Регіональні особливості розвитку й розміщення господарського комплексу Японії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра міжнародної економіки

Курсова робота

з курсу «Регіональної економіка»

на тему:

«Регіональні особливості розвитку й розміщення

господарського комплексу Японії»

Студентки I курсу ФЕМП

20 група денної форми навчання

Пірак Ірини Вікторівни

Науковий консультант

Старший вихователь,

Покотилюк Лариса Петрівна

Київ 2012

Зміст

Вступ

1. Роль та значення господарського комплексу у розвитку економіки Японії

2. Передумови розвитку та розміщення господарського комплексу Японії: історичні, природні, демографічні, екологічні

3. Сучасна галузева структура і рівень розвитку господарського комплексу Японії

4. Територіальна структура господарства Японії

5. Участь Японії у міжнародному територіальному поділі праці та економічних зв'язках

6. Проблеми та перспективи розвитку та розміщення господарського комплексу Японії

Висновки

Використані джерела

Вступ

Розміщення господарського комплексу є об'єктом дослідження регіональної економіки як науки та навчальної дисципліни. Особливості розміщення господарського комплексу Японії вивчає навчальний предмет регіональна економіка та господарського комплексу.

Актуальність теми. Господарський комплекс є важливою складової курсу регіональної економіки, оскільки його детальне дослідження дає змогу удосконалити поділ праці та територіальну організацію виробництва, розробити і реалізувати регіональні програми економічного та соціального розвитку, а також забезпечити прогнозний територіальний розвиток. Тема даної роботи є досить актуальною, оскільки висвітлює особливості розміщення, діяльності та розвитку господарського комплексу Японії і його значення у структурі регіональної економіки.

Методами дослідження особливостей розміщення господарського комплексу є інформаційний - збирання та обробка інформації, аналітичний - проведення аналізу одержаної інформації, її систематизація та інтерпретація з метою отримання наукових і практичних результатів, алгоритмічний - визначення чіткого порядку дослідження теми, модельний - прогнозування подальшого розвитку регіону на основі аналізу його сучасних тенденцій розвитку.

Метою роботи є дослідження ролі та значення господарського комплексу у розвитку Японії, передумови розвитку та розміщення господарського комплексу території (історичні, природні, демографічні, екологічні), сучасна галузева структура і рівень розвитку господарського комплексу регіону, територіальна структура господарства країни, участь Японії у міжнародному територіальному поділі праці та економічних зв'язках, проблеми та перспективи розвитку розміщення господарського комплексу цього регіону.

Завданням роботи є:

1.Проаналізувати роль та значення господарського комплексу у розвитку економіки Японії.

2.Визначити передумови розвитку та розміщення господарського комплексу Японії: історичні, природні, демографічні, екологічні.

3.Розкрити сучасну галузеву структура і рівень розвитку господарського комплексу Японії.

4.Дослідити територіальну структуру господарства Японії.

5.Визначити участь Японії у міжнародному територіальному поділі праці та економічних зв'язках.

6.Пояснити проблеми та перспективи розвитку та розміщення господарського комплексу Японії.

Об'єктом дослідження даної роботи є регіональний розвиток та розміщення господарського комплексу Японії.

Предметом вивчення є виявлення законів, закономірностей та вивчення принципів і факторів цілеспрямованої організації господарського комплексу, його сучасне і перспективне розміщення.

1. Роль та значення господарського комплексу у розвитку економіки Японії

Японія володіє інтенсивним і високотоварним сільським господарством. Висока інтенсивність сільського господарства дає можливість при відносно незначних оброблюваних площах забезпечувати потреби країни в продовольстві на 70%, у тому числі практично повністю в таких продуктах харчування, як рис, овочі, картопля, фрукти , яйця ,молоко й молочні продукти.

За рахунок закупівель за кордоном Японія задовольняє свої потреби в пшениці , ячмені , цукрі, бананах, соєвих бобах, листовому тютюні й деяких інших фуражних і технічних культурах.

Важливе місце займає в господарстві країни велика будівельна індустрія, її матеріально-технічна основа помітно зростає. Це дозволило здійснювати великомасштабне будівництво багатоповерхових будинків на антисейсмічному фундаменті, підводних тунелів, автострад, електростанцій, у тому числі атомних, великих портів й аеродромів. В умовах Японії особливе значення мала порівняно дешева робоча сила. Економічне становище Японії ускладнюється різким посиленням залежності від імпорту іноземної сировини. Особливо зросли витрати на імпорт нафти. Сучасна Японія - країна монополістичного капіталізму, для якого характерна боротьба за найбільш вигідні умови діяльності: одержання державних законів, субсидій і всякого роду пільг.

Японія також посідає перше місце у світі по розмірах золото-валютних резервів, на її частку доводиться 40% світових банківських активів. Шість японських банків входять до першої десятки найбільших банків світу.

Рис.1. Динаміка зміни ВВП Японії за 1991-2011рр.

За даними анлізу динаміки зміни ВВП Японії за останні 5 років, в період за 2007-2011рр. спостерігається тенденція коливання показника ВВП, а саме:

- у 2008р. у порівнянні з 2007р. показник ВВП знизився на 0,5% і становив 1,8%;

- у період 2008-2011рр. показник ВВВ поступо зростав і у 2011р. зріс до 3%, що є вищим значенням за всі останні 5 років.

Отже, зростання показника ВВП є позитивним значенням для економіки Японії і характеризує підвищення рівня національного доходу країни.

Корисних копалин мало. Вони представлені головним чином родовищами кам'яного вугілля (північна частина о. Кюсю, Ісікарі на острові Хоккайдо, Дзебан і Мотаяма на Хонсю), нафти (західне узбережжя островів Хонсю й Хоккайдо), чорних і кольорових металів. Велике значення мають родовища мідних руд - жильні (Асіо), скарнові (Сасагатані та Ягука) і типу колчеданних покладів (Бессі й ін.). Розробляються руди свинцю й цинку (родовища Калигока й Хосокура на острові Хонсю), олова, вольфраму, нікелю, сурми, родовища алюмінієвої сировини. Велике значення мають родовища марганцю, піриту, сірки. Золото й почасти срібло добуваються з родовища, пов'язаних головним чином з молодими вулканічними породами (район Кагосіми на острові Кюсю й багато інших). Японія перетворилася у свого роду гігантську майстерню з переробки промислової сировини й виробництва готових виробів .

За темпами зростання промисловості Японія є однім із лідерів. Такий швидкий економічний ріст країни зумовлюється багатьма причинами. По-перше, широким відновленням застарілого і зношеного в роки війни заводського остаткування. 2/3 промислового остаткування Японії припадає на новітню техніку. По-друге, одним з вирішальних факторів була нещадна експлуатація, робітничого класу. По-третє, держава прийняла на себе значну частину витрат по реконструкції підприємств і новому будівництву, надала монополіям податкові пільги й широкий кредит. Останнім часом розвиток економіки сповільнився. Усе сильніше проявляються протиріччя системи господарства: зберігається й зростає безробіття, підвищуються ціни на продовольство і товари широкого вжитку, плата за проїзд на залізницях і автобусах, за вищу освіту й медичне обслуговування. Японія посіла перше місце у світі по суднобудуванню, випуску автомобілів, виробництву основних видів хімічної продукції. Широке використання промислових сировинних відходів призвело до росту японської промисловості. Японія перетворилася, у свого роду, гігантську майстерню по переробці промислової сировини й виробництву готових виробів.

Отже, роль продуктивних сил у розвитку господарського комплексу Японії надзвичайно велика, адже саме вони його формують, і саме від господарського комплексу залежить загальне становище всієї країни. На природних та трудових ресурсах тримається вся промисловість та сільське господарство, які існують для забезпечення населення, тобто споживачів. Японія посіла перше місце у світі по суднобудуванню, випуску автомобілів, виробництву основних видів хімічної продукції. Широке використання промислових сировинних відходів привело до зростання японської промисловості.

2. Передумови розвитку та розміщення господарського комплексу Японії: історичні, природні, демографічні, екологічні

Японія - єдина у світі «не біла» нація, що здійснила настільки стрімкий розвиток. Спочатку вона намагалася займатися територіальною експансією на зразок західного колоніалізму, але після війни стрімке зростання її експорту завдало сильного удару по промисловості США і Європи.Існує поняття „японська модель економіки”. Коли кажуть про неї мають на увазі те, що було побудоване в країні, починаючи з часів реставрації Мейцзи (1868). На протязі менш ніж 70-ти років до Другої світової війни Японія змогла створити свою важку індустрію, урбанізувати країну, сформувати чисельний „середній клас”. Під „японської моделлю” розуміють пожиттєвий найм, ріст заробітної плати незалежно від віку і стажу роботи, „сімейні відносини” між керівництвом компанії і робітниками, багатоступінчату систему санкціонування і жорсткий контроль над бізнесом з боку уряду. Важливу роль у післявоєнний період зіграли стрімке розширення внутрішнього попиту і сприятлива світова кон'юнктура. Післявоєнна відбудова Японії зумовлювалась кількома об'єктивними чинниками. По-перше у відбудові велику роль зіграли США. В складний післявоєнний період присутність окупаційних сил на початку перебудови економіки завадила розкраданню національного майна, силовому поділу влади, становленню криміналітету, зробило можливим впровадження реформ, планованих японським урядом ще до війни (саме відсутність цього фактору зіграла одну із найбільш значущих ролей у розвитку і становленні України і країн минулого СРСР). По-друге провадились постійні експерименти з економікою під егідою США та нового уряду, відбулось придушення інфляції, становлення податкової системи, реформи АПК, розпуск великих концернів - все це створило сприятливу основу для подальшого розвитку. По-третє, війна змусила перебудувати економіку, яка до цього періоду була мілітаризована. Це дозволило звільнити великі фінансові активи. По-четверте в цей період у світі відбувалися промислова та електронна революції, змінювались світові лідери . В сукупності з високим внутрішнім попитом, це дозволило успішно впровадити „нові галузі виробництва” всередині країни, замість експортувати цю продукцію, успішне впровадження забезпечило високий експорт, що сприяло небаченому економічному злету. По-п'яте в Японію прийшли великі іноземні інвестиції, які не приходили до цих пір, і хоч вона не отримувала гранта, який отримували європейські країни за „планом Маршала”, всеодно допомога ззовні у 1945-1952 роках становила 2,4 млрд. дол., що відповідало 4,5% ВВП Японії того часу, було отримано кредит від Всесвітнього банку в розмірі 900 млн. дол., проходило американо-корейська війна, і США розмістили в Японії замовлення на різні товари і озброєння на суму 1,1 млрд. дол., що складало 6,2% ВВП Японії того часу. По-шосте населення країни починаючи з 1945 по 1970 зросло на 45%, що стимулювало шалений внутрішній попит на вітчизняні товари. Залежність японської економіки від експорту після війни знаходилось на рівні 10%, що було нижче ніж, навіть, у Німеччині, яка отримувала допомогу за планом Маршала. Цей показник почав поступово зростати у зв'язку із закінченням періоду високих темпів росту десь у 70-х роках, проте зупинився у 1985 році у зв'язку із широкомасштабної ревальвацією йєни.

Взагалі за 1949-1951 роки промислове виробництво Японії зросло у 2 рази. Саме ці чинники зумовили спеціалізацію Японії на світових ринках у хімічній, автомобілебудівній, важкій металургії, аерокосмічній, напівпровідниковій галузі. В Японії розміщені найбільші світові компанії з виробництва комп'ютерів, офісної техніки, металопрокату, промислового сільськогосподарського обладнання, автомобілів, поліграфічної продукції, тощо. Ці чинники зумовили появу у другій половині ХХ століття багатьох промислових вузлів і районів, становлення мегаполісів Токіо і Осаки, як своєрідних центрів японської промисловості.

Корисних копалин, що можуть мати практичне застосування, небагато - кам'яне вугілля, мідні і свинцево-цинкові руди. Але і їх родовища дуже виснажені. Є порівняно великі запаси лише бітумінозного кам'яного вугілля, сірки, міді. Видобуваються також у незначних кількостях залізна руда, руди кольорових і рідкісних металів, кам'яна сіль. Тому країна має експортувати 80% необхідної їй сировини і палива. Японія, натомість, багата на ліс. Більше 2/3 території Японії займають ліси, чагарники, значна частина лісів, більш ніж 1/3 - штучні насадження. Японія дбає про свій екологічний стан, тому ліси виглядають доглянуто і вирубуються вкрай рідко, і то в об'ємах, що контролюються наукою. господарський галузевий економіка японія

По кількістю населення - бл.127 млн. осіб - ця країна займає шосте місце у світі. Японія - однонаціональна країна. Японці становлять понад 99% її населення. Найбільшу національну меншину називають „айни” - це корейці, що булі ввезені в часи другої світової війни в мілітаристську Японію в якості робочої сили, і розселені в Центральній і Північній частині країни. Їх нараховують близько 600 тис. чоловік. По расовому вигляду, досить однорідному, японці являють собою специфічний варіант тихоокеанської вітки монголоїдної раси. Близько 57% населення Японії концентрується у рівнинній частині, що виходить до Тихого океану, на площі, що складає всього 2,2% території країни. Тут густина досягає 7712 чол. на 1 кв. км.

Сільське населення постійно скорочується . Близько 60 % міського населення концентрується в чотирьох великих містах-агломераціях. Високий рівень урбанізації проявляється не тільки у великій кількості міських жителів але і в тому, що, основна частина їх зосереджена в величезних міських аломераціях. Агломерація міст „великої трійки” (Токіо, Йокогама, Кавасакі), яікі фактично зрослися один з одним утворюють японський мегаполіс Токайдо, що простягається південним узбережжям острова Хонсю приблизно на 600 - 700 км. В Токайдо, на території в 70 000 кв. км проживає більш ніж 70 000 000 міських і сільських жителів або 56% всього населення Японії. Друга за величиною агломерація Хансін, що утворилась навколо Осаки і включає в себе також міста Кобе та Кіото, її населення складає близько 15 млн. чол. Третя за величиною агломерація Тюне, що охоплює Нагою та її міста-супутники із загальною чисельністю населення 10.2 млн. чол.Містами в Японії називають поселення з населенням у 50 000 чол. і райони з высокою густотою населення, більшість жителів яких зайнято в міських видах діяльності (Табл. 1).

Таблиця 1. Населення найбільших міст Японії за 2012р.

Ще близько 80 міст мають населення, що перевищує 250 000 чоловік. Середня тривалість життя (на 2012 рік): 75років-чоловіки, 82 роки-жінки. Рівень народжуваності(на 1000 чоловік) - 10, смертності - 7. Взагалі після Другої світової війни населення Японії зросло у 3 рази, країна стала першою країною в Азії, що перейшла від другого до першого типу відродження населення. Такий успіх став закономірним завдяки досягненням уряду в галузі освіти і охорони здоров'я. Взагалі Японія - країна із найнижчим показником дитячої смертності у світі. Співвідношення чоловіків і жінок у країні практично дорівнює одиниці. Останні роки у країні постає проблема старіння нації, як результату зниження народжуваності і підвищення тривалості життя японців. Темпи зростання економічно активного населення( в Японії до нього відносять осіб від 15 років, зайнятих громадською працею і безробітних) скоротилися за рахунок скорочення притоку молоді, що, в свою чергу, є наслідком зменшення народжуваності і збільшенням часу, необхідного для отримання освіти. На відміну від інших капіталістичних країн, де високі показники безробіття серед жінок і молоді, в Японії він найвищий серед чоловіків середнього і старше середнього віку. Загострення проблеми зайнятості у Японії зумовлено прискореною трансформацією промислової структури і зростанням технічної оснащеності виробництва, роботизації. Японський уряд вжив ряд заходів: за допомогою податкових пільг стимулювались приватні компанії до створення нових робочих місць, перекваліфікації своїх співробітників, залученню робітників на неповний робочий день, залученню капіталу в райони, із надлишком робочої сили. До того ж, держава виділяла кошти на те, щоб забезпечити пріоритетне створення підприємств в районах з підвищеною концентрацією робочої сили, взяла на себе витрати по переміщенню робочої сили. Така політика уряду Японії виявилась надзвичайно ефективною і попередила високі темпи зростання безробіття серед корінних мешканців, які можна спостерігати у Європі та США (рис.2).[17,с.155]

Рис.2 Динаміка зайнятості населення(%)

Особливої уваги заслуговує потяг японців до знань. У країні працює більше 40 університетів, у столиці -- Академія наук, Академія мистецтв і музики, театри та бібліотеки. Із найменшого віку дітям нав'язується допитливість і інтерес до природи. Компанії спонсують навчання дітей своїх співробітників, піклуються про житло, відпустки і медичне обслуговування своїх службовців. Висока інтенсивність праці, де ціниться кожна хвилина, поєднується з обов'язковими заняттями в групі по поліпшенню якості виробу, що виготовляється, а також з обов'язковими виїздами всіх співробітників фірми на відпочинок.

На перспективу динаміка процесів відтворення та вікової структури населення складається несприятливо і вже в першій чверті ХХІ ст. національний ринок робочої сили звузиться. Водночас, зберігаються гостра проблема надконцентрації населення у великих агломераціях, великий розмах маятникових міграцій, все ще гострими залишаються проблеми збереження довкілля в урбанізованих ареалах.

Таблиця 2. Динаміка галузевої структури зайнятості Японії:

Дана таблиця демонструє постійне збільшення ролі спочатку галузей господарства, не пов'язаних з використанням природних ресурсів, а потім, - обслуговуючих галузей, особливо фінансової діяльності. Доля зайнятих в промисловості Японії, як і в інших економічно розвинених країнах, досягнувши максимуму в 70-ті роки, в наступні роки неухильно знижувалась. В той же час в самій промисловості росло значення нових наукомістких виробництв і т.зв. „системних” галузей. Закономірності, що визначають змінив в структурі використання трудових ресурсів, так чи інакше пов'язані із впливом інформаційно-технічної революції.

Отже, на протязі менш ніж 70-ти років до Другої світової війни Японія змогла створити свою важку індустрію, урбанізувати країну, сформувати чисельний „середній клас”. Видобуваються також у незначних кількостях залізна руда, руди кольорових і рідкісних металів, кам'яна сіль. Тому країна має експортувати 80% необхідної їй сировини і палива. Японія, натомість, багата на ліс. Більше 2/3 території Японії займають ліси, чагарники, значна частина лісів, більш ніж 1/3 - штучні насадження. Японія дбає про свій екологічний стан, тому ліси виглядають доглянуто і вирубуються вкрай рідко, і то в об'ємах, що контролюються наукою. А післявоєнна відбудова Японії зумовлювалась кількома об'єктивними чинниками. В складний післявоєнний період присутність окупаційних сил на початку перебудови економіки завадила розкраданню національного майна, силовому поділу влади, становленню криміналітету, зробило можливим впровадження реформ, планованих японським урядом ще до війни.

3. Сучасна галузева структура і рівень розвитку господарського комплексу Японії

Сучасна Японія має динамічні продуктивні сили, в яких нестача природних ресурсів компенсується високим рівнем кваліфікації і культури праці робочої сили, активним і гнучким використанням капіталу та сучасних методів організації виробництва, високим рівнем розвитку науки і техніки. Держава і підприємці проводять активну діяльність на світовому ринку. І Економіка Японії після Другої світової війни пройшла два етапи розвитку. В 60-ті роки склалися чи не найсприятливіші умови розвитку за всю історію Японії. Інтенсивно використовувалася висококваліфікована і водночас ще дешева робоча сила, активно впроваджувалися найновіші досягнення світового науково-технічного прогресу, відбулися реорганізація капіталу, аграрні реформи на селі. Скористалась Японія і заощадженням на воєнних витратах, що вивільнили додаткові кошти, сприятливою кон'юнктурою на світових ринках дешевої сировини.

В період високих темпів росту економіки в 60-х роках японська енергетика орієнтувалась на споживання імпортного палива, в основному нафти і нафтопродуктів. Паливна криза середини 70-х призвела до необхідності змінити енергобаланс країни в напрямку збільшення інших енергоносіїв. Проте нафта і нафтопродукти й досі дають більш ніж половину надходжень енергії, до того ж, майже все рідке паливо імпортується. Поступово зменшується доля вугілля в енергобалансі, яка на даний момент складає 19%, також переважно імпортного (імпорт -- 115 млн. т, власний видобуток -- 7 млн. т). Близько 10% енергії приходиться на долю природного газу, який також імпортується, близько 9,5% дає гідроенергія, більше 9% -- атомна енергія; доля останніх 3-х видів, а також інших джерел енергії постійно збільшується. Вироблена електроенергія в 2009 році складала 964 млрд. квт/г, з яких більш ніж 60% дали ТЕС, в основному розміщені у великих промислових районах. Станом на 1999 рік в Японії діяло 43 атомних енергоблоки потужністю 35 тис. квт/г. АЭС зазвичай розміщуються у віддалених периферійних районах великих промислових. На них доводиться близько 27% всієї виробленої електроенергії. ГЭС, що розміщуються на гірських річках, мають маленьку одиничну потужність, тому розміщуються каскадами.

Японська оброблювальна промисловість після війни перетерпіла ряд змін. По-перше, виріс об'єм виробництва. Відбулась перебудова структури промисловості -- переважний розвиток легкої, особливо текстильної, промисловості після війни в першу чергу, машинобудуванням та галузями, що його супроводжують . Продукція японського машинобудування високо цінується в світі. Хоча по ряду найбільш складних видів продукції вона поступається іншим високорозвиненим країнам, в першу чергу США (авіакосмічна техніка, складна електроніка, устаткування ядерної енергетики).

Таблиця 3

В галузях машинобудування на даній час випускається 44% всієї промислової продукції , в тому числі 17% --в радіоелектронній і радіотехнічній промисловості, 14,5% -- в транспортному машинобудуванні, 10,5% -- в громадському машинобудуванні. Із інших галузей найбільш виділяється металургійна промисловість (чорних і кольорових) -- 7%, хімічна і харчова -- по 7,1% кожна.По деяким підрахункам в межах Тихоокеанского промислового пояса на 13% території країни випускається трохи менше, ніж 80% промислової продукції. В останні десятиліття держава намагається перерозподілити виробництво і в інші регіони, але ці намагання досить малоефективні.

Чорна металургія є однією з найбільш розвинених галузей японської промисловості. Екологічно шкідливі частини металургійного виробництва були винесені за кордон, в Японії зосереджені найбільш чисті і економічно рентабельні. На сьогоднішній день об'єм виплавки сталі складає 100 млн. т. на рік, чавуна -- 75 млн. т. на рік (2001 г.) Доля Японії на світовому ринку чорних металів -- приблизно 23%. Найбільші заводи галузі зосереджені біля Осаки і Токіо, вони орієнтуються на великі центри споживання металу. Чорна металургія практично повністю працює на привізній сировині і паливі, тому більшість великих заводів розмішена поблизу великих портів.

Останнім часом дуже скоротилися об'єми виплавки кольорових металів. Заводи по їх виплавці залишаються майже в усіх центрах промислового поясу, деякі великі підприємства знаходяться в історичних центрах кольорової металургії, що виникли на основі переробки місцевих руд - Нііхама на Сікоку, Хітаті і Асіо в північній частині Хонсю і Ямагаті.

Підприємства хімічної і нафтопереробної промисловості також тяготіють до основних центрів тихоокеанського промислового поясу (Кавасакі, Тіба, Ітіхара, Йокогама). Інші великі центри хім. промисловості: Йоккаіті (в районі Нагойя), Убе і Токуяма (на півдні Хонсю), Нобеока(на Кюсю). Сучасне хімічне виробництво в Японії спеціалізується на нафтохімії. В країні розвинене виробництво синтетичного каучуку, хімічних волокон, пластмаси. В останні роки значна роль приділяється біохімії.

В машинобудуванні Японії велику роль зберігає постійна модернізація галузей масового експорту (суднобудування, автомобілебудування), активно розвиваються нові наукомісткі галузі (авіаційно-космічна, приладобудівна тощо)Основні центри: Токіо, Кадома, Хадокате, Хіросіма, Куре, Футю, Йокодука, тощо.

Ґрунтові ресурси Японії досить обмежені: більше ніж одна третя усіх ґрунтів у Японії вважаться бідними. Тим не менш загальна площа оброблюваних ґрунтів складає 16 % всієї території. Японія одна з небагатьох країн, що повністю освоїла свої земельні ресурси. Цілинні ділянки землі залишилися лише на острові Хокайдо, на решті островів японці розширюють території місті при місцевих господарств, осушуючи заболочені береги і засипаючи лагуни і мілководні ділянки морів. Так, наприклад, було побудовано міжнародний токійський аеропорт. Взагалі, природні умови Японії, у своїй більшості, сприятливі для ведення сільського господарства.

У Японії розвинена система транспорту. Загальна протяжність автомобільних шляхів - 1 млн. кілометрів. Дуже швидкими темпами розвивається автомобільний транспорт: загальне число автомобілів в країні, за останніми підрахунками, наближається до 30 млн., половина з них -легкові. В результаті високих темпів збільшення кількості автомобілів, великі міста (в першу чергу Токіо) виявились перенасиченими автомобілями. Тому постає проблема розвитку громадського транспорту. Метро збудовано в Токіо, Йокогамі, Осаці, Кобе, Нагоє,Саппоро; крім того, у столиці введена в експлуатацію монорельсова дорога. У міському транспорті Токіо зберігає велике значення кільцева залізна дорога, до якої спрямовані автобусні лінії. Взагалі у містах країни широкого поширення набув автобусний рух. Японія має у своєму розпорядженні великий каботажний флот загальним тоннажем 1 млн. т. Невеликі каботажні судна перевозять масові вантажі, такі як вугілля, ліс, будівельні матеріали, рибопродукти, добрива. Широке використання малих судів обумовлено, в основному, тим, що на узбережжі країни багато маленьких портів, що не в змозі прийняти великі кораблі.

Отже, останнім часом дуже скоротилися об'єми виплавки кольорових металів. Заводи по їх виплавці залишаються майже в усіх центрах промислового поясу, деякі великі підприємства знаходяться в історичних центрах кольорової металургії, що виникли на основі переробки місцевих руд - Нііхама на Сікоку, Хітаті і Асіо в північній частині Хонсю і Ямагаті. За останні десятиліття в країні відбувалася суттєва перебудова виробничої структури сільського господарства, виробництво в АПК зосередилось на трьох галузях спеціалізації. Ґрунтові ресурси Японії досить обмежені: більше ніж одна третя усіх ґрунтів у Японії вважаться бідними.

4. Територіальна структура господарства Японії

У структурі японського сільського господарства історично переважає рослинництво, а в ньому культура поливного рису. І зараз під рисом зайнято 1/2 посівних площ. Збори (13-15 млн. т на рік) і врожайність (65 ц/га) - одні з найвищих у мусонній Азії, хоча Японія є її найпівнічнішою частиною. Рисове господарство захищається протекціоністською політикою держави. Японія навіть могла б експортувати рис, але він занадто дорогий через високу вартість робочої сили і не конкурентоздатний за межами Японії. Рис вирощують всюди, але «рисовими житницями» є північні рівнини: Кітакамі в Тохоку, Етіго в Хокуріку, Ісікарі і Кусіро на Хоккайдо. В субтропічній Японії менше рівнинних земель і з рисом там конкурують більш цінні культури. 

Ще зовсім недавно в субтропічній Японії взимку на рисових полях вирощували пшеницю. Японія також була значним виробником сої. Ліквідація протекціоністських тарифів на ці культури призвела майже до припинення їх виробництва, воно не витримало конкуренції дешевих канадської пшениці і соєвих бобів із США.

Важливе значення в Японії мають овочівництво і садівництво як помірних, так і субтропічних широт. Вони повсюдні. Особливо відомі японські полуниці, яблука, груші, персики, мандарини. Розвиток технічних культур стримує брак землі. Найбільше значення мають тютюн, чай і шовковиця. Японія залишається другим, після Китаю, виробником шовку-сирцю в світі. Вона також знаменита якістю свого чаю. 

Тваринництво в Японії довгий час не мало ніякого значення. Японці вегетаріанці. Продуктів тваринництва вони не вживали, робочою худобою також не користувалися. Розвивалося лише конярство для потреб армії. Зараз ситуація змінилася, і ця галузь отримала нові стимули для розвитку. Швидко зростає поголів'я великої рогатої худоби м'ясного та молочного напрямів, свиней і бройлерів та виробництво м'яса, молока і яєць. 

Традиційною їжею японців були рис, боби, овочі й риба. Цей раціон зберігається і зараз. Одночасно зростання добробуту населення і тенденції «європеїзації» побуту ведуть до все більшого споживання пшениці і продуктів тваринництва. Національним напоєм японців є зелений чай без цукру.[19,с.98]

Територіальна структура транспорту представлена такими елементами, як транспортні лінії (наприклад, залізниці, судноплавні ріки), транспортні пункти (станції на залізничній вітці), транспортні вузли (станції в місцях розгалуження чи перетину залізничних ліній).

Елементи територіальної структури можуть бути спеціалізовані (наприклад, зернова зона,цукровобуряковий пункт) і багатогалузеві (хіміко-машинобудівний центр).

Базові виробництва сировинної орієнтації в Японії працюють на довізній сировині, що визначає усіченість їх енерговиробничих циклів на початкових стадіях технологічного процесу і зумовлює необхідність координації промислової зовнішньоекономічної політики держави в її роботі на світових ринках сировини, активізації робіт по енерго- та матеріалозбереженню, широкому застосуванню комбінування у виробництві. Зрештою, значна частина виробничих потужностей важкої промисловості Японії виявилась планомірно зосереджена в рамках територіально-виробничих комплексів, які носять назву „комбінато”.

Розміщення підприємств радіоелектронної та електротехнічної промисловості орієнтовано на найбільші міста тихоокеанського узбережжя. Найважливішим фактором стала орієнтація на науково-технічний потенціал великих міст. Найбільші підприємства налузі зосереджені в Токіо, Осака, Йокогама, Фукуока, Хітаті та інших містах

Підприємства інших промислових галузей розподілені по території Японії досить рівномірно, орієнтовані як на місцеву, так і на привізну сировину. В основному, вони обслуговують внутрішній ринок.

Агропромисловий комплекс Японії - інтегрована частина її господарства, яка забезпечує країну власним продовольством на 62%. За останні десятиліття в країні відбувалася суттєва перебудова виробничої структури сільського господарства, виробництво в АПК зосередилось на трьох галузях спеціалізації: рисівництві, яке застосовує високоврожайні сорти рису, плодоовочівництві, де використовують найновіші досягнення техніки будівництва теплиць, технології овочівництва та садівництва, тваринництві з великим довозом імпортних кормів. В забезпеченні потреб в продукції інших галузей країна в значній мірі орієнтована на імпорт, де особливо сильно виглядає залежність від довозу пшениці, кукурудзи, сої, цукру, яловичини, тощо. Велику роль в діяльності АПК відіграє сільськогосподарська кооперація, яка діє на всіх територіальних рівнях, забезпечуючи підтримку фермерам в організації виробництва та збуту продукції, кредитуванні виробництва, лобіюванні політичних інтересів фермерів.

В територіальній структурі АПК склалися сталі райони зональної та приміської спеціалізації сільського господарства.Це зона інтенсивного приміського землеробства району мегаполісу Токайдо (овочі, фрукти, молоко з осередками вирощування квітів і чаю), зона інтенсивного землеробства промислових районів південного заходу (овочі, фрукти, рис, ареали тваринництва), зона розвиненого рисівництва вздовж узбережжя Японського моря, зона центральної та південної частини Хонсю (овочівництво, тваринництво, ареали вирощування фруктів і квітів), зона тихоокеанського узбережжя Сікоку та Кюсю, Хоккайдо, південно-західна частина якого спеціалізується на вирощуванні рису, овочів та картоплі, а південно-східна - зона молочного тваринництва з осередками вирощування сої та цукрових буряків. При реалізації сільськогосподарської продукції кожна група продовольства має сталу схему реалізації, в якій приймають участь угруповання сільськогосподарських кооперативів, державні органи, оптові ринки та формування кейрецу, які діють в харчовій промисловості, великі супермаркети та мережа оптово-роздрібної торгівлі.

Машинобудування Японії освоїло всю відому номенклатуру продукції і займає одне із провідних місць на світовому ринку машин та устаткування. Провідною формою організації його робїт стала діяльність потужних угруповань- кейрецу, ядрами яких є великі машинобудівні корпорації. Ці угруповання активно долучаються до процесів міжнародної кооперації, мають сильні підрозділи, що ведуть НДКР. Вони досягли високого рівня автоматизації та роботизації виробництва, завдяки розвитку „сервізації”(процеси введення сфери обслуговування в невластиві їй галузі) та „софтизації”(процеси комп'ютеризації галузей) перетворюються в розгалужені виробничо-обслуговуючи системи з однаково сильними ланками як виробництва, так і збуту на національному та світовому ринках.

В сучасному машинобудуванні Японії репрезентовані всі його галузі, але основним „локомотивом” є наукомісткі виробництва. Їх розвиток забезпечує умови для переходу промисловості і всього господарства на найновіші методі організації і управління, забезпечення високої якості продукції, активізації інноваційних процесів, тощо. 2/3 продукції машинобудування країни виробляються в зоні мегаполісу Токайдо. Але завдяки виносу підприємств галузі за межі ядер найбільших агломерацій в периферійні райони протягом останньої чверті століття машинобудування (в тому числі його високотехнологічні галузі) стало визначати спеціалізацію промисловості всієї центральної частини Японії.

Основні одиниці адміністративно-територіального поділу Японії, на базі яких формуються всі первинні економічні райони. Є дуже стійкими просторово-вираженими елементами, межі яких не змінювались понад сотню, а то й тисячу років. Господарство вищезазначених територій з усталеними межами послідовно (але з різною швидкістю) проходило етапи структурних змін та розширення участі в географічному поділі праці. Послідовно формувався сучасний вигляд територіально - господарської структури країни на різних етапах її економічного розвитку. Зрештою, рівень розвитку економіки та структурні відмінності господарства базових елементів сучасної територіально - господарської структури Японії визначаються різностадійністю їх розвитку, різними можливостями використання тих чи інших економічних ресурсів, як провідних, різним характером участі в територіальному та міжнародному поділі праці.

Рис. 3 Типи первинних економічних районів.

Типізація базових елементів територіально структури господарства країни за відмінностями показників структури ВВП та індексів локалізації окремих видів господарської діяльності дозволяє виявити такі групи районів (табл.3 та рис.3).І- райони „столичних” систем розселення де, по-перше, вирізняються: Іа- столичні округи Токіо, Осака та Кіото як ядра зосередження інформаційної, банківсько-фінансової, організаційно - управлінської та іншої обслуговуючої діяльності, Іб- „індустріальні окраїни” столичних систем розселення, де розміщені хіміко- металургійні комбінати, потужні осередки машинобудування та інших галузей обробної промисловості та „спальні” райони. ІІ- райони з індустріальною структурою господарства. Які включають: ІІа- території промислових районів та вузлів, розміщених на основній транспортній вісі країни („Тихоокеанській промисловий”); ІІб- території ”нової індустріалізації”, що поступово поширюються від центрального промислового ядра країни на північ та південний захід. ІІІ - райони розміщення регіональних організаційно-управлінських центрів за межами мегаполісу (саме них розташовані агломерації Нагоя, Саппоро, Сендай, Хіросіма, Фукуока, тощо) ІV - райони аграрно-індустріальних окраїн країни.

Таблиця 4. Типи основних територіальних одиниць Японії за структурою ВВП.

Опорними „полюсами” просторово-економічного каркасу території Японії є системи розселення Кейхін (Токіо-Йокогама), Хансін (Осака-Кобе), та Нагойя. Разом із іншими економічно розвиненими територіям, розташованими вздовж транспортного коридору Тихоокеанського узбережжя Хонсю, вони утворюють мегаполіс Токайдо - основне територіальне зосередження економічної активності в Японії, де сконцентрована понад половина економічного потенціалу країни. Інша частина національного потенціалу майже порівну розподілилась між територіями північної (включаючи узбережжя Японського моря) та південно-західної частини архіпелагу. Сучасні комунікації (швидкісні залізниці та автодороги, мережі електронного зв'язку тощо) різко покращили транспортну доступність цих колись периферійних частин країни до її центрального ядра економічної активності.

Господарства первинних економічних районів керуються завдяки поєднанню опосередкованого керування місцевою економікою через фінансово-банківську систему з можливостями прямого втручання місцевих адміністративних органів. Керованість економічних районів 1-го порядку теж стає можливою завдяки поєднанню дії механізмів фінансово-банківської системи, корпоративного комплексу та економічного планування.

В країні сформувалися 9 економічних районів 1-го порядку: Столичний, Кінкі, Токай та Хокуріку - в центральній частині; Тюгоку, Сікоку та Кюсю - на південному заході, Тохоку та Хоккайдо - на півночі. Кожний з них є поєднанням різнорідних за особливостями спеціалізації територій, згрупованих навколо основних та регіональних „полюсів”(мал.4).

Такими полюсами росту територій виступають організаційні центри ділової активності різних рангів та ядра маркетингових зон. Що територіально співпадають з ними. В столичному регіоні основним районоутворюючим ядром є агломерація Токіо-Йокогама-Тіба, в Кінкі - агломерація Осака-Кобе-Кіото, в Токай - агломерація Нагойя, в Тогоку - Хіросіма, на Кюсю - Фукуока та Кітакюсю, в Хокуріку - Ніігата, Тояма та Канадзава, в Тохоку - Сендай, на Хоккайдо - Саппоро.

Отже, елементи територіальної структури можуть бути спеціалізовані і багатогалузеві. Господарство вищезазначених територій з усталеними межами послідовно проходило етапи структурних змін та розширення участі в географічному поділі праці. Послідовно формувався сучасний вигляд територіально - господарської структури країни на різних етапах її економічного розвитку.

5. Участь Японії у міжнародному територіальному поділі праці та економічних зв'язках

Внаслідок швидкого економічного зростання Японія зайняла одне із провідних місць в міжнародних економічних відносинах. За розмірами експорту Японія поступається лише Німеччині та США, на її частку доводиться 9-10% світового експорту. За величиною експортної квоти, економіка країни вважається напіввідкритою економікою. За кордоном реалізується 10-13% продукції. Кілька виробничих галузей взагалі працюють лише на експорт (виробництво годинників, магнітофонів - 90%, касових апаратів - 83%, копіювальних машин - 77%). Один з методів конкурентоспроможіяності провідних японських компаній - швидка зміна моделей. Період розробки нової продукції коротший, ніж у США. Ці фактори позитивно впливають на конкурентоспроможність японських товарів на світовому ринку, до того ж слід не забувати, що вартість робочої сили в одиниці продукції набагато нижча, ніж в США та інших високорозвинених країнах.

В післявоєнний період суттєвих змін зазнала структура експорту. До 60-х років більшість в ній становили споживчі товари: радіоприймачі, телевізори, текстильні вироби. Пізніше провідні позиції зайняла продукція чорної металургії, автомобілі, кораблі - більше 60% експорту. У 80-і рр. відбувся новий зсув в структурі японського експорту. При збільшенні частки автомобілів і побутової техніки почав швидкими темпами збільшуватись експорт капітальних засобів.

Значно збільшилась частка продукції загального машинобудування(13,9 і 29,1%), електромашинобудування (9,9 і 25,6%), наукового обладнання, оптики(3,7 і 4,5% за 1980-2000рр.) По окремим видам продукції на долю японських компаній доводиться більшість експортних поставок в світі: напівпровідники - 50%, легкові автомобілі - 22%, телекомунікаційне обладнання - 22,6%, сталь - 17,4%.

Структура імпорту відображає процеси міжнародної спеціалізації промисловості, інтернаціоналізації господарства і бідність вітчизняної мінеральної бази. Японію характеризує найнижчий серед промислово розвинених країн ступінь самозабезпеченості сировиною і паливом, країна майже цілком залежить від імпорту багатьох видів мінеральної і сільськогосподарської сировини. На неї доводиться більш ніж 30% світового імпорту залізної руди, більше 19% руд кольорових металів, кам'яного вугілля, бавовни, вовни.

На перших етапах економічного розвитку структура виробництва зумовила значну залежність Японії від країн, що розвиваються - близько половини її експорту і більше 40% імпорту. Південно-Східна Азія і країни Перської затоки до цих пір являються головними постачальниками енергетичної сировини. Поставки рудної і хімічної сировини в останні десятиліття локалізуються в промислово розвинених країнах - Канаді, Австралії, Новій Зеландії. США реалізують 29% японського експорту і забезпечують 22% імпорту. Японія виступає основним торговим партнером ряду країн Східної і Південно-Східної Азії. Вона забезпечує Індонезії 37% її експорту і 24% імпорту, Малайзії - 26% імпорту та 16% експорту, Сінгапуру - 21% імпорту і 17% експорту, для Південної Кореї - 26% її імпорту, для КНР - 15% імпорту, 16% - експорту.

Починаючи з 70-х років почав посилюватись експорт японських технологій. Взагалі, Японія посідає досить специфічне місце в світовому русі технологій. Вона імпортує технології виключно із промислово розвинених країн, а експортує майже порівну в промислово розвинені країни і країни, що розвиваються. 40% загального об'єму експортованих технологій доводиться на країни Азії. Відносини із США у цій галузі характеризуються співробітництвом і конфліктами. Японський уряд турбує висока залежність країни від імпорту технологій с Сполучених Штатів (69% від всього імпорту). Найбільша роль в організації і здійсненні міжнародної діяльності належить кільком універсальним торговим компаніям. Вони утворюють систему регулювання і здійснення міжнародної і внутрішньої торгової діяльності. Це торгові дома „Міцубісі”, „Муціі”, „Марубені”, „Сумімото”, „Ніті Мен”. На них доводиться близько 45% експорту і 77% імпорту. До їх функцій входять здійснення операцій по експорту/імпорту, виконання формальностей по забезпеченню зовнішньої торгівлі, організація валютного обміну, інвестування капіталів закордоном, сприяння науково-технічним дослідам і розробкам, тощо. Завдяки наявності посередників, у вигляді великих і малих фірм, ступінь проникнення конкурентів на ринок Японії значно менша, ніж на ринки інших розвинених країн.

Не можна також не згадати, що вісім японських компаній за обсягом закордонних активів входять до числа 50 найбільших інвесторів у світі („Хітачі”, „Мацушіта”, „Тойота”, „Соні”, „Нассо Іваі” та інш.)

Загальні закономірності зовнішньоекономічної діяльності Японії на світових ринках полягають у переорієнтації від опори переважно на зовнішню торгівлю до опори переважно на інвестиційну діяльність.

В Японії протягом останньої чверті ХХ століття об”єктами зарубіжного інвестування були такі галузі:

1. Торгівля та фінансова діяльність - 47% інвестицій, в т.ч. понад 52 в Пн.Америці та понад 70% в Європі.

2. Обробна промисловість - близько 1/3 інвестицій. Пріоритетами тут були виробництва, які втратили конкурентноздатність в умовах Японії(екологічно брудні, матеріало- та енергомісткі(неорганічна хімія. кольорова та чорна металургія, целюлозно-паперова промисловість), трудомісткі виробництва (натуральні тканини, одяг, взуття, іграшки, тощо)).

3. „Сировинні” галузі - менш ніж 1/6 інвестицій.

Японія являється одним із найбільших у світі кредиторів. Хоча за часткою урядової допомоги в ВВП Японія поступається багатьом розвиненим країнам - 0,2% ВВП.Значна частина допомоги розповсюджується на азійський регіон (більш, ніж 60%) найбільшу її частину отримують КНР, Індія, Індонезія, Таїланд, Філіппіни, Бангладеш. На відміну від США і західноєвропейських країн більше половини двосторонньої допомоги надається у вигляді йєнових позик під низький відсоток. В основному, вони не пов'язані між собою, чим також відрізняються від ряду західних країн.

В грудні 1997 року Кіото відбулась міжнародна конференція, що мала на меті попередити глобальне потепління. На ній був прийнятий протокол, на меті якого було скоротити з 2008 по 2012 р. більш ніж на 5% в порівнянні з 1990 роком сукупний викид в атмосферу всіма розвиненими країнами 6 видів газів, що створюють парниковий ефект. Це був перший крок у попередженні глобального потепління на планеті.

Отже, за величиною експортної квоти, економіка країни вважається напіввідкритою економікою. За кордоном реалізується 10-13% продукції. Структура імпорту відображає процеси міжнародної спеціалізації промисловості, інтернаціоналізації господарства і бідність вітчизняної мінеральної бази. Японія являється одним із найбільших у світі кредиторів. Найбільша роль в організації і здійсненні міжнародної діяльності належить кільком універсальним торговим компаніям. Вони утворюють систему регулювання і здійснення міжнародної і внутрішньої торгової діяльності. Японія виступає основним торговим партнером ряду країн Східної і Південно-Східної Азії

6. Проблеми та перспективи розвитку та розміщення господарського комплексу Японії

Японія, як і будь-яка інша країна має свої проблеми у розвитку та розміщенні продуктивних сил. Серед них такі їх види як екологічні проблеми, соціальні та проблема економічного спаду, що спостерігається в останні роки. Розглянемо ці три категорії детальніше.

Як один з найважливіших факторів формування та розвитку природних ресурсів, велике значення має екологічна ситуація в країні. В Японії проблема забруднення навколишнього середовища, яка була в значній мірі породжена наслідками гіпертрофованої урбанізації, особливо гостро стала у 70-х роках.

Незважаючи на велику кількість річок і озер в Японії відчувається дефіцит природних. Споживання води постійно зростає. Велику загрозу водним ресурсам представляє їх забруднення промисловими і сільськогосподарськими відходами. Рівень забруднення вже наближається до критичної межі. Особливо високий рівень забруднення річок у низинах і пригирлових частинах, а також прибережних морських вод. Значно знизилась прозорість морських вод. Взагалі, забруднення вод в основних районах риболовства вже призвело до значного зниження виловів.

Розширення відкритого видобутку корисних копалин призвело до росту площі, що не придатна для використання в господарській діяльності, нарощування теплової енергії - до поширення кислотних дощів, продовження бурхливої автомобілізації - до перетворення ряду міст у "смогополіси". Хоча 2/3 Японії вкрито лісами, лісові ресурси країни значно обмежені. Така ситуація склалася, як наслідок нещадної експлуатації лісового господарства.