Особливості зовнішньоекономічної політики України по відношенню до економічних угруповань

При цьому традиційно Україна не брала участі у військово- політичних угодах, спрямованих на створення оборонного союзу в межах СНД, а відтак - не є стороною Договору про колективну безпеку (ОДКБ). Україна також не брала участі й у Колективних силах Співдружності для підтримання миру поза егідою ООН чи ОБСЄ.

У цілому Україна утримувалася від будь-яких дій в рамках СНД, що не відповідають курсу нашої держави на інтеграцію до європейського політичного, економічного та правового простору.

Як передбачалося Рішенням Ради глав держав СНД від 25 жовтня 2013 року, Україна була визначена головуючою в СНД у 2014 році.

Серед пріоритетів головування України в СНД у 2014 році, в основу якого було покладено принцип рівноправності, партнерської взаємодії та зміцнення добросусідських відносин між державами - учасницями СНД, було визначено зовнішньополітичну, економічну, гуманітарну, науково- технічну та інноваційну сфери діяльності Співдружності, транспорт, енергетику, боротьбу з новими викликами та загрозами.

Однак, починаючи з 27 лютого 2014 р., після того, як з боку Російської Федерації виникла загроза, пов'язана з порушенням територіальної цілісності України, використання на території АРК військового контингенту Збройних Сил РФ, оголошення нелегітимного референдуму щодо незалежності Криму та інших протиправних дій Росії, Україною як головуючою в СНД державою було ініційовано невідкладне скликання 7 березня ц.р. у Києві позачергового засідання Ради міністрів закордонних справ СНД, метою якого передбачалося прийняття відповідної Заяви РМЗС про ситуацію в окремих регіонах України, включаючи Автономну Республіку Крим.

Проте, Співдружність Незалежних Держав, на відміну від інших міжнародних організацій (ООН, ЄС, РЄ, ОБСЄ), усунулася від прийняття відповідальних політичних рішень щодо базових принципів існування Співдружності.

З урахуванням цього, Українська сторона нотою МЗС України від 19.03.2014 р. заявила про припинення головування в СНД у 2014 р. Відповідно, починаючи з квітня 2014 року, співробітництво України в рамках СНД зведено до мінімуму. Україна вийшла з низки багатосторонніх угод в рамках СНД та припинила членство у багатьох органах галузевого співробітництва.

2.3 Проблеми і перспективи співробітництва ЄС з Україною

Фактично від початків унезалежнення Україна будувала свою зовнішню політику і - в ширшому розумінні - свою незалежність на "поверненні до Європи". Україна стала першою країною на теренах СНД, що уклала Угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом (16 червня 1994 р.), де було визначено правовий механізм взаємодії між двома сторонами. У 1994- 1996 роках ЄС ухвалив Спільну позицію щодо України (28 листопада 1994 р.) і План дій (6 грудня 1996 р.), які висловлювали підтримку незалежності, територіальної цілісності, демократичних політичних та економічних перетворень в Україні та її інтеграції до світової економіки, 1 березня 1998 року Угода про партнерство і співробітництво набула чинності, незабаром 11 червня 1998 р. Указом Президента України було затверджено "Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу", розраховану на період до 2007 року.

Набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі було проголошено стратегічною метою, а отримання статусу асоційованого члена ЄС - головним зовнішньополітичним пріоритетом України у середньотерміновому вимірі.

У 1998- 1999 роках було сформовано інституційну базу співпраці згідно з Угодою про партнерство і співробітництво (УПС) і проведено перші засідання Ради (8- 9 червня 1998 р.) і Комітету (5 листопада1998 р.) з питань співробітництва між Україною та ЄС, відповідних підкомітетів, а також перше робоче засідання Комітету парламентського співробітництва (ЗО листопада - 1 грудня1998 р.). Регулярні консультації між Україною і "Трійкою" ЄС та саміти Україна - ЄС стали нормою двосторонніх взаємин, все це відображено у рисунку 2.3.

Рисунок 2.3. Розвиток стосунків Україна - ЄС

На відмінувід інших центрально- східноєвропейськихкраїн, які мають з Європейським Союзом угодипроасоційоване членство, а більшість з них уже розпочали безпосередніпереговори про вступ до нього,в УПС прямо нейдеться про перспективи приєднання України до ЄС. Не визначено перспективи набуття Україною повноправного членства в ЄвропейськомуСоюзі ів Спільній стратегії ЄС щодо України. ухваленій на Гельсінському саміті Євросоюзу 11 грудня 1999 року.Разомз тим у цьому документі Європейський Союз вперше визнав "європейські прагнення України" іпривітав її "проєвропейський вибір". Ухвалюючи Спільну стратегію щодо України, розраховану на чотирирічний термін, Європейська Рада визнала, що успішна та стабільна Україна якнайліпше відповідає інтересам Європейського Союзу, було,зокрема, підкреслено, що повне виконання Угоди про партнерство і співробітництво е передумовою успішної інтеграції України в економіку Європи тадопоможе Україні утвердити свою європейську ідентичність.

Таким чином, незважаючи на те, що Спільнастратегія засвідчила політичну неготовність Європейського Союзу до розгляду на цьому етапі питанняпромайбутні перспективи України щодо членства в ЄС, вона запропонувалановісфери і можливостідля поглиблення співпраці, які, за умови їх відповідного використання, відкриютьУкраїні дверідо Європейського Союзу.

Очевидно,що сучасні слабкієвроінтеграційні позиції України та її невідповідність політичним і економічним критеріям для вступу до ЄС є закономірним результатом непослідовності і зволікання у здійсненні реформ- Роки тупцювання на місці залишили Україну позаду тих країн Центральної і Східної Європи, які наполегливо здійснювали складні ринкові перетворення. Домінування "декларативної" і брак "імплементаційно'і" культури в органах виконавчоївлади, слабка інституційна і функціональна закріпленість пріоритетностіполітики європейської інтеграції у повсякденній діяльності Уряду, неефективні механізми міжвідомчої координації і моніторингу виконання ухвалених рішень, низький рівень фахової підготовки і знань державних службовців навіть вищої ланки того, що стосується європейськоїї інтеграції, негативно впливають на реалізацію Угодипро партнерство і співробітництво та Стратегії інтеграції до ЄС.

Успіхи української дипломатії і заслужене визнання позитивної ролі України в підтриманні регіональної безпеки виявилися недостатніми, аби компенсуватибрак структурних реформ всередині країни. Не можна вважати серйозним аргументом пояснення розриву між намірами і деклараціями, з одного боку, та їх імплементацією, з другого, передовсім у сфері європеїзації українського законодавства, лише тяганиною парламентських процедур чи, тим паче , "неконструктивною опозиційністю" Верховної Ради.

На відмінувід інших центрально- східноєвропейських країн, які мають з Європейським Союзом угодипроасоційоване членство, а більшість з них уже розпочали безпосередніпереговори про вступ до нього,вУгоді про партнерство і співробітництвопрямо нейдеться про перспективи приєднання України до ЄС. Не визначено перспективи набуття Україною повноправного членства в ЄвропейськомуСоюзі ів Спільній стратегії ЄС щодо України. ухваленій на Гельсінському саміті Євросоюзу 11 грудня 1999 року.Разомз тим у цьому документі Європейський Союз вперше визнав "європейські прагнення України" іпривітав її “проєвропейський вибір". Ухвалюючи Спільну стратегію щодо України, розраховану на чотирирічний термін, Європейська Рада визнала, що успішна та стабільна Україна якнайліпше відповідає інтересамЄвропейського Союзу, було,зокрема, підкреслено, що повне виконання Угоди про партнерство і співробітництво є передумовою успішної інтеграції України в економіку Європи тадопоможе Україні утвердити свою європейську ідентичність.

Таким чином, незважаючи на те, що Спільнастратегія засвідчила політичну неготовність Європейського Союзу до розгляду на цьому етапі питанняпро майбутні перспективи України щодо членства в ЄС, вона запропонувалановісфери і можливостідля поглиблення співпраці, які, за умови їх відповідного використання, відкриютьУкраїні дверідо Європейського Союзу.

Очевидно,що сучасні слабкієвроінтеграційні позиції України та її невідповідність політичним і економічним критеріям для вступу до ЄС є закономірним результатом непослідовності і зволікання у здійсненні реформ - роки тупцювання на місці залишили Україну позадутих країн Центральної і Східної Європи, які наполегливо здійснювали складні ринкові перетворення. Домінування "декларативної" і брак "імплементаційної" культури в органах виконавчоївлади, слабка інституційна і функціональна закріпленість пріоритетностіполітики європейської інтеграції у повсякденній діяльності Уряду, неефективні механізми міжвідомчої координації і моніторингу виконання ухвалених рішень, низький рівень фахової підготовки і знань державних службовців навіть вищої ланки того, що стосується європейської інтеграції, негативно впливають на реалізацію Угодипро партнерство і співробітництво та Стратегії інтеграції до ЄС.

Корпоративна закритість системи державного управління, високий рівень корупції,слабкість демократичних інституцій і нерозвиненість громадянськогосуспільства, утиски свободи преси, політичні проблеми, що викликали критику Ради Європи, відсутність стабільного національного консенсусу з ключових питань внутрішнього розвитку і зовнішньої політики утворюють вкрай негативнетло для відносин України з ЄС і загрожують перетворити Україну на країну- аутсайдера.

Подібні загрози і непевності є і в сфері економіки. Наявне правове поле й інституційна інфраструктура не створюють достатньої безпеки для інвесторів і кредиторів, сприяють виникненню торговельних суперечок і обмежують потенціал регіонального економічного співробітництва.

Відсутність помітних зрушень у товарній структурі.

Зростання обсягів торгівлі з ЄС було досягнуто без будь- яких істотних зрушень у товарній структурі. Відкриття європейських ринків Україна використала для нарощування експорту тих продуктів, які вже у минулому мали досить високі експортні квоти, спираючись на технологічну базу і а ноу- хау радянських часів. З- поміж експортної палітри металургії та хімії Україна експортувала до Європи надто вузький асортимент простих виробів з невеликими ступенем обробки. Отже, зростання обсягів продажу цих капіталоємних товарів у ЄС було досягнуто не завдяки нарощуванню їхнього виробництва, а лише через переорієнтацію поставок з внутрішнього ринку та ринків колишнього СРСР на решту світу .

Головні носії експортного буму України до ЄС - це металургія (чорні та кольорові метали й вироби з них), одяг, продукція основної хімії та овочі. Саме за рахунок цих продуктів експорт України зростав щороку двозначними темпами. Структурні зрушення в структурі імпорті полягали у зростанні питомої ваги перероблених продуктів харчування;

натомість імпорт машин та устаткування -- певна річ, через поглиблення загальної економічної кризи - відчутно скорочувався.

Саме остання тенденція й стала на заваді широкому використанню імпорту на цілі модернізації. Лише у гнучких галузях промисловості - харчовій та легкій - останнім часом можна спостерігати ознаки пожвавлення виробництва, зокрема через використання на підприємствахімпортованих інвестиційних товарів.

Решта ж галузей досі на змогла опанувати сучасні технології. Скепсис європейських партнерів щодо здійснення інвестицій у важку промисловість України пов'язаний з добре відомими хронічними валами підприємницького клімату в країні - неусталеністю законодавства, поширенням корупції та втручанням державних органів в діяльність компаній. Внаслідок цього несприятливі зрушення в галузевій структурі промисловості на користь енергоємних виробництв тільки закріпилися.

Обмеження щодо подальшого нарощування експорту.

Структурні вади, притаманні українській промисловості, у свою чергу ускладнюють подальше нарощування обсягів експорту України до ЄС та, власне, підводять експортний потенціал до межі вичерпання. Одним з головних структурних викривлень є в цьому плані так званийімпортний компонент в експорті. Традиційний український експорт є надто енергоємним. Відтак, Україна неспроможна експортувати свої традиційні товари без збільшення (або принаймні збереження незмінним) імпорту енергоносіїв. Високий ступінь концентрації експорту (коли обмежена кількість товарних груп або товарів мають високу питому вагу у загальному обсязі) змушує країну продовжувати енергетичний імпорт. Звідси виникає замкнене коло, що далося взнаки вже 1999 року : скорочення енергоімпорту призвело до падіння обсягів випуску в металургії, а це, серед іншого, спричинило істотне падіння обсягів експорту металів.

Погляд на чинники, що уможливили такий несприятливий для України перебіг подій, недвозначно свідчить про їхній зв'язок з глибинними структурними викривленнями, притаманними теперішній системі господарювання в Україні. Недотримання міжнародних стандартів обліку стало можливим завдяки втечі підприємств у взаємну заборгованість, використанням грошових сурогатів та бартеру у розрахунках та "заощадженню" коштів шляхом невиплати заробітної плати працівникам. Якщо українські виробники досягають низької собівартості своєї продукції саме завдяки цим особливостям, то так звана абсолютна конкурентоспроможність чорних металів на ринку ЄС відразу стає сумнівною. За таких умов, крім того, неможливо з'ясувати, чи є рівень цін, за якими йдуть розрахунки на українському внутрішньому ринку, економічно виправданим. Часто навіть і самі ціни не піддаються відстеженню. Ясно одне: за існування системи неплатежів та бартеру прозорості, а відтак справжнього використання конкурентних переваг України у торгівлі з ЄС бути не може. Що довше в Україні існуватимуть означені викривлення, то важче буде країні аргументовано спростовувати закиди в демпінгу через порушення міжнародних стандартів обліку.

Таким чином, вступ до Европи покрашів би становище країни на карті світу, але є багато чинників які мають великий вплив на рішення Европи що до вступу України в ЕС .Україна для подальшого розвитку та інтеграції повинна змінити систему госодарювання, та вирішити внутрішні проблеми, зменшити імпорт та збільшити єкспорт без збільшення єнергоемкості процесу. Для цього потрібно збільшити єнергетичні ресурси країни, ала у нинішній ситуації це не можливо, бо найбільший постачальник вугілля в країні є Донбасс, який зараз знаходиться у стані ворожнечі з владою. Україна таким чинов втрачає свого найбільш вигідного постачальника єнергоресурсів, і тому повинна імпортувати вугілля з Африки або з Европи за більшу ціну. Як вже було сказано головні носії експортного буму України до ЄС - це металургія, але більша частина заводів та фабрик знаходяться на тому ж Донбасі, розбиті конфліктом та безладдям, не спроможні випускати продукіцю, закриваються та розкрадаються. Тому експорт України ще довго буде нижчим за імпорт.

економічний міжнародний інтеграція

Розділ 3. Обґрунтування напрямів розвитку відносин України з економічними угрупованнями

Україна виступає на міжнародній арені з позицій великої європейської держави, яка має чималий потенціал саморозвитку. Держава домагається взаємовигідного, рівноправного партнерства в двосторонніх відносинах, активно виступаючи проти всяких спроб дискримінації і тиску.

Важливими напрямами зовнішньоекономічної політики України є:

- захист національних економічних інтересів;

- захист інтересів національного товаровиробника на зовнішніх ринках;

- вдосконалення структури зовнішньої торгівлі;

- національне державне регулювання, стимулювання експорту і контроль імпорту;

- протидія товарній експансії і агресії;

- протидія демпінгу з боку зарубіжних товаровиробників;

- раціональне використання транзитних можливостей країни;

- стимулювання розвитку виробництва, імпорт замінних товарів і технологій;

- посилення державного контролю і регулювання зовнішньоекономічних відносин регіонів і субґєктів господарювання.

Становлення зовнішнього сектору економіки України припадає на період, коли світові ринки не тільки сформувалися, але й поділені між основними субґєктами світової господарської діяльності. За цих умов країні непросто знайти свою ринкову нішу й посісти гідне місце у світовому економічному співтоваристві. Визначаючи зовнішньоекономічну стратегію, Україна має виходити з двох найважливіших реалій;

- з потреб і тенденцій розвитку міжнародної економіки;

- з рівня розвитку й структури національної економіки.

Формування зовнішнього сектору економіки України відбувається в умовах реструктуризації міжнародної економіки, суть якої полягає у формуванні на мегаекономічному рівні багатополярної системи субґєктів зовнішньоекономічної діяльності. Посилюється тенденція до створення й подальшого розвитку високо- інтегрованих економічних просторів, які обґєднують країни, близькі за географічним положенням, рівнем економічного та культурного розвитку. Таких потужних інтеграційних груп у світі сьогодні три: Європейський Союз (ЄС), Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА) та угруповання країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Україна повинна зважати на наявність цих інтеграційних угруповань, враховувати особливості зовнішньоекономічної політики країн- учасниць таких центрів. Формування багатофункціональної моделі зовнішньої економіки України не обмежується визначенням завдань і місця країни у взаємовідносинах з цими інтеграційними угрупованнями. Важливим зовнішнім чинником становлення такої моделі є співробітництво з країнами СНД.

Вирішення питання про входження до міжнародної економіки потребує від України чіткого визначення стратегічних і тактичних цілей зовнішньоекономічної політики. З огляду на економічну і політичну ситуацію, що склалася у світі, стратегічні цілі формування зовнішнього сектору економіки України визначаються як орієнтація країни на подальше багатовекторне співробітництво з країнами СНД, а також на європейські інтеграційні структури, які розвиваються на основі ЄС.

Таким чином, до першочергових завдань належать:

- посилення співробітництва в рамках СНД;

- набуття Україною членства в СОТ;

- набуття Україною членства в ЄС;

- ефективніше використання потенціалу взаємозвґязків України з розвиненими країнами світу;

- реструктуризація економічних взаємовідносин з країнами, що розвиваються;

- поглиблення співпраці з міжнародними фінансовими інституціями;

- регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку.

Посилення співробітництва в рамках СНД дасть змогу, з одного боку, зберегти і закріпити на перспективу ринки збуту в країнах пострадянського простору, з іншого -- нарощувати експортний потенціал і отримувати ті види товарів і послуг, капіталу та робочої сили, в яких України відчуває потребу через обмеженість економічних ресурсів і відсутність конкурентних переваг у їх виробництві.

Україна зацікавлена в подальшій лібералізації зовнішньоекономічних звґязків і з іншими країнами - членами СНД. Визначальним напрямом співпраці з ними є формування зони вільної торгівлі, що сприяло б інтенсифікації господарських взаємовідносин, активному обміну капіталом, товарами, послугами, робочою силою.

Набуття Україною членства в СОТ розглядається як один із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України, системний чинник розвитку національної економіки, підвищення її конкурентоспроможності, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення сприятливого середовища для залучення іноземних інвестицій. Членство України в СОТ є чітким шансом для держави, для української економіки завоювати нові ринки і підвищити конкурентоспроможність через якість товарів, додаткового споживача, додаткові технології. За оцінками вітчизняних та іноземних експертів вступ України в СОТ:

- значно вплине на розвиток виробництва, збільшиться обсяг іноземних інвестицій в національну економіку. Офіційний вступ України до СОТ зможе приносити додаткові іноземні інвестиції і сприятиме зростанню добробуту українських громадян. Україна має можливість претендувати на інвестиції транснаціональних компаній, які зараз працюють в країнах Центральної і Східної Європи, які стали членами ЄС. Членство у СОТ є чинником привабливості для інвестицій цих компаній, оскільки членство в організації полегшить доступ продукції, виробленої в Україні, на ринки 151 країни світу;

- обсяг експорту та імпорту збільшиться в результаті зняття або ліквідації торговельних квот, зменшення мита та різного виду зборів. Одночасно будуть досягнуті більш вагомі результати завдяки посиленню конкуренції на внутрішньому ринку, створенню сприятливих умов для зростання обсягів виробництва та підвищення якості продукції. Зовнішній товарообіг України може значно вирости; реальний валовий внутрішній продукт за рахунок додаткового збільшення експорту української продукції; вступ України до СОТ сприятиме зниженню втрат від антидемпінгових розслідувань і ослабленню тарифних і нетарифних барґєрів для експорту вітчизняної продукції на зовнішні ринки;

- у більш вигідному становищі будуть українські виробники сталі, враховуючи відміну обмежень на експорт продукції за кордон. В результаті цього обсяг виробництва сталі може значно збільшитися.

Одночасно у складному становищі опиняться:

- виробники сільськогосподарської продукції та сільське господарство в цілому. Не зважаючи на те, що деякі продукти харчування будуть мати попит на ринках європейських держав, зокрема пшениця, соняшник тощо, інші продукти не зможуть бути реалізованими. В першу чергу, це стосується цукру та молочних продуктів, кількість яких буде мати обмежене використання. Ситуація ускладниться зростанням цін на ці продукти, ліквідацією державного захисту виробників цих продуктів;

- малі сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, якщо вони не зможуть адаптуватися до більш високих стандартів стосовно якості продуктів та їх екологічного захисту.

Набуття Україною членства в ЄС відповідає довгостроковим інтересам України і передбачає:

- проведення переговорного процесу та підписання угоди про асоціацію України та ЄС, які визначатимуть новий формат відносин і наближатиме країну до кінцевої мети - утворення передумов набуття повноправного членства в Євро- союзі;

- проведення переговорного процесу щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, який передбачатиме функціонування ринкових інститутів, гарантування правових норм у діловій сфері, стабільні та недискримінаційні правові рамки, чітко визначені права власності, належну організацію прикордонної інфраструктури тощо;

- приведення законодавства України у відповідність до вимог законодавства ЄС у пріоритетних сферах;

- виконання процедур, необхідних для набуття чинності Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Отримавши такий асоційований статус, Україна зможе бути краще інформованою про внутрішні перетворення у Євросоюзі, брати неформальну участь у переговорах стосовно питань загальноєвропейського масштабу і значення, отримати полегшений та в більших обсягах доступ до фінансових ресурсів ЄС;

- проведення переговорного процесу та створення митного союзу між Україною та ЄС, метою якого має стати поступове усунення митних, правових і технологічних перепон у цій сфері;

- повне виконання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС та копенгагенських критеріїв членства в Євросоюзі.

Використання потенціалу взаємозвґязків України з розвиненими країнами світу має підпорядковуватися ідеї європейської інтеграції, використанню таких її форм та методів, які забезпечать повніше й ефективніше використання потенціалу взаємозвґязків України з розвиненими країнами світу, особливо в трансформації технологій, залученні прямих інвестицій, запровадженні сучасних систем менеджменту та маркетингу. Слід суттєво активізувати зовнішньоекономічні звґязки з іншими країнами Центральної та Південно- Східної Європи, для яких Україна може стати перспективним і привабливим партнером, зокрема щодо транзитних перевезень, агропромислового виробництва, машинобудування, рекреаційно- туристичної сфери тощо.

Реструктуризація економічних взаємовідносин з країнами, що розвиваються. Зовнішньоекономічна активність на ринках країн Азії, Африки, Латинської Америки повинна мати цілеспрямований, системний і динамічний характер, органічно вписуватися у стратегію економічного зростання та євро- інтеграційного курсу України.

Поглиблення співпраці з міжнародними фінансовими інституціями. Процеси інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя, відкритий характер економіки України зумовлюють необхідність продовження і поглиблення співпраці з міжнародними фінансовими інституціями на усталених принципах міжнародного права, поваги до взаємних інтересів і позицій. Центр ваги у відносинах з МВФ поступово має зміститися в площину безкредитних стосунків, координації у сфері валютної політики, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової економічної конґюнктури, з динамікою та напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків.

Регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку. Для повноцінного входження України до світового господарства потрібний регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку, доповнений цілеспрямованою політикою захисту вітчизняних виробників і споживачів та наближення до світових норм і стандартів. Ключове завдання зовнішньоекономічної стратегії - забезпечення відповідно до світових стандартів та критеріїв оптимальних параметрів відкритості української економіки, дотримання яких сприятиме економічній безпеці держави, забезпечуватиме тісніше поєднання внутрішньої та зовнішньої економічної політики.

Інтеграція України у світові економічні структури потребує певного часу і відбуватиметься в міру формування внутрішніх і зовнішніх передумов. Основними з них є:

- розвиток власних галузей, що мають конкурентні переваги у світовій економіці;

- створення могутнього внутрішнього ринку -- основи для завоювання міжнародних ринків і закріплення на них;

- забезпечення фінансової стабільності, розвитку підприємництва та сприятливого інвестиційного клімату;

- досягнення повної конвертованості національної грошової одиниці;

- постійна гармонізація національного зовнішньоекономічного законодавства з вимогами і нормами СОТ.

Найбільш прийнятною для України є експортно- орієнтована модель економічного розвитку з реалізацією політики імпортозаміщення, яка повинна спиратися на комплексну і динамічну державну зовнішньоекономічну політику.

Отже, на на нашу думку, головне завдання української держави сьогодні - визначити нові напрями, форми, засоби та етапи реалізації зовнішньоекономічної стратегії. Реструктуризація народного господарства країни має бути здійснена з урахуванням внутрішніх можливостей і зовнішніх факторів для того, щоб, використавши існуючі та розкривши потенційні конкурентні переваги національної економіки, сприяти реалізації національних економічних інтересів, зростанню добробуту народу. Ні одному єкономічному угрупувааню не потрібна слабка, економічно нестабільна держава, тому поки Україна не подолае шлях вирішення своїх проблем, її вступ до економічного угрупування залишиться під питанням.

Висновок

Розвиток інтеграції обумовлює співробітництво між національними господарствами різних країн, що супроводжується частковою або повною уніфікацією законодавчої бази, ліквідацією бар'єрів у торгівлі між країнами, зближенням ринків країн з метою створення єдиного ринку. Стратегічний напрям інтеграції України передбачає проголошення курсу на багатовекторність, розвиток відносин як із країнами СНД, і особливо з Росією, так і розширення економічних відносин із країнами Європейського Союзу; участь у регіональних організаціях. Інтеграція - взаємодія і взаімопріспособленіе національних господарств різних країн, що веде до їх поступового економічного злиття.

Розглянули особливості зовнішньоекономічної політики України по відношенню до економічних угруповань, зробили класифікацію угрупувань, таких як ЄС, спільний ринок, валютний ринок, митний союз та інші. Також співпоставили єкономічні угрупування та виділили їх роль у розвитку та житті України. Проаналіізували проблеми, що зупиняють інтеграцію, загальна проблема - це стан країни - затяжна криза, як економічна так і соціальна. Проведений аналіз довів, що Україна в умовах конфлікту не є бажаною у будь якому з економічних угруповань, бо економічний стан країни невблаганно рухаеться до дефолту, та у майбутнйому до розпаду країни. (Нагадуе ситуацію з ліво- і правобережною Україною)

Розглянули найвідоміщі єкономічні угрупування, їх переваги ті інше. Визначили, що для успішної інтеграції украаїні потрібно зробити низку великих змін, як єкономічних, так і соціально- політичних, а поки цього не відбулося інтеграція україни не ворухнеться з мертвої позначки. Хоча зараз відбуваеться активний вступ україни до ЄС, на повну інтеграцію, тобто на визнання україни членом ЄС, потрібно дуже багато зусиль та часу.

В процесі написання курсової роботи було вирішено наступні задачі:

- Зовнішньоекономічна політика України щодо інтеграційних угруповань. Європейська інтеграція - ключовий пріоритет, який акумулює в собі цілий комплекс внутрішньо - та зовнішньополітичних зусиль України з метою наближення до Європейського Союзу та створення необхідних передумов для вступу до ЄС у майбутньому. Органічною частиною євроінтеграційного курсу України було завершення процесу приєднання України до СОТ, яке відбулося 16 травня 2008 року. У 2006 р. було Україні запропоновано перейти по першої стадії інтеграції з ЄС - створення зони вільної торгівлі після вступу до СОТ.

- Процес розвитку економічної інтеграції. Розвиток продуктивних сил країн неминуче веде їх до виходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних зв'язків і взаємопереплетення національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя. На певному його етапі зближуються національні економічні й політичні структури групи країн, формуються форми взаємодії між ними на основі економічної інтеграції.

Дослідження, проведені в даній роботі, можуть бути покладені в основу вирішення стосовно подальшого вирішення напрямів вступу до міжнародних економічних угруповань.

Використані джерела:

1. Бендерський Ю. Реалії світогосподарських процесів і місце в них України // Економіка України. - 2003. - №1. -с.70- 75.

2. Бойко О.В. Міжнародний імідж України: який він і кому

3. Сотніков В.Ф. Співдружність лідерів - 70 років : [історичний нарис] / В.Ф. Сотніков. - [за ред. В.І. Шамілова]. - Запоріжжя : Інтер- М, 2010. - 122 с.

Размещено на Allbest.ru