Просвітницька і маніпулятивна пропаганда в умовах нинішньої російсько-української війни

Особливості просвітницької і маніпулятивної пропаганди. Функції, методи, форми московської маніпулятивної пропаганди (МП) в умовах інформаційно-психологічної і військової агресії Російської Федерації проти України. Заходи протидії російській МП.

Рубрика Журналистика, издательское дело и СМИ
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 14.10.2018
Размер файла 73,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка, вул. Генерала Чупринки, 49, 79044, м. Львів, Україна

Просвітницька і маніпулятивна пропаганда в умовах нинішньої російсько-української війни

Василь Лизанчук

e-mail: kafradioiteleb@ukr.net

Анотація

маніпулятивний пропаганда військовий агресія

Розглянуто особливості просвітницької і маніпулятивної пропаганди. Проаналізовано функції, методи, форми московської маніпулятивної пропаганди в умовах інформаційно-психологічної і військової агресії Російської Федерації проти України. Схарактеризовано засоби масової інформації, зокрема, телебачення, радіомовлення, інтернет, соціальні мережі - найпотужніший інструмент маніпулятивної пропаганди. Окреслено як традиційні, так і асиметричні, нестандартні та цільові заходи протидії російській маніпулятивній пропаганді на засадах україноцентризму.

Ключові слова: пропаганда, просвітницька пропаганда, маніпулятивна пропаганда, засоби масової інформації, україноцентризм, правда, російська агресія.

Annotation

Educational and manipulative propaganda in the current conditions of russian-ukrainian war

Vasyl Lyzanchuk

Ivan Franko National University of Lviv,

Generala Chuprynky Str., 49, 79044, Lviv, Ukraine,

e-mail: kafradioiteleb@ukr.net

Russia's undeclared war against Ukraine urges an in-depth analysis, to understand functions, methods and forms of propaganda in current conditions, characteristic features of which are purposefulness, some differentiation, continuity of influence, mass, manipulation, and universalism.

According to source and nature of the message propaganda is classified as follows: white propaganda, black propaganda, grey propaganda, positive (constructive) and negative (destructive) propagandas. These different types of propaganda vary in quantity of true and correct information, which can be used to fight manipulative propaganda.

To the most general methods of propaganda belong: simplification, suppression, crowding out, fictional fact (fake), direct comment, indirect comment, two-way argument, half true and insinuation, information dividing, information overload. Ideological machine of the Kremlin also uses such methods of manipulative propaganda: method of “rotten herring”, “Principle of 40/60”, “Big Lie”, “Absolute evidence”, “Inverted pyramid”. Forms of propaganda and means of influence are mass action, state and professional holidays, leaders' speeches, direct appeal to the people, art, architecture, music, TV, radio, Internet, printing press, even the imposition of specific political language.

A characteristic feature of politico-ideological propaganda is its high manipulative that masked for informative, which is not always noticeable because it is perceived by audiences under the guise of presenting objective information, entertainment or show.

The main signs of manipulation are: a) It is a kind of spiritual psychological influence. The target of the manipulator is the spirit, the mental structure of man; b) it's a hidden influence, the fact of which should not be noticed by the object of manipulation; c) it is an impact that requires a great deal of skill and knowledge; d) people whose minds are manipulated are threatened not as personalities, but as objects, a special kind of things.

We distinguish three levels of manipulation: 1) strengthening existing in people's minds ideas, motives, values, norms necessary to manipulator; 2) associated with private, minor changes in the views of a particular event or process, fact, which also affects the emotional and practical attitude to a particular phenomenon; 3) radical changes in life guidance through announcement to the object sensational, dramatic, extremely important information to him. Manipulators - propagandists of Russia have adopted methods and techniques of ideologists of Nazi Germany and the communist Soviet Union.

The most important weapon against manipulative propaganda is the truth. In the field of communications, the truth on the basis of Ukrainocentrism means a set of methodological approaches, national-civilian, moral and spiritual values, axiological guides and journalistic dignity. Extremely important to inform citizens of Russia and Europe about what is going on in Ukraine. Effectively explain that Ukrainians have the same natural right to their own language, culture, and spirituality, an independent state like Germany, Poland, Russia, Romania, France, Czech Republic, and Japan.

Key words: propaganda, politico-ideological propaganda, manipulative propaganda, massmedia, Ukrainocentrism, the truth, Russia's war.

Пропаганда (від лат. propaganda - те, що підлягає розповсюдженню, propagare - плекати саджанці) - популяризація, поширення, роз'яснення і навіювання політичних, філософських, наукових, релігійних, художніх та інших ідей, вчень, знань, поглядів, оцінок засобами масової інформації, усно, писемно, аудіовізуальними та іншими методами впливу на індивідуальну і суспільну свідомість.

Пропагувати (від лат. propago - поширюю, розповсюджую) - поширювати, роз'яснювати якусь ідею, або вчення, погляди, позицію, з метою як позитивно, так і негативно налаштовувати, спрямовувати особу, аудиторію і психологічно стимулювати її реакцію у бажаному ідеологічному напрямі.

Давні римляни термін “пропаганда” використовували для позначення просвітницької діяльності, коректного й аргументованого викладу своїх поглядів та думок з одночасним уважним сприйняттям поглядів опонента, переконуванням його силою правди і логіки. Найкращим пропагандистом у цьому сенсі вважали Сократа, а зразком пропаганди - сократичний діалог [14, с. 221]. У XVIII ст. термін “пропаганда” означав місіонерську діяльність католицької церкви. З цією метою Ватикан заснував конгрегацію пропаганди. Згодом акцент робився на політико-ідеологічній функції пропаганди.

У країнах з тоталітарним режимом пропаганда стала державним завданням. Наприклад, у нацистській Німеччині та комуністичному Радянському Союзі була створена спеціальна сітка партійно-урядових закладів, у яких працювали навчені пропагандистські кадри. Сітка пропаганди охоплювала всі сфери суспільства, підприємства, установи, навчальні заклади, армію тощо. Особливу ідеологічно-пропагандистську роль відігравали засоби масової інформації.

У Радянському Союзі будь-яку інформацію використовували лише для пропаганди комуністичних міфологем і трактували як агітацію фактами. Це означало подання лише тих фактів, які відповідали політико-ідеологічним цілям комуністичної партії, та повне замовчування або перекручування фактів, які, на думку координаторів агітації і пропаганди, цій меті не відповідали.

Завдяки тривалій масовій комуністичній пропаганді московському тоталітарному режимові значною мірою вдалося сформувати безлику людину-масу, позбавлену автохтонної історичної пам'яті, національної свідомості, духовності. Тому навіть нині в Українській незалежній державі серед журналістів і вчених можна почути думку про хибність, недоцільність розгляду пропагандистської, агітаційно-організаторської функцій ЗМІ. Мовляв, це - атрибут комуністичних, тоталітарних засобів масової інформації. “Повністю погоджуюся з професором А. З. Москаленком, що такі побоювання безпідставні, передусім, тому, що сам характер демократичних перетворень в Україні зумовлює нагальну потребу дохідливо роз'яснювати теоретичні та практичні проблеми будівництва суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, гуманістичну суть національної ідеї, питання відродження, становлення й утвердження національних, духовних цінностей, культури, функціонування української мови, - наголошував автор цієї статті у публікаціях попередніх років. - Призначення пропагандистських матеріалів у пресі, на радіо, телебаченні - роз'яснювати животрепетні, гострі, нез'ясовані проблеми політико-ідеологічного, соціально-економічного, національно-духовного життя. Вони мають містити науково обґрунтовані, вмотивовані, зрозумілі, дохідливі, переконливі відповіді на запитання, які цікавлять, хвилюють громадян стосовно розбудови української України” [18, с. 100].

Поширюючи українські національно-громадянські цінності, засоби масової інформації можуть сприяти створенню передумов для формування освіченого, морально-духовного, національно свідомого громадянина, здатного самостійно оцінювати стан справ у громаді, суспільстві, державі, активно протидіяти зовнішнім і внутрішнім ворожим силам.

Отже, просвітницька пропаганда позитивних національно-духовних цінностей принципово відрізняється від маніпулятивної політико-ідеологічної пропаганди. Однак неполітична (просвітницька) пропаганда може бути шкідливою, коли в її основі неправдиве, фальшиве тлумачення фактів, подій, явищ, навіювання цинічних, анти- гуманних, протиукраїнських помислів.

Неоголошена війна Російської Федерації проти України спонукає поглиблено аналізувати, осмислювати функції, методи і форми пропаганди в сучасних умовах, характерними рисами якої є цілеспрямованість, певна диференціація, безперервність впливу, масовість, маніпуляція, універсалізм. До цих рис пропаганди більше або менше привертають увагу дослідники Олександр Децик, Микола Кравчук, Лідія Леонтьєва, Георгій Почепцов, Валерій Соловей, Неллі Яковлева та ін.

Відповідно до джерела та природи повідомлення пропаганду класифікують так:

Біла пропаганда загалом походить з відкритого доступного джерела та характеризується м'якшими методами переконання, такими як стандартні техніки відносин з громадськістю та однобічним поданням аргументів.

Чорна пропаганда подається ніби з одного джерела, проте насправді є з іншого. Маскування правдивого джерела пропаганди є найпоширенішим, коли це пропаганда ворожої країни чи організації з негативним іміджем.

Сіра пропаганда - це пропаганда без визначеного джерела чи автора. Основне призначення сірої пропаганди полягає в тому, щоб змусити ворога повірити в брехню, використовуючи так звані солом'яні аргументи: перша фаза - змусити когось повірити в “А”, запускається сіра пропаганда “Б”, яка протилежна до “А”. У другій фазі “Б” дискредитується, використовуючи опудало. Тоді ворог прийде до висновку, що “А” - правда.

Позитивна (конструктивна) пропаганда прагне довести до споживача ті або інші переконання в дохідливій формі. Мета позитивної пропаганди - сприяти соціальній гармонії, злагоді, вихованню людей згідно із загальноприйнятими цінностями. Позитивна пропаганда виконує виховну та інформаційну функції в суспільстві. Вона здійснюється в інтересах тих, до кого скерована, а не обмеженого кола зацікавлених осіб. Позитивна пропаганда, на відміну від негативної, не переслідує маніпулятивних цілей. Проте, оскільки “загальноприйняті цінності” вже й без пропаганди є загальноприйнятими, справжні цілі “конструктивної” пропаганди часто розходяться з тими, які декларуються пропагандистами.

Негативна (деструктивна) пропаганда нав'язує людям ті або інші переконання за принципом “мета виправдовує засоби”. Мета негативної пропаганди - розпалювання соціальної ворожнечі, нагнітання соціальних конфліктів, загострення суперечностей у суспільстві, пробудження низинних інстинктів у людей тощо. Це роз'єднує людей, робить їх слухняними волі пропагандиста. Технологія створення “образу ворога” дає змогу згуртувати натовп навколо пропагандиста, нав'язати натовпу вигідні йому переконання і стереотипи. Основна функція негативної пропаганди - створення ілюзорної, паралельної реальності з “перевернутою”, або спотвореною системою цінностей, переконань, поглядів. Негативна пропаганда активно використовує низьку критичність та навіюваність мас, щоб маніпулювати цими масами в інтересах невеликої групи осіб.

Ці різні типи пропаганди відрізняються кількістю правдивої та правильної інформації, яку можна використати для боротьби з маніпулятивною пропагандою. Наприклад, протидію білій пропаганді легко знайти, дискредитувавши джерела пропаганди. Протидія сірій пропаганді, якщо таку пропаганду виявлять (часто з внутрішнього джерела), може спровокувати певного рівня публічні протести. Протидія чорній пропаганді часто не очевидна та небезпечна при оприлюдненні, оскільки ознайомлення громадськості з джерелами і тактикою чорної пропаганди підірве всю кампанію чорної пропаганди або викличе протидію з боку чорних пропагандистів.

Пропаганда може здійснюватись таємно. Наприклад, принизлива дезінформація про історію певних груп або чужих країн може заохочуватися або толеруватися в системі освіти. Оскільки деякі люди двічі перевіряють вивчене у школі, така дезінформація повторюватиметься журналістами і батьками, що врешті-решт посилить ідею, ніби ця порція дезінформації є “загальновідомим фактом”, навіть якщо жоден з тих, хто повторює цей міф, не зможе вказати жодного авторитетного джерела. Ця дезінформація здійснює кругообіг в медіа та системі освіти навіть без потреби урядового втручання в ЗМІ. Така проникаюча маніпулятивна пропаганда може використовуватись для політичних цілей: даючи громадянам хибне враження про якість та політику їхньої країни, їх можуть спонукати відкидати певні пропозиції або зауваження чи ігнорувати досвід інших.

Неллі Яковлева у 2010 році запропонувала визначення політичної пропаганди як комунікативної діяльності, орієнтованої на закріплення у свідомості або трансформацію певних установок, переконань, стереотипів цільової аудиторії за допомогою інформаційних та/або маніпулятивних прийомів, технік, методів для досягнення поставлених політичних цілей і завдань. Вона зазначала, що пропаганда, піар і реклама є самостійними способами організації комунікації, хоча вони й мають певні спільні риси: чинять вплив на погляди і поведінку людей, ретранслюються, здебільшого через ЗМІ, звернені до соціалізованих особистостей. Однак, саме через мету, завдання, об'єкт впливу, часовий період дії, функції визначаються їхні відмінності.

Микола Кравчук зазначив, що саме у XX столітті політична пропаганда і в тоталітарних, і в демократичних системах набувала офіційного статусу, держава її фінансує і регулює. Вперше з'явилися розгалужені спеціалізовані організаційні структури, для яких пропаганда стає професією і основним завданням.

Дослідники пов'язують розвиток маніпулятивної пропаганди з війнами. Як констатує Неллі Яковлева, Перша світова війна розкрила можливості її потужного впливу на погляди особистостей, а в Другій світовій війні відбулося вдосконалення багатьох технік і методів комунікації переконування, за часів холодної війни відбулося ще більше усвідомлення необхідності такого психологічного тиску на противника.

Заступник Директора Центру світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України Олександр Децик у “Телекритиці” коротко схарактеризував найзагальніші методи пропаганди:

- спрощення (засіб перетворення складних проблем на прості);

- замовчування (приховування небажаної інформації);

- витіснення (відволікання уваги від негативних поточних подій);

- вигаданий факт (повідомлення факту, джерело якого не можна перевірити і стосовно якого не можна отримати будь-яких свідчень);

- пряме коментування (використання оціночних понять під виглядом нейтральних);

- непряме коментування (приховування комунікатором пропагандистського впливу через інформаційний фон або шум);

- двостороння аргументація (виклад декількох точок зору, альтернативні позиції не викладаються й не оцінюються як хибні);

- напівправда й інсинуація (надання хибної аргументації фактам, маніпулювання ними всередині матеріалу, а в деяких випадках неадекватність фактів та аргументів висновкам);

- інформаційне дроблення (виривання з контексту, повідомлення лише фрагменту даних, що призводить до нерозуміння ситуації й події загалом);

- інформаційне перевантаження (повідомлення надзвичайно великого обсягу інформації, основну частину якого складають абстрактні судження, непотрібні подробиці, різні деталі) [9].

Ідеологічна машина імперського Кремля використовує також методи маніпулятивної пропаганди, до яких привернув увагу В. Гриджук. Це - метод “гнилого оселедця”. Підбирається брехливе звинувачення. Важливо, щоб воно було максимально брудним і скандальним. Добре працює, наприклад, дрібне злодійство, або, скажімо, розбещення дітей чи вбивство, бажано з жадібності. Цей метод не передбачає необхідності доводити звинувачення. Він спрямований на те, щоби викликати широке публічне обговорення. Людська психіка влаштована так, що, як тільки обвинувачення стає предметом публічного обговорення, неминуче виникають його “прихильники” і “противники”, “знавці” й “експерти”, оскаженілі “обвинувачі” і затяті “захисники” обвинуваченого. Але, незалежно від власних поглядів, всі учасники дискусії знову і знову вимовляють ім'я звинуваченого у зв'язку з брудним і скандальним обвинуваченням, втираючи таким чином все більше “гнилого оселедця” у фігуранта скандалу, поки нарешті цей “запах” не починає іти за ним слідом. А питання “вбив-вкрав-спокусив чи все-таки ні” стає головним при згадці його імені.

Метод “40 на 60”. Засоби масової інформації 60 % своєї інформації дають в інтересах супротивника. Створивши таким чином його довіру до себе, решту 40 % використовують для надзвичайно ефективної, завдяки цій довірі, дезінформації. Під час Другої світової війни існувала радіостанція, яку слухав антифашистський світ. Вважалося, що вона британська. І тільки після війни з'ясувалося: насправді це була радіостанція Геббельса, що працювала за розробленим ним принципом “40 на 60”.

Метод “великоїбрехні”. Суть його полягає в тому, щоб з максимальним ступенем впевненості запропонувати аудиторії настільки глобальну і жахливу брехню, у яку неможливо повірити, що можна брехати про таке. Маніпуляція полягає в тому, що правильно скомпонована і добре придумана “велика брехня” викликає у слухача чи глядача глибоку емоційну травму, яка потім надовго визначає його судження всупереч будь-яким доводам логіки і розуму. Особливо глибокий психологічний вплив справляють описи жорстоких знущань над дітьми або жінками. Наприклад, всі ми пам'ятаємо байку про “распятогомальчика”. Вона є повною нісенітницею та очевидною видумкою агітпро- му Кремля і навіть була спростована і засуджена в самій Росії. Але завдяки глибокій емоційній травмі, яку вона викликає, надовго залишається у свідомості людини, яка отримала цю інформацію, скільки б її потім не намагалися переконати, що то брехня, використовуючи звичайні логічні доводи.

Метод абсолютної очевидності. Цей метод дає хоч і не швидкий, зате надійний результат. Замість того, щоби щось доводити, подають те, в чому хочуть переконати аудиторію, як щось очевидне, само собою зрозуміле і тому безумовно підтримуване більшістю населення. Незважаючи на свою зовнішню простоту, цей метод неймовірно ефективний, оскільки людська психіка автоматично реагує на думку більшості, прагнучи приєднатися до неї. Класичним способом підтримки методу “абсолютної очевидності” є, наприклад, публікація результатів різноманітних соціологічних опитувань, які демонструють абсолютну єдність з того чи іншого питання (наприклад, 86 % рейтингу Путіна) [7].

Формами пропаганди й засобами впливу є і масові дійства, державні та професійні свята, виступи лідерів, безпосереднє звернення до населення, мистецтво, архітектура, музика, телебачення, інтернет, радіо, друкована продукція, навіть насадження специфічної політичної мови.

Характерною рисою політико-ідеологічної пропаганди є її висока маніпулятивність, що маскується під інформативність, яку не завжди помічають, оскільки вона сприймається людьми під виглядом об'єктивної інформації та розваг, видовищ, шоу тощо.

Поняття “маніпуляція” має коренем латинське слово manus - рука (manipulus - пригорща, жменя, від manus іple - наповнювати). У словниках європейських мов слово “маніпуляція” тлумачать як дії з об'єктами із певними намірами, цілями (наприклад, ручне керування, огляд пацієнта лікарем з допомогою рук і т. д.). Мовиться про те, що для таких дій потрібна спритність і вправність. У техніці подібні пристрої для керування механізмами, які ніби є продовженням рук (важелі, рукоятки, держаки) називаються маніпуляторами. Йдеться про переносне значення слова “маніпуляція” - це спритне поводження з людьми як з об'єктами, предметами, речами.

В Оксфордському словнику англійської мови маніпуляцію (manipulation) визначено як дію з об'єктами зі спеціальними намірами, з певною метою, як ручне управління, рух, який здійснюється руками. У переносному значенні словник тлумачить маніпуляцію як “акт впливу на людей або управління ними”.

Отже, термін “маніпуляція” є метафорою, яка складалася поступово. Психологи вважають, що важливим етапом у її розвитку було позначення цим словом фокусників, які працюють без складних пристосувань, руками (фокусник-маніпулятор). Мистецтво цих артистів, яке грунтується на вислові “вправність рук і ніякого шахрайства”, засноване на властивостях людського сприйняття й уваги - на знанні психології людини. Своїх ефектів фокусник-маніпулятор домагається, використовуючи психологічні стереотипи глядачів, відволікаючи, переміщаючи й концентруючи їхню увагу, діючи на уяву - створюючи ілюзію сприйняття. Якщо артист володіє майстерністю, то помітити маніпуляцію дуже важко.

Науковець Валентин Молодиченко схарактеризував головні родові ознаки маніпуляції:

По-перше, це - вид духовного, психологічного впливу (а не фізичне насильство або погроза насильства). Мішенню дій маніпулятора є дух, психічні структури людини. Однією із перших книг, безпосередньо присвячених маніпуляції свідомістю, була книга соціолога із ФРН Герберта Франка “Людина, якою маніпулюють” (1964). Він дає таке визначення: “Під маніпулюванням у більшості випадків варто розуміти психічний вплив, що здійснюється таємно, а отже, і на шкоду тим особам, на яких воно спрямовано. Найпростішим прикладом тому може слугувати реклама”.

По-друге, маніпуляція - це прихований вплив, факт якого не повинен бути помічений об'єктом маніпуляції. Як зауважив Ґ. Шіллер, для досягнення успіху маніпуляції, вона повинна залишатися непомітною. Успіх маніпуляції гарантований, коли особа, якою маніпулюють, вірить: усе, що відбувається, - природно й неминуче. Коли спроба маніпуляції розкривається і її викриття стає досить широко відомим, акція звичайно згортається. Ще ретельніше приховується головна мета - так, щоб навіть викриття самого факту спроби маніпуляції не привело до з'ясування далеких намірів.

Тому приховання, утаємничення інформації - обов'язкова ознака, хоча деякі прийоми маніпуляції містять у собі “граничне саморозкриття”, гру в щирість.

По-третє, маніпуляція - це вплив, який вимагає значної майстерності і знань. Є, звичайно, талановиті самородки із потужною інтуїцією, здатні до маніпуляції свідомістю інших людей за допомогою примітивних засобів. Але розмах їхніх дій невеликий, обмежується особистим впливом - у родині, у бригаді, у роті або банді. Якщо ж йдеться про суспільну свідомість, про політика, хоча б місцевого масштабу, то, як правило, до розробки акції залучаються фахівці або хоча б ті, у кого є спеціальні знання, почерпнуті з літератури або інструкцій. Оскільки маніпуляція суспільною свідомістю стала технологією, з'явилися професійні працівники, які володіють цією технологією (або її частинами). Виникла система підготовки кадрів, наукові установи, наукова й науково-популярна література.

Ще одна важлива, хоча й не настільки очевидна ознака: до людей, свідомістю яких маніпулюють, ставляться не як до особистостей, а як до об'єктів, особливого роду речей [22, с. 58].

Завдання маніпулятора полягає в тому, щоби “примусити людину зробити щось потрібне, але так, щоб людині здавалось, що вона сама вирішила те зробити. При чому вирішила не під загрозою покарання, а добровільно” [30, с. 49], - так характеризує маніпуляцію Олена Сидоренко. Євген Доценко виокремлює три рівні маніпуляції: а) перший - посилення наявних у свідомості людей необхідних маніпуляторові ідей, настанов, мотивів, цінностей, норм; б) другий - пов'язаний з приватними, незначними змінами поглядів на ту чи іншу подію, процес, факт, що також впливає на емоційне й практичне ставлення до конкретного явища; в) третій - корінні, кардинальні зміни життєвих настанов шляхом повідомлення об'єктові сенсаційних, драматичних, надзвичайно важливих для нього повідомлень. “Маніпуляція все ж таки краще, ніж фізична розправа, або безпосередній примус” [12, с. 66], - наголосив Є. Доценко.

Російський історик і громадський діяч Валерій Соловей зазначив, що про категоричне недопущення маніпуляції може говорити лише той, хто сам без гріха, хто ні разу не маніпулював людьми, у тому числі рідними і близькими. Адже маніпуляція - один із найбільш розповсюджених і гуманних засобів психологічного впливу. Гуманних, бо вона дає можливість уникнути насильства і добитися потрібних результатів за допомогою мирних, хоча етично сумнівних засобів [31]. До речі, людські взаємовідносини пронизані маніпуляцією, яка стара як світ. Досить яскравий і вражаючий опис маніпуляції можна виявити у четвертих розділах Євангелія від Матвія і від Луки, в яких описано як “князь світу цього” спокушав Ісуса.

“І диявол сказав йому: “Якщо Ти Син Божий, то звели цьому каменю стати хлібом”. Ісус відповів: Написано: “Не хлібом одним буде жити людина, а кожним словом Божим”. Тоді диявол вивів Його на високу гору і показав Йому в одну мить всі царства світу, і сказав Йому диявол: “Тобі дам усю владу над усіма царствами і славу їхню, бо вона мені передана і я кому хочу, даю її. Отже, якщо Ти поклонишся мені, то все буде Твоє”. Ісус сказав йому у відповідь: “Написано: “Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому одному служи!” І диявол повів Його в Єрусалим, і поставив його на гребінь даху храму, і сказав Йому: “Якщо Ти Син Божий, кинься звідси додолу, бо написано: “Бог накаже Ангелам Своїм берегти Тебе, і на руках понесуть Тебе, щоб нога твоя не спіткнулась об камінь”. А Ісус сказав йому у відповідь: “Сказано: “Не спокушай Господа Бога твого!” (Луки 4: 3-12).

Тут описано, як диявол послідовно розставляє три маніпулятивні пастки, котрі Ісус прекрасно бачить і відповідає на хитрощі не конфронтацією (на кшталт: “Ти сам то хто!? На себе подивися!”) чи зустрічною маніпуляцією, а ухиляється від спокуси. Такий вчинок логічний, бо відповідаючи на маніпуляцію “батька брехні” маніпуляцією, потрапиш до нього на гачок.

Щоби люди не ловилися на отруйні гачки маніпулятивної пропаганди, то проти неї потрібно цілеспрямовано і систематично застосовувати найголовнішу, найефективнішу зброю - Правду, яка є джерелом чистих, світлих помислів, підґрунтям формування морально-духовної стійкості. При цьому слід знати і пам'ятати, що найпотужнішою складовою маніпулятивної пропаганди в сучасних умовах є засоби масової інформації, зокрема телебачення, радіомовлення, інтернет, соціальні мережі. Медіаманіпулюванню підвладні мільйони, десятки мільйонів людей. “У міжособистісному спілкуванні маніпулятор володіє прихованою владою над особистістю або невеликою групою. Медіаманіпулювання (медіаконструювання) - це влада над суспільством і країнами” [31]. Отже, агресія Російської Федерації проти України у вигляді анексії Автономної Республіки Крим і захоплення частини території Донецької і Луганської областей має, крім суто військового, ще і потужний медіаманіпулятивний вплив. Підтвердженням цьому є соціологічні дослідження, за даними яких 83-87 % росіян підтримують путінську війну в Україні. Україна у свідомості російського суспільства вважається третьою за ворожістю до Росії (після США і ЄС). Гірка правда, але Путін і російський народ - єдині, а толерантність, гуманність, взаємоповага, про які багато мовилося не лише в українських, а і в російських ЗМІ, насправді закінчується для Росії там, де бере свій початок соборна незалежна демократична Україна.

Відомий російський медіаексперт Ігор Яковенко слушно наголошує, що ЗМІ в Росії є найнебезпечнішою структурою, набагато небезпечнішою за “Аль-Каїду”, набагато небезпечнішою за терористичні структури, тому що вони с пусковим механізмом для перетворення моєї країни (Росії. - В.Л.) на найнебезпечніший геополітичний об'єкт у світі. Нещодавно ще таким найнебезпечнішим об'єктом був у 90-ті роки ісламізм як тоталітарне вчення, як проблема майже мільярдного пускового гачка до ісламського світу. А сьогодні ось цю пальму першості отримала Росія, і головне середовище, в якому полягає ця небезпека - це, безумовно, російські ЗМІ. Вони, як свідчить аналіз журналістських матеріалів, виконують функції дебілізації населення Росії та України, мобілізації Росії на те, щоб населення підтримувало війну з Україною, а частина - ще й брала активну участь. Чимало російських журналістів є учасниками путінської спецоперації проти України.

“Знавісніла антиукраїнська пропаганда Кремля набирає вже не просто людиноненависницького, а людиноїдного характеру, - підкреслює академік Іван Дзюба. - Не зупиняються ні перед чим” [10]. Наприклад, сюжет російського телебачення, в якому нібито біженка зі Слов'янська розповідає на камеру про звірства, вчинені українськими “карателями” в ії місті. Апогей цих публічних звірств: дитину розіп'яли, різали ножем на очах у матері, а як дорізали, прив'язали матір до танка й волочили її вулицями Слов'янська. Люди ридали, а дехто втрачав свідомість.

Виникають з цього приводу запитання суто антропологічного, психічного характеру. Тим часом заступник міністра зв'язку і масових комунікацій Російської Федерації Олексій Волін в інтерв'ю телеканалу “Дождь” так схарактеризував зухвало цинічний наклеп на українців: “Моя позиція - все нормально. Перший російський канал брав інтерв'ю, він показав те, що сказали в інтерв'ю. Це повністю відповідає всім нормам, правилам і критеріям журналістської етики. Є людина, вона говорить. Синхрон дали” [37]. Як бачимо, О. Волін від імені держави видав індульгенцію на подальшу тотальну брехню, маніпуляцію, яку всебічно підтримує В. Путін. Тому вся Росія живе спільним міфом про “неповторну велич”, “особливий шлях” і путіноподібного “культурного героя”. Вся країна замість правдивої інформації, “не кривлячись, споживає пропагандистське фуфло” [36]. Якщо брати до уваги передачі російських телеканалів, то Східна Україна - це російська територія, тимчасово окупована ворогом, а діячі культури, письменники, журналісти повністю готові вбивати українських окупантів”. Оруеллівські п'ятихвилинки ненависті (із роману “1984”) - це дитяче белькотання порівняно з російськими репортажами про Україну. Олександр Проханов, приміром у своїй програмі “Реплика” (канал “Россия 24”) виразно описав, як українці, коли їх не завоювати, будуть “вспаривать животы русским беременным женщинам” (це цитата).

Відомо, що 4 березня 2014 року В. Путін безлично розповів, як російські війська в Україні прикриватимуться жінками й дітьми, і вже через кілька днів у Криму ми побачили, як під прикриттям цивільних “ввічливі” путінські найманці без розпізнавальних знаків на військовій формі штурмують казарми українських військових. На Донбасі вони вже прикривалися цілими містами-мільйонниками, втілюючи в життя іншу тезу свого президента про “найбільшу гуманітарну катастрофу століття”. Якщо катастрофи немає, її треба створити власноруч.

Автор оглядів під рубрикою “Сім п'ятниць на тижні” у газеті “День” Андрій ІІлахонін наголошує, що нинішня мета В. Путіна - “перетворити Донбас на пустелю, зруйнувавши його економіку й цивільну інфраструктуру, понівечивши долі мільйонів і забравши життя десятків тисяч людей, звинуватити в цьому Україну, щоб нейтралізувати фінансові позови за окупацію Криму. План божевільного, гідний посмертної слави великого попередника російського президента Адольфа Гітлера” [27].

Захоплення Геббельсом з боку Путіна не є дивним. Досить подивитися російські федеральні телевізійні канали, щоб переконатися: заповіти гітлерівського міністра живуть в Росії. Путін з великим пієтетом говорить, шо “Геббельс був талановитою людиною”. Він стверджував: “Чим неймовірніша брехня, тим швидше в неї повірять. І він домагався свого”. Для Путіна і Сталін, і Гітлер, і Геббельс були надзвичайно талановитими людьми.

Нагадаємо, що ідеолог і пропагандист нацизму Йозеф Геббельс проголосив такі принципи маніпулятивної пропаганди:

* пропаганда має бути спланована і вестися з однієї інстанції;

• тільки авторитет може визначити, має бути результат пропаганди істинним чи фальшивим;

• чорна пропаганда використовується, коли біла неможлива або вона не має належного ефекту;

• пропаганда має характеризувати події та людей відмітними фразами чи гаслами;

• для кращого сприйняття пропаганда повинна викликати інтерес в аудиторії і передаватися через привабливе увазі середовище комунікації [13].

Пропаганда доктора Геббельса стала силою, що привела до влади у Німеччині нацистів і розв'язання Другої світової війни.

Маніпулятори-пропагандисти Російської Федерації взяли на озброєння методи та прийоми ідеологів нацистської Німеччини. Так, анексію Криму в Москві мотивували торжеством історичної справедливості та захистом російськомовних громадян. Такі самі ідеологеми висловлювали й апологети нацистської Німеччини, пояснюючи відторгнення від Чехії Судетської області у 1939 році.

Достатньо навести цитати сучасних політиків та представників влади Російської Федерації, які пояснюють і факт військового втручання Росії в Україну, і “місію” та цінності, які обстоюють у Кремлі: “У нас ще є можливість посилити війну в Україні. Через півроку такої можливості вже не буде. Подивіться на динаміку: якщо в грудні 2013 р. нацистів було 2 тис. в Києві, то в лютому - вже 20 тис. У травні їх уже 50 тис. разом з військовими, в середині літа їх буде 200 тис., а у вересні їх буде 400 тис., до кінця року вони мобілізують 500 тис. осіб. Ми отримаємо потужну військову машину, орієнтовану проти нас, нашпиговану нацистами, ідеологічно заряджену проти Росії. Кінцевою метою всіх цих дій є війна з Росією” [16].

У науковій статті “Усі брешуть. Конфлікт в Україні і трансформація російських медіа” Джилли Догерті - колишньої журналістки CNN, що була опублікована Центром Шоренстейн із питань медіа, політики та суспільної політики (The Shorenstein Center on Media, Politics and Public Policy) при Гарвардському університеті, проаналізовано, які процеси відбувалися в російських ЗМІ за останні роки і як сформувались основи нинішньої російської маніпулятивної пропаганди. Вона зазначила, що сьогодні російська пропаганда використовує як традиційні методи - дезінформацію, напівправду й навішування ярликів, так і величезну кількість сучасної інформаційної зброї, включаючи електронні ЗМІ, цифрові комунікації, блоги та соціальні мережі. Журналістка Маша Гессен вважає, що Росія представила себе лідером антизахідного світу, а Путіна - головним поборником тих цінностей, якими, як він заявляв, Захід знехтував [11].

Андрій Плахонін обґрунтовано стверджує, що телевізор і ядерна кнопка - от і все, що є сьогодні у Путіна. Кнопка додає йому величі у власних очах, а телевізор - єдина зброя, що дозволяє йому тримати в узді свій народ, і єдина дієва наступальна зброя Росії на зовнішньополітичній арені. Поки пульт від усіх блакитних екранів країни залишається в його руках, ніякі “змови генералів”, ніякі економічні катастрофи й голодні бунти йому не страшні. І, подібно до Адольфа Гітлера, кремлівський щуролов чаклунською телевізійною картинкою зведе Росію в свою могилу [27].

Наголошуємо, що впроваджувані у свідомість жителів Російської Федерації ідеологами по лінії Солженіцин - Жириновський Дугін чи Проханов - Кисельов - Соловйов - Мамонтов - Пушков - Доренко та інші приносять поживу для імперських шовіністичних маніакальних забаганок Кремля. Вони знаходяться в контексті стратегічної політики офіційної Росії. У лоні цієї зловісної парадигми чорносотенної великодержавності, імпералістичності всіма засобами виховували цілі покоління, яким царські, радянсько-російські чи нинішні неоімперські режими, закладали, вживлювали в генетичний код неприйнятність, нетерпимість, агресію, зверхність до інших народів, культур, традицій, зокрема й до українського [33].

Має рацію доктор педагогічних наук Г. Філіпчук, що і в самій Україні існує широко розгалужена мережа антиукраїнських структур, зокрема і в найвищому законодавчому органі - Верховній Раді, які сприяють ескалації, сепаратизму, тероризму політично, фінансово, організаційно, пропагандистсько-рекламно. їм притаманний “свій” погляд на патріотизм, демократію, права людини, передусім обстоюючи великоімперські цінності, які завжди ігнорували особисту й національну гідність, для яких шовінізм у його нових обгортках рашизму і нетерпимість до “інших” стають парадигмою побутового, громадського, державного.

Інформаційна політика в сучасних умовах - це масовий гіпноз і, за потреби, сеанс колективної психотерапії. Погоджуюсь з Катериною Щоткіною, що інформаційна політика Росії, вся її пропаганда виходить з того, що Росія - медіакраїна. У різних її регіонів (як і в Україні з Росією) немає нічого спільного, крім медіапростору. Єдність цієї величезної частини суші як “країни”, забезпечується виключно “точкою Ру” - спільною точкою зору”. Спільними словами-мемами. Це те, що об'єднує населення Росії. “І будь-яке вторгнення в медіапростір, будь-який замах на меми й міфи - це замах на саму Росію. Бо вона сама - тільки мем” [36].

Лауреатка Нобелівської премії, німецька письменниця Герта Мюллер вражена тим, що відбувається в Україні. Це - “жахливо. Уже перший крок - анексія Криму - був неприйнятний. Путін веде антифашистську пропаганду, але його цінності характерні для крайніх правих. Він усюди бачить ворогів, тому що кожен диктатор потребує ворогів, щоб мати змогу виправдовувати порушення прав людини. Путін фахівець із дестабілізації: в нього є підготовлені співробітники, він виховує сепаратистів. По суті, він не хоче привласнювати Україну - він лише хоче дестабілізувати її настільки, щоб вона не могла вступити до ЄС. Це огидно... Путін хворий на минуле. Усе те, що відбувається в Україні, це біль, який виходить від його радянських фантазмів” [25].

“Радянськими фантазмами Путіна заражені працівники засобів масової інформації Російської Федерації. Надто багато російських журналістів виконує помийні замовлення імперського Кремля. Вони перетворилися в неохайно-аморальннх, продажних пропагандистів-маніпуляторів. Російські ЗМІ заполонили не лише Росію, Україну, а в Європу неправдивою інформацією на кшталт тієї, яку продукує головний путінський пропагандист Д. Кисельов. Директор Мережі етичної журналістики Ейден Уайт (Великобританія) справедливо, хоч дещо стримано, сказав, що “Д. Кисельов - демагог, який у своїй позиції зловживає пропагандою. Завдання справжнього журналіста - не пропаганда, а з повагою до аудиторії подавати якісну інформацію, що ґрунтується на фактах” [2, с. 34]. Тобто, задля сумнівного ефекту не варто маніпулювати фактами, істиною. Потрібно дотримуватися етичних цінностей. Матеріали будь-якого жанру подавати на засадах історичної правди, в межах людської і національної гідності. Адже маніпулювання фактами призводить до ненависті, конфліктів.

На превеликий жаль, чимало журналістів не розуміє, або не хоче усвідомити (заполонені московською імперською ідеологією), що людина, яка бреше, маніпулює фактами, - недалека від тієї особи, що вбиває. Адже вона готує психолого-ідеологічне, політичне підґрунтя для вбивства. Саме таку функцію виконують російські засоби масової інформації, які тотально обдурюють, обовванюють громадян своєї країни, а також вздовж і впоперек прострілюють брехнею інформаційний простір України, отруюючи свідомість українців, насамперед населення східних і південних регіонів. Козирною картою московської маніпулятивної пропаганди - нацизм, так званий український фашизм, “оголтелый буржуазный национализм”, бандерівщина, які, мовляв, загрожують російській державі, як це робили колись мазепинці, петлюрівці. Тому будь-якими методами і способами потрібно захищати, розширювати “Русский мир”.

Роздумуючи про сучасні екстремальні умови, коли Російська Федерація веде загарбницьку війну проти України, кандидат наук із соціальних комунікацій Мирослава Чабаненко наголошує, що “виникає цілком виправдана і зрозуміла потреба, з одного боку, обмежити ворожу інформацію, а з іншого боку - посилити в медіа-просторі лінію патріотизму. Як це зробити коректно, не порушивши нічиїх прав і не втративши демократичних здобутків? Незалежним (тобто не спеціалізованим) ЗМІ за таких обставин надзвичайно складно залишатись осторонь інформаційної боротьби, адже журналіст - не робот, а людина з власною громадянською позицією, своїми емоціями і переживаннями. Ще інша проблема полягає в тому, що далеко не всі медіа, які воліють позиціонувати себе як незалежні, є такими насправді. Словом, питання делікатне. Працівникам мас-медіа, (щоб залишатися гідними своєї професії, важливо не змішувати патріотизм і агресивний націоналізм, любов до батьківщини і ненависть до чужої країни (або частини своєї), грамотну журналістику і бажання змінити світ відповідно до власних уподобань, творчість і руйнування” [34].

У цій довгій цитаті узагальнено слушні думки М. Чабаненко про засади журналістської творчості, однак вражає вислів “агресивний націоналізм”, бо у природі немає такого явища як “агресивний націоналізм”, тим паче - немає українського “агресивного націоналізму”. Якщо шановна Мирослава Чабаненко мала на увазі “шовінізм” - ненависть до інших народів, імперське прагнення завоювати, підкорити, асимілювати їх, то так і треба писати про шовінізм націй-поневолювачів, а не змішувати з ним націоналізм як вищий рівень патріотизму. Крайнім проявом шовінізму є фашизм, нацизм, а також рашизм, тобто російський фашизм. Адже відомо, що існує три види націй: а) нації вільні, які мають свої держави; б) поневолені бездержавні нації; в) нації-поневолювачі.

Українці понад три сторіччя були бездержавною і поневоленою нацією панівними націями різних імперій, головно - Російською. Тому вони постійно намагалися здобути незалежність, а влада імперій протидіяла цьому: винищувала національно свідомих українців, прищеплюючи їм тавро “націоналізм” в негативному значенні, як вияв національного егоїзму. Насправді - це вияв прагнення до свободи, незалежності, державності.

Професор Володимир Монастирський наголошує, що націоналізм - це явище природи, своєрідний феномен. Слово “націоналізм” походить від слова “нація”, а вони разом є продуктом довготривалої еволюції суспільства від сім'ї до роду - племені - етносу і так аж до нації і націоналізму, тому можна вважати, що немає нації без націоналізму, так само як немає націоналізму без нації, вони створюють єдине ціле - націю-націоналізм.

Націоналізм, з одного боку, це система поглядів нації, поглядів філософських, політичних, правових, моральних та духовних, а з другого - це вся діяльність нації, її практика, яку вона проводить відповідно до зазначених націоналістичних поглядів.

“Націоналістичні погляди нації - це продукт довготривалої еволюції суспільства, продукт, який формується на базі основного, генетично визначеного, принципу світогляду нації. Суть цього принципу полягає в тому, що в боротьбі за виживання люди вимушені завжди і у всьому надавати перевагу своїм власним інтересам та інтересам своїх націй перед всіма іншими інтересами. А генетична визначеність цього принципу дає підстави стверджувати, що націоналізм не є випадковим штучним витвором людського розуму, він є нормальним природним явищем, що дає підстави говорити про природний націоналізм” [23, с. 142].

Отже, по-справжньому ефективним способом оздоровлення української нації є всебічне підвищення її природного імунітету, для чого “необхідно якнайшвидше повернути українців в стан їхнього власного політичного, економічного, культурного та духовного націоналізму” [24].

Московські політики та ідеологи бояться, щоби українська національна свідомість запанувала в усіх клітинах суспільного і державного організму, стала іманентною духовною складовою життєвого середовища, головним чинником відродження України, побудови соборної, демократичної, правової, соціальної держави. Тому російський імперський режим виступає проти гармонії духовно-національного розвитку українців, морально-історичного, культурно-звичаєвого самопізнання та постійного осмислення сенсу життя. З цією метою маніпулятивну пропаганду спрямовує не лише против українців, а й проти громадян Російської Федерації.

Російська маніпулятивна пропаганда завчасно спланована, нею вміло координують, добре фінансують. Щоби їй активно протидіяти, то потрібно, вважають експерти Центру дослідження Росії, враховувати три ключові чинники. Перший - чітко уявляти, про яку територію говоримо. Другий - які меседжі застосовує московська маніпулятивна пропаганда для кожної конкретної аудиторії. Третій - якими інструментами користується російська пропагандистська машина для їх поширення.

Керівник Центру досліджень Росії Володимир Огризко наголошує, що “Кремль “працює” на три цільові аудиторії: Перша - внутрішня російська. Друга - українська, з особливим акцентом на окуповані райони України. Третя - країни ЄС і НАТО. Кожна з аудиторій має свою специфіку і потребує відмінних від інших форм і методів роботи, тобто набору ключових месиджів, форм та способів їх донесення” [26].

Найпотужнішим інструментом маніпулятивної пропаганди в сучасних умовах є підвладні засоби масової інформації, зокрема, телебачення, радіомовлення, інтернет, соціальні мережі. Вони не залишають середньостатичному росіянинові жодних шансів бути психічно здоровою людиною, перекриваючи всі альтернативні джерела інформації. Включення зомбувальної машини відбулося задовго до введення російських військ на територію України. Найбільш яскравим аспектом московської пропаганди було і продовжується навіювання тривоги щодо подій на Євромайдані в Києві, Львові, Івано-Франківську та інших великих і малих містах, розповіді про фашистів, які, мовляв, захопили Київ і хочуть заборонити все російське. Здійснивши елементарний аналіз інформації з різних джерел, увімкнувши свідомість, людина може скинути зі своїх очей полуду брехні. “Але цей потік лайна спрямовано на “несвідоме”: він спокійно співіснує та взаємодіє з такими новоутвореннями, як образ вождя та великодержавницький міф, - наголошує психолог із Полтави Артем Чернов. - Структуру будь-якого суспільства можна пояснити на прикладі структури людської психіки” [35]. Користуючись психодинамічною моделлю людської психіки, Артем Чернов описав за принципом аналогії психіку російської держави. Цей опис, аналіз став дуже важливим компонентом нашого аналізу російської інформаційно-психологічної війни проти українського суспільства.

Хронологічно першим психічним утворенням є “Ід” - це біологічний компонент людської психіки, що діє за принципом задоволення потреб. “Ід” є носієм інстинктивної діяльності людини і під час розвитку особистості стає тим самим “несвідомим”. Це поняття пов'язано з ім'ям австрійського вченого З. Фройда. У межах “Ід” паралельно один одному існують два протилежні за змістом інстинкти: перший із них називається “лібідо”, що відповідає за збереження життя та керує творчими імпульсами; другий - “Танатос”, інстинкт смерті та руйнування, який керує всіма деструктивними потягами.

Артем Чернов підкреслює, що великодержавницький міф послуговується обома інстинктивними утвореннями. “Лібідо” тут використовують як прагнення побудувати “велику та єдину Росію”, а “Танатос” допомагає боротися з внутрішніми та зовнішніми ворогами. За якийсь час “Ід” вбирає у себе певну інформацію, формує внутрішній зміст та обростає комплексами й протиріччями. Зміст цих комплексів яскраво виявляє себе у творчості та у мові вождів. Стосовно Російської імперії - це комплекс великої нації, яка повинна об'єднати всі слов'янські народи. Згадайте гімн Радянського Союзу: “Союз нерушимый республик свободных сплотила навеки великая Русь”. Або чого коштують самі фрази російського керівництва: “Крым - это исконно русская земля”, “возникла историческая необходимость”. Цей психологічний комплекс нав'язували росіянам давно, кожен “новий-старий” вождь був “собирателем земель русских”.

З “Танатосом” трохи важче, бо він постійно потребує об'єктів агресії: США, бандерівці, фашисти - тут ціла специфічна зв'язка міфічних символів, які апелюють до колективного “несвідомого”, своєрідного набору містичних мантр: “фашист - ворог, якого потрібно знищити” і “окупант наших земель (Україна - наша земля, на ній фашисти, потрібно звільняти Україну)”; “наші діди перемогли фашистів, тепер - наша черга”.

Колективні міфи існують століттями, це складова етнічної культури, яку будь-яка людина засвоює з молоком матері. У міфах поєднано все: і ставлення до себе як до представника “великої нації”, і переконання у своїй надісторичній місії. Правителі держави - це носії і відтворювачі колективних міфів; вони борються із зовнішніми ворогами, знищують “фашиствующих молодчиков”, будують великі імперії, роблять усе, щоб підтримувати спроможність соціальних міфів. В. Путін - це породження колективного “несвідомого” Російської імперії, носій та втілювач у життя її міфів та легенд. Пересічний росіянин сумує за радянською імперією, він невдоволений тим фактом, що вона розвалилася, вважає такий стан речей несправедливим та готовий терпіти будь-які негаразди, щоб її відновити. Цей приклад А. Чернов пояснює чіткою історичною аналогією. Після закінчення Першої світової війни держави-переможці принизили німців як націю, забрали у них мрію про велику і могутню німецьку імперію. Німець почувався слабим та ображеним. І тут з'явилася постать Гітлера, який створив міф про тисячолітній рейх, запропонував взяти реванш та відновити імперію. Німці відгукнулися на його пропозиції. Те саме зараз відбувається в Російській імперії, приклад того - анексія Абхазії, Осетії, Криму. Це реванш та помста росіян за розпад Радянської імперії, втілення мрії про відновлення двополярного простору, де вони знову - могутня країна, що диктує волю всьому світові.

Розглянувши зміст “несвідомого”, або “Ід”, та його інстинктивного наповнення, А. Чернов схарактеризував “Его”. “Его” за своєю сутністю - це свідомість людини, те, чим вона себе уявляє. Ця психологічна структура стежить за зовнішнім світом, існує за принципом реальності. “Ід” існує за принципом задоволення. “Его” мас свої захисні механізми і намагається вирішувати внутрішньо-особисті конфлікти. Повертаючись до аналогії з державою, можемо віднести до цієї свідомої структури російську дипломатію, свідому інтелігенцію, громадян, які цікавляться політичним життям країни. “Его” в Росії розколоте, співвідношення розколу - десь 80 % на 20 %. Більша частина з них - це дипломати, представники російської інтелігенції, котрі пояснюють агресивну поведінку своєї держави перед світом. Цю захисну реакцію А.Чернов ілюструє таким прикладом: можна щось вкрасти, а потім всім розповідати, що то була колись твоя річ і ти її просто собі повернув. “Его” шукає можливості задовольнити потяги “Ід”: нам хочеться Крим - треба влаштувати референдум про приєднання півострова до Росії, аби хоч якось виправдати свою агресивну поведінку, аби знайти якісь слова пояснення для світової спільноти. Тобто “Ід” просто хоче, а “Его” втілює це бажання в життя [35]. Отже, російська медіакратія ґрунтується на сумі психічних процесів, актів, станів, що зумовлені політико-ідеологічними явищами, під впливом яких перебуває індивід.

...

Подобные документы

  • Характеристика інформаційно-психологічного впливу через засоби масової пропаганди. Тренди розвитку засобів масової пропаганди як підґрунтя інформаційно-психологічного протиборства. Військові засоби масової пропаганди як потужний засіб ведення війни.

    контрольная работа [55,8 K], добавлен 14.12.2014

  • Визначення понять і аналіз інформаційних впливів агресивного характеру в інфопросторі України. Об’єкти та суб’єкти інформаційно-психологічної війни, ознаки і особливості її проведення зі сторони країн Європейського Союзу, США, Російської Федерації.

    реферат [26,0 K], добавлен 26.05.2014

  • Засоби масової інформації як зброя інформаційної війни. Аналіз інформаційного контенту на телебаченні. Дослідження російських ЗМІ на вміст пропагандистської інформації в контексті інформаційної війни проти України. Питання "України" в Інтернет-виданнях.

    курсовая работа [536,6 K], добавлен 10.12.2014

  • Місце громадської думки у масовій свідомості. Механізми ведення інформаційно-психологічних війн, основні форми та стратегія їх впливу на масову свідомість. Використання інформаційно-психологічних впливів США на різних етапах збройного конфлікту з Іраком.

    курсовая работа [82,7 K], добавлен 27.01.2013

  • Передумови появи фотожурналістики, властивості фото і їх використання у пресі як засобів інформації і пропаганди. Специфіка дослідження і віддзеркалення дійсності у фотожурналістиці. Дослідження образотворчо-виразних засобів та творчих форм фотографії.

    реферат [22,1 K], добавлен 13.09.2010

  • Проблеми професійної етики та моралі у журналістиці. Етичний кодекс журналіста як засіб забезпечення свободи слова. Сутність інформаційної війни. Особливості пропагандистських технологій російських мас-медіа під час війни з тероризмом на Сході України.

    дипломная работа [530,8 K], добавлен 26.06.2015

  • Поняття державного регулювання, його сутність і особливості, механізми, законодавча та правова база. Зміст державного регулювання у видавничій справі, його методи та функції. Пріоритети державного регулювання політики у видавничій справі України.

    курсовая работа [48,7 K], добавлен 22.04.2009

  • Передумови виникнення української журналістики, особливості її функціонування на початковому етапі розвитку. Становлення радикально-соціалістичної преси. Преса політичних партій і рухів доби української революції. Журналістська діяльність П. Куліша.

    реферат [303,1 K], добавлен 25.10.2013

  • Дослідження сутності та ґенези механізмів міжнародної інформаційно-аналітичної діяльності українських засобів масової інформації. Роль журналіста в поширенні міжнародних новин. Основні загрози та перспективи розвитку міжнародної журналістики України.

    статья [22,1 K], добавлен 07.02.2018

  • Репортаж як жанр журналістики, його походження та функції. Етапи становлення, ознаки та види. Мова, стиль та композиція. Майстерність, новації при підготовці сенсаційних репортажів. Вираження журналістської позиції у репортажі "Півстоліття пліч-о-пліч".

    курсовая работа [49,3 K], добавлен 05.12.2013

  • Загальна характеристика музичного телеефіру України. Проблеми мовної культури. Вплив електронних засобів масової інформації на функціонування мови в інформаційному суспільстві. Законодавство про ЗМІ України. Інформаційні війни та грамотний ефір.

    реферат [71,3 K], добавлен 23.11.2010

  • Сущность и содержание, история возникновения и развития нейролингвистического программирования. Характеристика репрезентативных систем и их предикатов, метапрограммы и метамодели. Правила построения убеждающей речи, пропаганда и активизация творческого.

    реферат [17,4 K], добавлен 13.06.2012

  • Формування інклюзивного простору для соціалізації відособлених категорій слухачів засобами радіомовлення. Особливості потенціалу українськомовного радіомовлення в умовах трансформації. Етапи трансформації радіоефіру та рівні трансформації радіоконтенту.

    статья [96,4 K], добавлен 07.02.2018

  • Передумови розвитку журналістики в ХХ ст. Видання україномовної преси на прикладі найбільш яскравих представників періодики, які виникли в добу Першої російської революції 1905-1907 рр. Вплив наддніпрянської преси на розповсюдження української мови.

    курсовая работа [42,2 K], добавлен 15.05.2014

  • Взаємозв'язок між засобами масової інформації та міжнародним тероризмом. Вплив тероризму на світову безпеку та небезпечні терористичні організації. Особливості та наслідки висвітлення терористичної діяльності у ЗМІ: реакція суспільства та ісламофобія.

    статья [110,7 K], добавлен 11.09.2017

  • Новые методы работы печати. Пропаганда передового опыта. II съезд рабселькоров. Развитие культа личности, репрессии журналистов. Шаблонность в освещении жизни. Освобождение Западной Белоруссии и помощь в создании газет. Белорусская литература в 30-е гг.

    курсовая работа [41,2 K], добавлен 22.02.2011

  • Розробка ідей застосування сучасної інформаційно-аналітичної газети, її актуальність і доцільність. Аналіз ринку електронних і друкованих ЗМІ Вінниччини, виявлення та характеристика конкурентів. Склад редакції, об’єм витрат і прибутків, що планується.

    бизнес-план [22,0 K], добавлен 27.01.2009

  • Специфика и функции связи с общественностью для бизнеса и системы власти. Обзор и анализ текстов политических партий и кандидатов в депутаты Государственной Думы Федерального Собрания. Роль специалиста по связям с общественностью в современном обществе.

    курсовая работа [84,3 K], добавлен 22.02.2017

  • Розгляд інформаційної політики Росії в Україні. Особливості російсько-українського інформаційного простору та його складові. Комплексне вивчення впливу російських ЗМІ на формування суспільної думки в Україні та визначення факторів його ефективності.

    дипломная работа [80,7 K], добавлен 05.01.2011

  • Українська глянцева преса, її типологічні особливості й місце на вітчизняному інформаційному ринку. Вимоги до молодіжного видання. Функції и особливості жіночих глянцевих журналів. Засоби представлення тематик в журналах "Elle", "Cosmopolitan", "Joy".

    курсовая работа [38,0 K], добавлен 28.05.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.