Українська преса Галичини (1919-1939 рр.): політико-правові умови функціонування, тенденції розвитку, організаційно-журналістська практика

У підрозділі 4.4 “Дискусія про журналістську освіту” на підставі аналізу публікацій показано зміст і характер публічного обговорення доцільності набуття журналістського фаху, а також проблем викладання і здобуття спеціальних знань, плекання кваліфікованого пресового працівника, накопичення ним необхідних професійних навичок.

Ця дискусія, що переросла внутрішньоредакційні обговорення і вийшла на сторінки галицької преси, була спричинена тим, що в українській журналістиці працювали здебільшого особи, дипломовані за різними фахами -- юридичним, теологічним, педагогічним, навіть і такими, що вкрай відрізнялися від журналістського основним навчальним блоком -- комплексом загальноосвітніх дисциплін. Їх необізнаність з освітнім профілем журналістики призводила до некомпетентного творення інформаційно-публіцистичного образу газети чи журналу, ускладнювала функціонування видань загалом. Журналісти наполягали на необхідності отримання “універсальних” знань (історичних, юридичних, політичних та економічних), які лише в поєднанні з практичною школою сформують доброго фахівця. Особливо важливими для становлення майбутнього спеціаліста журналісти вважали історичні студії.

У розділі 5 “Журналістикознавча проблематика: особливості дискурсу у пресі” досліджено полеміку довкола професійних аспектів пресотворення та результативного функціонування журналістики, визначено особливості публіцистики, що висвітлювала проблеми українського пресотворення.

У підрозділі 5.1 “Суспільне призначення та функції журналістики” відзначено, що усвідомлення працівниками преси ролі та функцій журналістики, створення адекватної запитам аудиторії преси, визначення її основних завдань, специфіки змістових структур, інші питання, пов'язані з розвитком та ефективним функціонуванням журналістики, сприяли формуванню публіцистичного корпусу -- посутньої складової багатьох видань.

Виконуючи свої безпосередні функції, журналісти вважали за доцільне обмірковувати й нагальні фахові проблеми. Існування такого корпусу текстів зумовлювалося і відсутністю фахового часопису для працівників друкованого слова, і значною мірою намаганням пояснити читачам усі складнощі творення видання і специфіку журналістської діяльності. Публічне обговорення проблем журналістської праці сприяло також формуванню громадської думки щодо необхідності плекання національної журналістики. Зважаючи на суспільно-політичні умови розвитку і функціонування преси недержавної нації, журналісти намагалися визначити оптимальну інформаційно-комунікаційну модель видання з урахуванням найважливіших завдань: інформувати, коментувати, прогнозувати, охороняти (“пес на чатах”), урівноважувати (“кляп безпеки”), об'єднувати, навчати.

Досвід журналістів у формуванні інформаційного простору Галичини засвідчив неможливість існування незалежної преси. Багато медіавтрат міжвоєнних років відбулося саме через прагнення створити самостійне, “некероване” видання лише з двома учасниками комунікаційного процесу -- “редакція--читач”. До ідеалізації відносин у цій площині були схильні й досвідчені журналісти, які, сподіваючись на підтримку аудиторії (передплата), розпочинали талановиті (передовсім із позиції контенту) проекти, що, незважаючи на популярність, швидко згасали (нагадаємо: розмір фактичної читацької аудиторії значно перевищував кількість передплатників через фінансову неспроможність населення). Пресова незалежність насправді виявилася ілюзорною і для видавців, і для споживачів.

У підрозділі 5.2 “Критична рецепція контенту галицьких часописів” досліджено важливий змістовий компонент, який творився і для вмотивованого читання (журналіст, публіцист, редактор), і для спорадичного прочитання (споживач). Йдеться про матеріали, що різноаспектно висвітлювали особливості функціонування тих чи інших часописів, характеризували їх тематичне наповнення, прагнучи викликати певну реакцію у суспільстві (зацікавити/віднадити) на конкретне видання, аналізували професіоналізм журналістів, визначали затребуваність видання, його завдання, значення, позиціонування в інформаційному просторі.

Фактично з тогочасної критики преси згодом виформувався новий напрям у журналістикознавстві -- медіакритика. Однак часто критичні матеріали ставали приводом для з'ясовування на сторінках преси стосунків між творчими особистостями та формальними структурами, в які вони були об'єднані, що доволі негативно сприймалося читачами.

Цей тематичний концепт залишається актуальним і дотепер, адже слугує наративним джерелом для вивчення історії української преси загалом і кожного часопису зокрема. Вивчення еволюційного шляху кожного медіаелемента має посутнє значення для концентрації знань сучасної науки про історію журналістики, за якими окреслюються основні тенденції та закономірності розвитку української преси минулого.

У підрозділі 5.3 “Українська преса в Україні та світі: інформаційні приводи для галицьких журналістів” здійснено порівняльний аналіз текстів про реальне буття галицької української преси і публікацій, що інформували українську спільноту про розвиток газетно-журнальної справи на інших українських землях (Буковина, Волинь, Закарпаття, радянська Україна) і поза їх межами, де вимушено через політичні й економічні причини проживали українські емігранти. Матеріали про український пресовий рух творилися переважно в позитивній тональності (за винятком публікацій не сумісних за сповідуваною ідеологією політичних часописів). Тісний медіазв'язок українських журналістів підтверджується їх широким епістолярієм.

Економічна (“зарібкова”) еміграція намагалася шукати духовного прихистку у галицьких працівників преси, не лише повідомляючи про свої життєві (переважно) негаразди, а й звертаючись за допомогою у справі пресотворення, адже такого досвіду вона не мала.

Загалом, галицькі журналісти відіграли надзвичайно важливу роль “зв'язкових” для розкиданих політичним буревієм по чужих країнах українців, підтримуючи таким чином духовну єдність і створюючи “надійні ілюзії” про ефемерність “вбивчих кілометрів”. Водночас такий корпус текстів був потрібен насамперед самим публікаторам та їх читачам: оптимізм української еміграції, її спроможність до самоорганізації, що проявлялася, зокрема, у заснуванні різнотипних пресодруків, підтримували й оберігали від зневіри галицьке українство, яке перебувало у нелегких умовах окупації.

ВИСНОВКИ

1. Українська преса 1919--1939 рр., що функціонувала в реаліях польської анексії Галичини, була важливим чинником плекання українського громадсько-політичного, економічного, культурного життя народу. Створивши “державу” друкованого слова, українство зберегло і передало у спадок для наступних поколінь набуті ідеї, знання, досвід, традиції.

Дослідження історіографії української преси, яка виходила на галицьких теренах у вказане двадцятиліття, засвідчило, що загалом преса не обділена увагою журналістикознавців, істориків, філологів. Особливо вартісною видається її історіографія, творена в новітні часи, оскільки до початку інтенсивного процесу вивчення журналістики минулого (із здобуттям української незалежності) у цій царині не було ґрунтовних напрацювань.

Однак до української преси Галичини науковці здебільшого звертаються як до одного із важливих наративних джерел для дослідження тих чи інших історичних явищ, процесів, подій. Журналістикознавчі тексти представлені переважно історико-бібліографічними дослідженнями, де визначено й зареєстровано вихідні параметри (які встановити в багатьох випадках майже неможливо через втрачені об'єкти вивчення) й анотаційно акцентовано проблемно-тематичні особливості того чи іншого видання.

Такий стан історіографії української преси Галичини 1919--1939 рр. змусив звернути пильну увагу на джерельну базу, що дозволила віднайти відповіді на всі запитання, які виникали у процесі вивчення цієї проблематики. Відзначимо, що в документах, відкладених у фондах українських книгозбірень і архівів, збережено надзвичайно багато інформації, яка розкриває різнопланові аспекти творення і функціонування часописів краю, висвітлює особливості розвитку українського інформаційного простору окресленого періоду.

Для дослідження вказаної проблематики було використано інформаційні потужності цих архівних інституцій, адже документалістика їхніх фондів є вагомим підтвердженням історичного досвіду української творчої інтелігенції. Джерельною базою дослідження слугували нормативно-правові документи, які регламентували діяльність “пресових видавництв” і журналістів в австро-угорський і польський періоди у Галичині; дотичні до пресовидавничої справи закони й розпорядження владних структур, що суттєво впливали на журналістський процес; матеріали архівів редакцій (листування з наглядово-поліційними органами, які “курували” працю цих колективів, а також з авторами, кореспондентами й дописувачами, фінансові звіти, інші свідчення організаційної діяльності тощо), політичних партій і рухів та громадських організацій, що не тільки намагалися активно налагоджувати співпрацю з видаваною у краї пресою, а й самі були ініціаторами заснування і фінансовими фундаторами немалої кількості різнопланових часописів; багатий на журналістикознавчі розмірковування епістолярій учасників творення українського медіапростору, що нині введені у науковий обіг. Цей різноплановий матеріал дав нам змогу дослідити особливості формування, розвитку і функціонування української преси в краї.

2. У міжвоєнний період проживання галицького українства в умовах Польської держави виразно простежуються три етапи його розвитку: 1919--1923 рр., коли невизначеним залишався міжнародно-правовий статус краю; 1923-- 1929 рр., у які активно розвивалося українське громадсько-політичне життя; 1930--1939 рр., коли загострення українсько-польських відносин досягло надзвичайного напруження.

Завдяки масштабному громадсько-політичному, культурному, економічному рухові у краї поступово розвинулася і потужно працювала українська “пресова держава”, діяльність якої регулювалася низкою пресових і дотичних до неї законів країни. На початку польського панування у краї залишалася чинною юридична нормативістика, успадкована з австро-угорських часів. Суттєво позначився на розвиткові журналістики закон про пресу, що був підготовлений відразу після державного перевороту 1926 р. і вступив у дію у травні 1927 р. Ним влада намагалася унормувати відносини із пресою, особливо в організаційній і репресивній площинах. Неузгодженість імперативу закону із конституційними гарантіями зумовила (після кількарічних намагань парламенту подолати цей юридичний прецедент) припинення його чинності 1930 р. Однак жодних амністій чи компенсацій за чітко виконувані у ті роки наглядово-каральними структурами приписи закону українська преса не отримала, попри численні вимоги й інтерпеляції Української парламентської репрезентації. У наступні роки пресову діяльність у країні регулював усе той же австрійський (1862 р.) закон про пресу, відмінений лише 1938 р. у зв'язку із затвердженням нового закону, який черговий раз продемонстрував юридичну неспроможність у регулюванні пресової діяльності в країні. Проти основних норм закону виступили не лише українські журналісти, які не могли виконувати уповні свої журналістські завдання, а й польські працівники преси, що також змушені були обмежувати свої функції. Чинним закон залишався досить короткий час -- до вересня 1939 р., що зовсім не залежало від рішень польської влади.

Через законодавчі перипетії, пов'язані із регулюванням діяльності преси, у краї склалися несприятливі умови для розвитку пресового руху. Проблематичність творення пресодруків зумовлювалася низкою чинників, насамперед -- жорсткою владною опікою. Занепокоєння влади викликали публікації не тільки громадсько-політичних видань, а й низки представників аполітичної преси -- релігійно-виховної, господарсько-кооперативної, освітянської, а також часописів для дітей. Чітко регламентовані розпорядженнями та інструкціями міністерства внутрішніх справ настанови щодо уважного прочитання української преси призводили до конфіскації навіть матеріалів, передрукованих для ознайомлення української аудиторії з польських часописів, що безборонно виходили у світ. Перешкоджало ритмічно забезпечувати аудиторію інформацією і беззаконня нижчої ланки чиновників, які намагалися не допустити українські видання до сільського читача, скеровуючи таким чином його інформаційну допитливість до польської преси, достатньо розповсюдженої у краї.

3. Усупереч важкій суспільній атмосфері, що панувала у період польського покорення краю, недосконалій пресовій правовій нормативістиці, прискіпливості наглядових і цензурних органів, українська преса міжвоєнної Галичини успішно розвивалася, адже окупаційні обставини вимагали від українського активу особливо продуманих конкретних дій, виважених вчинків, енергійної праці.

Українська преса набула видавничої сили, що переконливо підтверджує динаміка її розвитку. Порівняно з 1919 р. -- першим роком окупації Галичини -- пресова продукція українства постійно зростала, досягши, наприклад, 1937 р. у десять разів більших показників. За нашими підрахунками, найскладнішими для діяльності українства на пресовій ниві були: початкові (транзитні) роки проживання в умовах чужої держави; роки набуття чинності законодавства про пресу (1927 і 1938 рр.), а також перші роки економічної кризи, що суттєво позначилася і на польській медіакарті. Однак працівники друкованого слова намагалися адаптуватися до кожної з найважчих до подолання перешкод: залучали до пресовидавничих фондів доброчинні кошти, завуальовували “нецензурну” тематику або оминали її (деякі редакції, аби протриматися у вкрай виснажливих суспільно-економічних обставинах, зовсім відмовлялися від висвітлювання особливо драстичних для влади тем), вивчали кожен нюанс пресового законодавства, щоб мати змогу доводити свою рацію у судах (менш надійно, проте траплялися прецедентні випадки).

Ці та інші заходи дозволили сформувати гетерогенну систему преси, творення якої розпочалося і провадилося упродовж другої половини ХІХ -- перших десятиліть ХХ ст. Основні типи газет і журналів набули чітких змістових і формальних профілів саме у 20--30-ті рр. ХХ ст. Тематичними компонентами цієї системи стали громадсько-політичні, культурологічні, фахові видання, що значною мірою кількісно випередили інші тематичні групи -- універсальні, наукові, релігійно-виховні, господарсько-кооперативні, спеціалізовані, спортивні часописи. Якщо ж дотримуватися поділу преси на політичну й аполітичну, що набув популярності саме у 1920--1930-ті рр., то у краї у цей період було засновано часописів політичного інформування удвічі менше порівняно із загальною кількістю видань.

Періодичність виходу газет і журналів трактувалася як важливий індикатор інтенсивності залучення потенційної аудиторії до читання пресодруків. Найбільш бажаною, однак найскладнішою для втілення, виявилася щоденна форма випуску газет. Налагодити щоденний вихід базового часопису намагалося багато пресовидавців, однак упродовж міжвоєнного двадцятиліття реалізувалося лише 15 щоденних проектів, найтривалішими, а водночас і найпопулярнішими з яких були газети “Діло” і “Новий Час”. Найзатребуванішими були тижневі, півтижневі й місячні часописи, останні випереджали інші видання майже удвічі. Це пояснювалося не лише низькою купівельною спроможністю українського читача, самі видавці здебільшого схилялися до “повільніших” видань, позаяк вони вимагали менших творчих зусиль і фінансових затрат, мали стабільного читача-симпатика, а також давали змогу при конфіскації мобілізувати свої зусилля щодо заповнення “білих плям”.

Цікавим явищем, що розвинулося у міжвоєнні роки, було використання малої форми журналістики -- одноденних часописів. Ці видання, подавши потрібну видавцеві для оприлюднення інформацію, або зникали, або продовжувалися уже з визначеною періодичністю під тією ж чи іншою назвою. Активність разових зустрічей із читачами досягла апогею 1928 р., коли різновекторні політичні сили, публічно заявивши про себе, намагалися здобути прихильність українства, однак не змогли виконати вимоги чинного закону щодо заснування нових пресодруків. Значна частина редакцій часописів низької оперативності (дво-, тримісячники, піврічники тощо) прагнула поширювати та доносити знання до аудиторії, зацікавленої науковою чи професійною проблематикою.

4. Становлення журналістського фаху, що відбувалося протягом другої половини ХІХ -- на початку ХХ ст., тривало й у міжвоєнну добу, коли зацікавлення українства пресовою продукцією порівняно з попередніми роками значно зросло. Професійна діяльність працівників преси юридично забезпечувалася низкою законів, головним серед яких був “Закон про журналістів Польської держави”. Згідно із цим Законом, офіційний статус журналіста підтверджувався лише за умови праці особи в щоденній/півтижневій пресі. З огляду на таке трактування чимало осіб, заангажованих у процес пресотворення, не могли засвідчити професійну належність, яка, зрештою, не давала їм жодних преференцій.

У пресі досить ґрунтовно обговорювалися концептуальні засади журналістської діяльності, визначалася соціальна роль пресового органу, окреслювалася специфіка журналістського повсякдення. Фахові проблеми часто вводилися у зміст газет і журналів з метою ознайомити широкий загал із специфікою цієї творчої професії, а також обговорити проблематику, яку розробляв український журналістський корпус у зв'язку з виконанням “національних обов'язків”.

Підтримувати в оптимальному режимі діяльність газети чи журналу в міжвоєнні роки було першочерговим завданням редакційних колективів, які для цього намагалися чітко розподілити обов'язки серед працівників. Зазвичай редакція часопису складалася усього із декількох осіб, які виконували надзвичайно широке коло завдань -- від творення тематичного образу видання до різнопланового забезпечення його діяльності (реклама, організація передплати, здійснення фінансових операцій і докладна звітність). Мінімалізована структура редакції дозволяла заощадити певні кошти для проведення тих чи інших розрахунків (оплата поштових послуг, електроенергії, телекомунікацій), однак не сприяла поліпшенню умов праці.

У досліджуваний період у Галичині продовжував функціонувати персональний журналізм -- явище досить популярне в українській журналістиці ще з другої половини ХІХ ст. Немало творчих особистостей видавали із власної ініціативи, за власний кошт, вміщуючи власні й замовні матеріали, переважно культурологічні (просвітницькі), фахові (освітянські й для духівництва) газети й журнали.

5. Проблеми творення і провадження часопису були типовими для багатьох журналістських колективів. Виняток становили редакції щоденних газет, працівники яких повинні були день у день забезпечувати читача адекватною інформацією. Це вимагало раціонального використання часу не тільки для створення власних матеріалів, а й для опрацювання надісланої кореспонденції чи дописів читачів, які потребували особливої уваги “штатника”, а отже, поєднання декількох форм творчості (репортерської, публіцистичної, редакторської тощо). Однак саме надіслані читачами матеріали виручали творчі колективи, коли бракувало фінансових можливостей розвинути широку кореспондентську мережу. Як свідчать архівні документи редакцій, здебільшого фінансове “здоров'я” часописів визначали ціни на папір, оренду приміщення, послуги друкарні.

Редакції значної кількості видань, достатньо підтримуваних громадськими організаціями чи політичними партіями і рухами, могли ефективно організувати свою діяльність. Ті ж часописи, колективи яких наполягали на своїй самостійності, позиціонуючись у суспільстві як незалежні “від чийогось інтересу”, доволі швидко припинялися через неспроможність боротися з фінансовими труднощами.

Таким чином, окрім прискіпливості наглядово-цензурних органів, “вік” часописів залежав також і від уміння редакційних працівників продумано визначати економічну політику. Однак, судячи з однорічних пресовидавничих втрат, що перевищили дві сотні назв, на практиці здійснити це було надзвичайно проблематично.

Напружена журналістська праця змусила галицьких працівників преси консолідуватися у неформальному колективі -- Товаристві письменників і журналістів ім. І. Франка (ТОПІЖ), потреба створення якого обговорювалася доволі активно ще наприкінці ХІХ ст. Однак лише після набуття досвіду співпраці з всеукраїнським Союзом українських журналістів і письменників, який розгорнув діяльність у Відні, у Львові було організовано фахове товариство, що об'єднало майже сотню журналістів. У його активі за 15 років назбиралася значна кількість справ, здійснених для підтримання творчих працівників, які намагалися в умовах міжвоєння творити, плекати й оберігати духовний світ українства. Учасники ТОПІЖу брали участь у діяльності ще одного всеукраїнського професійного об'єднання -- Союзу українських журналістів і письменників на чужині, який функціонував упродовж 1932--1939 рр. у Празі, згуртовуючи потужні творчі сили українців, що вимушено покинули рідні землі після 1917--1920-х рр.

Чільне місце у галицькій періодиці відводилося проблематиці, пов'язаній з набуттям фахової освіти, вихованням кваліфікованого пресового працівника, нагромадженням ним необхідних професійних знань. Полеміка щодо здобуття потрібного для професійного ведення газетярської справи фаху була лише необхідним фрагментом обговорення журналістами значного комплексу проблем професійного тогодення.

Незважаючи на те, що в краї активно розвивалася фахова преса, “спеціального” часопису для журналістів створити так і не вдалося. Обговорення визначальної для виконання професійних обов'язків проблематики відбувалося на сторінках газет і журналів, призначених для широкого читацького кола. У галицькій пресі зафіксовано розлогий полілог журналістів-спеціалістів, спрямований на пошук оптимальних шляхів розвитку журналістської справи та її високу результативність, окреслення суспільного призначення і функцій журналістики, а отже, завдань та обов'язків журналіста, фахової культури загалом, удосконалення інформаційно-публіцистичної політики видань. Цей сегмент журналістикознавчої тематики, призначений для спеціалістів, був не менш цікавий і для звичайного читача-непрофесіонала, якому важливо було ознайомитися з поглядами фахівців на журналістику і журналістський процес, зі специфікою роботи працівників преси, концептуальними засадами творення часопису.

Значною мірою ці знання доповнювала пресознавча публіцистика (своєрідний профетизм сучасної медіакритики), що характеризувала видавані в Галичині різнотипні часописи, оцінювала їх інформаційно-публіцистичну політику, визначала якість змістового наповнення, розкривала суть дискусій, пов'язаних переважно з ідеологічним протистоянням пресових опонентів, з'ясовувала позиціонування того чи іншого видання в українському медіапросторі. При цьому ініціаторам цього корпусу текстів нерідко доводилося виправдовувати доцільність критичної рецепції пресової продукції краю для самовдосконалення учасників комунікаційного процесу, зокрема для видавців (віднайдення не заповнених типологічно пресових ніш), редакторів (формування релевантної інформаційної політики), журналістів (можливість удосконалюватися професійно), аудиторії (як орієнтир серед значної кількості пресодруків, як засіб привернення читацької уваги до пресових “шедеврів” чи, навпаки, як спосіб віднадження від прочитання “шкідливих” видань).

Відмінності між коментуванням українськими журналістами проблем галицької преси і преси українства, що функціонувала на інших українських землях (Буковина, Волинь, Закарпаття, радянська Україна) та в інших країнах (Аргентина, Бразилія, Канада, США, Німеччина, Франція, Чехословаччина), були очевидними. Аудиторія отримувала переважно аналітичні матеріали про смисл “побутування” української журналістики в надзвичайно різних за політико-правовим, соціально-економічним, культурно-ідеологічним контекстом країнах, що суттєво позначалося і на специфіці її діяльності.

Досліджений у роботі дискурс, що демонстрував розуміння української журналістики загалом, донині не втратив своєї інформативної суті, адже за його наповненням можна відновити реальну картину історії функціонування втрачених видань. Цей важливий професійний -- для фахівців і для аудиторії -- тематичний концепт, що достовірно характеризує тенденції розвитку і закономірності функціонування української преси минулого, сьогодні залишається надійним каналом трансляції цінного історичного журналістського досвіду, відчитати і використати який уповні -- надважливе завдання української наукової спільноти.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Окремі видання

1. Сніцарчук Л. В. Українська преса Галичини (1919--1939 рр.) і журналістикознавчий дискурс : монографія / Лідія Сніцарчук ; НАН України, ЛННБУ ім. В. Стефаника, Відділення “Науково-дослідний центр періодики”. -- Львів, 2009. -- 416 с.

Рец.: Думанська О. Що сказали мовчазні свідки минулих епох…/ Оксана Думанська // Новий Погляд. -- Львів, 2010. -- № 2(163). -- С. 17. Непомнящий А. Українська преса Галичини 1919--1939 рр.: “муравлина праця” і національний оптимізм / Андрій Непомнящий // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / НАН України, ЛННБУ ім. В. Стефаника, Відділення “Науково-дослідний центр періодики”. -- Львів, 2009. -- Вип. 1(17). -- С. 564--569.

2. Іван Тиктор: талан і талант : монографія / Н. Зелінська, Л. Сніцарчук, Е. Огар та ін. ; кер. авт. кол. О. Думанська. -- Львів : УАД, 2007. -- 240 с.

3. Українська преса в Україні та світі ХІХ--ХХ ст. : іст.-бібліогр. дослідж. -- Львів : Оріяна-Нова, 2007. -- Т. 1: 1812--1890 рр. / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, Відділення “Науково-дослідний центр періодики” ; уклад.: М. В. Галушко, М. М. Романюк (кер. проекту), Л. В. Сніцарчук. -- 560 с.

Статті у фахових виданнях

4. Сніцарчук Л. В. Сторінки творчого життя Андрія Жука / Л. В. Сніцарчук // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, НДЦ періодики ; за ред. М. М. Романюка. -- Львів, 1996--1997. -- Вип. 3/4. -- С. 400--410.

5. Сніцарчук Л. “Крок вперід!” або Темпоральна референтність часопису “Час” (1931--1932 рр.) / Лідія Сніцарчук // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, НДЦ періодики ; ред. кол.: М. М. Романюк (відп. ред.) та ін. -- Львів, 2002. -- Вип. 10. -- С. 174--180.

6. Сніцарчук Л. “Нація без релігії гине”: церковна тематика в корпусі текстів часопису “Розбудова нації” (1928--1934 рр.) / Лідія Сніцарчук // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, НДЦ періодики ; ред. кол.: М. М. Романюк (відп. ред.) та ін. -- Львів, 2004. -- Вип. 12. -- С. 405--412.

7. Сніцарчук Л. Газета “Громадський голос” першого періоду видання (1895--1902 рр.): “екзистенування” та формування інформаційної політики / Лідія Сніцарчук // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, НДЦ періодики ; ред. кол.: М. М. Романюк (відп. ред.) та ін. -- Львів, 2005. -- Вип. 13. -- С. 121--129.

8. Сніцарчук Л. Перший український партійний часопис “Народ” (1890-- 1895 рр.): до історії функціонування / Лідія Сніцарчук // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, Відділення “Науково-дослідний центр періодики” ; ред. кол.: М. М. Романюк (відп. ред.) та ін. -- Львів, 2006. -- Вип. 14. -- С. 51--60.

9. Сніцарчук Л. Розвиток громадсько-політичної періодики у 80-ті роки XIX ст. в Галичині / Лідія Сніцарчук // Маґістеріум. Журналістика / Національний університет “Києво-Могилянська академія” ; упоряд. Квіт С. М. -- К. : ВД “Києво-Могилянська академія”, 2006. -- Вип. 22. -- С. 61--67.

10. Сніцарчук Л. Газета “Руслан” (Львів, 1897 -- 1914 рр.): змістово-тематична модель видання / Лідія Сніцарчук // Вісник Львівського університету. Сер.: Журналістика. -- Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. -- Вип. 31. -- С. 241--250.

11. Сніцарчук Л. Москвофільська преса в Галичині міжвоєнного періоду: тематико-типологічні аспекти / Лідія Сніцарчук // Наукові записки Інституту журналістики / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Інститут журналістики. -- К., 2007. -- Т. 29. -- С. 41--47.

12. Сніцарчук Л. Особливості українського пресовидання в Галичині: 1920-- 1923 рр. (за матеріалами тогочасної преси) / Лідія Сніцарчук // Діалог: Медіа-студії : зб. наук. пр. / Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова ; за заг. ред. О. В. Александрова. -- Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2007. -- Вип. 6. -- С. 21--32.

13. Сніцарчук Л. Розвиток преси українських радикалів в останнє десятиліття ХІХ ст. / Лідія Сніцарчук // Вісник Сумського державного університету. Сер.: Філологічні науки. -- Суми : Вид-во СумДУ, 2007. -- № 2. -- С. 49--54.

14. Сніцарчук Л. Українська щоденна преса першого десятиліття функціонування / Лідія Сніцарчук // Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку : зб. наук. пр. / Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького ; відп. ред.: С. М. Квіт, Т. Г. Бондаренко. -- Черкаси, 2007. -- С. 469--473.

15. Сніцарчук Л. Український “Громадський Голос” (1922--1939 рр.) і аудиторія: комунікаційні особливості / Лідія Сніцарчук // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, Відділення “Науково-дослідний центр періодики” ; ред. кол.: М. М. Романюк (відп. ред.) та ін. -- Львів, 2007. -- Вип. 15. -- С. 428--435.

16. Сніцарчук Л. Діяльність фахових організацій українських журналістів у 20--30-ті рр. ХХ ст. / Лідія Сніцарчук // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / НАН України, ЛННБУ ім. В. Стефаника, Відділення “Науково-дослідний центр періодики” ; ред. кол.: М. М. Романюк (відп. ред.) та ін. -- Львів, 2008. -- Вип. 1(16). -- С. 3--18.

17. Сніцарчук Л. Правові норми функціонування української преси Галичини 20--30-х рр. ХХ ст. / Лідія Сніцарчук // Творчі та організаційні особливості функціонування сучасного медійного простору : зб. наук. пр. / Національний університет “Києво-Могилянська академія”, Галицький інститут ім. В'ячеслава Чорновола. -- Тернопіль ; Львів : ЛА “Піраміда”, 2008. -- Т. 2. -- С. 280--284.

18. Сніцарчук Л. В. Преса радянської України 20--30-х рр. ХХ ст.: інформаційні приводи для галицьких журналістів / Л. В. Сніцарчук // Вісник Дніпропетровського університету. -- Д. : Вид-во Дніпропетровського національного університету, 2008. -- Т. 16, № 12. -- С. 129--135. -- (Сер.: Літературознавство. Журналістика ; Вип. 10: Соціальні комунікації).

19. Сніцарчук Л. “Преса як політична сила кождого народу”: особливості трактування в українській публіцистиці початку ХХ ст. (за матеріалами галицької періодики) / Лідія Сніцарчук // Журналістика : наук. зб. / Київський університет ім. Тараса Шевченка, Інститут журналістики ; за ред. Н. М. Сидоренко. -- К. : Ін-т журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка, 2008. -- Вип. 7(32). -- С. 5--14.

20. Сніцарчук Л. В. Формування корпусу західноукраїнської церковно-релігійної періодики в другій половині ХІХ ст. / Л. В. Сніцарчук // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (філологічні науки). -- Луганськ : Вид-во ЛНПУ “Альмаматер”, 2008. -- Вип. 2. -- С. 180--186.

21. Сніцарчук Л. Динаміка розвитку української преси міжвоєнної Галичини / Лідія Сніцарчук // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / НАН України, ЛННБУ ім. В. Стефаника, Відділення “Науково-дослідний центр періодики” ; ред. кол.: М. М. Романюк (відп. ред.) та ін. -- Львів, 2009. -- Вип. 1(17). -- С. 18--45.

22. Сніцарчук Л. “За усуспільнення звання журналіста”: особливості організації фахової діяльності (за публікаціями української преси Галичини 20--30-х рр. ХХ ст.) // Журналістика : наук. зб. / Київський університет ім. Тараса Шевченка , Інститут журналістики ; за ред. Н. М. Сидоренко. -- К. : Ін-т журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка, 2009. -- Вип. 8(33). -- С. 13--21.

23. Сніцарчук Л. Українська преса міжвоєнної Галичини і цензура: особливості відносин / Лідія Сніцарчук // Журналістика, філологія та медіаосвіта : зб. наук. доп. : у 2 т. / Факультет філології та журналістики Полтавського державного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка. -- Полтава : Освіта, 2009. -- Т. 2. -- С. 330--333.

Додаткові публікації

24. Сніцарчук Л. В. Григорій Врецьона -- видавець, редактор, публіцист / Л. В. Сніцарчук // Українська періодика: історія і сучасність : доп. та повідомл. другої Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів--Житомир, 21--22 груд. 1994 р. / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, НДЦ періодики ; ред. кол.: М. М. Романюк (відп. ред.) та ін. -- Львів ; Житомир, 1994. -- С. 175--177.

25. Сніцарчук Л. В. “Школьна часопись” (1881--1889 рр.) -- газета галицького шкільництва / Л. В. Сніцарчук // Українська періодика: історія і сучасність : доп. та повідомл. третьої Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 22--23 груд. 1995 р. / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, НДЦ періодики ; ред. кол.: М. М. Романюк (відп. ред.) та ін. -- Львів, 1995. -- С. 54--57.

26. Сніцарчук Л. В. Роман Завадович -- редактор дитячих періодичних видань (30--80-ті рр. ХХ ст.) / Л. В. Сніцарчук // Теоретичні та організаційні проблеми формування репертуару української книги та періодики : доп. і повідомл. Міжнар. наук. конф., Львів, 25--26 серп. 1995 р. / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника ; ред. кол.: Л. І. Крушельницька (відп. ред.) та ін. -- Львів, 1996. -- С. 441--443.

27. Сніцарчук Л. Участь Романа Завадовича в українській еміграційній пресі (40--80-ті рр.) / Лідія Сніцарчук // Українська преса за межами України : матеріали наук.-теорет. конф., 25--26 квіт. 1996 р. -- К., 1996. -- С. 63--65.

28. Сніцарчук Л. “Вільна Україна” (1906 р.) та УСДРП: дещо з опублікованого / Лідія Сніцарчук // Українська періодика: історія і сучасність : доп. і повідомл. восьмої Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 24--26 жовт. 2003 р. / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, НДЦ періодики ; за ред. М. М. Романюка. -- Львів, 2003. -- С. 301--306.

29. Сніцарчук Л. Колцуняк Микола / Л. Сніцарчук // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклопед. слов. / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, НДЦ періодики. -- Львів, 2003. -- Вип. 10. -- С. 217--218.

30. Сніцарчук Л. “Земля і воля” / Л. Сніцарчук // Українські часописи Львова 1848--1939 рр. : іст.-бібліогр. дослідж. : у 3 т. -- Львів : Світ, 2003. -- Т. 3, кн. 1: 1920--1928 рр. -- С. 510--513.

31. Сніцарчук Л. “Сівач” / Л. Сніцарчук // Українські часописи Львова 1848--1939 рр. : іст.-бібліогр. дослідж. : у 3 т. -- Львів : Світ, 2003. -- Т. 3, кн. 2: 1929--1939 рр. -- С. 647--650.

32. Сніцарчук Л. Преса про пресу: характеристика видань на сторінках “Нашого Голосу” (Львів, 1910--1911) / Лідія Сніцарчук // Українська журналістика в контексті доби : матеріали всеукр. наук.-практ. конф., 23--24 верес. 2004 р., м. Львів / Львівський національний університет ім. Івана Франка, Національна спілка журналістів України. -- Львів, 2004. -- С. 158--162.

33. Сніцарчук Л. Волосенко Павло Євстахійович / Л. Сніцарчук // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклопед. слов. / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, НДЦ періодики. -- Львів, 2005. -- Вип. 12. -- С. 77--78.

34. Сніцарчук Л. “Освідомлення українського політичного Я”: публіцистика Зенона Пеленського / Лідія Сніцарчук // Українська періодика: історія і сучасність : доп. і повідомл. дев'ятої Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 28-- 29 жовт. 2005 р. / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, НДЦ періодики ; за ред. М. М. Романюка. -- Львів, 2005. -- С. 602--607.

35. Сніцарчук Л. Українська преса 60-х рр. ХІХ ст.: формування ідеї національної самосвідомості / Лідія Сніцарчук // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства / Ужгородський національний університет. -- Ужгород, 2005. -- Вип. 9. -- С. 419--423.

36. Сніцарчук Л. Данилович Северин / Л. Сніцарчук // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклопед. слов. / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, НДЦ періодики. -- Львів, 2006. -- Вип. 13. -- С. 122--123.

37. Сніцарчук Л. Національна преса: завдання, теми, проблеми видавання (за матеріалами українських громадсько-політичних видань Галичини (1890-- 1914) / Лідія Сніцарчук // Національна періодика початку XX століття: розвиток і реалізація української ідеї державотворення : матеріали Міжнар. наук. конф., присвяч. 100-літтю газети “Рада”, Київ, 8--9 груд. 2006 р. / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Інститут журналістики ; за ред. Н. М. Сидоренко. -- К., 2006. -- С. 52--53.

38. Сніцарчук Л. Петришин Іван / Л. Сніцарчук // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклопед. слов. / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, Відділення “Науково-дослідний центр періодики”. -- Львів, 2007. -- Вип. 14. -- С. 226--227.

39. Сніцарчук Л. Українсько-польські пресові відносини періоду невизначеності міжнародно-правового статусу Галичини (1921--1923 рр.) / Лідія Сніцарчук // Пресознавчі студії: історія, теорія, методологія : зб. пр. кафедри української преси і Дослідницького центру історії західноукраїнської преси / Львівський національний університет ім. Івана Франка. -- Львів, 2007. -- Вип. 2(8). -- С. 129--133.

40. Сніцарчук Л. Українська преса 1812--1890 рр. -- “достойне свідоцтво культурної та народної свідомости” / Лідія Сніцарчук // Українська преса в Україні та світі ХІХ--ХХ ст. : іст.-бібліогр. дослідж. -- Львів : Оріяна-Нова, 2007. -- Т. 1: 1812--1890 рр. / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, Відділення “Науково-дослідний центр періодики” ; уклад.: М. В. Галушко, М. М. Романюк (кер. проекту), Л. В. Сніцарчук. -- С. 57--105.

41. Сніцарчук Л. “Нетворчі” проблеми редакції української газети у міжвоєнній Галичині (На прикладі “Нової Зорі” та “Правди”) / Лідія Сніцарчук // Українська періодика: історія і сучасність : доп. і повідомл. десятої Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 31 жовт. -- 1 листоп. 2008 р. / НАН України, ЛННБУ ім. В. Стефаника, Відділення “Науково-дослідний центр періодики” ; за ред. М. М. Романюка. -- Львів, 2008. -- С. 225--236.

42. Сніцарчук Л. “Покликання української газети”: журналісти міжвоєнної Галичини про роль і завдання преси / Л. Сніцарчук // Соціальні комунікації сучасного світу : наук.-теорет. зб. / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Інститут журналістики, Класичний приватний університет (м. Запоріжжя), Інститут журналістики і масової комунікації ; гол. ред. О. М. Холод. -- Запоріжжя, 2009. -- С. 144--146.

43. Сніцарчук Л. В. Полеміка про журналістську освіту в українській пресі міжвоєнної Галичини / Л. В. Сніцарчук // Книга і преса в контексті культурно-історичного розвитку українського суспільства : зб. наук. пр. кафедри видавничої справи і редагування УАД / Українська академія друкарства ; відп. ред. Н. В. Зелінська. -- Львів : Українська академія друкарства, 2009. -- Вип. 3. -- С. 70--77.

АНОТАЦІЯ

Сніцарчук Л. В. Українська преса Галичини (1919--1939 рр.): політико-правові умови функціонування, тенденції розвитку, організаційно-журналістська практика. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 -- теорія та історія журналістики. -- Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. -- Київ, 2010.

У дисертації проаналізовано законодавство Польської держави у галузі пресовидання, а також діяльність і вплив цензури на розвиток української журналістики. Комплексно досліджено процес формування і функціонування української преси у Галичині, визначено тенденції і закономірності пресотворення, вияснено динаміку розвитку, окреслено структурно-функціональні концепції, доведено вплив політичних і соціокультурних факторів на типологію преси. Проаналізовано досвід журналістів у комплексному формуванні знань про суспільство; висвітлено особливості роботи редакційних колективів -- творчу й організаційно-економічну проблематику; визначено віхи діяльності фахових товариств. Уперше широко досліджено журналістикознавчий дискурс української преси: концептуальні засади фахової діяльності, погляди журналістів на професійні проблеми, зокрема журналістську освіту, в контексті міжвоєнної доби.

Ключові слова: українська журналістика, законодавство у галузі пресовидання, формування і функціонування преси, закономірності пресотворення, тенденції розвитку, редакційні колективи, фахові товариства, професійні проблеми, журналістська освіта.

АННОТАЦИЯ

Сницарчук Л. В. Украинская пресса Галичины (1919--1939 гг.): политико-правовые условия функционирования, тенденции развития, организационно-журналистская практика. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора наук по социальным коммуникациям по специальности 27.00.04 -- теория и история журналистики. -- Институт журналистики Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. -- Киев, 2010.

В диссертации комплексно исследуется процесс формирования и функционирования украинской прессы (украиноязычной и печати галицких москвофилов) Галичины в условиях Польского государства. Особенное внимание уделено изучению политико-правовых условий функционирования прессы, проанализировано законодательство Польши в области прессоиздания, а также деятельность цензурных и других органов надзора, обусловлено их влияние на развитие украинской журналистики в регионе.

Исследовано и определено основные тенденции и закономерности развития прессы, изучено его динамику, очерчено структурно-функциональные концепции, доказано влияние политических и социокультурных факторов на типологию прессы, установлено важность периодичности как индикатора интенсивности коммуникации. Охарактеризировано организационно-журналистское обеспечение полноценного функционирования прессы.

Доказано, что отличительной чертой украинского прессоиздания этого периода было его сосредоточение во Львове, несмотря на то, что часть изданий была рассчитана только на читателей других регионов (Волынь, Лемковщина, Холмщина). Такой географический централизм объясняется тем, что во Львове этот процесс был обеспечен полной мерой наличием хорошо развитой инфраструктуры -- информационной, полиграфической, экономической и главным образом -- кадровой, удобность использования которой не перекрывали транспортные и почтовые расходы.

Проанализирован опыт журналистов в комплексном формировании знаний об обществе, освещены вехи деятельности профессиональных объединений, концептуальные основы профессиональной деятельности в контексте междувоенного периода. Доведено, что важной составляющей коммуникационного процесса, относящейся к профессиональной проблематике, которая обсуждалась на страницах галицкой прессы, была дискуссия о необходимости получения специального образования для будущей профессиональной деятельности, что обыкновенно сопровождалось противоположными комментариями.

Впервые широко исследовано журналистиковедческий дискурс украинской прессы, охватывающий сложные вопросы развития и результативного функционирования украинской журналистики не только в Галичине, но и в Украине в целом и мире на протяжении 1919 --1939 гг. Доказано, что этот полилог профессионалов был направлен на поиск оптимальных путей развития журналистского дела, определения общественного предназначения и функций журналистики, а следовательно -- задач и обязанностей журналиста, профессиональной культуры, усовершенствования информационно-публицистической политики изданий. Этот сегмент журналистиковедческой тематики, предназначенный для специалистов, был не менее интересен и потребителям медиапродукции, которым важно было ознакомиться со взглядами профессионалов на журналистику и журналистский процесс, со спецификой работы украинского креатива в прессе, а также с концептуальными основами создания периодического издания.

В научный обиход введено значительное количество (более тысячи) опубликованных в украинской прессе Галичины журналистиковедческих материалов, благодаря которым стало возможным воспроизвести не только особенности украинского прессоиздания, но и специфику труда журналистов, публицистов, редакторов. В научный обиход также введено более 240 неопубликованных документов из архивов редакций газет и журналов, общественных и других организаций, личных фондов известных общественно-политических и культурных деятелей, которые освещают общие проблемы украинской прессы и журналистских процессов в регионе. При этом акцентировано, что написание истории украинской прессы невозможно без привлечения и изучения журналистиковедческой публицистики галицких изданий 1920--1930-х гг. Ведь эти материалы содержат значительное количество необходимой для историков печати информации, поэтому и сегодня остаются ценным историческим источником для научных изысканий.

Доказано, что эти знания существенным образом дополняла прессоведческая публицистика (своеобразный профетизм современной медиакритики), что анализировала издаваемые в Галичине разнотипные периодические издания, оценивала их информационно-публицистическую политику, определяла качество содержания, раскрывала смысл дискуссий, связанных прежде всего с идеологическим противостоянием прессовых оппонентов, определяла позиционирование того или иного издания в украинском медиапространстве.

Ключевые слова: украинская журналистика, законодательство в области прессоиздания, формирование и функционирование прессы, закономерности прессотворчества, тенденции развития, редакционные коллективы, профессиональные общества, профессиональные проблемы, журналистское образование.

ANNOTATION

Snitsarchuk L. V. Ukrainian press in Galicia, 1919--1939: political and legal operating conditions, progress trends, organizational and journalistic practice.-- Manuscript.

Dissertation for the Scholarly Degree of Doctor of Social Communication Studies in speciality 27.00.04 -- a theory and history of journalism.-- The Institute of Journalism of Taras Shevchenko National University in Kyiv. -- Kyiv, 2010.

In dissertation the legislation of the Polish State in the field of journalism and publishing business is analyzed, in particular an activity and influence of censorship on development of Ukrainian journalism. The process of forming and functioning of the Ukrainian press in Galicia are investigated in complex, tendencies of journalism and conformities to law are determined, the dynamics of development is found out, structural and functional conceptions are outlined, the influence of political, social and cultural factors is proved on typology of the press. Experience of journalists in complex forming of knowledge of the society is analyzed; the peculiarities of work of editorial groups are reflected, creative, organizational, economic problems; phase in the activity of professional societies are determined.

In the first time journalistic discourse of the Ukrainian press is so widely investigated: conceptual principles of professional activity, journalist's interpretation of professional problems, in particular journalistic education, in the context of interwar time.

Keywords: Ukrainian journalism, legislation in the field of journalism and publishing business, forming and functioning of the press, conformity to law of journalism and publishing business, progress trends, editorial groups, professional societies, professional problems, journalistic education.

Размещено на Allbest.ru