Роль дипломатичних установ у започаткуванні українсько-болгарських міждержавних відносин (1918-1921 рр.)

13 листопада 1918 р. О.Шульгин разом із консулом Нідерландів у Софії проф. Т.Фоккером прибув до Одеси Полупризнание дипломатов // Одесские новости. -- 1918. -- 14 (1) ноября. -- С.3.. Дипломатів «атакували» місцеві журналісти, яких цікавила політична ситуація в Болгарії і становище царя Бориса. О.Шульгин повідомив, що перед від'їздом він мав аудієнцію в монарха, котрий продовжує керувати країною, у все Болгарії спокійно, а відповіді на більшість питань він везе до Києва, не маючи права їх розголошувати. Місцева преса оцінила дипломатичні вміння «молодого дипломата» як «вільну композицію на задану тему» Там же.. Водночас прибуття нідерландського консула разом з українським послом розцінювалося як відповідь деяких нейтральних країн на звернення уряду через О.Шульгина про підтримку й визнання Української Держави Миссия нидерландского консула // Там же. -- С.2.. Одесою поповзли чутки про очікуване призначення його на «високий адміністративний пост» у місті як особи «французької орієнтації» Кандидатура г. Шульгина // Там же. -- 1 (14) декабря. -- С.3..

Нормальній діяльності посольства заважало поступове загострення питання матеріального забезпечення. Визначеної урядом заробітної плати катастрофічно бракувало. О.Шульгин звернувся до МЗС Української Держави з проханням збільшити фінансування, адже «посольство складається не з графів, князів і багатих людей, як це було раніше, а з людей, що жиють на свій заробіток» Історія української дипломатії: перші кроки на міжнародній арені (1917--1924 рр.). -- С.211.. Видати «гроші на добову дорожнечу» для службовців посольств було дозволено, відповідно до наказу зовнішньополітичного відомства, лише 26 листопада 1918 р. - по 25 крб на добу ЦДАВО України. -- Ф.3766. -- Оп.1. -- Спр.2. -- Арк.15..

Після приходу до влади Директорії посольство з Софії не відкликали. Нове призначення отримав лише О.Шульгин. Після його від'їзду на початку січня 1919 р. до початку вересня українським дипломатичним представництвом керував Ф.Шульга. Як писав він Є.Чикаленкові, «случилось те, чого я більш усього боявся і більш усього не хотів» Старовойтенко І. Листи Федора Шульги до Євгена Чикаленка. -- С.150.. Контроль за його діяльністю було покладено на посла УНР у Туреччині О.Лотоцького ЦДАВО України. -- Ф.3696. -- Оп.2. -- Спр.97. -- Арк.33.. Із метою ознайомлення болгарського суспільства з українською історією та культурою, висвітлення політичного становища УНР посольство почало видавати неперіодичне видання «Українське слово». Майже в кожному числі подавався огляд новин, пов'язаних з Україною, огляди зарубіжної преси щодо українського питання, публікувалися ноти, які українська делеґація вносила на розгляд Паризької мирної конференції, і ноти, якими обмінялися посли Франції та Великобританії з головою Ради Міністрів УНР Налисник Ю. Перше посольство Української Держави в Болгарії... -- С.256.. Усього вийшло чотири числа журналу. Брак інформації заважав розширенню часопису та виданню його в іншому форматі, як радили представники болгарської інтеліґенції. «Я не мав ніякого зв'язку з тим урядом, якого я репрезентував у Болгарії», - згадував Ф.Шульга Старовойтенко І. Листи Федора Шульги до Євгена Чикаленка. -- С.150.. Новий керівник дипломатичної установи припинив виконувати свої повноваження через конфлікт зі співробітниками посольства. Свої функції він передав старшому секретареві В. Драгомирецькому.

П.Сікора продовжував займатися листуванням та бухгалтерією посольства, а також справами військовополонених і біженців. Крім того, він узявся за підготовку двотижневика «Украинско-български преглед», що почав виходити болгарською мовою 15 жовтня 1919 р. замість «Українського слова». До справи було залучено місцевих письменників і журналістів. Зміст часопису розширився: тут публікувалися наукові статті, актуальна інформація, твори Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки та ін.

Д.Шелудько зосередився на контактах із пресою та інформаційно-про- паґандистській діяльності. І.Додул, окрім перекладів, виконував консульські завдання й окремі доручення. У бухгалтерських питаннях допомагав М.Лаврик. Реєстратурою та господарськими питаннями опікувався Ю.Налисник ЦДАВО України. - Ф.3696. - Оп.2. - Спр.160. - Арк.10..

Наприкінці 1919 р. посольство фактично перейшло на нелеґальне становище: у спеціальному комюніке МЗС Болгарії наголошувалося, що українського посольства у цій країні не існує, лише діють приватні особи; французька окупаційна влада не визнавала його діяльність, оскільки не визнавала Українську Народну Республіку. Крім того, В.Драгомирецького звинувачували в рософільстві. На публікацію у червневому випуску часопису «Воля» він відповів: «У справах службових, а особливо дипломатичних, я керуюсь виключно тільки наказами мого уряду, законним представником якого я рахуюсь Директорією, і її головного отамана Петлюри [...] зрадником тому ділу, якому взявся служити, я ніколи не був і не буду» Старовойтенко І. Листи Федора Шульги до Євгена Чикаленка. - С.163.. Вимога звернути увагу на діяльність В.Драгомирецького надійшла й до уряду УНР. При цьому матеріальне забезпечення практично припинилося. У той час перестав виходити й часопис «Украинско-б'ьлгарски преглед».

Під час наради послів і голів дипломатичних місій УНР, зібраної міністром А.Ніковським у Відні 18--20 серпня 1920 р. з метою обговорення нового курсу зовнішньої політики УНР і завдань дипломатичних представництв, О.Шульгин у дискусії про скорочення штатів в умовах браку коштів на їх утримання наполягав на збереженні місій у Чехії, Болгарії, Туреччині та Угорщині Докл. див.: Матяш І. «Основною орієнтацією ... мусить бути орієнтація українська» // Україна дипломатична. - Вип.6. - К., 2005. - С.102-144.. У штаті посольства залишалися тоді лише В.Драгомирецький, М.Лаврик і Ю.Налисник.

Рішення про подальшу долю дипломатичного представництва в Болгарії розглядалося вже в листопаді 1920 р. ЦДАВО України. - Ф.3696. - Оп.2. - Спр.308. - Арк.51. Пропонувалося віднести посольство до «представництв ІІІ-го розряду» Там само. - Оп.1. - Спр.32. - Арк.145. або ліквідувати Там само. - Оп.2. - Спр.14. - Арк.146.. Доручення керувати його справами отримав голова надзвичайної дипломатичної місії УНР у Румунії К.Мацієвич. Він побував у Софії впродовж 5--11 березня 1921 р. На той час посольство репрезентував лише В.Драгомирецький. К.Мацієвич провів низку офіційних зустрічей із болгарськими державними діячами та представниками дипломатичного корпусу й навіть вручив вірчі грамоти прем'єр-міністрові Болгарії та міністрові закордонних справ А.Стамболійському Докл. див.: Власенко В.М. Візит Костя Мацієвича до Болгарії навесні 1921 р. - С.3-7..

Важливим результатом візиту К.Мацієвича було інформування болгарського політикуму про ситуацію в Україні та статус Директорії УНР, а також позицію українського уряду щодо планів відновлення «єдиної Росії».

Вивчивши ситуацію щодо внутрішнього конфлікту в посольстві, він рекомендував продовжити його діяльність під керівництвом дипломатичного аґента В.Драгомирецького, пробував вирішити майнові питання, пов'язані з отриманням від болгарського уряду грошей за перевезення вантажів Дунайським пароплавством, розрахунком за конфісковане військове майно, яке під час Першої світової війни направлялося до Сербії й належало Дунайському пароплавству, повернення Болгарією 2 пароплавів і 5 барж тощо ЦДАВО України. - Ф.3696. - Оп.2. - Спр.308. - Арк.54 зв. - 55 зв.. В.Драгомирецький увійшов також разом із В.Леонтовичем та професором Лучевим до складу заснованого К.Мацієвичем для допомоги українським біженцям тимчасового комітету Українського товариства Червоного Хреста.

Спроба К.Мацієвича реанімувати діяльність українського посольства в Болгарії зумовлювалася ще однією причиною -- він дивився на цю країну як на таку, що займає «досить нейтральне становище» й може бути «тимчасовим притулком» для українського уряду Див.: Власенко В. До діяльності Надзвичайної дипломатичної місії УНР у Румунії (1919-- 1923 рр.) // Україна дипломатична. - Вип.8. - К., 2007. - С.191 (публікація листа К.Мацієвича міністрові закордонних справ А.Ніковському).. Однак історія внесла у ці плани свої корективи...

Загалом період між зимою 1918 та літом 1921 рр. можна розглядати як вдалу спробу встановлення українсько-болгарських міждержавних відносин відповідно до норм міжнародного права. Правовою підставою для цього слугував Брестський мирний договір -- перший акт міжнародного характеру, який Україна підписала як самостійна держава. Абстрагуючись від розгляду змісту та значення цього договору, слід констатувати, що дипломатичні представники обох країн отримали свої повноваження відповідно до визначених у документі норм. Важливе значення при цьому мав вибір осіб, котрі представляли державу, та їх статус. Посольство Болгарського царства в УНР/Українській Державі очолив шанований у Болгарії та в Україні вчений і державний діяч професор І.Шишманов, а повноваження представляти Українську Державу в Болгарії отримав перший міністр закордонних справ професор О.Шульгин, обидва -- у ранзі повноважного міністра. Обрання такого типу дипломатичного представництва як посольство також свідчило про взаємну повагу держав. Близькими були й завдання диппредставництв, хоч з очевидно більш вираженим економічним інтересом -- із болгарського та політичним -- з українського боку. Вітчизняне представництво докладало максимальних зусиль до правдивого інформування болгарського суспільства про боротьбу України за державну незалежність. Посольства обох країн припинили свою діяльність із не залежних від них обставин (болгарське існувало понад 7 місяців, українське -- майже 3 роки), однак заклали підвалини українсько-болгарських міждержавних відносин, основною характеристикою яких стали взаємовизнання та взаємоповага.

болгарський дипломатичний посольство республіка

Література

1. Viedienieiev, D. (2004). Nashchadok slavnoho rodu: dyplomat Mykola Galagan. Ukraina dyplomatychna: Naukovyi shchorichnyk, (4), 674 [in Ukrainian].

2. Vlasenko, V. (2007). Do diial'nosti Nadzvychainoi dyplomatychnoi misii UNR u Rumunii (1919--1923 rr.). Ukraina dyplomatychna: Naukovyi shchorichnyk. (8), 191 [in Ukrainian].

3. Vlasenko, V. (2013). Persha khvylia mizhvoiennoi ukrains'koi politychnoi emihratsii do Bolharii. Bolhars'ka ukrainistyka. (3), 181 [in Ukrainian].

4. Vlasenko, V.M. (2015). Vizyt Kostia Matsiievycha do Bolharii navesni 1921 r. Zb. mater. HI Vseukr. nauk.-prakt. konf.: Suspil'no-politychni protsesy na ukrains'kykh zemliakh: istoriia, problemy, perspektyvy. (3--7 pp.). (1). Sumy [in Ukrainian].

5. Manasiieva, I. (2011). Bolhariia ta Ukrains'ka Narodna Respublika na Brest-Lytovs'kii myrnii konferentsii: vidstoiuvannia natsional'nykh interesiv. Drynovs'kyi zbirnyk, (4), 230--238 [in Ukrainian].

6. Matiash, I. (2005). «Osnovnoiu oriientatsiieiu... musyt' buty oriientaciia ukrains'ka». Ukraina dyplomatychna. (6), 102--144 [in Ukrainian].

7. Pavlenko, V. (1992). Dyplomatychna misiia Ukrains'koi Narodnoi Respubliky (1918-- 1920 rr.). Ukrains'kyi istorychnyi zhurnal, 12, 18--31 [in Ukrainian].

8. Pavlenko, V. (1995). Ukrains'ko-bolhars'ki vzaiemyny 1918-1939 rr. Kyiv: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy [in Ukrainian].

9. Pavlenko, V. (2010). Ivan Shyshmanov -- povnovazhnyi posol Bolharii v Ukraini. Mizhnarodni zviazky Ukrainy. (19), 59--70 [in Ukrainian].

10. Papakin, A. (2015). Ukrains'ki arkhivni dokumenty z istorii ukrains'ko-bolhars'kykh dyplomatychnykh stosunkiv 1918--1920 rr. Zbirka statei za materialamy Pershykh Mizhnarodnykh naukovykh Sokhanivs'kykh chytan': Slavistychna zbirka (31--38 pp.). Kyiv [in Ukrainian].

11. Petrenko, I.Ye. (2013). Dyplomatychna i viis'kovo-politychna diial'nist' uriadiv Ukrains'koi Derzhavy v chornomors'komu rehioni. Natsional'na ta istorychna pamiat'. (7), 232-240 [in Ukrainian].

12. Popenko, O.Ya. (2014). Vstanovlennia ukrains'ko-bolhars'kykh mizhderzhavnykh vidnosyn za doby het'manatu P.Skoropads'koho (kviten' -- hruden' 1918 r.). Hurzhiivs'ki istorychni chytannia, (7), 288--290 [in Ukrainian].

13. Skal's'kyi, V. Vypusknyi odnoklasnykiv heroiv Krut: sviato z prysmakom trahedii. Retrieved from: http://incognita.day.kiev.ua/vipusknik-odnoklasnikiv-geroyiv-krut-svyato-z-prismakom-tragediyi.html [in Ukrainian].

14. Starovoitenko, I. (2012). Lysty Fedora Shul'hy do Yevhena Chykalenka. Pamiatky. (13), 141 [in Ukrainian].

15. Ulianovs'kyi, V. (2010). V.Zen'kovs'kyi. Entsyklopediia Suchasnoi Ukrainy (10: Z-- Zor), 555 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru