Експресивні засоби мови політичного дискурсу регіональної преси

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Експресивні засоби мови політичного дискурсу регіональної преси

Т.М. Плеханова

Annotation

PlekhanovaT. Expressive Means of Political Discourse Language in Regional Press

One of the most important functions of political discourse in the media is the influence on the addressee, that is society. With the help of political communication various facts and political events are interpreted in favor of the authors of the message, forcing the need of the public to understand the existing phenomena and processes. Therefore, recently journalists, psychologists, linguists, and poli- tologistsbecome more interested political communication as a means of influencing the recipient.

The aim of the article is to find out the peculiarities of the functioning of the expressive means of lexicalsemantic level in the journalistic publications of the political problematics in Zaporizhzhia periodicals, particularly, the newspapers «Subbota plus» and «MIG».

The article analyzes the linguistic-stylistic features of publications and expressive means of the lexical-semantic level in the information text by the leading political journalists of Zaporizhzhia. Moreover, the semantic content and the pragmatics of political discourse are studied, which determines the existence of evaluative concepts based on it, that often have categorical meaning. An analysis of the tendencies of political discourse in the regional mass media gives grounds to state that the increased emotional level of journalistic presentation and the use of various means of artistic expression are a dominant feature of the political materials of the newspapers «MIG» and «Subbota Plus».

In the process of the research it was discovered that the following features are relevant for the political discourse of the regional press:

- constant and dynamic renewal of the political dictionary; bright metaphorization and contrast of political speech; widespread use of tropes, quotations, aphorisms;

- significant spread of spoken and reduced vocabulary, the tendency for further growth of this phenomenon;

- an ironic and sarcastic attitude towards political parties and individuals as members of a certain «theater of absurdity»; distancing the journalist from the «blind» belief in politicians, mocking the participants of the political performance;

- content ambiguity caused both by semantic and pragmatic factors;

- emotionality of journalistic speech while covering the political topic.

Using the example of the editorial columns of the newspapers «MIG» and «Subbota plus» it is proved that the principle attitude towards the word, the search for an emotional basis, which gives an expression of an appraisal character are manifested in political discourse

Key words: politicaldiscourse, language stylistic features, linguistic stylistic aspect, extra linguis- ticfactors, metaphor, antithesis.

Вступ

Із відновленням державної незалежності, Україна стала самостійним суб'єктом міжнародних відносин. У формуванні нової, постколоніальної свідомості та впровадженні демократичних цінностей усе більш вагому роль відіграють суспільно-політична комунікація та політичний дискурс у засобах масової інформації як один з головних чинників державотворчих процесів.

Саме політичний дискурс сьогодні визначає, яким шляхом буде рухатись українське суспільство. Важливим складником сучасного інформаційного простору є так званий політичний простір - сукупність екстралінгвальних чинників, які впливають на формування політичного дискурсу. Політичний простір будь-якої країни - це арена активних дій різних політичних сил, поле боротьби суб'єктів (інститутів, організацій, блоків), рухів, процесів, ідей, теорій, гасел і закликів, а також відносин між соціальними верствами та державами, народами, політичними утвореннями й системами.

Політична гострота засобів масової інформації визначається їх залученістю до політичної системи суспільства, виконанням ролі «четвертої влади» у державі. ЗМІ є різновидом суспільно-політичної діяльності, а журналістські матеріали на політичну тематику, відповідно, інформаційним забезпеченням політичних процесів.

Одна з найважливіших функцій політичного дискурсу в ЗМІ - вплив на адресата, тобто суспільство. За допомогою політичної комунікації різні факти, політичні події інтерпретуються у вигідному для авторів повідомлення світлі, нав'язуючи громадськості потрібне розуміння наявних явищ та процесів. Тому останнім часом посилився інтерес журналістикознавців, психологів, лінгвістів, політологів до політичної комунікації як засобу впливу на реципієнта. Політичний дискурс протягом останніх десятиліть став об'єктом уваги таких дослідників як К. Серажим, О. Бакун, Х. Дацишин, Д. Дуцик, О.Ільченко, О. Левкова, С. Наумкіна, В. Стоцький, С. Онуфрів. Проте мовностилістичний аспект функціонування політичного дискурсу в регіональних друкованих ЗМІ ще не був предметом окремого наукового аналізу, що і зумовило актуальність його подальшого дослідження.

Український політичний дискурс розвивається у контексті зіткнення ідей, поглядів та шляхів розвитку молодої незалежної країни. Боротьба за владу є домінантною не лише у загальнонаціональних, а й у місцевих виданнях.

1. Постановка завдання

Мета статті - виявити особливості функціонування експресивних засобів лексико-семантичного рівня в журналістських публікаціях політичної проблематики запорізьких періодичних видань, зокрема в газетах «Суббота плюс» та «МИГ».

Об'єктом дослідження є запорізькі газети «Суббота плюс» та «МИГ».

«Суббота плюс» - щотижневе видання, тираж якого становить 30140 примірників, виходить у Запоріжжі з 1996 р. У 2006 р., після ребрендингу та масштабної рекламної кампанії з цього приводу, газета змінила формат, наповнення та отримала «жовтий» додаток «Гвозди». Газета по- зиціонує себе як незалежне видання і є однією з найпопулярніших у Запорізькій області.

«мИг» - щотижневе видання, яке виходить накладом 40 705 примірників. Газета побачила світ у 1939 р. під назвою «Комсомолець Запоріжжя», згодом стала одним з перших комерційних суспільно-політичних видань Запоріжжя. На сьогодні «МИГ» вважається одним з найбільш об'єктивних та незаангажованих видань Запорізької області.

2. Результати

семантичний журналістський політичний газета

Колонка головного редактора - поширений жанр у регіональних виданнях. Щотижневий аналіз поточних подій від керівника газети зустрічається в запорізьких виданнях «Мрія», «Правда», «Іскра», «Наше время плюс». Але найбільш цікавими для аналізу політичного дискурсу нам видались редакторські колонки тижневиків «МИГ» та «Суббота плюс».

Надзвичайно цікавими для аналізу політичного дискурсу виявились редакторські колонки Галини Стіциної - головного редактора газети «МИГ». Основне ідейно-тематичне наповнення цього жанру у регіональній пресі - інформація й аналіз подій в Україні та світі. Цитуючи популярні всеукраїнські друковані та інтернет-видання, автор подає власну емоційну оцінку інформаційних повідомлень: «Хотя вот г-н Азаров заявляет, что уже стало лучше и веселее, что инфляция в стране - ерундовая и что к августу у нас в стране вообще все будет “абгемахт”» («МИГ», № 2, 2013); «Рабы (мы с вами) должны пахать за гроши, а толстосумы (они же - казнокрады) - беситься с жиру?», «Крутые пацаны и мы» (№ 29, 2014).

У деяких матеріалах відчувається потяг автора до афористичності та використання приказок: «Никогда не бывает так плохо, чтобы нельзя было сделать еще хуже» (№ 50, 2015); «Как говорится, в каждой избушке - свои погремушки» (№ 52, 2016), «Дарите женщинам цветы, не заставляйте женщин плакать» (№ 10, 2015). Досить часто редактор вдається до використання метафор та порівнянь: «Резкое снижение на мировом рынке цен на нефть вызвало падение привязанного к этим ценам, как цепной пес к будке, российского рубля» (№ 23, 2014), «Почему в Грузии молодой Саакашвили смог за пять лет радикально изменить жизнь в стране, а украинские «верхи» отводят «покращенню» полвека?» (№ 26, 2015).

Емоційний рівень публікацій стає ще вищим внаслідок прямого звертання до читача: «Короче, обложили нас, подруги, и все дальше загоняют в ярмо нищеты. Но мы - сильные. А теперь еще и умные. И ведь больше не позволим им нас одурачить?» (№ 10, 2016); а також частим використанням окличних форм на кшталт «Будьмо!», «Слава Украине!», «Мира и добра всем», «С праздником!».

На нашу думку, значний акцент на подіях в Україні та світі у редакторських колонках Г. Стіциної пояснюється відсутністю якісних аналітичних матеріалів з міжнародного та українського політичного життя у регіональній пресі. Ця тематика вважається прерогативою всеукраїнських видань й у місцевій пресі зустрічається дуже рідко (як виняток - цикл матеріалів В. Москаленка «Распустить нельзя оставить», «Чтоб вы все были здоровы», «Да чтоб вы все, наконец, согласились!», присвячених парламентській кризі в Україні та достроковим виборам у Верховну Раду).

Володимир Москаленко - постійний автор та політичний оглядач газети «МИГ». Його рубрика «Власть под микроскопом» насичена інформаційними та інформаційно-аналітичними матеріалами про політичне життя Запоріжжя та області, а також, меншою мірою, країни. Слід зазначити, що інформацію про політичні події більшість громадян отримує саме з місцевих видань, тому позиція політичного журналіста має вагомий вплив на аудиторію.

Звіти про засідання Запорізької обласної та міської рад складають більшу частину журналістських матеріалів В. Москаленка. Суто інформаційний «сухий» жанр завдяки використанню автором численних мовних засобів художньої виразності сприймається легко, адже написаний зрозумілою для масової аудиторії мовою. Так, ми виявили значну кількість:

- фразеологізмів, як загальномовних, так і трансформованих: «Евгений Карташов заявил на совещании в горисполкоме, что “бардак на остановках... у горожан уже в печенках”» (№ 5, 2013); «Что называется, черт ногу сломитв ситуации, развернувшейся... в Хортицком районе» (№ 6, 2014); «По словам обоих руководителей фракций, журналисты все перекрутили и навели тень на плетень» (№ 9, 2014); «Но охота, как известно, пуще неволи» (№ 41, 2015); «Кто старое помянет, тому денег не будет» (№ 23, 2013);

- ремінісценцій з кінофільмів та художньої літератури: «Мосты: заграница нам поможет?» (№ 20, 2014); «Ну, суды у нас, как известно, самые гуманные в мире, потому городским головам в тяжбе с Кабмином вряд ли что светит», «Казнить нельзя помиловать» (№ 5, 2014); «Но самое поразительное, что депутаты, уподобившись унтер-офицерской вдове, сами себя высекли» (№ 4, 2015); «Молитесь, Женя, молитесь...» (№ 49, 2015); «Как депутаты деньги делили» (№ 14, 2016);

- «крилатих» висловів з Біблії: «Многим казалось, что чаша сия их минует», «Глас вопиющих» (№ 42, 2014); «срочность антикризисных мер уже стала притчей во языцех» (№ 49, 2015);

- військової лексики: «Потом пришел черед схваткиза бюджет» (№ 4, 2013); «Сессионный галоп запорожских советов» (№ 52, 2014); «Изюминкой в работе очередной сессии Запорожского областного совета стала ее молниеносность, граничащая с блицкригом» (№ 27, 2015).

Учасники політичного дискурсу - журналісти та політики - іноді настільки лаконічно та ємно викладають власне бачення наявної ситуації, що їх вислови часто стають афоризмами. Згадаймо хоча б Л. Кравчука («Маємо те, що маємо») або В. Ющенка («Ці руки нічого не крали»). У публікаціях В. Москаленка такі вислови також з'являються, причому як винахід окремого політика («В арсенале Евгения Карташова были «три сиськи» (так он охарактеризовал крупнейшие промышленные предприятия города). Тогда же городским головой были изобретены два новых слова:»лжелицемеры»и»лжепроститутки». Досить іронічним є і заголовок цього матеріалу: «Не дают покоя Евгению Карташову лавры Демосфена, Цицерона и Черномырдина» (№ 39, 2014).

Журналіст і сам стає автором крилатих висловів: «Насколько можно судить, в Запорожье обостряется схватка бульдогов под ковром» (№ 49, 2014), «Выработка бюджета есть искусство равномерного распределения разочарований» (№ 15, 2013); «Времени свойственно растягиваться и сжиматься», «Что вы начинаете комедию чудить?» (№ 46, 2014).

Заголовок - частина журналістської публікації, що потребує особливої майстерності. З одного боку, він повинен привернути увагу, з іншого - вичерпно подати зміст матеріалу. В. Москаленко доводить, що до написання заголовку можна підходити творчо і з гумором: «Запорожская СИНсация» (Сін - прізвище мера) (№ 44, 2012); «Облсовет принял худощавый бюджет» (№ 4, 2013); «Что же будет с воздухом и с нами?» (№ 27, 2013); «Запорожцы в Раде: замы и члены» (№ 52, 2014); «“Висячие”мосты Запорожья» (№ 9, 2014); «О скудном бюджете замолвите слово» (№ 15, 2015), «Программа есть. Куда бы только деть кризис?» (№ 50, 2014).

Метафора - один з найпопулярніших тропів в українській журналістиці та публіцистиці. На думку дослідника X. Дацишина, «метафора, яку використовують у політичному дискурсі, лежить на межі індивідуального світосприйняття та загальноприйнятого, колективного інтерпретування політичних процесів, подій, явищ та особистостей. Особливості комунікативних стратегій суб'єктів політичного дискурсу - політиків, політологів, журналістів - зумовлюють особливості використання метафори у цій сфері» [1, с. 5-6].

До метафори часто звертається й В. Москаленко: «А бодрая, в ленинском духе, речевка Архиепископа Василия: «Советы жили, советы живут, советы будут жить» навеяла еще одну сентенцию. Насчет старых мехов и молодого вина. У нас, правда, мехи новые (зал), но и вино не старое. Меньше года играет» (№ 7, 2014). Окрім порівняння депутатів чергового скликання з молодим вином, ми побачили тут і натяк на когнітивний дисонанс, який «ленинский дух» вкладає в уста «Ариепископа Василия». «Ложками дегтя стали замечания насчет того, что некоторые коммунальные предприятия являются убыточными, причем хронически, еще одним дегтярным мазком стала реплика председателя бюджетной комиссии Виктора Великого» (№ 14, 2014). Як бачимо, тут наявна рецентна метафора «ложка дегтя», що виступає замінником критики або невдоволення.

«Ситуация с принятием вожделенного документа напоминала перетягивание каната» (№ 50, 2014); «Подобно тому, как в известном произведении Киплинга «Маугли», наступало водяное перемирие, так и в Запорожском облсовете мир и депутатское добродушие завоевывают все новые позиции» (№ 23, 2015). Вищеназвані приклади демонструють використання автором розгорнутого порівняння, у якому межа між означуваним предметом та його означенням зберігається.

«И завершающим аккордом «запорожсталевской» эпопеи прозвучала реплика председателя облсовета Александра Нефедова, произнесенная поистине с металлом в голосе» (№ 23, 2014); «От них требуется одно - проголосовать за документ. Дабы не портить общую картину по палате, пардон, по стране» (№ 52, 2015); «Тень отца Гамлета... тьфу ты, Евгения Карташова, витала в Запорожском горсовете в день проведения сессии» (№ 41, 2013); «Ассирийская царица Семирамида устроила в своей столице Вавилоне так называемые висячие сады. Они считались одним из чудес света. Запорожские мосты до чуда света не дотягивают, зато «висят» весьма конкретно» (№ 9, 2014). Ці розлогі метафори демонструють такий журналістський прийом як навмисна авторська обмовка.

Іронія - ознака нашого часу. Зазначимо, що від гумору іронія відрізняється більш гострим, хоч і дещо замаскованим, запереченням висміюваного і, водночас, менш зневажливим, ніж сарказм, ставленням до предмета висміювання. Ми поділяємо думку науковців, які стверджують, що іронія є цілком самостійною формою комічного, бо має широкий спектр засобів вираження та відтінків оцінки, які вона здатна передавати. Журналіст вдається до іронічного зображення з метою вираження свого ставлення до предмета мовлення.

Важливим фактором ефективного використання іронії в сучасній українській пресі є можливість завуалювати власну думку журналіста, не вступаючи в конфлікт ні з традиціями, ні з законом. Аналізуючи публікації на політичну тематику газети «МИГ», ми дійшли до висновку, що іронічність викладу є частиною авторського стилю В. Москаленка. Наприклад: «К слову, одного гражданина бдительные сторонники Партии регионов задержали по причине того, что он говорил на украинском языке, и это не могло не показаться подозрительным». І далі: «К тому же у него было ведро с куриными яйцами, а этот продукт с 2004 года сам по себе настораживает Партию регионов» (№ 43, 2014). Ми розуміємо, що автор обурюється заходами представників певної партії, однак він не йде на пряме засудження, а м'яко глузує, натякаючи на відомий епізод з курячим яйцем в Івано-Франківську.

Іронічне ставлення викликають у автора й комуністи - колеги «регіоналів» і водночас їх «ідейні вороги»: «Да и вообще, тему Голодомора «агрессивно-националистическая и нацистская власть меньшинства» поднимает, чтобы разорвать вековечную дружбу с Россией (и далее по тексту, начиная от тезисов «Краткого курса истории ВКП(б))» (№ 49, 2012). За допомогою нівелювання основ комуністичної ідеології автор прозоро натякає, що комуністи - рудимент минулого століття: «но, видимо, коммунистам свобода слова до сих пор в диковинку» (№ 14, 2013).

Слід відзначити, що таке іронічне ставлення спостерігається і до представників наявної опозиції: «<Наши «нанайские мальчики - власть и оппозиция наперегонки пиарятся» (№ 45, 2014).

Як і «МИГ», «Суббота плюс» окрему шпальту присвячує матеріалам на політичну тематику під рубрикою «Власть». До 2009 р. політичний дискурс у газеті був представлений рубриками «Политическое мнение», «Конкретно», «Политическая реклама», під якими розміщувались матеріали рекламного спрямування: «Дуэль состоится при любой погоде. Кто за Ющенко?», «Терминатор от демократии - Луценко», «БЮТ обещает - референдум будет!» («Суббота плюс», № 35, 2008); «Александр Клепаков: “Не все чиновники - коррупционеры”» (№ 38, 2007). Звичайно, на основі публікацій подібного характеру ми не можемо вести мову про повноцінний політичний дискурс.

У 2008 р. у газеті з'являється рубрика «Власть», у якій розміщуються повноцінні журналістські матеріали І. Дубченко, І. Юваса, Т. Гарькавої, Н. Приходько, С. Сідорова. Часто політичні матеріали розташовуються під рубрикою «События недели». Оскільки на політичну тематику у газеті «Суббота плюс» пишуть багато журналістів, ми зосередимось на аналізі авторських колонок головного редактора видання Богдана Василенка як постійного джерела політичної інформації.

Авторська колонка Б. Василенка є однією з найстабільніших у газеті, виходячи у кожному номері видання. На відміну від колонки головного редактора тижневика «МИГ», тематика більшості матеріалів Б. Василенка - новини політичного життя Запоріжжя, викривальні матеріали про перших осіб міста та області, замальовки з поточного життя Запорізького регіону.

Для публіцистичного стилю Б. Василенка характерні літературні алюзії: «Рыцарь тщеславного образа» (№ 13, 2014); «Знаете ли вы зарплаты запорожских чиновников? О, вы не знаете зарплат запорожских чиновников?» // «Сколько чиновнику не плати...» (№ 20, 2008).

Характерна особливість колонок Б. Василенка -іронічні закінчення матеріалів; «Над шутками депутатов смеялся Богдан Василенко»; «Стараясь не дышать носом, возмущался Богдан Василенко»; «В ноги мудрым чиновникам кланялся и благодарил Богдан Василенко».

Як і проаналізовані нами колонки Г. Стіциної та публікації В. Москаленка, матеріали Б. Василенка мають підвищену емоційність викладу, яку ми можемо вважати трендом сучасної запорізької політичної журналістики: «Если вы, уважаемые читатели, услышите разговоры о продажности или “хозяевах” “Субботы плюс”, можете смело назвать распространителя этой информации бессовестным вруном, и посоветовать ему почесать свой грязный язык о шершавый запорожский асфальт для выравнивания поверхности и того, и другого» // «Еще раз о продажности «Субботы плюс» (№ 44, 2015).

Ще однією яскравою рисою публіцистичного дискурсу головного редактора є активне використання авторських неологізмів: «креслозадые» (чиновники) // «Уровни креслозадости» (№ 8, 2014), «Да и народ там завершил этап превращения в послушное стадо и стал присматриваться к «баблокосам», «Обла-бла-бла-бла-стная администрация» (№ 19, 2016).

Найповніше у творчому доробку Василенка виявляється антитеза «ми» - «вони»та заклики змінити наявний політичний режим: «Они не станут вводить честные и прозрачные правила для бизнеса, даже когда «играть» по старым будет попросту невозможно. Они найдут единственный выход - заставят платить нас с вами за убытки, полученные из-за их же ограниченности, жлобства искудоумия» // «Оно» (№ 47, 2015); «И действительно - кажется, что мы ничего не можем. Они постарались, чтобы нам так казалось» (№ 24, 2013); «Ведь тюрьма - это родной дом для разбойников. И мы просто обязаны вернуть их домой» (№ 2, 2012); «В Европе полагают, что место ворам и их пособникам - в тюрьме. Надеюсь, что когда-то так будем понимать и мы» (№ 4, 2014); «Сегодня наша власть идет семимильными шагами к полному контролю Украины. А мы ей в этом совсем не мешаем» (9, 2013); «Неужели мы, уже ставшие рабами, мечтаем о рабской доле для своих детей» // «Терпеливые зомби» (№ 12, 2012).

Загальна емоційність викладу посилилась після рішення Б. Василенка балотуватись на виборах до Верховної Ради від однієї з опозиційних партій: «А мосты будут достроены тогда, когда днепровский рак на хортицком флагштоке свистнет. Не верите, что раки могут свистеть? А почему тогда верите «свисту» наших чиновников?» (№ 19, 2013); «Без нашего контроля чиновники продолжат работать только за свои карманы. Так что становиться эффектными управленцами своей территории должны в первую очередь мы сами. Ведь кто-то же должен пришить креслозадым оторвавшуюся в погоне за «баблом» совесть» // «Портные для совести» (№ 47, 2012).

Категоріальне значення для аналізу семантики політичного дискурсу мають поняття «своє» та «чуже», «ми» та «вони», «наші» та «ненаші». У мові політиків при оцінюванні певних політичних подій або політичних діячів вони нерідко виступають синонімами понять «добре» і «погано», «прийнятне» і «неприйнятне»: «Результатов бурной языковой работы пока не видно. Аэровокзал как был продуваемым всеми ветрами ободранным сараем, так им и остался. Плюс модное упоминание о неких «инвесторах», которые вот-вот накинутся с деньгами на руководство аэропорта. Ведь пока «взлетка» является «зубодробилкой», нормальные туристические чартеры или международные авиакомпании будут летать из соседнего Днепропетровска, где взлетно-посадочная полоса является гладеньким полотном, а не стиральной доской» (№ 7, 2016).

У радянському політичному дискурсі позиція «своє» і «чуже» була особливо гострою. За новітніх політичних умов гострота цієї опозиції суттєво зменшилася, а сама опозиція змінила підстави для диференціації. Нова диференціація «свій» - «чужий» тепер здійснюється на основі визначених ознак: політична група, світогляд, ідеологія. На прикладі публікацій Б. Василенка можемо стверджувати, що у мовленні газет ознаки політичної оцінки залежать від позиції газети та головного редактора (автора). Різні ідеологічні настанови газет диктують використання аксіо- назв у кардинально відмінних значеннях - або з позитивною, або з негативною оцінкою: «Зато у самого Балицкого обдирать заплаткииз дырявого бюджета и язык повернулся, и рука не дрогнула. Раньше он на детишках наживался, теперь на всю страну перешел» (№ 4, 2016); «Те же, кто сможет выжить в увядающем городе, будут сметь чудесную возможность податься в плодящиеся бандиты» (№ 2, 2016).

У дискурсі з більш складною структурою категорія «чуже» проявляється у різних тематично- неоднорідних частинах. Саме за цих умов ця категорія безпосередньо бере участь в організації структури дискурсу: «Основной «ярославной», которая устроит плановый плач по поводу Небесной сотни и погибших в АТО ребят, будет наш рулевой Петр Порошенко. И пока главный кондитер Украины будет смахивать перед журналистами скупую слезу, уже сегодня готовятся к самой справедливой прихватизации последних островков недоворованных акций» (№ 5, 2016).