забезпечення різних категорій населення, охорони здоров'я, повернення в Україну депортованих осіб, національних меншин, та низку інших питань, що не врегульовані на двосторонньому рівні.

Крім того, Україна до 2014 року брала участь у співробітництві в рамках СНД у Антитерористичному центрі СНД (АТЦ СНД), Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю (БКБОЗ), середньо та довготермінових програмах, спрямованих на боротьбу з міжнародним тероризмом та іншими проявами екстремізму, організованою злочинністю, наркотрафіком.

...