Зовнішньоекономічні стосунки спливають з загальної економічної політики держави. Їхня ефективність залежить від успішного розвитку економіки України, зміни в структурі промисловості, впровадження нових технологій, обладнання, тобто того, що підвищує конкурентоспромож-ність товарів на світовому ринку.

Першочергові цілі цієї політики Укра-їни на сучасному етапі, полягають у виконанні таких завдань:

забезпечення доступу вітчизняним підриємствам на світові ринки машин і устаткування, технологій та інформацій, капіталів, мінералосировинних ресурсів, транспортних комунікацій. Особливе значення тут має надання політичної, фінансової, інформаційної підтримки у просуванні продукції віт-чизняних підприємств на ринки, що контролюються транснаціональними корпораціями чи захищені протек-ціоністськими бар'єрами зарубіжних держав та їх економічних союзів;

досягнення сприятливого торго-во-політичного режиму у відносинах з пріоритетними зарубіжними країнами та їх торгово-економічними угрупо-ваннями, організаціями і союзами, зняття наявних і потенційних дискри-мінаційних обмежень. Особливу роль тут відіграє усунення різних торгоао-економічних бар'єрів у відносинах з країнами СНД:

довгострокове врегулювання валютно-фінансових проблем у взаємо-відносинах з країнами-кредиторами, міжнародними організаціями та борж-никами,

формування ефективної системи захисту зовнішньоекономічних інтересів України.

Реальна дійсність свідчить, що на світовому ринку конкурують передусім суб'єкти господарювання (фірми, корпорації тощо), на базі діяльності яких формується економічна стратегія спо-чатку для галузі, а відтак і для країни у цілому. Однак слід зазначити, що цьому процесові властивий двосторонній характер, оскільки стратегія країни у свою чергу дедалі активніше й від-чутніше впливає на прийняття рішень на галузевому та фірмовому рівнях. [17, 163-165]

Найбільш дієвою і ефективною стратегією інтеграції України у світову економіку є поєднання стуктурної перебудови економіки з її орієнтацією на активне зростання експорту і диференціацію його потенціалу. Цього можна досягти шляхом загального поліпшення інвестиційного клімату й залучення інвестицій у відповідні галузі, створення механізму стимулювання експорту та формування життєздатних конкурентоспроможних експортних виробництв. Ця стратегія включає такі важливі завдання [18]:

1. Поновлення і розвиток експортного потенціалу та істотне поліпшення структури експорту. Україна володіє чималим ресурсо-виробничим потенціалом для експортних поставок металургійноі. агропромислової, хімічної, авіакосмічної, суднобудівної, військовотехнічноі продуктції, мінералів та мінеральних добрив. Значні можливості і щодо зростання експортних транспортних послуг, послуг науково-техніко-технологічного характеру, у сфері виконання будівельно-монтажних, геологорозвідувальних робіт тощо

Освоєння експортного потенціалу в зазначених сферах і напрямах за рахунок пошуку і виходу на нові світові ринки збуту дасгь змогу повніше використати можливості українського промислового потенціалу, довантаженого внаслідок непомірного скорочення внутрішнього попиту. У свою чергу це вимагає у найближчі 1-2 роки переорієнтувати нагромаджений науково-промисловий потенціал на виробництво експортної продукції, освоїти порівняльні переваги, що полягають не тільки у достатніх природних ресурсах, а й у наявних в Україні науково-технічних знаннях, високій кваліфікаці й порівняно дешевій робочій силі, пріоритетних напрацюваннях за окремими ключовими позиціями науково-технічного прогресу.

2. Раціоналізація імпорту. Імпортна політика слугує не тільки інтересам задоволення поточних потреб насе-лення та підтримання в діючому стані існуючого виробництва, але й цілям модернізації економіки, підвищення ії ефективності та ії конкурентоспроможності. Вона спрямовується на:

створення умов що уможливлюють зменшення імпортних поставок товарів, які в достатній кількості можна виробляти в Україні;

оптимізацію промислово-виробничого імпорту;

зменшення дефіциту торгового балансу;

зменшення невиробничого (спо-живчого) імпорту (він становить близь-ко 8% від усього імпорту України) зав-дяки розвитку виробництва конкурен-тоспроможних аналогічних товарів в Україні.

3. Підвищення. конкурентноспроможності продукції вітчизняних підпрйємств на світовому ринку. Необхідною умовою розширення експортного потенціалу народногосподарського комплексу і його інтеграції в систему світових зв'язків є приведення якості і витрат виробництва продукції вітчизняної обробної промисловості відповідно до вимог і умов конкуренції на світовому ринку. Це обумовлює необхідність поступового зближення внутрішніх і світових стандартів виробництва та якості продукції, забезпечення умов пріоритетного розвитку та розширення галузей народного господарства, які володіють випереджаючим (порівняно з зарубіжним) технікотехнологічним рівнем і високим потенціалом зростання на світовому ринку.

4. Залучення іноземних інвестицій ідля технологічної модернізації та створення, потенціалу розширеного відтворення. За нинішніх умов іноземні кредити є чи не єдиним реальним джерелом довгострокових крупномасштабних інвестувань, хоча значна їх частина, як засвідчує аналіз, використовується вкрай неефективно (у формі, прихованих субсидій споживача) імпортних товарів і торгово-посередницьким організаціям), що не сприяє збільшенню потенціалу розширеного) відтворення. Виходячи із загальнодержавних інтересів, необхідно, щоб доходи від розподілу поставлених за рахунок іноземних кредитів товарів використовувались передусім на подолання структурної кризи, на інвестиції у реконструкцію народного господарства і забезпечення працевлаштування населення.

5. Забезпечення економічної безпеки України. Особливе значення на нинішньому етапі реформування умов зовнішньоекономічної діяльності має забезпечення національної безпеки. В цьому відношенні існує три основні сфери регулювання, надзвичайно важливі для забезпечення національної безпеки, валютний контроль, експортно-імпортний контроль і регулювання вивозу стратегічних видів сировини та завезення продукції критичного імпорту (що передусім обумовлює невідкладну необхідність диверсифікації джерел надходження і енергоносіїв). Тому одне з чільних місць ї у зовнішньоекономічній стратегії України має займати визначення напрямів формування науково-технічного і прогресу, структурної перебудови (на макро і мікро рівнях), пошук перспективних експортних галузей і найбільш раціональних підходів до проблем, пов'язаних із занепадом традиційних галузей.

Українська економіка має навчитись швидко реагувати на непередбачені зміни у світовому господарстві, абсорбувати різного роду "шоки" (ресурсні, валютні тощо), виявляти і використовувати можливості (спричинені кон'юнктурними змінами на зовнішніх ринках) по створенню нових плацдармів для товарної експансії. В цьому відношенні особливо повчальним може стати світовий досвід. [19, 83-85]

У багатьох країнах державна політика тепер спрямовується на формування експорту капіталів із галузей, що занепадають (як засіб згортання цих галузей у даній країні і переміщення у економічно відсталіші регіони). Водночас стимулюється імпорт капіталу у ті високонаукові та високотехнологічні галузі економіки, які поки що не-достатньо розвинені, але мають значніій експортний потенціал.

Важливою ланкою стратегії України е формування і розвиток перспек-тивних нових експортних галузей, що грунтуються на науково-технічній монополії, яка (на відміну від монополії, шо базується на концентрації і централізації виробництва) за сучасних умов має короткостроковий, нестійкий характер. Реалізація такого напряму вимагає не тільки оперативного поєднання фундаментальних і прикладних наукових досягнень з високим технологічним потенціалом, а й здатності до крупномасштабного і швидкого господарського маневру, надзвичайної прагматичності, агресивності у фор-муванні, захопленні і насиченні як національного, так і світового ринку.

Оскількі нині центр ваги економічних реформ перенесено в регіони і сам розвиток зовнішньоекономічних зв'язків України майже в усьому залежить від ділової активності на місцях то одним з головних стратегічних напрямів роботи на цьому рівні є правове забезпечення й координація зовнішньоекономічної діяльності регіонів, формування регіональних програм її розвитку, створення підприємств з участю українського капіталу за рубежем. Першочергове стратегічне зав-дання розвитку цих зв'язків на рівні області має бути спрямоване на формування умов, що сприяють роз-витку експорту продукції, передусім високого ступеня обробки (машино-будування тощо) і надходженню іноземних інвестицій в економіку регіону.

На рівні підприємства, як головного суб'єкта зовнішньоекономічної діяль-ності України стратегічно визначальним напрямом є максимально можливе на рівні регіонів залучення їх до зовнішньоекономічних зв'язків. А це обумовлює необхідність підтримки та стимулювання з боку держави технічного переозброєння, а в багатьох випадках і перепрофілювання під-приємств, допомоги в пошуку нових перспективних ринків за рубежем, зняття дискримінаційних обмежень щодо експорту вітчизняної продукції на світових ринках.

Дуже важливу роль у розгортанні зовнішньоекономічної діяльності на ре-гіональному рівні відіграє розробка облдержадміністраціями разом з уп-равліннями митної служби планів, спільних заходів по відкриттю нових митних пунктів (переходів), створення спеціальних фондів розвитку інфраструктури, відкоригуяання режимів оформлення декларацій для низки крупних підприємств тощо. Водночас у зовнішніх зв'язках вітчизняних партнерів особливе значення також має вирішення питань щодо страхування експортно-імпортних операцій, надання гарантій зарубіжним інвесторам кредитів для вітчизняних експортерів розвитку інфраструктури, інформа-ційного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Резюмуючи, слід підкреслити, що для досягнення успіху у діяльності з зарубіжними партнерами засадничо стратегічне значення має вирішення таких проблем [20, 120-126]

формування прогресивної структури експорту, створення системи його державної підтримки, включаючи фі-нансування, кредитування і страхування;

просування вітчизняних товарів та послуг на зарубіжні ринки при інфор-маційній і фінансовій підтримці держави;

вдосконалення імпортного тарифу;

постійний контроль за обгрунто-ваністю цін та напрямами викорис-тання валютних коштів;

досягнення сприятливого торгового режиму у відносинах із зару-біжними країнами та їх торгово-економічними організаціями й союзами, зняття дискримінаційних обмежень на поставки товарів з України;

врегулювання валютно-фінансових проблем з кредиторами та борж-никами України;

координація і регулювання діяльності учасників ЗЕЗ України, контроль за дотриманням з їх боку інтересів держави;

створення умов для залучення іноземних інвестицій і успішної роботи зарубіжних інвесторів.

Висновки