Преса етносів Криму: проблема національного відродження і діалог культур

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора

філологічних наук

Cпеціальність 10.01.08 - журналістика

Преса етносів Криму: проблема національного відродження і діалог культур

Яблоновська Наталя Всеволодівна

Київ 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії літератури та журналістики Інституту журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор Мегела Іван Петрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, професор кафедри історії літератури та журналістики.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор ЧЕРНЯКОВ Борис Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, професор кафедри теорії масової комунікації

доктор філологічних наук, доцент ФІНКЛЕР Юрій Едуардович, Галицький інститут ім. В. Чорновола Національного університету “Києво-Могилянська академія”, завідувач кафедри видавничої справи і редагування

доктор філологічних наук, професор Емірова Аділе Мемедівна, Таврійський національний університет ім. В. Вернадського, факультет слов'янської філології та журналістики, професор кафедри міжмовних комунікацій та журналістики

Провідна установа: Дніпропетровський національний університет (Міністерство освіти і науки України)

Захист відбудеться “11” червня 2007 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ-119, вул. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики.

Із дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Автореферат розісланий “26” квітня 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої ради доктор філологічних наук, професор Сидоренко Н.М.

1. Загальна характеристика роботи

етнічний преса крим журналістика

Актуальність теми. У суспільному житті сучасної України як поліетнічної держави феномен етнічної преси набуває дедалі вагомішого значення, бо саме вона відбиває особливості національного самоусвідомлення народів, яких вона представляє, їхній історичний і соціокультурний досвід, а отже, їхні етнічні стереотипи і суспільно-політичні очікування, даючи можливість владі вчасно йти назустріч цим прагненням і таким чином зберігати міжнаціональну злагоду і стабільність у суспільстві.

Для Автономної Республіки Крим етнічна преса має ще більш важливе значення, оскільки тут вона віддзеркалює інтереси не лише національних меншин, що внаслідок історичних обставин проживали на півострові, а й корінних (автохтонних) народів: кримських татар, караїмів, кримчаків, які сформувалися саме на кримській землі й не мають, на відміну від кримських росіян, вірмен, болгар, білорусів, іншої території, окрім Криму, де вони могли б зберігати та розвивати свою етнічну самобутність.

Складна, часом нестабільна етнополітична ситуація в АРК, труднощі інтеграції в українське суспільство раніше депортованих кримських татар, болгар, вірмен, греків і німців покладають чималу відповідальність на їхні ЗМІ, які можуть або сприяти мирові, або стати знаряддям міжнаціональної ворожнечі.

На жаль, саме здатність етнічної преси звертатися до національних, а через них - до загальнолюдських цінностей, обминаючи нав'язані політиками класові чи інші штучні пріоритети, стала причиною того, що спочатку в Російській імперії, а потім у декларативно інтернаціональній Радянській державі етнічні видання повсякчас перебували на межі виживання.

Так само й розвиток кримської етнічної преси, історія якої налічує майже півтора століття, не був лише поступальним: крива його злетів і падінь, повторюючи звивини і “перегини” історії півострова, іноді опускалася до нульової позначки - у період, коли з Криму примусово виселялися цілі народи, які століттями визначали його долю і культурну своєрідність.

Будучи одним із найяскравіших показників внутрішньої свободи і демократичності будь-якого полікультурного суспільства, національна преса Криму стала своєрідним зліпком його духовної історії. Вона розквітала тоді, коли в суспільстві актуалізувалися демократичні цінності, і занепадом в періоди імперської несободи.

Зневажливе, навіть вороже ставлення Радянської держави до департованих нею кримських татар, німців, вірменів, які випускали переважну більшість довоєнних етнічних видань, надовго закрито вченим шлях до цього масиву культури Криму. Тому досі кримська етнічна преса - явище маловивчене, і дослідити її - це означає відновити розірваний ланцюг у духовній історії багатьох понівечених депортацією і сталінщиною кримських етносів: кримських татар, караїмів, вірмен, болгар, греків, німців.

Брак інформації, розпорошеність етнічних видань по багатьох бібліотеках й архівах України, Росії, Туреччини, Німеччини та ін., відсутність частини газет і журналів, видання яких засвідчують архівні дані та мемуарні документи, неукомплектованість відомих видань є об'єктивною перешкодою у вивченні преси етносів Криму за весь час її існування.

Саме малодослідженість історії та сучасного стану етнічної преси Криму та її велике суспільно-політичне значення зумовили актуальність теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України” (номер державної реєстрації 196015204), програми Інституту журналістики “Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір” (номер державної реєстрації 01БФ045-01), відповідає Координаційному плану МОН України “Історія етнонаціональних процесів в Україні” (5 код напряму; 4 рівень; реєстраційний номер програми 05-04-МВ/97). У частині дослідження кримськотатарських і караїмських видань тема дисертації відповідає також науковим планам Науково-дослідного центру сходознавства Республіканського вищого навчального закладу “Кримський інженерно-педагогічний університет”.

Мета дослідження - подати комплексну та цілісну наукову картину виникнення і розвитку етнічної преси Криму, а також відображення в ній процесів національного відродження і діалогу культур.

Відповідно до мети було визначено такі завдання:

проаналізувати особливості етнічної преси як явища журналістики і виділити її найсуттєвіші ознаки і функції;

зібрати і систематизувати наявні відомості з історії етнічної преси Криму;

виявити і дослідити етнічну періодику, яка видавалася на території Криму від 1860 р. до сьогодні;

розглянути способи та методи відображення на її сторінках процесів національного відродження й діалогу культур;

визначити основні етапи розвитку кримської етнічної преси у зв'язку з найважливішими суспільно-політичними подіями в історії півострова;

увести в науковий обіг ряд неспостережених та маловідомих кримських національних видань минулого, визначити їх внесок у розвиток етнічної журналістики;

проаналізувати проблематику, тематику, особливості функціонування кримських етнічних ЗМІ в різні історичні періоди;

охарактеризувати сучасний стан етнічної періодики АРК;

визначити роль етнічних видань у реалізації ідеї національного відродження етносів Криму та в утвердженні міжнаціональної і міжконфесійної злагоди, культурного діалогу в умовах поліетнічного і поліконфесійного суспільства;

укласти бібліографічний покажчик етнічної преси Криму.

Об'єкт дослідження - етнічна преса народів Криму, яка, маючи головним завданням відобразити національне самоусвідомлення своїх засновників, безпосередньо віддзеркалювала як процеси національного ренесансу, спрямованого насамперед на “пізнання себе”, так і діалогу культур, тобто “поваги до іншого”, сприйняття інших національних картин світу.

Предметом наукового аналізу стали складні етнокультурні, суспільно-політичні процеси на Кримському півострові у другій половині XIX - на початку XXI ст., які або сприяли національному відродженню недержавних народів Криму, інтенсивному “пробудженню” етнічної самосвідомості і прагненню до відродження етнічної самобутності, викликаючи серед цих народів активні пошуки шляхів до ефективної участі у суспільно-політичному житті, або ж виявляли тенденцію до повного вихолощення національної сутності, національного “я” цілих етносів.

Методи дослідження. Оскільки здійснене в роботі журналістикознавче дослідження спирається на виявлення масиву етнічних видань Криму за весь період існування на півострові преси: їх назв, місця і часу виходу, програми, видавців і редакторів, імен провідних публіцистів, структурної і проблемно-тематичної своєрідності, то під час аналізу друкованих ЗМІ використовувалися бібліографічно-описовий, історико-порівняльний, історико-генетичний, системно-хронологічний, типологічний, соціально-структурний, проблемно-тематичний методи дослідження і метод контент-аналізу.

Робота має міждисциплінарний характер й, окрім журналістикознавства, базується на засадах таких наук, як етносоціологія, політологія, право, історія тощо. Тому під час написання дисертації застосовувалися загальнонаукові методи дослідження: аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія і гіпотеза, опис тощо.

Зважаючи на розуміння єдності та відносної незалежності об'єктів, що існують у цілісному світі, як базовий метод дослідження було застосовано системний аналіз, що дав змогу кожне видання розглядати як складову системи етнічної періодики Криму (та її підсистем - видань кожного окремого етносу), а останню - як частину системи загальнокримської - і ширше - державної преси. Таким чином, визначено не тільки структуру системи етнічних ЗМІ, але й їх функції, походження, етапи та мікро- і макрофактори розвитку.

Використання загальнонаукових і окремих соціально-гуманітарних методів дало змогу встановити соціально-політичні та національно-освітянські джерела виникнення преси кримських етносів, виокремити етапи її становлення й розвитку відповідно до тенденцій загальнодержавного друку та суспільно-політичної й етнокультурної історії півострова, дослідити вплив соціально-історичних чинників на розвиток етнічної преси, провести якісне порівняння і типологізацію окремих видань, а також їх бібліографічний опис, спрогнозувати напрями подальшого розвитку національних ЗМІ.

Наукова новизна. У роботі вперше у вітчизняній науці було здійснено спробу дати комплексну, цілісну наукову картину виникнення і розвитку преси етносів Криму. Крім того, вперше проаналізовано специфіку явища етнічної преси, її типологічних ознак і завдань, виявлено особливості розвитку преси корінних народів у зіставленні з пресою національних меншин і визначено місце етнічної періодики у кримському журналістському процесі кінця XIX - початку XXІ століття.

У дисертації простежено об'єктивні умови формування преси етносів Криму, вперше виділено етапи її історії, за допомогою раніше невідомих архівних матеріалів виявлено нові факти історії Криму і державного управління кримською національною пресою, вперше досліджено етнічну колабораціоністську періодику і діяльність радянських кримськотатарських ЗМІ за часів окупації, введено в науковий обіг ряд неспостережених або невідомих кримських національних видань минулого, вперше укладено бібліографічний покажчик періодичних друкованих ЗМІ етносів Криму з 1860 року до сьогодні, вперше охарактеризовано сучасний стан кримських видань і з'ясовано перспективи їх подальшого розвитку, визначено роль преси у просуванні ідеї національного відродження етносів Криму й у забезпеченні міжнаціональної та міжконфесійної злагоди.

Практичне значення результатів дослідження. Введені у науковий обіг невідомі видання й архівні матеріали, систематизовані окремі факти про періодично-видавничу діяльність етносів Криму, основні теоретичні положення й висновки роботи можуть бути використані журналістами, істориками, культурологами, літературознавцями, етносоціологами, політологами. Упорядковані у дисертації факти історії видавничої справи кримських татар, караїмів, вірмен, євреїв, німців можуть становити інтерес для членів відповідних національних громад і товариств Криму. Висновки і рекомендації щодо завдань етнічної преси та шляхів подолання її проблем можуть бути використані редакціями відповідних видань з метою поліпшення їхньої діяльності, а також враховані Кримською спілкою журналістів етнічних ЗМІ для вдосконалення їхньої роботи. Тема дисертації пов'язана із комплексними науковими програмами Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнаціональні стосунки і ЗМК”, “Проблематика ЗМІ”. Факти з історії розвитку кримськотатарських ЗМІ можуть бути застосовані в спецкурсі з історії кримськотатарської преси та в нормативному курсі з кримськотатарської літератури в Республіканському вищому навчальному закладі “Кримський інженерно-педагогічний університет”.

Особистий внесок здобувача. Монографія, всі публікації у фахових виданнях і збірниках доповідей конференцій, а також у періодиці виконані дисертанткою одноосібно.

Апробація результатів дисертації проводилася на двох рівнях: науковому (як у галузі журналістикознавства, так і тюркології) і громадському. Основні положення дисертації було оприлюднено на наукових конференціях: Міжнародній конференції “Масова комунікація в Україні та інформаційний виклик ХХІ століття” (Дніпропетровськ, 2003); третьому Міжнародному семінарі “Ідентичність і толерантність у багатоетнічному громадянському суспільстві” (Алушта, 2004); V Кримські наукові конференції “Дні Адама Міцкевича в Криму” (Гурзуф, 2004); VІ Кримські наукові конференції “Дні Адама Міцкевича в Криму” (Гурзуф, 2005); VI Таврійські наукові читання (Сімферополь, 2005); IV Міжнародній науковій конференції “Діалог культур у поліетнічному світі” (Сімферополь, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції “Українська журналістика та закономірності розвитку сучасного світового інформаційного простору” (Дніпропетровськ, 2005); V Міжнародній науковій конференції “Діалог культур у поліетнічному світі” (Сімферополь, 2006); ІІ Міжнародній науковій конференції “Сучасний інформаційний простір: журналістика і медіаосвіта” (Алушта, 2006); науково-практичній конференції “Шефіка Гаспринська: суспільний діяч, лідер національного руху кримськотатарських жінок” (Сімферополь, 2006), а також на кількох щорічних конференціях професорсько-викладацького складу РВНЗ “Кримський інженерно-педагогічний університет” і факультету журналістики Таврійського гуманітарно-екологічного інституту.

Монографію “Етнічна преса Криму: історія і сучасність”, яка відбиває основні положення дисертації, було обговорено на спільному розширеному засіданні кафедр кримськотатарської і турецької літератури та кримськотатарської мови РВНЗ “Кримський інженерно-педагогічний університет”. Відгуки на монографію було опубліковано у таких виданнях АРК, як газети “Голос Крыма” (№ 36 (666) від 1 вересня 2006 р.), “Къырым” (№ 77 (1037) від 9 вересня 2006 р.), “Къырым къарайлар” (№ 11 (22) від 8 листопада 2006 р.), “Диалог” (№ 43 (57) від 3 листопада 2006 р.), “Кримська світлиця” (№ 40 (1260) від 29 вересня 2006 р.), “Салгиръ” (№ 37 від 29 листопада 2006 р.). За вагомий внесок у дослідження етнічної преси Криму авторку монографії було нагороджено Почесною грамотою Республіканського комітету АРК з питань інформації .

Окремі наукові результати роботи стали надбанням широкої кримськотатарської громадськості через публікацію у кримськотатарських національних виданнях: газетах “Къырым” (№ 42 (809) за 2004 р., № 12 (868), 34 - 35 (891), 36 - 37 (893) за 2005 р.), “Полуостров” (№ 47 за 2006 р.), “Диалог” (№ 48, 49 за 2006 р., № 3, 8, 9, 10 за 2007 р.) і журналі “Йылдыз” (№ 3 за 2006 р.). Дослідження, присвячені кримським татарам і караїмам, уміщені на сайті тюркських народів Криму: www.turkolog.narod.ru. Матеріали про долю української преси Криму надруковано у газеті “Кримська світлиця” (№ 34 (1252) від 18 серпня 2006 р.), стаття про історію єврейської преси - у газеті АРК “Шолэм” (№ 9 (183), вересень 2006 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у монографії, 23 статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 4 статтях у збірниках конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 5 розділів (15 підрозділів), висновків, списку використаної літератури і джерел (838 позицій), додатка, 5 діаграм. Загальний обсяг дослідження - 465 сторінок.

2. Основний зміст

У вступі обґрунтовується вибір наукової теми, її актуальність, зв'язок роботи з науковими темами Інституту журналістики, де була виконана дисертація, а також вищих навчальних закладів Автономної Республіки Крим, визначаються мета й завдання дослідження, його предмет і об'єкт, називаються загальнонаукові й окремі методи дослідження, розкриваються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, визначаються особистий внесок здобувача в надруковані за темою дисертації праці й апробація результатів наукового пошуку на конференціях, подається список опублікованих наукових праць.

У першому розділі “Преса етносів Криму як предмет українського журналістикознавства” викладено огляд літератури за темою, визначено основні етапи розвитку наукової думки щодо проблем преси етносів Криму, зазначено певні позиції стосовно етнічного питання й етнічної преси, яка його відображає, в СРСР і за кордоном, окреслено коло архівних і бібліографічних джерел дослідження. У підрозділі 1.1. “Історіографія і джерельна база дослідження” наукову літературу, що стосується теми дисертації, класифіковано і розглянуто за такими групами: 1) етносоціологічні, етнополітичні і правові дослідження національної політики Російської імперії, національного питання в СРСР і демократичній Україні, у тому числі й у сфері розвитку преси нацменшин, етнонаціональної структури українського суспільства тощо; до цієї групи певною мірою належать і дослідження з питань теорії етносу, особливостей національної картини світу; 2) дослідження з історії Криму, яка переважно складається з історій етнокультурного розвитку тих націй, що віддавна проживали на півострові; 3) журналістикознавчі праці про історію розвитку преси Російської імперії та СРСР, про сучасний стан преси України і пострадянського простору, про етнічну пресу як явище журналістики взагалі та про особливості кримської етнічної преси зокрема.

Тимчасом як радянські вчені Ю. Бромлей, Г. Старушенко, Е. Баграмов, І. Зенушкіна, Ю. Дешерієв, Г. Їжакевич, Ю. Арутюнян, М. Куліченко та ін. обґрунтовували твердження про цілковите вирішення національного питання і “злиття” всіх націй колишнього СРСР в “єдиний радянський народ”, західні науковці Р. Пайпс, Х. Сетон-Уотсон, А. Майєр, С. Пейдж, А. Лоу, Е. Гудмен, Р. Шпорлюк, Е. Голдхаген привертали увагу громадськості до таких болючих тем, як знищення під час сталінського терору місцевих національних еліт; насильницька русифікація неросійських громадян Радянського Союзу, які здобували освіту російською мовою і робили кар'єру в російськомовному середовищі; трагічні наслідки депортації тощо.

Етнонаціональну структуру сучасного українського суспільства, історію і нинішнє становище національних меншин України, етнокультурну політику Української держави, особливості процесів національного відродження в ній, міжетнічну взаємодію, роль політичних еліт національних меншин України в її державному будівництві розкрито в наукових працях

В. Євтуха, В. Трощинського, К.Галушка, О. Майбороди, Вс. Наулка, Н. Беліцер, А. Леонової, С. Суглобіна, В. Шкляра, О. Власенко, С. Римаренка, О. Філіппової та ін.

Теорію етносу, націй і націоналізму досліджували Е. Сміт, Е. Гелнер, Б. Андерсон, Г. Касьянов та ін. Розмаїття національних картин світу (world-view), тобто притаманних тому чи іншому етносу бачень світобудови, стало об'єктом досліджень Р. Редфільда і Г. Гачева. У роботах В. Гумбольдта, О. Потебні, Ж. Соколовської було вивчено взаємозалежність світосприйняття етносу і його мовної картини світу.

Великий внесок у формування нового, об'єктивного уявлення про історію Криму і народів, які здавна населяють його, зробили такі науковці, як В. Возгрін, О.Г. і В.Г. Зарубіни, Д. Урсу, В. Сергійчук, В. Ганкевич, А. Непомнящий й ін.

Об'єктом уважного вивчення в останні роки стала і національна політика Кримської АРСР. До даного явища, що безпосередньо стосується етнічної преси, зверталися М. Господаренко, Я. Фрідман, Д. Хованцев, Б. Змерзлий, В. Пащеня, В. Дьоннінгхаус, О. Волобуєв та ін. Однак ці дослідники, на жаль, не приділили належної уваги етнічній пресі, недооцінивши її унікальну роль у національному будівництві.

Тривалий час для вчених забороненою темою також була окупаційна періодика. В останні роки це табу було подолане в публікаціях В. Гурковича, Р. Музафарова, О. Романька, а також у збірнику “Крим у Великій Вітчизняній війні”, де викладено загальне уявлення і про етнічні колабораціоністські видання. Однак кримськотатарські окупаційні газета “Азат Кърым” і журнал “Ана юрт” залишилися terra incognita вивчення як воєнного періоду, так і кримськотатарської історії в цілому, що зумовило наше звернення до них у даній роботі.

Найбільш інтенсивно й пильно сьогодні досліджуються питання, присвячені культурі й історії кримськотатарського народу, зокрема його боротьбі за свою національну самобутність (праці М. Губогло і С. Червонної, М. Кирюшка, Е. Оллвурта, Г. Зімона, Е. Киримала, Г. Киримли, П. Потічного, Е. Фішера й ін.), а також історії і сучасній інтеграції в українське суспільство депортованих кримських вірмен, болгар, греків і німців. Деякі із згаданих дослідників розглядають діяльність сучасних періодичних друкованих видань кримськотатарського народу, а також представників інших кримських етносів.

Роботи А. Айвазова, А. Кримського, Б. Чобан-заде, присвячені газеті І. Гаспринського “Терджиман” та іншим кримськотатарським виданням, поклали початок дослідженню кримськотатарської преси, продовженому М. Веркальцем, В. Ганкевичем, С. Гафаровим, І. Керімовим, Х. Киримли, Л. Климовичем, Е. Лаззеріні, Р. Музафаровим, М. Улькюсалом, Р. Фазилом і С. Нагаєвим, К. Чапразом, С. Червонною, Г. Юксель. Однак дотепер не було розроблено концептуального підходу до її історії, не було простежено взаємозв'язку основних етапів її формування з провідними тенденціями розвитку етнічної преси Криму і загальнодержавної преси в цілому, а також із соціально-політичними процесами кожного виокремленого періоду.

Успішну спробу систематизації відомостей про дореволюційну періодику Таврійської губернії (у тому числі й національну) було здійснено О. Хоменком, до науково-довідкового видання якого ввійшли нарис з історії періодичної преси краю з 1838 до 1917 року, бібліографічний і топографічний покажчики періодичних видань. Проте дана монографія охоплює тільки дореволюційний етап історії кримської періодики, крім того, у її розділі, присвяченому національній пресі, незаслужено забуто єврейські видання “Молот” і “Молодая Иудея”.

Узагальнене уявлення про розвиток кримської періодики в роки революцій і громадянської війни, а також перелік кримських газет і журналів зазначеного періоду з їх короткою характеристикою подано у статті О.Г. і В.Г. Зарубіних “Періодичні видання Криму (березень 1917 - листопад 1920 рр.)”.

Історію нездійснених дореволюційних українських видань півострова висвітлено в роботах О. Сидоренка, О. Хоменка, В. Сергійчука.

Мінімальна інформація про періодичні друковані видання інших етносів Криму: євреїв, німців, вірмен, караїмів - трапляється в дослідженнях з питань їхньої історії й етнографії, які з'явилися останнім часом.

Сучасний стан кримської етнічної періодики, етична проблематика національної преси півострова неодноразово привертали увагу таких дослідників, як М. Семена, В. Притула, Л. Буджурова, П. Ломакін, Л. Манькова, М. Ніколко, Г. Гримич, Л. Миркіна й ін.

Проблеми становлення і розвитку вільної демократичної преси національних меншин України, правового регулювання її діяльності, національної ідеї як стимулюючого чинника створення преси відбиті в дослідженнях Н. Сидоренко, Ю. Колісника, В. Шкляра, А. Горлова, Н. Остапенко, П. Волі, Т. Приступенко, О. Нагуш, В. Іванова, Г. Сень та ін.

Історію преси Російської імперії і СРСР було вивчено в роботах Б. Єсіна, Р. Овсепяна, І. Кузнецова та ін. Історію української журналістики досліджували А. Животко, М. Романюк, П. Федченко, І. Крупський, Н. Сидоренко, О. Сидоренко, І. Михайлин, О. Мукомела, В. Качкан, А. Бойко, М. Тимошик та ін.

Методологічною основою для проблемно-тематичного, типологічного, жанрового аналізу етнічної преси, її редакційно-видавничих характеристик, дослідження діяльності окремих журналістів і публіцистів, що виступали на шпальтах зазначених видань, послужили праці сучасних теоретиків української журналістики: В. Здоровеги, В. Іванова, В. Лизанчука, А. Москаленка, А. Погрібного, В. Різуна, Ю. Фінклера, Б.Чернякова, В. Шкляра та ін.

Під час визначення кола кримських етнічних видань радянських часів ми спиралися на дані бібліографічних покажчиків “Периодическая печать СССР. 1917-1949: Библиографический указатель” (Вып. 1-10), “Периодическая печать СССР. 1917-1949: Журналы, труды и бюллетени. Сводные указатели” і “Газеты СССР. 1917-1960”.

Важливим джерелом відомостей з питань утворення і розвитку етнічної преси Криму є документи, матеріали і періодичні друковані видання, що зберігаються в Державному архіві Автономної Республіки Крим (ДААРК): Ф. 26 (Канцелярія Таврійського губернатора); Ф. 241 (Караїмське Духовне Правління); Ф. Р-999 (Міністерство внутрішніх справ Кримського крайового уряду); Ф. Р-1000 (Рада Міністрів Кримського крайового уряду); Ф. Р-2235 (Таврійське губернське правління); Ф. Р-663 (Центральний виконавчий комітет рад робітничих, селянських, червоноармійських і червонофлотських депутатів Кримської АРСР); Ф. П.-156 (справи Кримської комісії з історії Великої Вітчизняної війни); Ф. 1 (документальні матеріали Кримського обкому КП) та ін.

Проте головним постачальником інформації про етнічну пресу Криму залишаються самі видання. У процесі роботи над дисертацією нами були опрацьовані видання етносів Криму, які зберігаються у Російській національній бібліотеці (РНБ) (Санкт-Петербург), Російській державній бібліотеці (Москва), Бібліотеці Російської Академії наук (БАН) (Санкт-Петербург), Республіканській кримськотатарській бібліотеці ім. І. Гаспринського, бібліотеці Кримського республіканського краєзнавчого музею “Таврика”, Державному архіві АРК, бібліотеці “Іудаїка” Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (Київ), Караїмському історико-етнографічному центрі (м. Євпаторія).

Історіографічний аналіз праць дослідників етнічної преси реґіону засвідчив недостатність розроблення досліджуваної проблеми. Вони не охоплюють її загалом, оскільки не відтворені в історичній послідовності чинники формування етнічної преси Криму, особливості її розвитку, не розкрито її значення в ролі матеріалу для вивчення етнічної преси як явища журналістикознавства.

Творчі можливості вчених радянської доби обмежувались ідеологічними догмами, які забороняли звернення до історії та етнографії кримських татар, вірмен, греків, німців, болгар. Більшість праць, у яких фрагментарно розглядається журналістська кримознавча спадщина, не мали достатньої джерельної бази.

Бібліографічні розвідки та комплекс архівних документів дали змогу вперше об'єктивно і всебічно оцінити процес зародження та розвитку етнічної преси Криму, узагальнити наукову спадщину її досліджень.

Підрозділ 1.2. “Методика дослідження”. Як явище, що залежить від процесів національного відродження і законодавчої бази країни щодо підтримки корінних народів і національних меншин та їхньої преси, відображає розвиток етнонаціональної сфери в державі, дає оцінку її етнонаціональній політиці, віддзеркалює міжнаціональну взаємодію у країні, етнічна преса є предметом дослідження не тільки журналістики, а й етносоціології і політології та інших наук. Тому в роботі було застосовано такі загальнонаукові методи дослідження, як аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія і гіпотеза, опис тощо.

У ході застосованого загального системного аналізу використано такі його складові, як структурний (макро- і мікроструктурний), функціональний, факторний, генетичний і часовий аналіз. За допомогою структурного аналізу кожне етнічне видання розглядалося як невід'ємна частина системи етнічної преси, а остання - як частина системи державної преси. Функціональний аналіз допоміг встановити функції системи етнічної преси та її складових (окремих видань чи підсистем - видань кожного окремого етносу). Через застосування факторного аналізу вивчалася історія етнічної преси із врахуванням специфіки окремих етапів загальної історії країни, стану її економіки, змін у її інформаційній політиці, правової бази діяльності ЗМІ, специфіки вирішення “національного питання” і національно-відроджувального руху кожного етносу як головних макрофакторів і таких мікрофакторів, як наявність етнічних журналістських або публіцистичних традицій, діяльність видатних особистостей, професіоналізм журналістів тощо. При дослідженні походження етнічної преси використовувався метод генетичного аналізу, а здійснений у роботі історичний аналіз минулих станів етнічної преси Криму виступив як частина часового аналізу.

Окрім загальнонаукових, було використано окремі методи соціально-гуманітарних наук. Здійснений у роботі журналістикознавчий аналіз спирається як на першоджерело на встановлення масиву етнічних видань Криму за весь період існування на півострові етнічної преси.

Бібліографічно-описовим методом було зроблено елементарний опис назв цих видань, місця і часу виходу, програми, видавців і редакторів, імен провідних публіцистів, структурної своєрідності.

Зібрані дані через застосування системно-хронологічного методу було систематизовано та у скороченому вигляді вміщено у бібліографічні покажчики етнічної преси Криму за часів Таврійської губернії, революцій і громадянської війни (1917-1920 рр.), Кримської АРСР, 1990 - 2000 років (див. додаток).

Для аналізу відображення на сторінках кримських етнічних видань явищ національного ренесансу і діалогу культур став у пригоді проблемно-тематичний метод.

За допомогою методу контент-аналізу кримськотатарських “товстих” журналів 1920-х рр. “Окъув ишлери” та “Илери” було з'ясовано точні кількісні показники матеріалів з етнічно-ренесансною тематикою, переважне місце яких стало одним із найпереконливіших доказів того, що саме 20-ті роки не за кількістю, а за змістом були “золотою” добою розвитку кримськотатарської журналістики. Архівні матеріали було досліджено традиційним (класичним) методом аналізу документів, зважаючи не тільки на їх фактичний зміст, а й на суспільно-політичні контекст і резонанс.

Виокремити визначальні риси етнічної преси як особливого типу видання, незалежно від їх особливостей у конкретні історичні періоди, ідентифікувати знайдені видання щодо їх належності до етнічної преси і конкретного типу видань (газет, журналів, бюлетенів тощо) дав змогу типологічний метод.

Історико-генетичний підхід до періодичних друкованих видань етносів Криму застосовувався насамперед з метою встановлення етнокультурних і соціально-політичних джерел їх походження.

Соціально-структурний метод було застосовано для виявлення певних внутрішніх закономірностей розвитку етнічної преси, а також її стану і змісту в кожний період залежно від соціально-політичних потреб цього періоду: загального рівня прав і свобод у суспільстві, ставлення до преси влади, її нормативно-правових документів, що зумовлювали діяльність ЗМІ, рівня самоусвідомлення окремих етносів як елементів соціальної структури.

Історико-порівняльний метод використано у роботі при зіставленні стану етнічної преси у різних історико-політичних умовах (кількості видань, їх накладів, ступеня відображення етнічного самоусвідомлення тощо), структури і змісту видань одного етносу в різні епохи (наприклад, дорадянських і радянських етнічних видань). За результатами підрахунку кількості етнічних видань було зроблено порівняльні діаграми, на яких добре видно кульмінації та спади розвитку етнічної преси у знакові історичні моменти: зростання у періоди формування громадянського суспільства, спади у часи суспільної несвободи (див. діаграми 1-2, 5), а також нерівнозначність між розвитком преси корінного народу кримських татар і преси національних меншин (діаграма 4).

За допомогою історико-функціонального підходу було з'ясовано характер впливу етнічної преси на своїх читачів, свій етнос, а також суспільство в цілому і владу в різні історичні періоди.

Методом уявного прогностичного моделювання було відтворено модель етнічного видання, що максимально відповідає меті віддзеркалення етнічного самоусвідомлення і сучасним вимогам.

Використання загальнонаукових і окремих соціально-гуманітарних методів допомогло з'ясувати соціально-політичні і національно-освітянські джерела розвитку преси кримських етносів, виокремити його етапи відповідно до тенденцій загальнодержавного друку та суспільно-політичної й етнокультурної історії півострова, дослідити вплив соціально-історичних чинників на розвиток етнічної преси, провести якісне порівняння і типологізацію окремих явищ журналістики, а також їх бібліографічний опис, спрогнозувати напрям подальшого розвитку етнічної преси.

У підрозділі 1.3. “Періодичні друковані видання етносів Криму як матеріал для вивчення явища етнічної преси” розглянуто власне журналістське явище етнічної преси, а також вплив особливостей процесів національного відродження у реґіоні на розвиток його етнічної преси.

Встановлено, що на початку 90-х років, у зв'язку з утворенням незалежної Української держави, перед її суспільством постало явище етнічного відродження, притаманне як титульному українському етносу, так і національним меншинам на теренах України. Тому явищу етнічної преси і державою, і її національними товариствами, і вченими приділяється все більше уваги.

Етнічна преса - це преса, яка репрезентує етнічні організації (спільноти) та дає інформацію про них і проблеми етнонаціонального розвитку. Етнічна преса спрямована на висвітлення життя національних меншин, їх взаємодії між собою, з одного боку, і з титульним етносом - з іншого. Вона інформує владу про проблеми своєї меншини і у такий спосіб дає можливість вчасно на них прореагувати, запобігаючи проявам суспільного невдоволення.

Головне завдання етнічної преси - відображати національне самоусвідомлення, національну самобутність, національні інтереси репрезентованого нею етносу, і чим повнішим буде це відображення, тим успішнішим можна визнати те чи інше національне видання.

Сьогодні вже ні в кого не викликає сумнівів, що це відображення буде відмінним серед загальновживаних у суспільстві в цілому. Ще у 50-ті роки ХХ століття Р. Редфільдом було вжито термін “картина світу” (world-view), під яким розумілося бачення світобудови, характерне для того чи іншого народу, уявлення членів суспільства про самих себе і про свої дії, свою активність у світі.

Сучасні етнологи, етнопсихологи, етнолінгвісти визнають, що всі народи вимовляють одні й ті самі слова: “Бог”, “час”, “свобода”, але розуміють під ними різні й навіть протилежні речі. Із цього випливає, що для того, аби вивчати культуру, треба, виходячи з “презумпції нерозуміння” (Г. Гачев), подивитися на неї очима її носія і побачити очевидні для нього значення різних її елементів, побачити зв'язки між її елементами так, як бачить їх він. Дослідник повинен навчитися говорити про культуру в тих категоріях, з тими акцентами, у тій послідовності, як це робить сам носій культури.

І саме етнічна преса має можливість допомогти цьому розумінню: ознайомити суспільство не тільки з національною культурою репрезентованого нею етносу, а й з його специфічним поглядом на світ, його “картиною світу”. Показуючи свій етнос зсередини: його уявлення про себе, про світ і про свої дії, етнічна преса вчить суспільство поважати його “відмінності”, його власну ієрархію цінностей, і у такий спосіб сприяє взаєморозумінню між народами і діалогові культур. А втім, демонструючи суспільству свою думку стосовно його проблем, етнічна преса дає йому унікальну можливість “набуття додаткового зору”, погляду на себе з позицій іншої культури, іншої традиції, інших цінностей.

Історія розвитку в різноманітних суспільно-політичних умовах етнічної періодики такого споконвічно багатонаціонального реґіону, як Крим, є саме тим матеріалом, на якому, по-перше, можна перевірити життєздатність будь-якої гіпотези у сфері етнічної преси, а по-друге, саме цей матеріал, як ніякий інший, є плідним ґрунтом для утворення нових теорій.

У розділі другому “Етнічна преса Криму в складі Таврійської губернії” розглянуто розвиток преси етносів Криму в складі Таврійської губернії від виникнення перших етнічних кримських видань від 1860-х років до лютого 1917 року.

Підрозділ 2.1. “Виникнення преси етносів Криму” присвячено появі у Феодосії перших вірменських журналів “Масяц агавні” - “Радуга” (“Голуб Масіса” - “Райдуга”) (1860-1865) і “Дастіарак” (“Вихователь”) (1872-1874), а також зародженню традицій караїмської журналістики - випуску в Одесі рукописного журналу караїмської молоді “Давул” (“Барабан”) (1864-1872) (пункт 2.1.1.). Особливу увагу приділено газеті І. Гаспринського “Переводчик - Терджиман” (пункт 2.1.2.), зокрема проблемі національного відродження і діалогу культур на її сторінках. Саме “Терджиман” тривалий час був єдиним взірцем етнічної періодики Кримського півострова. В умовах, коли навіть І. Гаспринський, незважаючи на популярність його газети, не одержував дозволу на відкриття інших видань, будь-яка спроба реєстрації нового національного друкованого органу була заздалегідь приречена на провал.

У підрозділі 2.2. “Видання 1905-1907 рр.: перше піднесення етнічної преси” аналізується перша кульмінація в розвитку кримських етнічних видань внаслідок скасування цензури Маніфестом від 17 жовтня 1905 р. Набуття громадянських прав і свобод та зростання національної самосвідомості спричинили відкриття на території Криму цілої низки етнічних видань, в яких пригноблені раніше народи змогли заявити про себе: у Бахчисараї І. Гаспринський почав випуск газети кримськотатарською мовою “Миллет” (“Народ”), журналів “Алем-и-нисван” (“Жіночий світ”) і “Ха-ха-ха”, у Карасубазарі (Білогірську) Р. Медієв почав видавати кримськотатарську газету “Ветан хадими” (“Працівник Батьківщини”), у Сімферополі В. Спіро - журнал “Молот” (орган “Поалей-Цион”), у Ялті А. Гофшнейдер-Левентон - журнал “Молодая Иудея”. Окремою яскравою сторінкою історії Криму за часів єврейських погромів і зростання ксенофобії стала поява міжнаціональної періодики учнівської молоді - журналів “Луч” і “Первый луч”, в яких національне питання посіло одне з головних місць. Таким чином, перша російська революція сприяла переходу до якісного етапу в розвитку преси етносів Криму: зросла кількість як національних видань, так і представлених у них народів півострова, стали більш вільним - їх зміст, більш широким - охоплення аудиторії, більш відвертими і наполегливими - політичні вимоги.

У підрозділі 2.3. “Національна преса в умовах післяреволюційної реакції” розглядається стан етнічних видань під час столипінської реакції і Першої світової війни. Якщо 1905 рік подарував недержавним народам Російської імперії надію на відновлення своїх прав - свободу партій і спілок за національним та релігійним принципом, безцензурну національну пресу і т.д., то столипінський акт від 3 червня 1907 року поклав край цим надіям. Державна політика русифікації, що розгорнулася в подальші роки, практично звела нанівець можливості національних еліт нетитульних націй.

Пункт 2.3.1. “Кримськотатарські видання” описує невдалі спроби видавців газети “Ветан хадими” після її закриття у 1908 р. організувати спочатку російськомовну газету “Наш голос”, а потім тижневик “Къырым седасы”. Зазначено, що навіть у період постреволюційної реакції і жорсткого контролю під час Першої світової війни продовжував виходити друком “Терджиман”, причому періодичність його зросла з 23 вересня 1912 р. до щоденної - “через події на Балканах”.

У пункті 2.3.2. “Доля української преси Криму” розповідається про історію утисків українських видань Таврійської губернії “Хлібороб” і “Рідна хата”, а також про заборону видання матеріалів українською мовою у сімферопольській газеті “Тавричанин”.

Функціонування на теренах Таврійської губернії німецькомовних видань: журналів “Friedensstimme” (“Голос миру”) і “Der Botschafter” (“Вісник”), газети “Der Landwirt” (“Сільський господар”) - їх закриття і репресії проти їх видавців під час Першої світової війни розглянуто у п. 2.3.3. “Зародження німецької періодики Таврійської губернії”.

Подальший розвиток караїмської (випуск часописів “Караимская жизнь”, “Караимское слово”, “Сабах”, дозвіл на відкриття “Вестника караимской жизни”) і єврейської преси (дозвіл на відкриття тижневика “Еврейский наблюдатель”) досліджено у п. 2.3.4. “Продовження традицій караїмської та єврейської журналістики”.

Зазначено, що період 1860-1916 роки - період становлення преси цілої низки етносів Криму: вірмен, кримських татар, караїмів, євреїв, німців. Це становлення, однак, не було ані поступальним, ані рівномірним, ані рівнозначним щодо надання духовних прав і свобод окремим етносам.

Розділ третій “Національна періодика революцій 1917 року і громадянської війни у Криму” відображає стан кримської етнічної преси у період між двома революціями 1917 року і громадянської війни у Криму до остаточного встановлення більшовицької влади у листопаді 1920 року. У підрозділі 3.1. “Друге піднесення у розвитку кримської етнічної преси” досліджується закономірне піднесення у розвитку періодичних видань етносів Криму після Лютневої революції, яка проголосила рівність усіх націй. Виникнення у зазначений період національних партій та їх вплив на соціально-політичну ситуацію у Криму вивчено у підрозділі 3.2. “Лютнева революція і зростання самосвідомості етносів Криму”. Підрозділ 3.3. “Основні етапи розвитку національної преси Криму 1917-1920 рр.” складається з восьми пунктів відповідно до характеру влади на півострові.

Розквіт періодичної преси на півострові від початку Лютневої революції і до падіння уряду П. М. Врангеля пояснюється наявністю дореволюційних традицій, місцевих професійних журналістських кадрів; винятковим попитом на інформацію, а також процесом національного відродження етносів Криму, який зумовив появу таких різних за своєю соціально-політичною орієнтацією видань, як “Известия Караимского Духовного Правления”, “Акъ сес” (“Голос правди”), “Бутоны Крыма”, “Бюллетень палестинского эмигрантского бюро”, “Вестник еврейской жизни”, “Голос татар”, “Die Welte Kommune” (“Світова комуна”), “Догру йол” (“Правильний шлях”), “Енъи дюнья” (“Новий світ”), “Енъи Терджиман” (“Новий перекладач”), “Крым”, “Миллет” (“Народ”), “Къырым оджагъы” (“Кримське вогнище”), “Къырым мусульманлары седасы” (“Голос кримських мусульман”), “Къырым хаберлери” (“Кримські новини”), “Крымские мусульмане”, “Русский терем” та ін.

Тема культурного відродження нації, необхідності реформування національної системи виховання і національної освіти, жіночої емансипації (для кримськотатарських і караїмських видань) була провідною в більшості національних газет і журналів цього періоду. Практично всі тогочасні етнічні газети і журнали підтримували унікальну атмосферу національної толерантності та діалогу культур. У кримськотатарських виданнях вона взагалі посіла одне з головних місць, оскільки саме кримськотатарський народ, який боровся за відновлення національної державності, виявляв свою готовність відповідати за долю всіх кримчан, незважаючи на їх національність і віросповідання.

Варто зазначити і загальну заполітизованість більшості видань, оскільки в 1917-1920 рр. можливість випуску етнічної преси мали тільки політично впливові партії півострова (у тому числі національні). Чинником, що істотно вплинув на зростання кількості видаваних на півострові газет, як і в 1905-1906 рр., стала їх недовгочасність: одні видання припиняли своє існування, а на їхньому місці з'являлися інші.

Душителями ж вільного слова в умовах воєнного часу були “білі” і “червоні”, праві і ліві. Виявилося, що безперешкодне висловлення своєї точки зору було привілеєм лише періоду з березня по грудень 1917 р. Розв'язаний на півострові спочатку більшовиками, а потім і представниками білої гвардії терор не тільки знецінив людське життя, а й скасував надбудовні щодо нього права: на свободу совісті, слова та зборів.

Унаслідок багаторазової зміни політичної влади протягом 1918-1920 рр. і встановлення в Криму радянської диктатури зі стихійно-вільним розвитком етнічної преси було покінчено: почався етап державно-регламентованої преси в межах Кримської АРСР.

Отже, період 1917-1921 рр. (до утворення Кримської АРСР) значно строкатіший, різнобарвніший в історії кримської етнічної преси у порівнянні з попереднім: після розпаду Російської імперії етноси Криму зазнали як громадянських свобод, так і безжалісного гніту з боку різних політичних сил.

Крива розвитку кримської етнічної преси у бурхливі 1917-1921 рр. переконливо доводить, що: 1) етнічна преса є яскравим індикатором внутрішньої свободи і демократичності суспільства, вона розквітає тоді, коли ці свободи існують (березень-грудень 1917 р.), та занепадає у період класової, партійної чи особистісної диктатури (перший (січень-квітень 1918 р.) і другий (квітень-червень 1919 р.) більшовицькі періоди, частково - уряди Денікіна і Врангеля); 2) нехтування інтересами національних меншин і їхньої преси позбавляє владу підтримки місцевого населення й призводить до суспільно-політичної нестабільності (практично повна відсутність етнічної преси у січні - квітні 1918 р. і масові етнічні конфлікти у відповідний період першого приходу на півострів більшовиків).

Розділ четвертий “Етнічна преса Кримської АРСР” відбиває картину неоднозначного розвитку преси етносів Криму в період дії плану коренізації і поступового знищення її національної суті у зловісні 1930-ті роки. Етнічна преса Кримської АРСР стала яскравим прикладом існування етнічних видань в умовах “диригування згори” і превалювання класового підходу над національним.

Підрозділ 4.1. “1920-ті рр.: етнічна періодика в умовах коренізації” присвячено зображенню дії плану коренізації у галузі розвитку етнічної преси на півострові. Доведено, що в межах політики коренізації протягом 1920-х рр. активно розвивалася кримськотатарська періодика, відображаючи бурхливі процеси національного відродження. У цей час виходили друком кримськотатарською мовою дві обласні газети: партійна “Енъи дюнья” (“Новий світ”), яка була заснована в 1918 р. у Москві Мустафою Субхі і продовжила свій вихід у Криму в 1919 р., та комсомольська “Яш къуввет” (“Юна сила”), видавалися журнали: “Илери” (“Вперед”), “Енъи Чолпан” (“Нова Венера”), “Козь-айдын” (“Блага звістка”), “Окъув ишлери” (“Проблеми освіти”), “Кой кооператоры” (“Сільський кооператор”), “Пролетар медениети” (“Пролетарська культура”), “Асрий мусульманлыкъ” (“Сучасне мусульманство”), “Тырнавуч” (“Граблі”), десятки місцевих газет і бюлетенів.

Однак це піднесення було нетривалим: справа Велі Ібраїмова і боротьба з “татарським буржуазним націоналізмом” уже у 1928 р. поклали край справжній відповідності кримськотатарської преси національному самоусвідомленню (пункт 4.1.2. “Кримськотатарська журналістика: національне відродження крізь призму класового підходу”). Під час антирелігійної кампанії було закрито журнал “Асрий мусульманлыкъ” (як і російський православний журнал “Вестник Тавриды”), у 1929 р. припинив своє існування журнал “Окъув ишлери”, у 1930 р. - “Илери” і “Козь-айдын”.

Проте саме у час розпалу коренізації у Криму було закрито всі етнічні видання інших етносів півострова: керування національними процесами виявилося надто важким для місцевої влади, коренізація явно давала збої (пункт 4.1.1. “Національна політика Кримської АРСР і її вплив на розвиток етнічної преси”).

Підрозділ 4.2. ”1930-ті рр.: національні видання періоду зміцнення тоталітаризму” дає змогу простежити, як у 30-ті роки у зв'язку із розвитком масової низової преси і новим адміністративним розподілом автономії цю помилку було “виправлено”: з'явилися єврейські й німецькі друковані ЗМІ, загальна кількість етнічних видань неупинно зростала і досягла свого піка в 1935 році. Але мовне розмаїття цієї періодики вже майже зовсім не відображало національного різноманіття: це була преса “національна формою і соціалістична змістом”. Під гаслами багатонаціональності радянського народу сталінському режимові вдалося вихолостити національний дух.

Ситуацію із маніпулюванням етнічними почуттями у роки Другої світової війни розкриває підрозділ 4.3. “Етнічні ЗМІ в інформаційних сутичках Другої світової війни”. Доведено, що і радянська, і німецька сторони прагнули максимально використовувати ресурси етнічних ЗМІ.

Під час оборони Севастополя видавалася вірменською мовою “Кримян мартакан терт” (“Кримська бойова газета”), у період окупації Криму в Краснодарі і Сочі продовжував виходити “Къызыл Къырым”, на територію Криму було спрямовано мовлення кримськотатарської редакції Всесоюзного радіо, під час визволення півострова 4-м Українським фронтом випускалася червоноармійська газета кримськотатарською мовою “Сталин байрагъы” (“Сталінський прапор”). Окупаційна влада, зі свого боку, не перешкоджала виходу кримськотатарських видань: газети “Азат Къырым” і журналу “Ана юрт”.

Історичний досвід воєнних років доводить, що державна підтримка етнічних видань може стати серйозним чинником зміцнення внутрішньої стабільності держави.

Розділ п'ятий “Преса етносів Криму у другій половині ХХ століття” дає широку картину становища преси етносів Криму від часів депортації до сьогодення. Через депортацію за національною ознакою у 1944 р. кримських татар, болгар, вірмен, греків (а раніше, у 1941 р. - кримських німців) на півострові було втрачено й явище етнічної преси.

У радянський час не тільки вирішення проблем депортованих, а й саме їх обговорення було неможливим на сторінках офіційної преси. У підрозділі 5.1. “Кримськотатарські видання періоду депортації” розкриваються шляхи збереження кримськими татарами традицій своєї національної журналістики через розвиток періодичних видань за межами СРСР (пункт 5.1.1. “Видання кримськотатарського зарубіжжя”); започаткування радянських кримськотатарських друкованих органів: газети “Ленин байрагъы” (1957) і журналу “Йылдыз” (1976), які зберігали у вигнанні рідну мову, але не відображали і не могли відобразити головного прагнення свого народу - повернення на історичну батьківщину (пункт 5.1.2. “Офіційна кримськотатарська преса”); розвиток національних нелегальних видань (пункт 5.1.3. “Самвидав”).