Проблеми транскордонного співробітництва України на сучасному етапі

Размещено на http://www.allbest.ru/

5

1

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА

Кафедра публічного управління та адміністрування

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Стратегічне управління»

на тему

«Проблеми транскордонного співробітництва України на сучасному етапі»

Виконала:

Гира Оксана Анатоліївна

студентка групи ПУА 1

Перевірила:

Романова В.В.

к.е.н., доцент, професор кафедри

Хмельницький 2018



План

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

1.1 Сутність і форми транскордонного співробітництва

1.2 Єврорегіон як форма транскордонного співробітництва

1.3 Основи нормативно - правового забезпечення розвитку транскордонного співробітництва

1.4 Міжнародний досвід формування єврорегіонів

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В УКРАЇНІ

2.1 Аналіз формування системи і розвитку транскордонного співробітництва України

2.2 Актуальні проблеми транскордонного співробітництва на сучасному етапі

2.3 Перспективи транскордонного співробітництва в системі регіонального розвитку

РОЗДІЛ 3. ТРАНСКОРДОННЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНІЙ СТРАТЕГІЇ УКРАЇНИ

3.1 Удосконалення економіко-правового регулювання транскордонного співробітництва через євроінтеграційну стратегію України

3.2 Транскордонне співробітництво як напрям євроінтеграційних процесів в Україні

ВИСНОВКИ

ВСТУП

Сьогодні транскордонне співробітництво в Україні стає одним із важливих напрямів європейської інтеграції, що здійснюється на регіональному рівні. Поглиблення транскордонного співробітництва відкриває нові можливості для активізації господарської діяльності на периферійних територіях й підвищення їх конкурентоспроможності. Об'єднання зусиль сусідніх держав для вирішення регіональних проблем найбільш ефективно здійснюється через реалізацію транскордонних програм у різних сферах суспільного життя. Тому регіональна політика держави у сфері розвитку транскордонного співробітництва повинна бути спрямована на організацію ефективної системи підготовки та забезпечення реалізації саме транскордонних програм.

На сьогодні існує ряд проблем, які стоять на шляху розвитку транскордонної співпраці: законодавча неузгодженість, недостатність повноважень органів регіональної влади та нерозвиненість інституцій цього виду співпраці, відсутність ефективного фінансового механізму реалізації програм прикордонних регіонів держав-сусідів.

Проблеми транскордонного співробітництва вивчали як вітчизняні, так і зарубіжні науковці. Значний внесок у дослідження проблем регіонального співробітництва зробили такі зарубіжні вчені, як: Д. Віллерс (Німеччина), Лієвські, З. Макєла, M. Ростішевскі, П. Еберхардт, Р. Федан, Т. Коморніцкі, З. Зьоло (Польща), Б. Борісов, М. Ілієва (Болгарія), С. Романов, В. Білчак, Л. Вардомський, Й. Звєрєв (Росія), П. Кузьмішин, Ю. Тей (Словаччина) та ін.

Вивченню проблем транскордонного співробітництва присвячені праці і багатьох вітчизняних науковців: О. Амоші, П. Бєлєнького, Б. Буркинського, О. Вишнякова, С. Гакмана, М. Долішнього, В. Євдокименка, П. Луцишина, Ю. Макогона, A. Мельника, Н. Мікули, В. Пили, С. Писаренка та ін.

Актуальність обраної теми наукового дослідження полягає у наявності ряду серйозних проблем в управлінні щодо розвитку транскордонного співробітництва. І тому управління даним процесом потребує істотного теоретичного обґрунтування та практичного удосконалення.

Можна відзначити, що на сьогоднішній день державна підтримка розвитку транскордонного співробітництва з боку уряду України відсутня. Необхідно акцентувати увагу на необхідності докорінного поліпшення фінансування діяльності єврорегіонів, збільшення кількості джерел надходження коштів для реалізації спільних програм прикордонних областей держав-сусідів.

Метою дослідження є комплексне вивчення сучасного стану управління щодо розвитку транскордонного співробітництва в Україні та розробка рекомендацій щодо його удосконалення.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

1) розглянути сутність і форми транскордонного співробітництва,

2) проаналізувати результати попередніх досліджень, здійснених зарубіжними й вітчизняними науковцями у сфері розвитку транскордонного співробітництва,

3) охарактеризувати єврорегіон як форму транскордонного співробітництва,

4) дослідити міжнародний досвід формування єврорегіонів,

5) охарактеризувати сучасний стан управління транскордонним співробітництвом в Україні,

6) дослідити управління співробітництвом в рамках єврорегіону,

7) дослідити та узагальнити основні проблеми, чинники та необхідні передумови ефективного управління у сфері транскордонного співробітництва,

8) розробити та обґрунтувати пропозиції щодо ефективного управління транскордонним співробітництвом в Україні.

Об'єктом дослідження є міжрегіональна співпраця господарських суб'єктів та державних органів управління у формі транскордонного співробітництва.

Предмет дослідження - управління щодо розвитку транскордонного співробітництва в Україні.

Інформаційною базою дослідження є основні положення законів України, статистичні і аналітичні матеріали, а також наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених з питань теорії і практики оцінювання боргової безпеки держави.

єврорегіон транскордонне співробітництво євроінтеграція



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

1.1 Сутність і форми транскордонного співробітництва

Розширення глобалізаційних процесів у ХХ ст. підвищило значення транскордонного співробітництва (ТКС). Зовнішній кордон України є найдовшим серед європейських країн, 19 областей є прикордонними. Держава має значний потенціал розвитку ТКС, що відкриває нові можливості для активізації господарської діяльності на прикордонних територіях і підвищення їх конкурентоспроможності [16, с. 66].

Метою транскордонного співробітництва є усунення негативних наслідків прикордонного розміщення територій, тобто їх віддаленості від головних економічних центрів країни та одночасно використання тих можливостей, які відкриваються у зв'язку із близькістю території сусідньої країни. Така співпраця є одним із важливих засобів ліквідації диспропорцій в економічному і соціальному розвитку по обидва боки кордону [41, с. 86].

Передумовами транскордонного співробітництва є: географічна наближеність; подібність галузевих структур; можливість спільного використання ресурсів країн-учасниць [43].

Проблеми транскордонного співробітництва вивчали як вітчизняні, так і зарубіжні науковці. Значний внесок у дослідження проблем регіонального співробітництва та взаємовідносин прикордонних територій зробили такі зарубіжні вчені, як: Д. Віллерс (Німеччина), T. Лієвські, З. Макєла, М.Ростішевскі, П. Еберхардт, Р. Федан, Т. Коморніцкі, З. Зьоло (Польща), Б. Борісов, М. Ілієва (Болгарія), С. Романов, В. Білчак, Л. Вардомський, Й. Звєрєв (Росія), П. Кузьмішин, Ю. Тей (Словаччина) та ін. [37, с. 185].

Вивченню проблем транскордонного співробітництва присвячені праці і багатьох вітчизняних науковців: О. Амоші, П. Бєлєнького, Б. Буркинського, О. Вишнякова, С. Гакмана, М. Долішнього, В. Євдокименка, П. Луцишина, Ю. Макогона, A. Мельника, Н. Мікули, В. Пили, С. Писаренка та ін.

Вперше термін «транскордонне співробітництво» ввела «Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями», підписана у Мадриді 21 травня 1980 року[9, с. 52].

У зазначеному документі транскордонне співробітництво визначається як «будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або властями, що знаходяться під юрисдикцією двох або декількох договірних сторін, а також укладання з цією метою будь-яких необхідних угод або досягнення домовленостей» [22].

Слід зазначити, що поняття «транскордонне співробітництво» в англійських наукових статтях дослівно тлумачиться як «через кордонне співробітництво»[39, с. 106].

Трактування ТКС, запропонованого «Європейською рамковою конвенцією про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями», дотримується більшість провідних українських дослідників даної теми.

В законі України «Про транскордонне співробітництво» наводиться наступне визначення транскордонного співробітництва: «спільні дії, спрямовані на встановлення і поглиблення економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин між територіальними громадами, їх представницькими органами, місцевими органами виконавчої влади України та територіальними громадами, відповідними органами влади інших держав у межах компетенції, визначеної їх національним законодавством» [24].

Не зважаючи на наявність визначення транскордонного співробітництва у нормативно-правовій базі України та зарубіжних країн, багатьма науковцями подається власне бачення даного поняття. Зокрема, вчені Західного регіонального центру НАН України П. Ю. Бєлєнький та М.І. Долішній транскордонним співробітництвом називають «специфічну сферу зовнішньоекономічної, політичної, екологічної, культурно-освітньої та інших видів діяльності, яку здійснюють на регіональному рівні. Таке співробітництво охоплює всі форми зазначених видів діяльності та націлене на якомога активніше їх використання. Воно має і низку особливостей, що визначені наявністю кордону та необхідністю його облаштування, спільним використанням природних ресурсів і спільним вирішенням проблем екологічної безпеки, ширшим взаємним спілкуванням населення сусідніх держав та особистими зв'язками людей, вищим навантаженням на інфраструктуру (дороги, зв'язок, сферу обслуговування, склади тощо)» [36, с. 94]. Такої ж думки щодо даної дефініції і Н. М. Мікула [29, с. 8].

У свою чергу, В. С. Будкін у своїх працях виділяє транскордонне економічне співробітництво і розуміє під ним специфічну підсистему економічних відносин, що виступає як конгломерат окремих форм інтеграційної взаємодії, які виділяються на основі локального підходу до їх здійснення, наявності ряду загальних елементів управління на регіональному рівні, спільності цільової функції - задоволення місцевих потреб прикордонних територій в зовнішньоекономічних зв'язках[9, с. 56].Цілком слушним є його трактування транскордонного співробітництва у широкому та вузькому розумінні.

Виходячи з широкого розуміння такої співпраці, ТКС передбачає тотожність із загальною системою зовнішньоекономічної діяльності держави та регіонів. У вузькому розумінні - це співробітництво прикордонних адміністративно-територіальних одиниць суміжних країн на регіональному рівні.

Професор Д. М. Стеченко розглядає транскордонне співробітництво одночасно як «інтенсивне прикордонне співробітництво у всіх сферах життя» та господарську форму, яка «сприяє пожвавленню регіонального розвитку, активному включенню країн у сучасний інтегрований світ» [36, с. 16].

Т.В. Терещенко розуміє під транскордонним співробітництвом сукупність економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших взаємозв'язків (як правило, у вигляді конкретних програм), що налагоджуються на регіональному та місцевому рівнях з метою реалізації спільних інтересів територіальних громад прикордонних адміністративно- територіальних одиниць суміжних держав[41, с. 83-84].

Український науковець Р. М. Дацків зазнає, що транскордонні зв'язки - це зв'язки, які виникають у сфері політики, економіки, охорони навколишнього середовища, культури, освіти, демографічного регулювання, інших галузях в межах визначеного транскордонного простору - території, яка охоплює два або більше регіонів прикордонних держав і об'єднує їх за певними географічними та соціально-історичними ознаками [17].

З огляду на відсутність чіткого понятійного апарату щодо транскордонного співробітництва та єдиних підходів до розуміння його сутності можна сформувати наступне визначення транскордонного співробітництва: транскордонне співробітництво - це специфічна сфера зовнішньоекономічної діяльності, яка передбачає спільні дії між територіальними громадами, їх представницькими органами, місцевими органами виконавчої влади прикордонних регіонів України та територіальними громадами, відповідними органами влади прикордонних регіонів інших держав у межах компетенції, визначеної їх національним законодавством щодо встановлення і поглиблення економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин між ними шляхом реалізації спільних програм транскордонної співпраці.

Серед головних цілей транскордонного співробітництва можна виділити наступні:

· подолання існуючих стереотипів та упереджень по-обидві сторони кордону;

· усунення політичних та адміністративних бар'єрів між сусідніми територіями;

· створення господарської, соціальної та культурної інфраструктури, за умови формування спільних органів, господарюючих суб'єктів тощо.

Варто зазначити, що науковці, крім транскордонного співробітництва, виділяють також між територіальне співробітництво. Між територіальне співробітництво передбачає будь-які зв'язки, встановлені між територіями різних держав. Відмінність же транскордонного співробітництва від між територіального полягає лише в необхідності кордону між співпрацюючи ми територіями.

Розглядати між територіальне та транскордонне співробітництво необхідно окремо тому, що в умовах ТКС виникає набагато більше проблем, ніж при взаємовідносинах не прикордонних регіонів різних держав [5, с. 62].

Вчені-економісти виокремлюють чотири рівні транскордонної співпраці:

1) міжнародний рівень: реалізується політика загальноєвропейських інтересів, здійснюється координація національних регіональних політик для збалансованого розвитку європейського простору;

2) державний рівень: виробляється національна політика розвитку транскордонного співробітництва та узгоджуються національні інтереси з загальноєвропейськими, а також здійснюється гармонізація національних та регіональних цілей;

3) регіональний рівень: реалізується регіональна політика транскордонного співробітництва з врахуванням інтересів держави та місцевих органів влади, здійснюється координація між регіонами сусідніх країн;

4) місцевий рівень: здійснюється координація планів розвитку місцевої влади, із значною увагою до регіональних та національних інтересів, відбувається конкретна співпраця між суб'єктами прикордонних територій.[29, с. 96].

Уповноважені структури цих рівнів мають регулярно інформувати один одного.

У транскордонному співробітництві обов'язковим є застосування принципу партнерства одночасно на європейському, національному, регіональному та місцевих рівнях [10, с. 392].

Транскордонне співробітництво може здійснюватися:

· в межах створеного єврорегіону;

· шляхом укладення угод про транскордонне співробітництво в окремих сферах;

· шляхом встановлення та розвитку взаємовигідних контактів між суб'єктами транскордонного співробітництва [24].

На сьогодні, з огляду на набутий європейський і вітчизняний досвід постає можливим виділення цілої низки організаційних форм транскордонного співробітництва: угоди про транскордонне співробітництво, спільні програми, єврорегіони, робочі співдружності, безпосередні взаємозв'язки учасників транскордонного співробітництва, інші форми, які суб'єкти транскордонного співробітництва можуть обирати (або в які можуть перерости довготривалі транскордонні взаємовідносини) в межах повноважень, наданих їм національним законодавством (за взаємним погодженням сторін) [41, с. 82].

Найпростішою формою транскордонного співробітництва є прямі контакти між територіальними громадами - містами, селищами, які, здебільшого, носять неформальний характер та спрямовані на спільні дії у випадку виникнення надзвичайних ситуацій. Співпраця на неформальній основі можлива завдяки відсутності взаємних фінансових зобов'язань.

Співпраця формується на договірній основі, якщо з'являються довгострокові відносини між територіальними громадами або органами влади та у випадку виникнення взаємних зобов'язань в наданні послуг, продукції, інформації, а також із появою фінансових зобов'язань. В цьому випадку можна виділити дві форми співпраці: безпосередньо за укладеними транскордонними угодами або шляхом формування органу транскордонного співробітництва.

Співпраця безпосередньо за укладеними угодами передбачає періодичні зустрічі сторін, формування спільних комітетів та робочих груп з метою координації та об'єднання зусиль для вирішення спільних проблем. Фінансування діяльності учасників спільних комітетів та робочих груп може здійснюватися кожною стороною окремо, або шляхом об'єднання грошових коштів на окремому спільному рахунку [19, с. 228].

Угода про транскордонне співробітництво може передбачати створення органу транскордонного співробітництва (наприклад, єврорегіону, структурного підрозділу органів влади тощо).

Орган транскордонного співробітництва виконує завдання, покладені на нього територіальними громадами або органами влади, у відповідності до цілей його діяльності та у спосіб, передбачений національним законодавством. Діяльність органу транскордонного співробітництва регулюється його статутом та законодавством держави, на території якої розташована його штаб-квартира. Орган транскордонного співробітництва:

- не має права вживати заходи, які можуть зашкодити правам і свободам окремих осіб;

- фінансується з місцевих та регіональних бюджетів і не має права встановлювати збори фіскального характеру, однак може отримувати прибуток від послуг, наданих ним територіальним громадам або властям, користувачам або третім сторонам;

- повинен складати річний кошторис та балансовий звіт, які затверджуються аудиторами, незалежними від суб'єктів транскордонного співробітництва;

- повинен враховувати у своїй діяльності інтереси держав, регіони яких беруть участь у транскордонному співробітництві;

- підлягає нагляду, передбаченому у законодавстві держави, на території якої розташована його штаб-квартира;

- задовольняє запити про надання інформації, зроблені місцевими органами виконавчої влади адміністративно-територіальних одиниць, які задіяні у транскордонному співробітництві, Міністерством економіки України, Міністерством закордонних справ України та, в разі необхідності, - іншими центральними органами виконавчої влади України та іноземних держав, регіони яких є суб'єктами транскордонного співробітництва [30].

До форм транскордонного співробітництва належить також взаємодія в інвестиційній сфері, в якій, проте, крім одиничних прикладів важко виділити наявність прямих і портфельних інвестицій суто «транскордонного» характеру через відсутність спеціальної статистики.

Варто зазначити, що у вітчизняній економічній літературі мало уваги приділяється такій формі транскордонного співробітництва, як переміщення робочої сили між прикордонними регіонами.

Багато форм транскордонного співробітництва можуть розглядатися як перспективні, відповідно до наявності значного потенціалу для їхнього зростання по обидва боки кордону. Це насамперед стосується науково- технічних зв'язків [9, с. 62]. Але, безперечно, основною організаційною формою транскордонного співробітництва є єврорегіони, практика функціонування яких в останні роки показала свою ефективність у справі ліквідації бар'єрів для вільного руху людей, товарів, послуг, капіталів. Сьогодні у Європі налічується понад 180 єврорегіонів і їх кількість продовжує зростати щороку [13, с. 126]. Державна політика у сфері транскордонного співробітництва ґрунтується на принципах:

1) законності,

2) чіткого розподілу завдань, повноважень та відповідальності між суб'єктами транскордонного співробітництва України,

3) гармонізації загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів,

4) забезпечення рівних можливостей для регіонів України щодо співпраці в рамках транскордонного співробітництва,

5) розмежування відповідальності та повноважень між місцевими та центральними органами виконавчої влади,

6) створення ефективних механізмів забезпечення умов для здійснення транскордонного співробітництва [24].

За сучасних умов розвитку інтеграційних процесів України ТКС має можливість прискорювати процеси вирівнювання якості життя населення прикордонних територій до середньоєвропейського рівня та сприяти досягненню вільного руху товарів, людей і капіталів через кордон. [8, с. 213].

Транскордонне співробітництво регіонів України ґрунтується на досить розвиненій нормативно-правовій базі [11, с. 72].

Державне управління у сфері транскордонного співробітництва здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції. Проте управління ТКС полягає переважно у його координації та моніторингу.

Необхідність активізації транскордонного співробітництва в сучасних умовах зумовлена нижче наведеними факторами:

· наявність спільних транскордонних проблем, які необхідно вирішувати шляхом об'єднання зусиль;

· необхідність гармонізованого регіонального розвитку та економічної кооперації, підвищення конкурентоспроможності регіонів та рівня життя населення прикордонних територій в умовах глобалізаційних впливів;

· проблеми розвитку інформаційної, підприємницької та транспортної інфраструктури;

· необхідність розвитку туристичної сфери;

· спільні проблеми у сфері екології та охорони довкілля;

· необхідність активізації людського капіталу регіонів, розвитку науки, освіти та культури;

· необхідність впровадження ідей євроінтеграції та поглиблення добросусідських відносин [10, с. 195].

Транскордонне співробітництво сприяє досягненню чотирьох свобод: вільного руху людей, товарів, послуг, капіталів; розширює можливості отримання благ за рахунок діяльності транскордонних ринків; прискорює формування громадянського демократичного суспільства і, таким чином, в цілому сприяє підвищенню якості життя мешканців прикордоння [31,с. 299].

У процесі державної підтримки транскордонного співробітництва безпосередню участь беруть регіони, на території яких реалізуються програми транскордонної співпраці. Транскордонне співробітництво відбувається у всіх сферах життєдіяльності регіонів, саме тому програми можуть бути економічними, соціальними, екологічними, інфраструктурними, культурно-освітніми, у сфері безпеки тощо [40, с. 43].

Попри всі плюси та переваги транскордонного співробітництва, все ж існує і ряд проблем, які стоять на шляху розвитку цього напрямку співпраці: законодавча неузгодженість, мінливість нормативно-правової бази, що регулює транскордонне співробітництво між державами-сусідами, недостатність повноважень органів регіональної влади та нерозвиненість інституцій цього виду співпраці.

Таким чином, місце транскордонного співробітництва в регіональному розвитку визначається його здатністю до мобілізації та ефективного використання існуючого потенціалу прикордонних територій. Значення транскордонної співпраці полягає у поєднанні потенційних можливостей і ресурсів прикордонних регіонів двох або більше країн, що мають спільний кордон, з метою вирішення поставлених перед ними завдань.

1.2 Єврорегіон як форма транскордонного співробітництва

Системний аналіз міжнародного досвіду у розвитку транскордонного співробітництва свідчить, що найбільш ефективною організаційною формою концентрації міжрегіональних ініціатив є єврорегіон [17].

Існує багато поглядів науковців на визначення поняття «єврорегіон». Згідно із законом України «Про транскордонне співробітництво» єврорегіон - «це організаційна форма співробітництва адміністративно- територіальних одиниць європейських держав, що здійснюється відповідно до дво- або багатосторонніх угод про транскордонне співробітництво» [24].

В ряді установчих документів єврорегіонів, до складу яких входять прикордонні адміністративно-територіальні одиниці України, також тлумачиться поняття «єврорегіон». Зокрема, у статуті єврорегіону «Верхній Прут» під єврорегіоном розуміють форму співробітництва адміністративно- територіальних одиниць межуючих країн відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх угод держав і наявного європейського досвіду для розв'язання спільних проблем за узгодженими механізмами, які визначаються Угодою про створення та Статутом єврорегіону. Статут єврорегіону «Нижній Дунай» розглядає це об'єднання як форму прикордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади, розташованими в прикордонній зоні, в якій учасники єврорегіону беруть участь у загальних заходах, що проводяться відповідно до національних законодавств і норм міжнародного права [41, с. 85].

Беручи до уваги той факт, що безпосередньо концепція розвитку взаємодії прикордонних територій витікає із загального підходу Європейського Союзу до проблем регіонального розвитку, який базується на партнерстві та доповнюваності, концепція єврорегіонів є не чим іншим, як наслідком політики ЄС, спрямованої на децентралізацію політичної й економічної влади.

Джеймс Скотт вважає початком її реалізації 1970-1980 рр. на голландсько-німецькій території, більш відомій як «Інституційна густина» в сфері транскордонного планування та захисту навколишнього середовища. Формально ж єврорегіони почали з'являтися на початку 70-х років минулого століття.

Так, у 1963 році було створено перший єврорегіон «Базилієнсис» за участю сусідніх прикордонних районів Німеччини, Франції та Швейцарії.

В 1971 році існуючі на той час єврорегіони були об'єднані в Асоціацію європейських прикордонних регіонів, яка була покликана захищати свої інтереси перед державними структурами, організовувати різноманітні конференції та форуми. На сьогодні, в діяльності даної асоціації приймають участь 260 регіонів Європи із 33 країн та 13 міжрегіональних організацій. Основні напрямки функціонування асоціації є наступними:

· збільшення політичної ролі регіонів Європи;

· підтримка регіонів в процесі європейського розширення та глобалізації;

· розвиток міжрегіональної кооперації та покращення обслуговування громадян.

Середина 80-х років ознаменувалася для Європи зростанням зусиль регіонів ЄС щодо підвищення своєї ролі в його загальній структурі, розширенням своїх прав у всіх сферах політичного, суспільного, економічного й культурного життя. Це призвело до того, що країни-члени ЄС нині сприймаються як «Європа регіонів». В той же час, регіоналізм, або підвищення рівня самостійності регіонів, не перешкоджає подальшій європейській інтеграції, а суттєво сприяє досягненню основної мети Євросоюзу - поліпшення життєвих умов кожного окремого громадянина.

Початком єврорегіонального руху в Україні можна вважати 1993 рік, упродовж якого було створено єврорегіон «Карпатський».

Варто зазначити головні риси, що характеризують єврорегіон:

1) географічна: єврорегіон є територією, яка має конкретне географічне положення,

2) політична: частини цієї території знаходяться під юрисдикцією суверенних держав, які мають спільний кордон,

3) адміністративна: єврорегіон утворюють прикордонні області держав, що мають спільний кордон,

4) функціональна: єврорегіон є формою транскордонного співробітництва[44].

Необхідно також розглянути перелік особливостей, характерних для функціонування єврорегіонів як форми транскордонного співробітництва. До першої групи особливостей відносяться правові аспекти функціонування єврорегіонів:

· створення єврорегіону не призводить до виникнення нового адміністративно-територіального утворення зі статусом юридичної особи;

· правове регулювання на території кожного із членів єврорегіону здійснюється відповідно до чинного законодавства держави, до якої він належить;

· органи управління єврорегіону виконують координаційні функції і не мають владних повноважень, а також не можуть заміняти собою органи влади, що діють на території кожного з його членів.

Друга група особливостей функціонування єврорегіонів - політичні. В цьому сенсі єврорегіони:

· не діють проти інтересів держав;

· не є наддержавними утвореннями;

· у своїй діяльності не замінюють зовнішньополітичні функції держав.

Третя група особливостей - історичні. У більшості випадків єврорегіони охоплюють території, що мають спільне історичне минуле і навіть колись входили до складу однієї держави.

Особливості, що належать до четвертої групи, пов'язані з національним складом прикордонних територій. Як правило, це багатонаціональні території або регіони, де мешкають представники декількох етнічних груп. У багатьох випадках на територіях суміжних прикордонних регіонів проживають представники досить чисельної національної меншини, яка репрезентує національну більшість країни, розташованої по інший бік кордону.

П'ята група особливостей зумовлена тим, що території, які входять до складу єврорегіонів, є периферійними по відношенню до адміністративних центрів своїх країн.

Шоста група особливостей полягає в тому, що всім регіонам, які входять до складу єврорегіонів, притаманна наявність спільних проблем транскордонного характеру. Для їх розв'язання необхідне поєднання зусиль територіальних громад або органів влади держав-сусідів. Як правило, до таких проблем відносяться екологічні та природоохоронні, розвиток прикордонної інфраструктури, транспорту та комунікацій, раціональне використання трудових ресурсів, забезпечення умов для розвитку етнічних меншин.

Сьома група визначається наявністю чітко визначених спільних інтересів членів єврорегіонів. Для цієї групи типовими є інтереси в торгово- економічній сфері, у галузі спільного розвитку туристичної діяльності, наданні взаємних послуг через державний кордон, створенні мережі співробітництва в галузях науки, освіти та культури [40, с. 46].

Варто розглянути і три групи єврорегіонів, які виділяють вчені- економісти.

Перша група - це єврорегіони всередині Європейського Союзу. До цієї групи відносяться єврорегіони, які створені на внутрішніх кордонах країн- членів ЄС. Це найстаріші регіони з великим досвідом роботи: «Єврегіо», «Маас-Рейн» тощо. Членами цих єврорегіонів є територіальні органи влади і різноманітні громадські організації. Всередині країн-членів ЄС рівень компетенції територіальних органів влади по обидва боки кордону майже однаковий, існують подібні умови проживання населення, є спільна законодавча база.

Друга група єврорегіонів - це єврорегіони між країнами-членами ЄС і їх сусідами, які не являються членами Європейського Союзу. До цієї групи відносяться єврорегіони, створені на зовнішніх кордонах ЄС. Для неї вже характерні: різний рівень компетенції територіальних органів влади, економічного розвитку, життя населення, відсутня спільна законодавча база.

Третя група єврорегіонів - це єврорегіони між постсоціалістичними державами. Хоча рівень економічного розвитку та життя населення тут дуже схожий, однак характерною особливістю цієї групи є низький рівень компетенції регіональних та місцевих органів влади [29, с. 188].

Єврорегіони як форма прикордонного співробітництва сприяють не тільки посиленню та поглибленню добросусідських відносин між державами, а й виступають своєрідним інструментом для інтеграції тієї або іншої країни до європейських структур. Єврорегіони можуть розглядатися і як засіб врегулювання можливих територіальних проблем двох держав, адже їх створення частково знімає напругу щодо можливих територіальних претензій, пов'язаних зі становищем національних меншин [20].

Отже, єврорегіон - це форма транскордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади прикордонних регіонів двох або більше держав, що мають спільний кордон, та яка спрямована на координацію їх взаємних зусиль.

1.3 Основи нормативно - правового забезпечення розвитку транскордонного співробітництва.

Транскордонне співробітництво є значним ресурсом для регіональної політики нашої держави. Застосування транскордонного співробітництва дозволить в комплексі вирішувати проблеми прикордонних регіонів України та сусідніх з нею країн, що в свою чергу опосередковано впливатимуть на інтеграцію України у Європейський Союз, але ефективним таке співробітництво може бути за умови достатнього правового забезпечення.

На сьогодні нормативно-правове регулювання транскордонного співробітництва в Європі та Україні здійснюється на основі таких рівнів нормотворчих актів:

- міжнародного (правові акти міжнародних інституцій);

- міждержавного (міждержавної угоди двох або декількох держав);

- національного (правові акти центральних органів державної влади);

- місцевого, який можна розділити на два види: правові акти місцевих органів державної виконавчої влади та акти органів місцевого самоврядування.

Формування нормативно-правової бази транскордонного співробітництва є компетенцією передусім центральних органів держави, а також тих держав, які мають суміжні території й зацікавлені у розвитку таких відносин у різних сферах - економіки, культури, екології тощо.

Найбільш важливими і основними нормативно-правовими актами у сфері регулювання процесів транскордонного співробітництва в Європейській спільноті вважаються:

1. Північна угода про транскордонне співробітництво між муніципалітетами (1977 рік).

2. Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями та додаткові протоколи до неї, які, однак, не можуть бути реалізовані безпосередньо, а виконують роль рамкових угод які мають бути застосовані через дво- та трьохсторонні міжнародні угоди (прийнята Радою Європи 21 травня 1980 р. у Мадриді) [22]. У 1995 р., 1998 р. та 2009 р. було підписано три додаткових протоколи до Європейської рамкової конвенції. Всі документи було ратифіковано Верховною Радою України і вони стали частиною національного законодавства.

3. Двосторонні угоди, такі, як Бенелюкська, Німецько-Нідерландська угоди та інші, кожна з яких підписана на основі Мадридської Конвенції. Угоди спрощують співробітництво для транскордонних регіональних та місцевих органів влади при реалізації транскордонних програм.

4. Численні конвенції, договори, угоди та протоколи, які мають двосторонній чи трьохсторонній характер, учасниками яких є національні, регіональні і місцеві органи влади. Ці документи часто містять декларації щодо готовності до добросусідського співробітництва, партнерства тощо, однак не створюють можливості для формування транскордонних структур.

5. Регіональні та місцеві угоди, які привели до створення багатьох прикордонних та транскордонних робочих спільнот - єврорегіонів і подібних структур - на внутрішніх та зовнішніх кордонахЄС.

6. Специфічна проектна співпраця, здебільшого спрощена через прямідвосторонні регіональні та місцеві угоди та, в деяких випадках, через європейські та національні правові інструменти [9].

Базою розгортання транскордонного співробітництва України з державами Центральної та Східної Європи стали загальноєвропейські норми та принципи. У 1993 році Україна приєдналася до багатосторонньої Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, яка містить 12 статей.

У загальній структурі нормативно-правового забезпечення розвитку прикордонних територій і транскордонного співробітництва базовим став Закон України «Про транскордонне співробітництво» № 1861-IV від 24.06.2004 р. ( із змінами, внесеними згідно із Законом № 1861-IV від 11.10.2018р.) [24].

Саме цим законом врегульовані правові, організаційні та економічні питання розвитку транскордонного співробітництва та його державної фінансової підтримки. Особливість і значимість названого Закону у тому, що в ньому враховані геополітичні зміни в Європі після 1 травня 2004 року (вступ 10 нових членів ЄС і вихід названого об'єднання на західні кордони України), а також принципові положення, що містяться у Посланні Європейської Комісії «Прокладаючи шлях до нових інструментів розвитку сусідських відносин» від 1 липня 2003 року, яке стало продовженням попереднього послання від 11 березня 2003 року «Розширена Європа -- сусідні країни: нова структура відносин з нашими східними та південними сусідами»[21].

Поряд із Законом України «Про транскордонне співробітництво»[24].Важливе місце займають інші стратегічно важливі документи. Так, 15 вересня 2010 р. Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №1838-р «Про Концепцію Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2011-2015 рр.» [10]. відповідно до якого Міністерство економічного розвитку та торгівлі розробило «Державну програму розвитку транскордонного співробітництва на 2016-2020 роки» та було затверджено постановою Кабінету Міністрів України. Метою Програми є активізація розвитку соціально-економічних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших зв'язків між суб'єктами транскордонного співробітництва [34].

Значну частину законодавчої бази України щодо транскордонного співробітництва формують міждержавні угоди добросусідства та співробітництва, які передбачають розвиток транскордонного співробітництва, або міжурядові угоди про співробітництво між прикордонними областями України та адміністративно-територіальними одиницями сусідніх держав. Нині всі області України мають укладені транспортні угоди про співпрацю із сусідніми територіями суміжних країн[3, с. 431].

Однак якщо порівнювати транскордонне співробітництво центральноєвропейськими країнами розглядається як складова політики регіонального розвитку. На відміну від України, ці країни не ухвалювали спеціальних законів про транскордонне співробітництво, але мають натомість закони регіонального розвитку.

Отже, законодавство України щодо транскордонного співробітництва базується і включає основні закони, Європейську конвенцію, хартії, положення якіратифіковані Україною, та багатосторонні міжнародні угоди, підписані Україною з іншими сусідніми державами. Визнаючи, що правова основа транскордонного співробітництва у базовому вигляді передбачена Законом України «Про транскордонне співробітництво», міжнародними договорами держави, що регулюють відносини у цій сфері і затверджені Верховною Радою, слід відмітити врахування законодавцем головних положень європейського та міжнародного законодавства, які регулюють весь комплекс транскордонних взаємовідносин між державами.

1.4 Міжнародний досвід формування єврорегіонів

У Європі розвиток транскордонного співробітництва розпочався у п'ятдесятих роках. Найбільший досвід такої співпраці мають регіони, що розташовані вздовж північних, західних і південних кордонів Німеччини і в Скандинавських країнах.

Як приклад, можна розглянути один із найстаріших єврорегіонів Західної Європи - єврорегіон «Єврегіо», заснований у 1958 р. До його складу входять прикордонні території Нідерландів та Німеччини. На даний час Асамблея членів включає 128 учасників: міста, округи і муніципалітети, які збираються один раз на рік. Єврорегіон охоплює територію 6,8 тис. км² із населенням 1,8 млн. мешканців.

Вся робота в єврорегіоні ведеться відповідно до концепції розвитку транскордонного регіону з використанням фондів ЄС і бюджету «Єврегіо», який формується шляхом самооподаткування населення по 1 євро щорічно.

На рис. 1.1 представлена організаційно-управлінська структура єврорегіону «Єврегіо».

Найвищим органом управління є Рада «Єврегіо». Вона представлена 60 членами: 29 - з Нідерландів та 31 - з Німеччини.

Виконавчим органом єврорегіону є Правління, яке здійснює всю поточну роботу, включаючи реалізацію рішень Асамблеї членів, підготовку та розповсюдження рішень Ради«Єврегіо».

Робочі групи єврорегіону працюють у сферах територіального планування, економіки, транспортних перевезень, ринку праці, сільського господарства, охорони навколишнього середовища, культури, охорони здоров'я, взаємодопомоги у випадку стихійних лих та запобігання катастроф, обговорення спільних, в тому числі спірних проблем. Робочі групи також здійснюють технічний супровід програм, що реалізуються у транскордонному регіоні. У кожну Робочу групу входять представники громадського та приватного секторів бізнесу [15, с.115].

Рисунок 1.1 - Організаційно-управлінська структура єврорегіону «Єврегіо» Примітка: складено автором за джерелами[44, 45].

Секретаріат виконує щоденну адміністративну роботу у транскордонному регіоні (інформування та повідомлення), здійснює загальне забезпечення поінформованості суспільства про діяльність єврорегіону, координацію та забезпечення діяльності робочих груп та всіх органів «Єврегіо». Він також допомагає розвивати програмні ідеї, реалізовувати їх та здійснює пошук партнерів.

Стратегія розвитку транскордонного регіону розроблялася «Єврегіо» відповідно до цілей і критеріїв «INTERREGІ», «INTERREGІІ» та «INTERREG ІІІА». Для реалізації ініціативи «INTERREG» щоразу підписувалася угода між єврорегіоном та національними урядами, регіональнимиорганамивладизкожноїстороникордону.Зацієюугодою«Єврегіо» передавалася компетенція щодо реалізації програми «INTERREG» у всіх сферах. Програмні пропозиції, які передавалися до Секретаріату, оцінювалися відповідно до всіх критеріїв та вимог ЄС щодо транскордонних програм та пріоритетів національного розвитку, а також відповідно до вимог співфінансування і затверджувалися Правлінням та Радою «Єврегіо»[15, с. 122].

За реалізацію програм ТКС відповідають керівники цих програм при технічному сприянні Секретаріату та Робочих груп єврорегіону. Технічний супровід та фінансовий менеджмент забезпечує «Інвестбанк» Північної Рейн- Вестфалії, якому передані права управління фінансами з фондів ЄС та з центральних національних урядів, що зосереджені на єдиному банківському рахунку для всієї програми. Також даний банк безпосередньо укладає угоди з партнерами по програмі.

Діяльність єврорегіону «Єврегіо» пов'язана з розробкою та впровадженням нових технологій, завдяки яким здійснена реструктуризація промисловості цього регіону (традиційні підприємства текстильної промисловості поступилися високоточним технологіям та електроніці), а також з успішним розв'язанням міжнаціональних конфліктів на німецько- голландському кордоні.Як відмічають фахівці, структура «Єврегіо» є гарним прикладом високо децентралізованої структури.

З огляду на ефективність функціонування єврорегіонів у ЄС, а також у зв'язку із західноєвропейськими геополітичними процесами, що розпочалися в 90-х роках, концепція єврорегіоналізму почала поширюватися і в країнах Східної Європи, Балтії та СНД. Прикордонне співробітництво тут відрізняється від здійснюваного в Західній Європі у зв'язку з різними рівнями розвитку суміжних територій, слабким розвитком інфраструктури, неврегульованими правовими відносинами між місцевими органами влади країн-партнерів [42, с.340].

До того ж, єврорегіони цих країн мають ряд спільних особливостей, зумовлених спільним історичним минулим. Більшість країн Східної Європи, прикордонні території яких формують єврорегіони, на початку 80-х років почали проводити політичні та економічні реформи і визначили своєю стратегічною метою інтеграцію до ЄС [28, с. 47].

Як приклад єврорегіону Східної Європи, варто розглянути єврорегіон «Дунай-Марош-Тиса», який був заснований у 1997 р.Його площа складає 77 тис. км² із населенням більш, ніж 7 млн. чол.До складу єврорегіону входять 4 угорські області, 4 румунські області та один югославський край - Воєводина.

Основними цілями даного єврорегіону є: розширення можливостей залучення фінансових ресурсів, сприяння розробці та реалізації програм транскордонного співробітництва, сприяння зміцненню економічних, соціальних та політичних взаємозв'язків прикордонних територій.

Єврорегіон відіграє значну роль у підготовці та відборі програм, що мають регіональне значення. Він є інформаційним та консультаційним центром, який спрямовує місцеві органи влади країн-партнерів розвивати та підвищувати рівень транскордонної співпраці відповідно стратегії розвитку транскордонного регіону.

Організаційно-управлінська структура даного єврорегіону наведена на рис. 1.2. Форум президентів - орган, який приймає рішення і складається з дев'яти делегатів, які репрезентують партнерів територій-учасників єврорегіону.

Рисунок 1.2 - Організаційно-управлінська структура єврорегіону «Дунай-Марош-Тиса» Примітка: складено автором за джерелами[43, 45].



Президент обирається терміном на один рік від трьох країн, які входять у єврорегіон.

Секретаріат забезпечує діяльність Форуму президентів, готує для цього матеріали, виконує адміністративну роботу щодо діяльності єврорегіону, обслуговує Президента та координує діяльність Робочих груп.

Робочі групи професійно вирішують проблеми єврорегіональної співпраці і працюють над підготовкою пропозицій та рекомендацій для Форуму та Президента.

Головна програма діяльності єврорегіону комплексна, але основна увага в ній приділяється економіці. Мета програми полягає в тому, щоб поряд із залученням іноземного капіталу направляти діяльність суб'єктів господарювання на створення спільних підприємств. Так, у румунській області Тимиш уже діє 100, а в області Чонград (Угорщина) - 170 спільних підприємств.

Ще одним прикладом єврорегіонів Східної Європи є єврорегіон«Татри». Він був заснований на польсько-словацькому кордоні у 1996 році.

Єврорегіон «Татри» у своїй діяльності опирається на наступні основні принципи:

· партнерство;

· паритетність представництва національних сторін у органах єврорегіону;

· паритет і консенсус під час прийняття рішень.

На території єврорегіону «Татри» знаходиться шість переходів кордону міжнародного характеру й понад 20 переходів кордону для місцевого прикордонного руху. Також існує багато туристичних стежок, розташованих вздовж всього кордону. Ці переходи значно сприяли збільшенню потенціалу та привабливості туристичних місць по обидві сторони кордону, зросла інтенсивність туризму [29, с. 97].

Серед найбільших досягнень єврорегіону «Татри» можна виокремити наступні:

1) створення належних умов для прикордонноїторгівлі;

2) організація культурних, туристичних, спортивних зустрічей на польській і словацькій стороні;

3) створення умов налагодження співпраці між господарськими підприємствами Польщі і Словаччини;

4) налагодження співпраці з органами влади інших єврорегіонів (особливо з «Ниса-Спрела»), а також з інститутами ЄС та з різними підрозділами польського уряду;

5) організація заходів щодо поширення інформації про єврорегіон (видання карти єврорегіону, публікація матеріалів на тему транскордонного співробітництва).

Стратегічною ціллю діяльності єврорегіону є створення різносторонніх умов для рівномірного розвитку Татр і Пенін разом із прилеглими територіями [42, с. 341].

Окремо в плані розвитку прикордонного співробітництва слід виділити досвід Росії. Більшість країн, з якими межує Росія, менш розвинені від неї або мають приблизно однаковий рівень розвитку. Це не могло відбитися на характері прикордонного співробітництва, яке в основному має вигляд спроб відновлення порушених зв'язків між підприємствами сусідніхрегіонів.

Із розвиненими країнами Росія межує лише на північному заході та з Японією на Далекому Сході. Найбільші шанси щодо залучення до системи багатостороннього транскордонного співробітництва мають області Росії зі спільними кордонами з країнами Центральної та Східної Європи, а також уже залучені у процес багатостороннього співробітництва в рамках Ради Держав Балтійського моря та Ради Баренцового Євро-Арктичногорегіону.

Баренцовий Євро-Арктичний регіон утворений у 1993 році шляхом підписання міністрами закордонних справ Фінляндії, Норвегії, Швеції та Росії, а також представниками Данії, Ісландії та Європейського Союзу договору про співробітництво - «Кіркенеської декларації». Завдання цього регіону:

· здійснювати мирний та стабільний розвиток урегіоні;

· зміцнювати та розвивати культурні зв'язки між населенням регіону;

· підтримувати встановлення нових та розширення існуючих двосторонніх та багатосторонніх контактів урегіоні;

· закласти основи дійовому економічному та соціальному розвитку в регіоні, з акцентом на активному і цілеспрямованому використанні природних ресурсів.

Діяльність в регіоні здійснюється в основному шляхом реалізації конкретних спільних програм. Напрямами діяльності програм єврорегіону єекологія, економічне співробітництво, наука і технологічне співробітництво, туризм, регіональна інфраструктура, контакти між людьми та співробітництво в галузі культури [38, с.79].

Аналіз діяльності існуючих міжрегіональних транскордонних об'єднань у Європі в цілому показує тенденцію до активного їх збільшення. Комісія ЄС надає, через свої програми, значну допомогу у вирішенні питань, пов'язаних із поступовим запланованим розмиванням європейських кордонів і усуненням економічних бар'єрів. Розвиток цього напрямку в процесі загальноєвропейської інтеграції видається дуже актуальним. Багато країн побачили у ньому реальну можливість для прискорення свого вступу в існуючі європейські структури, використовуючи багатий практичний досвід держав-членів Євросоюзу.

Тож можна зробити висновок, що метою створення єврорегіонів за участю країн Європейського Союзу є усунення перешкод, пов'язаних із перетином кордонів, зміцнення економічного, соціального, культурного співробітництва, мінімізація екологічних проблем на прикордонні держав- сусідів та вирішення проблем, пов'язаних із безпекою підприємництва і туризму. Діяльність же єврорегіонів здійснюється в основному шляхом реалізації конкретних спільних програм транскордонного співробітництва.



РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В УКРАЇНІ

2.1 Аналіз формування системи і розвитку транскордонного співробітництва України

За сучасних умов розширення процесів глобалізації зростає роль прикордонного співробітництва регіонів, що відкриває нові можливості для активізації господарської діяльності на периферійних територіях і підвищення їх конкурентоспроможності. В Україні транскордонне співробітництво представлено у вигляді єврорегіонів та різного роду міжнародних договорів[7, c. 285].

Початком єврорегіонального руху в Україні можна вважати 1993 рік, упродовж якого було створено єврорегіон «Карпатський».

В Україні транскордонне співробітництво сьогодні розглядається у двох площинах - як інструмент розвитку прикордонних територій і як чинник реалізації її євроінтеграційних прагнень. Таким чином, транскордонне співробітництво прикордонних областей України можна умовно розділити на два напрямки:

- транскордонне співробітництво, що відбувається на кордоні України з країнами ЄС;

- транскордонне співробітництво у так званому «новому прикордонні», уздовж кордонів колишніх радянських республік, зокрема Російської Федерації, Білорусі та Молдови[20].

Нині ж на території України функціонує 8 єврорегіонів. На їх території проживає 31,5 % населення нашої країни (одинадцять областей, 154 райони, 204 міст). В процесі обговорення перебувають проекти трьох єврорегіонів: «Меотіда», «Азов» та «Чорне море».

...