Іван Франко як книгознавець і видавець (1890-ті роки ХІХ ст. – 1916 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

07.00.08 - Книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство

Іван Франко як книгознавець і видавець (1890-ті роки ХІХ ст. - 1916 р.)

Якимович Богдан Зіновійович

Київ 2008

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Інституті українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України

Науковий консультант :доктор історичних наук, професор, академік НАН України ІСАЄВИЧ Ярослав Дмитрович Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, директор

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор МАТЯШ Ірина Борисівна Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства Державного комітету архівів України, директор

доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України ДАНИЛЕНКО Віктор Михайлович Інститут історії України НАН України, завідувач відділу історії другої половини ХХ ст.

доктор історичних наук, професор КОВАЛЬЧУК Галина Іванівна Національна бібліотека України імені Вернадського, завідувач відділу стародруків та рідкісних видань

Захист відбудеться 1 липня 2008 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.165.01 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського за адресою: 03039, м. Київ, пр. 40-річчя Жовтня, 3

З дисертацією можна ознайомитися в читальному залі бібліотекознавчої літератури Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського

Автореферат розіслано 31 травня 2008 року

1. Загальна характеристика роботи

видавничий франко книгознавчий культурний

Актуальність теми тісно пов'язана зі станом і розвитком видавничого процесу в Україні останньої чверті ХІХ - початку ХХ ст., оскільки видавничий процес, книжкова продукція посідають особливе місце в історії культурного розвитку кожного народу, є складовою частиною національно-політичного руху, впливають, зокрема, на розвиток освіти та національної свідомості. В кожний історичний період друкована продукція вирішувала, окрім суто мистецьких, й ужиткові завдання народу - творця та рецепієнта, мала різне спрямування залежно від державного статусу, від рівня національної культури кожної нації. Вивчення книгознавчих аспектів видавничої діяльності в цілому і найвидатніших представників нації, які визначили своєю діяльністю зміст цього процесу, є важливою складовою також і українського народу. Без таких досліджень неможливий комплексний аналіз зародження і формування цього руху, розуміння соціокультурних процесів у суспільстві.

За твердженням одного з визначних теоретиків книгознавства М. Мак-Люена, друковане слово створило “публіку”, характерною рисою якої можна назвати її поглиблену самосвідомість із акцентом на візуалізацію стосовно як до індивідума, так і до групи людей. Власне на розширення кола цієї публіки й відповідно росту її самосвідомості, творення майбутнього нації працювали провідні діячі українського народу, серед яких почесне місце належить Іванові Франкові - письменнику, вченому, видавцеві.

Вивчення книгознавчих принципів І. Франка, книгознавчі студії над його видавничою діяльністю дають можливість з'ясувати його роль як видатного творця української літератури та гуманітарної науки в розробленні теоретичних засад видавничого процесу в Україні останніх десятиліть ХІХ ст. - початку ХХ ст., показати Франкову видавничу практику в поширенні нових ідей свого часу, донесенні книжки до народу, врешті у формуванні та творенні наукового книговидання.

Окрім викладеного, актуальність теми пов'язана ще з 150-літнім ювілеєм від дня народження І. Франка, вивченням і переосмисленням деяких усталених стереотипів, нав'язаних попередньою тоталітарною епохою щодо однієї з найвидатніших постатей українського народу усіх часів, який починаючи з 70-х років ХІХ ст., став ключовою фігурою в політичному й культурному житті - франкознавчі студії, насамперед міждисциплінарні, зокрема маловивчених аспектів його видавничої діяльності, книгознавчих концепцій, є сьогодні вкрай потрібні й актуальні.

Стан дослідження проблеми. Попри те, що франкознавчі студії розпочалися ще за життя І. Франка, а остаточно франкознавство як окремий напрямок українознавства сформулював акад. М. Возняк 1926 р., звертаючи увагу на різновекторність Франкових літературних та наукових зацікавлень - жоден з дослідників ніколи не займався спеціально студіями книгознавчих та видавничих аспектів діяльності письменника та вченого.

Українські вчені, насамперед літературознавці: О. Огоновський, Г. Цеглинський, А. Крушельницький, О. Колесса, М. Возняк, М. Євшан, М. Мочульський та ін. розуміли вагу для української культури багатогранної праці свого геніального сучасника. Ще за життя письменника, а відтак по його смерті з'явилася низка наукових праць, продовжувалася публікація його творів. Серед перших франкознавців були С. Єфремов, М. Лозинський, Я. Гординський, В. Верниволя (В. Сімович), М. Зеров та ін. Упродовж 20-х років в УРСР вийшло найповніше на той час видання творів І. Франка з мінімальним втручанням цензури. Але вже починаючи з 30-х років об'єктивне наукове дослідження творчості І. Франка стало практично неможливим.

Найбільше франкознавчої літератури побачило світ після Другої світової війни, коли розпочалися дослідження окремих напрямків життя і діяльності письменника. Це насамперед праці І. Гуржія, Ф. Шевченка, Д. Вірника та Є. Голубовської, С. Злупка, М. Ломової, М. Кравця, Г. Вервеса, М. Загайкевич. З'явилася низка досліджень, які узагальнювали творчість І. Франка-митця, їх авторами були М. Возняк, О. Білецький, Є. Кирилюк, О. Дей, П. Колесник, І. Басс, А. Каспрук та ін. Однак з огляду на ідеологічні обставини кожна з цих праць мусила бути підігнана до певних ідеологічних мірок, і на сьогодні їхні висновки і методологія застаріли. Окремі публікації з творчості І. Франка з'явилися з-під пера вчених української діаспори: праці В. Дорошенка, І. Панькевича, Р. Смаль-Стоцького, Л. Рудницького, Л. Луцева, Ю. Шереха (Шевельова) та ін., а також чужинців Е. Вінтера, П. Канді, К. Ме-нінґа, Б. Єржабкової та ін.

Заслуги в дослідженні журналістики і публіцистики І. Франка мають Г. Вервес, В. Дмитрук, І. Дорошенко, М. Нечиталюк, А. Пашук, І. Романченко, редакторської праці - Л. Маляренко.

Новітні наукові франкознавчі студії розпочалися лише в часи горбачовської перебудови, а починаючи з проголошення незалежності України засвідчили якісно новий науковий рівень. У цей час з'явилися фундаментальні праці І. Денисюка, Т. Гундорової, М. Гнатюка, Я. Грицака, А. Скоця, В. Корнійчука, Я. Мельник, С. Злупка, а також молодшого покоління талановитих дослідників Б. Тихолоза, Н. Тихолоз, Р. Чопика, Н. Тодчук, О. Луцишин, М. Челецької та ін., есеї Р. Горака та Я. Гнатева. Українським науковцям стали доступні дослідження із закордону - чужинців та вчених українського походження. Неоціненну вартість для франкознавства мають бібліографічні праці М. Павлика, В. Дорошенка, М. Мороза, М. Бутрина, М. Гуменюка.

Значне місце у розвитку франкознавства належить Міжнародному симпозіуму ЮНЕСКО “Іван Франко та світова культура” (Львів, 1986), Міжнародній конференції “Іван Франко - письменник, мислитель громадянин” (Львів, 1996), конгресам Міжнародної асоціації україністів в Києві (1990), Львові (1993), Харкові (1996), Одесі (1999), Чернівцях (2002), Донецьку (2005), Франківським читанням в Черкасах (2006) та публікації матеріалів цих наукових форумів, а також найбільшому в історії Міжнародному ювілейному конґресові “Іван Франко: дух, наука, думка, воля” (Львів, 2006, матеріали не опубліковано).

Для розвитку книгознавства і бібліотекознавства велике значення мають щорічники “Наукові праці Національної бібліотеки ім. В. І. Вернадського”, де авторами виступають книгознавці Я. Ісаєвич, О. Онищенко, Л. Дубровіна, М. Геращенко, С. Кулешов, Т. Ківшар, Г. Ковальчук, В. Омельчук, В. Горовий та ін., збірники наукових праць “Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника”, щорічник “Вісник Львівського університету: Серія книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології”, який започаткувала університетська Наукова бібліотека 2006 р. Згаданий доробок книгознавчої науки став основою для нашого дисертаційного дослідження про Івана Франка як видавця.

Усе ж як самостійний об'єкт книгознавчі концепції та видавнича діяльність І. Франка не аналізувалися. Водночас постає ряд дослідницьких питань, пов'язаних з методикою та прийомами дослідження видавничої продукції І. Франка, його сучасників. Роль І. Франка як одного з чільних представників видавничого процесу в Україні висвітлено недостатньо. Не з'ясовані причини того, чому не було зреалізовано низки видавничих задумів І. Франка. Дослідники не звертали уваги на мистецьке оформлення видавничих серій і окремих книжок, шляхи кольпортажу друкованого слова з Галичини на Наддніпрянщину. Не використано архівні фонди, що висвітлюють власне книговидавничу діяльність І. Франка, містять відомості про фінансові аспекти, наклади видань тощо. Досі не зроблено спроби здійснити комплексний аналіз Франкової видавничої діяльності, дослідити її в контексті розвитку національного руху в Україні, проаналізувавши саме книгознавчі та джерелознавчі аспекти цієї діяльності.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Напрям дослідження пов'язаний з науковими програмами Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України - науковою темою відділу нової історії “Суспільно-політичні та національно-конфесійні трансформації в Західній Україні ХІХ-ХХ ст.” (державний реєстраційний номер 0107U002361). Дисертант брав участь у розробленні підтеми: “Національно-конфесійні аспекти суспільно-політичної трансформації в Західній Україні”; а також теми кафедри новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка (ЛНУ) “Західноукраїнські землі в ХІХ-ХХ ст.: етносоціальний аспект” (державний реєстраційний номер 0105U004935). Тему дисертаційної роботи скоординовано з напрямом програми Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (НБУВ) “Книжкові та рукописні пам'ятки: історико-культурні дослідження бібліотечних зібрань, колекцій та рідкісних видань” (державний реєстраційний номер 0102U000510), “Рукописна спадщина діячів науки й культури України: джерелознавчі дослідження та археографічний опис” (державний реєстраційний номер 0100U006608). Роль автора у виконанні цих тем і програм полягала в опрацюванні насамперед книгознавчих аспектів видавничої діяльності І. Франка та його сучасників.

Об'єктом дослідження є І. Франко як книгознавець та його видавнича спадщина останнього десятиліття ХІХ - поч. ХХ ст., що відзначена найбільшою продуктивністю у сфері книгодрукування та видання книжкових серій.

Предметом вивчення є історико-книгознавчі аспекти видавничої діяльності І. Франка та оцінка його внеску в розвиток книжково-видавничої справи, вплив на розвиток освіти та гуманітарної науки, національного руху в Україні.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період останнього десятиліття ХІХ ст. - коли він досяг розквіту своїх інтелектуальних і духовних сил, і до його смерті 28 травня 1916 р., тобто понад 25 років його видавничої діяльності.

Мета дослідження: здійснити комплексний аналіз книговидавничих концепцій І. Франка, його видавничої діяльності на тлі суспільно-політичного та культурно-освітнього життя українців Австро-Угорської монархії та Російської імперії, проаналізувати книгознавчі та джерелознавчі аспекти його видавничої спадщини.

Основними завданнями праці є:

– вивчити стан видавничого руху на етнічних теренах заселення українського народу в другій половині XIX - на початку XX ст.;

– виявити суспільні чинники, що впливали на структурування суспільного життя Галичини та формування державної соборницької ідеї;

– виокремити теоретичні засади книгознавчо-видавничих концепцій І. Франка-видавця та реалізацію їх у практичній площині;

– проаналізувати життєвий шлях, уточнити деталі біографії І. Франка та з'ясувати еволюцію його світоглядних позицій, їх трансформацію від соціалістичних теорій до національної демократії і вплив цього процесу на формування і розвиток національного книгодрукування;

– провести книгознавчо-бібліографічну реконструкцію серій та видань І. Франка, простежити передумови та суспільне значення видавничих серій І. Франка - літературного, науково-популярного та політичного спрямування;

– окреслити роль І. Франка у видавничій діяльності Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, його працю над створенням “Літературно-наукового вісника” - нового типу загальноукраїнського журналу, наукового часопису “Записки НТШ”, інших наукових серій (“Етнографічний збірник”, “Матеріали до української етнології”, “Українсько-руський архів” та ін.), спеціалізованих видань комісій і секцій НТШ, назагал - його вплив на наукові програми діяльності цієї фундаментальної наукової установи;

– дослідити участь І. Франка як автора, перекладача і редактора Українсько-руської Видавничої Спілки та творця низки її видавничих програм;

– показати І. Франка як засновника високомистецьких українських друків (антологія “Акорди”), як видавця низки окремих видань, які він видавав власним накладом, провести книгознавчі студії над контроверсійною книжкою “Wielka utrata”, значення якої й досі не дооцінили насамперед польські та українські історики;

- визначити внесок та особисту роль І. Франка-книгознавця та видавця у формуванні видавничого процесу та світоглядних засад українського народу кінця ХІХ - поч. ХХ ст.

Методологічна основа роботи - принципи історизму та наукової об'єктивності з використанням порівняльно-історичного, проблемно-хронологічного, структурно-системного, статистично-аналітичного методів. Застосовано також біографічний метод, який допомагає визначити внесок І. Франка та його колег у суспільно-культурне життя України та книгознавчий, що надав можливість з'ясувати репертуар видань, принципи формування видавничих серій тощо. Описовий метод дав змогу вивчити національно-індивідуальний характер української видавничої справи, а індуктивний метод, стуктурно-функціональний підхід, типологізація, факторний і компонентний аналіз допомогли перейти до узагальнень, які характеризують європейську ідентичність Франкових видавничих засад.

Наукова новизна полягає в новому концептуальному вирішенні наукової проблеми, пов'язаної з оцінкою значення наукових засад діяльності та провідної ролі І. Франка у книговидавнивчому процесі на теренах етнічного розселення українців в Австро-Угорщині та Росії кінця ХІХ - поч. ХХ ст. Вона складається з того, що:

- доведено значимість І. Франка як провідного діяча українського національного руху у контексті впливу його діяльності на формування загальнонаціональних видавничих програм та книжкового репертуару українських видань та видань світової літератури; на визначення напрямів діяльності провідних видавництв (Наукового товариства імені Шевченка, Українсько-руської Видавничої Спілки) та колег й сучасників (М. Грушевського, М. Пав-лика, В. Гнатюка, О. Маковея, П. Куліша, О. Кониського та ін.);

- проведено наукову книгознавчо-бібліографічну реконструкцію всіх видавничих книжкових серій та багатотомних видань, в яких брав участь І. Франко, показано їх новизну, роль у підвищенні освітнього рівня та світогляду українського народу, структуруванні суспільства; висвітлено історико-книгознавчі та джерелознавчі аспекти появи у світ в українському перекладі низки вершинних здобутків світової літератури в інтерпретації І. Франка, його товаришів і колег;

- встановлено видатну роль І. Франка як одного з фундаторів української наукової книжки, редактора власних творів та перекладів, його співпрацю з друкарнями НТШ, Загальною, Ставропігійського інституту, І. Альтенберґа, П. Барського у Києві та ін.;

- виявлено невідомі досі біографічні деталі життя і творчості І. Франка, його співпрацю та взаємостосунки з А. Хойнацьким, Ф. Вовком, В. Мальованим, А. Шеховичівною, О. Альбранд, Одеською Громадою та ін.;

- уперше у книгознавстві зроблено комплексне книгознавчо-бібліографічне та джерелознавчо-текстологічне дослідження видавничої спадщини І. Франка та сформульована його книговидавнича концепція, що складалася з ідеї всебічного формування духовності, наукового світогляду та політичної свідомості українського суспільства завдяки створенню різнофункціональних книжкових серій та окремих книжок нового типу, розгортання науково-видавничих проектів, які за змістом і формою визначили сутність видавничого процесу цього періоду та впливали на його подальший розвиток.

Практичне значення одержаних результатів. До наукового обігу введено нову інформацію для подальшого розвитку насамперед міждисциплінарних франкознавчих студій.

У книгознавчу науку запроваджено термін бібліологічне краєзнавство, що вжито в шашкевичезнавчих студіях щодо виявлення окремих примірників альманаху «Русалка Дністрова», модифіковано в цьому напрямку термін контрафакція, який введено до енциклопедичного видання «Українська літературна енциклопедія». Дослідження книгознавчих та джерелознавчих аспектів видавничої діяльності І. Франка є цінним матеріалом для написання узагальнювальних праць з історії української видавничої справи, культури в XIX - на початку XX ст., бібліотекознавчих та архівознавчих студій, досліджень внеску низки маловідомих діячів, соратників І. Франка в розвиток національного відродження, а також використовуються у викладанні спеціальних курсів з книговидавничої справи та книгознавства у Львівському національному університеті імені Івана Франка та Українській академії друкарства, для написання підручників з історії та культури України новітньої доби, для читання спецкурсів з історії культури в українській та зарубіжній вищій школі.

Апробація роботи. Результати пропонованої праці обговорені на засіданнях відділу нової історії Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, на методологічному міждисциплінарному семінарі “Іван Франко у XXI столітті” Міжнародної асоціації франкознавців. Результати пошуку та наукового дослідження відображені у двох монографіях, брошурі, науковому каталозі, 21 статті, опублікованих у наукових фахових виданнях України, закордонних виданнях, низці статей, що побачили світ у матеріалах міжнародних конференцій та конґресів, енциклопедіях тощо. Автор доповідав також на таких міжнародних, загальноукраїнських, обласних конґресах, симпозіумах та конференціях: Міжнародна наукова конференція “Книга в соціокультурному просторі: Досвід книговидання XIX-XX ст. і сучасні проблеми” (Львів, 1995); Шашкевичівські читання: 1996 - “Руська Трійця” і Прикарпаття” (Івано-Франківськ, 1996); 2000 - “Руська Трійця” і християнська традиція в духовному житті України” (Трускавець, Львівська обл., 2000); 2003 - “Маркіян Шашкевич у контексті української духовної культури” (Львів - Городенка, 2003), Міжнародна наукова конференція “Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин” (Львів, 1996); Міжнародна наукова конференція “Перемишль і Перемиська земля протягом віків” (Перемишль, РП, 1998); Четвертий, п'ятий, шостий Міжнародні конгреси україністів (Одеса, 1999; Чернівці, 2002; Донецьк, 2005); Звітні наукові конференції Львівського національного університету імені Івана Франка за 2000-2007 рр.; Урочиста академія Львівського відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, НТШ у Львові, присвячена 80-річчю від дня народження Мирослава Мороза (Львів, 2003); Академія на честь 190-х роковин від дня народження Т. Шевченка. Філологічна секція НТШ (Львів, 2004); Міжнародна (35) наукова конференція “Тарас Шевченко і народна культура” (Черкаси, 2004); Науково-практична конференція “Збереження реґіональної самобутності Гуцульщини в сучасних умовах: стан, проблеми та перспективи” (Путила Чернівецької обл., 2004); Наукова конференція “Іван Франко: тексти і контексти” (Крехів Львівської обл., 2006); Науково-практична конференція Косівської філії НТШ “Гуцульщина і світ”, присвячена 150-річчю від дня народження Івана Франка (Косів Івано-Франківської обл., 2006); Міжнародний науковий конґрес “Іван Франко: дух, наука, думка, воля” (Львів, 27 верес. 2006 р. - 1 жовт. 2006 р.); Міжнародний симпозіум до 150-річчя Івана Франка (Бухарест, Румунія, 2006).

Головною базою для створення праці, а отже, її джерельною основою є опубліковані і виявлені документи, які дослідив автор в архівах і рукописних зібраннях бібліотек Львова, Києва (Україна) та Москви (Росія), опрацювання спеціальної літератури та обстеження de visu усіх досліджуваних зразків видавничої діяльності І. Франка. Найбільший масив документів зосереджено у Відділі рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, зокрема у фонді 3 (І. Франко). Дослідник користувався низкою справ також з ф. 63 (С. Руданський), ф. 64 (Українсько-руська Видавнича Спілка), ф. 100 (І. Белей) цього архіву. Використано документальний матеріал Центрального державного історичного архіву в м. Києві (ф. 274 - Київська губернська жандармська управа; ф. 294 - Канцелярія Київського окремого цензора; ф. 295 - Київський тимчасовий комітет у справах друку; ф. 419 - Прокурор Одеської судової палати; ф. 442 - Канцелярія київського, подільського і волинського генерал-губернатора), Центрального державного історичного архіву України у Львові (ф. 129 - Львівський Ставропігійський інститут; ф. 146 - Галицьке намісництво; ф. 309 - Наукове товариство ім. Шевченка; ф. 384 - Я. Гординський; ф. 663 - М. Павлик), Державного архіву Російської Федерації (ф. 102-3д - Департамент поліції), Державного архіву Львівської області (ф. 2 - Міське управління в королівському столичному місті Львові; ф. 297 - Товариство “Академічне братство” у Львові). Послуговувався дисертант документальним матеріалом з рукописних фондів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І. Франка, власного архіву.

Важливим джерелом до біографії і до видавничої діяльності І. Франка є тогочасні періодичні видання: “Зоря”, “Правда”, “Діло”, “Praca”, “Батьківщина”, “Kurjer Lwowski”, “Kraj”, “Prawda”, “Ruch”, “Die Zeit”, “Літературно-науковий вісник”, “Записки НТШ” та ін., а також опубліковані збірники документів “За сто літ: Матеріали з громадського і літературного життя України ХІХ ст. і поч. ХХ ст.” (Київ, 1928), “Іван Франко: Документи і матеріали, 1856-1965”(Львів, 1966), “Історія Львова в документах і матеріалах” (Київ, 1986) та ін., листування І. Франка з М. Драгомановим, М. Павликом, М. Грушевським, іншими особами, спогади про І. Франка його сучасників, зокрема М. Мочульського, В. Левицького, Марка Черемшини, Г. Біґеляйзена та ін.

Особистий внесок здобувача. Усі викладені положення та висновки належать дисертантові одноосібно. У двох роботах, які виконано у співавторстві, авторові належать не менше половини викладених ідей та обсягу праці, про що детально зазначено в спику праць дисертанта, опублікованих у фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи зумовлені її метою та завданням. Дослідження складається зі вступу, 8-ми розділів, кожний з них поділено на тематичні параграфи і які супроводять аналітичні вступні зауваги та висновки; загальних висновків з теми дослідження, а також 9 додатків, де вперше зроблено бібліографічний опис серійних та окремих видань І. Франка, списку використаних джерел. Основний текст складає 376 с., додатки - 22 с., список джерел - 89 с. (866 позиції). Загальний обсяг дослідження - 487 с.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано вибір теми праці, вказано на хронологічні рамки, мету та завдання, з'ясовано методологічні підходи, історіографію та джерелознавчу базу дослідження. Поруч із висвітленням ступеню розробки теми та класифікацією напрямів дослідження, дотичних до її опрацювання, особливу увагу звернено на книгознавчі та джерелознавчі студії в Україні та значенні сучасних книгознавчих праць.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” автор виокремлює три блоки досліджень, які стосуються висвітлення теми дисертації. До першого блоку входять узагальнені та часткові студії з історії України та розвитку національного руху - йдеться про класичні праці української історичної науки: М. Грушевського, Д. Дорошенка, Н. Полонської-Василенко, М. Яворського, О. Субтельного, які дають основну схему суспільно-політичної ситуації; а також спеціальні дослідження з історії суспільно-політичного руху на українських землях Галичини та Буковини у складі Австро-Угорщини О. Сухого, О. Добржанського, монографії з історії Польщі та Австрії, де частково висвітлюються й проблеми видавничого процесу в окреслений період, роль у цьому процесі провідних громадсько-політичних та культурно-просвітницьких діячів.

Значну цінність мають праці з часів формування національного руху в Галичині, написані на основі споминів учасниками подій (О. Барвінський, О. Терлецький, К. Левицький). Попри ідеологічний тиск цінний фактологічний матеріал згромаджено в окремих монографіях радянського періоду (колективній “Торжество історичної справедливості”, М. Кравця та ін.). Опрацьовано також праці М. Гроха, канадського дослідника І. П. Химки, польських вчених В. Найдус, Е. Горнової, Й. Хлєбовчика. Усі ці публікації стосуються досліджуваного періоду і з різних боків висвітлюють суспільно-політичне життя, репрезентуючи методологічний підхід до з'ясування ситуації на етнічних землях українського народу. У цих працях присутні деякі аспекти і видавничої діяльності громадських організацій та окремих осіб, однак їх автори торкаються цих питань лише побіжно, не вникають в деталі і не розглядають усієї видавничої палітри того часу під кутом книгознавчих студій.

У другому історіографічному блоці розглянуто систематичні дослідження теоретичних засад українського книгознавства і бібліотекознавства, які закладено в 1918 р. відкриттям Національної бібліотеки України в часи Гетьманату П. Скоропадського, організацією її праці на європейському рівні, а пізніше створенням УНІК - Українського наукового інституту книгознавства. Підкреслено значення часопису УНІК “Бібліологічні вісті” та збірників “Труди УНІК” для створення наукових підвалин українського книгознавства. Ліквідація УНІК та репресії його працівників у часи сталінського терору надовго припинили розвиток українського книгознавства, яке частково почало відроджуватися в часи “хрущовської відлиги”. У зв'язку з 400-літтям російського та українського книгодрукування в 60-х роках XIX ст. попри ідеологічний вплив на гуманітарні студії українські вчені, насамперед Г. Коляда, Я. Ісаєвич, Я. Запаско, проводять фундаментальні книгознавчі дослідження, продовжуючи традиції своїх попередників І. Огієнка, І. Свєнціцького, І. Франка, М. Грушевського, І. Крип'якевича. Після проголошення незалежності України опубліковано низку фундаментальних досліджень з історії української книжки, авторами яких є Я. Ісаєвич, М. Тимошик, Л. Дубровіна, Г. Ковальчук, Н. Зелінська, Н. Черниш, Е. Огар, О. Антоник, М. Васильчук. І. Котлобулато-ва та ін. Над опрацюванням репертуару книжки працюють вчені та бібліографи у Львові та Києві (Я. Дашкевич, Л. Ільницька, О. Хміль, Р. Жданова, В. Рой), координує цю працю Національна бібліотека України імені І. В. Вернадського під керівництвом акад. О. Онищенка. Окремі аспекти книгознавчих досліджень знаходимо в працях Українського НДІ архівної справи та документознавства (директор І. Матяш), періодиці Української академії друкарства. та вроцлавської школи книгознавців (Республіка Польща), друках Літературно-меморіального музею Івана Франка у Львові, публікаціях працівників Львівської галереї мистецтв. Визначними теоретичними і фактологічними працями з книгознавства є вже згадувана вище книжка М. Мак-Люена, а також “Книговедение: энциклопедический словарь“ (Москва, 1982), “Encyklopedia Wiedzy o Ksi№їce“ (Wrocіaw, W-wa, Krakуw), “Sіownik Biograficzny Pracow-nikуw Ksi№їki Polskiej” (W-wa, Јуdџ). Факти і явища, що стосуються книжки та книжкової справи, дисертант розглядає в ракурсі минулого ( історія) та сьогодення (сучасний стан).

Третій історіографічний блок складають праці з франкознавства як окремого напрямку українознавчих студій, який зародився ще за життя письменника. В цих працях знаходимо окремі зауваги, які стосуються нашої дисертації.

Джерельною базою дослідження стали матеріали державних архівів, неопубліковані та опубліковані документи, зокрема спогади, найповніше на сьогодні багатотомне зібрання творів І. Франка у 50 томах, праці, що мають особливе значення для розуміння світоглядних позицій, але через ідеологічні заборони не потрапили до цього видання, окремі книжки та видавничі серії І. Франка, які виявив і опрацював дисертант і які побачили світ в досліджуваний період. Для порівняння видавничих засад І. Франка та О. Пушкіна дисертант опрацював монографію С. Гессена “Книгоиздатель Александр Пушкин: Литературные доходы Пушкина” (Ленинград, 1930).

Широка і репрезентативна джерельна база дисертаційної роботи, аналіз численних праць з франкознавства дали змогу всебічно розкрити внесок І. Франка у книгознавство, висвітлити його видавничу практику в окреслений період, її значення в суспільно-культурному житті України.

У другому розділі “Ad fontes: Витоки видавничої діяльності Івана Франка”, який складається з 8-ми підрозділів, з'ясовано низку проблем, що зумовили книгознавчі і видавничу практику І. Франка у 90-х роках ХІХ - на початку ХХ ст.

Передовсім охарактеризоване політичне тло, досліджено об'єктивні й суб'єктивні фактори українського відродження, яке, розпочавшись на Наддніпрянській Україні наприкінці ХVІІІ ст., проходило періоди активізації, стагнації, поліційного і морального тиску з боку влади в різні періоди на всіх етнічних землях України впродовж ХІХ ст. Основними віхами в процесах національного відродження українців були: створення Кирило-Мефодіївського товариства і висунення в його програмі тези про окремішість українського народу, поширення самостійницької у своїй глибинній суті творчості Т. Шевченка; виступ в Галичині діячів “Руської Трійці”, революційні події в Європі, які зачепили Габсбурзьку монархію і в результаті яких галицькі українці домоглися певних успіхів в національному житті; встановлення консервативного режиму в Габсбурзькій монархії та перехід польської аристократії на співпрацю з австрійською владою, втрата галицькими українцями революційних здобутків; утворення в 60-х роках в Галичині народовської та москвофільської течій серед української еліти, захоплення москвофілами національних інституцій в краї; початки співпраці народовців з консервативною частиною наддніпрянської еліти, діяльність “Просвіти” (з 1868) та створення літературного Товариства ім. Шевченка з власною друкарнею на кошти наддніпрянських меценатів.

Зміна розвитку національного руху відбулася у другій половині 70-х років, коли про себе заявила молода частина галицької еліти, яку очолили І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький. Їхні контакти з М. Драгомановим зумовили появу радикального напрямку в суспільно-політичному русі українців Галичини, про що повідомив журнал “Друг” на початку 1877 р. Власне з переїздом до Львова і участю в редакційному комітеті цього журналу розпочалася видавнича діяльність І. Франка. Нову течію в розвитку українського національного руху не змогли зупинити репресії з боку влади (т. зв. “соціалістичні процеси” 1876 та 1877 р.), арешти О. Терлецького, М. Павлика, І. Франка, стеження з боку царської охранки, нерозуміння старших народовців. З кінця 70-х років ХІХ ст. національний рух українців в Галичині (а це мало вплив і на розвиток свідомості наддніпрянської молоді) отримує новий поштовх та значно ширшу суспільну гаму, що й народило український радикалізм, націонал-демократизм і в 90-х роках висунуло тезу про державну самостійність українського народу.

Висвітлено формування світогляду І. Франка до 90-х років ХІХ ст., трансформування його від радикалізму до націонал-демократизму, критичного ставлення до федералістських ідей М. Драгоманова, несприйняття духового поневолення в концепціях Маркса - Енґельса - Лассаля. І. Франко у 1890 р. стає чільним організатором Русько-української радикальної партії, а пізніше - Української національно-демократичної партії (1899), аргументовано показує неспроможність марксизму в теоретичній і практичній площинах.

Наступні підрозділи висвітлюють Франкові книгознавчі і видавничі засади, які він виклав у статті “Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людові видавництва” (“Світ”, 1882), ставлення його до книгознавчих і редакторських проблем, сформульованих в “Переднім слові” до збірки “З вершин і низин” (1893). Показано І. Франка як зачинателя радикальної течії в журналістиці і книговиданні, ситуацію, що склалася після заборони журналу “Друг”, колізії з виданням “Громадського друга”, “Дзвона”, “Молота”, першого загальноукраїнського журналу “Світ” (1881-1882). Висвітлено також обставини, за яких І. Франко видав з товаришами альманах-календар “Дністрянка” (1876), розпочав друк “Письм Івана Франка”, а також став автором і видавцем перших віршованих сатир, брошури “В дорогу!” - віршованої програми етнографічної мандрівки української молоді 1884 р. З'ясовано участь І. Франка у першому виданні збірки “З вершин і низин” (1887), альманахів “Веселка”, “Ватра” та “Перший вінок” (1887). На прикладі підготовки до друку спадщини О. Шухевича (1883) В. Навроцького (1884) показано його становлення як провідного фахівця і видавця наукової книжки, як зачинателя книжкових серій нового типу (“Дрібна бібліотека”, 1878-1880), “Наукова бібліотека”,1887).У підрозділі 2.8 згадано про Франкові легальні та нелегальні форми донесення книжки до читача на прикладі видання праць Ір. Житецького та І. Ковальського, співпрацю з Ф. Вовком в організації нелегального кольпортажу на Наддніпрянщину тощо. Активна видавнича діяльність І. Франка та його однодумців, їх зусилля щодо поширення української книжки сприяли пожвавленню в цілому видавничого процесу в Галичині, змушували покоління старших народовців підняти рівень діяльності “Просвіти”, започаткувати щоденник “Діло” (1880), врешті перетворити літературне Товариство ім. Шевченка в наукову інституцію.

Третій розділ “Іван Франко як видавець у період громадсько-політичної структуралізації українського суспільства (90-ті роки ХІХ ст.)” складається з трьох параграфів. У першому параграфі “Новий етап видавничої діяльності “Літературно-наукова бібліотека” розглянуто історію появи в світ третьої з черги видавничої серії Франка-видавця. До її програми мало увійти те, що не вдалося опублікувати в “Науковій бібліотеці”.

Перша книжка оновленої серії, яка містила поему Т. Шевченка “Перебендя” з “Переднім словом” І. Франка побачила світ у лютому 1889 р. Франкова “Літературно-наукова бібліотека” виходила накладом видавця у двох серіях, яку дисертант за форматом класифікує як “мала” (1889 -1898, розміри 13,5Ч10,4 см) та “нова” (твори І. Франка, 1894 -1898, розміри 20Ч13 см).

У “малій” серії побачили світ 34 випуски (№ 33 не вдалося виявити). Там побачили світ твори Т. Шевченка, М. Драгоманова, І. Франка, розвідки Лесі Українки та П. Тучапського, поезії Уляни Кравченко та сконфіскована книжка А. Кримського “В обіймах старшого брата”. Окрім того тут з'явилися переклади з Ґ. Флобера та М. Верна.

Одним з найоригінальніших випусків “малої” серії стала публікація окремим виданням протесту галицької інтеліґенції супроти національних утисків українського населення мадярами на Закарпатті, який підписали понад 40 видатних діячів науки і культури. Дисертант встановив, що попри велику кількість підписантів, текст протесту написали І. Франко та В. Гнатюк.

З технічних причин (щоб можна використовувати набір з часопису “Житє і Слово”) у 1895 р. І. Франко започаткував “нову” серію “Літературно-наукової бібліотеки” (з'явилося 11 випусків). Опубліковано твори І. Франка, розвідка П. Грабовського про Чернишевського та монографічне дослідження О. Терлецького, а також переклади В. Щурата, І. Франка з Софокла, Ф. Г. Дідона та М. Верна, А. Кримського - з Фірдоусі та В. Клоустона. Формально до останнього числа серії можна зарахувати книжку Дж. Дрепера “Історія боротьби між релігією і наукою” (1898), але вона не мала ні грифа серії, ні першого числа.

“Літературно-наукова бібліотека” І. Франка стала продовженням (навіть зі збереженою назвою) видавничої серії Українсько-руської Видавничої Спілки - одного з великомасштабних українських видавничих проектів.

У підрозділі “Хлопська бібліотека” як зразок видавничої серії політичної партії” досліджено досі не вивчену унікальну книжкову серію Русько-української радикальної партії, яку І. Франко, як лідер галицьких радикалів, заснував 1896 р.

Серія “Хлопська бібліотека” стала своєрідною енциклопедією галицького радикалізму, вона пояснювала селянам не тільки ставлення до різних політичних вчень (наприклад, соціалізм), але й до окремих суспільних верств суспільства. Формат серії 16Ч12 см. Дешевизна книжечок (від 2 до 12 крейцерів), а також значний наклад (орієнтовно 2,5 -3 тис. прим.) давала можливість придбати їх селянам, укомплектувати просвітянські бібліотеки. І. Франко як редактор, видавець серії брошур РУРП сприяв виробленню радикального світогляду серед українських селян. При цьому зазначено, що український радикалізм був суголосним з радикальним рухом ХІХ ст. в країнах Європи, взорувався на активність радикалів Франції (Ж. Клемансо). Хоч на українській етнічній території було засилля польських землевласників та державних урядовців - українці стали першими у створенні радикального руху серед слов'янських народів (другими - болгари, 1906).

Вищий рівень філософських засад радикалізму І. Франко подавав на сторінках часопису “Житє і Слово” (1894 -1897), частину напрямків якого 1898 р. перебрав “Літературно-науковий вісник”. Думки І. Франка, сформульовані у другій половині 90_х років ХІХ ст. - на початку ХХ ст., частково співзвучні з ідеями, які висловив пізніше його сучасник К. Поппер у трактаті “Відкрите суспільство та його вороги” (The Open Society and its Enemies).

У третьому параграфі “Збірка “З вершин і низин” (1893) - видатне явище української культури” йдеться про вихід у світ книжки, яка, на нашу думку, є вершинною за змістом і композицією, видатним явищем української літератури. На відміну від першого видання збірки 1887 р., усі твори, які увійшли до нового видання, поділено на цикли, об'єднані у шість розділів, окремо подано розділ з новою редакцією поеми “Панські жарти” і завершальний розділ під назвою “Легенди”, куди увійшли його поеми “Смерть Каїна”, “П'яниця” та “Цар і аскет”.

Своєрідними є розділи “Галицькі образки” та “Жидівські мелодії” - ці теми мали продовження в подальшій поетичній і прозовій творчості І. Франка. Вперше опубліковано тут цикл “Україна” з чотирьох віршів (три з них не пропускала до друку радянська цензура, починаючи з 30-х років), де відображено світоглядні позиції автора та його національне кредо. Встановлено, що книжка є своєрідною контрафакцією, оскільки фінансував видання А. Хойнацький, натомість у франкознавстві усталилася думка, що книжку видано на кошти Ольги Франко - так було зазначено на титульному аркуші. Документально підтверджено, що наклад збірки склав 1000 прим. Висловлено власну думку, чому не написали рецензій на книжку М. Драгоманов та А. Кримський, чого дуже хотів І. Франко, про оцінку збірки, а ширше - західноукраїнської літератури, яка вийшла з-під пера одного зі стовпів галицького москвофільства Ю. Яворського. В результаті студій з бібліологічного краєзнавства віднайдено примірник збірки, який І. Франко подарував Ользі Озаркевич (Рошкевич),

Четвертий розділ “Видавнича діяльність Івана Франка в Науковому товаристві імені Шевченка” складається з 4-х параграфів.

У першому параграфі “Іван Франко та наукові періодичні видання НТШ: бібліологічні та бібліографічні аспекти” автор досліджує початок праці письменника і вченого в Товаристві ще до його реорганізації 1892 р. в Наукове, показує роль І. Франка як одного з творців нової концепції першої новітньої Академії наук українського народу. Як член редколегії журналу “Зоря” (був органом Товариства з 1885 р.), І. Франко впливав на розширення тематики публікацій цього часопису. Після перетворенння “Зорі” в “Літературно-науковий вісник” (1898), він разом із М. Грушевським, О. Маковеєм, а далі В. Гнатюком був співредактором часопису, який стає всеукраїнським культурологічним журналом. За підрахунками А. Франка, на сторінках “ЛНВ” І. Франко опублікував понад 350 статей, рецензій та художніх творів.

У цьому підрозділі зроблено синтетичний аналіз видавничої діяльності І. Франка у виданнях НТШ - власне він, а не М. Грушевський редагував перший том “Етнографічного збірника”, започаткованого 1895 р. Про високий рівень цього видання свідчить друк на його сторінках унікального проекту “Галицько-руські народні приповідки” (31091 запис, у 6-ти випусках, 1901-1910). Виявлено, що на сторінках «Записок НТШ», «Літературно-наукового вісника» І. Франко подав багато бібліографічних матеріалів, а його перша бібліографічна праця з опису творів С. Руданського побачила світ у «Зорі» 1886р. Висвітлено значення для книгознавства та бібліотекознавства його статей “Причинок до студій над Острозькою Біблією”, “Записки проти книгокрадів у старих книгах і рукописах” та ін., надрукованих на сторінках “Записок НТШ” та “Літературно-наукового вісника”. Проаналізовано також вихід у світ у серії “Пам'ятки українсько-руської мови і літератури” фундаментальної Франкової праці у 5 томах “Апокрифи і легенди з українських рукописів” - праці, якої не створив жоден із слов'янських вчених і де в передмові до першого тому корпусу І. Франко означує початки української бібліографії від “Ізборника Святослава” 1073 р. (38, с. 34) І. Франко як історик брав участь також у публікації важливих історичних документів у серії “Українсько-руський архів”, підготувавши два томи: “Громадські шпихліри в Галичині 1784 -1840 рр.” (т. 2, 1907), “Матеріяли до історії азбучної війни в Галичині 1859 р.” (т. 8, 1912) та написавши до них ґрунтовні передмови й коментарі.

Попри серійні видання НТШ І. Франко опублікував 13 окремих відбитків своїх більших чи менших наукових студій (від кільканадцяти до кількох сотень сторінок). Працюючи в НТШ, І. Франко підготував два академічні зібрання творів Ю. Федьковича та двотомне видання “Кобзаря” Т. Шевченка, а також взяв участь у критичному виданні творів С. Руданського.

У другому параграфі “Видання творів Степана Руданського” йдеться про видавничий проект, який побачив світ у 1895-1903 рр. і який готували і реалізували М. Комар (М. Комаров), А. Кримський та І. Франко за участю Василя Лукича (В. Левицького). Загалом І. Франко завжди був високої думки про поетичну творчість С. Руданського, а про переклад Гомерової “Іліади”, який спочатку недооцінював, пізніше змінив свою думку кардинально. Цей твір, який підготував до друку І. Франко (Омирова “Ільйонянка” за С. Руданським), побачив світ коштом НТШ. Дисертант аналізує видавничі перипетії цього семитомного видання.

На підставі архівних матеріалів встановлено, що наклад обидвох томів “Ільйонянки” був 700 прим., а вартість витрат склала майже 1200 корон. Встановлено також, що друге видання перекладу (1912) - (стереотипне; перебрано тільки передмову, котру, не зміщуючи основний текст, І. Франко трохи скоротив), побачило світ накладом 1000 прим. На Франковому виданні цього твору базувалося видання “Просвіти” серії “Руська письменність”, яке випустив у світ Ю. Романчук (1914). Видання НТШ, “Просвіти” та тритомник С. Руданського (Київ, 1972-1973), є доброю базою для сучасного академічного видання творів талановитого поета С. Руданського.

У третьому параграфі “Видавець творів Юрія Осипа Федьковича” йдеться про наукове видання творів класика української літератури. І. Франко високо оцінив першу збірку поета “Поезії Йосифа Федьковича” (видавець Б. Дідицький, Львів, 1867). Значну добірку віршів (12 поезій) він помістив в антології “Акорди” (Львів, 1903).

Особливу увагу дисертант звертає на львівську сторінку діяльності Ю. Федьковича: упродовж 14-ти місяців замешкання в столиці Галичини він не тільки створив низку своїх шедеврів, а й зазнав певного душевного зламу. На підставі скрупульозного дослідження архівних документів дисертант встановив місце помешкання Ю. Федьковича у Львові (теперішня вул. Чайковського, 33), що стало істотним відкриттям до історії міста в рік 750-річчя від часу його заснування.

Основну увагу приділено праці І. Франка над першим критичним виданням творів - “Писаня Осипа Юрія Федьковича” в 6-ти томах (7 том - “Життєпис О. Ю. Федьковича” пера О. Маковея), дослідженню передісторії цього проекту (угода, яку восени 1900 р. НТШ у Львові уклало з Товариством “Руська Бесіда” в Чернівцях).

Нове львівське видання, головними упорядниками якого стали І. Франко та О. Колесса за участю О. Маковея, розпочате за ухвалою виділу НТШ у Львові від 8 і 15 травня 1900 р. Дисертант детально аналізує хід підготовки проекту, роль І. Франка як його головного ідеолога та його внесок у формування найскладніших його частин - Т. 1 “Поезії” (1902, ХХІІ, 806 с., іл.) та Т. 5 “Драматичні твори” (Т. ІІІ, друга часть, 1902, ХІІІ, 532 с.). Усі видання спадщини Ю. Федьковича, що побачили світ після виходу “Писань ...”, базувалися виключно на цій праці. Воно, крім того, мало велике значення в подальшому поступі культури української книжки початку ХХ ст. (оригінальна з мистецького погляду м'яка обкладинка ймовірно пера Ю. Панькевича, вельми мистецьке виконання оправи тощо). Встановлено також наклади: І і ІІ том “Писань ...” - 3 000 прим.; решта - 1000 прим.

У четвертому параграфі “Пропагатор і видавець творів Тараса Шевченка” досліджено внесок І. Франка як науковця і текстолога в підготовку двотомового Шевченкового “Кобзаря” (1908). І. Франко фактично зреалізував проект видання позацензурного “Кобзаря”, що планував зробити М. Драгоманов у Женеві. Листування з В. Доманицьким, який готував паралельно видання творів Т. Шевченка у Петербурзі, звірка з текстами Шевченкових автографів, якими той користувався, дали належні результати. І. Франко відкинув, як неавтентичні, низку творів, що кочували з одного до іншого видання Шевченкової спадщини 70-80-х років (“Гарно твоя кобза грає”, “В альбом”, “Полуботко”, “До сестри”, “Слов'янам” та ін.). І. Франко вперше ввів до видання поеми “Слепая” та “Тризна”, Шевченкову передмову до недрукованого “Кобзаря”, подав два варіанти поеми “Москалева криниця” та “Варнак”, запровадивши хронологічний принцип подання творів. І. Франко різко відкинув штучний поділ творчості Шевченка за жанрово-родовим принципом, який використовували О. Огоновський та Ю. Романчук. У процесі роботи І. Франко постійно вдосконалював це видання, додавав усе найновіше і невідоме, яке йому надсилав В. Доманицький.

З'ясовано також книгознавчі аспекти видання. Оскільки “Кобзар” побачив світ у серії “Українсько-руська Бібліотека”, він мав однаковий серійний формат з “Писаннями Осипа Юрія Федьковича” (8є, розмір книжки після обрізу 20,4Ч13,2 см). Порівняння оформлення “Кобзаря” з виданням Ю. Федьковича та антологією “Акорди” дозволили дисертантові твердити, що м'яку обкладинку проектував художник Ю. Панькевич Наклад книжки - 2000 примірників, а кошти друку склали 2160,5 корон. Вже перед Різдвяними святами 1908 р. І. Франко надіслав В. Доманицькому львівське видання “Кобзаря” (50, с. 349). Проаналізовано вплив видань В. Доманицького та І. Франка на подальші видання спадщини Т. Шевченка.

П'ятий розділ “Галицькі образки” і виданння корпусу “Малої прози” складається з двох параграфів. У першому з них “Збірка “В поті чола” (1890) як конспект корпусу видань “малої прози” розглянуто історію задуму Франкового прозового циклу “Галицькі образки”.

Ще 1877 р. під час праці над книжкою “Бориславських оповідань”, І. Франко дійшов висновку, що йому треба розширити обрії теми. Це мали бути “Галицькі образки”, в яких би, обік етнографічного та побутового матеріалу, виступили також психологічні проблеми” (38, с. 484). Прозову книжку під такою ж назвою І. Франко видав 1886 р. в “Русько-українській бібліотеці” Є. Олесницького, а поетичний цикл з аналогічною назвою опублікував у своїй книжці “З вершин і низин” (1893).

Першою спробою зібрати і впорядкувати розкидані по різних періодичних виданнях оповідання, розширивши обрії поданого матеріалу до циклу “Галицькі образки”, стала збірка “В поті чола” (1890), яка лягла в основу видання цього корпусу. Переднє слово до неї, написане М. Драгомановим, містило “Відривок з листа Ів. Франка до М. Драгоманова”. Цей Франковий curriculum vitae став основою для біографів письменника. На с. 310-320 І. Франко помістив невеличкий словничок “Поясненє менше уживаних слів”, де тлумачить російською мовою 376 діалектних слів та ідіом, частина з яких може бути використана в сучасних галузевих терміносистемах.

Далі досліджено історію появи збірки І. Франка “Obrazki galicyjskie” (Lwуw, [без року]), яка побачила світ у популярній серії “Biblioteka Mrуwki”, № 287-289), колізії з її контроверсійною передмовою “Nieco o sobie samym”. На підставі ретельних книгознавчих студій, віднайдених записів бібліографа Б. Барвінського дисертант твердить, що фактично було два видання цієї книжки: 1895 (без передмови) і 1897 (з передмовою), при цьому виправляємо помилки В. Дорошенка, нібито частина накладу 1897 р. побачила світ без передмови.

У другому параграфі “Видавничий проект “Іван Франко й Антін Хойнацький” та його продовження в Українсько-руській Видавничій Спілці” йдеться про ініційовану директором книгарні й друкарні Ставропігійського інституту А. Хойнацьким ідею видати зібрання творів І. Франка у 12 томах (10 томів оповідань і 2 томи праць з історії літератури.

У цьому 12-томнику, І. Франко мав намір дати белетристичну енциклопедію галицького життя у формі оповідань, себто довершити планований цикл “Галицькі образки”. З цією метою він вирішив поділити збірку “В поті чола” на кілька груп, а готуючи окремий томик спеціально для цього проекту, планував додавати твори з опублікованих у періодиці раніше, або дописувати нові оповідання.

Дисертант досліджує формування та зміст кожного тому, з'ясовує неточності, які І. Франко наводить з приводу реалізації цього проекту в “Переднім Слові” до збірки “Батьківщина і инші оповідання” (1911).

Накладом А. Хойнацького побачили світ 5 книжок оповідань І. Франка (сам І. Франко помилково твердив, що книжок було 4). Головною причиною нереалізованого проекту була нестача коштів. Тому І. Франко вирішив перенести реалізацію цього недовершеного проекту в УРВС - ними стали збірки “На лоні природи і инші оповіданя” (1905) та “Батьківщина і иньші оповідання” (1911) - окрім того перевидано стеоретипно збірку “Маніпулянтка” (1906).