Національна система реферування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Курсова робота

Національна система реферування в Україні

за спеціальністю 6.020100 «Документознавство та інформаційна діяльність»

Зміст

Список умовних скорочень

Вступ

Розділ І. Поняття та розвиток системи реферування в Україні

1.1 Аналітичний огляд джерел за темою дослідження

1.2 Становлення реферативної справи в Україні за часів Радянського Союзу

1.3. Формування Національної системи реферування в сучасній Україні

Розділ ІІ. Засади створення Національної системи реферування в Україні

2.1 Методи добору та надання інформації в процесі реферування

2.2 Концепція системи реферування української наукової літератури

2.3 Національні реферативні ресурси інформаційної галузі України

Висновки

Список використаних джерел

Додаток

Список умовних скорочень

АСОД - аналітико-синтетичне опрацювання документів

БД - база даних

БО - бібліографічний опис

ВІНІТІ - Всесоюзний інститут наукової і технічної інформації

ВНДІ - Всесоюзний науково-дослідний інститут

ВНТІЦ - Всесоюзний науково-технічний інформаційний центр

ДСНТІ - Державна система науково-технічної інформації

ІПРІ - Інститутом проблем реєстрації інформації

ІС - інформаційна система

НАНУ - Національна академія наук України

НБУВ - Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського

НДДКР - науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи

НІД - науково-інформаційна діяльність

НТІ - науково-технічна інформація

РБД - реферативна база даних

РЖ - реферативний журнал

РЗ - реферативний збірник

УРЖ - Український реферативний журнал

CAS - Chemical Abstracts Service

INSPEC - Information Service in Physics, Electrotechnology and Control

реферування національний інформація науковий література

Вступ

Актуальність дослідження. На сучасному етапі не лише перед бібліотеками, але і органами НТІ поставлено завдання термінового вдосконалення інформаційного забезпечення сталого розвитку суспільства, що передбачає, зокрема, досягнення якісно нового рівня обслуговування вчених і спеціалістів на основі традиційних і сучасних інформаційних продуктів і послуг, зокрема, вдосконалення національної системи реферування. На необхідності створення й активізації використання цих ресурсів для розвитку вітчизняної науки, освіти, культури, підприємницької діяльності, зміцнення міжнародних зв'язків, належного інформаційного забезпечення здійснення органами державної влади й органами місцевого самоврядування своїх повноважень, повного задоволення інформаційних потреб міжнародного співтовариства в об'єктивній, комплексній інформації щодо різних галузей суспільного життя в Україні наголошено в окремих законодавчих актах України, зокрема, в Указі Президента України «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні», що має розширити доступ до документографічних і фактографічних баз даних, а також електронних видань, активно створюваних останніми роками.

Недостатній розвиток цілісної національної системи реферування є перешкодою щодо здійснення якісного бібліотечно-бібліографічного обслуговування, міждержавного обміну науковою інформацією, виходу інтелектуальних напрацювань України за її межі й є причиною інших втрат, насамперед, у галузі інформаційного суверенітету й авторських прав.

Створення досконалої системи реферування -- пріоритетне завдання українських інформаційних установ. Вивчення міжнародного досвіду організації інформаційних систем показало, що більшість з них побудовано за галузевим принципом. Майже всі відомі реферативні служби світу: INSPEC, BIOSIS, CAS, DOE ENERGY, що випускають широковідомі видання, відбирають для аналітико-синтетичного опрацювання літературу з конкретної галузі знання. Однак, широка диференціація науки, з одного боку, й інтеграція наук, з іншого, потребують створення систем централізованого інформування, що уможливило врахування всіх світових або національних джерел і збирання відомостей з різних первинних документів. Досвід організації таких систем існує, наприклад, в Росії. Українським ученим добре відомі багатогалузеві РЖ російських інформаційних інститутів -- ВІНІТІ та ІНІСН. Для реферування у цих виданнях добирають літературу надруковану багатьма мовами у різних країнах світу. Сьогодні існує нагальна потреба розроблення принципів функціонування вітчизняної реферативної служби з урахуванням особливостей розвитку науки й організації взаємодії цієї служби з міжнародними інформаційними центрами. За цих умов набуває гостроти проблема формування й упровадження розгалуженої, диференційованої за галузями знань і інтегрованої у масштабах країни Національної системи реферування української наукової літератури, що має стати ядром інформаційної галузі вітчизняної науки. Головними завданнями цієї системи є добір, аналітико-синтетичне опрацювання та кумуляція всієї наукової інформації, що друкуванням в Україні, про Україну, видана вітчизняними авторами різними мовами й українською мовою в усьому світі.

Об'єктом дослідження є національна система реферування України.

Предметом дослідження є передумови та засади створення національної системи реферування України.

Мета дослідження: розглянути та вивчити процес становлення національної системи реферування України. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання наступних завдань:

1. вивчення традицій реферування наукової літератури в Україні;

2. розроблення методики аналітико-синтетичного опрацювання документів і формування загальнодержавної реферативної БД;

3. дослідження еволюції принципів побудови й структури Українського реферативного журналу;

4. обґрунтування наукових засад розвитку національної системи реферування України.

Стан дослідження. Потрібно відзначити, що дана тема ще ретельно не досліджена, хоча деякі автори, фахівці в цій галузі, такі як: М.Б. Сорока, Т.Г. Горбаченко, Л.Б. Зупарова, Т.Ф. Коляда й інші у своїх наукових працях зробили спробу проаналізувати особливості формування національної системи реферування України.

Для розв'язування поставлених завдань використано комплекс методів дослідження: теоретичні методи: системний аналіз літератури з теми дослідження; аналіз навчальних посібників, методичних рекомендацій; синтез, порівняння, узагальнення; обсерваційні методи: аналіз продуктів професійної діяльності; спостереження за діяльністю документознавців; емпіричні методи: збирання емпіричного матеріалу, спостереження, вивчення й узагальнення досвіду; опис процесу дослідження. Названі методи взаємодоповнюють один одного і їх використання забезпечує можливість комплексного пізнання предмета дослідження.

Теоретичне значення полягає в обґрунтуванні необхідності вивчення особливостей національної системи реферування студентами-документознавцями; у визначенні місця знань про неї при здійсненні професійної діяльності.

Практичне значення. Робота може бути використана для вивчення документознавцями особливостей національної системи реферування України під час здійснення професійної діяльності.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи 48 сторінок.

Ключові слова: «реферування», «система реферування», «наукова література», «аналітико-синтетичне опрацювання документів», «реферативний журнал», «інформаційні ресурси».

Розділ І. Поняття та розвиток системи реферування в Україні

У першому розділі розглянемо історію й особливості формування національної системи реферування, різні її тлумачення, охарактеризуємо основні функції та задачі національної системи реферування з сучасних позицій, висвітлимо основні етапи виникнення та розвитку реферування, дослідимо розвиток теорії наукового опрацювання документів, розглянемо основні термінологічні аспекти реферування.

Ключові слова: «реферування», «система реферування», «аналітико-синтетичне опрацювання документів», «реферативний журнал».

1.1 Аналітичний огляд джерел за темою дослідження

До основи української моделі системи реферування покладено два основних концептуальних положення. Згідно першого з них основою для побудови Національної системи реферування в Україні має стати поєднання принципів розподіленого аналітико-синтетичного опрацювання вітчизняної наукової літератури з централізованим формуванням загальнодержавної реферативної БД і підтримкою багатоаспектного використання її інформаційних ресурсів. Друге положення визначає організаційні засади технології безпосереднього опрацювання наукової літератури. Відповідно до нього до роботи з реферування публікацій слід залучити, насамперед, індивідуальних і колективних авторів, оскільки вони зацікавлені у включенні відомостей про результати своїх досліджень і розробок до національного інформаційного ресурсу, а через нього в світову систему наукових документальних комунікацій.

Сьогодні актуальною стає проблема координації зусиль провідних бібліотечних, інформаційних, наукових і видавничих установ України з метою вдосконалення Національної системи реферування, наповнення її дійсно вичерпною інформацією щодо результатів наукової діяльності українських учених і фахівців, а також створення на її основі системи оперативного пошуку необхідних документів.

У ході дослідження проаналізовано теоретичну та законодавчу базу за тематикою дослідження, а також дисертаційні дослідження, наукові статті, підручники та посібники.

Дисертацію М.Б. Сороки [23] присвячено розробленню засад створення Національної системи реферування української літератури. На основі вивчення історії розвитку реферативної справи в світі та аналізу сучасного стану науково-інформаційної діяльності в державі розроблено українську модель побудови системи реферування наукових видань, в основу якої покладено поєднання принципів розподіленого аналітико-синтетичного опрацювання потоку вітчизняних наукових видань суб'єктами системи документальних комунікацій з централізованим формуванням загальнодержавної реферативної БД і підтримкою багатоаспектного використання її інформаційних ресурсів. Розроблено методику аналітико-синтетичного опрацювання потоку вітчизняної наукової літератури з використанням ресурсозберігаючих комп'ютерних технологій її реалізації. Запропоновано архітектуру Національної системи реферування, визначено форматне та лінгвістичне забезпечення БД «Україніка наукова». Результати теоретичних досліджень впроваджено в практику у вигляді загальнодержавної реферативної БД «Україніка наукова», представленої на Web-сервері НБУВ, та трьох галузевих серій УРЖ «Джерело».

У статтях М.Б. Сороки [24-38] висвітлено історію розвитку реферативної справи в світі та сучасний стан науково-інформаційної діяльності в Україні. Запропоновано нову концепцію побудови національної системи реферування, що ґрунтується на поєднанні принципів розподіленого аналітико-синтетичного опрацювання потоку вітчизняних наукових видань суб'єктами системи документальних комунікацій і централізованого формування загальнодержавної реферативної бази даних. Викладено методику аналітико-синтетичного опрацювання потоку наукової літератури, що базується на використанні ресурсозберігаючих комп'ютерних технологій. Розглянуто архітектуру національної системи реферування, форматне та лінгвістичне забезпечення бази даних «Україніка наукова», яка є ядром системи, основою для підготовки галузевих серій Українського реферативного журналу.

Л.Б. Зупарова [13] розглядає теоретичні основи реферування, розглядає різні підходи до тлумачення реферування, його сутність. Розглядає різні види рефератів та сутність кожного з них, зокрема за метою реферування, за кількістю опрацьованих документів, а також різні знакові форми складання реферату. Проаналізовано в роботі і загальну методику реферування документу, зазначено, що реферування - процес виділення з першоджерела відомостей і наведення їх у тексті реферату відповідно до вимог стандарту. Охарактеризовано основні етапи створення реферату та докладно їх описано. Описано задачі та методи реферування з докладною їх характеристикою. І завершено описом методики складання інформаційного реферату.

В підручнику Т.Г. Горбаченко [7] висвітлено не лише теорію та методику аналітико-синтетичного опрацювання документної інформації. На великій кількості прикладів розкрито методику складання бібліографічних записів за новим міждержавним стандартом ГОСТ 7.1-2003, а також методику індексування, предметизації, систематизації, анотування та реферування документів. Розглянуто поняття реферату та реферування, види рефератів та їх функції, процес реферування документів, структура реферату та особливості його тексту, подано ґрунтовну характеристику національної системи реферування в Україні.

Т.О. Судіна у своїй статті [39] розглядає реферативну інформацію як складову системи вторинних інформаційних ресурсів, що є загальноприйнятою формою наукових досягнень. Автор зазначає, що в усьому світі визнано, що саме реферативні бази даних і реферативні журнали здійснюють оперативне інформування різних категорій користувачів інформації про наукову літературу, яку видають, передусім тому, що реферат охоплює основний зміст первинного документа, Причому, інколи цей зміст висвітлюють настільки детально, що реферат може замінити читання першоджерела. За словами автора, Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського (НБУВ) як провідна наукова бібліотека України разом з Інститутом проблем реєстрації інформації (ІПРІ) Національної академії наук України (НАНУ) з 1998 р. почали виконання проекту створення загальнодержавної реферативної бази даних (РБД) «Україніка наукова» в електронному форматі та її паперового варіанту Українського реферативного журналу (УРЖ) «Джерело». Розробники проекту, обґрунтували необхідність підключення до формування реферативного ресурсу різних суб'єктів системи документальних публікацій, зокрема інших наукових бібліотек.

У статті М.Б. Сороки «Національна система реферування як сегмент міжнародної інформаційної інфраструктури» [32] викладено концепцію й організаційні принципи побудови Національної системи реферування української наукової літератури, в основу якої покладено принцип розподіленого аналітико-синтетичного опрацювання наукової літератури з наступним централізованим формуванням загальнодержавної реферативної бази даних і підтримку багатоаспектного використання її інформаційних ресурсів. Визначено критерії добору літератури для реферування. Подано методику аналітико-синтетичного опрацювання потоку вітчизняної наукової літератури з використанням ресурсозберігаючих комп'ютерних технологій.

У статті М.Б. Сороки «Реферативна складова національних інформаційних ресурсів в системі наукових комунікацій України та світу» [31] зазначено, що у світі історично склалася розгалужена система інформування щодо нових напрямків розвитку науки та культури, яка подана сукупністю реферативних журналів (РЖ). Значення їх важко переоцінити: РЖ здійснюють оперативне інформування різних категорій користувачів інформації про літературу, яку видають, сприяють ретроспективному пошуку видань, зменшують негативний вплив пов'язаного з диференціацією наук розсіяння документів, інформують про досягнення в суміжних галузях наук, інтеграцію наукових напрямів і дисциплін тощо. Значна кількість РЖ, що надходить в Україну, знайомить вітчизняних учених з новими напрямами світової науки. Однак у цій системі майже не репрезентовано українську науково-технічну та суспільно-політичну літературу. За словами автора, за цих умов зростає гострота проблеми розроблення та впровадження розгалуженої, диференційованої за галузями знання й інтегрованої в масштабах країни Національної системи реферування української наукової літератури, яку пропонує розглядати як інтеграційну основу наукової інформаційної галузі України. Завданням її буде добір, аналітико-синтетичне опрацювання та кумуляція всієї наукової інформації, що друкували в Україні.

У своїй статті «Загальнодержавна реферативна база даних «Україніка наукова» як ядро Національної системи реферування» [25] М.Б. Сорока наполягає на необхідності створення Національної системи реферування, що обумовила проведення в НБУВ теоретичних досліджень для розроблення науково-обґрунтованих засад побудови й організації функціонування такої системи з урахуванням світового досвіду й особливостей організації вітчизняної системи документальних комунікацій. Основним результатом цих досліджень стали два запропоновані концептуальні положення, що мають бути покладені в основу створення Національної системи реферування наукової літератури. Перше з них визначає її структуру й функціональну організацію. Згідно цього положення головною концептуальною засадою побудови цілісної системи реферування в Україні має стати поєднання принципів розподіленого аналітико-синтетичного опрацювання вітчизняної наукової літератури з централізованим формуванням загальнодержавної реферативної бази даних і підтримкою багатоаспектного використання її інформаційних ресурсів. Друге положення визначає організаційні засади технології безпосереднього опрацювання наукової літератури. У відповідності з ним до робіт з реферування публікацій слід залучити, насамперед, індивідуальних і колективних авторів (вчених, фахівців, наукові установи, навчальні заклади), оскільки вони зацікавлені у включенні відомостей про результати своїх досліджень і розробок до національного інформаційного ресурсу, а через нього в світову систему наукових документальних комунікацій.

1.2 Становлення реферативної справи в Україні за часів Радянського Союзу

Основним виробником інформації (бібліографічної, реферативної, фактографічної, прогнозно-аналітичної) за часів СРСР були інформаційні та бібліотечні центри, що складали верхній рівень ДСНТІ. Саме тут опрацьовували весь потік світової науково-технічної літератури. Багатогалузеве охоплення, одноразове бібліографічне опрацювання матеріалів, створення паралельних рядів інформаційних посібників забезпечувало конкурентоспроможність видань цих органів, вони користувалися великим попитом серед науковців, дослідників та інших користувачів бібліографічної продукції. Це був так званий низхідний потік інформації [26, С. 21].

Другий потік утворювали неопубліковані документи, в яких було наведено результати науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), технологічний досвід, раціоналізаторські пропозиції тощо. Подібні документи, як правило, надходили з низових осередків до центральних галузевих органів, де їх синтезували та вони здобували належне висвітлення у виданнях інформаційного органу відповідної галузі. Цей потік отримав назву висхідного.

З вивчення інформаційних ресурсів всесоюзних центрів у 80-90-ті рр., випливає, що значний обсяг їх продукції -- 70,9 %, становили реферативні видання, на частку бібліографічного й оглядового інформування припадало відповідно 13,3 % і 1,6 %, решта -- інші форми інформування. Суттєво збільшилася за ці роки і кількість примірників реферативних видань (порівняно з 1979 р. на 1,8 млн. прим.), що дорівнювало 5,4 млн. [6, С. 42].

Серед найвідоміших РЖ, які виходили в СРСР і досі користуються великим попитом, у тому числі серед українських дослідників, слід назвати, насамперед, видання ВІНІТІ. Створення ВІНІТІ в 1950-х роках відображало суспільну потребу науки в певній організаційній структурі інформаційного забезпечення вчених і фахівців. Інститут спрямував свої зусилля на вирішення принципових завдань -- керування процесами формування вхідного потоку світової наукової літератури, реферування опублікованих документів за широким тематичним спектром природничих і технічних наук і забезпечення доступу до цього масиву вченим і організаціям за допомогою системи інформаційних засобів.

Сьогодні ВІНІТІ -- провідна інформаційна установа Росії. Вона відома не лише як центр реферування, а і як науково-теоретичний, методичний, координаційний центр, місце підготовки наукових та інформаційних кадрів. У ВІНІТІ щорічно опрацьовують близько 13 тис. зарубіжних журналів 85 країн світу, виданих 38 мовами. З метою підготовки інформаційних видань цей заклад отримує безкоштовно 70% друкованих у світі документів з точних, природничих і технічних наук. РЖ ВІНІТІ щорічно вміщують понад 1 млн. рефератів з різних питань науки та техніки, деяких міжгалузевих проблем. Штатна кількість співробітників Інституту досягала (за окремі роки) 2 тис. чоловік (1995 р. -- 1200 чол.). До науково-аналітичної роботи залучено близько 20 тис. позаштатних співробітників. Серед них було 146 членів-кореспондентів АН СРСР, 1360 докторів наук та понад 6900 кандидатів наук [42, С. 2].

Реферативні видання ВІНІТІ досягли світового визнання. Їх цінність визначають повнотою відображення світової літератури, тематичним охопленням, якістю розкриття змісту першоджерел, глибиною багатоаспектного пошуку, структурою видання, можливостями подолання інформаційних бар'єрів і широтою використання.

Серед інших інформаційних установ верхнього рівня ДСНТІ, насамперед, слід відзначити діяльність Всесоюзного науково-технічного інформаційного центру з питань збирання, накопичення й опрацювання інформації щодо НДДКР. Основною інформаційною продукцією Центру були випуски бібліографічних «Бюллетеней регистрации НИР и ОКР» (21 серія, від 6 до 18 номерів за рік) та «Сборников рефератов НИР и ОКР» (27 серій), до яких входили відомості про неопубліковані наукові документи.

Науково-технічні реферативні збірники випускали й інші всесоюзні центри інформації. У 1990-ті роки ВНДІ патентної інформації та техніко-економічних досліджень видав 140 випусків реферативного збірника «Изобретения стран мира». Інформаційні видання ВНДІ науково-технічної інформації, класифікації та кодування були присвячені питанням стандартизації, підвищення якості, надійності продукції, класифікації, кодування, термінології [5, С. 24].

Реферативні видання галузевих центрів інформації було подано кількома видами: науково-технічними реферативними збірниками (РЗ), експрес-інформацією, рефератами на картах. Науково-технічні РЗ здебільшого вміщували інформацію про раціоналізаторські пропозиції та винаходи, рекомендовані до впровадження. До недоліків цих видань слід віднести: розміщення повних текстів статей замість рефератів і затримка строків їх випуску (понад 75 днів від дня отримання першоджерел).

Основним напрямом реферативної діяльності галузевих центрів був випуск експрес-інформації з вузькогалузевих або проблемно-тематичних питань. Вітчизняний і зарубіжний виробничий досвід висвітлювали в окремих випусках. Головними вимогами під час створення експрес-інформацій були: розкриття змісту у вигляді розширеного реферату найактуальнішого та найважливішого для галузі досвіду й матеріалів наукових конференцій (70%), а також неопублікованих документів (до 30%), які потребували оперативного висвітлення.

Республіканські (регіональні) інститути науково-технічної інформації були провідними установами в республіці з питань інформування про документи міжгалузевої тематики, науково-технічні досягнення та передовий досвід з різних міжгалузевих питань промисловості, а також щодо видань національними мовами. З одного боку, центри пристосовували бібліографічну, реферативну, оглядову інформацію всесоюзних та галузевих центрів до потреб фахівців регіону, з іншого, надсилали до цих органів відомості про найперспективніші розробки в регіоні і, таким чином, ставали виробниками вторинної інформації.

Українська наукова література виступала складовою частиною загального потоку наукових джерел, що підлягали аналітико-синтетичному опрацюванню в системі органів ДСНТІ. На жаль, не має точних даних щодо загальної кількості прореферованих у інформаційних виданнях ДСНТІ наукових праць українських учених і дослідників за ці роки. А такий статистичний аналіз мав би велике значення. Він би уможливив оцінювання, наскільки повно було представлено наукові та технічні досягнення нашої держави в реферативних виданнях та БД установ цієї системи, а через неї -- у світовому інформаційному просторі. Але цілком зрозуміло, що не йшлося про вичерпність реферування саме українських видань. На перше місце було поставлено завдання розкриття змісту світових джерел інформації, наближення до вітчизняних учених важкодоступних іноземних видань.

Дослідження щодо репрезентативності подання української наукової літератури у загальному потоці реферованих у ВІНІТІ видань були проведені тільки останніми роками, вже після виходу України з єдиної ДСНТІ. Згідно з результатами статистичного аналізу 1996 р. в електронному каталозі ВІНІТІ було описано 165 українських серіальних видань. За цим показником Україна займає 12 місце серед 72-х країн-видавців серіальних видань, які прореферовано у РЖ та БД ВІНІТІ [1]. 1997 р. найпредставленішими в РЖ та БД ВІНІТІ були українські журнали з таких галузей науки: біологія - 73 видання; хімія - 56; енергетика - 43, машинобудування - 41, гірнича справа - 36, економіка промисловості та охорона навколишнього середовища - по 35, географія та фізико-хімічна біологія - по 34, автоматика та радіоелектроніка - 33, електротехніка - 32, механіка - 31 тощо [11].

Високі показники реферованості для деяких наук відображають реальну картину поширення окремих наукових напрямків. Останніми роками набули значного розвитку в Україні такі науки, як квантова електроніка, фізика твердого тіла та механіка, електронна мікроскопія, ядерна фізика.

Як зазначають російські інформаційні працівники, останніми роками існує тенденція до зростання кількості українських видань, що реферують у ВІНІТІ.

Завданням українських бібліотечних та інформаційних інституцій має стати розроблення системи реферування вітчизняної наукової літератури, яка повинна охопити весь потік наукової друкованої продукції країни з метою аналітико-синтетичного опрацювання матеріалів і кумуляції їх у єдиній базі даних для обслуговування користувачів, наступного обміну та подання у світових інформаційних системах.

Розпад СРСР та створення на його території 15 незалежних держав, в тому числі України, призвели до необхідності становлення в кожній із них національної системи реферування. Це диктувалося потребами забезпечення серед інших складових незалежності ще й інформаційної.

Аналіз періодики, яка виходила в Україні 1989 р., здійснений на базі «Літопису періодичних видань УРСР. 1989» [21] виявив, що інформаційні продукти становили зовсім невелику частку цього масиву. Видання УкрНДІ НТІ були подані оглядовою інформацією, що виходила 32 серіями з основних галузей народного господарства.

Проте відсутність у державі єдиної системи реферування всіх вітчизняних наукових джерел призводить до втрат інформації, перешкоджає якісному обслуговуванню користувачів інформації, а також участі України в міждержавному обміні НТІ [29, С. 6].

На сторінках української бібліотечної преси, у статтях і виступах дослідників і діячів інформаційної справи М.М.Єрмошенка, Р.П.Карташова, В.М.Бірбраєра, Л.О.Кочубей [2, 10, 12, 14, 16] кілька років порушено питання про необхідність створення українського РЖ, який би сприяв включенню вітчизняної наукової інформації до світового документального потоку.

1.3 Формування Національної системи реферування в сучасній Україні

В Україні нагальною потребою стає розроблення та впровадження Національної системи реферування української літератури з метою аналітико-синтетичного опрацювання всього вітчизняного потоку наукової інформації й кумуляції та зберігання результатів опрацювання у загальнодержавній БД, яка має стати основою для підготовки комплексу науково-інформаційних видань, включаючи створення оглядово-аналітичних і прогностичних матеріалів.

В Україні вже здійснено окремі спроби підготовки та випуску реферативних видань. З 1993 р. Українським центром наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи розпочато видання українського Медичного РЖ, який має 5 розділів.

1996 р. Книжкова палата України заявила про наміри стати засновником «Реферативного журналу України, який би містив реферативну інформацію всіх видань України, а за якістю інформаційного наповнення відповідав найвищим вимогам» [14]. Засновано окремий структурний підрозділ - відділ реферування інформації, робота якого полягає у створенні реферативних БД, шляхом підготовки РЖ і генерування реферативно-бібліографічної інформації, та у дослідженні процесів її підготовки. Основними напрямами діяльності відділу є:

Ш надання користувачам систематизованої реферативно-бібліографічної інформації, створеної на основі книг, брошур, журналів, бюлетенів і збірників, які видають в Україні та надходять до Книжкової палати;

Ш підготовка різних серій РЖ гуманітарного циклу та з проблем економіки;

Ш проведення наукових досліджень з питань теорії та методики реферування тощо.

У листопаді 1997 р., з метою задоволення підвищеного інтересу до політичного життя держави, суспільства та створення умов для оперативного доступу до відповідних джерел інформації, Книжковою палатою було започатковано випуск щомісячного РЖ «Політика. Політичні науки» [4; 17]. Слід відзначити належний рівень підготовки та друкування цього видання.

Збільшення попиту на видання з питань економіки зумовило появу на ринку значної та дещо безсистемної пропозиції відповідних публікацій. За цих умов пошук необхідних даних стає громіздким і не гарантує повного обсягу інформації. Для вирішення цієї проблеми Книжковою палатою започатковано випуск нової серії -- РЖ «Економіка. Економічні науки» [18], що виходить з жовтня 1998 р. У цьому журналі знаходять відображення результати вітчизняних економічних досліджень, які систематизовано за такими основними напрямами: розроблення довгострокової економічної політики переходу до соціально орієнтованих ринкових відносин; державне регулювання економіки; розвиток підприємництва; використання світового економічного досвіду; аналіз динаміки народного господарства; зовнішньоекономічні програми співпраці тощо.

З метою підготовки цього реферативного видання первинному аналізу підлягають усі неперіодичні (книги, автореферати дисертацій, збірники наукових праць, матеріали конференцій) і періодичні видання (журнали, бюлетені, періодичні та продовжувані збірники) -- всього близько 11000 одиниць друкованої продукції на рік.

У подальшій діяльності, відділом реферування Книжкової палати, заплановано аналітико-синтетичне опрацювання документального потоку літератури всього гуманітарного спрямування. За підрахунками фахівців цього підрозділу - це приблизно 6-7 серій.

Розпад радянської системи НТІ не спричинив повного розриву зв'язків щодо обміну вторинними документами між Україною та Росією. ДНТБ України, враховуючи зацікавленість учених і фахівців у міжнародному обміні інформацією про наукові дослідження, підтримує контакти з інформаційними центрами Росії та надсилає реферати депонованих наукових робіт з природничих і технічних наук з метою їх видання, як і раніше.

Ще однією спробою створення реферативного видання на Україні стало започаткування в 1996 р. Інститутом проблем реєстрації інформації НАН України Українського реферативного журналу «Джерело». Однак на початковому етапі й це видання не було позбавлене певних недоліків. Цілком слушними були критичні зауваження, викладені у статті Р.Карташова [14]. Адже аналітичний розпис тільки 70-80 періодичних видань із кількох сотень, що виходять в Україні, не міг задовольнити дослідників. Бібліографічний опис, виконаний не за державним стандартом, прийнятим в Україні, ускладнював пошук першоджерел, дезорієнтовував учених при складанні бібліографічних списків до власних робіт. Головним же недоліком цього видання була відсутність систематичного розміщення матеріалів, яке не дозволяло кумулювати інформацію про документи вузькоспеціальної тематики, розпорошені у різних періодичних виданнях.

Наведений скорочений огляд вітчизняних реферативних видань свідчить про те, що значну частину роботи щодо інформаційного забезпечення наукових досліджень в Україні наприкінці 1990-х рр. ще не було виконано. Існуючі на цей час РЖ характеризували певними обмеженнями щодо видового або тематичного наповнення. Значна частина українських наукових видань, серед яких книги, брошури, автореферати дисертацій, продовжувані видання природничого, технічного та гуманітарного профілю залишалися не включеними до національного та світового інформаційного простору.

На основі теоретичних розробок 1999 р. почалося формування загальнодержавної бази даних «Україніка наукова», яке здійснюють шляхом реферативного опрацювання обов'язкового примірника книжкових наукових видань, що надходить до НБУВ, та статей із серіальних видань, які розписують в Інституті проблем реєстрування інформації. Сьогодні БД розкриває зміст лише 30% українських наукових журналів. Включення всього репертуару потребує організації галузевих і регіональних центрів первинної кумуляції інформації, які, крім перетворення в електронну форму вже прореферованих матеріалів, можуть здійснювати також самостійне реферування, систематизацію та підготовку до друкування галузевих випусків Українського реферативного журналу «Джерело» у межах інтегрованого технологічного циклу [7, С.237].

Загальнодержавна реферативна БД «Україніка наукова» -- один з ключових елементів національних інформаційних ресурсів, інтеграційна основа наукової інформаційної галузі України. Її використання має багатоаспектний характер (підготовка та випуск УРЖ, підтримка он-лайнового доступу до реферативної інформації засобами глобальних комп'ютерних мереж, створення в перспективі української служби електронної доставки документів, формування наукової електронної бібліотеки шляхом повнотекстового розширення реферативних записів, проведення широкого спектру бібліометричних, інформетричних і наукометричних досліджень, організація внутрішньо- та міждержавного обміну інформацією) [24, С.290].

Використання інформаційних ресурсів БД «Україніка наукова» має кілька напрямів. Один з них пов'язаний з генерацією в автоматизованому режимі текстових файлів трьох галузевих серій УРЖ «Джерело» (Сер. 1. Природничі науки. Медицина. Сер. 2. Техніка. Промисловість. Сільське господарство. Сер. 3. Соціальні та гуманітарні науки. Мистецтво.) [7, С.237].

Систему реферативних видань організовано таким чином, що навіть за умов значної диференціації галузей науки та великого обсягу літератури, в рамках єдиного видання охоплено всю галузь науки для того, щоб звільнити науковців від необхідності звертатися до РЖ із суміжної спеціальності.

1999 року вийшло 12 номерів журналу, в яких відображено близько 14 тис. українських наукових публікацій. Щомісяця було прореферовано від 1000 до 1200 документів. 2000 року обсяги реферування збільшилися, кожен номер УРЖ охоплював вже близько 1,5 тис. матеріалів. На сьогодні це інформаційне поточне видання містить матеріали, які найповніше висвітлюють публікації українських учених.

Всі серії УРЖ включено до каталогу передплатних періодичних видань України. 1999-2000 рр. вони виходили щоквартально. 2001 року з метою підвищення оперативності надання інформації здійснено перехід до їх випуску 6 разів на рік. У перспективі планують детальнішу диференціацію серій (зокрема, виокремлення масивів медичної та сільськогосподарської тематики) і забезпечення їх оперативної щомісячної підготовки.

У 1999-2000 рр. усі серії виходили щоквартально, а у 2001 р. здійснено перехід до їх випуску шість разів на рік. У перспективі планують детальніша диференціацію серій (зокрема, виокремлення масивів медичної та сільськогосподарської тематики) і забезпечення їх оперативної щомісячної підготовки. Так, з 2004 р. журнал виходить вже у чотирьох серіях (Серія 1. Природничі науки. Серія 2. Техніка. Промисловість. Сільське господарство. Серія 3. Соціальні та гуманітарні науки. Мистецтво. Серія 4. Медицина. Медичні науки).

Інший напрям передбачає використання ресурсів загальнодержавної реферативної БД -- випуск електронних копій РЖ на компакт-дисках. Перший комплект CD-ROM УРЖ створено Інститутом проблем реєстрування інформації у 1999 р. у вигляді структурованого текстового файлу у форматі PDF. Надалі передбачено також підготовку й випуск копій БД «Україніка наукова», що забезпечить можливість користувачам здійснювати багатоаспектний пошук інформації.

В Україні розроблена форма подання та передавання інформації до Національної системи реферування, яка містить такі вимоги:

· по-перше, інформацію для включення до Загальнодержавної реферативної бази даних та УРЖ подають як текстовий файл (rtf, doc, txt), який уміщує елементи бібліографічного опису та реферати статей;

· по-друге, у бібліографічному описі (мовою оригіналу публікації) повинні бути такі елементи:

Ш прізвище та ініціали автора (авторів);

Ш назва статті;

Ш сторінки, на яких розміщено статтю;

Ш кількість бібліографічних посилань;

Ш мова статті;

Ш реферат (анотацію чи резюме);

Ш ключові слова (за наявністю).

Ці дані обов'язкові при оформленні статей є також у редакціях періодичних видань. Передавання їх в електронному вигляді до Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського прискорить включення інформації про наукові публікації до УРЖ. З метою повнішого відображення результатів вітчизняних наукових робіт у світовому інформаційному просторі й організації міждержавного обміну реферативною інформацією дані бажано надсилати трьома мовами: українською, російською, англійською (за наявності). Файл має починатися супровідною інформацією, що включає назву періодичного видання, рік, номер, загальну кількість поданих статей [7, С.238].

В Україні видання реферативних журналів також здійснюють галузеві центри інформації. Так, Центром наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи розпочато видання Медичного реферативного журналу. Книжкова палата України стала засновником «Реферативного журналу України» і зараз випускає 2 серії цього видання: «Політика. Політичні науки» та «Економіка. Економічні науки». Державна науково-технічна бібліотека України з травня 1997 р. почала видавати на паперовому та електронному носіях реферативний журнал «Депоновані наукові роботи». Центральною науковою сільськогосподарською бібліотекою Української академії аграрних наук у грудні 1999 р. розпочато випуск реферативного журналу «Агропромисловий комплекс України».

Але аналіз реферативних видань, які виходять в Україні, свідчить про те, що основну частину роботи з інформаційного забезпечення наукових досліджень в Україні ще не зроблено. Названі реферативні журнали характеризуються обмеження ми щодо видового або тематичного наповнення [7, С.239].

Отже, у 90-х роках XX ст. в Україні в цілому завершився процес становлення Національної системи реферування вітчизняної наукової літератури, що характеризувався переходом від випуску розрізнених і обмежених у видовому та галузевому аспектах видань до формування цілісної системи реферування всіх наукових видань держави.

До основи української моделі системи реферування покладено два основних концептуальних положення. Згідно першого з них основою для побудови Національної системи реферування в Україні має стати поєднання принципів розподіленого аналітико-синтетичного опрацювання вітчизняної наукової літератури з централізованим формуванням загальнодержавної реферативної БД. Друге положення визначає організаційні засади технології безпосереднього опрацювання наукової літератури. У відповідності з ним до робіт з реферування публікацій слід залучити, індивідуальних і колективних авторів, які зацікавлені у включенні відомостей про результати досліджень.

Сьогодні актуальною стає проблема координації зусиль провідних бібліотечних, інформаційних, наукових та видавничих установ України з метою вдосконалення Національної системи реферування, наповнення її дійсно вичерпною інформацією щодо результатів наукової діяльності українських учених і фахівців, а також створення на її основі системи оперативного пошуку необхідних документів.

Розділ ІІ. Засади створення Національної системи реферування в Україні

У другому розділі проаналізуємо проблеми повноти відображення української наукової літератури в інформаційних виданнях, дослідимо стан розвитку РЖ в Україні, проаналізуємо досвід організації та діяльності міжнародних реферативних інформаційних систем, опишемо положення, покладені в основу Національної системи реферування, опишемо методику створення загальнодержавної реферативної БД «Україніка наукова», випуску на її основі Українського реферативного журналу «Джерело», розглянемо напрями розвитку цієї системи.

Ключові слова: «реферування», «система реферування», «наукова література», «аналітико-синтетичне опрацювання документів», «реферативний журнал», «інформаційні ресурси».

2.1 Методи добору та надання інформації в процесі реферування

Як і інші процеси АСОД, реферування великою мірою залежить від професіоналізму, ерудиції та психофізіологічних особливостей спеціаліста-референта. З метою зменшення суб'єктивізму в теорії та методиці реферування на сьогодні розроблено різні підходи до добору інформації (інформаційний або реферативний аналіз) первинних документів, а також різні методи надання дібраної інформації (інформаційний синтез).

1. Конспективний метод реферування заснований на тому, що референт на свій розсуд добирає відомості для реферату з первинного документа та викладає їх у рефераті в скороченій формі.

2. Поаспектні методи реферування з'явились у зв'язку з потребою формалізувати операцію добору аспектів змісту для відображення в рефератах, що уможливлює підвищення якості змістової частини реферату, полегшення сприйняття тексту користувачами, бути джерелом для виконання координатного індексування.

Залежно від підходів до добору аспектів та надання їх у тексті реферату розрізняють анкетне та вибіркове реферування [15, С.101].

Основою методу анкетного реферування є виділення змістових аспектів незалежно від виду первинного документа та галузі наукового дослідження, що заслуговують на відображення у рефератах. Серед змістових аспектів такі: проблема, предмет або тема дослідження; галузь, у якій проведено дослідження; мета дослідження; матеріал, на основі якого проведено дослідження; погляд на предмет або ракурс, під яким його розглядають; призначення об'єкта дослідження (розробки); вид дослідження; метод дослідження; використане обладнання; умови, в яких проводили дослідження; конкретні результати; технічна ефективність об'єкта, запропонованого внаслідок дослідження; економічна ефективність, ціна обґрунтованого (розробленого) об'єкта.

Зрозуміло, що не в кожному тексті можна знайти всі зазначені аспекти, та, якщо якісь і є, вони можуть не становити інтересу для користувачів з багатьох причин. Тому референт має творчо підходити до добору їх.

Враховуючи наукову та тематичну галузь, вид, назву дослідження, специфіку первинного документу можна подати схему-план в скороченому варіанті, об'єднавши аспекти в такі основні групи: предмет дослідження; мета дослідження, способи та методи її досягнення; отримані результати. Такий підхід застосовують в багатьох методиках.

Позиційне анкетне реферування - це виявлення необхідних категорійних аспектів змісту, з дотриманням суворого порядку їхньої послідовності (за фасетною формулою) на основі аналізу документів з відповідної тематичної галузі. Є переліки аспектів (схеми) для документів, присвячених різноманітним виробам (машини, прилади, деталі конструкції) та технологічним процесам, методам дослідження та теоретичним моделям, організаційно-структурним схемам тощо. Тому під час реферування слід лише заповнити відповідні позиції плану та таким чином сформувати реферат. Відбираючи відомості до реферату, керуються рівнями згортання інформації [15, С.102].

Якщо аспекти змісту в схемі розмістити у вертикальних графах, а рівні згортання - у горизонтальних, можна отримати так звану сітку фасетів, тобто план реферату в табличній формі. Після заповнення цієї матриці відомостями про конкретний первинний документ отримують табличний (структурний) реферат.

Методика позиційного анкетного реферування лежить в основі складання рефератів телеграфного стилю: змістові аспекти передають короткими (телеграфними) фразами, а створений реферат - це набір речень, кожне з яких відображає змістовий аспект, з позначкою цього аспекту.

Втім, звичайному користувачеві важко сприймати такі реферати, їх використовують при координатному індексуванні для ІПС.

Адаптивне анкетне реферування добір референтом тільки основних змістових аспектів, розташовуючи інформацію відповідно до порядку аспектів у схемі або до структури першоджерела.

Отже, значимість поаспектного методу рефepyвання пoлягaє в тому, що він сприяє єдності структури рефератів; скорочує час складання їх; полегшує індексування при координатному індексуванні для ІПС; забезпечує уніфікацію процесів інформаційного аналізу першоджерел. Цей метод реферування застосовують референтські служби багатьох країн світу.

На виявленні аспектів змісту первинного документа за заздалегідь складеною схемою базується також метод вибіркового реферування, але при застосуванні цього методу головне - тип і функціональне призначення (жанр) документа, який реферують: постановчі, теоретичні, методичні документи, з досвіду роботи, фактографічного змісту.

Процес вибіркового реферування складає така послідовність дій:

1) визначення типу та жанру документа,

2) добір аспектів змісту документа залежно від його жанру. Формалізація процесу добору відомостей з тексту ПД відповідно до аспектів (постановка проблеми, цільова настанова, відомий варіант рішення, запропонований варіант рішення, оцінювання ЗВР, особливості ЗВР, результати, висновки тощо) здійснюють за допомогою маркерів.

Впровадження до процесу реферування автоматизованих технологій зумовило розподілення рефератів на автоматичні (квазіреферати) й інтелектуальні. Процес автоматизованого реферування називають квазіреферуванням, а методи, які застосовують - статистичні (на основі частоти використання певних слів), позиційні (на основі математичного апарату), індикативні (на основі синтаксичного аналізу тексту) [15, С.103].

Безпосереднє складання реферату як етап процесу реферування здійснюють на основі певних методів надання інформації: екстрагування, перефразування, інтерпретація.

Екстрагування - поширений метод, суть якого полягає в тому, що, аналізуючи первинний документ, у тексті виявляють речення, які потім повністю або з незначними змінами переносять до реферату. Оскільки добір речень повністю залежить від професійної підготовки референта, то цей метод значною мірою суб'єктивний. Уникнути пов'язаних з цим недоліків можна, застосувавши формалізовану методику екстрагування, а саме -виявлення в тексті первинного документа:

Ш маркерів (що визначають аспекти змісту первинного документа);

Ш індикаторів (що, вказують на речення, яким автор надає особливого значення, або підбивають підсумки якогось фрагмента викладення);

Ш конекторів (що призначені для виділення речень, пов'язаних з маркованим аспектом: вказівні або власні займенники, або сполучні та вставні слова).

Перефразування - метод надання інформації в рефераті, що передбачає випущення частини відомостей з тексту первинного документа та перебудову його змістової та синтаксичної структури, з заміною одного фрагменту тексту іншим, поєднанням кількох речень в одне, узагальненням відомостей.

Метод інтерпретації забезпечує можливість розкрити зміст первинного документа в рефераті на основі узагальненого уявлення про нього, тобто референт осмислює зміст документа та викладає його так, як зрозумів. Різновидом рефератів, складених за методом інтерпретації, є автореферати дисертацій, тези доповідей на наукових конференціях тощо [15, С.104].

2.2 Концепція системи реферування української наукової літератури

Ефективність наукових досліджень, як відомо, значною мірою залежить від ступеня розвитку системи наукової комунікації: чим швидше передають наукову інформацію формальними та неформальними каналами комунікації, чим доступніша вона для вчених і фахівців, тим швидшими є темпи наукових досліджень, тим менше їх невиправдано дублюють, тим скоріше результати досліджень впроваджують у виробництво. Тому вдосконалення систем наукової комунікації та інформації повинно бути включено до кола питань, від вирішення яких залежить розвиток суспільства.

Головними шляхами вирішення цих проблем є розроблення та впровадження новітніх інформаційних технологій, практична реалізація яких сприятиме формуванню національних інформаційних ресурсів. Однією з найважливіших складових таких ресурсів є розгалужена, диференційована за галузями знань і інтегрована в масштабах країни система реферативної інформації. Метою останньої повинно стати забезпечення таких умов для науковців, які б уможливили швидко та вичерпно дізнаватися про нові досягнення вітчизняної науки, а також інформувати вчених інших країн про розвиток української науки та техніки. Необхідність створення національної системи реферування обумовила проведення в НБУВ теоретичних досліджень з метою розроблення науково-обґрунтованих засад побудови й організації функціонування такої системи з урахуванням світового досвіду й особливостей організації вітчизняної системи документальних комунікацій.

Сформульовано положення, покладені в основу створення національної системи реферування наукової літератури. Головною засадою побудови цілісної системи реферування в Україні визначено поєднання принципів розподіленого аналітико-синтетичного опрацювання вітчизняної наукової літератури з централізованим формуванням загальнодержавної реферативної БД і підтримкою багатоаспектного використання її інформаційних ресурсів. Друге положення визначає організаційні аспекти технології безпосереднього опрацювання наукової літератури, згідно з якими до робіт з реферування публікацій залучають, насамперед, індивідуальних і колективних авторів, оскільки вони зацікавлені у включенні відомостей про результати своїх досліджень і розробок до національного інформаційного ресурсу, а через нього до світової системи наукової комунікації [30, С. 101].

...