Війна на Сході України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Війна на Сході України

Війна на Сході України відмежувала якісно новий етап модерного розвитку українського проекту, саме тому це складне для вивчення явище, що потужно впливає на стан суспільства і влади, перебуває під пильним поглядом українських суспільствознавцівДив. зокрема: Агресія Росії проти України: історичні передумови та сучасні виклики / П.П. Гай-Нижник (керівник проекту, упоряд. і наук. ред.); авт. кол.: П.П.ГайНижник, Л.Л. Залізняк, І.Й. Краснодемська, Ю.С.Фігурний, О.А.Чирков, Л.В.Чупрій. К.: «МП Леся», 2016.; Головко В. Збройна агресія Росії проти України // В кн.: 25 років незалежності: нариси історії творення нації та держави. К.: Ніка-Центр, 2016. С.599-697..

Після стрімкої і майже безперешкодної анексії Криму Кремль приступив до реалізації наступного етапу плану поглинення України силовим шляхом. Один з варіантів плану поглинення України вийшов з надр Ради безпеки Росії і потрапив у розпорядження головного редактора видання Kyiv Post Катерини Горчинської. Документ недатований, але час його появи цілком точно встановлюється наявними у ньому рекомендаціями: розігнати Євромайдан і розпустити Верховну Раду. Перед російськими властями і «п'ятою колоною» в Україні висувалося двоєдине завдання: «По-перше, тільки повне входження територій російських областей України, а саме: Криму, Луганської, Донецької, Запорозької, Дніпропетровської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Київської, Херсонської, Миколаївської, Одеської областей до РФ може гарантувати мир, безпеку й процвітання їх населенню, а також надійний захист інтересів Росії. По-друге, забезпечити реалізацію цього завдання можна, лише встановивши контроль над матір'ю міст руських, столицею України, містом-героєм Києвом»Див.: Фельштинский Юрий, Станчев Михаил. Третья мировая: битва за Украину. К.: Наш Формат, 2015.С. 268..

Існує думка, що ескалація спрямованої проти влади протестної кампанії на Сході і Півдні являла собою такий же соціальний вибух, як і Євромайдан, але з протилежним вектором в бік Митного союзу. Певне зерно істини у цьому є, особливо щодо Донбасу депресивного регіону, в якому народу жилося особливо тяжко. Ступінь визискування населення в регіоні, який вважався бастіоном регіоналів, був помітно вищий, ніж в будь-якому іншому. Але методи боротьби з режимом В. Януковича, застосовувані в Центрі і на Заході (мітинги, демонстрації, наметові містечка, захоплення приміщень органів влади), були підхоплені на Сході і Півдні з метою підриву української державності і приєднання цих регіонів до Російської Федерації. Відповідні гасла поширювалися не стільки місцевими, скільки засланою в ці регіони агентурою Кремля або ж роками вирощуваною на місці «п'ятою колоною». Стихійний протест проти порядків, встановлених місцевою владою, майстерно переорієнтували проти «київської хунти».

Досить швидко мирні протести переросли в сутички, протестуючі були втягнуті у військові формування, щедро профінансовані із джерел досі не встановленого походження. Російське телебачення, яке покривало весь український інформаційний простір, назвало заворушення на Сході і Півдні України, що починали наростати в березні 2014 р., «Русской весной».

Ескалація у Донецьку розпочалася з масової акції проросійських симпатиків 1 березня 2014 р., на якій під російськими прапорами лунали гасла невизнання зміни влади в Києві, заклики вступати до «Народного ополчення Донбасу», ввести російські війська. «Народним губернатором» був обраний П. Губарєв колишній голова фракції Блоку Н. Вітренко у Донецькій міськраді. 3 березня проросійські мітингувальники захопили приміщення ОДА. Призначення головою держадміністрації С. ТарутиНовий київський центр влади намагався стабілізувати ситуацію в регіонах за рахунок порозуміння з місцевими елітами та великим бізнесом. 2 березня головою Дніпропетровської ОДА був призначений І. Коломойський, Донецької ОДА С. Тарута. було негативно сприйнято сепаратистами лунали гасла, що «народ не підкориться олігархам»Головко В. Збройна агресія Росії проти України // В кн.: 25 років незалежності: нариси історії творення нації та держави. К.: Ніка-Центр, 2016. С.639..

5 березня ОДА двічі переходила з рук в руки. 6 березня СБУ заарештувала П. Губарєва та з десяток його поплічників, що привело до тимчасової стабілізації. Пізніше С. Тарута так прокоментував тогочасні кроки адміністрації та силовиків Донеччини: «... Ми не розуміли після Криму, що буде реально військовий конфлікт. Ми розмірковували, що досить переконати цю масу в Донецьку і все заспокоїться. У мене у самого була відразу же природна реакція: «Рінат, а ну давай, вплинь». Він чесно сказав: «Я був тут авторитетним для багатьох 15 років тому. Тоді, коли я заходив у ресторан, усі піднімалися і дивилися на мене. І сідали тільки тоді, коли я сідав. А коли я зараз захожу в ресторан, всі сидять: «Гей, привіт, Рінат». У мене вболівальники, фанати, багато шанованих людей, але частина того світу, у який міг зараз прийти, він вже давно самостійний»Сергій Тарута: Порошенко був найбільш неефективним міністром економіки за всю історію// Українська правда, 26 листопада 2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/artides/2015/11/26/7090271/.

Паралельно сценарій розгойдування регіонів розгортався в Луганську та Харкові: 1 березня відбулися мітинг і штурми будівель обласних держадміністрацій, підняття російських прапорів, заклики вступати до «Луганської гвардії» та харківського «Оплоту». Відносної стабілізації вдалося досягнути після арештів самопроголошеного «губернатора Луганщини» О. Харитонова та екс-голови Харківської ОДА М. Добкіна.

Надії на утихомирення протестних настроїв не справдилися. 6 квітня Донецька облдержадміністрація була атакована двохтисячним натовпом. Над приміщенням ОДА підняли російський триколор, мітинг під чітким керівництвом ухвалив резолюцію щодо негайного скликання позачергової сесії обласної ради, яка мала проголосити референдум про входження Донецької області до складу Росії. Наступного дня мітинг ухвалив розпустити діючу раду, обрав її новий склад, який і підтримав резолюцію про створення Донецької республіки та її входження в Російську Федерацію.

Як зазначає В. Головко, березневі акції 2014 р. (на початку квітня 2014 р. в.о. першого віце-прем'єра В. Ярема повідомив, що з кінця лютого в Україні було проведено 320 сепаратистських акцій, у яких взяли участь 242 тис. осібЯнукович оплачивает сепаратистские акции, Ярема// Левый берег, 4 апреля 2014 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://lb.ua/news/2014/04/04/261939_yanukovich_ oplachivaet_separatistskie .html), влаштовані проросійськими організаціями, мали на меті відволікти увагу української влади від більш актуальної мети окупації КримуГоловко В. Конфлікт на Донбасі // В кн.: 25 років незалежності: нариси історії творення нації та держави. К.: Ніка-Центр, 2016. С.641.. Після проведення кримського «референдуму» мітинги, які відбувалися у південних та східних областях України наприкінці березня, втратили свою масовість. Лише після унормування анексії півострову Росія повернулась до реалізації проекту «Новоросія» і тактики системної дестабілізації України.

6 квітня на сході України відновилася хвиля вуличних акцій та захоплень адміністративних будівель. їх прикметною ознакою стали чимдалі більш очевидні не лише широка участь російських громадян, не знайомих з місцевою топонімікою та адміністративним поділом (їх завозили автобусами з прилеглої до державних кордонів Ростовської області), а й керівна участь у масових заворушеннях співробітників російських спецслужб та військових. Останні мали не лише добре відпрацьовані плани спецоперацій, а й широкі можливості їх реалізації. 6 квітня в Харкові захопили обласну держадміністрацію.

У Луганську і Донецьку об'єктом захоплень стали будівлі правоохоронних органів, внаслідок якої у «мітингувальників» з'явилася зброя. Після цього потік озброєнь з російської території відбувався на постійній основі, а масове озброєння сепаратистів камуфлювалося розмовами про «захоплену» у місцевих силовиків. В Донецьку будівлі СБУ, ОДА та облради були захоплені сепаратистами навіть з меншими зусиллями, ніж в Луганську. 7 квітня був створений «Народный совет» і проголошено так звану «Донецкую народную республику» («ДНР»). На 11 травня було заявлено проведення референдуму про «самовизначення». Головою «тимчасового уряду» став Д. Пушилін. З захоплених адміністрацій було проголошено створення Донецької, Луганської, Харківської «народних республік». План, однак передбачав відпрацювання універсального сценарію в Дніпропетровській, Одеській та Миколаївській областях, власне, по всій території віртуальної «Новоросії». Кінцева мета полягала у федералізації України та гальмуванні в такий спосіб її європейської та євроатлантичної інтеграції.

Хоч де-факто «влада» сепаратистів розповсюджувалася лише на будівлі адміністрацій і силових структур, ані в Донецькій, ані в Луганській області ніхто з уповноважених осіб не взяв на себе відповідальність за придушення сепаратизму в зародку. Тим часом, сепаратистські угруповання нарощували свою потугу, підминаючи під себе проукраїнські сили. Після того, як 16 квітня обласна рада відмовилась виконувати ультиматум сепаратистів, було проголошено формування «Федерації Південно-Східної України», спільної армії з луганської та донецької самооборони, а також перехід на російські карбованці. Претензійні заяви генерував самопроголошений «президент» суддя Луганського апеляційного суду, генерал-полковник юстиції А. ВізірЭкс-судья из Луганска провозгласил себя «президентом юго-восточной Украины»// ТСН, 16 апреля 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ru.tsn.ua/ politika/eks-sudya-iz-luganska-provozglasil-sebya-prezidentom-yugo-vostochnoy-ukrainy361116.html. Втім заяви А. Візіра залишилися без наслідків. 21 квітня «народним губернатором» «Луганської народної республіки» став В. Болотов, наступного дня було захоплено будівлю ОДА.

Наприкінці березня на початку квітня стало зрозумілим, що ситуація вийшла з-під контролю, розпочався гарячковий період безвладдя і вседозволеності, що супроводжувався ексцесами мародерства, насилля і «експропріацією експропріаторів». Після цього місцева еліта вже намагалася опанувати ситуацію, але було запізно. На перешкоді унормуванню ситуації стояв новий актор, перед вишколом і злагодженістю дій якого, місцеві псевдоеліти, привчені «вирішувати справи» хабарями, задкували, піджавши хвости. Йшлося про вагомий російський десант, очолений на той час нікому не відомим чоловіком з армійською виправкою і специфічною мовною стилістикою. 12 квітня у Слов'янську з'явилися «зелені чоловічки» з Криму. Російська диверсійна групаЯдро складали російські спецпризначенці до 100 осіб. До кінця червня угрупування, поповнене місцевими прихильниками, зросло до 1000 осіб. на чолі з підполковником ФСБ І. Гіркіним1. Гіркін (Стрєлков) полковник російських спецслужб, брав участь у двох чеченських війнах, боях у Боснії і Придністров'ї. Учасник окупації Криму: напередодні подій перебував у складі охорони «православного олігарха» К. Малофєєва, як зв'язковий при захопленні аеропорту «Сімферополь» між «кримською самообороною» і російськими військовими Див.: Покушение на Крым // Новая газета, 24 апреля 2016. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.novayagazeta.ru/inquests/72830.html; «Кто ты, «Стрелок»?» // Завтра, 20 листопада 2014 http://zavtra.ru/content/view/kto-tyi-strelok/ перебрала на себе координацію дій місцевих «активістів», у тому числі випущеного з тюрми криміналітету, нейтралізувала міліцію і виставила на в'їздах у місто блокпости з автоматниками. Аналогічні сценарії російська агентура здійснила в Краматорську, Красному Лимані, Красноармійську, Артемівську, Дружківці.

Застосування Росією тактики дестабілізації диверсійними загонами означало, власне, трансформацію конфлікту на Донбасі у міждержавне протистояння у форматі «гібридної війни»Про особливості «гібридної війни» Росії проти України див.: Магда Е. Гибридная война: выжить и победить. К., 2015.. Про її тактичні орієнтири свідчили інструкції, написані мовою окупантів:

«1. Занятое здание не оставлять, а укреплять. На ночь должны быть не менее 1000 человек в каждом здании-лагере, укрепленные и вооруженные. Мужчины в отрядах, женщины обеспечивают продовольствием и медикаментами. Организовать круглосуточную караульную службу, создать вооруженные группы быстрого реагирования.

2. По областям «отрубать» местные СБУ, занимать здания, выключать связь, лишать дееспособности. У СБУ в Киеве должна пропасть опора на местах. СБУ противник № 1 и его нужно вырубить любым способом и высветить агентуру.

3. Занимать региональные телестудии и начинать свое вещание. Главное сохранить технический выход на телесеть, а если журналисты разбегутся можно делать, что угодно, показывать ролики с Youtube, зачитывать новости. Главное давать свою информацию.

4. Не требовать референдумы, а проводить их. Создавать избиркомы, требовать у официальных избиркомов списки избирателей, договариваться с типографиями и печатать бюллетени. Официальные власти в Донецке, которые тоже были за референдум, пусть помогают, но инициативу им не отдавать.

5. Идти на шахты и вести агитацию. Пока что это революция молодежи и стариков. Остальные вкалывают, пьют пиво. Шахты должны перейти в режим забастовок до полной определенности ситуации. В случае воссоединения с Россией простой будет полностью компенсирован.

6. Связаться с «легитимным». Пусть сделает хоть что-то полезное назначит народных представителей губерами (губернаторами Авт.) Донецкой и Луганской областей.

7. Среди милиции вести пропаганду невмешательства и неисполнения приказов «на защиту» подчиняющихся хунте«Київською хунтою» кремлівська пропаганда називала тимчасові органи влади, які були встановлені Революцією гідності на період до позачергових виборів Президента України і Верховної Ради. органов власти. Даже пассивную защиту им запретить. Нечего елозить.

8. Части ВВ (Внутренних войск Авт.) блокировать. Призывников, взятых по мобилизации, агитировать организованно перейти на сторону народа.

9. Разблокировать границу с РФ хотя бы на нескольких участках. На западных границах Юго-Востока Украины, наоборот, установить заставы и никого из Западной Украины не впускать» Там само. С. 270-271.; Див. також: Осмысленный русский бунт // Четыре пера. Независимый общественно-политический портал Воронежа. 2014. 7 апреля. [Електронний ресурс]. Режим доступу: 4pera.ru/news/picture_of_the_day/osmyslennyy_russkiy_bunt/.

14 квітня 2014 р. в.о. Президента України О. Турчинов оголосив початок антитерористичної операції (АТО) на Донбасі. Покладатися на місцевих міліціонерів і гарнізони внутрішніх військ в цей час вже стало практично неможливо. Перші результати АТО виявилися невтішними. На допомогу терористам з Росії постійно прибувало важке озброєння танки, бронемашини, артилерія, системи протиповітряної оборони тощо, а також військовослужбовці-«відпускники», що володіли навичками користування технікою. До проведення антитерористичної операції було залучено сили СБУ, МВС, а також Міноборони, прикордонної служби, добровольчі формування. Втім далеко не відразу українські службовці перетнути психологічний бар'єр, чітко усвідомивши ситуацію невідворотного збройного протистояння. Тривалий час силовики змушені були відступати під тиском «мирних протестувальників», жінок і пенсіонерів, яких терористи використовували в якості живого щита. Лишаючи Слов'янськ, українські силовики кинули шість одиниць бронетехніки. Замполіт 1 батальйону 25-ї бригади майор С. Шмигля, згадуючи про тогочасні настрої, розповідав: «Коли перші втрати пішли свідомість змінилася. В нас перші втрати під Ямполем, там загинули шестеро наших. Чотирьох із цих людей я добре знав офіцер, прапорщик і двоє контрактників. І тоді ми всі зрозуміли, що це війна»Легендарні частини нашої Армії: 25-а Дніпропетровська десантна бригада// Депо ЮА, 16 вересня 2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.depo.ua/ukr/ war/legendami-chastini-zsu-25-ta-desantna-brigada-10092015115000.

Натомість протягом квітня-травня 2014 р. бойовики нарощували свій контроль на території Луганської і Донецької областей, де віртуально розбудовувалися самопроголошені «народні республіки». 11 травня терористи інсценізували референдуми, аби легітимізувати їх утворення. Згодом керівники «ДНР» і «ЛНР» підписали угоду про союз «народних республік» («Новоросія»). Передбачалося, що до нього приєднаються інші області України. Про них 17 квітня в неофіційному виступі уперше згадав В. Путін. Йшлося про Харківську, Донецьку, Луганську, Дніпропетровську, Запорізьку, Херсонську і Миколаївську області. «Головою парламенту Новоросії» був призначений О. Царьов народний депутат від ПР, виходець з Дніпропетровська. Варто зауважити, що з самого початку ідея «Новоросії», лобійована Москвою, не отримала розуміння навіть у середовищі активних організаторів незаконного «референдуму». Зокрема, один з них Р. Лягін назвав організаторів з'їзду «Новоросії» «пройдисвітами», які не мають відношення до ДонбасуРоман Лягин: Олег Царев не имеет никакого отношения к ДНР, он проходимец// Диалог, 24 мая 2014 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.dialog.ua/news/ 4027_1400941823.

17 квітня відбулися перші міжнародні переговори щодо Донбасу у Женеві за участі керівників зовнішньополітичних відомств США, ЄС, Росії та України. За підсумками дипломатичну перемогу здобула Росія. їй вдалося винести за дужки саміту питання Криму та російської присутності на ДонбасіЖеневська заява від 17 квітня 2014 року // Кореспондент, 17 квітня 2014 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3351183-zhenevska-zaiava-vid-17-кукиН^ 14-шки. Підписана 17 квітня 2014 р. Женевська угода передбачала роззброєння незаконних збройних груп, звільнення захоплених адміністративних будівель і амністію учасників протестів. Керівники «ДНР» вимагали від України припинення АТО і звільнення заарештованих активістів. 2 травня представник президента Росії Д. Песков заявив про зрив Києвом женевських угод у зв'язку з початком військової операції в Слов'янську. ескалація диверсійний воєнний україна

Дипломатичні перемоги Росії невдовзі нівелювалися буксуванням «новоросійського проекту» на місцях. Він обмежився частиною Донецької і Луганської областей, спричинивши небачений патріотичний підйом і відсіч сепаратистським проявам на решті території Південної України. Після звільнення Харківської ДПА та одеських подій стало зрозуміло, що «Новоросія» є мертвонародженою ідеєю кремлівських політтехнологів. Активізація військового протистояння в зоні АТО, низка втрат і перемог української армії стали реальністю, під тиском якої Кремль змушений був змінювати не лише свої перспективні плани. а й риторику, що використовувалася на внутрішньому та зовнішньополітичному рівні.

Агресія проти України супроводжувалася глобальною інформаційною війною, спрямованою на ідеологічну обробку як власного населення, так і українського та світового загалу. Ефективність її на внутрішньому рівні була колосальною: згідно з результатами проведеного в листопаді 2014 р. соціологами московського «Левада-центру» моніторингу дві третини росіян погоджувалися з тим, що можна знехтувати суверенітетом і територіальною цілісністю УкраїниДослідження Київського міжнародного інституту соціології та “Левада-Центр” (Москва) / [Електронний ресурс]. Режим доступу: http: //www.newsrn. ua/arch/ukraine/ 27feb2009/nevzaemne.html.. При цьому як на офіційному, так і обивательському рівні події в Україні звично класифікували у форматі громадянської війни.

Тим часом ситуація все більше загострювалася, масштабні поставки російських озброєнь перетворили сепаратистські угруповання на добре озброєні бандитські угруповання, які становили чутливу небезпеку не лише для місцевих підприємців та мирних громадян. 14 червня при заході на посадку в аеропорту Луганська був збитий військово-транспортний літак Іл-76 з 40 дніпропетровськими десантниками 25-тої бригади та 9 членами екіпажу. Згодом піратство у повітряному просторі України стало звичайною практикою озброєних російськими «Буками» «шахтарів» і «комбайнерів».

На жодну з мирних ініціатив Києва зростаючі чисельно і якісно анклави не зреагували із розумінням. Власне, в обставинах безсоромного пограбування регіону в примиренні вони не бачили жодного сенсу. Не входило воно в плани і їх московських кураторів. Обраний Президентом України П. Порошенко 20 червня 2014 р. виступив з мирним планом (усього 15 пунктів), який, зокрема, передбачав амністію українських громадян, які не причетні до загибелі військовослужбовців і мирних жителів та не фінансували терористів; формування коридору на кордоні для повернення російських бойовиків до Росії (важке озброєння має бути залишене); проведення дострокових місцевих виборів; децентралізацію влади, гарантії вільного використання російської мови у регіоні, повагу до права місцевих громад на особливості історичної пам'яті, пантеон героїв, релігійні традиції; здійснення інвестицій в економічну реконструкцію Донбасу та створення нових робочих місць тощо. В односторонньому порядку Київ оголосив припинення вогню в зоні АТО на десять днів з 20 червня.

23 і 27 червня у Донецьку були проведені два раунди переговорів. Від України в них взяв участь Л. Кучма, ОБСЄ спецпредставник Х. Тал'явіні, РФ посол М. Зурабов, «ДНР» О. Бородай, «ЛНР» «голова Верховного Совета» А. Карякін. На переговорах були присутні В. Медведчук та Н. Шуфрич (з боку офіційних осіб), а також О. Царьов (з боку бойовиків). Хід зустрічі засвідчив абсолютну невідповідність формату реальній геополітичній ситуації.

30 червня українські силовики перейшли до активних дій, потіснивши сепаратистів на низці напрямів. Серед бойовиків почалася паніка. Важливою сторінкою української визвольної війни стали бої за Слов'янськ, що тривали з 24 квітня. 2 травня сили АТО здійснили штурм міста і захопили телевежу на горі Карачун. 4 червня І. Гіркін видав «наказ про демобілізацію особистого складу ополчення ДНР» і прорвався з оточення у Слов'янську, втративши 90% бронетехніки. В ніч на 5 липня понад 1800 терористів організовано передислокувалися у Горлівку і Донецьк. Допущення передислокування угруповання

І. Гіркіна в серце Донбасу стало стратегічним прорахунком українського командування. Це дозволило російському диверсійному загону встановити контроль над Краматорськом, Артемівськом, Дружківкою, Костянтинівкою і врешті Донецьком, прикрившись, наче живим щитом, багатомільйонним населенням величезних міських агломерацій.

Після поразки під Слов'янськом зросла кількість російських бойовиків, які переправлялися на українську територію (лише за словами І. Гіркіна додатково було направлено 500 осіб). Розпочалися ракетно-артилерійські обстріли українських підрозділів з російської територіїЗгідно з доповіддю експертної групи ВеШ^саЦ обстріли української території фіксуються принаймні з 14 липня по 8 серпня 2014 р. Див.: Происхождение артиллерийских ударов по позициям украинских военных в восточной Украине с 14 июля по 8 августа. Исследование ВеШ^саі [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.beПmgcat. com/wp-content/uploads/2015/02/BeИingcat-Origin-of-ArtiПery-Attacks-02-12-15_FINAL-fortranslation-compressed-photos_RU_final.pdf, найманці проходили вишкіл на тренувальних базахСвідчення військовослужбовця автомобільних військ РФ див.: Год в Крыму. Спецпроект «Вежливые люди» // он-лайн-проект «Медуза». [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://meduza.io/special/polite/who. На терени України під виглядом гуманітарних вантажів зайшла велика кількість важкої військової техніки, придатної для ведення безконтактного бою та враження повітряних цілей. 8 липня В. Болотов хвалився: «Оборона нашої республіки зміцнилася. У нас з'явилася можливість зупинити ворога. На озброєнні ЛНР з'явилася бронетехніка та артилерійські системи, наявні системи «Град», гаубиці, системи ППО та міномети»Пресс-конференция Валерия Болотова, 8 июля 2014. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://vk.com/strelkov_info. Підсилення військової потуги анклавів, що безсоромно обстрілювали мирні населенні пункти, використовувалося як важіль тиску під час переговорного процесу у Мінську.

Попри це українські силовики неухильно зменшували територію, контрольовану бойовиками. Наприкінці липня сепаратисти під прикриттям ракетно-артилерійських обстрілів ЗС РФ нанесли контрудар в районі Саур-могили, в результаті якого частина українських військ опинилася в оточенні. Близько 400 військовослужбовців, залишившись без боєприпасів, щоб уникнути постійних обстрілів перейшли україно-російський кордон (згодом повернулися в Україну). Понад 1000 бійців прорвалися з оточення і з'єдналися з підрозділами ЗСУ в районі Саур-могили. Успішно просувалася АТО в Луганській області. Силовики «перерізали» комунікації між «ДНР» і «ЛНР», а також між Донецьком і Горлівкою.

Подальше зміцнення позицій ЗСУ було загальмоване діяльним втручанням Росії. До середини серпня загони сепаратистів були поповнені чисельно й технічно. Російські регулярні війська продовжували обстріли українських позицій і зухвало заходили на територію України. Начальник генерального штабу ЗСУ В. Муженко так згадував перший випадок такого вторгнення: «Коли доповіли, що зайшла колона у 160 одиниць техніки, яку чітко бачать розвідники, серце в черговий раз ухнуло. Війна, вторгнення. Ми усі це розуміли. Як через туман чую свій голос: нанести вогневе ураження, виконувати... І, дивлюся, люди, почувши наказ, починають працювати, «виринають» із шокового стану. Є наказ треба виконувати, емоції пізніше.»Встреча начальника Генерального штаба вооруженных сил Украины В. Муженко с блогерами 24 лютого 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://bmpd.livejoumal. com/1762315.html.

В серпні 2014 р. спостерігалося різке зростання військової присутності Росії на Донбасі. У доповіді «Російські війська в Україні», підготовленій впливовим британським аналітичним центром «Королівський інститут об'єднаних служб», зазначалося: «Мала місце постійно зростаюча масштабна, пряма і збройна участь російських військ в боях з українськими військами з середини серпня 2014 року, їх чисельність оцінювалася між 3500 і 6000-6500 осіб на кінець серпня. Далі їх число змінювалося, досягши приблизно 10000 на піку прямого російського втручання в середині грудня 2014 року»Sutyagin I. Russian Forces in Ukraine // Royal United Services Institute. Briefing paper. March 2015. P.4. https://www.rusi.org/downloads/assets/201503_BP_Russian_Forces_in_Ukraine_FINAL.pdf.

Початкова фаза прямої агресії з боку Росії припала на 20 серпня, 24 серпня почався спільний контрнаступ терористів та російських військ, які атакували українських силовиків на півдні Донецької області на трьох напрямах Іловайськ, Комсомольське, Новоазовськ. Лунали погрози захопити Маріуполь і зробити транспортний коридор до Кримського півострову.

18 серпня ударні частини батальйону «Донбас» увірвалися в Іловайськ. Силами шести батальйонів МВС («Донбас», «Дніпро», «Світязь», «Миротворець», «Херсон», «Івано-Франківськ») і 14 підрозділів ВСУ загальною чисельністю до 1000 бійців планувалося звільнити Іловайськ, забезпечивши в такий спосіб блокаду Донецька. Операція зупинилася, оскільки добровольчі батальйони не мали важкого озброєння.

В ніч на 25 серпня Росія ввела на територію України вісім тактичних груп чисельністю до 4000 військовослужбовців. Підрозділи ВСУ і добровольчі батальйони опинилися в оточенні. Виникла загроза оточення сил АТО на південь від Луганська, прориву в район Дебальцевого і оточення Маріуполя.

29 серпня сталася найбільша за історію АТО трагедія під Іловайськом. Загинуло, за неповними даними, 366 бійців, 128 потрапило в полон, 158 пропали без вістіГоловко В. Конфлікт на Донбасі // В кн.: 25 років незалежності: нариси історії творення нації та держави. К.: Ніка-Центр, 2016. С.672.. Запеклі бої в Іловайську і втрати російських військ в них унеможливили захоплення Маріуполя, яке було цілком можливим, зважаючи

на загальну диспозицію. Тогочасний голова Донецької ОДА С. Тарута згадував: «У вересні 2014 року на Маріуполь йшли регулярні російські війська... Згодом зайшла велика кількість на Маріуполь нападало 100 танків і 2 тисячі військових із спецпідрозділів. Батальйон «Азов» відіграв значну роль, тому що вже військові коливалися. Танки були буквально у трьох кілометрах від Маріуполя»Сергій Тарута: Порошенко був найбільш неефективним міністром економіки за всю історію // Українська правда, 26 листопада 2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/artides/2015/11/26/7090271/.

Українська армія до повномасштабних бойових дій з вишколеною російською армією була не готова. Відтак Україна змушена була відновити переговори з Росією. 26 серпня у Мінську відбулася багаточасова розмова П. Порошенка та В. Путіна. 5 вересня 2014 р. був підписаний протокол про припинення вогню, в якому йшлося про формування 30-кілометрової зони розмежування та про контроль україно-російського кордону фахівцями ОБСЄ. Де-факто Україна погодилася надати підконтрольним «ЛНР»/«ДНР» територіям права автономії, не припиняючи водночас їх субсидування та обмін товарами. Відповідний статус мав бути наданий на три роки. 7 грудня 2014 р. передбачалося провести місцеві вибори.

Аби легітимізувати псевдо-республіки, у серпні російські громадяни, які очолювали «ЛНР» і «ДНР», були відкликані до Москви, їх місце посіли місцеві мешканці І. Плотницький, який до цього був «міністром оборони ЛНР», та О. Захарченко, який очолював бандформування «Оплот»Протокол по итогам консультаций Трехсторонней контактной группы по совместных шагов, направленных на имплементацию Мирного плана Президента Украины Петра Порошенко и инициатив Президента России Владимира Путина// OSCE, 7 сентября 2014 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.osce.org/ra/home/123258?download=true. На проекті «Новоросія», що мав би перевести під російський протекторат південні та східні області України, було поставлено хрест. Націоналістичні російські угруповання, незадоволені гальмуванням російської експансії, критикували Кремль за «злив Новоросії». Що стосується тимчасово окупованих територій, вони змушено функціонували у форматі подібного до придністровського анклаву імітуючи зовнішні ознаки державності і повноцінного суспільно-політичного життя, насправді ж, живучи на засадах кримінального угруповання. Врешті, історія невизнаних республік народних за назвою, піратських за змістом доволі типова.

13 листопада представники України та Росії підписали робочий документ з чітким графіком імплементації положень Мінського меморандуму (деталі цього документу невідомі, лише є заява МЗС України від 19 січня 2015 р., у якій він згадуєтьсяЗаявление МИД Украины о состоянии выполнения Минских договоренностей// сайт Кабінету Міністрів України, 19 січня 2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/ru/publish/artide?art_id=247877478). Пізніше Росія відкликала свій підпис із-під документу.

Виходячи за формат мінських домовленостей, Росія посилювала свою військову присутність на сході України та ініціювала проведення 2 листопада виборів глав і «парламентів» «ЛНР»/«ДНР» із заздалегідь відомими результатами.

Віртуальна розбудова «державного життя» «ЛНР»/«ДНР», нескінченні спроби вирішити конфлікт дипломатичним шляхом, відбувалася на тлі незгасаючого військового протистояння, піками якого стали бої за Донецький аеропорт, Дебальцеве і Маріуполь»Сергій Тарута: Порошенко був найбільш неефективним міністром економіки за всю історію// Українська правда, 26 листопада 2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/artides/2015/11/26/7090271/. Ці об'єкти й стали основними гарячими точками кінця 2014 початку 2015 р. 24 січня 2015 р. бойовики з установок «Град» та «Ураган» обстріляли житловий мікрорайон Маріуполя «Східний», внаслідок якого загинуло 29 осіб (з них двоє дітей), 102 отримали поранення. Напад на мирних мешканців стався синхронно з заявою О. Захарченко про початок наступу на МаріупольЗахарченко: Сегодня началось наступление на Мариуполь // Русский диалог. 2014. 23 декабря. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.rusdialog.ru/ news/14458 1422112784. Трагедія у «Східному» привернула увагу світової спільноти (питання було винесене на розгляд Ради безпеки ООН, але підсумкова резолюція була заблокована Росією), тому наступ був відкладений. Невдовзі під міжнародним тиском на Москву захлинувся наступ на Дебальцеве та Широкіне.

У ситуації, що склалася, українське керівництво змушене було переглянути стратегію і тактику АТО. Від активних наступальних дій був взятий курс на зміцнення оборони на лінії розмежування, створення опорних пунктів, мінування територій, нарощування боєздатності армії, навчання особового складу військ, розвиток оборонної промисловості.

Перемир'я на Сході України було відносним і поступово зійшло нанівець. На початку лютого 2015 р. А.Меркель і Ф.Олланд провели переговори у Києві з П.Порошенком, після чого відправилися в Москву. В ніч на 10 лютого в Берліні зустрілися міністри закордонних справ країн «нормандської четвірки». 11 лютого у Мінську пройшли переговори на рівні голів держав, потім до них приєднався представник голови ОБСЄ в контактній групі по врегулюванню ситуації Гайді Тальявіні. Надалі до участі у переговорах були запрошені міністри закордонних справ.

Наслідком 16-годинних перемовин стала декларація на підтримку комплексу заходів з виконання мінських угод, яка включала 13 пунктів і передбачала негайне припинення вогню. Обидві сторони мусили відвезти важкі озброєння на рівну відстань з метою створення зони безпеки, а також погодитись з моніторингом та верифікацією ОБСЄ режиму припинення вогню та відведення важкого озброєння.

Глави держав нічого не підписували. Підписанням зайнялася контактна група. 12 лютого до Мінську прибули О. Захарченко та І. Плотницький, які разом з представниками Росії (М. Зурабов), України (Л. Кучма) і ОБСЄ (Г. Тальявіні) підписали угоду, що отримала назву «Мінськ-2».

Як і попередня, ця угода стала формальним атрибутом дипломатичної гри Росії. На міжпарламентській раді Україна-НАТО у червні 2015 р. міністр оборони України С. Полторак доповів, що за час «перемир'я» бойовики понад 4 тис. разів порушили «режим тиші». На території «ЛНР»/«ДНР» Росія сконцентрувала потужний арсенал, зокрема 558 танків. Сукупна чисельність місцевих бойовиків і російських військовослужбовців на червень 2015 р. становила 42,5 тис. осіб. На анексованому Кримському півострові дислоковано 24 тисячне угрупованняГолос України (Київ). 2015 9 червня..

Відтоді Україна існує в режимі щоденної неоголошеної війни і щоденних втрат серед військовиків та мирного населення. Цей стан поміж миром і війною не можна назвати «замороженим» конфліктом на кшталт Придністровського. Час від часу ситуація загострюється відповідно до бажання Росії виторгувати ті або інші поступки Заходу. Мінськ-2 породив не мир і навіть не перемир'я, а війну уповільненої дії, до якої поступово звикають всі: жертва агресії, агресор, міжнародні спостерігачі. Одночасно ця «мирна» угода допомагає керівникам Росії відхрещуватися від звинувачень у розпалюванні війни. Мовляв, йде громадянська війна, а ми пропонуємо найшвидший вихід зі становища, що склалося: федералізацію України. Отже, стратегічна мета Кремля не змінилася, хоч змінилася тактика через явне небажання українських громадян йти «під високу руку» кремлівського диктатора. Ситуацію доволі влучно прокоментувала провідний дослідник Інституту Брукінгса (США) Лілія Шевцова: «Путін намагається знайти баланс між популізмом, стримуванням ворога, а також претензією на ефективного менеджера. ... Путін не бачить особливої різниці між українцями і росіянами, і вважає обидві нації єдиним народом. Ця концептуальна установка викликає сумніви у виправданні претензій України на власну національну ідентичність і державність. ... В його розумінні Мінськ-2 це фактичне право Кремля на інтерпретацію не тільки правил гри в Україні, але й її Конституції і того, як Українська держава повинна себе позиціонувати й розвиватися»Там само. 16 квітня..

Отже, Мінськ-2 для України це не мирна угода, а розставлений путінською Росією капкан. Водночас, це єдиний шлях уникнути повномасштабної війни, в якій Україна не матиме союзників. 24 серпня 2015 р., в День Незалежності України у Берліні відбулася чергова зустріч «нормандської четвірки» у неповному складі без російського президента. Цим самим провідні країни Євросоюзу показали, що вони не залишать Україну сам-на-сам з агресором, але використовуватимуть з цією метою невоєнні засоби. За підсумками перемовин

П.Порошенко зробив коротку, але вичерпну заяву: «Альтернативи Мінському процесу не існує. Ми це казали у спільній заяві під час саміту НАТО 5 вересня минулого року. Ми це казали, коли підписували 12 лютого 2015 року в Мінську, півроку тому. Ми це кажемо і зараз. Ми впевнені в тому, що Мінський процес, який базується на мирному плані, є абсолютно універсальним документом»Офіційне інтернет-представництво Президента України. 24 серпня 2015. 20.47..

Того ж дня, виступаючи в Києві на урочистому прийнятті з нагоди Дня Незалежності, П.Порошенко запевнив, що Україна не потрапить у розставлений Путіним капкан. «Ми захищаємо не лише Україну, але й цивілізаційні цінності демократичного світу, сказав він. Розумію, що ця криза є виснажливою і для наших міжнародних партнерів. Тому я щиро вдячний за потужну підтримку та неоціненну допомогу, яку наші партнери надають Україні у ці важкі часи. Я переконаний, що тільки разом, тільки солідарно ми можемо зупинити це зухвале й цинічне знущання над міжнародним правом, державним суверенітетом та територіальною цілісністю, всією архітектурою міжнародної безпеки. Я наголошую те, що відбувається в Україні це продовження творення ЄвропиТам само. 14.42..

14 січня А. Яценюк дав доручення Генеральній прокуратурі України та СБУ провести процедурну підготовку щодо визнання «ДНР»/«ЛНР» терористичними організаціями. Крім того, український прем'єр-міністр звернувся до міжнародних партнерів з проханням зробити відповідні кроки і в своїх національних законодавствах. У свою чергу, Росія запропонувала «скорегувати» лінію розмежування (в ніч з 15 на 16 січня В. Путін звернувся до П. Порошенка з відповідним листом, але Київ залишив його без офіційної відповіді, вважаючи, що Росія має повернутися до листопадових домовленостей). 16 січня український переговірник Л. Кучма не приїхав до Мінська. Все це означало припинення де факто дії мінських угод і відновлення військових дій стало неминучим.

Президента України підписав указ про нову хвилю часткової мобілізації з 20 січня. А 18 січня українські війська отримали наказ наносити превентивні удари по терористам. Бойові дії активізувалися на донецькому, горлівському та дебальцевському напрямах, у передмістях Маріуполя. Дещо спокійніше було на Луганщині. Прогнозована активна фаза наступу бойовиків розпочалася 27 січня 2015 р. За оцінками Генерального штабу ЗСУ, лише у районі дебальцевського плацдарму було задіяно вісім батальйонних тактичних груп ЗС РФАналіз Генерального штабу ЗСУ щодо бойових дій на Дебальцевському плацдармі з 27 січня до 18 лютого 2015 року // сайт Міністерства оборони України, 4 лютого 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.mil.gov.ua/analitichni-materiali/analizgeneralno-shtabu-zsu-shhodo-bojovih-dij-na-debalczevskomu-placzdarmi-z-27-sichnya-do-18lyutogo-2015-roku.html. Запеклі бої тривали два тижні. 11 лютого був запланований саміт у Мінську, на якому В. Путін прагнув з'явитися у ролі «переможця». 13 лютого під час переговорів В. Путін заявив, що має інформацію про оточення українських військ.

Однак, він поспішив. Хоч саме у цей день українські експерти зафіксували збільшення кількості російський військ у районі Дебальцевого, виконати наказ Кремля їм не вдалосяПутин послал российских экспертов «анализировать» ситуацию под Дебальцево// Цензор, 13 февраля 2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://censor.net.ua/ news/324517/putin_poslal_rossiyiskih_ekspertov _analizirovat_situatsiyu_pod_debaltsevo.

Втягнення України в хронічний воєнний конфлікт на східних рубежах боляче позначається на суспільно-політичному та соціально-економічному житті. Насамперед ідеться про непоправні людські втрати. Згідно з відомостями комісара ООН з прав людини, з середини квітня 2014 по 15 лютого 2015 р. (фаза активних військових дій), загинуло щонайменше 5665 осіб (включаючи 298 осіб малайзійського літака MH-17), 13961 були пораненіReport on the human rights situation in Ukraine. 1 December 2014 to 15 February 2015 // The Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights. http://www.ohchr.org/ Documents/Countries/UA/9thOHCHRreportUkraine .pdf. Враховуючи обмежений доступ до зони конфлікту, фахівці ООН припускали, що число жертв перевищує 6000. За інформацією, оприлюдненою П. Порошенко у січні 2016 р., з початку боїв на Донбасі загинули 2269 українських військовослужбовців, з них 21 у віці до 18 років і 650 осіб у віці 18-25 роківПорошенко озвучив втрати української армії за час війни на Донбасі // Тиждень UA, 29 січня 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://tyzhden.ua/News/157239. За даними головного військового прокурора А. Матіоса у 2014 2016 рр. в зоні АТО немілітарні втрати склали 1294 військовослужбовців (хвороби, нещасні випадки, самогубства, недотримання правил безпеки і поводження зі зброєю тощо)Матіос озвучив кількість небойових втрат українських військових за час АТО // Лівий берег, 10 червня 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ukr.lb.ua/news/ 2016/06/10/337486_matios _ozvuchiv_kilkist_neboyovih.html. Вагомі втрати серед співробітників підрозділів внутрішніх справ озвучив голова МВС А. Аваков у квітні 2016 р.: 308 загиблих, 1228 поранених; 41 безвісти пропалих; 10 полонених»За час бойових дій на Донбасі в підрозділах МВС і Нацгвардії 308 воїнів загинуло, 1228 поранено, Аваков // Цензор, 18 квітня 2016 http://ua.censor.net.ua/n384931. Втрати СБУ (з травня 2014 по лютий 2016 р.) становили 12 загиблих та 92 поранених (травмованих)СБУ оприлюднила офіційну кількість своїх загиблих і поранених на Донбасі// Новинарня, 19 березня 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://novynarnia.com/2016/03/19/sbu-oprilyudnila-ofitsiynu-kilkist-svoyih-zagiblih-i-poranenih-na-donbasi/. Загалом втрати силовиків внаслідок військових дій сягнули майже 10 тис. осібЗаява Міністерства закордонних справ України щодо виконання Мінських домовленостей // сайт Міністерства закордонних справ України, 29 лютого 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://mfa.gov.ua/ua/press-center/comments/5163-statement-of-theministry-of-foreign-affairs-of-ukraine-on-implementation-of-the-minsk-agreements. Попри офіційне перемир'я українські солдати продовжували гинути і у 2016 р. Тільки за півроку бойові втрати ЗСУ, за даними міністра оборони С. Полторака, склали 623 військовослужбовця«Через український східний кордон Росія перекидає найманців, постачає озброєння та військову техніку, боєприпаси» Міністр оборони України // Сайт Міністерства оборони України, 15 червня 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.mil.gov.ua/news/ 2016/06/15/cherez-ukrainskij -shidnij -kordon-rosiya-perekidae-najmancziv-postachae-ozbroennya-ta-vijskovu-tehniku-boepripasi-ministr-oboroni-ukraini--/.

Військовий конфлікт на Донбасі став причиною масового руху біженців, які в офіційних документах називаються вимушеними переселенцями. За даними Агентства ООН з питань переселенців (з посиланням на Міністерство соціальної політики України), станом на лютий 2015 р. (закінчення активної фази військового протистояння) в Україні нараховувалося 980 тис. внутрішніх переселенців із Криму та Донбасу. Ще 600 тис. осіб шукали притулку в інших країнах Росії, Білорусі, Молдові, Польщі, Угорщині, РумуніїUkraine internal displacement nears 1 million as fighting escalates in Donetsk region // The UN Refugee Agency, 6 February 2015, http://www.unhcr.org/54d4a2889.html. Загальні підтверджені міграційні втрати Донбасу впродовж 2014 дев'яти місяців 2015 рр., наближаються до 1,5 млн осіб. Ще кількасот тисяч ВПО є незареєстрованими. Такого масштабного вимушеного переміщення населення, за висновками експертів, Європа не зазнавала з 1943 р.Відродження Донбасу: оцінка соціально-економічних втрат і пріоритетні напрями державної політики. К. 2015. С.39.

Надзвичайно складна ситуація відзначається на території «ЛНР»/«ДНР». Перша хвиля перерозподілу власності й неприхованого грабунку охопила регіони вже навесні-влітку 2014 р. найбільш одіозні випадки розправ сепаратистських бандугруповань з місцевими підприємцями та «авторитетами» описані Д. Казанським у книзі-розслідуванні «Чорна лихоманка: нелегальний видобуток вугілля на Донбасі». Один з найбільш впливових з них А. Цокадзе був вбитий сепаратистами 2 червня 2014 р. Р. Оніщенко після захоплення його копанок сепаратистами очолив добровольчий батальйон «Шахтарськ», згодом був інтегрований в структуру МВСКазанський Д. Чорна лихоманка: нелегальний видобуток вугілля на Донбасі. К., 2014. С.158 -160. (Підрозділ брав участь у боях під Донецьком та Іловайськом. У жовтні

2014 р. розформований згідно з наказом голови МВС А. Авакова за випадки мародерства.. Депутат Донецької облради від Торезу В. Кропачьов, який вважався «неофіційним хазяїном міста» і отримав пропозицію стати «народним мером»Виталий Кропачев: «Первое, что пришло в голову, когда увидел Губарева: неужели более презентабельного персонажа не нашлось?»// Факты и комментарии, 14 июля

2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://fakty.ua/202724-vitalij-kropachev-pervoe-chto-prishlo-v-golovu-kogda-uvidel-gubareva-neuzheli-bolee-prezentabelnogo-personazhane-nashlos, виступив проти сепаратистського референдуму, написавши у Фейсбуці: «Що вам пропонують ватажки ДНР? Чи є у них програма, виразне бачення перспектив, взагалі якісь плани, крім захоплення влади? Вони волають на мітингах про референдум, після якого настане «загальне щастя», про самостійне радісне життя, про федералізацію, про яку не мають найменшого уявлення...»Цит. за Казанський Д. Чорна лихоманка: нелегальний видобуток вугілля на Донбасі. -К., 2014. С.158-161.. У відповідь на це сепаратисти спалили офіс головної компанії В. Кропачьова та офіс очолюваної ним Торезької міської організації Партії регіонів. Власність була «націоналізована».

Трагічно склалася доля депутата Горлівської міської ради від «Батьківщини» В. Рибака. 17 квітня під час мітингу на підтримку мера Горлівки Є. Клепа він зняв прапор «ДНР» з будівлі міськради і намагався встановити український. За наказом місцевого ватажка І. Безлера, В. Рибак був затриманий, а згодом по-звірячому вбитий. Його понівечене тіло було знайдене в місцевій річці разом із тілом студента Київського політехнічного університету Ю. ПоправкоВ лютому 2015 р. обидва були удостоєні звання «Герой України» посмертно.. Втім не лише місцеві активісти та бізнесмени ставали жертвами розправ озброєних угруповань. Масово пропадали безвісти пересічні місцеві мешканці, майно та нерухомість яких переходили в руки сепаратистів.

Конфлікт боляче вдарив по українській економіці, поставивши крапку у палких дискусіях навколо тези «Донбас годує Україну». Україна без Донбасу втратила п'яту частину ВВП. Виступаючи 11 грудня 2014 р. в парламенті прем'єр-міністр А. Яценюк відзначав: «20% української економіки сконцентровано в Луганській та Донецькій областях. Ми втратили саме через російську військову агресію 20% доходів, 20% валютної виручки, 20% економічного потенціалу»Яценюк назвав три причини економічної кризи в Україні // Лігабізнесінформ, 11.12.2014 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://news.liga.net/ua/news/ роїіtics/4386415-yatsenyuk_nazvav_tri_prichini_ ekonom_chno_krizi_v_ukra_n.htm. Значною мірою пошкоджена цілісність економічного комплексу України, розірвані внутрішні ринки сировини та збуту, створений штучний надлишок незадіяної робочої сили. Війна витратний вид діяльності. Вона щодня відволікає колосальні ресурси, які могли б бути задіяні для модернізації української економіки та вирішення низки соціальних проблем.

Донбас без України стрімко перетворюється в деіндустріалізовану «чорну діру»: місцева продукція не має збуту; підприємства масово вирізаються на металобрухт; більшість придатного устаткування вивезена російськими «гумконвоями» ще в 2014 на початку 2015 р.; за інформацією Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, економічна активність на тимчасово неконтрольованих Україною територіях зменшилась у 5 разівЗа матеріалами круглого столу «Економіка холодної війни. Ціна особливого статусу Донбасу для української економіки», Інформаційна агенція ЛігаБізнесІнформ, 8.10.2014.; без роботи лишилися сотні тисяч людейв_Тр_ати робочих місць склали від 50% для великих підприємств до 80-90% для малих та середніх підприємств регіону. Внаслідок цього від 1,1 до 1,8 млн. працездатних осіб у Донецькій і Луганській областях частково або повністю залишилися без роботи та засобів до існування. В лютому 2015 р. чисельність штатних працівників підприємств (без урахування мікропідприємств) зменшилась на 952,2 тис. осіб. (Див.: Гройсман В.Б. Першочергові завдання для вирішення проблем внутрішньо переміщених осіб та відновлення Донбасу [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/document/247598840/Donbas% 20и^_гежррї); населення виживає за рахунок пенсій та гуманітарки; «республіки» тримаються завдяки фінансовій підтримці Росії; місцеві підприємства давно перейшли в руки нових власників, однак налагодити їхню діяльність ці «герої Новоросії» неспроможні. За даними, оприлюдненими газетою «Бізнес», станом на середину березня 2015 р. повністю або частково зруйновані 81 об'єкт транспортної інфраструктури, 51 промисловий об'єкт, 10 об'єктів енергетики, 165 об'єктів комерційної нерухомості, пошкоджені мости та шляхопроводи загальною довжиною 3 км, 1 тис. км автошляхів. «Укрзалізниця» оцінювала втрати залізничної інфраструктури в 2014 р. в 1 млрд грн.Московчук Э., Дикаленко М. Боевые раны инфраструктуры // Бизнес. №11. 16.03.2015. С.34. Левова частина економічного потенціалу колишнього Донбасу втрачена безповоротно.