Сербія у зовнішній політиці Великої Британії в роки Першої світової війни

Размещено на http://allbest.ru

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Кафедра всесвітньої історії

Сербія у зовнішній політиці Великої Британії в роки Першої світової війни

Артем Грачов, Іван Боровець

Анотація

В статті розкрито місце та роль Сербії у зовнішній політиці Великої Британії в роки Першої світової війни. Автор зосередив увагу на британо-сербських відносинах та низці питань, недостатньо висвітлених в історіографії: значенні Сербії в діяльності Foreign Office на Балканах, проблемах залучення Болгарії та Греції до Антанти, територіальних суперечках довкола Македонії, зовнішньополітичному аспекті Дарданелльської операції. Окреслено зміну поглядів Лондона на Сербію впродовж війни. Встановлено, що 1914 р. характеризувався скептичним ставленням як лондонських дипломатів, так і британського суспільства до Сербії. Для діяльності Foreign Office у 1915 р. була властива підвищена увага до справ у Сербії, з огляду на загострення дипломатичної боротьби в регіоні. Значення Сербії для Лондона після 1915 р. і до завершення війни суттєво зменшилось через окупацію країни. У статті проаналізовано фатальні помилки Антанти, що призвели до сербської катастрофи осені 1915 р. Результати дослідження корисні для оцінки сучасної військово-політичної ситуації довкола України, у зв'язку з подібністю протистояння Сербії та України переважаючим силам Центральних держав та Російської Федерації відповідно. Деякі паралелі помітні в організації іноземної допомоги для Сербії 1914 р. та України 2022 р.

Ключові слова: Велика Британія, Сербія, Foreign Office, Перша світова війна, зовнішня політика, міжнародні відносини, дипломатія.

Роль та значення Сербії в зовнішній політиці Великої Британії в роки Першої світової війни важливі для дослідження з низки причин. Це, по-перше, цінність уроків заплутаних дипломатичних перипетій щодо Сербії та регіону. По-друге, схожість ситуації сьогоднішньої російсько-української війни із наступом чисельно та технічно переважаючих сил Австро-Угорщини на Сербію в 1914 р., важливість західної допомоги для тогочасної Сербії та сучасної України. По-третє, в останні роки відбулося значне зближення України та Великої Британії, а тому вивчення методів й історичних традицій британської дипломатії є корисним задля подальшої оптимізації українсько-британських взаємин.

Джерельну базу дослідження складають документи Національного архіву Великої Британії (The National Archives, TNA), а також мемуари безпосередніх учасників подій.

В архівних документах TNA найбільшою мірою представлено роль Сербії в дипломатичній боротьбі на Балканах у 1915 р. а також згасання інтересу Британії до Сербії на завершальному етапі війни. Діяльність Foreign Office (британського зовнішньополітичного відомства) відображена також в документах збірника “Міжнародні відносини в епоху імперіалізму”, однак тільки в межах 1914-16 рр. Мемуари, представлені спогадами Д. Ллойд-Джорджа, Т. фон Бетман-Гольвега, О. Савінського, Ф. Берті, Р. Пуанкаре значною мірою доповнюють картину початкового періоду війни та проблеми сербсько-болгарських та сербсько-грецьких відносин, пошуків сербсько-болгарського компромісу влітку 1915 р.

Серед відомих нам наукових праць власне британо-сербським взаєминам присвячені лише роботи сербського історика С. Марковича. Переважна більшість історіографічних напрацювань розкривають значення Сербії для Foreign Office через призму супутніх дипломатичних та військових проблем на Балканах. Серед них дослідження Б. -Г. Ліддел-Гарта (B. H. Liddell Hart), С. Дуггана (S. P. Duggan), Дж. Еббота (G. F. Abbot), Дж. Перкінса (J. A. Perkins), В. Готтліба (W. W. Gottlieb), К. Роббінса (K. Robbins), О. Агансон, А. Зайончковського. В радянській історіографії простежуються негативні оцінки курсу Foreign Office щодо Сербії. Так, в роботі радянського військового історика А. Зайончковського знаходимо твердження, що Лондон не дозволив сербській армії завдати превентивного удару по Болгарії, прирікши таким чином Сербію на поразку Зайончковский А. М. Первая мировая война. Санкт-Петербург : ООО “Издательство “Полигон”, 2002.

С. 455.. З цим твердженням важко погодитися. На наш погляд, завданням Foreign Office були маневри між Сербією та Болгарією й прагнення залишити Белград у ролі сторони, що захищається. Лише в такому разі міг вступити в дію casus foederis греко-сербського оборонного договору 1913 р. Більше того, в Лондоні впродовж 1915 р. розраховували досягнути союзу також із Болгарією.

Більшість західних дослідників сходяться на тому, що Союзники, зокрема Британія, мали змогу врятувати Сербію, і натомість тільки згаяли час. Британський військовий кореспондент та письменник Дж. Ф. Ебботт вважав, що загроза, яка нависла над Сербією у 1915 р., ні для кого не була таємницею. Відтак, слід було діяти рішуче, узгодити політику держав Антанти, а також забезпечити військову експедицію потрібної чисельності, насамперед в момент, коли грецька сторона була готова до співпраці Abbott G. F. Greece And The Allies, 1914-1922. London : Methuen & Co. Ltd., 1922. P. 67..

В сучасній українській історіографії цілком відсутні спеціалізовані дослідження з піднятої проблеми, що робить необхідним розкрити ключові її аспекти в українському ракурсі оцінок та інтерпретацій. Завданнями статті є з'ясувати роль Сербії в зовнішній політиці Великої Британії у північ - но-східному Середземномор'ї в роки Першої світової війни та простежити місце сербського чинника у діяльності Foreign Office. Напередодні та на початку Першої світової війни ставлення лондонського керівництва та британської громадськості до Сербії було прохолодним та скептичним. Демонстрації сербів та хорватів Австро-Угорщини в 1912 р. за возз'єднання зі своїми одноплемінниками по інший бік кордону у вищих колах Великої Британії сприймали як щось сумнівне та незрозуміле Aganson O. The balkan curse: Austria-hungary's policy in the view of the entente powers on the eve of World War I. Guney-Dogu Avrupa Araqtirmalari Dergisi = The Journal for South-Eastern European Studies. Vol. 31, no. 1. P. 53.. Через великодержавницькі плани Белграду, збільшення території Сербії в результаті Балканських війн та агресивну політику стосовно населення інкорпорованих земель Duggan Stephen P. Balkan Diplomacy I. Political Science Quarterly. 1917. March. Vol. 32. № 1. P. 42., у Foreign Office вважали агресивні наміри Габсбурзької монархії щодо Сербії цілком обґрунтованими Aganson O. The balkan curse... P. 54.. Сербія в очах британців була загадковою країною, де постійно вбивають монархів Perkins J. A. British liberalism and the Balkans, c. 1875-1925. PhD thesis. Birkbeck : University of London, 2014. P. 178., а югославське питання, що напередодні війни стало предметом інтересів сербських, хорватських та словенських інтелектуалів Batakovic D. T. Serbian War Aims and Military Strategy, 1914-1918. The Purpose of the First World War., залишалось невідомим для спільноти Туманного АльбіонуWar Aims and Military Strategies. Ed.: H. Afflerbach. Walter de Gruyter GmbH & Co KG, 2015. P. 84.. Навіть Роберт Сетон-Уотсон Боровець І. І. Нова історія країн Європи та Америки 1870-1918 рр. Міжнародні відносини. Практикум : навчальний посібник для студентів історичних факультетів та факультетів міжнародних відносин ВНЗ. Кам'янець-Подільський : НП “Медобори-2006”, 2014. С. 248. Британський історик, письменник та публіцист, один із небагатьох британців, знайомих із народами Австро-Угорщини та Балкан (див.: Hanak H. The New Europe, 1916-20. The Slavonic and East European Review. Vol. 39, No. 93. Jun. 1961. P. 371). вважав сербів диким та агресивним народом Perkins J. A. British liberalism and the Balkans. P. 190.. Не на користь сербо-британського зближення грав і той факт, що сербський посол у Лондоні Матеас Бошковіч навіть не володів англійською мовою Markovich Slobodan G. Anglo-Serbian Cultural Relations During the Great War and Its Aftermath: Learning of the Other Through War Efforts. Belgrade English Language and Literature Studies. Volume 2, Vol. 2. 2020. P. 367.. На момент початку липневої кризи 1914 р. Британія була очолена ліберальним урядом, перш за все стурбованим внутрішньою проблемою Ольстеру. Паралель неспокійних “малих народів” Австро-Угорщини з ірландцями була очевидною Perkins J. A. British liberalism and the Balkans. P. 178., тож не дивно, що британська преса, зокрема й наближена до Foreign Office “Westminster Gazette”, висловлювалася за підтримку Відня, коли після вбивства в Сараєво той висунув ультиматум Белграду Готлиб В. В. Тайная дипломатия во время Первой мировой войны. Москва: Соцэкгиз, 1960. С. 287.. Офіційний же Лондон, в особі очільника британського зовнішньополітичного відомства Едуарда Грея, виступав за владнання конфлікту. Грей у бесіді із послом Австро-Угорщини Альбертом фон Менсдорфф- Пуллі-Дітріхштейном заявив, що сподівається на порозуміння між Віднем та Петербургом, на що австрієць відповів згодою, однак поскаржився на погане, за його словами, ставлення з боку Сербії Murray G. The Foreign Policy of Sir Edward Grey, 1906-1915. Oxford: At the Clarendon Press, 1915. P. 13.. Слід підкреслити, що Грей говорив про порозуміння саме між Австро-Угорщиною та Росією, що стала на захист Сербії, але не про саму Сербію, що демонструє незначне місце останньої в тогочасних британських зовнішньополітичних планах. сербія британський дипломатичний військовий

Показово й те, що Грей був готовий “заплющити очі” на австро-сербський конфлікт, якщо той не зачепить Росії, тобто за - лишиться суто локальною балканською проблемою Агансон О. И. От Бухареста до Сараево: политика Великобритании на Балканах и начало первой мировой войны. Исторические исследования. Журнал Исторического факультета МГУ имени М. В. Ло-моносова, no. 1, 2014. С. 134; Бетман-Гольвег Т. Мысли о войне / пер. с нем. В. Н. Дьякова; с преди-словием В. Гурко-Кряжина. Москва - Ленинград : Госиздат, 1925. С. 66-67; Ward A. W. The Cambridge history of British foreign policy, 1783-1919. New York : The Macmillan Company, 1923. P. 489., і ця думка навіть була оформлена у вигляді статті, що вийшла на сторінках “The Times” Международные отношения в эпоху империализма. 1878-1917. : Серия 3. 1914-1917. Т. 5 : 23 ию-ля 1914 г. - 4 августа 1914 г. Москва, Ленинград : Государственное социально-экономическое изда-тельство, 1934. С. 295.. Але Грей чітко розрізняв одиничне від загального у ситуації: “доки ускладнення відбуваються між Австрією та Сербією, англійські інтереси прямо не зачеплені, але австрійська мобілізація викличе мобілізацію Росії, і з цього моменту виникне становище, у яке будуть втягнуті вже [великі] держави... і в такому разі Англія збереже за собою цілковиту свободу дій” Там само. С. 69.. З іншого боку, Лондон дійсно ініціював кроки до мирного врегулювання конфлікту. 24 липня в бесіді із німецьким послом К. М. Ліхновським Грей запропонував посередництво Німеччини, Франції, Італії та Великої Британії у суперечці між Віднем та Петербургом Там само. С. 156, 184, 208; Murray G. The Foreign Policy of Sir Edward Grey. P. 15.. Від Белграду ж, після попередніх консультацій із французьким та російським послами, очільник Foreign Office бажав домогтися гарантій безумовного виконання всіх пунктів ультиматуму, про що було надіслано відповідні інструкції британському посланнику в Сербії Шарлю Луї де Гра Бетман-Гольвег Т. Мысли о войне... С. 67; Готлиб В. В. Тайная дипломатия... С. 286; Murray G. The Foreign Policy of Sir Edward Grey. P. 16; Ward A. W. The Cambridge history. P. 490.. З іншого боку, британський посол у Відні Моріс де Бунсен отримав розпорядження підтримати пропозицію російського представника зняти часові обмеження із ультиматуму Сербії. 25 липня британський посол у Петербурзі Джеймс Б'юкенен прохав міністра закордонних справ Російської імперії Сергія Сазонова утриматися від мобілізації російської армії, поки Лондон здатен вплинути на ситуацію. Посол повторив ідею Грея про посередництво Британії у врегулюванні конфлікту Murray G. The Foreign Policy of Sir Edward Grey. P. 16..

Того ж 25 липня австро-угорський посол повідомив Грею, що Відень розпочне мобілізацію по завершенню терміну ультиматуму Сербії. Відтак, в розмові з німецьким представником Грей вкотре запропонував виступити в ролі медіатора й висловив надію на те, що Берлін піде йому назустріч і вплине на позицію Австро-Угорщини Ibid. P. 18.. Водночас ідею про посередництво Foreign Office було запропоновано і французькій стороні. Грей вкотре підняв питання про негайну підготовку конференції для врегулювання конфлікту за участю Росії, Німеччини, Італії та Франції. Париж відповів згодою. Підтримали ідею і в Римі. Але очільник німецького зовнішньополітичного відомства, Готліб фон Ягов, відкинув дані пропозиції Grey E. Twenty-Five Years 1892-1916. Volume I. New York : Frederick A. Stokes Company. 1925. P. 307-308; Liddel Hart H. B. The Real War 1914-1918. London: Faber & Faber Limited, 1930. P. 40; Murray G. The Foreign Policy of Sir Edward Grey. P. 18-19.. З цього моменту Foreign Office з позицій посередництва переходить до підтримки Сербії. Грей висловив незгоду з австрійською та німецькою сторонами, що сприйняли відповідь Белграду, котрий погодився виконати 9 з 10 вимог ультиматуму, за відмову Murray G. The Foreign Policy of Sir Edward Grey. P. 19.. 28 липня 1914 р. Австро-Угорщина оголосила Сербії війну, але в Foreign Office все ще були готові до посередництва між Габсбургами та Петербургом Агансон О. И. От Бухареста до Сараево. С. 134-137; Бетман-Гольвег Т. Мысли о войне. С. 81.. Про бажання Грея не допустити повномасштабної війни між великими державами згадував у своїх мемуарах і німецький райхсканцлер Теобальд фон Бетман-Гольвег Бетман-Гольвег Т. Мысли о войне. С. 66.. 31 липня британський міністр закордонних справ висунув пропозицію залагодити конфлікт шляхом, з одного боку, виконання Белградом усіх поставлених Віднем вимог ультиматуму, з іншого - повагою суверенітету та територіальної цілісності Сербії з боку останнього. Втім, ця відчайдушна спроба зупинити війну також виявилась безрезультатною Murray G. The Foreign Policy of Sir Edward Grey. P. 25..

Зі стартом загальноєвропейської війни Foreign Office, як і дипломати Антанти в цілому, змушені були діяти в нових умовах зовнішньої політики, адже Сербія, хоч як би скептично до неї не ставились у Лондоні, відтепер була їх союзником. Одним зі шляхів допомоги Сербії з боку Foreign Office могла б стати спонука до виконання Афінами греко-сербського договору 1913 р. про військову допомогу Michalopoulos D. Upheaval in the Balkans: Venizelos and politics, 1888-1920. Munich: GRIN Publishing, 2014. P. 91.. Але прем'єр-міністр Греції Елефтероса Венізелоса зайняв вичікувальну позицію. Очевидно, на це вплинув той факт, що, коли в квітні 1914 р. виникла загроза війни між Грецією т а Османською імперією, на зондування грецької дипломатії щодо військової допомоги з боку Сербії Белград відповів відмовою, обґрунтованою фінансовими негараздами та складнощами з інтеграцією новоприєднаних за наслідками Балканських війн земель Batakovic D. T. Serbia and Greece in the First World War : an overview. Balkan Studies: Biannual Publication of the Institute for Balkan Studies. 45 (1), 2004. P. 60.. 28 липня прем'єр-міністр Сербії Нікола Пашич знову запитав Венізелоса про можливість військової допомоги, і знову наштовхнувся на відмову. Греція, стверджував Венізелос, не змогла б надати ефективної допомоги, в той час, як її флот опинився б під ударом австро-угорських кораблів. Втім, вимоги Відня закрити постачання припасів для сербської армії, що йшло через порт Салоніки, Греція теж відхилила Ibid..

Розгортання всеєвропейської війни змінило позицію Венізелоса. Причиною для його тривоги стала загроза болгарського нападу. Грецький генштаб почав переговори із сербським командуванням, однак вони залишилися безрезультатними: грецька сторона вимагала від сербів розмістити війська на болгарському кордоні, в той час як Сербія готувалась відбивати наступ переважаючих сил Австро-Угорщини, а Болгарія все ще залишалася нейтральною Abbott G. F. Greece And The Allies... P. 17; Batakovic D. T. Serbia and Greece... P. 63..

Тоді Венізелос звернувся до Антанти. Він запропонував передати в розпорядження останньої грецькі армію та флот Robbins K. British Diplomacy and Bulgaria 1914-1915. The Slavonic and East European Review. 1917. Vol. 49. №. 117. P. 566.. Британія опинилися перед невирішеною дилемою: порятунок Сербії залежав від залучення Греції до Антанти, однак вступ у війну останньої провокував неминуче зіткнення Великої Британії з Османською імперією. Конфлікт із Туреччиною загрожував Єгипту та Індії. Підтримка Греції могла викликати негативну реакцію Росії з огляду на зазіхання як Афін, так і Петрограду на Константинополь та протоки Босфор і Дарданелли. На засіданні британського кабінету 20 серпня 1914 р. було вирішено не задовольняти пропозицію Венізелоса. Утім, йому було висловлено підтримку, а також наголошено, що Британія допоможе Греції в разі, якщо Болгарія атакує Сербію, а Афіни виконають свої союзницькі зобов'язання. Із загальною думкою не погодився канцлер казначейства Девід Ллойд - Джордж. Він вважав, що Грецію слід рішуче підтримати й це підштовхне інші нейтральні держави Балкан стати на бік Антанти Robbins K. British Diplomacy and Bulgaria. P. 566.. Спроби Foreign Office помирити Сербію та Болгарію, із якою Белград мав територіальні суперечки, мали місце вже восени 1914 р. Британський та сербський уряди обговорювали питання про фінансову допомогу, умовою якої були територіальні поступки сербів на користь Болгарії Международные отношения в эпоху империализма. 1878-1917. Серия 3 : 1914-1917. Т. 6. Ч. І :

5 августа 1914 г. - 13 января 1915 г. Москва ; Ленинград : Государственное социально-экономическое издательство, 1935. С. 202, 299..

На кінець осені 1914 р. Сербію в Лондоні вважали прир еченою. Грей навіть подав російському послу в Британії Олександру Бенкендорфу ідею сепаратного миру з Австро -Угорщиною Готлиб В. В. Тайная дипломатия. С. 417.. Сербія, натомість, не лише змогла завдати поразки останній, але й проголосити боротьбу за визволення усіх сербів, хорватів та словенів, що було виражено у Нішській декларації 7 грудня 1914 р. За Балканскими фронтами Первой мировой войны / ред. В. Н. Виноградов. Москва : Индрик, 2002. С. 135; Progonati E. The Chronicle of the First World War and Its Impact on the Balkans. Gazi Akademik Bakig, 7, 14, 2014. P. 107..

Неочікувані успіхи Сербії змінили ставлення британської спільноти до неї. Ще 23 вересня 1914 р. журналістом Валентином Чіролем, археологом Артуром Евансом, істориком Робертом Вільямом Сетон-Уотсоном та іншими було створено Сербський фонд допомоги British-Serbian Relations from the 18th to 21th Centuries / ed. Slobodan G. Markovich. Belgrade: Faculty of Political Sciences, University of Belgrade & Zepter Book World, 2018. P. 68, 93., який зібрав та відправив для хворих та поранених допомогу на понад 1 млн. фунтів стерлінгів Hanak H. The New Europe . P. 373.. Британська пропаганда, що напередодні війни відвела Болгарії та Македонії роль “хороших хлопців” на Балканах, відтепер розхвалювала Сербію Perkins J. A. British liberalism and the Balkans. P. 178.. В той час, як Foreign Office маневрували між своїми союзниками, супротивниками та нейтральними державами Балкан, різноманітні громадські та гуманітарні організації готували допомогу сербам. Вже на березень 1915 р. Британія стала лідером як за кількістю доправлених до Сербії медичних місій (їх було шість; для порівняння, США надіслали чотири місії, Росія - три, Греція - одну), так і за часткою особового складу цих місій (64%) British-Serbian Relations. P. 67.. В Сербію доправляли допомогу Британський Червоний хрест та Жіночий комітет шпиталів Шотландії. Причому останньому британський уряд спершу навіть відмовляв у пропозиції взяти участь у підтримці сербів через конфлікт уряду та комітету на ґрунті суфражизму British-Serbian Relations. P. 68.

Важливою була роль Лондону і для південнослов'янської еміграції. В 1915 р. в Лондоні силами хорватських емігрантів було створено Югослов'янський комітет на чолі з професором Анте Трумбічем, який, серед іншого, виступав і за розділ Австро-Угорщини. На той час ні в Лондоні, ні взагалі серед держав Антанти не поділяли таких ідей За Балканскими фронтами. С. 136., хоча на початку того ж таки 1915 р. Сетон-Уотсон уже видав свій памфлет “Що поставлено на карту у війні”. Сетон-Уотсон писав, що тільки з падінням Османської та Австро-Угорської імперій постане нова Європа “з наших мрій” Hanak H. The New Europe. P. 371-372..

Зростання інтересу Британії до сербських справ демонструють і різнорідні документи TNA. Так, протоколи засідань британської Військової ради січня-лютого 1915 р. показують, що питанню порятунку Сербії було надано набагато більше уваги, аніж навіть Дарданелльскій операції TNA. CAB 42/1/28. P. 1-3, 4; TNA. CAB 42/1/33. P. 1-4, 5.. На той час у військовому та політичному керівництві Британії та Франції сформувались два табори, розділених поглядами на шлях досягнення перемоги у війні. Західний табір вбачав її у фронтальному наступі на Західному фронті з метою розгромити війська Німеччини. Східний табір, навпаки, вважав цей підхід безперспективним, а перемогу у війні слід було шукати фланговими ударами та залученням нейтральних держав Балкан на бік Антанти Liddel Hart H. B. The Real War. P. 133-134.. Зрештою, гору взяли “західники”, й головні британо-французькі сили було використано для операцій на Західному фронті Ibid. P. 135-136..

Тим не менш, Британія організувала і деяку, хоч і незначну, військову допомогу для Сербії. Було надіслано мінно-торпедний загін в складі 26 спеціалістів (згодом розширено до 60 осіб) на чолі з адміралом Трубріджом, які діяли проти австро -угорських моніторів на річках British-Serbian Relations. P. 84.. В березні до Сербії вирушила британська військова медична місія на чолі з полковником Хантером British-Serbian Relations. P. 68; Международные отношения в эпоху империализма. 1878-1917. Се-рия 3 : 1914-1917. Т. 8. Ч. 1: 24/11 мая 1915 г. - 16/3 октября 1915 г. Москва ; Ленинград : Государствен-ное социально-экономическое издательство, 1935. С. 309.. Певне, хоча й суто символічне, зрушення відбулось і в політичних колах: королева Великобританії погодилася стати покровителькою Сербського фонду допомоги, а до числа його віце-президентів увійшли прем'єр-міністр Герберт Асквіт, Перший лорд Адміралтейства Вінстон Черчилль, лідер опозиції Ендрю Бонар Лоу, а також Невіл Чемберлен British-Serbian Relations. P. 93.. Про необхідність негайної військової допомоги сербам говорив і, наприклад, історик Джордж Тревельян, чий лист навів у своїх мемуарах Девід Ллойд Джордж. Тревельян, що разом із Сетон-Уотсоном подорожував Балканами, стверджував, що Сербія не зможе чинити опір в кампанії 1915 р., тому Британії слід надіслати своє військо на півострів. Він наголошував і на важливісті морального фактору присутності загонів Антанти поруч із сербами Lloyd George D. War Memoirs. Vol. I. London : Ivor Nicholson & Watson, 1933. P. 397-399.. Активне обговорення порятунку Сербії мало місце наприкінці січня 1915 р. Так, 28 січня, на засіданні Військової ради в 16:00 генерал Коллвелл запропонував залучити двохсоттисячну грецьку армію, що мала досвід Балканських війн. Ллойд-Джордж виступив за висадку в порту Дедеагач, організацію спільної з Італією атаки на Адріанополь, та / або залучення військ Антанти на Балканах в цілому, щоб підштовхнути нейтральні держави півострова до союзу.

Герберт Кітченер, військовий міністр Британії, погодився із ідеєю відправити війська у Сербію, і назвав кількість в 500 тис. осіб TNA. CAB 42/1/27. P. 1-3.. Втім, вже на засіданні Військової ради о 18:30 того ж 28 січня Кітченер підсумував: хоча й потрібно доправити британські війська до Сербії (куди вони мають дістатися із Салонік), але “наразі [...] немає нагальної потреби для активної допомоги Сербії, оскільки ймовірність вторгнення є незначною”.

До того ж, Британія не мала в розпорядженні “вільних” для операції на Балканах військ TNA. CAB 42/1/28. P. 1.. Артур Джеймс Бальфур запропонував надіслати хоча б одну бригаду до Салонік з метою морального ефекту. Цю ідею підтримав Черчилль, який вважав, що таких сил достатньо, щоб підштовхнути Грецію до союзу з Антантою. Однак Кітченер відмовив, побоюючись спровокувати наступ Австро-Угорщини. До того ж, ця бригада могла знадобитися у боях у Франції Ibid. P. 2..

Паралельно Foreign Office зондували можливість поступок Белграду на користь Болгарії з метою нейтралізувати загрозу з боку останньої. Грей з цього приводу спілкувався з сербським послом Бошковічем, позиція якого зводилась до таких пунктів: кожна з держав Балкан має піти на поступки, щоб зберегти мир на півострові; Сербія зазнала великих втрат у Балканських війнах, і в разі, коли б вона поступилася своїми територіями Болгарії, їй мають бути надані відповідні компенсації; Союзникам не слід тиснути на Сербію, оскільки це деморалізує уряд та армію TNA. CAB 37/124/9.. На початку лютого 1915 р. Грей та Кітченер схилялись до ідеї убезпечити Сербію шляхом успіху в Дарданельській операції. Цим розраховували відвернути наступ австро-угорських та німецьких військ на Сербію, а також залучення Болгарії, Румунії та Греції на бік Центральних держав. З іншого боку, Венізелос все ще запитував про доправку військ Антанти у Салоніки. Цього разу Кітченер погодився на дві дивізії (36 тис. осіб). Його підтримав французький президент Раймон Пуанкаре, однак зауважив, що проти цієї ідеї можуть виступити французький головнокомандуючий маршал Жозеф Жоффр, підтриманий французьким генералом Фердинандом Фошем та командуючим Британськими експедиційними силами Джоном Френчем TNA. CAB 37/128/13. P. 6..

Поряд з цим, британські представники на Балканах продовжували бити тривогу. Британський генерал Артур Пейджет, що відвідав Ніш 6 лютого 1915 р., писав лорду Кітченеру: сербська армія не має транспорту, до війська уже забрали всіх - практично не залишилось чоловіків призовного віку, яких можна було б мобілізувати. Сербській армії потрібна підтримка: залучення до війни Румунії, відправка Антантою однієї-двох дивізій на Балкани (про що часто говорили як в сербському, так і в грецькому штабах) тощо TNA. CAB 37/124/18. P. 1.. Пейджет також поспілкувався із Пашичем, і той назвав перелік поступок, якими, на думку Пашича, можна забезпечити нейтралітет Болгарії: Греція віддасть останній долину Места, Сербія - Варду, Румунія - Східну Сілістрію Ibid. P. 2..

Проблему порятунку Сербії обговорили Грей та Делькассе, згодом до Петрограду було надіслано пропозицію відправити війська в Салоніки у кількості трьох дивізій, по одній від Росії, Британії та Франції. Командуючий російськими військами, великий князь Микола Миколайович, відповів, що Росія не має в розпорядженні вільних підрозділів для цього, і може нада - ти лише тисячу козаків. На засіданні Військового кабінету 9 лютого 1915 р., де питання війни на Балканах було піднято знову, Кітченер, коментуючи відповідь глави російської Ставки, додав, що в Росії навіть зброї не вистачає, однак залучення її військ до висадки у Салоніках по - кращить ситуацію у болгарському питанні. Болгари, на думку Кітченера, не стануть воювати проти росіян, чим від нападу Болгарії буде убезпечена Греція TNA. CAB 42/1/33. P. 1.'. Черчилль зауважив, що вступ Греції у війну є ключовою умовою для розгортання військ Антанти у Салоніках, а Грей додав, що поява там експедиційних сил Союзників слугуватиме Болгарії поштовхом приєднатися до Антанти TNA. CAB 42/1/33. P. 2.. Однак безпосередньо відправку військ до Салонік було знову вирішено відтерміну - вати, адже, на думку Військового кабінету, дислокація армій Центральних держав показувала, що найближчим часом нападу на Сербію не відбудеться. Проти відправки британців у Сербію висловився Френч, який вважав, що сербські війська можуть воювати у надзвичайно важких умовах (очевидно, він мав на увазі обмежений запас зброї, боєприпасів, продовольства тощо проти значно переважаючих сил ворога), однак британці на таке не здатні. Підтримав же експедицію Черчилль, який вважав її більше політичним кроком Ibid. P. 4.. Грей запропонував вкотре звернутися до Греції, щоб та виконала договір 1913 р Ibid. P. 5..

Надалі ставлення британської Військової ради до ідеї направлення війська до Дарданелл або Салонік коливалося залежно від успіхів російської армії TNA. CAB 24/1/6. P. 2.. 26 лютого Військова рада висловилась на користь Дарданельської операції, успіх якої вона бачила за спосіб підштовх - нути Болгарію та / або Румунію до Антанти й цим допомогти Сербії TNA. CAB 42/1/47. P. 2.. Грей розраховував, що морська атака Дарданелл, яку запланували на 11 лютого, слугуватиме хорошим підґрунтям для переговорів із Грецією з приводу сербського питання. Однак атаку перенесли, а грецька сторона, що наче була готова до співпраці, знову повернулась до позицій нейтралітету Robbins K. British Diplomacy and Bulgaria... P. 572.. Невдовзі після початку операції грецький уряд очолив Дімітріос Гунаріс, основний опонент проантантівського Венізелоса, й греко-сербські відносини набули більш прохолодного характеру Batakovic D. T. Serbia and Greece. P. 65..

Про роль Дарданельської операції як рішення сербської проблеми свідчить і документ “Після Дарданелл”, виданий Комітетом імперської оборони 1 березня 1915 р. Згідно документу, успіх операції розглядали як спосіб вплинути на позицію держав Балкан так, щоб ті вирішили приєднатися до Антанти TNA. CAB 24/1/10. P. 2.. Розрахунок британського військового та політичного командування на такий результат підтверджують й інші джерела, наприклад, телеграма з Адміралтейства на о. Мудрос (база Дарданельської операції) TNA. CAB 37/128/13. P. 26..

Зрештою, обговорення про військову допомогу для Сербії в першій третині 1915 р. за - кінчилися нічим. З одного боку, відправку військової експедиції вважали несвоєчасною, з іншого, зовнішньополітичні успіхи на Балканах планували одержати шляхом здобуття військової перемоги в Дарданеллах.

Іншою перепоною на шляху британо-сербських відносин стало залучення до Антанти Італії. Остання мала плани на балканське узбережжя Адріатики, що не узгоджувались із планами югославістів. 26 квітня 1915 р. було укладено Лондонський договір, за яким Італія при - єдналася до Антанти. У Foreign Office поступилися інтересами югославістів: Італії було обіцяно частину Далмації, острови Адріатичного моря та Істрію - території, які бажали забрати собі хорвати і далматійські серби Batakovic D. T. Serbian War Aims and Military Strategy. P. 86; Ward A. W. The Cambridge history.

P. 511.. Історик Вільгельм Готліб зауважував, що цим договором Foreign Office домігся і залучення нового союзника, і запобіг надмірному посиленню Сербії (а значить, і Росії) на Балканах. І навпаки, на переговорах із Італією Грей апелював до інтересів Сербії, щоб обмежити територіальні винагороди для Риму, й відповідно його вплив у регіоні Готлиб В. В. Тайная дипломатия. С. 446-447; 470-474.. На користь цього трактування британської позиції говорить і її критика з боку С. Сазонова. На його думку, у Foreign Office очікували надто великі поступок від Сербії на користь Італії Международные отношения в эпоху империализма. 1878-1917. Серия 3 : 1914-1917. Т. 7. Ч. 2 : 14 ян-варя 1915 г. - 23 мая 1915 г. Москва ; Ленинград : Государственное социально-экономическое изда-тельство, 1935. С. 12-13, 30, 49-54..

У відповідь на цей договір, 30 квітня 1915 р. в Лондоні було створено Югославський комітет з представників південнослов'янських емігрантів. Метою організації було проголошено захист інтересів південних слов'ян не лише Сербії, але й територій, що належали Австро-Угорщині Sotirovic V. B. The 1917 Corfu Declaration and its Importance for the Creation of the Kingdom of Serbs, Croats and Slovenes in 1918. The South Slav Journal, Vol. 33, № 1-2, London-Belgrade: The South-Slav Research and Study Centre in London-The Anglo-Serbian Society in Belgrade, 2014. P. 45..

Залучення Італії на бік Антанти жодним чином не вирішило територіальних суперечок довкола Сербії. 25 травня (тобто майже через місяць після Лондонського договору) італійський посол у Софії повідомив болгарам, що в разі, коли Сербія одержить Боснію, Герцеговину та вихід до Адріатичного моря, Італія не буде заперечувати прагнення Болгарії на Македонію Robbins K. British Diplomacy and Bulgaria. P. 577.. Не змусила себе чекати і реакція Сербії. В червні вона окупувала Албанію, офіційно - у відповідь на дії албанських націоналістів Tallon J. N. Albania's Long World War I, 1912-1925: Albania in WWI. Studia Historyczne. 2014. R. LVII.

Z. 4 (228). P. 450., фактично - у відповідь на Лондонський договір За Балканскими фронтами. С. 160.. Тільки спільний протест держав Антанти примусив Сербію вивести війська з Албанії За Балканскими фронтами. С. 167-168; Международные отношения в эпоху империализма. 1878-1917. Серия 3 : 1914-1917. Т. 8. Ч. 1 : 24/11 мая 1915 г. - 16/3 октября 1915 г. Москва ; Ленинград : Госу-дарственное социально-экономическое издательство, 1935. С. 155.. Британське керівництво продовжувало покладати надії на успіх Галліполійської кампанії, що підтверджують замітки War Office від 28 травня 1915 р.: “Румунія, Болгарія та Греція нашорошили вуха та були вражені успіхами, яких ми досягли, проте, на жаль, це враження було зіпсоване відступом росіян на Галичині” TNA. CAB 37/128/27. P. 1.. Серед завдань операції знову було названо залучення держав Балкан на бік Антанти, відкриття сполучення через Дунай, щоб діяти спільно із Сербією, Румунією, Росією та, “якщо пощастить”, Болгарією Ibid.P. 1-2.. Дещо пізніше цю точку зору повторив і Черчилль, який зазначив, що Дарданельска операція мала не меті, серед іншого, і порятунок Сербії TNA. CAB 37/135/9. P. 4, 6..

Важливим елементом сербського напряму дипломатії Foreign Office були спроби вмовити Пашича поступитися Болгарії землями, а болгарського царя Фердинанда та прем'єр-міністра Васла Христова Радославова - прийняти ці поступки. Таким чином Британія та її союзники по Антанті мали намір нейтралізувати зусилля Центральних держав, що могли б підкупити Софію територіальними вигодами. 29 травня 1915 р. посли Антанти запропонували болгарському уряду так звану “безумовну зону” (частина Македонії, що за болгаро-сербським договором 1912 р. мала повністю відійти до Болгарії) в обмін на військовий союз проти Османської імперії TNA. FO 800/43. P. 178..

В червні цю пропозицію повторили, водночас Сербії запропонували в якості компенсації Боснію, Герцеговину та адріатичне узбережжя. Болгарський цар відмовив Ibid.. Не в захваті від таких пропозицій був і сербський уряд, що 10 червня заявив, про неможливість дозволу державам Антанти торгуватися сербською територією Михайлов В. В. Начало болгарского лета: дипломатическая коллизия 23 мая - 14 июня 1915 г. Клио. Санкт-Петербург, 2016. №10. С. 97.. На засіданні так званого Дарданельського комітету, що відбулося 5 липня 1915 р., Ллойд-Джордж висловив припущення, що Німеччина та Австро-Угорщина здійснять наступ на Сербію щоб вплинути на позицію Болгарії. Кітченер, однак, зазначив, що загроза наступу існує весь час і його не уникнути, однак наразі жодних доказів його підготовки немає. Британський військовий міністр також вважав, що на Сербію наступатимуть не раніше, ніж наприкінці серпня TNA. CAB 42/3/7. P. 4..

Того ж дня дипломат Джеральд Генрі Фіцморіс, співробітник британського посольства у Софії, повідомив секретарю Foreign Office Еріку Драммонду, особистому секретарю Грея, що він довідався про важливу телеграму російського посла в Болгарії Олександра Савінського до Петрограду. В повідомленні йшлося, що позиція Болгарії хитнулась у бік Центральних держав через поразки Росії в Галичині та Британії й Франції в Дарданеллах TNA. FO 800/43. P. 137-138..

Тобто вберегти Сербію від війни з Болгарією шляхом територіальних поступок відтепер ставало ще складніше. Не до - помагала справі й упертість сербів, чий уряд не бажав віддавати території болгарам Берти Ф. За кулисами Антанты. Дневник британского посла в Париже : 1914-1919 / пер. Е. С. Берло- вич. Москва ; Ленинград : Гос. изд-во, 1927. С. 70; Пуанкаре Р. На службе Франции 1915-1916 : Воспоминания. Мемуары. Москва : ACT ; Минск : Харвест, 2002. С. 34, 42-43; Buchanan G. My Mission to Russia and Other Diplomatic Memoires. Vol. I. Cassel and Company, Limited. London ; New York ; Toronto and Melbourne, 1923. P. 230-231., що підтверджує й телеграма Фіцморіса Драммонду від 19 липня 1915 р.: дипломат писав, що жодна з держав Антанти, навіть Росія, не здатна підштовхнути Сербію до таких поступок TNA. FO 800/43. P. 153. Тим не менш, сам Грей інформував британського посла в Софії, Генрі Бакс-Айронсайда, що можливість домогтися передачі Македонії від Сербії до Болгарії все-таки є можливою і залежить від територіальних компенсацій сербам у Боснії Grey E. Twenty-Five Years... P. 195-196.. Приблизно 1 серпня Грей інструктував посла в Софії повідомити Радославова: якщо Болгарія буде готова прийняти територіальні поступки з боку Сербії та Греції, Антанта докладе зусиль, щоб Ніш на них погодився Savinsky A. Recollections of a Russian Diplomat. London : Hutchinson, 1927. P. 271.. Однак спроби домогтися поступок від Сербії, навіть в об - мін на Боснію, Герцеговину, Славонію, Бачку, північну Албанію та частину Далмації до порту Спліт, здійснені в серпні, знову були безрезультатними. Пашич вважав володіння лінією Морава - Вардар життєво важливим для підтримки балансу на Балканах, а саму ідею поступок безнадійною, оскільки Центральні держави, на думку сербського прем'єр-міністра, були здатні запропонувати Софії набагато кращі винагороди, ніж Антанта Batakovic D. T. Serbian War Aims and Military Strategy . P. 87..

5 серпня в Ніші посли чотирьох держав Антанти виступили з нотою, метою якої було під - штовхнути Сербію передати македонську “спірну зону” (територію, на яку претендували Болгарія та Сербія, і долю якої, за умовами болгаро-сербського договору 1912 р., мав вирішити арбітраж російського царя) болгарам. В ній було вказано, що відмовою сербський уряд міг тільки погіршити перебіг переговорів, від чого сама Сербія могла б постраждати TNA. FO 800/43. P. 185.. За наполяганням міністра закордонних справ Італії Сіднея Сонніно, нота оминула питання Хорватії. Пашич запитав про уточнення, і хоча Британія, Франція та Росія погодились розглянути і його, італійська сторона відмовилась від подальшої співпраці з цього приводу Robbins K. British Diplomacy and Bulgaria. P. 580..

Паралельно з цим, 3 серпня держави Антанти виступили з нотою (за спогадами Савінського, “як і очікувалось, не набагато успішнішою за попередні”) у Софії із закликом до болгарського уряду прийняти територіальні поступки від Сербії. Нота була проігнорована аж до вересня Savinsky A. Recollections of a Russian Diplomat. London : Hutchinson, 1927. P. 272.. Ллойд-Джордж згадував, що вже наприкінці серпня на позицію болгар щодо Сербії та пропозицій Антанти справила серйозне враження і поразка російської армії в Ковно (нині - Каунас, Литва) Lloyd George D. War Memoirs... P. 489-490.. 7 серпня під тиском німецької дипломатії було підготовлено договір між Османською імперією та Болгарією про територіальні поступки у Фракії на користь Софії TNA. CAB 37/133/19..

15 серпня посли Антанти висунули Сербії нову ноту. Пашич відповів через два тижні, нарікаючи, що до Сербії ставляться, наче до африканського племені. 1 вересня він погодився на передачу Болгарії більшої частини Македонії, але тільки по завершенні війни і за умови територіальних компенсацій, які зачіпали інтереси уже Італії та Румунії Robbins K. British Diplomacy and Bulgaria. P. 580..

До того ж, згода на поступки супроводжувалась такою кількістю умов та застережень, що робили її фактично неприйнятною Abbott G. F. Greece And The Allies... P. 51-52.. Савінський же узагалі охарактеризував відповідь Пашича Антанті як про категоричну відмову, причому настільки, що він та його французький колега в Андре де Панаф'є були “буквально вражені” її тоном Savinsky A. Recollections of a Russian Diplomat. London : Hutchinson, 1927. P. 279..

Тим часом на кінець серпня 1915 р. британське командування знову згадало про можливість військової експедиції до Салонік. Документ Комітету імперської оборони під назвою “Дарданелли.

Ситуативний меморандум, 30 серпня 1915 р.” розглядав можливість подати відступ з Галліполі за передислокацію до Салонік з метою врятувати Сербію та щоб “зберегти обличчя” (дослівно) на тлі фактичної поразки в Протоках. Втім, тут же в документі було виражено сумнів у ефективності такої операції: експедиційні сили не були обладнані транспортом, а залізниця, що вела із Салонік, не була здатною забезпечити пересування такої кількості військ TNA. CAB 42/3/19.. 20 вересня Болгарія розпочала мобілізацію. Хоча справа йшла до casus foederis, грецький уряд, очолюваний проантантівським Венізелосом, що повернувся на прем'єрське крісло у серпні Соколовская О. В. Греция в годы первой мировой войны. 1914-1918 гг. Москва : Наука, 1990. С. 66; Abbott G. F. Greece And The Allies... P. 50., всіляко чинив спротив виконанню договору. Так, Афіни аргументували свою відмову тим, що Сербія не була в змозі виставити 150 тис. вояків, як це передбачав текст угоди. Хоча греки були готові погодитись в разі, коли б зазначені підрозділи були забезпечені Антантою Пуанкаре Р. На службе Франции 1915-1916: Воспоминания. Мемуары. Москва : ACT ; Минск :

Харвест, 2002. С. 90..

Ллойд-Джордж згадував, що після оголошення болгарської мобілізації, Грей виступив у Палаті громад і заявив: Британія та її союзники нададуть усю необхідну підтримку для Сербії. Насправді ж жодного чіткого плану дій не було. Ллойд-Джордж наводить коментар Едварда Карсона, генерального атторнея Англії та Уельсу: той ніколи б не повірив, що військові дозволили б політикам робити подібні заяви, не маючи жодного конкретного рішення проблемі Lloyd George D. War Memoirs. P. 491-492..

В британському генштабі вважали, що Сербію може врятувати контингент Антанти кількістю 300 тис. осіб. Британський посол в Софії Х'ю О'Бейрн (змінив на посту Бакс -Айронсайда 7 липня Robbins K. British Diplomacy and Bulgaria. P. 579.) все ще стверджував, що зупинити Болгарію можна буде шляхом передачі їй Македонії Ibid. P. 582.. Позиція War Office була подібною. За його оцінками, до Балкан слід доправити військо в 100 тис. вояків, або щоб тримати оборону на півночі та сході Сербії, або на греко-болгарському кордоні. Мала місце і пропозиція задіяти румунські війська TNA. CAB 42/3/29. P. 1-2., однак марно. Румунський прем'єр-міністр Іонел Бретіану прийняв рішення й надалі дотримуватися нейтралітету TNA. CAB 42/3/30. P. 1.. Поряд з цим, Британії довелося приборкувати уже Ніш. Серби запропонували завдати по Болгарії превентивного удару, щоб розгромити її армію до того, як вона буде готовою до вторгнення. Венізелос, в свою чергу, попередив, що таке рішення не буде підпадати під casus foederis договору 1913 р., адже тоді агресором виступатиме Сербія Robbins K. British Diplomacy and Bulgaria... P. 582. Цю точку зору поділяли і в Лондоні. 1 жовтня Асквіт писав Грею, що сербський удар на випередження тільки посилить підтримку болгарського короля народом Robbins K. British Diplomacy and Bulgaria. P. 583.. Зрештою, ні Британія, ні решта країн-Союзників не підтримали сербський план превентивної атаки Batakovic D. T. Serbian War Aims and Military Strategy . P. 88..

На засіданні Дарданельського комітету 23 вересня знову було піднято питання висадки військ у Салоніках. Було зачитано телеграму від О'Бейрна. У ній йшлося, що Радославов вважав Росію розгромленою, Антанту - стороною, що програла, тому Болгарія атакуватиме Сербію. Загрози з боку Румунії та Греції болгарський прем'єр-міністр не бачив. Цікаво, що на засіданні було наведено суперечливу інформацію з Сербії. Грей повідомив, що значної концентрації австро-угорських військ не спостерігається, натомість Асквіт зачитав телеграму з Ніша про результати аеророзвідки, що виявила активне переміщення ворожих військ. Зрештою, було вирішено запитати у військового командування оцінку можливості експедиції до Салонік Пуанкаре Р. На службе Франции 1915-1916: Воспоминания. Мемуары. Москва : ACT ; Минск : Харвест, 2002. С. 96; TNA. CAB 42/3/28. P. 3-4, 12..

Наступного дня на засіданні комітету Кітченер повідомив, що Австро-Угорщина, судячи з концентрації її військ на сербському кордоні, буде готова наступати 10 жовтня. Тут же він висловив сумнів в тому, що наступ відбудеться, адже Румунія, хоч і проголосила свій нейтралітет, поставила на кордоні 100 тис. вояків, тому на цьому фланзі Відню слід буде зосередити хоча б 70 тис. TNA. CAB 42/3/30, P. 2.. На цьому ж засіданні дійшли висновку, що Салонікська експедиція має включати 150 тис. вояків TNA. CAB 42/3/30, P. 4-5.. В цей час на заваді організації фронту в Салоніках стала Греція. 28 вересня британський посол в Афінах Френсіс Елліот телеграфував, що “ви [Foreign Office. - А. Г.] ніколи не доможетеся дозволу грецького уряду на прохід військ через Салоніки, щоб нав'язати Сербії поступки на користь Болгарії”. Елліот не зміг пояснити причин такої позиції в Афінах, припустив лише, що це може бути чергова дипломатична гра TNA. FO 800/63. P. 99..

Тим не менш, в Лондоні не полишали надії домовитись про початок мобілізації грецького війська у відповідь на мобілізацію, оголошену в Болгарії TNA. CAB 42/3/35, P. 4.. 5 жовтня до Салонік прибули перші підрозділи експедиційних військ Duggan S. P. Balkan Diplomacy. P. 59.. Тим часом сербський прем'єр-міністр Пашич погодився на територіальні поступки на користь Греції. Венізелос домігся більшості у парламенті, яка виступала за виконання договору 1913 р. Batakovic D. T. Serbia and Greece. P. 66-67..

Однак майже одразу після цього грецький король Костянтин, прихильник нейтралітету, відправив Венізелоса у відставку Ibid.; Batakovic D. T. Serbian War Aims and Military Strategy. P. 88; Grey E. Twenty-Five Years.

P. 226; Liddel Hart H. B. The Real War. P. 153-154.. В Сербії це сприйняли як катастрофу Batakovic D. T. Serbia and Greece. P. 67.. 6 жовтня 1915 р. розпочався наступ австро-угорських військ на Сербію Liddel Hart H. B. The Real War. P. 154; Robbins K. British Diplomacy and Bulgaria. P. 583., а 13 жовтня, попри попередження Антанти Duggan S. P. Balkan Diplomacy. P. 57., атакували болгари Ibid.; Progonati E. The Chronicle of the First World War. P. 106., яким вдалося відрізати сербську армію від Салонік, перш ніж 15 жовтня туди прибули значні контингенти Союзників Liddel Hart H. B. The Real War. P. 154.. Тільки 18 жовтня на військовій конференції в Шантільї держави Антанти врешті прийняли остаточне рішення організувати експедицію до Салонік чисельністю в 90 тис. британських та 80 тис. французьких вояків За Балканскими фронтами. С. 191.. Грецький король не здійснив жодних заходів для підтримки Сербії TNA. CAB 42/4/6, P. 2.. Як сербська сторона, так і Британія марно прохали кабінет Заїміса про допомогу. Договір, стверджували в Афінах, передбачав оборону від Болгарії, а не однієї із великих держав (Австро-Угорщини) Abbott G. F. Greece And The Allies. P. 65; Batakovic D. T. Serbia and Greece. P. 68.. Грецький монарх радив Пашичу негайно укласти мир Batakovic D. T. Serbia and Greece . P. 68.. Грей пропонував Греції Кіпр, однак це не допомогло. Греки побоювались втратити Афіни, адже поки грецьке військо мало воювати в Сербії, сама Греція залишалася беззахисною. В цілому, Сербію греки вважали приреченою Abbott G. F. Greece And The Allies. P. 66-67.. За доповідями британських військових у Сербії, ситуація була критичною. Греція з великою затримкою дала експедиційним підрозділам Антанти пройти через свою територію.

На думку британців, в числі умов, які Центральні держави висунуть в разі капітуляції сербської армії, буде вимога до британських та французьких військам залишити територію країни TNA. CAB 800/63. P. 108-109.. Більше того, новий грецький прем'єр Скулудіс попередив Антанту, що її війська, а також сербські загони, що відступатимуть на територію Греції, будуть роззброєні Batakovic D. T. Serbia and Greece . P. 71.. Виникло побоювання, що, в світлі подій на сербському фронті та повороту в грецькій політиці, грецькі війська (яких було 30 тис. у Салоніках) виступлять проти підрозділів Антанти TNA. CAB 42/5/4, P. 2.. В Лондоні тим часом лунали припущення, що сербське військо продовжить боротьбу партизанськими методами, чому сприяли ландшафт та погані комунікації Ibid. P. 3.. В цьому ключі навіть було запропоновано залучити Італію для постачання припасів сербським воякам, а також якогось хорвата на ім'я Банац, що б міг організувати їх транспортування. Бальфур висунув ідею відправити до Албанії британського офіцера й дипломата Обрі Герберта, добре знайомого із цією країною, щоб організувати транспортування припасів вглиб її території, де б їх можна було передати сербам Ibid. P. 5-6..