Роль дипломатичних установ у започаткуванні українсько-болгарських міждержавних відносин (1918-1921 рр.)

Болгарське представництво в Українській Народній Республіці було засноване за періоду Центральної Ради, уже після приїзду до Києва офіційних репрезентантів Німеччини (А. Мумма фон Шварценштайна) та Австро- Угорщини (В. Принциґа фон Гервальта). Очолив посольство Болгарського царства в ранзі повноважного міністра Центральний державний архів вищих органів влади України (далі - ЦДАВО України). - Ф.3766. - Оп.1. - Спр.120. - Арк.7. літературознавець, фольклорист, етнограф, дослідник українсько-болгарських літературних зв'язків, один із засновників Софійського університету та колишній міністр освіти Болгарії (1903-1907 рр.), вихованець і зять М.Драгоманова - професор Іван Шишманов (1862-1928 рр.). Його завдання полягали у встановленні українсько-болгарських політичних і торговельних зносин, налагодженні поставок до Болгарії продовольства, захисті прав та інтересів болгарських підданих в Україні, допомозі біженцям і військовополоненим Див.: Павленко В. Українсько-болгарські взаємини 1918-1939 рр. - С.15..

Болгарський посол їхав до Києва «з великою охотою». За характеристикою Д.Дорошенка, «це був щирий друг України, котрий справу національного українського відродження і відбудови української державності приймав так близько до серця, як і свою болгарську справу» Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 роки). - С.276.. Однією з «найясніших постатей, яких довелося зустрічати», уважав професора І.Шишманова український посол у Туреччині О.Лотоцький, зауважуючи, що його призначення на дипломатичну посаду відбулося «не без огляду на його зв'язки з українством та через те саме і прийнятий тут з надзвичайною повагою й сердечністю» Лотоцький О. В Царгороді. -- Варшава, 1939. -- С.122.. Тісні зв'язки офіційний представник Болгарського царства мав і з українськими науковими організаціями як дійсний член Наукового товариства імені Шевченка Там само. - С.123.. Відрядження до української столиці мало для нього особисте значення: тут мешкала найближча родичка -- мати дружини. Після смерті М.Драгоманова 1895 р. Людмила Михайлівна Кучинська (Драгоманова) повернулася на Батьківщину.

І.Шишманов виїхав 21 квітня 1918 р. до місця призначення з Софії через Відень, де перебував упродовж тижня -- з 22 по 28 квітня. Потрапив до Києва вже після гетьманського перевороту, 1 травня 1918 р. На залізничному вокзалі його ніхто не зустрів. Болгарський дипломат вирішив не очікувати представника українського зовнішньополітичного відомства, а просити сприяння німецької адміністрації, знаючи про її необмежені в той час повноваження й фактичне господарювання в українській столиці. З'ясувавши адресу консульського представництва Німеччини, він вирушив на вул. Банківську, 2, до ґенерального консула Е.Тілля. І.Шишманов знайшов тут сприяння щодо пошуків приміщення для посольства. Із запропонованих українською та німецькою комендатурою готелів і приватних квартир обрали спершу готель «Франсуа» (вул. Фундуклеївська, 17), неподалік від будівлі МЗС Української Держави, у діловому центрі міста. Тут, у цьому готелі, працювали й українські державні органи, зокрема Морське міністерство.

Виконувати свої безпосередні обов'язки болгарський посол розпочав ще до вручення вірчих грамот. Очікуючи визначення дати офіційної аудієнції з цією метою, наступного дня після приїзду І.Шишманов здійснив перші візити до представників Німеччини й Австро-Угорщини. Знайомство з дипломатичним корпусом він розпочав із відвідання німецького посла А.Мумма у його резиденції в «Паласт-Отелі». Під час бесіди той повідомив, що П.Скоропадський визнав Брестський мирний договір, тож німецька сторона вважає за необхідне стежити за розвитком подій і залишатися нейтральною. З австрійським послом В.Принциґом та консулом Р. фон Гофінґером наступного дня обговорили новий склад уряду Української Держави та проблему зручнішого розташування болгарського посольства. І.Шишманову дали пораду звернутися по допомогу в пошуках приміщення до «всесильного» ґене- рала В.Ґренера, начальника штабу командувача німецьких військ в Україні ґенерал-фельдмаршала Г. фон Айхгорна Див.: Шишманов в Україні -- «Щоденник» 1879-1927 [Електронний ресурс]: http://www. ukrpressbg.com/his-ukrDnevnik-Shishmanov1918.html.

Окрім офіційних візитів, І.Шишманов мав спілкування з місцевими колеґами. Автор праці про національного героя Болгарії Христо Ботева, тісно пов'язаного з Одещиною, професор Є.Волков відвідав І.Шишманова, прагнучи обговорити свій намір потрапити до складу посольства Української Держави в Болгарії. Побував у нього і звільнений із МЗС колишній віце-консул у Софії Б.Чемерзін. Ділився своїми скорботами: втратив дружину та бідував після звільнення Там само..

7 травня 1918 р., скориставшись порадою австрійських колеґ, І.Шишманов разом із полковником Хітровим, Д.Івановим та керівником дирекції з питань продовольства Командировим, котрі щойно прибули з Одеси, відвідав ґене- рала В.Ґренера в його «прекрасному палаці» на вул. Катерининській (нині -- Липська), 9. Начальник німецького штабу, «гарний статечний чоловік, років 45--48», невимушено розповідав про свою зустріч із царем Болгарії та жорстко критикував уряд Центральної Ради («ніхто не має уяви й поняття про механізми управління», «ідеологи не бажають визнавати свої помилки»), висловлював сподівання на успіх гетьманського правління («до нинішнього уряду, вочевидь, увійшли добрі й дисципліновані люди»), зрештою в разі потреби запропонував звертатися до нього щодо пошуку житла в Києві Там само.. Невдовзі болгарський посол за сприяння німецького ґенерала перемістився до готелю «Континенталь» на вул. Миколаївській (нині -- Архітектора Городецького), 5, де мешкали також деякі представники Німеччини й Австро-Угорщини, зокрема радник німецького посла Г. фон Берхем.

8 травня 1918 р. І.Шишманова прийняв міністр закордонних справ М.Василенко. На звернення посла щодо аудієнції жодних зволікань не було. Під час розмови болгарський представник наголосив на тому, що має лише «спеціальну місію», подібну до місії посла А.Мумма, і висловив прохання про організацію зустрічі з прем'єром Ф.Лизогубом, міністрами продовольства (Ю.Соколовський) та юстиції (М.Чубинський). М.Василенко засвідчив готовність до найширшої співпраці з Болгарією, наголосив на потребі культурного зближення й розширення контактів у сферах науки та мистецтва. Зауваживши в позиції М.Василенка схильність до «федерації з Великоросією», болгарський представник чітко окреслив думку своєї країни: «Ми стоїмо на засадах самостійної України і нехай майбутнє вирішить, з ким Україні крокувати далі» Там само..

Під час нових зустрічей із німцями (бароном А.Муммом, радником Г.Берхемом, консулом Е.Тіллем, представниками економічної комісії доктором К.Мельхіором і головним економічним радником посольств О.Відфельдом) І.Шишманов намагався детально розповісти їм про важку продовольчу кризу в Болгарії, оскільки чітко усвідомлював, що успіх переговорів із цього питання з українським урядом безпосередньо залежав від німецької адміністрації. Практичний аспект перемов він спробував реалізувати, передавши послові А.Мумму зміст телеграми прем'єра Болгарії В.Радославова щодо прохання відправки у Софію до 10 червня зерна однією (50 тис. т) або двома (по 25 тис. т кожна) партіями. Поспілкуватися щодо вирішення поставленого прем'єром завдання з австрійським послом В.Принциґом йому не вдалося, оскільки того відкликали. Однак удалося зустрітися з міністром продовольства Української Держави Ю.Соколовським і дізнатися, що «німці та австрійці вивезли 1047 вагонів продуктів харчування», а «до кінця травня відправлять ще 10 млн пудів» Там само.. Реальної перспективи товарообміну під час зустрічі з українським міністром визначити не вдалося. Невдовзі німецька сторона поінформувала про своє рішення щодо запиту болгарського прем'єра. Економічна комісія пропонувала надати Болгарії до 10 червня 50 тис. т збіжжя або одну партію (25 тис. т) до кінця травня, а наступну (теж 25 тис. т) -- до 10 червня. Обмеження в кількості вагонів (не більше 75--100) пояснювалося «невиконанням Україною своїх зобов'язань», яка нібито не відправила обумовленої кількості продовольства. Збільшення поставок до 8--11, 5 тис. т очікувалося у зв'язку з виявленням на Кримському півострові й Таврії запасів зерна.

У цей час у родині трапилося непоправне горе -- пішла з життя Л.Кучинська (Драгоманова). На відспівуванні покійної в Маріїнсько-Благові- щенській церкві був присутній міністр закордонних справ М.Василенко, інші офіційні особи. Від П.Скоропадського передали вінок із написом «Удові М.П.Драгоманова від гетьмана всієї України».

Уперше зі П.Скоропадським І.Шишманов зустрівся неофіційно під час відкриття 19 травня 1918 р. на вул. Пушкінській, 1 Українського клубу за участі представників Німеччини й Австро-Угорщини. Під час урочистостей він отримав від гетьмана запрошення на обід.

Зустріч відбулася наступного дня у саду гетьманського палацу на вул. Інститутській, 40. Тут, як зазначав Д.Дорошенко, «дуже багато часу йшло на прийоми чужоземних представників і дипломатів [...] навіть сніданки і обіди не були часом відпочинку, бо крім найближчого оточення гетьмана в них завжди брали участь запрошені сторонні особи, -- міністри, дипломати, члени делегацій, щоб гетьман мав більше часу поговорити з ними ще й під час столу» Дорошенко Д. Історія України 1917-1923 рр. - Т.2. - К., 2002. - С.55.. В обіді за участі І.Шишманова взяли участь 30 осіб. Найпочесніші за дипломатичним протоколом місця за столом отримали австрійський посол, якого посадили праворуч, та І.Шишманов -- ліворуч від гетьмана. Під час розмови посол зауважив, що П.Скоропадський дуже цікавиться болгарами. Для більш тривалої аудієнції й розмови про можливості зближення України та Болгарії гетьман пообіцяв його запросити згодом. Чекати запрошення довелося майже місяць.

Місію іноземних дипломатів І.Шишманов убачав у підтримці гетьмана та його планів побудови самостійної держави. Знайомство з новим керівником зовнішньополітичного відомства України Д.Дорошенком розпочалося з того, що І.Шишманов повідомив йому про телеграму прем'єра Болгарії стосовно доручення посольствам у Відні й Берліні вручити вербальну ноту на предмет того, що «Болгарія не може симпатизувати передачі всієї Бессарабії Румунії» та поінформувати про це український уряд. Від імені Української Держави також готувалася відповідна нота, щодо змісту якої І.Шишманов порадив ураховувати позицію Німеччини й шукати компромісу.

Удалося поговорити під час зустрічі про питання ратифікації Брестського мирного договору, обмін полоненими, підготовку поштової конвенції, проблеми колоністів та обміркувати кандидатуру на очільника посольства Української Держави в Болгарії. Прем'єр Ф.Лизогуб рекомендував на цю посаду колишнього ґубернатора Полтавщини болгарина Р.Моллова, котрий не знав української мови, але володів болгарською, кілька разів їздив до Болгарії й зустрічався з царем цієї країни. Така кандидатура не імпонувала І.Шишманову. Він уважав, що українським послом мав би бути обов'язково українець. Ця офіційно висловлена думка дала підстави Д.Дорошенку вважати її позицією болгарського монарха. Як згадував він згодом, «болгарський цар Фердинанд, що дуже близько приймав до серця справи Української Держави й дуже тішився з факту її постання, конче хотів, щоб послом до Софії було призначено не якогось колишнього російського достойника, а українського національного діяча» Дорошенко Д. Мої спомини про недавне минуле (1914--1920 роки). -- С.270.. Прийнятними кандидатами на посаду очільника українського посольства у Софії І.Шишманов назвав М.Ґалаґана, котрий мав контакти зі С.Драгомановим і вже встиг отримати дипломатичний досвід на чолі офіційної делеґації УНР для переговорів з Південно-Східним Союзом, що об'єднував автономні утворення Кубані та Області Війська Донського, про утворення загальноросійського федеративного уряду Див.: Веденеев Д. Нащадок славного роду: дипломат Микола Галаган // Україна дипломатична: Науковий щорічник. -- Вип.ГУ. -- К., 2004. -- С.674. та як «перший посланник незалежної України в Румунії» Галаган М. З моїх споминів. - Л., 1930. - Ч.ГГГ. - С.171; Ч.ГУ. - С.18., або ректора Київського українського народного університету та заступника голови Українського клубу проф. І.Ганицького. Д.Дорошенко обіцяв представити І.Шишманову узгоджену кандидатуру.

Болгарському послові довелося долучитися й до обговорення питання автокефалії в Україні. Як «почесний українець» (за визначенням графа Й.Форґача) І.Шишманов брав участь у підготовці створення Української автокефальної церкви, спілкувався щодо цієї проблеми з державними діячами. Добре враження на І.Шишманова справив міністр сповідань проф. В.Зеньковський («тактичний, розумний, психолог») Див.: Шишманов в Україні - «Щоденник» 1879-1927.. Його діяльності впродовж нетривалого перебування на посаді було притаманне прагнення до реалізації реформ (він створив учений комітет при міністерстві, підтримав реформування Київської духовної академії, ініціював переклади Святого Письма та богослужбових текстів українською мовою), обстоювання широкої автономії православної церкви в Україні, хоч без підтримки ідеї авто- кефалії Ульяновський В.В. В.Зеньковський // Енциклопедія сучасної України. - Т.10: З - Зор. - К., 2010. - С.555.. Зокрема під час обговорення рішення щодо виборів українського Синоду, відокремленого від російського, вони дійшли спільної думки, що це відкриє шлях до автокефалії.

Схвальну думку з цього питання І.Шишманов почув від міністра закордонних справ Д.Дорошенка, коли представляв йому 1 червня консула Болгарії в Одесі П.Нейкова. Той приїхав до Києва пізніше за інших, оскільки не бажав працювати в Україні та прийняв призначення під тиском прем'єр- міністра Болгарії. Тоді у зв'язку з відхиленням кандидатури І.Ганицького через його необережні висловлювання щодо гетьмана, загострилося питання про призначення посла Української Держави в Болгарії. Єдиним претендентом на цю посаду залишався Р.Моллов. Роздобута інформація про нього не давала підстав для позитивного вирішення питання: «Моллов родом із Слівена, там народився, 11-річним переселився до Росії і виховувався у російського полковника. Одружився із заможною росіянкою. Зав'язав тісні стосунки з тогочасною владою, приблизився до царського режиму та реакції. В Одесі був прокурором судової палати. Потім став губернатором в Полтаві, а відтак -- помічником міністра внутрішніх справ. Знає болгарську, але з 1913 р. ненавидить офіційну Болгарію і вороже ставиться до її нинішньої політики. Має брата в Болгарії - лікар і офіцер. Зрозуміло, що нічого українського в нього немає» Див.: Шишманов в Україні -- «Щоденник» 1879--1927..

І.Шишманов був категорично проти призначення Р.Моллова представником Української Держави в Болгарії. Д.Дорошенко запитав про його думку щодо М.Славинського - редактора «Украинского вестника», «Вестника Европы», приятеля Лесі Українки. Отримавши позитивну відповідь, висловився за направлення того до Софії, однак попросив поки що не повідомляти про це рішення керівництву в Болгарії. Невдовзі виявилося, що ця пересторога не була зайвою -- М.Славинський відмовився від посади. І.Шишманов пропонував ще Ф.Шульгу, М.Міхновського, але й ці кандидатури з різних причин було відхилено. Проте одесита Ф.Шульгу до складу посольства Української Держави таки включили, а згодом йому довелося деякий час навіть керувати дипустановою.

Через день після представлення міністрові закордонних справ консула П.Нейкова посол представив його гетьманові. Особливе зацікавлення під час зустрічі П.Скоропадський виявив до питання автокефалії церкви з погляду значення для політичної розбудови України. Розповів послу про намір створення Академії наук, у діяльності якої пріоритетне місце мало б питання мови, очищення її від полонізмів і галицизмів.

Питання науки, освіти й культури, попри політико-економічні пріоритети в діяльності посла, були близькими, цікавими для І.Шишманова. Він невідкладно інформував болгарського міністра освіти П.Пешева про одне з перших рішень М.Василенка на посаді міністра освіти після залишення ним зовнішньополітичного відомства -- запровадження відзначення св. Кирила й Мефодія як загальношкільного свята -- і передав у зв'язку з цим вітальну телеграму українському міністрові. Разом із М.Василенком, заступником міністра освіти П.Холодним та ректором Київського українського народного університету І.Ганицьким І.Шишманов узяв участь у врученні атестатів випускникам 2-ї Київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства Скальський В. Випускний однокласників героїв Крут: свято з присмаком трагедії [Електронний ресурс]: http://incognita.day.kLev.ua/vipusknik-odnoklasnikiv-geroyiv-krut-svyato-z-prLsmakom-tragediyi.html. Саме з цієї гімназії у січні 1918 р. у бій під Крутами пішли юнаки, отримувати атестат яким разом з іншими однокласниками не довелося. Для побудови пам'ятника героям Крут призначалися кошти, котрі планувалося одержати від демонстрації фільму «Перший випуск української гімназії», знятого під час урочистостей Там само.. Як зауважував Д.Дорошенко, «болгарський посол [...] одвідував усі важніші національні свята, такі як перший випуск 1-ї української державної гімназії в Київі, відкриття Українського державного університету і т. д.» Дорошенко Д.І. Історія України 1917-1923 рр. - Т.2. - С.99..

Про обмін газетами та виданнями між українською й болгарською телеграфними аґенціями І.Шишманов домовлявся під час зустрічі з Д.Донцовим, котрий саме очолював Українську телеграфну аґенцію. До того часу подібного обміну з іншими країнами встановлено не було, а всі повідомлення підлягали німецькій цензурі.

7 червня прем'єр В.Радославов зобов'язав посла вручити П.Скоропад- ському вірчу грамоту, аналогічну до переданої 2 червня німецьким послом А.Муммом. Щодо змісту документа й формули звернення до гетьмана І.Шишманов радився з А.Муммом, який розумів, що вручена ним грамота була «надто сухою», і з Д.Дорошенком, котрий пропонував звернутися до П.Скоропадського з використанням слова «ясновельможний». Після консультацій було вирішено, що звернення І.Шишманов виголосить болгарською, текст грамоти теж буде болгарською, а гетьман відповідатиме українською Див.: Шишманов в Україні -- «Щоденник» 1879-1927..

Підготовка до врочистої церемонії відбувалася в умовах поглиблення продовольчої кризи в Болгарії і систематичних нагадувань прем'єра В.Радославова про поновлення звернень до німецького та австро-угорського представників щодо поставок хліба. Натомість А.Мумм і Й.Форґач пропонували звернутися прем'єрові безпосередньо до Берліна й Відня.

Офіційно вірчу грамоту професор І.Шишманов вручив П.Скоропадському 12 червня 1918 р. Процедура відбулася відповідно до виробленого церемоніалу, який передбачав участь почесної варти, урочисту зустріч і протокольне фотографування. Акт вручення вірчої грамоти скерованим для «закріплення приязних відносин між Болгарією і Україною» Там само. повноважним представником засвідчував визнання офіційною Софією гетьмана як очільника Української Держави.

Текст звернення І.Шишманова наслідував грамоти, вручені німецькими та австро-угорськими представниками: «Пану гетьману Павлу Скоропадському. На виконання отриманого наказу маю честь, пане гетьмане, найпокірніше повідомити Вам, що мій високий уряд уповноважив мене вступити у службові зносини з нинішнім українським урядом. Принагідно, пане гетьмане, висловлюю Вам свою найщирішу повагу.

Д-р Ів. Шишманов» Там само.. Звертаючись до гетьмана, посол використав зворот «ваша світлість» («Durchlaut»). Надалі він застосовуватиметься й у зверненні царя Фердинанда та використовуватиметься в офіційних зносинах представниками Центральних держав поряд із «ваша ясновельможність Дорошенко Д. Історія України 1917--1923 рр. -- С.52.. У своїй промові болгарський посол висловив сподівання на тривалі стосунки з «дорогою, рідною нам, вільною, незалежною Україною» Там само..

Вручення вірчої грамоти представником Болгарії зумовлювало потребу прискорення вирішення питання про кандидатуру українського дипломата у Софії. По завершенні церемонії в особистій розмові П.Скоропадський доручив Д.Дорошенкові порадитися з І.Шишмановим щодо цього питання. За кілька днів відбулася зустріч останнього з О.Шульгиним, першим міністром закордонних справ УНР, який дав згоду на призначення у Софію. Болгарський посол зауважив рису, яка стала для нього визначальною в роздумах над кандидатурою українського посла в Болгарії: «Щирий українець» Там само.. За місяць О.Шульгину мало виповнитися 29 років.

Однак після вручення вірчих грамот способи виконання завдання щодо організації товарообміну, попри встановлені дружні стосунки як з українською владою, так і з бароном А.Муммом і графом Й.Форґачем, не спростилися через повну залежність державних органів від німецької адміністрації в Києві. 15 червня віце-президент Української ради продуктів харчування фон Ґреневіц повідомив І.Шишманову про те, що «німецьке верховне командування не може виконати обіцяну доставку пшениці» Там само.. Спроби з'ясувати з А.Муммом причину відмови ні до чого не призвели. Не додало оптимізму і спілкування з питань організації товарообміну з міністром торгу і промисловості С.Гутником. У відповідь на питання, чи може Українська Держава самостійно встановлювати торговельні зносини з іншими державами, І.Шишманов почув від очільника відомства: «Теоретично -- так, фактично -- ні» Історія української дипломатії: перші кроки на міжнародній арені (1917--1924 рр.). -- С.209.. Тож надалі болгарський посол не порушував питання про підписання торговельної угоди між Болгарією та Україною.

Однак українські кооператори виявляли готовність до співпраці й запропонували поставляти в Болгарію полотно кустарного виробництва, запрошували на з'їзд кооператорів Див.: Павленко В. Українсько-болгарські взаємини 1918--1939 рр. -- С.16.. Утім такі наміри не знайшли реалізації, як не вдалося І.Шишманову виконати й доручення військового міністерства та МЗС Болгарії щодо купівлі в Миколаївського суднобудівельного заводу 4 контрміноносців, 5 підводних і 12 моторних човнів Там само.. Натомість закупівлю худоби (коней, волів, корів), риби, пшеничного борошна, цукру, масла, хімічних виробів та інших товарів Там само. - С.18. посольству вдавалося здійснювати з надлишком. У зв'язку з цим зовнішньополітичне відомство Української Держави зверталося на початку серпня 1918 р. з нотою щодо «надужиття при вивозі матеріалів з України» ЦДАВО України. - Ф.3766. - Оп.1. - Спр.118. - Арк.5. та вимогою розслідувати випадки завантаження ґенералом Кацаровим на пароплав «Болгарія» 2141 коня для вивезення за кордон та завантаження, попри протести митниці, на пароплав «Бори» 434 пудів крему для взуття, 310 пудів сургучу, 124 пудів рицинової олії, 83 пудів олова, 8 пудів лимонної кислоти, 10 310 пудів пенькових канатів, 620 пудів солі, 300 пудів соляної кислоти та 62 пудів двоокису марганцю Там само.. Очевидно, що такі ноти мали формальний характер, оскільки, зокрема, відряджений для купівлі коней ґенерал Кацаров був представлений І.Шишмановим німецькому послові А.Мумму, а його дії -- погоджено «відповідно до Берлінського протоколу [...] з німцями і австрійцями» Див.: Шишманов в Україні - «Щоденник» 1879-1927..

26 червня 1918 р. І.Шишманов відвідав гетьмана з іншої причини -- задля висловлення співчуття болгарського царя з приводу трагедії, що сталася 6 червня (вибухи військових складів у Звіринецькому форті) Див.: [Електронний ресурс]: https://ua.korrespondent.net/joumal/1600203-korrespondent- vibuh-stolichnogo-masshtabu-u-1918-roci-cherez-vibuhi-vijskovih-skladiv-u-kievi-bulo-z. Як наголосив посол, монарх зберіг найкращі спогади про недавні відвідини Києва й тому ця подія для нього особливо чутлива. І.Шишманов передав Ф.Лизогубові листа українською мовою, в якому зазначав: «Страшна біда, яка повергнула столицю України в глибокий смуток, не могла не відгукнутися на болгарському народі. Я маю відомості, що це лихо зустрінуте у нас з важким болем. Як невеликий знак глибокого співчуття прошу прийняти 3000 рублів для нещасних жертв катастрофи» Болгарский посол у гетмана // Одесский листок. - 1918. - 28 (16) июня.. Гетьман подякував від себе особисто й від українського народу за співчуття.

У середині липня 1918 р. І.Шишманов висунув пропозицію щодо встановлення радіозв'язку між Україною й Болгарією. У зверненні з цього приводу до МЗС Української Держави він наголосив, що технічні можливості для цього існують ЦДАВО України. - Ф.3766. - Оп.1. - Спр.118. - Арк.3..

Іншою складовою діяльності болгарського посольства була реалізація консульських функцій: захист прав та інтересів громадян Болгарії (в тому числі військовополонених) в Українській Державі. За цим напрямом його помічником став Т.Баламезов, котрий прибув у Київ 10 вересня 1918 р. й обійняв посаду першого секретаря посольства Там само. - Спр.120. - Арк.2.. Щодо розміщення його в готелі «Континенталь» українське МЗС звернулося до коменданта Києва на- передодні Там само. - Арк.1.. Разом із Т.Баламезовим до столиці на посаду військового аташе посольства прибув ротмістр Г.Сархілієв, фліґель-ад'ютант болгарського царя Там само. - Арк.3.. Таким чином, штат посольства складався з керівника (повноважного міністра -- І.Шишманова), першого секретаря (Т.Баламезов), представника

Дирекції продовольства й сільського господарства (Д.Влахов), трьох аташе (Г.Папазов, Г.Димитров, Л.Георгієв), бухгалтера (Д.Відінлієв), охоронця (К.Колев) Там само. -- Арк.7. Див. також: Павленко В. Іван Шишманов -- повноважний посол Болгарії в Україні. -- С.61.. Усі співробітники посольства отримали «охоронні листи», в яких містився наказ військовим, цивільним і залізничним установам не чинити перепон власникам таких документів і вживати заходів для допомоги в їхній діяльності.

У справі біженців і військовополонених І.Шишманов співпрацював із Болгарським Червоним Хрестом, через який болгари, котрі проживали в Києві, передали кошти для допомоги полоненим Див.: Павленко В. Українсько-болгарські взаємини 1918--1939 рр. -- С.19.. Зусиллями посла у жовтні 1918 р. було організовано перевезення до Болгарії українським судном «Євфрат» звільнених болгар (200--300 осіб). Назад він вирушив з українцями на борту Власенко В. Перша хвиля міжвоєнної української еміграції до Болгарії // Българска украинистика. -- Брой 3. -- 2013. -- С.181.. Труднощі організації цього рейсу полягали в тому, що спершу його скасували через вимогу болгарської влади розрахуватися за утримання військовополонених-українців Отменённый рейс // Одесские новости. -- 1918. -- 16 (3) октября. -- С.4.. У цей час у І.Шишманова склалися дружні стосунки з послом Фінляндії в Українській Державі проф. Г.Гумерусом, вони часто «вели тривалі розмови, під час яких обмінювалися досвідом і думками про сучасне становище та про майбутнє» Гуммерус Г. Україна в переломні часи: Шість місяців на чолі посольства у Києві / Пер. із фін., ком. та передм. Й.Ремі, В.Пилипенка. -- К., 2004. -- С.73..

Не залишав без уваги посол і порушення прав співвітчизників, котрі потрапляли під арешти й обшуки, звертався з вербальними нотами до зовнішньополітичного відомства з протестами і проханнями про допомогу. Посольство готувало відповіді на запити з Болгарії щодо болгарських громадян, які проживали в Олександрійському, Бердянському повітах, Києві та Одесі. Напередодні зречення гетьмана П.Скоропадського І.Шишманову довелося звернутися з вербальною нотою й щодо повернення двох переданих посольству німецьким військовим командуванням телефонних апаратів, знятих у приміщенні посольства ЦДАВО України. - Ф.3766. - Оп.1. - Спр.120. - Арк.20.. Міністерство пошт і телеграфів помилку швидко виправило.

Свою діяльність посол продовжив і після приходу до влади Директорії. На початку лютого 1919 р. він залишив захоплений більшовиками Київ і виїхав до Вінниці, а звідти через Одесу 26 березня прибув у Софію, де і склав свої повноваження посла Болгарії в Україні.

Українське дипломатичне представництво у Софії