Залежність Великої Британії від імпорту з Німеччини. Відповіді на виклики Першої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»

Залежність Великої Британії від імпорту з Німеччини. Відповіді на виклики Першої світової війни

Саліхова О.Б., доктор економічних наук, провідний науковий співробітник відділу моделювання та прогнозування економічного розвитку

Пандемія COVID-19 стала лакмусовим папірцем стійкості економічних систем та здатності урядів країн забезпечити ефективність і безпеку національних економік у надзвичайних ситуаціях. У 2020 р. політичні лідери ЄС визнали залежність системи охорони здоров'я та фармацевтичного виробництва від імпорту лікарських засобів, активних фармацевтичних інгредієнтів та інших вихідних товарів для галузі від поставок з Китаю. Однак, теперішня криза - не нове явище у світовій економіці. На думку авторки, - це повторення на черговому витку історії ситуації, яка мала місце сто років тому, і яку слід взяти до уваги при пошуку відповідей на сучасні виклики. Зокрема, у 1914 р. Велика Британія, а також інші промислово розвинені країни Європи та США були вражені, констатувавши залежність від імпорту з Німеччини лікарських засобів та проміжних товарів для їх виробництва. Держава, університети та промислові виробники об'єднали зусилля задля зменшення вразливості галузі та подолання зовнішніх загроз.

Мета дослідження - спираючись на законодавство, історичні документи і публікації у спеціалізованих виданнях, охарактеризувати стан фармацевтичної індустрії Великої Британії на початку Першої світової війни; виявити причини виникнення її залежності від імпорту; узагальнити заходи політики, ухвалені у відповідь на нові виклики та оцінити їхні наслідки для промисловості та економіки країни в цілому. На основі аналізу британського досвіду зроблено історичне й економічне обґрунтування взаємозв'язку між механізмами державного сприяння (в частині створення людських ресурсів та активізації досліджень в інтересах промисловості, надання державної фінансової допомоги промисловим підприємствам та захисту ключових галузей від імпорту) та прискореною модернізацією і розвитком самодостатньої фармацевтичної промисловості. Авторка систематизувала заходи політики та обґрунтувала, що їх реалізація забезпечила зміцнення британських компаній, зниження залежності від імпорту, нарощування виробництва лікарських засобів та їх компонентів на базі національних інноваційних надбань.

Ключові слова: залежність від імпорту, фармацевтична промисловість, лікарські засоби, індустрія тонкої хімії, проміжні продукти фармацевтичного виробництва, державна політика, державна допомога, захист промислових виробництв.

Salikhova О.

BRITISH DEPENDENCE ON GERMAN IMPORTS. RESPONSES TO THE CHALLENGES OF THE WORLD WAR I

The COVID-19 pandemic has become a litmus test for both the resilience of economic systems and the ability of governments to ensure the national economies' efficiency and security in an emergency. In 2020, EU political leaders recognized the dependency of health care and pharmaceutical production on imports of medicines (drugs), active pharmaceutical ingredients and intermediate goods from China. This is rather a next historical cycle of the situation that occurred 100 years ago - something worthy of attention when looking for answers to modern challenges. In 1914, the UK, as well as some other industrialized countries of Europe and the United States, was shocked to learn about being dangerously dependent on German imports, including synthetic drugs and chemical intermediates. The State, universities and companies joined forces to reduce the vulnerability of the industry and to address external threats.

The purpose of the study is to draw on legislation, historical documents and publications in specialized publications to describe the state of the British pharmaceutical industry at the beginning of the World War I; to identify the causes of its dependence on imports; to summarize the policies adopted in response to the new challenges and assess their impact on industry and the economy as a whole. Based on the British experience, a historical and economic rationale was made for the relationship between public assistance mechanisms (in terms of building human resources and intensifying research for industry, providing public financial assistance to industrial enterprises and protecting key industries from imports) and accelerated modernization and development of a self- sustaining pharmaceutical industry. The author systematized policy measures and argued that their implementation had strengthened British companies, reduced dependence on imports, and increased the production of medicines and their components, based on national innovation.

Keywords: dependence on imports, pharmaceutical industry, medicines, fine chemicals industry, pharmaceutical intermediates, government policy, state aid, protecting manufactures.

Вступ

Постановка проблеми та її актуальність. Пандемія COVID-19, яка забрала вже більше 4,5 млн людських життів по всьому світу, стала лакмусовим папірцем здатності урядів країн у надзвичайних обставинах забезпечувати стабільність національних систем охорони здоров'я. Ключову роль у цьому відіграє фармацевтична індустрія, науковий, технологічний, кадровий і виробничий базис якої здатний оперативно відповісти на нові виклики. Але пандемія COVID-19 продемонструвала загрози саме у цій галузі промисловості, зокрема високу залежність виробництва від імпортних інгредієнтів, причому не лише в країнах, що розвиваються, але й у розвинутих країнах Масштаби залежності фармацевтичного виробництва країн ЄС озвучила Європейська група з тонких хімічних речовин: «Європа поступово втрачає здатність виробляти критично важливі молекули (не лише активні фармацевтичні інгредієнти - АФІ, але й їх прекурсори), які формують склад основних лікарських засобів. В результаті європейський ланцюг постачання ліків на 74% залежить від Азії [1]. Єврокомісія підтвердила існування зовнішньої торговельної залежності ЄС від поставок низки лікарських засобів, а також компонентів для їх виробництва від третіх країн [2]. Українські фармацевтичні компанії та система охорони здоров'я опинилися у складнішій ситуації через відсутність вітчизняного виробництва більшості важливих субстанцій [3]..

Поширення у 2020 р. епідемії та її економічні наслідки викрили факт: через високу концентрацію у Китаї Заходи уряду Китаю з розбудови потужної національної фармацевтики та перетворення галузі на глобального лідера досліджено у роботі [4]. виробництва АФІ та інших проміжних товарів заручниками Піднебесної виявилися системи охорони здоров'я та фармацевтичні галузі країн, що послабило їхній державний суверенітет [5]. З огляду на таку загрозливу тенденцію, уряди країн посилюють вплив на національну економіку, а також шукають нові ефективні механізми регулювання та стимулювання фармацевтичної діяльності задля зменшення вразливості галузі, підвищення стабільності та стратегічної автономії від імпортних поставок критично важливих продуктів. Але проблема залежності, з якою у 2020 р. зіштовхнулися країни через дефіцит лікарських засобів та відсутність необхідних інгредієнтів для промисловості, - не нове явище у світовій економіці. На думку авторки, це не що інше, як повторення на черговому витку історії ситуації, яка мала місце сто років тому, і яку слід взяти до уваги при формуванні заходів державної політики у відповідь на сучасні виклики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у ретроспективні дослідження кризових явищ зовнішньої залежності фармацевтичного виробництва та шляхів їх подолання зробили вчені, які аналізували проблеми промисловості, що виникли з початком Першої світової війни [6-8]. Серед досліджень, результати яких поглиблюють розуміння причин та наслідків зовнішньої залежності, є роботи, присвячені фармацевтичній індустрії Великої Британії у період між Першою та Другою світовими війнами, зокрема, виявленню причин, через які галузь опинилася у небезпечній залежності (dangerously dependent) від ворожих індустрій (enemy industries), що ускладнило (а в деяких випадках унеможливило) виробництво багатьох продуктів, необхідних для захисту та безпеки нації [9-10]. Водночас, роль держави та заходи, запроваджені у кризових умовах для стабілізації та розвитку британської індустрії, дотепер недостатньо вивчені та систематизовані, а тому є дискусійними. В українському академічному просторі питання історико-економічних аспектів розв'язання проблем залежності промисловості і, зокрема такого стратегічного сектору як фармацевтика, залишаються поза увагою вчених, що обумовило тематичну спрямованість авторського дослідження.

Мета і завдання статті. Актуальність цієї проблематики, з огляду на перешкоди розвитку української фармацевтики [3], та недостатня увага науковців до історичного досвіду запровадження у критичних умовах «непопулярних» механізмів державної політики задля забезпечення стабільності системи охорони здоров'я, розширення асортименту лікарських засобів місцевого виробництва та зниження загроз національній безпеці, обумовили постановку мети дослідження - на основі нормативно-правових актів, історичних документів та публікацій у профільних виданнях охарактеризувати ситуацію, в якій опинилася фармацевтична індустрія Великої Британії з початком Першої світової війни; виявити причини її уразливості та залежності від імпорту; узагальнити заходи, запровадженні у відповідь на нові виклики, та оцінити їхні наслідки.

Залежність від імпорту: нові виклики

Обґрунтування причин появи залежності фармацевтики Великої Британії від імпорту з Німеччини вимагає короткого історичного екскурсу щодо особливостей виникнення та розвитку цієї галузі промисловості.

Отримання у 1870-х роках англійцем У. Перкіном мовеїну (фр. mauveine - «аніліновий пурпур») створило підґрунтя для появи індустрії синтетичних барвників на основі кам'яновугільної смоли (industry of the coal-tar dyes'), яка швидко розвивалася на Туманному Альбіоні. Але після повернення наставника У. Перкі- на - професора хімії Августа В. Хофманна до Німеччини ситуація докорінно змінилася - британські компанії стали втрачати позиції, поступаючись технологічно прогресуючій німецькій хімічній індустрії" Як зазначено у роботі [11] (із посиланням не першоджерело), T. Веблен указував на причини такого успіху: «Сучасні технології прийшли до німців готовими (readymade)». Водночас «німецький підхід у сфері науки і техніки, зокрема «ретельність» (thoroughness) у сенсі більш прикладного цілепокладання і старанна рутинна робота, привів до високих результатів». Ці передумови заклали підґрунтя для переходу Німеччини від наздоганяння Великобританії в хімічній промисловості до першості у фармацевтичній індустрії на початку XX ст.. Фракційна перегонка кам'яновугільної смоли дала багато органічних хімікатів (ароматичні вуглеводні, феноли, крезоли, анілін, піридин, хіноліни), які німці почали використовувати при синтезі нових лікарських засобів. Кам'яновугільна смола 3 початку XIX ст. кам'яновугільну смолу стали заміняти нафтою. виявила протигрибкові, протизапальні, протипаразитарні та інші властивості. З аніліну отримали сульфанілову кислоту, на базі якої почалося виробництво бактерицидних (сульфаніламідних) препаратів; різні похідні фенольної кам'яновугільної смоли, зокрема ацетанілід, фенацетин, антипірин і парацетамол, виявили знеболювальні властивості. Найбільше поширення дістала ацетилова кислота, якій дали назву «аспірин». Ці відкриття зробили німецьку індустрію синтетичних барвників базовою для великомасштабного виготовлення компонентів медичних препаратів, заклавши передумови появи першого у світі виробництва ліків на основі кам'яновугільної смоли (coal-tar medicinal) як попередника сучасної фармацевтичної промисловості Німеччини Дотепер в офіційні статистиці Німеччини фармацевтичні продукти відносять до хімічної індустрії, а галузь їх виробництва називають «хіміко-фармацевтична індустрія» (chemisch-pharmazeutische Industrie). [11].

Таблиця 1 Світове виробництво синтетичних барвників на основі кам'яновугільної смоли, 1914 р.

Джерело: складено за [13, с. 59].

У 1914 р. Німеччина забезпечувала 3/4 світового виробництва синтетичних барвників (табл. 1) [13, с. 59]. Член Британського Парламенту А. Пейдж (Paget) вказав на масштаби залежності від імпорту у 1915 р.: «Фактична кількість барвників, що споживаються в країні, становить, на мою думку, близько 2 250 000 фунтів стерлінгів, з яких на 1 750 000 фунтів стерлінгів ми веземо з Німеччини» [12]. Більше половини продукції галузі, виготовленої за межами Німеччини, містили сировинні та оброблені проміжні продукти німецького походження. У Великобританії фабрики з виробництва барвників здебільшого належали та управлялися німцями. Перед Першою світовою війною хімічна промисловість для цілей перепису була визначена, як «виробництво хімічних речовин, продуктів з кам'яновугільної смоли, ліків і парфумерії». Згідно із переписом, у 1914 р. у цій індустрії працювало 14 фірм, сумарна вартість їх будівель і обладнання становила 1 млн ф.с., зайнятість - близько 1400 співробітників [7, с. 79]. Але ці фірми не виготовляли у достатній кількості проміжні товари для фармацевтичного виробництва, тому з початком війни стрімко зріс масовий попит та ціни на хімічні субстанції для виготовлення ліків, особливо антисептиків, анестетиків, знеболюючих та антитоксинів.

Відомий британський хімік сер У. Тілден у 1915 р. зазначив: «Якщо ми коли-небудь будемо в змозі забезпечити себе барвниками, ліками та іншими хімічними речовинами тонкого очищення До хімічних речовин тонкого очищення (продуктів індустрії тонкої хімії) зараховують такі категорії товарів: фармацевтичні хімікати, включаючи субстанції для антисептиків, алкалоїди та синтетичні лікарські засоби; аналітичні реактиви та дослідні хімікати, включаючи барвники або барвники, необхідні для медичних досліджень; ароматичні синтетичні речовини та ізоляти, які включають парфумерні хімічні речовини, ефірні масла і синтетичні есенції; фотографічна хімія тощо., необхідними для нашої роботи, це буде досягнуто лише після ретельного аналізу обставин, які привели до ліквідації (removal) індустрій в країні, де багато з них отримали початок, разом з рішучістю врахувати уроки минулого» [6, с. 320]. Аналізуючи ці обставини, інший видатний британський хімік сер У. Рамзі (Ramsay), вказав на причини лідерства Німеччини у виробництві хімікатів та ліків. Він, передусім виділив комерційні аспекти, зазначивши, що торгівля розглядалася у Німеччині як війна, і всі засоби завоювання ринків були прийнятні [6]. «Саме Пруссаки (Prussians) першими показали, як має бути організована сучасна армія ... у них у Берліні є Рада, яка організовує кожну деталь кожної можливої кампанії; певні люди беруть на себе командування, від чину до чину поширюються відомості про те, яку конкретну роль кожний офіцер і кожна людина має відігравати у цій кампанії. ... Точно таку ж політику реалізує Німеччина щодо промисловості. ... Існує рада, яка бере до уваги наявну статистику і, наскільки це можливо, ухвалює відповідні закони на її основі. Коли з'ясовується, що потрібні фіскальні мита, рада встановлює їх; там, де є перевага в їх знятті, вони знімаються. Там, де можливий дешевий транзит, вони надають його, адже залізниця є власністю держави. Чи слід очікувати, що будь-яка країна зможе боротися з такою комбінацією, не застосовуючи якісь з її методів або не вивчаючи ці методи і не комбінуючи їх разом, якщо не для наслідування, то для перешкоджання їм?» [6, с. 329].

Також У. Рамзі виклав шість переваг німецького хімічного бізнесу, через які Великобританія втратила свої позиції у галузі. По-перше, керівництво заводів - це не рада літніх джентльменів із добрими намірами та менеджера, якого вони найняли; а рада фахівців, справа життя яких полягає в тому, щоб управляти заводом у частині фінансів, хімічних процесів, інженерії, і які отримують високу платню за свої послуги. По-друге, ці керівники німецьких компаній і спеціальний персонал мають на меті отримання наукових відкриттів та винаходів, які можуть стати корисними для їхнього бізнесу. По-третє, дуже великий штат навчених в університетах та технічних школах людей займається проблемою комерціалізації таких відкриттів, будь то забезпечення дешевою сировиною, здешевлення процесу виробництва або створення попиту на виготовлений продукт Як зазначено у роботі [11] до 1914 р. навчальні програми з хімії у Німеччині значно розширилися порівняно з Великою Британією завдяки тому, що німецькі компанії-виробники, котрі на той час уже мали великі науково-дослідні лабораторії, наймали багато хіміків та інженерів для створення ефективних технологій і нових продуктів. У 1900 р. з бюджету Німецької імперії було асигновано 12,3 млн марок на фінансування технічних факультетів в університетах порівняно з 2 млн марок у Великій Британії. Навчання для студентів у Німеччині коштувало дешевше, причому студенти могли вільно переміщатися з одного навчального закладу до іншого, готуватися в будь-якому навчальному закладі. Як наслідок, у хімічній промисловості Німеччини у 1910 р. працювали 5500 професійних хіміків, тоді як у Великій Британії - 1500.. По-четверте, існує штат юристів, чиє завдання - захищати патентами всі поліпшення, якими б тривіальними вони не здавалися, і описувати їх так розпливчато, щоб приховати їх від конкурентів; юристи також мають визначити, чи можливе успішне піратство чи воно є неможливим, а також обтяжувати опонентів судовими процедурами, аби послабити їх конкуренцію. По-п'яте, німецькі компанії настільки потужні, що можуть впливати на центральний уряд з метою захисту продуктів на базі нових розробок шляхом введення мит на товари, які можуть бути конкуренто-спроможними; чи наданням винагород на експортовані товари; чи забезпеченням переваг у вантажних перевезеннях всередині країни та за її межами. По-шосте, по всьому світу створено агентства, завдяки яким номенклатурні позиції хімічних продуктів доводяться до відома іноземних покупців; і, нарешті, заохочується розгалужена кредитна система. фармацевтичний британія імпорт війна

Разом з тим, доктор Ф. Перкін (син У. Перкіна), вказав на такі фактори, що спричинили відставання Великобританії та залежність від Німеччини в частині хімічних продуктів:

1) характер британських патентних законів і відсутність патентних законів у Німеччині через що німці змогли скористатися науковими здобутками англійців Хоча англійські компанії першими здійснили технологічні інновації у виробництві синтетичних барвників і вийшли на ринок з новим продуктом, слабкі бар'єри для «реверс-інжинірингу» (reverse engineering) анілінових барвників стали першопричиною того, що багато німецьких хімічних компаній вдавалися до запозичень. Відсутність патентного захисту в Німеччині дозволила німецьким компаніям імітувати інновації, зроблені іншими фірмами. За таких обставин у короткі терміни в Німеччині з'явилося більше заводів з виробництва цих продуктів, ніжу Великій Британії (11 проти 5). Поряд з цією практикою панувало промислове шпигунство [11].;

2) млявість із боку британських виробників, що стояли біля джерел створення галузі (після певного періоду її процвітання);

3) широкомасштабні промислові хімічні дослідження, що мали місце у Німеччині, але нехтувалися британськими виробниками;

4) якісна організація німецького бізнесу;

5) високі ціни на спирт і пов'язані з цим обмеження щодо його використання британськими виробниками, тоді як німецька промисловість отримувала цей продукт за спеціальними цінами. Встановлений у Великій Британії акцизний збір, а також витрати на очистку спирту були високими для промислового виробництва, в результаті чого деякі барвники та хімічні речовини не вигідно було випускати в країні. Наявність дешевого джерела виробленого спирту в якості вихідного інгредієнта для виробництва ліків було одним з основних перешкод на шляху розвитку фармацевтичної індустрії Великобританії [6, с. 310].

Зазначені вище причини призвели до того, що Велика Британія як «головна промислово розвинена нація із найпрактичнішими людьми у світі зазнала поразки через намагання отримати вигоди з кам'яновугільної смоли, якою володіла» Примітно, що основною сировиною для німецьких синтетичних барвників та ліків була кам'яновугільна смола, імпортована з Великобританії (у 1860 р. Німеччина видобувала 16 371 тис. т вугілля, тоді як Великобританія - 81 327 тис. т). Оскільки британські міста на той час продукували кам'яновугільну смолу у величезних кількостях - вона була небажаним побічний продуктом горіння вугільного газу для освітлення вулиць до електрифікації - її експортували у великій кількості. [14, с. 8].

Усвідомлення критичності ситуації настало у 1914 р. із початком Першої світової війни, коли У. Тілден у виданні «The Times» звернув увагу: «Ймовірно, британська громадськість не знає, але майже всі так звані синтетичні лікарські засоби, такі як антипірин, фенацетин, аспірин, хлорал і сульфонал, виробляються у Німеччині. Так само, як і штучний підсолоджувач сахарин, а також важливі антисептики, такі як саліцилова кислота, і в значній мірі алкалоїди: хінін, морфін, кокаїн тощо» [15, с. 34]. В огляді «Війна і дефіцит деяких ліків» [16] було представлено довгий перелік товарів, в яких з'явилася гостра потреба як у системі охорони громадського здоров'я, так і у промисловості. Виявилося, що Велика Британія залежить від імпорту технологічно нескладних виробів, як-от фенол, котрий, з одного боку, використовувався як антисептик, з іншого - був необхідним інгредієнтом для виготовлення аспірину і фенацетину. Через те, що собівартість фенолу була нижча у Німеччині, британці його не виробляли, а імпортували у значних обсягах.

Професор хімії Дж. Хендерсон (Henderson) зауважив, що з початку війни та збільшення дефіциту нація почала усвідомлювати, що нерозумно покладатися винятково на іноземних і, можливо, ворожих виробників (hostile manufacturers) готових та проміжних товарів, навіть якщо фінансові та інші переваги дозволяють іноземцям продавати дешевше, ніж місцевим виробникам. На його думку, майбутнє процвітання Британської імперії багато в чому залежало від благополуччя її хімічної промисловості, а тому було б самогубством споглядати як погіршується стан галузі або дозволити знищити виробництво конкуренцією у нерівних умовах із німецькими компаніями, які мали технологічні та цінові переваги Як зазначено у роботі [11], у Німеччині такі великі компанія, як Bayer, BASF і Hoechst, знижували ціни на фармацевтичні препарати, використовуючи економію масштабу для скорочення витрат на виробництво. До кінця 1880-х років великі німецькі заводи виробляли понад 500 найменувань хіміко-фармацевтичних продуктів за собівартістю, значно нижчою, ніж у дрібніших конкурентів.. «Марно нарікати на втрачені можливості або віддаватися непродуктивним взаємним звинуваченням; навпаки, наше завдання - знайти ліки від «затриманого розвитку» (arrested development) нашої хімічної промисловості та визначити заходи із виправлення ситуації, їх вирішення повинні взяти на себе держава, університети і виробники хімічних продуктів», - вказував Дж. Хендерсон [17, с. 440].

Промисловці в цілому погоджувалися із такою позицією, при цьому визнавали складність швидкого усунення залежності: «Проблема, з якою ми, фармацевти, зараз стикаємося, полягає в тому, що ми не можемо відновити те, чого у нас ніколи не було, і факт полягає в тому, що виробництво «тонких хімікатів» (fine chemicals) із самого початку було перевагою німецької промисловості. ... Наше завдання зараз - швидше захопити, ніж повернути, те, що ми мали завоювати давним-давно. Це правда, що ми повинні подолати безліч труднощів, одні з них природні, інші створені для нас через недолугі закони (stupid laws)» [18, с. 51].

Пошук відповідей на нові виклики

З перших днів війни британському уряду довелося приймати швидкі рішення, щоб впоратися із критичною ситуацією. З одного боку, необхідно було забезпечити, щоб стратегічні сировинні та проміжні товари для хіміко-фармацевтичної індустрії не вивозились з країни, з іншого - знайти альтернативні німецьким фармацевтичним препаратам та хімічним проміжним продуктам джерела поставок. 5 серпня 1914 р. Великобританія видала Прокламацію про торгівлю з ворогом (Trading with the Enemy Proclamation), де визначалося, що угоди з «підданими держави, котра знаходиться в стані війни з Його Величністю, або проживають, або ведуть бізнес в ній», є незаконними [19]. Після цього 18 вересня 1914 р. було прийнято Закон про торгівлю з ворогом (Trading with the Enemy Act - TEA) 27 листопада 1914 р. ухвалили Закон про поправки до Закону про торгівлю з ворогом (Trading with the Enemy Amendment Act)., що став основою для подальших змін британського законодавства проти ворожої власності. Він привів у дію складний механізм регулювання економіки: ворожі іноземці (enemy aliens) мали зареєструвати свою власність у Великій Британії, їм було заборонено продавати або купувати активи, переводити гроші за кордон тощо. Також із ухвалення TEA [8], британський уряд оперативно визначив перелік основних хімічних речовин та ліків, які заборонялося експортувати на європейський континент без спеціального дозволу. Німці, в свою чергу, заборонили експорт до Великої Британії хімікатів, необхідних для виробництва ліків, барвників та боєприпасів.

Окрім TEA, було внесено поправку до Закону про патенти, промислові зразки і товарні знаки (Patents, Designs and Trade Marks (Temporary Rules)) Act 1914, якою було анульовано патенти на німецькі ліки, а права на їх виробництво запропоновано британським фірмам [20, с. 213-303]. Ліцензії видавалися британському заявнику у випадку необхідності продовження виробництва та запуску нових товарів в інтересах Великої Британії Вираз «ворожа країна» (enemy country) в цьому проголошенні означає території Німецької імперії і Австро-Угорщини разом з усіма їх колоніями. Вираз «ворог» (enemy) у цій заяві означає будь-яку особу або групу осіб будь-якої національності, які проживають або займаються підприємницькою діяльністю у ворожій країні.. Серед лікарських засобів, на які анулювали патенти, були: Aspirin, Heroin (Bayer), Formamint (Luthi & Buhtz), Lysol (SCHULKE & MAYR), Pebecol (P. Beiersdorf), Salvarsan (Meister Lucius and Bruning), Stypticin (E. Merck. Ap.), Urotropine (E. Schering) тощо [21, c. 52].

У лютому 1915 p. на дебатах у Парламенті британські політики зазначили, що для зменшення залежності та нарощування потенціалу хімічної галузі необхідно виконати певні умови [12]:

По-перше, підготувати достатню кількість хіміків та кваліфікованих робітників Британці усвідомлювали, що, оскільки таке навчання не могло бути завершено а ні за шість місяців, а ні за рік чи два, необхідно щонайменше чотири-п'ять років, перш ніж країна зможе успішно конкурувати з Німеччиною в цій важливій галузі..

По-друге, асигнувати адекватну суму грошей на дослідницьку діяльність, зокрема ту, що здійснюється на заводах, а також у коледжах та університетах. Хімічні виробники мають бути в змозі впроваджувати результати досліджень, а коледжі та університети орієнтуватися на проблеми галузі.

По-третє, створити керівний орган, до складу якого увійдуть не лише політики та бізнесмени, але й науковці-хіміки, які змо-жуть оцінити відкриття, перспективи його комерціалізації та вихід на серійне виробництво.

Коли, обговорюючи причини нехтування до війни освоєння випуску в країні тонких хімічних речовин, британські виробники заявили: «Яке це має значення, якщо ми заробляємо гроші?», загальна позиція громадськості і політиків була одностайна - «така думка не виказує а ні патріотизму, а ні здорового глузду» [15, с. 34]. Професор М. Гарднер (Gardner) зауважив: «У знак визнання надзвичайної ситуації в країні очевидним боргом усіх, хто комерційно зацікавлений, є розгляд питань із національної, а не з приватної точки зору, оскільки окрім комерційного аспекту, є ще патріотичні обов'язки» [6, с. 375].

Наукові експерти обґрунтовували, що технологічно Велика Британія здатна освоїти виробництво деяких алкалоїдів та синтетичних лікарських засобів, які до того часу винятково імпортувалися з Німеччини. Водночас фармацевтична спільнота опонувала: «За кілька місяців ми не зможемо створити самодостатню хімічну промисловість, яку Німеччина розбудовувала два покоління, але якщо терміново потрібна будь-яка конкретна хімічна речовина, вона може бути вироблена» [22, с. 54]. Величезна складність полягає в тому, що виробництво кожного хімічного продукту залежить від інших продуктів, а сировина для однієї синтетичної речовини є побічним продуктом при виробництві іншої. Причому це стосується не лише фармацевтичних товарів, а й пристроїв та устаткування, яке є спільним для виготовлення багатьох продуктів.

Узагальнюючи перспективи розвитку британської індустрії у кризових умовах війни, У. Рансімен (Runciman) - президент Ради з торгівлі, заявив: «Запити уряду дозволили дійти висновку, що надмірна залежність країни від іншої держави щодо матеріалів, що мають життєво важливе значення для промисловості, де зайнято мільйони наших працівників, становить постійну небезпеку, яка може бути усунута лише спільними національними зусиллями у масштабі, який вимагає і виправдовує виняткові заходи державного заохочення»^^{15 Завдання полягало в тому, щоб вирішити, які ліки і хімічні напівпродукти найбільш потрібні для економіки та суспільства. У. Рансімен ініціював створення Комітету з постачання ліків протягом трьох тижнів після початку війни для кількісної оцінки потреб в різних хімікатах; визначення фірм, що їх виробляють; з'ясування пріоритетів у розподілі} [23, с. 190].

Заохочення досліджень в інтересах розвитку галузі

Серед осіб, зайнятих як у науці, так і в промисловості, з початком війни було досягнуто консенсус щодо гострої потреби у новому обладнанні, модернізації хімічного виробництва, а також державної допомоги в організації наукових досліджень та прискоренні застосуванні результатів у низці стратегічних галузей, серед яких - фармацевтика. Британці були переконані: для збереження та розвитку цих галузей необхідно розвивати наукові та промислові дослідження. Але, як зазначено у [24], до 1914 р. у Великобританії було лише кілька невеликих урядових органів зі спеціалізованими науковими інтересами і мало організованих зусиль щодо прикладного застосування відкриттів фундаментальних досліджень. При цьому не було жодної організації, що опікувалася впровадженням отриманих результатів у промисловість. Війна дала поштовх до створення постійної організації зі сприяння науковим і промисловим дослідженням. Розпорядженням Ради з освіти від 28 липня 1915 р. повноваження такої організації було покладено на створений при Таємній раді Комітет з наукових і промислових досліджень (Committee for Scientific and Industrial Researchобмежених хімічних проміжних продуктів, необхідних для виробництва ліків; координації поставок ліків. Наступним кроком стала перевірка, які ліки можна виробляти в Великобританії, які хімічні проміжні продукти будуть потрібні і де їх не вистачає, які для цього потрібні дослідження і розробки. Існував до 1965 р.) як дорадчо-консультаційний орган уряду, до складу якого увійшли видатні вчені та особи, пов'язані із промисловістю. Його роботі сприяла створена Консультативна рада, яка, у свою чергу, спиралася на тематичні консультативні підкомітети. Завдання нового Комітету полягало у розробці заходів із заохочення компаній до створення кооперативних промислових дослідницьких асоціацій (co-operative industrial research associations) Комітет мав розробити рекомендації щодо збільшення кола компетентних дослідників, а також налагодженню співпраці між усіма зацікавленими зі сфери, освіти, науки, промисловості, місцевих органів влади та урядових відомств. Діяльність Комітету мала забезпечити зближення галузей промисловості, які на той час були непов'язані одна з одною, спонукаючи до кооперації не лише між різними фірмами в одній галузі, а й між групами галузей, сприяючи їх розвитку через працівників взає- мопов'язаних професій. Така організація мала позитивно вплинути не тільки на промисловість, але і національну економіку [25]., визначенні напрямів досліджень, наданні рекомендацій щодо започаткування нових та розвитку діючих спеціальних інститутів (або відділів діючих інститутів) для наукового вивчення проблем певних галузей та професій; присудження дослідницьких студентських стипендій та грантів на реалізацію проектів в інтересах промисловості [25]. Для надання державної фінансової допомоги на реалізацію дослідницьких проектів було створено так званий «Мільйонний фонд» (Million Fund) із бюджетом 1 млн ф.с., а для управління ним - Імператорський траст [22].

У 1916 р. Комітет надав уряду рекомендації щодо розвитку та захисту індустрії [17, с. 441].

1. Наукові промислові дослідження і навчання (Scientific Industrial Research and Training). У цій частині було обґрунтовано необхідність заохочувати університети до продовження і розширення дослідницької роботи для потреб індустрії, а виробників в цих галузях - до співпраці з університетами в такій роботі, або безпосередньо, або через галузеві асоціації. Останні мають доводити до відома університетів технологічні проблеми та потреби промисловості, а також надавати фінансову та іншу допомогу на додаток до тієї, яка надається державою. У разі виробництв, які не локалізовані у Великобританії, асоціації рекомендували звертатися за допомогою до держави для створення відповідних дослідних центрів, що сприяли б становленню цих виробництв. Рекомендовано було створити офіційний реєстр вчених-консультантів, хіміків і інженерів, а також осіб, що займаються промисловими дослідженнями, діяльність яких має підтримувати держава для використання їхнього доробку тільки виробниками (for the use of manufacturers only).

2. Тарифний захист (Tariff Protection). У разі імпорту деяких промислових товарів, які мають життєво важливе значення для національної безпеки або мають важливе значення для інших виробників або торговців всередині країни, компаніям, готовим взяти на себе освоєння виробництва цих товарів у Великої Британії слід надати достатній тарифний захист задля підтримки їхнього виробництво після війни. (Підкомітет також рекомендував, щоб через загрозу майбутнього скидання запасів, що можуть накопичуватися у недружньої країни (enemy countries), уряд повинен зробити кроки, котрі допоможуть запобігти ситуації через яку погіршиться стан галузей та зростуть загрози їхньої діяльності після війни).

У грудні 1916 р. було створено державний орган - Департамент наукових і промислових досліджень (Department of Scientific and Industrial Research) [26] Діяв до 1965 р. із власним голосом у парламенті. До його функцій належали: організація та заохочення через надання грантів наукових і промислових досліджень, а також поширення отриманих результатів. Він був уповноважений створювати й розвивати підвідомчі наукові організації для досліджень, пов'язаних з розвитком промисловості (серед перших була створена Лабораторія хімічних досліджень), та сприяти подальшому практичному застосуванню результатів цих досліджень.

Нарощування кадрового ресурсу в інтересах розвитку галузі

У 1914 р. британці усвідомили: «Ми маємо відразу визнати реальний, хоча і неприємний факт, що ми не заохочували технічну сторону хімічної освіти, а це вкрай необхідно для успішного виробництва тонких хімікатів, і тепер, як наслідок цього, нам не вистачає людей із необхідними практичними знаннями. Професія інженера-хіміка майже невідома в нашій країні, і хоча є люди, які розбираються у процесах виробництва хімікатів, їх кількість дуже мала» [27, с. 34]. У пошуку заходів з вирішення критичної ситуації із кадрами було проведено широкі дискусії щодо необхідності державного втручання у промисловість (public intervention in industry) у частині підготовки науковців та працівників [28, с. 1] та ухвалено рішення щодо збільшення фінансування на підготовку фахівців-хіміків. Також на зборах Товариства хімічної промисловості в 1916 р. запропонували створити технологічні коледжі із виробничими потужностями, щоб хіміки могли практикуватися у виробництво синтетичних ліків під керівництвом експертів, фокусуючись на напрямах, які важливі для галузі.

Рекомендувалося, щоб у таких коледжах був великий постійний штат працівників за бізнес-напрямками; мали бути створені реалістичні виробничі умови, в яких студенти могли б працювати в хімічних, фізичних та інженерних лабораторіях, разом із столярними і слюсарними цехами, виробництвом пари, газу і електрики, споживання яких можна було б кількісно виміряти, щоб студенти знали про вартість сировини, споживання ресурсів, витрачений час, робочу силу, продуктивність праці. Студенти також мали отримати комерційні навички, пройти навчання з бухгалтерського обліку та калькуляції; працювати в аналітичній лабораторії, де досліджуються проміжні продукти і кінцевий продукт; навчатися фізичної хімії та електрохімії, прикладної математики, конструювання, проектування, хімічного машинобудування, машинного креслення, ремонту, використання спеціального обладнання і установок, роботи двигунів, токарної обробки деревини тощо. Всі ці навички були необхідними для ведення передового фармацевтичного бізнесу [28].

Для оцінки ситуації із викладання природничих наук у системі освіти Великої Британії прем'єр-міністром було створено Комітет, якій у 1918 р. представив звіт, що серед іншого торкався питання підготовки і фармацевтів, і фахівців для хімічного виробництва [29]. Було обґрунтовано, що технологічно прогресуюча хімічна індустрія «зменшує цінність звичайного придбання знань, підвищуючи цінність творчих здібностей, точності, розуміння процесів і проникливості», тоді, як «базова хімічна підготовка, хоча і необхідна, але носить занадто загальний характер, щоб мати значну комерційну цінність». Комітет зазначив, що серед роботодавців переважає думка, що спеціальне навчання найкраще проводити на виробництві, тоді час, необхідний для підготовки фахівця, потрібного роботодавцю, буде скорочено. Окремо увага приділялася підвищенню кваліфікації працівників. Звіт вказував, що майже на всіх підприємствах створено можливості для відвідування вечірніх занять, а іноді таке відвідування є умовою прийому на роботу. Значною проблемою залишався дефіцит компетентних керівників підприємств із достатніми науковими знаннями, розумінням інженерії та енергетики; а також гостра потреба в інженерах-хіміках, які могли б не лише здійснювати хімічний синтез, але і володіли інженерними навичками, необхідними для створення нового обладнання та масштабування виробничих потужностей Найбільшою лабораторією Великої Британії була лабораторія British Dyestuffs Corporation (BDC), в якій у січні 1923 р. працювало близько 150 наукових співробітників, тоді як у німецьких великих компаніях- конкурентах було понад 1000.. Для підготовки кваліфікованих кадрів для потреб галузі у 1923 р. було відкрито першу кафедру хімічного машинобудування в Університетському коледжі Лондона. Також було започатковано Інститут інженерів-хіміків (Institution of Chemical Engineers - IChemE), який зіграв ключову роль у розвитку цієї професії.

Державна допомога галузі у нарощуванні потенціалу

У матеріалі «Поставка хімічних речовин до Великобританії та її залежності» (1914 р.) У. Тілден вказував на необхідність державної підтримки нових виробництв: «Започаткування того, що стане практично новою галуззю в країні, потребує уваги і допомоги з боку держави, аби галузь вижила із настанням жорсткої конкуренції по закінченню війни» [29, с. 32]. Незважаючи на майбутні ризики, британські компанії вже у 1914 р. почали розширювати власні потужності. WJ Bush & Co Ltd стала першою, хто запустив виробництво синтетичних хімікатів для фармацевтики: саліцилову кислоту, ацетил саліцилову кислоту, саліцилати натрію тощо. Це дало «початок нової епохи у виробництві тонких хімікатів в країні» [ЗО, с. 43].

Вагомим внеском у розбудову галузі та зменшення залежності від німецького імпорту стало рішення керівництва Великої Британії про надання державної допомоги на створення у 1915 р. нової компанії - British Dyes, Ltd [12]. На цей проект було асигновано 1,7млнф.с., які нова компанія за борговими зобов'язаннями мала виплачувати протягом 25 років під 4% річних. Уряд також надав компанії допомогу в розмірі 100 тис. ф.с. для дослідницьких цілей. До ради директорів увійшли два державних представника. У статуті було передбачено положення, яке забезпечувало постійну британську приналежність компанії і давало уряду право втручання у господарську діяльність, якщо ціни, встановлені компанією, були необґрунтованими, або якщо з'являлася будь-яка необґрунтована диференціація при розподілі продукції [31, с. 153]. На думку керівництва країни, забезпечення поставок необхідних ліків і хімікатів було надто життєво важливим, щоб можна було дозволити неузгоджені дії окремих фармацевтичних фірм, тому контроль над поставками здійснювався під керівництвом відповідного органу державної влади. Британський уряд став найбільшим акціонером нової компанії. Хоча така державна допомога, а також формування потенційної монополії було піддано критиці, нічого не завадило керівництву країни в інтересах національної безпеки запустити цей проект.

У червні 1919 р. до British Dyes, Ltd приєдналася Levinstein, Ltd. Новоутворена компанія отримала назву British Dyestuffs Corporation. її капіталізація сягала 10 млн ф.с. Компанія контролювала 75% загального британського виробництва барвників. Ця угода також піддавалась критиці через посилення монополії [ЗІ, с. 154]. Переваги злиття, серед яких - економія на масштабі, були успішно реалізовані на користь британської промисловості та економіки в цілому. Якщо довоєнне споживання барвників в країні становило 20 тис. т, з яких 18 тис. т імпортувалися з Німеччини; у 1920 р. загальний обсяг виробництва British Dyes Corporation сягав 16 тис. т. «Загальний обсяг випуску концерну протягом 1920 р. орієнтовно сягав близько 45 млн ф.с», - зазначено у матеріалах Тарифної комісії США [32, с. 134]. Як вказувала реклама компанії (рис. 1), вона освоїла виробництва широкої номенклатури товарів, у т. ч. продукти тонкої хімії та лікарські засоби.

Рис. 1. Реклама компанії British Dyes Ltd, 1922 р.

Джерело: [33].

У 1926 р. було ухвалено рішення про об'єднання British Dyestuffs Согро із трьома провідними компаніями галузі: Brunner Mond, Nobel Explosives і United Alkali Company, в результаті чого утворилася Imperial Chemical Industries (ICI) [33]. Злиття надало новій компанії такого масштабу (загальний штат працівників сягав 33 тис осіб), який дозволив їй зайняти міцні позиції на світовому ринку. Широкий асортимент товарів та нові джерела вихідних продуктів для виробництва наростили переваги ІСІ і привели до посилення конкуренції із німецькою IG Farben і такими американськими конгломератами, як Du Pont і Allied Chemical [34].

Посилення потенціалу хіміко-фармацевтичного виробництва Великобританії мало стратегічний характер. Адже британські політики усвідомлювали, що основні конкуренти - німецькі виробники - докладали значних зусиль як до, так і під час, і після війни, щоб зберегти свою монополію. Мотиви, що лежали в основі цих зусиль з отримання домінування на ринку лікарських засобів були не лише економічними, а й політичними [35] Яскравим прикладом намірів представників німецької хіміко- фармацевтичної промисловості є історія з «Bayer 205». Термін «Bayer 205» - це символ, який представляє складний синтетичний лікарський засіб, розроблений німецькими хімічними лабораторіями від сонної хвороби. У 1922 р. картель IG Farben зробив таємну пропозицію (discreet offer) британському уряду надати секрет формули «Bayer 205», або як його ще називали «Germanin», в обмін на викуп колоній, які Німеччина віддала відповідно до Версальського договору. Хоча ця спроба укласти угоду між політичною владою і медичним відкриттям, безсумнівно, була крайнім випадком, проте вона є демонстрацією кульмінації влади німецького картелю над здоров'ям і добробутом людства [35, с. 67]..

Згодом компанія ІСІ, біля джерел створення якої стояла держава, перетворилася з провідної хімічної компанії Великої Британії в одну з найінноваційніших у світі. За 70 років діяльності ІСІ одержала патенти на більш ніж 33 000 винаходів, у результаті чого було отримано більше 150 000 патентів по всьому світу на продукти, починаючи від хіміотерапевтичних препаратів для онкологічних хворих і закінчуючи ізоляційними матеріалами та полімерами. Вважається, що половина найзначніших винаходів з часів Другої світової війни, здійснених у Великій Британії, належить компанії ІСІ, що стала домінантою галузі з моменту її створення в 1926 р. У 1993 р. компанія ІСІ виокремила підрозділ, що спеціалізувався на фармацевтиці та біотехнологічних продуктах, створивши нову корпорацію під назвою Zeneca Group РІ_С.У 1999 р. вона об'єдналася зі шведською компанією Astra АВ і стала AstraZeneca, яка сьогодні є одним із світових лідерів фармацевтики, котра відзначилася розробкою разом із Оксфордським університетом вакцини від Covid-19-AstraZeneca.

Надання захисту національним виробникам

Британське Товариство хімічної промисловості (Society of Chemical Industry) у 1916 p. виступило із заявою: «.Певна форма захисту життєво необхідна для нашої хімічної промисловості, оскільки без неї все буде швидко і повністю знищено конкуренцією з-за кордону .... Не можна втрачати жодної можливості для того, щоб переконати націю та її правителів в тому, що володіння потужною і самодостатньою (self-contained) хімічною промисловістю має таке ж важливе значення, як і машинобудівна промисловість. Британці, як нація, мають захищати нові індустрії, а держава - заохочувати (encouraging) виробників певним чином... Вимоги до освіти і надання грантів - це тільки початок роботи ... Необхідно зробити більше для захисту нових індустрій» [36, с. 778]. Члени товариства обґрунтували, що впродовж щонайменше десяти років необхідно забезпечити певну форму захисту (як тимчасовий захід), поки в країні не буде організоване повноциклове виробництво (налагоджено випуск хімічних проміжних продуктів), виправлено недоліки у сфері кадрового забезпечення (створено умови для підготовки кадрів для промисловості), розроблено і запущено у серійне виробництво нові хімікати та лікарські засоби, налагоджено більш тісну співпрацю постачальників із медичними працівниками. Британські виробники застерігали політиків, що конкуренти будуть застосовувати різні маневри для боротьби з новими розробками у Великій Британії, зокрема, встановлювати високі цін на проміжні продукти, пропонувати низькі ціни на готову продукцію за довгостроковими контрактами, здійснювати систематичний демпінг тощо. Тому необхідно на певний період (після оголошення миру) заборонити імпорт німецьких хімічних продуктів. Це, на їхню думку, матиме далекосяжні наслідки, передусім, дасть впевненість приватним компаніям щодо ринку.

У травні 1918 р. президент Ради з торгівлі Великої Британії заявив у Палаті громад, що для захисту індустрії імпорт всіх іноземних барвників необхідно контролювати через запровадження системи ліцензування на період не менше 10 років після війни [37, с. 142-143]. Запропонований механізм було введено в дію у лютому 1919 р. королівською прокламацією, але її дія закінчилася у грудні 1919 р., коли суддя Санки (Sankey) виніс рішення у цій справі, обґрунтовуючи, що не було адекватної правової основи для такого кроку. Протягом наступного, 1920 р. відбулося експоненціальне зростання імпорту Великої Британії барвників німецького виробництва та інших країн. Через величезні обсяги цих поставок, існування британської промисловості з виробництва синтетичних барвників було поставлено під загрозу.

У матеріалі «Захист хімічної промисловості», опублікованому 26 лютого 1921 р. у виданні «The Chemist and Druggist», було подано позицію членів Асоціації британських виробників хімікатів щодо невідкладного запровадження захисту індустрії [38]. «Починаючи із 1914 р., протягом кількох років ми розширили наші науково-дослідні та виробничі потужності за настійливими закликами держави, аби вирішити ті найважливіші проблеми, без яких перемога у війні не могла бути досягнута Щодо внеску галузі у перемогу, виробники представили громадськості такі факти:

«1. Застосування хімічної науки в промисловості - важливий фактор збереження нашого положення у світовій торгівлі. Також вірно не лише те, що хімік і лабораторія знаходяться на передовій національної оборони, а й відіграють вирішальну роль у розвитку наших промислових і комерційних ресурсів, а відтак національного багатства.

2. При дуже високих витратах у роки війни було побудовано необхідні підприємства, і тепер їх можна використовувати для корисних цілей, зокрема для продовження розбудови хімічної промисловості, яка не поступається німецькій, але через теперішні несправедливі економічні обставини ці потужності не завантажені та стануть марними, якщо держава не сприятиме їх збереженню.

3. Промисловість тонкої хімії мобілізувалася і розширила для задоволення потреб нації виробництво основних лікарських препаратів для військово-морських, військових і цивільних госпіталів; компонентів для вибухових речовин і газів; фотографічних речовин для використання фотозйомок у повітрі; дослідницьких хімікатів, без яких впровадження багатьох нових промислових процесів було б неможливим» [38, с. 77].... Ця ключова галузь в даний час знаходиться під загрозою» [38, с. 77].

Британські виробники наводили вагомі причини, через які галузь тонкої хімії, як бази для фармацевтики та інших стратегічних індустрій, потребує тимчасового «захисту» (temporary measure of «protection»): «Сила нашого захисту в будь-який майбутній війні буде багато в чому залежати від того, наскільки ми розбудували і організували наші хімічні заводи. Хімічний завод як потенційний «арсенал» є великим надбанням нації, оскільки він продуктивний (в кращому сенсі цього слова) в мирний час і може бути легко використаний для цілей руйнування тільки тоді, коли виникне необхідність. Хімічні речовини тонкого очищення можна охарактеризувати як промислові вітаміни. Подібно до того, як їжа без вітамінів може підтримувати, але не живити людський організм, промисловість може існувати, але не може процвітати без достатньої кількості необхідних тонких хімікатів. Із цієї причини виробництво тонких хімікатів є «ключовою» галуззю» [38, с. 77]. Виробники обґрунтовували: «Вкладено капітал, запущено нові заводи, хіміки підготовлені. Всі хімічні речовини, необхідні під час війни, були зроблені. Від сальварсану до сахарину - все, про що просили, було надано. Але справа в тому, що робота здійснювалася в умовах війни, і головною метою була швидкість, а не економія. Коли настало перемир'я, виробники тонкої хімії не були готові конкурувати із континентальними компаніями, які роками розвивали свою промисловість. Після перемир'я все було дуже важко; розвиток так чи інакше гальмувався на кожному кроці; невпевненість в намірах уряду викликає недовіру; E.P.D. Excess Profits Duty (EPD) мито на надприбуток зросло з 29% у 1913 р. до 36% у 1919 р., на 1920 р. EPD був збільшений до 60%. Це розглядалося як короткострокові заходи з подолання повоєнної економічної кризи. став перешкодою для молодої індустрії; а «рішення Санки» призвело до «затоплення» ринку німецькими хімікатами за цінами нижче собівартості виробництва у Великій Британії. З самого початку було обіцяно, що виробники хімікатів тонкого очищення отримуватимуть сприяння протягом кількох років після закінчення війни задля того, аби дати галузі можливість стабілізуватися в умовах мирного часу» [38, с. 78]. Виробники тонкої органічної хімії і, зокрема, фармацевтичних продуктів, закликали захистити галузь на підставі того, що вона є ключовою для економіки та безпеки [39, с. 133].