Процес формування і реалізації зовнішньої політики Чеської Республіки

2.3 Росія і простір СНД в чеській політиці

Відносини з Росією і іншими державами СНД в зовнішньополітичній доктрині ЧР визначаються як «важливі», але пріоритетними вони не є. Чеський політолог Б. Даньчак, вивчивши програмні документи чеських партій, дійшов висновку, що «немає партії, яка могла б назвати пріоритетом у області зовнішньої політики відношення з Росією і іншими країнами СНД. Тільки Комуністична партія Чехії і Моравії (КПЧМ) залишається останнім політичним суб'єктом, який порівняно лояльно відноситься до названих країн, але і вона знаходить вигідним однозначний вибір на користь прозахідної орієнтації країни» [9]. На східному напрямі виявляється явна асиметрія чеських політичних і економічних інтересів. Більшу увагу Прага приділяє розвитку економічних зв'язків, а політичні питання розглядаються крізь призму торговельно-економічних міркувань, проблем безпеки і певного бачення Росії і її ролі, що певним чином розуміються. «Наша політика по відношенню до Росії буде орієнтована на встановлення безконфліктних відносин і одночасно на такий їх розвиток, який виключить можливе прагнення Росії відновити свій геополітичний вплив в Серединній Європі і приведе до економічної і політичної стабільності в Росії», - пише Я. Заграділ [5; 102].

В першу чергу Чехія робить акцент на темі власної військової безпеки. Росія не розглядається як потенційний супротивник, але разом з тим в Празі виявляють велику цікавість до проблематики скорочення конвенціональних озброєнь на континенті, особливо після фактичного виходу Росії з Договору про звичайні озброєні сили в Європі (ДОВСЕ). Обговорення військово-стратегічних питань з Росією, Україною і іншими країнами СНД Чехія веде виключно в рамках НАТО і ОБСЄ.

У найближчому майбутньому найважливішим завданням у відносинах з Росією залишиться згладжування суперечностей на ґрунті «радарної проблеми» і постконфліктного врегулювання на Кавказі. Події серпня 2008 р. розкололи чеську політичну еліту. Можна виділити декілька принципових позицій. Найбільш радикальну точку зору виразив колишній президент В. Гавел, що рахує Росію гідної засудження за «агресію проти Грузії». Екс-президент навіть провів паралелі між подіями в Грузії та інтервенцією країн Варшавського договору в Чехословакію в 1968 р.

Декілька менш радикальну, але також антиросійську позицію зайняв уряд ЧР, виступаючий за збереження територіальної цілісності Грузії в її міжнародно-визнаних кордонах. Віце-прем'єр А. Вондра (ГДП) заявив, що необхідно подати політичну підтримку і економічну допомогу Грузії, засудити Росію за її поведінку в конфлікті, що турбує найближчих сусідів - Україну, Молдову і країни Балтії. Виконавча рада ГДП у зв'язку з конфліктом на Кавказі призвала до прискореної процедури переговорів про членство Грузії в НАТО. Цивільні демократи звинуватили Москву в тому, що вона використовувала конфлікт в Південній Осетії для демонстрації своєї сили на території чужої незалежної держави. Міністр К. Шварценберг (Партія зелених) вважає, що Євросоюз повинен виступити як єдина політична сила і переглянути відносини з Росією, хоч і без застосування санкцій. «В мить, коли Росія побачить, що країни ЄС єдині, це справить більше враження, ніж санкції за наявності протестуючих голосів», - заявив Шварценберг 29 серпня 2008 р. в Парижі після закінчення переговорів з главою МЗС Франції. Уряд Чехії готовий надати Грузії гуманітарну допомогу у розмірі 150 млн. крон (близько 6 млн. євро), брати участь в організації міжнародної конференції з Грузії і наглядової місії ОБСЄ в зоні конфлікту. Близьку до офіційної точки зору позицію займають і християнські демократи [34].

З іншою оцінкою подій виступив голова опозиційної ЧСДП Йіржі Пароубек. На його думку, необхідно вести діалог з Росією відносно ситуації на Кавказі, а також розслідувати дії грузинських військ в Південній Осетії. Пароубек вважає помилкою із-за грузинського конфлікту позбавляти Росію членства в міжнародних організаціях, а також відзначає, що на розвиток подій на Кавказі зробило вплив визнання незалежності Косова.

На підтримку дій Росії виступили чеські комуністи. Депутат Європарламенту від КПЧМ Мирослав Рансдорф поклав відповідальність за розв'язування військових дій на президента Саакашвілі і адміністрацію Буша, що підштовхувала Тбілісі до авантюрних дій. Рансдорф, солідарний із загальною позицією своєї партії, безумовно визнав право Росії на захист своїх інтересів і громадян в кавказькому регіоні.

Якщо розбіжності в поглядах між правлячою коаліцією і опозиційними партіями цілком зрозумілі і з'ясовні, то заяви президента В. Клауса (ГДП) викликали подив як усередині кабінету, так і в його партії. Президент довгий час утримувався від коментарів, а потім несподівано для однопартійців поклав відповідальність за те, що відбулося в Південній Осетії на грузинську сторону і виступив в захист дій Росії, одночасно визнавши, що події на Кавказі є суворим випробуванням для зовнішньої політики Євросоюзу і відносин з Москвою. Президент і уряд в Чехії часто розходяться в поглядах на різні проблеми, проте ніколи раніше ці розбіжності не були такими полярними з такого істотного питання міжнародної політики. Хоча офіційна позиція Чехії формулюється урядом, погляд на проблему глави держави, без сумніву, відчутно впливає на громадську думку. Важливо відзначити, що значна частина чеських політиків, навіть з числа тих, хто засуджує дії Росії на Кавказі, закликають зберегти завойовані Чехією позиції в економічних і торгових відносинах з Москвою і повернути політичний діалог в прагматичне і стабільне русло [33].

Аспектом російсько-чеських відносин, що динамічно розвивається, є регіональне економічне співробітництво і інвестиційний обмін. МЗС Чехії всіляко заохочує контакти чеських і російських регіонів. Використовується перевірена «технологія взаємодії»: за допомогою чеських дипломатичних установ налагоджуються зв'язки в першу чергу з тими регіонами, які представляють економічний інтерес для чеського бізнесу. Спочатку стимулюється гуманітарне і культурне зближення. Наступний етап - проведення сумісних міжнародних заходів із залученням економічних агентів, які вже функціонують в Росії. Нарешті, наступає черга прямих контактів між підприємствами Чехії і регіонами Росії. На сьогодні найбільш тісні зв'язки встановлені з Нижньогородською, Володимирською, Московською, Свердловською, Самарською, Ростовською, Архангельською, Курганською, Новосибірською і Ленінградською областями, а також із Ставропольським краєм.

Російсько-чеські контакти в економічній сфері помітно випереджають політичний діалог. Хоча частка Росії в зовнішньоторговельному обороті Чехії складає лише 4,9 %, а частка Чехії в загальному об'ємі зовнішньоекономічних зв'язків Росії - 1,2 %, з 2002 р. безперервно спостерігається зростання товарообігу між двома країнами. У 2004 р. він склав 27,5 %, у 2006 р. - 30 %, у 2007 р. - 33,6 %. В даний час товарообіг в абсолютних цифрах наближається, за деякими оцінками, до відмітки в 8,5-9 млрд дол. Разом з тим в російсько-чеських торгових відносинах спостерігається стійкий дисбаланс - чеський дефіцит в торгівлі з Росією за 6 місяців 2008 р. складають більше 200 млн. дол. США [11]. Це пов'язано з тим, що в російському експорті переважають постачання нафти і газу до Чехії. На відміну від інших країн Центрально-східної Європи, Чеська Республіка не має скільки-небудь істотних «історичних» проблем у взаємовідносинах з Росією. Вірно вибрана стратегія регіональної співпраці створює в Чехії сприятливий імідж російського напряму зовнішньої політики. Все це дає підстави позитивно оцінити перспективи російсько-чеського діалогу.

Отже, ми бачимо, що у чеській зовнішній політиці на сучасному етапі можна відзначити ряд внутрішніх суперечностей. Спроба збудувати зовнішньополітичну «вертикаль» в «Серединній Європі» поки малоуспішна. Річ не лише в тому, що чеська дипломатія постійно стикається з конкуренцією з боку інших центральноєвропейських країн, відчуває нестачу ресурсів впливу, здійснює явні промахи, але і в тому, що зовнішньополітичні і зовнішньоекономічні інтереси країни в значній мірі не пов'язані з «серединною вертикаллю», а реалізуються на перпендикулярній площині - від США через Євросоюз до Росії. Не дивлячись на те, що відбулася помітна деідеологізація зовнішньої політики Чехії, для значної частини еліти і суспільства ідеологізовані рішення залишаються більш значущими, ніж «чистий прагматизм». Вдала концепція економічної дипломатії і презентації Чеської Республіки, характерна для малих країн, стикається з жорсткими вимогами НАТО і ЄС, створюючи зайву напругу в рамках євроатлантичного партнерства. Найбільш успішною виглядає вишеградська співпраця, в якій Чехія грає впливову роль. Східноєвропейський напрям чеської політики має значний потенціал, який може бути реалізований за умови зближення вишеградських і суміжних пострадянських країн. Російський напрям в найближчому майбутньому навряд чи займе пріоритетне місце в чеській зовнішній політиці, особливо в питаннях військово-політичного характеру. Проте, розвиваючи двосторонню співпрацю в інших сферах, Москва може придбати в особі Чехії досить надійного партнера в рамках ширшого російсько-європейського діалогу.

РОЗДІЛ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ СТРАТЕГІЧНОГО ПАРТНЕРСТВА ЧЕСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА УКРАЇНИ

При аналізі процесу становлення українсько-чеських відносин, варто відзначити те, що вони розпочалися не на порожньому місці і мають своє минуле і свою історію. Ці зв'язки простежуються ще з часів Київської Русі, хоча тоді вони ще не мали постійного характеру. Українсько-чеські контакти у ХІХ-ХХ ст. здійснювалися, насамперед, на перетині культур, бо обидва народи перебували у схожих умовах поневолення, але одночасно й відновлення їх національного життя. Чеське відродження стимулювало культурно-політичний рух серед українців. У міжвоєнний час ці зв'язки інтенсивно розвивалися в Празі, коли там виникли численні установи української еміграції. В період існування Чехословацької Соціалістичної Республіки (ЧССР, а з 29 березня 1990 р. Чеської і Словацької Федеративної Республіки (ЧСФР) ці взаємини розвивалися в руслі рядянсько-чехословацької дружби. Прямі українсько-чеські відносини було започатковано лише з утворенням незалежних України і ЧР.

У процесі формування основних засад співробітництва можна виділити два етапи. Перший - 1991-1992 рр. - період українсько-чехо-словацьких відносин, початок налагодження двосторонніх контактів, в якому Чеська Республіка у складі ЧСФР визнала незалежність України 8 грудня 1991 року та встановила з нею дипломатичні відносини 30 січня 1992 р. Другий етап, що тривав з 1993 по 1994 р., став визначальним для українсько- чеських відносин. Здобуття незалежності Чеською Республікою 1 січня 1993 р. та встановлення Україною дипломатичних відносин з нею у перший день існування Чехії як самостійної держави засвідчило встановлення якісно нових цивілізованих міждержавних відносин між обома країнами Українсько-чеські взаємини на початку 90-х рр., за словами першого посла України в ЧР Р. Лубківського, нагадували велику залу, де люди, що знайомі між собою, здалека посміхаються одне одному, але не можуть пробитися одне до одного, тому що між ними стоять інші люди - зі своїми інтересами й розмовами. Ця побутова сценка, якнайкраще характеризувала початковий період формування двосторонніх відносин. Україна визнала Чехію однією з перших, і Чехія висловила прихильність до України, але фактично діалог дещо затримався. Причинами цього стали: в першу чергу політика, орієнтована на Захід, що формувалася в Чеській Республіці, після проголошення незалежності. Напрацьована концепція зовнішньої політики ЧР передбачала стосунки з країнами Східної і Південно - Східної Європи. Їх потреба визначалася, зокрема, господарськими і торговельними інтересами, а також вже існуючими історичними традиціями культурних контактів.

Суттєвим для розвитку двосторонніх відносин є те, що в цих країнах проживає значна кількість українців, а це викликає необхідність піклування про задоволення їх національно-культурних, духовних, мовних та інших потреб і запитів, розвиває інфраструктуру відповідних відносин.

Як вже зазначалося започаткування безпосередніх українсько-чеських стосунків було покладено ще в період радянсько-чехо-словацької історії. Після часткового розширення суверенітету і самостійності союзних республік в кінці 80-х на початку 90-х рр. наша держава була зацікавлена в наповненні конкретним змістом свого суверенного права на здійснення міжнародних відносин й пошуку ефективних шляхів практичного підключення до процесів загальноєвропейської інтеґрації. Прагнення до продовження на новій основі розвитку співробітництва з країнами Центральної та Східної Європи та ширшої участі в європейських справах знайшло розуміння і підтримку з Чехо-Словацької сторони. Тому, керівництво УРСР активно проводило спостереження за ходом подій, що відбувалися в цьому реґіоні впродовж зазначеного періоду.

Офіційні візити, здійснені на початку 1990 р. також стали свідченням поступового зростання взаємного інтересу в налагодженні ефективної системи міждержавного співробітництва.

Так, 13-14 квітня 1990 р. в Києві з метою зустрічі з керівництвом республіки, а також представлення нового генерального консула ЧСФР в Києві С. Гінара, перебував посол ЧСФР в СРСР Р. Сланський. А 26 квітня 1990 р. в ході візиту першого заступника міністра закордонних справ ЧСФР Р. Гаренчара до УРСР відбулася бесіда з його українським колегою А. Зленком. Зачепивши питання традиційної взаємодії Чехо-Словаччини та України, обумовленого, за словами Р. Гаренчара, геополітичною та етнічною близькістю двох країн, він відмітив наявність позитивного досвіду, як в галузі двосторонніх зв'язків, так і в сфері співробітництва в міжнародних організаціях. Зокрема, ним було наведено приклад внесення УРСР та Чехо-Словаччини спільного проекту резолюції по моніторингу і прогнозуванню загрози навколишньому середовищу і наданню допомоги в надзвичайних екологічних умовах, яка була прийнята на 44-й сесії Генеральної Асамблеї ООН. Виходячи із зазначеного, він висловив прохання надати підтримку братиславським ініціативам президента ЧСФР В. Гавела.

15 травня та 30 липня 1991 р. Київ знову відвідав посол ЧСФР у СРСР Р. Сланський. Основні проблеми соціально-політичного розвитку обох країн, питання взаємовигідного двостороннього співробітництва стали темою для переговорів і з головою Верховної Ради України Л. Кравчуком, і з заступником голови ВРУ І. Плющем й міністром закордонних справ України А. Зленком.

Із 27 листопада 1991 р. у Чехо-Словаччині на запрошення МЗС ЧСФР з робочим триденним візитом перебувала дипломатична делегація України на чолі з першим заступником міністра закордонних справ М. Макаровича. В ході переговорів, які пройшли в чехо-словацькому зовнішньополітичному відомстві, відбувся обмін думками з широкого кола питань розвитку відносин між обома країнами. Зокрема, сторонами було відзначено про необхідність надання нової якості двостороннім зв'язкам у всіх галузях. Окрім того, було висловлено бажання налагодити співпрацю між Міністерством закордонних справ України та Федеративним Міністерство закордонних справ Чеської і Словацької Федеративної Республіки. Результатом домовленостей став протокол, який мав координував діяльність міністерств обох країн, передбачаючи переговори та консультації на різних рівнях між міністерствами з питань, що становлять взаємний інтерес, а також в рамках ООН, інших міжнародних організаціях і форумах. Така постановка завдань для наступного розвитку українсько-чеського співробітництва була зумовлена, в першу чергу, пришвидшенням процесу побудови демократичної суверенної української держави.

Після проголошення незалежності Україною Прага зав'язала тісне співробітництво з Києвом. На позачерговому засіданні найвищого виконавчого органу країни 8 грудня 1991 р. було проголошено заяву про прийняття відповідного рішення. У документі також висловлювалась готовність розпочати з українським керівництвом переговори про встановлення дипломатичних відносин та продовження двостороннього діалогу, спираючись на існуючі традиції добросусідства та співпраці. Після цієї події розпочалася робота зі встановлення офіційних дипломатичних відносин між країнами.

9-11 січня 1992 року в Україні з офіційним візитом перебувала урядова делегація ЧР на чолі з прем'єр-міністром П. Пітгартом. Делегацію прийняли президент України Л. Кравчук і Прем'єр-міністр В. Фокін. Відбулися також зустрічі в Комісії Верховної Ради України у закордонних справах та ряді міністерств. У ході бесід, прем'єр-міністр ЧР був Збірник наукових праць проінформований про політичну і соціально-економічну ситуацію в Україні, її концепцію зовнішньої політики. З свого боку він повідомив президента України про завдання, які вирішує Уряд ЧР, про бажання і готовність Чехії розвивати всебічні зв'язки з Україною. Важливим результатом цього візиту стало спільне рішення сприяти розвиткові регулярних зв'язків між Міністерством закордонних справ України та Урядовим комітетом з міжнародних відносин, між міністерствами і місцевими органами управління а також створювати умови для розвитку активної співпраці у політичній, соціально-економічній та гуманітарній сферах.

Датою започаткування офіційних дипломатичних відносин між Україною і ЧСФР слід вважати 30 січня 1992 р., коли міністр закордонних справ України А. Зленко та міністр закордонних справ Чехії Й. Дінсбір уклали спільне комюніке. З дати його підписання встановлено дипломатичні відносини і вчинено обмін дипломатичними представництвами на рівні посольств. Обидві країни при цьому керувались впевненістю, що такі відносини відповідають їх інтересам і сприяють зміцненню міжнародного співробітництва.

Таким чином, у 1991 р. розпочався перший, початковий етап становлення системи двостороннього співробітництва між Україною та Чеською Республікою в складі ЧСФР, який тривав до кінця 1992 р. Поряд із здійсненням двостороннього співробітництва особливої ваги набирали події, пов'язані з назріваючим розподілом ЧСФР.

Другий етап двостороннього співробітництва, який в часі охоплює 1993-1994 роки, характеризувався значним пожвавленням двосторонніх відносин між країнами. Це було зумовлено, перш за все, встановленням нового статусу Чехії, а саме як незалежної держави, коли обидві країни позбувшись остаточно свого соціалістичного минулого почали творити спільний діалог, відповідно до умов, продиктованих новим часом. 1 січня 1993 р. - дата проголошення незалежності ЧР, визнання і встановлення Україною дипломатичних відносин з цією державою. Визначальними чинниками здійснення відносин цього періоду між обома державами стали динамічний розвиток міждержавних стосунків, процеси регіонального інтеґраційного зближення, співробітництво у загальноєвропейських структурах.

Впродовж цього періоду також розпочалося формування договірно-правової бази сучасних українсько-чеських відносин. Було підписано ряд важливих документів, що визначали співробітництво в політичній та економічній сферах, зокрема: “Угоду між Міністерством сільського господарства і продовольства України і Міністерством сільського господарства Чеської Республіки про економічне, науково-технічне та виробниче співробітництво” (9 квітня 1993 р.), “Протокол про консультації між Міністерством закордонних справ України і Міністерством закордонних справ Чеської Республіки” (6 вересня 1993 р.), Угоди між Урядом України та Урядом Чеської Республіки про сприяння та взаємний захист інвестицій і Урядом України та Урядом Чеської Республіки про торговельно-економічні зв'язки та наукове співробітництво від 17 березня 1994 р.

Значно активізувалися українсько-чеські міжурядові, міжпарламентські і міжвідомчі контакти. Так, у квітні 1993 р. до Києва прибула перша офіційна урядова делегація на чолі з заступником голови уряду Чехії, міністром сільського господарства Й. Луксом. Під час зустрічі з українськими прем'єр-міністром Л. Кучмою та міністром сільського господарства Ю. Карасиком відбулися двосторонні переговори з питань співробітництва у справах агропромислового комплексу. Підсумком стало підписання 6 квітня 1993 р. “Угоди між Міністерством сільського господарства і продовольства України і Міністерством сільського господарства Чеської Республіки про економічне, науково-технічне та виробниче співробітництво”, що окрім прямого регулювання співробітництва, мала б сприяти й інтенсивнішим діловим контактам у даній сфері.

Таким чином, чи не вперше, на офіційному рівні було звернено увагу на величезний потенціал, що існує в галузі сільського господарства. Обговорення існуючих проблем, прийняття конкретних рішень з їх вирішення та формування договірної основи стали основними чинниками нарощування темпів співробітництва.

2 червня 1993 р. Україну відвідала, друга в новітній історії українсько-чеських відносин, офіційна парламентська делегація ЧР, на чолі з головою Чеської Національної Ради М. Угде. За час перебування чеські політичні діячі мали зустрічі з президентом України Л. Кравчуком, віце прем'єр-міністром В. Пинзеником, міністром закордонних справ А. Зленком. Метою візиту стало обговорення перспектив розвитку політичного та економічного співробітництва між двома державами. У своєму виступі на сесії Верховної Ради України 2 червня 1993 р. М. Угде відзначив, що, не зважаючи на втрату безпосередніх кордонів, після поділу ЧСФР, позиції щодо європейської безпеки, вступу до європейських політичних, військово-політичних та економічних структур залишаються близькими. Було також висловлено сподівання, що прагнення чеської сторони до поглиблення співпраці в політичній, господарській та культурній сферах будуть підтримані і українськими партнерами. Ця зустріч звичайно відкрила широкі можливості для налагодження повноцінних українсько-чеських взаємин, однак більшою мірою носила формальний характер.

На запрошення парламенту Чеської Республіки 22 листопада 1993 р. до Праги відбула українська делегація, у складі голови Верховної Ради України І. Плюща, голови Комісії ВРУ з питань соціальної політики та праці М. Білоблоцького, міністра економіки Р. Шпека, міністра фінансів Г. П'ятаченка, голови правління Національного банку В. Ющенка. За два дні перебування українські урядовці зустрілися з президентом ЧР В. Гавелом і обговорили актуальні питання подальшого розвитку українсько-чеських відносин, а також деякі проблеми міжнародних відносин. В ході бесіди з прем'єр-міністром В. Клаусом було порушено питання стосовно економічних реформ та поглиблення економічних зв'язків між країнами. Члени делегації побували також в міністерстві з питань національного майна та приватизації і в Національному банку Чехії де познайомилися з практичною роботою проведення економічних реформ. Як підсумок цього візиту можна вважати висловлювання очільника делегації І. Плюща:

“ Здається, ми й не дізналися в Чехії чогось особливо нового. Але побачили одну цікаву річ. Ми звикли вважати, що для успішного проведення реформ потрібно дві умови. Перша - це злагода і політична стабільність у суспільстві. І друга - уряд, який би взяв на себе цю важку ношу. А в ЧР ми переконалися, що є і третя обов'язкова умова - фінансова стабільність держави...”.

Підсумовуючи результати всіх офіційних зустрічей, що мали місце в сучасній історії українсько-чеських взаємин, можна констатувати, що, не зважаючи на безперечний позитивний результат у налагодженні системи двостороннього співробітництва й формування фундаменту для його подальшого розвитку, більшість з можливостей так і не було реалізовано. Підставою для такого твердження може слугувати факт відсутності на цьому етапі відносин головного документу - угоди про дружбу і співпрацю між Україною та ЧР. Лише після укладення такого роду документа можна було б розраховувати на прорив у взаєминах між Україною та Чеською Республікою. У 1994 р. найбільш знаковим став офіційний візит міністра закордонних справ України А. Зленка та міністра зовнішньоекономічних зв'язків О. Слєпічева до Чеської Республіки.

Керівник зовнішньополітичного відомства нашої держави 17 березня 1994 р. провів переговори зі своїм чеським колегою Й. Зеленцем та прем'єр-міністром В. Клаусом. Міністр зовнішньоекономічних зв'язків України О.І. Слєпічев зустрівся з міністром промисловості та торгівлі Чехії В. Длоугом, віце-прем'єром, міністром фінансів ЧР І. Кочарником задля підписання міжурядові угоди про торгово-економічне і науково-технічне співробітництво та про сприяння та взаємний захист інвестицій. В ході зустрічей і переговорів було розглянуто широке коло питань двостороннього та багатостороннього співробітництва двох держав. Зокрема, що стосується політичних питань, то в ході переговорів і консультацій на всіх рівнях офіційні представники ЧР підкреслили, що Чехія зацікавлена в зміцненні державності, суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України. На цій тезі особисто наголосив прем'єр-міністр Чехії В. Клаус і міністр закордонних справ ЧР Й. Зеленєц.

Даний етап відзначався досить обережним підходом Чехії до питань розбудови договірно-правової бази співробітництва з Україною. Такий підхід був зумовлений не стратегічною, а тактичною лінією, яка передбачала утримання від активних дій до проведення парламентських виборів і сформування нового уряду України. Він також став результатом концентрації уваги державних структур Чехії на питання внутріполітичного та економічного характеру.

Розгляд питань чесько-українського співробітництва чеською стороною багато в чому був визначений сучасним станом перехідних процесів в Україні і методикою їх вирішення. Ряд високих посадових осіб ЧР (зокрема, В. Клаус) вважали, що успіх трансформації посткомуністичного суспільства у високо розвинену державу з ринковою економікою і демократичним устроєм необхідно шукати, насамперед, в гармонії політичних та економічних чинників. Мова, передусім йшла про політичні фактори і створення системи чітко визначених політичних партій, які могли б дати “мандат довіри” одному з провідних політичних діячів на здійснення непопулярних у населення реформ. Прем'єр-міністр Чехії В. Клаус визначив 3 фази трансформаційного періоду, які є обов'язковими для посткомуністичних країн:

* І - досягнення негативного консенсусу по відношенню до режиму, що існував. Вона характеризується наявністю певної національної єдності і є найбільш сприятливою для проведення реформ.

* ІІ - поступовий відхід від негативізму у сприйнятті режиму, що існував. Типовим для цього періоду є поява великої кількості політичних партій і лідерів зі своїми програмами і баченнями шляхів виходу з кризи. Чим коротшою є ця фаза в розвитку держави, тим краще (на думку В. Клауса Польща і Угорщина знаходиться на заключному етапі II фази).

* ІІІ - зменшення кількості політичних партій, рухів, об'єднань, поява більш чітких програм державотворення, спільність підходів до створення законодавчої влади і поява в суспільстві консенсусу.

Не зважаючи на викладені вище застереження, чеська сторона підкреслила, що парафований Договір про дружні відносини і співробітництво є першим документом, створеним на основі нових підходів цієї держави до розбудови зовнішньополітичних відносин (хоча питання про рівень підписання Договору на 1993 р. залишався поки що не вирішеним чеською стороною).

Отож, визначальними чинниками формування системи двостороннього співробітництва між Україною та Чехією на початку 90-х рр. ХХ ст. стали динамічний розвиток міждержавних стосунків, процеси регіонального інтеграційного зближення, співробітництво у загальноєвропейських структурах. Розбудовуючи українсько-чеські відносини обидві держави, зрозуміло, враховували як історичні, так і політичні міркування. Адже Чехія як одна із постсоціалістичних держав Центрально-Східної Європи, здійснивши системні суспільні перетворення і досягнувши рівня стабільності, нагромадила досвід, який становив значний інтерес для багатьох держав перехідного періоду, в тому числі й для України. У той самий час і Україна залишалася для Чехії зоною значних політичних та економічних інтересів, оскільки вона врахувала зростаючу роль нашої держави в сучасному світовому розвитку. Позиція Чеської Республіки ґрунтувалася на тому, що Україна, маючи чималий економічний потенціал, світові досягнення в низці галузей науки і техніки, відповідає чеським національним інтересам і має неабияку перспективу. Взаємне розуміння цих реалій і стало однією із головних передумов становлення системи українсько-чеських відносин в нових історичних умовах. Однак існували і чинники, які певною мірою гальмували розвиток співробітництва на початковому етапі, а саме: відставання України від ЧР у проведенні політичних, економічних та правових реформ, відсутність спільного кордону та позиція Чехії, яка була швидше західноєвропейська, ніж східноєвропейська. Разом з тим обидві держави впродовж 1990-х рр. зуміли створити досить міцну базу, в тому числі і договірно - правову розвитку співпраці в політичній, економічній та культурно-освітній сферах в наступні періоди історії українсько чеських відносин.

Нинішній етап відносин між незалежними Україною і Чеською Республікою характеризується динамічним розвитком співробітництва в політичній, економічній та культурній сферах, активним формуванням договірно-правової бази (понад 70 міждержавних, міжурядових, міжвідомчих договорів, угод та протоколів), розвитком неформальних контактів між людьми. Яскравим прикладом такого співробітництва є хоча б той факт, що в

1995 р. Україна стала членом Ради Європи під час головування в цій організації та за активної підтримки Чеської Республіки. Як зазначається у схваленій Парламентом ЧР Концепції зовнішньої політики, Чеська Республіка розглядає Україну як важливу європейську країну, від якої залежить стабільність в Центральній та Східній Європі, високо оцінює політику України в євроатлантичному напрямі, докладатиме зусиль для розширення взаємовигідного українсько-чеського економічного співробітництва.

З набуттям незалежності Україна та Чехія обрали пріорітетом зовнішньої політики європейську інтеграцію, таким чином обидві країни виявили бажання долучитись до активних економічних та політичних процесів, що протікали в Європі. Незважаючи на однакову мету, шляхи її досягнення були відмінними. Завдяки вдалим політичним,економічним та соціальним перетворенням Чехія в грудні 1997 року потрапила в «першу хвилю» розширення ЄС, якевідбувалося в 2004 році.

Після вступу Чехії в 2004 році до Європейського Союзу відбулась трансформація відносин між Україною та Чехією. Вона зумовлена переходом

останньої до загальноєвропейського економічного та політичного ладу й побудови зовнішньополітичної та економічної стратегії в рамках спільної стратегії європейського співтовариства. 1 січня 2009 року Чеська Республіка перебрала у Франції головування в Європейському Союзі. Саме за її головування 7 травня 2009 в Празі відбулася установча зустріч в рамках програми «Східне партнерство», ініціатором якої вона й була. Мета Чехії була продемонстрована 19-20 червня 2008 р. на Європейській раді, коли Чехія підписалася під повною версією проекту про партнерство.

Важливою складовою українсько - чеських відносин є співробітництво в гуманітарній та культурно-духовній галузях, що впливає не лише на формування дієвих механізмів для взаємозбагачення духовної культури або народів, але й на процеси взаємовпливу у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Після здобуття незалежності Україною і ЧР, українсько-чеська співпраця почала активно розвиватися у напрямі взаємообміну між мистецькими та науковими установами, участі митців у спільних культурних акціях, міжнародних фестивалях, виставках, конференціях співпраці з українською діаспорою. Щодо взаємодії в галузі освіти, то обидві країни сприяють розвитку прямого співробітництва між закладами освіти, організації спільних наукових заходів й задоволенню освітніх потреб української національної меншини в ЧР та чеської національної меншини в Україні. Існують взаємні ініціативи окремих вузів. Кафедра богемі стики Київського університету ім. Тараса Шевченка підтримує тісні зв'язки з університетом у Брно, а юридичний факультет Ужгородського національного університету - з Кошицьким університетом і періодично проводять обміни студентами та викладачами.

У 2011 р. помітно пожвавилась культурно-освітня українсько-чеська співпраця. Наприклад, 19 грудня цього ж року підписано: Угоду між Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України та Міністерством освіти, молоді та спорту Чеської Республіки про співробітництво в галузі освіти і науки на 2012-2015 роки; Угоду про співробітництво в галузі культури між Міністерством культури України та Міністерством культури Чеської Республіки; Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Чеської Республіки про науково-технологічне співробітництво.

Для України 2010 р. став менш продуктивним у відносинах з чеською стороною. Так, 29 листопада 2010 р. відбулася зустріч міністра закордонних справ Чехії К. Шварценберга з Прем'єр-міністром України М. Азаровим, під час якої МЗС Чеської Республіки повідомило, що стурбовані подальшим розвитком двосторонньої співпраці з Україною. Відносини особливо загострилися після надання Чехією політичного притулку екс-міністру економіки Б. Данилишину. Генпрокуратура України інкримінує останньому заподіяння державі збитків на суму 13,9 млн грн через надмірне витрачання державних коштів у процесі здійснення декількох держзакупівель.

Під час офіційного візиту до Праги 19 грудня 2011 р. Прем'єр-міністр українського Уряду М. Азаров підтримав думку чеського колеги про інтенсифікацію двосторонніх відносин. Це допоможе збільшити обсяг товарообігу, зростання якого у 2010 р. становило 1,5 млрд дол. М. Азаров зустрівся з першими особами держави - Президентом В. Клаусом, Прем'єр-міністром П. Нечасом та Головою сенату Парламенту М. Штехом. За результатами переговорів, М. Азарову вдалося не лише відновити ділові зв'язки із Чехією, а й підписати низку документів про двосторонню співпрацю в освітньо-культурній сфері.

Крім того, під час українсько-чеського форуму для підприємців М. Азаров поінформував чеських бізнесменів про перспективи економічного розвитку і запевнив: Україна -- надійний партнер для залучення інвестицій. У підсумку, голови обох Урядів зазначили, що складнощі у двосторонніх відносинах залишилися позаду.

Отже, відносини між Україною та Чеською Республікою характеризуються динамічним розвитком співробітництва у політичній, економічній і культурній сферах, активним формуванням договірно-правової бази, розвитком неформальних міжлюдських контактів. Яскравим прикладом такого співробітництва є хоча б той факт, що 1995 р. Україна стала членом Ради Європи під час головування у цій організації та за активної підтримки ЧР.

Чеська Республіка підтримує євроінтеграційний курс України, чітко додержуючись позиції: Європейський Союз має бути відкритим для всіх європейських держав за умови, що організація їхнього політичного й економічного життя відповідає визначеним критеріям, прагне відігравати провідну роль у виробленні та практичній реалізації "східного вектора" Спільної зовнішньої та безпекової політики Євросоюзу, передовсім - стосовно України.

Офіційна Прага вітає також намір України отримати членство в НАТО і готова сприяти їй у цьому. Особливо яскраво чеська сторона це продемонструвала під час Празького саміту НАТО в листопаді 2002 р., який мав для України надзвичайно вагоме значення в сенсі започаткування принципово нового виміру в зв'язках України з Альянсом.

ВИСНОВОК

В даній курсовій роботі ми розкрили тему: «Зовнішня політика Чеської республіки». Розкриття даної теми дозволило нам зробити наступні висновки.

У міжнародних відносинах Чеська Республіка виступає з позицій демократичної і політично, економічно і соціально стабільної держави в Центральній Європі, яка не лише захищає свої довгострокові інтереси, але і бере на себе частину відповідальності за розвиток Європи і всього міжнародного співтовариства. Принципове значення для посилення і зміцнення міжнародного положення і безпеки Чеської Республіки має її членство в НАТО і ЄС, що є реалізацією пріоритетів зовнішньої політики, що існували з самого початку виникнення самостійної держави. Чеська Республіка ґрунтується на спадщині і цінностях європейської цивілізації. Першочерговим пріоритетом вважається розвиток демократичної правової держави, заснованої на волі, рівноправ'ї, справедливості, демократії і толерантності. Демократія, при цьому, розуміється не лише як внутріполітична справа окремих держав, але і як принцип успішного розвитку взаємин з іншими країнами світу.

Розпад радянського блоку відкрив нові можливості для політичних і економічних перетворень у Європі. Тоді як у її західній частині тривав інтеграційний процес, посткомуністичні держави переживали економічну нестабільність, трансформацію економічної та політичної систем.

Сучасна зовнішня політика Чеської Республіки (ЧР) сформувалася під впливом декількох чинників, найважливішою з яких є євроатлантична інтеграція. У становленні цієї політики можна виділити три крупні етапи.

Перший (1993-1997 рр.) пов'язаний із затвердженням нової чеської держави як самостійного учасника міжнародних відносин. У цей період особливий вплив на зовнішньополітичний курс робили ідеологічні установки правлячої політичної еліти.

На другому етапі (1997-2003 рр.), для якого була характерна інтенсифікація зусиль по євроатлантичній інтеграції, ідеологічний вплив на зовнішньополітичний курс Чехії став слабшати, в умовах економічного зростання гору брали початки прагматизму. Євроатлантична стратегія превалює і сьогодні, не дивлячись на заявлену багатовекторність міжнародних зв'язків Чехії.

Третій, сучасний етап (з 2003 р.) - це спроба зосередити чеську зовнішню політику, збудувати разом з довгостроковими перспективами і короткостроковими планами середньострокові програми. Тепер ідеологічні розмежування еліти, хоч і роблять певний вплив на зовнішньополітичні рішення, не зачіпають фундаментальних основ міжнародної політики країни, що наочно демонструє порівняння програмних заяв соціал-демократичного уряду (2002 р.) і правоцентристського кабінету (2007 р.). Крім того, починаючи з 2002 р. (з невеликою перервою) пост керівника зовнішньополітичного відомства належить партії - молодшому партнеру по правлячій коаліції.

Зовнішня політика Чехії знаходиться у віданні декількох інститутів: парламенту, уряду, президента, міністерства закордонних справ і правлячої партії.

Мета трансформації політичної системи Чеської Республіки полягала у звільненні від системних ознак тоталітарного комуністичного минулого й послідовній демократизації («європеїзації») суспільства. Умовно перший період (1990-1992) супроводжувався невизначеністю концепції політичного розвитку та її відривом від інтересів електорату. Другий період (1992-1996) характерний стійкою позицією партій правого спрямування, таких як ГДП, ХДП, ГДА і ХДС-ЧСНП, об'єднаних у правлячу коаліцію при домінуючій ролі консервативної ГДП. Третьому періоду (1997-1998) притаманні сповільнення процесу інтеграції політичних сил, розпад урядової коаліції і розкол ГДП. Дострокові вибори 1998р. ознаменували новий, четвертий період, який засвідчив перемогу чеських соціал-демократів. Незважаючи на характер змін у політичній і, зокрема, партійній системі, орієнтація на Захід стала частиною чеської внутрішньої та зовнішньої політики.

Основним принципом чехословацької, а згодом чеської зовнішньої політики є відтворення європейської ідентичності держави. Умовно можна виділити три головні моделі ідентичності: модель Громадянського Форуму; громадянсько-демократична модель; соціал-демократична модель. Кожна з них певною мірою розмежовує поняття європейського вибору та можливої загрози на шляху його реалізації, крім цього, моделі відрізняються і тим, що кожна побудована на критичному переосмисленні попередньої. Перша модель бачить Європу як частину демократичного суспільства від Владивостока аж до Ванкувера, згідно з другою - це євроатлантична зона вільної торгівлі, забезпечена НАТО; третя розуміє Європу як acquis communautaire. Лише перші дві моделі намагаються створити автономну дефініцію європейського вибору і водночас чеської ідентичності, третя модель задовольняється пасивним сприйняттям сучасності. Європейський вибір залишається головним вектором зовнішньої політики, що конструює ідентичність.

Стратегічний зовнішньополітичний курс Чеської Республіки на інтеграцію в європейський політичний, економічний, правовий простір і перспективне приєднання до Європейського Союзу характеризувався послідовністю й цілеспрямованістю. Утворення двох незалежних республік - Чеської та Словацької - не змінило намірів молодої Чеської держави продовжити курс на інтеграцію до Європейського Союзу, який розпочала федеративна Чехословаччина. Після затвердження 1993 р. Копенгагенських критеріїв, необхідних для набуття повноправного членства в ЄС, Чеська Республіка розпочала інтенсивний курс підготовки до приєднання й успішну імплементацію положень acquis communautaire. Впродовж усього періоду підготовки до вступу в ЄС Чеська Республіка отримувала значну фінансову допомогу з фондів ЄС, таких як Phare, SAPARD, ISPA, брала участь у багатосторонніх програмах Європейського Союзу.

Підготовка і вступ до ЄС спричинили найбільшу трансформацію чеської держави з часу заснування незалежної республіки. Особливо відчутними будуть наслідки у соціальній сфері (зростання безробіття, зниження життєвого рівня тощо). Проте аналіз співвідношення позитивних й негативних наслідків членства країни в ЄС показує, що в довготерміновій перспективі переваги залучення країни в інтеграційний процес стануть визначальними. Членство вирішальним чином впливатиме на міжнародну позицію, внутрішній політичний економічний, культурний розвиток Чеської Республіки, сприятиме зміні її законодавчої системи тощо. Військова й оборонна політика держави вибудовуватиметься відповідно до загальноєвропейської системи колективної безпеки.

Беручи участь у механізмі колективного прийняття рішень на базі демократичних інститутів, передаючи частину своїх повноважень органам Європейського Союзу для досягнення спільної мети, Чеська Республіка обстоює власні державні інтереси, національну та культурну самобутність.

Чеський уряд розглядає процес європейської інтеграції як бажаний і вигідний не лише для Чеської Республіки, але й для країн-членів ЄС, як такий, що збагачує всіх, не завдаючи шкоди національній ідентичності, а європейську інтеграцію як явище, що сприятиме зміцненню матеріальних і духовних цінностей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексєєв Ю. М., Вертегел А. Г., Казаков О. О. Всесвітня історія: Навч. посібник. - К.: Каравела, 2007. - 240 с.

2. Александров В. Прага - сейчас и в 1968 году: конференции по Пражской весне // Международная жизнь. - 1994. - № 5. - С.96.

3. Бобраков-Тимошкин А. Проект «Чехословакия»: Конфликт идеологий в Первой Чехословацкой республике (1918-38). - М.: Новое лит. обозрение, 2008. - 215с.

4. Баран 3. А., Кипаренко Г. М., Мовчан С. П., Швагуляк М. М. Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки. Посібник для студентів історичних і гуманітарних факультетів університетів - Львів: Афіша, 2005 - 288 с.

5. Борисенок Е.Ю. Чехия и Словакия в XX веке: очерки истории.// «Славяноведение»ю - 2006. - № 5. - С. 99-103.

6. Бухарушин С. В., Косиченский Е. А. История дипломатии. Т.1. - М.: Окианка, 1995. - 715 с.

7. Всемирная история. Учебник для ВУЗ / Под ред. Г.Б.Поляка, А.Н.Макаровой - М.: ЮНИТИ, 2000. - 496 с.

8. Газін В. П., Копилов С. А. Новітня історія країн Європи та Америки (1945-- 2002 роки): Навч. посібник. - К.: Либідь, 2004. - 624 с.

9. Голованов С.О. Всесвітня історія: Навч. посібник. За ред. Ю.М.Алєксєєва. - К.: Каравела, 2005. - 272 с.

10. Дэвис Н. История Европы. - М.: Изд. ACT Транзиткнига, 2004. - 943 с.

11. Іваницька О.П. Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002). Навчальний посібник. - Вінниця: Видавництво «Фоліант», 2003. - 560 c.

12. История дипломатии: Сб. / Сост. А.Лактионов. - М: АСТ, 2005. - 944с.

13. История дипломатии. том 1. Под ред.Зорина В.А., Семенова В.С. и др. - М. Политиздат, 1959. - 896 с.

14. Исторя Европы в 8-ми томах. - Т. 3. От Средневековья к Новому времени. - М.: Наука, 1993. - 656 с.

15. Історія західних і південних слов'ян (з давніх часів до XX ст.). Курс лекцій: Навч. посібник / В. І. Яровий, П. М. Рудяков, В. П. Шумило та ін. - К.: Либідь, 2001. - 632 с.

16. Задорожнюк Э.Г. Чешско-словацкие отношения: от «режима нормализации» 1969 года к «бархатной» революции 1989 года // Новая и новейшая история. - 2005. - № 6. - С.15-33.

17. Кіндер Г., Хігельман В. Всесвітня історія:dtv-Atlas: Пер. З нім. Наук, пер. А. Г. Слісаренко, Іванов О. Ф. - К.: Знання-Прес, 2001. - 631 с.

18. Кіцила Л. Труднощі й здобутки Чеської Республіки на шляху до Європейського Союзу (1996-2000) // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. міжнар. відносини. - 2002. - Вип. 9. - С.70-75.

19. Кіцила Л. Особливості інтеграційного процесу Чеської Республіки до ЄС // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. міжнар. відносини. - 2003. - Вип. 10. - С.55-60.

20. Кіцила Л. Чеська Республіка на шляху інтеграції до Європейського Союзу // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. міжнар.відносини. - 2004. - Вип.12. - С.53-58.

21. Кіцила Л. Трансформація зовнішньої політики Чеської Республіки в контексті європейської інтеграції (1990-2004). Вісн. Львів. ун-ту. Сер. міжнар.відносини. - 2004. - Вип.14. - С. 22-28.

22. Коппель О.А., Пархомчук О.С. Міжнародні відносини. XX століття. - Київ.: «Школяр», 1999. - 255 с.

23. Краткая история Чехословакии: С древнейших времен до наших дней. - М., - 1988.

24. Ладиченко Т. Всесвітня історія: Посібник для старшокласників та абітурієнтів - К.: АСК, 1999. - 474 с.

25. Мицик Л. М., Кузьменко Ю. В. Новітня історія країн Європи та Америки (1918--2007) Навч. посіб. - К.: Академвидав, 2008. - 544 с. (САМ!).

26. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945-70-ті роки): Підручник / В. А. Манжола, М. М. Білоусов, Л. Ф. Гайдуков та ін. - К.: Либідь, 1999. - 558 с.

27. Орлова Т.В. Історія сучасного світу: Навч. посіб. - К.: Знання, 2006. - 551с.

28. Панкова Є. В. Історія Європи: Навчальний посібник. - К.: Альтер-прес, 2007. - 352 с.

29. Черняк Е. Б. Вековые конфликты - М.: Международные отношения, 1988. - 540 с.

30. Чехия и Словакия в ХХ веке: очерки истории / отв. ред. В.В. Марьина; Ин-т славяноведения. - М.: Наука, 2005. - 60 с.

31. Чехия и Словакия в XX веке: очерки истории: в 2 кн. / [отв. ред. В.В. Марьина] ; Ин-т славяноведения. - М. : Наука, 2005. - (XX век в документах и исследованиях). - Кн. 2. - 2005. - 558 с.

32. Яровий В. Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн. ХХ століття: Підруч. для вищих навч. закл. - К.: Генеза, 2005. - 816 с.

33. Международные отношения http://futurumtour.com/

34. Перспективы - Европа старая и новая http://www.perspektivy.info/

35. Уніан http://www.unian.net/

Размещено на Allbest.ru