Сучасний медіапростір в умовах побудови новітньої моделі державної інформаційної політики (до 30-річчя незалежності України; архетипний підхід)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра політології та філософії

Харківський регіональний інститут Національної академії державного управління при Президентові України

Секретаріат представника Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у Харківській області

Сучасний медіапростір в умовах побудови новітньої моделі державної інформаційної політики (до 30-річчя незалежності України; архетипний підхід)

Наталя Голованова, аспірант



Анотація

Уточнено зміст поняття медіапростору у державно-управлінському підході, - це вся ментальна сфера у багатоконтекстних її проявах, яка охоплює інфосферу, техносферу, соціоінфосферу і людину як носія ментальності і громадянської свідомості.

Розглянуто особливості інформаційної поведінки у сучасних умовах. Визначено, що сучасне світове суспільство стає все більш атомізованим, більш комунікабельним і антикомунікативним водночас, відповідно нестабільним. Розглянуто ефект політичних бульбашок и представлено основні типи смислів у майбутньому.

Представлено інформаційну мапу України, зокрема у мовному аспекті, у контексті розвитку цифрових технологій, у ціннісному та антропологічному вимірах. Зазначені системні зміни у структурі громадянського суспільства останніх років. Приділено увагу впливу творчих особистотей і одинаків, людей лептому, соціальних мереж тощо на особливості медіапростору. Представлена мапа медіапростору прикордоння на сході України.

Зазначено роль української столиці як вирішальну у націєутворюючому, історико-культурному, духовно-ціннісному, людиновимірному, мовному й геополітичному аспектах. Саме Київ як європейська столиця є центром, який цементує єдність держави і забезпечує гармонійне співіснування регіонів України, надає ментальному полю, медіапростору країни національних духовних і естетичних властивостей, притаманних кращим особистостям і втіленим у кращі зразки науки і мистецтва. Прогностично саме Київ здатний бути зразком державницьких підходів. Києвоцентризм стає чинником збереження й розвитку не тільки українського суспільства, а й усього світу.

Проаналізовані основні договори та джерела «м'якого» права Ради Європи в інформаційній сфері. Розглянуті спільні дії України, Європейського Союзу та Ради Європи щодо впровадження прозорості медіавласності, мовлення територіальних громад, суспільного мовлення, цифрового мовлення, заходів з питань інформаційної безпеки. Приведені основні регуляторні механізми у європейському кіберпросторі.

Доведено, що за умов ущільнення ноосфери, динамізму глобального медіапростору, насичення простору соціальними змістами маємо медіапростір Україна-ЄС багатоемоційним, полілогічним, полізмістовним. Україна має суттєві надбання у сфері державної політики та інформаційної політики як такої. Разом із тим, людство мусить обирати між власною безпекою та проривом до універсального знання, і Україна має певні проблеми здійснення державної політики та інформаційної політики як такої.

Відмічено, що наявний брак верховенства права і особистої відповідальності у діяльності влади, спостерігаються формалізм у роботі законодавчої та виконавчої сфер, недостатній персональний рівень культури, знань і розумових здібностей керівників на всіх рівнях, є тренд нарцисізму та перевищення влади; спостерігається брутальність парадигм у сучасному суспільстві, усі сфери захоплює тренд «культура відміни»; вмирає вбо ховається у інших просторах культура міста, класична культура, висока традиція; сягає апогею незнання культури та змісту життя народів інших країн, зовнішня політика зведена до пристосування усього зовнішнього «під себе»; переривається традиція знань, зв'язок із тисячолітніми надбаннями минулих поколінь тощо.

Обґрунтовано напрямки інформаційної політики України як європейської держави: універсальне міжнародно-правове регулювання медіапростору, побудова єдиного європейського простору, з урахуванням простору світового; синтез думок письменників та філософів; усунення стереотипів; розвиток і підтримка комунікацій України зі світом, зокрема діалогу інтелектуальних еліт фахівців і експертів у світовому медіапросторі, ініціювання всеукраїнського, всеєвропейського та всесвітнього лінгвістичного діалогу; запровадження політики ненасильства у суспільстві; запровадження на практиці принципів належного урядування, перехід від павутиння ієрархічних зв'язків до мережива взаємозв'язків і влади творчості; звернення до національної пам'яті, до ідей подорожі, кордоцентризму й відкритості тощо.

Запропоновані напрямки удосконалення концепції сучасного медіапростору та державної інформаційної політики.

Ключові слова: медіапростір, інформаційна поведінка, люди лептопу, люди смартфону, європейська єдність, прозорість медіавласності, мовлення територіальних громад, суспільне мовлення, інформаційна безпека, інформаційна політика, регуляторні механізми, кордоцентризм.



Natalia Holovanova

Graduate student of the Department of Political Science and Philosophy, Kharkiv Regional Institute of the National Academy of Public Administration under the President of Ukraine, specialist of the secretariat of the representative of the National Council of Ukraine on Television and Radio in Kharkiv region

MODERN MEDIA SPACE IN CONSTRUCTION CONDITIONS THE LATEST MODEL OF STATE INFORMATION POLICY (TO THE 30TH ANNIVERSARY OF INDEPENDENCE OF UKRAINE; ARCHETYPICAL APPROACH)

Abstract

The content of the concept of media space in the public administration approach is clarified.

Features of information behavior in modern conditions are considered. It is determined that the modern world society is becoming more atomized, more communicative and anti-communicative at the same time, respectively unstable. The effect of political bubbles is considered and the main types of meanings in the future are presented.

The information map of Ukraine is presented, in particular in the linguistic aspect, in the context of the development of digital technologies, in the value and anthropological dimensions. These systemic changes in the structure of civil society in recent years. Attention is paid to the influence of creative individuals and singles, people of leptoma, social networks, etc. on the features of the media space. The map of the media space of the border in the east of Ukraine is presented.

The role of the Ukrainian capital as decisive in the nation-building, historical- cultural, spiritual-value, human-dimensional, linguistic and geopolitical aspects is noted. Kyiv as the European capital is the center that cements the unity of the state and ensures the harmonious coexistence of the regions of Ukraine, gives the mental field, the media space of the country national spiritual and aesthetic properties inherent in the best personalities and embodied in the best examples of science and art. Prognostically, Kyiv is able to be a model of state approaches. Kyiv-centrism is becoming a factor in the preservation and development not only of Ukrainian society, but also of the whole world.

The main agreements and sources of "soft" law of the Council of Europe in the field of information are analyzed. The joint actions of Ukraine, the European Union and the Council of Europe on the introduction of transparency of media ownership, broadcasting of territorial communities, public broadcasting, digital broadcasting, information security measures are considered. The main regulatory mechanisms in European cyberspace are presented.

It is proved that under the conditions of compaction of the noosphere, dynamism of the global media space, saturation of space with social contents, we have the Ukraine-EU media space multi-emotional, polylogical, poly-content. Ukraine has significant achievements in the field of public policy and information policy as such. At the same time, humanity must choose between its own security and a breakthrough to universal knowledge, and Ukraine has certain problems in implementing public policy and information policy as such.

It is noted that there is a lack of rule of law and personal responsibility in government, there is formalism in the legislative and executive spheres, insufficient personal level of culture, knowledge and mental abilities of leaders at all levels, there is a trend of narcissism and excess of power; there is a brutality of paradigms in modern society, all areas are captured by the trend of "culture of cancellation"; the culture of the city, classical culture, high tradition is dying in other spaces; reaches the apogee of ignorance of the culture and meaning of life of the peoples of other countries, foreign policy is reduced to the adaptation of all external "under itself"; the tradition of knowledge, the connection with the millennial heritage of past generations, etc. is interrupted.

The directions of information policy of Ukraine as a European state are substantiated: universal international legal regulation of media space, construction of a single European space, taking into account the world space; synthesis of opinions of writers and philosophers; elimination of stereotypes; development and support of Ukraine's communications with the world, in particular the dialogue of intellectual elites of specialists and experts in the world media space, initiation of all-Ukrainian, all-European and world linguistic dialogue; introduction of a policy of non -violence in society; practical implementation of the principles of good governance, the transition from the web of hierarchical links to the network of relationships and the power of creativity; appeal to national memory, ideas of travel, cordocentrism and openness, etc.

The directions of improvement of the concept of modern media space and the state information policy are offered.

Keywords: media space, information behavior, laptop people, smartphone people, European unity, media ownership transparency, broadcasting of territorial communities, public broadcasting, information security, information policy, regulatory mechanisms, cordocentrism.



Вступ

Постановка проблеми. Пропонується умовно розширити поняття інформаційної політики для цілей даної роботи, щоб вільніше розглянути такі сутності, як інформація, медіапростір, інформаційна політика держави. За умовно розширене поняття візьмемо поняття інформаційної політики як гуманітарного процесу - комплексу дій, заходів, подій, які відбуваються у ментальній сфері людини та суспільства, стосуються здоров'я людини та суспільства, вільної самоідентифікації громадян, суспільних груп і країн, захищеності людини, сім'ї, народу, збереження їх цілей, ідеалів, цінностей і традицій, укладу життя та культури, можливостей розвитку.

Можна по-різному бачити сутність гуманітарного процесу, який відбувається у суспільстві. Можна прагнути до стійкості соціальної системи як такої, а можна дбати про прийнятність системи для індивіда і міру такої прийнятності для різних індивидів, тобто прагнути до стійкості системи не укрупнено, не статистично-безособово, а більш деталізовано, «зсередини», що додатково систему зміцнює. Стійкість соціальної системи передбачає такі властивості, як міцність, надійність, живучість, збалансованість, гомеостаз (здатність системи повертатися в рівноважний стан за умов зовнішніх впливів).

Якістю системи найвищого рівня є її самоорганізація. Якщо ми говоримо про індивідуальне сприйняття гуманітарного процесу, то ми мусимо говорити про важливість цього сприйняття і усвідомленість. Адже ми маємо у сучасному суспільстві не діалоги чи полілоги, а монологи кожного окремо, монолог влади включно, при цьому ми спостерігаємо антікомунікацію і відповідно відсутність дієвих механізмів партнерства.

Сучасне світове суспільство стає все більш атомізованим, більш комунікабельним і антикомунікативним водночас, відповідно нестабільним.

Приклад-наратив з життя останніх днів щодо царини відносин США - Афганістан (автор цієї статті є оглядачем на творчих засадах тем стосовно США, Ізраїлю та Близького Сходу для телерадіопрограм і видань США та Ізраїлю). Ось уривок тексту у співавторстві з Гері Гіндлером, який на даний момент оприлюднено у фейсбуці: «ЗА ПРОТОКОЛОМ: утримувати достатньо потужне угрупування збройних сил, щоб домовлятися з Талібами з позиції сили; вивезти всю бойову техніку, все озброєння та амуніцію; підірвати все, що не можна взяти з собою, - аеродроми, військові бази, військові споруди; у першу чергу вивезти всіх американських громадян; вивезти всіх афганців, які співпрацювали з американцями, і їх сім'ї; і тільки після цього остаточно вивести війська.

Нічого не дотримано. Велика провина перед людьми. Навіть особисто відчуваєш цю провину - перед загиблими, сім'ями загиблих і тими, кого ще каратимуть і буквально розтинатимуть ТАМ (частка тексту у співавторстві)»

В умовах розбалансування держави, руйнації старих підходів і водночас повертання реакційних підходів різних диктатур інформаційна політика держави бачиться здебільшого нерезультативною, у гіршому випадку помилковою або навіть зайвою. Цей процес супроводжує різні країни світу у різній мірі у різні часи, а Україну, на нашу думку, - усі останні 100 років, і негативні тенденції у ментальній сфері поряд із технологічним прогресом водночас і послаблюються, і посилюються. Натомість громадянське суспільство зміцнюється непропорційно повільно, адже поряд із публічними акціями та проявами громадянського життя бачимо все більше зростаючий обсяг непублічного прояву, ефекту «підпілля», «розмов на кухні», мовчання, внутрішнього та зовнішнього емігрування. Це відбивається на медіапросторі та посилює дестабілізацію суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Мусимо наголосити, що медіапростір у даній роботі розглядається не як простір медіа, а як ментальне поле у широкому розумінні.

Є проблема розуміння сутності поняття медіапростору як такого, зокрема у період розвитку суспільства у напрямку суспільства інформаційного (постіндустріального) та постінформаційного.

У різних аспектах медіапростір досліджується у роботах П. Адамса, В. Антоновича, А. Аппадураі, Д. Аркілли, Д. Багалія, М. Бахтіна, П. Бергера, Ж. Бодріяра, Н. Больца, С. Болл-Рокича, А. Бріггза, М. Бугайські, П. Бурдьє, М. Вебера, Л. Винара, Е. Гідденса, Г. Гіндлера, Є. Гофмана, М. Дефлюера, І. Дзялошинського, І. Засурського, Г. Зиммеля, І. Канта, М. Кастельса, М. Кайку, П. Коблі, Н. Коулдрі, П. Лазарсфельда, Г. Лассвела, А. Лефевра, В. Ліппмана, Е. Лоренца, Т. Лукмана, А. Маккарті, Г. Маклюена, Є. Нім, Й. Петровського- Штерна, Платона, Плотіна, І. Пригожина, Д. Рашкоффа, Д. Ронфледа, Г. Сковороди, П. Сорокіна, Р. Стултса, О. Тоффлера, Ф. Уебстера, М. Уотерса, A. Файоля, Ю. Фельштинського, М. Флера, Д. Фолкхаймера, С. Харрісона, М. Шашкевича, Ю. Шереха-Шевельова, А. Янссона, вітчизняних дослідників Е. Афоніна, М. Бурича, Є. Волкової, С. Грицай, В. Дзюндзюка, Л. Зубанової, B. Ільганаєвої, В. Корженка, О. Котукова, О. Крутій, А. Кузнецова, Д. Кулеби, C. Кулібаби, О. Крюкова, В. Мамонової, І. Михайлина, О. Орлова, М. Пірен, М. Поповича, І. Рейтеровича, О. Петрунька, Т. Піскун, Г. Почепцова, П. Редіна, В. Сичової, В. Солових, С. Телешуна, Л. Хашиєвої, Є. Юдіної.

Ми також мусимо відзначити суттєвий внесок до уточнення поняття медіапростору як ментальної сфери філософів, культурологів, окремо києво-та українознавців, письменників, публіцистів Л. Абессонової, Г. Адамовича, Л. Алекової, Ю. Андруховича, І. Бергмана, К. Горностай, О. Забужко, Н. Зборовської, Г. Іванова, В. Кебуладзе, В. Кіпіані, Л. Костенко, Б. Лепкого, О. Мандельштама, Т. Манна, О. Москалевського, В. Набокова, С. Павличко, В. Пелєвіна, О. Петровського, А. Погрібного, О. Рахліної, М. Уесіби, Ф. Фелліні, Л. Цисіня, А. Шептицького та ін. Ці імена особливі за когнітивним сприйняттям реальності, за деталізацією контекстів, які визначають ментальну сферу, за антропоцентричним та ціннісними підходами.

Поняття «медіапростір» («media space») стало використовуватися з 1980 -х рр. у роботах Г. Маклюена, Р. Стултса і С. Харрісона. В українській науці термін «медіапростір» уведений у 90-х рр. ХХ ст. На думку дослідників, медіапростір це весь обсяг інформації, що циркулює в інформаційних потоках, і всі засоби трансляції інформації, зокрема бібліотеки, архіви, сховища, ЗМІ, засоби усної комунікації, лекторські зали університетів і академій. Зокрема німецький вчений Н. Больц до предметного поля медіа відніс усне мовлення, писемність, книгу і засоби масової інформації. Виходячи з цього, він вважав, що історія медіа налічує шість епох різної тривалості: усне мовлення - писемність - книга - мас-медіа - диджітал - медіамережі.

Близькими за значенням поняттю «медіапростір» є поняття «інформаційний простір», «інформаційно-комунікаційний простір», «гіперреальність». О. Тоффлер ввів поняття інфоноосфери перехідного етапу на шляху трансформації суспільства до майбутніх цивілізацій, від техногенеза до антропогенезу людської цивілізації. Д. Аркілла виокремлює три варіанти інформаційного простору: кіберпростір, інфосфера та ноосфера, при цьому ноосфера об єднує всі три простори.

Метою статті є з'ясування особливостей сучасного медіапростору в умовах державної інформаційної політики.



Виклад основного матеріалу

Згідно з опитуванням експертів, проведеним автором цієї статті у лютому-листопаді 2019 р., більшість експертів визначили медіапростір як: інформаційний простір або інформаційно -комунікаційний простір, а також як сукупність засобів масової інформації та масовової комунікації і середовище поширення медійних технологій. Ніхто з опитуваних експертів не обрав з 11 запропонованих визначень зокрема такі визначення медіапростору, як «ментальна сфера», «весь обсяг інформації, що циркулює в інформаційних потоках, і всі засоби трансляції інформації, зокрема бібліотеки, архіви, сховища, ЗМІ, засоби усної комунікації, лекторські зали університетів і академій» «суперпозиція інформаційного, віртуального та фізичного просторів», «багатоаспектний феномен, який розглядається на різних рівнях і у різних проявах». Це, на наш погляд, говорить про недостатнє розуміння у суспільстві світу повної концепції медіапростору, у всій її багатоконтекстності і складності структури цього простору. Також це свідчить про усталеність понять «інформайний простір» і «комунікація».

Відповідно у сучасній науці є різні наукові підходи до визначення змісту поняття медіапростору:

- соціологічний як сукупність засобів соціальної комунікації (П. Бергер, П. Бурдьє, Є. Гідденс, Є. Гофман, Г. Зиммель, П. Лазарсфельд, Г. Лассвел, А. Лефавр, В. Ліппман, Т. Лукман, Т. Піскун, П. Сорокін, Є. Юдіна);

- психологічний як сукупність засобів психологічного впливу на особистість (Ж. Бодріяр, Г. Маклюен);

- журналістський як сукупність засобів масової інформації та засобів масової комунікації (М. Бурич);

- філософсько-культурний і антропологічний як багатоаспектний феномен, який розглядається на різних рівнях і у різних проявах (А. Аппадураі, С. Грицай, Л. Зубанова, В. Ільганаєва, С. Кулібаба, Е. Лоренц, І. Пригожин, Д. Рашкофф, Ф. Уебстер, М. Уотерс). Зараз переважає соціологічний підхід до визначення поняття «медіапростір», але, окрім вищеназваних, все активніше формуються філософсько-когнітивний і нейрофілософський підходи до визначення цього поняття.

Дослідники визначають:

- маніпулятивний характер процесів, які протікають у медіапросторі;

- пластичність медіапростору (визначається тими чи іншими соціальними та політичними структурами);

- його пов'язаність із соціальним простором.

Глобальний медіапростір усуває всі традиційні обмеження фізичного простору, скасовує будь-яку географічну віддаленість. Актуальним стає платонівське metaxis - коливання між протилежним і одночасне їх використання, платонівське поняття частково визначає зміст метамодернізму. Народження неоплатонізму пов'язують із античним філософом Плотином («невизначена діада» - принцип множинності і невизначеності, існування якого було сформоване в найдавнішій платонівській традиції); вторинна і необмежена діяльність, яка бере початок від Єдиного, до нього, зрештою, і повертається з певного роду «оберненням». У зв'язку з цим Плотин говорить про «погляд, який ще не бачить». Такий тип мислення - не «дискурсивний», не «інференційний», а охоплює «все відразу». Діяльність плотинівського розуму безкінечна і вічна, оскільки знаходиться за межами часу і тому виключає тривалість, неповноту [1, с. 393-395; 2].

Сучасні дослідники розвивають підходи до понять «медіапростір», «буття», «іншість». За ідеями Б. Андерсона, «новий світовий порядок» грунтувався на «уявлених спільнотах». Постмодерні «неосвітові порядки», згідно з ідеями Т. Люка, є прикладами віртуальних спільнот, яким притаманний настільки високий рівень гіперабстракції, що час руйнує історію, простір - реальність, а плин образів/інформації - соціальність. Ми також говоримо про суміш культур, поліетнічність, але недооцінюємо того, що Л. Абу-Луголд назвала «половинностями». При цьому явища культурного націоналізму на кшталт «ніхонджінрону» (дискурс про унікальність Японії) - загальновживана практика [3, с. 25-31, 42-46].

На часі бачення медіапростору як суперпозиції фізичного, інформаційного та віртуального світів. Трансформується бачення поняття «контекст». Трансформують картину медіапростору Космос і штучний суперінтелект. Навіть прогнозні свідчення про вплив цих чинників у майбутньому (теорії С. Вайнберга, Ф. Дайсона, М. Тегмарка) суттєво трансформують зміст, картину і наше уявлення про медіапростір [4, с. 11-19]. Важливим є когнітивний підхід (Д. Блеквелл, К. Девідсон, Ф. Дін, Р. Кордрі) [5].

Одними з суттєвих складових медіапростору, важливими чинниками формування інформаційної політики є діалог і пов'язана з ним тема розуміння. По праву неперевершеним теоретиком діалогу вважають Еманюеля Левінаса. Левінас спирається на феноменологічну спадщину Гуссерля та Хайдеггера й бачить у іншому співрозмовника, якого є бажання зрозуміти, але стосунки з ним виходять за межі розуміння. За Левінасом, окрема істота може вважати себе за тотальність, лише коли не в змозі мислити. Звідси - його філософія «третього» [6, c. 9-18]. Левінас дає бачення «Я» і «Я-взагалі» у спілкуванні, поняття усуспільнення у контесті часу в цілому, у контексті минулого, чистого майбутнього [6, c. 183-193].

Пропонується розглядати поняття «медіапростір» як найбільш близьке, синонімічне поняттю «ментальна сфера». Тобто медіапростір у державно- управлінському підході - це вся ментальна сфера у багатоконтекстних її проявах, яка охоплює інфосферу, техносферу, соціоінфосферу і людину як носія ментальності і громадянської свідомості.

Метасутність і метаскладова медіапростору - інформація.

Згідно з результатами опитування компанії Research & Branding Group, на початку 2021 року 51% українців як джерело інформації віддають перевагу Інтернету, тоді як телебаченню - тільки 44 %. Інтернет уперше обійшов телебачення в Україні [7].

Радіо і пресу вважають за краще сумарно всього 2 % жителів України.

Особливе місце серед Інтернет-ресурсів займають соціальні мережі. У трійку найбільш поширених в Україні соцмереж входять Facebook, користувачами якого є 59 % жителів країни, YouTube (43 %) і Instagram (30 %).

Згідно з результатами дослідження, в Україні стрімко нарощує свою популярність Telegram (17 %), кількість користувачів якого з 2018 року зросла втричі.

Як відзначають автори дослідження, в Україні вперше кількість тих, хто читає новини в Інтернеті, перевищила кількість телеглядачів.

Найбільш популярним месенджером в Україні є Viber (57 % користувачів). У трійку лідерів також входять Facebook Messenger (37 %) і Telegram (20 %). Майже кожен десятий українець користується Scype (8 %). В Україні на сьогоднішній день тільки чверть жителів країни (25 %) не використовують чати/канали месенджерів як джерело інформації, тоді як інші - використовують.

Кожен четвертий українець (26 %) визнає, що чати/канали месенджерів надають певний вплив на формування їх особистої думки з тих чи інших питань, а для кожного десятого (11 %) цей вплив є визначальним. У той же час на формування думки 22 % жителів України чати/канали месенджерів ніяк не впливають, а ще 16 % не визначились.

Майже половина українців (46 %) визнають певний вплив соцмереж і месенджерів на соціально-політичні процеси в Україні, а ще 13 % вважають його визначальним. Не вважають, що соцмережі і месенджери впливають на соціально-політичні процеси в країні, 18 % жителів України, а ще 23 % - не визначились.

Дослідження показало, що Instagram зростає завдяки аудиторії 19 -27 років. Джерелом зростання аудиторії Facebook, як і раніше, є більш дорослі користувачі 39+ [8].

Україна посідає друге місце в світі за часткою жінок -користувачів Facebook і входить у топ-10 держав у випадку з Instagram. В українському Facebook число жінок перевищує кількість чоловіків у всіх вікових категоріях. У всіх регіонах України, крім Харківської області, Facebook є популярнішим, ніж Instagram.

Результати дослідження Cable.co.uk показують, що в Україні найдешевший в світі широкосмуговий Інтернет у світі. Середня вартість пакета склала $ 6,41 на місяць [9]. Також, за попередніми висновками експертів, станом на літо 2021 р. українці посідають перше місце у світі за адаптивністю до віртуальних активів - і ця відкритість технологій є перевагою України у світі, це також залучає додаткові інвестиції в український бізнес.

Країною з найдорожчим широкосмуговим Інтернетом стала східно - африканська країна Еритрея: середня вартість послуги в цій країні складає $ 2 666 у місяць.

Разом із тим, сприйняття інфомації неоднорідне. Опитування 13 експертів з різних країн світу на тему «У фокусі -Донбас», яке ми здійснили у листопаді 2018 р. і яке було оприлюднене у виданні «Континент», Чикаго [ 10], з якого ми зробили висновок, що зазначена тема цікавить лише жителів України, і те не всіх, вибірково репатріантів та імігрантів українського походження у інших країнах, і зовсім не цікавить більшість жителів усіх інших країн, тим паче мало хто намагається знайти щодо подій у Донбасі неупереджену інформацію, засвідчило, що є інформація, а є її сприйняття - і відповідно інформаційна поведінка.

Інформаційна поведінка (поняття тісно пов'язане з поняттям інформаційної свідомості) - процес, у якому споживач ідентифікує свої проблеми, визначає інформаційні потреби, вирізняє критерії релевантності та сприймає використання простору інформації. Це контекст пошуку інформації. За моделями інформаційної поведінки (П. Інгверсен, Д. Елліс, С. Кухтлау, Т. Вілсон) користувач інформації є приватною особою, яка бере участь у пошуку інформації. Під час пошуку інформації соціальна взаємодія (посередництво тощо) народжує нову рису інформаційної поведінки - співробітництво, або - виникає інформаційна поведінка як взаємодія.

Користувач пересувається у часі - від поточної ситуації, яка являє існуючий стан знань, до бажаної характеристики. Розрив між цими двома станами мотивує та стимулює споживачів здійснювати пошук інформації. Ситуація невизначеності бажання отримати нові знання є одним з когнітивних мотиваційних факторів [ 11, стор. 3-33; 12, стор. 361-371; 13, стор. 249-270].

Фактори, які впливають на інформаційну поведінку: когнітивні, ситуаційні, емоційні. Відповідно бар'єрами на шляху до ефективних інформаційних зв'язків є: фонетичний та стилістичний; інтелектуальний; семантичний; емоційний; мотиваційний; «керівно-підлеглий»; поведінка керівника (наприклад, авторитарність, фасцинація); поведінка учасників інформаційних зв'язків (навіювання, антинавіювання, уникнення контакту, відхилення, запобігання контактам із партнером тощо); середовище (погодні умови тощо); технічні засоби комунікації [1, стор. 91-95]. Є проблеми самих комунікантів: фізіологічні, психологічні, соціокультурні. За моделлю У. Шрамма (60-і рр. ХХ ст.), або Осгуда-Шрамма, процес комунікації двосторонній, циркулярний і не має кінця. До набору інформаційних знаків можуть входити мовлення, предмети, факти, емоції, латентні значення («беззвучна мова»).

З питанням інформаційної поведнки тісно пов'язане поняття інформаційної резервації - фрагменту інформаційного простору, сформованого та обумовленого блокадою або ізоляцією (з боку іншої сторони, наприклад, держави, самоізоляцією тощо).

Останніми роками зростає інтерес до ефективності політиків щодо узгодження інтенсивності інструментів політики з інтенсивністю проблем у довгостроковій перспективі. У зв'язку з цим одним із найбільш інтригуючих складних явищ державної політики є явища політичних бульбашок. К. Джонс та ін. (2014), а також М. Маор (2014), визначили та осмислили це явище як політику надмірного інвестування або надмірної реакції, яка підтримується процесами позитивного зворотного зв'язку та зараження протягом відносно тривалого періоду часу. Поняття інформційних бульбашок як таких ввів Е. Парайзер, це стан інтелектуальної ізоляції, явище, спричинене результатами персоналізованого пошуку, в якому алгоритм вебсайту вибірково припускає, яку інформацію користувач хотів би бачити, базуючись на інформації про користувача (як-от розташування, поведінка «після кліка» та історія пошуку).

Яскравим прикладом спільного набору інформації, який пов'язує одну політичну бульбашку з іншою, є культура страху - через загрозу імміграції [14, с. 24-44].

У певній мірі прикладом динамічної картини взаємодії бульбашок та надутих міхурів є політика у світі щодо зараження вірусом CCVID-19.

Не завжди ефект взаємодії міхурів та бульбашок має негативний ефект. У справі закриття російських каналів та протидії агресії Росії, наприклад, такі країни, як Україна, Литва та Латвія діють спільно-узгоджено з певними інтервалами часу. Поки що не вкладається у закономірності такої динамічної взаємодії політика держав щодо війн, зокрема політичних.

Останніми роками дослідники - наприклад, Ж. Батай, Ж. Бодрійяр, вітчизняні вчені О. Самарська, Д. Ядранський та ін., - говорять про споживацтво знаків (консьюмеризм) і про симулякри інформаційного середовища як споживані знаки. «Знак, «симулякр» ніби допомагає людині оволодіти реальністю, але одночасно знищує реальне, замінюючи його собою» [15, с. 117-121]. Зокрема мова як один з найбільш поширених знаків втрачає свою первинну сутність (як мовлення, засіб комунікації, передачі думок та почуттів) і стає засобом утворення симулякрів.

Розглядаючи сучасний медіапростір, можна констатувати, що він є середовищем не стільки пошуку інформації, скільки середовищем пошуку фрагментів інформації, які не підпорядковані жодній єдиній логіці та компілюються суб'єктом, виходячи з власних (часто апріорних) бачень і вподобань актора медіапростору.

Сучасний медіапростір практично є засобом обміну та конструювання фрагментів інформації (а не інформації), що цілком відповідає визначенню симулякру за Ж. Бодрійяром (симулякр - це зображення без оригіналу, репрезентація чогось, чого насправді не існує).

Навіть слова вже не є такими, що позначають змісти. Є слова і фрази, а є змісти, це не одне й те саме. Промовляється одне, а значення промови зовсім інше. Про розбіжність слів і значень сповіщає у своєму дослідженні відомий американський вчений Г. Гіндлер [16].

Крім того, і це комерційно-технологічний аспект проблеми, маємо парадоксальну ситуацію. З одного боку, вітчизняний промисловий ринок є перенасиченим суб'єктами інформаційної діяльності: в Україні зараз (станом на лютий 2021 р.) працюють 1389 телерадіомовних організацій та провайдерів програмної послуги (643) і 106 суб'єктів інформаційної діяльності. А з іншого боку, третина населення України з числа малозабезпечених громадян не має доступу до гарантованого державою безкоштовного прийому українських ефірних телеканалів у цифровому стандарті. Ще більше людей після виключення средневолнового радіомовлення не мають можливості слухати програми Суспільного радіо.

Як зазначає Т. Піскун, сучасний медіапростір України являє собою систему, актори якої взаємодіють за мережним принципом. Організація медіапростору в єдину мережу стає можливою завдяки зокрема Інтернету.

Кількість акторів, які намагаються домінувати, постійно збільшується, що перетворює медіапростір із середовища інформаційного обміну на середовище інформаційного домінування (спроб домінування). Більше того, такий інформаційний обмін перетворюється на інформаційне споживацтво.

Основні типи смислів у майбутньому можуть бути такі: модернізаційні; пасіонарні (для індивідуального розвитку, особливо у нових сферах); адаптаційні (для праці в невідомих умовах); гальмівні (людина сама створює собі для комфортності уповільнення руху [17, стор. 330]. У зв'язку з тим, що інформації накопичується все більше, а потрібну все складніше знайти чи продукувати, з'явилася така сфера, як інформаційна аналітика Все більшої актуальності набувають всеукраїнський лінгвістичний діалог; всеєвропейський лінгвістичний діалог; всесвітній лінгвістичний діалог. Інформаційний простір можна поставити на друге місце після державної незалежності з точки зору політичної ваги для держави.

Для усвідомлення впливу державної інформаційної політики на медіапростір треба уточнити соціально-культурний контекст інформації, медіапростору в цілому, - це означає, що є важливими когнітивно-лінгвістичні та нейропсихологічні аспекти комунікативної складової медіапростору, передусім мовної комунікації. Зокрема введення регуляції мовних квот у медіапросторі з 2016 р. є однією з важливих складових державної інформаційної політики.

Характерною рисою сучасної мовної ситуації України є поширення на її території двох мов - української, російської, інших мов національних меншин, а також різних форм українсько -російського білінгвізму, діалектів української та входженя у вжиток все більшої кількості запозичень з іноземних мов, зокрема англійської, особливо у сфері понять і громадсько -політичної сфери буття.

За умов конкуренції двох або кількох мов у одній країні особливо важливим для виживання мови є її комунікативна потужність. За цим параметром мовні ситуації поділяються на рівноважні і нерівноважні.

Зараз маємо по 10 терабайт інформації на кожну людину. Тенденції: накопичення інформації, перехід на цифру, оцифровування даних, накопичення знань, «вавілонське нагромадження». Серед багатьох факторів інтелектуалізації - природна мова.

Огляд досліджень з питання мовної ситуації в Україні дає у своїх працях Л. Масенко. Переймався «обрусением» України А. Погрібний. Вичерпний аналіз ситуації з української мови в першій половині ХХ століття (1900 -1941) дав у своях працях Ю. Шевельов. Сучасну мовну ситуацію характеризує у своїх працях П. Редін.

Ось деякі тенденції трансформацій медіапростору щодо використання мови згідно з різними джерелами.

Мова аудіовізуальних засобів масової інформації. Ухвалено Закон України від 16 червня 2016 р. № 1421-VIII «Про внесення змін у деякі закони України щодо частки музичних творів державною мовою в програмах телерадіоорганізацій» та внесено зміни до частин другої та п'ятої статті 9 Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Цей законопроект запровадив мовні квоти на українському радіо та телебаченні. Станом на 2021 р. ведення передач телерадіоорганізаціями майже 100-відсотково україномовне.

Друковані ЗМІ. За даними Книжкової палати України у 2014 році сумарний тираж україномовних газет значно впав і становив близько 29,5 % від загального тиражу всієї преси. 2017 року частка газет українською мовою в сумарному тиражі газет за рік становила 32%. Події останніх років (військові дії на сході України, роздержалвення преси, територіально-адміністративна реформа тощо) призвели до тотального падіння накладів газет і переходу іх у онлайн -формат.

Журнали. З випуском журналів та інших періодичних видань ситуація ще гірша, ніж з газетами. Журнали російською домінували в 2013 році переважною більшістю у 82,5 % частки із загальної кількості тиражів, а у 2014 році збільшили свою частку до 85,6%, залишивши україномовні журнали із ганебно малою часткою в 9,9 %. Надалі ситуація тільки погіршувалася.

Книговидання. Аналіз даних, зібраних Книжковою палатою України, засвідчує стійку негативну тенденцію до сумарного тиражу книг, виданих українською мовою - лише 2018 року намітилося зростання. Пандемія 2020 -2021 рр. призвела до зменшення обсягів книговидання українською мовою більше, ніж удвічі, і до закриття деяких книгарень.

Але як такий відсоток книжкової та газетної україномовної продукції 20182020 рр. помітно зріс. Так, відсоток відношення книжок українською до загальної кількості виданих за рік книжок склав 77,1 %, до загального накладу виданих книжок - 83,1 %. Відповідні показники для газет українською 2020 р. склали 56,0 % і 36,8 %, для періодичних видань (окрім газет) залишилися на попередньому рівні - 29,8 % і 32,7 %. За тиражем у виданні періодики, газет включно, лідирує російськомовна продукція. При цьому істотно знизилися за кількістю та накладами загальні обсяги видання.

Бібліотечна сфера. Останнього року територіально-адміністративна реформа викликала практично масове припинення роботи районних бібліотек.

Освіта. На відміну від попередніх років, упродовж 2014 -2015 навчального року в освіті спостерігалася в загальному позитивна, хоча й повільна тенденція до збільшення частки українських шкіл та учнів, що навчаються українською мовою. Частка школярів, що здобувають освіту українською мовою, у 2014/15 році сягнула 90,8 %, зрісши за рік на 9 %. Найменше школярів навчаються українською мовою на Донеччині (59 %), найбільше - на Рівненщині (100 %). У Києві навчаються українською 97% школярів, на Полтавщині 98 %, на

Дніпропетровщині 81 %, на Харківщині 74 %, на Одещині 70 %. В умовах пандемії та територіально-адміністративної реформи освітянський процес помітно реформувався, скоротилася кількість вишів та шкіл.

Кінопрокат. У кінопрокаті сумарна кількість фільмів, дубльованих або озвучених українською мовою, у 2014 році становила 65,5 %, у 2015 (до початку червня) - 83,8 %.

За інформацією Держкіно, загальна кількість назв фільмів у кінопрокаті та число фільмокопій, знятих, дубльованих, озвучених чи субтитрованих українською мовою у 2019 році становила 523, а у 2020 році, станом на 1 жовтня, - 286. Про це повідомляє пресслужба Уповноваженого із захисту державної мови [18].

Кількість фільмів, знятих українською мовою у 2019 році, - 159, що становить 30,9 % від загального числа на рік, у 2020 році - 34 (11,8 %).

Кількість фільмів, дубльованих українською мовою у 2019 році, - 210, 40,1% від загального числа за рік, у 2020 році - 104 фільми (36,4 %).

Кількість фільмів, озвучених українською мовою у 2019 році, - 208 (39,7 %), у 2020 році - 123 (43 %).

Кількість фільмів, субтитрованих українською мовою у 2019 році, - 58, у 2020 році - 19 (6,6 %).

Ситуацію істотно змінив Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», прийнятий 25.04.2019.

Можна припустити, що в найнебезпечніші перші місяці війни рішення зберігати правовий status quo у мовній сфері було тактично правильним і допомогло заспокоїти страхи частини громадян України, які перебували під впливом російської пропаганди і боялися міфічної «насильницької українізації». Однак намагання під приводом «єднання країни» перевести лінію на легітимізацію русифікаторського закону і толерантне ставлення до русифікації взагалі в ранг постійної політки є небезпечним. Як небезпечним є «буквальне» тлумачення окремих положень нового закону і підміна якості виконання закону формалізованими статистичними підходами. Також, на нашу думку, небезпечною є ситуація формалізованих підходів до реалізації мовної державної політики на прикордонні у Закарпатській, Чернівецькій, Харківській областях, а також у прифронтовій та буферних зонах у Луганській та Донецькій областях. Недосконалими є підходи і щодо мови жителів України - представників українсько-єврейської ідентичності.

Більш того, мова кожної людини індивідуальна.

Триває зростання мережевих цифрових технологій. Пристрої, мережі, онлайн-сервіси стають корисними доповненнями, але також інвазирують як у наше особисте, професійне й публічне життя. Цей процес відбувається в умовах глобалізованої та дерегульованої економіки, що сприяє надзвичайній концентрації ресурсів.

Інтернет став жорстоко конкурентним полем багатонаціональних корпорацій, політичних інститутів та соціальних груп за розподіл влади по цифрових каналах зв'язку.

У цьому контексті деякі транснаціональні організації за кілька років стали акторами олігополії, яка керує інформаційним середовищем суспільств, їй присвячена абревіатура GAFAM, складена з перших літер Google, Amazn, Facebook, Apple і Microsoft.

Контроль над великими цифровими доменами, якими володіють олігопольні суб'єкти, досягається завдяки їх посиленій ринковій силі та фінансовій силі, а також завдяки їхнім правам інтелектуальної та промислової власності, які поширюються і підкріплюються, періодично породжуючи «патентні війни».

Інтернет приватизується, «закривається», як частина більш широкої концентрації інтелектуальних та інформаційних ресурсів, - з'являється, за визначенням Уго Пагано, «монополістичний інтелектуальний капітал».

У 70-х рр. теорія конвергенції стосувалася процесу об'єднання раніше відокремлених секторів, таких як комп'ютер, телекомунікації, засоби масової інформації, галузі культури та побутова електроніка. Н. Негропонте та Альфред А. Нопф зазначили, що технологічні межі між цими галузями поступово руйнуються завдяки оцифровці.

Лібералізація ринку та супутня дерегуляція в Європі та Північній Америці створили сприятливий контекст для збільшення ринкової сили олігополістичних Інтернет-гравців та пов'язаних з ними антиконкурентних практик: встановлення технологічних бар'єрів для доступу до Інтернету, різні ринки, примусовий продаж, зловживання правами промислової та інтелектуальної власності, несумісність тощо. Ці практики залишаються безкарними або лише слабко репресуються.

З перспективою високих дивідендів сотні мільярдів доларів з усього світу (суверенні фонди, хедж-фонди, пенсійні фонди, банки тощо) інвестовані в Силіконову долину протягом двадцяти років. Хоча сплеск Інтернет-хвилі тимчасово уповільнив цей рух, успішний продаж акцій Google на фондовому ринку в серпні 2004 року став сигналом початку другої, ще більш потужної хвилі фінансування, підсиленої повною дерегуляцією Інтернету.

GAFAM знаходиться на вершині всіх рейтингів брендів. Настільки, що для багатьох користувачів Інтернету вони є Інтернетом, - наприклад, у Індонезії, Таїлінді, Філіппінах.

Однією з переваг, яку забезпечує олігополія Інтернету для глобалізованої дерегуляції економіки, є також її здатність здійснювати оптимізацію податків на міжнародному рівні. Іншою важливою діяльністю, що передається олігополією в недорогих країнах, є інтелектуальна робота, така як модерація створеного користувачем контенту.

У світовому масштабі на ринку комп'ютерної техніки переважають азіатські або американські фірми (Sony, Samsung, Lenovo, Huawei, LG, Xiaomi, HP, Asus, Acer та Dell). Але останні прагнуть максимально наблизитися до олігополістичних гравців Інтернету, які займають ключову позицію серед широкої громадськості та допомагають їм диференціювати свою пропозицію.

Ще один стратегічний сегмент, де домінують олігополістичні учасники Інтернету, - це хмарні обчислення.

На ринку електронних книг значною мірою переважає Amazon, на який припадає три чверті продажів, накладаючи на користувачів цілком інтегровану систему дистрибуції.

Єдиним світовим незалежним гравцем поряд із Apple (iBooks) та Google Play, що конкурує з Amazon на цьому ринку, є канадська компанія Kobo.

У кожному з цих секторів олігополістичні суб'єкти мають як доступ до гігантських пул споживачів, так і часто дуже сприятливі угоди з виробниками та видавцями контенту щодо розповсюдження своїх каталогів. Тому вони здатні не лише організувати ці ринки відповідно до власних інтересів, але й закріпити позиції наймогутніших суб'єктів культурної та комунікаційної індустрії, з якими вони формують пільгові партнерські стосунки.

Визначати медіапростір буде також і синтез думок письменників і філософів.

За А. Тоффлером, у інформаційному суспільстві маємо «футурошок»: змінюється роль управління й управлінців. Це докорінно змінює підходи у практиках державно-управлінських еліт і впливає на подальший розвиток громадянського суспільства.

За прогнозами деяких вчених, медіапростір майбутнього у великій мірі визначатиме комунікація одинаків. Такі явища, як одинак і як віртуальна комунікація матимуть, на нашу думку, і позитивні, і негативні наслідки. Це буде потужне творче поле, творчий простір. Час втратить категорію обмеженості, необмеженими будуть і думка та можливість думати, зосереджуватися. Американські соціологи та політологи говорять про «теледемократію» та повернення влади людям, про тісний зв'язок народів (Д. Мур, Г. Краух, М. Лейвер, Г. Робінсон, Д. Рубенс).

Час стає життєзберігаючим ресурсом, одним зі співмеханізмів утворення майбутньої цивілізації, невидимою «канвою, на яку наноситиметься творчий візерунок інтелекта» (Й. Масуда).

Засадничим атрибутом людини, народу, нації є ментальність.

Однією з провідних рис ментальності - системи переконань, уявлень і поглядів індивіда або суспільної групи, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь - є відкритість і незавершеність.

У своїй книзі «Нарис історії культури України» Мирослав Попович говорив про існування за часів Київської Русі кількох світів:

- світу села;

- світу міста;

- світу церкви та монастирів;

- світу князівського двору з його дружиною та челяддю.

«Городяни були вищими, довше росли, мали тендітний вигляд, тонший кістяк... Повітря свободи, ширше кажучи - міський спосіб життя - впливало і на фізичні, і на духовні характеристики [19].

Знання про людину, медіапростір, частиною якого є людина, багатовимірний і багатоконтекстний. Життя людей, їх світогляд, ментальність визначаються не лише сучасною системою законодавства та управління, не лише рішеннями уряду. Є історична традиція цінностей, є мрії кожної людини про розвиток і майбутнє, є кохання та інші системи цінностей та просторів.

Засадничою для формування поглядів кожного українця є історія Києва.

Особливостями філософії Київської Русі по праву стали:

- синкретизм;

- різноманітність підходів і поліфонія;

- кордоцентризм і любомудріє;

- києвоцентризм;

- єрусалимоцентризм і подорож [20; 21].

Роль української столиці стає вирішальною у націєутворюючому, історико - культурному, духовно-ціннісному, людиновимірному, мовному й геополітичному аспектах. Саме Київ як столиця є центром, який цементує єдність держави і забезпечує гармонійне співіснування регіонів України, надає ментальному полю, медіапростору країни національних духовних і естетичних властивостей, притаманних кращим особистостям і втіленим у кращі зразки науки і мистецтва. Прогностично саме Київ здатний бути зразком державницьких підходів. Києвоцентризм стає чинником збереження й розвитку не тільки українського суспільства, а й усього світу.

Києвоцентризм і єрусалимоцентризм як дві праоснови східнослов'янського світу з давніх давен мають не просто досвід у часі, вони довели свою трансцендентальність і сакральність, вічність, надпросторовість. Ці поняття набули всесвітнього значення і вимагають від нас просто зрозуміти, розкрити, підтримати діяльнісно, власним світосприйняттям і своєю думкою їх величну сутність.

Державна інформаційна політика, яка у значній мірі формує медіапростір, з одного боку, є складовою державної політики. З іншого боку, інформаційна політика є у значній мірі самостійною політикою.

На думку вчених, державне управління має інформаційну природу.

Зараз дуже великі проблеми мають державницькі підходи до розвитку освіти, науки, культури. Зокрема щодо проблем театру багато пише київський театрознавець Олег Вергеліс. Одна з причин - кадрові проблеми у державному управлінні.

Маємо ситуацію, про яку писав Юрій Шевельов (Шерех), його думку розвинув наш сучасник Ярослав Лесюк: державно -управлінська еліта «недоелітарна», а професійна, наукова еліта недочута урядом, й її інтелект недопрацьовує. Уряди багатьох країн світу всіх часів йдуть в ар'єргарді за елітами професійними, науковими, художніми тощо. В умовах розвитку Інтернету і в цілому медіапростору ця ситуація докорінно змінюється, але в ар'єргарді залишається інформаційна державна політика.

За попередніми нашими висновками, готується звуження, якщо не сказати, руйнація вищої освіти в Україні, адже звужується завдання гуманітарної освіти, зокрема філософії як одного з базових предметів, науки наук. Але усьому свідомому українству й фахівцям з українських питань (науковцям української діаспори зокрема і зарубіжним вченим -україністам неукраїнського походження - таким відомим особистостям, як Ася Гумецька, Євген Федоренко, Любомир Винар, Григорій Грабович, Йоханан Петровськи-Штерн, Х'юго Лейн, Оксана Пахльовська, Марина Кац, Юрій Фельштинський, Андрій Піонтковський, Андрій Ілларіонов, - з багатьма автор статті співпрацює, робить співбесіди та інтерв'ю) бачиться необхідним впровадження всезагальної освіти в Україні з питань власної історії та філософії. Адже первісність Давньої Русі та її центра - Києва - треба не тільки проголошувати.

Історико-філософська освіта для кожного українця зараз стає завданням часу, стратегією національної безпеки й подальшої модернізації держави. Національна держава у сучасному світі справляє вирішальний вплив на еволюцію системи міжнародних відносин.

Звичайно людина сама обирає собі цінності вона надає їм значущість, вибудовує з них структуру, систему, чи зовсім не приділяє уваги». А. Моль у своїй концепції "мозаїчна культура" попереджує від розмежування й створення в одному культурному просторі спільноти "рядових членів суспільства", споживаючих масову культуру й синтетичні цінності, а на іншому - накопичування "аристократичного духу", споживаючого елітарну культуру і реальні цінності.

Також існує небезпека у розмежуванні культурних цінностей в залежності від соціальної потреби класу, прошарку, групи. П. Мєркєр висловлював думку щодо духовної єдності - вона немислима у важких культурних умовах, і те, що здалеку здається одним цілим, у дійсності є гегемонією якої-небудь соціальної групи.

Причому у останню чергу гегемонами стають науковці, митці, професійна еліта нації, гегемонами здебільшого є псевдополітики й люди, заражені хворобами надмірної амбітності та нарцисизму.

Комплексній інформаційній агресії мають протистояти вітчизняна комплексна національна інформаційна система та нова національна концепція розвитку. Змінюється громадянське суспільство, це вже:

люди лептопу;

...