Політика нерозповсюдження ядерної зброї: історія та сучасність

Національна адміністрація з ядерної безпеки, агентство, що відповідає за ЯЗ в межах Міністерства енергетики, рекомендувала оновити ядерний арсенал США, щоб адаптувати його до сучасних сценаріїв війни та забезпечити довгострокову надійність. Це призвело до дебатів з приводу планів розробки нової надійної боєголовки, яку буде легше обслуговувати, а її тестування не вимагатиме проведення ядерних випробувань. Свого часу Конгрес прийняв рішення не фінансувати програму створення нової ядерної боєголовки, але остаточно з порядку денного переозброєння для ядерного стримування не зникло. Його прихильники стверджують, що в протилежному випадку США будуть вимушені повернутися до ядерних випробувань. Їхні опоненти переконують, що немає ніяких технічних причин сумніватися в надійності існуючої системи обслуговування ЯЗ. Вони вказують на позитивні результати Програми подовження термінів придатності ядерних боєголовок. Аргументом проти є також побоювання, що це викличе негативний міжнародний резонанс, підірве політику нерозповсюдження ЯЗ та прискорить гонку ядерних озброєнь.

Пакистан, який володіє від 90 до 110 ядерними боєголовками, постійно стикається із зовнішніми та внутрішніми загрозами від терористів й екстремістів. Член палати представників Конгресу США М. Бахманназвала Пакистан «занадто ядерним, щоб перетворитися на дисфунціональну державу», й попередила, що припинення американської допомоги Пакистану буде «неприпустимо наївним». Прихильники надання допомоги Пакистану, щоб унебезпечити його ядерний арсенал, також зазначали: така політика є відносно дешевим способом уникнення небезпеки викрадення або придбання недержавними суб'єктами одиниці ЯЗ [50]. Допомога для підвищення безпеки ядерних арсеналів Пакистану складає незначну частину з більш ніж 20 млрд. дол., які країна отримала за часів другого президентства Б. Обами. Ядерний арсенал Пакистану залишається проблемним з погляду нерозповсюдження ЯЗ, хоча керівництво держави запевняє, що його охорона складається з тисяч елітних спецназівців. Існує ризик того, що деякі урядовці у Пакистані використовують допомогу США на інші цілі, аж до фінансування екстремістських ісламських елементів у країні. У широкому сенсі надання допомоги Пакистану для унебезпечення його ядерного арсеналу може бути витлумачено деякими членами міжнародного співтовариства в якості «нагороди» Пакистану за розробку ЯЗ та стимулювати поширення її до інших країн.

Процес з чотирьох Самітів (зустрічей близько 50 глав держав) з питань ядерної безпеки, насамперед попередження ядерного тероризму, був ініційований президентом США Б. Обамою у 2009 р. та завершився у 2016 р. До самітів, що відбулися у Вашингтоні (2010 р., 2016 р.), Сеулі (2012 р.) та Гаазі (2014 р.) залучалися представники ООН, ЄС, МАГАТЕ та деяких інших міжнародних організацій. Найбільшим досягненням процесу вважається скорочення та ліквідація матеріалів для виготовлення ЯЗ - запасів ВЗУ та сепарованого (виділеного) плутонію [66]. Триває процес конверсії дослідницьких реакторів на ядерне паливо на основі НУ. З України вивезено до Росії майже 235 кг матеріалу, придатного для створення ЯЗ. Усього ж зі Східної Європи під контролем Міністерства енергетики США вивезли 1559 кг такого матеріалу. Останніми були 700 кг з Польщі [67].

У листопаді 2014 р., образившись на міжнародні санкції, уведені проти РФ за незаконну анексію української АР Крим, Москва відмовилася від участі у Вашингтонському саміті 2016 р. під приводом того, що саміти лише дублюють роль міжнародних інституцій, насамперед МАГАТЕ. Росія скаржилася на брак демократичних процедур у проведенні самітів, оскільки держави-господарі отримують привілеї у формуванні порядку денного, [49, с. 512]. РФ також закидала державам-учасницям самітів, що на них розробляються керівні принципи, яких мають згодом дотримуватися міжнародні організації із значно ширшим колом країн-членів. Позиція Москви виглядає безглуздою на тлі: 1) відомих недоліків у ефективності роботи МАГАТЕ; 2) практично повністю паралізованої роботи єдиного багатостороннього форуму для переговорів з питань міжнародних договорів про контроль над озброєннями - Конференції з роззброєння у Женеві [49, с. 506-507]. Перспективи відновлення самітів з питань ядерної безпеки видаються невизначеними, якщо не безнадійними - через позицію адміністрації Д. Трампа.

Немає ознак того, що міжнародне співтовариство займатиме надалі краще скоординовану, жорсткішу послідовну позицію щодо таких держав, як Північна Корея та Іран, щоб зупинити поширення ядерної зброї. Дипломатичні переговори у шестисторонньому форматі з Північною Кореєю дали мізерні результати. Вона продовжувала проводити ядерні випробування і неодноразово погрожувала напасти на Південну Корею. Крім того, схоже, що Іран, незважаючи на деякі позитивні результати політики, спрямованої на зупинення його ядерної збройової програми [49, с. 496-497], наближатиметься до створення ЯЗ, а домовленості з ним опинилися під загрозою зриву. Кожна з цих країн, як і РФ, здатна передати ядерні матеріали та технології третій державі. Крім того, Північна Корея та Іран можуть розраховувати на підтримку в Раді Безпеки ООН Росії та/або Китаю, що не надто стимулює їх відмовитися від курсу на набуття ЯЗ.

У жовтні 2016 р. ООН прийняла резолюцію про початок переговорів у 2017 р. щодо договору про заборону ЯЗ. Це відбулося після двох десятиліть паралічу багатосторонніх зусиль у сфері ядерного роззброєння. На засіданні Першого комітету Генеральної Асамблеї ООН з питань роззброєння та міжнародної безпеки 123 країни проголосували за цю резолюцію, 38 - проти і 16 утрималися. Резолюція передбачала роботу конференції ООН у березні - липні 2017 р. у Женеві для розробки «юридично зобов'язуючого документа про заборону ЯЗ, що призвело б до її повної ліквідації» [68]. Співавторами резолюції виступили 57 країн, серед них - Австрія, Бразилія, Ірландія, Мексика, Нігерія та Південна Африка, які відіграли провідну роль у підготовці її тексту. Але ця спроба просунутися до без'ядерного світу заздалегідь приречена на невдачу, якщо брати до уваги склад опонентів резолюції, включно з членами «ядерного клубу» та їх союзниками - зокрема США, Канадою, РФ, Ізраїлем, Австралією, Францією, КНР та Великою Британією. Р. Вуд, спеціальний представник США на конференції у Женеві ООН з роззброєння повідомив у своєму виступі у Комітеті 14 жовтня 2016 р., що регіональна безпека може опинитися під загрозою у разі підготовки глобального плану роззброєння: «Як може держава, яка спирається на ЯЗ для своєї безпеки, приєднатися до переговорів і у такий спосіб затаврувати ЯЗ і усунути її?» [69].

В цілому позицію ЯД нині можна узагальнити таким чином: вони категорично проти ядерного роззброєння, але за взаємне зменшення ядерних арсеналів США та РФ (перспективи якого виглядають досить сумнівними, триває модернізація ЯЗ та носіїв) та за продовження політики нерозповсюдження, хоча в умовах збереження ЯЗ та розвитку ядерної енергетики вона не може бути ефективною. Загальна ерозія міжнародної системи призводить до бажання держав набути власних гарантій безпеки, серед яких ЯЗ досить вважається чи не найкращим засобом стримування агресора.

Слід визнати, що згідно з домінуючим серед військово-політичних експертів поглядом, ЯЗ, стратегічна і тактична, не придатна для розв'язання більшості, якщо не всіх сучасних конфліктних ситуацій. Отже, врегулювання конфліктів та встановлення й підтримання міжнародної стабільності вимагають розвитку та використання конвенційної сучасної високотехнологічної та точної зброї. Така зброя краща за ядерну й для стримування актуального чи потенціального агресора на всіх рівнях, від регіонального до глобального.

Незаконна анексія РФ української АР Крим та її збройне вторгнення на територію східної України засвідчили порожній характер міжнародних «запевнень» у наданні безпеки, зафіксованих у Будапештському меморандумі 1994 р. та нанесли важкого, нечуваного досі удару міжнародній політиці нерозповсюдження ЯЗ. Зокрема, фахівці стверджують, що сумний досвід України, яку позбавили ЯЗ спільними зусиллями США та РФ, підриває довіру до будь-яких гарантій безпеки, які могли б переконати країни відмовитися від набуття ЯЗ чи, тим більш, знищити наявний її арсенал. Унікальний досвід України є набагато більш вражаючим, ніж випадки Іраку або Лівії, які стали об'єктами нападу після скасування своїх ядерних проектів. Агресія Росії проти України дійсно була шоком для міжнародного порядку, збільшила загрозу транскордонних порушень суверенітету й територіальної цілісності у Європі. Вважалося, що все це відійшло у минуле й цілком належить Історії. Порушення Росією своїх зобов'язань, узятих згідно з Будапештським меморандумом (як і всієї договірно-правової бази двосторонніх відносин, яка налічує близько 400 документів), викликало гостру реакцію занепокоєння щодо загрози власній безпеці не тільки країн-сусідів РФ, що цілком зрозуміло, але й віддалених держав. Оскільки російська війна проти України триває і Москва не виявляє жодного бажання повернути Крим Україні, нині немає достатніх підстав для оцінки потенційного впливу українського прецеденту на реалізацію іншими країнами намірів набути ЯЗ як гарантії власної безпеки у середньо- та довготерміновій перспективі. Отже, важко погодитися із співробітником Інституту Брукінгса Р. Ейнґорном, коли він пише, що «шкода для перспектив режимів нерозповсюдження може бути значно меншою за ту, про яку вже попереджали експерти, оцінюючи вплив українського досвіду» [70, р. 47]. Навпаки, В. Мід зазначає: «...у разі, якщо Україна втратить частину території на користь Росії, це покладе кінець нерозповсюдженню, оскільки воно значною мірою не розглядатиметься у якості раціонального рішення для багатьох країн у всьому світі» [71].

Специфічну, надзвичайно неоднозначну роль РФ у сучасній політиці нерозповсюдження дослідили фахівці з Інституту Брукінгса (м. Вашингтон). Визнаючи, що без Росії успішне здійснення такої міжнародної політики неможливе, оскільки вона є одним із стовпів ДНЯЗ та грає помітну роль у керівництві МАГАТЕ, а також є «потенційним джерелом чутливого обладнання, матеріалів, технологій і традиційним другом країн, які викликають занепокоєння з погляду розповсюдження ЯЗ» [72], американський дослідник Р. Ейнгорн вважає необхідним зазначити наступне: небагато проблем нерозповсюдження можуть бути вирішені без активної підтримки Росії або, щонайменше, її сприяння, але Москва часто зводить нанівець усі зусилля у цьому напрямку;

Москва часто нехтує нерозповсюдженням ЯЗ у порівнянні з іншими російськими цілями: продемонструвати свою підтримку дружнім державам (насамперед, режиму Б. Асада в Сирії. - А.К., О.П.), провести власні комерційні інтереси, ствердити свій статус великої потуги (зокрема анексією АР Крим та збройною інтервенцією на схід України. - А.К., О.П.), завадити США досягнути своїх цілей або протидіяти економічним санкціям з американської ініціативи;

США та СРСР часто малиспільне бачення проблем нерозповсюдження, починаючи з часів переговорів щодо ДНЯЗ, який для Радянського Союзу був засобом запобігти набуттю Німеччиною ЯЗ. Але у пострадянські часи, після закінчення «холодної війни» співпраці був властивий непослідовний, непевний характер, її стан різко погіршився після анексії Росією Криму у 2014 р.; роздратована становищем отримувача допомоги у питаннях ядерної безпеки та підозрами щодо американських спостерігачів на чутливих російських підприємствах, Москва практично припинила двостороннє співробітництво у галузі ядерної безпеки у 2013-2014 рр., а внаслідок анексії Криму Конгрес США заборонив фінансування таких програм в Росії, що призвело до фактичного закриття тих сфер співробітництва, що збереглися; російська влада стверджує, що РФ може ефективно захистити свої ядерні матеріали і засоби без допомоги США. Однак, американські фахівці констатують, що є багато незакінчених справ з ядерної безпеки в Росії і висловлюють серйозні сумніви щодо бажання або здатності Москви самостійно завершити цю роботу, особливо з огляду на тиск на бюджет Російської Федерації, санкції і низькі ціни на нафту; Москва створює проблеми для Режиму контролю ракетних технологій (РКРТ), захищаючи російські комерційні інтереси й наполягає на тому, що Режим має грати вузьку технічну роль. РФ не підтримує зусилля з використання РКРТ для обмеження можливостей появи ракет в нестабільних регіонах; Росія є провідним критиком сучасної концепції МАГАТЕ про контроль на рівні держав, покликаний зробити перевірки ефективнішими, спираючись на додаткові джерела інформації, зокрема дані розвідок держав-членів, а не тільки на отриманий традиційними методами контролю стан безпеки. Росіяни стверджують, що надмірна довіра до розвідувальної інформації дозволила США та їхнім союзникам домінувати в МАГАТЕ і маніпулювати Агенцією у власних політичних цілях; Росія співпрацювала зі США, іншими провідними ЯД у галузі недопущення порушень ДНЯЗ, ліквідації північнокорейської ЯЗ та попередження набуття її Іраном, але вона припинила взаємодію з цих питань після уведення міжнародних санкцій проти неї за незаконну анексію АР Крим. На Конференції 2015 р. з ДНЯЗ РФ порушила традиційний конценсус «старих» ЯД, виступивши на боці делегацій арабських країн щодо спірного питання створення близькосхідної без'ядерної зони, при цьому намагалася покласти відповідальність за блокування консенсусу на Вашингтон. На засіданнях 5 держав-членів ДНЯЗ, що володіють ЯЗ, де мали розроблятися практичні поступові кроки, за допомогою яких 5 держав могли б ствердити незмінну прихильність виконанню своїх зобов'язань щодо ДНЯЗ у сфері роззброєння, Росія грала роль пасивного незацікавленого у досягненні результату учасника[72].

Підсумовуючи, слід зазначити, що Глобальний режим ядерного нерозповсюдження з моменту вступу у дію ДНЯЗ у 1970 р. був досить стійким. Незважаючи на прогнози про «каскад розповсюдження», нині існує тільки 9 держав з ЯЗ і їх кількість залишається незмінною протягом останніх 25 років. Режим ДНЯЗ є майже універсальним - 190 держав-учасниць та тільки 5 залишаються поза ним (Індія, Ізраїль, Північна Корея, Пакистан та Південний Судан). Деякі країни добровільно відмовилися від програм створення ЯЗ (Аргентина, Бразилія, Єгипет); кілька інших були змушені зробити це внаслідок дипломатичного або військового тиску (Ірак, Лівія, Південна Корея, Сирія); чотири колишні радянські республіки законно успадкували ЯЗ СРСР - РФ, Україна, Казахстан, Білорусь, але три з них були її позбавлені у примусовий спосіб спільними зусиллями США та Росії (Білорусь, Казахстан, Україна); і лише одна країна створила невеликий власний арсенал ЯЗ, перш ніж в односторонньому порядку його ліквідувати (Південна Африка). З блокуванням на 10-15 років шляху Ірану до ЯЗ згідно із Спільним комплексним планом дій (JCPOA), у разі його виконання (а жодних гарантій цього через перебіг подій на Близькому Сході немає), прийнято вважати, що жодна без'ядерна країна нині не прагне її набути. Незважаючи на випадки контрабанди ядерних матеріалів і збереження зацікавленості терористичних груп у надбанні ЯЗ, навряд чи в них є достатньо розщеплюваних ядерних матеріалів для створення бомби [73].

Глибокий песимізм щодо майбутнього політики нерозповсюдження ЯЗ властивий реалістам-геополітикам з Центру міжнародних та перспективних досліджень (ЦМСД, м. Вашингтон, США, один з керівників та ідеологів - З. Бжезінський), авторам доповіді «Світ поширеного розповсюдження» (2016 р.) [74]. Щоправда, автори доповіді виявляють обережність, коли пишуть у преамбулі, що це «не передбачення, а, скоріше, розумовий експеримент, мета якого розглянути, як такий світ може виникнути до 2030 р., яким він буде та у який спосіб він може вплинути на світовий порядок в цілому та сучасні концепції стримування [75; 12] та розширеного стримування» [74, р. VII-VIII] (готовності стримувати напад на союзників, друзів і партнерів як на самого себе). До того ж, підкреслюють американські дослідники, «виникнення такого світу не вимагатиме суттєвих глобальних змін», тобто знаходиться, на їхню думку, у руслі міжнародних тенденцій, які чітко проявилися. У доповіді виокремлено наступні фактори становлення світу «поширеного розповсюдження ЯЗ»:

- домінування у військовій сфері конвенційних озброєнь США, що послугує мотивацією вступу до «ядерного клубу» нових держав з метою створити потенціал ядерного стримування США;

- ерозія розширеного стримування США, що призведе до втрати довіри до американської «ядерної парасолі» та зростання регіональних загроз з боку таких країн як Північна Корея та Іран;

- загрози з боку ядерних країн-противників, які представляють екзистійну загрозу (як РФ для України);

- зростання доступу до ядерних технологій та знань;

- випадковий ядерний вибух або несанкціонований запуск носія ЯЗ.

Згідно з доповіддю, композиція «розширеного ядерного світу» виглядатиме наступним чином:

Провідні ЯД: Китай, Росія, США.

Середні ЯД: Велика Британія, Ізраїль, Індія, Іран, Пакистан, Південна Корея, Північна Корея, Франція.

Слабкі ЯД: Польща, Саудівська Аравія, Туреччина.

До цього переліку автори з ЦМСД додають «недержавних акторів, які можуть вносити безлад у міжнародну систему, але нездатні визначати її побудову». З методологією авторів гіпотези «розширеного ядерного світу» важко погодитися. По-перше, наочна з часів війни у Затоці 1991 р. перевага США у конвенційних озброєннях за більше, ніж 25 років, що минули, не призвела до розширення «ядерного клубу» - й можна тільки «передчувати», що це неодмінно у близькій перспективі призведе до таких наслідків. Влітку 2016 р., наприклад, дослідник з Інституту Катона Д. Бандоу зазначав на сторінках «ФорінАферз»: «Існують чіткі сигнали, що ані Південна Корея, ані Японія не мають серйозних намірів набути ЯЗ», хоча він цілком схвально ставиться до такого розвитку подій, мовляв, це полегшить американський тягар союзницьких зобов'язань з підтримання стабільності у Південно-Східній Азії [76]. По-друге, загроза ерозії розширеного стримування за президента Д. Трампа дійсно загострилася, але навряд чи йому вдасться «поховати» НАТО, про смертельну хворобу якої щоразу повідомляють реалісти, або американо-японський військовий союз. До того ж, не варто переоцінювати дієвість американського розширеного стримування у минулому - це добре знають у Грузії та Україні. По-третє, доступність ядерних технологій виникла давно, але поширення ЯЗ не відбулося. По-четверте, абсолютно випадково аналітиками з ЦМПД сформовані групи ядерних держав, наприклад, якщо США сприятимуть отриманню Туреччиною або Саудівською Аравією ЯЗ, то невже в них є шанси потрапити тільки до категорії слабких членів «ядерного клубу»? Постає й питання, чому у списку немає України - адже загроза її існуванню є серйозною та, на жаль, довготривалою. Якщо дійсно відбудеться «поширене ядерне розповсюдження», навряд чи наша країна опиниться поза ним. Але це вимагатиме тектонічних зсувів у міжнародній системі, а не простого лінійного продовження сучасних тенденцій.

Список використаних джерел та літератури

1. Чумак В. Ядерна стратегія США: від перевершення до нерозповсюдження. - К.: НІСД, 1999. - 304 с.

2. Горбулин В. Без права на покаяние. - Харьков: Фолио, 2009. - 379 с.

3. Горбулін В. Військово-ядерний тупик: український варіант // Дзеркало тижня. - 2015. - 13 березня. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://gazeta.dt.ua/internal/viyskovo-yaderniy-tupik-ukrayinskiy-variant-html

4. Галака С., Перепелиця Г. Шлях України до набуття без'ядерного статусу та його наслідки для режиму ядерного нерозповсюдження. - К.: Фоліант, 2015. - 80 с.

5. Українська Революція Гідності, агресія РФ і міжнародне право / Ред. О. Задорожній. - К.: К.І.С., 2014. - 1013 с.

6. Задорожній О. Порушення агресивною війною Російської Федерації проти України основних принципів міжнародного права. - К.: К.І.С., 2015. - 712 с.

7. Лоссовський І. Міжнародно-правовий статус Будапештського меморандуму: договір, обов'язковий для виконання всіма його сторонами. - К.: УАЗП, 2015. - 168 с.

8. Святун О. Будапештський меморандум та його співвідношення з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї // Віче. - 2014. - № 20. - Жовтень. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.viche.info/joumal/4405/

9. Потєхін О. Ядерне роззброєння України у контексті її відносин з США та РФ // Агора. - 2016. - Вип. 16. - С. 16-22.

10. Потєхін О. Політика США у сфері нерозповсюдження ядерної зброї та Україна // Американська історія та політика. - 2016. - № 1. - С. 100-107.

11. Потєхін О. Незастосування ядерної зброї у військово-політичній стратегії США та Україна // Проблеми всесвітньої історії. - 2016. - № 2. - С. 132-152.

12. Потєхін О. НАТО і Європейська стабільність. - Ч. 3. - Ядерне стримування // Зовнішні справи. - 2017. - № 3. - С. 10-15.

13. Куроп'ятник О. Ескалація ядерного протистояння США та Росії у контексті російсько- української війни: Доповідь. - К.: Майдан закордонних справ. - Червень, 2015. - 41 с. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.slideshare.net/MFAUA/ss-49825586

14. Кудряченко А., Чекаленко Л. Головні складові ядерної безпеки Франції // Проблеми ядерної безпеки сучасного світу і Україна / Під ред. А. Кудряченка. - К.: ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України», 2016. - С. 4-14.

15. Розумюк В. Основні напрями теоретичної рефлексії проблем ядерної безпеки // Проблеми ядерної безпеки сучасного світу і Україна / Під ред. А. Кудряченка. - К.: ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України», 2016. - С. 67-73.

16. Carlson J., Hooton P., Page J. Nuclear Weapons: The State of Play / Ed. by R. Thakur, G. Evans. - Canberra: Paragon, 2013. - 269 p.

17. Evans G., Kawaguchi Y. Eliminating Nuclear Threats. A Practical Agenda for Global Policymakers. Report of the International Commission on Nuclear Non-proliferation and Disarmament. - Canberra: Paragon, 2009. - 294 p.

18. Burns R., Coyle III Ph. The Challenges of Nuclear Non-Proliferation. - Lanham MD: Rowman & Littlefield, 2015. - 238 p.

19. Futter А. The Politics of Nuclear Weapons. - London: Sage Publications, 2015. - 280 р.

20. Sokolsky H. Nuclear Weapons Security Crises: What Does History Teach? / Ed. H Sokolski, B. Tertrais. - Carlisle, PA: Strategic Studies Institute and US Army War College Press. - July, 2013. - 280 p.

21. Sokolski H. Underestimated: Our Not So Peaceful Nuclear Future. - Carlisle, PA: Strategic Studies Institute and US Army War College Press. - January, 2016. - Р. 4-29.

22. Sokolski H. Moving Beyond Pretense: Nuclear Power and Nonproliferation / Ed. H. Sokolski. - Carlisle, PA: Strategic Studies Institute and US Army War College Press. - June, 2014. - 89 p.

23. The Global Nonproliferation Regime. Council on Foreign Affairs. - June 25, 2013. - [Електронний ресурс]. - Pежим доступу: http://www.cfr.org/nonproliferation-arms-control-and-disarmament/global-nuclear-nonproliferation-regime/p 18984

24. Ritchie N. US Nuclear Weapons Policy after the Cold War: Russians, `Rogues' and Domestic Division. - New York: Routledge, 2009. - 226 p.

25. Perl J. Forecasting Zero: U.S. Nuclear History and the Low Probability of Disarmament. - Carlisle, PA: Strategic Studies Institute and US Army War College Press. - November, 2011. - 57 p.

26. Wohlstetter A. Nuclear Heuristics: Selected Writings of Albert and Roberta Wohlstetter / Ed. R. Zarate, H. Sokolsky. - Carlisle, PA: Strategic Studies Institute and US Army War College Press, 2009. - 679 p.

27. QuesterG. Conceptions of Nuclear Threshhold Status // Security With Nuclear Weapons? Different Perspectives / Ed. by R. Karp. - Oxford: Oxford University Press,1991. - P. 209-228.

28. Russett B. Questioning the Morality of Nuclear Deterrence // After the Cold War: An Acceptable Role for Nuclear Weapons? / Ed. by C. Kegley and K. Schwab. - Boulder, CO: Westview Press, 1991. - P. 121-145.

29. Schelling T. The Legacy of Hiroshima: A Half-Century without Nuclear War / Institute for Philosophy and Public Policy. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:www.puaf.umd.edu/IPPP/Summer00/legasy_of_hiroshima.htm

30. Tannenwald N. The Nuclear Taboo: The United States and the Non-Use of Nuclear Weapons Since 1945. - Cambridge: Cambridge University Press, 2011. - 449 p.

31. Cimbala S. Nuclear Proliferation in the Twenty-First Century: Realism, Rationality, or Uncertainty? // Strategic Studies Quarterly. - 2017. - Spring. - Р. 129-146.

32. Arbatov A. Understanding the US-Russia Nuclear Schism // Survival. - 2017. - Vol. 59. - № 2. - P. 33-66.

33. A Blueprint for Donald Trump to Fix Relations with Russia. A policy memo to the president-elect. Priority: High. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.belfercenter.org/node/89105

34. U.S. Department of State, U.S. Delegation to the 2010 Nuclear Nonproliferation Treaty Review Conference / Treaty on the Non-Proliferation of Nuclear Weapons, The Three Pillars. - Р. 4-6. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.state.gov/documents/organization/ 141503.pdf

35. Потєхін О. Україна у зовнішньополітичній доктрині 45-го Президента США // Зовнішні справи. - 2016. - № 6. - С. 22-25.

36. Mearsheimer J. The Case for Ukrainian Nuclear Deterrent // Foreign Affairs. - 1993. - Vol. 72. - № 3. - P. 50-66.

37. Bernstein B. The Quest for Security: American Foreign Policy and International Control of Atomic Energy, 1942-1946 // Journal of American History. - 1974. - Vol. 60. - № 4. - March. - P. 1003-1044.

38. Ruane K. Churchill and the Bomb in War and Cold War. - L.-NY: Bloomsbury, 2016. - 425 p.

39. Hymans J. Britain and Hiroshima // The Journal of Strategic Studies. - 2009. - Vol. 32. - № 5. - October. - P. 769-797.

40. HydeParkAide-Mйmoire. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.atomicheritage.org/key-documents/hyde-park-aide-m%C3%A9moire

41. Niels Bohr Open Letter to the United Nations (June 9, 1950). - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.atomicarchive.com/Docs/Deterrence/BohrUN.shtml

42. The McMahon Bill, December 20, 1945. // The American Atom. A Documentary History of Nuclear Policies from the Discovery of Nuclear Policies from the Discovery of Fission to the Present / Ed. by Cantelon Ph., Hewlett R., Williams R. - Philadelphia: University of Pennsylvania Press, 1991. - 368 p.

43. Потехин А., Беттяр И. Общественное мнение США и создание ООН. - К.: Наукова думка, 1993. - 127 с.

44. Powaski R. March to Armageddon: the United States and the Nuclear Arms Race. - N.Y.: Oxford University Press, 1987. - 318 p.

45. The United Nations and Disarmament 1945-1970. - N.Y.: UN, 1970. - 515 p.

46. Myrdal A. The Game of Disarmament: How the United States and Russia Run the Arms Race. - New York: Pantheon, 1982. - 433 p.

47. Sokolski H. Best of Intentions: America's Campaign against Strategic Weapons Proliferation. - Westport, CT: Praeger, 2001. - 184 р.

48. Rust D. How We've Come to View the NPT: Three Pillars // Nuclear Rules, Not Just Rights: The NPT Reexamined / Ed. H. Sokolski. - Arlington VA: NPEC, 2017. - P. 37-101.

49. Щорічник СІПРІ 2015. - К.: Заповіт, 2016. - 658 с.

50. Chakma B. Pakistan's Nuclear Weapons. - L.-N.Y.: Routledge, 2009. - 190 p.

51. UN Security Council Resolution 1977, Nonproliferation. Published April 20, 2011. - [Електронний ресурс]. - Pежимдоступу: http://www.cfr.org/weapons-of-mass-destruction/un- security-council-resolution-1977-non-proliferation/p25238

52. Kerr P., Nikitin M., Woolf A., Medalia J. 2010 Non-Proliferation Treaty (NPT) Review Conference: Key Issues and Implementation. - Washington: CRS, 2010. - 29 p.

53. Gilinsky V. Another Gap in the NPT: How Israel and Others Get Outside Nuclear Help // Nuclear Rules, Not Just Rights: The NPT Reexamined / Ed. H. Sokolski. - P. 154-164.

54. IAEABudget 2016. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:https://www.iaea.org/about/budget

55. Bunn M., Malin M., Roth N., Tobey W. Preventing Nuclear Terrorism: Continuous Improvement or Dangerous Decline? / Belfer Center, March 2016. - [Електронний ресурс]. - Pежим доступу: http://www.belfercenter.org/sites/default/files/legacy/files/PreventingNuclearTerrorism-Web.pdf

56. International Atomic Energy Agency, ITD / Incident and Trafficking Database. - 2017. - [Електронний ресурс]. - Pежимдоступу: https://www.iaea.org/sites/default/files/16/12/16- 3042_ns_to_itdb_web -20160105.pdf

57. Proliferation Security Initiative Principles (September 4, 2003). - [Електронний ресурс]. - Pежимдоступу:http://www.cfr.org/proliferation/proliferation-security-initiative-principles/p19041

58. North Koreanship “turned around”. - [Електронний ресурс]. - Pежимдоступу: http://news.bbc. co.uk/2/hi/8127814. stm

59. Megatonsto Megawatts program concludes. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.world-nuclear-news.org/ENF-Megatons-to-Megawatts-program-concludes-1112134.html

60. “Remarksby President Barack Obama”. Hradcany Square, Prague, Czech Republic, April 5, 2009. [Електронний ресурс]. - Pежим доступу: https://www.gpo.gov/fdsys/pkg/DCPD-200900228/pdfDCPD-200900228.pdf

61. Libyan rebels find Quaddafi's yellow cake uranium. - [Електронний ресурс]. - Pежим доступу: http://www.cbsnews.com/news/libyan-rebels-find-qaddafis-yellowcake-uranium/

62. UN Security Council Resolution 1540 Non-proliferation (April 28, 2004). - [Електронний ресурс]. - Pежим доступу: http://www.cfr.org/proliferation/un-security-council-resolution-1540-non-proliferation/p 19038

63. TheInternationalConventionfortheSuppressonofActsofNuclearTerrorism, 2005. - [Електронний ресурс]. - Pежим доступу: http://www.cfr.org/international-organizations-and- alliances/international-convention-suppression-acts-nuclear-terrorism-2005/p11597

64. The Comprehensive Nuclear Test Ban Treaty, 1996. - [Електронний ресурс]. - Pежим доступу: http://www.cfr.org/proliferation/comprehensive-nuclear-test-ban-treaty/p10480

65. Shultz G., Perry W., Kissinger H., Nann S. A World Free of Nuclear Weapons. - [Електронний ресурс]. - Pежим доступу: https://www.wsj.com/articles/SB116787515251566636

66. Cann M., Davenport K., Parker J. The Nuclear Security Summit: Accomplishments of the Process. An Arms Control Association and Partnership for Global Security Report. - March, 2016. - 76 p.

67. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.armscontrol.org/files/The-Nuclear-Security-Summits-Accomplishments-of-the-Process.pdf

68. Яневський О. США вивезли з Східної Європи близько 1600 кг збагаченого урану та плутонію (5 грудня 2016). - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukrainian. voanews.com/a/us-uranium/3623737.html

69. UN Votes To Outlaw Nuclear Weapons In 2017. - [Електронний ресурс]. - Pежим доступу: http://www.globalresearch.ca/un-votes-to-outlaw-nuclear-weapons-in-2017/5553590

70. Scotti M. Canada votes against nuclear disarmament treatyt alks. - [Електронний ресурс]. - Pежим доступу: http://globalnews.ca/news/3031507/canada-votes-against-nuclear-disarmament-treaty-talks/

71. Einhorn R. Ukraine, Security, Assurances, and Nonproliferation // The Washington Quarterly. - - Vol. 38. - № 1. - Р. 47-72.

72. Mead W. Putin Invades Crimea: Obama Hardest Hit? // The American Interest. - 2014. - March 3. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.the-american-interest.com/2014/03/03/putininvades-crimea-obama-hardest-hit/

73. Einhorn R. Prospects forU.S.-Russian nonproliferation cooperation: Russia- An Increasingly Unreliable Nonproliferation Partner. - Brookings Inst., February, 2016. - [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.brookings.edu/research/prospects-for-u-s-russian-nonproliferation-cooperation/

74. Einhorn R. Non-ProliferationChallenges Facing the Trump Administration/ R. Einhorn. - Washington D.C.: Brookings Ins., March 2017. - 78 p. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.brookings.edu/wp-content/uploads/2017/03/acnpi_201703_nonproliferation _challenges_ v2.pdf

75. Murdock C., Karako T., Williams I., Dyer M. Thinking about the Unthinkable in a Highly Proliferated World. - Lanham: Rowman @ Littlefield, 2016. - 88 p.

76. Потєхін О. НАТО і Європейська стабільність. - Ч. 2. - Стримування // Зовнішні справи. - 2017. - № 2. - С. 16-21.

77. Bandow D. Let Them Make Nukes: The Case for “Friendly” Proliferation// Foreign Affairs. - - June. - [Електронний ресурс]. - Pежим доступу: https://www.foreignaffairs.com/articles/japan/2016-07-26/let-them-make-nukes

Размещено на Allbest.ru