Венчурні форми міжнародного бізнесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра міжнародних економічних відносин

Курсова робота

з дисципліни «Міжнародні економічні відносини»

на тему: «Венчурні форми міжнародного бізнесу»

Київ 2018 рік

Вступ

Сучасна економіка розвивається достатньо стрімко для того щоб за короткий період виник потенційно вдалий проект, пережив розробку технології і зник через недостатнє фінансування та зацікавленість незважаючи на його значущість - гроші на розвиток бізнесу, як правило, потрібні або відразу, або ніколи. Венчурний капітал та взагалі ведення венчурного (ризикового) бізнесу якраз і є механізмом, що скорочують час появи грошей на розвиток компаній, у зв'язку з чим, вивчення ризикових інвестицій стає все більш актуальним у світі та Україні.

Як будь-яке інше нововведення, венчурне фінансування починає викликати все більший інтерес. Актуальність даної теми підтверджують і наступні дві важливі тенденції. По-перше, провідна роль у фінансуванні наукових досліджень і розробок переходить від громадського до приватного сектору. По-друге, максимізація прибутку у сфері досліджень і розробок зовсім не має на увазі пасивних, відсторонених і некомпетентних в технологіях інституційних інвесторів. Навпаки, зростає число посередників, що спеціалізуються на аналізі, відборі та управлінні технологічними інноваційними проектами, при цьому загальну увагу адресується венчурним капіталістам, так як саме вони в числі таких посередників відіграють найважливішу роль.

За допомогою методів порівнянь і аналогій проведений аналіз ведення венчурного бізнесу в Україні, вивчення якого виступає об'єктом аналізу в даній роботі. При цьому в якості предмета аналізу слід розглянути потоки венчурних грошей, спрямованих в російські фонди. Необхідно проаналізувати обсяги, в яких надходили ці кошти за певний період, а також їх динаміку і визначають її фактори.

У сучасних умовах науково-технічного розвитку особлива увага приділяється розробці і освоєнню нововведень. Важливість розвитку венчурної індустрії полягає в тому, що більша частина відкриттів у високотехнологічних галузях досягнута за рахунок венчурного капіталу і венчурних підприємств. Діяльність багатьох економічно розвинених держав спрямована на створення економічних механізмів, що сприяють впровадженню у виробництво новітніх досягнень науково-технічного потенціалу. Одним з таких механізмів є венчурні підприємства.

Метою курсової роботи є пошук проблем ведення венчурного бізнесу в Україні та знаходження шляхів їх вирішення.

Для досягнення поставленої мети необхідно:

Об'єкт дослідження - венчурний бізнес України та світу.

Предмет дослідження - суть поняття “венчурний бізнес”, проблеми його ведення в Україні; пошук шляхів оптимізації його ведення та налагодження зв'язків з міжнародними представниками.

Науково - методичною і практично базою для написання роботи є періодична література і підручники, монографії та статті зарубіжних і вітчизняних авторів, оглядові дані організацій, діяльність яких пов'язана з венчурним бізнесом.

Під час написання курсової роботи використовувалися такі методи збору і дослідження інформації, як: пошуковий, статистичний, графічний, аналітичний.

При виконанні курсової роботи використовувалися такі програмні продукти як Microsoft Office Word, Microsoft Office Excel.

Курсова робота «Венчурні форми міжнародного бізнесу» складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

Розділ 1. Теоретичні аспекти венчурного бізнесу як особливої форми вкладення капіталу

1.1 Поняття венчурного бізнесу

Венчурний бізнес - це форма інвестування, що має вже піввікову історію, проте в Україні цей бізнес почав розвиватися порівняно недавно, ведучи свій початок з 1993 року.

Венчурний бізнес має суттєві відмінності від стратегічного партнерства або стала вже звичною банківського кредитування.

Сама суть венчурного бізнесу частково відображена в його назві, в перекладі з англійської «venture» - «ризиковане підприємство, ризикована затія або починання».

У чому ж полягає ризик і вигідність венчурного бізнесу?

Подібного роду інвестування вигідно здійснювати в невеликі компанії, причому на умовах, які не мають нічого спільного з банківськими: підприємства не надають ніякої заставної бази. Як правило, венчурне інвестування має своїм об'єктом приватні або приватизовані підприємства, акції яких є власністю акціонерів і не фігурують на фондових ринках. Існують декілька форм інвестування:

· в обмін на пакет акцій;

· у вигляді інвестиційного середньострокового кредиту на строк від трьох до семи років;

· поєднання двох зазначених варіантів.

Також існує відмінність між венчурними інвестиціями і стратегічним партнерством, оскільки стратегічний партнер найчастіше прагне до отримання контрольного пакету акцій і несе не тільки фінансову, а й повну відповідальність за компанію. Венчурний інвестор не прагне отримати повний контроль над компанією, залишаючи цю функцію керуючим менеджерам, і, таким чином, стимулюючи їх до досягнення високих фінансових показників і подальшому розвитку компанії за допомогою інвестованих ним коштів. Основна мета венчурного інвестора - збільшення прибутку компанії, підвищення її вартості на ринку, заради цієї мети він і вкладає свої кошти, не несучи при цьому ніякої відповідальності, крім фінансової.

Заради цього венчурний інвестор не зацікавлений в періодичному розподілі прибутку (дивідендів), воліючи вкладати зароблені кошти у подальший розвиток компанії. Управління фірмою, ціноутворення, розвиток, підвищення прибутковості бізнесу, як і ризики, пов'язані з його веденням - все лежить на плечах керуючих менеджерів. Основний і єдиний ризик венчурного інвестора - фінансовий, оскільки у разі, якщо його розрахунки не виправдалися і менеджмент компанії не привів у позитивного результату, він просто втрачає вкладені кошти або продає приналежний йому пакет акцій за первісною ціною.

Вдалим вкладенням вважається венчурне інвестування, в результаті якого після 5-7 років інвестор може продати свій пакет акцій за ціною, в кілька разів перевищує початкову. Таким чином, венчурний бізнес привабливий як для підприємців, які отримують додатковий капітал для розвитку і розширення компанії, так і для інвестора, для якого при правильному виборі об'єкта інвестування кінцевий фінансовий результат істотно перевищує потенційний ризик.

У ринковій економіці існують різноманітні організаційні форми підприємств, орієнтованих на вирішення науково-технічних проблем і конкретних завдань з чітко позначеним кінцевим результатом. Знайомство з ними, безсумнівно, представляє великий практичний інтерес, оскільки венчурний бізнес - це частина виробничого, інвестиційного менеджменту, стратегічного управління організацією.

Одна з таких форм - венчурні фірми. Це невеликі, але вельми гнучкі та ефективні підприємства, що створюються для апробації, доопрацювання і доведення до комерційної кондиції і промислової реалізації «ризикованих технологій» - ідей, винаходів, корисних моделей та інших нововведень, створення яких пов'язане з певним ризиком. Венчурні підприємства найбільш поширені в наукомістких галузях економіки, де спеціалізуються на проведенні наукових досліджень та інженерних розробок, тобто на комерційній апробації науково-технічних нововведень.

Створюються венчурні фірми на договірній основі і на кошти, отримані шляхом тимчасового об'єднання капіталів, як правило, кількох юридичних або фізичних осіб, або на кредити або вкладення великих компаній і банків. Фінансові кошти вкладаються у венчурний бізнес без жодного матеріального забезпечення і без гарантій - на власний страх і ризик власників капіталу. У разі невдачі інвестори втрачають значні ресурси. Таке, на перший погляд, невластиве підприємцям вкладення коштів, пояснюється тим, що вони серйозно вірять в успіх венчурної діяльності і, не маючи умов (часу, спеціалістів потрібного профілю і кваліфікації, необхідної експериментальної бази) для власних досліджень і комерційної реалізації перспективної технології, розраховують використовувати цю розробку для модернізації випускається ними продукції з найменшим ризиком і мінімальними витратами часу і коштів. У результаті інвестори при позитивних результатах діяльності венчурної фірми отримають більший прибуток і багаторазово окуплять свої вкладення. Наприклад, середній рівень прибутковості американських венчурних фірм складає близько 20% на рік, що приблизно в 3 рази вище, ніж в цілому по економіці США. Величина прибутку визначається різницею, між курсовою вартістю належить рисковому інвестору частки акцій фірми-новатора і сумою вкладених їм у проект коштів. Ця частка обмовляється в укладеному контракті і може доходити до 80%. Власне кажучи, фінансова установа стає співвласником фірми-новатора, а наданий венчурний капітал - внеском до статутного фонду підприємства, частиною власних коштів останнього.

Існують дві організаційні форми венчурних підприємств: самостійні фірми і знаходяться всередині великих підприємств, що, незалежно від організаційної форми, є тимчасовими структурами, націленими на певний кінцевий результат діяльності. Як правило, основу колективу працівників фірми складають висококваліфіковані фахівці суміжних галузей.

Сучасні венчурні підприємства являють собою гнучкі та мобільні структури і характеризуються надзвичайно високою і цілеспрямованої активністю, яка пояснюється прямою особистою зацікавленістю працівників фірми і партнерів по венчурному бізнесу в якнайшвидшій успішної комерційної реалізації розроблюваної ідеї, технології, об'єкта, винаходи, причому з мінімальними витратами. У темпах доведення розробки до комерційної реалізації з ними не можуть конкурувати ні великі, ні тим більше середні і дрібні промислові фірми. Характерні приклади - створені невеликими венчурними підприємствами розробки в галузі металургії (наприклад, безперервне лиття та променева плавка) і в автомобілебудуванні (утеплювати кермо, автоматична коробка передач, безшумний задній міст), не визнані фірмами-гігантами.

Саме дрібні венчурні фірми дали путівку в життя таким винаходам, як електрографія, вакуумні лампи, кулькова ручка, пеніцилін, реактивний двигун, кольоровий фотопапір, та ін. Статистика стверджує, що «батьками» понад 60 % великих нововведень XX століття з'явилися венчурні фірми. Отже, венчурні фірми - це серйозне джерело нововведень. Для їх створення необхідно наявність чотирьох складових:

· комерційної ідеї (суті майбутнього нововведення);

· суспільної потреби в даному нововведенні (продукті, технології, об'єкті, послугу);

· підприємця, готового на основі очікуваного нововведення створити венчурну фірму;

· «ризикового» капіталу для фінансування діяльності венчурної фірми.

Венчурний капітал має ряд істотних відмінностей від банківського і промислового. Насамперед, його вкладники заздалегідь погоджуються на умова «схваленого ризику», він розміщується не у вигляді кредитів, а як пайовий внесок у статутному капіталі учреждаемой фірми, і нарешті, венчурний капітал інвестується в цілях отримання не підприємницькою, а установчого доходу, а також придбання прав на всі новації, що виникають в ході реалізації проекту, що фінансується чи підприємства.

Найважливішим механізмом контролю діяльності фінансованої компанії виступає поетапна схема вкладень капіталу. Венчурний капіталіст не інвестує всі засоби одночасно, а щоразу виділяє суму, достатню лише для досягнення наступного етапу. Таким чином, при періодичної переоцінки перспектив реалізованих фінансуючою фірмою проектів він може прийняти рішення про припинення інвестицій, що дисциплінує менеджмент компанії, виключаючи можливості вкладення коштів у неефективні проекти. Подібна схема контролю в процесі фінансування нерідко здійснюється у вигляді об'єднання інвестицій венчурних капіталістів. Це дозволяє, по-перше, знизити рівень ризиків венчурних вкладень за рахунок формування портфеля з різних проектів, а по-друге, проводити перехресні перевірки фінансуються компаній з боку венчурних капіталістів.

Венчурний інвестор фінансує створення компанії, потім підтримує її розвиток, на певній стадії сприяє у випуску акцій для продажу на фондовому ринку з метою отримання прибутку. Для забезпечення необхідної ліквідності акцій або продажу малої високотехнологічної компанії за високою ціною вона повинна пройти які п'ять послідовних етапів життєвого циклу: розробка інвестиційного проекту; залучення венчурного капіталу; розвиток аж до початку виробництва нової наукоємної продукції; розширення і стійке функціонування на основі успішної реалізації своєї продукції, продаж компанії і повернення інвестору вкладених коштів та виплата прибутку.

Життєвий цикл інвестицій у венчурний бізнес зазвичай не перевищує 5 - 7 років. Протягом цього часу компанія повинна домогтися таких економічних результатів, які дозволили б венчурним інвесторам повністю повернути кошти і вийти з бізнесу з прибутком.

Венчурна фірма створюється під вирішення конкретної проблеми, і після завершення цієї роботи вона або розформовується і припиняє свою діяльність, або поглинається великою фірмою (найчастіше одним із засновників), або самостійно при сприятливій комерційної кон'юнктурі і явною конкурентоспроможності створеного продукту виходить на ринок і шляхом продажу комерційної розробки зміцнює своє фінансове становище, створює власне виробництво і організовує комерційні операції на базі доопрацьованих нововведень. У цьому випадку колишнє венчурне підприємство організовує виробництво невеликих партій виробів, вигідно реалізує їх, виконує свої зобов'язання перед інвесторами і шляхом продажу ліцензій виручає необхідні кошти для розгортання власного виробництва.

Назва «венчурний» походить від англійського «venture» «ризиковане підприємство або починання». Сам термін «ризиковий» має на увазі, що у взаєминах капіталіста-інвестора і підприємця, що претендує на одержання від нього грошей, присутній елемент авантюризму. І це насправді так. Ризикове (венчурне) інвестування, як правило, здійснюється в малі та середні приватні або приватизовані підприємства без надання ними будь-якої застави або застави на відміну, наприклад, від банківського кредитування. Зазвичай венчурний капітал інвестується в ті проекти, у яких немає шансів на отримання фінансування від кредитної установи. Банк ніколи б не прийняв на себе той ризик, який існує в проекті венчурного інвестора. Таким чином, коли з'являється велика група проектів, що не мають шансів знайти свого інвестора, тоді з'являється і венчурний інвестор, готовий ризикувати і за це мати можливість отримувати великі доходи.

Венчурні фонди або компанії вважають за краще вкладати капітал у фірми, чиї акції не обертаються у вільному продажі на фондовому ринку, а повністю розподілені між акціонерами - фізичною або юридичними особами, направляються або в акціонерний капітал закритих або відкритих акціонерних товариств в обмін на частку або пакет акцій, або надаються у формі інвестиційного кредиту, як правило, середньострокового за західними мірками, на термін від 3 до 7 років. Відсоткова ставка за такими кредитами або не встановлюється, або становить LIBOR (LIBOR - London Interbank Offered Rate), буквально - лондонська міжбанківська ставка пропозиції - середня ставка відсотка, за якою банки в Лондоні надають позики проти розміщення у них депозитів. + 2-4%.На практиці, однак, найбільш часто зустрічається комбінована форма венчурного інвестування, при якій частина коштів вноситься в акціонерний капітал, а інша - надається у формі інвестиційного кредиту.

Венчурні інвестори (фізичні особи та спеціалізовані інвестиційні компанії) за допомогою експертів попередньо детально аналізують як інвестиційний проект, так і діяльність пропонує його компанії, її фінансовий стан, кредитну історію, якість менеджменту, специфіку інтелектуальної власності. Особлива увага приділяється оцінці ступеня інноваційності проекту, від якої багато в чому залежить потенціал підвищення вартості компанії.

Як правило, венчурний інвестор вкладає гроші в досить велику кількість не пов'язаних між собою проектів у різних сферах діяльності і галузях, таким чином диверсифікуючи свої вклади, домагаючись зниження загального ризику. Це дозволяє йому здійснювати інвестиції, не беручи участь постійно в процесі управління підприємством, позбавляючи себе від численних пов'язаним з цим проблем. Таким чином, формується портфель венчурного інвестора, що складається з різнорідних проектів. Венчурний інвестор, як правило, не прагне придбати контрольний пакет акцій компанії (у всякому разі, при первинному інвестуванні). І в цьому - його корінна відмінність від «стратегічного інвестора» або «партнера». Останній часто спочатку бажає встановити контроль над компанією, що цікавить його з тих чи інших причин.

Мета венчурного капіталіста інша, набуваючи пакет акцій або частку меншу, ніж контрольний пакет, інвестор розраховує; що менеджмент компанії буде використовувати його гроші в якості фінансового важеля для того, щоб забезпечити більш швидкий ріст і розвиток свого бізнесу. Ні інвестор, ні його представники не беруть на себе ніякого іншого ризику (технічного, ринкового, управлінського, цінового та ін.), за винятком, фінансового. Всі перераховані ризики несе на собі компанія і її менеджери. При цьому ще однією перевагою венчурного інвестора є приналежність контрольного пакета менеджерам компанії. Маючи у себе контрольний пакет, вони зберігають всі стимули для активної участі в розвитку бізнесу. Якщо компанія, у період перебування в ній в якості співвласника і партнера венчурного інвестора домагається успіху, тобто якщо її вартість протягом 5-7 років збільшується в кілька разів у порівнянні з початковою до інвестицій, ризики обох сторін виявляються виправданими і всі отримують відповідну винагороду. Якщо ж компанія не виправдовує очікування венчурного капіталіста, то він може повністю втратити свої гроші (в тому випадку, коли компанія оголошує себе банкрутом), або, в кращому випадку, повернути вкладені кошти, не отримавши ніякого прибутку. І другий, і третій варіанти вважаються невдачами. Прибуток венчурного капіталіста виникає лише тоді, коли після 5-7 років після інвестування він зуміє продати належний йому пакет акцій за ціною, в кілька разів перевищує первинне вкладення. Тому венчурні інвестори не зацікавлені в розподілі прибутку у вигляді дивідендів, а воліють весь отриманий прибуток реінвестувати в бізнес.

Сам процес продажу у венчурному бізнесі також має свою назву - «вихід». Період перебування венчурного інвестора в компанії носить найменування «спільного проживання». Поділ спільних ризиків між венчурним інвестором і підприємцем, тривалий період «спільного проживання», і відкрите декларування обома сторонами своїх цілей на самому початковому етапі загальної роботи - доданки цілком імовірного, але не автоматичного успіху. Однак саме такий підхід являє собою основну відмінність венчурного інвестування від банківського кредитування або стратегічного партнерства. Потенційний венчурний інвестор повинен вкладати гроші в ті проекти компанії, де є шанс заробити надвисокі гроші, він є більш поінформованим інвестором, ніж будь-який інший фінансовий посередник. Інвестори ризикового капіталу постійно стежать за тенденціями розвитку науки і техніки, реагують на найменші зміни економічної політики та кон'юнктури ринку.

Банківська або фондова модель фінансування венчурних фірм володіє очевидними перевагами з точки зору перспектив венчурного бізнесу та створення фінансових умов для прискорення інноваційних процесів. Проте варто відзначити однозначно позитивну роль державної підтримки розвитку венчурних фондів.

Отже, під поняттям “венчурний бізнес” ми розумємо вид бізнесу, орієнтований на практичне використання технічних новинок, результатів наукових досягнень, ноу-хау, ще не випробуваних на практиці, в основі якого лежить фінансування проекту шляхом залучення інвестицій при умові значного ризику того, що інвестиції не виправдають очікувань.

1.2 Функції та роль венчурного бізнесу в економіці країни

Використання методів індукції, дедукції та абстрагування дозволяє виділити наступні основні функції венчурного капіталу:

o Перша - акумуляція та мобілізація грошових коштів держави, населення, підприємств, інвестиційних фондів, а також іноземних осіб. Функцію акумулювання капіталу та подальшого спрямування його в розвиток перспективних інновацій здійснюють спеціалізовані посередники - венчурні інвестори.

o Першим наслідком основної функції венчурного капіталу (друга функція) є інвестиційне забезпечення інноваційної діяльності, коли відбувається - перерозподіл капіталу шляхом надання інвестицій інноваційним підприємствам. В ролі посередників можуть виступати венчурні інвестори, об'єднані в керуючу компанію для фонду венчурного капіталу. Необхідність існування посередників обумовлюється як з боку підприємницьких фірм, так й з боку інвесторів. Підприємці отримують не лише фінансовий капітал, але й людський. Інвестори не можуть обійтися без посередників, оскільки самостійне супроводження інвестицій в інноваційні проекти, як і моніторинг тенденцій розвитку різних наукових знань буде дорого обходитися інвестору, чия інвестиційна діяльність не пов'язана з розвитком інновацій. Ринок венчурного капіталу не вирішує завдання повного інвестиційного забезпечення науково-технічної та інноваційної сфер, але у випадку створення та впровадження інновації малою інноваційною фірмою виступає єдиним можливим джерелом інвестицій для нових або реструктурованих інноваційних виробництв. Саме венчурний капітал стоїть у витоків доленосних винаходів від кулькової ручки до мікрочіпу та реактивного двигуна.

o Третя - надання управлінських навичок та досвіду ведення бізнесу інноваційним підприємствам. Суть цією функції полягає в наданні інвестором інноваційній фірмі не лише фінансових коштів, але й фінансового консультування, допомоги в розробці корпоративної стратегії, зв'язків та інформації про ринок тощо. Роль людського фактору особливо важлива на ранніх етапах існування компанії, а під час розвитку велику роль починає відігравати фінансовий фактор, однак і тут питома вага людського капіталу досить значна.

o Четверта - стимулювання інноваційної діяльності. За рахунок участі венчурних інвесторів у створенні та розвитку інноваційних фірм, активізації діяльності цих фірм зі створення та впровадження інновацій: нових продуктів та технологій та їх розповсюдження в національній економіці. Венчурний капітал виступає як капітал, який спроможний забезпечити ефективне використання інновацій з урахуванням характерних потреб процесу еволюції, серед яких підвищені ризики, тривалість циклу ідея-продукт-товар, поетапність попиту на інвестиції, складності з наданням безпеки вкладення.

o П'ята функція ринку венчурного капіталу, в силу внутрішніх особливостей венчурних організацій, полягає у створення умов для звільнення інноваційної фірми від деяких ризиків. Для молодої інноваційної фірми венчурна організація виступає як певний гарант її тимчасової економічної стійкості.

o Шостою функцією венчурного капіталу можна вважати комерціалізацію інноваційної діяльності. Ця функція сприяє стійкому розвитку новостворених інноваційних фірм, розвитку малого підприємництва в цілому, раціональному об'єднанню різних ресурсів для технологічного оновлення як дрібних, так і великих господарських систем, підвищенню їх конкурентоспроможності, скороченню часу від ідеї до впровадження нового продукту або технології на ринок.

o Сьома - перетворююча функція. Прагнучи до змін ринкової ситуації у вигідному для себе напрямі за допомогою інноваційної діяльності, підприємець не лише створює нові блага та технології, він руйнує ринкове середовище, що склалося, модифікуючи існуючі та створюючи нові ринки, форми конкуренції та організації виробництва. Цим він сприяє розвитку малого інноваційного підприємництва, активізації процесу зростання нових конкурентоспроможних корпорацій з принципово новою технологічною базою, активній участі у формуванні інноваційної інфраструктури в економіці, створенню умов для структурного оновлення економіки різних рівнів.

o Восьмою функцією ринку венчурного капіталу, що випливає з попередніх функцій, є сприяння проривному росту нових виробництв та цілих галузей, що в кінцевому підсумку прямо впливає на економічний ріст, зростання благополуччя населення та економічної ефективності. В результаті інноваційної діяльності створюються можливості для оптимізації споживчого вибору та вирішення екологічних проблем. В останні роки є тенденція до збільшення обсягів фінансування економічно-орієнтованих підприємств. При чому венчурні інвестори починають розцінювати екологічність інновацій як фактор створення додаткової вартості.

o Майновий, людський, обліковий та фінансовий капітал поєднуються, що виражається в наданні інвесторами не лише грошових коштів, але й економічних, організаційно-управлінських здібностей (наприклад, досвід ведення бізнесу і т.д.). В результаті такого специфічного поєднанням майнового, фінансового, людського та облікового капіталу, якщо воно має своїм об'єктом інновації, з'являється венчурний капітал. Він забезпечує ефективне використання інновацій та враховує характерні потреби процесу еволюції (рис. 1).

Рисунок 1. Складові венчурного капіталу

Таким чином, ми вважаємо, що найважливішою характеристикою венчурного капіталу, що визначила його сутність, є те, що він з'явився в результаті злиття чотирьох видів капіталу та результатом генезису капіталу в контексті розвитку економічних систем.

1.3 Обмеження та регулювання венчурного бізнесу

Основу нормативно-правового регулювання діяльності венчурних фондів становлять Закон України «Про інститути спільного інвестування» від 5 липня 2012 року № 5080-VI (далі - ЗУ «Про ІСІ») і підзаконні акти Національної комісії із цінних паперів та фондового ринку. Проте нормативна база венчурного фінансування в Україні суттєво обмежена відсутністю спеціальних нормативних актів, присвячених регулюванню безпосередньо венчурної діяльності. Проблемою є і те, що законодавством не передбачено особливих вимог до структури активів венчурних фондів, що вказували б на їхню інноваційну природу. Тобто їхні права щодо можливості визначення об'єктів інвестування майже не обмежені порівняно з іншими інститутами спільного інвестування, але обов'язків, які б кореспондували цим правам, офіційно не передбачено. Загальноприйнятим у світовій практиці обов'язком вважається фінансування інноваційних проектів. Існує нагальна потреба в переорієнтації українських венчурних фондів, які безпідставно користуються особливим режимом оподаткування та іншими передбаченими для них преференціями. Потрібно щоб суб'єкти господарювання, зокрема венчурні фонди, та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснювали свою діяльність у межах правового господарського порядку, що буде слугувати задоволенню потреб не лише окремих суб'єктів, а й суспільства в цілому. Саме для того, щоб економіка країни розвивалася інноваційним шляхом, роль держави як координатора всіх видів відносин є вирішальною, тому що саме від її волі залежить дух права, який формується виходячи з пріоритету публічних інтересів. Також українські венчурні фонди не враховують особливості природи венчурного інвестування. Це може привести до того, що венчурні інвестори, як і раніше, ігноруватимуть організаційно-правові форми, передбачені українським законодавством, і створювати фонди в країнах і на територіях з найбільш сприятливою правовою системою.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року № 1560-XII інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. До інвестицій законодавство відносить всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Інвестиційна діяльність, якою займається професійний суб'єкт, зареєстрований у встановленому законодавством порядку, є однією із форм підприємницької діяльності, а отже має господарсько-правовий характер. Частиною 1 статті 5 названого вище Закону визначено коло суб'єктів інвестиційної діяльності, поділених на інвесторів і учасників. Закон називає інвестором суб'єкта інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. У юридичній літературі висловлено думку, що інвестором є фізична або юридична особа, а також держава чи територіальна громада, що вкладає майно, майнові права та інші цінності, які мають ринкову вартість, з метою одержання прибутку безпосередньо у власний чи створюваний ним об'єкт інвестування, або через передачу їх реципієнту для реалізації (використання) інвестицій на підставі договору інвестиційного характеру. Вважаємо, що тут наведено не весь склад можливих інвесторів. Наприклад, не названо об'єднання або групу держав чи міждержавне утворення, які також можуть бути інвестором. Так само стосовно нашого дослідження можна зазначити, що венчурні фонди не є фізичними особами, але при цьому в деяких державах утворюються і функціонують без статусу юридичної особи. А отже, виходячи з наведеного переліку, венчурний фонд, утворений за законодавством певної держави без статусу юридичної особи, Основу правового регулювання венчурної діяльності натепер становлять ЗУ «Про ІСІ» та підзаконні акти Комісії. Але правовий статус венчурного фонду (основного елемента венчурного інвестування) як суб'єкта інноваційної діяльності офіційно не визначено. Проблему нормативно-правового регулювання венчурних інноваційних відносин вже намагалися вирішити, але ці спроби успіху не мали.

Проекти законів України «Про венчурну діяльність в інноваційній сфері» і «Про венчурні інвестиційні фонди» так і залишилися проектами, зважаючи на те, що їх норми суперечать вже наявному законодавству, що регулює діяльність зі спільного інвестування. ЗУ «Про ІСІ» та акти Комісії вже передбачають можливість і, відповідно, правові та організаційні основи створення, діяльності, припинення венчурних фондів, тому було б доречнішим доопрацювання наявних нормативних актів. У деяких джерелах можна побачити твердження про те, що венчурний фонд є інвестиційним посередником між індивідуальними інвесторами та підприємствами, що потребують фінансування. О. Р. Кібенко дає таке визначення поняття інвестиційного посередника: це суб'єкт підприємницької діяльності, що на договірних підставах отримав від інвестора майно, майнові права та інші цінності для подальшого інвестування, яке здійснюється на професійних засадах. Венчурний фонд є організаційною структурою, що створюється для реалізації діяльності інвесторів і сам виступає в ролі інвестора. Враховуючи це та беручи до уваги, що активами інвесторів може керувати тільки компанія з управління активами, яка є професійним учасником фондового ринку, можна стверджувати, що венчурний фонд - професійний суб'єкт інвестиційної діяльності, компанія з управління активами якого приймає рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування з метою одержання прибутку безпосередньо, через передачу їх реципієнту для реалізації (використання) інвестицій на підставі договору інвестиційного характеру. Таким чином, венчурний фонд є суб'єктом інвестиційної діяльності. Виходячи з легальних і доктринальних визначень та характерних рис, у цілому інноваційну діяльність можна вважати частиною інвестиційної діяльності, яка відрізняється від неї (виділяється з неї) окремою прогресивною складовою частиною.

Венчурне фінансування, за визначенням Європейської асоціації прямого та венчур ного інвестування (European Private Equity & Venture Capital Association - EVCA), - це акціонерний капітал, який надається професійними фірмами, що інвестують, одночасно беручи участь в управлінні, у приватні підприємства, які демонструють значний потенціал зростання, на фазах їх початкового розвитку, розширення та перетворення. Об'єктом інвестиційної діяльності є приватні підприємства, які демонструють значний потенціал зростання, на фазах їх початкового розвитку, розширення та перетворення. Тобто з переходом об'єкта інвестування з початкової у фазу стабільного виробництва інтерес до нього з боку венчурного фонду згасає. Можна сказати, що рівень інноваційності об'єкта інвестування венчурним фондом є зворотно пропорційним обсягам виробництва. Новий продукт втрачає свою інноваційність, стаючи масовим. У цьому разі діяльність підприємства-виробника стає просто інвестиційною. А венчурні фонди звичайні інвестиції цікавлять найменшою мірою, на противагу високоризиковим, проте високодохідним інноваційним проектам. У банківській енциклопедії, укладеній Ч.Дж. Вулфелом, зазначено, що венчурний капітал - це економічна категорія, що відображає систему відносин між державою, інвесторами та малими і середніми підприємствами з приводу довгострокового залучення капіталу на засадах прямого інвестування з метою сприяння росту конкретного бізнесу в прибуткових галузях економіки, пов'язаних з інноваційною та науковою діяльністю, надання обумовленої суми коштів в обмін на частку в статутному фонді чи на певний пакет акцій з наступним відшкодуванням понесених витрат шляхом їх продажу, а також на засадах розподілу ризику такої діяльності між інвестором і підприємством. Об'єктом інвестиційної діяльності визначається бізнес у прибуткових галузях економіки, пов'язаних з інноваційною та науковою діяльністю. Спільна думка європейських та американських вчених полягає в тому, що «венчурний капіталіст» - менеджер фонду прямих інвестицій (або венчурного фонду), що відповідає за управління інвестицією у визначену портфельну компанію. За активної участі в управлінні (що є типовою моделлю у разі прямої інвестиції) венчурний капіталіст вносить не тільки гроші до акціонерного капіталу компанії (без забезпечення і без обтяження заставою на майно), але, що особливо важливо, привносить в компанію знання, ділові контакти, свою репутацію, стратегічні поради і т. д. Часто також під «венчурним капіталістом» мається на увазі керуюча компанія венчурного фонду. Об'єктом інвестиційної діяльності виступає портфельна компанія.

Отже, венчурний фонд - професійний суб'єкт інвестиційної діяльності, компанія з управління активами якого займається спочатку акумулюванням ресурсів, а потім приймає рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей у підприємства, що реалізують високоризикові високотехнологічні інноваційні проекти у прибуткових галузях економіки та демонструють значний потенціал зростання на фазах їх початкового розвитку, розширення та перетворення, з метою одержання прибутку безпосередньо через передачу їх реципієнту для реалізації (використання) інвестицій на підставі договору інвестиційного характеру.

Зрозуміло те, що є необхідність одночасно з внесеннями змін до інноваційного законодавства стосовно визначення механізму венчурного фінансування інноваційної діяльності вносити зміни безпосередньо до ЗУ «Про ІСІ» та відповідних нормативних актів Комісії, що регламентують порядок створення, функціонування і припинення венчурних фондів як безпосередніх і ключових учасників венчурної діяльності з метою усунення можливих прогалин та неузгодженостей між нормами, що призначені для регулювання відносин інноваційно-інвестиційної діяльності венчурних фондів, та нормами, що вже регулюють наявні венчурні інвестиційні відносини.

Розділ 2. Аналіз сучасних тенденцій розвитку венчурних форм міжнародного бізнесу

2.1 Аналіз ведення венчурного бізнесу в Україні

Останнім часом українські підприємці, переймаючи досвід західних компаній, для реалізації інноваційних проектів звертаються до венчурних інвесторів, які розуміють, що реалізація наукомістких проектів з різних причин далеко не завжди завершується передбачуваними кінцевими результатами, і в той же час згодні розділити з підприємцем ризик невдачі, розраховуючи у випадку успіху одержати надвисокий прибуток. Найчастіше до венчурного інвестора звертаються ті підприємці, кому через високу ризикованість проекту в наданні кредиту відмовили комерційні банки. Тому для них співпраця з професійним венчурним інвестором залишається фактично єдиною можливістю вирішити цілий ряд нагальних проблем, не маючи на це достатніх власних фінансових ресурсів.

Головний мотиваційний чинник діяльності венчурного капіталіста при цьому нічим не відрізняється від головного мотиваційного чинника підприємця. Обидва вони прагнуть одержати у результаті спільної діяльності максимальну фінансову винагороду. Тільки отримати свою частку прибутку венчурний інвестор, як правило, розраховує не за рахунок співпраці з підприємцем на постійній основі, а через продажу свого пакету акцій після значного збільшення їхньої вартості, розраховуючи на успішний розвиток фінансованого ним бізнесу. Співпраця підприємця з венчурним інвестором вигідна підприємцеві ще й тим, що маючи високу зацікавленість в успіху реалізації інноваційного проекту венчурний інвестор всіляко намагається допомогти у прискоренні розвитку бізнесу, використовуючи для цього власні контакти, шукаючи потрібних спеціалістів, передаючи набутий досвід ефективного управління фінансовими ресурсами. Дослідження специфіки венчурного інвестування свідчать, що компанії з венчурною підтримкою є більш підготовленими до засвоєння інновацій, швидше розвиваються і створюють більше робочих місць, ніж великі компанії.

Аналіз ринку венчурних інвестицій було проведено на основі аналітичного огляду Українською асоціацією інвестиційного бізнесу діяльності індустрії управління активами за 4 квартал 2017 року, де в деталях описані дії держави щодо змін законопроектів що дали поштовх до покращення ситуації та зльоту фондового ринку на 71%, таким чином додавши майже 100% за останні два роки та 50% - за 2014-17 рр. Фонди акцій у 2017 році повернули собі увагу інвесторів, після невдалого 2016-го, чому сприяло зокрема і зростання фондових ринків, - за рік вони отримали чистий притік розміром 159 млрд. євро (після чистого відтоку 9 млрд. євро у 2016 році). У 4-му кварталі 2017 року вони залучили додаткових 56 млрд. євро (після 39 млрд. євро у 3-му та порівняно з 13 млрд. євро рік тому).

Українська індустрія управління активами інституційних інвесторів у 2017 році певним чином стабілізувалася, після помірно негативних трендів попередніх років, та продемонструвала ріст: збільшилася як сукупна вартість активів в управлінні, так і кількість фондів (ІСІ). Станом на 31.12.2017 р. в Україні діяли 296 компаній з управління активами. Упродовж року кількість КУА варіювалася: то піднімалася до позначки 300, та скорочувалася знову (рис. 2), врешті за 2017 рік вона зменшилася загалом на одну компанію (після -18 у 2016-му). При цьому протягом року дещо активізувалося як закриття низки компаній, так і вихід на ринок нових КУА. У 4-му кварталі було ліквідовано (вийшло зі складу УАІБ) 6 компаній, а дві нові - зайшли. Компаній із наявними фондами в управлінні у грудні 2017 року було 284 (після 279 - у 2016-му), при цьому в їхньому управлінні перебувало від одного до 31-го фонду, а 99% від усіх КУА управляли принаймні одним венчурним ІСІ (рік тому - 96%).

Венчурні фонди, як і раніше, переважали не лише за кількістю нових ІСІ, що досягли нормативів, але і тих, що закривалися, хоча загальна кількість діючих визнаних венчурних фондів у 2017 році зросла більше, ніж у 2016-му - на 30 (проти 6-ти) - до 1028 (+3.0%, після +0.6%). При цьому кількість венчурних ПІФ за рік скоротилася на 17 фондів як за 4-й квартал, так і за весь 2017 рік (-2.2%, після -4.7% у 2016-му), до 748. Збільшення кількості венчурних КІФ тривало майже тими ж темпами, що і попереднього року, в умовах зростання популярності серед інвесторів саме корпоративної форми для венчурних ІСІ: за 2017-й їх побільшало на 47 (+20.2%, після +23.3% у 2016-му), у т. ч. на 24 фонди - за 4-й квартал. В інших секторах ІСІ за типами та видами фондів, у 2017 році значних змін не відбулося. Відкритих та інтервальних диверсифікованих ПІФ стало менше на один (-6.7% та -4.8% відповідно) - всього 14 та 20 таких ІСІ відповідно. Кількість діючих закритих диверсифікованих, а також спеціалізованих фондів усіх типів у 2017 році не змінилася, тоді як закритих недиверсифікованих ПІФ зросла на 3 фонди (+10.7%), до 31-го, а КІФ - зменшилася на 2 (-3.6%), до 53-х. У 3-му кварталі було визнано один закритий кваліфікаційний фонд (ПІФ) - перший у цій категорії, створений відповідно до Закону «Про ІСІ», що набув чинності у 2014 році. Таким чином, всього спеціалізованих та кваліфікаційних ІСІ, що досягли нормативів до кінця 2017 року, було 10. Кількість ІСІ з публічною пропозицією у 2017 році також уперше з часів початку фінансової кризи зросла і на кінець року становила 95 (+3, 3.3%, після -12.4% у 2016-му). КУА, що управляють такими фондами, залишалося 40.

У розподілі КУА за регіонами (рис. ) у 2017 році частка Києва та області зросла до 73.0% при збільшенні кількості компаній на 5, до 216-ти (після -13 у 2016 році). Частки Дніпра скоротилася до 6.4% при зменшенні кількості КУА у цьому місті та регіоні на 2, до 19ти. Впала і вага Одеси - до 2.4%, за скорочення кількості компаній на 2, до 7-ми. Водночас, частка Харкова, при появі нової КУА (всього 19 на кінець року) виросла до 6.4%, а Львова - при незмінній за рік кількості компаній, що, проте, зменшилася на одну у 4-му кварталі (до 8) - теж майже не змінилася (2.7%). Решта регіонів України, поза Топ-5, мала на одну КУА менше за результатами 2017 року (27) та продовжувала зменшувати свою частку у загальної кількості компаній в Україні - до 9.1%. Кількість КУА, зареєстрованих у Полтавській області, за рік скоротилася із 4-х до 3-х, в Iвано-Франкiвській - зросла із 4-х до 5-ти, а у Запорізькій та Донецькій областях - не змінилася. Відповідно, разом ці чотири регіони, як і рік тому, охоплювали близько 5.4% усіх КУА. Отже, регіональна концентрація індустрії у 2017 році знову посилилася на користь Києва, а також дещо змістилася до західних областей України.

Рис. 2. Регіональний розподіл КУА станом на 31.12.2017 р.

Найбільше було публічних фондів закритого типу, за рахунок яких цей сектор і розширився, а саме - недиверсифікованих - всього 50 фондів та 52.6% усіх ІСІ з публічною пропозицією.

Таблиця 1

Громадяни України прискорили нарощення вкладень в ІСІ у 2017 році, відносні темпи якого випереджали збільшення сукупної вартості інвестицій інших категорій інвесторів, зокрема, підприємств-резидентів. Врешті, їхня вага у ВЧА усіх ІСІ на кінець року зросла до 11.1% (із 10.2% у 2016-му), що свідчить про підвищення зацікавленості громадян в такому виді бізнесу.

Дивлячись на актуальні показники, можна впевнено сказати що венчурний бізнес посилює позиції, але разом з тим список перешкод, отриманих під час аналізу діяльності венчурного бізнесу на теренах України є значним та потребує змін не скільки якнайшвидше, стільки найбільш ефективно, тому було прийнято рішення проаналізувати досвід США, де венчурний бізнес знаходиться в значно кращому положенні.

2.2 Аналіз розвитку венчурного бізнесу в США

Відправною точкою венчурного бізнесу вважається створення спеціального інституту -- SBA (Small Business Administration) і прийняття спеціального закону про інвестиції в малий бізнес. Держава почала здійснювати пільгове кредитування малого бізнесу. У разі схвалення з боку SBA будь-якого проекту держава надавала пільговий кредит під нього в 50-х рр. XX ст. у США. Трансформаційні змін в економіці й фінансовій системі США, поширення специфічних форм інвестування науково-дослідних розробок із залученням нових форм інвестування, здатних враховувати довгострокові умови капіталізації вкладених коштів, спричинило виникнення венчурного капіталу як специфічної форми фінансового капіталу й призвело до значного підвищення темпів інноваційного розвитку країни. Постаючи генераторами інновацій, які є основою науково-технічних проривів, венчурні фірми активно сприяють ефективному використанню інтелектуального та креативного потенціалу підприємств з залученням висококваліфікованих спеціалістів та розгортанню їхнього творчого потенціалу.

Вже тут чітко прослідковується розуміння задумки ведення “ризикового бізнесу” на благо держави та суспільства - створення окремї інстанції, що відповідала за контроль та сприяння реалізації нових перспективних ідей.

Пік зростання спостерігався у 80-90-ті рр. XX ст., коли накопичення венчурних фондів зросли з 3,5 млрд дол. США у 1978 р. до більше 30 млрд дол. США у 1988 р. У період 1990-2000 рр. спостерігається стрімке зростання (у 30 разів) обсягів інвестицій: із 3,25 млрд дол. США у 1990 р. до 94,79 млрд дол. США у 2000 р.

Варто зауважити, що кількість укладених угод до 2010 р. постійно зменшувалися, а разом із тим й обсяги венчурних інвестицій впали майже на 10 млрд дол. США. Лише у 2010 р. почалося нарощення обсягів венчурного інвестування, проте воно відбувалося меншими темпами, ніж спад 2007?2009 рр., а 2012 р. характеризувався наявним зменшенням показників. Скорочення ринку інвестицій пов'язане із загальною економічною нестабільністю, що впливає на всі сфери економіки. З падінням обсягів фінансування скоротилася й кількість угод, венчурні капіталісти стали суворіше ставитися до об'єктів вкладень і більш об'єктивно підходили до угод. Саме тут вже можна прослідкувати вплив розповсюдження ціїє діяльності за межі США, адже проект, створений в Штатах для реалізації потребує більше коштів, ніж аналогічний, наприклад, в Китаї.

Найбільшим джерелом венчурного фінансування у США є закриті партнерства з венчурним капіталом (так звані «незалежні» венчурні фонди). Вони формувалися з інвестувань багатих людей, які частину своїх прибутків вкладали в молоді перспективні на їх погляд фірми, де вони могли використати свій управлінський та професійний досвід. До цього типу джерел відносять і закриті пули-партнерства, у які партнери-інвестори вкладають різні суми капіталу залежно від своєї фінансової спроможності ? від 25 тис. дол. США до кількох десятків мільйонів.

Слід розглянути таке нетрадиційне джерело венчурного фінансування, що надається такими учасниками невидимого венчурного ринку, як «ангели бізнесу». Подібне фінансування передбачає вкладання коштів приватними особами в розмірі від 5 % до 50 % свого інвестиційного портфелю у високоризиковані наукомісткі проекти. Широко розвинена така практика фінансування у США, де щороку приватними особами інвестується більш 30 млрд дол. США у майже 100 тис. підприємств, а загальний обсяг вкладених коштів коливається в межах 100-300 млрд дол. США. До особливостей фінансування «ангелів бізнесу» можна віднести їх високу зацікавленість не тільки отриманням надприбутків від реалізації інноваційних проектів, а й розробкою й успішним виведенням на ринок ноу-хау, завдяки чому вони активно вкладають свої знання та управлінський досвід у діяльність венчура. Високий рівень соціальної відповідальності виділяє таке інвестування капіталу зпоміж інших видів фінансування. «Ангели бізнесу» активно фінансують сфери бізнесу, розвиток яких може створити нові робочі місця, покращити екологічну ситуацію, підвищити соціальну рівність, створити корисні для суспільства технології й розробки.

3. Проблеми та перспективи ведення венчурного бізнесу в регіонах України

Характерною рисою українського ринку венчурних інвестицій є зосередженість в Київській області завдяки зосередженню освітніх закладів, що дають змогу отримувати достатню кваліфікацію для розуміння цього бізнесу та можливість генерувати і впроваджувати в життя нові ідеї, а також в областях з розвиненою промисловістю, де умово є наявність виробничих потужностей для запуску виробництва за умови успішності проекту, тому шляхом аналізу

1. Недосконалість законодавчої бази. В українському законодавстві не виокремлено: суті та основних завдань «венчурного бізнесу», особливостей взаємодії суб'єктів венчурного бізнесу. Законодавчу базу, що регламентують інноваційну діяльність вітчизняних підприємств формують два Закони: Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» та Закон України «Про інноваційну діяльність». В цих законах вперше було висвітлено особливості функціонування інвестиційних фондів, проте лише в контексті інвестування у вже існуючий бізнес, однак не зазначено, яким чином відбувається вкладення коштів у новостворений ризиковий бізнес (венчурний бізнес). В Законі України «Про інноваційну діяльність» чітко регламентовано умови здійснення фінансової підтримки венчурного бізнесу Державною інноваційною фінансово-кредитною установою інноваційних проектів шляхом надання кредитів під заставу майна, укладення договору страхування та поруки, формування гарантій комерційним інститутам тощо.

2. Обмженість джерел фінансування інвестицій. В українському законодавстві існують обмеження щодо участі фізичних осіб та інституційних інвесторів (інвестиційних та пенсійних фондів, страхових компаній) у якості інвесторів венчурного підприємництва, що в свою чергу суттєво зменшує потенційну привабливість венчурних інвестицій. Зокрема, стрімкий розвиток венчурних фондів у США тісно пов'язаний із можливістю пенсійними фондами вкладати 10 % власних активів у ризикові проекти. Зважаючи на це, венчурне підприємництво в Україні фінансується за рахунок вільного капіталу вітчизняних ФПГ, приватних та інституціональних іноземних інвесторів. Разом з тим, їх розвиток стримують наступні фактори: наявність високих ризиків венчурних інвестицій, сумнівна репутація української венчурної індустрії, недостатня інвестиційна привабливість бізнес-середовища України.

3. Відносна нерозвиненість фондового ринку, брак гарантій для інвестора венчурного бізнесу. Розвиток фондового ринку України повинен надавати інвесторам надійний механізм захисту їхніх прав та здійснення портфельних інвестицій у венчурний бізнес. Це зменшить ймовірність появи ризиків. Привілейовані конвертовані акції як інструмент венчурних інвестицій у США в момент завершення життєвого циклу інноваційного проекту вилучаються та продаються на фондовому ринку. Такий механізм реалізації цінних паперів супроводжується страхуванням інвесторів від всіх можливих ризиків, в тому числі і від ймовірної невдачі реалізації проекту, в результаті чого власники привілейованих акцій мають право першої черги отримання вкладених коштів. В законодавстві України зазначено, що розмір звичайних привілейованих акцій у статутному фонді не повинен перевищувати 10%. На відміну від привілейованих звичайні акції не дають права участі в управлінні венчурних процесів, оскільки їх суми недостатньо для реалізації венчурного проекту. В цьому випадку звичайні акції, що не передбачають страхування інвестора від ймовірних збитків, стають єдиним інструментом венчурного інвестора в Україні.