Відносини Європейського Союзу та України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відносини Європейського Союзу та України

Вступ

На сучасному етапі Україна визначила напрям розвитку своєї зовнішньої політики, як шлях інтеграції в Європейський Союз (ЄС). Європейський вибір України зумовлений усвідомленням інтеграції як чинника сприяння державній незалежності, національній безпеці, політичній стабільності, економічному розвитку, інтелектуальному прогресу, відновленню європейської сутності країни. Наша держава також співпрацює і з іншими міжнародними організаціями. Це дозволяє Україні мати не останнє місце на міжнародній арені.

Вступ України до ЄС є довготривалим, багатоетапним та віддаленим у часі процесом, проте висвітлення цієї теми вже сьогодні займає чільне місце серед багатьох науковців, журналістів та політиків. Водночас вона пронизана різноманіттям підходів та оцінок до її висвітлення, політичними та ідеологічними розбіжностями.

ЄС підтримує Україну у забезпеченні стабільного, процвітаючого та демократичного майбутнього для своїх громадян та непохитний у своїй підтримці незалежності, територіальної цілісності та суверенітету України. Угода про асоціацію, включаючи її глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі, є головним інструментом для зближення України та ЄС, сприяючи більш глибоким політичним зв'язкам, зміцненню економічних зв'язків та повазі до загальних цінностей.

Актуальність теми даної роботи полягає в тому, що завдання інтеграції України в європейський політичний та економічний простір, які неодноразово проголошувалися в якості пріоритетного вектора входження в свiтове господарство, поставили перед Україною нові виклики сучасності відносин держави із ЄС. Різностороннє співробітництво з Євросоюзом не тільки відповідає природному геополітичному напряму інтеграційної стратегії України, але є ключовим практичним засобом формування ефективної відкритої економіки. Актуальність дослідження зумовлюється необхідністю глибокого всебічного вивчення наслідків вступу нашої держави в європейське співтовариство, прогнозування та аналізу відносин між Україною та ЄС. Сучасні тенденції світового розвитку ставлять перед Україною нові проблеми та потребують від неї активної участі в їх рішенні.

Мета даної роботи полягає у визначенні основних аспектів, проблем та перспектив у відносинах між Україною та Європейським Союзом. А також у дослідженні їхньої комплексної співпраці, від початку незалежності України й до сьогодення.

Дана мета передбачає виконання таких завдань:

-- проаналізувати відносини між Україною та ЄС у ХХ ст.;

-- сформулювати основні цілі та завдання співпраці України та ЄС;

-- визначити пріоритети і перспективи участі України в міжнародних інтеграційних процесах;

-- охарактеризувати сучасний стан відносин між Україною та ЄС.

Об'єктом дослідження є відносини між Україною та Європейським Союзом.

Предметом дослідження є Україна у геополітичних концепціях та стратегіях держав-членів ЄС як в історичному контексті, так і у сучасних умовах.

Методологічні підходи та методи дослідження. В процесі написання курсової роботи були використані загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, зокрема, фундаментальні дослідницькі основи наукового аналізу. Для аналізу застосовувались методи структурного функціоналізм.

Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел та літератури, використаних в процесі написання курсової роботи, яка складається із сорока джерел, та 39 сторінок.

1.Історія взаємовідносин України та ЄС. Новий етап відносин з ЄС

Еволюція взаємовідносин між Україною та Євросоюзом починається одразу після здобуття Україною незалежності у 1991 році, коли постала необхідність визначити пріоритети власної зовнішньої та внутрішньої політики України. Вже в грудні 1991 року був укладений фундамент українсько-європейських відносин, коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючий в ЄС, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України. Декларація ЄС про Українську незалежність, в якій країни-учасниці схвалили волевиявлення народу України на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року, була прийнята 2 грудня 1991 року. В тому ж році ЄС затвердив програму Технічної Допомоги країнам СНД (Співдружність Незалежних Держав) і макрофінансову підтримку для реформування економіки та законодавства і розвитку демократичного суспільства республік колишнього СРСР (в т. ч. і Україна). [2, 24c.]

В квітні 1992 року, Європейська комісія (ЄК) прийняла рішення про необхідність переговорів з Україною, Білоруссю, Росією та Казахстаном щодо підписання угоди про співробітництво. В березні 1993 року, розпочались офіційні перемовини з Україною. І уже в Постанові Верховної Ради України від 2 липня 1993 року «Про основні напрями зовнішньої політики України» Україна вперше заявила про власні євроінтеграційні прагнення. У документі закріплювалося, що «перспективною метою української зовнішньої політики є членство України в Європейських Співтовариствах за умови, що це не шкодитиме її національним інтересам. З метою підтримання стабільних відносин з Європейськими Співтовариствами Україна укладе з ними Угоду про партнерство і співробітництво, реалізація якої стане першим етапом просування до асоційованого, а згодом Ї до повного її членства у цій організації»[20, 30c.]. З жовтня 1993 року в Києві почав діяти Комітет по співпраці між Україною та ЄС.

14 червня 1994 року в Люксембурзі Президентом України, Президентом Європейської Комісії, та представниками держав-членів ЄС Угоду про партнерство та співробітництво (УПС) було підписано. Тим самим, було закладено економіко-правову основу у взаємодіях України з ЄС. Україна була першою республікою колишнього СРСР, яка підписала таку Угоду. Вона передбачає систему регулярних консультацій на різних рівнях, створюючи основи для стабільного політичного діалогу Україна ? ЄС.

Вже 10 листопада 1994 року, дана угода була ратифікована Верховною Радою України. Слід зазначити, що ця угода набула чинності 01 березня 1998 року, після її ратифікації всіма членами ЄС. Того ж року, було створено Комітет Україна ? ЄС. Перше його засідання відбулося 5 листопада 1998 року у Брюсселі і відкрило новий етап взаємин, які повинні були перейти у стадію практичної імплементації положень Угоди про партнерство та співробітництво, та стати черговим кроком у процесі зміцнення основи дійсного партнерства з ЄС, та реалізації євроінтеграційних прагнень України [32, 192c.].

В тому ж 1994 році ЄС прийняв ще один важливий документ: «Спільна позиція щодо України», який визначив основні напрямки взаємодії Євросоюзу із нашою країною.

20 грудня 1996 року «План дій ЄС стосовно України» був прийнятий в Брюсселі. Згідно цього Плану Ї Україна до 1999 року отримала 700 млн. дол. США. Євросоюз пообіцяв також додаткові кошти на закриття ЧАЕС.

В березні 1997 у Києві був відкритий Документаційний Центр ЄС. Одне із завдань цього Центру сприяти реформуванню українського законодавства відповідно до європейських стандартів. Таким чином вже можна було відчути «присутність» ЄС в нашій державі [18, 295-310cт].

Угода 1998 року започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань. Подібно до інших угод, що було запропоновано ЄС колишнім республікам СРСР, УПС, укладена з Україною, забезпечує правову базу для політичного діалогу; вона визначає головні загальні цілі щодо сприяння торгівлі, інвестиціям, сталому розвитку, співпраці в економічній, соціальній, фінансовій, громадянській, науковій, технологічній та культурній сферах, а також щодо зближення правових норм і підтримки зусиль України, спрямованих на консолідацію демократії та розвиток економіки усередині країни. На відміну від інших центрально-східноєвропейських країн, які мають з Європейським Союзом угоди про асоційоване членство, а більшість з них уже розпочали безпосередні переговори про вступ до нього, в УПС прямо не йдеться про перспективи приєднання України до ЄС.

Основні напрями співробітництва України з Європейським Союзом у найбільш пріоритетних сферах суспільного життя визначені у Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу від 11 червня 1998 року. До їх числа належать, зокрема, такі:

? адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу, забезпечення прав людини;

? економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між Україною і Європейським Союзом;

? інтеграція України до ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки;

? політична консолідація та зміцнення демократії;

? адаптація соціальної політики України до стандартів Європейського Союзу;

? культурно-освітня і науково-технічна інтеграція;

? регіональна інтеграція України;

? галузева співпраця;

? співробітництво у галузі охорони довкілля [15, 26c.]

Що стосується ЄС, то базовий підхід до відносин з Україною був викладений у Спільній стратегії ЄС, яка була ухвалена в грудні 1999 року в Гельсінкі Європейської Радою як розуміння того, що існує потреба у більш тісних зв'язках між ЄС та державами-членами та конкретними країнами-партнерами. Стратегія націлена на розвиток стратегічного партнерства між ЄС та Україною на основі УПС, віддаючи належне європейським прагненням України, та вітаючи європейський вибір країни.

Значною подією стало схвалення у грудні 2001 р. Плану дій ЄС щодо України у сфері юстиції та внутрішніх справ. Він передбачає поглиблення співробітництва між Україною та ЄС у таких сферах, як протидія нелегальній міграції та торгівлі людьми, боротьба з тероризмом, організованою злочинністю, відмиванням коштів, наркобізнесом, незаконною торгівлею зброєю, контрабандою, а також допомогу нашій державі наближенні законодавства до норм та стандартів ЄС [33, 5c.].

Євроінтеграція є головним та незмінним зовнішньополітичним пріоритетом України. Президент України Леонід Кучма у Посланні до Верховної Ради України у червні 2002 року визначив європейську інтеграцію стрижнем стратегії економічного та соціального розвитку України на наступне десятиріччя.

Важливе значення для розвитку двостороннього співробітництва мав Копенгагенський саміт Україна - ЄС (липень 2002 р.). Він підтвердив взаємну зацікавленість сторін у посиленні співпраці у галузі юстиції та внутрішніх справ. ЄС привітав зусилля України, спрямовані на розвиток системи ефективного і комплексного управління кордоном по всьому його периметру. Важливим підсумком саміту стало рішення про підготовку Спільної доповіді про стан виконання УПС.

Верховна Рада України у червні 2002 р. ухвалила Звернення до Європейського парламенту та парламентів держав-членів ЄС, в якому закликала їх підтримати євроінтеграційний курс України. А за результатами парламентських слухань, які відбулися 20 листопада 2002 р., Верховна Рада України ухвалила постанову «Про рекомендації парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з Європейським Союзом» [23, 366c.].

11 березня 2003 р. Єврокомісія офіційно розповсюдила Звернення (Комунікацію) до Європейської Ради та Європейського Парламенту «Ширша Європа». З 14 країн, відносини Євросоюзу з якими визначаються концепцією «Ширшої Європи», на першому етапі Плани дій готувалися лише з 4-6 країнами, у тому числі з Україною. В документі підкреслюється, що “згідно зі статтею 49 Угоди ЄС кожна європейська країна, яка поважає і дотримується принципів фундаментальних свобод, демократії, прав людини, верховенства закону, може претендувати на вступ до Європейського Союзу, а чітке визнання прав таких держав, зокрема України, які відкрито висловлюють свої прагнення набути членства в ЄС, за умов досягнення ними всіх необхідних політичних та економічних критеріїв, повинно виступати потужним стимулом їхнього співробітництва в рамках концепції «Ширшої Європи» [13, 155c.].

З метою надання двостороннім відносинам нового імпульсу і для врахування нових умов співробітництва, зокрема в контексті розширення ЄС 2004 року, сторони розробили та 21 лютого 2005 року під час засідання Ради з питань співробітництва схвалили План дій Україна-ЄС - двосторонній політичний документ, який дав змогу суттєво розширити двостороннє співробітництво України до ЄС без внесення змін до чинної договірно-правової бази. За своїм змістом План дій містив перелік конкретизованих зобов'язань України у сфері зміцнення демократичних інституцій, боротьби з корупцією, структурних економічних реформ та заходів по розвитку співпраці з ЄС в секторальних сферах. Серед ключових здобутків у розвитку відносин протягом терміну Плану дій: надання Україні статусу країни з ринковою економікою в рамках антидемпінгового законодавства ЄС, надання Україні права приєднуватися до зовнішньополітичних заяв і позицій ЄС, укладення Угоди про спрощення оформлення віз та Угоди про реадмісію осіб, поширення на Україну фінансування Європейського інвестиційного банку (Рамкова угода між Україною та Європейським інвестиційним банком), поглиблення секторальної співпраці, започаткування переговорів щодо укладення нового базового договору на заміну УПС [38, 4c.]

У червні 2004 року відбулося парафування Угоди між Європейським Співтовариством та Кабінетом Міністрів України про торгівлю деякими сталеливарними виробами. Відповідно до Угоди, квота України на поставки сталевих виробів до країн ЄС на 2004 рік складала 606 тисяч тон. Завершився процес опрацювання стороною ЄС питання щодо відповідності економіки України критеріям ринковості в рамках антидемпінгового законодавства ЄС.

5 березня 2007 року Україна та ЄС розпочали переговорний процес щодо укладення нового рамкового договору, який тимчасово носить робочу назву "нова посилена угода" між Україною та ЄС. На період до укладення угоди щороку автоматично продовжується чинність УПС за взаємною згодою сторін. Незважаючи на те, що існує можливість щорічного продовження дії УПС, тобто продовження її дії після 2008 року, ЄС і Україна визнають необхідність обговорення нової, масштабнішої угоди між Україною та ЄС, яка краще відповідатиме статусу наших стосунків, що постійно розвиваються [6, 45c.]

Указом Президента України було затверджено «Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу», розраховану на період до 2007 року. Набуття Україною повноправного членства в ЄС було проголошено стратегічною метою, а отримання статусу асоційованого члена ЄС ? головним зовнішньополітичним пріоритетом України у середньотерміновому вимірі.

2008 року Україна набула членства в СОТ. Вступ України до СОТ створив підґрунтя для початку переговорів стосовно нової угоди з Європейським Союзом, основою якої мала стати зона вільної торгівлі [12, 113c.]

На період до укладення нової угоди чинність УПС щороку автоматично продовжується за взаємною згодою сторін. Після завершення вступу України до Світової організації торгівлі 18 лютого 2008 року були започатковані переговори в частині створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, що відкриває шлях до лібералізації руху товарів, капіталів та послуг та широку гармонізацію нетарифних інструментів економічного регулювання. 9 вересня 2008 року на Паризькому саміті Україна та ЄС досягли політичної домовленості про укладення майбутньої угоди в форматі Угоди про асоціацію, яка будуватиметься на принципах політичної асоціації та економічної інтеграції.

Відповідно до домовленостей, досягнутих в ході Паризького саміту Україна-ЄС, у 2009 року сторонами був розроблений та схвалений Порядок денний асоціації (ПДА), який замінив План дій Україна - ЄС та поставив собі за мету слугувати орієнтиром для проведення реформ в Україні у процесі підготовки імплементації майбутньої Угоди про асоціацію. Реалізація Порядку денного асоціації дала можливість розпочати виконання вже погоджених положень Угоди про асоціацію між Україною та ЄС ще до її укладення [34, 266-275cт.].

Сьогодні ми маємо новий Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1 липня 2010 року, в якому в ст. 11 зазначається: Україна як європейська позаблокова держава здійснюватиме відкриту зовнішню політику та прагнутиме співробітництва з усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залежності від держав, груп держав чи міжнародних структур. Однією з основних засад зовнішньої політики визначено забезпечення інтеграції нашої держави до європейського політичного, економічного, правового простору з метою набуття членства в Європейському Союзі.

У ході 15-го Саміту Україна - ЄС в Києві 19 грудня 2011 року сторони оголосили про завершення перегорів по майбутній Угоді про асоціацію, а 30 березня 2012 року текст майбутньої Угоди було парафовано главами переговірних команд України та ЄС, а 19 липня 2012 р. парафовано розділ Угоди щодо створення зони вільної торгівлі. З кінця 2012 р. до середини 2013 р. здійснювався офіційний переклад проекту Угоди українською і мовами держав-членів ЄС. За рік, 15 травня 2013 р. Колегія Європейської Комісії прийняла рішення рекомендувати Раді ЄС підписати Угоду, а також дозволити її тимчасове застосування до завершення процедур ратифікації членами ЄС [27, 15c.].

9 серпня 2013 р. проект Угоди був оприлюднений на Урядовому порталі.

За пропозицією Сторони ЄС було уточнено назву Угоди, і за згодою Української Сторони угода отримала остаточну офіційну назву ? «Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони».

Відмова вищого керівництва України у листопаді 2013 року від підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС спричинила початок масового мирного протесту в Україні на захист євроінтеграційних прагнень народу України, що отримав назву «Євромайдан». Та уряд не зважив на вимоги протестантів, і мирний протест переріс у збройний конфлікт [18, 125c.]

Проаналізувавши еволюцію відносин з ЄС можна зробити висновок, що Україна далеко не повністю використовувала надані можливості для зближення з ЄС. Невідповідність нормативно-правової бази та реалій призвели до того, що Україні відмовили у вступі і, навіть, у асоційованому членстві у ЄС. Нинішнім пріоритетом ЄС у відносинах з Україною є укладення Угоди про асоціацію, та створення зони вільної торгівлі. При цьому ЄС налаштований на розвиток адекватного співробітництва на всіх актуальних напрямках, акцентуючи значну увагу на взаємодії в енергетичній сфері. У вимірі регіонального співробітництва Україна позиціонується Європейським Союзом в якості однієї із ключових держав Східної Європи. Зокрема, ключова роль відводиться Україні у рамках ініціативи ЄС «Східне партнерство». Саме ці напрямки співпраці слід розглядати як першу сходинку інтеграції до ЄС.

2.Революція Гідності (2014р.). Курс на євроінтеграцію

співробітництво інтеграція економічний

Євромайдан - цей термін охопив події з 30 листопада до 1 грудня, коли режим Віктора Януковича наказав своєму спеціальному поліцейському підрозділу «Беркут» розігнати демонстрантів гумовими та пластиковими кийками. Саме це призвело до того, що люди масово почали виходити на вулицю і «Європротест» перетворився у «Єврореволюцію». Її вимоги вже включали кримінальне переслідування тих, хто замовив напад, відставку Кабінету Міністрів, Президента України, демократичні вибори з наступним референдумом. Підписання Угоди про асоціацію з ЄС більше не було кінцевою метою.

Безпосереднім поштовхом до Революції Гідності стало рішення Екс-президента України Віктора Януковича і його уряду не підписувати Угоду про асоціацію і поглиблену та всеосяжну зону вільної торгівлі (ПВВТ) з Європейським Союзом. Це стало для населення України шоком. Переговори про тексти цих угод точилися понад шість років. Кожен український президент, включно з паном Януковичем, підтримував стратегію зближення України з ЄС [31,12c.].

Зрештою, ЄС опосередковано обумовив початок Євромайдану: неготовність колишнього президента підписати Угоду про асоціацію між Україною та ЄС у листопаді 2013 року зібрала на Майдані незалежності у Києві перших протестувальників.

Однак Росія після років байдужості до контактів ЄС з Україною та іншими країнами-сусідами раптом виступила проти цього, пов'язавши асоціацію з розширенням блоку НАТО. На двох зустрічах Віктора Януковича з Володимиром Путіним останній ясно дав зрозуміти, що підписання угод стане ризиком для його політичного і, можливо, особистого майбутнього.

Коли режим упав, а Віктор Янукович утік з країни, парламент швидко заповнив владний вакуум. Відповідно до конституції, спікер парламенту Олександр Турчинов став виконувати обов'язки президента, було призначено тимчасовий уряд. Захопившись моментом, парламент скасував мовний закон, ухвалений адміністрацією Януковича, який розширював сферу офіційного вжитку російської мови [12,158c].

Після перемоги в Україні Революції Гідності, 13 березня 2014 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про підтвердження курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу та першочергові заходи у цьому напрямі», якою підтверджується незворотність курсу України на європейську інтеграцію, метою якої є набуття членства в Європейському Союзі. Було також відзначено, що Україна як європейська держава, яка поділяє спільну історію та цінності з країнами Європейського Союзу, має право подати заявку на набуття членства у Європейському Союзі відповідно до статті 49 Договору про Європейський Союз. Цією Постановою Верховна Рада України рекомендувала Виконуючому обов'язки Президента України та Кабінету Міністрів України низку першочергових кроків у сфері європейської інтеграції, передусім у контексті укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

З підписанням та ратифікацією у 2014 році Угоди про асоціацію між Україною та ЄС відносини сторін почали розбудовуватися у якісно новому форматі політичної асоціації та економічної інтеграції. Під час підписання Угоди про асоціацію 27 червня 2014 року Президентом України. П.О. Порошенком та під час її ратифікації 16 вересня 2014 року Верховною Радою України було зроблено заяви, що Україна розглядає укладення Угоди про асоціацію як черговий крок на шляху до досягнення кінцевої мети європейської інтеграції - набуття повноправного членства України в Європейському Союзі. Вона прийшла на зміну попереднім рамкам співпраці між Україною та ЄС. Угода про асоціацію є головним інструментом для зближення ЄС та України: вона сприяє розвитку глибших політичних відносин, міцніших економічних зв'язків та повазі до спільних цінностей [28,65c.].

Дотримуються такої точки зору більшість українських експертів вважаючи, що ратифікація Угоди про асоціацію та безвізовий режим з Європейським Союзом - однозначно найбільші успіхи України на шляху євроінтеграції Серед інших успіхів експерти виділяють Угоду про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС, проведення реформ з підтримкою євроспільноти і надання фінансової та матеріальної допомоги зі сторони ЄС.

Серед основних цілей Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України 26 травня 2015 р., визначено забезпечення інтеграції України до Європейського Союзу. Згідно зі Стратегією, Угода про асоціацію між Україною і ЄС визначає стратегічні орієнтири для проведення системних політичних і соціально-економічних реформ в Україні, широкомасштабної адаптації законодавства України до норм і правил ЄС [34, 58c.].

Для досягнення можливості інтегруватися до внутрішнього ринку ЄС Україна має привести свою систему технічного регулювання у відповідність до європейських вимог, оскільки головними перешкодами торгівлі з ЄС є не імпортні тарифи, а технічні бар'єри у торгівлі ? вимоги до безпечності та якості продукції, її характеристик, процедури оцінки відповідності.

У довгостроковій перспективі угода має підвищити конкурентоспроможність товарів, що виробляються в Україні, а відтак, підвищити обсяг експорту на всесвітніх ринках. Окрім того, зі зростанням якості українських товарів зміцняться позиції національних виробників на внутрішньому ринку. Водночас українські споживачі матимуть доступ до якісніших і дешевших товарів і послуг [22,128c.].

Наслідком успішного виконання Угоди можливе і приєднання України до Європейського Союзу, хоча в самій угоді це не прописано, але визначається статус країни як повноправної європейської держави.

Угода має невизначений термін дії, в разі потреби її можуть переглядати та змінювати, в крайньому випадку вона може бути розірвана, якщо себе не виправдає.

США та країни Європейського Союзу, а також деякі експерти, вважають дану угоду історичним шансом для України стати на шлях демократії та європейських цінностей.

Очевидно, що сучасні слабкі євроінтеграційні позиції України та її невідповідність політичним і економічним критеріям для вступу до ЄС є закономірним результатом непослідовності і зволікання у здійсненні реформ. Роки зволікань залишили Україну позаду тих країн Центральної і Східної Європи, які наполегливо здійснювали складні ринкові перетворення. Домінування «декларативної» і брак «імплементаційної» культури в органах виконавчої влади, слабка інституційна і функціональна закріпленість пріоритетності політики європейської інтеграції у повсякденній діяльності Уряду, неефективні механізми міжвідомчої координації і моніторингу виконання ухвалених рішень, низький рівень фахової підготовки і знань державних службовців навіть вищої ланки того, що стосується європейської інтеграції, негативно вплинули на реалізацію Угоди про партнерство і співробітництво та Стратегії інтеграції до ЄС [31,156c.].

Успіхи української дипломатії і заслужене визнання позитивної ролі України в підтриманні регіональної безпеки виявилися недостатніми, аби компенсувати брак структурних реформ всередині країни. Корпоративна закритість системи державного управління, високий рівень корупції, слабкість демократичних інституцій і нерозвиненість громадянського суспільства, утиски свободи преси, політичні проблеми, що викликали критику Ради Європи, відсутність стабільного національного консенсусу з ключових питань внутрішнього розвитку і зовнішньої політики утворюють вкрай негативне тло для відносин України з ЄС і загрожують перетворити Україну на країну-аутсайдера.

Крім внутрішніх перешкод щодо вступу України в ЄС, все більшої ваги набувають перешкоди зовнішні. Так, після останнього розширення ЄС на Схід в середовищі політиків та економістів країн-членів Євросоюзу почали проявлятися песимістичні настрої відносно прийняття України до ЄС. На думку європейських експертів, головна відмінність між хвилями розширення Європейського Союзу є те, що попередні трансформації ЄС відбувалися на нижчих рівнях євроінтеграції, тому країни, що приєднувалися до нього, могли брати участь у формуванні його стратегії та інституційної структури [11, 315c.]. Крім того, отримання «членських квитків» було доволі компромісним, при зустрічних поступках з боку ЄС, тобто за сценарієм, який навряд чи можна повторити на нинішньому етапі розширення ЄС.

В умовах нинішньої зовнішньополітичної ситуації мета України - передусім економічне співробітництво з Європейським Союзом, яке необхідно ефективно та швидко розвивати. У зв'язку з цим ефективними й результативними стали відносини України з Європейською асоціацією вільної торгівлі [21, 41c.]

Після початку розширення Європейського Союзу на схід та внаслідок активної участі в ньому всіх без винятку західних сусідів України опинитися поза цим процесом означатиме самоусунення від загальноєвропейських процесів і небезпеку ізоляції. В такому разі ціна «неінтеграції» може виявитися набагато вищою від ціни інтеграції.

Розширення ЄС ставить перед Україною великі завдання. Одне з них - прискорення конституційної реформи, економічних перетворень в цілому та реструктуризації виробництва зокрема, адже можливість скористатися перевагами вступу в ЄС багато в чому визначається рівнем демократизації політичної системи та динамікою розвитку української економіки, її здатністю швидко адаптуватися до змін на міжнародних ринках. Крім того, необхідно досягати зміцнення внутрішньої конкурентоспроможності національної економіки з орієнтацією на поступове досягнення європейських соціально-економічних параметрів розвитку та створення зони вільної торгівлі Україна - ЄС на основі асиметричного відкриття ринків на користь України [26]

Для сучасної Української держави, європейська інтеграція виступає насамперед своєрідним шляхом модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки. В той же самий час, політичні переваги інтеграції України у ЄС пов'язані зі створенням надійних механізмів політичної стабільності, демократії та безпеки; зближення із Європейським Союзом виступає гарантією, а виконання його вимог - інструментом розбудови демократичних інституцій в Україні; членство у Європейському Союзі може відкрити шлях до колективних структур спільної європейської безпеки, забезпечити ефективнішу координацію дій у сфері контролю за експортом і нерозповсюдження зброї масового знищення, в боротьбі з тероризмом, організованою злочинністю, нелегальною міграцією тощо [32, 119c.].

Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС. Як невід'ємна частина Європи Україна орієнтується на діючу в провідних європейських країнах модель соціально-економічного розвитку [10,215c.].

Політичні переваги інтеграції України у ЄС пов'язані зі створенням надійних механізмів політичної стабільності, демократії та безпеки. Зближення з ЄС є гарантією, а виконання його вимог - інструментом розбудови демократичних інституцій в Україні. Крім того, членство у ЄС відкриє шлях до колективних структур спільної безпеки Євросоюзу, забезпечить ефективнішу координацію дій з європейськими державами у сфері контролю за експортом і нерозповсюдження зброї масового знищення, дасть змогу активізувати співробітництво в боротьбі з тероризмом, організованою злочинністю, контрабандою, нелегальною міграцією, наркобізнесом тощо.

На жаль, в Україні, як наголошують європейські та українські експерти, з асоціацією не все гладко: нова українська влада не демонструє швидких реформ, у країні вибухають корупційні скандали - усе це відбувається на фоні агресії на Донбасі та тиску Росії з метою дестабілізації ситуації в Україні.

Покращити ситуацію могло б призначення профільного віце-прем'єра з євроінтеграції та створення профільного міністерства чи нацагентства, проте, попри заяви вищого керівництва, протягом останнього року цього так і не сталося [20, 22c.]

Очевидно, що сучасні слабкі євроінтеграційні позиції України та її невідповідність політичним і економічним критеріям для вступу до ЄС є закономірним результатом непослідовності і зволікання у здійсненні реформ.

Pоки тупцювання на місці залишили Україну позаду тих країн Центральної і Східної Європи, які наполегливо здійснювали складні ринкові перетворення. Слабка інституційна і функціональна закріпленість пріоритетності політики європейської інтеграції у повсякденній діяльності Уряду, неефективні механізми міжвідомчої координації і моніторингу виконання ухвалених рішень, низький рівень фахової підготовки і знань державних службовців навіть вищої ланки того, що стосується європейської інтеграції, негативно впливають на реалізацію Угоди про партнерство і співробітництво та Стратегії інтеграції до ЄС [40]

Успіхи української дипломатії і заслужене визнання позитивної ролі України в підтриманні регіональної безпеки виявилися недостатніми, аби компенсувати брак структурних реформ всередині країни. Не можна вважати серйозним аргументом пояснення розриву між намірами і деклараціями, з одного боку, та їх імплементацією, з другого, передовсім у сфері європеїзації українського законодавства, лише тяганиною парламентських процедур чи, тим паче , «неконструктивною опозиційністю» Верховної Ради [35, 44c.].

Отже, для України інтеграція до Євросоюзу - це рух держави до стандартів реальної, діючої демократії та цивілізованого, соціально орієнтованого ринкового господарства. Поки що Україна та ЄС погодилися інтенсифікувати політичні, економічні і культурні відносини, включаючи транскордонне співробітництво та спільну відповідальність у запобіганні та врегулюванні конфліктів. При цьому наголошується, що швидкість прогресу у відносинах буде повністю залежати від зусиль України та конкретних досягнень у виконанні зобов'язань щодо спільних цінностей. Саме тому органи державної влади повинні врахувати всі зобов'язання, що взяла на себе держава перед ЄС і відповідно до них, розробити ефективну зовнішньоекономічну політику, впровадити її у життя, і лише після цього розраховувати на досягнення бажаних результатів.

3.Сучасні відносини України та ЄС. Переваги та недоліки вступу України в ЄС

співробітництво інтеграція економічний

Сучасні геополітичні зміни у світі в цілому та в Європі зокрема призвели до того, що різноманітні політичні, економічні, воєнні та соціальні чинники також здійснюють вплив на ефективне функціонування сфери юстиції, свободи та безпеки, формування дружніх відносин між державами-членами Європейського Союзу та Україною. Отже, на нашу думку, пріоритетні напрями співробітництва Європейського Союзу та України у сфері юстиції, свободи та безпеки не можуть обмежуватися виключно тими, що зазначені у наведених вище документах. Підтвердженням такої точки зору є Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, де зазначено, що зміцнення безпеки України пов'язане і із забезпеченням економічної безпеки та політичної стабільності у державі. Таким чином, реалізація усіх завдань, що стоять перед кожним напрямом співробітництва в окремій сфері, створює необхідні передумови для забезпечення загальноєвропейської безпеки в усіх її вимірах [38, 4c.]

20 березня 2015 р. з пропозицією запровадити посаду віце-прем'єра з євроінтеграції до Президента й Прем'єр-міністра звернувся ряд громадських організацій. Звернення підписали Інститут євроатлантичного партнерства, представники Реанімаційного пакета реформ та інформаційної кампанії «Сильніші разом!». Представники цих організацій разом з експертами-євроінтеграторами виробили критерії, за якими провели громадський відбір кандидатів на посаду віце-прем'єра з євроінтеграції. Серед ключових вимог, яким має відповідати ефективний віце-прем'єр з євроінтеграції, організатори зазначають, зокрема, наявність ґрунтовних профільних знань, розуміння пріоритетів нової економічної та торговельної географії України, уміння вести діалог з інституціями ЄС на найвищому рівні тощо [17, 114c.].

Відносини між Україною та Євросоюзом є випробуванням наскільки близькими можуть бути стосунки країни з ЄС без перспективи повного членства в союзі. Незважаючи на поступове поглиблення відносин, що вкорінені в Угоді про Асоціацію та зону вільної торгівлі, цикл відносин між Україною та ЄС досягнув рівня, на якому обидві сторони виявляють ознаки втоми, якщо не недовіри, а спільне зобов'язання щодо проведення реформ коливалися напередодні запланованих на 2019 рік виборів.

З часу прийняття візової лібералізації в червні 2017 року близько 400 000 українців скористалися щойно отриманими можливостями для поїздки до Шенгенської зони. Це, звичайно, невелика частка загального населення України ? менше, ніж один відсоток, але символічне значення безвізового режиму було набагато більшим. Само собою, однак, цього не буде достатньо, щоб втримати інтерес та довіру до ЄС або зобов'язання реформ української еліти.

Фактичне наближення до законів та стандартів ЄС продовжує бути повільним та болісним процесом. Вплив Угоди про зону вільної торгівлі та нещодавно прийнятих заходів автономної торгівлі до цього часу мав незначні наслідки, а торгівля з ЄС все ще менша у загальному обсязі (14 млрд. дол.), ніж перед кризою 2014 року (17 млрд. дол. у 2012 році) [ 3, 125-138cт.].

За відсутності перспективи членства, допомога ЄС, спрямована на пом'якшення такого роду наслідків, в кінцевому підсумку буде обмежена, хоча макрофінансова допомога ЄС Україні є найбільшою, яка надана державі, що не є членом ЄС. Додаткові 2 млрд. дол. на макрофінансову допомогу було обіцяно під час саміту «Східного партнерства», який проходив у грудні 2017 року. Макрофінансова допомога ЄС має бути узгоджена з МВФ, але ЄС неодноразово використовував більш гнучкий підхід до виділення допомоги [17, 155c.]

У майбутньому ЄС має спрямовувати більше своїх ресурсів на південний схід України, а також на охорону здоров'я, освіту, соціальні послуги та інфраструктуру. Всі ці сектори мають важливе значення для української громадськості, тому вони критичні для збереження рівня підтримки ЄС та активної протидії ознакам зростаючої недовіри в ЄС серед розчарованої молоді.

Зовнішньополітичну орієнтацію України визначено, але глибина її відносин із Заходом та, зокрема, з ЄС, досі є визначальною. Крокуючи абияк до 2019 року і відтак прискорити темп цілком може виявитися нереалістичним сподіванням як для ЄС, так і для українських політиків, які вагаються просуватися вперед. Зрештою, немає нових політичних лідерів, котрі можуть надійно позначити новий початок у процесі внутрішньої реформи. Час, втрачений протягом наступного півтора року, ? це дорогий час для України, не в останню чергу через те, що сповільнення процесів реформ ще більше відтягує частину населення та розпалюватиме розкол серед орієнтованих на реформи українців у парламенті та в громадянському суспільстві [5,49c.]

Політика ЄС повинна бути чимось більшим, ніж сумою її частин. Але коли увага компонентів відволікається внутрішніми проблемами (наприклад, у Німеччині чи Великобританії) або вони переорієнтовуються з відносин з Україною (як і з Польщею), простір для внутрішньої політичної підтримки реформ скорочується. Різноманітність акторів на боці ЄС кидає власні виклики: це не дає достатньої уваги залученню до ЄС, і це дає українським політичним елітам можливість вільно самотужки шукати підтримки та пом'якшувати критику. Існують докази того, що коли ЄС вдається говорити єдиним голосом та робити це голосно - наприклад, наприкінці 2017 р., в контексті ставлення до новостворених антикорупційних інституцій ? український уряд бере це до уваги і принаймні частково мiняє свій підхід [9,143c.]

Україна перебуває на важливому етапі пошуку свого місця в новій системі міжнародної Спільноти, побудові нових відносин з європейськими структурами. Велика держава Україна має вигідне геополітичне розташування і всі умови для сталого розвитку. Досягти цього можливо тільки за чітко спрямованої, виваженої політики, створення чіткої законодавчої та нормативно-правової бази, відповідних інституцій, які відкривають широкі можливості для реалізації планів економічного і соціального розвитку, національної безпеки і дозволяють зайняти гідне місце у Європейській спільноті незалежних держав.

Сучасні відносини України та ЄС характеризуються критичним станом, оскільки Європейський Союз знаходиться зараз не у вигідному становищі через внутрішні економічні проблеми країн-членів, які підривають усю стабільність об'єднання.

Актуальність проблеми взаємовідносин України з гігантом процесів європейської інтеграції та кооперації Європейським Союзом є беззаперечна. Варто визнати, що євроінтеграція України поставили багато кризових питань еволюції загальнодержавного розвитку. Адже всі ми розуміємо цінність того позитивного прогресу, який може настати для Україну як для визнаної, авторитетної, передової, правової європейської держави за встановлення «євростандартів» економічного процвітання, політичної стабільності, соціального благополуччя, демократії та особистої свободи громадянина. На фоні економічної кризи, корупції, організованої злочинності, політичної нестабільності і зубожіння основної маси народу України, «євростандарти» виступають більше ніж привабливими взірцями для наших співвітчизників і стимулами подальшої інтеграції України [6, 38c.].

Треба виділити декілька переваг євроінтеграційної політики України. Перш за все, це є політична вигода, сутність якої полягає у встановленні стабільної політичної системи, сприйнятті України як важливого суб'єкта політичних відносин, залученні України до Спільної європейської політики безпеки та оборони, яка гарантуватиме Україні державний суверенітет та територіальну недоторканість. Напевно, це є основний і найболючіший фактор [3,220c.]

Другим можна вважати економічний потенціал, тобто, забезпечення розвитку малого та середнього бізнесу, впровадження стандартів ЄС у виробництві, макроекономічна стабільність, додаткові інвестиції в економіку країни, надання субсидій сільському господарству, кількісні обмеження імпорту, антидемпінгова політика, протекціонізм і контроль експорту. Щодо макроекономічної стабільності, то у цьому випадку мається на увазі, при вступі до ЄС Україна має підтягнути свої економічні показники до європейських стандартів, створити досить розвинений ринок, закріпити тенденції до економічного зростання, що саме по собі принесе Україні уже позитивні результати. Україна також отримає переваги від запровадження єдиної валюти при вступі в ЄС [3, 26c.].

Третій чинник - це є соціальний євроефект, що має на меті ефективний захист прав людини в інституціях ЄС, відкриття кордонів для вільного пересування населення, забезпечення високого рівня життя населення, формування середнього класу та проведення реформування освіти, охорони здоров'я, соціального захисту [9,54c.]

Також позитивними наслідками вступу України до ЄС залишаються:

Європейська колективна безпека: В інтересах Європейського Союзу є забезпечення миру та стабільності в межах своїх кордонів, щоб мати своїми сусідами стабільні та демократичні держави з прогнозованою і дружньою зовнішньою політикою. Будучи членом ЄС, Україна бути залучена до Спільної європейської політики безпеки та оборони (СЄПБО), яка гарантуватиме Україні державний суверенітет і територіальну недоторканість.

Макроекономічна стабільність: Економічно-торговельні відносини з ЄС ? це потенційний шанс, яким треба вміти скористатися, розрізняючи наявні можливості та виправдану обережність від невиправданого оптимізму і популістських страхів.

При підтягненні економічних показників України до європейських стандартів, створенні в країні розвинутого ринку, закріпленні тенденції до економічного зростання, вдосконаленні законодавства, розбудові демократичного суспільства, як неодмінної умови вступу України до ЄС, вже само по собі принесе Україні неабиякі економічні вигоди, оскільки прагнення приєднатися до ЄС стимулюватиме керівництво нашої держави чим скоріше досягти бажаних результатів та гарантувати економічну стабільність та зростання добробуту [36,16c.].

Додаткові інвестиції в українську економіку: Європейський Союз являє собою великий ринок збуту виробів та джерело задоволення потреб України в найрізноманітніших споживчих та інвестиційних товарах.

Україна, будучи членом ЄС, матиме значні можливості для динамічного розвитку туристичної та рекреаційної галузі, розширення міжнародного співробітництва в цій сфері, так як, на сьогодні, наявний потенціал реалізується недостатньо, оскільки донині немає повноцінної, адаптованої до ринкових умов державної політики розвитку вітчизняного туризму, підвищення його економічної ефективності та пізнавальної цінності. Бракує кваліфікованих кадрів для роботи в цій новій для нас сфері, держава, по суті, втратила контроль за її розвитком та регулюванням діяльності [14, 36c.]

Будучи членом Євросоюзу, Україна долучиться до ефективної спільної сільськогосподарської політики Європейського Співтовариства. В межах Європейського співтовариства існує велика кількість комунітарних систем регулювання ринку для наступних видів сільськогосподарської продукції: зернові, рис, цукор, оливкова олія, оливкове насіння, протеїнові рослини, молоко та молочні продукти, яловичина і телятина, баранина і козяче м'ясо, свинина, яйця і птиця, свіжі фрукти і овочі, консервовані фрукти і овочі, сирий тютюн, квіти і декоративні рослини, хміль, посівний матеріал і банани. Введення комунітарної системи регулювання ринку для певного сільськогосподарського продукту означає, що країни-члени повинні стримувати застосування внутрішньодержавних заходів регулювання, котрі могли б вплинути на функціонування комунітарної системи [18, 266c.].

Відкриття кордонів для вільного пересування населення: Вступ України в ЄС та приєднання до Шенгенської безвізової зони містить безліч вигод у соціальному плані, оскільки забезпечує свободу пересування по європейському континенту з метою працевлаштування, навчання, лікування, відпочинку тощо.

Забезпечення високого рівня життя населення: Головною відзначальною ознакою ЄС є реальне забезпечення високого рівня життя населення, особливо в т.зв. країнах першої ліги, які раніше інтегрувалися в європейську економічну систему, а тому вступ України в ЄС означатиме поступове підняття рівня життя [25, 256c.]

Стабільність політичної системи: Рух України до ЄС вмотивований не лише притягальною силою його економіки та стандартів життя, основними параметрами яких є, зокрема чверть світового ВВП, 40 % світового експорту, 6-8 разова перевага над країнами Східної Європи за кількість валового внутрішнього продукту на душу населення та подвійна - за часткою заробітної плати у вартості продукції підприємств

Впровадження стандартів ЄС у виробництві: Співробітництво України з Європейським Союзом необхідне для технологічного оновлення українського виробництва. Виробничі технології українських підприємств відстають від тих, що їх використовують передові європейські країни, Україна не має капіталу, необхідного для модернізації наявних та створення нових сучасних підприємств. А без модернізації успадкованих від СРСР виробничих структур Україна навряд чи може сподіватися вийти на траєкторію стійкого економічного розвитку та подолати зростаюче відставання від економічно розвинутих країн, які визначають напрями та масштаби динаміки світової економіки. Тобто, йдеться про створення виробничо-технологічного укладу, порівнянного з європейським [39, 165c.].

Реформування освіти, охорони здоров'я, соціального захисту: Внаслідок пріоритету захисту прав людини на території ЄС діють ефективні механізми надання першочергових соціальних послуг - освіта, охорона здоров'я тощо, а тому приєднання України до ЄС буде корисним у сфері соціального захисту громадян.

В законодавстві ЄС у галузі соціального захисту досягнуто значного прогресу, так Маастрихтський договір надав нового поштовху розвитку соціальної політики, яка стала предметом важливих політичних дискусій, в процесі яких було досягнуто чимало компромісних рішень. Було підписано Протокол до цієї Угоди між усіма членами ЄС, за винятком Великобританії, що мав на меті пришвидшити шлях до інтеграції у формі соціального союзу [5, 45c.].

Україну можна включити до складу ЄС, але ж це тільки формальність. 10-15 років грунтовних економічних та політичних реформ не зможе подолати проблему невідповідності євростандартам українського мислення як єдиного загальнодержавного компоненту.

Проте, передові розуми світової політичної системи ще не дійшли до ідеального способу угрупування країн у відокремлені співтовариства, позаяк навіть ЄС у своїх цілях не є абсолютно безкорисною. Тому варто виділити певні недоліки:

- політичні недоліки несуть із собою часткову втрату суверенітету та підпорядкування територій органам ЄС, невизначеність стратегії розвитку, що також не дуже добре вплине на економічний стан, оскільки між країнами ЄС існує в деякій мірі висока конкуренція в деяких галузях, тому потрібно буде переорієнтовуватись на менш конкурентні галузі, а також негативним чинником буде погіршення взаємин із країнами СНД;

- економічні недоліки передбачають втрату конкурентоспроможності певних галузей, складність переходу на європейський рівень цін, квотування певних видів товарів, можливе переміщення до України шкідливих виробництв, використання України як сировинного придатку, а також як дешевої робочої сили;

- соціальні недоліки ? це ускладнення візового режиму із східними сусідами, поглиблення демографічного спаду, незаконна міграція та відплив кадрів [4, 588-610ст.].

Можливе переміщення до України шкідливих виробництв. Європейський союз розширився на Схід тоді, коли переживає період економічних негараздів. Тут зростає безробіття і майже зовсім не зростає економіка. Тим часом до спільноти долучилися держави з дешевою робочою силою. Більшість експертів прогнозує такий перебіг подій: підприємства, що зараз виробляють свою продукцію у Західній Європі, - з її високими заробітними платами й податками - поступово переноситимуть значну частину своїх потужностей у східну частину континенту.

Проблема незаконної міграції та відтоку кадрів. Вступивши до ЄС у короткостроковій перспективі, Україна може відчути весь негативізм незаконної міграції та катастрофічного відтоку кадрів. З розширенням ЄС і відкриттям кордонів значно зросла кількість контрабандистів різних мастей: від «спонтанних», які прихоплюють зі собою блок-другий цигарок понад встановлену норму, до кримінально організованих, які орендують у прикордонних районах цілі склади. Якщо в найближчому майбутньому не вдасться підвищити рівень життя у нових країнах-учасниках ЄС до рівня розвинутих країн Європи, то багато жителів нових країн можуть переселитися в Західну Європу. Разом з тим можуть посилитися існуючі проблеми на ринку робочої сили в західноєвропейських країнах [12,125c.].

Погіршення відносин з країнами СНД. Відомо, що Україна як колишня республіка СРСР, протягом сімдесяти років була інтегрована у спільну радянську економічну систему та тісно пов'язана з іншими республіками у двосторонніх відносинах, з якими діють десятиріччями налагоджені процедури взаємної торгівлі. Важливим економічним партнером України, особливо в енергетичній сфері, є Росія, яка в силу ряду історичних, ідеологічних, геополітичних причин вважає Україну своєю ексклюзивною сферою впливу, у зв'язку з чим болісно реагує на будь-які дії українського уряду, скеровані у протилежному від Росії напрямку [22, 112 c.].

Втрата конкурентоспроможності певних галузей. Відкрившись європейській економіці, Україна може отримати великий відсоток населення, яке в цій економіці буде неконкурентним.