Політика провідних світових держав у Китаї у зв'язку з повстанням іхетуанів (1899-1901 рр.)

У результаті Маньчжурія виявилася вилученою зі сфери дії угоди, підписаної 16 жовтня 1900 р. Отже, спроба Великобританії підштовхнути Німеччину на виступ проти Росії не увінчалася успіхом. Німецький уряд ретельно працював над тим, щоб змусити Великобританію вплутатися у війну проти Росії.

У той же час до жовтня 1900 р. Маньчжурія була повністю окупована російськими військами. Почалася відбудова `Маньчжурської дороги' (Китайсько-Східна залізниця). З цинським намісником у провінції почалися переговори. Микола II схвалив розроблені МЗС та Міністерством фінансів пропозиції, розраховані на те, щоб не висувати Пекіну надмірних вимог у питанні про контрибуцію. У Записці міністра фінансів від 11 жовтня 1900 р. зазначалося, що слід не тільки не висувати Китаю надмірних вимог, але й навіть подати йому підтримку в зниженні претензій інших держав. Велика заборгованість Китаю вигідна тим державам, які можуть надати йому позики і таким чином підсилити тут свій вплив, тобто, перш за все, Великобританії. Більше того, можна розраховувати, що за послугу Росії китайський уряд піде на вигідне для неї врегулювання ситуації в Маньчжурії без військового тиску. Заради такого врегулювання можна було б взагалі відмовитися від своєї частки контрибуції Игнатьев А.В. С.Ю. Витте - дипломат. Москва: Международные отношения, 1989. С. 137..

Тим часом, 9 грудня 1900 р. почалися офіційні переговори держав з цинським урядом. Іноземні представники в Пекіні передали китайським уповноваженим колективну ноту, яка містила вимоги держав Ibid. С. 139..

Ця позиція, з розрахунків російської дипломатії, повинна була сприяти успіху переговорів про особливу угоду з Китаєм. За пропозицією російської сторони вони повинні були вестися у Петербурзі.

У свою чергу, російський проект угоди було вручено китайському посланникові Ян Ю на початку лютого 1901 р. Одночасно про проект повідомили Лі Хунчжану, розраховуючи, що цей схильний до хабарів сановник допоможе добитися швидкого результату. Проте китайська дипломатія вдалася до методу нацьковування «варварів проти варварів» і довела умови Санкт-Петербурга до відома інших держав. Великобританія, Японія, США і навіть Італія заявили протести, стверджуючи, що претензії Росії порушують їхні інтереси у Північному Китаї. Глава британського МЗС маркіз Г. Ленсдаун заявив на засіданні уряду, що укладання цього договору «фактично встановить протекторат Росії над всією Маньчжурією, Монголією та китайським Туркестаном» Moss W.G. A History of Russia. Vol. II. New York, 1997. P. 24.. Одночасно Великобританія та Німеччина узгодили позиції про спільну протидію російським домаганням. Японія обіцяла Китаю свою підтримку в разі війни з Росією. При такій позиції решти держав китайський уряд заявив, що він не згодний з низкою умов російського проекту та просить про їхню зміну.

Російська дипломатія вирішила пом'якшити вимоги. У новій редакції проекту китайському уряду дозволялося мати війська в Маньчжурії, чисельність і розташування яких, проте, визначалися б за спеціальною угодою. Переважні права Росії на концесії обмежувалися б однією Маньчжурією. Нарешті, російський уряд погоджувався зняти питання про проведення залізниці в напрямі до Пекіна. Ці нові пропозиції вручили Ян Ю на початку березня 1901 р. з попередженням, що, якщо угоду не буде підписано у двотижневий термін, Санкт-Петербург залишає за собою свободу дій у питанні про Маньчжурію Игнатьев А.В. С.Ю. Витте - дипломат... С. 139..

Одночасно міністр фінансів Вітте телеграфував агенту міністерства в Пекіні Д.Д. Покотилову, що б той порозумівся з Лі Хунчжаном. Міністр наполягав на негайному наданні китайському посланнику в Росії повноважень і передачі категоричної вказівки, щоб той підписав угоду. Інакше Покотилов повинен був погрожувати розривом переговорів і введенням у Маньчжурії прямого російського управління.

Китайська влада, продовжуючи колишню лінію, звернулася до Великобританії, Німеччини, Японії та США з проханням про посередництво. 13 березня 1901 р. Ян Ю повідомив, що йому наказано не підписувати угоди до з'ясування позицій інших держав. Тоді С.Ю. Вітте наказав Д.Д. Покотилову передати Лі Хунчжану, що китайський уряд веде небезпечну гру. Російсько-китайські переговори про Маньчжурію не стосуються інших держав. Якщо угоду не буде підписано в окреслені терміни, уряд Росії припинить доброзичливі відносини з Китаєм і діятиме в усіх питаннях винятково з погляду своїх інтересів Ibid. С. 140..

У той же час японський уряд відповів Китаю, що готовий підтримати його «у будьякому випадку». Одночасно Японія погрожувала цинському уряду бойкотом держав і навіть війною проти Росії та Китаю, якщо сепаратну угоду про Маньчжурію буде укладено. 12 березня 1901 р. японський посланник у Санкт-Петербурзі Чинда зробив представлення про небезпеку укладання російсько-китайської угоди, що порушує недоторканність Китаю та договірні права інших держав. Великобританія висловила свою солідарність з Японією, а Німеччина рекомендувала китайському уряду офіційно звернутися до конференції послів у Пекіні. На горизонті виникла небезпечна для Росії тінь англо-японського союзу.

20 березня стало відомо про усунення Ян Ю від ведення переговорів «через хворобу», а також про вимогу цинського уряду, щоб до проекту угоди були внесені нові поправки і, щоб він був заздалегідь повідомлений усім державам.

21 березня 1901 р. Міністерство закордонних справ Російської імперії оповістило всі зацікавлені держави, що Росія, яка бажала лише прискорити врегулювання, не лише не наполягає на ухваленні угоди про Маньчжурію, але й відмовляється від будь-яких подальших переговорів Ibid. С. 142..

Зрив угоди про Маньчжурію знаменував серйозну невдачу російської дипломатії. Політика «особливих відносин» з Китаєм більше не спрацьовувала. «Після захоплення нами Квантунського півострова та введення наших військ до Маньчжурії під приводом підтримки законного уряду Китаю та придушення боксерського повстання, - писав Вітте у своїх мемуарах, - а потім невідходу нашого з Китаю - унаслідок ось цих двох наших дій Китай перестав нам остаточно у чомусь вірити» Витте С.Ю. Воспоминания. Т. II. Таллинн-Москва: Скиф Алекс, 1994. С. 176..

Не було підстав і для спокійного очікування того, якою буде ситуація. Лондон та Берлін досягли угоди про забезпечення їхніх інтересів у Китаї та про спільні дії у разі використання китайських труднощів третьою державою. Японія відмовилася вступити в переговори з Росією про Корею, до відновлення статус-кво в Маньчжурії.

А тим часом, 7 вересня 1901 р. між державами та Китаєм було підписано Заключний протокол. Цей акт зобов'язував Китай сплатити контрибуцію в 450 млн. таелей (1,5 млн. золотих рублів) при 4% річних. З цієї суми Німеччині призначалося 20%, Франції - близько 16%, Великобританії, Японії, Італії, США та Бельгії - 34%, Росії - близько 29%, решті - близько 1%. Тяжкість цієї обставини посилювалася тим, що китайські фінанси за шість років до цього, після японо-китайської війни 1894-1895 рр., уже були виснажені виплатою контрибуції Японії. Китай зобов'язувався видати державам особливі бони, які кожна держава могла реалізувати шляхом надання Китаю позики з власною гарантією. Максимальний рівень ввізного мита було встановлено у 5% Бродский Р.М. Из истории дальневосточной политики США и русско-американских отношений в Китае накануне и в период восстания Ихэтуань. Вестник Ленинградского университета. 1963. № 8. С. 39..

Протокол цим не обмежувався. Китай піддавався важким приниженням. Китайський уряд був зобов'язаний страчувати повстанців, включаючи і вищих сановників імперії, спорудити «спокутні пам'ятники» постраждалим іноземним дипломатам тощо.

Згідно зі статтею 7, квартал, що займали іноземні місії в Пекіні, призначався для одних іноземців і був поставлений під охорону іноземної поліції; оселятися в цьому кварталі китайці не мали права. До Китаю протягом двох років заборонялося ввезення зброї. Форти Дагу повинні були бути зриті Гримм Э.Д. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842-1925). Москва: Изд-во Института Востоковедения, 1927. С. 147-153..

Підписання Заключного протоколу змусило російські дипломатію поквапитися з укладанням договору про Маньчжурію. Тим більше, що 7 листопада 1901 р. раптово помер Лі Хунчжан, а його наступник Ван Веншао зайняв більш жорстку позицію. Секретні російсько-китайські переговори отримали розголос. Це призвело до втручання іноземних держав, що дало Пекіну привід відступити від попередніх домовленостей. Ініціативу взяли на себе США, які заявили протест проти проекту російсько-китайської банківської угоди та «монополії» російського банку в Маньчжурії. Великобританія та Японія підтримали американський протест.

На переговорах, що відновилися на початку грудня 1901 р., китайські представники почали домагатися завершення евакуації російських військ з Маньчжурії протягом року, вільного розміщення там китайських військ, права оснастити поліцейську варту артилерією тощо. Російсько-китайські переговори були перервані, але російські війська продовжували залишатися у Маньчжурії.

Отже, Заключний протокол зміцнив напівколоніальне становище Китаю, підсилив його економічну залежність і відкрив нові можливості для тиску на нього з боку іноземних держав. Великобританія, незважаючи на втрату позицій головного конкурента, Росії, змушена визнавати присутність у Китаї інших регіональних гравців. Придушення повстання іхетуанів не стабілізувало ситуацію на Далекому Сході. Невирішеним було питання про Маньчжурію, яка залишалася окупованою російськими військами, що ще більше поглиблювало російсько-англійські та російсько-японські суперечності. Зазначимо, що стан розробки та наявна кількість праць з історії міжнародних відносин в Азійсько-Тихоокеанському регіоні зовсім не означає вичерпності теми, багато аспектів якої ще потребують поглибленого вивчення.

Размещено на Allbest.ru