Іван Франко як книгознавець і видавець (1890-ті роки ХІХ ст. – 1916 р.)

Угода з А. Хойнацьким мобілізувала І. Франка на творення циклу “Галицькі образки” - він написав тоді перлини своєї творчості: оповідання “У кузні”, “Гірчичне зерно”, “Під оборогом”, “Сойчине крило” та ін.

Шостий розділ називається “Діяльність Івана Франка в Українсько-руській Видавничій Спілці”. У першому параграфі “Українсько-руська Видавнича Спілка - провідне українське видавництво ХІХ ст.” досліджено роль і участь І. Франка у заснуванні у Львові 1899 р. одного з найбільших тодішніх видавництв - УРВС. Видання, що ними опікувався І. Франко в УРВС, дисертант ділить на три групи:

І) публікації в серії № 1 (“велика серія”) “Літературно-наукової бібліотеки” (сформована 1904 р., охоплює видання 1899 -1921 рр.);

ІІ) публікації в серії № 2 (“мала серія”) “Літературно-наукової бібліотеки” (сформована 1904 р., охоплює видання 1901-1924 рр.);

ІІІ) позасерійні видання УРВС (1902-1931 рр.).

Як один з ініціаторів створення у Львові загальнонаціонального літературного видавництва, саме в УРВС І. Франко продовжив реалізацію того, що здійснював сам, видаючи з 1889 р. власним коштом свою “Літературно-наукову бібліотеку”.

Оскільки І. Франко до своєї хвороби 1908 р. разом з В. Гнатюком був одним із головних працівників видавництва, то власне його можна вважати зачинателем і реалізатором великомасштабного українського видавничого проекту. Якщо розділити “ЛНБ” на тематичні групи, то у “великій серії” І. Франко брав участь у 52 випусках; у “малій серії” - 33 випусках; у позасерійних виданнях УРВС - 3 виданнях. Отже, І. Франко брав участь у 88 випусках її серійних і позасерійних видань. Фактично І. Франко мав стосунок й до тих видань, де його прізвище не зазначене. В УРВС найширше розкрився талант І. Франка - видавця і редактора.

У другому параграфі “Видавничий проект УРВС - “Вільям Шекспір” здобувач детально аналізує видання 10-ти п'єс В. Шекспіра в 10 томах у перекладі П. Куліша, яке готував до друку І. Франко (1899-1902).

Тема “Іван Франко і творчість Вільяма Шекспіра” - дуже об'ємна, тому здобувач на підставі різноманітного джерельного матеріалу дослідив початки прилучення І. Франка до Шекспірової творчості, встановив час першодруків Франкових перекладів творів англійського драматурга, зокрема в “Зорі” (1884). Після випуску усіх десяти п'єс Шекспіра І. Франко 18 квітня 1903 р. у віденському часописі “Die Zeit” опублікував німецькою мовою статтю “Шекспір в українців” (34, с. 379-385), де міститься дуже важливий джерелознавчий матеріал з української “Шекспіріани”. Розвиваючи тему ширше, дисертант подає короткий нарис рецепції Шекспірової спадщини в польських, російських та українських перекладах, аналізує фундаментальну статтю Я. Гординського “Кулішеві переклади драм Шекспіра” (1938), висловлює гіпотезу, що меценатами видання творів Шекспіра могли бути Костянтин і Михайло Жученки, славні нащадки козацької старшини зі Слобожанщини.

Це видання - один з найяскравіших прикладів його праці як редактора, а також взірець для української перекладознавчої науки та мистецтва перекладу. Передмови до кожної драми В. Шекспіра, низка статей про творчість англійського поета і драматурга заслуговують на повне перевидання в окремому збірнику українською та англійською мовами.

У третьому параграфі під назвою “Книжка, що випередила свій час: антологія “Акорди” ґрунтовно досліджено один з найвизначніших українських друків ХХ ст., поява якого співпала з відкриттям у Полтаві пам'ятника І. Котляревському. Дисертант детально аналізує винятковість цієї книжки перед ранішими та пізнішими збірками такого типу, зокрема доступними нинішньому читачеві чотиритомною “Антологією - 1957” (упорядник М. Рильський) та шеститомною “Антологією - 1984” (т. 2, редактор І. Драч; т. 3, редактор Д. Павличко). Звернено увагу читача на подання в “Акордах” власного доробку І. Франка. Антологія “Акорди” вперше максимально відобразила українську поезію окресленого періоду, а водночас стала за зразок художнього оформлення. В цьому є певна заслуга М. Грушевського та І. Труша, які здійснили редакційні поради та художнє оформлення книги.

Антологія має непересічне художнє сецесійне оформлення, до якого найбільше доклав творчих зусиль Ю. Панькевич (1863-1933). До речі, ніхто з книгознавців не звертав уваги на оформлення цієї книжки. Вперше це описав лише мистецтвознавець Я. Нановський у монографії “Юліан Панькевич” (Київ, 1986). Дисертант вперше встановив, що антологія “Акорди” мала 4 види обкладинок (за якістю і відповідно ціною), її наклад - 3100 прим., вартість поліграфії (без вартості паперу) - 1860 корон. Встановлено, що 2100 прим. передано до палітурень Львова на виготовлення твердих оправ різного ґатунку, а також досліджено схему продажу антології й зафіксовано перших її власників, серед яких усі верстви галицько-українського люду. Вперше щодо цієї книжки проведено достатньо повну студію з галузі бібліологічного краєзнавства - тобто виявлено, обстежено, зафіксовано місця зберігання окремих примірників цієї книжки, факт дарування “Акордів” М. Лисенкові під час його відвідин Львова 1903 р. тощо. Зроблено істотні зауваження щодо підходу видавництва “Веселка” до двох перевидань “Акордів” (Київ 1992, 2006) та проведено порівняльний аналіз української антології з тогочасними “Antologia Polska” (Львів, 1906), “Antologja Wspуіczesnej Poezji Polskiej”(Варшава,1926)“Antologia Polska”(Цєшин, б/р видання) “Antologja Poezji Їydowskiej” (Варшава, 1921); “Antologia Poezji Јotewskiej” (Варшава, 1938); “Славянска антология” (Софія, 1910); “Antologia Wspьіczesniej Poezji Polskiej 1918-1938” (Варшава, Люблін, Вільно, 1939) “Od Kochanowskiego do Staffa: Antologja Liryki Polskiej” (Львів, 1930); “Anthologie ьberlдndischer und morgenlдndischer Dichtungen” (Штутґарт, 1883).

За своїм значенням для нашої культури праця І. Франка співмірна з працею давньогрецького поета Мелеагра з Гадари, який уклав дотепер першу відому нам дотепер антологію “Вінок” (наприкінці ІІ - на поч. І ст. до Р. Х.), чи великого японця Отомо-но Якамоті - укладача антології “Ман-йо-сю” - “Збірка міріад листків” (друга пол. VII ст.). У тому, що саме І. Франко підготував та видав на поч. ХХ ст. видатний шедевр українського друку (за змістом і оформленням) є його переваги над попередниками і сучасниками. і

У параграфі “Великий шум” - остання повість Івана Франка” проаналізовано вихід у світ цієї повісті в 1907 р. та причетність до її видання М. Грушевського, який і спонукав автора написати твір, ґрунтований на фактичних подіях в Галичині 1848 р. Це дає змогу розглядати її як цінне історичне джерело.

Дослідник встановив також, що скорочення в тексті зробив М. Грушевський за згодою І. Франка, чого не зафіксували літературознавці, в т. ч. й О. Мишанич, який вперше надрукував повість за знайденою частиною купюри в 50-томнику І. Франка (22, с. 507-508).

Книгознавчі та джерелознавчі студії над повістю “Великий шум” привнесли у франкознавство низку нових, невідомих фактів, що стосуються її появи у світ, насамперед особистого зацікавлення нею М. Грушевського.

Будучи позасерійним виданням УРВС повість “Великий шум” (видана окремо 1908 р.) стала явищем української літератури, відтворенням подій “весни народів” у галицькій провінції.

Сьомий розділ називається “Позасерійні видання Івана Франка початку XX ст.” У першому параграфі “Лис Микита” і “Мойсей”: ґенеза ідеї профетизму” проаналізовано поему “Мойсей” (1905) - найвизначніший поетичний твір І. Франка. Спростовано безпідставне твердження підрадянського франкознавства, нібито поема “Мойсей” була відгуком на революційні події в Росії 1905 р., а також гіпотезу про те, що задум поеми народився після розмови у Відні І. Франка в лютому 1893 р. з творцем новітнього сіонізму Г. Герцлем. Здобувач переконливо доводить, що остаточно задум написати поему “Мойсей” у І. Франка ствердився ще влітку 1892 р. в с. Жукові біля Бережан під час відвідин літератора о. Сильвестра Лепкого, батька Богдана та Левка Лепких, а першою спробою пера в реалізації ідеї стало друге видання “Лиса Микити” 1896 р. І. Франко обмірковував найвизначніший твір життя впродовж 12-ти років, допоки зреалізував його в першій половині 1905 р., причому відомий “Пролог” народився лише за одну ніч, з 19 на 20 липня того ж 1905 р. На підставі студій з бібліографічного краєзнавства встановлено походження єдиного примірника першого видання поеми, який зберігається у Науковій бібліотеці Львівського національного університету ім. Івана Франка.

У другому параграфі “Книжкова підсерія “Писаня Івана Франка” досліджено практично невідому у франкознавстві, дивну за логікою подання матеріалів і порядком випусків книговидавничу серію, яка побачила світ у 1910-1914 рр. у семи нумерованих випусках (за винятком випуску III). Отже, всього в цій підсерії з'явилося 6 книжок, причому 4 випуски (I, II, IV, V) - накладом УРВС, та й то дві книжки - у “великій серії”, а дві - у “малій”, хоча й формату “великої серії”; випуск VI (“Причинки до історії “України-Руси”, 1912) - накладом автора, а VII (“В наймах у сусідів”, 1914) - без зазначення джерела фінансування. Попри нелогічність і за поданням матеріалу, і за тим, що окремі випуски з'явилися в різних видавництвах й мали різне джерело фінансування, визначаємо її як окрему видавничу підсерію І. Франка - автора, перекладача і видавця. П'ять з шести книжок - це власні твори І. Франка (одна з них - “Давнє і нове” повторне розширене [і фактично зіпсуте за композицією] видання збірки поезії “Мій Ізмарагд”, вип. V, 1911; решта - наукові дослідження), а вип. II - переклад з французької мови популярної студії графа де Ке де Сент-Емура “Анна Русинка, Королева Франції і графиня Валюа”.

Вип. I і IV “Писань ...” складають фактично одне ціле - це “Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.” (1910) та “Молода Україна. Часть перша. Провідні ідеї й епізоди” (1910). На жаль, важка хвороба не дала йому змоги зробити виважений синтез історії української літератури - насамперед це стосується “Нарису ...”.

На підставі книгознавчих та джерелознавчих студій виявлено важливі факти: у “Переднім слові” В. Гнатюк вилучив фразу, що компрометувала хворого І. Франка (примірників без купюри надруковано не більше 10). Ідентифіковано невідому для біографів І. Франка його близьку знайому Асю (Іванну) Шехович.

Значну увагу приділено особистим стосункам після 1908 р. М. Грушевського з І. Франком, значенню інших книжок підсерії, насамперед VI випуску “Писань ...” під назвою “Причинки до історії України-Руси. Часть перша” (1912), де І. Франко, здебільшого не маючи рації, різко критикує М. Грушев-ського та його фундаментальну багатотомну працю “Історія України-Руси”. Джерелознавчий аналіз “Причинок ...” усе ж показує і низку позитивних думок Франка-історика, що у свій час належно оцінив М. Кравець у ґрунтовній монографії “Іван Франко - історик України” (Львів, 1971).

У третьому параграфі “Видавничий проект “Wielka utrata”: покаяння, містифікація чи переконання” йдеться про дивну книжку, якій судилося стати одним з найконтроверсійніших видавничих проектів І. Франка (1914). Для поляків, які ніяк не могли забути Франкові статті “Ein Dichter des Verrates” (1897) у віденській газеті “Die Zeit”, це стало черговим приводом для спалаху антифранківських виступів.

Здобувач подає своє власне бачення причин, які зумовили появу статті “Ein Dichter des Verrates” і висловлює обґрунтовані твердження, що тема валленродизму у творчості А. Міцкевича турбувала І. Франка давно, і що це ще раніше помітив Ю. Словацький. Український письменник відчував, що переносити тему возвеличування зради на всю творчість польського пророка негоже і, власне, цим було зумовлене його бажання віддати належне А. Міцкевичу. Хвороба “підказала” Франкові своєрідний спосіб: надрукувати рукопис поеми, яку, як він щиро вважав, належить перу А. Міцкевича. На жаль, І. Франко не послухав своїх приятелів, авторитетних міцкевичезнавців Г. Біґеляйзена та О. Брікнера і наразив себе на величезні витрати (наклад книжки 1000 прим. коштував 2707 кор. 95 кр.), зливу неприємних звинувачень, починаючи від сина А. Міцкевича Владислава, котрому він, до речі, власноручно надіслав примірник книжки до Парижа, і до третьорядних польських публіцистів.

Здобувач вперше висловив припущення про те, хто міг би бути автором “Wielkiej utraty”, - серед імовірних “претендентів” - відомий учасник польського повстання 1830 -1831 рр., Каспер Ценґлевич, народжений на Покутті.

Водночас приписуване Франком авторство Міцкевича цієї драматичної поеми було й справді переконанням його тоді хворого мозку і аж ніяк не містифікацією, як це йому приписували тогочасні недоброзичливці. В книжці, яку він таки надрукував, доречно вбачати ряд позитивних моментів.

Восьмий розділ називається “Видавничі серії Івана Франка ХХ ст.”. У першому параграфі “Онуфрій Пашук та співпраця у виданні “Універсальної бібліотеки” досліджено вихід у світ п'ятої за чергою книжкової серії, де І. Франко був співвидавцем. На підставі архівних документів з'ясовано біографічні відомості про талановитого перекладача Онуфрія Пашука (1881-1914?) та його родину.

Співпраця І. Франка з О. Пашуком в цьому проекті розпочалася 1909 р. Як свідчить сам І. Франко, усно порозумівшись з О. Пашуком, подав до публікації свій переклад “Амор і Психе” Апулея. Детально вивчено архівні матеріали, неопубліковані листи О. Пашука до І. Франка, досліджено появу у світ кожної книжки серії “Універсальна бібліотека”. Це дало підставу встановити книжки, до праці над якими був причетний І. Франко. Встановлено також, що адміністрацію “Універсальної бібліотеки” від 11 липня 1910 р. провадив Бруно Ґіжовський.

Всього за участю І. Франка в “Універсальній бібліотеці” побачило світ 8 книжок (10 випусків). Загальний обсяг друку книжок, які видав І. Франко в цій серії, становить назагал 506 сторінок формату 16є. Досліджено оформлення серії, яка мала оригінальну сецесійну обкладинку. Кліше виготовлено в майстерні Геґедіса (Hegedыs), гравера литовського походження.

Встановлено наклади видань книжок “Універсальної бібліотеки” - вони складали 2000-3000 прим. І. Франко явно розраховував на Пашукову систему поширення серії.

Через непорозуміння між співвидавцями (не було укладено письмової угоди, яка б регулювала їхні взаємини) І. Франко розійшовся з О. Пашуком і розпочав у 1912 р. видавати власним коштом нову видавничу серію, про що вже йдеться в другому параграфі “Міжнародна бібліотека Івана Франка”.

У додатку до першого числа серії (Афанасьєв-Чужбинський А. С. Українські поезії, Львів, 1912) І. Франко подав “Проспект видавництва “Міжнародна бібліотека”, де повідомлено: видавець залишає за собою право на 8 книжок із серії “Універсальна бібліотека”. Розпочавши видавати “Міжнародну бібліотеку” усередині 1912 р. і припинивши її видання у березні 1914 р., всього за 18 місяців І. Франко випустив 14 випусків книжок, які можна поділити на п'ять груп. Видаючи серію І. Франко виступає як упорядник (1 вип.), літературознавець (2 вип.), автор (1 вип.), перекладач з чужих літератур (5 вип.) та публікатор джерел. пов'язаних з історією культури українського народу (5 вип.). Обсяг друку серії складає назагал 696 стор. формату 16є.

Дисертант з'ясовує помилку І. Франка, коли той приписує у своєму виданні збірки творів О. Афанасьєва-Чужбинського йому окремі твори, які насправді написав поет М. Жук (Хрущ); зазначає, що готуючи збірку власних творів “Рутенцї” (вип. 7), І. Франко ввів до неї автопереклади оповідань із часопису “Tydzieс Literacki, Artystyczny i Naukowy”: “Молода Русь”, “Звичайний чоловік”, “Знеохочений” та україномовний нарис “Патріотичні мотиви” з часопису “Громадський друг”. Натомість, четверте оповідання “Демократ”, яке він написав польською мовою для “Tygodnia...”, невідоме досі франкознавству.

Автор також звертає особливу увагу на книжку серії “Міжнародна бібліотека”, де видавець надрукував джерела до історії культури України. Частину з цих публікацій були уточненими і доповненими передруками (“Молитва за ворогів”, вип. 8; “П'яницьке чудо в Корсуні”, вип. 10), оскільки він був незадоволений втручаннями редакторів у першодруки. Встановлено, що надрукований до вип. 10 вірш “Притча про двох рабів”, присвячений Ользі Альбранд, є фактично першодруком цієї поезії. У вип. 12 серії І. Франко оголосив проспект корпусу інтермедій, який мав би мати 31 випуск. На жаль, цей задум І. Франко не зміг реалізувати.

У параграфі “Видавнича серія “Всесвітня бібліотека” досліджено участь І. Франка в останній книжковій серії, до видання якої він був залучений від 1914 р. і працював до кінця життя. “Всесвітня бібліотека” - це видавництво І. Калиновича - бібліографа, перекладача, видавця, суспільно-політичного діяча, яке він заснував за участю українських підприємців з Борислава. За участю І. Франка побачило світ три книжки. Усі вони - переклади зі світової літератури - твори Ф. Шіллера, Й. В. Ґете, О. Пушкіна. Здобувач відзначає ретельне ставлення І. Калиновича як редактора навіть до перекладів І. Франка. І. Калинович фактично змусив І. Франка перекласти для збірника аж сім драматичних мініатюр О. Пушкіна. Досліджено також, що збірник творів О. Пушкіна був готовий вже 3 листопада 1914 р., а російська окупаційна влада не поспішала поширювати український переклад О. Пушкіна. Книжка побачила світ аж 1917 р., після відходу російського війська і смерті І. Франка. Узагальнено значення усіх трьох видавничих серій І. Франка, в створенні яких він брав участь на схилі віку.

Висновки

1. Історико-книгознавчі студії з історії українського видавничого руху становлять важливий аспект дослідження періоду консолідації нації, допомагають осягнути визначальні рушії національного руху, з'ясувати роль його чільних постатей. Видавничий рух кінця ХІХ ст., з одного боку, засвідчив про визрівання нової фази в розвитку української культури, а з іншого - став потужним інструментом національно-політичного руху в Україні. Долаючи суворі поліцейсько-бюрократичні заборони та репресії проти всього українства, друковане українське слово стало новітнім засобом поширення культурних ініціатив і, що не менш важливо, політичної боротьби в умовах бездержавності нації. Без потужної друкованої продукції - видання книжок та періодики - був би неможливим перехід національного руху в Україні, і зокрема, в Галичині, на початку 90-х років ХІХ ст. в свою завершальну, політичну фазу, коли творилися політичні партії, а нація почала усвідомлювати необхідність боротьби різними способами за державну незалежність.

2. Сформувавшись упродовж 70-х - 80-х років ХІХ ст. як письменник, вчений, громадський діяч та видавець, І. Франко вже у 1890-х роках, які стали і новим етапом його книговидавничої діяльності, від дещо однобічного захоплення соціалістичними теоріями перейшов до глибшого вивчення основних здобутків світової духової культури. І. Франко сформував власне бачення завтрашнього дня для свого народу, що й привело його в коло головних організаторів Русько-української радикальної партії. І. Франко став визначним громадським діячем і політиком, а його видавничу діяльність було спрямовано на практичне впровадження в життя та поширення в народі власних світоглядних позицій. І. Франко був одним із чільних представників демократичної програми культурного й економічного розвитку українського народу, який прямував до політичної свободи.

3. Передумови розквіту книговидавничої діяльності І. Франка в 90-х роках ХІХ ст. - 10-х років ХХ ст. було закладено у 80-х роках ХІХ ст. І. Франко тоді готував до друку літературну спадщину О. Шухевича, наукові та публіцистичні твори В. Навроцького, формував свій індивідуальний підхід до проблем текстології, комплектування й добору матеріалу, коментування, набував досвіду редактора, який згодом використав, працюючи в Науковім Товаристві імені Шевченка у Львові. Науковий і редакторський талант І. Франко найбільше проявив у підготовці до друку, власне кажучи, академічних Зібрань творів С. Руданського, Ю. Федьковича, Т. Шевченка (“Кобзар” у двох томах, 1908). Стверджуємо і захищаємо тезу, що редагування тоді не було відділено від видавничого процесу, навпаки - було його невід'ємною складовою, а І. Франко репрезентував саме такий етап видавничого процесу в Україні. Редактор як окрема ланка між автором і видавцем з'явився пізніше, що було великою мірою знаком зародження тоталітаризму. Відокремлення автора і видавця редактором від безпосередньої участі в підготовці книжки навряд чи має якісь позитивні моменти і дає користь читачеві.

4. Особливо значущою була роль І. Франка у видавничій діяльності Наукового товариства імені Шевченка у Львові. Розпочавши співпрацю в Товаристві ще до його реорганізації в Наукове (1892), І. Франко був одним із творців нового статуту НТШ, брав участь у роботі редколегії часопису “Зоря” (1883-1886), в перетворенні його в загальноукраїнський журнал “Літературно-науковий вістник”. Починаючи з першого тому (1895), І. Франко активно публікував свої матеріали в головному науковому періодику - “Записках НТШ”, був учасником і творцем інших наукових серій Товариства: “Етнографічного збірника”, “Матеріалів до української етнології”, “Українсько-руського архіву”, спеціалізованих видань комісій і секції НТШ. Вплив І. Франка на наукові програми НТШ, свідчить, що він став одним із провідних творців сучасної йому гуманітарної науки.

5. І. Франко був одним із засновників і найактивнішим автором, перекладачем і редактором потужного галицького видавництва - “Українсько-руської Видавничої Спілки” (діяла з 1899 р.). Саме тоді, на зламі століть, він розпочав видавати в УРВС низку томів власної поезії та белетристики, далі - десятитомник драм В. Шекспіра в перекладі П. Куліша, корпус “малої прози” (спочатку накладом А. Хойнацького, а далі - УРВС) та чимало інших авторських і перекладних праць. Загалом І. Франко був причетний до видання 88-ми серійних та позасерійних видань УРВС. У своїй останній повісті “Великий шум” він дав своєрідний екскурс в 1848 р., а історія з виданням твору в Києві за редакцією М. Грушевського є оригінальною бібліологічною студією й додає невідомі штрихи до біографії письменника.

6. Одним із найяскравіших проектів І. Франка в УРВС стало видання антології української лірики від смерті Т. Шевченка - “Акорди” (Львів, 1903), що максимально широко відобразило розвиток жанру за півстоліття, справжнього шедевра українського друку ХХ ст., на жаль, недооціненої досі українськими культурологами з літературного і мистецького боку. До такого висновку підводять порівняння “Акордів” із чужоземними антологіями того часу: польськими, австрійськими, німецькими та болгарськими аналогами. Щодо цієї книжки здійснено низку досліджень із царини бібліологічного краєзнавства, оскільки вона є унікальним українським друком свого часу.

7. Дослідження поеми І. Франка “Мойсей” (1905) уможливили встановити реальний час задуму її написання. Було відкинуто, як науково неспроможну, версію підрадянського франкознавства, нібито поява твору зумовлена революційними подіями 1905 р. в Російській імперії. Не витримала критики теза, що ідея написання поеми з'явилася після зустрічі І. Франка з творцем теорії новітнього сіонізму Т. Герцлем у Відні 1893 р. Цілком вірогідні джерела свідчать: задум написати “Мойсея” виник у письменника принаймні на півроку раніше, під впливом дискусії про творчість К. Устияновича, що відбулася влітку 1892 р. під час гостини в о. Сильвестра Лепкого в с. Жукові на Бережанщині. Перший поетичний прояв цього задуму бачимо - хай би яким дивним це здалося - у другому виданні “Лиса Микити” (1896).

8. Книгознавчі студії над контроверсійною книжкою невідомого автора “Wielka utrata” з передмовою І. Франка переконують, що цей його видавничий проект (від розшуку рукопису драми псевдо-Міцкевича до його друку) був своєрідним покаянням за статтю “Ein Dichter des Verrates” (1897). Український поет, мабуть, і справді не мав рації, коли, висловивши низку слушних міркувань з приводу тенденційних спроб А. Міцкевича знайти виправдання для зради в деяких своїх творах, далі говорить про відбиток ідей валленродизму у всій творчості польського пророка. І. Франко не врахував романтичного, побавленого будь-якого раціо, світогляду А. Міцкевича, Поема “Wielka utrata”, як тепер доводимо, таки не належить перу А. Міцкевича, хоча І. Франко наполягав на протилежному. Спроба встановити її гіпотетичних авторів дала досить оригінальні результати. Автором найімовірніше був учасник подій 1830-1831 рр., і, попри художню недосконалість, поема відображає настрої частини польського суспільства, має виразне антицарське спрямування, є своєрідним історико-психологічним документом тих часів, ще чекає на неупереджених українських і польських дослідників, зокрема істориків.

9. Книгознавчий, бібліографічний та джерелознавчий аналіз видавничої продукції І. Франка свідчить про те, що він був лідером видавничого процесу свого часу, що видання, які він готував і видавав для свого народу, мали широку видавничу гаму, відрізнялися від видань сучасників ступенем проникнення у відображення психологізму літературних творів, джерелознавчою глибиною наукових праць, естетикою і якістю оформлення книжки. І. Франко не припиняв творчого процесу і видавничої діяльності навіть під час своєї хвороби і в останніх, до певної міри тенденційних, працях того часу (“Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.”, “Причинки до історії України-Руси”, “Wielka utrata”) подав низку важливих історичних фак-тів та думок, актуальних для сучасних наукових студій.

10. Видавничі серії Івана Франка: “Дрібна бібліотека”, “Наукова бібліотека”, “Літературно-наукова бібліотека” (“мала” і “нова” серії), “Хлопська бібліотека”, “Універсальна бібліотека”, “Міжнародна бібліотека”, “Всесвітня бібліотека - 107 назв книжок загальним накладом понад 160 тис. примірників) - показали, що це справді видання нового типу, вони підтримували основні європейські тенденції того часу (серія “Reclam Univesal Bibliothek” заснована 1867 р.), кожна з серій мала чітке читацьке призначення (серія «Хлопська бібліотека», наприклад, була агітаційним виданням РУРП - пер-шої української політичної партії, членом-засновником якої був І. Франко), правили й пізніше за взірець для подальшої активізації видавничої справи в Галичині (видавці Є. Олесницький, Д. Лукіянович, Ф. Федорців, І. Калино-вич, Я. Оренштайн та ін.).

11. Талановитий книговидавець, один з організаторів видавничої справи в Україні, І. Франко залишив низку праць, де проаналізував і культурологічне, і політичне значення наддніпрянської та галицької періодики другої половини XIX ст. Отже, І. Франко був також істориком розвитку українського видавничого процесу та теоретиком видавничої справи, а його стаття “Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людові видавництва” є зразком проблемного підходу і до тематики книговидання, і до його практичної реалізації через наявні тоді в Галичині українські видавництва. І. Франко започаткував нові напрямки книгознавчих та бібліотекознавчих досліджень, опублікувавши на початку ХХ ст. на сторінках періодичних видань праці, в яких виклав теоретичні засади текстології над рукописною та стародрукованою книжкою, показав взірці збирання кінцевих записок, записів проти книгокрадів та марґіналій з манускриптів та стародруків. Його праці з цих питань складали основи українських бібліологічних досліджень. Практична видавнича діяльність І. Франка, особливо в досліджуваний період, формували основи репертуару української книжки на багато десятиліть вперед. Він заклав також фундамент бібліографознавчих та бібліотекознавчих студій в українській гуманітарній науці.

12. Книгознавчі дослідження над видавничою діяльністю І. Франка, його методи нелегального видання і кольпортажу друкованої продукції на терени Російської імперії дозволили дисертантові пристосувати і впровадити у книгознавство термін контрафакція (друк книжок із заздалегідь неправильними вихідними даними), а студії над шедеврами українського друку ХІХ - початку ХХ ст., зокрема над низкою унікальних з боку поліграфії та інтролігаторського мистецтва (збірок І. Франка «Зів'яле листя», «Мій Ізмарагд», шедевра українського друку ХХ ст. - антології «Акорди») - впровадити термін бібліологічне краєзнавство - що означає пошук, фіксацію у публічних бібліотеках, приватних книгозбірнях книжок, які мають особливе значення для культури народу, та публікацію результатів таких студій.

13. Хоч І. Франко спеціально не сформулював власних книгознавчих концепцій і не вживав термінів книгознавство, бібліологія, його практична видавнича діяльність та книгознавча концепція, яку він сповідував від перших своїх серійних видань через співпрацю в НТШ та УРВС, з видавцями наприкінці свого життя, зводилася до:

а) прагнення наситити книжковий ринок доступними для широких кіл українського населення україномовними книжками з усіх сфер гуманітарної науки, причому це мали бути кращі зразки української літератури та переклади вершинних здобутків світової літератури, популяризація європейської суспільно-політичної думки;

б) врахування інтересів читачів, а зі зростом їх числа - інтегрування зацікавлень читацьких кіл до україномовних книжок і періодики;

в) розширення репертуару української книжки за рахунок власної літературної та наукової творчості, заохочення до літературної праці сучасників, особливо молоді;

г) ретельне редакторське опрацювання творів, упорядкованість розміщення матеріалу, оснащення видань супровідним матеріалом та науковим апаратом;

ґ) якісний підбір матеріалу та автури з усіх етнографчних територій розселення українського народу, відсіювання слабших творів та недоброякісних перекладів з чужих мов;

д) акцентування видавничих програм на національних інтересах, підвищенні освітнього рівня читача;

е) орієнтація на соборність українських земель, а в цьому напрямку - на зближення мовних особливостей галицького та наддніпрянського варіантів української мови і формування загальноукраїнської літературної мови;

є) творення видань, які б рівнем поліграфії та художнього оформлення відроджували видатні здобутки давньої української книги і залишилися видатними пам'ятками свого часу (антологія “Акорди” та ін.);

ж) рекламування власної друкованої продукції в українській та іноземній (польській, німецькій, чеській, угорській та російській) періодиці.

14. Своєю сорокарічною письменницькою, науковою, громадсько-політичною та видавничою діяльністю І. Франко впливав на розвиток політичних й культурних процесів на етнічних українських землях. Теоретичні та практичні засади книговидавничих ідей І. Франка, його активна видавнича діяльність започаткували нові шляхи і напрямки у видавничій справі українського народу. За його безпосередньої участі побачили світ нового типу книжкові серії та окремі книжки, розгорнуто значні наукові проекти, які до нашого часу не тільки не втратили своєї вартості, але є зразком для сучасних гуманітаріїв за змістом і формою. Видавнича діяльність І. Франка відіграла важливу роль у формуванні політичної свідомості, активізації національно-визвольного руху, структуруванні українського суспільства, у зростанні освіченості українського народу, була значним внеском у громадсько-політичне та суспільне життя України.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Монографії, збірники документів

1. Якимович Б. Книга, просвіта, нація: Видавнича діяльність Івана Франка у 70-80 роках ХІХ ст./ Якимович Б. - Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 1996. - 307 с.: іл. - Бібліогр.: с. 214 - 236 (305 назв) та підрядк. прим.

2. Якимович Б. “Гей “Січ” іде, красен мак цвіте...” / Якимович Б. ; Львівський національний університет ім. Івана Франка. Наукова бібліотека. - Львів, 2000. 52 с.: іл. - Бібліогр.: с. 48 - 49 (20 назв).

3. Якимович Б. Іван Франко - видавець: Книгознавчі та джерелознавчі аспекти / Якимович Б. ; Львівський національний університет імені Івана Франка. Наукова бібліотека; Інститут українознавства імені Івана Крип'якевича Національної академії наук України. - Львів: Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. - 691 с.: портр., іл. - Бібліогр.: с. 525 - 582 (745 назв) та підрядк. прим.

4. Листування Івана Франка та Михайла Драгоманова ; Львівський національний університет імені Івана Франка. Наукова бібліотека; Інститут українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України / Редкол.: І. Вакарчук, Я. Ісаєвич (співголови), Б. Якимович (заст. співголів) та ін. - Львів: Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. - 560 с.

Публікації у фахових виданнях

5. Jakymowytsch B. Die politischen Ansichten von Iwan Franko = Політичні думки Івана Франка // Цsterreichisch - Ukrainische Rundschau mit UBSV - Vereinsjournal = Австрійсько-український огляд з Вістями СУФА/ Hnatiuk M. Jakymowytsch B., - 1999. - Sonderausgabe = Спец. випуск. - С. 1-2 (укр. мовою); С. 3-6 (нім. мовою). - (Внесок дисертанта полягає у періодизації світогляду І. Франка; обсяг - половина друкованого матеріалу).

6. Якимович Б.. Послідовники “Руської Трійці” на Городенківщині (ХІХ - початок ХХ ст.) // Шашкевичіана. Нова серія: Зб. наук. праць. Вип. 3: “Руська Трійця” і Прикарпаття / Якимович. Б., Павчак С.; Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України; Прикарпатський університет ім. В. Стефаника; Дрогобицький педагогічний університет ім. І. Франка; Інститут-Заповідник Маркіяна Шашкевича у Вінніпезі; Шашкевичівська комісія у Львові. - Львів; Броди; Вінніпеґ, 2000. - С. 296-307. - (Внесок дисертанта - основна джерельна база, концепція та висновки, обсяг - три чверті друкованого матеріалу).

7. Якимович Б. Антологія “Акорди”: Шедевр українського книговидання ХХ ст. // Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Вип. 12: Ювілейний збірник на пошану члена-кореспондента НАН України Миколи Ільницького ; НАН України. Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича / Упоряд. В. Горинь; Відпов. ред. Я. Ісаєвич. - Львів, 2004. - С. 353-373.

8. Якимович Б. Збірка “З вершим і низин”: Історія видання // Шляхами історії: Наук. зб. істор. ф-ту Львівського національного ун-ту імені Івана Франка на пошану проф. Костянтина Кондратюка / Упоряд. О. Сухий. - Львів: Піраміда, 2004. - С. 149-159.

9. Якимович Б. Іван Франко та Українська Шекспіріана // Народознавчі зошити [Львів]. - 2005. - № 5-6. - С. 453-459.

10. Якимович Б. “Великий шум”: До історії написання і виходу в світ останньої повісті Івана Франка // Праці Наукового товариства ім. Шевченка: Краєзнавство. - Т. 2. - Косів, 2006. - С. 33-37.

11. Якимович Б. Іван Франко - видатний теоретик і практик видавничої справи в Україні // Галичина. - 2006/2007. - № 12/13. - С. 68-85.

12. Якимович Б. Іван Франко - видавець // Іван Франко: Каталог книжкових видань ; Львівський національний університет імені Івана Франка. Наукова бібліотека / Уклад.: Б. Геляс, К. Костишина, А. Соловйова; Наук. ред. М. Гордій; Авт. передм. М. Гнатюк; Авт. вст. ст.; Редкол.: Б. Якимович (голова) та ін. - Львів: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2006. - С. 11-38.

13. Якимович Б. Іван Франко - видавець творів Юрія Осипа Федьковича // Вісник Львівського університету. Серія книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології. - Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. - Вип. 1. - С. 89-113.

14. Якимович Б. Іван Франко і видавнича серія “Хлопська бібліотека” // Наук. вісник Чернівецького університету. Зб. наук. статей: Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - Чернівці: Рута, 2006. - Вип. 323-324. - С. 90-96.

15. Якимович Б. Книжкова підсерія “Писаня Івана Франка” // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. - Львів, 2006. - Вип. 14. - С. 37-67.

16. Якимович Б. “Міжнародна бібліотека” (1912-1914) Івана Франка // Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Вип. 15: Confraternitas: До 70-річчя акад. Я. Д. Ісаєвича: Зб. наук. праць / Відп. ред. М. Крикун; заст. відп. ред. О. Середа. - Львів, 2006-2007. - С. 510 - 530.

17. Jakymowych B. Trzy niezwykle waїny ukraiсskie wydawnictwa o znaczeniu ogуlnonarodowym: Z okazji studwudziestolecia wydania almanachуw “Weseіka”, “Watra”, “Perszyj Winok” // Biuletyn Ukrainoznawczy ; Poіudniowo-Wschodni Instytut Naukowy w Przemyњlu. - Przemyњl, 2006. - Nr 12. - S. 120-125.

18. Якимович Б. Іван Франко, Володимир Мальований і антологія “Акорди” // Франкознавчі студії; Дрогобицький державний педагогічний університет ім. Івана Франка. - Дрогобич: Коло, 2007. - Т. 4. - С. 479-483.

19. Якимович Б. Іван Франко - співвидавець літературної спадщини Степана Руданського // Схід. - 2007. - № 1 (79). - Січень-лютий. - С. 58-61.

20. Якимович Б. Іван Франко: Творець та ідеолог Українсько-руської Видавничої Спілки // Мандрівець: Всеукр. наук. журнал. - 2007. - № 1. - С. 16-19.

21. Якимович Б. Іван Франко та Онуфрій Пашук: Співпраця у виданні “Універсальної бібліотеки” // Од слова путь верстаючи й до слова ... : Зб. на пошану Роксолани Петрівни Зорівчак, д-ра філол. наук, професора, заслуженого працівника освіти України. - Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. - С. 297-313.

22. Якимович Б. Чи міг Адам Міцкевич бути автором драми “Wielka utrata”? // Схід. - 2007. - № 2 (80). - Березень-квітень. - С. 60-64.

23. Якимович Б. Іван Франко й Антін Хойнацький: унікальний видавничий проєкт письменника-видавця // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. І. C. Зуляка. - Тернопіль, 2007. - Вип. 1. - С. 45-51.

24. Якимович Б. Іван Франко та його “Літературно-наукова бібліотека” // Схід. - 2007. - № 3 (81). - С. 58-61.

25. Якимович Б. Збірка Івана Франка “В поті чола” (1890): Виникнення задуму друку корпусу видань “малої прози” // Вісник Львівської комерційної академії. Серія: Гуманітарні науки. - Львів, 2007. - Вип. 6. - С. 7-11.

Публікації, які додатково відображають результати дисертації, статті в матеріалах наукових конференцій та конгресів

26. Якимович Б. Народовці // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. - Київ, 1995. - Т. 3. - С. 461-462 / Гундорова Т.,Якимович Б. - (Внесок дисертанта - історико-політична концепція галицького народовства, за обсягом - половина тексту).

27. Якимович Б. Видавничі засади Івана Франка в діяльності Івана Тиктора // Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнар. наук. конф. (Львів, 25-27 вересня 1996 р.) / Гриновець А., Якимович Б.; Львів. держ. ун-т ім. Івана Франка; Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України; Редкол.: Л. Бондар, М. Гнатюк, ... Б. Якимович; Ред.: М. Ільницький, Б. Якимович. - Львів: Світ, 1998. - С. 637-644. - (Внесок дисертанта - розроблення концепції впливів І. Франка на видавничу діяльність пізніших українських видавців; тяглість теоретичних засад Франка - видавця у видавничій діяльності І. Тиктора, обсяг - три чверті друкованого тексту).

28. Якимович Б. Новий етап видавничої діяльності Івана Франка: “Літературно-наукова бібліотека” // Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнар. наук. конф. (Львів, 25-27 вересня 1996 р.) ; Львів. держ. ун-т ім. Івана Франка; Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України; Редкол.: Л. Бондар, М. Гнатюк, ... Б. Якимович; Ред.: М. Ільницький, Б. Якимович. - Львів: Світ, 1998. - С. 571-577.

29. Якимович Б. Українсько-руська Видавнича Спілка // Український альманах 1999. - Варшава, 1999. - С. 125-128.

30. Якимович Б. Іван Франко - видавець творів Михайла Драгоманова // Четвертий Міжнародний конґрес україністів (Одеса, 26-29 серпня 1999 р.): Історія: Доп. та повідомл. - Одеса; Київ; Львів, 1999. - Ч. 1: Від давніх часів до початку ХХ ст. - С. 322-325.

31. Якимович Б. Надсянська муза Івана Франка // Тези доповідей п'ятнадцятої щорічної наукової Франківської конференції (27-29 вересня 2001 р.) ; М_во освіти і науки України; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка; Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. - Львів, 2001. - С. 67-70.

32. Якимович Б. Перемишль у житті і творчості Івана Франка // Перемишль і Перемиська земля протягом віків. Кн. 2: Видатні діячі Перемишля: Зб. наук. праць та матеріалів Міжнар. наук. конф. (Перемишль, 14-15 листоп. 1998 р.). - Перемишль; Львів, 2001. - С. 120-136.

33. Якимович Б. Іван Франко - видавець творів Шевченка // Посвята: Літературно-мистецький збірник / За ред. Р. Лубківського. - Львів: Світ, 2003. - С. 452-453.

34. Якимович Б. Іван Франко і видавнича серія “Всесвітня бібліотека” // Матеріали V Конґресу Міжнародної асоціації україністів: Літературознавство ; Міжнародна асоціація україністів; Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАН України; Чернівецький нац. ун-т ім. Ю. Федьковича; Упоряд. і відп. ред. В. Антофійчук. - Чернівці: Рута, 2003. - Кн. 2. - С. 165-172.

35. Якимович Б. Іван Франко - пропаґатор і видавець творів Тараса Шевченка // Тарас Шевченко і народна культура: Зб. праць міжнар. (35-ї) наук. Шевченківської конф. (20-22 квітня 2004 р., Черкаси). - Черкаси: Брама-Україна, 2004. - С. 142-148.

36. Якимович Б. Франкові вершини і низини [Післямова] // Франко І. З вершин і низин. Збірка поезій Івана Франка / Упоряд. та авт. післямови Б. Якимович. - Львів, 2004. - С. І*-ХХІІІ*. - Репринтне відтворення з вид. 1893 р.

37. Якимович Б. Книжка, що випередила свій час. Антологія “Акорди” Івана Франка: Книгознавчий та джерелознавчий аналіз // Дзвін. - 2006. - № 8. - С. 130-145.

Анотація

Якимович Б. З. Іван Франко як книгознавець і видавець (90-ті роки ХІХ ст. - 1916 рік). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.08 - книгознавство, бібліографознавство, бібліотекознавство. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. - Київ, 2008.

На основі аналізу книгознавчих засад та видавничої продукції, нововиявлених документальних матеріалів досліджено видавничу діяльність Івана Франка, яка охоплює період останнього десятиліття ХІХ ст. - коли він досяг розквіту своїх інтелектуальних і духовних сил - і до смерті 28 травня 1916 р., зокрема його участь у виданні п'яти книжкових серій, працю в Науковому товаристві імені Шевченка та Українсько-руській Видавничій Спілці у Львові, роль як редактора і видавця власних творів та спадщини попередників, як теоретика і практика видавничої справи.

Здійснено комплексний аналіз видавничої діяльності І. Франка на тлі суспільно-політичного та культурного життя українців Австро-Угорської монархії та Російської імперії, проаналізовано книгознавчі та джерелознавчі аспекти його видавничої спадщини.

Ключові слова: І. Франко, видавнича діяльність, історія української книжки, С. Руданський, Ю. Федькович, Т. Шевченко, “Акорди”, видавничі серії.

Аннотация

Якимович Б. З. Иван Франко как книговед и издатель (90-тые годы ХІХ в. - 1916 г.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научного степеня доктора исторических наук по специальности 07.00.08 - книговедение, библиографоведение, библиотековедение. Национальная библиотека Украины имени В. И. Вернадского. - Киев, 2008.

На основе анализа книговедческих принципов и издательской продукции, новых документальных материалов, исследовано издательскую деятельность Ивана Франко, охватывающую период последнего десятилетия ХІХ в., когда он достиг расцвета своих интелектуальных и духовных сил и до смерти 28 мая 1916 г., в частности в издании пяти издательских книжных серий, работу в Научном обществе имени Шевченко и Украинском издательском союзе во Львове, его роль как редактора и издателя собственных сочинений и наследия предшественников, как теоретика и практика издательского дела.

Осуществлено комплексный анализ издательской деятельности И. Франко на фоне общественно-политической и культурной жизни украинцев Австро-Венгерской монархии и Российской империи.

Изучение книгоиздательской деятельности И. Франко позволило выявить практически неизвестные до настоящего времени книговедческие и источниковедческие аспекты, которые имеют большое значение для комплексного понимания развития истории и культуры украинского народа, а также содействуют ознакомлению мировой общественности с его достоянием., дополнить современное франковедение новыми фактами из биографии писателя, ученого, общественного и политического деятеля, его сотрудничество с типографиями Научного общества имени Шевченко, Общей, Ставропигийского института, И. Альтенберга, П. Барского в Киеве, с общественными деятелями А. Хойнацким, В. Малеваным, А. Шехович-Левицкой, О. Альбранд, Одесской Громадой и другими. В книговедческую науку введено термины библиологическое краеведение, модифицировано в єтом направлении термин контрафакция.

Ключевые слова: И. Франко, издательская деятельность, история украинской книги, С. Руданский, Ю. Федькович, Т. Шевченко, “Акорды”, издательские серии.

Аnnotation

Yakymovych, Bohdan. Ivan Franko as Bibliologist and Publisher (1890s - 1916). - Manuscript.

Doctoral dissertation (Doctor of Historical Sciences; speciality 07.00.08 - Book Science, Library Science, Bibliography. V. Vernadskyi National Library of Ukraine. - Kyiv, 2008).

The activity of Ivan Franko as a publisher amounts to a unique phenomenon in Ukrainian culture of the last quarter of the 19th and early 20th cc. Franko elaborated the theoretical foundations of publishing in Ukraine. A series of his contributions to this effect, in particular his paper Some Notes on Running Our Publishing Houses, 1882, deserves to be seen as exemplary by way of constructivism as regards the choice of books to be published and the distribution of implementation efforts on the part of the then existing Ukrainian publishing houses in Halychyna. Franko's publishing activity was manifold. He participated in seven publishing projects: Tiny Library (1878-1880), Scholarly Library (1880), Literary-Scholarly Library (1889-1897), Rural Library (1896-1899), International Library (1912-1914), World Library (1914 -1916). The two former projects were later elaborated in the Ukrainian Publishing Union (Literary-Scholarly Library, in three sets). The writer was an active member of the Shevchenko Scholarly Society and the Ukrainian Publishing Union contributing to the publishing policies of these institutions.

In the 1880s Franko was active in preparing for publication the literary legacy of Shukhevych and the scientific-publicist works by Navrotskyi. In this way he developed his personal views on textology, issues of choosing, compiling and commenting the material to be published. He attained the invaluable experience of the editor which he would use most fully when working at the Shevchenko Scholarly Society in Lviv. These qualifications proved indispensable for the publication of the academic edition of Shevchenko's Kobzar (appeared in two volumes) as well as the works of Rudanskyi and Fed'kovych.

Starting from 1895 Franko authored a number of papers in the Transactions of the Shevchenko Scholarly Society. He also contributed to the first volumes of specialized editions such as the Ethnographic Collection, Materials on Ukrainian Ethnography and The Ukrainian Archive. The very appearance of some of the Society's periodicals would hardly have been possible without him.

As a pioneering expert in the field capable of generating ideas for the future Franko took pains to put them into practice. His personal volumes appearing at the time set publishing standards in general (From the Heights and the Depths and Accords) and for scholarly publications in particular (Apocrypha and Legends from Ukrainian Manuscripts in 5 volumes, 1899-1910; Ukrainian Proverbs and Sayings from Halychyna, 1901-1910, containing over 30,000 entries).

Franko was also among the founders of the Ukrainian Publishing Union (launched in 1899) and probably its most prolific contributor, translator, and editor. At the turn of the 20th c. apart from publishing his own works Franko initiated a ten volume edition of Shakespeare's plays translated by Kulish. Franko was involved in the publishing of 55 series and one-volume titles. The history of this publication of the writer's last piece of prose The Great Noise under the editorship of Mykhailo Hrushevskyi is a curious bibliological story contributing to its author's own life-path. The bibliological analysis of Moses, 1905, provides us with the possibility of establishing the real time when Franko made up his mind to write this poem. The conception common in the Soviet studies of Franko claiming that Moses had something to do with the revolutionary events of 1905 in Russia was refuted.

The study of Franko's controversial book Wielka Utrata (The Great Loss) suggests that this publishing project was a kind of the author's repentance for his paper Ein Dichter des Verrates (A Poet of Betrayal), 1897. Here some apt points are made as regards Mickiewicz's attempts to find justification for betrayal in some of his works. Yet Franko was probably wrong in assuming an incarnation of the Wallenrodian idea in the Polish poet. It is more likely that the poem Wielka Utrata should not have been written by Mickiewicz himself though Franko was of the opposite opinion.

The publishing activity of Franko became a major component of the national-political movement and one of the key factors in the process of spreading its popularity. Franko joined the democratic programme of the cultural and economic development of the Ukrainian people striving for political freedom quite vehemently. His whole activity is a vivid manifestation of the humanistic and democratic essence of the Ukrainian cause.

In the course of the 1870 - 80s the prime aim of Franko's publishing activity lay in invigorating the social-political and public life in general. Later on he turned to social-cultural aims. This transformation was traceable, among other things, from the priorities in his publishing activity: the works of world classics, sources of Ukrainian history, juxtaposition of the events of world culture and the Ukrainian cultural history.

Franko's life philosophy predetermined his whole publishing activity. The latter provided guidelines to be followed for decades. Franko tended to take into account the relevant all-European experience. He publicized dominant political and cultural trends in Europe of that time among the Ukrainian readership. Franko's publishing activity teems with valuable ideas previously little known to the general public. They are of significance for our vision of Ukrainian history and culture and help us to become more known to the world.

Key words: Ivan Franko, Ukrainian Publishing, History of Ukrainian book, S. Rudans'kyi, Yu. Fed'kovych, “Kobzar”, “Akordy”, Ukrainian publishing projekts.

Размещено на Allbest.ru