Архітектура європейської безпеки наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ сторіччя

За підсумками роботи конгресу було ухвалено рішення щодо затвердження принципу колек-тивного управління європейськими справами шляхом проведення конгресів (якщо спочатку передбачалося зробити конгреси монархів періодичними, то у підсумку на вимогу Великої Британії ця ідея була відхилена). Аби заспокоїти громадську думку за ініціативою Росії і Великої Британії було підписано Декларацію про те, що Союз буде піклуватися «про суворе дотримання принципів міжнародного права», подавати «приклад правосуддя, згоди і помірко-ваності».

Секретний протокол від 3 (15) листопада 1818 р. містив положення про зобов'язання союзних держав щодо «попередження згубних наслідків нового революційного потрясіння» [Див: 64, с. 118]. (вересень - листопад 1818 р.), конгрес в Троппау (жовтень - грудень 1820) та Лайбахський конгрес Конгрес в Троппау і Лайбахський конгрес були скликані з приводу революційних подій в Португалії і Неаполі. За результатами їх роботи було ухвалено рішення про застосування вій-ськової інтервенції (австрійські війська) щодо революційного Неаполю після того, як будуть вичерпані усі мирні засоби; скасування конституції Сицилії і введення австрійських військ (за потреби, яка не виникла, - російських військ); не надання допомоги Греції з боку Росії. Без-умовний інтерес становить протокол Троппау (Велика Британія не підписала його), у якому зазначалося, що членство держави у складі європейського союзу призупиняється у випадку, якщо в них відбудуться зміни урядових форм шляхом заколоту, зміни, які будуть нести загрозу іншим державам-членам, до тих пір, доки не буде відновлено їх внутрішній правопорядок. До таких держав можуть бути спочатку застосовані дружні умовляння, а потім і примусові заходи, якщо вживання сили виявиться необхідним [Див.: 52, с. 72-73]. (січень-травень 1821 р., Веронський конгрес Веронський конгрес став останнім дипломатичним конгресом Священного Союзу Під час його роботи вирішувалися наступні питання: підготовка французької інтервенції до Іспанії з метою придушення революції; визнання незалежності латиноамериканських держав; становище в (жовтень - грудень 1822 р.).

Особиста участь голів держав, урядів і міністрів закордонних справ у роботі конгресів забезпечила не тільки ефективність їх роботи, але й формування атмосфери взаємної довіри між правителями.

Слід зазначити, що в XIX ст., після наполеонівських війн, ідея миру між народами поступово переходить із сфери філософських дискусій в площину практичної політики. Стає зрозумілим, що забезпечення миру і свободи потребує створення нового глобального правового порядку, його демократизації, відновлення ролі міжнародного права і поваги до нього. При цьому чи не вперше в історії відбувається усвідомлення того, що регіональна безпека (стабільність) як мета зовнішньої політики великих держав має визначатися не як статус-кво і не як передбачуваність відносин у галузі безпеки з передбачуваним супротивником, а як стан (environment), в якій великі держави вважають становище своїх країн достатньо безпечним для того, щоб вони могли просуватися до здійснення національних і міжнародних завдань без побоювань з приводу зовнішніх загроз і необхідності відволікати надлишкові кошти на озброєння і військові потреби [76, с. 6].

У результаті діяльності конгресів на фоні активізації революційних рухів в Європі великі держави виявили готовність до створення міжнародної поліцейської системи, яка мала стати прологом до створення певної моделі загальноєвропейського управління (уряду). Дані плани були зірвані через позицію Британського уряду, який побоювався, що легалізація принципу втручання у внутрішні справи може з часом бути використана не лише щодо третіх держав, але й однієї з великих держав.

Після Веронського конгресу спостерігається поступовий занепад діяльності Священного Союзу, що було обумовлено низкою факторів: смерть Олександра I, який виступав рушійною силою конгресів; перехід Великої Британії до політики «блискучої ізоляції»італійських державах; заходи щодо припинення работоргівлі; східне питання; скарга Сардин-ського королівства на Швейцарію; свобода судноплавства по Рейну [81]. Велику Британію не влаштовувало, що вона не мала права вето на рішення «Європейського ^{концерту» і як наслідок з багатьох загальноєвропейських питань залишалася в меншості, що зрештою заважало реалізації її геополітичних інтересів. Намагання окремих авторів предста- вити Велику Британію як головного поборника демократії та європейських рухів за націо-нальне відродження, що протистояла «clique of the Three Gentlemen», насправді не відповідає дійсності. Критика Лондоном принципу втручання у внутрішні справи третіх держав лунала тоді, коли це відповідало геополітичним інтересам Великої Британії в Європі. Міністр закор-донних справ Франції Шатобріан звертав увагу на те, що Лондон сам проводить політику втручання у внутрішні справи інших держав, прикладом чого є листопадівська декларація 1793 р., у якій він закликав до інтервенції проти революційної Франції. Про непослідовність Великої Британії в цьому питанні вказує, на його думку, циркуляр міністра закордонних справ Р С. Каслрі від 19 січня 1821 р. в якому говорилося: «Повинно бути чітко засвоєно, що жодний уряд не може бути більшою мірою, ніж британський, схильний підтримувати право кожної держави або держав на інтервенцію в разі, коли його безпосередній безпеці або його життєвим інтересам загрожують внутрішні чвари в іншій державі» [Див.: 51]. підсумку Велика Британія стала проводити парадоксальну політику «intervening to prevent intervention». Стверджувати той факт, що Лондон був поборником ідеї національної незалеж-} («splendid isolation»); посилення розбіжностей

політики Російської і Австрійської імперій з османського питання за часів правління Миколи І; розходження інтересів Священного Союзу і «Європейського концерту»; несумісність самодержавства з республіканським конституціоналізмом; зникнення з порядку денного «французького питання» як цементуючого фактору, що забезпечував єдність великих держав тощо. Великі держави, як і раніше, були згодні з тим, що мир повинен бути збережений, але попри це вони дедалі більше не могли досягнути єдності в питанні, звідки походить загроза миру, що зрештою обумовило кризу «Європейського концерту».

Священний Союз отримав шанс на відродження своєї діяльності на початку 1830-х років [81], приводом чого стало:

- визнання Великою Британією, Російською імперією і Францією незалежності Греції від Османської імперії на підставі Лондонського протоколу (1830 р.).

- розв'язання бельгійсько-голландського конфлікту, який виник після Бельгійської революції (1830 р.), у рамках Лондонської конференції (жовтень 1830 р. - листопад 1831 р. (із перервами) за участю представників Австрії, Великої Британії, Пруссії, Росії та Франції. Попри існування в учасників конференції взаємовиключних інтересів (Франція була зацікавлена в послабленні свого сусіда - Нідерландського королівства, і відповідно підтримувала вихід Бельгії з його складу; учасниці Священного Союзу - Австрія, Пруссія і Росія - намагалися не допустити руйнації міжнародної системи, створеної Віденським конгресом, а тому наполягали на поверненні Бельгії до складу Нідерландського королівства; Велика Британія, зацікавлена в погіршенні франко-російських відносин, підтримала позицію Франції) Франції та Великій Британії вдалося домогтися визнання іншими учасниками конференції незалежності Бельгії, що було зафіксовано в договорі.

Успіх міжнародних конференцій в цей період був обумовлений тим, що великі держави не демонстрували колективної спроби відродити доктрину абсолютизму, не вдавалися до засудження революції як такої, не намагалися політику втручання у внутрішні справи зробити загальноєвропейською.

Однак під час конгресу в Мюнхенгреце (1833 р.) стало зрозуміло, що зовнішня політика Великої Британії і Франції¹ дедалі більше відходить від принципів Священного Союзу, крім того, позиції його учасників остаточно розійшлися з приводу османського питання, загострилися протиріччя між геополітичними інтересами Росії, Австрії та Пруссії. Остаточна руйнація «Європейського концерту» відбувається пізніше і пов'язана із Кримською війною 1853 р. [61]. ності взагалі неетично на фоні проведення ним активної і доволі жорсткої колоніальної полі-тики. Стосовно Франції такий висновок не мав такої однозначності, про що свідчить той факт, що в 1832 р. армія Франції вторглася в Середину Італію і захопила м. Анкон; в 1836 р., коли Австрія, Пруссія і Російська імперія здійснили інтервенцію у Краківську республіку, уряд Франції, на відміну від британського уряду, не засудив вказану акцію: він вимагав виводу військ трьох держав, але при цьому не визнав інтервенцію порушенням міжнародного права.

Оцінки діяльності Священного Союзу є дуже полярними [18]. Оскільки поступово одним з основних видів діяльності стало придушення революцій у європейських державах без згоди останніх (відповідно до Попереднього протоколу від 07.11.1820 р. між Росією, Австрією і Пруссією) [28; 36; 38, с. 90-91], переважно у ліберально-демократичній і комуністичній літературі його характеризували як реакційну організацію [81]. Разом з тим не можна ігнорувати той факт, що саме завдяки його діяльності Європа не мала значних війн майже півстоліття, а сам Союз став першим і єдиним міжнародним міждержавним об'єднанням [2], яке ґрунтувалося виключно на християнських засадах і об'єднувало народи від Атлантики до Тихого океану.

«Європейський концерт» - це насправді прообраз міжнародних організацій у сфері безпеки, перший приклад ефективно діючої євроатлантичної системи колективної безпеки, побудованої на збалансованій багатополярності, готовності йти на компроміси¹ і коаліційні угоди внаслідок існування формування певного консенсусу серед провідних держав регіону з приводу організації та функціонування світового міжнародного правопорядку [58, с. 524; 75, с. 148]. Суб'єктами цієї системи були не лише держави, але й коаліції держав, склад яких змінювався залежно від їхніх геополітичних інтересів, що, однак, не тягнуло за собою перегляду характеру міжнародних відносин, як не руйнували її і революції та війни.

Показово, що хоча «Європейський концерт» закріпив гегемонію великих держав, він водночас обмежив свободу (сваволю) їх дії на міжнародній арені, внаслідок чого:

- завершився процес формування колоніальних імперій у світі (хоча офіційного закріплення колоній за великими державами не відбулося, що стало однією з причин розв'язання Першої світової війни);

- в Європі припинилися війни (за винятком незначних);

- після здійснення перерозподілу кордонів попри позицію Великої Британії Дослідники зазначають, що кожна з великих держав була задоволена не цілком, але не настільки, щоб зруйнувати систему і створити новий революційний хаос [32]. Свідчення справедливості такого висновку є те, що Російська імперія в 1815 р. відмовилася від гегемонії в Європі, а в 1821 р. - від вторгнення на територію Османської імперії через недотримання останньою поло-жень Бухарестського договору (1812 р.) та повстання в Греції. Офіційний Лондон заявив про неготовність сприйняти як загальний принцип міжнародного права принцип втручання у внутрішні справи іншої держави. Разом з тим Велика Британія зая-вила про готовність окремо розглядати питання втручання у внутрішні справи європейських держав, коли виникає надзвичайна ситуація у будь-якій країні. Дана позиція пояснювалася тим, що Лондон не був готовий визнати той факт, що всі народні повстання чи революції, що відбуваються знизу, є нелегітимними та суперечать публічному праву Європи. було ухвалено принцип їхньої непорушності та право великих держав втручатися у внутрішні справи третіх країн (здійснювати воєнні інтервенції), що знаходяться в зоні їхніх геополітичних інтересів, з метою придушення революційних рухів Цим правом скористалися Австрія для придушення заколотів у Неаполі та П'ємонті (1821 р.) і Франція, яка втрутилася у внутрішні справи Іспанії (1823 р.).;

- політика однієї «великої держави» або їх коаліції перестала розглядати іншу «велику державу» з позиції необхідності здійснення її поділу або повного знищення;

- закладено міжнародно-правові підходи щодо мирного вирішення міжнародних спорів;

- усі спірні проблеми, що стосуються третіх, малих країн, вирішувалися на основі спільних домовленостей між великими державами.

Висновки. Віденська система, як і попередні та наступні системи міжнародних відносин, містила суперечності та елементи нового, які повністю проявилися лише з часом. Версальсько-Вашингтонська міжнародна система і заснована на ній Ліга Націй, що виступали антитезою архітектури європейської безпеки, створеною Віденською системою, виявилися менш ефективними, оскільки не змогли запобігти розв'язанню Другої світової війни.

Раціональність ідеї «Європейського концерту» як стрижня Віденської системи доводить той факт, що вона розглядалася як точка відліку при розробці моделі консорціуму великих держав, втіленого в Раді Безпеки Організації Об'єднаних Націй.

Розробники стратегій сталого співробітництва великих держав відповідно до концепції «балансу сил» повинні розуміти, що на шляху до встановлення міжнародного порядку, який би міг запобігти новим війнам великих держав, вони неминуче понесуть не лише певні внутрішньополітичні іміджеві втрати, але й можуть зіткнутися подекуди з певним утиском національних інтересів, оскільки системи міжнародних відносин і відповідні їм моделі безпеки передбачають готовність йти на взаємні компроміси і поступки.

Громадська думка на національному рівні майже завжди буде переоцінювати негайні вигоди і егоїстичні демарші своєї держави на міжнародній арені й відповідно недооцінювати готовність до компромісу, пошуку консенсусу та побудувати довгострокові відносини із зарубіжними партнерами, навіть якщо останні розглядаються як геополітичні конкуренти чи супротивники. Керівники держав не можуть дозволити собі повністю ігнорувати громадську думку, насамперед позицію національних еліт, одначе вони не повинні ставати заручниками цієї думки, якщо прагнуть побудувати й підтримувати міжнародний порядок, побудований на ґрунті проведення консультації і досягнення консенсусу великих держав.

Головним пріоритетом великої держави в забезпеченні життєздатності міжнародного порядку і безпеки повинно бути її прагнення уникнути прямого приниження іншої великої держави в регіоні її національних інтересів. Цей пріоритет має першорядне значення і відступ від нього може бути лише в тому разі, коли ці інтереси вступають у гострий конфлікт з першочерговими інтересами самої держави в даному регіоні.

Література

1. Acte additionnel aux Constitutions de 1'Empire du 22 avril 1815. URL: https://www.conseil - constitutionnel.fr/les-constitutions-dans-l-histoire/acte-additionnel-aux-constitutions-de-l-empire - du-22-avri1-1815.

2. Anoshyna, N.-T. Yu. (2011). Holovnyi akt Videnskoho konhresu 1815 roku yak osnova mizhn - arodnoho pravoporiadku XIX - pochatku XX stolittia. Odesa: Feniks [in Ukrainian].

3. Arnault, A.-V. (1825). Vie politique et militaire de Napoleon. Paris: A. Lacrosse. Vol. 1, p. 128; vol. 2.

4. Belissa, M. (1999). Fraternitft universelle et intftrKt national, 1713-1795, Les cosmopolitigues du droit des gens. Annales historiques de la Ruvolution franeaise, 316, 389-393. Paris. URL: https:// www.persee.fr/doc/ahrf_0003-4436_1999_num_316_1_2252_t1_0389_0000_2.

5. Bogaturov, A.D. (1997). Velikiye derzhavy na Tikhom okeane. Istoriya i teoriya mezhdunarod - nykh otnosheniy v Vostochnoy Azii posle vtoroy mirovoy voyny (1945-1995. Moscow: Konvert - MONF. URL: http://www.obraforum.ru/lib/book5/index.htm [in Russian].

6. Bolingbrok, G.S.-Dzh. (1978). Pisma ob izuchenii i polze istorii. Moscow: Nauka [in Russian].

7. Breunig, Ch. (1977). The Age of Revolution and Reaction 1789-1850. New York-London.

8. Cambaceres, Memoires inedits, Perrin, 1999, 2 vol., II, 163; L'Europe napoleonienne. URL: https://ehne.fr/article/epistemologie-du-politique/construction-nationale-et-enjeux-europeens/ leurope-napoleonienne.

9. Carsten, H. (1970). The Concert of Europe: A Study in German and British International Theory, 1815-1914. London: Longmans.

10. Cases, E. de Las. Le Memorial de Sainte-Helene. (1951). Premiere edition integrale et critique etablie par Marcel Dunan. Paris: Flammarion, vol. I.

11. Cases, E. de Las. Le Memorial de Sainte-Helene. (1951). Premiere edition integrale et critique etablie par Marcel Dunan. Paris: Flammarion, vol. II.

12. Chabod, F. (2001). Storia dell'idea d'Europa. Roma-Bari: Laterza.

13. Decret qui declare les iles britanniques en etat de blocus. 21 november 1806. (1826). Collection complete des lois, decrets, ordonnances, reglemens, et avis du ConseilD'Etat, publiee sur les editions offi - cielles du Louvre; de l'imprimerie nationale, par Baudouin; et du bulletin de lois. Vol. 16, 66-68. A Paris.

14. Driault, E. (1911). Napoleon et l'Europe. La politique exterieure de Napoleon I^er d'apres les travaux recents. Annales revolutionnaires, juillet-septembre.

15. Dunan, M. (1961). Napoleon et l'Allemagne. Napoleon et l'Europe.

16. Duroselle, J.-B. (1992). Tout empire perira. Theorie des relations internationales. Paris: Armand Coli.

17. Elrod, R.B. (1976). The Concert of Europe: A Fresh Look at an International System. World Politics. Vol. 28, Issue 2, 159-174. doi: 10.2307/2009888.

18. Fadeyeva, T.M. K 200-letiyu Venskogo kongressa 1814-1815 gg.: razmyshleniya o ego nasle - dii (na stranitsakh zhurnala «Journal of Modern European History»). (Svodnyy referat). URL: https://cyberleninka.ru/article/n/2016-03-021-024-k-200-letiyu-venskogo-kongressa-1814-1815-gg - razmyshleniya-o-ego-nasledii-na-stranitsah-zhurnala-journal-of-modern-european [in Russian].

19. Farkhutdinov, I.Z. (2019). Postutrekhtskaya Evropa - neskonchayemyye voyny v XVIII v. Opyt doktrinalnogo issledovaniya problem formirovaniya sovremennoy modeli mezhdunarodnykh otnosheniy v kontekste razvitiya mezhdunarodnogo prava (prodolzheniye). Evraziyskiy yuridicheskiy zhurnal, 12 (139), 22-33 [in Russian].

20. Farkhutdinov, I.Z. (2020). Voyna i mir v kontekste mezhdunarodnogo prava. Opyt doktrinal - nogo issledovaniya problem formirovaniya sovremennoy modeli mezhdunarodnykh otnosheniy v kon - tekste razvitiya mezhdunarodnogo prava. Evraziyskiy yuridicheskiy zhurnal, 2 (141), 25-33 [in Russian].

21. Final Act of the Congress of Vienna/General Treaty (1815). URL: http://www.hlrn.org/img/ documents/final_congress_viennageneral_treaty1815.pdf.

22. Fleury de Chaboulon. Les Cent Jours. (1820). Memoires pour servir a l'histoire de la vie privee, du retour et du regne de Napoleon en 1815. Londres.

23. Fordham, B. (2004). A Very Sharp Sward: The Influence of Military Capabilities on American Decisions to Use Force. Journal of Conflict Resolution, vol. 48, 5, 632-654.

24. Georges Bordonove. (1998). Napoleon, Paris, Pygmalion (1^re edition en 1978).

25. Germaine de Stael. (1983). Considerations sur la Revolution frangaise. Introduction, biblio - graphie et notes par J. Godechot. Paris: Tallandier.

26. Goldsmith, B. (2003). Bearing the Defense Burden, 1886-1989: Why Spend More? Journal of Conflict Resolution, vol. 47, 5, 551-570.

27. Gulick, E.V. (1967). Europe's Classical Balance of Power: A Case History of the Theory and Practice of One of the Great Concepts of European Statecraft. New York: WW Norton & Co.

28. Holbraad, C. (1970). The Concert of Europe: a study in German and British international Theory, 1815-1914. Harlow: Longmans.

29. Holsti Kalevi Jaakko. (1991). Peace and War: Armed Conflicts and International Order, 1648-1989. Cambridge University Press.

30. Horlo, N.V. (2019). Kontseptualni zasady i praktyka iredentyzmu: vnutrishnopolitychnyi i mizhnarodno-politychnyi konteksty Zaporizhzhia: ZNU [in Ukrainian].

31. Jourdan, A. Napoleon et la paix universelle. Utopie et realite. URL: https://books.openedition. org/pur/16119.

32. K 200-letiyu Venskogo kongressa 1814-1815 gg.: razmyshleniya o ego nasledii (na stranitsakh zhurnala «Journal of Modern European History»). (Svodnyy referat). URL: https://cyberleninka. ru/article/n/2016-03-021-024-k-200-letiyu-venskogo-kongressa-1814-1815-gg-razmyshleniya-o-ego - nasledii-na-stranitsah-zhurnala-journal-of-modern-european/ [in Russian].

33. Kenneth, N.W (1979). Theory of International Politics. N.Y.: Random House.

34. Khronika podii 1802-1804 rokiv. URL: https://wwwjnsm.com.ua/cgi-bin/m/td2.pl? Year= 1803 [in Ukrainian].

35. King, D. (2010). Bitva diplomatov. ili Vena. 1814. Moscow: AST: Astrel [in Russian].

36. Kissinger, H.A (1957). World Restored: Metternich, Castlereagh and the Problems of Peace. Boston: Houghton Mifflin.

37. Klyuchnikov, Yu.V., Sabanin, A.V. (1925). Mezhdunarodnaya politika noveyshego vremeni v dogovorakh. notakh i deklaratsiyakh. ch. 1. Ot Frantsuzskoy revolyutsii do imperialisticheskoy voyny. Moscow: Litizdat NKID [in Russian].

38. Kudryavtseva, E.P. (2014). Venskaya sistema mezhdunarodnykh otnosheniy i eye krusheniye (1815-1854 gody). Novaya i noveyshaya istoriya, 4, 88-106 [in Russian].

39. Las Cases. (1951). Le Memorial de Sainte-Helene. Paris: Flammarion, II, 233.

40. Lefebvre, G. (1965). Napoleon. Paris: PUF (Peuples et civilisations), 5^e ed. revue et augmentee.

41. Lents, T. Evropeyskiy proyekt Napoleona. URL: http://annuaire-fr.igh.ru/system/articles/ pdfs/000/000/110/original/084d04bc06e5c0465de4ed11683f087e21d7f70a.pdf? 1437044450 [in Russian].

42. Le radici storiche e culturali dell'Europa. L'attualita di un'idea antica. Coordinatore del Liliana Mosca. 2012-2013, 34. URL: http://www.fedoa.unina.it/9991/1/Tarantino_Annamaria_26.pdf.

43. Le Roman de Napoleon: L'Europe sous Napoleon (9/15). URL: https://leblogueur63.word - press.com/2017/11/14/le-roman-de-napoleon-leurope-sous-napoleon-9-15/.

44. Majoros, I. (2016). Questions of Organisation, Portraits and Everyday Life in Vienna, 18141815. La Garde-Chambonas about the Congress of Vienna. Central European Papers. Vol. IV, 1, 8-19.

45. Manfred, A. (1980). Napoleon Bonaparte, Moscou: Les Editions du Progres (1^re edition en URSS en 1971).

46. Marzagalli, S. (1999). Les boulevards de la fraude. Le negoce maritime et le blocus continental, 1806-1813. Bordeaux, Hambourg, Livourne, Villeneuve d'Ascq: Presses Universitaires du Septentrion.

47. Militar-historisches Kriegslexikon (1618-1905). (1908). Herausgegeben von G. Bodart, Wien und Leipzig.

48. Miller, L. (1994). Global Order. Values and Power in International Politics. Boulder: Westview.

49. Mirzekhanov, V.S. (2019). 1815 god v istorii: evropeyskaya sistema i evropeyskaya identich - nost mezhdu krizisami i ravnovesiyem v epokhu moderna. Elektronnyy nauchno-obrazovatelnyy zhurnal «Istoriya». Vol. 10, issue 11 (85). Transformatsii mezhdunarodno-politicheskikh sistem: ot Venskogo kongressa do XXI veka. doi: 10.18254/S207987840008097-5 [in Russian].

50. Nadler, V.K. (1892). Imperator Aleksandr I i ideya Svyashchennogo soyuza: v 5 t. Riga: Izdaniye knigoprodavtsa N. Kimmelya; Kharkov: Tipografiya Gubernskogo Pravleniya. Vol. V [in Russian].

51. Parsamov, V.S. (2017). Svyashchennyy soyuz i ego interpretatory. Rossiya i mir v XIX veke, 4 (97), 45-60 [in Russian].

52. Picheta, V.I. (1912). Aleksandr i Evropa. Otechestvennaya voyna i russkoye obshchestvo. 1812-1912. Yubileynoye izdaniye. (Vols. 1-7); Vol. VII. Moscow: Tipografiya T-va I.D. Sytina [in Russian].

53. Phillips, W.A. (1920). The Confederation of Europe: A Study of the European Alliance, 18131823, as an Experiment in the International Organization of Peace. 2nd edn. London, New York: Longmans Green and Co, 150-152.

54. Proyekt Akta o Svyashchennom soyuze. Sostavlennyy Aleksandrom I s popravkami Frantsa I. (1960). Vneshnyaya politika Rossii v XIX - nachale XX v. Vol. 8. Moscow [in Russian].

55. Rakhshmir, P. Yu. (2005). Knyaz Metternikh: chelovek i politik. Perm: Kommersant [in Russian].

56. Rao, A.-M. (1994). Republiques et monarchies a l'epoque revolutionnaire: une diplomatie nouvelle? La Republique et (Europe, n° special des Annales historiques de la Revolution frangaise, 2, 267-278.

57. Regionalnaya spetsifika struktur stabilnosti. URL: http://www.obraforum.ru/lib/book5/2_3. htm [in Russian].

58. Rendall, M. (2006). Defensive realism and the Concert of Europe. Review of International Studies, 32, 524. doi: 10.1017/S0260210506007145.

59. Rey, M.-P (2013). Aleksandr I. Moscow: ROSSPEN [in Russian].

60. Rey, M.-P. (2017). Venskiy kongress kak instrument vyrabotki novykh diploma ticheskikh norm i obychayev. Per. s fr. O.V Okunevoy. Rossiya i sovremennyy mir, 4 (97), 31-44. doi: 10.31249/ rsm/2017.04.03 [in Russian].

61. Schroeder, P.W. (1972). Austria, Great Britain, and the Crimean War: The destruction of the European concert. Cornell University Press.

62. Schroeder, P.W. (2000). International politics, peace, and war, 1815-1914. The Nineteenth Century Europe 1789-1914, Blanning T C.W. (Ed.). Oxford.

63. Sekretnyy doklad. (1897). predstavlennyy Napoleonu ministerstvom inostrannykh del. 4 (16-go) marta 1810 goda. Russkaya starina, vol. 89, 3, 424-425 [in Russian].

64. Shilder, N.K. (1905). Imperator Aleksandr I. Ego zhizn i tsarstvovaniye. (Vols. 1-4); Vol. IV. SPb.: Tip. A.S. Suvorina [in Russian].

65. Stael, G. de, Godechot J. (1983). Considerations sur la Revolution frangaise; introduction, bibliographie, chronologie et notes par J. Godechot. Paris: Tallandier.

66. Tarle, E.V (1958). Sochineniya. (Vols. 1-12); Vol. 3. Kontinentalnaya blokada. Issledovaniya po istorii promyshlennosti i vneshney torgovli Frantsii v epokhu Napoleona I. Moscow: Izdatelstvo Akademii Nauk SSSR [in Russian].

67. Teylor, A. Dzh. (1958). P Borba za gospodstvo v Evrope 1848-1918. Moscow: Inostrannaya literatura [in Russian].

68. The Concert of Europe and Great-Power Governance Today. What Can the Order of 19th-Century Europe Teach Policymakers About International Order in the 21st Century? 34 p. URL: https://www.rand.org/content/dam/rand/pubs/perspectives/PE200/PE226/RAND_PE226. pdf.

69. Tomsinov, V.A. (2012). Rokovaya voyna Napoleona Bonaparta. Partitura Pervoy Otechestven - noy. Voyna 1812 goda/ Sostavitel E.N. Rudaya. Moscow: Veche, 15-82 [in Russian].

70. Touchard-Lafosse, G., Saint-Amant, J. (1825). Precis de l'histoire de Napoleon, du Consulat et de l'Empire avec les reflexions de Napoleon lui-meme sur les evenements et les personnages les plus importants de son epoque suivi d'un examen politique et litteraire des ouvrages qui se rattachent le plus immediatement a l'histoire de Napoleon, Paris, A. Thoisnier-Desplaces.

71. Traite d'alliance offensive et defensive conclu a Tilsit le 25 Juin (7 Juillet) 1807. Sbornik imperatorskogo Russkogo istoricheskogo obshchestva, vol 89, 58-59 [in Russian].

72. Tsivatyi, V.H. (2015). Videnskyi konhres (1814-1815 rr.): instytutsionalnyi vymir yevropeiskoho derzhavotvorennia, zovnishnoi polityky i dyplomatii (mizhnarodno-pravovyi aspekt). Naukovyi visnyk Dyplomatychnoi akademii Ukrainy, issue 22 (1), 114-123 [in Ukrainian].

73. Tulard, J. (1977). Napoleon, ou le mythe du sauveur. Paris: Fayard.

74. Urlanis, B. Ts. (1998). Istoriya voyennykh poter. Voyny i narodonaseleniye Evropy Lyudskiye poteri vooruzhennykh sil Evropeyskikh stran v voynakh XVII-XX vv. (istoriko-statisticheskoye issle - dovaniye). St. Petersburg: Poligon; Moscow: AST [in Russian].

75. Webster, C.K. (1919). The Congress of Vienna, 1814-1815. London: Humphrey Milford, Oxford University Press.

76. Wilborn, T.L. Stability, Security Structures and the US Policy for East Asia and the Pacific. Strategic Studies Institute. Army War College. March 23, 1993.

77. What Can the Order of 19th-Century Europe Teach Policymakers About International Order in the 21st Century? 34 p. URL: https://www.rand.org/content/dam/rand/pubs/perspectives/ PE200/PE226/RAND_PE226.pdf.

78. Wohlforth, W., Little, R., Kaufman, S.J., Kang, D., Jones, C.A., Tin-Bor, Hui V., Eckstein, A., Deudney, D., Brenner, W.J. (2007). Testing Balance-of-Power Theory in World History. European Journal of International Relations, Vol. 13, 2, 155-185.

79. Woolf, S. (1990). Napolfton et la conquKte de l'Europe. Paris: Flammarion.

80. Xavier, A.M. Le Royaume de Westphalie Napoleonien, tentative d'instauration d'un «Etat - Modele». URL: https://www.napoleon.org/histoire-des-2-empires/articles/le-royaume-de-westphalie - napoleonien-tentative-dinstauration-dun-etat-modele/.

81. Yamada, N. (2004). George Canning and the Concert of Europe, September 1822-July 1824. Thesis submitted for the Degree of PhD, University of London. URL: http://etheses.lse.ac.uk/2562/1/ U615511.pdf.

82. Zak, L.A. (1966). Monarkhi protiv narodov. Moscow: Mezhdunarodnyye otnosheniya [in Russian].

83. Zemtsov, V.N. (2018). Evropa: imperskiy proyekt Napoleona. Otechestvennaya voyna 1812 goda: Istochniki. Pamyatniki. Problemy. Materialy XXI Mezhdunar. nauch. konf. Borodino. 4-6 sen - tyabrya 2017 g. / Sost. I.V. Korneyev. Moscow, 234-247 [in Russian].

Размещено на Allbest.ru