Віддзеркалення геополітичних реалій 1941-1943 рр. у політичній карикатурі окупаційної преси Чернігівської та Сумської областей

М.В. Горох

Стаття присвячена з'ясуванню ролі і місця політичної карикатури у формуванні інформаційного простору на території Чернігівської та Сумської областей у роки Другої світової війни. Аналіз візуальних образів, розміщених на сторінках окупаційної преси, сприяє розкриттю концепції ідеологічних маніпуляцій нацистського режиму, дозволяє оцінити їхній вплив на процес формування ар- хетипів сприйняття як на населення окупованої України, так і на сучасників. Особлива увага приділена послідовності появи карикатур, співставлення їхнього змісту з подіями на фронтах Другої світової війни. Проаналізовано видання, в яких друкувалися рисунки, встановлена динаміка появи та тематика зображень.

Ключові слова: політична карикатура, окупаційна преса, Чернігівська область, Сумська область.

The reflection of 1941-1943 geopolitical reality in the political cartoon of the occupational press in Chernihiv and Sumy region

Horokh M.V.

The article is devoted to the clarification of the political caricature's role and position in the forming of the informational space on the Chernihiv and Sumy region territory during World War II. In 1941-1943 the occupation authorities published 15 newspapers in Chernihiv, Nizhyn, Pryluky, Snovsk, Ostry, Semenivka, Novhorod-Siverskyi, Sumy, Romny, Konotop, Krolevets, Okhtyrka, Shostka, Putivl. We find caricatures in 219 issues of 813. Most of the images are in the «Ukrainske Polissia» (53 issues), «Sumskyi visnyk» (47), «Nizhynski visti» (30), «Holos Okhtyrshchyny» (29) and «Visti Pryluchchyny» (23). Newspapers promptly introduced readers to the front lines, orders and announcements of the occupation administration and orders of the German command.

The analysis found that the publication of the occupation media had a clear anti-Soviet and anti-Semitic orientation. Some caricatures were used for purely tactical reasons, directing the incitement of international enmity. The rest images orientation was more distant, strategic objectives, which was to discredit the Soviet leadership as reckless and criminal. The occupation press ridiculed the anti-Hitler coalition figures (Stalin, Roosevelt, Churchill), the inability of the Allies to withstand the German military units and secure the admission of the Lend-Lease program. Based on the moral and psychological and ideological stereotypes of marginalized group Ukrainian society Nazi propaganda exploited the worst traits and feelings, directing them to support the awful terror.

The key events on the fronts of the World War II and relations between the allies were reflected, albeit belatedly, through the cartoons in the pages of the oc-cupational press. The analysis of the visual images on the pages of the occupational press helps to reveal the concept of ideological manipulations of the Nazi regime. It also helps to evaluate their influence on the forming of the perception archetypes of both people of occupied Ukraine and people who live nowadays.

Key words: political caricature, occupation press, Chernihiv oblast, Sumy oblast.

До актуальних проблем дослідження нацистського режиму в Україні у роки Другої світової війни належать питання, пов'язані з нацистською пропагандою. Мешканці окупованих територій відчували чималий інформаційно-психологічний тиск, який впливав на масову та індивідуальну свідомість людей. Засоби масової комунікації (радіо, преса) у руках кваліфікованих пропагандистів перетворювалися на потужну зброю, здатну змінювати сприйняття, емоції, скеровувати цільову аудиторію в заздалегідь визначеному напрямку. Саме на такі концепти звертає увагу читачів історик Алан Нельсон, характеризуючи пропаганду як метод маніпулювання масовою свідомістю [1].

Важливою складовою активної пропаганди нацистів була українська преса. З перших днів окупації нова влада вживала всіх належних заходів для налагодження діяльності друкарень. Періодичні видання оперативно знайомили читачів з фронтовими зведеннями, розпорядженнями й оголошеннями окупаційної адміністрації, наказами німецького командування. Вони агітували молодь виїздити на роботу до Німеччини, розповідали про місцеві новини, минуле краю. Радянські громадяни звикли довіряти друкованому слову, яке довгий час залишалося єдиним джерелом інформації про події за межами того чи іншого населеного пункту. До того ж, як зауважує О. Гончаренко, охоплення окупаційними виданнями було чималим - один примірник на 30 жителів у 1943 р. [2, с. 72-73].

Окупаційна преса, як історичне джерело, довгий час залишалася поза увагою дослідників. Історики сперечаються про кількість видань, яка виходила друком у адміністративно-територіальних межах сучасної України. Їхні підрахунки різняться. Якщо І. Чайковський нараховує 220 позицій [3], А.Ф. Юденков - не менше 300 [4], то Б.І. Черняков та Ю. Смілянська збільшили підсумкові показники до 400-500 [5; 6]. Маємо чимало досліджень, присвячених діяльності радянської преси в Україні у роки Другої світової війни (роботи С.П. Сегеди [7], В.І. Смірнової [8], О.О. Федотової [9], Т.В. Романенко [10]) та окупаційної (Н.Я. Гандрабура [11], Г. Греченко [12], М.В. Михайлюк [13], В.В. Стельнико- вич [14], Д. М. Титаренко [15], Б.І. Черняков [16], В.М. Яременко [17]).

Дієвою зброєю в ідеологічній боротьбі була карикатура.

Вона лаконічно й у легкій формі доносила читачам інформацію про складні явища міжнародного життя, формувала образ ворога, створювала ефективний інструмент для поділу на «своїх» і «чужих». Дослідники неодноразово зверталися до даної проблематики. Згадаємо роботи Д.Є. Яковлева [18], І.Я. Щупака [19], О.О. Маєвського [20], О.А. Во- роніної [21]. «Великий тлумачний словник сучасної української мови» (К.; Ірпінь, 2005) наводить наступне визначення: «Карикатура - малюнок, що зображує кого-, що-небудь у навмисне спотвореному, смішному вигляді» [22, с. 525]. Даний «сміховий» жанр має свої особливості, до яких О.А. Вороніна зараховує такі прийоми, як перебільшення, поєднання реального та ірраціонального, виховування, повчання, засудження та висміювання [21]. Традиційно недостатньо вивченим залишається регіональний рівень тематики.

Пропонована стаття має на меті систематизувати та проаналізувати наявний карикатурний ряд, присутній в окупаційних друкованих виданнях, що видавалися німецькою військовою владою й органами цивільного окупаційного управління на території Чернігівської та Сумської областей. Передусім нас цікавитиме питання подачі геополітичних реалій першої половини 1940-х рр. через візуальні образи та їхня трансформація. Територіально дослідження обмежене Чернігівською та Сумською областями в їх сучасних адміністративно-територіальних кордонах, а хронологічно - 1941-1943 рр., власне періодом окупації та часом існування відповідних періодичних видань. політичний карикатура окупаційна преса

Україномовні та російськомовні видання окупаційної влади на території України з'явилися відразу після утвердження на місцях німецької військової адміністрації. Рішення про необхідність випуску газет під німецькою цензурою ухвалили ще до початку військових дій. Підставою для цього стала «Директива начальника штабу Верховного Головнокомандування збройних сил Німеччини з питань пропаганди». У документі, як наголошує історик І. Я. Щупак, зазначалося: «...Якщо можливості слідкувати за пресою не буде, то робота газет і журналів. повинна бути припинена.» [19, с. 148]. До справи створення газет долучилися патріотично налаштована інтелігенція та представники українського національного руху.

Рис. 2. «Туристи з примусу...».

28 грудня 1941 р. «Українське Полісся»

Результати нацистської пропаганди неабияк непокоїли керівництво партизанського руху. Історик І.С. Азарх зауважувала, що в аналітичній довідці центрального штабу підкреслювалося, що в усіх окупованих районах німці організували випуск друкованої продукції (газет, журналів), на яку була поширена підписка, організована її регулярна доставка навіть у найвіддаленіші населені пункти, крім того, старост зобов'язували щоденно проводити серед населення «колективні читки газет». Для загального доступу всі газети й плакати зазвичай вивішували в центрі сіл, на стендах, зроблених із дощок і пофарбованих неодмінно в синій колір [23, с. 9].

В онлайн архіві української періодики (libraria.ua) відкрито доступ до 8 видань з 7 населених пунктів Сумської області - «Сумський вісник» (Суми), «Відродження» (Ромни), «Визволення» (Конотоп), «Останні вісті» (Кролевець), «Голос Охтирщини» (Охтирка), «Новий час» і «Последние известия» (Шостка), «Путивлянин» (Путивль) та 7 видань з 7 населених пунктів Чернігівської - «Українське Полісся» (з лютого по квітень 1943 р. «Чернігівський кур'єр», Чернігів), «Ніжинські вісті» (Ніжин), «Вісті Прилуччини» (Прилуки), «Нова Сновська газета» (пізніше «Нові дні», Сновськ), «Новий шлях» (з 14 березня 1942 р. «Вісті Остерщини», Остер), «Голос Новгород-Сіверщини» (Новгород-Сіверський), «Голос освобожденной Северщины» (Семенівка). Мовою видань переважно була українська. Виняток - часописи «Последние известия», «Путивлянин», «Голос освобожденной Северщины» та «Сумський вісник» з 18 квітня по 21 травня 1943 р., які видавали російською.

Першими, ще у 1941 р., започаткували чотири газети - «Українське Полісся», «Вісті Прилуччини», «Відродження» та «Сумський вісник». Усі інші виходили з 1942 р. і до вигнання німців з Чернігівської та Сумської областей у 1943 р. Періодичність видань становила 1-3 випуски на тиждень, наклад - від 1,5 до 30 тис. примірників, обсяг - від 2-х до 6-ти сторінок. Ілюструвалися не всі випуски та видання. Жодного зображення не містять доступні примірники газет «Путивлянин», «Голос Новгород-Сіверщини», «Голос освобожденной Север- щины». Частота появи карикатур не була сталою. Якщо з 344 номерів періодичних видань Сумщини карикатури віднаходимо у 96 (тобто у кожному третьому), то з 469 випусків газет Чернігівщини - у 123 (у кожному четвертому). Розміри зображень здебільшого невеликі. Графічний матеріал для видань переважно створювався на території Німеччини підвідомчими структурами пропаганди. За місцевими редакціями залишали право змінювати підписи під зображеннями.

Улітку й восени 1941 р. німецькі війська стрімко просувалися вглиб території Радянського Союзу. 25 жовтня вони увійшли у Харків, а до кінця року окупували майже всю територію України, за винятком східних районів Харківської, Сталінської та Ворошиловградської областей. Після успіхів під Києвом та Смоленськом, німецькі війська здійснили невдалу спробу оволодіти Москвою. Розгром під Москвою (грудень 1941 р. - січень 1942 р.) призвів до краху плану «блискавичної війни». Грудень 1941 р. ознаменувався бомбардуванням Японією американської військово-морської бази Перл-Харбор на Гаваях і долученням до війни США.

Таблиця 1

Динаміка друку карикатур на сторінках окупаційних видань Чернігівської та Сумської областей у 1942 р.

Перші карикатури, 6 зображень, з'явилися у грудні 1941 р. на шпальтах чернігівської газети «Українське Полісся». Більшість із них тематично утворювали цикл про військові поразки СРСР. Відкриває його 3 грудня карикатура «Падаючі “зірки”» (рис. 1). Перед читачем з неба стрімко падають зірки радянських командувачів («Тимошенко», «Жуков», «Будьонний», «Ворошилов»). Цілковита впевненість у перемозі військ вермахту передана через підпис під рисунком: «Хто на черзі?» [Тут і далі підтекстовки подано мовою оригіналу - М. Г.] [24, с. 2]. За тиждень, 10 грудня, карикатура «Остання глава історії ВКП(б)» у своїй художній композиції поєднувала поїдену мишами книгу «Історія ВКП(б)», людський череп і чорного ворона, птаха, якого пов'язують зі світом мертвих [25, с. 2]. Вояк «непереможної Червоної армії», у номері за 24 грудня, від першого удару німецької армії перетворювався на одноокого каліку на милицях з тонкими ногами-сірниками та простягнутою рукою [26, с. 1]. Цикл рисунків 1941 р. завершувала карикатура «Туристи з примусу...» (рис. 2) про втечу Й. Сталіна та його оточення на Схід. Задумлива постать генсека зручно вмостилася на валізі з угод із союзниками біля товарного вагона [27, с. 2].

Формування антигітлерівської коаліції, попри сподівання А. Гіт- лера на міжнародну ізоляцію СРСР, розпочалося відразу після нападу Німеччини на Радянський Союз.

12 липня 1941 р. була підписана англо-радянська угода про спільну боротьбу проти Німеччини. У результаті зустрічі Ф. Рузвельта та В. Черчилля 14 серпня того ж року з'явився документ під назвою «Атлантична хартія», спрямований на знищення нацистської тиранії, роззброєння агресора та загальне роззброєння світу. США та Англія зобов'язувалися не прагнути до територіальних чи інших придбань, обіцяли поважати право народів на самостійний вибір форми правління та відновлення суверенних прав тих народів, які були позбавлені їх насильницьким шляхом. У грудні 1941 р. до хартії приєднався Радянський Союз. Німецька пропаганда не оминула цієї події. Газета «Українське Полісся» 28 грудня надрукувала рисунок «Безприкладна ввічливість», висміюючи «бажання» союзників першими стати на «шлях до перемоги» - надірваний канат, закріплений між Уралом та Кавказом [27, с. 1].

Рис. 3. 1 січня 1942 р. «Українське Полісся»

1 жовтня 1941 р. СРСР, США та Велика Британія підписали трьохсторонню угоду про допомогу Радянському Союзу зброєю і продовольством. У грудні того ж року на СРСР поширили дію законодавства про ленд-ліз. Тема поставок військової техніки та стратегічної сировини стала ледь не центральною в окупаційній пресі. Вже 12 грудня карикатура «Англо-американсько-совєтський блок. ось-ось зірветься» натякнула на неспроможність підвішеного за гак червоноармійця утримувати військову техніку та сировину, що надходила від союзників [28, с. 2].

Протягом 1942 р. на сторінках окупаційних видань Чернігівської та Сумської областей було оприлюднено 207 карикатур (22 у січні - березні, 65 у квітні - червні, 51 у липні - вересні, 69 у жовтні - грудні). Найбільше їх з'явилося у травні (33), жовтні (26) та листопаді (25), а це аж 41 %. Найменше - у лютому - березні (від 4 до 9). Лідерами за кількістю карикатур стали часописи «Українське Полісся» (45), «Вісті Прилуччини» (38), «Сумський вісник» (36) та «Ніжинські вісті» (34), на які припало 74 % всіх зображень (табл. 1).

1942 р. чернігівське видання «Українське Полісся» розпочало вітанням читачів з Новим роком та повідомленням про «героїчні подвиги в боротьбі з большевизмом». 1 січня передовицю прикрасила подвійна карикатура Ів. Мирошниченка із зображенням українського села за радянського та німецького панувань (рис. 3). Якщо у 1941 р. українська дівчина згиналася під вагою радянського комісара, то у 1942 р. колишній «володар життя» притиснутий чоботом німецького солдата, який дарує дівчині квіти [29, с. 1].

Рис. 4. 27 лютого 1942 р. «Українське Полісся»

Попри поразку під Москвою у грудні 1941 р., стратегічна ініціатива залишилась за Німеччиною. У 1942 р. радянське командування очікувало продовження наступу німців під Москвою, натомість гітлерівське командування планувало провести широкомасштабний наступ на південному напрямку з оволодінням Волгою, Кавказом, нафтовими родовищами Закавказзя, а вже потім - завдати удар у напрямку Москви.

Німецька пропаганда поширювала ідею про неминучість перемоги вермахту. Першість тут тримала остерсь- ка газета «Новий шлях». Крім дублювання рисунка про втечу Сталіна на Схід («В далеку дорогу» [30, с. 2]), часопис запропонував 1 січня карикатуру з промовистою назвою - «Пацієнт, що напевно в 1942 р. не встане». У ній знесиленого Сталіна за допомогою стетоскопа слухав Ф. Рузвельт. Стан пацієнта був безнадійним, а єдині наявні ліки - «обіцянки». У кімнату крізь прочинені двері заглядало пильне око «світової преси» [31, с. 2].

Рис. 5. «На кого падає вина за сучасну війну».

8 лютого 1942 р. «Українське Полісся»

У перший місяць року започаткували серію карикатур антисемітського спрямування. Передусім через висміювання радянської Конституції з її гарантією рівності і загального добробуту. Два парні рисунки на шпальтах «Українського Полісся» (14 січня та 1 лютого) об'єднувала спільна назва: «Кому добре жилось під сонцем сталінської конституції». У них ненажеру-пар- тійця і вгодоване єврейське подружжя протиставляли робітнику, селянину та голодному каліці.

Класове розшарування суспільства посилювалося за рахунок національного фактора: «Українці скрізь тремтіли, а жиди жерли - їли» та «З Івана одяг здирали, а на Мойшу надівали і “талантом” величали» [32, с. 1; 33, с. 4].

На Східному фронті у січні - березні 1942 р. точилися запеклі бої за Донбас. Окупаційна преса рясніла заголовками на кшталт: «Остаточно і безповоротно гине ворог Европи - большевизм», «Совєти терплять поразку на всіх фронтах», «Большевики мобілізують дітей для війни», «Совєтський Союз напередодні поразки» [34, с. 3; 35, с. 2; 36, с. 1]. Візуальним доповненням статей були карикатури зі Сталіним. Висміювалися його військові амбіції, самовпевненість тощо. Так, до помешкання «международного бандита Сталіна» стукає 1942 рік в образі Смерті [36, с. 2]. «Грізний «воїн» Совєтів Йосиф Сталін» - це опудало на жердині, у пошарпаному одязі, з протигазом і шаблею, з леза якої стікає кров. Химерна конструкція трималася на чотирьох книгах, Конституціях СРСР, корінці та обкладинки яких вінчали шестикутні зірки [34, с. 3]. Художник Євг. Олівець у рисунку «Ой, щось мені, братці, мед-вино не п'ється» особливо поглумився над генсеком. Той страждає від зубного болю, але з ліків має пляшку «Московської 550» та отруту. Послужливий офіціант подає йому на таці велику дулю, а не «новий эсмшець». Розрадою міг би стати ящик із золотом, накопичений за 23 роки правління, проте його тінь, Смерть з косою, натякає на наближення смерті. Навіть сталінське «Жити стало краще, товариші. Жити стало веселіше» трансформується у лозунг на стіні - «Жити стало зовсім весело» [35, с. 2].

З лютого 1942 р. окупаційні видання розпочали пошуки головних винуватців війни. Художник Володимир М. на сторінках часопису «Українське Полісся» задавався питанням: «На кого падає вина за сучасну війну». Винними, передбачувано, стали президент США Ф. Рузвельт та прем'єр-міністр Великої Британії В. Черчилль (рис. 5). Рузвельт штовхає у багаття (символізувало війну) бочку з гасом (символізує «Америку»). Але не він розпалив багаття, а Черчилль, про що натякає напіввідкрита коробка сірників із зображенням Union Jack, прапора Великої Британії [37, с. 1]. 15 лютого це ж видання назвало президента США «всесвітнім брехуном». Він, ніби та курка, несе яйця з «вигадок», «провокацій», «фальсифікацій», «брехні» та ін. [38, с. 1].

Не могло бути й мови про рівність між союзниками. Нав'язувалася наступна ієрархія - Ф. Рузвельт, В. Черчилль, Й. Сталін. Височенна постать американського президента помахом однієї руки зупиняла виступ коротуна Черчилля та переадресовувала його прохання «батьку народів» Сталіну, який сам прогинався перед прем'єр-міністром («Зачароване коло “дружньої” допомоги») [39, с. 1].

1 січня 1942 р. у Вашингтоні 26 держав на чолі з СРСР, США та Великою Британією підписали Декларацію Об'єднаних Націй. Держави-учасниці зобов'язувалися використовувати свої ресурси для боротьби проти агресорів та не укладати сепаратного миру. Радянський Союз мусив піти на деякі поступки, визнавши, наприклад, емігрантські уряди Польщі, Чехословаччини та Франції. Реакцією на це стала карикатура «Дружній ансамбль з фальшивою музикою» на сторінках часопису «Українське Полісся» за 1 березня [40, с. 1]. Окупаційна преса сумнівалася, чи є той ансамбль «дружнім»? Це ж видання 12 березня надрукувало рисунок «Сцена на маскараді», де «батько народів» готовий зарізати О.Ф. Керенського, який наважився поцілувати руку «коханої» - президента США Ф. Рузвельта. Підтекстовка глузливо зауважує - «“Восточні челавекі” ревниві» [41, с. 2]. Уже за три дні, 15 березня, Сталін та Керенський закуті в ярмо, а погоничем виступає Рузвельт. Підпис під рисунком промовляв: «Новий цирковий трюк, що його готує Рузвельт для світової арени» (рис. 6) [42, с. 2].

У Декларації Об'єднаних Націй згадувалися й релігійні свободи. Починати дискусії з цього питання Радянський Союз не наважився, погодившись на західну трактовку,

проте німецька пропаганда вважала за доцільне розповісти читачам про особливості співіснування церкви та більшовицької влади. Невідомий автор статті «Остання соломина Сталіна» («Українське Полісся», 29 березня 1942 р.) звинуватив митрополита Сергія у співпраці з Кремлем. До неї додали карикатуру «Побратався сокіл». Зовнішню ідилію обіймів порушував скривавлений ніж, що стирчав з кишені Сталіна [43, с. 2]. А ось газета «Голос Охтир- щини» 14 травня надрукувала фейлетон «Окупація неба». Сталін та його соратники постали перед митрополитом Сергієм у «ковчезі» з проханням про порятунок [44, с. 3].

Рис. 6. «Новий цирковий трюк, що його готує Рузвельт для світової арени». 15 березня 1942 р. «Українське Полісся»

Прихід весни активізував роботу редакцій у напрямку показу невідворотності поразки радянських військ і їхній відступ на Схід. Для німецької пропаганди - це переломний момент. Радянський Союз втрачав природній захист у вигляді снігу, холоду, морозу. Карикатури, в яких Сталін намагається відтермінувати прихід тепла, набувають чималої популярності. Головними героями рисунка «Два маршали» («Голос Охтирщини», 19 квітня 1942 р.) стали Сталін і Дід Мороз. Згадуючи про внесок останнього в перемогу над Наполеоном, генсек питав: «Ну що вам варто, що вам потрібно, щоб так само розбити Гітлера?». Лаконічна відповідь мала явний підтекст : «Нічого ! Нехай тільки Весна підпише пакт про ненапад!» (рис. 7) [45, с. 3].

Рис. 7. «Два маршали». 19 квітня 1942 р. «Голос Охтирщини»

Чаршал Сталін: (з одчасм). Товариш Мороз* Ви ж легендарний російський маршал? Ви ж розбили Наполеона! Hv що нам нарю. що нам поірібно. щоб так само розбити і'ітлерз?

Чаршал Дід Мороз: (теж з од чаєм). Нічого? Нехай тільки Весна підпише пакт про ненапад?

Квітневі номери «Голосу Охтирщини» та «Сумського вісника» висміювали спроби Сталіна відтермінувати прихід весни, погрожуючи револьвером проліску («Сталін і весна») [46, с. 1]. Сумське видання навіть зауважило: «Коли б Сталін міг, він би розстріляв нині весну» [47, с. 3]. Безкраї поля пролісків зі свастикою на бутонах не на жарт налякали «батька народів» у травневих номерах «Сумського вісника» та «Ніжинських вістей». «Прокляття! Ось-ось весна почнеться!», - перелякано викрикував він [48, с. 3; 49, с. 2]. Сюжет не втратив своєї актуальності й улітку. У липні «Ніжинські вісті» та «Сумський вісник» нагадали про ставлення генсека до весни через карикатуру «Весняне пробудження Сталіна». Дорікаючи ДПУ та вказуючи на птахів, він заявляв: «Я ж казав, що совєт- ська зима тягнеться до кінця вересня...» [50, с. 3; 51, с. 2].

Рис. 8. 10 квітня 1942 р. «Українське Полісся»

Німецька пропаганда у власних цілях використовувала навіть радянську класику, яка прославляла більшовицьку владу та її керівників. Рисунок «Пісня про Сталіна» на сторінках «Українського Полісся» (6 березня) отримав свою назву невипадково. Вона ідентична назві вірша поета М. Рильського, написаного 1935 р. і покладеного на музику Л. Ревуцького [52]. Перші два рядки пісні («Із-за гір та з-за високих сизокрил орел летить...») стали основою сюжету карикатури: Сталін, як той птах з поскубленим пір'ям, перелітає гори у напрямку Уралу [53, с. 2]. Пісенну тематику продовжила добірка карикатур «Улюблені пісні совєтських " вождів”», де поєднали зображення дев'яти радянських лідерів та їхні «музичні уподобання». Головним лейтмотивом текстів була думка про втечу на Схід. Командувач військами Ленінградського фронту К. Ворошилов, наприклад, залишав Ленінград під пісню П.М. Арманда «Тучи над городом встали.», а головнокомандувач військами Південно-Західного фронту С.К. Тимошенко, крокуючи «на Урал», наспівував - «Если завтра война» В.І. Лебедєва-Кумача [54, с. 2].

Образи радянських лідерів зводили до рівня культурних невігласів, які, озброєні кам'яною сокирою та дубиною, нищать науку, мистецтво, театр. У небезпеці перебували й класики російської літератури - Л. Толстой та О. Пушкін. «Тікаймо, Олександр Сергійович, - звертався до Пушкіна Толстой в карикатурі «Сучасні "цивілізатори” за роботою», - а то, чого доброго, і до нас доберуться, ніг не винесемо» [55, с. 4]. Були й реалістичні сюжети - радянський комісар верхи на коні шмагає змучену жінку з дитиною на руках («Українське Полісся», 22 березня 1942 р.) [56, с. 2].

Рис. 9. «Двоє облич товариша Сталіна».

13 травня 1942 р. «Вісті Прилуччини»

У квітні 1942 р. німецькі війська раптовим ударом по радянським частинам на Керченському півострові унеможливили спробу деблокування Севастополя. Була захоплена Керч. Втрати Червоної армії перевищили 200 тис. осіб. Згаданий вище художник Володимир М. відтворив події на фронтах через показ радянських бійців, що тікають з передової з двозначною фразою на устах: «Побєда за нами» [57, с. 1]. Народи Європи, переконував «Сумський вісник» 29 квітня 1942 р., єднала боротьба з «большевиз-

мом». Скаженого ведмедя Німеччина, Італія, Фінляндія, Угорщина, Іспанія, Словаччина, Хорватія, Норвегія, Голландія, Данія, Бельгія, Франція в єдиному пориві протикали штик-ножами [47, с. 1]. Дісталося й постаті Сталіна. Він тікає від проблем, на це натякала валіза з наліпками «Москва Самара». З дзеркала на нього поглядав «голод», кістлява рука якого хапала керманича Радянського Союзу за чуба (рис. 8) [58, с. 2]. Та й світова преса, натякала німецька пропаганда, писала так, що Сталін не впізнавав себе («Сталін у світовій пресі») [59, с. 2].

У грудні 1941 р. японські війська захопили Гонконг, у лютому 1942 р. - Сінгапур. Про невдачі американського та англійського тихоокеанських флотів першою повідомила газета «Українське Полісся» карикатурою «Те, що колись плавало...» [60, с. 1]. Після морської битви в Яванському морі японці окупували всі острови Індонезії, а навесні 1942 р. висадились у Новій Гвінеї та підійшли до Австралії. Німеччина має «міцну опору на Тихому океані» - стверджувало видання 12 квітня [61, с. 1].

Захопивши Сінгапур (лютий 1942 р.), японські війська вирушили в напрямку Бірми, столицю якої зайняли 8 березня. Під загрозою перебувала Індія. У березні - квітні 1942 р. японський флот та авіація завдали ударів по Цейлону, паралізувавши судноплавство в Індійському океані. Окупаційні газети рясніли повідомленнями про відступ англійський військ та значні втрати. Поразки Британії у Східній Азії сформували окрему сюжетну лінію в карикатурах, яку започаткував 15 квітня рисунок «Побитий у Східній Азії англійський вояк» («Ніжинські вісті»). У ньому військовослужбовець у драній формі, в одному чоботі отримував настанову від В. Черчилля: «Бійся Бога, уважай, щоб тебе не побачили в такому стані слуги, бо вони загублять всяку пошану до нас!» [62, с. 1]. Рисунок згодом продублюють часописи «Відродження» та «Сумський вісник» [63, с. 1; 64, с. 2]. Тематику продовжила карикатура «Крива " перемог” англійської армії» («Українське Полісся», 17 квітня 1942 р.), де гучні поразки союзників («Дюнкерк», «Крит», «Гонконг», «Бенгази», «Дерна») утворювали графік на фігурі військового на милицях з перебинтованими головою та ногами [65, с. 1].

Поразки Англії мали відбити бажання у союзників відкривати другий фронт. Рупором СРСР у США, який активно просував ідею висадки військ коаліції в Європі, був заступник наркома закордонних справ Радянського Союзу М.М. Літвінов. Його доводи, вважав часопис «Українське Полісся» за 26 квітня 1942 р., були не більше ніж «фантастичні мрії» [66, с. 1]. І без того Лондон, переконував рисунок Володимира М. «На околицях Лондона», перетворився на прихисток для урядів на еміграції. Якщо голландці поселилися у чепурному будиночку, навколо якого паслися корови, поляки прикрасили вхід статуями левів, то уряд СРСР збудував сторожову вежу, завів собаку та обніс територію двома рядами колючого дроту [59, с. 1].

Виразником ідеї про суперечності всередині антигітлерівської коаліції протягом квітня 1942 р. була газета «Українське Полісся». Головних послань три - союз нетривкий; союзники використовують СРСР у власних цілях; союзники самі не проти розширити володіння за рахунок Радянського Союзу. У карикатурі «Друзі дитинства сваряться» (художник Володимир М) США та Велика Британія представлені у вигляді малюків, які готові образити одне одного в боротьбі за «сировину» [67, с. 1]. Ф. Рузвельт із задоволенням виставляє Й. Сталіна зі своєї приймальні з фразою: «Йосипе, не мороч мені голови! Допомоги не чекай, бо не дам» [68, с. 1]. А ось 1 квітня газета, устами секретаря президента США, повідомила про нібито кінцеву мету Рузвельта - «русське совєтське панування», для чого його прізвище видозмінили на «Russwelt» [57, с. 2].

Рисунок «Реальні наслідки " міцної” дружби» висміював надмірну довірливість Сталіна, який з газети дізнавався про рішення В. Черчилля ввести до складу британського уряду Вільяма Бівербрука та про заборону марксистської газети «Daily Worker» (заборона тривала з 21 січня 1941 р. до 7 вересня 1942 р.) [69, с. 2]. Тут німецькі пропагандисти лукавили. Постать газетного магната, державного та політичного діяча Вільяма Бівербрука дійсно була неоднозначною. Надзвичайний і повноважний посол СРСР у Великій Британії І.М. Майський пригадував, що той займав антирадянську позицію та проводив «скажену кампанію проти СРСР», проте в умовах війни змінив свою думку. «Скажу відверто, - зауважував Вільям Бівербрук, - я не дуже люблю вашу країну, але я дуже люблю Британську імперію. Заради здоров'я Британської імперії я готовий на все. А Німеччина зараз - головна проблема не тільки для Європи, але і для Британської імперії. Так будемо ж друзями!» [70 ,с. 303].

Останній місяць весни ознаменувався рядом повторів згаданих вище карикатур про втечу на Схід, перекладання відповідальності на іншого чи підбурення до війни [71, с. 2; 72, с. 3; 73, с. 2]. Продовжилася робота з дискредитації керівника СРСР. Йому приміряли образ «душогуба», на руках якого «кров мільйонів невинних жертв». Дане послання газета «Українське Полісся» 1 травня 1942 р. проілюструвала двома рисунками: Сталіна, який споглядає за війною між націями, та Сталіна, який вкидає людей у полум'я війни [74, с. 1]. Не дивно, що поряд з генсеком часто зображували образ Смерті («Сталін у світовій пресі») [75, с. 2].

Найбільш проілюстрованим став фрагмент книги «Йо- сиф перший і останній» в газеті «Вісті Прилуччини» за 13 травня 1942 р. Незмінним героєм шести карикатур був «батько народів». Зображення уособлюють різні прояви культу особистості - Сталін на портретах, погруддях, скульптурах; він «сяє» на трибуні; навколо його пам'ятника люди кружляють хороводи; щоранку його одягають та взувають численні слуги [76, с. 2-3]. Нижче - рисунок «Двоє облич товариша Сталіна» (рис. 9). Тут він ніби дволикий римський бог Янус - слуга з простягнутою рукою для західних союзників та вождь-агітатор для власного народу [76, с. 3]. У вересні 1942 р. схожі матеріали зі щедрим ілюстративним рядом запропонували газети «Голос Охтирщини» та «Новий час». Охтирська газета познайомила читачів з підбіркою гумористичних історій під загальною назвою «Народ про Сталіна та його владу». Їх доповнили 5 рисунків, де головними героями були Сталін, члени партії, євреї, військовослужбовці [77, с. 4]. Шосткинський часопис презентував триптих : «Жити стало краще й веселіше», «Догнати й перегнати», «Сталін - пророк жидівства» [78, с. 2].

Рис. 10. 23 травня 1942 р. «Ніжинські вісті»

Рис. 11. «“Батюшка” Сталін теж шукає жертовних козлів».
4 жовтня 1942 р. «Голос Охтирщини»

Відбулося повернення до теми викриття сталінського «раю», в якому «володарем життя» була сумнівна трійця з ножем, пляшкою горілки та червоним стягом, а «свобода» зборів і демонстрацій походила на прогулянку арештантів [79, с. 1]. Типово радянських рис набула сталінська політика щодо національностей. «Українізація», наприклад, обмежувалася зовнішніми атрибутами - виступ на сцені в національному одязі з піснею: «Москва моя, страна моя, ти самая любімая!!!» [75, с. 1].

Продовживши наступ в Індії, на незагарбані острови Тихого океану, Японія прагнула укріпитися в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Кінцевою метою мало стати укладання вигідного мирного договору з США та Великою Британією. 3 травня 1942 р. «Сумський вісник» трактував ці події не інакше як «очищення Східньої Азії від англійських і американських імперіалістів», проілюструвавши сказане рисунком, на якому японський чобіт зіштовхує зі сходів Черчилля та Рузвельта [80, с. 2]. Ці «два будівничі», зауважували «Ніжинські вісті» та той же «Сумський вісник», намагалися перебудувати світ, для чого вже почали вимішувати вапно [81, с. 2; 82, с. 2]. Успішним будівництво назвати було складно, адже від союзників «тікали» їхні території. Популярності набував рисунок з зображенням прем'єр-міністра В. Черчил-ля на борту пароплава «Pirat», від якого відпливає індієць Hose, що зручно вмостився на шкірі слона (Індії). Усі спроби повернути втікача виявлялися невдалими. Не допомагав навіть серп і молот (натяк на співпрацю з СРСР), який Черчилль тримав у руці (рис. 10) [81, с. 2; 83, с. 1].

На битву в Кораловому морі (3-8 травня 1942 р.) між японською ескадрою і з'єднанням кораблів військово-морських сил США та Австралії відреагував часопис «Ніжинські вісті», зобразивши, як японський воїн нищить шаблею милиці Ф. Рузвельта й В. Черчилля під їхній вигук: «Рятуйте наші чудові бази» [84, с. 1]. Особливого символізму набував вірш «Союзники Сталіна» в газеті «Вісті Прилуччини» за 13 травня 1942 р., який починався наступними рядками:

«Кепські справи в дяді Сама:

Не чекав такого сраму - Б'ють японці по зубах,

Неприємно, просто жах.

У грошах, він думав, сила - Глянь, вже зрадила Маніла.

А за нею як в пінг-понг,

Полетів його Гонконг.

Бач старий попався здуру!

Вже нема більш Сінгапура.

Ще на Індію попруть - Тоді Англії капут...» [76, с. 3].

Вірш доповнювали п'ять рисунків з портретами союзників і антисемітськими мотивами. До речі, тема участі євреїв у Другій світовій війні висміювалася через ідею формування палестинських підрозділів у британській армії. Головний герой карикатури «Палестина задумує формувати жидівську армію», вдягнувши військову форму, заспокоював сина: «Не плач, Іцику, Та- тель буде битись тільки там, де не дуже стрілятимуть !». Протягом травня - червня 1942 р. цей рисунок друкували «Ніжинські вісті» та «Сумський вісник» [85, с. 2; 86, с. 2].

Численні поразки, натякала німецька пропаганда, мали підштовхнути союзників до самогубства. Карикатура «На самоті!» в газеті «Ніжинські вісті» за 13 травня 1942 р. присвячена саме цьому «історичному подвигу» - Черчилль із мотузкою в руках дивиться на закріплений на стелі гак [85, с. 2]. Це цілком співмірна кара за розпалення «світової пожежі». Однойменна карикатура подає його в образі шкодливого підлітка, який тихенько тікає від пожежі зі словами на устах: «Це не я.» [49, с. 2; 87, с. 3].

Карикатурні учасники антигітлерівської коаліції з задоволенням перекладали відповідальність один на одного. «Боротись? - Для цього я маю моїх людей!», - стверджували Рузвельт, Черчилль та Сталін, указуючи пальцем на сусіда [72, с. 3; 88, с. 2; 89, с. 2]. Їхні відносини не могли бути щирими. «Ніжинські вісті» та «Сумський вісник» прямо натякали на можливий розділ Великої Британії між США та СРСР, які діяли через своїх «ляльок» - прем'єр-міністра В. Черчилля та Надзвичайного і Повноважного посла Великої Британії в СРСР С. Кріппса [85, с. 2; 90, с. 3].

Розпочата 12 травня 1942 р. радянськими військами велика наступальна операція в районі Харкова через погану організацію, брак досвіду, нестачу бойової техніки завершилася катастрофою. Саме місто неодноразово переходило з рук у руки. Уже на початку червня окупаційна преса рясніла заголовками на кшталт - «Велика битва в районі Харкова закінчена», «Велика поразка совєтських військ під Харковом», «Катастрофа Червоної армії під Харковом - це початок кінця Совєтського Союзу» [89, с. 2; 91, с. 1; 92, с. 2-3]. Органічним доповненням до них став подвійний рисунок «Не так сталося, як гадалося» на шпальтах «Голосу Охтирщини» за 14 червня. Якщо на першому рисунку (ліворуч) радянські солдати з численними нагородами щільними рядами «сунули на Харків», то на другому (праворуч) - уже колони військовополонених у супроводі німецьких солдат «посунули» з Харкова. Поразка під Харковом коштувала 171 тис. чер- воноармійців життя, ще 240 тис. потрапило в полон. Віднаходимо антисемітські нотки у карикатурі. Військових на фронт проводжає військовий кореспондент із характерними гіпертрофованими семітськими рисами, як-от гачкуватий ніс, товсті губи, булькаті очі [92, с. 2].

Рис. 13. «Взаємно-протилежні напрямки».

16 серпня 1942 р. «Сумський вісник»

На додачу до Харкова Радянський Союз втратив Крим. Запеклі бої протягом травня - червня 1942 р. завершилися цілковитою поразкою Кримського фронту. З 250 тис. радянських військових загинуло 162 тис., а решта, за невеликим винятком, опинилася в полоні. 5 червня 1942 р. газета «Українське Полісся», поряд з невеликим повідомленням «Крим втрачений для СССР», подав рисунок «“Надійні” резерви совєтської армії». Її головними героями стали вгодований працівник призовної комісії та новобранці, радше схожі на живих мерців [91, с. 1]. У жовтні 1942 р. окупаційні видання ще тричі згадали про поразку Кримського фронту рисунком про пошуки т. зв. «жертовного козла». Ним міг стати перший-ліпший комісар, який, за словами карикатурного Сталіна, «навіть погоди не зумів у Криму змінити». («“Батюшка” Сталін теж шукає жертовних козлів» (рис. 11), «“Батюшка” Сталін теж шукає “козлов отпущенія”») [93, с. 2; 94, с. 2; 95, с. 2].

Сталінські перемоги занадто дорого коштували, переконував рисунок «“Буйні” плоди сталінських “ перемог”» («Українське Полісся», 12 червня 1942 р.). У ній «батько народів» ніби заправський двірник мітлою згрібає до купи людські черепи та кістки [96, с. 1]. На передовій він звертається до заступника наркома іноземних справ СРСР М. М. Литвинова: «Бери собі за приклад Молотова, що там позаду. Він на голову менший за тебе і не промовляє ні слова», адже давно втопився («Огляд фронту») [97, с. 2].

Американський, англійський та радянський уряди, попри ідеологічні розбіжності, були змушені співпрацювати заради збереження своїх країн. 26 травня 1942 р. в Лондоні було підписано договір між СРСР і Великою Британією про союз у війні проти гітлерівської Німеччини та її сателітів у Європі. Зокрема, договір передбачав співробітництво та надання допомоги після війни. 11 червня 1942 р. у Вашингтоні підписали радянсько-американську угоду про взаємодопомогу у веденні війни проти агресорів. Вона врегульовувала питання постачання оборонних матеріалів, обміну інформацією, розвитку торгівлі та економічного співробітництва.

У контексті завершення формування антигітлерівської коаліції тематика викриття німецькою пропагандою внутрішніх суперечностей між союзниками набула чималих масштабів. «Спільники» не можуть поділити плоди пальми («Дружба дружбою, а табачок нарізно»). Тоді як В. Черчилль спритно лізе по стовбуру і готовий схопити плоди, Ф. Рузвельт хапає його за піджак і стягує вниз. Сталін діє радикальніше - рубає дерево серпом і молотом [98, с. 2].

«Чи до снаги СРСР самостійно тягнути тягар війни?», - запитувала окупаційна преса протягом літа 1942 р. У «Вістях Прилуччини» за 14 червня Сталін-віслюк безуспішно пробує витягти віз Британської імперії на чолі з візничим - Черчиллем [99, с. 1]. Якщо віслюка спонукали до руху сіном, то в карикатурі «Черчіль і Рузвельт запрягли Сталіна» таким стимулом став шматок Європи на вудці («Ніжинські вісті» та «Сумський вісник» за 22 липня 1942 р.). Перебуваючи у човні, лідери Великої Британії та США жартували: «А ну ще трохи, Сталі - ночку, а ну принатужся, куме, може й ухопиш» [51, с. 3.; 100, с. 2]. Час від часу компанію Сталіну в упряжці складав Черчилль, а погоничем виступав Рузвельт («Пани та слуги», «Із щабля на щабель») [98, с. 2; 101, с. 3].

Для німецької пропаганди Радянський Союз - це великий неповороткий ведмідь у будьонівці або худий кінь, укритий п'ятикутними зірками. Щоб змусити їх рухатися, Сталіну та Молотову доводилося застосовувати нагайку та зброю (рис. 12). Подібні карикатури протягом липня 1942 р. прикрашали шпальти «Ніжинських вістей», «Українського Полісся», «Сумського вісника» [102, с.3; 103, с. 2; 104, с. 1]. Лялькою в руках англійських та британських володарів постає Сталін у карикатурі «Цяцька, яка вже обридла навіть своїм господарям» [105, с. 1]. Надзвичайний і Повноважний посол Великої Британії в СРСР С. Кріппс представляв європейцям жахливу постать генсека з ножем у зубах, кров'ю на руках, яка схилилася над руїнами міста, наступним чином: «Нейтральні европейці! Я обіцяв Сталінові Европу! Не бійтеся: він дуже лагідний» («Кріппс представляє европейцям Сталіна», «Кріппс відрекомендовує Сталіна европейцям») [100, с. 3; 106, с. 2; 107, с. 2; 108, с. 4; 109, с. 4].

Протягом літа 1942 р. окупаційна преса працювала в напрямку дискредитації лідерів Великої Британії та США. Насамперед подібними темами вирізнявся часопис «Голос Охтирщини». У його матеріалах Ф. Рузвельт є лише гучномовцем, вустами якого мовить «мозковий трест» із трьох євреїв («Жидівський гучномовець»), а сміливість Черчилля обмежувалася виголошенням пафосних промов про відвагу англійців, але битися він був готовий до останнього «совєтського та китайського солдата» [110, с. 3]. «Англійська вдача», переконував художник Мик. Гладкий, - це бомбардування мирних міст і втеча з поля бою без «рушниць та гармат» [111, с. 2]. На появу цього сюжету, імовірно, вплинули бомбардування німецьких міст, які у березні 1942 р. розпочала британська авіація. «Акуратність по-англійськи» - це збирання денщиком генеральських валіз для подорожі з ар'єргардом, коли його командир виголошує промову «про успіхи англійців» [112, с. 2; 113, с. 2; 114, с. 4]. Логічним завершенням тематики стало символічне зображення меча зі свастикою, символу влади Німеччини, та фасції зі встромленою в нею сокирою, символ влади в фашистській Італії, які розбивають британські північно-африканські фортеці («Сумський вісник», 16 серпня 1942 р.) [115, с. 1].

Рис. 14. «Автопортрет зі смертю, що грає на скрипці».

Худ. Арнольд Беклін (1872 р.)

Неодмінним атрибутом показу перемог німецького та японського підводних флотів улітку 1942 р. були затоплені човни союзників, океан та постаті Рузвельта і Черчилля. 6 червня часопис «Ніжинські вісті» помістив повідомлення про «Успіхи японського підводного флоту», який з початку війни потопив 55 ворожих кораблів, і рисунок із зображенням лідерів західних держав, занурених по шию у воду. Чим більше тонуло кораблів, тим вище підіймався рівень води в океані [116, с. 2].

Рис. 15. «Нерозлучні». 13 серпня 1942 р. «Голос Охтирщини»

Карикатуру протягом червня передрукували «Сумський вісник» та «Вісті Прилуччини» [117, с. 2; 118, с. 2]. Популярними стають сюжети, де німецький підводний човен з акулячими зубами атакує «під'юджувачів» війни Рузвельта та Черчилля («Кошмарні сни Рузвельта й Черчіля» [119, с. 2]), де завзяття коаліціантів вистачає лише на охорону конвоїв у маленькій калюжі («На всіх морях невдачі!» [120, с. 4]), де «Крива потоплення військового тоннажу» настільки швидко вивищується, що Черчилль і Рузвельт стрімголов летять униз («Взаємно-протилежні напрямки» (рис. 13) [115, с. 2]). Під сумнів ставилося твердження про героїв-переможців Черчилля та Рузвельта. Натомість вони ховаються від іноземних журналістів під столом та захистом Елеонори Рузвельт, дружини президента США [121, с. 2]. Для приховування невдач, «Сумський вісник» 5 серпня 1942 р. радив англійцям купувати «рожеві окуляри» («Малюнок з життя лондонської вулиці») [112, с. 3].

Рис. 16. «Черчілль, Сталін і Рузвельт - три нерозлучні спільники на жидівському поводі». 27 вересня 1942 р. «Сумський вісник»

Залишалася актуальною проблематика відкриття другого фронту. Сталін наполягав на необхідності негайно почати військові дії проти Німеччини на заході Європи, проте об'єднане союзне командування вважало за необхідне ретельно підготуватися до цього. Нерішучість коаліціантів нацистська пропаганда трактувала як зневагу до СРСР. Поширеним став рисунок, де Сталін, відділений від Черчилля прірвою, щосили волає: «Offensive», «Наступ». Однак його не чують. Протягом липня 1942 р. зображення під різними назвами («Большевики кричать “пробі!”, благаючи дати їм "другий фронт”», «Благання Сталіна про допомогу та відкриття другого фронту») надрукували часописи «Визволення», «Ніжинські вісті», «Сумський вісник» [122, с. 2; 123, с. 3; 124, с. 3].

28 червня 1942 р. війська вермахту здійснили генеральний наступ на воронезькому напрямі, метою якого було намагання прорватися в Закавказзя і далі на Близький Схід. Фронт було прорвано, а радянські війська з боями відступили. На початку липня після 250-денної оборони за наказом Ставки радянські війська залишили Севастополь, а 22 липня - м. Свердловськ Вороши- ловградської області. Територія України була повністю окупована німецькими військами. У літні місяці 1942 р. Гітлер та його оточення дійшли висновку, що цього разу «з росіянами покінчено». Ідею підхопили окупаційні видання. У них Сталін - водій домовини, що зветься «СРСР», яка мчить гірським серпантином і за мить злетить у прірву («Останній шлях кривавого тирана»). Домовину прикрашає п'ятикутна зірка з серпом і молотом, а на її колесах - прапори США та Великої Британії [104, с. 2]. Маємо приклади й пародіювання класичних творів мистецтва. Газета «Голос Охтирщини» 13 серпня надрукувала рисунок П. Шульгіна «Нерозлучні», що копіював роботу відомого швейцарського живописця Арнольда Бекліна «Автопортрет зі смертю, що грає на скрипці» (1872 р.). Самого художника на картині замінив Сталін, який, протираючи серветкою вкритий кров'ю серп, посміхався Смерті (рис. 14, 15) [125, с. 4].

З кінця серпня 1942 р., а особливо у вересні-жовтні, масово тиражувалися матеріали антисемітського спрямування. Нав'язувалася думка про несамостійність політиків. Сталін, наприклад, лише маска, за якою ховається справжній володар - єврей (зображення друкували під назвами - «Жидівська маскарада - або правдиве обличчя большевизму», «Жидівський маскарад», «Жидівське обличчя большевизму») [126, с. 1; 127, с. 3; 128, с. 3; 129, с. 3]. «Три нерозлучні спільники» (мова про Й. Сталіна, В. Черчилля і Ф. Рузвельта) - це закуті у ланцюг маріонетки ляльковода з явними семітськими рисами обличчя («Черчілль, Сталін і Рузвельт - три нерозлучні спільники на жидівському поводі») (рис. 16) [130, с. 2; 131, с. 2; 132, с. 2; 133, с. 1; 134, с. 2]. Кролевецькі «Останні вісті» у вересні 1942 р. надрукували рисунок «Сталін керує. Жид купує», де роль керівника СРСР обмежувалася сидінням за столом, коли підприємливий єврей з п'ятикутною зіркою на лацкані піджака підраховує прибутки [135, с. 2]. Уже за місяць цей часопис запропонував оригінальний погляд на ієрархічну структуру СРСР, де на вершині піраміди перебували Сталін та співробітники НКВС, а в основі - розчавлені їхньою вагою змарнілі, голодні, змучені люди [136, с. 2].

Протягом вересня - листопада 1942 р. газета «Вісті Прилуччини» друкувала серію біографічних дописів К.І. Альбрехта під загальною назвою «Влада Сталіна». Текст доповнювали вірші Галини Вітер та ілюстрації Є. Пасічника. Автор нарисів зауважував : «Над всією величезною масою совєтських працівників, ГПУ, партії, профспілок і уряду, на якій тримається влада Сталіна, є тоненький прошарок людей, які - довго чи коротко - стоять на чолі совєтського ладу» [137, с. 2]. Образи радянських діячів Є. Пасічник щедро наділяв гіпертро- фованими рисами: «повірник Сталіна» Л.М. Каганович отримав підступний, хитрий вираз обличчя, довгі не- зістрижені пасма волосся на скронях, традиційний єврейський чоловічий головний убір; «бездара із бездар» К.Є. Ворошилов - намисто з нагород; «лукавий, хитрий і проникливий» М.І. Калінін - картуз і цап'ячу борідку; «винищувач російського селянства» А.І. Мікоян - російську народну чоловічу сорочку з косим коміром; «головний інквізитор» М.Ф. Шкірятов - костюм з краваткою; «чортяка у людській личині» Ф.Е. Дзержинський - ікла вампіра та череп на кашкеті; «всемогутній» Г.Г. Ягода - шестикутну зірку на мундир; «кар'єрист» М.І. Єжов - образ потворної міфічної істоти, схожої на гобліна, з гострими зубами; «сталінська цепна собака» Л.П. Берія - окуляри та гачкуватий ніс [138, с. 2; 139, с. 2].

Наприкінці літа 1942 р. союзники здійснили першу спробу вивчити можливості висадки військ у Європі. 19 серпня обмежені сили англійських, американських, канадських і французьких солдат під англійським командуванням здійснили невдалу спробу висадити десант у районі невеликого портового містечка Дьєпп. На ці події вказувала підтекстовка до карикатури «Двоє друзів». В. Черчилль промовляв: «Не плачте, товаришу Сталіне, згадайте про мою жалюгідну поразку в Дьєппі на березі Каналу й заспокойтеся: не Ви один втрачаєте Армії» (рис. 17) [140, с. 2, 141, с. 2]. Ця ж пара за «склянкою віски» та з Біблією в руках сумно співала пісню «Назад, солдати, до Бога» («Два побожних брати», «Благослові- ння " благочестивої” братії!», «Побожні братчики») [142, с. 2; 143, с. 4; 144, с. 3; 145, с. 3]. Про поразку під Дьєп- пом згадували у жовтні -листопаді 1942 р. в карикатурі, де британський солдат на кладці (переправі) тримає в руках величезну кам'яну брилу («2 FRONT»), яка з легкістю потягне його на дно водоймища [146, с. 3; 147, с. 2]. На невдалу спробу натякав й рисунок «Перейшли до наступу». «Батюшка Сталін» із подивом слухав радіоповідомлення про початок наступу німців: «Що? Наці?! А не англійці, як обіцяно?!» [148, с. 2; 149, с. 2].

Газета «Ніжинські вісті» за 7 листопада 1942 р. переконувала читача в тому, що союзникам легше «відкупитися» від свого східного партнера, ніж починати військові дії в Європі:

«Другого фронту скортіло Батюшці Сталіну дуже "Ох і тяжке це діло Наш дорогий, любий друже!”

- Черчілль та Рузвельт голосять І замість фронту підносять Сталіну торт, ніби скарб,