Українська преса Австралії (1949–2007 рр.) як чинник збереження національно-духовних цінностей

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

УКРАЇНСЬКА ПРЕСА АВСТРАЛІЇ (1949-2007) ЯК ЧИННИК ЗБЕРЕЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНО-ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ

Спеціальність 27.00.04 - теорія та історія журналістики

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій

МОІСЕЄВА Тетяна Олександрівна

КИЇВ-2008

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор філологічних наук, профессор Сидоренко Наталія Миколаївна Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут журналістики завідувач кафедри історії журналістики.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, профессор Іванов Валерій Феліксович, Київський національний університет імені Т. Шевченка, Інститут журналістики завідувач кафедри реклами та зв'язків з громадськістю;

кандидат філологічних наук Губарець Василь Васильович спеціаліст із зв'язків з громадськістю компанії «КПМГ Аудит».

Захист дисертації відбудеться «30» березня 2009 р. о 16 год. на засіданні спеціалізоваої вченої ради Д 26.001.33 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ-119, вул. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий «28» лютого 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д 26.001.33, к. філол. н., доц. В.Е. Шевченко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

В житті кожної нації преса є чинником, що сприяє консолідації суспільства, згуртуванню його довкола ідей, котрі вона обстоює і проповідує. Тим важливіша її роль, коли йдеться про зарубіжне українство. Розкидана по всьому світу, українська діаспора потребувала активного функціонування рідного друкованого слова, що об'єднувало її довкола національних і духовних цінностей. Тривалий час з огляду на несумісність із ідеологією тоталітарного режиму цей вагомий пласт української журналістики залишався недосяжним для вітчизняних дослідників, а ті періодичні видання, що потрапляли в Україну різними шляхами, лише нещодавно стали доступними для дослідників.

Актуальність. Періодика української еміграції в Австралії - непересічне явище у фактологічному, суспільно-політичному й культурно-духовному аспектах. Українська преса п'ятого континенту мала великий вплив на збереження національної ідентичності на чужині та формування національно-патріотичної громадської думки, водночас здійснюючи внесок у формування об'єктивної репутації української нації у світі. Аналогічні проблеми, зокрема виховання національно-патріотичної думки, є одним із основних завдань нашої сучасної журналістики. В їхній реалізації можуть стати в пригоді надбання української журналістики п'ятого континенту.

Історія людської цивілізації розвивається спіралеподібно. Ключові для суспільства події та явища, безумовно, зазнаючи деяких метаморфоз і певних інтерпретацій, повторюються через певні відтинки часу. Дослідження історії преси має власні особливості й відмінності. Специфічною ознакою періодичних видань є те, що вони завжди виступають своєрідним «лакмусовим папірцем» стану соціуму, відображаючи палітру його настроїв, переконань і думок, стан суспільної свідомості. Водночас, виконуючи свою інформативну функцію, преса виконує роль «живого свідка» певного історичного періоду. Таким чином, журнально-газетна періодика виступає джерелом дослідження тих процесів, дискусій та подій, якими супроводжується розвиток соціуму. Сторінки газет і журналів - це своєрідний літопис суспільного-політичного та духовного-культурного розвитку, і, що важливо для цього дослідження, - загального рівня національної свідомості суспільства. Аналіз тематико-змістового наповнення преси новітньої доби дає можливість зробити висновки про стан свободи слова в суспільстві, таким чином і про рівень розвитку суспільства та стан його демократизації.

Дисертаційна праця є ще одним кроком у створенні цілісної картини історії української еміграційної преси як невід'ємного складника української національної журналістики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконане в контексті дослідницької тематики кафедри історії журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка і є частиною комплексної наукової теми «Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір» (номер державної реєстрації № 01БФ045-01), а також нової теми «Дослідження у галузі українського журналістикознавства: методологія, термінологія і стандарти» (номер державної реєстрації № 06БФ045-01).

Мета дисертаційного дослідження - встановлення закономірностей і тенденцій розвитку української періодики Австралії як складової частини системи української національної преси у світі в контексті ідеї збереження національно-духовних цінностей українців в іноетнічному середовищі.

Згідно з визначеною метою вирішуються такі завдання:

- окреслення умов та специфіки зародження й розвитку української журналістики на австралійському континенті;

- встановлення кількості українських газет, журналів та іншої періодичної продукції, що виходила в Австралії впродовж досліджуваного періоду; визначення імен редакторів, видавців та співробітників української преси Австралії; з'ясування особливостей розвитку видавничої справи в українській діаспорі п'ятого континенту;

аналіз проблемно-тематичного аспекту української періодики п'ятого континенту, типологічна характеристика цих видань відповідно до проблемно-тематичного спрямування;

виявлення специфіки зв'язку еміграційної преси з колишньою батьківщиною, з'ясування чинників збереження національно-духовних цінностей українців в іноетнічному середовищі;

- визначення місця преси української еміграції в Австралії як невід'ємної частини української національної журналістики.

Об'єктом дослідження є українська періодика (газети, журнали, бюлетені, альманахи), що виходила в Австралії впродовж 1949-2007 рр., зокрема такі видання, як «Вільна думка», «Церква й життя», «Єдність», «Українець в Австралії», «Обрій» тощо.

Предметом дослідження виступає процес виникнення і функціонування на теренах австралійського континенту українських періодичних видань (частково - видавничих осередків), проблемно-тематичні аспекти періодики, а також чинники збереження національно-духовних цінностей засобами друкованого слова.

Для досягнення зазначеної в роботі мети було застосовано такі методи дослідження: історично-описовий підхід у вивченні процесів зародження і специфіки розвитку періодичних української еміграції в Австралії; типологічний аналіз періодичних видань, форм її існування; проблемно-тематичний підхід, зіставний метод і контент-аналіз у дослідженні змістових аспектів української преси Австралії.

Хронологічні межі дисертаційної роботи охоплюють період з 1949 до 2007 р. Саме прибуття після Другої світової війни до Австралії колишньої робітничої еміграції зумовило активне формування української громади п'ятого континенту, і відповідно, виникнення її преси як важливого складника національного культурно-громадського життя.

Джерельна база дослідження. Оригінальні матеріали та архівні джерела з історії функціонування преси української еміграції в Австралії представлені в Україні досить спорадично: доступною для дослідників є лише незначна частина видань, зокрема газети «Вільна думка» та «Церква і життя», окремі числа квартальника «Наше слово», дайджесту «Прозріння», «Вісника україністики в Монаші». Більша колекція видань зберігається у Державному архіві Волинської області, куди передав особисті архіви відомий дослідник, письменник та журналіст із Австралії С. Радіон.

Таким чином, у своєму дослідженні автор спиралася на особисто зібрані під час відвідування Австралії документи та періодичні видання. Переважну кількість видань вдалося віднайти у приватних архівах українців Австралії. Незаперечну цінність для досліджень у галузі пресознавства має приватна бібліотека О. Слободяна (м. Аделаїда), де було виявлено повний комплект газети «Єдність» (1949-1956) та інші часописи, зокрема «Наш фронт», «Наша мета», «Наше слово» тощо.

За сприяння Фундації українознавчих студій Австралії налагоджено співпрацю з Державною бібліотекою Нового Південного Уельсу (м. Сідней), де наявні особові архіви українських громадських і культурно-освітніх діячів. Тут зберігається повний комплект оригіналу (разом із мікрофільмом) найпершої української газети - «Вільної думки», а також тижневика «Українець в Австралії». Значну кількість першоджерел (квартальник «Наше слово», журнал «Екран», «Студентське око», «Сіднеєць») знайдено в архівах Фундації українознавчих студій Австралії. Повні комплекти своїх видань зберігають редакції двох газет, що нині виходять в Австралії, - «Вільної думки» та «Церкви й життя». Окремі матеріали знайдено в приватних архівах громадського діяча М. Свідерського та художника С. Хвилі; деякі часописи (зокрема кілька чисел альманаху «Наш обрій») та матеріали про журналістсько-видавничу діяльність письменника і публіциста Д. Нитченка (Чуба) надані його донькою - письменницею й журналісткою Л. Ткач та онуком - видавцем і перекладачем Ю. Ткачем. Окремі журнали (зокрема «Легіонер», «Трибуна», «Наша мета») знайдено за сприяння редакторів квартальника «Наша громада» Т. Андрушка та М. Добриденка.

До джерел дослідження належить не лише періодика, що видавалася українцями в Австралії, а також мемуарна, епістолярна, публіцистична спадщина українських поселенців на п'ятому континенті. Нові факти з історії видавничої діяльності вдалося отримати завдяки низці інтерв'ю, здійснених під час особистих зустрічей в Австралії з громадськими діячами, видавцями, журналістами, чиїми зусиллями, усвідомленням значення преси як об'єднуючого чинника та важливості її ролі в збереженні національного імені й постала українська періодика Австралії.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першою повною спробою дослідження історії виникнення й розвитку маловивченої досі періодики української еміграції в Австралії впродовж 1949-2008 рр. У науковий обіг соціальної комунікації уперше введено 119 донині маловідомих в українському пресознавстві газет і журналів (69 з яких було опрацьовано особисто, а 10 видань досі взагалі в жодному джерелі не згадувалися), досліджено видавничу та публіцистичну спадщину української громади на п'ятому континенті, переважна частина якої залишається недосяжною широкому колу читачів. Встановлено закономірності та тенденції функціонування періодичних видань, концептуальні зміни тематично-проблемних аспектів. Визначено чинники обстоювання національно-духовних цінностей за допомогою преси в іноетнічному середовищі австралійського континенту. З'ясовано імена більшості видавців, редакторів і співробітників газет, журналів, бюлетенів та альманахів, що видавалися українською еміграцією в Австралії.

Практичне значення одержаних результатів. Подані в дисертаційній роботі основні положення та висновки можуть бути використані у вивченні історії української журналістики, для упорядкування навчальних посібників, підготовки спецкурсів та семінарів із історії української преси та міжнародної журналістики, в подальших дослідженнях витоків українського пресознавства.

Особистий внесок здобувача. Дисертація, автореферат, наукові статті та доповіді на наукових конференціях виконані здобувачем особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження апробовано на міжнародних наукових конференціях: «Журналістика-2004 у світлі підготовки журналістських кадрів» (Київ, 27-28 травня 2004 р.), «Масова комунікація в Україні та інформаційний виклик ХХ століття (Дніпропетровськ, 17-18 листопада 2005 р.), «Журналістыка-2004 на скрыжаванні часу і прасторы» (Мінськ, 2-4 грудня 2004 р.), «Журналістыка-2005: на скрыжаванні часу і прасторы (Мінськ, 1-2 грудня 2005 р.), а також всеукраїнських: «Українська періодика: історія і сучасність» (Львів, 28-29 жовтня 2005 р.), «Українська преса початку ХХ століття як націотворчий чинник» (Полтава, 24-25 листопада 2005 р.), «Сучасний інформаційний простір: журналістика і медіаосвіта. Алушта, 24-25 вересня 2006 р.), «Українська журналістика ХХ століття: досвід, традиції, практичні уроки (Київ, 29-30 березня 2007 р.), «Історія журналістики: навчально-методичне забезпечення, теоретичні та практичні знання та практичні навички (Київ, 24-25 травня 2007 р).

Публікації. Результати дисертації викладено в 8 наукових статтях (із них 3 - у фахових виданнях, 5 - в інших наукових збірниках і журналах) та 5 тезах, опублікованих у збірниках матеріалів конференцій.

Структура дисертації. Дисертацією є рукопис загальним обсягом 224 сторінки, що складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (274 позиції) та додатку (список українських видань в Австралії).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її хронологічні межі, визначено мету й основні завдання, об'єкт, предмет і наукові принципи та методи дослідження, аргументовано наукову новизну й теоретично-практичне значення дисертації.

У першому розділі «Українська преса Австралії як предмет дослідження: історіографія та джерела» проаналізовано основні етапи розвитку української історіографії журналістики, подано загальну характеристику джерел досліджуваної проблеми

Преса української діаспори є невід'ємною частиною української національної періодики. І хоча вже досліджене широке коло проблем, маловивченим пластом українського журналістикознавства досі залишається журнально-газетна спадщина наших співвітчизників за кордоном. Брак журналістикознавчих досліджень стосується не лише еміграційної періодики: загалом у науковий обіг ще не введено, як вважає директор Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника М. Романюк, близько 4 тисяч українських видань, котрі чекають уваги науковців.

У підрозділі 1.1 «Розвиток наукової думки у вивченні проблем українського журналістикознавства» проаналізовано та узагальнено стан дослідження основних проблем української науки про журналістику. Так, зокрема, дослідженню процесу зародження та розвитку українського журналістикознавства присвячено працю В. Різуна та Т. Трачук «Нарис з історії та теорії українського журналістикознавства», що охоплює період із кінця ХІХ ст. до 90-х рр. ХХ ст. У книзі проаналізовано дослідження М. Грушевського, І. Франка, О. Маковея, М. Возняка, праці науковців радянської доби (П. Федченка, Й. Цьоха, В. Дмитрука), пресознавців із української діаспори (А. Животка, Ю. Тернопільського); подано аналіз наукових розвідок із теорії та практики журналістської діяльності (В. Здоровега, Д. Прилюк, Ю. Шаповал, А. Москаленко та ін.), запропоновано періодизацію історії української науки про журналістику.

Ключові проблеми української журналістики, стан і специфіку її функціонування, жанри, творчий доробок видавців, редакторів, журналістів, проблемно-тематичні аспекти періодичних видань ґрунтовно проаналізовано у працях провідних вітчизняних науковців: В. Здоровеги, В. Іванова, Н. Зелінської, В. Шкляра, Н. Сидоренко, І. Михайлина, В. Лизанчука, В. Шкляра, М. Нечиталюка, О. Коновця, О. Мукомели, О. Пономарева, К. Серажим, М. Тимошика, Б. Чернякова, а також О. Мелещенка, М. Романюка, Ю. Фінклера, В. Владимирова, Н. Антонюк, Л. Сніцарчук, Ю. Бідзілі та ін.

Водночас українському журналістикознавству досі бракує комплексної праці, що представила б усю історичну панораму процесу становлення та розвитку української періодики. Нагальною є також поява дослідження, де було б запропоновано повну картину зародження, функціонування та специфіки української діаспорної преси, оскільки досі єдиною такою працею залишається «Історія української преси» А. Животка.

В підрозділі 1.2 «До проблеми вивчення преси української діаспори» оглянуто наукові праці, присвячені дослідженню специфіки процесів зародження та функціонування газетно-журнальної спадщини українських еміграційних спільнот. За своєю географією ці наукові розвідки охоплюють Канаду, США, Аргентину, Німеччину, Австрію, Італію, Чехословаччину, Польщу та Францію. З ідеологічних причин, пов'язаних із суспільно-політичними процесами в радянській Україні, донедавна до вивчення проблем етнічної преси поза межами батьківщини зверталися насамперед науковці з діаспори - А. Животко, О. Фединський, М. Боровик, П. Кравчук, М. Марунчак Є. Місило, О. Вішка. Огляд загальних тенденцій розвитку закордонної української преси міститься у працях С. Наріжного, В. Маруняка, М. Данилишина.

Завдяки працям українських дослідників - М. Тимошика, М. Присяжного, Н. Сидоренко, О. Гриценко, М. Савки, Н. Кулеші та ін. у науковий обіг введено сотні видань української діаспори, встановлено імена видавців, редакторів і співробітників української еміграційної преси, проаналізовано особливості функціонування української періодики за кордоном, досліджено роль рідного друкованого слова у збереженні національно-духовних цінностей в умовах іноетнічного середовища.

Останніми роками захищені в Україні дисертації, присвячені вивченню історії української преси за кордоном (О. Гриценко, М. Павленко, І. Срібняк, Н. Сидоренко, О. Денека, Н. Кулеша, В. Губарець, М. Савка та ін.). До проблем української преси за кордоном неодноразово зверталися також науковці інших галузей знань - історики, соціологи, політологи, літературознавці (В. Євтух, Є. Камінський, А. Шлепаков, В. Трощинський, І. Срібняк, С. Павличко, Л. Куценко та ін.).

У підрозділі 1.3 «Стан досліджень періодики української еміграції в Австралії» оглянуто стан досліджень історії преси українсько еміграції п'ятого континенту. Окремі відомості про пресу українців Австралії, а також про її видавців, редакторів та співробітників містять праці А. Животка, О. Фединського, В. Трощинського та А. Шевченка, бібліографічне дослідження С. Ціпка, окремі статті М. Павлишина, Д. Нитченка, П. Ротача, М. Романюка; довідкові видання, як-от: «Енциклопедія української діаспори» (четвертий том - «Австралія-Африка-Азія»), «Українці в Австралії: матеріали до історії поселення українців в Австралії», «Українці Австралії», «Енциклопедія українського життя в Австралії».

Доцільність огляду наукових розробок, присвячених аналізові феномену національної ідеї, етнічної та національної ідентичності, зумовлена тим, що специфіку функціонування української преси Австралії було проаналізовано, зокрема, й у контексті збереження національної ідентичності на чужині.

Необхідність обґрунтування української національної ідеї, шляхів її розвитку та поширення, виховання національно свідомого громадянства неодноразово підкреслювали ще з кінця ХІХ ст. відомі українські діячі: Ю. Бачинський, І. Франко, М. Грушевський, чиї ідеї підхопили й продовжили на початку ХХ ст. М. Міхновський, Д. Донцов, С. Петлюра та ін. Різнобічний аналіз поняття «національна ідея» здійснили провідні вітчизняні вчені В. Євтух, В. Трощинський, А. Попок, О. Швачка, С. Вдовенко, В. Крисаченко М. Степико, О. Власюк, М. Фартушний, М. Розумний. До дослідження цієї проблеми зверталися закордонні українські дослідники, такі як В. Старосольський, Є. Маланюк, П. Мірчук, О.-І. Бочковський, Д. Чижевський. У дисертації також згадуються сучасні теоретичні розробки явища національної ідеї, здійснені закордонними вченими - Б. Андерсоном, Е. Ґелнером, Е. Смітом, К. Келгоном та ін.

Переважна більшість вітчизняних дослідників поєднують теоретичні міркування щодо ґенези та концепції національної ідеї в контексті українських реалій, неодноразово наголошуючи на державотворчій властивості національної ідеї та водночас застерігаючи, що утвердженню сильної національної ідентичності перешкоджає «брак націоналізації власних ресурсів» держави. Наголошуючи на необхідності забезпечення культурно-освітніх потреб закордонних українців, науковці зауважують, що політика нашої держави стосовно українців за межами України вже багато років лишається невизначеною - незважаючи на те, що в умовах глобалізаційних процесів сучасності кожна цивілізована країна спрямовує чималі зусилля на розробку механізмів централізованого співробітництва з власною діаспорою, оскільки вона здатна виконувати представницькі функції прабатьківщини.

Як свідчить огляд історіографії українського журналістикознавства, журнально-газетна спадщина наших співвітчизників за кордоном досі залишається малодослідженим пластом української преси. Це стосується й періодики української еміграції в Австралії, котра досі не потрапляла до кола зацікавлень дослідників. Поява такої роботи є актуальною також з огляду на те, що видання української еміграції ніколи не були доступними широкому колу читачів, до того ж із відстані часу все складнішим стає їх пошук для дослідників.

У другому розділі «Формування української преси Австралії: умови та специфіка» проаналізовано процес становлення та розвитку періодики української еміграції в Австралії, подано класифікацію преси за такою типоформувальною ознакою як проблемно-тематичне спрямування, вивчено особливості функціонування українських видавництв в Австралії.

В підрозділі 2.1 «Процес становлення та розвитку періодики української спільноти п'ятого континенту» визначено суспільно-політичні та історичні передумови виникнення преси української еміграції в Австралії. Українська преса в Австралії з'явилася практично одночасно з початками організованого поселення наших колишніх співвітчизників на п'ятому континенті - 1949 року, в той час, як перші емігранти з середовища «ді-пі» (переміщених осіб) прибули до цієї країни лише роком раніше. Це свідчить про усвідомлення українцями важливості існування рідної преси в поліетнічному середовищі нової батьківщини. Крім того, кількість періодичних видань - 119, появу яких змогла зініціювати невелика за чисельністю українська громада (за даними 1994 року, в Австралії мешкало 32 тисячі українців, в національному житті брало участь не більше 5 тисяч) свідчить про активне громадсько-культурне життя.

Таким чином, упродовж 60-річного існування українська громада Австралії зініціювала появу 119 періодичних видань, 69 з яких було опрацьовано особисто. Решта 50 періодичних видань сьогодні лишаються недоступними для дослідників, і сліди їхнього існування переважно можна встановити лише за бібліографічними довідниками С. Радіона та спогадами окремих громадських діячів української діаспори Австралії. Існує вірогідність, що частина цих видань може бути віднайдена в приватних архівах українців п'ятого континенту.

У підрозділі 2.2 «Типологія періодичних видань» українську періодику класифіковано за такою типоформуючою ознакою як тематика, відповідно в дисертації виділено п'ять груп видань:

Суспільно-політичні («Вільна думка», «Церква і життя», «Українець в Австралії», «Єдність») - 4 часописи;

Релігійні («Праця і життя», «Наш голос» та ін.) - 38 видань;

Громадські (періодика українських громад та громадських організацій) («Наша громада», «Наше слово», «Союзянка» та ін.) - 60 видань;

Партійні («Наш фронт», «Наша мета», «Легіонер» та ін.) - 10 часописів;

Літературно-мистецькі та гумористичні («Новий обрій», «Перець», «Слово» та ін.) - 7 видань.

Відповідно суспільно-політичне спрямування мали газети «Вільна думка» (1949-досі, Сідней), «Єдність» (1949-1956, Аделаїда), «Українець в Австралії» (1957-1985, Аделаїда, Мельбурн) та «Церква і життя» (1960-досі, Мельбурн). Характерними ознаками цих видань була універсальність змісту, національно-патріотична та просвітницько-виховна спрямованість публікацій. Водночас упродовж всього часу існування цієї періодики її видання лишалося справою ентузіазму та ініціативи невеликого кола громадських і культурних діячів української громади п'ятого континенту. В Австралії не було створено видання, що користувалося б фінансовою підтримкою потужної громадської організації.

Важливе місце в житті української еміграції в Австралії посідає релігійна преса, що зумовлено вагою й авторитетом церкви в середовищі діаспори. До цієї категорії належить 38 видань переважно інформаційного характеру - вісники та бюлетені, що побачили світ із ініціативи української греко-католицької церкви (20 видань), української автокефальної православної церкви (16 видань) та української православної церкви Австралії (2 видання).

Зокрема, шлях від релігійного квартальника до загальногромадського двотижневика пройшло одне з найавторитетніших видань української діаспори - газета «Церква і життя», яка функціонує й досі. Крім того, більшість церковних парафій і сьогодні видають інформаційні листки («Парафіяльні вісті», «Душпастирські вісті», «Церковні вісті»), що виникли з огляду на потребу анонсувати парафіянам ті чи інші події в церковному житті, зокрема час та місце богослужінь, візитів священників тощо. Незважаючи на чисельність та однотипність, ці видання не конкурують одне з одним та мають сталу аудиторію, що складається з парафіян тієї чи іншої парафії. Перше таке видання з'явилося у 1950 р. із ініціативи єпископа І. Прашка. Періодичність цієї преси обумовлюється потребою інформування парафіян про події церковного життя; серед видань зустрічаються двомісячники, місячники, тижневики. Вихід деяких вісників, зокрема «Вістей будови церкви» (1956), був ситуативним і спричиненим необхідністю зібрати кошти на спорудження церкви Св. Петра і Павла в Мельбурні. Нині більшість існуючих таких вісників (7) мають інтернет-версію.

Серед видань української автокефальної православної церкви, окрім подібних до названих вище інформаційних вісників, найбільшої популярності набув квартальний, пізніше двомісячний журнал Консисторії УАПЦ в Австралії «Праця і життя» (1965-1992; Сідней, Канберра). Його створенню передувало дві спроби заснування видань УАПЦ: місячника «Церковні вісті» (1952-1953, Сідней) та квартальника «Наше слово» (1952- середина 60-х рр. ХХ ст., Сідней).

Найбільше зусиль до творення української релігійної преси Австралії доклали священики І. Прашко, І. Шевців, Н. Плічковський, П. Грушецький, А. Теодорович. Проблемно-тематичні аспекти цієї преси вирізнялися не лише релігійним, але й національно-патріотичним та особливо - освітньо-виховним спрямуванням.

Видання 60 газет і журналів було ініційовано українськими громадами (структурними одиницями діаспори) та громадськими організаціями. Ця періодика була зорієнтована на аудиторії, що обмежувалися членами громадських організацій, які водночас виступали засновниками та видавцями того чи іншого найменування періодичної продукції. Такі видання створювалися з метою інформування своїх читачів про громадські події. Найбільшої популярності та сталого виходу вдалося досягти місячнику української громади Південної Австралії «Наша громада» (з 1975 р. і досі, Аделаїда) та квартальнику Союзу українок Австралії «Наше слово» (з 1964 р. і досі; Мельбурн, Сідней).

Українці Австралії зініціювали вихід у світ 10 видань, що стояли на засадах обстоювання позицій низки політичних сил: Організації українських націоналістів, Ліги визволення України, Антибольшевицього блоку народів. Актуальність таких видань припала на 50-80-ті рр. ХХ ст., оскільки саме в цей час аудиторія такої періодики (політично активні емігранти першого покоління) була найбільшою. Політичні настрої цієї хвилі еміграції виражалися в усіх сферах її діяльності, чому сприяли молодий вік наших колишніх співвітчизників та їхня активна участь у визвольних змаганнях.

Так, ОУН (Б), видавала популярний не лише серед її членів квартальник «Наш фронт», який 1973 р. змінив «Інформативний листок АБН» (1968-1972, Мельбурн). У 1991 р. видання знову змінило назву на «Нашу мету», що видавалася вже в Аделаїді. Менш впливова серед української еміграції в Австралії ОУН (М) видавала «Бюлетень ОУН» (пізніше - «Боротьба»). Низку видань зініціювала місцева організація Української революційної демократичної партії, яку в Німеччині очолював Іван Багряний. Серед таких видань - «Засадничі питання» (1953), «Бюлетень КК УРДП» (1966-1977), «Наше слово» (1978), «Український демократ» (1979-1981), «Легіонер» (1987-1988). Зникнення партійної періодики в 90-х рр. ХХ ст. обумовлювалося передовсім зростанням аполітичних настроїв серед другого покоління емігрантів і зменшенням активності політичних рухів у середовищі еміграційного українства.

Яскравим явищем у літературному та культурно-мистецькому аспектах стало для української громади Австралії видання альманаху «Новий обрій» (1954-2005), відомого далеко за межами п'ятого континенту. Ініціатором та багатолітнім редактором альманаху став письменник, журналіст і громадський діяч Д. Нитченко (останні числа укладено Г. Вишневим і Б. Коваленко).

З огляду на переважно робітничий характер української еміграції в Австралії з-поміж прибулих на п'ятий континент українців не виявилося великої кількості майстрів пера. Так само друге та третє покоління емігрантів віддали перевагу інженерній або економічній освіті: згідно з даними «Словника українських дипломників» за редакцією С. Радіона, серед українців - випускників австралійських університетів було лише два журналісти. Тому через незначну кількість у загалом малочисельній українській діаспорі тих її представників, які б володіли журналістським пером, найпопулярніші газети - «Вільна думка», «Церква і життя», «Українець в Австралії» та «Єдність» - завжди мали приблизно одне й те ж коло співробітників і дописувачів. Саме браком співробітників, «охочих тягти український віз» (П. Дубів) а також фінансовою нестабільністю обумовлене припинення виходу низки періодичних видань, як-от «Українець в Австралії», «Перець», «Єдність», «Слово», «Наша мета».

Найбільший розквіт у виданні української преси в Австралії припав на 50-70-і рр. ХХ ст., що пов'язано з суспільною та політичною активністю емігрантів першого покоління, найбільш свідомим щодо збереження основ національного життя на чужині. Починаючи з середини 80-х рр. ХХ ст., у виданні газетно-журнальної періодики поступово наступає затишшя, зумовлене зменшенням громадської активності піонерів українського життя в Австралії та зміною суспільної структури діаспори.

У 2007 р. ринок преси української етнічної групи Австралії обмежується кількома виданнями. Триває вихід двох загальногромадських газет («Вільна думка», “Церква і життя”), місячника «Прозріння» і видань місцевих українських громад та організацій, найбільшими серед яких є квартальник «Наше слово» (видання Союзу українок Австралії) і місячник «Наша громада».

Визначальним для української преси Австралії була активна участь в її творенні Д. Нитченка (Чуба), В. Шумського, М. Шумського, Б. Коваленко, Г. Вишневого, С. Радіона, М. Болюха, П. Гріна, Я. Логина, Л. Лаврівського, Т. Андрушка, М. Добриденка, В. Онуфрієнка, М. Лазорського, О. Бачинського, Ч. Міщука, І. Дібрівного, П. Дубова, Т. Яськевича, М. Менцінської, О. Питляра, Б. Подолянка, В. Сокола, Є.-Ю. Пеленського, І. Пеленської, З. Когут. Слід зазначити, що суспільно-політичні процеси в Україні кінця 80-х - початку 90-х рр. ХХ ст. спричинили зміну кола співробітників української преси Австралії: разом із дописувачами з діаспорного середовища дедалі частіше починають друкуватися автори з України: А. Михайленко, С. Грабовський, І. Столяров, В. Піховшек, М. Чорнописький та інші.

У підрозділі 2.3 «Особливості функціонування українських видавництв у Австралії» досліджено умови виникнення та специфіку української видавничої справи на п'ятому континенті. Українські видавництва в Австралії стали виникати з огляду на потребу задовольняти культурні запити української громади. Проте повноцінних українських видавництв, тобто обладнаних відповідним поліграфічним обладнанням, редакцією та мережею збуту своєї продукції, в Австралії так і не сформувалося. Як, приміром, і українські видавництва в Аргентині, більшість видавництв на п'ятому континенті, були змушені припинити свою діяльність, «не знаходячи фондів на цю загально важливу й корисну але коштовну акцію» (М. Данилишин).

За час існування української організованої громади в Австралії було видрукувано понад 130 книжкових назв, спільний тираж яких не перевищив 200 тисяч примірників. Причина таких невеликих накладів - незначний попит, оскільки розраховані вони переважно на українського читача Австралії. Проте, українська діаспора в Австралії купує не лише місцеву українську літературу, а й видання, надруковані в Німеччині, Канаді, США та в Україні.

Загалом національна видавнича справа, як і друк преси, трималася на ентузіазмі окремих, найбільш самовідданих представників української громади, на їхньому усвідомленні в необхідності збереження української культури та ідентичності.

У третьому розділі «Збереження національно-духовних цінностей засобами друкованого слова в умовах полікультурного середовища» проаналізовано проблемно-тематичний аспект української періодики п'ятого континенту в контексті проблеми збереження національно-культурних цінностей, виявлено специфіку зв'язку еміграційної преси з колишньою батьківщиною та визначено місце преси української еміграції в Австралії в системі національної журналістики.

Всі періодичні видання української діаспори Австралії, незважаючи на різні цілі й передумови їхньої появи (політичні, релігійні, мистецькі тощо), об'єднувало те спільне, що здебільшого визначало їхнє проблемно-тематичне спрямування: прагнення зберегти на чужині національне «я», виховати в умовах іноетнічного середовища та асиміляції духовну й культурну самобутність у молодших поколінь українців, котрі народилися вже на австралійській землі й для яких Україна існувала у спогадах їхніх батьків і дідів, і таким чином втримати українську ідентичність від переплавлення в «англосаксонському горнилі» (Б. Подолянко). Проблема обстоювання національно-духовних цінностей в еміграційному середовищі набувала першочергового значення через національні репресії на колишній батьківщині. Українська діаспора, зокрема завдяки підтримці національної преси, перебрала на себе місію обстоювання та збереження ідей і прагнень, які впродовж багатьох років придушував тоталітарний режим на теренах колишньої батьківщини. Ці прагнення стали тим ідейним осердям, довкола якого формувався зміст і тематика періодичних видань української громади Австралії.

У підрозділі 3.1. «Чинники обстоювання національної самосвідомості в українській пресі п'ятого континенту» визначено етноформуючі чинники в контексті яких на шпальтах преси української еміграції п'ятого континенту обговорювалася проблема національного самозбереження української спільноти. Увагу преси було зосереджено на питаннях української мови й церкви, навчання молодого покоління (рідній школі), питанням національної культури, мистецтва, літератури. Повсякчасна увага була прикута до суспільно-політичних процесів на колишній батьківщині - як у «підсовєтський період», так і після здобуття незалежності в Україні.

З огляду на те, що етнічна та релігійна ідентичності мають багато спільного та здатні посилювати одна одну, і що саме національна церква сприяла утриманню ідентичності українських спільнот в іноетнічних середовищах, релігійній тематиці відводилося чільне місце не лише на сторінках церковної періодики, а й загальногромадської преси.

Враховуючи значення рідної мови як одного з основних чинників, що обумовлюють існування нації, на сторінках періодичних видань велися активні дискусії щодо збереження рідної мови та пропаганди у середовищі молодших поколінь еміграції. Дискусії довкола цієї теми подавалися в двох ракурсах: збереження рідної мови в іноетнічному середовищі як умови сповільнення процесів асиміляції; необхідність її збереження в діаспорному середовищі, зважаючи на процеси русифікації й національного гноблення в Україні.

Визначальне значення для збереження національно духовних цінностей мало виховання діаспорної молоді в національних традиціях, що активно обговорювалось у пресі. Дискусії про шляхи прищеплення національно-духовних цінностей молодшим поколінням емігрантів та уникнення денаціоналізації набули на сторінках періодичних видань систематичного характеру. Водночас постала проблема погодження різних світоглядних позицій старших і молодших поколінь емігрантів, а також відповідності національної преси потребам і бажанням молоді, шукання «нових і свіжих синтез» замість «мертвого консервування традицій» (Р. Павлишин).

Підрозділ 3.2. «Українська преса Австралії як невід'ємна частина національної журналістики: перегуки з Батьківщиною» присвячено дослідженню зв'язків української журналістики п'ятого континенту з Україною, існування яких і дає підстави говорити про цю періодику як складову частину української національної преси. Впродовж всього часу існування редакції періодичних видань постійно стежили за перебігом подій і зміною суспільно-політичних процесів на радянській Україні, найчастіше на шпальтах австралійських часописів з'являлися публікації про утиски національного життя й арешти української інтелігенції, а з початку 90-х рр. ХХ ст. чільне місці в українській пресі за кордоном належало повідомленням і коментарям про розбудову незалежної і суверенної України.

Одним із головних завдань громада Австралії вбачала в поширенні інформації про Україну в Австралії та західному світі. На заваді актуалізації українського питання в австралійській пресі стало те, що серед наших співвітчизників на п'ятому континенті за певними винятками (Л. Лаврівський, Л. Гаврилів, Н. Сікора, І. Буштедт) не було таких співробітників, які б професійно висвітлювали українську проблематику в авторитетних виданнях. Так, у Мельбурні з цією метою було засновано англомовний місячник «Australian-Ukrainian Review» (1982-1989), що поширювався в урядових та громадських колах Австралії. Подібне спрямування мало щорічне видання «Ukrainian Issues» (1985-1989). Примітно, що видання англомовної преси ініціювали представники другого покоління еміграції, адже для них іноземна мова стала не тільки державною, а й основним засобом комунікації в іноетнічному оточенні.

У розділі 3.3. «Тенденції розвитку періодичних видань української діаспори Австралії» досліджено концептуальні зміни, яких зазнала українська преса Австралії в кінці 1980-х рр. ХХ ст., котрі були зумовлені як зміною соціальної структури громади, так і суспільно-політичним процесами в Україні, з якою українська преса Австралії завжди була тісно пов'язана. Тенденції розвитку преси української діаспори було досліджено за допомогою методу контент-аналізу двох найбільших видань української громади - «Вільної думки» та «Церкви і життя». Результати отриманого дослідження засвідчили, що на сучасному етапі порівняно з періодом середини 60-х рр. ХХ ст. суттєво збільшилась кількість публікацій, присвячених висвітленню суспільно-політичної ситуації в Україні - на 27 % в газеті «Вільна думка» та майже на 20 % в газеті «Церква і життя». Це явище було спричинено розвитком інформаційних технологій, і, відповідно, значно більшими можливостями в отриманні інформації з України порівняно з 60-ми рр. ХХ ст. Водночас слід констатувати, що ці публікації є переважно передруками з українських інтернет-джерел («Українська правда», «Майдан» та ін.), що, відповідно, свідчить про втрату українською пресою Австралії своєї оригінальності.

Інша тенденція, виокремлена за допомогою контент-аналізу, - майже повне зникнення публікацій щодо суспільно-політичних подій на міжнародній арені (нині цей показник становить 0.87 % у «Вільної думки» та 0.38 % у «Церкви і життя»). Явище обумовлено тим, що сьогодні члени української громади одержують інформацію такого характеру з англомовних джерел, що володіють достатніми ресурсами, аби подавати її ширше та грунтовніше, аніж це могли б робити українські газети, обмежені кадровими та фінансовими ресурсами.

Варто також вказати на зникнення публікацій стосовно австралійського суспільно-політичного життя (сьогодні цей показник становить 0 % в обох виданнях). Спричинено це тим, що за інформацією такого характеру члени української спільноти звертаються до англомовних австралійських мас-медіа.

Зміни, пов'язані з суспільним розвитком громади (зниження громадської активності представників першого покоління емігрантів, переважання англійської мови у середовищі другого і третього поколінь тощо) призвели до звуження кола співробітників періодичних видань, а відповідно, до збідніння проблемно-тематично палітри преси.

Водночас суспільно-політичні зміни на теренах історичної Батьківщини, руйнування тоталітарного режиму та здобуття незалежності зумовили загальний стан розгубленості в діаспорі, призвели до зникнення найбільш гострої і резонансної теми на газетних шпальтах - дискусій довкола національних утисків та політичних процесів в Україні.

Слід зауважити, що в 70-і рр. ХХ ст. завершується період монолінгвізму української преси, поступаючись натомість білінгвізму: цей час позначений появою англомовних сторінок. Якщо на початку свого існування друк таких шпальт був зумовлений вимогою австралійського уряду, то в 1970-і рр. це стало свідченням мовної асиміляції молодих українців п'ятого континенту й намаганням етнічної преси втримати читацьку аудиторію шляхом введення на свої сторінки нової мови спілкування українських поселенців.

На нинішньому етапі, навіть незважаючи на поширення англомовних сторінок, аудиторія української преси Австралії має тенденції до скорочення, адже за своєю концепцією, способом подання інформації періодика українців Австралії залишається зорієнтованою на аудиторію, яка складається з представників першого та незначної частки другого покоління емігрантів.

Сьогодні українська преса Австралії втрачає свою оригінальність, перетворюючись здебільшого у дайджести-передруки з українських інтернет-джерел: «Української правди», УНІАН, електронної версії газети «Україна молода», «Майдану» тощо. Серед основних причин занепаду преси, окрім зазначених вище, - брак кадрового та фінансового ресурсу.

У Висновках дисертації узагальнено результати проведеного дослідження і викладено основні положення.

Українська еміграційна преса є невід'ємною складовою частиною української національної журналістики. Історіографія української журналістики постійно збагачується працями науковців, проте досі явище преси української діаспори в Австралії залишалося поза увагою науковців у сфері соціальної комунікації. Саме тому в цьому дослідженні значна увага приділена вивченню джерельних матеріалів, які допомогли відтворити основні етапи розвитку української преси п'ятого континенту.

1. В роботі проаналізовано особливості становлення та розвитку преси української еміграції в Австралії та визначено чинники збереження національно-духовних цінностей української спільноти засобами друкованого слова в умовах іноетнічного середовища. Українська преса Австралії виявилася ровесницею самого організованого поселення наших колишніх співвітчизників на п'ятому континенті, адже «перша ластівка» друкованого слова - газета «Вільна думка» - з'явилася 1949 року, через рік після прибуття колишніх «переміщених осіб» до берегів Австралії. Попри переважно робітничий характер української еміграції до Австралії, котра мала «мінімальний досвід з рідних земель» (В. Маркусь), наші співвітчизники на п'ятому континенті спромоглися, тим не менше, створити повноцінну структуру національного життя, з власними школами, культурними осередками та розгалуженою системою української преси.

2. В науковий обіг уведено 119 донині маловідомих періодичних видань української еміграції в Австралії, що виходили на теренах п'ятого континенту впродовж 1949-2007 рр., а також імена видавців, редакторів і співробітників, чиїми зусиллями постало явище української еміграційної преси п'ятого континенту.

Результатом роботи в архівах та бібліотеках України та Австралії було особисто опрацьовано та досліджено 69 періодичних видань. Друк 50 громадських та церковних газет, бюлетенів та вісників, чий вихід в світ із огляду на обмеженість кадрових та фінансових ресурсів виявився нерегулярним та нетривалим, часто обмежувалося лише декількома номерами. Сліди існування цієї періодики можна встановити переважно завдяки бібліографічним записам С. Радіона. Низка періодичних видань, котра видавалася місцевими громадами та організаціями, не має вихідних даних щодо періодичності друку, року заснування, посилань на редакторів та видавців та іншої атрибуції, що ускладнює створення цілісної картини виникнення, розвитку й функціонування української преси в Австралії.

Встановлено імена видавців, редакторів та співробітників української преси Австралії. Зокрема, тривалий час редакторські посади обіймали В. Шумський, Б. Ігнатів, Я. Логин, Д. Нитченко, М. Болюх, Ю. Венгльовський, Б. Рудницький, Л. Лаврівський, Т. Андрушко. Найкращими публіцистами вважалися Д. Нитченко, В. Онуфрієнко, Б. Подолянко, О. Питляр, Є.Гаран, В. Сокіл, О. Бучацький, Г. Вишневий, М. Лазорський, П. Грін, П. Дубів та інші.

3. Аналіз проблемно-тематичних аспектів преси української діаспори в Австралії (висвітлення міжнародних новин, протести проти національних репресій в Україні), а також значна кількість політичних видань дає підстави розглядати українську діаспору в Австралії як політичну еміграцію. Крім того, на сторінках української преси Австралії в контексті потреби збереження національно-духовних цінностей велика увага приділялася публікаціям національно-патріотичного, освітньо-виховного, релігійно-етичного характеру. Преса акцентувала увагу на значенні й ролі найбільш вагомих чинників, що здатні сформувати та утримати етнічну свідомість в умовах іноетнічного середовища: проблемам рідної мови й церкви, національного виховання молоді, проблемам національної культури, мистецтва, літератури. Постійна увага була прикута й до подій на колишній батьківщині - як до національних репресій у часи тоталітарного минулого, коли найголовнішим своїм завданням українські емігранти в Австралії вважали «громовими голосами будити сумління вільного світу» (В. Онуфрієнко), так і після здобуття незалежності.

4. Однією з визначальних рис української преси п'ятого континенту були її незмінні перегуки з рідною культурою, мовою, звернення до історичного досвіду колишньої батьківщини. На шпальтах періодичних видань відображалися світоглядні позиції українських емігрантів, що повсякчас обстоювали державницькі ідеї та духовні вартості свого народу.

В умовах глобалізації та асиміляції українська преса Австралії постала перед проблемою: модернізуватися або йти старим шляхом. Тенденції двох останніх десятиліть, що характеризуються скороченням кількості періодики, спричинені низкою чинників, зокрема, зміною соціальної структури діаспори. Збереження читацької аудиторії обумовлює потребу реформування видань як у способах та методах подання інформації, так і в білінгвізмі видань із кількісним переважанням англійської мови.

5. Визначаючи місце української преси Австралії як невід'ємної частини української національної журналістики, слід зазначити, що одним із головних завдань, що стояло перед еміграційною пресою впродовж її існування, було обстоювання ідей національно-духовного самоствердження. З огляду на ідеологічний тиск та національне гноблення в радянській Україні еміграційна преса взяла на себе місію збереження національно-духовних цінностей, що стало її характерною рисою, була «співтворцем духовності України», популяризувала «її ім'я, культуру й боротьбу за визволення… в часах, коли духовній еліті в Україні все те було заборонено» (С. Радіон). Періодичні видання стали літописом життя українців на чужині, фіксуючи різноманітні прояви їхньої суспільно-громадської та духовно-культурної праці.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Моісеєва Т. Перший український часопис Австралії : особливості становлення та специфіка розвитку / Моісеєва Т. О. // Журналістика : наук. зб. - 2007. - Вип. 6 (31). - С. 145-153.

Моісеєва Т. Громадські й культурні здобутки українців Австралії на сторінках вітчизняної преси / Моісеєва Т. О. // Образ. - 2006. - Вип. 4. - С. 59-64.

Моісеєва Т. Відстоювання національної ідеї в українській пресі Австралії / Моісеєва Т. О. // Журналістика : наук. зб. - К., 2005. - Вип. 4 (29). - С. 147-156.

Моісеєва Т. Видавничий досвід української діаспори Австралії / Моісеєва Т. О. // Поліграфія і видавнича справа. - Львів, 2005. - № 42. - С. 35-42.

Моісеєва Т. Зародження та розвиток української преси в Австралії в 50-60 рр. ХХ ст. / Моісеєва Т. О. // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: літературознавство, журналістика. - 2006. - №1. - С. 89-92.

Моісеєва Т. Українська складова інформаційного простору Австралії / Моісеєва Т. О. // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. - Симферополь, 2006. - Т. 19 (58), № 5. - С. 65-69.

Моісеєва Т. Тематико-змістові аспекти преси української діаспори Австралії / Моісеєва Т. О. // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. - 2007. - Вип. 13. - С. 62-65.

Моісеєва Т. Полтавці в громадському та культурному житті української спільноти Австралії / Моісеєва Т. О. // Українська преса початку ХХ століття як націотворчий чинник : зб. наук. статей. - Полтава, 2006. - С. 84-86.

Моісеєва Т. Українська преса Австралії / Моісеєва Т. О. // Журналістика-2004 у світлі підготовки журналістських кадрів : матеріали Міжнарод. наук.-практ. конф., Київ, 27-28 травня, 2004 р. - К., 2004. - С. 44-46.

Моісеєва Т. Проблема збереження національно-культурних цінностей в українській пресі Австралії / Моісеєва Т. О. // Журналістыка-2005: на скрыжаванні часу і прасторы : 7-ма міжнарод. наук.-практ. конф., Мінськ, 1-2 грудня 2005 р.- Мінськ, 2005. - С. 121-123.

Моісеєва Т. Журналістська спадщина Дмитра Нитченка / Моісеєва Т. О. // Українська періодика: історія і сучасність: ІХ Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 28-29 жовтня 2005 р. - Львів, 2005. - С. 632-635.

Моісеєва Т. Преса українців Австралії в контексті історії української журналістики / Моісеєва Т. О. // Історія журналістики : навчально-методичне забезпечення, теоретичні та практичні знання і навички : матеріали «круглого столу», Київ, 24-25 травня 2007 р. - К., 2007. - С. 44-46.

Моісеєва Т. Релігійна преса в системі періодичних видань української громади Австралії / Моісеєва Т. О. // Українська журналістика ХХ століття: досвід, традиції, практичні уроки : матеріали секційного засідання кафедри історії літератури та журналістики Міжнарод. студ. конф. «Журналістська практика студентів у контексті Болонського процесу», Київ, 29-30 березня, 2007 р. - К., 2007. - С. 29-32.